РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 46 (4 грудня 2008)
  • Випуск №46 4 грудня 2008
    Зміст
    1. Україна і світ На шляху розвитку міжнародних транспортних коридорів (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. Відверто Біла Церква. Нічого нового Дещо з приводу «наїздів» на залізничників (Віктор НОВОБІЛИЧ)
    3. Кари не уникнути?! (Микола ПАЦАК)
    4. Указ Президента України Про відзначення державними нагородами України працівників залізничного транспорту (Анатолій САДОВЕНКО)

    Україна і світ На шляху розвитку міжнародних транспортних коридорів

    «Необхідність інтеграції транспортного комплексу України у загальноєвропейську систему пов’язана зі зростанням експортного потенціалу нашої країни, зміцненням економічних зв’язків з країнами СНД і Балтії, розширенням процесів економічної інтеграції України із країнами європейського і міжнародного співтовариства та інших регіонів...», - подібні речення буквально заполонили ефірний час та інтернет-сторінки багатьох вітчизняних мас-медіа. «Вічно зелена» тема знайшла підтримку колег, тому що впродовж двох днів, 20 - 21 листопада, в Києві проходило 49 засідання Ради залізничного транспорту країн-учасниць Співдружності незалежних держав та асоційованих членів Ради - керівників залізничних адміністрацій Болгарії та Латвії. Серед гостей - делегації з Фінляндії, Литви та Естонії.

    Обійтися без «сопричастя»

    На порядку денному дипломатів - глав міністерств та залізничних адміністрацій - розробка концепції розвитку залізничного транспорту країн СНД на період до 2020 р. Як відомо, світова та європейська економічні інтеграції здійснюються на основі спільного планування й оперативного управління матеріальними та інформаційними потоками, за чіткої взаємодії промислових і транспортних підприємств. Необхідним є впровадження логістичних підходів до управління економікою будь-якої країни. Тому згадана концепція має ґрунтуватися на подібних взаємопов’язаних поглядах з приводу розвою міжнародних транспортних коридорів (МТК) діючої до 2010 р. концепції, - з такою пропозицією виступив голова Ради, президент ВАТ «Російські залізниці» Володимир ЯКУНІН. За його словами, вже тепер можливе створення міждержавних перевізних компаній на транзитних напрямках Схід - Захід, Північ - Південь. Це - проекти.

    Проте проблеми узгодження тарифних ставок перевезень продукції з країн, які беруть участь у транспортуванні, питання з розподілу відповідальності між залізницями за виконання термінів доставки і недоліки в організації експлуатаційної роботи розв’язувати необхідно. Як зазначалося під час засідання, відомі випадки затримки поїздів через несвоєчасне надсилання локомотивів і локомотивних бригад.

    Процес передавання поїздів впродовж першої половини доби не перевищував 30-35% від загальних параметрів руху впродовж 24 годин. А це врешті-решт призводило до збоїв у використанні тягового рухомого складу та в роботі відповідних фахівців у другій половині доби. Погані умови роботи для локомотивних бригад змушують останніх замість відпочинку вдома «прохолоджуватися» у пунктах обороту.

    Через невиконання місячних нормативів з передавання порожніх вагонів на міждержавних стикових станціях було ускладнено процес навантаження. У таких випадках встановлювався режим негайного повернення іноземних вагонів. Де вихід? Експерти Ради залізничного транспорту країн-учасниць СНД рекомендують залізничним адміністраціям підвищити якість оперативного планування поїзної роботи у межах країни та на стикових станціях. Система стратегічного управління неможлива без інформаційних потоків про проходження, зокрема вантажів. Успішний процес функціонування МТК неможливий без удосконалення електронних джерел передавання інформації. Як зазначив В. Якунін, впровадження на мережі російських залізниць електронного підпису під перевізними документами значно полегшує процес доставки вантажів.

    Щоб зменшити кількість випадків відчеплень рухомого складу від поїздів, слід посилити контроль за технічною підготовкою вагонів та правильністю оформлення міжнародних перевізних документів. Хто і що гальмує проходження вантажних потоків на міждержавних переходах? Через відчеплення окремих вагонів на прикордонних станціях збільшено кількість поїздів, які запізнювалися до кінцевого пункту призначення. Більшість випадків - за ініціативи митних органів. Так, можливо, з ними і потрібно сідати за стіл переговорів? Раціональне зерно в цій пропозиції, як мовиться, має життєдайні соки. От коли тільки проросте?! Погодьтеся, чи варто задіювати на шляху контейнерного потяга, який пересікає кордони між Китаєм, країнами Середньої Азії, Казахстану, Росії, України, Румунії тощо, величезну армію митників від кожної держави? Як зазначив голова Ради В. Якунін, настав час вирішувати на міжнародному рівні необхідність частих перевірок з боку митних органів. Чи необхідне «сопричастя» громади контролерів на кожному прикордонному переході?

    Дзвінок на уроки з фінансової кризи

    Підбиваючи підсумки роботи залізничного транспорту за дев’ять місяців поточного року, відзначалося, що українські залізничники мали приріст у сфері навантаження продукції на адресу вітчизняних та іноземних вантажоотримувачів. Подумалося, що якби до уваги бралися показники жовтня - листопада п.р., коли економіки багатьох країн почали відчувати наступ світової фінансової кризи, статистична картина мала б нагадувати про мінімальні режими функціонування, зокрема українських магістралей. Але про це, як зазначають експерти, варто буде говорити у травні 2009 р. - саме тоді відбудеться 50 засідання Ради. Своєрідним дзвінком, що кличе на кризові «уроки», є оприлюднений факт, що за дев’ять місяців п.р. знижено відсоток навантаження на залізницях Азербайджану, Вірменії, Киргизії, Таджикистану, Туркменістану, Латвії та Естонії.

    Оптимізму, як на мене, додала доповідь міністра транспорту та зв’язку України Йосипа ВІНСЬКОГО, який наголосив, що оскільки в Україні понад 70% вантажообігу (без урахування трубопровідного транспорту) припадає на залізницю, варто докласти усіляких зусиль, щоб не тільки зберегти, але й збільшити цей показник. Здійснити це вдасться шляхом реалізації відповідних реформ управління у галузі та створення прозорої конкурентоспроможної тарифної політики, вважає Й. Вінський.

    Як констатував під час розмови з кореспондентом «Рабочего слова» голова Ради залізничного транспорту країн-учасниць Співдружності незалежних держав та президент ВАТ «Російські залізниці» В. Якунін, долати світову фінансову кризу російським і українським залізничникам дозволять наскрізні тарифні ставки на перевезення вантажів, у тому числі у контейнерах, транзитом через наші держави за маршрутами до Європи з країн Середньої Азії та Казахстану.

    - Сподіваюсь, - сказав Володимир Іванович, - і надалі таким чином залучати міжнародний транзит на наші сталеві магістралі.

    На успіх мають діяти щойно впроваджені правила перевезення рідких вантажів наливом у вагонах-цистернах і вагонах бункерного типу для перевезення нафтобітуму. Обережне відвантаження (за науково доведеними нормами наливу вантажів вдалося уніфікувати умови забезпечення безпеки руху), транспортування і вивантаження - три складові логістичного процесу перевезення специфічної хімічної продукції.

    У полі зору світової спільноти

    Під час засідань міжнародного форуму його учасники приділили найбільшу увагу обговоренню впровадження низки заходів з метою покращення організації пасажирських перевезень у міжнародному сполученні. Критики зазнали залізничники з Туркменістану, Узбекистану, Казахстану, Киргизії, які систематично порушують графіки руху пасажирських поїздів. Основною причиною порушень правил проїзду подорожан у міжнародних поїздах є нехтування нормами простою вагонів на стикових станціях для проходження митного і прикордонного контролю. Отже на порядок денний виноситься кадрове питання. До роботи у поїздах міжнародного сполучення варто залучати компетентних і дисциплінованих фахівців, які мають забезпечити належне приймання і технічну експлуатацію рухомого складу в рейсі. І це ще не все: вміння допомогти пасажирові у процесі підготовки документів і речей для відповідних перевірок під час перетину кордону - величезний «плюс». Жодних америк не відкрито. Вкотре наголошувалося на тому, що провідниками міжнародних поїздів порушуються правила проїзду пасажирів. Маємо на увазі - перенаселеність рухомого складу, перевезення безквиткових подорожан та надлишкової ручної поклажі, в тому числі незадекларованого багажу. У результаті - ускладнення в роботі прикордонних і митних органів. Все як завжди. А віз, як мовиться, і нині там.

    Що робити? Про це повідомив під час прес-конференції генеральний директор Укрзалізниці Василь МЕЛЬНИЧУК. За його словами, під час 49 засідання Ради залізничного транспорту країн-учасниць Співдружності незалежних держав та асоційованих членів Ради було затверджено нормативи для розроблення нового графіка руху пасажирських поїздів на 2009-2010 рр., технології підвищення швидкості руху поїздів. Крім того, додав

    В. Мельничук, під час засідання оприлюднено проект угоди про запровадження економічних санкцій на передачу пасажирських поїздів із порушенням графіка руху на міждержавних стиках, що сталися з вини залізничних адміністрацій. Як там не є, а не все у цьому випадку залежатиме від залізничників - діалог з митниками та контролюючими органами має відбутися вже найближчим часом. Адже безліч проблем розбудови міжнародних транспортних коридорів перебуває у полі зору світової спільноти. Це довело 49 засідання Ради залізничного транспорту країн-учасниць Співдружності незалежних держав та асоційованих членів Ради.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Відверто Біла Церква. Нічого нового Дещо з приводу «наїздів» на залізничників

    Будьмо, людей не гудьмо, бо й самі не кращі! Це стале прислів’я пригадалося під час ознайомлення з листом на адресу голови Київської обласної адміністрації та міністра транспорту і зв’язку України від мера Білої Церкви Василя Савчука. З перших рядків офіційного документа навіть не збагнеш, що змусило 24 жовтня 2008 р. голову виконкому Білоцерківської міської ради взятися за перо. Але не кваптеся закривати газетну шпальту: цікаве - попереду.

    Спочатку у листі від мера районного центру Київщини на адресу високопосадовців республіканського і обласного масштабів відчувається поблажливе ставлення до залізничників Південно-Західної магістралі. Завжди поділяв думки тих політичних діячів, які дотримуються гасла: «З ким народ, з тим і перемога». А тепер по суті документів, які надано Козятинською дирекцією залізничних перевезень. Судіть самі, того ж таки 24 жовтня п.р. на ім’я губернатора Київщини та міністра транспорту та зв’язку України надійшов офіційний лист. Важко сперечатися з логікою викладення перших висновків щодо проблеми, яка склалася у білоцерківської влади. Далі - цитата. «У 2007 році Державним територіально-галузевим об’єднанням «Південно-Західна залізниця» проведено першу чергу реконструкції вокзального комплексу станції Біла Церква. Мета реконструкції - капітальний ремонт будівлі пасажирського вокзалу та благоустрій прилеглої території, перекладка колій, будівництво нової пасажирської платформи згідно з відповідними державними і галузевими вимогами для створення безпечних умов пасажирам. У результаті реконструкції було здійснено роботи з планування приміщень, підсилення та укріплення несучих конструкцій, заміна перекриття і покриття, оздоблення будівлі пасажирського вокзалу, благоустрій прилеглої території і т. ін. Збудовано нову острівну посадочну платформу для пасажирів, висота якої співпадає з рівнем підлоги пасажирських вагонів». Отже, до цього місця білоцерківські владоможці піднімають на щит залізничних будівельників та інженерів. А далі? А далі - як завжди. «При реконструкції вокзального комплексу були допущені певні недоліки щодо створення сприятливих умов для пасажирів - осіб з обмеженими фізичними можливостями».

    У розмові з керівниками станції Біла Церква з’ясував цікаву річ. Батьки міста на Росі, які під час величезної реконструкції інфраструктури залізничного вокзалу і станції діяли за принципом, комусь ніяково, а мені однаково, схаменулися якраз після величезних перетворень. Тобто, спочатку, не запропонувавши залізничним будівельникам будь-якої допомоги (від реальних інвестицій галузь ніколи не відмовлялась - авт.), згодом чиновники взялися критикувати зодчих. Виникає питання: чи відмовилися б від розумних пропозицій з боку білоцерківських архітекторів залізничні будівельники, якби останнім було запропоновано облаштувати накриттям для захисту від атмосферних опадів пішохідний міст через залізничні колії станції? Або будівництво підземного переходу з виходом на високу пасажирську платформу? У жодному разі. Це відбулося б за умов, якби осторонь не стояла білоцерківська влада, яка б мала профінансувати цей сміливий проект. А кошти, наголосимо, потрібно немалі. Чи були сміливі пропозиції з боку мерії райцентру? На це запитання в Козятинській дирекції залізничних перевезень, яка є залізничним куратором станції, лише руками розводять - не чули про таке диво. Виходить, щось неладно з пам’яттю у керівників міста на чолі із Василем Савчуком, які сьогодні пояснюють пересічним громадянам, що через «недолугість» залізничників виникла проблема доступу пасажирів на острівну посадочну платформу. Як же це? Існує перехід через колії, є і спеціальні пандуси, які розташовані по різні боки платформи. А якщо все ж таки виникла ідея будувати підземний перехід, варто пошукати кошти саме у місцевій скарбниці. А, можливо, і в обласному «сейфі».

    Тож шукайте... У залізничному бюджеті через падіння обсягів перевезень мільйонів на підземний тунель катма.

    Віктор НОВОБІЛИЧ

    Кари не уникнути?!

    Перша половина ХХ століття стала найтрагічнішою сторінкою історії українського народу. Свій урожай скорботи зібрали Перша світова і громадянська війни. У 1921 р. рукотворний голод охопив південь і степові регіони України - загинули два мільйони душ. Через десятиліття голодна смерть жнивуватиме по всій Радянській Україні - і число жертв потроїться. Знову війна, знову рахунок людських утрат вестиметься мільйонами. А в сорок сьомому до них долучиться ще один мільйон безневинно убієнних.

    Страшні цифри. Мій народ упродовж п’ятдесяти років свідомо й методично винищувався. Тільки заради чого? Невже примарна ідея варта стількох людських життів? Чим мій народ так завинив перед Богом, що розплачувався найдорожчим - своїм майбутнім? Щось диявольське і незбагненне є у тому страшному півстолітті…

    Дивне слово

    Поганих слів я від своєї бабусі ніколи не чув. Якщо й гнівалася - за шкоду чи неслухняність, називала «гимоном» («Ось прийдеш ти, гимоне, додому!..»). Хто такі «гимони», я не знав. Здогадувався, звичайно, що негативні персонажі, але не більше. Уже потім, коли мою учнівську свідомість стали запліднювати марксист-сько-ленінським ученням, зрозумів: «гимон» - то «гегемон», сиріч більшовики, швондери та шарікови, що розпинали українське село у двадцятих-тридцятих-сорокових.

    В інших селах людців, які забирали останнє - торбинку борошна, одяг, рушники, полотно, виливали з чавунців зварену вечерю, називали бандою, штирхачами (ходили із залізними палицями і штирхали скрізь, аби знайти закопані продукти), відбирачами, душогубами, поганими людьми, обходчиками (поверталися з обшуком у хати по кілька разів на місяць), комізанами (від «комнезами»), «червоною мітлою», колективізаторами…

    У моєму роду від голоду у лихоліття, на щастя, ніхто не помер. Правда, активісти приходили - повитрушували все. Хотіли забрати гармошку, так дід, сільський пролетар, коваль, розбив її об ріг хати - аби нікому не дісталася. Після того він більше ніколи не грав і не співав.

    Завзятим колгоспним активістом, розповідали у селі, був Левко - комуніст, сміливий, молодий та сильний, такий, здавалося, і гори зверне. Узимку страшного 1933-го «розкуркулив» він удову з малолітніми дітьми - «гимони» пограбували й вигнали сім’ю на мороз. Бідна вдова з горя тоді прокляла Левка…

    Минув час. Залишилася позаду війна. У Левка виросли чотири доньки. Та Всевишній не дав їм долі. Жодній. Три старші вийшли заміж за непробудних п’яниць. Найменша не могла взагалі мати сім’ю й померла у лікарні для душевнохворих. Рано й безглуздо пішов із життя його онук. Ще одного було засуджено. Та й сам старий Левко загинув під колесами навантажувача, коли кинувся боронити від злодіїв заводське майно.

    Скажете, випадковість, і немає жодного зв’язку. Не знаю. В одній із телепрограм російського каналу показали стару віруючу жінку. Їй час від часу снився… Ленін. Жінка зразу ж ішла до церкви та молила Господа помилувати душу «генія людства й вождя світового пролетаріату». Так би й жаліла вона грішника-безбожника, якби Ленін не приснився ще раз та не попросив більше не перейматися його позаземним буттям. На ньому, мовив, стільки гріхів і крові, що прощення не буде.

    Вигадка? Можливо. Проте, суть в іншому. Ми всі хочемо справедливості, віримо, що за зло злом і воздасться. Воздасться не сьогодні, так завтра, але кари нікому не уникнути.

    Час жорстокості і брехні

    Час «гимонської» влади - час нелюдської жорстокості. Кобзар Йосип Панасенко свідчив: «У 1932 році я виступав у капелі бандуристів і розпорядженням Полтавської політосвіти перебував у місті Ромни «для культурного обслуговування селян», які вмирали від голоду. Я був очевидцем страхіть голоду. На дорозі до міста всюди валялися трупи померлих дітей, жінок і чоловіків та безліч таких, що конали в страшних муках. Коли я увійшов до села Недригайлове (нині районний центр Сумської області - авт.), я був переляканий. Село наче вигоріло - ні живої душі. Я зайшов до першої хати, навколо якої бур’ян виріс аж під стріху. Двері були відчинені, з середини йшов сморід. На ліжку лежало в лахміттях двоє мертвих дівчаток, з печі звисали ноги померлого діда, а за хатою сиділа божевільна жінка і, сміючись, перебирала грудочки землі. Сморід від померлих розходився по цілому селу, видко, всюди лежали трупи і розкладалися, бо не було кому їх ховати».

    Сьогодні відомі тисячі інших свідчень очевидців трагедії, відома статистика вимирання села - окремі райони Сумської області втратили до половини населення. Відомо, що влада приховувала дані про голод. На Сумщині ця звітність подавалася таким чином: «За __________ пятидневку _________ месяца по __________ району было заготовлено (закуплено) ___________ голов разного скота. Болеет по району ящуром _________ голов». Покажчик «заготовлено голов скота» означав число померлих, під хворими на ящур шифрувалися випадки людоїдства.

    Час «гимонської» влади - час і великої брехні. Брехало радіо й газети, лектори й поети, на зборах та мітингах, у школах і вузах - скрізь. Скрізь славили «мудрого Сталіна» й «перемоги» нового ладу. У 1933 р. Павло Тичина видав збірку із промовистою назвою «Партія веде», однойменний вірш із якої школярі України заучуватимуть напам’ять аж до початку дев’яностих. Олександр Довженко знімає класово виважені фільми, веде щоденник - досить відвертий, як на ті роки. Тільки не все потрапило до щоденника. Агент ДПУ під псевдонімом «Холмський» доносив (автор використовує розсекречені матеріали з архіву Служби безпеки України, прочитати їх можна на сайті СБУ - www.sbu.gov.ua): «Довженко ще з більшою гарячністю критикує політику комуністичної партії в справі колективізації, розповсюджуючи перебільшені, панікерські чутки: «Село гине. Вимирає. Голодують. Нічого їсти. Під Києвом в одному із сіл - повстання. В Узбекистані - справжня війна. Піднялися узбеки, озброєні (через Афганістан) англійською зброєю… Комісари у Москві жирують - пир во время чумы (так у тексті - авт.). Рудзутак мав під Москвою цілий палац із 35 кімнат. Навіть ні один президент буржуазної республіки не дозволить собі цього».

    У самому ДПУ, де добре знали ситуацію в країні, теж грішили неправдою. У наказі з нагоди шістнадцятої річниці більшовицького перевороту (№536, 5 листопада 1933 р.) читаю: «Сегодня, когда в капиталистическом мире, раздираемом кризисом, тухнут домны, останавливаются конвейеры, уничтожаются миллионы тонн хлеба, кофе, хлопка, когда миллионы крестьян эксплуатацией и кризисом обречены на голодную смерть, а на улицах городов, на деревенских проселках бродят миллионы безработных рабочих, миллионы разоренных крестьян (виділено автором - М.П.) - сегодня на наших победных знаменах горят имена сотен новых заводов, вновь задутых домен, на социалистических полях, колхозных полях СССР ударники-колхозники крепят большевистские колхозы, идут уверенным и твердым шагом к новой, зажиточной и культурной жизни». Наказ підписав заступник начальника ДПУ УРСР Карлсон.

    Шлях до «могили»

    Тільки на цьому документі немає грифу «секретно». У засекречених же, адресованих партійному керівництву, правди більше. «Среди рабочих, - доповідав начальник відділення ДПУ на ст. Конотоп, - связанных с селом, члены семейств которых сняты со снабжения ТПО сельхозпродуктами, особенно отмечается резкое недовольство, и со стороны отдельных лиц зарегистрировано такое реагирование. «Наверное, перед погибелью семьям рабочих прекращают выдавать несчастный паек. И в колхозе работали, работали, а плата за всю работу - преподносят повестку на вывозку хлеба еще с каждого дома по 14 пудов. Через колхозы, коммуны, кооперации есть путь к «могиле», т. е. к социализму», - говорит иронически среди машинистов депо Ворожба машинист Ворона Сергей».

    «Рабочие Москвы не знают ни колхозов, ни совхозов, а зарабатывают большие деньги и живут лучше нашего. Над нами же они посмеиваются и при встречах иронически спрашивают: «Ну, как дела, коллективизаторы?» (машинист депо Ворожба)». Такі настрої зафіксували агенти ДПУ серед залізничників Ворожби в лютому 1932 р.

    Але вони не відрізнялися від оцінки подій іншими залізничниками. Відділ ДПУ повідомляв про антипартійні й антирадянські прояви на транспорті (грудень 1932 р.): «Секретарь Казатинского райпрофсоюза Панько (партиец) распускает провокационные слухи о забастовке рабочих на заводе «Большевик»…

    Панько рассказывает такие «истории»:

    - В Здолбунове поляки-транспортники смеются над нашими бригадами, которые работают за один кусок хлеба. Поляки едят, что хотят, а наши, голодные, смотрят на них. Правы были Зиновьев, Каменев и другие, когда они не соглашались с существующим положением на сегодняшний день. Нужно же иметь какой-нибудь предел? Нажали уже так, что совсем нельзя жить».

    Або: «Машинисты депо Гречаны Гаюр Михаил и Совва Иосиф (члены партии) вместо работы по хлебозаготовкам в с. Гречаны, куда они прикреплены, разлагали колхоз. Выступая на одном из собраний в колхозе, оба говорили о нереальности преподанного плана сдачи хлеба, мотивируя: «Крестьянам ничего не останется кушать».

    Далі про Михайла Гаюра говориться, що він - колишній червоний партизан, що «проходит по разработке, как подозреваемый в польском шпионаже».

    Інший машиніст депо Гречани - Михайло Вінницький, теж член партії, «настроен упадочно:

    - Положение рабочего ухудшается. Социализм до добра не доведет. Толка от этого строительства не будет…

    - У крестьян насильно забирают даже свеклу с огорода. Вот до чего докатились мы с коллективизацией».

    До речі, сумновідомий «закон про п’ять колосків» (постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.) стосувався і транспорту. В інструкції щодо його застосування рекомендувалося: «В отношении лиц, изобличенных в хищении грузов на транспорте, применяется высшая мера наказания, и лишь при смягчающих обстоятельствах (при единичных случаях хищений или хищений незначительных размеров) может быть применено десятилетнее лишение свободы.

    Если хищение на транспорте производится при участии железнодорожных служащих и рабочих, то к ним должна применяться та же мера репрессии».

    Замість епілогу

    У розсекречених матеріалах ДПУ є ще один цікавий документ. Це донесення про арешт на ст. Ворожба сліпого бродячого гармоніста (кінець 1933 р.), який «вів контрреволюційну агітацію» - співав частушки. Додані і тексти частушок:

    Стоїть Сталін на мосту,

    А Ленін в болоті.

    Дали чорта куркулю,

    Дамо ще бідноті.

    Коли Ленін умирав,

    Сталіну приказував:

    «Щоб ти хліба не давав,

    Сала не показував».

    Зауважте, і Ленін, і Сталін - в одному ряду творців Голодомору.

    Сімдесят п’ять літ минуло від того часу. На Сумщині, як і скрізь в Україні, вшановуються жертви геноциду: складаються списки постраждалих, видаються книжки зі спогадами, влаштовуються виставки, зводяться пам’ятники в обласному центрі і в с. Піски Буринського району. У програмі є навіть такий пункт: «Поліпшення медичного, соціально-побутового обслуговування, сприяння у веденні присадибного господарства, надання матеріальної допомоги особам, які пережили Голодомор 1932–1933 років в Україні».

    Лише одного немає - очищення від тоталітарної спадщини. На сімнадцятому році Української Незалежності у всіх містах області, а подекуди і в селах, стоять пам’ятники Леніну. Я вже чую: «Не трожь! Это - святое!» Невже? А коли це людогубство стало святим? Поміркованіші аргументують їх збереження культурною цінністю, хоч масово тиражовані пам’ятники лише з великим зусиллям можна віднести до цінних.

    Або назви вулиць. У Конотопі є, наприклад, вулиці Леніна, Євгенії Бош, Радянська, Комуністична, Піонерська, Комсомольська, Свердлова, Калініна, Дзержинського, Енгельса, Куйбишева, Будьонного, Вільямса… Ви знаєте, хто такий Вільямс? Це - американський журналіст, який у лютому 1918 р. створив інтернаціональний загін для захисту радянської влади, а пізніше написав книжки «Ленин. Человек и его дело», «Народные массы в русской революции» та подібні. А до чого тут Конотоп? Запитайте про щось легше.

    Залишаються тут вулиці, названі на честь Станіслава Косіора й Павла Постишева - сталінських намісників в Україні тридцятих років. Тільки це уже - блюзнірство. Блюзнірство над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору.

    Микола ПАЦАК

    Указ Президента України Про відзначення державними нагородами України працівників залізничного транспорту

    За вагомий внесок у розвиток транспортної системи України, підвищення ефективності використання залізничного транспорту, високу професійну майстерність та з нагоди Дня залізничника постановляю

    присвоїти почесне звання

    «МАТИ-ГЕРОЇНЯ»

    КОВАЛЬЧУК Катерині Борисівні - багатодітній матері, черговій по переїзду Старокостянтинівської дистанції колії, Хмельницька область.

    Президент України

    В. ЮЩЕНКО

    м. Київ

    30 жовтня 2008 року

    N981/2008


    Катерина. Чиста серцем, світла думками

    Цю привітну середніх літ жінку пасажири поїздів, що прямують на дільниці Хмельницький - Шепетівка, можуть бачити з вікон своїх вагонів, проїжджаючи повз будиночок чергового по переїзду 12 кілометра залізниці на перегоні Шепетівка-Подільська - Гречани. Вона зустрічає та проводжає поїзди, а жовтий прапорець в руках чи жовте світло ліхтарика свідчать, що на шляху прямування все гаразд. Ця жінка - чергова по переїзду Катерина КОВАЛЬЧУК.

    ...Та все владналося

    Катерина Борисівна працює на залізниці вже майже двадцять років. Розпочинала у бригаді колійників. Згодом деякий час, після відповідного стажування, підміняла чергових по переїздах, поки її не призначили на цю посаду. Господинею переїзду 12 кілометра вона працює вже протягом декількох останніх років. Про неї, як сумлінного працівника, щиру та чуйну людину, турботливу матір, почув багато добрих та теплих слів від її знайомих та колег по роботі.

    Невеличке службове приміщення чергового по переїзду після осінньої туманної прохолоди зустрічає приємним теплом та затишком, а його хазяйка - привітною посмішкою. Познайомилися. Катерина Борисівна була щиро здивована візитом кореспондента до її країв, однак згодом охоче розповіла про себе та свою роботу.

    Мешкає вона у сусідньому селищі за 13 км. Тож на роботу доводиться добиратися велосипедом, а нещодавно придбала скутер. Коли ж взимку дорогу засипає снігом і на такому транспорті вже не поїдеш, то добирається чи попутками (це коли виходить за декілька кілометрів від залізниці на автотрасу Шепетівка - Хмельницький), чи й просто ці кілометри долає пішки залізницею. Там заметів не буває. Їхній переїзд, як пояснює чергова, це переїзд IV категорії з механічним шлагбаумом (так тлумачить офіційна інструкція). Проїзд автошляхом тут постійно перекритий: дільниця залізниці складна, а видимість мінімальна. І переїзд автотранспорту через колію здійснюється лише після того, як черговий впевниться у відсутності руху у цей час на перегоні і узгодить все з черговим по станції.

    - Бувало, що водії нервують, сваряться, вимагаючи, щоб їх швидше пропустили, мовляв, поїзд ще Бог знає де, а ти не пропускаєш, - розповідає Катерина Борисівна. - Іноді доводиться і заспокоювати таких крикунів. Пам’ятаю, одного разу подібний випадок трапився з колоною військової техніки, що здійснювала марш під час навчань. Щоправда, військові не сварилися, а лише благали скоріше пропустити їх через переїзд, бо запізнюються з прибуттям у вказаний їм район. Та не могла я без узгодження та дозволу чергової по станції це зробити. Здається, зрозуміли і ми їх, і вони нас.

    Катерина - з грецької - чиста. Так і живе з чистим серцем, світлими думками. Бути стриманою та терплячою - цього в неї вистачає. Мабуть, така вже у неї вдача. А може і життя багато чому навчило. Бо воно було у жінки за ці роки, як мовиться, не лише всипане пелюстками троянд, але й шипами.

    Катерина Борисівна народилася у багатодітній сім’ї. Вона - найменша. Разом з нею зростали ще чотири сестри та брат. Жили у селі, тож роботи вистачало. Рано вийшла заміж. Але і рано стала вдовою, залишившись з чотирма маленькими дітьми. Коли трагічно помер чоловік, найменшому, Сергійкові, не було і півроку. Ті гроші, що протягом років подружжя заробило і заощадило, на початку 90-х знецінилися, стали копійками. А потрібно було якось жити і ростити дітей. Робота на залізниці, куди влаштувалася, як тільки меншому виповнився рік, стала доброю допомогою. Та і графік роботи на чергуванні (день, ніч - «плюс 48») цілком влаштовував і дозволяв побути з дітьми, яких тоді доглядала її мати - Ганна Карпівна, і зробити щось по господарству вдома.

    День за днем проходили роки. Діти підросли і пішли до школи. Життя поступово налагоджувалося. І коли в її житті з’явився Андрій і запропонував одружитися, спочатку завагалася, як до цього поставляться діти. Та все владналося.

    Мати, бабуся. Найкраща в світі

    Андрій замінив дітям батька, був добрим та турботливим для них, а вони, у свою чергу, потягнулися до нього, стали називати татом. А згодом знайшлася ще одна сестричка - Іринка.

    - Звичайно, як мати, я щаслива за свою сім’ю, за те, що Бог дав мені таких дітей. Всі вони повиростали порядними людьми, здобули фах, влаштувалися у житті. Старший Костя вже одружився. Проживає у сусідніх Чотирбоках і нещодавно (у серпні) я стала бабусею, маю онука Альошу. Донька Орися також має вже свою сім’ю. Проживає у Славуті. Працює і заочно навчається у педуніверситеті. Середній син Саша вже відслужив у війську і працює кухарем у Хмельницькому. Там влаштувався на роботу і молодший Сергійко. Він - будівельник. З нами залишилася лише найменша - Іринка. Вона - шестикласниця. Шкода лише, що тепер ми збираємось всі разом дуже рідко, здебільшого діти приїздять на гостини поодинці, у кого як виходить. Хіба що на якісь свята можуть з’їхатися всі. Та я розумію, що кожен з них живе тепер власним життям, сім’ями. Сподівалася, що хоча б на мій день народження знову зберемося всі разом, та не судилося. Надіслали привітання. Хто зателефонував, а хто прислав SMS-ку. От подивіться. Це від Сашка, - і подає мені мобільний телефон із SMS-привітанням: «Дорога матусю, з Днем народження тебе! Пробач, що не можу приїхати. Але знай, що ти - найкраща у світі!».

    Поки читаю текст, помічаю, як Катерина Борисівна неначе ненароком здіймає з вій якусь непомітну пилинку.

    Задзвонив телефон. Чергова по станції повідомила, що на перегін виходить пасажирський. Катерина Борисівна готується його зустрічати. Збираюсь і я. Дякую за чай та смачний пиріг, яким мене частувала господиня, і поспішаю до найближчої зупиночної платформи, щоб встигнути на приміський.

    До нових зустрічей, Катерино Борисівно!

    Анатолій САДОВЕНКО

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05