РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 42 (1 листопада 2008)
  • Випуск №42 1 листопада 2008
    Зміст
    1. Шановні залізничники! Дорогі колеги! (Олексій КРИВОПІШИН, начальник залізниці. Анатолій ФУРСА, голова Дорпрофсожу)
    2. Праця – джерело могутності галузі. Із виступу начальника Південно-Західної магістралі Олексія КривопІшина, присвяченого Дню залізничника України. Дорогі залізничники! Шановні ветерани!
    3. Голова Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці Анатолій ФУРСА: «Сприяти підвищенню життєвого рівня»
    4. Столична магістраль. Ланка єднання з минулих в прийдешні літа (Віктор Задворнов та Сергій ГУК)
    5. Готуємось до Євро-2012 (Ганна БОГОВІС)
    6. Енергія наполегливості (Ольга НІКІТІНА)
    7. Зима екзаменуватиме суворо... (Анатолій РОМАНОВ)
    8. І пташині трелі лікують (Ганна БОГОВІС)
    9. Провідні позиції втрачати не збираємось
    10. Шепетівка - станція сортувальна
    11. З надією на завтрашній день
    12. Шлях до успіху - через економію
    13. Залізничному роду нема переводу (Никифор ЛИСИЦЯ)
    14. Їх поєднала магістраль (Олексій БЕРЕГОВИЙ)
    15. Рік, багатий на трудові перемоги
    16. «Маємо «плюси» і, я думаю, запас часу дозволить додати більше позитиву...» (Розмову вели Віктор ЗАДВОРНОВ та Микола ПАЦАК)
    17. Життя яскраве, як шоу (Віктор ЗАДВОРНОВ)

    Шановні залізничники! Дорогі колеги!

    Залізниця завжди була і є стрижнем вітчизняної транспортної системи України.

    Завдяки наполегливій праці залізничників транспортна інфраструктура України постійно розвивається: з’являються нові швидкісні маршрути, зводяться мости, відновлюються й будуються сучасні вокзальні комплекси, модернізується рухомий склад.

    Багато в чому від залізничників залежить достойне проведення фіналу футбольного чемпіонату Євро-2012 в Україні.

    Немає сумнівів, що як завжди залізничники зуміють мобілізувати свої внутрішні резерви і подолають усі труднощі, що постають перед галуззю на тлі світових економічних негараздів. Саме залізниця завжди була гарантом чіткої, злагодженої та безперебійної роботи потужного транспортного механізму. Запорукою успішного розвитку галузі стали: вміле господарювання, чіткість в організації роботи, професіоналізм та відповідальність кожного залізничника.

    Робота на залізничних магістралях не припиняється ні на хвилину, і у день професійного свята залізничники також не полишають своїх робочих місць.

    Тож нехай і надалі зміцнюється та примножується трудова слава залізничників усієї країни! Нехай праця приносить задоволення і надихає на вагомі здобутки!

    Достатку вам, миру та добра, любові та злагоди у ваших родинах!

    Олексій КРИВОПІШИН, начальник залізниці. Анатолій ФУРСА, голова Дорпрофсожу

    Праця – джерело могутності галузі. Із виступу начальника Південно-Західної магістралі Олексія КривопІшина, присвяченого Дню залізничника України. Дорогі залізничники! Шановні ветерани!

    Від усієї душі поздоровляю вас із професійним святом - Днем залізничника України!

    Роль залізничного транспорту в структурі української економіки важко переоцінити, він завжди був і залишається основним елементом у транспортній системі, що здійснює перевезення вантажів і пасажирів за будь-якої погоди.

    Напередодні професійного свята ми традиційно підбиваємо підсумки виробничої діяльності. Із задоволенням відзначаю, що столична магістраль працює стабільно. Залізниця послідовно нарощує динаміку залізничних перевезень. За 9 місяців цього року перевезено 105 млн. тонн вантажів. Обсяг вантажних перевезень у порівнянні з минулим роком зріс на 5%. Вантажообіг збільшено на 1,8 млрд. тоннокілометрів або на 4,6%. Слід зазначити, що зростають обсяги перевезень, освоєні існуючим парком рухомого складу, без його збільшення. А це зроблено за рахунок поліпшення якості роботи основних сортувальних станцій, скорочення простою вагонів на технічних станціях і прискорення пропуску вагонного потоку.

    Обіг вантажного вагона прискорено на 2,6 години (у 2007 р. - 2,44 доби, у 2008 р. - 2,33 доби). При сьогоднішньому дефіциті вантажних вагонів щодоби для додаткового навантаження звільнялося понад 700 вагонів.

    Цікава статистика. За рахунок збільшення продуктивності локомотива на 3,2% на залізниці вишукувалося чотири локомотиви робочого парку. Отже, ці машини дозволили покращити перевізний процес.

    Факт: при значному збільшенні обсягів колійних робіт на основних напрямках головного ходу магістраль змогла виконати планові завдання дільничної і технічної швидкостей і прискорити рух поїздів у відповідності до минулого року на 0,4 км/год і 0,2 км/год. Прискорено оборот вагона на 0,5 год.

    Хочу відзначити і вдалу організацію літніх пасажирських перевезень, третя частина обсягу яких припадає на Південно-Західну залізницю. При дефіциті 320 пасажирських вагонів задоволено попит на сформований обсяг пасажирських перевезень.

    Усе це дозволило досягти позитивного фінансового результату, при зростанні витрат до минулого року на 29% доходи збільшились на 41%.

    Упродовж дев’яти місяців цього року вдалося підвищити рівень заробітної плати до минулого року на 40%, а якщо брати середньомісячну заробітну плату за вересень (2852 грн.), то вона виросла в 1,5 раза до аналогічного періоду минулого року.

    Не залишаються без уваги і наші ветерани. Тільки цього року на їхні соціальні потреби спрямовано 11 млн. грн.

    Треба щиро сказати, що колективний договір на Південно-Західній залізниці найсоціальніший серед інших залізниць України.

    Ще одна приємна реалія. Завдяки поліпшенню фінансових результатів вирішено низку найважливіших завдань з розвитку технічної інфраструктури.

    За дев’ять місяців поточного року освоєно капітальних вкладів майже на 1,5 млрд. грн., що дозволило, насамперед, спрямувати кошти на технічний розвиток залізниці.

    Саме тому я висловлюю глибоку вдячність будівельникам. В першу чергу, за ремонт вокзалів на станціях Святошин, Біла Церква, Славута, Острог, Ярошенка, Бородянка, Немішаєве, Клавдієве, Васильків, Вишневе. Відчутний їхній внесок у будівництво пасажирських платформ на столичній залізничній платформі Лівобережна. Завдяки їхній наполегливій праці виконується програма розвитку Дарницького вузла.

    Подяка і колійникам. Завдяки їх зусиллям модернізовано 174 км колії на дільницях Київ - Козятин - Шепетівка, Київ - Зернове.

    А от іще один чудовий показник: зроблено капітальний ремонт 151 км колії.

    І це ще не все. Оздоровлено середнім видом ремонту 162 км сталевих магістралей. Укладено 181 новий стрілочний перевід.

    Добре попрацювали і зв’язківці. Впроваджено в експлуатацію системи цифрового зв’язку SDH і PDH на дільниці Київ - Жмеринка - Підволочиськ.

    Наші славні фахівці з автоматики та телемеханіки підключили до ЕЦ стрілочні переводи на станціях Голубичі, Горностаївка; впровадили пристрої для дистанційного контролю за ходовими частинами рухомого складу.

    Є чим пишатися і енергетикам: будівництво лінії поздовжнього електропостачання на дільниці Конотоп - Ворожба; модернізація контактної мережі на дільниці Миронівка - Фастів - Козятин; спорудження блочно-модульної тягової підстанції Новоград-Волинський.

    Кожний з вас у своїй сфері зробив власний внесок в успішне вирішення намічених планів, тому варто назвати переможців галузевого змагання серед трудових колективів залізниць України за І півріччя 2008 року: Коростенська дирекція залізничних перевезень; Київська дистанція електропостачання; Ніжинська дистанція сигналізації і зв’язку; Київський загін воєнізованої охорони; Старокостянтинівська колійна машинна станція; Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень.

    Серед кращих підприємств залізниці, яких за результатами дорожнього змагання нагороджено Почесними дипломами і преміями, - Козятинська дирекція залізничних перевезень; відбудовний поїзд №4482 ст. Гречани; сортувальна станція Шепетівка; дільнична станція Чернігів; локомотивне депо Гречани; Коростенська колійна машинна станція; вагонне депо Козятин; Чернігівська дистанція колії; Центр механізації колійних робіт; Житомирська колійна машинна станція; Дарницька дистанція електропостачання; Жмеринська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт; вагонна дільниця станції Жмеринка; вантажна станція Вінниця.

    За всім, чого досягнуто, стоїть професійна і самовіддана праця робітників, фахівців і командирів залізниці.

    Цьогоріч за вагомий особистий внесок у розвиток залізничного транспорту, забезпечення перевезень пасажирів і вантажів, безпеки руху поїздів відзначено урядовими і галузевими нагородами 560 працівників Південно-Західної магістралі. Серед них - нагороджені Почесною грамотою Кабінету Міністрів України:

    Пікуш Віктор Миколайович - директор - головний лікар Медичного центру реабілітації залізничників «Хмільник»; Авраменко Олександр Борисович - водій центральної залізничної автобази; Василюк Ірина Анатоліївна - начальник фінансово-економічної служби; Нечета Олександр Петрович - старший електромеханік Хмельницької дистанції сигналізації і зв’язку; Тягульський Володимир Григорович - головний інженер залізниці - перший заступник начальника залізниці;

    Знаком Міністерства транспорту і зв’язку «Почесний працівник транспорту України»:

    Азаренко Костянтин Костянтинович - заступник начальника залізниці - головний ревізор з безпеки руху поїздів і автотранспорту; Босенко Ігор Васильович - машиніст електропоїзда моторвагонного депо Фастів; Єлисєєв Анатолій Петрович - старший виконроб будівельно-монтажного поїзда №392 ст. Вінниця; Куцан Надія Талимонівна - начальник станції Путивль Конотопської дирекції залізничних перевезень; Міщенко Валерій Іванович - старший регулювальник швидкості руху вагонів ст. Конотоп Конотопської дирекції залізничних перевезень.

    А тепер про трудові династії. Приємний факт: найбільший трудовий стаж мають родини Нікітічів із Києва (512 років), Гавришів із Фастова (507 років), Гурських (401 рік). П’ять поколінь кожної династії працювали в ім’я процвітання Південно-Західної залізниці.

    Маємо привід для гордості через те, що на залізниці працюють понад 70 династій, стаж роботи їхніх членів налічує понад 150 років.

    Сьогодні особливо щиро прагну поздоровити наших славних ветеранів. Довгих вам років життя, дякуємо за самовіддану працю. Будьте впевнені в нашій увазі і підтримці!

    Бажаю всім залізничникам, їхнім рідним і близьким міцного здоров’я, успіхів у праці, щастя і благополуччя!


    Голова Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці Анатолій ФУРСА: «Сприяти підвищенню життєвого рівня»

    Оцінюючи пройдений шлях з листопада минулого року по листопад поточного року, слід відзначити головне на цьому відтинку часу: ми практично зберегли трудові колективи, профспілкові організації залізничників і транспортних будівельників. Чисельність працюючих на залізниці по основній діяльності навіть збільшилась на 2,5%. Середня заробітна плата працівників магістралі вже в серпні цього року досягла 2749,04 грн., що на 829,3 грн. або на 43,2% вище за аналогічний показник листопада 2007 р. У підрозділах залізниці, розташованих у м. Києві, з 1 травня поточного року за розпорядженням Кабінету Міністрів України тарифні ставки і посадові оклади працівників підвищено на 50%. На жаль, неконтрольована інфляція в країні швидко поглинає це збільшення заробітної плати.

    І все ж, навіть у таких умовах, завдяки взаємодії керівництва залізниці і Дорпрофсожу, керуючись положеннями дорожнього колдоговору, вдалося не тільки зберегти, а й підвищити рівень соціального захисту працівників. Загалом за ініціативи Дорпрофсожу тільки в поточному році до нього внесено понад 20 таких змін та доповнень. На забезпечення пільг і гарантій, внесених до колективного договору і не передбачених законодавством, у 2007 р. витрачено 120,1 млн. грн., що на кожного працюючого в середньому складає майже 1800 грн.

    Слід відзначити позитивну роботу профспілкових комітетів нашої профспілки, зокрема правової інспекції Дорпрофсожу, у сфері питань з контролю за дотриманням вимог трудового законодавства на підприємствах залізниці. Порушень з цих питань стало значно менше, ніж у попередні роки. Однак за шість місяців цього року вже допущено 506 таких випадків. Працівникам повернуто недоплачених або незаконно утриманих коштів на суму 860 тис. грн. Над цими питаннями ще слід працювати.

    Одним із важливих соціальних завдань Дорожнього комітету профспілки є збереження та поліпшення стану здоров’я працівників залізниці та їхніх сімей. Так, у поточному році вже оздоровлено майже 12 тис. працівників залізниці та членів їхніх сімей, у тому числі понад 5 тис. дітей. Для зменшення вартості путівок для працівників залізниці вже другий рік поспіль путівки до дорожнього пансіонату «Променистий» виділяються через профспілкові комітети. Завдяки спільному рішенню керівництва залізниці і Дорпрофсожу такий порядок розподілу путівок прийнято щодо МЦРЗ (м. Хмільник) та пансіонату «Світязянка» (м. Трускавець). Вирішено питання щодо виділення путівок до МЦРЗ (м. Хмільник) нашим ветеранам - непрацюючим пенсіонерам, також через профспілкові комітети.

    На жаль, не все задумане вдалося втілити в життя через обмежені фінансові можливості. Але ж і те, що зроблено, - це наш здобуток. Попереду нас чекають чималі випробування в умовах як політичної, так і економічної нестабільності.

    І, попри все, я вважаю, що колектив залізниці й надалі буде спрямовувати свої дії на виконання виробничих завдань, підвищення ефективності і якості своєї роботи, наповнення фінансового кошика магістралі, що сприятиме підвищенню життєвого рівня наших працівників.

    З Днем залізничника, шановні колеги!


    Столична магістраль. Ланка єднання з минулих в прийдешні літа

    Спостерігаючи за підготовкою до свята «День відкритих дверей» на Київській дитячій залізниці, починаєш розуміти, як важливо дарувати малечі і підліткам радість. Можливо, тепер у пам’яті тих, хто завітав 25 жовтня до Сирецького парку столиці, залишаться чудові спогади про побачене, почуте і... отримане. На станціях Яблунька, Вишенька та в навчальних приміщеннях Малої Південно-Західної магістралі вирувало веселе свято.

    Як підкреслив, вітаючи зі святом присутніх, заступник начальника столичної магістралі з кадрів і соціальних питань Іван СОЛОВЕЙ, сьогодні започатковується нова традиція - День відкритих дверей на Малій Південно-Західній залізниці.

    Я людям вклонюся,

    Що спуску мені не давали,

    Щоб я не коханцем,

    А бранцем у світі зростав,

    Що колія наша - не

    тільки натомлені шпали,

    А ланка єднання

    З минулих в прийдешні літа.

    Олег ГОЛОВКО

    Не випадково, що свято на Київській дитячій залізниці провели в середині осені. Саме в жовтні розпочинають роботу гуртки «Юний залізничник», які працюють при школах міста й безпосередньо на дитячій магістралі. А здобувши в цих гуртках початкові теоретичні знання, юні залізничники з травня по серпень проходять тут навчально-виробничу практику, під час якої на робочих місцях закріплюють знання та уміння, набуті під керівництвом досвідчених педагогів - безпосередньо беруть участь у перевезенні пасажирів.

    Про побачене

    ...На головному пероні - дітвора і дорослі. Поруч на рейках - паровик та три пасажирських вагони. Є чим помилуватися, є про що розпитати перед рейсом машиніста Івана Приходька, помічника машиніста Олександра БІгуна та кочегара Олександра КозІмка. У розмові з фахівцями з’ясовуємо: для того, щоб поставити під гарячий пар Гр-336 (такий тип має цей ветеран паровозного руху, якому виповнилося майже півстоліття), знадобилося понад дві з половиною години. Паровик, за свідченнями локомотивної бригади, - машина не з примхливих: аби був запас дров та води. А щодо планових технічних оглядів та ремонтів, то і тут усе в порядку. На столичній магістралі достатньо фахівців, які можуть вчасно «підлікувати» паровичка.

    ...Кожний, хто приходить займатися до аудиторій Малої Південно-Західної, спочатку знайомиться з місцевою історією. Вона є цікавою через те, що численні факти доводять: народженню 2 серпня 1953 р. дитячої залізничної республіки передувала ініціатива з боку тогочасного начальника великої столичної магістралі - Петра Кривоноса.

    Про почуте

    До речі, за 55 років свого існування Київська дитяча виховала понад 30 тисяч учнів. Більшість з них пов’язала свою долю саме із залізничним транспортом. Про це розповіли колишні вихованці Малої Південно-Західної, а нині - помічник машиніста електровоза локомотивного депо Київ-Пасажирський Антон ТИЧИНА та студент Державного економіко-технологічного університету транспорту Віталій ДМИТРЕНКО.

    Уважно слухала молодь виступ одного з перших випускників дитячої залізниці, який отримав посвідчення машиніста №1 цього навчального закладу, - Семена КАРІКОВА. Семен Григорович поділився спогадами про навчання та підкреслив, що завдяки Київській дитячій залізниці визначився його подальший життєвий шлях.

    Заступник директора Київського електромеханічного технікуму залізничного транспорту Олександр МАРЧЕНКО запросив молодь після набуття азів професії на дитячій залізниці вступати до цього навчального закладу.

    Про отримане

    Користуючись нагодою, керівництво залізниці запросило на цей захід переможців конкурсу «Моя залізнична родина - від діда до батька, від батька до сина», який проводився серед дітей залізничників столичної магістралі у вересні - жовтні. Заступник начальника залізниці Іван Соловей вручив їм подарунки.

    Наталя Василькова, яка посіла перше місце в номінації «Кращий твір», зізналась, що їй дуже приємно отримати комп’ютер, про який вже давно мріяла. І додала, що в неї питання щодо вибору подальшого життєвого шляху немає - тільки сталева магістраль. Адже всі її близькі - залізничники.

    - А ще я дуже задоволена тим, що мене запросили до Києва, де я змогла познайомитися з дитячою залізницею. На жаль, в нашій Жмеринці такої немає.

    На закінчення урочистої частини виконувач обов’язків начальника Київської дитячої залізниці Валерій БРАЖНИК подякував керівництву столичної магістралі, колективам підприємств Київського залізничного вузла за постійну підтримку та всебічну допомогу.

    Нарешті настає мить, яку з нетерпінням чекали всі дітлахи, які зібралися в Сирецькому парку, - лунає потужний гудок паровоза. Ведуча запрошує школярів до вагонів - здійснити перший святковий рейс. Зі станційних динамиків звучить оголошення про відправлення потяга. І під пісню «Голубой вагон» состав рушає.

    Продовжилося свято ознайомленням з матеріальною базою навчального корпусу та депо. Тут юні залізничники мають можливість вивчати рухомий склад, системи автоматичного блокування, електричної централізації сигналів та стрілок, засоби радіо та зв’язку тощо. Є тут і кабінет інформатики.

    Не буде помилкою сказати, що найбільший інтерес і зацікавленість у дітей викликала розважальна програма, якою закінчувався День відкритих дверей. Відбулися змагання з настільного тенісу, шаховий та шашковий турніри, спортивні естафети, конкурси та вікторини. Всі учасники отримали на пам’ять сувеніри, а переможці - призи.

    Віктор Задворнов та Сергій ГУК

    Готуємось до Євро-2012


    Фото Валентини ЧелюскІноЇ

    Основні завдання в діяльності залізничного транспорту - це повне, своєчасне та ефективне задоволення потреб у перевезенні пасажирів та вантажів. Як трудиться колектив Київської дирекції залізничних перевезень у поточному році, кореспондент газети «Рабочее слово» попросила розповісти її начальника - заступника начальника залізниці Володимира ОСОВИКА.

    - Зусилля колективу, - сказав Володимир Миколайович, - були спрямовані на мобілізацію всіх ресурсів для стабільної роботи залізниці в організації перевезення вантажів та поліпшення якості обслуговування пасажирів.

    За дев’ять місяців 2008 року поставлені перед столичною дирекцією завдання з відправлення вантажів виконано на 107,8%, а в порівнянні з цим же періодом 2007 року - на 109,8%. Досягнуто певних успіхів і у виконанні основних експлуатаційних показників роботи. Так, із середньодобової продуктивності вагона доведене завдання виконано на 117,4%, з середньодобової продуктивності локомотива - на 101,3%. Суттєвим є такий показник, як скорочення простою вагона під однією вантажною операцією. Цей простій нам вдалося зменшити на 4,22 години. На 0,31 години скорочено простій вагона на одній технічній станції. Це дало можливість прискорити обіг вантажного вагона на 0,09 доби. За цей період щодобово навантажувалося на 17 вагонів понад завдання, що, в свою чергу, сприяло збільшенню на 119 тонн ваги вантажного поїзда.

    - Це, що стосується вантажних перевезень. А що робиться, аби забезпечити більш якісний рівень послуг пасажирам на вокзалах та в поїздах?

    - Згідно з Програмою Президента України у цьому році на багатьох вокзалах дирекції створено та функціонують групи працівників, які надають допомогу особам з обмеженими фізичними можливостями. Так, на вокзалі станції Чернігів у залі очікування виділено спеціальні місця для інвалідів, обладнано пандуси, функціонує санвузол зі спеціальною кабіною. Працівники медпункту надають пасажиру таку послугу, як переміщення його в інвалідному візку, який знаходиться в розпорядженні цього медичного закладу. До послуг інвалідів - телефонний зв’язок та інформаційні показчики. Подібні послуги для людей з обмеженими фізичними можливостями надаються й на вокзалі станції Ніжин.

    - З боку керівництва Південно-Західної залізниці постійно ставиться питання щодо ефективного використання коштів, зокрема, не допускати збільшення темпів зростання витрат над темпами зростання доходів.

    - У Київській дирекції в цьому питанні встановлено доволі жорсткий контроль, і сьогодні ми можемо сказати, що за дев’ять місяців поточного року доходи від основної діяльності майже на 9% перевершили витрати. Суттєво збільшилися (майже на 5 мільйонів гривень) доходи від підсобно-допоміжної діяльності. Доходи від рекламної діяльності склали 916 тисяч гривень.

    - Говорячи про доходи, не можна не згадати про роботу щодо відшкодування місцевими органами влади збитків від перевезення у приміському сполученні пільгових категорій пасажирів.

    - Керівництво дирекції постійно й цілеспрямовано проводить цю роботу. За звітний період цього року нами отримано майже 8 мільйонів гривень Однак ці суми, на жаль, не компенсують витрати залізничників.

    - За показниками, про які Ви щойно розповіли, звісно, стоять величезні зусилля всього колективу, і вони відображають загальні напрямки діяльності залізничників Київської дирекції. А на яких більш конкретних справах Ви хотіли б зосередити увагу?

    - У цьому році вступила в дію програма залізниці в рамках підготовки до Чемпіонату з футболу Євро-2012. На Фастівському та Тетерівському напрямках здійснюється реконструкція вокзалів, станцій, колійного господарства. З метою підвищення якості обслуговування пасажирів відновлювальні й ремонтні роботи проводяться систематично вже багато років поспіль, однак цього року ми їх дещо активізували. Велика допомога надається з боку керівництва залізниці. Завершуються роботи на п’ятьох вокзалах названих напрямків.

    Повністю оновлено вокзал станції Вишневе. Великі обсяги робіт тут виконали будівельники Коростенського будівельно-монтажного експлуатаційного управління. Капітально відремонтовано приміщення вокзалу. З використанням сучасних будматеріалів та технологій виконано внутрішні, зовнішні оздоблювальні роботи. Реконструйовано острівну платформу та пішохідний міст з боку Києва. Станція Вишневе - єдина на Київській дирекції, де функціонують два пішохідних мости. Та незважаючи на це, вона вважається, мовою фахівців, травмонебезпечною. Залізничним полотном місто поділено на дві частини. Нехтуючи тим, що це дільниця з дуже інтенсивним рухом поїздів, люди не хочуть користуватися мостами, а йдуть прямо коліями. Тому ми ставили завдання зробити тут рух більш безпечним і разом з тим поставити заслін для безквиткового проїзду пасажирів в електропоїздах приміського сполучення. Тепер на острівну платформу до електропоїздів з обох мостів можна буде потрапити тільки через турнікети, а на території станції буде встановлено огорожу.

    Також інтенсивно здійснюються роботи й на станції Васильків. Завершується реконструкція острівної платформи. Проте до кінця року ще належить виконати великий обсяг робіт з перебудови пішохідного моста. Спочатку планувалося його капітально відремонтувати, та, враховуючи те, що він служить людям ще з перших повоєнних років, керівництво залізниці виділило кошти для його повної заміни. Роботи вже розпочато - встановлено фундаменти під залізобетонні опори, на які вкладатимуться дві прольотні будови. Міст буде капітальний, залізобетонний.

    На Тетерівському напрямку цьогоріч оновлюються вокзали на станціях Немішаєве, Клавдієве й Бородянка. Тут уже здійснено ремонт приміщень, реконструйовано острівні платформи. Приводяться до належного стану привокзальні території та колійне господарство. Однак на кожному об’єкті є свої особливості. Скажімо, на будівлі вокзалу Клавдієве майстрам по дереву довелося потрудитися над виготовленням оздоблювальних зовнішніх деталей. Вони ще жодного разу не мінялися (а це вже понад сто років) з часу будівництва залізниці Київ - Ковель. Все витримано в тому стилі, котрий залишили нам наші попередники.

    А в Бородянці до турбот залізничників підключилася місцева влада. Було проведено спільну нараду, встановлено ділові контакти. Тепер спільними зусиллями опоряджується привокзальна територія, встановлюється огорожа в районі станції. Бо й тут також будуть монтуватися турнікетні системи.

    - А що цікавого на інших дільницях дирекції?

    - Можна зосередити увагу на Чернігівському напрямку. Там у нас ще функціонували стрілочні переводи з ручним приводом. На станціях Голубичі, Грибова Рудня та Горностаївка ці залізничні «раритети» знято й здійснено роботи з централізації стрілок та сигналів.

    По Дарницькому вузлу на 2008 рік, згідно з розпорядженням начальника залізниці, було розроблено загальну програму, в якій основний наголос було зроблено на розвиток колійного господарства. Там назріло чимало проблем, які нагально необхідно було розв’язати. Це і заміна стрілочних переводів, і ремонт колії, і обладнання підходів до вантажних та сортувальних парків. Великі обсяги робіт вже виконано: вкладено нові стрілочні переводи, здійснено капітальний ремонт колії. Напружено працюватимемо й до кінця року.

    - І на завершення розмови, що б хотіли побажати своїм колегам у День професійного свята?

    - У колективах підприємств залізничного транспорту виросло і зараз працює багато справжніх майстрів своєї справи, які у свята й будні, вдень і вночі забезпечують чітке фунціонування залізничних артерій.

    У День професійного свята бажаю всім прихильної долі, вагомих здобутків, міцного здоров’я, миру та злагоди в родинах, невичерпної енергії, удачі!

    Ганна БОГОВІС

    Енергія наполегливості

    Спочатку - мовою протоколу. Дарницька дистанція електропостачання Південно-Західної залізниці - це вісім районів контактної мережі, сім тягових підстанцій, три райони електропостачання, одна ремонтно-ревізійна дільниця та ремонтно-механічна майстерня. Все це потрібно для забезпечення руху поїздів, експлуатації пристроїв електропостачання, технічного обслуговування пристроїв контактної мережі, ліній автоблокування, моторейкового транспорту, будівель та споруд. Ми так детально розповідаємо про це господарство тому, що хочемо, аби широкий загал читачів зрозумів, яка відповідальність лежить на кожному спеціалістові дистанції. А ще маємо розповісти про те, з чого складається злагоджена робота залізниці.

    Детальніше про те, чим нині живе Дарницька дистанція електропостачання, про людей, які працюють тут, в інтерв’ю «Рабочему слову» розповів її начальник Сергій ЮЩЕНКО.

    - Які здобутки колективу дистанції електропостачання сьогодні? Наскільки укомплектовано колектив кадрами? Чи є стосовно цього проблеми?

    - У Дарницькій дистанції працює 388 залізничників. Взагалі, штатний розпис майже заповнений. Варто уточнити: з радістю прийняли б до себе двадцять два працівники. Питання працевлаштування залишається відкритим, особливо спеціалістів робітничих професій. Певну допомогу отримуємо з лінії. Тобто використовується так зване залучення спеціалістів із віддалених від Києва міст.

    На жаль, до нас не поспішають йти працювати випускники технікумів. Чому? Вони бажають отримати все й відразу. Прагнення може й позитивне, але при цьому молодь забуває, що тільки наполегливою працею можна досягти бажаного результату. Потрібно не один місяць, а то й рік попрацювати, щоб отримати стаж роботи, повагу і підтримку в колективі. А в молодої людини не вистачає терпіння. Таке становище не тільки в нас, тому ми все ж маємо надію, що ситуація буде змінюватися на краще. Середньомісячна заробітна плата на дистанції складає - 2685 гривень проти 1968 гривень минулого року.

    - Ви так багато приділили уваги молоді. Це для Вас має велике значення?

    - Безумовно! Після закінчення технікуму я певний час працював електромонтером, потім закінчив політехнічний інститут. Тож знаю не тільки теоретичні секрети професії, можу у будь-якому питанні дати пораду своїм підлеглим.

    - А чи все вдалося зробити з того, що планувалося на поточний рік? На якому етапі зараз дистанція з виконання, зокрема планових ремонтів?

    - На сьогодні все, що планували, успішно виконуємо. Навіть є, хоча й невеличке, перевиконання. За вісім місяців виконано капітального ремонту контактної мережі на 3176 тисяч гривень. Зараз активність роботи колійників збільшилася: коли з’являються довготривалі «вікна», вони займаються модернізацією. Нам у цей час вдається більш інтенсивніше працювати у своєму напрямку. Провели переключення контактної мережі на дільниці Київ-Московський - Дарниця для будівництва Березняківського автомобільного шляхопроводу в районі посадочної платформи Лівий берег. Відповідно до програми модернізації Дарницького залізничного вузла зроблено монтаж жорстких поперечин зі світильниками для освітлення гальмівних позицій парного сортувального парку. Виконали заміну проводів на дільницях Бобрик - Бровари, Носівка - Ніжин. Також впроваджено системи телемеханіки та телеуправління «Граніт» на станціях дільниці Чернігів - Ніжин, встановлено трансформатори, замінено масляні вимикачі на вакуумні. Все з перерахованого виконано завдяки наполегливій роботі працівників дистанції та допомозі з інших ліній: з Конотопа, Ніжина, Чернігова.

    - Колектив Дарницької дистанції електропостачання Південно-Західної залізниці отримав перше місце в галузевому змаганні. Завдяки чому ви досягли першості?

    - Служба електропостачання зробила свій внесок в нашу перемогу. Та й сумлінна праця всіх залізничників дистанції допомогла налаштуватися на успіх і - перемогти. Я із задоволенням назву прізвища тих, хто зробив вагомий внесок у загальну справу. Це - старші механіки Петро Бараненко та Василь Пономаренко, старші електромонтери контактної мережі Павло Федовський, Юрій Зіненко та інші. Служба, бригади і весь колектив допомагає реалізувати всі наші задуми.

    - Які плани у вас на найближчий час?

    - Мене непокоїть технічний стан контактної мережі, яка експлуатується понад 40 років. Бажано, щоб її заміна проводилася активніше. Добре, що останнім часом вирішенню цієї проблеми приділяється більше уваги. За підрахунками спеціалістів, нам щорічно потрібно виконувати заміну як мінімум 50 км контактної мережі. Знову ж таки, працювати над цим ми плануємо і взимку.

    - Сергію Анатолійовичу, напередодні професійного свята якими будуть Ваші побажання колегам і взагалі залізничникам?

    - Побажання всім залізничникам та їхнім родинам: міцного здоров’я, трудових успіхів! Як бачите, побажання лаконічне, певною мірою, звичне за своїм змістом. Але, повірте, воно - від щирого серця!

    Ольга НІКІТІНА

    Зима екзаменуватиме суворо...

    До морозів ще, начебто, далеченько, та примара зими вже блукає залізницею. Сновигає рухомим складом, підприємствами, коморами. Не дає спокою залізничникам, бентежить, нагадує, підказує. Примушує когось чухати потилицю, когось засукати рукави і мерщій надолужувати прогаяне. Та хочеться сподіватися, що не захопить матінка-зима наших залізничників зненацька! Адже вони - люди відповідальні та сумлінні, звиклі до її примх готуватися заздалегідь. У чому ми зайвий раз переконалися, відвідавши локомотивне депо Київ-Пасажирський...

    Грунтовно, без поспіху...

    Начальник депо Дмитро НЕСТЕРЕНКО вводить у курс справ: комісійний огляд щодо підготовки підприємства до роботи в зимовий період торкнувся 134 одиниць рухомого складу, що експлуатуватимуться взимку. Хоча взагалі парк електровозів депо становить 177 одиниць, проте частина рухомого складу перебуває в резерві. Поступово на зміну стареньким ЧС-4 приходять електровози ДС-3 вітчизняного виробництва. На сьогодні до депо надійшло 18 машин. Треба відзначити, що цей електровоз й досі в стадії розробки і кожна нова машина чимось досконаліша за попередню. Проте, хотілося б, аби процес технічного удосконалення йшов скоріше. Поступово вирішуються й питання, пов’язані з технічним обслуговуванням нового локомотива. Депо вже опанувало ремонт цих машин у обсязі ПР-1. Таких видів «оздоровлення» проводиться три-чотири щомісяця. Була проблема зі стендом для перевірки колісних пар і двигуна, говорить начальник депо. Тепер такий стенд придбано і проблему розв’язано. Конструкторське бюро головного локомотивного управління Укрзалізниці наразі розробляє технологічну карту цих ремонтів, а депо поки працює за своєю.

    Та повернемося до теми підготовки до зими. У цьому процесі активно задіяні локомотивні бригади. Вони займаються утепленням кабін електровозів, для цього депо придбало необхідні матеріали. Комісійний огляд було організовано відповідно до плану. «Поспіху нема, працюємо ґрунтовно, - наголошує Дмитро Вікторович. - Складаючи подекадні плани постановки електровозів на ремонт, завжди дотримуємося їх».

    - Не менш важливе завдання - підготувати до зими виробничі приміщення, - продовжує оповідь начальник депо. - Закінчуємо утеплювати двері цехів, запас необхідних матеріалів для цього придбали заздалегідь. Активно готуємо котельню для роботи взимку. Цю котельню впроваджено шість років тому, з того часу двічі на рік проводимо планову профілактику парових котлів. Наразі їх перебиранням та чисткою займаються фахівці з БМЕУ-2 та БМЕУ-4. До опалювального сезону роботи буде завершено. У гуртожитку впроваджено в дію бойлерну, замінено вікна. У цехах також відсотків до 30 старі вікна поступилися місцем металопластиковим. На будівлях цехів ПР-1, ПР-2, ПР-3 поміняли покрівлю. На жаль, у цьому році не вдасться відремонтувати «повітряну теплову завісу» перед входами до цехів. Вона вже багато років не працює, хотілося б її відновити, проте це доведеться відкласти на наступний рік...

    - А чи не обходить проблема підготовки до зими деповських охоронців праці?

    - Звичайно ж, ні, - жваво реагує на це питання Сергій РУДЕНКО, начальник сектору охорони праці. - Ми тримаємо під суворим контролем забезпечення теплим одягом і взуттям працівників депо. Тут не існує особливих проблем. Було дано заявки на 11 костюмів «Гудок», 135 теплих брюк та курток. Усі заявки виконано. Звичайно, сектор охорони праці проводить заняття з «першозимниками», приділяючи особливу увагу тим гострим питанням, які ставить зима.

    На чому треба зосереджувати увагу?

    Більш докладно теми підготовки до зимового періоду торкнувся заступник начальника депо з експлуатації Сергій МУРЕНКО. Чим особливо неприємний осінньо-зимовий період для локомотивних бригад? Саме в цей час трапляються різкі перепади температури, що сприяють виникненню конденсату, який негативно впливає на роботу всього обладнання електровоза. Про «сюрпризи», які може піднести зима машиністові під час рейсу, Сергій Миколайович знає не з чиїхось слів. Він працює в депо з 1982 р. Починав помічником машиніста тепловоза. Згодом «приборкав» і електровоз. Не один рік був машиністом-інструктором, а в цьому році його призначено заступником начальника з експлуатації. Отож він добре знає, які несподіванки можуть трапитись з електровозом через примхи матінки-зими. Знає, на чому треба насамперед зосереджувати увагу локомотивних бригад, плануючи технічні заняття. До речі, «лекції» і «семінари» для тих фахівців, котрі вперше на своїх посадах вступатимуть у зиму, ведуться вже з першого вересня. «Першозимників» серед машиністів виявилося дев’ять, серед помічників машиністів - 37.

    Тож на чому треба зосередити увагу локомотивним бригадам? На тих особливостях в обслуговуванні електровоза, які висуває зима, - каже Сергій Миколайович. - На роботі допоміжних агрегатів і систем, скажімо, системи з охолодження обладнання, компресорів, струмоприймачів. До речі, до цього пристрою взимку ніяк не можна послабляти уваги. Адже він нерідко стає причиною неприємностей: через його здатність при низьких температурах та підвищеній вологості вкриватися ожеледдю. Аби в дорозі не сталося несподіванок, треба заздалегідь подбати про змащення струмоприймача спеціальним мастилом. У депо та пунктах технічного обслуговування електровозів (а такі пункти є на ст. Жмеринка, Козятин та ім. Т. Шевченка) створюються запаси протиожеледового мастила ЦНІІ-К3. Після отримання, за даними метеослужби, команди «ожеледь» негайно проводиться нанесення товщиною 1-2 мм на попередньо протерті сухі рухомі частини рами, пружини і бічні фартухи полозів струмоприймачів. Для запобігання та зменшення забруднення струмоприймачів мастило видаляється на найближчому після закінчення ожеледі технічному обслуговуванні або поточному ремонті електровоза. При відсутності протиожеледної «хімії» використовується трансформаторне масло.

    Звичайно, в зимових умовах може погіршитися робота не тільки струмоприймача. Примх можна очікувати й від іншого дахового обладнання - ізоляторів, головних вимикачів тощо. Машиніст повинен знати, що робити у будь-якій нештатній ситуації. Керувати гальмами теж взимку складніше, через заледеніння гальмових колодок може подовшати гальмовий шлях поїзда. Про це треба пам’ятати. Таких «дрібниць» - скільки завгодно. «Щоб їх знати ми й проводимо технічні заняття, - каже Сергій Миколайович. - І не тільки з «першозимниками». У плані підготовки до зимового періоду проводяться технічні заняття з усіма машиністами та помічниками машиніста без винятку».

    На локомотивників взимку лягає відповідальність й за опалення поїзда. Вони повинні стежити, аби напруга в 3000 В надходила до вагонів, але не забувати й про раціональне використання енергоресурсів.

    Питання відстою електровозів теж має бути під контролем. Аби під час стоянки не трапилось перемерзання якогось обладнання, скажімо, кранів.

    Зараз локомотивні бригади активно займаються утепленням кабін електровозів, готують протипожежне обладнання, міняють запас піску.

    План технічного навчання складено в депо, з урахуванням місцевих особливостей експлуатації електровозів. Навчання проводять заступники начальника з ремонту та експлуатації, старші майстри механічного та автоматики цехів, активно підключаються технологи. Усі без винятку локомотивні бригади по закінченні технічного навчання мають здати заліки. Основні питання, на які вони мають відповісти, такі: як взимку проводиться приймання електровозів на коліях відстою; в чому особливості обслуговування електровоза взимку? І це ще не все. Як обслуговувати електровоз під час сильних снігопадів, як веде себе гальмове обладнання під час ожеледі, що повинні робити локомотивні бригади при наявності ожеледі на контактних проводах і на струмоприймачах тощо?

    Підготовка до осінньо-зимового періоду для локомотивних бригад - досить копітка і складна справа. Її треба провести дуже якісно, аби зима не піднесла якихось небажаних несподіванок…

    Анатолій РОМАНОВ

    І пташині трелі лікують

    Шановна редакція, хочу через газету «Рабочее слово» висловити вдячність колективу відновлювального відділення дорожньої клінічної лікарні №1 за тепле ставлення медичного персоналу до хворих. Та найбільше вразили нас ті види відновлювального лікування, які надає цей медичний заклад, особливо - «сонячна» кімната. Потрапивши до неї, не хочеться її залишати.

    Вікторія КРАВЧЕНКО

    м. Київ


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Нас, журналістів, заінтригувало, що ж то за «сонячна» кімната, в якій так приємно перебувати, і ми домовилися про зустріч із завідувачкою відділення відновлювального лікування дорожньої клінічної лікарні №1 Ольгою ЖИЗНЄВСЬКОЮ.

    Тільки-но ми спустилися сходами в цокольний поверх медичного закладу, відразу почули, як заливається чарівними трелями якась дивовижна пташина. У просторому холі, де багато квітів, почали приглядатися: а може десь тут на якійсь гілочці заховалася ця чарівна весняна пташечка. Але нам не вдалося її побачити. Зате у квітучих заростях кімнатних квітів, у клітці бавився, як пізніше дізналися, спеціальною пташиною цукеркою дуже симпатичний папуга.

    Перш ніж здійснити екскурсію цим зеленим царством, бо, як з’ясувалося, квіти тут скрізь, не лише в холі, а й у кожному кабінеті, просимо Ольгу Іванівну розповісти про основні напрямки лікувально-відновлювальної роботи відділення.

    - Лікарня загалом хірургічного спрямування, - розповідає наша співрозмовниця. - Тут функціонують травматологічне, хірургічне, психоневрологічне, гінекологічне й дитяче відділення. Справа лікарів цих підрозділів - прооперувати людину, пролікувати, а наше завдання - поставити її на ноги. Наше відділення відрізняється від всіх інших тим, що тут використовуються виключно природні засоби. Це електро-, магніто-, водолікування. Застосовуємо й нетрадиційні методи, такі як герудотерапія (п’явки), голкотерапія, Су-Джок терапія (це, коли замість голок використовуються спеціальні палички, котрі прогрівають певні точки на різних ділянках тіла). Ми створюємо атмосферу не лікарняну, а санаторно-курортну.

    Приймати процедури у нашому відділенні людям приємно, тому перебування у нас дає хороші лікувально-відновлювальні результати.


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Попри те, що до лікарні ми завітали вже в другій половині дня, в кожному кабінеті лікарі працювали з пацієнтами. Хлопчик Андрійко приймав магнітотерапію для ніг, у кабінеті лікувальної фізкультури комплекс вправ виконував колійник, який назвався Анатолієм. Лікар Ольга Опанасюк спеціальними паличками діяла на точки на обох руках Миколи Івановича.

    Та найбільше нас вразила «сонячна» кімната. Її облицьовано спеціальним світлим матеріалом. Замість традиційної підлоги розстелена морська галька, що обточена південними вітрами й морями. Пацієнт роздягається до натільної білизни, босими ногами ходить по гальці, потім одягає окуляри, лягає на тапчан і приймає «сонячні» ванни. В залежності від профілю захворювання звучить відповідна музика та вмикається відповідного кольору світло. При цьому використовуються відповідні ефірні масла. Отже, сонячна терапія тут поєднується з арома-, кольоро- та звукотерапією. Процедура продовжується півгодини. Ольга Іванівна розповіла, що всі ці названі види відновлення здоров’я - це ціла наука, бо кожен окремий колір, запах, музика по-різному впливають на різні захворювання, на різні органи людини. Вона особисто закінчувала спеціальні курси і тепер застосовує три спеціально розроблені програми. Відразу стає зрозумілим, чому із цією «сонячною» кімнатою пацієнтам не хочеться розлучатися, особливо жінкам. Вони більш емоційно сприймають такі приємні речі: начебто позагорала, на морському бережку посиділа, приємну музику послухала.

    Не менш приємно вразила й кімната спелеотерапії. Це соляна кімната, в якій одночасно приймають процедуру три пацієнти. Лікар, знаходячись в іншій кімнаті, що розташована за скляною стінкою, розпиляє іонізовану сіль, яку вдихають хворі. Пари солі накопичуються в стінах і чим більше здійснюється розпилів, тим ефективнішим є саме перебування в цьому приміщенні. Отже, виявляється хворим на бронхіальну астму вже не потрібно їхати в Свалявські шахти, де видобувається сіль, і які обладнано як оздоровниці для людей саме із захворюванням дихальних органів.

    Лікарня має можливості ще більше розширити надання лікувально-відновлювальних послуг хворим. Вже отримано синклентно-кисневі пінки, застосування яких дозволяє насичувати киснем весь організм.

    Під час капітального ремонту лікарні було закуплено й встановлено досить коштовне обладнання для водолікування. Це - магнітна киснева ванна, душ Шарко, гідролазерний душ тощо. Та, на жаль, цей лікувальний блок не може стати до ладу у повному обсязі, тому що не вистачило коштів на обладнання витяжок. Те саме стосується і теплотерапії. Однак медперсонал сподівається, що й ці питання будуть розв’язані. Бо все що тут робиться - на благо людини. Це особливо необхідно для реабілітації хворих з психоневрологічного відділення, які переживають, трапляється, страшні депресії.

    Для того, щоб людина відновила своє здоров’я, їй необхідно допомогти включити всі її внутрішні резерви. Для цього, як бачимо, медичний персонал докладає багато зусиль. До того ж, треба так любити своїх пацієнтів, щоб навесні на світанку поїхати до Гідропарку в Києві і записати на плівку невгамовного птаха, який в лікарні по вулиці Коцюбинського співає цілий рік, даруючи людям позитивні емоції. Зрештою, красу рідного краю.

    Ганна БОГОВІС

    Провідні позиції втрачати не збираємось

    Минулого року трудовий колектив Козятинської дирекції залізничних перевезень за успішне виконання виробничих завдань було визнано одним з кращих на Південно-Західній залізниці. Не втрачають зайнятих позицій козятинські залізничники й цьогоріч. Про це розповів у розмові з нашим кореспондентом начальник Козятинської дирекції Василь ГОЛОВКО.

    - Василю Івановичу, зазвичай, підбиваючи підсумки роботи колективу напередодні професійного свята, прийнято говорити про його виробничі здобутки, про те, чого вдалося досягти, впровадити, покращити. Тож якими є цьогорічні результати?

    - Перш за все, хотів би зазначити, що минулорічне високе визнання роботи наших залізничників і нагородження трудового колективу дирекції Перехідним прапором як кращої дирекції залізниці лише спонукало наших працівників до плідних буднів. І це не для красного слівця. За підсумками першого півріччя цього року Козятинська дирекція знову була однією з кращих на Південно-Західній магістралі. Ми успішно виконуємо основні планові завдання. Так, план навантаження продукції виконано на 111%. 108% склав обіг вантажного вагона. Вийшли на планові показники з технічної та дільничної швидкості поїздів, простою вагонів під однією вантажною операцією, розвантаження вантажів. На дирекції впроваджено і успішно діє АРМ товарного касира та прийомоздавача. Оновлюється обладнання на вантажних та сортувальних станціях. На сортувальній станції Шепетівка вже встановили на гірці уповільнювачі нового зразку. У сфері модернізації магістралі на початок жовтня вже сягнули рівня минулого року показники з виконання колійних робіт (модернізовано 106 км сталевих «ниток»). Роботи ще тривають. Маємо певні здобутки і у реконструкції наших станційних будівель, їхньому облаштуванні. Вже найближчим часом 14 котелень, що опалюють ці будівлі, буде переведено на більш ефективне забезпечення - газом чи електроенергією. Варто сказати і про вокзальний комплекс у Білій Церкві, який стає окрасою міста. Тут не лише оновили будівлю вокзалу, а й провели реконструкцію технічних приміщень і посту ЕЦ, що значно покращить умови праці місцевих залізничників.

    - На Південно-Західній Козятинська дирекція впродовж багатьох років була лідером з вантажних перевезень. Тож які перспективи роботи колективу у цьому напрямку?

    - Ми й досі залишаємось, як ведеться, провофланговими. І втрачати ці позиції не збираємось. За дев’ять місяців цього року вантажообіг по дирекції склав 38% від усіх вантажних перевезень по нашій залізниці. Погодьтесь, що це вагомий показник. До того ж нам впродовж значного проміжку часу довелося працювати в умовах надання технічних вікон. І я вдячний усім тим фахівцям, хто забезпечував у таких непростих умовах графік проходження поїздів. Від їхньої чіткої і професійної праці у значній мірі нам вдалося уникнути і простоїв, і збоїв у графіках руху. Вантажі до пункту призначення приходили вчасно. Хотів би відзначити і роботу трудових колективів вантажних та сортувальних станцій Козятин, Шепетівка, Біла Церква, Полонне, Кривин, Рокитне. Вважаю, що обсяг вантажоперевезень по дирекції не зменшиться. Та проблемою стає наявність справного рухомого складу, якого нам сьогодні бракує.

    - Знаю, що на апаратних нарадах при начальнику залізниці акцентується увага на приміських перевезеннях. Відомо, що це - одна з проблем магістралі саме через їхню низьку рентабельність. Чи є тут позитивні зміни?

    - Зміни є, але проблема не вирішується так, як би ми цього хотіли. Цьогоріч ми значно покращили умови праці квиткових касирів, встановивши в квиткових касах наших станцій 40 нових касових апаратів. Тим самим ми покращили умови і для пасажирів, яким вже не доводиться тривалий час стояти в чергах за квитками. Відремонтовані вокзали на станціях Славута, Івачків, Острог, Ольшаниця. Отже, тут комфортніше для подорожан. На черзі - реконструкція та ремонт інших вокзалів, що вже давно потребують змін. Все більше виходить на маршрут електропоїздів підвищеного комфорту, а графік їхнього руху намагаємось робити більш зручним для пасажирів.

    А от звичайних електричок дійсно стає дедалі менше. І причина цього одна - їхня низька рентабельність. За перевезення пільгових категорій пасажирів ( а саме вони складають левову частку пасажиропотоку таких електропоїздів) магістраль недоотримує від місцевих органів влади грошову компенсацію у мільйони гривень. По нашій дирекції така компенсація складає майже 64% від загальної суми. І це, до речі, найвищий показник. На інших дирекціях компенсується лише половина витрат, а то й менше.

    - За роки незалежності України столична магістраль пережила чимало змін. І цей процес ще не завершився. Яких змін бажаєте Ви? Ваші побажання на майбутнє?

    - На залізниці я працюю не один десяток років. Тож можу, мабуть, робити свої висновки стосовно цих перетворень. Згоден, що більшість реформ на залізниці відповідали вимогам часу, хоча найбільш ефективний структурний підрозділ залізниці, яким, наприклад, у свій час був відділок залізниці, на мою думку, ми ще не створили.

    Хотілося б щоб у нас було більше оновленого рухомого складу, щоб усі наші вокзали мали красивий сучасний вигляд, а наші працівники отримували гідну зарплатню, на яку вони заслуговують.

    У день професійного свята своїм колегам-залізничникам зичу здоров’я, добробуту і обов’язково оптимізму!


    Шепетівка - станція сортувальна


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Станція Шепетівка з’явилася на карті залізниць ще позаминулого століття. Регулярний рух поїздів тут розпочався у 1873 р., про що свідчать архівні документи. У 1914 р. станція стала вузловою і мала п’ять напрямків руху поїздів: на Рівне, Проскурів (Хмельницький), Ланівці, Козятин та Новоград-Волинський, що діють і сьогодні. У тому ж таки 1914-му тут збудовано залізничний вокзал, який у роки Великої Вітчизняної війни було вщент зруйновано. Відбудований у 1952 р. новий вокзал після реконструкції на початку поточного тисячоліття по праву став окрасою міста і є одним з найкращих та найсучасніших на Південно-Західній.


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Шепетівка - станція позакласна сортувальна і входить до числа 25 вирішальних, з виробничої точки зору, станцій України. Щоденно тут обслуговують майже півтори тисячі вагонів. Останніми роками колектив підприємства, який очолює досвідчений фахівець Олег ГоловаЧук, постійно нарощує свої виробничі потужності. Так, лише за вісім місяців цього року планове завдання з відправлення вагонів виконано на 114, 6% (у тому числі з переробкою на 111, 9 %). Показник з простою вагонів під однією вантажною операцією склав 109%. Загальний простій вагонів - 108, 8%. Непогані результати з точки зору скорочення простою вагонів без переробки та з переробкою. Саме за це станцію було визнано у першому півріччі цього року кращою сортувальною станцією на Південно-Західній залізниці.


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Нарощуючи виробничі потужності, керівництво станції постійно дбає про покращення умов роботи своїх працівників. Тут успішно впроваджуються новітні технології з автоматизації робочих місць. Сучасного вигляду набувають виробничі приміщення. Всі цехи і пости переведено на електроопалення. Вже сьогодні вони готові до зустрічі із зимовою негодою. Тож не дивно, що саме у Шепетівці останніми роками все частіше почали проводитися школи-семінари передового досвіду з розв’язання багатьох виробничих питань як у масштабах залізниці, так і Укрзалізниці загалом. Чергову таку школу-семінар передового досвіду планується провести незабаром.


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Головний інженер станції Віталій ДИТИНЧУК, розповідаючи про роботу свого підприємства, наголошує, що основою успіху колективу є люди. Усі ті, хто своєю працею з дня в день примножує славу колективу.


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    - Я міг би назвати вам десятки наших працівників, які заслужили на увагу та пошану, - говорить Віталій Олександрович. - Серед них і прийомоздавальники вантажу, і чергові по станції, і оператори станційного технічного центру з обробки інформації (СТЦ), і приймальники поїздів. Та, мабуть, обмежусь лише одним колективом - зміною №2. За вісім місяців цього року зміну шість разів було визнано кращою за підсумками роботи. Таку стабільність роботи колективу забезпечували керівник зміни маневровий диспетчер Сергій ДИТИНЧУК, чергові по станції Галина ГРЕЧАНЮК та Наталя КАРПІНСЬКА, складачі поїздів Олександр ЧЕРНЕЦЬКИЙ, Олександр НЕСТЕРУК та Микола ШЕМЧУК, регулювальники швидкості руху Володимир КОРОЛЬ та Іван ЧУМАК, оператори СТЦ Тетяна РУДА, Лариса НЕРОДА, Світлана СИДОРЧУК та Наталя БОНДАР, прийомоздавальник вантажу Владислав ВОЙЦЕХІВСЬКИЙ, приймальники поїздів Юрій ВОЙТЮК, Микола ШВЕЦЬ, Наталя СМИРНОВА, оператор поста сигналізації Валентина ДУШКО.

    Успішно завершуючи цей рік, шепетівські залізничники вже думають про перспективу на рік майбутній. За словами головного інженера у планах колективу подальша модернізація та оновлення обладнання станції. А це, перш за все, капітальний ремонт сортувально-відправних колій, завершення заміни уповільнювачів на маневровій гірці, встановлення оглядової вежі для огляду вантажів у відкритому рухомому складі, покращення умов праці приймальників вантажів, облаштування класів. Планується завершення ремонту адміністративної будівлі.

    - Цього року станція була кращою на залізниці за підсумками роботи у першому півріччі, - підсумовує головний інженер. - То чому б нам не поборотися за це високе звання і за підсумками року? Тим більше, що у нас є гарний приклад наших сусідів - козятинців.

    На фото: головний інженер станції Віталій ДИТИНЧУК; складач поїздів Олек-сандр ПАРФЕНЮК; чергова по станції Лариса ЛОШМАНОВА та стажер з Харківської академії залізничного транспорту Олександр РИБАЧУК; оператори техконтори Наталія БОНДАР, Віра БОНДАРЧУК, Валентина КузнЄцова; чергові по станції Олексій БОНДАР, Жанна КУЗЬМІНЧУК, оператор Світлана БАБІЙЧУК.


    З надією на завтрашній день

    В інтерв’ю начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолія ЛюбІнІна, яке він дав нашому виданню напередодні Дня залізничника, є чимало цікавих фактів про сьогодення і минуле величезного залізничного регіону нашої магістралі.

    - Анатоліє Олексійовичу, про Жмеринську дирекцію та її підрозділи вже чимало розповідалося на сторінках нашої газети. Але напередодні Дня залізничника є нагода згадати і її історію, і головні події, і розвиток, якого вона зазнала за останні роки...

    - Так, Жмеринська дирекція залізничних перевезень розпочала свій історичний відлік на початку нового тисячоліття. Але вона успадкувала матеріальну базу, трудовий досвід, традиції від Жмеринського відділка залізниці, історія якого перевищує 60 років. Тож ми цінуємо славне минуле, яке належить багатьом поколінням залізничників, зберігаємо усе створене їхньою працею і прагнемо розвинути, удосконалити та примножити набуте.

    Щодо новітньої історії нашого структурного підрозділу, то вона розпочалась у період відродження нашої галузі, її виходу із кризового стану та поступового розвитку. Цей процес продовжується й сьогодні - оновлюється колійне господарство, проводиться ремонт та реконструкція станційної інфраструктури. За останні вісім років проведено капітальний ремонт споруд на станціях Гнівань, Калинівка, Могилів-Подільський, Хмільник, Журавлівка, Ярошенка, Холонівська, Коржівці та деяких інших.

    Проведено реконструкцію колій на багатьох дільницях магістральних напрямків від Козятина до Волочиська, від Жмеринки до Вапнярки та на станції Вінниця. Капітальний ремонт та заміну стрілочних переводів виконано на дільницях магістралі між Вінницею та Гайсином, Жмеринкою та Могильовом-Подільським, Гречанами та Кам’янцем-Подільським. Це дозволило збільшити перевезення вантажів, а також розпочати курсування швидкісних поїздів від столиці до Могильова-Подільського та Кам’янця-Подільського.

    Плідним для нашої дирекції був період починаючи з 1999 року. Із місяця в місяць, із року в рік обсяги перевезень зростали і перевищили навіть ті, що були за радянських часів. Були й інші цікаві сторінки в історії нашої дирекції.

    - Від минулого пропоную перейти до сьогодення. А це - буденна робота. Вона, в першу чергу, зводиться до виконання одного із головних призначень дирекції - збільшення вантажопотоків залізниці. Якими є результати фінансово-економічної роботи нинішнього року?

    - Коли говорити в цілому, то планове завдання за дев’ять місяців поточного року ми виконали із певним перевершенням, яке складає майже п’ять відсотків. Та робота дирекції - це результат діяльності кожного зі станційних колективів та інших підрозділів. Тому в першу чергу варто відзначити тих, хто попрацював найкраще.

    Серед залізничних станцій кращою за результатами роботи у першому півріччі на нашій залізниці визнано станцію Вінниця, яку очолює Микола Вапнярук. Цей колектив щорічно збільшує вантажовідправлення та приймання вагонів замовниками. Чим приносить усе більші прибутки залізниці.

    Добре попрацювали колективи станцій Кам’янець-Подільський, Гречани, Калинівка, Гнівань та й деяких інших великих станцій. Однак варто відзначити роботу, вірніше, значне зростання вантажних робіт на малих станціях. Так колективи станцій Дунаївці, Холонівська, Скібнево, Хмільник планові завдання перевиконали. Хоча в абсолютних цифрах це не високі показники, та, головне, на цих станціях помітне зростання показників відвантажувальних робіт. Із них, як із невеликих струмочків створюється ріка, складається потік вантажних відправлень. І це - прибуток нашій залізниці.

    - Прибутки від вантажних перевезень значні, а як із пасажирськими?

    - Значними успіхами у цьому напрямку похвалитися не можемо, особливо це стосується приміських перевезень. Взагалі до сьогодні пасажирські перевезення на залізниці збиткові, проте нам вдалося дещо підвищити показники, порівняно із минулим роком. У першу чергу це стосується якості обслуговування пасажирів та задоволення їхніх потреб. Лише нинішнього року запроваджено для перевезення пасажирів декілька поїздів. Так постійно почали курсувати прискорені потяги від Києва до Вінниці, Жмеринки, Могильова-Подільського та у зворотному напрямку. А на літній період запроваджується поїзд від Жмеринки через Вінницю до Сімферополя, який надає можливість подолянам дістатись до причорноморських курортів та повернутись звідти у вигідний для них час. У приміських сполученнях за нашими пропозиціями вносяться корективи у графік руху електричок та дизель-поїздів з тим, щоб задовольнити потреби пасажирів, та звести до мінімуму витрати на їхнє перевезення, а то й отримати прибуток.

    - Створення Жмеринської дирекції співпало з призначенням Вас її керівником, чи навпаки. А що пов’язує Вас із цим відомим майже в усьому світі містом?

    - Виповнилося 33 роки, як я приїхав у це місто після завершення навчання у Свердловському інституті інженерів залізничного транспорту. Розпочинав черговим по станції Браїлів, потім працював на посадах заступника начальника відділу перевезень, начальником комерційного відділу, начальником відділу перевезень. Певний час був заступником начальника відділка залізниці, а з 2000 року очолюю Жмеринську дирекцію залізничних перевезень.

    За весь час роботи на залізниці мені таланило на обдарованих, мудрих керівників. Серед них варто назвати заступника начальника відділу руху Василя Горбаченька, який допомагав мені, коли я перейшов в апарат відділку залізниці. Із вдячністю я сьогодні згадую Леоніда Желєзняка. Під його керівництвом мені довелось працювати в зруйнованому землетрусом Ленінакані (Вірменія). Команда, яку він зібрав і очолив, забезпечувала безперебійну доставку залізницею вантажів, необхідних для відновлення зруйнованого житла та підприємств. Працювати довелось за надзвичайно важких умов: колійне господарство, системи сигналізації та водопостачання були зруйновані, локомотивів та вагонів не вистачало... Однак із поставленим завданням ми справились і щодня приймали по двісті, а то й більше вагонів. Там я отримав чималий досвід роботи в надзвичайній ситуації, який ціную й донині.

    При становленні на посаді начальника дирекції велику допомогу мені надавав колишній начальник залізниці вже покійний Борис Степанович Олійник. Серед наставників був і Григорій Васильович Крицький та інші керівники магістралі. І нинішні керівники залізниці мені та дирекції чимало допомагають.

    Корисне переймаю й від своїх колег - начальників дирекцій. При кожній зустрічі - на нараді, семінарі, ми один у одного допитуємось, як вирішувати те чи інше завдання. Обмінюємося досвідом, який допомагає уникнути якихось помилок у своїй роботі. І цей досвід особливо цінний у наш час, коли життя приносить чимало змін і змушує виконувати те, чому не вчили і не могли навчити у жодному вузі.

    - Анатоліє Олексійовичу, звичайно й надалі життя змушуватиме діяти за невизначених обставин та нестандартних умов - такі закони прогресу. Їхню дію - не зупинити, лише можна спрямовувати у потрібне русло. На що спрямовуватимете свої зусилля у найближчі роки?

    - На щастя, уже можна не лише мріяти, а й планувати роботу дирекції на перспективу. У наших планах - збільшення обсягів роботи, оновлення станційних господарств, запровадження нових систем в управлінні рухом поїздів, ремонт та реконструкція колій тощо. Доброю ознакою сьогодення є те, що під’їзні колії не знімаються, а, навпаки, відновлюються. От і від станції Браїлів, де я розпочинав свою трудову діяльність на залізниці, прокладається під’їзна колія до Демидівського гранітного кар’єру. Це значить, що збільшаться залізничні перевезення. Думається, таке відбуватиметься й у інших місцях. Значить, і зростатимуть вантажні потоки, і покращуватиметься стан рухомого складу.

    Усе це дає підстави сподіватись, що Жмеринська дирекція залізничних перевезень і в подальшому буде серед кращих на столичній магістралі


    Шлях до успіху - через економію


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Локомотивне депо ст. Гречани за деякими кількісними показниками поступається підприємствам-партнерам, які працюють у Дарниці, Козятині чи Жмеринці. А от за якісними - випереджає їх. Це підтвердили підсумки роботи за перше півріччя поточного року. Саме тому колективу гречанських локомотивників було вручено Почесну грамоту Південно-Західної залізниці та грошову винагороду. Завдяки чому вдалось досягти високих результатів? Це запитання ставлю начальнику депо Анатолію ШИНДЕРУ.

    - Я б сказав - не завдяки чому, а кому. Тому, що саме наші працівники потрудились із повною самовіддачею. Продуктивність праці, порівняно з минулим роком, суттєво зросла. Ми виконали усі планові показники з певним перевершенням, а доходи зросли майже на половину порівняно з минулим роком. Це дозволило й збільшити заробітну платню. Між іншим, на сьогодні в середньому вона складає понад три тисячі гривень.

    Після розповіді про роботу підприємства Анатолій Миколайович запропонував оглянути виробничі дільниці, ремонтні цехи. У ролі гіда виступив заступник начальника депо з експлуатаційної роботи Валерій КРИВИЦЬКИЙ. Для нього це було не складно, адже уся його трудова діяльність пов’язана із цим підприємством. Після навчання у Козятинському ПТУ прийшов сюди працювати помічником машиніста. Незабаром став машиністом і за 11 років освоїв секрети усіх типів тепловозів, які є в депо. За цей час заочно навчався у Харківській державній академії залізничного транспорту. Після двох років роботи на посаді машиніста-інструктора його призначили заступником начальника депо.

    Ми направляємось у приміщення, де виконуються ремонтні роботи та технічне обслуговування локомотивів. І якби тут не відпочивали тепловози, важко було б визначити, що це ремонтні цехи, настільки тут чисто та затишно. Причому, порядок у них підтримується постійно, а не наводиться напередодні якихось подій. Це створює для ремонтників належні умови праці, тому й віддача найбільша.

    Зайшла мова про підготовку до зими.

    - У нас практично все готово, - пояснює Валерій Іванович. - Котельня, яку реконструйовано два роки тому, готова до запуску хоч сьогодні. На тепловозах проводяться відповідні роботи - заміна мастил, ревізія ходової, двигунів тощо, щоб вони могли надійно працювати й у холодну пору року...


    Фото Михайла РЕКУНОВА

    Заглянули й у котельню. Тут також зразковий порядок: обладнання виблискує свіжою фарбою, на підвіконні буяють квіти у вазонах. Ах! Попри осінь... Котли готові до зимових буднів. Тож проблеми із забезпеченням теплом у локомотивному депо не буде.

    - Більшість тепловозів перебувають на виїзді, - продовжує свою розповідь Валерій Кривицький, - тому можемо оглянути лише той, що готовлять до відправлення в рейс.

    Підходимо. Локомотивної бригади в ньому ще немає. Нас зустрічає машиніст-інструктор Олександр ХАРЧЕНКО. Він пропонує піднятися до кабіни локомотива. В ній також чисто і затишно.

    - У нас практично всі машини укомплектовані необхідними інструментами, - пояснює Олександр Васильович. - Тому бригадам не потрібно носити із собою ящики з ключами чи запасними частинам. А раніше було…

    Далі прямуємо до будівлі, де проводиться підготовка локомотивних бригад до поїздок, їх навчання... Іншими словами, до господарства, яким безпосередньо опікується Валерій Кривицький. Усі приміщення оздоблено за сучасними технологіями, обставлено новими меблями. Кожному із машиністів та їхнім помічникам є де переодягтися, прийняти душ, відпочити. З гордістю заступник начальника депо показав клас технічного навчання. У ньому встановлено всі необхідні стенди, макети, плакати. Є тут й оргтехніка, яку використовують під час проведення занять та інструктажів. Словом, усе зроблено належним чином.

    Наприкінці наших відвідин поцікавився у начальника депо, що нового за останній час їм вдалось запровадити.

    - З початку нинішнього року у нас на тепловозах використовується спеціальне обладнання для контролю витрат та економного використання пального, - відповів Анатолій Миколайович. - І уже є перші позитивні результати. На десяти секціях тепловозів М-62, 2М-62, 2М-62У, обладнаних системами «Дельта-СУ» впродовж восьми місяців вдалось заощадити 20 тонн пального. І ще більше тонни пального за той же період збережено на локомотиві ЧМЕ3, де встановлено систему «БІС-Р». Це позитивно позначилось на усіх виробничих показниках.

    Особисто мене приємно вразили умови виробничого комфорту. Він, як відомо, допомагає плідно працювати. Залишається побажати цьому колективу й у майбутньому долати найвищі виробничі вершини


    Залізничному роду нема переводу

    Як швидко плинуть літа. Ми особливо помічаємо це з пагорбів-ювілеїв. Оглядаючись назад, рахуючи зроблене і нереалізовані задуми. Тоді щемне почуття пробирає усього тебе. Ех, якби усе спочатку! Проте є серед нас люди, де там, цілі родини, династії, чиї біографії - зразок служіння залізничній галузі, людської порядності і невтомної працьовитості. Нам cтало відомо, що на магістралі працюють 75 династій.

    Наші сучасники вміло поєднують, як казав класик, «троянди й виноград, красиве і корисне», шануючи тих, хто пішов за вічну межу. Сьогодні на шпальтах нашої газети ми розповімо про дві дружні династії: Нікітічей - Петренків - Бугайчуків - Іванових (загальний стаж роботи на залізничному транспорті - 512 років); Бєшенкових - Логвиних - Гладишевих (загальний стаж роботи - 326 років). Проте у журналістських блокнотах є розповіді про Бієнко - Владико - Солоха - Дорошенко (загальний стаж роботи - 284 роки); Нитченко - Пастернаків - Шелупців - Гусаків (загальний стаж роботи - 233 роки); Білошицьких - Шульженко - Познахаревих (загальний стаж роботи - 223 роки) та багатьох інших династій. Біжать бурхливі потоки шумної ріки, що зветься Життя. Народжуються нові й нові покоління залізничників. Є чим пишатися, є чим вразити не тільки колег по депо, дистанції, вокзалу, дирекції, управлінню залізниці, а й гостей з інших сталевих колій. Так було, так є, так буде!

    На нашій залізниці є чимало родин, чий спільний трудовий стаж вимірюється десятками, а то й декількома сотнями років. Та, напевне, небагато знайдеться таких, в яких ця цифра перевищує половину тисячоліття, а династія складається уже із п’яти поколінь. І все ж вони є. Про одну із таких родин - подальша розповідь.

    Створення залізниці між Києвом та Брестом ще у позаминулому столітті надало можливість багатьом людям знайти собі роботу, а значить - заробіток, щоб утримувати родину, ростити дітей... Серед тих, хто в числі перших прийшов працювати на цю залізницю, був і Михайло НІКІТІЧ. Розпочав він обхідником колії - була колись така професія. І, варто зауважити, важка та відповідальна. Щодня він виходив на визначену йому дільницю, протяжністю з десяток, чи й більше, кілометрів, із доволі важким молотком та великим ключем. Ніс він їх, як правило, на плечах. І, йдучи колією, оглядав кожну шпалу, кожне з’єднання рейок. Коли помічав, що костиль виліз із шпали, ударами молотка заганяв його на місце. А якщо гайка на з’єднанні рейок «відійшла» - тут же застосовував ключ... Так було щодня за будь-якої погоди і влітку, і в холодну пору року. На залізниці й у той час не було перерв у роботі. Тому за станом колії належало постійно наглядати.


    Онуки Олександра Михайловича Оксана і Андрій

    Частенько, обходячи свою дільницю, Михайло Петрович навідувався до будки, що розташовувалась поруч із переїздом через залізничну колію. Заходив не просто так, а щоб подивитися, перекинутись хоч декількома словами із дівчиною, яка чергувала на цьому переїзді. Ці короткі зустрічі й стали у нагоді, щоб одного дня прийти сюди і запропонувати Пелагії Андріївні руку та серце. Вона не відмовила. З того часу й почалося у них подружнє життя, причому у будиночку, що поруч із переїздом, неподалік від Любомля. А це було майже на кордоні із Польщею. Один за одним у Нікітічів народились три сини - Олександр, Володимир та Микола. Жила сім’я хоч і не багато, та дружно. Так би й далі, та розпочалась перша світова війна. Її події, у тій місцевості, розгортались не на користь царської Росії. Німецькі війська перейшли у наступ. Залізничникам, у тому числі Михайлу та Пелагії із малими дітьми на руках, довелось відходити від лінії фронту, попереду відступаючих військ. Ледь живими дістались до Коростеня. Тут для залізничників знайшлася робота, а також притулок. Зажили спокійно, і в родині Нікітічів знайшлося ще два сини - Тимофій та Степан.

    Хлопці зростали, за можливістю навчались, допомагали батькам вести домашнє господарство, щоб мати за рахунок чого прожити. А це, на той час, було ой як важко. Перша світова війна змінилась революційними перетвореннями, а потім розпочалась і громадянська війна. Й увесь цей час станція Коростень перебувала під обстрілом, переходила під володіння то одних, то інших «правителів». А від частих бойових дій страждали жителі міста, здебільшого - залізничники.

    Нікітічів горе обійшло стороною - усі вижили. Постало питання працевлаштування. Першим на залізницю, за прикладом батьків, 1927 р. пішов працювати найстарший - Олександр. Призначили його помічником кондуктора вантажного поїзда. На сьогодні вже мало хто знає, що це за фах, тому поясню. Колись кожен із вантажних потягів супроводжував кондуктор із одним чи двома помічниками. Вони не лише оберігали вантаж та доправляли документи на майно, яке перевозили, а й забезпечували гальмування потягів. Помічник кондуктора їздив на спеціальній прибудові до останнього вагона і за сигналом машиніста - три гудки, ручними гальмами (централізованих пневматичних на той час ще не було) - зупиняв потяг. Коли лунало два гудки, відпускав гальма. Після цього поїзд рухався далі. Робота, ніби й проста, та виконувати її доводилось за будь-якої погоди як вдень, так і вночі. А взимку їздити на прибудові до вантажного вагона було не дуже затишно. Та Олександр на таку роботу не скаржився. Більше того, він заохотив до неї й молодших братів. І вони пішли за ним та розпочали працювати на залізниці. Лише Степан, через отриману травму ноги під час Другої світової війни, не зміг займатись цією справою. Він усе трудове життя шоферував. А його брати продовжували сімейну справу. До залізничного стажу батьків, а він у Михайла Петровича склав 40 років, а у Пелагеї Андріївни - 30 років, додали й свій.

    Старший із синів - Олександр - невдовзі після навчання став черговим по станції Денгофівка. У повоєнні роки доля його «закинула» аж до Сибіру, на заслання. І лише у шістдесяті роки він повернувся до Коростеня, де завершив трудову діяльність приймальником поїздів у місцевому вагонному депо. Його трудовий стаж складав 42 роки, щоправда, через втрату архівних документів Козятинського відділка дороги під час війни він і до сьогодні не може цього підтвердити. Зате нинішнього року Олександр Михайлович відзначив свій столітній ювілей. Ще довше, аж 44 роки, на залізниці працювала теле-графісткою його дружина - Ніна Миколаївна. Вона також продовжила залізничну династію. Її батько - Микола Дмитрович КАМІНСЬКИЙ віддав залізниці 41 рік і завершив трудову кар’єру товарним касиром на ст. Погребище.

    Молодші брати Олександра теж довго «топтали» залізничну стезю. Володимир Нікітіч за кар’єрою, як кажуть, не гнався. Розпочав він працювати кочегаром паровоза в Коростенському депо і з цієї посади через 40 років вийшов на пенсію. Про роботу кочегара паровоза на сьогодні також не усі мають уяву. Зазначу, що його обов’язком було підтримувати вогонь у топці парового котла. Ніби й нічого складного. Але зазначу, що під час кожного рейсу в паровозі використовувалось по декілька тонн вугілля. А його необхідно було завантажити у спеціальний тендер паровика, а звідти впродовж усього шляху, на ходу, підкидати паливо у «пічку» і підтримувати в ній належний температурний режим - інакше паровоз зупиниться. Тож і важко уявити, скільки тонн «чорного золота» перелопатив за 40 років Володимир Михайлович.

    Ще один із братів Нікітічів - Микола - просувався службовими східцями саме на залізниці. Він розпочинав трудитись оглядачем вагонів у депо ст. Коростень. І дослужився до майстра пункту технічного обслуговування вагонів. Щоправда, на це йому знадобився аж 41 рік. Робота, якою займався Микола Михайлович, відома й сучасним залізничникам. Хочу лише зазначити, що простою її не назвеш. Оглядати, вірніше, перевіряти справність кожного із вантажних вагонів, які заходили на станцію, доводилось за різних погодних умов - у спеку чи лютий мороз.

    Найбільшу службову кар’єру на залізниці із Нікітічів другого покоління зробив Тимофій. Він здобув вищу освіту і працював на різних посадах, а розпочинав черговим по станції. Завершив трудову діяльність через 42 роки начальником служби перевезень Східно-Сибірської залізниці. Про складність роботи на усіх посадах, які довелось займати Тимофію Михайловичу, можна доволі багато розповідати. Зазначу, що організація руху поїздів - чи не найскладніше завдання на залізниці. Важливо, щоб кожен потяг рухався чітко за графіком і прибув саме на ту станцію, куди йому призначено. Із цим завданням Тимофій Михайлович успішно справлявся.

    Тож брати Нікітічі пройшли тривалий життєвий шлях залізницею, залишивши по собі добрі справи та приємні спогади. І, хоча роботу в нашій галузі вони уже завершили, їх залізнична династія не перестала існувати. Її продовжили діти Олександра Михайловича. Двоє його синів та дві доньки розпочали трудову діяльність саме на залізниці. Найстарший - Микола - після завершення навчання в школі розпочав працювати слюсарем у вагонному депо ст. Коростень під керівництвом дядька. Одночасно й навчався у вузі, щоправда - не залізничному. Це й вплинуло на його подальший життєвий вибір. Та й п’ять років роботи в нашій галузі стали для нього хорошою трудовою школою на усе життя.

    Поруч із старшим братом у тому ж депо слюсарем розпочав працювати і Юрій. Але, на відміну від старшого, молодший із Нікітічів віддав залізниці майже 15 років. Лише захворювання змусило його залишити цю справу. На залізниці Юрія Олександровича замінила дружина - Валентина Володимирівна, яка уже понад десять років працює оператором технічного відділу Коростенської дирекції залізничних перевезень.

    За братами на залізницю прийшли й сестри Нікітіч - Галина та Людмила. Обидві, хоч і в різні роки, але все ж розпочали з «крайніх» посад - стрілочницями, вірніше - черговими стрілочних переводів на ст. Коростень-Подільський. Але на цьому схожість в їх біографіях закінчилась. Старша із сестер поступила на навчання до педагогічного інституту. А по завершенні... знову повернулась на залізницю. Працювала на інженерних посадах, у парткабінеті (був колись такий), згодом - у кадрових структурах. Три роки тому, коли трудовий стаж перевершив півстоліття, вийшла на пенсію. Та «відсиджуватись» на заслуженому відпочинку не стала. Й до сьогодні Галина Олександрівна працює в Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту.

    Найменша із третього покоління Нікітічів-залізничників - Людмила - не відривалась від залізничних магістралей навіть під час навчання. Здобувала спеціальну освіту заочно. Якось на коліях, коли переводила стрілки, зустріла і свого судженого. Він, на той час помічник машиніста тепловоза Іван ПЕТРЕНКО, проїжджаючи станцією Коростень-Подільський, частенько із віконця поглядав на молоду, симпатичну дівчину, із прапорцем у руках. Познайомились, через рік одружились. Разом почали навчатись в інституті, разом ростили дітей... А доля кидала їх із станції на станцію. Врешті привела до Києва, де живуть й працюють до нині. А записи в їх трудових книжках засвідчують, що сумарний час їх роботи в нашій галузі вже наблизився до 80 років. Думається, на цій цифрі він не зупиниться. Як не зупинила свій розвиток на третьому поколінні велика залізнична династія.

    Продовжувачами стали всі троє дітей, які народилися у Галини Олександрівни та Людмили Олександрівни. У старшої - донька Анжела. Вона, після завершення навчання в Київській філії Харківського інституту інженерів залізничного транспорту, прийшла у колійне господарство. Йому залишається вірною й на сьогодні, працює економістом у розрахунковому центрі перевезень Укрзалізниці.

    Не мріяла про іншу роботу, окрім залізниці, і дочка Людмили Олександрівни та Івана Васильовича - Оксана. Одразу ж після школи подала вона заяву з проханням прийняти її на роботу до відділу кадрів вокзалу ст. Житомир. Там, зваживши на наполегливість дівчини, прийняли її працювати телетайпісткою. Освоївшись на цій посаді, вона розпочала й навчання у Київському технікумі залізничного транспорту. Згодом її призначили товарним касиром. Вийшла заміж, однак залізницю не залишила. Навпаки, вирішила поповнити свої знання, щоб із більшою віддачею працювати. І на сьогодні вже навчається на п’ятому курсі залізничного університету (заочно), а заодно й працює інженером відділу кадрів Київської дирекції залізничних перевезень. І до загальної трудової скарбниці залізничної династії вже додала 18 років трудового стажу.

    Трохи менше - 13 років - вніс у цю скарбницю молодший брат Оксани - Андрій. Він також вирішив розпочати кар’єру на залізниці «з низів». Тому й вступив на навчання до Козятинського професійно-технічного училища. За здобутою спеціальністю працював черговим на невеличких станціях поблизу Житомира. Згодом перебрався й на вузлову. Навчання продовжив у залізничному університеті. А сьогодні колишній складач поїздів, черговий по станції працює поїзним диспетчером Київської дирекції залізничних перевезень. Хоч важка і відповідальна ця робота, та з обов’язками молодий залізничник справляється успішно. Напевне, в цьому йому допомагає відчуття належності до великої залізничної родини.

    Гордиться своєю належністю до славної династії й наймолодша її представниця - Марина, донька Анжели Валеріївни. Вона започаткувала вже п’яте покоління залізничників, яке ведеться від Михайла Петровича та Пелагеї Андріївни Нікітічів. І, хоча вона працює всього чотири роки, на залізницю прийшла надовго. Для цього є відповідна освіта, здобута у Київському електромеханічному технікумі та Харківській академії залізничного транспорту, і велике бажання продовжувати сімейну справу. Тож династія продовжується. І, хочеться сподіватись, її розвиток не зупиниться. Резерви, хоч і не дуже великі, для цього є. У родинах Оксани Іванівни та Андрія Івановича зростають три доньки - Тетяна, Іванна та Анастасія. Можливо, усі вони, чи хтось із них, поповнить п’яте покоління династії. А за ним буде й шосте... Тож залізничному роду Нікітічів нема й не буде переводу

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Їх поєднала магістраль

    Сергій та Олександра Тригуби працюють у вагонному депо Козятин. Їх звела та познайомила залізниця. На магістралі молодята продовжили працювати й після того, як стали на весільний рушник. Сергій - оглядач-ремонтник вагонів V розряду, працює у депо близько п’яти років. Саша - оператор пункту технічного обслуговування, має IV розряд, і її стаж роботи на залізниці дорівнює поки що трьом рокам. Одним словом, розповідаємо про молоду сім’ю залізничників, яка разом зі своїм поколінням будує майбутнє нашої магістралі.

    Щоб працювати на залізниці, Сергій приїхав до Козятина вже після закінчення служби у війську. Саша - корінна мешканка міста. Її батько - Володимир Володимирович - уже протягом двох десятиліть трудиться на залізниці. Перші чотирнадцять років він був, як і зять, вагонником. Отже в цій сім’ї вже троє залізничників.

    - Коли почала працювати оператором, - згадує молода жінка, - мені дуже допомогли поради колег, із якими я «виходила» у зміну. Старший оператор Надія Іванченко та оператор Надія Біда навчали нюансів нашої роботи. Передали секрети основного принципу, своєрідного кредо оператора вагонного депо: головне - своєчасне та оперативне подання інформації.

    Сергій також вдячний своїм старшим колегам, зокрема Віктору Швецю, Володимиру Загоруйку та Олегу Сизонюку за їхні поради, дружність колективу. Колективи, до речі, в обох Тригубів хоч і різні, однак дружні. І вони дуже цим задоволені. Спочатку, щоправда, була думка клопотати перед керівництвом, аби потрапити в одну зміну, адже зараз удвох вони бувають вдома лише два дні на тиждень. Та згодом передумали, не хотілося залишати своїх друзів.

    Сьогодні молоде подружжя чекає поповнення у сім’ї. Хтозна, можливо, років через кільканадцять у цій родині буде вже не троє, а четверо залізничників. Наслідування поколінь - добра річ

    Олексій БЕРЕГОВИЙ

    Рік, багатий на трудові перемоги

    Коростенська дирекція залізничних перевезень вже впродовж багатьох років має статус вантажної дирекції, адже майже 60% вантажів залізниці відправляється саме звідси. Отож і ставлять залізничники перед собою завдання, яке актуальності не втрачає повсякчас - створення найсприятливіших умов для потенційних клієнтів залізниці. Втім не менш вагоме місце відводиться й організації пасажирських перевезень, створенню комфортних умов для перебування пасажирів, оновленню станційних будівель. Про все те, що складає низку повсякденних справ коростенських залізничників, ми говоримо у переддень професійного свята з начальником дирекції Василем ЯРЕМЕНКОМ.

    До речі, з керівником досвідченим, який вже 13 літ очолює дирекцію. Пройшов він чимало сходинок утвердження як залізничник. Починав працювати на Куйбишівській залізниці на ст. Інза черговим по парку. В Коростені з 1973 р. працює на різних посадах. Спочатку - на станції, згодом - начальником відділу перевезень, заступником начальника відділка залізниці.

    - Василю Васильовичу, до Дня залізничника вже традиційно відзначають кращих працівників. А Ви, особисто, за що в першу чергу відзначаєте, заохочуєте підлеглих? Кого в своєму колективі вважаєте надійною опорою у вирішенні виробничих питань?

    - Відзначаю людей перш за все за ставлення до роботи, відданість справі, організаторські здібності, і звичайно ж, за людяність. Якщо мова йде про начальників станцій, то за вміння організувати роботу, дисциплінованість, за підтримання культурного й естетичного вигляду території станції.

    Кого вважаю опорою? Передусім, основні відділи дирекції, керівників залізничних підприємств нашого вузла і, звісно ж, начальників станцій. Адже тільки всі разом, спільними зусиллями ми можемо вирішити ті завдання, які на нас покладаються.

    - Що означає День залізничника для Вас, людини, яка не один десяток літ працює на залізниці?

    - Це для всіх нас велике професійне свято. Цього дня є гарна нагода не тільки підсумувати зроблене, можливо, відзначити окремих колег за сумлінну працю, а й зібратися з ними разом, поспілкуватися в теплій, невимушеній обстановці.

    - Стосовно підсумків зробленого за рік по дирекції, що б Ви відзначили насамперед?

    - Торік ми не раз відзначалися за успіхи в роботі. Так за перше півріччя стали переможцями серед колективів Південно-Західної, а в другому півріччі, за підсумками роботи, отримали друге місце по Укрзалізниці. А це факти, які свідчать самі за себе. Звісно, найголовніше те, що ми й надалі продовжуємо нарощувати темпи вантажовідправлень. Останніми роками приріст по навантаженню складає 18%. Приміром, у 2007 році по дирекції відвантажено продукції на 2 мільйони 600 тисяч тонн більше, ніж попереднього року. Стосовно кількісних і якісних показників роботи, то вони переважно всі виконуються. Зазначу, що в дирекції сьогодні приділяємо особливу увагу співпраці з вантажовідправниками, застосовуємо всі заходи, аби була вона взаємовигідною. А найголовніше - залізничники мають бути готовими до вчасного забезпечення клієнтів рухомим складом.

    Приділяється увага й оновленню станційних приміщень, цим займаються будівельники Коростенського БМЕУ-4. Скажімо, не так давно по станції Овруч виконано великий обсяг ремонтних робіт з облаштуванням приміщень. Якщо говорити про ремонтні роботи, то відбувалися вони цьогоріч на станції Омелянівка, Яблунець та інших. До нововведень можна віднести й те, що минулого року відкрито прикордонний пункт пропуску по станції Овруч, що сприятиме збільшенню експорту вантажів. Ясна річ, покращуватиметься обіг вагонів.

    Серед приємних змін, на яких хотілося б зупинитися, - автоматизація робочих місць товарних касирів та прийомоздавальників на усіх станціях. Наголошую й на тому, що на усіх станціях у нас встановлено електрокотли для опалювання приміщень. Приділялася увага й будівельним роботам, серед найбільших об’єктів - відремонтований міст на дільниці Нова Борова - Житомир, великий обсяг робіт покладено на нас із реконструкції станції Товкачівський. У цій роботі бере участь низка залізничних підприємств, і незабаром реконструкція має завершитися.

    Ще один момент. Як відомо, коли відкривається щось нове чи відроджується колись з певних причин закрите, це для будь-якої сфери є гарною ознакою. Адже свідчить про розвиток і перспективи на майбутнє. Для нас подібні події є також вагомими. Скажімо, по нашій Коростенській дирекції останнім часом спостерігається тенденція по відродженню станцій, які раніше через малодієвість призупинили свою роботу. Так, почала працювати для забезпечення кращої пропускної спроможності поїздів у Шепетівському напрямку станція Вірівка. Відродження торкнулося і ще однієї станції - Коростень-Подільський. Її розташовано за кілька кілометрів від станції Коростень.

    Якщо говорити про нововведення, то є вони й у наших зв’язківців, що в цілому позначається на роботі вузла. Так важливою подією цьогоріч стало впровадження в роботу нової цифрової АТС, яка прийшла на зміну вже технічно застарілій. Серед переваг цієї апаратури - це якісніший зв’язок, швидше з’єднання. До того ж, цифрова АТС ще має потенціал для запровадження різних послуг абонентам.

    - Цікаво, які пріоритети у діяльності дирекції на майбутнє?

    - Для нас основним є успішне виконання своїх функцій зі своєчасного і безпечного перевезення продукції промислових підприємств, забезпечення комфортного і зручного перевезення пасажирів. Власне, для цього ми й трудимося на своїх робочих місцях. Отож і надалі поліпшуватимемо роботу в напрямках, які називав вище, в питаннях стосовно безпеки руху. Якщо конкретніше, то є плани щодо подальшої електрифікації станційних колій у Шепетівському напрямку для поліпшення пропускної спроможності поїздів. Важливо й те, що відкриваємо нове диспетчерське коло, тепер буде працювати ще п’ять диспетчерів на Овруцькому напрямку.

    До речі, хочу ще наголосити, що велику роботу проведено з електрифікації напрямку Коростень - Шепетівка. Важливим моментом є те, що електрифіковано три сортувально-відправні колії станції Коростень. Уже в цьому році електрифікували колії на станції Коростень-Житомирський. І це принесло неабияку користь, адже це пришвидшило процес відправлення потягів із щебенем, які ідуть звідси прямо на Київ.

    Поруч із виробничими справами не випадає в нас з поля зору питання й стосовно поліпшення умов праці залізничників. Безперечно, цьому буде приділятися увага й надалі.


    «Маємо «плюси» і, я думаю, запас часу дозволить додати більше позитиву...»

    КушнІр Дмитро Арсентійович - начальник Конотопської дирекції залізничних перевезень. Народився на Вінниччині. Навчався у Дніпропетровському залізничному технікумі та Харківському інституті інженерів залізничного транспорту. У свій час працював начальником станцій Макове, Плиски, Янпіль, Бахмач, Конотоп, головним ревізором безпеки руху, заступником начальника Конотопського відділка. Дирекцію очолює з грудня 1999 року.

    - Дмитре Арсентійовичу, рік завершується. Залишається два місяці до звіту, і вже можна говорити про його попередні результати. Як працює дирекція у 2008? Які прогнози щодо основних показників роботи?

    - Для нас цей рік є нормальним робочим роком. Маємо «плюси», і, я думаю, запас часу дозволить додати більше позитиву в наші підсумкові рапорти. За дев’ять місяців план навантаження дирекція виконала на 116,5%. У порівнянні з минулорічними дев’ятьма місяцями воно зросло на 90,5 тисяч тонн, або на 12,3%. Вантажообіг - 109,4%. Вивантаження - 113,2%.

    Ще про позитив. Показник обігу вантажного вагона по дирекції становить 117,6% планового завдання. Простій транзитного вагона - 4,16 години, або 109,1%. Середня вага поїзда вище плану на 287 тонн. Також за дев’ять місяців поточного року дирекцією виконано завдання з продажу квитків. Як у цілому, так і за видами сполучення. У порівнянні з минулим роком у сфері дальнього сполучення продаж квитків збільшився на 3,7%, у приміському - на 14,6%.

    Це не всі, звичайно, наші показники. Є інші, і вони теж свідчать, що рік Конотопська дирекція, як і завжди, має завершити успішно.

    Хочу наголосити, що на роботі позитивно позначається запровадження нових технологій і нової техніки, зокрема автоматизація робочих місць. Так, на робочих місцях поїзних диспетчерів встановлено систему «Каскад», яка дозволяє контролювати дії чергових по станції й абсолютно точно відстежувати рух поїздів. На станції Хутір Михайлівський діє система автоматизованого контролю вантажів і цілісності вагонів у русі, простіше: відеоспостереження за вагонами, які прибувають з-за кордону. Ця система цілком виправдала себе, і подібну офіційно прийнято в експлуатацію у Ворожбі.

    Керівництво залізниці та особисто Олексій Кривопішин приділяють велику увагу розвитку інфраструктури станції Хутір Михайлівський. І нині тут, приміром, іде переоснащення робочих місць - встановлюється нова комп’ютерна техніка.

    - Ви назвали станцію Хутір Михайлівський. Вона - прикордонна, відома всій Україні. Але в дирекції є інші… маю на увазі, пункти пропуску через кордон. Як працюють прикордонні станції? Які проблеми виникають останнім часом?

    - У пасажирських поїздах прикордонно-митний контроль здійснюється на п’яти наших станціях. Це - Конотоп, Хутір Михайлівський, Зернове, Волфине та Хоробичі. Три останні є пунктами пропуску. Наприклад, по Конотопу перевіряються десять пасажирських поїздів на виїзд і дванадцять на в’їзд з Росії в Україну. По Хоробичах прикордонно-митному контролю підлягають п’ятнадцять пасажирських поїздів у Гомельському напрямку і стільки ж з Білорусі.

    Процедуру перевірки давно відпрацьовано. Буваючи у журналістських справах на цих станціях, ви, напевно, помітили, що наряди митників і прикордонників на платформах зустрічають поїзди, які підлягають контролю. Про прибуття їх завчасно повідомляють чергові по станції чи вокзалу. Саме залізниця сприяла розбудові прикордонної інфраструктури. І сприятиме, бо не в наших інтересах затримувати поїзди на станціях. Але трапляється, що графік ламається. Як свідчить аналіз, в основному - через порушення пасажирами правил перетину кордону і недекларування товару, через відсутність у них документів, які дають право на виїзд чи в’їзд, хоча на всіх станціях вивішено необхідну інформацію.

    Причини, що призвели до затримок пасажирських поїздів, обов’язково розслідуються на станціях спільно з митниками і прикордонниками. Для вирішення оперативних питань й уникнення в подальшому подібних явищ дирекція проводить наради з керівниками митних і прикордонних постів станцій Конотоп, Зернове, Хутір Михайлівський, Хоробичі.

    Щодо руху вантажних поїздів, то є проблема в Хуторі. Сюди із Брянська надходять вагони технічно несправні. Ми їх відчіплюємо, повертаємо, а це все час і зайва робота. Але, мушу вам сказати, тут теж є позитивні зрушення. Порівняно з минулим роком число таких вагонів зменшилося на 66%. За дев’ять місяців ми відчепили і повернули на Брянськ 1065 вагонів.

    Ви можете запитати, як вдалося зменшити це число? Не останню роль зіграли добросусідські взаємини з російськими залізничниками. Ми з усіма своїми сусідами ладимо. Практично не буває дня, щоб я не говорив телефоном з Юрієм Овсяніком, начальником Брянського відділка Московської залізниці. Майже щодня спілкуються зі своїми колегами і мої заступники, начальники станцій, начальники локомотивного і вагонного депо. Я вже не кажу про офіційні наради-зустрічі, які проводяться щоквартально.

    - У нинішньому році залізниця одержала перший рейковий автобус. Він працює у Конотопській дирекції. Після тривалої перерви у дирекції з’явилися дизель-поїзди. Чи вплинуло це на приміські перевезення і як сприйняли зміни пасажири?

    - Так, у січні відновлено приміське пасажирське сполучення на дільниці Терещенська - Глухів, і тепер мешканці районного центру одержали можливість зручно, в сучасному рейковому автобусі, доїхати до вузлової станції, а вже звідти пересісти у будь-якому напрямку.

    У березні замість вантажно-пасажирських введено курсування дизель-поїздів на дільниці Терещенська - Семенівка. Наступного місяця на дільниці Щорс - Ворожба всі приміські поїзди, які складалися зі старих плацкартних вагонів, теж замінено на дизель-поїзди. Працює такий і на маршруті Терещенська - Хутір Михайлівський - Есмань.

    Зрозуміло, після цих перемін відчутно поліпшилася якість обслуговування пасажирів, зменшено час перебування в дорозі, зменшилися експлуатаційні затрати, вивільнилися локомотиви і вагони.

    - Дільниця Конотоп - Ворожба має вихід на Південну та Московську залізниці. У минулі роки рух у цьому напрямку був досить інтенсивним. А як нині?

    - Дійсно, у дев’яностому році з Південної залізниці щодоби в середньому сюди надходило двадцять п’ять поїздів. Ми передавали двадцять три. Із Московської залізниці по стику Волфине проходило дванадцять пар поїздів. Далі вантажопотік зменшувався. А з 1996 року прийом і здача поїздів на Росію через Волфине відсутні. З Південної залізниці нині надходить в середньому за добу шість вантажних поїздів, здаються три.

    Тепер про дільницю Конотоп - Ворожба, яку переведено на електричну централізацію. Будівельники БМП-392 за участю нашої дистанції електропостачання ставлять опори контактної мережі. А з переходом на електричну тягу, думаю, інтенсивність руху поїздів зросте.

    - По дорозі із Києва приємно вразили вокзали дирекції - відремонтовані, доглянуті. Але в Конотопі ремонту, здається, ще не було. Чому випав райцентр із цього ряду? Якщо будуть перетворення, то коли? І яким ще вокзалам потрібне оновлення?

    - Приміщення вокзалу станції Конотоп перебуває на балансі БМЕУ-5. У поточному році управління планувало виконати тут ремонт обсягом у 442 тисячі гривень. У 2009 на реконструкцію вокзалу Конотоп передбачається виділити шість з половиною мільйонів гривень, вокзалу станції Ворожба - 3,8 мільйона.

    На даний час завершено оновлення вокзалу станції Путивль. Під час підготовки до зими виконано поточний ремонт пасажирських приміщень станцій Крути, Плиски, Камка, Терещенська. Закінчується він на вокзалі станції Городня. Заплановано реконструювати вокзал станції Мена. Планів безліч.

    - Дякую Вам.

    Розмову вели Віктор ЗАДВОРНОВ та Микола ПАЦАК

    Життя яскраве, як шоу

    Бути щасливим - мрія кожної людини. Наука стверджує, що можна спробувати цілеспрямовано заставити себе бути щасливішим. Відчуття успіху безпосередньо залежить від наших емоцій.

    І у кожного вони власні. Хтось щасливий від вдалої покупки, а комусь після виробничої зміни бажано відчути себе актором, співаком, музикантом, танцюристом. На таких чекає аматорська сцена. Відтоді, як Центральний будинок науки і техніки Харківської дирекції залізничних перевезень став своєрідною мистецькою Меккою для самодіяльних колективів і окремих виконавців з усіх шести сталевих магістралей України, сюди на заключні тури оглядів-конкурсів народної творчості квапляться і досвідчені виконавці, і талановита молодь. За традицією справжній гала-концерт проводиться напередодні Дня залізничника, що для столиці Південної магістралі - подія символічна.

    Для понад ста п’ятдесяти аматорів з Південно-Західної, які нещодавно здійснили гастролі на харківську землю, це змога прилучитися до феєричного дійства, яке триває впродовж дня. Третій тур огляду-конкурсу народної творчості працівників залізничного транспорту - цікава акція.

    Конкурсні виступи творчої делегації з нашої залізниці розпочалися у другій половині свята. Перед цим добірному журі, більшість членів якого - викладачі мистецьких вишів і сценічний бомонд з Харкова, здавали іспити солісти та ансамблі з Донецької, Львівської, Одеської залізниць. «Зелений вогник», який покликав духовий оркестр з Будинку науки і техніки ст. Жмеринка на сцену, дозволив розпочати мюзик-фест від столичної магістралі.


    Веселі ноти від Жмеринського «Диксиленда»

    Жартівливий «Каламбур» у виконанні майже двадцяти музикантів дещо розвеселив публіку. І не дивно: оркестрове духове виконавство бравурних мелодій сучасних композиторів та їхніх колег з ХІХ та ХХ віків - це невід’ємні частини історично набутого людством музичного мистецтва, що має своє місце, попит у суспільстві і вплив на нього.

    Але, на жаль, дехто вважає, що духова музика не є традиційною в Україні. А тому не популярною. Маю думку, що серед останніх і члени журі заключного туру огляду-конкурсу, які, скажу, забігаючи наперед, навіть не дали об’єктивної оцінки виступу жмеринських музикантів. Наче і не було позитивної реакції на їхній виступ у залі, наче і не виконувало чудових мелодій рясне сузір’я прекрасних аматорів, носіїв-оберегів духового мистецтва зі Жмеринки. Проте їхні земляки із «Диксиленда» показали і суддям, і глядачам справжній майстер-клас. Парафразу на тему пісні «Ой, цветет калина» І. Дунаєвського в аранжуванні А. Якобіца було сприйнято «на ура!». У результаті - перше місце.

    Свого часу Укрзалізниця започаткувала цей фестиваль талантів з метою формування художньо-естетичних смаків залізничного загалу. Як зазначив у бліц-інтерв’ю «Рабочему слову» голова оргкомітету творчої делегації від Південно-Західної залізниці, заступник начальника столичної магістралі Іван СОЛОВЕЙ, дане дійство, попри все, сприяє росту творчих особистостей серед колійників, зв’язківців, локомотивників, ремонтників тощо. Поміж основних завдань смотрів-конкурсів художньої самодіяльності - популяризація кращих зразків українського і зарубіжного мистецтв в усіх жанрах, створення нових його форм і стилів, урізноманітнення репертуару художніх колективів і виконавців. Багатьом аматорам із нашої залізниці це вдається. Конкурс проходив за 14 номінаціями. Талантам зі столичної магістралі вдалося завоювати три перших та п’ять других місць.

    - Користуючись нагодою, - наголосив Іван Соловей, - хотів би подякувати за чудову роботу з підготовки аматорів керівників залізничних будинків науки і техніки нашої магістралі.

    Непоміченими з боку членів журі не залишилися танцюристи із данс-групи «Фламенко» (Будинок науки і техніки ст. Козятин). А ще перше місце «вихопила» у конкуренток Наталія Андрусінник - виконавиця естрадно-циркового номера з Будинку науки і техніки станції Шепетівка (художній керівник - Г. Попова).

    Призером за виконання танку «Запорізькі ігрища» став хореографічний колектив «Козаки» (керівник - Н. Дейнега) зі ст. Шепетівка.

    Серед володарів других місць за різноманітними жанрами - Заслужена хорова капела управління Південно-Західної залізниці (художній керівник - А. Ворошилов), чоловічий вокальний ансамбль «Ad libitum» з Конотопа (керівник - Р. Муштаєв), скрипаль В. Свінцицький, Дитячий зразковий хореографічний колектив «Фламінго» з Будинку науки і техніки ст. Шепетівка.

    - Відчуваю задоволення від того, - сказав на останок І. Соловей, - що кожному учаснику творчої делегації від нашої залізниці вдалося зберегти жанрову своєрідність сценічного номера. Я пересвідчився і в тому, що аматорам до снаги перевтілитись в образ, проспівати найскладніші із вокальної точки зору твори. Художня цілісність, яскрава видовищність і святковість - ось, що об’єднує аматорів з Південно-Західної залізниці із самодіяльними митцями з інших магістралей. Попри це, є й індивідуальні «родзинки». Це довели виступи 150 учасників видовища у Харкові.

    Повертаючись до Києва, мав нагоду поспілкуватися про майбутні плани з багатьма учасниками. Про це - у найближчих номерах «Рабочего слова».

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05