РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 36 (25 вересня 2015)
  • Випуск №36 25 вересня 2015
    Зміст
    1. Південно-Західна - у лідерах (За повідомленням прес-служби Південно-Західної залізниці)
    2. З нагородою! (Влас. інф.)
    3. Досьє на кожний рейс (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олександра ІВАНОВА)
    4. Що під силу коростенцям? (Оксана КЛИМЧУК)
    5. Дякую за підтримку (З повагою, Любов МЕЛЬНИК, агент комерційний ст. Топорище)
    6. Напутні слова від почесних залізничників (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. Два прогнози на одну тему (Микола ПАЦАК)
    8. Наслідки умовного сходу ліквідували спільними зусиллями (Оксана КЛИМЧУК)
    9. Сад його душі (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    10. Дерунами смакували й кошти для воїнів збирали (Оксана КЛИМЧУК)
    11. Чому у вінницькому генделику не дзижчать віконні шибки (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото надане службою воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці)
    12. У ЦЕНТРІ УПРАВЛІННЯ ЗАЛІЗНИЧНИМ РУХОМ (Володимир МАЗУР, почесний залізничник)
    13. Романом «Аеропорт» зацікавився поїзний диспетчер (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    14. Навіщо їхати до Туреччини, коли є Волинь?! (Ірина ЗЕЛІНСЬКА)
    15. Хитрун порадував вболівальників (Альона ЯКИМЕНКО, заст. директора СДЮСШОР «Локомотив»)
    16. На честь профспілкового лідера (Никифор ЛИСИЦЯ)
    17. Перший старт чемпіонату (Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ)
    18. 27 вересня - День виховательки (Тетяна КОМЛІК, м. Київ)
    19. Російська благодійність чи наше жлобство? (Ірина ЗЕЛІНСЬКА)

    Південно-Західна - у лідерах

    Південно-Західна залізниця стала переможцем галузевого змагання за перше півріччя 2015 р. Колективу столичної магістралі буде вручено перехідний прапор та почесний диплом.

    Перемогу з-поміж інших підрозділів усіх залізниць України здобули станції Київ-Волинський, Київ-Пасажирський, локомотивне депо Гречани, Шепетівська дистанція колії, вагонне депо Київ-Пасажирський, Київський загін відомчої воєнізованої охорони.

    Друге місце з підрозділів Південно-Західної залізниці за підсумками галузевого змагання посіли Вінницька дистанція колії, Конотопська дистанція електропостачання та Жмеринська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт.

    На третьому місці - станція Вінниця, Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень, Козятинська дистанція сигналізації та зв’язку.

    Вітаємо колектив Південно-Західної залізниці з трудовою перемогою!

    За повідомленням прес-служби Південно-Західної залізниці

    З нагородою!

    ЗА БАГАТОРІЧНУ СУМЛІННУ ПРАЦЮ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ, вагомий внесок в організацію роботи з покращення умов праці, високий професіоналізм та творчу ініціативу при вирішенні питань з охорони праці голова комісії з реорганізації - в.о. генерального директора Укрзалізниці нагородив: провідного інженера з охорони праці галузевої служби перевезень Ніну Михайлівну КРАВЧЕНКО знаком «Залізнична Слава» III ступеня; провідного інженера з охорони праці відокремленого підрозділу локомотивне депо Конотоп Тетяну Петрівну НИКИПОРЕЦЬ знаком «Залізнична Слава» II ступеня.

    Влас. інф.

    Досьє на кожний рейс

    Ці діаграми віддалено нагадують малюнки із лабораторних стрічок, що є у кожному медичному закладі.

    - Електрокардіограма слідкує за роботою серця. А швидкостемірна стрічка?

    - За поведінкою могутнього електровоза, - саме з таких слів розпочалася наша розмова із техніками-розшифровувачками Наталією ТРОЦЬКО та Людмилою РЯБЧЕНКО (на фото праворуч).

    Подумки перебуваю у локомотиві. Все ж таки виокремлює мить машиніст, щоб пересвідчитись у тому, що кожний із самописців працює. Один вимальовує криву лінію - запис перебування машини у дорозі, а цей відображує термін зупинки, а отой - показники світлофорів, інший - демонструє рівень швидкості. До гулу тягових двигунів під час руху кожний машиніст чи помічник локомотива звикає по-своєму. Деякі звертають увагу на недоречний шум у ходовій частині локомотива, декому достатньо показників відповідної сигналізації про несправність в окремій машині. Тут не відволікайся, а краще прислухайся до роботи відповідального елетродвигуна. Але тихесеньке цокотіння годинника на швидкостемірі, очевидно, якоїсь миті навіть нагадає про домашній затишок. І все ж розслаблятися машиністові під час руху поїзда, окрім дотримання за відповідними службовими інструкціями, слідкування за показниками зустрічних світлофорів, спілкування по рації із черговим по станції, поїзним диспетчером і так далі, не дозволить… зокрема швидкостемірна стрічка. Чимось нагадує натягнута між двома спеціальними валиками для записування експлуатаційних показників під час рейсу та акуратно складена біло-рожева «доріжка» (після закінчення руху) кардіограму, яка фіксує ритм «серцебиття» (робота тягових двигунів) та функціонування «легенів» (гальмівна магістраль) локомотива.

    Потрібно дізнатися про точну відстань між зупинками? Жодних секретів. Як для машиніста, так і для техніка з розшифрування швидкостемірних стрічок. До речі, спеціальна маленька пружина не дозволить на свій лад заточеному швидкостемірному металевому «олівцеві» розірвати цупкий папір. Електроніка, яка слідкує за подібними характеристиками в електровозах серії ДС3, також відома Наталії Троцько та Людмилі Рябченко.

    …У невеличкій кімнатці, де працюють техніки з розшифрування швидкостемірних стрічок локомотивного депо ст. Київ-Пасажирський, панує тиша. Висока якість роботи за обробки всіх відомостей, записаних на електронні та паперові носії (у залежності від моделі локомотивного приладу безпеки), саме тиші і потребує. І зосередженості. Перше, що впадає в око в робочому приміщенні техніків-розшифровувачів, - акуратні стоси невеликих конвертів, покладені перед кожним фахівцем, і довгі паперові сувої із графіками й цифрами.

    - Мої колеги, - вводить нас у курс справ Наталія Михайлівна, - виявляють допущені машиністами порушення під час ведення поїзда та керування автогальмівною системою. Якщо станеться будь-яка несправність у роботі основних приладів безпеки, ми також все це помітимо на швидкостемірній стрічці. Крім цього беремо участь у розслідуванні випадків, допущених машиністами під час слідування поїзним маршрутом, при проведенні маневрових робіт.

    За словами Наталії Михайлівни, щоб одержати початкові знання про цю професію, новачкові необхідно мати хоча б середню фахову освіту й, як мінімум, два місяці практики. Працювати без підказок наставника в «новобранця» вийде в найкращому разі через рік...

    Маю повагу і до цих людей, які обрали залізничний фах.

    І знову поринаю у власні спогади. 1979 рік. Перший, з ким познайомив мене мій машиніст, були саме техніки із розшифрування швидкостемірних стрічок. «Після машиніста-інструктора, який у колоні машиністів називається тато, технік з розшифрування - то ненька рідна», - так без зайвих жартів сказав мені тоді Юрій МРАЧКОВСЬКИЙ.

    Перед кожним рейсом стрічка заправляється у швидкостемір і витягається звідти по закінченні роботи. Перевірено: щоразу машиніст подумки «прокручує» увесь пройдений маршрут. Чи, бува, не отримає «на горіхи» від техніка-розшифровувача? Як від рідної мами…

    Після повернення локомотивних бригад з рейсу кожний машиніст зобов’язаний здати швидкостемірну стрічку черговому під розпис.

    - Для виявлення відхилень від норми ми використовуємо спеціальні шаблони (монограми), які існують для кожної дільниці обороту поїздів, - розповідають Наталія Михайлівна та Людмила Василівна. - От, приміром, монограма дільниці Київ-Пасажирський - Конотоп. До неї прикладаємо стрічку реальної поїздки й порівнюємо показники. Будь-яке відхилення від еталона фіксується в спеціальному журналі.

    На підставі вивчених техніком показників швидкостемірної стрічки в документ заноситься коротка характеристика роботи, яку здійснено локомотивною бригадою. За результатами розшифровки оцінюється робота машиніста, і, якщо виявлено порушення, до нього застосовуються або профілактичні міри у вигляді позачергового технічного навчання, або дисциплінарні стягнення. Досьє на кожний рейс.

    Розбір чергової поїздки відбувається «по гарячих слідах». Різниця між проходженням маршруту машиністом і вивченням його техніком-розшифровувачем не перевищує однієї доби.

    Звертаюсь до Наталії Троцько та Людмили Рябченко із «домашнім» запитанням. Чим займаєтесь у вільний від роботи час? Чим можуть займатися молоді матусі?! Ясна річ, вихованням. Донька Наталії Михайлівни Ганнуся має чотири рочки. Так що улюбленим заняттям для її мами є виховання веселої «чомучки», яка любить уважно слухати, як матуся читає для неї дитячі казки та вірші.

    Анна - 10-річна школярка - донька Людмили Василівни вчиться у середній школі. Спільна підготовка уроків - це те, що «відволікає» Людмилу Рябченко від її основної роботи у вільний час.

    Чи цікавляться доньки Н. Троцько та Л. Рябченко тим, де працюють їхні мами? Безумовно. Поки що відповіді «на залізниці» дівчаткам достатньо.

    А більш дорослим школяркам Наталія Михайлівна та Людмила Василівна порадили, як обрати свій майбутній професійний фах. Якщо ви уважні, вмієте зосередитись, бажаєте випробувати якості власного характеру в серйозній справі, - у локомотивному господарстві - то в цій професії, очевидно, зможете знайти себе.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олександра ІВАНОВА

    Що під силу коростенцям?

    Турбота про комфортні умови для пасажирів - одне з головних завдань залізничників. Велика увага приділяється ремонту рухомого складу. Одним із важливих підрозділів, де його оновлюють, є локомотивне депо Коростень. Причому, не тільки поточний ремонт під силу коростенцям.


    Слюсарі Олександр ГРОМАДСЬКИЙ та Олександр ВАСЯНОВИЧ.

    Як розповів начальник локомотивного депо Микола СТАДЧЕНКО, це єдиний підрозділ на Південно-Західній залізниці, де проводиться капітальний ремонт дизель-поїздів ДР1А. Саме локомотивне депо Коростень було атестоване для проведення цього виду робіт, маючи відповідну базу, кваліфікованих працівників і досвід. Атестат на проведення капітального ремонту за обсягом КР1 дизель-поїздів отримали 11 вересня 2014 р. терміном на 2 роки.

    За словами головного інженера депо Анатолія ХАВІНА, в минулому році було здійснено ремонт в об’ємі КР1 (капітальний ремонт) дизель-поїзда ДР1А №264, в нинішньому році - ДР1А №258. І робота з капітального ремонту дизель-поїздів на цьому не зупиняється.

    Важливо й те, сказав А. Хавін, що капітальний ремонт дизель-поїздів в умовах депо значно дешевший для залізниці, ніж його проведення на заводах. Так на ремонт одного причіпного вагона затрачається 274 тисячі гривень, що на 30% менше, ніж на заводах з ремонту рухомого складу. Вартість нового двигуна М-756 складає 2 мільйони 350 тисяч, а його ремонт в умовах депо, в залежності від обсягу, від 40 тисяч до 1 мільйона гривень. Аби завдання виконати вчасно, в повному обсязі і з високою якістю, професійний колектив ремонтників докладає усіх зусиль. Старший майстер цеху з ремонту дизель-поїздів Віталій Бобильов серед тих, хто бере найактивнішу і найдієвішу участь у відновленні дизель-поїздів, називає слюсарів В’ячеслава НОВИЦЬКОГО, Олександра ГРОМАДСЬКОГО, Олександра ВАСЯНОВИЧА, електрогазозварника Віктора КОТВИЦЬКОГО. Загалом, увесь колектив свідомий того, що дбають вони, оновлюючи дизель-поїзди, про пасажирів, про їхні комфортні поїздки залізницею.

    Оксана КЛИМЧУК

    Дякую за підтримку

    Милосердя - це готовність допомагати іншому. Я рада, що в нас є небайдужі і милосердні люди, які не стоять осторонь чужої біди.

    Хочу висловити найщирішу вдячність начальнику станції Топорище - Галині Іванівні ПЛЕВАКО, працівникам станції, керівництву Коростенської дирекції залізничних перевезень, профспілці лінійних станцій та всім людям за моральну й матеріальну підтримку, а також за надану допомогу для мого лікування.

    Земний уклін вам усім за співчуття та розуміння. Здоров’я, безмежного щастя та гарної життєвої долі. Нехай Бог оберігає ваші сім’ї!

    Завдячуючи усім вам, я точно знаю, що на нашій залізниці працюють люди, які здатні приходити на допомогу іншим.

    З повагою, Любов МЕЛЬНИК, агент комерційний ст. Топорище

    Напутні слова від почесних залізничників

    Перше заняття для студентів Вінницького транспортного коледжу нинішнього року прийому запам’ятається, напевне, на все життя. Перш за все тому, що воно доволі оригінально називалось - «В моєму серці - Україна». А також тому, що у його проведенні взяли участь Заслужений працівник транспорту України, почесний залізничник, депутат Вінницької обласної ради, начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолій ЛЮБІНІН, а також інші почесні гості.

    Перше заняття для студентів Вінницького транспортного коледжу нинішнього року прийому запам’ятається, напевне, на все життя. Перш за все тому, що воно доволі оригінально називалось - «В моєму серці - Україна». А також тому, що у його проведенні взяли участь Заслужений працівник транспорту України, почесний залізничник, депутат Вінницької обласної ради, начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолій ЛЮБІНІН, а також інші почесні гості.

    Звертаючись у своєму виступі до молодого поповнення та їхніх батьків, які також були присутні у актовій залі, Анатолій Олексійович наголосив на тому, що вони зробили вірний вибір, обравши професію залізничника. На сьогодні сотні випускників коледжу, а раніше - залізничного технікуму, працюють у нашій галузі, зокрема й на столичній магістралі, займаючи посади від керівників первинної ланки до начальників служб та відокремлених структурних підрозділів.

    - Три роки тому, - зазначив у своєму виступі начальник дирекції, - спільними зусиллями з керівництвом коледжу ми добились того, щоб у цьому закладі здійснювалась підготовка потрібних нам фахівців - організаторів руху поїздів та перевезень. Навесні наступного року буде перший випуск спеціалістів, які проходять належну підготовку за цим фахом. Ми на них очікуємо, тому що є потреба у чергових на лінійних станціях. Думаю, поповнення буде достойним, молоді спеціалісти швидко освояться на первинних посадах і далі будуть успішно рухатись службовими східцями. Але для цього необхідно з першого курсу, з першого дня навчання, старанно засвоювати програму підготовки. Тож успіхів у цьому я вам і бажаю!

    Після виступу Анатолій Любінін вручив першокурсникам студентські квитки. Це перший для них документ, що засвідчує належність до особливої когорти громадян України.

    З напутнім словом до першокурсників звернувся ще один Почесний залізничник, голова ради ветеранів коледжу Володимир ЗАЇЧКО, який більше тридцяти років пропрацював у цьому навчальному закладі і разом з колегами підготував тисячі фахівців для залізниці. Він, зокрема, назвав декількох випускників, які успішно навчались, а потім так же успішно працювали і досягли високих посад у нашій галузі. Такі приклади, наведені ветераном, відкрили доволі привабливу перспективу перед тим, хто лише переступив поріг кузні залізничних кадрів і, сподіваємось, це спонукатиме їх до старанного навчання.

    На це налаштовувало і привітання голови комісії з реорганізації - в. о. генерального директора Укрзалізниці Олександра ЗАВГОРОДНЬОГО, яке він висловив телеграмою, зачитаною під час першого заняття директором коледжу Михайлом ФАЛІШТИНСЬКИМ.

    У ній, зокрема, зазначається: «Від імені залізничників України сердечно вітаю вас з Днем знань і початком нового навчального року. Студентська пора для більшості із вас стане початком дорослого життя і прийняття перших самостійних рішень.

    Перше вересня - це день, який веде всіх у новий світ знань та відкриттів. Тільки висококваліфіковані фахівці та освічені люди зможуть досягти успіху та отримати визнання в сучасному світі.

    Від усієї душі бажаю студентам великого натхнення на довгому шляху підкорення нових вершин знань, наполегливості й терпіння, мудрості й розважливості, а також здоров’я, щастя і добра. Щоб ваші задуми і плани знайшли своє втілення, а здібності, працьовитість, високі патріотичні почуття стали запорукою нових успіхів, котрими пишається Батьківщина».

    Останні слова з телеграми якнайкраще вплелись у загальну мережку патріотично-пізнавального уроку, що проводився із першокурсниками. А його наповнили історичні дані, документи та доречно підібраний відеоматеріал про історію нашої держави, її основні атрибути - державні герб, прапор, гімн України, а також про традиції та звичаї українського народу. Викладення усього цього матеріалу супроводжувались патріотичними віршами та піснями у виконанні студентів коледжу.

    Окрема сторінка цього заходу була присвячена буремному сьогоденню, подіям на сході нашої країни. А вони не обійшли стороною й випускників коледжу. Вже більше двох десятків із них пройшли через бойові дії в зоні АТО. І, на жаль, двоє із них - Сергій МУРАВСЬКИЙ та Роман ГРУШКО там загинули. Усі присутні в актовій залі хвилиною мовчання вшанували пам’ять про них. А ведучі уроку після цього закликали молодих студентів брати приклад із своїх старших товаришів, які зі зброєю в руках захищали і захищають незалежність та територіальну цілісність нашої держави. Лунали й звернення до студентів - бути патріотами своєї рідної землі, любити її, старанним навчанням та наполегливою працею збагачувати країну, в якій живемо. Усе це можна висловити такими поетичними рядками:

    Красивий, щедрий рідний край

    І мова наша солов’їна.

    Люби, шануй, оберігай

    Усе, що зветься Україна.

    Таке перше заняття з першокурсниками налаштувало їх на наполегливе навчання, допомогло відчути, що вони розпочали доросле життя у дружній родині майбутніх залізничників, які навчаються, виховуються у Вінницькому транспортному коледжі. На це був спрямований й урочистий мітинг, який пройшов на початку першого заняття за участю почесних гостей, викладачів, студентів та їхніх батьків.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Два прогнози на одну тему

    Зима прийде. Це - стовідсотковий прогноз. А все інше, чим тішать марновірних синоптики, мовляв, на Різдво потепліє чи аж у квітні завесніє, від лукавого. Не збуваються прогнози. А раз прийде негода, то готуватися треба. І чим ретельніше, тим краще. Щоби був подвійний запас міцності. Бо зима жартів не любить. Вона примхлива, як красуня в локомотивному депо: після відносно теплих днів ударить мороз за тридцять, або закурить так, що й світу білого не видно.

    Із підготовкою до зими у Конотопській дирекції ніколи не легковажили - найпівнічніша на залізниці. Тому вже на кінець літа тут було виконано 70 відсотків запланованих заходів. Найперше - перевірено котельні. Їх 146: 25 опалюються газом, у 118 стоять електрокотли, 3 - на твердому паливі. Готовність котелень на 27 серпня - 73 відсотки. Щодо стрілочних переводів, то в дирекції 572 обладнані ручним та автоматичним пневмообдувом, 72 - електрообігрівом. Відсоток їх готовності до роботи в зимових умовах - 99.

    Минула зима снігом не сипала. Снігоочисна та снігоприбиральна техніка дистанцій фактично не залишала місць стоянки. Та вона також випробувана. До роботи готові 9 одиниць із 10.

    І нарешті - вугілля. На зиму їм потрібно 169 тонн, наявних - 46. Тобто четверта частина. Малувато, звісна річ, але на перші холоди вистачить.

    Так само скрутно із забезпеченням залізничників утепленим взуттям - тільки 23 відсотки.

    Є й інші проблеми підготовки до зими. Тільки вони відразу ж знімаються, коли будуть гроші. Наприклад, заміна непридатних шлангів пневмообдуву по станціях Бахмач-Пасажирський, Конотоп, Ворожба - це всього лиш 12,6 тис. гривень. А з грішми - як завжди. Туго із грішми.

    Щодо боротьби із льодом на контактних дротах, то планується обладнати вібропантографами три локомотиви ЧМЕ3 й один електровоз (за вказівкою).

    Із прогнозу розпочав - прогнозом і завершу. Перезимуємо. На сто відсотків упевнений.

    Микола ПАЦАК

    Наслідки умовного сходу ліквідували спільними зусиллями

    Нещодавно у Коростені відбулися спільні полігонні навчання за участю колективів відновних поїздів ст. Коростень та ст. Шепетівка. Участь у спільних полігонних навчаннях взяли головний ревізор з безпеки руху поїздів і автотранспорту залізниці Роман ЙОСИФОВИЧ, його заступник Микола КОНЧАКІВСЬКИЙ, а також начальники всіх відновних поїздів залізниці, керівництво Коростенської дирекції. За ініціативи начальника дирекції Володимира МИШИНА керівники станцій, в яких цього дня проходили технічні навчання, побували і на полігонних навчаннях відновних поїздів.


    Захід відбувався на полігоні Коростенської дирекції, де розташувалися два відновні поїзди. Спочатку увагу присутніх на навчаннях було зосереджено на роботі коростенців: з допомогою крана ЕДК-1000/2 проводилося підняття пасажирського вагона. Із цим завданням справилися досить оперативно. Далі особовий склад з Коростеня відпрацьовував навики підіймання краном ЕДК-1000/2 хопер-дозаторного вагона, що зійшов з рейок двома візками.

    А друга бригада відновного поїзда вже вивантажувала зі спеціально обладнаної аварійно-відновлювальної машини гідравлічну установку «Енерпред». Саме з допомогою цієї техніки підіймали цистерну, яка зійшла з рейок одним візком.

    Головний інженер дирекції Сергій ВАСИЛЬЧУК пояснював детально для начальників станцій дії колективу відновного поїзда, адже не всім їм доводилося бачити на практиці оперативну роботу аварійно-відновлювальних підрозділів. Все ж вони мають бути готовими до будь-яких ситуацій, більше того, володіти необхідними знаннями та досконало знати, як їм діяти у реальних умовах.

    Завдання ж, які належало виконати на цих полігонних навчаннях колективу Шепетівського відновного поїзда, полягали в тому, щоб ліквідувати схід цистерни, що зійшла з рейок одним візком, та підняти піввагон, який зійшов з рейок двома візками і перевернувся. Отож працівники ВП №4481 відточували свої уміння в накочуванні на рейки цистерни за допомогою лебідки тягача БТС-4 і накочувальних башмаків. А для того, щоб підняти піввагон, було задіяно кран ЕДК-80 і, звісно, вправність і професійність колективу.

    Підбиваючи підсумки полігонних навчань, головний ревізор Роман Йосифович сказав:

    - Ми побачили сьогодні, як відновні поїзди виконують певні операції з ліквідації сходів рухомого складу. Я побажав би колективам, найперше, щоб менше було сходів, щоб менше їм випадало виконувати такі роботи. Але, якщо вже аварійна ситуація трапилася, то щоб працювали з такою ж легкістю і вправністю, як на полігоні. Ми розуміємо, що це не польові умови. Та з кожним навчанням завдання ускладнюватимемо.

    Щодо дій відновних поїздів Коростеня і Шепетівки Р. Йосифович наголосив, що працювали на полігоні вони злагоджено і професійно. Також він як позитив відзначив присутність на навчаннях начальників станцій, адже вони мали нагоду почерпнути чимало корисної інформації, потрібної для роботи, слідкуючи за професійними діями працівників відновних поїздів.

    Оксана КЛИМЧУК

    Сад його душі

    Майстер дільниці з механічного обладнання вагонного депо Дарниця Василь Джурук викликає суцільний позитив, якого так бракує нині.

    Він міг би бути одним із героїв голлівудського фільму. Високий, статний, із милою посмішкою на вустах, із благородною сивиною, виваженими думками, він дійсно приваблює, і навряд чи з цим сперечатимуться його колеги та рідні. Василь Олександрович 38 років сумлінно працює на залізничному транспорті. Свою професійну кар’єру розпочав у 1978 р., спочатку оглядачем вагонів, а пізніше був призначений на посаду майстра підрозділу.

    На виборі професії, як згадує Василь Джурук, позначився саме добрий приклад сестер, які на той час після закінчення Козятинського залізничного училища вже працювали на залізниці. Тож молодий юнак, коли прийшов час обрати професію, після 9 класів сільської школи вирішив вступати до залізничного училища м. Козятин. Ще навчаючись в училищі, проходив практику у вагонному депо Дарниця, де відразу вирішив для себе, що тут і хоче працювати. Тим більше, що у роботі він був справний, і керівництво із задоволенням надало йому та його колегам таку можливість.

    - Я народився у простій селянській сім’ї у селі Вівсяники Козятинського району, що на Вінниччині, - розповідає Василь Джурук. - Родина у нас була велика: п’ятеро дітей. Два хлопці і три дівчини. Наші батьки, виховуючи нас, ще й займалися домашнім господарством. Тому не дивно, що всі ми росли працьовитими і слухняними, дбали один про одного, шанували батьків, старших братів і сестер. Сьогодні, коли у нас уже самих є онуки, ми щорічно збираємося у мами на День незалежності. Галина Федорівна, моя мама, має поважний вік, їй 87 років, та ще веде більш-менш активне життя для свого віку, та без опіки її ніхто із нас ніколи не залишає.

    Розповідаючи про свої перші кроки на виробництві, Василь Олександрович згадує, що у той час до молодих спеціалістів дуже дбайливо ставилися. У нього був наставник - Павло Петрович Мугір, досвідчений залізничник, який практично не відходив перші дні від юнака і багато чого навчив.

    ...Через півроку молодого деповчанина призвали в армію. Він сам попросився служити в морфлот. І навіть коли командування пропонувало продовжити службу після закінчення призову, думав залишитися на кораблі. Однак мама, маючи старшого сина - підводника, категорично сказала: «Ні!». Повернувшись зі служби, продовжив працювати в депо - слюсарем із ремонту, а потім оглядачем вагонів, поступово стаючи висококваліфікованим фахівцем. У важку пору розвалу економіки країни в 90-х роках минулого століття не залишив депо, а продовжував підвищувати кваліфікацію. Потрібні були знання. Василь Джурук успішно закінчив Київський технікум залізничного транспорту. Без відриву від виробництва закінчив Харківську державну академію залізничного транспорту. З часом одружився, народилися діти. Донька та син. У 2001 р. працював вже майстром дільниці з механічного обладнання вагонного депо.

    - В депо проблеми такі, як у більшості підрозділів на залізниці, лише обсяги діяльності інші, - вводить у курс справ Василь Олександрович. - Копітку роботу з підтримування робочого стану обладнання покладено на колектив із 11 фахівців. Бо експлуатується воно у нас не одне десятиліття. Тож наше завдання, окрім повсякденних обов’язків, займатися планово-попереджувальним ремонтом. Середній вік залізничників на нашій дільниці 35 - 45 років. На жаль, молоді мало. А якщо приходять до нас молоді фахівці, то залишаються одиниці. Інші - подивляться, яка важка робота, малі зарплати, до того ж не забезпечують житлом, і шукають інший шлях. Тут не має нічого дивного, адже людина повинна мати право вибору. Більшість студентів приходять за направленнями, а до цього вони бувають у нас на практиці, де одразу видно, яке ставлення у них до роботи і що цій молодій людині потрібно, коли вона приходить на виробництво.

    Василь Джурук намагається весь свій вільний час проводити на власній дачі, під Васильковом. Біля хати його, за винятком кількох грядок, усі 15 соток займає розкішний сад - десятки сортів яблунь, груш, вишень, абрикос.

    Разом із дружиною Валентиною вони люблять працювати на землі, а на вихідні завжди чекають свою родину. Вони вирішують разом свої сімейні проблеми, збираються на свята та сімейні торжества. Завжди готові прийти на допомогу один одному.

    А сад у Василя Олександровича - для душі, і зовсім не в останню чергу. «Хотів би порадити всім, - каже, - щоб плекали і любили свій сад, навіть якщо в ньому лише кілька дерев. А коли важко на душі, стрес чи отримали погані новини - вийдіть, поспілкуйтеся з яблунькою, з вишенькою, і побачите, що обов’язково полегшає. У всього, що вирощене власними руками і в що вкладено частинку власної душі, - особлива сила…», - каже пан Василь.

    І насамкінець. Василь Джурук, на якій дільниці не працював би, скрізь трудиться на совість. У його послужному списку є нагороди. Ще при Союзі одержав орден «Трудової слави III-го ступеня», а за часів Незалежності його нагороджено медалями «Залізнична Слава» II та III ступенів, також є записи у трудовій книжці про заохочення. Але Василь Олександрович віддав би всі нагороди за те, щоб його сім’я одержала квартиру. Адже погодьтеся, що в такому віці, маючи двох дорослих дітей та онуків, проживати в гуртожитку дуже складно. Це болюча тема для багатьох залізничників, які кожний рік мають надію, що залізниця виконає свою обіцянку і побудує дім, де сім’ї, котрі проживають у гуртожитках, нарешті будуть мати окреме житло. І зараз їхні діти, які створили уже власні сім’ї, стають заручниками ситуації, як свого часу їхні батьки, яким теж обіцяла залізниця квартири. Адже купити житло мешканцям гуртожитку нереально, бо все це вартує грошей. І чималих.

    Проте хочу підкреслити головне: трудяться тут люди ініціативні, творчі, які не шкодують зусиль заради розвитку рідного підрозділу.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Дерунами смакували й кошти для воїнів збирали

    У Коростені у центральному парку міста пройшов уже сьомий фестиваль дерунів, на який завітала чи не найбільша за усі роки його проведення кількість людей. Нагадаємо найцікавіші моменти з історії свята: на першому міжнародному святі деруна у 2008 р. коростенці випекли рекордний дерун вагою 116 кілограмів, який занесли до Книги рекордів України, наступного року у місті було відкрито пам’ятник деруну.

    На третьому такому фестивалі жителі древнього Іскоростеня побили власний рекорд, спікши дерун із 150 кг картоплі вагою 136 кг… На ІV фестиваль були запрошені цілі сім’ї Дерунів, котрих проживає в України більше 600 чоловік. Чим же особливим було свято цьогоріч?

    Нинішнього року фестиваль відбувався під гаслом «Коростень єднає Україну», тож в учасників свята, гостей, яких прибуло до Коростеня дуже багато, була нагода скуштувати деруни з різних регіонів України. Вже традиційний свій майстер-клас з випікання дерунів провів міський голова до цієї справи долучилися й гості з міст-побратимів Володимира-Волинського та Слов’янська. Була нагода в бажаючих спробувати і депутатські деруни, а також - байкерські, жеківські, розважальні, бібліотечні…

    Окрім того, проводилися конкурси, презентації учасників фестивалю, широко були представлені виставки виробів народного мистецтва. Виступали творчі колективи Житомирщини і України. Також під час фестивалю відбувся й гала-концерт переможців фестивалю-конкурсу «Грай, гармонь». Свою майстерність на сцені демонстрували музиканти гармоністи з різних куточків України.

    На фестивалі водночас проводився збір коштів для воїнів АТО, організатори анонсували, що гривня з кожної проданої порції дерунів буде передана ГО «Коростенський центр допомоги учасникам АТО». Всього під час свята було зібрано майже 11 тисяч гривень для воїнів АТО.

    Оксана КЛИМЧУК

    Чому у вінницькому генделику не дзижчать віконні шибки

    «Деньги, деньги, денежки, слаще меда, милее девушки», цю пісню, почуту ще у ранньому дитинстві, запам’ятав назавжди тепер безробітний наркоман вінничанин Юрій К., який мешкає у Третьому провулку Глінки. Гроші на чергову «порцайку» марафету знов не вистачає, а тут до хати Юрка нагодились старі знайомі Віталій Г. з вулиці Писарєва, злісний неплатник аліментів, теж вінничанин, Володька, що також на Г.. Покликали Юрка до місцевого генделика, щоб погомоніти про справи скорбні. Аж тут Олег Ф., що мешкає на вулиці Козицького, його старі подільники Олександр Р., Володимир З., Сашко Л., Ігор З. Чогось приперся із села Міські Хутори, що поруч із обласним центром, Володька З. Лише після третьої чарчини у компанії з’явилася версія, як справу з нестачею грошей вирішувати.


    ХТО СТОЇТЬ ЗА СПИНОЮ У ВІННИЦЬКИХ АВАНТЮРИСТІВ?

    Не раніш як вчора селюк з Хуторів бачив об’яву про прийом металобрухту. Хіба їх мало понавішано на стовпах і парканах? Саме наркоман Юрко першим пристав до кинутої кимось з «бугра» ідеї про крадіжку. І не чого-небудь, а залізничної колії. І не у Вінниці, на що зайвий раз місцеву міліцію нашорошувати? Багато не поцупиш, а якщо спіймають з десятком металевих підкладок, горя не оберешся. Ще й «накостиляють», мало не буде… Якщо брати, то зразу і «до фіга». Чи то Ігор З., що мешкає на Замості, поруч із берегом малесенької річки Тяжілівки, якому вже «похорошело», чи Віталій Г. з Вишеньки, який досьорбував під час розмови оковиту з пластикового стакана, але ідея «ломанути» рейки на під’їзній колії між станціями Калинівка - Турбів і все, що там демонтують, була прийнята під схвальні відгуки. Аж вікна у генделику задзижчали.


    Як відомо, погоня за легкими грошима, що добуваються злочинним шляхом, зіпсувала життя багатьом людям. А хто у цій шайці про це не знав?! Але ж… Якщо брати багато, потрібна й відповідна організація заходу. Передбачили все. Для «всякого пожарного» випадку роздобули схеми станцій Калинівка та Турбів. Навіть службові документи про начебто дозвіл про демонтування під’їзної колії роздобули. Навіть підробили один з пунктів наказу адміністрації столичної магістралі про демонтаж. Це на той випадок, якщо застукають на гарячому, то «відмазкою» може послужити й цей фальшивий документ. Усі восьмеро придбали вісім жовтих сигнальних жилетів. Ролі розподілили чітко. Адже планувалося різати рейки, металеві костилі за використання газового обладнання. Це означає, що у будку вантажівки при-хопили 14 кисневих балонів, три балони з пропаном. Знайшовся такий-сякий реманент, щоб справа швидше пішла. І дату «операції» було визначено. Вранці 9 серпня стара вантажівка ЗіЛ із державними номерами С1995 ВІ вже була у визначеному «квадраті». Робота закипіла. Діяли чітко, злагоджено. Професіонали серед цієї шайки були. Газові різаки працювали у руках крадіїв металу, як навіжені. Якщо після прочитання перших абзаців у вас у душі залишається давнє відчуття, що подібних випадків було й було, а у голові застигла фраза «якщо газетяр пише, то, очевидно, тих вісьмох ідіотів, що встигли перепиляти на лом аж 114 метрів залізничних рейок, таки взяли на гарячому правоохоронці», то ви праві. Але на цьому «подвиги» понад міру відчайдушних вінницьких авантюристів не закінчуються. Одночасно з рейками до кузова ЗіЛа перекочували 170 рейкових же підкладок, 510 костилів. Пропоную за звичаєм підрахувати кількість «взятого» серед білого дня металу. Один метр рейки важить 43 кг. Значить, 114 метрів «на круг» дадуть майже п’ять тонн. Ціни на метал у пунктах прийому сировини знаєте? Як мінімум дві гривні за один кілограм. Ведемо бухгалтерський облік далі? Рейкові підкладки - ще одна тисяча 650 кг. А з костилів «набігає» 310 тих же кілограмів. Отже, якби не облава на цих відчайдушних вловлених на гарячому «месників», вантажівка мала б зробити декілька рейсів до найближчої бази з прийому вторинної сировини. Адже будь-який приймальний пункт таку «партію» забрати «у роботу» не зміг би. Масштаби не ті. Хтось таки тут «кришує» цей вид кримінального бізнесу.

    КРИЗА - У ГОЛОВАХ У ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЙДУТЬ КРАСТИ

    …Оперативна група у складі працівників Калинівського районного відділу Міністерства внутрішніх справ України та стрілецька команда, працівники якої чергували того дня на станції Вінниця, діяли миттєво, коли прибули за викликом на 10-й кілометр під’їзної колії між Калинівкою і Турбовим.

    - Та не на тих напали, - першу фразу з вуст псевдоколійників у помаранчевих жилетах, які одягають ремонтники автодоріг (!), почули оперативники. З «ділового» портфеля, який прихватили на колію спритники, витягли відповідну документацію. Тут було майже все, щоб задурити голову будь-кому. Навіть схеми колійного господарства на станціях Калинівка і Турбів. І, увага, службовий перелік наказів від імені керівництва Південно-Західної магістралі начебто про зняття означеної залізничної колії. Але варто підкреслити, що саме цей перелік виявився фальшивим. Який висновок зробимо? Зростає професіоналізм злочинців, змінюються форми та способи здійснення крадіжок на залізничному транспорті. Зрозуміло, що тягнуть не від гарного життя. Увесь технологічний й технічний метал - це все крадене з підприємств, в основному із залізниці. Якщо так, тоді б на пунктах і базах прийому варто повісити оголошення «скупка викраденого». На залізниці відзначають, що випадків крадіжок устаткування з колій стало більше. Говорять, почасти винувата криза: люди залишаються без роботи і йдуть красти. У той же час біля кожного приладу поліціянта не поставиш. Криза - у головах у людей, які йдуть красти. «Люди перестали думати, що злодійство - це соромно, - говорить начальник служби воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці Володимир ЛАПІН. - Деякі думають, що, якщо добув щось незаконним шляхом і продав, це здорово. В багатьох сучасних телефільмах російського «розливу» йдеться про те, що раз злодій не потрапив за грати, - значить, молодець. А якщо кіногерой стає кумиром, то можна, як і він, піти поцюпити, приміром, із залізниці. Може, не так багато, але постійно щось у родину тягти не соромно. Боротьба з такими злодюжками - завдання суспільства. Якщо всі будуть займати позицію: «я за це не відповідаю, це не моє», так і буде тривати».

    ЗОЛОТИЙ БАТОН ТА СТАЛЕВА РЕЙКА

    Якби ця оборудка вдалася, то вже за демонтований метал друзяки Юрка К. з Третього провулку Глінки виручили б як мінімум десять тисяч гривень. Але ж отой апетит з’являється не лише у вінницькому генделику. Проти злодіїв (пригадуєте, двоє з них раніше були засудженими) порушено кримінальну справу. Встановлюється причетність групи до здійснення аналогічних злочинів на території Вінниччини. Слід сподіватися, суд віддасть злодюгам по заслугах. Втім, іноді вирок за подібні злочини викликає подив. Можливо, через те, що над правоохоронцями, які ловлять злочинців, є значно впливовіші люди, які вчасно приходять «своїм» на виручку. Це щоб процес коловорота «залізничний метал - чорна готівка» не припинявся. Погоня за легкими грішми, що добувають злочинним шляхом, зіпсувала життя багатьом людям, у тому числі й залізничникам. Це я з приводу того, що підроблені службові документи про начебто демонтаж колії люди в помаранчевих жилетах не на власних колінах робили. Десь ховається спритник із залізничним фахом.

    Відомо, за розкрадання елементів залізничної інфраструктури необхідно суворо карати злочинців. І все ж застосування відповідних статей Карного кодексу України за злочини завжди повинні враховувати не тільки обсяги вчиненого, але й сприяти виправленню крадіїв, а також відшкодуванню коштів від заподіяного збитку. Написав і всміхнувся власним думкам. Якщо колишній президент нашої держави Вітя-Золотий Батон примудрився вивезти на вертольоті трохи менше накопиченого «тяжкою» працею на благо вітчизників золота, ніж хотів, то масштаби вінницьких «збирачів» металу не йдуть у жодне порівняння. Тим часом наркоману Юркові К. у камері попереднього слідства бажається марафету. Тут і сперечатися не варто.

    Спитаєте, чому у вінницькому генделику поки що не дзижчать віконні шибки? Бо Віталік з Володькою, прізвища яких починаються на Г., разом з компанією дають показання у правоохоронних органах. Чи перебуватимуть за гратами? Про це історія поки що мовчить.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото надане службою воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці

    У ЦЕНТРІ УПРАВЛІННЯ ЗАЛІЗНИЧНИМ РУХОМ

    Місто Жмеринка тісно пов’язане із залізницею. Власне, воно і виникло завдяки сталевій магістралі, яка пролягла від Києва до Балти, згодом і до Одеси. А коли проклали колію в бік Хмельницького, то у Жмеринці утворився залізничний вузол, який, на сьогодні, є одним із найбільших в Україні. Славиться наше місто й своїм залізничним вокзалом, який має багату, більш ніж столітню історію. Тут розташовані локомотивне та вагонне депо, дистанції колії, сигналізації та зв’язку, захисних лісонасаджень та деякі інші підрозділи. Але Жмеринка є й центром управління рухом поїздів та роботою лінійних станцій. Адже тут функціонує дирекція залізничних перевезень, яка до першого вересня 2000 р. була відділком Південно-Західної залізниці. Наступного року цьому відокремленому структурному підрозділу виповниться сімдесят років. Тож є нагода розповісти про нього дещо детальніше. А розпочнемо із екскурсу в історію.




    Своєрідною, з точки зору сьогодення, була система управління залізницями, як в період їхнього будівництва, так і в перші десятиліття розвитку. На той час була створено раду із членів акціонерного товариства, яка обрала правління будівництва, а згодом і експлуатації залізниці. Знаходилась рада в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі. А коли настав період експлуатації магістралі, уся виконавча влада перейшла до першого керуючого залізницею.

    У 1879 р. перший керуючий, російський інженер, який згодом став одним із визначних вчених в галузі залізничного транспорту, Олександр Бородін заснував нову систему управління. При цьому залізниця була розділеною на 5 дільниць: Одеську, Бессарабську, Жмеринську, Козятинську та Брестську. Дільниці мали автономні колегіальні управління, якими керували начальники відділів колії, тяги і руху. Такі дільниці були прототипом майбутніх відділків.

    Структура управління залізницями змінювалася та удосконалювалася протягом всього історичного періоду існування та розвитку залізничного транспорту. У травні 1946 р. за рішенням уряду СРСР на залізничному транспорті, на додаток до організованих раніше п’яти великих адміністративно-господарських органів-округів залізниць, створено ще п’ять округів, зокрема Південно-Західний, до якого увійшли Південно-Західна, Вінницька, Одеська, Львівська, Ковельська, а також Кишинівська залізниці. Начальником цього округу було призначено уславленого Петра Кривоноса.

    Для поліпшення керівництва роботою лінійних господарських підприємств залізниць того ж року були створені комплексні відділки. На Південно-Західній залізниці утворено: Київський, Фастівський, Коростенський, Чернігівський, а на Вінницькій - Козятинський, Жмеринський, Шепетівський, Гречанський, Гайворонський відділки. Після об’єднання Південно-Західної і Вінницької магістралей у 1953 р. начальником Південно-Західної залізниці став Петро Кривонос.

    Тож травень 1946 р. є часом відліку існування Жмеринського відділка Південно-Західної магістралі. З першого вересня 2000 р. Жмеринський відділок реорганізовано у дирекцію залізничних перевезень (ДН-3). Завдяки особливому географічному розташуванню вона охопила більшу частину Поділля та забезпечує перевезення пасажирів і вантажів у 18-ти районах Вінницької, 16-ти районах Хмельницької та одному районі Чернівецької областей. Дирекція обслуговує підприємства гірничої, машинобудівної, харчової промисловості, будівельних матеріалів та сільськогосподарські підприємства. На сьогодні цей підрозділ є найбільшим у Південно-Західній залізниці. До його складу входять 71 станція і роз’їзди, на 54-х з яких проводяться вантажні роботи. У межах дирекції розміщені і працюють 22 відокремлених структурних підрозділи, які з 1 вересня 2000 р. адміністративно підпорядковані галузевим службам ДТГО «Південно-Західна залізниця». Обслуговування пасажирів здійснюється на найбільших вокзалах - Вінниця, Хмельницький, Могилів-Подільський та Кам’янець-Подільський, а також на всіх лінійних станціях дирекції. Посадка і висадка пасажирів приміських потягів проводиться на 97 зупинних пунктах.

    Розгорнута довжина колій в межах Жмеринської дирекції складає 1134 км (це на 12 км більше, ніж відстань від Жмеринки до Москви). В межах областей: Вінницької - 601,1 км, Хмельницької - 499 км, Чернівецької - 24,9 км. У свій час, майже до 1991 р., у Жмеринському відділку Південно-Західної залізниці нараховувалось більше 16 тисяч працюючих, на профспілковому обліку було майже 22 тисячі членів профспілки залізничників і транспортних будівельників. В обслуговуванні пасажирів було зайнято 2415 чоловік.

    Начальниками Жмеринського відділка (НОД-3) Південно-Західної залізниці у період з 1946 - 2000 р. були: Ліберман Володимир Іванович (з 04.10.1946 р. до 09.06.1949 р.); Чумаченко Володимир Георгійович (з 10.06.1949 р. до 21.03.1953 р.); Ткаченко Георгій Сергійович (з 22.03.1953 р. по 28.12.1953 р.); Шнуренко Дмитро Микитович (з 29.12.1953 р. до 18.01.1962 р.); Власенко Іван Сидорович (з 19.01.1962 р. до 25.08.1972 р.); Тарасов Володимир Володимирович (з 26.08.1972 р. до 01.02.1988 р.); Крицький Григорій Васильович (з 02.02.1988 р. до 26.02.1993 р.); Завадський Едуард Іполітович (з 27.02.1993 р. до 07.08.2000 р.).

    З 1 вересня 2000 р., після створення на базі відділка Жмеринської дирекції залізничних перевезень (ДН-3) Південно-Західної залізниці її очолив Любінін Анатолій Олексійович і керує цим підрозділом до сьогодні.

    Думаю, читачам буде цікаво дізнатись про деякі біографічні дані окремих керівників Жмеринського відділка, дирекції, як структурного підрозділу Південно-Західної залізниці.

    ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ ТАРАСОВ

    За період роботи на посаді начальника Жмеринського відділка з серпня 1972 р. по лютий 1988 р. (майже 16 років!) отримав чимало нагород та відзнак. Його нагороджено знаком «Почесний залізничник», йому присвоєне звання «Заслужений працівник транспорту України». В лютому 1974 р. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У квітні 1981 р. нагороджений орденом Дружби народів, в липні 1986 р. - орденом Жовтневої Революції. За сприяння розвитку охорони здоров’я в червні 1987 р. нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я СРСР». Обирався депутатом Вінницької обласної ради шести скликань. Зазначені вище нагороди - це досягнення і здобутки всього 16-тисячного колективу, який очолювала непересічна людина, корифей залізничної справи. Володимир Володимирович передчасно пішов із життя 1 вересня 1999 р.

    ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ КРИЦЬКИЙ

    Народився 18 лютого 1949 р. У вихованця школи залізничної професійної майстерності Козятинського відділка Південно-Західної залізниці, поїзного диспетчера Крицького Григорія Васильовича було багато новаторських і творчих починань. За успіхи, досягненні у роботі, він нагороджений Державною премією Ленінського комсомолу. Невдовзі його призначають черговим по відділку. Він працював начальником станції, начальником відділу перевезень, першим заступником начальника Козятинського відділка. У 1986 р. його переводять на посаду першого заступника начальника Жмеринського відділка. У грудні 1986 р. Григорія Крицького нагородили знаком «Почесний залізничник». У своїй роботі він велику увагу приділяв будівництву житла та соціальним питанням трудового колективу. Саме за період його плідної діяльності на посаді начальника відділка було закладено і здано в експлуатацію 1840 квартир для залізничників. У його роботі завжди відзначалися зваженість та діловий підхід до всіх справ. У 1993 р. Григорія Васильовича призначили першим заступником начальника Південно-Західної залізниці, де він працював довгі роки. Нині він проживає у місті Києві.

    ЕДУАРД ІПОЛІТОВИЧ ЗАВАДСЬКИЙ

    Народився 18 березня 1939 р. За період роботи у Жмеринському відділку Південно-Західної залізниці пройшов трудовий шлях від чергового по станції Могилів-Подільський, поїзного диспетчера апарату відділка до начальника відділу перевезень, першого заступника начальника Жмеринського відділка. З 27 лютого 1993 р. по 7 серпня 2000 р. він очолював Жмеринський відділок Південно-Західної залізниці. У 1981 р. нагороджений орденом «3нак пошани», у 1984 р. - знаком «Почесний залізничник». За успіхи, досягнуті в роботі, у 1986 р. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та почесною нагородою Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України» «За гуманізм». Передчасно пішов із життя 13 вересня 2001 р. Світла пам’ять про нього залишиться у всіх залізничників Жмеринки.

    АНАТОЛІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ ЛЮБІНІН

    Народився 29 червня 1953 р. Після закінчення у 1976 р. Уральського електромеханічного інституту інженерів залізничного транспорту Анатолій Любінін пройшов у Жмеринському відділку Південно-Західної залізниці гідну виробничу школу - від посади чергового по станції Браїлів, чергового по станції Жмеринка до посад заступника начальника відділу перевезень, начальника комерційного відділу, начальника відділу перевезень, першого заступника начальника Жмеринського відділка залізниці. Отриманий практичний досвід керівної роботи дав йому змогу з 1 вересня 2000 р. очолити Жмеринську дирекцію залізничних перевезень, де він і працює сьогодні. У 1995 р. його нагороджено знаком «Почесний залізничник», у 2009 р. - знаком Міністерства транспорту України «Почесний працівник транспорту України». У 2012 р. Анатолію Олексійовичу присвоєне почесне звання «Заслужений працівник транспорту України». За самовіддану, наполегливу працю по забезпеченню перевезень пасажирів та вантажів, вирішення соціальних питань багатотисячного колективу дирекції у 2013 р. Анатолій Любінін нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України. Він обраний депутатом Вінницької обласної ради. У серпні 2013 р. Анатолій Олексійович Любінін удостоєний звання «Почесний громадянин міста Жмеринка».

    До свого сімдесятилітнього ювілею Жмеринська дирекція залізничних перевезень підходить із високими показниками у роботі. Минулого року та у першому півріччі поточного трудовим колективом виконано всі головні планові завдання. А адміністрація дирекції здійснює надійне управляння перевізним процесом на усіх напрямках руху поїздів, чим підтверджує свою потрібність у структурі залізниці.

    Володимир МАЗУР, почесний залізничник

    Романом «Аеропорт» зацікавився поїзний диспетчер

    Про роман «Аеропорт», який належить перу відомого американського журналіста, фотокореспондента та письменника російського походження Сергія ЛОЙКА, сьогодні не говорить лише той, хто не цікавиться подіями на сході України. Таких у нашій державі, сподіваюсь, одиниці. «Головна книга про війну, якої не повинно бути. І про героїв, які хотіли жити, але вмирали», - так її презентують автор та видавці.


    Письменник Сергій ЛОЙКО подарував власний роман генералу-майору Олегу МІКАЦУ.


    Знайомтесь, Михайло КУЧЕРЕНКО (позивний Поліглот).

    ПОНАД СОРОК ГОДИН ІНТЕРВ’Ю ІЗ КІБОРГАМИ

    Першу вересневу суботу автор цих рядків провів на території 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України (смт Десна Чернігівської області). Кіноконцертна зала місцевого клубу, де впродовж всієї акції розмістилося п’ятсот солдатів та офіцерів, майже на годину стала місцем проведення читацької конференції.

    Серед учасників заходу були й безпосередні бійці за аеропорт, зокрема генерал-майор Олег МІКАЦ, командир 93-ї окремої механізованої бригади (ОМБ) Збройних Сил України, а тепер начальник 169-го навчального центру. Представляючи автора книги, О. Мікац нагадав про розвиток подій у Донецькому аеропорту, наголосивши на прикладах мужності і героїзму, які продемонстрували там українські звитяжці. «Понад рік на сході України триває антитерористична операція, - зазначив начальник 169-го Центру. - Ми маємо багато загиблих і поранених, але разом з тим ми маємо величезну кількість героїчних вчинків. І саме цим героям, які 242 дні утримували Донецький аеропорт, талановитий автор і журналіст, єдиний іноземний кореспондент Сергій Лойко, який протягом чотирьох діб перебував під обстрілами проросійських сепаратистів, присвятив свою книгу. У рамках написання роману С. Лойко записав понад 40 годин інтерв’ю з «кіборгами». Багато з них стали військовими консультантами роману. Сергій Лойко обдумував творчі плани протягом дев’яти місяців, а написав за півтора. П’ять днів перед взяттям сепаратистами та російськими найманцями аеропорту - то лише зав’язка роману.

    ГЕНЕРАЛ РАДИТЬ ПРОЧИТАТИ

    Замість передмови вже на першій сторінці «Аеропорту» - відгук від одного з перших читачів. «Це, поза сумнівом, найкраща книжка про війну, яка мені траплялася. Автору вдалося передати реалії війни з «добрим братом-сусідом» на всі сто десять відсотків. Тут письменницького таланту замало… Читаю - і мурашки по тілу, і серце б’ється і холоне, наче я знову там в Аеропорту. Навіть запах відчуваєш і чуєш стрілянину і вибухи. Та й від решти роману не відірватися. Читається на одному подиху. Дуже для нас українців важливо, що ця книжка побачила світ, коли війна ще триває. Як професійний військовий і безпосередній учасник боїв в Аеропорту, я засвідчую реальність фактів, викладених у книжці. Я ношу у своїй кишені кулю снайпера, яка застрягла у моїй касці, у сантиметрі над бровою. Тепер у мене є ще й книжка, в якій про це написано…», - так відгукнувся на вихід з друку роману Сергій ТАНАСОВ, кіборг, який має позивний «Танас».

    Звертаючись до присутніх, генерал-майор Олег Мікац закликав військовослужбовців достойно служити і захищати Батьківщину, аби потім не було соромно перед рідними і близькими.

    Як на мене, О. Мікац обрав правильний стиль власного звернення до тих, хто зібрався у залі. «Армія, якою вона була ще рік назад, і сьогоднішні Збройні Сили України, - це абсолютно різні речі, - зазначив він. - Адже за цей період ми значно зміцнили обороноздатність держави, а наші воїни набули унікального досвіду реальних бойових дій». Генерал-майор О. Мікац, який того дня отримав екземпляр книги із дарчими надписами від автора та дружини Президента України Марини ПОРОШЕНКО, вважає, що героїчні образи, які існують у романі, наділені реальними рисами характеру бійців.

    ПРО СІДНИЦІ І НЕ ЛИШЕ ПРО НИХ

    Ящик із книгами, які тепер займатимуть полиці бібліотек військових частин, що дислоковано у навчальному центрі, було довірено внести до зали Михайлові КУЧЕРЕНКУ. Військовослужбовець 74-го окремого розвідного батальйону (ОРБ), один із кіборгів, який 25 діб захищав Донецький аеропорт. До речі, Михайло став прототипом героя роману письменника Сергія Лойка. Більше того, на фото, що прикрашає титульну обкладинку книги, Михайло Кучеренко також присутній. Цікавою, як на мене, була реакція «кіборга», про яку розповів автор художнього твору про справжню війну, яка ще триває, на те, що його ж… (сідниці - ред.) відкриває роман...

    Михайло декілька разів вибачається за свій сьогоднішній вигляд, який не відповідає статуту ЗСУ. Адже нещодавно повернувся з фронту. Як зізнається у розмові зі мною Михайло Кучеренко (у минулому інженер одного з українських ракетобудівних підприємств), бороду «вирощував» на передовій. Там йому було не до дотримання усіляких службових політесів на кшталт бриття «рослинності» на обличчі.

    Далі зі слів С. Лойка, Михайло виявив неабиякий героїзм, коли за пропозицією його безпосереднього командира під прицілом ворожих снайперів зміг витягнути останки бойового товариша, щоб врешті-решт відправити його для поховання на Батьківщину. І це вдалося. Михайло не загинув. «Солдати можуть перемогти, якщо вони є побратимами», - вважає цей усміхнений військовий.

    «НА ПРЕВЕЛИКИЙ ЖАЛЬ, ЦЯ КНИГА ЗАСНОВАНА НА РЕАЛЬНИХ ФАКТАХ. АЛЕ КРАЩЕ Б ЇХ НЕ БУЛО»

    «Аеропорт» - це не хроніка, не розслідування, не літопис. Це художній вимисел, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не лише і не стільки про війну. Він і про любов, зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Іншими словами, про наше сьогоднішнє й учорашнє життя», - наголошує автор.

    «Починається роман в Аеропорту. Головна його лінія розгортається щохвилинно протягом останніх п’яти днів понад 240-денної облоги. Маленький український гарнізон Аеропорту міста Красний Камінь денно і нощно відбиває атаки супротивника, який у багато разів переважав їх у живій силі й техніці. Але тут, у цьому зруйнованому до підвалин Аеропорту, підступні та жорстокі вороги зіштовхуються з чимось неочікуваним та неймовірним. З «кіборгами». Вороги самі так назвали захисників Аеропорту за їхню нелюдську живучість і впертість приречених…» - так Сергій Лойко презентує власний твір. «Кіборги» у свою чергу назвали своїх ворогів орками (орк - з англ. дослівно означає чужеземець, який несе зло та смерть).

    В основу книги, у її воєнну частину С. Лойко поклав 43 інтерв’ю журналіста Олексія Молчанова з бойовими солдатами й офіцерами, серед яких були й «кіборги», котрі до «крайнього» дня захищали Аеропорт і вижили в цій м’ясорубці. Лірики у романі також чимало. Але на війні про кохання, відданість рідним і близьким, душевні переживання про жіночу зраду - лише у думках і у короткому сні між боями. Більше - про найсучасніший аеропорт в Україні й один з найкращих за оснащенням у Європі. До речі, зведений лише три роки тому напередодні чемпіонату Європи з футболу.

    Красно-кам’янський аеропорт (КАП) імені великого російського композитора нагадує колишньому громадянинові Росії, а тепер американському фотокореспондентові, досвідченому військовому журналісту Олексію Молчанову обгризений морськими хижаками скелет динозавра чи левіафана, викинутий на берег бурею жорстокої долі. Журналісту не звикати до куль, крові і до зустрічей з військовими людьми. Після недавніх важких відряджень у Лівію й Сирію, Олексій попадає знову у воєнне лихоліття. Точніше у будівлю колишнього летовища, що зібрала під своїм дахом чимало українських Героїв.

    - На превеликий жаль, ця книга заснована на реальних фактах. Але краще б їх не було, - сказав письменник.

    Віддаючи шану загиблим бійцям, Сергій Лойко запропонував вшанувати їх пам’ять хвилиною мовчання.

    І ЛЮБОВ, І СМЕРТЬ. ТАКІ РЕАЛІЇ

    «Юрчик-паровоз». Так називається перша глава роману. Герой роману Юрчик, молодий хлопець із позивним «Паровоз», до війни ремонтник-залізничник із сусіднього Дніпропетровська, а тепер кулеметник, на війні ніколи не розлучається із своїм ручним кулеметом калібру 7,62. Але за надзвичайних обставин, коли поруч із сепаратистськими позиціями займався коригуванням артилерійського вогню, сидячи у глибокій воронці, зустрівся із заблукавшим у тумані ворогом. Останній впав у ту ж воронку, де сидів «Паровоз». Розплата для «сепара» настала тої ж миті. Але не кулю в лоба отримав ворог. Стріляти було ж неможливо - Юрчик видавати себе не збирався. Тому у хід пішла його каска….

    «Юрчик знімає з себе каску й мало не з піною в роті розповідає, як бив цього сепара каскою по голові, доки «по ходу» не луснула як кавун, і як потім він довго сидів над мертвим сепаром із закривавленою каскою у руці…».

    І все ж про велике кохання С. Лойко також згадує. Про неповторне, але трагічне кохання юної (для коханого завжди) майстрині зі спортивної гімнастики москвички Ксюші (наче Боттічелева Венера) та п’ятдесятиоднорічного мешканця американського Далласа Олексія Молчанова. «Наскрізний» герой роману об’єднує завдяки своїм вчинкам кожну із 18 глав з епілогом. В О. Молчанова попереду нова зустріч. На цей раз із 22-річною студенткою Київського національного університету Нікою. З нею він познайомився під час київського Майдану. Близькість у номері київського готелю «Дніпро» із «бадьорою, відкритою, щирою, енергійною, позитивною відмінницею… просто красунею» обіцяє невипадкову інтрижку, яка згодом переросте у надзвичайне захоплення. Їх познайомила Революція Гідності. А розлучила назавжди війна.

    Епізод, коли керівництво Красно-Кам’янської народної республіки (ККНР) приймає шанованого тут московського кіноактора Олександра Поребрикова (прообраз «кулеметника» Пореченкова, який позував на відеокамеру), зала зустріла із розумінням. Негативні оцінки зривалися наче по команді з вуст бійців. Слово «зсучився» - лише те, що за етичних міркувань можу викласти на шпальтах «Рабочего слова».

    НЕ ХОЧУ, ЩОБ ЧОТИРИРІЧНИЙ СИН АРТЕМ ЖИВ ПРИ СЕПАРАХ

    …Після презентації «Аеропорту» на просторому майданчику біля військового клубу, де щойно мобілізовані вояки влаштували звичайний перекур, вирішив вигукнути: «Залізничники є?». І був дуже задоволений через те, що відгукнулися двоє. Після знайомства із заслуженим працівником транспорту України, колишнім поїзним диспетчером (ДНЦ) служби перевезень Донецької залізниці Олександром КОВАЛЬОВИМ та монтером околодку на станції Веселиновка, підпорядкованого Миколаївській дистанції колії Олександром ЧИЖЕВИЧЕМ стало вкотре зрозуміло - на війні без залізничників не обходяться. Історія Олександра Ковальова є доволі зрозумілою. Після агресії з боку сепаратистів він був змушений переїхати разом з донькою Катериною до українського Маріуполя. А дружина, яка обрала вождів «руського миру» за кумирів, посварившись із чоловіком і донькою, залишилась в окупованому Донецьку. Олександр Вікторович має намір воювати після підготовки у 169-му навчальному центрі Сухопутних військ ЗСУ. За Україну! Подібне бажання і в О. Чижевича. «Не хочу, щоб чотирирічний син Артем жив при сепарах», - таку коротку відповідь почув я від Олександра Сергійовича.

    Роман Сергія Лойка вже у військових бібліотеках. Мої нові знайомі мають намір прочитати цю книжку. Від корки до корки. Подумаєш, понад 320 сторінок….

    Заступник міністра Міністерства інформаційної політики Тетяна ПОПОВА: «Якщо текст Аеропорту з’явиться в інтернеті, помірковані росіяни отримають відповідь на багато актуальних запитань щодо розв’язаної Кремлем війни в Україні. Як було - бачили, як буде - побачимо». Спілкуючись з військовослужбовцями, частина з яких є ветеранами АТО і вже виконували військовий обов’язок на сході України, а нині у якості інструкторів діляться бойовим досвідом із мобілізованими, Т. Попова закликала бійців бути прискіпливими до тієї інформації, яка потрапляє в інформаційний простір нашої держави.

    - Як фахівець з інформаційних технологій скажу, що Росія витрачає величезні валютні потоки, аби сформувати негативний імідж командування Збройних Сил України і політичного керівництва нашої держави, - зазначила заступник Міністра. - Тому ви маєте розуміти, що все це є інформаційно-психологічними операціями, які проводить російська армія в рамках інформаційної війни, розв’язаної проти України.

    - Книга може сподобатися або ні, але хочу вірити, що вона мало кого залишить байдужим, - вважає її автор. Наостанок Сергій Лойко звернувся до чисельної військової аудиторії так: «Я вірю в те, що ви повернетеся додому, і у цій справедливій війні, яку ви ведете разом зі своїми братами по зброї, ви переможете зло, що прийшло на вашу землю зі зброєю в руках!»

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Навіщо їхати до Туреччини, коли є Волинь?!

    Такі думки прийшли до мене, коли, відпочиваючи на березі озера Світязь, я роздивлялася білі хмаринки. Десь читала, що Волинське небо відрізняється від інших саме чудернацькими завитками хмаринок, які завжди на щось схожі.


    Світязь - так званий «Український Байкал», найглибше озеро України, має довжину - 9,3 км, а глибину - 58 метрів (для порівняння максимальна глибина Азовського моря - 16 м) і входить у знаменитий Шацький національний природний парк із 24 унікальних озер. Кожне має свою назву: Луки, Кримне, Чорне, Пулемецьке і т.д. Вода в озерах не тільки дуже чиста, але й трохи мінералізована. Кажуть, її можна спокійно вживати.

    ЯК ВРЯТУВАТИ ВІДПУСТКУ

    Поряд місто Шацьк - центр блакитних очей Волині - єдиний район нашої держави, в якому площу озер можна порівнювати з площею місцевого суходолу.

    Світязь вважається найчистішим в Україні, бо має дивну здатність до самоочищення завдяки потужним джерелам, що б’ють із підводних карстових воронок. Про цілющі властивості світязянської води, яка має у своєму складі срібло, білу глину, гліцерин (тому вважається, що лікує захворювання шкіри і омолоджує її), знали багато століть тому і транспортували її спеціально для косметичних цілей у варшавські салони. Навіть тепер, незважаючи на масовий наплив відпочиваючих (у 2014 р. цей курорт відвідали не менше як 120 тисяч туристів) воді вдається зберігати вражаючу прозорість.


    Прозоре озеро без хвиль та з мілким берегом - це все, що треба, якщо ви у відпустці і теж батьки «енерджайзера»!!! До речі, саме тут дитина навчилася плавати, як не дивно (хоча це легше здійснити у солоній воді).

    Цікаво, коли в Криму часто бачили людей у чорній лікувальній грязі, то тут - у білій глині. Приїздять заради цього і німці, і поляки, і білоруси, і навіть росіяни! До речі, жодного разу не чули якихось суперечок на політичні теми.

    Колись це також були найриболовніші місця в Україні. Тепер - тільки для знаючих людей. Кажуть, раніше вугрів збирали прямо на городах, ловили сомів розміром з людину... Зараз, після трьох недоспаних чоловіком ночей, результат був неочікуваним: один невеличкий карасик. Сказати, що чоловік був засмучений - не сказати нічого.

    Місцеві розповіли, що якось німецький бізнесмен пропонував взяти в оренду це озеро, навести лад, розвести рибу, облагородити територію… Не погодилися. Чому? Кажуть - корупція страшна, це ж чийсь заробіток.

    Тоді я (по секрету) попросила господаря садиби, в якого ми оселилися, знайти нам «провідника» чи організувати щось на кшталт «рыбалки на Чёрных камнях» із фільму «Бриллиантовая рука», бо в чоловіка вже депресія починається. Юрась відразу зателефонував місцевому рибалці, той взяв його із собою на цю ніч і… Відпустку моєму благовірному врятовано! Треба знати місця, треба завчасно їх пригодовувати і т.д. «А-а-а! Семён Семёныч!»

    Потрібно було бачити нашого «годувальника сім’ї», коли він йшов через весь пляж із своїм уловом! Інші чоловіки підходили, питали на яку наживку ловив, де, якою вудкою… А мій у позі профі ділився «секретами», дозволяв на руці зважити лина… Скільки чоловіку потрібно для щастя? Всього 32 карасі у сітці і 4 гарних линів у відерці.

    А юшка із тих линів не перевершена вийшла на смак. Та ще й таку цікавинку дізналися! Виявляється, їх не потрібно чистити від луски! Спочатку я протестувала, кажу: дитині я таке не дам, луска ж у горлі позастрягає! А чоловік своє: рибак так сказав, він знає, про що говорить! Піддалася із важким серцем на експеримент. І що ви думаєте? Справді! Ні одної лусочки у юшці не знайшла! Мабуть, вона розварюється чи що - дивина та й годі. А риба смачна.

    До речі, виявилося, що наш господар може організувати і поїздку до лісу за ожиною, білими грибами, і поїздку до Білорусії (а до неї зовсім близько. Місцевому населенню навіть дозволено кордон перетинати з українськими паспортами), привозив м’ясо для шашлика, дрова, він і підказав нам, в якої бабусі брати козяче молоко для малого. А воно було таке смачне, що й чоловік із задоволенням смакував.

    Іще приємно вразило у садибі - новий посуд, ніяких общербаних чи алюмінієвих кастрюль, ложок і т.д. Такого сервісу ми не зустрічали. Всі меблі із дерева і навіть ортопедичний матрац, як у нас вдома.

    «ВІЗЬМУСЬ ЗА ГОЛКУ З НИТКАМИ»

    Коли тільки зайшли до своїх «апартаментів», мій погляд відразу впав на картину на стіні, вишиту хрестиком якимись незвичайно товстими нитками. Перше бажання було купити її. Якраз чогось такого хотілося до нового інтер’єру. Коли вже роззнайомилися, то я запитала, звичайно, чия це робота. Виявилося - сімейна реліквія, причому не одна! Всі будиночки у місцевих прикрашені вишиваними картинами. А працювали над ними золоті руки прабабусі дружини господаря. Вона знайшла їх десь на горищі у занедбаному стані, відреставрувала, помістила у сучасні рами. Я подивилася на декілька - захват! Згадала матусю, бабусину хату з вишитими рушниками. Та й себе у дитинстві - любила вишивати. Навіть коли йшла у декрет, купила декілька полотен з малюнками, думала, що там робити у тому декреті (?), буду вишивати. Та де там, малому вже 8 років, а полотна так і лежать непочаті. Але ж тепер точно візьмусь за голку з нитками…

    Ні на які екскурсії нам вперше не захотілося. Тиша, спокій і задоволення. Так давно не чула вранці півника, показали дитині, що таке комбайн, повалялися на копицях сіна. Між іншим, малий кожен день просив вийти за ворота, щоб дивитися на корів, яких ведуть із пасовиська (без жартів, для міської дитини це справжня екзотика)…

    У господаря власний човен і два катамарани, береш ключик і - вперед. Прокат пляжних катамаранів - 50 грн. Біля кожного дерев’яного котеджика - дві бесідки з мангалами, лава-гойдалка, з якої приємно увечері милуватись зірками на небі.

    Зловили себе з чоловіком на відчутті - це перша відпустка, коли ми справді відпочиваємо. Проаналізувавши, зрозуміли - кожен чекає на відпустку, щоби насамперед виспатися, але ж на морі це не реально - о 7-ій ранку підриваєшся і бігом на пляж, потім тікаєш додому від палючого сонця і після обіду знову - галопом на море.

    ПРОРОЧІ СЛОВА ІЗ ПІСНІ С. РОТАРУ

    А тут - клімат для нашої людини, з 10-ї до 13-ї - саме воно, час пливе поволі, думки - теж, вся круговерть у житті, що не дає спокою душі, потроху відпускає і відходить. До тями повертають хіба що смачнезні пончики з ожиною та іншими начинками в цукровій пудрі від місцевих господинь та радісні викрики малого, виринаючого з води то там, то там.

    Якщо прийти вранці - над озером ще буде стелитися туманець (за яким не видно далекого лісу) - у вас буде відчуття, що ви на морі. Картинка, коли вода і небо зливаються в одне ціле, не відрізняється. Виникає запитання - навіщо люди із Західної України їдуть аж до Турції? У них же є своє море! Із співвітчизниками, з українською мовою, не палючим, а лагідним сонцем!

    Місцеве населення дуже сподобалося. У різні часи мали досвід спілкування із іванофранківцями, то дістали трохи інші враження. А ось тут, на Волині, відчули таку щирість, доброзичливість. Є таке гарне українське слово, ось воно красномовно скаже про все - чемні люди. Ніби був десь на гостинах у близьких родичів. Залишилось дуже приємне враження і спогади. До речі, із житлом ніхто не надурив, у магазині ні разу не обрахували, ніхто не нагрубив, на відміну від колишніх відпочинків у Криму або в Туреччині. І ще - українська мова. Не втрачалось почуття спокою - ти вдома, ніхто не подивиться призирливо, не кине щось образливе, коли дізнається, що ти із Києва.

    Повз наші вікна кожен день вранці і ввечері пролітали лелеки - символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі. Для нас, мешканців міста, це просто чарівне видовище. І одного разу ми натрапили на їхнє гніздо. Дивовижно - воно знаходилося на стовбі, практично на дорозі, де їздять машини, автобуси, снують люди, йдуть з пасовиська корови і т.д. Відразу у голові зазвучала пісня з дитинства у виконанні Софії Ротару:

    «Люди, прошу вас, потише, потише.

    Войны пусть сгинут во мгле -

    Аист на крыше, аист на крыше - мир на земле!».

    І після цього подумалося - слова ніби пророчі.

    Спочатку здалося, що гніздо і птахи - це макет, бо лелеки стояли і не ворушилися. Кажу малому: «Мабуть вони не справжні». А він: «Ні, мама, просто вони чекають батьків, їм не можна вилітати з гнізда самим». Клас, думаю, виховання дає свої плоди!

    ПРО ЧЕМНИХ ЛЮДЕЙ

    Дивно, їх нічого не лякає, їм не заважає гамір! Гніздо таке величезне. І ось прилетіли «батьки», тепер лелек аж четверо. І «батьки» і «діти» практично одного розміру, це ж треба, «батьки» досі годують таких великих «пташенят». Оце так відданість, не всі люди на таке здатні. Мої роздуми перебиває потік запитань здивованого сина: «А чому вони самі не шукають собі їжу, вони що ледацюги? А вони не отримають сонячний удар без картузиків? А скільки рибок і жабок вони можуть з’їсти? А де вони ховаються, якщо дощ?» Ось, кажу (соромлячись своєї необізнаності у цьому питанні), є гарний привід по приїзді додому заглянути до енциклопедії.

    Таки заглянули. Лелека - чи не єдиний птах, який годує своїх вже дорослих дітей, залишають гніздо вони через 3–4 місяці. А у подружжі птах завжди зберігає вірність. Від спеки «батьки» крилами роблять тінь для пташенят, поливають їх водичкою, напувають із дзьоба. А з’їдає за добу дорослий бусел до 12-ти жаб.

    Щасливий той двір, де є гніздо лелеки. І щасливе те село, яке має хоча б одне лелече гніздо - його обходитимуть стороною чорні хмари та злі буреломи.

    …Плавали човном (хвилин 40 гребти) на острів серед озера. В народі його називають «Островом Космонавтів», адже тут була закрита територія з базою відпочинку та реабілітаційним центром для радянських космонавтів. Тепер все відкрито. Волинський письменник В. Лазарук найкраще передав почуття, що виникають при погляді на острів, що велично стоїть посеред озера: «У кожного, хто побуває на Світязі, виникає бажання ступити на той зачарований берег».

    Причалили. Вода прозора-прозора, красивий місточок, квітуча запашна рослинність на березі. У воду заходиш, а її не видно, стоїш по шию і бачиш власні ноги. Із задоволенням стрибали з місточка, плавали під водою, насолоджувалися тишею. Дійсно, мабуть, тиша - найефективніший спосіб відпочину.

    Замовили у господарів собі додому білі грибочки - свіжоморожені і сушені (це вже бізнес їхньої мами). Хотілося й ожини привезти, та вирішили, що до Києва не довеземо. А по прощанні господиня вручає мені баночку з якимось варенням, в моїх очах питання, а вона каже: це вам презент від матусі замість свіжої ожини. Боже, це було так приємно і зворушливо - до сліз. Я ж кажу, ніби були на гостинах у близьких родичів. А ми ж і є родичі, адже ми всі одна велика родина - українці.

    Дякуємо вам, чемні люди, будемо згадувати із задоволенням цю відпустку!

    До речі, синочок вже написав твір, що задали у школі, «Як я провів літо» і навіть мене здивував - писав не про свій улюблений кінотеатр 3Д, не про крутий футбольний клуб, не про київські атракціони, де перший раз катався на колесі огляду…, а про те, що він бачив справжню корову, гладив маленьких пухнастих курчаток, нарешті дізнався, як росте морква і про те, які слухняні «діти» у лелек - самі із дому ні ногою.

    Ірина ЗЕЛІНСЬКА

    Хитрун порадував вболівальників

    В м. Мілан (Італія) пройшов ліцензійний Чемпіонат світу з веслування на байдарках та каное. Вихованка СДЮСШОР «Локомотив» Людмила ГАЛУШКО у складі збірної команди України, виступаючи в байдарці-одиночці на дистанції 1000 м, потрапила у фінал «Б» і в загальному заліку була 11-а. А на дистанції 5000 м стала 12-ю весляркою в світі.

    Також у м. Полтава пройшли змагання з веслування на байдарках та каное - командний чемпіонат України. Вихованці СДЮСШОР, а саме Людмила ГАЛУШКО, Ольга ТОПІХА, Христина БІЛИК та Дмитро ШАПОВАЛ на різних дистанціях та класах човна завоювали 4 золоті, 4 срібні та 1 бронзову нагороди.

    Порадував також і молодший вихованець нашої спортивної школи Михайло ХИТРУН. Так, на початку вересня в Києві на Трухановому острові в Матвіївській затоці відбулися відкриті всеукраїнські змагання «Пам’ять» з веслування на байдарках і каное. Це 25-ті, ювілейні, Міжнародні героїко-патріотичні змагання дітей, молоді та ветеранів, що присвячені воїнам-спортсменам, які віддали своє життя в роки Великої Вітчизняної війни, в Афганістані та інших «гарячих» точках, та річниці Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Михайло Хитрун двічі переміг у байдарці-одиночці на дистанціях 1000 м та 200 м. Боротьба була нелегкою із-за складних погодних умов (смог та злива на території Києва), та це не стало перепоною у досягненні перемоги.
     

    Альона ЯКИМЕНКО, заст. директора СДЮСШОР «Локомотив»

    На честь профспілкового лідера

    Уже традиційно, п’ятий рік поспіль, у Жмеринці відбуваються футбольні турніри, за участю дитячих команд. Вони присвячені пам’яті колишнього голови територіального профспілкового комітету залізничників Олексія ГРИЦЕНКА, який через важке захворювання шість років тому пішов із життя.


    Юрій АНДРУШКОВ вручає грамоту команді-переможниці.


    Ігрові моменти матчів.

    - Олексій Георгійович був палким прихильником футболу, - розповідає голова Жмеринського теркому Юрій АНДРУШКОВ, - а також він приділяв чимало уваги вихованню підростаючого покоління, певний період очолював дитячий оздоровчий табір «Дубки». Тому, аби зберегти добру пам’ять про нашого колегу, ми на засіданні правління теркому вирішили щороку проводити турніри серед дитячих футбольних команд. І нинішнього року у вересні пройшов такий турнір за участю шести команд. А приїхали вони із різних міст Вінниччини. У турнірі брали участь команди ДЮСШ міст Жмеринка, Калинівка, Шаргород, Бар, а також команди «Темп» та «Спартак» із Вінниці.


    Команди вишикувались перед початком турніру.

    Впродовж двох днів, не зважаючи на дощову погоду, на стадіоні міста залізничників тривали футбольні баталії. Юні спортсмени докладали усіх зусиль, аби вибороти перемогу. Та результатами поєдинків вона дісталась місцевій команді, кращим бомбардиром в якій був Кирило ГОРІН. А місця розподілились наступним чином: ІІ місце - ДЮСШ міста Калинівка, ІІІ місце - ДЮСШ міста Шаргород, з ІV по VІ місце - ДЮСШ міста Бар, команди «Темп» та «Спартак» з міста Вінниця.

    Начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолій ЛЮБІНІН, голова Жмеринського територіального комітету профспілки Юрій Андрушков вручили командам-призерам медалі та грамоти. А команда, яка посіла перше місце, отримала футбольний кубок. Кращі гравці також були нагороджені грамотами та цінними подарунками. Брат Олексія Гриценка - Володимир Георгійович - командам, які зайняли призові місця, вручив торти та коробки соку. Депутат Жмеринської міської ради Сергій БОРЩЕНКО усім командам також вручив солодкі подарунки.

    Тож юні футболісти отримали нагороди та й задоволення від участі в турнірі. А він став вшануванням пам’яті профспілкового лідера.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Перший старт чемпіонату

    Минулої п’ятниці на стадіоні ДФСК «Локомотив» столичної магістралі у Києві стартував перший чемпіонат з міні-футболу серед працівників структурних підрозділів. В ньому беруть участь 12 команд, по дві з кожної дирекції залізничних перевезень, а також представники Управління та галузевої служби колії. Як належить, відбулося урочисте відкриття змагань з підняттям Державного прапору України. З вітальними словами до учасників чемпіонату звернулися директор з будівництва Олександр Погребний та технічний інспектор Дорпрофсожу Андрій ОВСІЄНКО.

    Усього в чемпіонаті відбудеться 5 турів (25.09, 02.10, 16.10, 30.10 - початок о 10-й годині), за результатами яких буде встановлено кращу команду з кожної підгрупи. У матчі між собою переможці підгруп розіграють «золото» і «срібло», як також, відповідно, відбудеться поєдинок між обидвома другими командами підгруп - за «бронзу». У таких саме двобоях «з’ясують відношення» всі інші команди, які посіли однакові місця у підгрупах. Перед початком першого чемпіонату з міні-футболу колективи згідно з жеребкуванням було розподілено на дві підгрупи.

    Група А:

    1. ПЧ-13 (Коростенська дистанція колії)

    2. ПЧ-1 (Конотопська дистанція колії)

    3. ПЧ-2 (Дарницька дистанція колії)

    4. ТЧ-4 (Локомотивне депо Жмеринка)

    5. ВЧД-3 (Вагонне депо Козятин)

    6. Служба колії

    Група Б:

    1. РПЧ-8 (Моторвагонне депо Фастів)

    2. Управління Південно-Західної залізниці

    3. ПЧ-9 (Жмеринська дистанція колії)

    4. ТЧ-6 (Локомотивне депо Шепетівка)

    5. ШЧ-13 (Житомирська дистанція сигналізації та зв’язку)

    6. ТЧ-11 (Локомотивне депо Конотоп).

    Результати першого туру: ПЧ-13 - Служба колії - 10:1, ПЧ-1 - ВЧД-3 - 3:2, ПЧ-2 - ТЧ-4 - 3:2, РПЧ-8 - ТЧ-11 - 1:6, Управління ПЗЗ - ШЧ-13 - 5:1, ПЧ-9 - ТЧ-6 - 2:11. Доволі важко відзначити всіх героїв стартового туру, оскільки паралельно гралися одразу два матчі. Трохи згодом сподіваюся відзначити саме прізвища тих, кого відзначив для себе. Зараз хіба, як на мою думку, можна і треба відзначити команду ПЧ-1, яка зуміла вирвати перемогу, граючи в меншості. В момент, коли забивався вирішальний м’яч, стався рикошет, але перед тим гравець команди-переможиці доклав для бажаної мети максимум зусиль, зігравши індивідуально. Оскільки під час ігор стояла по-літньому спекотна погода, гравці потребували питної води. Якраз про неї також вчасно подбало керівництво ДФСК (начальник Ольга Стороженко). Вдало відпрацювали суддівські бригади на чолі з головним суддею чемпіонату Петром Дмитренком. Отже, перший тур першого чемпіонату ПЗЗ з міні-футболу, що називається, вдався.

    Серед гравців і представників наших залізничних міні-футбольних команд багато розмов було про футбол великий, в першу чергу про матчі Ліги чемпіонів та Ліги Європи, в яких в цілому невдало зіграли українські клуби «Шахтар», «Динамо» та «Дніпро», хоча два останні клуби зуміли врятувати матчі, на останніх секундах зумівши зрівняти рахунок. Відповідно, проти «Порто» та «Лаціо». Щодо «гірників», які програли у гостях мадридському «Реалу», то навіть зважаючи на сумнівне суддівство, шансів на перемогу в нашої команди напевно не було. Як тут не згадати той прикрий факт, що донеччани вже другий рік поспіль позбавлені можливості грати в Донецьку, проводячи всі свої домашні матчі у Львові. Віримо, що коли-небудь випередимо і «Реал», але спочатку треба як мінімум визволити Крим і Донбас. Допоки матимемо війну в кордонах власної держави, не зможемо демонструвати максимального результату в усіх сферах життя. Футбол у цьому плані винятком ніяким не є, бо він є своєрідним віддзеркаленням загального стану справ у країні.

    Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ

    27 вересня - День виховательки

    ОДА ВИХОВАТЕЛЬЦІ

    О, наша вихователько, рідненька !

    Натхненню для подяки меж немає.

    Ви — перша вчителька, Ви — люба ненька !

    І Ваша відданість до сліз вражає.

    Від долі не чекали ми дарунку,

    Що перевершить сподівання наші.

    Та все ж цей скарб найвищого гатунку

    Послав нам Сам Господь в особі Вашій.

    Ви мудрості й любові цінний злиток !

    Любов із серця струменить потоком

    І зігріває вихованців-діток,

    Які ростуть під Вашим пильним оком.

    У творчості до Вишнього Ви близько !

    Наш гурт батьків бажає Вам натхнення

    І голови схиляє низько-низько.

    Хай Вам віщує Господа знамення!

    Ваш голос, мов би паличка чаклунки,

    Він малюків на творчість надихає.

    І їхній спів, і танці, і малюнки —

    Усе із серця неньки проростає.

    Плекали наших діточок, мов рідних.

    Своє життя Ви справі присвятили

    І вихованців випестили гідних.

    Хай дасть Вам Бог надалі мати сили !

    Хлоп'ят Ви вчили бути козаками,

    Терпіти біль і поважать дівчаток,

    Єднатись духом, серцем і думками,

    Що честь і гідність усьому початок,

    Що всі вони захисники країни,

    ЇЇ сини, відважні патріоти.

    Ваш заповіт у часі стійко плине.

    В серця Ви вкарбували ці чесноти.

    А от дівчаток — квіточок тендітних,

    З очима, як зірки у вічнім небі,

    Цих щебетух веселих і привітних —

    Навчали Ви, що завжди бути треба

    Такими чистими, як у криниці

    Вода свята, цілюща, благодатна,

    Якої хочуть спраглі всі напиться,

    Що справжня жінка на жертовність здатна.

    Всі знають, як із давнини й по нині

    Жінок шанують високо за святість.

    Вони — країни й роду Берегині !

    Леліяли таку жіночу якість.

    Світи найкращі вчителька відкрила !

    В стрімке життя з під Вашої опіки,

    Розправивши свої прекрасні крила,

    Усі злетять осяяні навіки!

    Он Ви яка богиня, героїня!

    До Ваших ніг ми вдячно припадаєм,

    Шануючи талант Ваш і сумління.

    За Вас до Бога руки ми здіймаєм!

    Тетяна КОМЛІК, м. Київ

    Російська благодійність чи наше жлобство?

    Мені як мамі не до кінця зрозуміло деякі речі у нашій державі. Я про новобудови з дитячими майданчиками під амбарним замком. Зрозуміло, що це заради «привлечения» клієнтів на квартири і «безпеки» їхніх дітлахів. Та не зрозуміло - чому моя дитина із будинку поряд не може зайти на такий майданчик? Ми не бомжі, не матюкаємося, теж українці і маємо таке ж право ходити по землі міста Києва, як і діти мешканців новобудов. Але ж зась! Ваш пропуск?

    Вони платили за свій майданчик? То візьміть і з нас по 5 грн., наприклад, за вхід. Хоча діти з тих новобудов чомусь безперешкодно відвідують «наші» майданчики, парки, садочки, школи…

    Те, що почуваєш себе у своїй же країні і під своїм же будинком другосортним - пусте. А от, що не можеш пояснити дитині, в чому вона «винна» - крає серце. Просто обходили ті новобудови десятою дорогою - не вистачає ще такого стресу.

    Чому саме зараз ця тема не дає спокою? На цих вихідних возили сина на величезний дитячий майданчик у вигляді замку на вул. Нищинського. Більшого майданчика із сучасних лабіринтів, гірок-тунелів… не бачили ніде у Києві. При чому: ніякого забору із замком!

    Малий - аж заверещав від задоволення, чкурнув туди тільки його й бачили. Поряд у парку стоять столи для тенісу, лави-гойдалки для батьків… Сидимо з чоловіком - дивуємся. В якийсь момент він пішов подивитися, як там малий. Приходить і каже: «Бачила емблему на дошках лабіринту? Піди подивися - реклама компанії, що встановила цей майданчик». Шок! Російська компанія ядерного палива.


    То виходить, такі українці, як ми (не мешканці новобудов), повинні дякувати за веселе дитинство наших дітей Росії?!
     

    Ірина ЗЕЛІНСЬКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05