РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 33 (4 вересня 2015)
  • Випуск №33 4 вересня 2015
    Зміст
    1. Про надійну споруду, що служить залізниці (Іван СОТНИКОВ, Фото надано галузевою службою колії та Олександра ІВАНОВА)
    2. Потрібен «градусник» для колії (За повідомленням, прес-центру Укрзалізниці)
    3. Теплі посмішки та гарний настрій (Андрій ОВСІЄНКО, технічний інспектор праці Дорпрофсожу)
    4. Пушкар - значить захисник (Никифор ЛИСИЦЯ, Фото автора та з архіву Дениса ПУШКАРЯ)
    5. Оголошення - Намір: передати в оренду майно
    6. Прощальний Акорд дитячого відпочинку, або про «Дубки» на березі Думки (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    7. Про вагонні двері на власній дачі
    8. Для прикладу - фото салонів вагонів електропоїздів після виконання ремонту та трьох тижнів в експлуатації (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото надано галузевою службою приміських перевезень)
    9. Володимир ЛАПІН: «У боротьбі зі злочинністю не має бути сторонніх спостерігачів!» (Спілкувався Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву редакції та Олександра ІВАНОВА)
    10. Не розмежовуватись! або Про бойові дії українських героїв з вуст буковинки (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олександра ІВАНОВА)
    11. Вогонь осіннього золота (Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ (Спеціально для газети «Рабочее слово»))

    Про надійну споруду, що служить залізниці

    Для киян, які користуються міською електричкою, цей міст знайомий через те, що він розташований поруч із пасажирською платформою Вишгородська. Для старожилів, які пам’ятають, що у 1952 р. на початку Автозаводської вулиці завершилася новобудова величного моста, нагадаю, що тогочасні селяни з пристоличних сіл із задоволенням користалися приміськими поїздами. Адже залізницею можна було дістатись до знаменитого Куренівського ринку і назад у зворотному напрямку. З роками залізничний рух Північним кільцем зростав. Трудився і міст.


    Але і гіганти мости з роками старішають. Понад шість десятків років експлуатації цієї штучної споруди далися взнаки. Внаслідок довготривалої експлуатації, в прогонових спорудах, ребрах, консолях і опорах відбувалося інтенсивне руйнування захисного шару бетону, мали місце корозії оголеної арматури. На прогонових спорудах та карнизах опор спостерігалося відшарування слабкої з точки зору міцності конструкції архітектурної ліпнини. Це ж лише уявити, якщо багатокілограмова глиба збереться падати з 18-метрової висоти на автотрасу… Спостерігалося руйнування мощення конусів, особливо тих, що змонтовані на конструкціях у бік Дарниці. Стан споруди щорічно погіршувався. Міст вважався дефектним з 1999 р. А відремонтовано на сто відсотків цю величну споруду лише днями. Для приведення моста в належний стан працівники Південно-Західної залізниці трудилися під час довготривалого «вікна» протягом трьох тижнів. Капітальний ремонт моста передбачав заміну шести дефектних залізобетонних прогонових споруд. Нові металеві конструкції було укладено на прогонових спорудах нових плит безбаластного мостового полотна, займалися укладанням нових залізобетонних шпал спеціальної конструкції на підходах до мосту, фарбуванням опор мосту.


    Із розмови із начальником відділу штучних споруд галузевої служби колії Юрієм СУГАКОМ зрозуміли, що заміна прогонових споруд проводилася у довготривале «вікно» із закриттям непарної та парної колій за допомогою єдиного в Україні залізничного консольного крана ГЕПК-130. Цей силач розрахований на підйом 130-тонних конструкцій.


    Між іншим, демонтаж дефектних залізобетонних прогонових споруд та монтаж нових виконувалися в нічний час згідно з дозволом Київської міської державної адміністрації. Адже саме в ці часи було закрито проїжджу частину під мостом для руху автотранспорту і трамвайного транспорту. В світлий час доби рух по трамвайних коліях і рух автотранспорту здійснювався за встановленим порядком. Роботи виконувалися силами Мостобудівельного поїзда №36 (МП-36) та Дарницької дистанції колії (ПЧ-2) цілодобово у дві зміни, із залученням працівників, які були відряджені з Хмельницької, Старокостянтинівської, Шепетівської, Конотопської дистанцій колії.

    Аби пересвідчитися на власні очі, що для мосту над Автозаводською вулицею відкрито, як кажуть, друге дихання, ми разом із технічним інспектором Дорпрофсожу Андрієм ОВСІЄНКОМ днями опинилися на цьому об’єкті. Саме у цей час монтери колії з третього околодку ПЧ2 Віктор КОВБА, Олександр СВИНАРЧУК, Вадим СЕРЕДЮК займалися заповнюванням щебенем шпальних ящиків. Що ж діло необхідне. Робота з підготовки колії, що на мосту, - ще й справа відповідальна. Поверхню конструкцій мосту під колійною призмою вкрито сучасним композиційним матеріалом. Значить, міст захищений від атмосферних опадів.

    Прискіпливо оглянувши хід робіт, А. Овсієнко помітив, як на протилежному боці моста двоє робітників майстерно монтують металеві деталі. Все б нічого, але й завершальні роботи потрібно попри все проводити у присутності сигналіста, вважає Андрій ОВСІЄНКО. Про що і було вказано мостовикам та їхнім відповідним керівникам. Чи буде це мати належну реакцію з боку підлеглих? Поживемо - побачимо. Знаю лише одне, життя кожного робітника потрібно оберігати, наголосив технічний інспектор Дорпрофсожу.

    Живе власним життям Куренівський ринок, працює над Автозаводською вулицею величезна штучна споруда, конструкції якої пофарбовані у колір неба. Коли поверталися до редакції, побачили, як відреставрованим мостом у бік Борщагівки відправився вантажний поїзд. Значить, надійна споруда служить залізниці і надалі.

    Іван СОТНИКОВ, Фото надано галузевою службою колії та Олександра ІВАНОВА

    Потрібен «градусник» для колії

    Фахівці колійного господарства Укрзалізниці планують залучити виробників і науковців до розробки та впровадження приладу, за допомогою якого визначатимуться температурні напруження на залізничних коліях.

    За словами спеціалістів, сьогодні для утримання безстикової колії, яка є найбільш прогресивною конструкцією, необхідні спеціальні прилади для вимірювання температурних напружень. Адже в рейках при зміні температури повітря також змінюються температурні напруження: наприклад, при зниженні температури рейки розтягуються, а в при підвищенні - стискаються, що може спричинити викривлення колії та загрожувати безпеці руху поїздів.

    Наразі такі пристрої, які вимірюють температурні напруження на колії, а також фактичні температурні показники закріплення рейкових плітей безстикової колії відсутні на українських залізницях. Цю функцію виконують так звані «маячні» шпали, які укладаються при будівництві оксамитової колії.

    Тож залізничники планують розробити прилад, який забезпечить максимальну точність та надійність вимірювання температурних напружень та нейтральної температури закріплення рейкової пліті, буде простим та зручним у використанні.

    У зв’язку з цим Укрзалізниця запрошує потенційних партнерів взяти участь у розробці та виготовленні нового приладу. Пропозиції можна направляти на електронну скриньку: zpt_tv@ukr.net, або в письмовому вигляді на адресу: вул. Тверська, 5, м. Київ-150, МСП 03680. Всі пропозиції детально розглянуть спеціалісти колійного господарства із залученням науковців у даній галузі, після чого будуть прийняті рішення про можливість їх застосування.

    Довідка

    Нині із загальної експлуатаційної протяжності головних колій 74% складає безстикова колія. Завдяки застосуванню спеціальної технології зварювання рейок від станції до станції безстикова колія забезпечує кращу плавність руху поїздів та сприяє збільшенню їх швидкості. Така найбільш прогресивна технологія вкладання також підвищує надійність експлуатації техніки, дозволяє скоротити витрати на ремонт колії та рухомого складу, збільшує період служби рейок та елементів верхньої будови колії.

    За повідомленням, прес-центру Укрзалізниці

    Теплі посмішки та гарний настрій

    Нещодавно голови профспілкових комітетів: Конотопської дистанції електропостачання Лідія Деркач, вагонного депо ст. Конотоп Юрій Шиш, Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень Дмитро Камінський, голова молодіжної ради Конотопської дистанції електропостачання Ольга Глушан відвідали чудовий дитячий табір «Зорька».

    Вже на вході чекали чергові по табору діти, які відразу познайомили із старшою вихователькою табору Світланою Волошковою. Світлана Володимирівна розповіла, що діти перебувають під постійним наглядом педагогів. Завдання педколективу - створити всі необхідні умови для реалізації здібностей, талантів дітей. З цією метою проводяться всілякі розважально-пізнавальні програми, конкурси, змагання, показ кінофільмів. А що залишається на згадку? Звичайно, заохочувальні призи та подаруночки на пам’ять про незабутні дні відпочинку. Головною причиною для поїздки в дитячий табір є те, що там дитина вчиться працювати в колективі і вперше в житті опиняється в ситуації, де залишається один на один з важливими життєвими завданнями. Це сприяє розвитку самостійності і впевненості в собі. Табір дає не тільки можливість відпочити, але і безцінний досвід спілкування, розширює коло друзів, залишає яскраві враження. Саме тут літньої пори кожній дитині допоможуть відкрити і розвинути таланти. І насправді, познайомившись із дітьми, ми відчули велику позитивну енергетику, яка, як серпневі сонячні промені, наче струменіла від них. Діти із задоволенням ділилися своїми приємними враженнями від відпочинку. Веселі та щасливі обличчя, теплі посмішки, гарний настрій. Стає зрозуміло, що тут панує злагода та порозуміння між дітьми та їх вихователями, діти міцнішають фізично і духовно дорослішають…

    Андрій ОВСІЄНКО, технічний інспектор праці Дорпрофсожу

    Пушкар - значить захисник

    Хто був засновником його роду, Денис ПУШКАР не знає. Відомості про родовід обриваються на прадідові, який залишив дружину та дітей у селі Хренівка (нині Привітне) Муровано-Куриловецького району і поїхав десь на чужину. Однак походження прізвища, і цілком доречно, в родині пов’язують із якимось прапрадідом, який мав відношення до артилерії. Напевне, був в обслузі пушки (гармати), чи й командував нею.


    Денис у бойовому спорядженні.

    - Коли призвали на строкову військову службу, то потрапив в аеромобільну бригаду, - пригадує Денис. - Мене мали призначити в десантну роту. Але коли командир артилерійського дивізіону почув моє прізвище, то наполіг на тому, щоб я служив у його підрозділі. Мовляв, прізвище до цього спонукає. Так я став артилеристом-десантником, щоправда, був в обслузі не гармати, а гаубиці.


    Денис Пушкар за пультом чергового по станції.

    Служба у молодого артилериста була хоч і важкою, та цікавою. Довелось брати участь у бойових стрільбах, тактичних навчаннях на Яворівському полігоні за участі підрозділів іноземних військ. Якщо командування задоволене таким бійцем, то на нього нагороди чекають: медаль - «Кращий артилерист армійського корпусу» тепер прикрашає його військову форму. І це цілком заслужено, адже добросовісність, відповідальність, самодисципліна у Дениса були ще з дитинства - батьки Іван Павлович та Галина Миколаївна, працівники залізниці, самі цими якостями володіють і сину їх прищепили. За їх прикладом він навчався й у Київському технікумі залізничного транспорту, де освоїв спеціальність - організація перевезень і управління на залізничному транспорті. До призову на військову службу юнак ще й встиг попрацювати складачем поїздів на ст. Вінниця. Тож до війська прийшов уже освіченою людиною і з певним трудовим досвідом. А солдатська служба додала фізичного загартування, уміння достойно триматись у колективі, уміло і холоднокровно діяти в складних ситуаціях.


    Денис разом із своїми бойовими побратимами - жмеринчанами
    Станіславом НАРОЖНИМ та Андрієм ЛЕНІНСЬКИМ у зоні АТО.

    Усе це стало у нагоді, коли Денис знову повернувся працювати на залізницю. Спочатку він трудився на попередній посаді, згодом його призначили черговим по парку, а через певний час і черговим по ст. Вінниця. Молодий залізничник швидко освоювався на вищих кар’єрних щаблях. А щоб їм цілком відповідати, то заочно продовжив навчання у Київському державному економіко-технологічному університеті транспорту. Однак в березні минулого року довелось залишити і роботу, і навчання. Дениса Пушкаря за мобілізацією знову призвали до війська і знову в аеромобільну бригаду - тут знадобились добре підготовлені воїни запасу. Збирали на війну солдата усією великою залізничною родиною. Працівники ст. Вінниця, а також сусідніх станцій та управління Жмеринської дирекції залізничних перевезень на зібрані кошти придбали для нього військовий одяг, бронежилет, захисний шолом та й інші необхідні речі.

    Після нетривалої військової підготовки і бойового згуртування підрозділ десантників направили на схід України, де уже розгортались бойові дії, які спричинили російсько-терористичні військові угрупування. Перше бойове хрещення у Дениса відбулось неподалік від гори Карачун, що поруч із Слов’янськом. Перша перемога не забарилась. В результаті наступу від бойовиків було звільнено це місто та вузлова залізнична станція, а згодом й місто Краматорськ. Завдяки умілим діям десантників було ліквідовано базу російських найманців у с. Сєлєзньове.

    Далі кулеметнику, такою була нова військова спеціальність, Пушкарю доводилось брати участь у бойових діях біля Красного Лиману, Сніжного, Ізвариного та й інших населених пунктів. За рік, а саме стільки довелось перебувати в зоні АТО Денису, він брав участь у десятках боїв, кожен із яких міг стати останнім…

    А поки син воював, за нього переживали, його з нетерпінням чекали, молились за щасливе повернення Галина Миколаївна та Іван Павлович. Але це тоді, коли була вільна від роботи хвилина. А на залізниці таке випадає нечасто. Особливо у тих, хто займається організацією руху поїздів, причому на відповідальних посадах. Галина ПУШКАР уже більше п’ятнадцяти років працює черговою по ст. Жмеринка. А до цього, після навчання у Київському технікуму залізничного транспорту, здобувала залізничний досвід на посадах чергової по парку, оператора при черговому по сортувальній гірці. І під час виконання цих обов’язків у її трудовій книжці з’являлись записи лише про заохочення. Накопичилось їх там чимало.

    Ще довший і складніший трудовий шлях в Івана ПУШКАРЯ, що розпочався у Жмеринському залізничному ПТУ, де юнак навчався керувати рухом поїздів. Але справжня робота розпочалась на посаді помічника складача поїздів - це, можна сказати, первинна посада для тих, хто йде робітничею стезею у сфері перевезень. Старт в Івана Павловича був успішним - невдовзі він став маневровим диспетчером на ст. Жмеринка, поїзним диспетчером у Жмеринській дирекції залізничних перевезень, черговим по дирекції… А під час роботи й поповнював свої знання, навчаючись спочатку у Київському технікумі залізничного транспорту, згодом - у столичному державному економіко-технологічному університеті транспорту. Очолював Іван Павлович відділ комерційної роботи, відділ перевезень дирекції. На сьогодні він - заступник начальника відділу перевезень з технічного забезпечення (залізнична кар’єра не завжди піднімає під хмари). Але на кожній із посад він ставиться до роботи відповідально, вкладає в неї душу, слугує прикладом для усіх, хто з ним працює. Став він прикладом і для свого сина. Причому не лише в роботі, а й у військовій службі. А вона у Пушкаря, старшого, не була простою. Під час її проходження солдат навіть отримав поранення. Щоправда, про це Іван Павлович не любить розповідати.

    Для Дениса військова доля більш прихильна. Із зони АТО, в березні нинішнього року, він повернувся неушкодженим. Після належного відпочинку залізничник знову приступив до роботи. Недавня з ним зустріч відбулась у приміщенні чергового по ст. Вінниця-вантажна, де він керував рухом поїздів. Довгої розмови не вийшло, за пультом, з якого здійснюється управління десятками приладів, - не до розмов. Але із небагатьох фраз дізнався про плани на майбутнє. Вони у молодого чоловіка чіткі і зрозумілі - завершити навчання в університеті, освоїтись на займаній посаді і продовжити залізничну кар’єру. І, звичайно ж, створити родину, щоб продовжити рід Пушкарів. А при необхідності, то й стати на захист незалежності та цілісності рідної країни.

    Хочеться сподіватись, що Денису більше воювати не прийдеться. А плани, задуми та сподівання хай здійсняться повною мірою. Адже Пушкар - воїн, захисник - на це заслужив.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото автора та з архіву Дениса ПУШКАРЯ

    Оголошення - Намір: передати в оренду майно

    Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця» має намір передати в оренду окреме індивідуально визначене рухоме майно, що належить до державної власності, а саме: кіоск №1, інв. 030589, площею 7,7 кв. м.; кіоск №2, інв. 030590, площею 7,64 кв. м.; кіоск №3, інв. 030591, площею 7,64 кв. м.; кіоск №4, інв. 030592, площею 7,64 кв. м.; кіоск №15, інв. 030603, площею 7,64 кв. м.; кіоск №16, інв. 030604, площею 7,64 кв. м.; кіоск №17, інв. 030605, площею 7,7 кв. м.; кіоск №35, інв. 030623, площею 7,64 кв. м.; кіоск №36, інв. 030624, площею 7,64 кв. м.; кіоск №37, інв. 030625, площею 7,64 кв. м.; кіоск №39, інв. 030627, площею 10,34 кв. м., які розташовані в східному тунелі станції Київ-Пасажирський в місті Києві по Вокзальній площі, 1.

    Заяви про оренду щодо кожного із зазначених об’єктів приймаються протягом 10 робочих днів після опублікування оголошення за адресою: м. Київ, вул. Лисенка, 6, кім.42 (БМЕС) тел: (044) 465-43-12.

    Документи надаються в окремому конверті з надписом «Заява про оренду» із зазначенням найменування та місцезнаходження об’єкта оренди. У разі надходження двох і більше заяв на об’єкт оренди орендодавець оголосить конкурс на право його оренди відповідно до вимог абз. 3 частини четвертої ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».


    Прощальний Акорд дитячого відпочинку, або про «Дубки» на березі Думки

    Так ведеться у нас, газетярів, що ми чомусь приділяємо більше уваги відкриттю дитячих таборів, а ось на закритті табору довелось побувати вперше. Тож хочу поділитись враженнями про прощальний акорд останньої зміни у дитячому оздоровчому таборі «Дубки».

    Відокремлений підрозділ дитячий оздоровчий табір «Дубки», розташований на березі річки Думка у Жмеринському районі, що на Вінниччині. Територія табору - місце райської тиші в лісовій смузі, щоправда, якщо не враховувати того, що поруч курсують електрички. Але дітям, чиї батьки працюють на залізниці, це зовсім не заважає. Крона вікових дерев захищає від прямих сонячних променів, де стоять альтанки та лавочки. Тому у таборі, навіть у спекотний день, відчувається прохолода. Але дітлахам ніколи було сидіти в затінку - готувались до урочистого закриття зміни. Проходили репетиції, звучала музика, діти повторювали свої номери, з якими збиралися виступати ввечері.

    Варто сказати, що закриття зміни - це грандіозна подія в житті табору. І адміністрація робить все, щоб свято пройшло ідеально: для цього необхідно грамотно продумати всі деталі святкового сценарію. Вечірня лінійка, за задумом методиста Людмили БІлоЇ та психолога табору Юлії БЄЛЯЄВОЇ, була проведена за сценарієм «Оскар-2015». Ведучі свята вожаті загонів Єлизавета ГРИЦЕНКО та Дмитро ГАЛАЙСЬКИЙ відкрили масштабне святкування. Премії «Оскар» було вручено кожному працівнику табору, починаючи від директора Елли Гриценко, старшої вожатої Анжели ПУГАЧ і закінчуючи маленькими дітками, які виборювали нагороди в різних конкурсах та спортивних змаганнях. Святкове дійство виглядало по-справжньому чудово і зворушливо. Бо все було організовано власними силами і музикальні номери були заздалегідь підготовлені. Тому навіть невеличкі затримки робили це свято теплим і трішки сумним. Бо головна думка, яка промайнула в кожного, хто був присутній на святі закриття, була: «Як швидко плине час».

    Після лінійки була дискотека і святковий феєрверк, який створив неперевершену атмосферу та відчуття, що справжнє чудо поряд.

    А на ранок дітки організовано почали від’їжджати із табору. Частина - в бік Хмельницького, а інша - у Жмеринку. Лише дітей із Києва батьки забирали з табору самостійно. Що зовсім незручно. Бо батьки повинні приїхати в Жмеринку, доїхати до табору, а потім у такий спосіб потрібно їхати у зворотному напрямку. Мабуть, київський профком зміг би дітей вивозити та завозити більш організовано. Не думаю, що батьки заперечували б. Бо вартість квитків достатньо висока, тож може бути економніше, а головне зручніше вивозити діток, користуючись послугами автотранспортних компаній.

    А поки що на пероні діти плачуть, обнімаються і обов’язково обіцяють приїхати наступного літа. Елла Євгенівна всіх проводжає і обіцяє їх зустріти. Запитую у хлопчиків: «Що найбільш запам’яталося у таборі?»

    Перебиваючи один одного, друзі Дмитро та Костянтин розказували про все, що було цікавого: «Найбільше сподобалося плавання в басейні! Це просто клас! А які смачні сосиски та макарони! А ще курячі ніжки!» - додає Костя.

    Після від’їзду дітей ми говоримо із директором Еллою Гриценко.

    «Перші дні після завершення літньої компанії мені не вистачає дитячого галасу, турбот, щоденних проблем, - починає розповідати Елла Євгенівна. - Поки все починають прибирати, закривати на зиму, то ще нічого. А потім повертаються лісові господарі - білки - і стоїть дзвінка тиша. Для мене літо пролетіло, як один день. Ми оздоровили понад 700 дітей залізничників: три зміни по 21 день. Я вже сьогодні аналізую, що вдалося зробити, де ми у чомусь недопрацювали і що потрібно робити терміново. Але загалом відпочинок у «Дубках» був цікавим та веселим. У таборі було розписано буквально кожну хвилину: ігри, змагання, вікторини в розкладі слідували один за одним. На дітей чекали цікаві різноманітні програми, конкурси і спортивні змагання, заняття в гуртках, веселі дискотеки - про це дбали досвідчені педагоги та студенти педагогічних університетів та коледжів, котрі організовували відпочинок дітей. Дуже вдячна нашим працівникам їдальні, які забезпечували якісне шестиразове харчування.

    Для нас приміщення їдальні - це своєрідний головний біль. Ви ж бачите, що майже всі тут будови старі. А їдальня потребує термінового капітального ремонту. І якби нас не підтримувала Жмеринська дирекція залізничних перевезень… І навіть те, що кожне з підрозділів регіону не стоїть осторонь і докладає зусиль, аби дитячий табір із багаторічною історією продовжував працювати, нам потрібне фінансування від начальника залізниці. Саме для того, щоб харчовий блок та їдальня мали сучасний вигляд і відповідали санітарним нормам».

    Від себе додам, що зовсім не завадило б зробити душові кабіни у три-поверховому корпусі і побудувати окремий сучасний банний комплекс. Бо на дворі ХХІ століття, а тут залишилося так, як було в середині 70-их років минулого. І хоча й складна економічна ситуації на залізниці, хотілося, щоб традиції, якими завжди славилася столична магістраль, були збережені. Бо весь час адміністрація підтримувала ветеранів залізниці і оздоровлювала дітей. Зразковим був дитячий табір «Променистий», але за відомих обставин сьогодні від не належить Південно-Західній залізниці, то доцільно було б вкласти частину коштів уже в діючі табори «Дубки» та «Зорьку».

    І ще. Враження від побаченого і почутого приємні, але вкрай здивувало те, що все дійство на лінійці проводилось не українською мовою. (І це на Вінниччині, в умовах неоголошеної війни із агресором Росією).

    «Мені приємно, що літо в таборі ми прожили недаремно, практично всі очікувані результати були досягнуті, а найголовніше - діти залишилися задоволені атмосферою відпочинку в таборі і отримали масу позитивних вражень. Адже літні канікули - найцікавіша пора», - підсумовує Елла Гриценко.

    Тут слід додати, що адміністрація табору, навіть при таких складних умовах, докладає неабияких зусиль, аби відпочинок дітей пройшов весело, з повноцінним харчуванням та з користю для здоров’я.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Про вагонні двері на власній дачі

    Ті із читачів, які не користуються послугами приміського залізничного транспорту, можуть лише очима пробігти цей матеріал. Для тих, хто користується електропоїздами або дизель-поїздами частіше, мають звернути увагу на стан внутрішніх салонів, туалетів, тамбурів. Чого б це? Привід неабиякий. Річ у тім, що починаючи з липня 2014 р. у депо з ремонту приміського рухомого складу організовано фарбування кузовів, відновлення внутрішнього вагонного та сантехнічного обладнання в тих електропоїздах, які обслуговують Фастівський, Ніжинський, Тетерівський та Яготинський напрямки.

    Днями у рейс після ремонту на далекі маршрути відправився черговий відремонтований електропоїзд. Усього за цей період залізничникам вдалося дати друге життя 290 вагонам, або 32 моторвагонним складам. Не будемо сьогодні обтяжувати грошовою статистикою вас, читачу. Скажу, що декілька сотень тисяч гривень, витрачених на відновлення електропоїздів серій ЕР9М, ЕР9Е, ЕПЛ і так далі, бюджет залізниці витратив на закупівлю металу та оздоблювальних матеріалів.

    Здавалося б, сідай на електричку і відправляйся за обраним маршрутом. Поміркований пасажир так і діє. Проте розмова сьогодні не про них. Враховуючи неналежне ставлення окремих подорожніх до залізничного майна, про комфорт для всіх у салонах електропоїздів можна забувати. Чому?

    Спочатку з власного досвіду. Працюючи у далеких 80-х помічником машиніста електросекцій (тобто електропоїздах) на тоді новісіньких електропоїздах серії ЕР9М, які надходили з Ризького вагонобудівного заводу (Латвія), вперше стикнувся з вандалізмом, коли прийшов приймати машину перед відправкою у рейс. Попередня локомотивна бригада не попередила про відсутність двох диванів у салоні одного із причіпних вагонів. Мені ж перед відправленням було наказано машиністом перевірити стан підвагонного обладнання та справність гальмівних колодок. Так і зробив. Вже під час рейсу, проходячи для прослуховування роботи машини салонами вагонів, був шокований через те, що біля крайнього вікна два зручних дивани зі спинками були… відсутні. Доповів машиністу, попередили лінійний відділ МВС на транспорті на станції Ніжин. Склали протокол. Після прибуття до Києва - рапорт черговому по депо, машиністу-інструктору і так далі. Вперше дізнався, що саме на нашу локомотивну бригаду «повісили» відповідальність за скоєння нахабної крадіжки. Мовляв, винні, що не запобігли злочину. А як було запобігти? Із цим же запитанням звертався і до слідчого з транспортної міліції… Пам’ятаю, що багато писанини було через ті злощасні дивани. Врешті-решт дивани було відновлено. Але на душі у 18-річного помічника машиніста залишилась лише злість на крадіїв. Багато води утекло з тих пір, але раз по раз згадую про той прикрий випадок, коли спілкуюсь із фахівцями із галузевої служби приміських перевезень. Ось і тепер, ознайомившись із службовою статистикою, зрозумів, що сучасний злодюга «удосконалився». Щомісячно внаслідок вандальних дій з боку «работников ножа и топора, романтиков с большой дороги» моторвагонні депо Південно-Західної мають витрачати величезні кошти на закупівлю майже трьох сотень кранів для рукомийників, понад п’ять десятків замків для дверей туалетів, а також майже двох сотень замків для дверей, що на перехідних майданчиках між вагонами. Пруть крадії навіть двері туалетних приміщень. Ясна річ, це відбувається вночі, інакше б вдень величезні двері локомотивна бригада у чужих руках побачила б, далеко віднести б не дозволила.

    Скло автоматичних та салонних дверей також потрібно «умільцям». Квапитесь до салону вагона, а розсувні двері чомусь перекосилися? Не працюють, висять перекошеними. Не спішіть звинувачувати у цьому слюсаря з моторвагонного депо. Це справа рук все тих же шукачів металу. У вас ятрить душа від того, що на кузові електропоїзда намальовано нітрофарбою якесь недоречне графіті? Запевняємо, це не деповський маляр постарався. Це горе-художники намагаються «удосконалити» власний мистецький стиль. Можна перераховувати безліч діянь, які шкодять чіткій роботі залізниці.

    Начальник галузевої служби приміських перевезень Південно-Західної залізниці Юлій ВАСЬКОВСЬКИЙ у бесіді з кореспондентом «Рабочего слова» наголосив на тому, що впродовж останнього часу пасажири скаржаться на те, що на станціях, які розташовані у Київському регіоні, важко сісти в електричку через скорочення составності.

    - Ми уважно проаналізували ситуацію й з’ясували, що людям не завжди вистачало місць для сидіння й тому вони вважали, що в цю електричку не можна сідати. Але приміський поїзд - це не таксі, а громадський транспорт, у якому передбачені місця для поїздок як для сидіння, так і для стояння.

    Як же поповнювати приміські електрички вагонами, якщо на закупівлю нових у столичної магістралі коштів не вистачає? Швидше ремонтувати понівечені вандалами, відповість пересічний пасажир. І буде не правий. Краще - вчасно зупиняти вандалів. Сигналізувати міліціонерам, якщо на ваших очах до пункту збирання металобрухту тягнуть залізничні деталі або ваш сусіда вагонні двері монтує замість старої калитки на воротах власної дачі. Ось тоді може порядок і наведемо.

    Враховуючи неналежне ставлення окремих пасажирів до майна залізниці (вандалізм), проведену роботу та затрачені кошти стає все менш помітно.


    Для прикладу - фото салонів вагонів електропоїздів після виконання ремонту та трьох тижнів в експлуатації



    Салон після ремонту.






    Після зустрічі з вандалами.
    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото надано галузевою службою приміських перевезень

    Володимир ЛАПІН: «У боротьбі зі злочинністю не має бути сторонніх спостерігачів!»

    Охорона громадського порядку на вокзалах, у пасажирських поїздах та приміських потягах. Цій актуальній в усі часи проблемі віддається неабияка увага з боку відповідних служб та підрозділів столичної магістралі. У сьогоднішній бесіді із начальником служби воєнізованої охорони Володимиром ЛАПІНИМ спілкуємося про нагальні питання, які стосуються взаємодії залізничників із правоохоронними органами та суспільством.



    На варті правопорядку стрільці Київського загону служби воєнізованої охорони
    столичної магістралі Сергій ДУДКО та Іван ГАЙДУЧОК.

    - Володимире Павловичу, під час нещодавньої спільної наради начальників служб Південно-Західної залізниці та відповідальних осіб Міністерства внутрішніх справ у Київському та Вінницькому регіонах обговорювалася тема унеможливлення виникнення терористичних актів на теренах магістралі. Розкажіть, будь ласка, про перспективи взаємодії стрілецьких команд та міліціонерів на вокзалах, станціях. Якою є криміногенна обстановка?

    - У зв’язку із ліквідацією Транспортного управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці та його лінійних підрозділів кожен залізничник у разі виникнення надзвичайних ситуацій має звертатись до районних відділів міліції у залежності від територіального розташування того чи іншого об’єкта залізничного транспорту. Нагадаю про те, що працівники служби воєнізованої охорони зокрема займаються охороною об’єктів залізничного транспорту на теренах всієї магістралі. Уявіть, територія Південно-Західної залізниці в основному розташована у межах Київщини, Вінниччини, Житомирщини, Чернігівської, Сумської, Хмельницької областей та частково у районах Рівненської, Чернівецької, Черкаської, Полтавської та Тернопільської областей. Охорона вантажів на шляху прямування та у парках станцій відбувається щодобово, як кажуть, впродовж 24 годин.

    Відповідна статистика є очевидною, криміналітет впродовж останнього часу нахабніє. Для прикладу скажу, що з початку 2015 року у межах залізниці зафіксовано 319 випадків крадіжок майна та матеріальних цінностей. Зрозуміло, що крадіжка, приміром, пасажирського сидіння у електропоїзді або поцуплений металевий рукомийник у пасажирському туалеті не зможе якимось чином впливати на безпеку руху поїздів. Це питання комфорту для поміркованих та законослухняних пасажирів, які врешті-решт через власну недалекоглядність та необізнаність звинувачують нас, залізничників, у «незабезпеченні» належних умов перевезень. А якщо мова йде про розкрадання енергетичного обладнання, деталей верхньої будови колії, засобів сигналізації, централізаційного управління, для прикладу, стрілочними переводами або обладнання зв’язку? Ясна річ, це можна розцінювати як випадки вандалізму, що врешті-решт може призвести до транспортних інцидентів. Якщо простіше, до залізничної катастрофи. Факт - сума завданих збитків склала з початку року понад 2 мільйона 750 тисяч гривень. Це означає, що з бюджету залізниці потрібно виділяти значно більші суми для організації робіт з відновлення пристроїв та обладнання. Зверну вашу увагу і на те, що підрозділами воєнізованої охорони спільно із лінійними відділами міліції розкрито та попереджено понад 100 випадків. Говоримо про величезний регіон. Для прикладу скажу, що стрілецькими командами на станціях Дарниця, Київ-Товарний, Фастів, Миронівка зафіксовано 59 випадків розкрадання майна та матеріальних цінностей. Як казав один дотепник, на пунктах прийому металобрухту опинилося кольорового та чорного металолому на понад півтора мільйона гривень. Хто від цього виграв? Заготівельники сировини для металургії. Кому це завдало шкоди, крім залізничників? У першу чергу - пасажирам. Збій в організації руху поїздів, який періодично відбувається через банальну крадіжку деталей світлофорів на станціях, призводить до відміни курсування тих же електро- та дизель-поїздів, пасажирських експресів тощо.

    - Який випадок, що стався у цьому році, є найбільш резонансним?

    - Злодії облюбували під’їзні колії до теплоелектроцентралі №6 у Києві. Стратегічний об’єкт, чи не так? Відомо 11 випадків «зазіхання» на роботу цієї ТЕЦ. Очевидно, ситуацію можна розцінити як терористичний прояв. На 210 тисяч гривень нанесли злодії збитку для скарбниці магістралі. А хто оцінить вплив на функціонування енергогенеруючого підприємства через можливі перебої у роботі ТЕЦ? Аж ніяк не «металошукач» з великої кримінальної дороги.

    Здавалося б, кому заважали сталеві рейки на перегоні між станціями Рокитне - Тараща? А місцеві джентльмени удачі розвернули власну «роботу» за промисловою технологією. У процесі демонтажу величезної дільниці колії застосовували потужну автотехніку та сучасне газорізальне обладнання. Все ставили на потік, попередньо розмітивши рейки, щоб розрізати їх за окремими шматками, як колійних справ майстри кажуть, рубками. Добре, що вчасно нагодилися залізничники та унеможливили за участі правоохоронців цей надзвичайний грабіж серед білого дня.

    - І все ж, Володимире Павловичу, зважаючи на те, що Управління МВС України на Південно-Західній залізниці ліквідовано, як діятиме очолювана Вами служба далі у сфері взаємодії із міліцією?

    - У цей не простий для всієї країни час маємо удосконалювати низку заходів щодо забезпечення правопорядку на об’єктах магістралі. Нагадаю, що до тепер існувала дозвільна система використання певних видів зброї. Уточнимо, відповідно до наказу МВС України від 7 жовтня 1998 року №622 зі змінами «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів» на УМВС України на транспорті було покладено завдання щодо проведення спільно з адміністраціями залізниць обстежень об’єктів дозвільної системи зі зброєю та боєприпасами, постійних перевірок громадян, які мають до них доступ.

    Відповідно до пункту 2.4 зазначеної інструкції органи внутрішніх справ на транспорті у межах своєї компетенції видавали дозволи на відкриття та функціонування об’єктів, що ними обслуговуються, а також на придбання, зберігання, носіння, перевезення територією України вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також вибухових матеріалів, речовин, які зберігаються на цих об’єктах.

    - Як бути тепер?

    - Під час означеної наради я висловив низку пропозицій на адресу керівників головних управлінь по Києву та Київській області Міністерства внутрішніх справ України по організації співпраці. Керівникам районних відділів міліції згідно із територіальним підпорядкуванням варто забезпечити видачу загальних та індивідуальних дозволів на вогнепальну зброю особовому складу воєнізованої охорони згідно з офіційно наданими листами-заявками. Лише при правильному оформленні всіх необхідних для цього документів можна буде ефективно і згідно із діючим законодавством використовувати зброю.

    Уявімо, що на конкретній станції виникла кримінальна ситуація. Саме тоді керівникам структурних підрозділів відомчої воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці та працівникам районних відділів міліції слід забезпечити прибуття нарядів на місце події при отриманні повідомлень про напади на об’єкти Південно-Західної залізниці. Таким же чином слід діяти при порушенні громадського порядку на вокзалах, станціях, у вагонах пасажирських, дизель- та електропоїздів. Подібна реакція має здійснюватись у разі визначення фактів крадіжок вантажів, майна та матеріальних цінностей залізниці тощо. Не припинятимемо роботу щодо профілактики ходіння залізничними коліями сторонніми особами у невстановлених місцях, накладання сторонніх предметів на залізничну колію і так далі.

    Зі свого боку запропоновано керівникам підрозділів воєнізованої охорони проводити щомісячну звірку з районними відділами міліції по фактах виникнення випадків, що перебувають на оперативному обліку крадіжок вантажів, майна та матеріальних цінностей залізниці. Буде завдання і для начальників станцій. А саме проводити спільні взаємозвірки з органами внутрішніх справ за комерційними актами, які надіслані правоохоронцям для розслідування правопорушень.

    Пропоную проводити щомісячно силами працівників воєнізованої охорони та міліції відпрацювання пунктів приймання металобрухту, які розташовані в безпосередній близькості до залізниці, на предмет наявності матеріалів верхньої будови колії та інших матеріальних цінностей залізниці. При виявленні випадків крадіжок слід вживати безпосередніх заходів щодо закриття пунктів приймання металобрухту.

    - Володимире Павловичу, здається, ми зачепили тему, якою мають зацікавитись ті громадські організації, які закидають залізничникам про «байдужість» щодо оборудок з боку організованого криміналітету. Можливо, варто всім миром повернутися обличчям до вирішення цієї проблеми? Хіба пересічний пасажир, який, опинившись на залізничному пероні, вокзалі тощо, став свідком несанкціонованого втручання у роботу залізниці, має залишатися осторонь? Слава Богу, додзвонитися до відділення міліції може кожен. Головне, щоб було бажання.

    - Погоджуюсь із вами. Час поблажливого ставлення до злодіїв має піти в історію. Серед моїх пропозицій, які висловив керівникам районних відділів внутрішніх справ, є й така - варто забезпечувати оперативний виїзд на місце події оперативно-слідчих груп при отриманні повідомлень про порушення громадського порядку на об’єктах залізничного транспорту. Але у суспільстві має побутувати думка й про те, що ворог не спить. Так, саме ворог, який будь-якої хвилини може здійснити провокацію на транспорті, що врешті-решт призведе до непередбачуваних наслідків. У боротьбі зі злочинністю не має бути сторонніх спостерігачів.

    Моїх колег дуже турбує ситуація, що склалася із безхатченками. Вже сьогодні ці люди не додають престижу столичному залізничному вокзалу. Можете собі уявити, що станеться у приміщеннях терміналу, коли стовпчик термометра наблизиться до нуля градусів за Цельсієм. Скільки непроханих «гостей» повернуться до «власних» зимових домівок на терені вокзалів? Дозволю собі висловити крамольну, на перший погляд, думку, якщо існують бомжі на вокзалах, суспільству час задуматися про долю безхатченків в усій державі. Вважаю: для підтримання належного іміджу столичного вокзалу, і не лише задля цього, залізничникам та правоохоронцям, зокрема і за участі соціальних служб, варто займатися вирішенням цієї проблеми, що на наших очах приймає гранично загострену форму.

    - Дякую за розмову. Успіхів у справі протидії злочинності!

    Спілкувався Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву редакції та Олександра ІВАНОВА

    Не розмежовуватись! або Про бойові дії українських героїв з вуст буковинки

    Напередодні Яблучного Спасу, Свята Преображення Господнього довелося відвідати два заходи, які, здавалося б, не мають нічого спільного. Мета брифінгу, який провів перед «гарячою» телефонною лінією заступник Міністра оборони України - начальник апарату Міністерства Петро МЕХЕД, - ознайомити представників мас-медіа із ходом підготовки Збройних Сил України до можливої ескалації зовнішнього ворога - російських найманців. Виступи фольклорних колективів на співочому полі у Музеї під відкритим небом у Пироговому лише на перший погляд не мають нічого спільного із зазначеною темою. Річ у тім, що і там, і там нас, журналістів, цікавило, що думають звичайні українці про війну. Як відомо, на Спаса поминали померлих родичів.

    Ця давня українська традиція - відголосок прадавнього культу пращурів. За народною міфологією, це третій прихід їхніх душ на світ впродовж весняно-літнього сезону, вони повертаються на Страсний четвер, на Зелені свята і на Спаса. Зважаючи на те, що офіційна статистика констатує: упродовж півтора року саме на захваченій російськими військами території через постріли, вибухи «градів» понад 2700 осіб вже загинули, а утричі більше - покалічені від куль та осколків, підстав для тривоги більшає. Існує якась не до кінця зрозуміла АТО, ще й лінія розмежування. Непокоїть вона керівника фольклорного колективу «Оберіг» з Кельменецького будинку культури (Чернівецька область), композитора й поетесу Раїсу ПРИСАКАР та її колег-аматорок (див. фото). Раїсу Мелетіївну бентежить, що «розмежування» направлене наче на те, щоб заспокоїти українське суспільство. Адже вся сумна статистика має «коріння» за лінією. А не поруч із нами. Адже ми - на відстані, і та відстань від Кельменців,Чернівців, Києва (додайте власний населений пункт) до Лугандонії. Так звана лінія розмежування за нинішніх реалій є неточним терміном за формулою і небезпечним за змістом. Той, хто вживає це визначення, вже проклав межу між нашою й загарбленою чужинцями Україною. Про це запитували під час означеного брифінгу журналісти, про це висловлювали власні думки під час «гарячої» лінії дозвонювачі, про це бесідували із поважного віку буковинкою.

    «КОЛИ ВИРОСТУТЬ НАШІ СИНИ - НЕХАЙ ЇМ РОЗКАЖУТЬ, ЯК МИ ВОЮВАЛИ!»

    У Генштабі ЗСУ мають дані про концентрацію сил бойовиків біля передових позицій лінії розмежування з метою наступу на сили АТО. Зокрема, керівник прес-служби Владислав СЕЛЕЗНЬОВ говорить про те, що пропаганда від російського Кремля на весь світ розповідає, нібито Українська армія збирається наступати на їхні позиції, але фактично жодних відповідних заходів, пов’язаних з інженерними або фортифікаційними роботами, на своїх позиціях наші сили не вживають. Наша агентура повідомляє про те, що пересування бронетехніки та особового складу бойовиків і приготування, які робляться, свідчать про те, що вони готуються не до оборони, а до наступальних дій. «Ми цю ситуацію моніторимо і спокійно ставимося до неї, тобто готові до будь-якого варіанта розвитку подій. Сили ЗСУ готові повернути у будь-який момент на позиції відведену, згідно з Мінськими угодами, техніку, як це було зроблено під час останньої атаки на Старогнатівку». Отже, суспільству пропонується звикнути до думки, що лінія фронту, яку називають лінією розмежування, це насправді новий фрагмент державного кордону?! Один з представників Міноборони України, яких того дня було чималенько у конференц-залі клубу Кабінету Міністрів України, кинув репліку про те, що той, хто так думає, «є сепаратистом». Он воно як. Можливо б, і не треба було б прислухатися до репліки, автор якої, судячи із наближення до президії брифінгу, обіймає у Міноборони відповідальну посаду в економічному департаменті (надавав заступнику Міністра оборони України точні дані про матеріальне забезпечення воїнів на сході Донбасу). Але ж лінія фронту, на моє переконання, сьогодні пролягла не лише у Луганській та Донецькій областях. І не лише через душі, серця і свідомість кожного, кому болить за майбутнє України. Ота невидима межа вже пройшла через родичів, колег і знайомих.. Тож не гоже чиновнику кидатися подібними фразами. Тим паче, що адресат цього не чує.

    Наша бесіда із поважного віку буковинкою Раїсою Присакар продовжується. Саме у дні відзначення 24-ої річниці незалежності Батьківщини відчуваємо не лише страх за майбутнє наших дітей, з’явилися проблеми з фінансової, майнової точок зору, харчування, виховання наших синів та дочок. Щоб заробити на хліб, потрібно багатенько зусиль витратити.

    Сьогодні мобілізовано до лав Українського війська наших хлопців. А серед них – машиністи локомотивів, слюсарі, стрільці воєнізованої охорони і так далі. Люди мирних професій, без яких в локомотивному депо, на станції, у загоні воєнізованої охорони важко працюється... Для тих людей, хто не був серед вояків, які бачать війну з екранів телевізора, існують певні стереотипи. А воїни стоять за нас. Їхні життя не мають ціни і для розуміння, і для пам’яті. Серед воїнів-побратимів ходить помовка: «Не треба, щоб за трагічних обставин нас бачили мертвими, зі скаліченими, закривавленими обличчями. Хай матері запам’ятають нас неслухняними, допитливими хлопчиками, дружини - вродливими, мужніми і ніжними. А коли виростуть наші сини - нехай їм розкажуть, як ми воювали…». Це геройська психологія.

    НЕ ЗАБУВАТИ ПРО ЗЛОЧИНИ!

    Сучасні історики вкотре нагадують, що «росіяни послідовно і невпинно завжди йшли й надалі йтимуть дорогою пересування межі - межі на мапі, на землі, межі посилення обстрілів, наступу, підступу, збільшення брехні, знущань і тортур. Бо бєспрєдєл - це історично підтверджений еталон їхньої діяльності у всьому світі». (Євген ГОЛІБАРД «Підстав для тривоги більшає», «Слово Просвіти» №31, 2015 р.).

    …Петро Мехед читає з аркуша вдумливо, але швидко: «Сьогодні в ході антитерористичної операції на сході України наші військовослужбовці демонструють безпрецедентний героїзм і патріотизм. З початку особливого періоду (курсив мій - В.З.) за мужність і героїзм, виявлені під час виконання завдань із захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, державними нагородами заохочено 7239 військовослужбовців ЗСУ. Із них 1415 - посмертно. Зокрема, 17 військовослужбовцям присвоєно звання «Герой України» (із них 7 - посмертно), 876 військовослужбовців нагороджено орденом Богдана Хмельницького різних ступенів, 67 військовослужбовців - орденом Данила Галицького». Це далеко не антитерористична операція. П. Мехед продовжує: «67779 військовослужбовців та працівників Збройних Сил України - учасників АТО - отримали статус учасника бойових дій». Якщо статистика, як кажуть, зашкалює, то чи про тероризм та боротьбу із ним йде мова? Величезний воєнний конфлікт. Одним словом, війна. А військовим згідно із Мінськими домовленостями не дозволяють відповідати на постріли з багатоміліметрової артилерієї, якою вправляються сепаратисти та російські офіцери.

    І ще про одне. Хіба не через підступних злочинців унаслідок бойових дій у 2015 р. від нападів до зубів бандитів травмовано 22 працівника залізничного транспорту, сімох з яких - смертельно? Протягом шести місяців п.р. зафіксовано 279 втручань у роботу залізничного транспорту. Як не крути, а слово «війна», і ніяк не АТО, все частіше виникає на вустах українців. Як сказав на означеному брифінгу Петро Мехед, на даний час Міністерство оборони завершило підготовку проектів ключових стратегічних документів оборонного планування: Воєнної доктрини України, Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, Концепції Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на 2015 - 2020 роки. Крім того, на розгляд Уряду внесено проект Державної цільової оборонної програми оптимізації та реорганізації Збройних Сил України на 2015 - 2017 роки. Значить, існуватиме Воєнна доктрина!? Треба зрозуміти й зафіксувати той факт, що колись одна із самих потужних армій пройшла кілька етапів свого роззброювання, руйнування. Тепер на порядку денному широкомасштабне озброєння. Головне - не забувати про злочини з боку російського Кремля на українських землях. Злочини, які відбуваються щодоби.

    НЕХАЙ НАТО ДОПОМАГАЄ

    П. Мехед наголосив, що з метою посилення соціального захисту учасників АТО за липень Міністерством оборони України опрацьовано та внесено зміни до низки нормативно-правових актів. Генерал поінформував, що на виконання завдань, визначених Президентом України - Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України, у Міністерстві оборони триває робота з переведення системи забезпечення військ на стандарти НАТО. Зокрема, на сьогодні в оборонному відомстві затверджені накази по використанню угод зі стандартизації в НАТО. Планується застосовувати методи балістичних випробувань персональних броньованих засобів захисту та бойового обмундирування. Нарешті серйозно ставитиметься означене міністерство до керівних принципів проектування індивідуальних тактичних споряджень (жилетів) та дотримання критеріїв бойового шолома НАТО.

    ХТО ПРИЦІЛЬНО Б’Є, ТОЙ КРАЩЕ ЗАБЕЗПЕЧУЄ РОДИНУ?!

    Міноборони України продовжує виплату винагород військовослужбовцям - учасникам АТО. На сьогодні документально оформлені виплати винагород військовослужбовцям АТО за знищену техніку, успішно виконані завдання та безпосередню участь у бойових діях на суму понад 46 млн. 150 тис. грн. Із цієї суми виплачено 42 млн. 295 тис. грн. За знищену військову техніку противника українські військовослужбовці отримали понад 724 тис. грн. Майже 2,4 млн. грн. виплачено за успішне виконання бойових завдань у складі підрозділів та майже 40 млн. грн. - за безпосередню участь у бойових діях. Отже, діє принцип, хто прицільно б’є ворога, той краще забезпечує родину. Такі часи, нема чому дивуватися.

    - Сім’ям загиблих військовослужбовців Збройних Сил України - учасників АТО у 2015 р. виплачено понад 465 млн. грн. одноразової грошової допомоги. Понад 105 млн. грн. допомоги учасники АТО отримали у зв’язку з пораненням та інвалідністю, - розповів Петро Мехед.

    Наразі на підписі у Президента України - Верховного головнокомандувача Збройних Сил України перебуває Закон про збільшення одноразової допомоги в разі смерті чи інвалідності військовослужбовців на 50%.

    - Згідно зі змінами до Податкового кодексу України скасовано оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та працівників Збройних Сил України на період їх безпосередньої участі в АТО. На цей час Міністерство оборони України опрацьовує проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором»,- повідомив Петро Мехед.

    Він зазначив, що з 1 жовтня цього року будуть впроваджені в дію зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими при нарахуванні субсидії на оплату житлово-комунальних послуг громадянам, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, та членам їхніх сімей до сукупного доходу не враховуватиметься отримане у період безпосередньої участі в АТО грошове забезпечення та інші виплати і види соціальної допомоги. Також Міністр оборони України звернувся до Прем’єр-Міністра України щодо врегулювання питання надання пільг членам сімей загиблих військовослужбовців з пільгового проїзду та безплатного одержання ліків і лікарських засобів, безплатного зубопротезування та 50-процентної знижки плати за користування житлом, комунальними послугами і на вартість палива.

    ПЕРШ НІЖ ЗАВЕСТИ ВІЙСЬКА, ВОРОГ ПРАЦЮЄ НАД СВІДОМІСТЮ ЛЮДИНИ

    До кінця цього року планується прийняти на озброєння ще 18 зразків оборонно-військової техніки (ОВТ), а також поставити до Збройних Сил України понад 400 одиниць автомобільної та понад 300 одиниць бронетанкової техніки, понад 30 тис. одиниць ракет і боєприпасів, понад 300 приладів спостереження та понад три тисячі одиниць стрілецької зброї.

    Водночас, з початку проведення антитерористичної операції ремонтно-відновлювальні бригади Збройних Сил України та спеціалізовані бригади державних підприємств повернули у стрій понад 28,5 тисяч одиниць озброєння та військової техніки Сухопутних військ та 642 одиниці техніки Повітряних Сил.

    - Із цієї кількості понад 27 тис. одиниць відновили ремонтно-евакуаційні та ремонтні групи військових частин, яких в зоні АТО діє понад 50, - підкреслив Петро Мехед.

    Значить, український військовий генералітет визнає масштабну небезпечність ворога. Що необхідно робити, принагідно, залізничникам? Пам’ятати, що перш ніж завести війська, ворог працює над свідомістю людини. Варто реагувати на будь-яку спробу терористів зруйнувати транспортну інфраструктуру. Не секрет, що в Україні перебуває значна кількість осіб із проросійськими переконаннями, серед яких чимало візитерів із зброєю масового знищення. Неготовність законослухняних громадян до оборони власної домівки, місця роботи - на руку «людішкам Путіна». Про це треба думати державотворцям.

    Завершуючи ці роздуми, нагадаю те, з чого починав. Ми не маємо права забувати про героїв, які перебувають на лінії розмежування, але чекають наказу про звільнення всієї України від підступного агресора. Не маємо прилучатися до думки тих ЗМІ, які організовують опитування на кшталт «Чи не варто визнати Луганську та Донецьку народні республіки, щоб встановити в Україні мир?!» Пам’ятаємо, як тихо «руський мир» відібрав Крим?! Тут кордон пролягає на півдні Херсонської області. Лінія розмежування тепер існує і на Донбасі. На жаль.

    «Щоб чужинці не витоптували нашу пам’ять, щоб не плюндрували українські міста та села, потрібно в народі зберігати пам’ять про кожного Героя», - вважає керівник фольклорного колективу «Оберіг» із Кельменецького районного будинку народної творчості Чернівецької області Раїса Присакар.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олександра ІВАНОВА

    Вогонь осіннього золота

    Залізничний Козятин зморено прихистився в сповитку літньої гарячої задухи. Десь за його далекими околицями жнивувало село, бо найменші подихи прудкого леготу доносили пахощі скошених хлібів. А в осерді міста п’янко все дихало стиглими гронами золотавих абрикос, яких вродило цьогоріч на диво рясно. Здавалося, що то наразі сонце збурилося потужними протуберанцями й розкришилося по землі запашними п’янкими кульками. А ще й надокучлива спека все згорнула в тугий сувій без найменшого продиху, і люди скидалися на зморені істоти.

    А в просторій залі районного будинку культури звично вирувало дійство. І саме такої днини в розповні літа мені випало тут побувати і стати свідком того, як люди далеко поважного віку, які так нагадували своїм виглядом оте палахке золото осінньої пори, зібралися докупи, аби втішити душі й серця піснею.

    В залі, куди двічі на тиждень їх збирає народний хор ветеранів війни і праці з промовистою назвою «Прометей», панує затишок. Це розвілля світлої аури і натхнення. І так через гони років уже завдовжки в часі добрих три десятки літ! Сьогодні цим чудовим аматорським колективом пісні керує досвідчений знавець хорового співу, жінка, за плечима якої вища фахова освіта по закінченні вишу культури, - це справжній ентузіаст і сподвижник благородної справи Валентина ГАРНАГА. Разом з нею вже чимало років ходить в іпостасі очільника музичного супроводу вельми тямущий у нотній грамоті ентузіаст аматорського мистецтва Віктор ДАЦЮК. Він - син потомственного залізничника, чий батько, Петро Никифорович, колись починав свою стезю на магістралі з кочегара паровоза і до днів останніх трудової одіссеї віддав Козятинському локомотивному депо імені братів Валдаєвих. А в роки війни водив свій надійний паротяг під розривами ворожих куль і снарядів до фронтових доріг, доправляючи важливі фронту вантажі, наражаючи своє життя на небезпеку. Багато про це та інше він повідуватиме по війні своєму синові, чия душа відкрилась до музики, до цього високого і світлого собору людської душі. Вже й у віці своєї життєвої осені його серце не вгасає спалахами того осіннього золота.

    Під орудою цих витязів хорового співу й гуртується нині чималий колектив людей, кого збирає любов до пісні, до прекрасного, забувати про свій віковий ценз. Тому-то так величально-зворушливо звучать слова пісні у їх виконанні, де виповідається: «...літа на зиму повернули, пливуть в осінній хмурості, а я люблю, а я люблю, люблю, як в юності».

    Переважає хоровий склад ветеранами залізниці. Врешті, навіть староста колективу - це вчорашній витязь сталевих магістралей, машиніст локомотива з тридцятирічним стажем, почесний залізничник Василь НАГАРНИЙ. За роки, віддані обраній справі, цей керманич локомотива, підготував не одне покоління своїх сподвижників і з почуттям виконаного обов’язку вийшов на заслужений відпочинок, де і понині йому спокій тільки сниться.

    Такої ж вдачі, з вогнем осіннього золота в душі, залишаються й інші його побратими по хоровому мистецтву, хто знайшов своє сповідування в розкриллі собору чистих поривань душі до світу краси, яка, за словами Федора Достоєвського, спроможна врятувати світ! І це усвідомлюють оці прекрасні пориваннями душі люди, рясно обкидані вишнево-черешневими пелюстками цвіту, а єство веселково пламеніє вогнем осіннього золота. Ще не згасли в їхній пам’яті оті далекі дороги, коли трудилися провідниками поїздів швидких та пасажирських, прямуючи в романтичні поїздки, Володимир СИМОНЕНКО, Марія МАЛЕЦЬКА... Вони віддали по багато років натхнення обираній серцем справі працюючи в колективі провідників Козятина, що тих років тут був у складі Київського резерву провідників. Скажімо, Марія Малецька в хорі вже не один десяток років, і тут же співала її рідна сестра Данута ЦИМБОРОВИЧ, котра певний час навіть була художнім очільником хорового колективу. Це вже сталося опісля керівництва колективом співочою легендою Козятинщини, якою вважається і до сьогодні світла природою жінка Валентина НАУМОВА, котра не так давно в колі велелюддя однодумців одсвяткувала своє славне на життєві досягнення 75-річчя. З роками, віддавши залізниці по десятках літ трудового неспокою, знайшли своє друге дихання з наснагою і світлим тяжінням до прекрасного ціла плеяда магістральників, серед яких ветерани праці з локомотивного та вагонного депо, працівники вокзалу станції Козятин-Пасажирський, колійні робітники... В осерді таких великодушні й скромні сьогоднішні будівничі й зодчі хорового колективу -Іван МИХАЛЬЧУК, Вольдемар ТУРАНСЬКИЙ, Діна ЄРОМЕНКО. До слова, її коханий друг життя був добрих 30 літ (!) директором цього вогнища культури на теренах залізничної Козятинщини, а ще із когорти залізничників у складі хорового перевесла осіннього золота вчорашні магістральники Володимир ЗАГАЙКЕВИЧ, Людмила ДАНИЛЮК... Усіх цих людей та інших хоровиків «Прометея» здружила і поріднила в своєму соборі краси і любові пісня. Це стало кредо їхнього повсякдення, коли вони мають нагоду зібратися докупи зі своїми життєвими болями і тривогами, розділити навпіл радощі душі й негаразди буднів, гуртом вибратися в прихисток живодайності природи, десь посидіти на березі річки, чи поїхати на екскурсію до столиці, або ж у обласного центру... І повсюдно з ними пісня серця й душі. Без їхньої участі не обходиться жодне торжество в районі, щонайменша велелюдна подія завше з їхніми виступами. Прометеїв вогонь осіннього золота зворушує серця тисяч їхніх шанувальників у осерді самого Козятина, а також і далеко поза його межами. Про достойний успіх народного хору «Прометей» в царині аматорського мистецтва Козятинщини свідчать десятки різного роду винагород за пропаганду у їхньому виконанні пісні - це дипломи, похвальні та почесні грамоти, подяки від місцевих та вищих владних структур держави. І в цьому залишається їхній найвищий вимір душевного горіння і натхнення.

    Широченний репертуар цього хорового колективу дбайливо підібраний, скомпонований у відповідності до вимог часу. Це не тільки народні пісні, а й твори численних вітчизняних та зарубіжних композиторів та поетів, значна дещиця репертуару - це пісні часу воєнного грозоліття, серед яких «Смуглянка», «Степом, степом...», «Синий платочек», «Землянка», «Случайний вальс», а ще такі шедеври для хорового виконання, як «Невідомий солдат», «Земле моя, земле», «У маминих очах», «Цвіте калина коло хати», «П’є журавка воду», «Мати сина проводжала», «А мати ходить на курган»... По-особливому зворушливо звучить у виконанні співаків «Прометея» ностальгійно-світла балада «Осіннє золото»! І це закономірно, адже всі вони собою гідно символізують отой вогонь осіннього золота, який розгорівся з іскор їхніх сердець, якими вони так потяжіли до світу прекрасного. Це воістину їхній високий життєвий собор душі. В цьому залишається їхній апогей довершеності життєвого утвердження, знаковість величі життя.

    ...Летять у далекі дороги поїзди їхньої пам’яті. Щоденно вони проносяться в своїй непогамовності неподалік од того затишного місця, де їх збирає сьогодні пісня - висока і світла наснага душевних поривань. Для цих людей, як на моє переконання, непідвладний час. Розкрилля почуття прекрасного зробило їх щасливими в цих строкатих буднях тривог, терпіння, почасти життєвих негараздів. Всі вони, кого збирає до гурту пісня, виглядають такими милими і тихими, як ото зграйка щебетливих птахів, котрих натомив політ і вони оце присіли вкупці, щоб одне одному про щось повідати сокровенне і близьке серцю кожного. Такими вони одлягли в споді моїх вражень і пам’яті, коли спілкувався з ними, а ще серцем радів за гарну пісню, за тяжіння до неї, за отой палахкий вогонь, що залишається високим виміром усього їхнього життя.

    Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ (Спеціально для газети «Рабочее слово»)

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05