РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 10 (6 березня 2015)
  • Випуск №10 6 березня 2015
    Зміст
    1. Лариса КЛІМОВА малює серцем, лікує душу (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Людмила ІВАНЧЕНКО: «Не будьте моральними каліками!» (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    3. Весняна чарівність, або Сімейна традиція (Віолетта ЧУМЕЛЬ)
    4. Зона АТО – ФЕОФАНІЯ (Георгій МІРОШНИК)
    5. Швидкий вояж з гуманітарною метою до Сєвєродонецька (Віктор ЗАДВОРНОВ, Київ - Харків - Сєвєродонецьк - Харків - Київ)
    6. Вміння добре працювати - відмінна риса жмеринчан (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Ярослава ЧУПРИНИ)
    7. Стратегічне завдання (Микола ПАЦАК)
    8. Милая, скромная, обаятельная и привлекательная (Татьяна ШЕМЧУК, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО)
    9. Державний символ затверджували на станції Коростень (Оксана КЛИМЧУК)
    10. Роздуми над анкетою, або Олігарх, позолоти ручку! (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    11. Для кого лунатиме «Сказка моей жизни»? (Валентина КОЛЯДА, Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    12. Як поріднились 8 Березня, 9 Травня та Новий рік (Микола ПАЦАК)

    Лариса КЛІМОВА малює серцем, лікує душу

    Із цією жінкою читачі газети залізничників знайомі давно. Серед колег досвідчений лікар-терапевт, голова лікарсько-експертної комісії, старший інспектор лікувально-профілактичного відділу медичної служби Південно-Західної магістралі Лариса КЛІМОВА відома як фотохудожник. Між іншим, її фоторепортажі про подорожі Новою Зеландією газета залізничників друкувала в декількох номерах. Володіючи словом, Лариса Іллівна подарувала читачам «Рабочего слова» чимало приємних хвилин. Її, прямо скажемо, журналістські спостереження з вікна літака, який переносив цю романтичну жінку із Києва до Дубаїв, а згодом - в Окленд, вартують першої глави великої книги.




    У колі друзів та прихильників таланту.

    «Лечу, лечу, лечу!!!! Мечтала с детских лет. Новая Зеландия… Тут же вспоминаются далекие вечера, которые проводила в чтении незабвенных страниц Жюль Верна о детях капитана Гранта. Приключенческие романы всегда навевают желание к путешествиям к далеким островам. Мечты сбываются. Под огромным размахом крыльев самолета позади осталось Черное море, и предстала Месопотамия. Вот она, эта древняя земля. Помнится, еще в школе разрисовывала на контурных картах. Колыбель цивилизации в междуречье Тигра и Ефрата искрится серебряными и золотыми ленточками в лучах восхода солнца. В пойме рек зелено, а чуть поодаль - пустыня и горные гряды с седыми вершинами. Вот показался Багдад - огромный город с домиками величиной со спичечную головку, прямые дороги, уходящие в пустыню, заливные чеки - бескрайние рисовые поля. Но они не безграничны».

    Особисто мені до душі припали рядки, де Лариса Клімова переповідала про свято Хрещення у 26-градусну спеку.

    «И вот уже у трапа самолета - заветная Новая Зеландия. Между прочим, в Киеве в день вылета было 15 градусов мороза. Здесь встретила 26-градусная жара. Слева Тасманово - море, справа - Тихий океан. Пляжи, уютные бухточки, тропический лес, огромное количество яхт, каноэ, серфингистов.

    19 января нахожу православную церковь. У нас в Киеве в часовенке в честь Святых Кирилла и Мефодия батюшка Сергий при морозе окропляет водицей крещенской моих сестер. А мне в диковинку Водосвятие в летних одеждах. В диковинку не слышать привычное поминание во здравие киевских церковных местоблюстителей, а здесь оглашают здравие Митрополита австралийского и новозеландского… Батюшка, зачитывая из ЗАЗДРАВНОЙ ЗАПИСКИ имена, ищет глазами - кто же новенький. Нашел, как показалось, меня и улыбнулся. Служба идет своим чередом. МОЛИТВЫ «Символ веры» и «Отче наш» все прихожане читают по-русски, а затем по-английски. Лица светлые, добрые, очень много детей, причащается практически вся паства. Затем - крестный ход вокруг церкви и ВОДОСВЯТИЕ на зеленой лужайке под ярким солнцем. Окропляет всех крещенской водицей. Лица счастливые. Набираю и я крещенской воды. Подходят знакомиться. Спрашивают, каким ветром занесло. А просто по Божьей воле, детскими мечтами и парусами капитана Гранта».

    А про літо у січні на березі Тасманового моря читали? А про парк-музей старовинної техніки в Окленді? Цікаво? Перегорніть підшивку нашої газети за 2013 р.

    Роздивляючись її художні світлини років зо три тому, зрозумів, що потужний фотоапарат потрапив у надійні руки. Аж ось саме на цьогорічне Водохреща Лариса Іллівна запросила на власну художню виставку. Уявіть моє щире здивування, коли серед 17 авторів, які представили понад 100 робіт із живопису, скульптури, іконопису, графіки у столичній галереї «Митець», побачив… Так, справжні художні репродукції світлин від доброго лікаря Л. Клімової. Майже всю східну стіну галереї було віддано творчим одкровенням Лариси Іллівни. 38 міні-фрагментів на полотні про природу далекої країни. Ці роботи художниця об’єднала під авторським лозунгом «Welcome to New Zeland!». Чи доречний переклад українською? Адже все, чому присвятив попередні рядки - про Нову Зеландію від Клімової, куди Лариса Іллівна і запрошує.

    Романтика далеких подорожей, а головне - художній хист дозволяє моїй героїні перенести на полотно вулкани, фіорди, береги океану, красиві горизонти далекого міста Окленд. Бухти, парусники, лазурна далечінь… Все здається поруч. Її картини - знахідка з метою ілюстрування фотоальбомів, а для творців майбутніх рекламних проспектів - це просто творча скарбниця.

    - Звідки з’являється талант художника, Ларисо Іллівно?

    - Малюю із самого дитинства. Можливо, це гени. Адже батько - Ілля Григорович Клімов - інженер-будівельник, архітектор, який після закінчення Бухарестського університету працював у Акермані, тепер Білгород-Дністровський. Там навчилася малювати море, приморські пейзажі. Подобалось. Освоїла техніку графіки. Можливо, через це після закінчення середньої школи поступила до технологічного інституту. Але після двох років навчання вирішила вчитися у медичному. Згодом - лікарська практика. Працювала начмедом у центральній міській лікарні, головлікарем залізничної лікарні у Білгород-Дністровському.

    Мені подобається і така її чеснота, як любов до професії. Уточнюю, до залізничної медицини.

    - Ларисо Іллівно, телефонні дзвінки до редакції впродовж останнього часу свідчать про те, що через зміну принципів фінансування залізничних медичних закладів, зокрема у вузлових лікарнях у Чернігові, Гречанах та у вузловій поліклініці у Житомирі медичне обслуговування на грані зриву. Ці заклади тепер мають бути «під крилом» місцевих бюджетів. Але, як повідомляється, місцеві депутати проігнорували зміни до чинного законодавства та урядові тлумачення. Якою є Ваша думка з приводу цього?

    - Ми «на порозі» чималих проблем, які стосуються гарантування безпеки руху поїздів. Залізнична медицина існує з 1863 року. Саме тоді вперше медики зайнялися оглядом машиністів локомотивів перед рейсом. Між іншим, уряд Казахстану свого часу пішов цим же шляхом. Тобто залізничні медичні заклади віддав під управління місцевими бюджетами. Тепер там все повернули на старі рейки. Бо неможливо ж робити фахово, приміром, передрейсовий та післярейсовий огляди локомотивній бригаді, якщо цим займається черговий педіатр. А у комунальних медичних закладах таке можливо. І ще про одне. Де будуть проходити лікарсько-експертну комісію ті категорії залізничників, від яких залежить безпека руху поїздів?! А хто якісно визначатиме причини виникнення професійних захворювань та методики їхнього лікування? На жаль, на ці риторичні запитання суспільство незабаром може надавати негативні відповіді.

    - Ларисо Іллівно, знаю, що у Вашій родині за материнською лінією всі були медиками. Маєте чималий стаж роботи у медичних закладах. І все ж, Ви як лікар, чого побажаєте нашим читачам?

    - По-перше, не звертайтесь за діагностикою та лікуванням до всіляких шарлатанів - народних магів та цілителів. По-друге, пам’ятайте, що профілактика - понад усе. Зважаючи на те, що сучасний екологічний стан не сприяє дотриманню природної, «чистої» дієти, на порядок денний виходять серйозні проблеми зі шлунково-кишковим трактом. Після аварії на ЧАЕС збільшилась кількість онкологічних захворювань у жінок. Не зволікайте із консультацією у лікаря, якщо з’явилися перші неприємні симптоми!

    - Якось Ви консультували з приводу інсульту. Нагадайте, будь-ласка!

    - Сидячий спосіб життя примушує наші судини «лінуватись», а клітини мозку страждати від недостатності кисню. А тепер пам’ятка для тих, хто не бажає хворіти:

    1. Контролюйте рівень артеріального тиску (для людей після 40 років цей ритуал повинен стати щоденним). Підтримуйте цифри кров’яного тиску на рівні 140/90 і нижче препаратами для невідкладної допомоги (стимулятори альфа-рецепторів, сечогінні засоби або блокатори кальцієвих каналів).

    2. Приймайте антиагреганти - ліки, які розріджують кров (якщо вам їх приписав лікар).

    3. Робіть раз на півроку УЗД судин шиї, які живлять головний мозок, і ЕКГ.

    4. Контролюйте рівень цукру і холестерину в крові (за допомогою глюкометра і тест-смужок, що визначають холестерин. Їх можна придбати в аптеці.

    5. Регулярно займайтесь фізкультурою або хоча б ходіть якомога більше пішки (3000 кроків на день - достатня профілактика гіподинамії).

    6. Припиніть курити!

    Не зловживайте алкоголем!

    8. Вчасно відновлюйте втрату рідини в організмі. Пити потрібно малими порціями, тільки чисту воду або несолодкий компот. Мінеральна вода затримує в організмі рідину і стимулює підвищення тиску.

    - Дякую за прекрасну та корисну бесіду, Ларисо Іллівно! Успіхів Вам, лікарю! Нових творчих вдач!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Людмила ІВАНЧЕНКО: «Не будьте моральними каліками!»

    Повірте, у цьому короткому екскурсі у часі, яким відкриваємо черговий номер зовсім не по-святковому, не хотілося б писати газетних штампів.

    Ми, колектив «Рабочего слова», співчуваємо тим представницям прекрасної статі, які не дочекалися своїх чоловіків, братів, коханих з фронту. Втрата Героїв у кожній українській родині - це і наш душевний біль. Як би хотілося забути про сумну статистику, що свідчить - населення України протягом останнього року скоротилося через військовий конфлікт на Донбасі на 5665 тисяч осіб (представник Верховного комісара ООН Руперт Колвіл 17 лютого п.р. оприлюднив саме такі дані). А поранено майже 14 тисяч. Та чи закриєш на це очі? Чи забудеш про те, що в Україні збільшилась кількість сиріт: 10 тисяч проти восьми тисяч у попередні роки…

    Поки державна машина чекає на винахід технології захисту сімей, які постраждали у зоні неоголошеної війни, залізничники не залишаються осторонь від проблем населення у зоні АТО. Перегляньте, будь ласка, сьогоднішній матеріал «Швидкий вояж з гуманітарною метою», який є закінченням фоторепортажу (див. №9 за 2015 р.) про автокараван до Сєвєродонецька, що на Луганщині.

    Ще один факт із тисячі подібних. Вся наша країна, українська діаспора із сумом сприйняли звістку про те, що льотчиця Герой України Надія Савченко, яка сидить у московському слідчому ізоляторі в Лефортовому, може не прожити і місяця.

    Звертаюсь із своїми думками до нашої знайомої дописувачки Людмили ІВАНЧЕНКО, яка працює багажним касиром вокзалу ст. Київ-Пасажирський. Ділюсь пережитим за останні дні із цією цікавою співрозмовницею. Раджусь, чи варто піднімати сумну тему у газеті?

    - Війна війною, а ми, українці, маємо залишатися людьми. Я погоджуюсь з моїми сучасниками, які молять Всевишнього в ім’я життя таких, як Надія. Дуже бажаю, щоб вона припинила голодування. Достатньо Україні смертей, які ми зазнали від кремлівського карлика!

    Україна завжди народжувала сильних жінок. Згадайте історію. Надіє, ми маємо пишатися Тобою живою! Ти маєш народити прекрасних діточок і виховати їх, навчити любити свою землю. Живи заради майбутнього. Не вмирай! Ти знищиш ворогів своїм повноцінним життям у своїй країні, ніж невиправною втратою.

    Я підтримую думку тих, хто переконаний, що родини загиблих на сході бійців, поранених та осиротілих мають право бути відзначеними. Українці все одно переможуть, бо воюють за власну землю, свою державу і свободу. Низько вклоняюсь тим матерям, сестрам, нареченим, які не діждались своїх мужніх чоловіків з фронту. А тим, кому це байдуже, раджу: не будьте моральними каліками. Схаменіться!

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Весняна чарівність, або Сімейна традиція

    «…Весна іде, красу несе. І в тій красі буяє все». І дійсно так. Оживає природа, покращується добрий настрій у людей. Усі радіють. І, передусім, наші чудові жіночки, бо весна-краса оновлює їхні сили, робить ще чарівнішими, працьовитішими, успішнішими…

    Серед жінок, які заслужено користуються повагою та шаною серед коростенців, - Людмила Якимчук, яка все своє життя присвятила залізниці. Не думала й не гадала, що так буде, бо в шкільні роки захоплювалась англійською мовою і мріяла стати викладачем іноземної. Але перед очима завжди стояла матуся Віра Сергіївна, яка працювала старшим інженером спеціального сектору (секретного відділу) в Коростенському відділку залізниці. Люда часто спостерігала, з якою повагою ставляться до матусі колеги, як вона професійно вирішує всі питання з підлеглими, як люди ідуть до неї за порадою, бо її думка для них багато важила. Отож після закінчення у 1965 р. міської середньої школи №9 дівчина без вагань вступила до Білоруського інституту залізничного транспорту, що розташований у Гомелі.

    Згодом, правда, перевелась до аналогічного вузу у Харків. І з тих пір працює на залізниці, опанувала декілька суміжних професій. Тривалий час Людмила Максимівна очолювала колектив машинолічильної станції при відділку залізниці, а згодом стала старшим інженером спецсектору, продовжуючи справу своєї матері. І продовжувала достойно, про що свідчать численні нагороди й подяки керівництва Південно-Західної залізниці. Нещодавно вийшла на заслужений відпочинок, але «сердце, тебе не хочется покоя», як співається у відомій пісні. І це не дивно, бо все життя працювала з людьми і для людей. Зараз вона успішно трудиться у ветеранській організації Коростенської дирекції залізничних перевезень. А її основну залізничну справу гідно продовжують діти - дочка Ірина і син Сергій, які здобули вищу залізничну освіту. І радує серце Людмили Максимівни, що сімейна традиція продовжується і не згасає.

    Віолетта ЧУМЕЛЬ

    Зона АТО – ФЕОФАНІЯ

    Велику групу тяжкопоранених бійців та польових командирів із зони АТО доставлено до столичної клінічної лікарні Феофанія Державного управління справами. Головний лікар Ігор СЕМЕНІВ розповів кореспондентові газети залізничників «Рабочее слово»:

    - Відважних захисників Вітчизни прийняли хірургічне, травматологічне та ортопедичне відділення. Чимало зусиль доклав медичний персонал - від професорів до нянь-доглядальниць - аби Герої почувались у затишних палатах по-домашньому.

    Звичайно, вирішення чи не найбільш нагальних питань покладалося на хірургів та хірургічних медичних сестер, анестезіологів і реаніматорів. Вони у поті чола трудились з раннього ранку до півночі. Кожного пораненого із зони АТО консультують фахівці вищої категорії різного профілю. Так, свою вірність клятві Гіппократа медики засвідчують Героям, які прийняли військову присягу на вірність народу України.

    Георгій МІРОШНИК

    Швидкий вояж з гуманітарною метою до Сєвєродонецька

    (Закінчення. Початок у №9 2015 р.)

    На ранок ми просувалися прифронтовими півднем Харківщини та Луганщиною значно повільніше, ніж раніше… Нічого, згодом, в основному на зворотному шляху швидкість стане високою.


    Новим автомобілем «швидкої допомоги» задоволені. Головний лікар Луганської обласної лікарні Федір СОЛЯНИК (ліворуч)
    та заступник голови Луганської обласної державної адміністрації Євген БІДАШКО.

    Мені на задньому сидінні «швидкої допомоги» зручно за декількох причин. По-перше, «місце санітара» - біля вікна, а це неабиякий виграш як пасажиру. По-друге, доручено притримувати ящики та пакунки з ліками, щоб нічого не впало і не розтрощилося. По-третє, саме тут не чуєш, як працює двигун. Сиди - і спостерігай за пейзажем, що постійно змінюється. І, на жаль, не у кращий бік. На межі Куп’янська - тихесенького райцентру на Харківщині, що розкинувся на горбах, - караван зменшує швидкість.

    Зустрічаємо перший український блок-пост. Перевірка перевізних та особистих документів та «досмотр», як тут він зветься, вантажу не займає багато часу. Можна відправлятися далі. Та ось до нас квапиться боєць одного із українських добровольчих батальйонів. Побачив машину із характерним надписом про медичну допомогу, тож вирішив розпитати, чи не веземо ліки від розладу шлунку. Виявляється: ось уже як тиждень тому інтенданти привезли неякісну їжу. Тому всі, хто перебуває тут на чергуванні, страждають на діарею. А потрібних ліків немає, а лікарів тим паче. Немає їх і серед нас. «Голодуємо!» - веде далі розмову вояк у старому однострої. Стояти на блок-посту ще довго, а холод, голод і хвороби спати не дають. Хіба про це не знають у Міністерстві оборони України?


    Водій «швидкої допомоги» із Сєвєродонецька Максим МАРТИНЕНКО, який тепер працюватиме на спеціальному автомобілі,
    подарованому колективом Південно-Західної залізниці, демонструє форд-«транзит»,
    що був обстріляний сепаратистами під час рейду лікарів до Попасної.


    На шляху до Сєвєродонецька. Водії Центральної автобази Південно-Західної залізниці Олександр МУЛЯРЧУК (ліворуч),
    Сергій ВЕЛИЧКО, Олександр РОЛІНСЬКИЙ, Руслан КОРНІЙЧУК та контролер технічного стану
    автомототранспортних засобів (автотранспорт) Іван ПЕРЕВЕРЗА. Попереду - складні кілометри.


    Про Олександра РАДІЄВСЬКОГО, який віддав власне життя за Україну, у Сєвєродонецьку пам’ятатимуть довго.
    Адже це місто він як командир батальйона «Азов» визволив одним із перших. А загинув під час визволення Лисичанська.

    «…А дорога серою лентою вьется». Тепер ми уже біля Сватового. Тут блок-пост значно посилений, ніж попередній. Їх буде ще багато на нашому шляху. Чим ближче до цілі поїздки, тим ці форпости ставатимуть невеличкими фортецями із мішків з піском, бетонними блоками. І все більше людей у балаклавах, касках і у військовій формі ставитимуть питання щодо нашої мети. Водії Центральної автобази Олександр МУЛЯРЧУК, Сергій ВЕЛИЧКО, Руслан КОРНІЙЧУК, Олександр РОЛІНСЬКИЙ та контролер технічного стану автомототранспортних засобів (автотранспорт) Іван ПЕРЕВЕРЗА не нервують. Жодним чином. Їм вже не вперше їздити у зону АТО. У минулому році перевозили гуманітарний вантаж у Волноваху. Пригадують, як швидко розвантажились. А на нічліг, оскільки їхали протягом чималого часу, їх ніхто не запросив. Більше того, якась місцева відповідальна особа у брутальній формі «попрохала» повертатися назад. Водіям не звикати ночувати у кабіні автомобіля. Але ж де, скажіть, справедливість?! Люди проїхали Київщину, Полтавщину, Харківщину, Луганщину, та Донеччину, ризикуючи власним життям, транспортуючи цінний вантаж. А у кінці шляху їх, втомлених та голодних, якась наелектризована сепаратистською пропагандою особа виганяє світ за очі.

    Врешті-решт з нами такого не станеться. Асфальтна дорога закінчилася, почалися плити, плити закінчилися, почалася дорога із щебенем. Згодом - якесь місиво з асфальту та грунту. Думали, що це найгірша дорога у світі, але - аж ніяк... Наступний етап називається «Прощавай, ходова!» 50 км по «пральній дошці». Це жах! І вже згодом - звичайна - грунтова, яка потихеньку виведе до Сєвєродонецька.

    Здолавши під супровід обласної ДАІ не одну сотню кілометрів Луганщиною (ДАІвці спеціально вели нас непротореними шляхами: війна поруч), передамо у надійні руки продукти, ліки, предмети особистої гігієни і так далі, а також машину «швидкої допомоги». Вантаж зареєстровано як гуманітарний і буде промарковано. Його місцева влада має розподіляти серед мешканців міст Щастя, Кримське, Попасна, Золоте та інших населених пунктів.

    Коли ж і, головне, де спочивати? Незабаром опинимося на станції, увага, «швидкої допомоги» м. Сєвєродонецька. Дякуючи ініціативі з боку Елли СТАДНІК, яка є помічником заступника голови Луганської обласної державної адміністрації, що розміщується саме у Сєвєродонецьку, ми переночуємо до ранку у кімнатах відпочинку чергових лікарів. А якою смачною картоплею нас нагодують люди у формі червоного кольору. Це представники бригад - лікарі, фельдшери, санітари. Пальчики оближеш від тієї страви. Отже, дякуємо за нічліг директору департаменту охорони здоров’я Луганської ОДА Олександрові МАСЛОВУ. За те, що не дозволив переночувати під відкритим лютневим небом Луганщини! Тут же на станції «швидкої допомоги» познайомимося із добрим десятком українських вояків. Це охоронці спокою нечисельних мешканців Сєвєродонецька. Патрулюючи вулицями райцентру, вони приходять віді-грітися до медиків. Тут їм завжди раді. Ось така дружба між лікарями та визволителями Луганщини від промосковської чуми.

    Не скажу, що нам зраділи у місцевому супермаркеті, де купляли продукти для вечері всієї нашої команди. Якось дуже насторожено нас обслуговували місцеві продавчині, які, почувши від водіїв прохання українською зважити той чи інший продукт, дещо знітилися. А одна особа вже у розмові зі мною намагалася вставити грубе слівце. На «общепонятном языке».

    На ранок збираємося у зворотний шлях. Оскільки Олександр Ролінський передав автівку «швидкої допомоги» своєму місцевому колезі Максимові МАРТИНЕНКУ, йому випадає їхати до Києва у кабіні вантажівки Олександра Мулярчука, Іван Переверза стане напарником Руслана Корнійчука, а автор цих рядків - «борт-провідником», як жартівливо мене називав «мій» водій-ас Сергій Величко.

    Поки прогрівали машини, почули з боку фронтової зони автоматну чергу та розрив якогось артилерійського снаряда. Війна поруч.

    Тиснемо руку Максимові Мартиненку, який від щойно отриманої автівки перебуває у захваті. Бачили б ви, з яким азартом він вимивав салон автомобіля, як роздивлявся двигун, ознайомлювався із системою управління машиною. Хоча нічого у цьому складного для Максима Вікторовича немає. Але новій техніці він дуже зрадів. Просив передати привіт і спасибі колективові Південно-Західної магістралі за те, що не залишаємо людей сходу України у біді.

    Перед від’їздом прогулююсь місцевими вулицями. Вранці майже ні душі. Зупиняюсь біля міської мерії. Тут на постаменті - своєрідна данина пам’яті полковнику Національної гвардії України кавалерові ордена «За мужність» ІІІ ступеня Олександрові РАДІЄВСЬКОМУ. Він загинув 23 липня 2014 р. у бою за звільнення Лисичанська. Командирові військової частини 3011 Центрального оперативно-територіального об’єднання Нацгвардії України полковникові Олександру Радієвському згідно із наказом Президента України присвоєно звання генерала-майора (посмертно). Лисичанськ до сьогодні є українським.

    …На трасу виїжджаємо дещо з хвилюванням. У ДАІ Луганщини до нас вже інтерес пропав. Не попасти б під обстріл. Звідси до Дебальцевого рукою подати. Але нам не туди. Незабаром Лисичанськ, Линик, Бахмутка, Залізнянськ, Никифоровка, Слов’янськ залишаться позаду. Парадокси часу: величезна площина, де розміщується Лисичанський нафтопереробний завод (акціонерне товариство, акції якого належать у тому числі і російському капіталу), не зазнала жодних руйнувань. А ось цехи механічного заводу, який майже поруч, зруйновано «градами» до нульового рівня. Подібні руйнування є й у районі Слов’янська. Бачимо нашу військову техніку, яку солдати ремонтують безпосередньо біля дорожнього кафе. Війна і життя поруч.

    На одному із блок-постів міліціонери прискіпливо оглядають порожні кузови київських автомобілів. Мовляв, чи не перевозимо зброю? За мить отримуємо «добро» і відправляємося далі. Раз за разом назустріч попадаються позашляховики білого кольору із характерною абревіатурою на кабінах «OSCE» (ОБСЄ - організація із безпеки та співробітництва Європи). Очевидно, тут її представники займаються своєю безпосередньою справою.

    Поступово пришвидшуємо рух автомобілів. Бажаємо якомога раніше прибути до Києва. Врешті-решт о четвертій тридцять понеділка 23 лютого п.р. опинюсь на Центральній автобазі. Позаду - майже дві тисячі важких кілометрів, які за зрозумілих причин подарували не завжди приємні враження.

    Висловлюю щиру подяку водіям Центральної автобази Олександру Мулярчуку, Сергієві Величку, Руслану Корнійчуку, Олександру Ролінському та контролеру технічного стану автомототранспортних засобів (автотранспорт) Івану Переверзі за надану можливість опинитися на буремному сході України.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Київ - Харків - Сєвєродонецьк - Харків - Київ

    Вміння добре працювати - відмінна риса жмеринчан

    Жмеринська колійна машинна станція №79 відзначила 60-річний ювілей. Історія цього трудового колективу розпочалася у лютому 1955-го, коли за наказом начальника Всесоюзного тресту «Рекколія» на станції Брянськ Московсько-Київської залізниці було створено цей підрозділ колійників. А першим керівником став Віталій Петрович ПРИХОДЬКО. Однак вже з кінця цього ж року новостворену колійну машинну станцію очолив Море Борисович БУРМАН - досвідчений фахівець і талановитий керівник, з чиїм ім’ям на більш як чверть століття пов’язані трудові досягнення колективу жмеринських колійників. Жмеринських, бо вже з 1957-го р. колійна машинна станція переїхала до нового місця базування - станції Жмеринка.


    Справжньою кузнею кадрів для колійної машинної станції став Вінницький транспортний коледж.
    Вітаючи колійників з ювілеєм, директор коледжу Михайло Фаліштинський та голова профспілкового комітету Василь Берегута
    вручили начальнику КМС-79 Миколі Дядюну символічний меч, виготовлений вмілими руками студентів цього навчального закладу.

    НЕПРОСТИМИ БУЛИ У ТІ РОКИ умови роботи колійників. Не вистачало техніки, великою була доля ручної праці, важкими були й побутові умови для працівників. Сім’ї колійників селилися в товарних вагонах. Про садочок для малечі годі було й думати, а школярі зазвичай пішки діставалися за декілька кілометрів до найближчої школи. Тож щоб хоч якось виправити ситуацію, саме новий керівник підприємства домігся, аби відкрили дитячий садочок та початкову школу для дітей робітників безпосередньо там, де працювали бригади. Ці садочок та школа містилися у вагонах. І коли бригади колійників відправлялися для виконання робіт у віддалені райони, туди разом з ними відправлялися й садочок зі школою, теж на колесах. Це саме про життя таких колійників писав колись відомий дитячий поет Самуїл Маршак:

    За перегоном - перегон,

    Леса, озера, села.

    Бежит по рельсам

    наш вагон -

    Кочующая школа.

    Отцы и матери у нас -

    Ремонтная бригада.

    И в тех местах стоит

    наш класс,

    Где им работать надо…

    ШІСТЬ ДЕСЯТИЛІТЬ ЖМЕРИНСЬКІ КОЛІЙНИКИ відданою працею творили славну історію колективу не лише на сталевих магістралях Південно-Західної залізниці, а й на інших залізницях країни - Одеській, Львівській, Донецькій. Свого часу про КМС-79 добре знали і в інших куточках тоді ще Радянського Союзу та й за кордоном. Адже за зразкове виконання колійних робіт цей колектив шість разів нагороджувався Перехідним Червоним прапором Міністерства шляхів сполучення СРСР. До речі, вперше цю нагороду колектив КМС-79 отримав ще у 1957 р. за успішне виконання ремонтних робіт на залізницях Угорщини. 26 працівників колійної машинної станції нагороджено орденами СРСР та України, а декілька десятків носять високе звання «Почесний залізничник». Тут працювали і працюють цілі династії. Серед них - родини Шепілових, Швеців, Юзваків, Казимирових, Трищенів, Маланчуків, Крайніків, Гуменних, Пащуків…

    З нагоди ювілею в актовій залі колійників відбулися урочистості, де вшанували ветеранів трудового колективу, його кращих працівників. Пролунали привітання від керівництва Південно-Західної залізниці, керівників місцевих органів влади, колег та друзів. Начальник галузевої служби колії столичної магістралі Віталій Калюжний, вітаючи жмеринчан з ювілеєм, оголосив наказ начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА про заохочення кращих працівників колійної машинної станції за сумлінну працю на залізничному транспорті. Так, знаком «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці» нагороджено начальника виробничо-технічного відділу Юлію Леонову. Медаллю «Кращому працівнику» - виконавця робіт Віктора Сторожука. Знаком «Відмінник Південно-Західної залізниці» - монтера колії Володимира ДемЧука. Годинником від начальника Південно-Західної залізниці - машиніста бульдозера Юрія Шершуна. Ветерани трудового колективу Олена Іванівна ШепІлова, Марія Іванівна Толстонос, Євдокія Степанівна ЛІтвІн та Іван Якович КрайнІк були заохочені теркомом профспілок Жмеринської дирекції залізничних перевезень. А всім учасникам цього урочистого зібрання чудовий настрій дарував колектив художньої самодіяльності Вінницького транспортного коледжу, що підготував для них цікаву концертну програму. До речі, серед всіх працівників колійної машинної станції - до 70% випускників цього навчального закладу.

    ЯК ЗАЗНАЧИВ НАЧАЛЬНИК КОЛІЙНОЇ МАШИННОЇ СТАНЦІЇ МИКОЛА ДЯДЮН, у трудовому колективі разом із досвідченими працівниками трудиться й молодь, яка робить лише перші кроки у власній трудовій біографії. Загалом це люди висококваліфіковані, грамотні, з вищою або середньою спеціальною освітою, раціоналізатори та творчі робітники, яких поєднує вірність обраній професії. Тож саме їм й творити історію сьогодення. Бути продовжувачами кращих трудових традицій колективу.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Ярослава ЧУПРИНИ

    Стратегічне завдання

    Великих руйнувань та збитків принесли терористичні акти, здійсненні на мережах залізничних магістралей мирної частини України. Це і вибухи цистерн на Південній та Одеській залізницях, і підриви мостів на Донецькій. Тому Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про введення «особливого стану», який стосується і посилення охорони важливих об’єктів інфраструктури. Під особливою увагою керівництва держави знаходяться залізничні магістралі.

    За словами керівництва служби відомчої воєнізованої охорони, для запобігання втручанню сторонніми особами в роботу залізниці розроблено низку додаткових заходів попереджувального характеру, яких повинні дотримуватись всі без виключення працівники залізничного транспорту. Це стосується дисципліни, пильності, чіткого виконання посадових обов’язків, вміння правильно реагувати і діяти при виникненні нестандартних ситуацій. Кожен залізничник повинен усвідомлювати свою відповідальність за спільну роботу в боротьбі з незаконними втручаннями.

    Власне на службу воєнізованої охорони покладено стратегічне завдання - посилення охорони та патрулювання залізничних мостів. В оперативному порядку спільно із господарствами колії, електропостачання, сигналізації та зв’язку були створені умови для несення служби на мостах. Зокрема, облаштовано приміщення, налагоджено освітлення і зв’язок. Це й не дивно, адже питання охорони мостів перебуває на особливому контролі у керівництва залізниці.


    Надійна охорона.

    За словами начальника служби відомчої воєнізованої охорони Володимира ЛАПІНА, надзвичайно швидко та якісно вдалось організувати охорону і патрулювання стратегічних мостів завдяки вмілій організації роботи та самовідданості праці начальників загонів та стрілецьких підрозділів столичної магістралі. Після посилення охорони залізничних мостів проведено спільну роботу з органами місцевого самоврядування щодо здійснення роз’яснювальної роботи серед мешканців тих населених пунктів, які знаходяться поблизу мостових переходів. Сьогодні попередження втручань в роботу залізниці - головне завдання працівників воєнізованої охорони.

    Побувавши на деяких мостах магістралі, усвідомлюєш, наскільки важливе і мужнє завдання виконують стрільці воєнізованої охорони залізниці - стратегічне завдання.

    Микола ПАЦАК

    Милая, скромная, обаятельная и привлекательная

    Стать врачом Алла ЛОБОДА мечтала с детства. Первые шаги на пути по-настоящему профессионального становления сделала сразу после окончания школы. В 1987 г. начала изучать медицину в Тернопольском государственном медицинском институте на лечебном факультете, где до 6 курса, как и все студенты, проходила обучение по общей программе. Окончила его в 1993 г. Далее - распределение специалистов по профессиям. Каждый выбирал то направление, которое ему было больше по душе. Уже тогда молодая врач стремилась к знаниям, повышению своих профессиональных навыков. Желание знать больше возрастало.

    ОСОБУЮ РОЛЬ В ПРОФЕССИОНАЛЬНОМ совершенстве Аллы Анатольевны как дерматолога сыграло то, что её преподаватель профессор Нина Ивановна Тумашова так заинтересованно и интересно читала лекции, что выбор молодой студентки был сделан именно в этом направлении.

    - Почувствовала: изучение состояния кожи пациентов - это моё! - с восторгом и благодарностью вспоминает врач-дерматовенеролог дорожной клинической больницы №2 ст. Киев-Пассажирский Алла Анатольевна. Ведь именно Нина Ивановна, которую до сих пор благодарит когда-то студентка, а сегодня считает своим наставником опытнейший врач, привила любовь к дерматологии.

    Есть в жизни Аллы Лободы еще один близкий человек, на которого всегда хочется ровняться, брать пример и как с высококлассного профессионала, каким она является, и как с женщины, матери, которая всегда даст дельный совет. Это - свекровь, врач-педиатр Валентина Федоровна Лобода.

    Дерматовенеролог по профессии, Алла Анатольевна не остановилась на достигнутом и, окончив за два месяца спецкурс дерматокосметологии в практике дерматовенерологии, присоединила тем самым к основной профессии еще один раздел врачебной практики. Получила дополнительное образование - дерматокосметолог.

    РОДИЛАСЬ АЛЛА В Г. СЛАВУТА ХМЕЛЬНИЦКОЙ ОБЛАСТИ, там же закончила среднюю школу. По окончании института вернулась в Хмельницкую область, но уже в г. Шепетовка. И уже не одна - с мужем, где и работали вместе с супругом по специальностям. Она - дерматологом, а Олег Юрьевич - урологом.

    Далее - о семейном счастье. В 2001 г. семья врачей переехала жить и трудиться в Киев. Сегодня Алла Лобода и заведующий хирургическим отделением поликлиники дорожной отделенческой больницы №2 ст. Киев-Пассажирский Олег Лобода гордятся своими детьми.

    - С детьми пойдет уже третье поколение врачей, - с восхищением говорит Алла Анатольевна. - У нас две чудесные дочери. 19-летняя Ольга учится в Национальном медицинском университете имени А.А. Богомольца, а 16-летняя Елена в этом году оканчивает школу. А в будущем, как и мы, её родители, мечтает стать медиком. Правда, девочки еще не определились с направлением.

    Признаюсь, когда я поступала в институт, то хотела, как и все девушки у нас на курсе, быть хирургом, урологом, акушером-гинекологом. Выбор пришёл со временем. Нам с мужем хочется, чтобы дети выбирали то, что им ближе по душе. Мне, например, очень нравится моя работа, я люблю дерматологию. Её секреты познаются с врачебной практикой. Другое дело, когда в семье все медики, и папа, и мама, и бабушка, есть вероятность того, что дети выберут какую-то из их профессий. У старшей - еще три с половиной года впереди, там видно будет. А у младшей так вообще все ещё в планах.

    АЛЛА АНАТОЛЬЕВНА С ВОСТОРГОМ РАССКАЗЫВАЕТ О СВОЕЙ СЕМЬЕ. Досуг проводят вместе, обсуждая новшества медицины - это у семьи профессиональное, любят читать, часто бывают на природе. Очень радостно отзываются о самом младшем любимчике семьи - цвергшнауцере Вальтере, которому недавно исполнилось пять лет. Понимающий друг - пес с умными глазами - очень любит путешествовать. Встречает членов семьи, стоя на задних лапах. Дает положительный нравственный заряд, приносит радость и умиление каждую минуту. И, конечно же, его балуют, особенно на день рождения, покупая разную «вкусняшку». Любимый праздник семьи - Новый год, который ежегодно отмечается в счастливом кругу с главным атрибутом - живой елью.

    Словом, лично для меня милая, скромная, обаятельная и привлекательная Алла Лобода - пример не только в личной жизни, но и в работе.

    Поговорим немного о ней. Многие из читателей нашей газеты наверняка знают, что кожа является самым большим органом человеческого организма. И она, как и все другие человеческие органы и системы, подвержена различным заболеваниям. Думаю, не будет неожиданностью для вас и тот факт, что все проявления, вызванные неполадками в работе систем организма, приводят к значительному ухудшению внешнего вида этого органа.

    Своевременное обращение пациента к квалифицированному врачу позволяет не только сохранить внешность в привлекательном виде, но и избавиться от множества эстетических недостатков кожных покровов. Кабинет Аллы Анатольевны - это именно то место, где вам окажут реальную врачебную помощь. Специалист поможет любому железнодорожнику справиться с заболеваниями кожи любой сложности, и в короткое время восстановить привлекательность. Остается дело за малым - прийти на приём, не затягивая с обследованием. И тогда Алла Анатольевна как врач, специализирующийся на изучении, предупреждении, выявлении, а также лечении заболеваний кожи и её придатков (волос и ногтей), придет на помощь.

    - С КАКИМИ ЗАБОЛЕВАНИЯМИ ЧАЩЕ ВСЕГО ОБРАЩАЮТСЯ К ВАМ ЖЕЛЕЗНОДОРОЖНИКИ И С ЧЕМ ЭТО СВЯЗАНО? - интересуюсь у Аллы Анатольевны.

    - Чаще всего железнодорожники обращаются за помощью с такими проблемами, как аллергический дерматит, бактериальные инфекции кожи, угревая болезнь, псориаз, экзематозные поражения кожи. И, к сожалению, наблюдаю тенденцию к увеличению этих заболеваний. Неблагоприятное воздействие на кожу оказывают внешние факторы: экология, питание, стрессы. Словом, образ жизни имеет прямое отношение к заболеваниям. Человеческий организм устроен так, что даже небольшой сбой в ритмичной работе внутренних органов и систем человека приводит к некоторым проблемам с кожными покровами. Как уберечь себя, к примеру, от аллергического дерматита? Устранить контакт с аллергеном, соблюдать меры предосторожности и максимально использовать средства индивидуальной защиты. Стараться уберечь себя от стрессов - первое правило при заболеваниях любых органов, не злоупотреблять вредными продуктами, соблюдать правильный режим отдыха - работы. При вышеупомянутой болезни жирные, жареные блюда, копчености, сладости и т.д. следует исключить из рациона. К сожалению, вкусное, как правило, вредное.

    ИЗВЕСТНО, ЧТО УХОЖЕННАЯ И ПРИВЛЕКАТЕЛЬНАЯ ВНЕШНОСТЬ является, прежде всего, признаком крепкого здоровья, а кожа - зеркалом внутреннего состояния нашего организма. В чем же секрет здоровой, красивой кожи? - интересуюсь у Аллы Лободы.

    - Чтобы кожа выглядела восхитительно, ее нужно беречь в любое время года. Наносить крема и другие защитные средства - при любых погодных условиях. Будь-то холод, мороз, ветер, жара. Но для этого нужно правильно подобрать средство по типу кожи, обратившись к специалисту. Он расспросит, поможет, подскажет и предложит варианты для каждодневного ухода. Обязательное условие при этом - следить за питанием, соблюдать питьевой режим. Советую пить больше зеленого чая, а лучше всего чай на травах с различными ягодами - это и вкусно, и полезно. К тому же, женщины, - с улыбкой и искоркой в глазах замечает Алла Анатольевна, - должны себя баловать хотя бы один раз в неделю нанесением маски, сделанной даже в домашних условиях. К примеру, маска из банана, яиц, сметаны, меда, трав (если нет никаких аллергических реакций), готовые косметологические маски - все подбирается индивидуально и имеет свое воздействие на кожу. Ведь любая процедура такого рода принесет удовольствие, как на психогенном уровне, так и на физическом. Свою кожу надо любить, холить и лелеять.

    НА ЖЕЛЕЗНОЙ ДОРОГЕ МНОЖЕСТВО ПРОФЕССИЙ, по роду деятельности которых люди днями работают на открытом воздухе. Как же такой категории железнодорожников убе-речь кожу, спрашиваю совета у квалифицированного врача?

    - Если говорить о жаре, это должны быть следующие факторы защиты: головной убор и нанесение солнцезащитного средства, и это обязательное условие - как для женщин, так и для мужчин, - подчеркивает Алла Лобода. - Если же о холоде - защитный крем, выбранный по типу кожи, который наносится за 30 минут до выхода на улицу и предохраняет кожу от негативного воздействия окружающей среды.

    Ведь знания - сила. Учитывая многочисленные кожные заболевания, с которыми обращаются железнодорожники, их легче предупредить, чем лечить.

    Конечно, бывают случаи, когда пациенты, приходя на приём, говорят, что все знают о заболевании из интернета, - делится врач дерматовенеролог, - и лечатся самостоятельно, тем самым, усугубляя создавшееся положение. К сожалению, редко слышишь, что железнодорожник слушал советы и подсказки со стороны, но не стал пробовать. Хочется, и было бы замечательно для пациента в первую очередь, чтобы при первых же симптомах он обращался сразу к специалисту.

    Радует Аллу Анатольевну тот факт, что ныне железнодорожники стали больше заботиться о своём здоровье.

    Татьяна ШЕМЧУК, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО

    Державний символ затверджували на станції Коростень

    Лютневого дня, на території залізничної станції Коростень опівдні зібрався гурт людей - прийшли представники влади, громадськості, школярі… Всі вони стали учасниками мітингу-вшанування з нагоди затвердження малого герба України - тризуба.

    Яким же чином станція Коростень має відношення до герба України? Зигзаги історії, як і долі, бувають досить несподіваними. Отож ця станція, біографія якої вже перетнула сторічний рубіж, тримає у своїй пам’яті важливий для країни історичний факт - у 1918 р. у штабному вагоні поїзда уряду Української Народної Республіки був затверджений нинішній символ як герб України. Автором проекту герба 18-го року виступив архітектор Василь Кричевський. Голова Центральної Ради Михайло Грушевський доручив йому розробку державного символу.

    Як свідчать історики, тризуб - знак дуже давній. Гімн і прапор України творилися вже в XIX столітті, а ось герб у формі тризуба - надбання тисячоліть. Знахідки археологів переконують, що він вже був на нашій землі десятки тисяч років тому: древні боги зображалися із тризубами, він був навершям жезлів вождів слов’янських племен та скіфських царів. Літописи зафіксували, що тризуб у Київській Русі став родовим знаком і династії Рюриковичів. Його карбували на своїх монетах київські князі Володимир Великий та Ярослав Мудрий… Революційні події 1917 р., відроджуючи українську державність, поставили на порядок денний питання Державного герба України. 12 (25) лютого 1918 р., після захоплення більшовиками Києва, Центральна Рада переїхала у Житомир, а потім до Коростеня, який на кілька днів став столицею Української народної республіки. У штабному вагоні Мала Рада і затвердила тризуб гербом УНР.

    У Коростені пам’ятний знак на честь затвердження тризуба як основи малого герба України було відкрито 3 березня 2006 р. Автор - скульптор В. Козиренко. Пам’ятний знак є унікальним у своєму роді, адже пов’язаний він з подіями визвольних змагань 1917 - 1921 років і нашим державним гербом. Отож у Коростені не забувають про вшанування наших святинь, нагадуючи про їх зміст і юним городянам, і дорослим. Адже тризуб - це символ віковічності нашого етносу, сили і слави української державності. Наша прадавня символіка, яка свідчить про невмирущість наших ідеалів, наших прагнень до незалежності і свободи, розвитку і процвітання.

    Оксана КЛИМЧУК

    Роздуми над анкетою, або Олігарх, позолоти ручку!

    Анкета, яку запропонували заповнити днями профспілкові активісти, містила чимало актуальних запитань, які було проігноровано нинішньою українською владою. Нагадаємо, галузеві профспілки напередодні 2015 р. провели Всеукраїнську акцію протесту у формі пікетування Верховної Ради України. Злинуло майже три місяці, а питання про «замороження» розмірів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму на рівні грудня 2013 р (інфляція за 2014 р.) так і залишаються на точці «замерзання».

    В історію пішли заходи із санаторно-курортного лікування за рахунок страхових внесків, збільшено рівень податків для населення з низькими та середніми доходами. «Чи підтримуєте ви вимоги профспілок щодо недопущення знецінення заробітних плат?» - ставить руба питання галузева профспілка. І отримує від мене схвальне «так»! Чи ви проти зростання безробіття? На це у мене негативна відповідь. Чи є я прихильником скасування безоплатної освіти і медицини? Питання дещо дивне. Якщо на порядок денний виходить проблема «замороження» розмірів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Чи я проти підвищення податкового тиску на громадян з низькими та середніми доходами? Безумовно.

    І це у той час, коли Генеральна прокуратура України ніяк не може підібратися до олігархів, які ухиляються від сплати податків. За таку діяльність пересічному громадянину погрожувала б буцегарня, але урядовці вважають, що олігархи є надзвичайно значущі для того, щоб перебувати за решіткою. Найбагатші люди, які часто відповідальні за організацію фінансових криз і спекуляцій, «дозволяють» розплачуватися за «наведені порядки» простим людям, а багатії, у свою чергу, заявляють про необхідність скорочення витрат на школи й лікарні, щоб покрити дефіцит бюджету. У той час як багато хто з них попросту не платять свою частку податків. Ця спіраль твердих заходів економії сприяє різкому зростанню нерівності у нашому незбагненому світі. Чи такий він уже незбагнений?

    Під час грудневої прес-конференції у Міністерстві оборони України мене не полишала думка про те, що українське військо відроджується завдяки волонтерам, звичайним українцям, які жертвують власні гривні на фронт. Хоч жодних статків не мали і не мають. От би і поділилися власними гаманцями з першої найбагатшої десятки українці, яким журнал «Forbes» надав власні шпальта, підбиваючи підсумки капіталістичного змагання у 2014 р.

    Відразу зауважимо, що інформація, подана у цьому матеріалі, не може бути «правдою в останній інстанції», адже олігархи чи неохоче висвітлюють свою допомогу, чи просто не мають чим похвалитися, чи не допомагають фронту.

    1. Ринат Ахметов. 11200000000$

    Найбагатший українець протягом останніх років впевнено піднімав рівень своїх статків за керування всіх президентів України, скуповуючи за безцінь державні активи. Попри те, після початку активних бойових дій із вуст найбагатшого українця не пролунало жодного слова на підтримку українських солдат. Уся допомога благодійних фондів валютного мільярдера зводилася лише до формування «гуманітарних конвоїв» мешканцям окупованих територій. Із конвоями - теж окрема історія, адже частина добровольчих батальйонів впевнена, що таким чином Ринат Леонідович просто постачав продукти саме сепаратистам, а не мирним мешканцям.

    2. Віктор Пінчук. 3000000000$

    Український бізнесмен, політик, зять другого президента України Леоніда Кучми Віктор Пінчук здивував частину людей ще під час Революції Гідності, коли заявив, що події Майдану «вселяють в нього оптимізм». Проте після початку воєнної агресії Росії ані гучних заяв, ані суттєвої допомоги ні від Пінчука, ні від благодійного фонду його імені українці не бачили до жовтня 2014 р., коли анонсували створення проекту «Медсанбат». Реалізовував проект благодійний фонд імені Віктора та Олени Пінчуків. За чотири місяці «Медсанбат» провів 17 тренувальних курсів у різних куточках України, через які пройшли 1700 осіб. Час, проведений у зоні бойових дій, загалом складає 5 тижнів. За цей період 150 лікарів і медичних фахівців були забезпечені військовими медичними сумками. Чи достатньо такої допомоги від людини з мільярдними статками, вирішувати кожному особисто? - запитує Ярослав Ніколін у «Слові Просвіти» (№6 від 12 - 18 лютого 2015 р.)

    3. Геннадій Боголюбов. 2000000000$

    Геннадій Боголюбов - один зі співвласників групи «Приват» і один із найбагатших бізнесменів країни. Зі слів прес-секретаря Єврейської громади м. Дніпропетровська, багато часу приділяє допомозі місцевим ветеранам Великої Вітчизняної війни, жертвував 1 000 000 $ на купівлю молитвеників для юдеїв-ашкеназі, які моляться біля Стіни Плачу в Єрусалимі. Про допомогу для держави, яка принесла йому ці мільярди, як і про ставлення до подій на cході, дізнатися просто неможливо. За весь час бізнесу в Україні Боголюбов дав усього лише кілька інтерв’ю...

    4. Ігор Коломойський. 1800000000$

    Напевно, найвідоміший олігарх із нашого списку Ігор Коломойський завдяки старанням російських ЗМІ став заледве не героєм для певної когорти українців. Одному з власників «Приватбанку» та низки українських ЗМІ приписували фінансування і Правого Сектору, і добровольчих батальйонів, і навіть подейкували про створення приватної армії. Насправді ж, Коломойський із перших днів воєнної агресії Росії чітко визначив свою позицію, заборонив кредитні лінії для солдат, які воюють у зоні АТО, та, за наявною інформацією у вітчизняних ЗМІ («Факты и комментарии», «Сегодня»), справді суттєво допомагав низці добровольчих батальйонів.

    5. Вадим Новинський. 1400000000$

    Вадим Новинський - росіянин, що отримав українське громадянство з рук Віктора Януковича лише 2012 р., а став народним обранцем завдяки голосам нині анексованого Севастополя, ніколи не відзначався проукраїнською позицією. За час проведення АТО від Вадима Новинського не прозвучало жодних слів підтримки на адресу українського народу, а після анексії Криму бізнесмен певний час продовжував фінансувати ФК «Севастополь», що, попри заборону ФІФА, виступав у другій регіональній лізі Росії. В мережі немає жодної інформації про будь-яку допомогу Вадима Новинського ні мешканцям тимчасово окупованих територій, ні солдатам української армії...

    6. Петро Порошенко. 1300000000$

    Розмірковувати про особистий внесок чинного Президента України у розвиток української армії та захист державного суверенітету важко. Адже наразі першочерговими завданнями для Петра Олексійовича є таки не особиста допомога, а забезпечення та налагодження ефективної співпраці олігархату з державою. Проте необхідно відзначити, що благодійний фонд імені Петра Порошенка таки працює над проблематикою АТО. Так, за останні кілька місяців фонд реалізував проекти із ремонту КУНГів (кузов уніфікований герметизований) із придбання пральних і сушильних машин, разом із корпорацією Roshen фонд допомагає дітям солдатів АТО.

    7. Юрій Косюк. 1300000000$

    Український підприємець Юрій Косюк, власник і голова правління ПАТ «Миронівський хлібопродукт» (МХП), а з 2008 р. ще й Герой України, наразі позаштатний радник Президента. Довгі пошуки хоч якоїсь інформації про допомогу солдатам у зоні АТО не дали жодних результатів. Проте вдалося знайти іншу інформацію, зокрема про те, що під час активної фази АТО радник Президента зі статками на рівні лідера держави прекрасно відпочивав за її кордоном...

    8. Костянтин Жеваго. 1100000000$

    Бізнесмен та народний депутат України Костянтин Жеваго, який прийшов до Верховної Ради як самовисуванець, не надто активно коментує події на сході держави, проте за допомогою підконтрольних йому підприємств таки здійснює фінансову допомогу. Зокрема в липні 2014 р. полтавський гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК, Комсомольськ, Полтавська обл., основний власник - Костянтин Жеваго), контрольований британською Реггехро ріс, виділив на потреби учасників антитерористичної операції 1,5 млн. грн. Хоча зважаючи на те, що в листопаді того ж року Костянтин Жеваго «засвітив» у Києві свій новенький унікальний автомобіль Fеггагі 8А Арегіа, то сума допомоги в 1,5 млн. грн. є для олігарха зовсім не суттєва.

    9. Сергій Тигіпко. 1000000000$

    Український політик і заступник голови Партії регіонів Сергій Тигіпко, незважаючи на критику проведення АТО його однопартійцями, за допомогою благодійного фонду свого імені, мінімально, але таки допомагав українській армії. Так остання згадка про допомогу датується серединою жовтня, коли у рамках третьої хвилі благодійної допомоги військовим шпиталям і медзакладам, де лікують учасників АТО, Фонд Сергія Тигіпка передав Дніпропетровському військовому шпиталю необхідні медикаменти на загальну суму 80 тис. грн.

    10. Олександр Ярославський. 932000000$

    Український бізнесмен, донедавна - співвласник «УкрСиб-банку» і президент харківського ФК «Металіст» Олександр Ярославський, попри те, що значну частину його бізнесу «віджали» за часів правління Януковича, і далі продовжує вважати себе аполітичним, неохоче коментує події на сході України. Про благодійність харківського мільярдера в мережі не мало інформації, але жоден із проектів не пов’язаний із підтримкою армії.

    У зазначеній анкеті, яку розповсюдили профспілкові активісти, є і таке запитання, які дії профспілок мають впроваджуватися для відстоювання прав та інтересів спілчан? І є наступні варіанти відповідей: проводити колективні переговори, консультації і зустрічі з Урядом України, чи масові акції протесту? А може ініціювати проведення страйків? - запитують автори зазначеної анкети. І нарешті просять визначитись з делегуванням профспілок на державне віче з приводу вимог до відставки Уряду. Можливі варіанти?

    Олігархи, час позолотити руку захисникам Вітчизни! Не чекаючи, коли ваші статки почнуть ділити «ввічливі зелені чоловічки» з путінського Кремля!

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Для кого лунатиме «Сказка моей жизни»?

    «Незважаючи на складні часи, керівництво Південно-Західної магістралі виконує колективний договір та підтримує спортивну роботу», - зазначив у привітанні переможців турніру з настільного тенісу та шахів серед працівників залізниці завідуючий відділом соціального захисту та спортивно-масової роботи Дорпрофсожу Володимир КРАВЧЕНКО.


    Переможці змагань

    Цьому передували два дні турніру, що дали можливість учасникам командно-особистих та особистих змагань з усіх дирекцій та управління Південно-Західної залізниці повною мірою продемонструвати свою майстерність, витривалість. А ще насолодитись рівнем організації спортивних баталій. Особливо, як відзначали учасники тенісних змагань, якістю столів для гри, підлогового покриття та й умовами проживання під час відрядження. У деяких дирекціях, на жаль, годі сподіватись на велику увагу та достатнє фінансування спортивних заходів та інвентарю.


    Тетяна ШАФАРЕНКО


    Вікторія КОРЖУК

    Знайомство зі спортсменами-аматорами, розмови, жарти, спортивний «сленг» дозволили відчути себе причетними до гурту людей, яких об’єднує гра. Згодом ракетки не здавались уже такими маленькими, а тенісні кульки занадто легкими, коли ми бачили мокрі спини та облиті потом обличчя учасників змагань. Як сказав нам тренер команди Козятинської дирекції, наш добрий знайомий та неодноразовий переможець турнірів та залізничних спартакіад Іван ПОБЕРІЙ, під час гри у теніс задіяні всі групи м’язів і навантаження вдвічі більше, ніж у футболі. Не будемо принижувати футбольих гравців, та подивуватися силі й витримці учасників змагань за тенісними столами було варто. Слід відзначити, що поряд з відомими гравцями, такими як Наталія БОНДАРЧУК, Владислав ХОМЕНКО, Любов МАЄВСЬКА, ми познайомились із не менш талановитою молоддю. І що приємно, чи то після нашого спілкування, чи то так і мало статися - їхні імена ми почули у списку переможців. Так що тримайся, досвіде, молодь йде вперед!


    Дмитро КОПИЛОВ


    Галина ЯНКЕВИЧ

    Досить цікаво було спостерігати за моментами подачі кульки: швидкість, реакція, рухливість - то, мабуть, загальнозрозумілі речі. А ось коли якимось «магічним» рухом гравцеві перед кидком вдається відволікти увагу суперника, - тут вже й розум та кмітливість виступають на боці переможця. Гравцем саме з такою не схожою на інші манерою подачі та стилем гри, на нашу думку, міг би бути Дмитро ДЕМЧУК (Козятинська дирекція). А на думку журі, він ще й став срібним призером в особистому заліку з настільного тенісу.

    Ще одна цікава деталь: під час наших розмов з учасниками змагань на слух двічі потрапило прізвище тренера. Як згодом з’ясували, юних Таню ШАФАРЕНКО (Коростенська дирекція) та Вікторію КОРЖУК з Київської дирекції надихнув на заняття настільним тенісом, навчав азів один і той же вчитель фізкультури Кожухівської середньої школи Анатолій КОРЖУК. Що ж, дівчата не підвели: медалі за третє і перше місця в особистому заліку в їхньому здобутку.

    ЗМАГАННЯ З ШАХІВ. Тут панує тиша, лише звук годинників «говорить» за гравців. Самі ж вони досить зосереджені і гранично уважні. Дійсно, королівська гра!

    З першої хвилини, з того моменту, коли шахіст сів за дошку, навколишній світ для нього зникає. Він - сама концентрація, адже внутрішній спокій і холоднокровність, як відомо, збільшують вірогідність позитивного результату.

    Спостерігаємо за грою як чоловіків, так і жінок. Зовні всі виглядають дуже спокійними, об’єктивно оцінюючи ситуацію, переналаштовуючись, кожен з них раз за разом робить нову спробу поставити перед суперником максимально складну проблему - цугцванг (коли будь-який хід веде до погіршення позиції - ред.). Після гри згодом намагаються «програти» інші можливі варіанти, палко обговорюють «невірні» ходи і рейтинг живучості тури чи ферзя…

    Партії зіграно. Шахматна королева займає своє місце у коробці і змішується з пішками. Переможці підіймаються на п’єдестал для нагород. А потім святкуватимуть перемогу та ділитимуться враженнями, адже зустрілися найкращі!

    А ОСЬ І ПРІЗВИЩА ПЕРЕМОЖЦІВ. ШАХИ. Третє місце в особистому заліку серед жінок виборола Ірина ШВЕЦЬ (Управління Південно-Західної залізниці). Друге - у Наталії ВЛАСЕНКО (Коростенська дирекція), а перемога - у Наталії ПЕТРОВОЇ (Жмеринська дирекція).

    У чоловіків місця розподілились таким чином: бронза в Олександра ШАПОВАЛОВА (Конотопська дирекція), срібло взяв Артур РОЄНКО (Жмеринська дирекція), а переможцем став Володимир ЯНЮК (Козятинська дирекція).

    У командному заліку серед жінок лідирує команда Жмеринської дирекції, друге місце - команда з Конотопської дирекції, третє - у коростенців.

    Чоловіки у командному заліку зі ст. Хутір Михайлівський стали переможцями, друге місце - Київська дирекція, бронза - у козятинців.

    НАСТІЛЬНИЙ ТЕНІС. Третє місце в особистому заліку серед жінок у Тетяни ШАФАРЕНКО (Коростень), друге - у Наталії БОНДАРЧУК (Коростень), а золото - в руках Вікторії КОРЖУК з Київської дирекції залізничних перевезень. У чоловіків Владислав ХОМЕНКО (Київська дирекція) вийшов на третє місце, друге - у Дмитра ДЕМЧУКА (Козятинська дирекція) і переможець - Євген ОМІЦИНСЬКИЙ (також Козятинська дирекція). У командному заліку місця визначились у наступній послідовності: третє місце (жінки) - команда Конотопської дирекції, друге - за козятинцями, і перемога у команди з Коростенської дирекції.

    Серед чоловіків: команда з Коростенської дирекції - третє місце, друге - у козятинців, як і переможне перше.

    ПІД ЧАС НЕВЕЛИКИХ ПЕРЕРВ У ІГРАХ МИ ПОСПІЛКУВАЛИСЯ ІЗ ЗАЛІЗНИЧНИКАМИ - УЧАСНИКАМИ ЗМАГАНЬ. ОСЬ ЇХ ВРАЖЕННЯ ВІД ГРИ.

    Тетяна ШАФАРЕНКО, 25 років, працює сигналістом-дефектоскопістом Коростенської дистанції колії:

    - Тенісом займаюся давно, ще зі школи. Тренувалася після занять. Дуже вдячна вчителю Анатолію Сергійовичу Коржуку за гарні уроки та набуті навички. Ще з тих часів їздила на змагання. На турнірі такого рівня беру участь вперше - це мій дебют. Дуже хвилююся. Для мене головне, як то кажуть, не перемога, а участь. Та все ж таки мрію про якесь маленьке призове місце, яке хочеться зайняти. Адже суперники достойні, всі добре грають. Перша гра з суперницею зі Жмеринської дирекції залізничних перевезень далася мені важко, але я перемогла.

    Вікторія КОРЖУК, 21 рік, обіймає посаду бухгалтера Київського теркому:

    - В теніс граю з початкових класів школи. Раніше виступала за школу, зараз - за залізницю. Я взагалі люблю спорт, особливо настільний теніс. Ще займаюся волейболом - також рухливим видом спорту і, як мені здається, виходить непогано, тому намагаюсь розвиватися ще більше. Бракує лише часу. А позмагатися з достойними суперниками завжди приємно. Допомагає ракетка, зроблена власноруч. Мій тренер, ще зі шкільних часів і до сьогодні, Анатолій Коржук робить самостійно - купує матеріали, вирізає, наклеює необхідні елементи на ракетку.

    Під час гри навчилася контролювати емоції - тримаю все в собі, бо у шкільні роки була запальна, і це заважало та негативно позначалося на грі. Зараз налаштовую себе на перемогу: «Не панікувати, спокійно грати та вигравати».

    Дмитро КОПИЛОВ, 23 роки, працює інженером-технологом локомотивного депо Щорс:

    - Захоплююсь тенісом майже рік, у перерві між силовими тренуваннями, для розвитку реакції, щоб тіло, так би мовити, не застигало. Ще займаюся армрестлінгом. Уперше беру участь у турнірі з настільного тенісу. Суперники сильні, грати можуть і вміють. Свої сили, як на любительському рівні, оцінюю так: можу як «взяти» гру, так і програти. А взагалі, все що ставлю за мету - здійснюється. Відверто скажу, більше переймаюся за дівчат з нашої дирекції, ніж за себе. Бо напередодні весни та такого чудового свята як 8 Березня хочеться побажати їм перемоги. А ще - миру, добра, вдачі та здоров’я, щоб їхні мрії здійснювалися, всього найсвітлішого та доброго. А моя мрія - знайти супутницю життя! Для неї - єдиної - заспівав би пісню Володимира Кузьміна «Сказка в моей жизни», станцював, приготував би смачну страву, наприклад, наліпив пельменів.

    Галина ЯНКЕВИЧ - інженер з охорони праці Козятинської дистанції колії:

    - Цього разу на турнірі зайняла четверте місце, хотілося бажати кращого. Грати в шахи навчив мене дідусь, за що я йому вдячна. З того часу, коли в Козятинській дирекції я зайняла І місце, беру участь у турнірах, що проходять у ДФСК «Локомотив» у Києві. Тут цікава атмосфера. Це вже моя четверта гра. Була вона складною, напруженою. Найбільш запам’яталася передостання партія. Хоч суперниці і сильні, але треба боротися. А для цього треба розвиватися, більше займатися, приділяти шахам більше уваги. Мене неодноразово запрошували в Козятині на заняття у гуртках, та не вистачає часу, виховую маленьку доньку. Ми з чоловіком Сергієм вдома граємо в шахи на любительському рівні - на бажання - так цікавіше. Грає і дитина. Маю плани на майбутнє - займати призові місця.

    P.S. А бажання свої Галина почала загадувати ще наприкінці змагань, адже останнього зимового дня у пані Янкевич - День народження.

    Валентина КОЛЯДА, Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Як поріднились 8 Березня, 9 Травня та Новий рік

    Станція Халимонове, можна сказати, унікальна. Бо розташована вона на межі Сумської і Чернігівської областей. Ліворуч глянеш - село Тулушка Конотопського району, праворуч - с. Калинівка Бахмацького. Сумарна протяжність колій тут чи не найбільша серед подібних лінійних дирекцій. Традиція - розпочинають влітку викошувати бур’яни у Брянській горловині. Та поки дійдуть до Конотопської, Брянську знову косити треба. Тільки то справа чоловіча - начальника станції Миколи КЛІЦЕНКА. Не позаздриш. Що ж, така робота.


    Погляд крізь роки. Чергова по станції Халимонове Євдокія КУЛИК.

    Але до літа ще далеко, тому вся увага на жінок, точніше, на Євдокію Кулик. Щороку 8 березня вона святкує і свій день народження. Унікальний збіг. Я вперше зустрічаю жінку, якій випало народитися саме на восьме. Але й це ще не все. Її чоловік Микола Леонідович народився 9 травня. Одружувалися вони 31 грудня. Уявляєте, Новий рік - і весілля... Після дванадцятої починається така «свайба», що і небу жарко, і землі.

    - Народитися на 8 березня і на 9 травня - просто випадок. Але одружуватися на Новий рік... Навмисне? - запитую Євдокію Миколаївну.

    - Ніскілечки, - відповідає. - Подали заяву. Із датою у ЗАГСі було строго - рівно два місяці після заяви. І вийшло, що розписуватися треба в суботу 31 грудня. Тож весільна фотографія - біля ялинки.

    До речі, чоловіком юної чергової по станції Халимонове став помічник машиніста локомотивного депо Конотоп Микола Кулик. Тепер він, зрозуміло, вже давно машиніст і вже збирається переходити у почесну ветеранську когорту.

    - Як швидко летить час? - продовжує Євдокія Миколаївна. - Першого грудня 1978 року був мій перший робочий день на станції. Мороз, сонце, а ми з начальником станції Михайлом Телєгою обходимо стрілки. Тридцять сім років минуло...

    Євдокія Кулик - бахмачанка. Із міста, де, здається, всі - залізничники. Або із залізничних родин.

    - Ні, батьки на залізниці не працювали. Та моє дівоче прізвище - Глинська.

    - А часом ви не родичка Петрові Глинському?

    - Родичка. Рідна сестра.

    Я знову дивуюся збігові, бо про Петра Миколайовича Глинського, електромонтера шостого розряду Бахмацької дистанції сигналізації і зв’язку, писав не раз. Цікавий співрозмовник, майстер «золоті руки»...

    Станція Халимонове - маленька. Якщо не брати до уваги довжину станційних колій, звичайно. У штаті - сім залізничників. Микола Кліценко, Євдокія Кулик, Валентина Ільченко, Катерина Оселедець належать до старшого покоління, до молоді - Катерина Проценко, Євгенія Оболоник та Сергій Сунка. Але є ще один працівник, який ніде в паперах не значиться, - Халимон. Хтось залишив у вокзалі малесеньке котеня. Воно прижилося, виросло... Стало чорним, як ніч, пухнастим, великим, зеленооким і поважним котом. Халимон повністю на самозабезпеченні. Миші зі станційних приміщень зійшли, тож котище тепер перекинувся на всяку дрібну польову живність. Словом, і кіт в Халимонову унікальний.

    Микола ПАЦАК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба: 0(44)-4069708 факс 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Для ділового листування та звернення громадян: pzz@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05