РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 44 (14 листопада 2014)
  • Випуск №44 14 листопада 2014
    Зміст
    1. За особисті перемоги на благо рідної залізниці! (Іван СОТНИКОВ)
    2. Щоб йшли поїзди без ризику (Сергій ГУК)
    3. «Не стреляйте в наших сыновей!»
    4. «Українські залізниці» на видавничому видноколі (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    5. Про актуальну поезію та патріотизм, доведений словом і ділом (Оксана КЛИМЧУК)
    6. Причина крадіжки - «природні потреби»
    7. Електричний струм і шибеник
    8. Транзит під небесами (Анатолій САДОВЕНКО)
    9. Гармонія Анатолія МУРАСТОГО (Микола ПАЦАК)
    10. І ми воювали - Перемогу кували

    За особисті перемоги на благо рідної залізниці!

    Перелік залізничників Південно-Західної, нагороджених напередодні галузевого свята, перевищив 500 осіб. Днями в актовій залі управління столичної магістралі мали змогу отримати нагороди понад 50 щасливців. Для тих, хто за об’єктивних причин не отримав того дня заслужені почесні знаки, грамоти, годинники, приємні хвилини ще попереду. Нагороди передано до відповідних галузевих підрозділів.

    У своєму виступі начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН поздоровив працівників столичної магістралі та побажав її трудівникам нових досягнень у виробничій діяльності, успіхів у всіх починаннях, здоров’я й сімейного благополуччя.


    Начальник Південно-Західної залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН вручає Почесну грамоту касиру квитковому станції Бородянка Людмилі Олександрівні КАЧАЛЕНКО


    Фото на згадку

    У короткому виступі Олексій Мефодійович наголосив на тому, що традиції нагороджувати шанованих за працю, виробничі успіхи людей, є стабільними, попри тимчасові труднощі через падіння рівня транзитних перевезень. Часи змінюватимуться на краще. Завдяки старанням кожного залізничника, колективу кожного підрозділу працює величезний транспортний комплекс країни. На закінчення керівник магістралі нагородив велику групу працівників за сумлінну працю.

    - Бажаю вам особистих перемог на благо рідної залізниці! - сказав Олексій Кривопішин.

    Після того, як фотокореспондент «Рабочего слова» О. ЧУМАЧЕНКО та фотограф Дорожного центру науково-технічної інформації В. ЧЕЛЮСКІНА закінчили свою репортажну роботу, ми мали змогу поспілкуватися із машиністом першого класу локомотивного депо ст. Київ-Пасажирський В’ячеславом ЗАСТАВНИМ.

    Його понад 25-річний труд оцінено гідно. Є чим пишатися досвідченому механіку - наставнику залізничної молоді. В’ячеслав Євгенович поставив на крило багатьох машиністів. Мільйони кілометрів колій, сотні тисяч пасажирів, які вчасно діставалися кінцевого пункту подорожі, - результат не простої, але почесної за всіх часів праці. У нашій розмові він просив висловити на шпальтах залізничного видання щирий привіт всім залізничникам - Жити завжди щасливо! Щоб біда обминала кожну домівку! Миру, світла, добра! А сталеві колії нехай будуть безпечними та оксамитовими. Бажаю колегам та їхнім родинам достатку.


    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Іван СОТНИКОВ

    Щоб йшли поїзди без ризику

    Ось і добігає завершення найпродуктивніший у роботі колійників сезон - літній. Дякувати тривалій теплій осені, він дозволив максимально використати виробничі можливості й виконати все заплановане і не тільки. Було вирішено на прикладі одного з підрозділів ознайомити читачів «Рабочего слова» з тим, як колійниками виконуються поставлені завдання. За рекомендацією щодо героїв майбутнього репортажу звернувся до начальника галузевої служби колії Віталія КАЛЮЖНОГО. Він запропонував відвідати ст. Миронівка, де в ці дні робітники Бахмацької колійної машинної станції (КМС-285) працюють над заміною стрілочних переводів.

    Перша електричка з Києва до Миронівки прибуває майже о десятій ранку. Тому на підготовчі роботи не встиг. Коли був безпосередньо на місці робіт, тут уже закінчили демонтаж старої стрілки, планування земляного полотна і почали вкладати новий перевод.


    Встановлюється новий стрілочний перевід


    Головний інженер КМС-285 Віталій МАМАТКУЛОВ і виконроб Володимир ПІХОТА обговорюють обсяги роботи


    Машиніст стрілочного укладального крану Олександр КОНДРАТЕНКО

    Головний інженер КМС Віталій МАМАТКУЛОВ, який керує тут роботами, розповів, що заміні підлягають стрілочні переводи, що відпрацювали свій ресурс. Тут, на головному ходу станції, напружений і вантажний, і пасажирський рух. Цінні тонни, що перевозяться залізницею, впливають на колію. Ось метал і не витримує. А взагалі стрілочний комплекс цього підрозділу впродовж тижня має замінити на станції чотири стрілочних переводи. Вчора зроблено один, сьогодні буде готовий другий, наступні два дні - ще по одному.

    - По закінченню робіт у Миронівці, - розповідає Віталій Геннадійович, - буде завершено річний план нашої КМС із заміни стрілочних переводів. Навіть з перевиконанням на дві одиниці.

    Як вдалось дізнатися, крім цього комплекс з ремонту стрілочних переводів з початку року замінив на старопридатні 41 перевід, при плані 20, середній ремонт виконано на 39 стрілках, при плані 16.

    І ось потужний стрілочноукладальний кран, яким керує машиніст Олександр КОНДРАТЕНКО, один за одним розміщує елементи нового переводу. Виконроб Володимир ПІХОТА і бригадир Віталій МАЛЄТА проводять заміри. Все має бути вкладено з ювелірною точністю. Після цього монтери колії скріплюють конструкцію.

    Як тільки основний елемент змонтовано, до роботи приєднуються фахівці Фастівської дистанції сигналізації та зв’язку - встановлюють апаратуру переводу стрілки, перевіряють роботу електричної мережі.

    Нарешті кран вкладає завершальний елемент. Це, як пояснив Віталій Маматкулов, досить трудомісткий процес.

    Роботу майже закінчено. Залишається засипати в шпальні ящики щебінь. Після чого залучити до роботи виправно-підбивочну рихтувальну стрілочну машину. І стрілка готова до роботи.

    До речі, під час встановлення переводу на сусідньому, який не підлягає заміні, було виявлено сильну зношеність. Користуючись нагодою, колійники і там замінили несправну рейку. А якщо пройшли б повз «хворий» стрілочний перевід? Можемо уявити, як згодом можливістю «спіткнутися» скористалась, приміром, вагонна колісна пара… Отже колійники унеможливили транспортний інцидент.

    Роботу колійника по-праву можна назвати трудовим подвигом. Не стільки за кількість щоденних завдань, які з успіхом виконуються, скільки за відношення до дорученої справи, за ту повагу до слова «потрібно», з яким колійних справ майстри часом без відпочинку і в дощ, і в мороз, і в хуртовину трудяться на коліях. Щоб йшли поїзди без ризику. Таким чином до загального звіту можна додати ще один стрілочний перевід, на якому замінено дефектний елемент.


    Фото автора

    Після підготовки статті до друку редакція попросила начальника галузевої служби колії Віталія КАЛЮЖНОГО прокоментувати побачене нашим кореспондентом:

    «Дійсно, підрозділами служби впродовж поточного року виконано великий обсяг робіт. А саме: посилений капітальний ремонт колії при річному плані 5,3 км виконано 9,1 км, капітальний ремонт колії більш ніж вдвічі перевищив планове завдання, середній ремонт стрілочних переводів виконано на 237%. Перевиконані й такі показники, як суцільна заміна рейок новими, середній ремонт колії, заміна стрілочних переводів на залізобетонних брусах старопридатними та інші.

    Ми зі стовідсотковою готовністю підготувалися до роботи в зимовий період. Повністю готові до експлуатації всі снігоприбиральні та снігоочисні машини, перевірено і пройшло випробування обладнання пневмообдуву та електрообігріву стрілочних переводів і так далі».

    Сергій ГУК

    «Не стреляйте в наших сыновей!»

    Не стреляйте в наших
    сыновей!
    Ведь нет большего горя,
    чем хоронить своих
    детей!

    Під час війни чужого горя не буває. Не змогла залишитися осторонь долі героя нашого краю - мого земляка Юрія Костюченка, який загинув у зоні АТО, захищаючи нашу неньку Україну. Так, біда прийшла і на нашу Щорсівщину. У віці 37 років геройськи пішов із життя мешканець села Займища Щорського району Юрій Костюченко. Під час виконання бойового завдання - захисту донецького аеропорту, Юра загинув у танку, підбитому російськими окупантами. Разом з усім екіпажем… Тож ховати бійця довелося у закритій домовині, яку було вкрито синьо-жовтим прапором. Домовину на плечах несли солдати, траурна процесія була досить великою: багато військових, земляків, рідних, односельчан, представників офіційних організацій та й просто небайдужих людей.

    Я глибоко впевнена, що країна повинна знати своїх героїв. Саме ця думка спонукала мене написати про Юрія. Зізнаюся, дуже хотілося поговорити з матір’ю загиблого солдата. Розпитати про сина, попросити роздивитися його фотографію. Але я не дозволила собі цього зробити. Судіть самі: яким може бути інтерв’ю з матір’ю, яка втратила сина? Як можна розпитувати про найстрашніше горе для кожної жінки? Тому я обмежилася розмовами із земляками, які були знайомі із загиблим, і дещо дізналася про нашого героя.

    Юра народився, виріс і жив у селі Займище Щорського району, мав двох сестер. Після школи навчався у Щорському професійно-технічному училищі. Згодом працював у колгоспі та на підприємствах міста Щорс. Влітку цього року пішов на військову службу під Черніговом, а у вересні потрапив на буремний схід, де і загинув 5-го жовтня під Донецьком. Уявляєте, який жах пережили його матір, дружина, коли тіло загиблого не можна було одразу забрати? Смерть настала 5-го, а похорон відбувся 31 жовтня. Три довгих тижні сім’я не мала змоги поховати Юру... Та ось над могилкою бійця пролунали автоматні постріли, для Юрія Костюченка війна скінчилася. Він поклав своє життя за всіх нас, на нашу рідну Україну!

    А скільки ще їх зараз - українських бійців в умовах холоду, нелюдських побутових умов стоять не на життя, а на смерть за нашу землю. Тільки на нашому залізничному вузлі певна кількість людей воює за Україну. Серед працівників локомотивного депо Щорс Південно-Західної залізниці вже три звитяжця перебувають у зоні АТО - це Дмитро КУЧЕРОВ, Сергій ЗІНЧЕНКО та В’ячеслав БУЛДЕНКО. Нещодавно я брала невеличке інтерв’ю в одного з них - В’ячеслава Булденка, якого відпустили з фронту в коротку відпустку. Ніколи не забуду той момент, коли В’ячеслав прощався з нами - своїми співробітниками. Я не знала, що просте слово «До побачення» може бути таким складним для вимовляння. Зізнаюся, що того вечора вдома просто по-жіночому розревілася, від розпачу і болю за нашу рідну Україну. Через відчуття безсилля щось суттєво змінити. Але коли сльози висохли, я роздумалася, що всі разом ми все ж таки обов’язково змінимо хід війни. Адже такого героїзму, як у наших солдат не завжди знайдеш у інших народів. Та скоріше б закінчилася бійня! Ці слова - крик душі кожного українця, кожної української жінки - дружини, матері, коханої. Одна фраза російською мовою із десь почутого вірша бентежить серце, розноситься українськими просторами і об’єднує тисячі українських матерів: «НЕ СТРЕЛЯЙТЕ В НАШИХ СЫНОВЕЙ!!!»

    Анна ПОЛЮШКО,

    м. Щорс


    «Українські залізниці» на видавничому видноколі

    В інтерв’ю із головним редактором Міжнародного техніко-економічного журналу «Українські залізниці» Клавдією МОТОВІЛОВОЮ вдалося з’ясувати її думку про творчі перспективи цього видання, що нещодавно відзначило першу річницю свого існування на видавничому видноколі.




    - Клавдіє Олександрівно, розкажіть, будь ласка, які цілі ставилися при створенні видання, і чого вдалося досягти Вам і Вашим колегам на сьогодні?

    - У липні 2013 року вийшов перший номер Міжнародного техніко-економічного журналу «Українські залізниці». Головне завдання при цьому полягало у створенні «майданчика», де залізничники могли б на професійному рівні вести діалог щодо діяльності залізничного комплексу держави. За понад рік існування ми постійно знайомили наших читачів з основними новаціями як залізничників-практиків, так і науковців. Ми є виданням, яке на всеукраїнському та міжнародному рівнях постійно піднімає актуальні питання у сфері технічної та економічної розбудови вітчизняних залізниць, мережі міжнародних транспортних коридорів, що проходять територією України. Крім цього, на шпальтах журналу висвітлюються напрямки поступової інтеграції українських залізниць до європейської транспортної системи. На шпальтах видання присутні керівники профільних міністерств, окремих залізниць, нашого центрального залізничного апарату, науковці та керівники промислових підприємств. Редакція зміцнює творчі зв’язки і з окремими фахівцями залізничних підрозділів.

    Журнал «Українські залізниці» покликаний стати корпоративним виданням Укрзалізниці. Його основною метою є підвищення корпоративного іміджу кожної із сталевих магістралей України, зростання рівня конкурентоспроможності Укрзалізниці, ствердження її репутації та досягнення техніко-економічної стабільності.

    Змістовна структура нашого видання спрямована на висвітлення всієї гами ділових, економіко-правових, соціальних, культурних та інших напрямків діяльності в сфері залізничного транспорту. Мета редакційної колегії - повне і об’єктивне відображення на шпальтах позиції не тільки Укрзалізниці, а й усіх учасників транспортного ринку.

    Наразі ми тісно співпрацюємо з прес-центрами залізниць, беремо участь у науково-практичних заходах. А саме: конференціях, семінарах, виставках, форумах, проводимо тематичні опитування, акції з метою визначення найгостріших питань серед фахівців-залізничників. Робимо все, щоб наше видання було необхідною і допоміжною ланкою у вирішенні головних проблем транспортної галузі.

    На сьогодні журнал має передплатників і читачів у всіх містах України. Багато прихильників і за межами нашої держави. Видання розповсюджується за адресною розсилкою і за передплатою серед керівників компаній, діяльність яких пов’язана із залізничним ринком.

    - Якою є цільова аудиторія журналу?

    - Читачами нашого видання є керівний склад, спеціалісти і робітники підприємств залізничної галузі, вчені, викладачі та студенти галузевих навчальних закладів, менеджери та працівники комерційних підприємств. Ми пишемо про них і для них. Найбільш приємним фактом для нас є те, що наші читачі загалом і є нашими авторами.

    Завдяки цьому читацька аудиторія отримує з «перших вуст» інформацію від керівників Укрзалізниці, начальників залізниць і так далі.

    - Чи існує чітко визначена редакційна політика журналу?

    - Говорячи про редакційну політику, в першу чергу необхідно визначити орієнтування видання на оперативне висвітлення актуальних питань, пов’язаних із практичною діяльністю читацької аудиторії. Редакція прагне подавати найсвіжіші новини щодо всіх питань у залізничній сфері. Серед творчих завдань - своєчасні коментарі у сфері вітчизняних і зарубіжних правових норм. Знайомити кожного читача з новими розробками залізничників - також серед наших нагальних завдань. Цьому сприяє опитування на сайті видання або на офіційній сторінці Фейсбук, яке допомагає визначити, що турбує залізничників сьогодні.

    Особливо хочу відзначити: що з метою висвітлення найбільш актуальних тем ми консультуємося зі членами редакційної ради журналу. Користуючись нагодою, хочу подякувати головам департаментів Укрзалізниці та особисто голові редакційної ради Віталію Олександровичу ЖУРАКІВСЬКОМУ за ділові поради щодо концептуального наповнення журналу.

    - Клавдіє Олександрівно, якими є основні рубрики журналу та тематика статей?

    - До основних рубрик варто віднести такі, як «Гість номера», «Тема номера», «Ресурсоефективність залізниць», «Логістика та перевезення», «Економіка», «Інфраструктура». Зазначу, що рубрики у кожному номері журналу поповнюються або змінюються залежно від поточної актуальності та основної концепції номера.

    Змістовна структура видання спрямована на висвітлення всієї гами ділових, економіко-правових, соціальних, культурних та інших напрямків діяльності в сфері залізничного транспорту та повне і об’єктивне відображення на його сторінках позиції не тільки Укрзалізниці, а й усіх учасників транспортного ринку.

    Основними видами подачі матеріалів є аналітичні огляди, інтерв’ю, статистична інформація, різного роду статті, коментарі керівників залізниць, промислових підприємств, науковців та провідних фахівців галузі.

    - Чи є у творчих планах Вашої редакції співробітництво із керівниками, інженерами, які працюють у підрозділах столичної магістралі?

    - Творчі прагнення нашого видання полягають у всебічному висвітленні актуальних питань у роботі всіх залізниць. Із фахівцями Південно-Західної залізниці у нас вже є позитивний досвід спільної роботи. Тому пропонуємо активним читачам стати авторами наступних матеріалів на сторінках журналу. Тепер конкретно про Південно-Західну магістраль. Хочеться відзначити, що її діяльність займає особливе місце в нашому виданні. Наразі це одна з провідних транспортних артерій держави, яка забезпечує найбільше навантаження-вивантаження промислової продукції та пасажиропотоку. А в зв’язку з нинішнім політико-економічним станом вона, якщо судити за подіями, знаходиться у центрі уваги українців. Приємний факт - її очолює досвідчений керівник Олексій Мефодійович КривопІшин. Наголошую, журнал «Українські залізниці» прагне до діалогу з досвідченими транспортниками. Тому звертаємося до працівників Південно-Західної залізниці з проханням надавати матеріали про досягнення, проблеми і шляхи їх рішень. Доречною буде інформація про ювілеї, чекаємо також будь-які аналітичні матеріали.

    - Дякую за розмову! Бажаю Вашому виданню подальших успіхів! Нових читачів! А редакційній колегії - звершення творчих планів!


    Фото з архіву редакції журналу

    «Українські залізниці»


    Спілкувався -

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Про актуальну поезію та патріотизм, доведений словом і ділом

    Уже багато років поспіль у чудові дні жовтогарячої осені Коростень стає справжньою літературною столицею. З багатьох міст та сіл України з’їжджаються до древнього Іскоростеня відомі письменники та митці, і ті, хто лише робить перший крок у великий світ літератури. Всеукраїнське літературно-мистецьке свято «Просто на Покрову» відбулося і цьогоріч.

    Розпочалося свято у парку культури і відпочинку художньою акцією «Література свіжого повітря». Здається, в ту мить осінь ніби завмерла, уважно слухаючи поетичні твори або прозу у виконанні юних коростенців. Тут перемогу здобули учні загальноосвітніх шкіл міста і району, яких наступного дня нагороджували на сцені разом із відомими митцями.

    ...Ранок розпочався покладанням квітів до Меморіальної дошки нашому земляку, ідейному засновнику фестивалю «Просто так», письменнику, заслуженому журналісту України Валерію НЕЧИПОРЕНКУ. Затим всі гості свята вирушили до с. Сингаї, де відвідали садибу-музей поета та заслуженого діяча мистецтв Василя ЮХИМОВИЧА. На подвір’ї звучали вірші поета, слова з яких торкалися найтонших струн душі. Гості літературного свята говорили, що пісня на слова Василя Юхимовича «А льон цвіте» про матір, яка чекає з фронту сина, несподівано стала дуже сучасною. Вже трьох синів втратила Коростенщина на сході України. Трьох героїв, які захищали незалежність і цілісність нашої держави, які віддали своє життя, аби війна не прийшла до нас…

    І хоч свято було літературно-мистецьке, і в ході його відбувалися змагання поетичні і прозові, але тема сучасних тривожних подій все одно давала про себе знати. І не лише в поетичних рядках… На фестивалі відбулося традиційне вручення премій імені Василя Юхимовича, присуджених літераторам із різних регіонів. Зокрема, відзначили Олега МАЙБОРОДУ з Дніпродзержинська (за книгу «Не зовсім казки»), Івана МАЛЮТУ з Києва (за книгу «Агов!»), Ольгу ПИЛИПЧУК із Кременчука (за книгу «Синьооке Полісся»), Олега ГОНЧАРЕНКА з Мелітополя (за триптих «Мелітопольська паралель»), Галину ЦЕПКОВУ з Коростеня (за книгу «Одвічний дух життя»), Григорія ЦИМБАЛЮКА із Житомира (за книгу «Лицар нескореного духу»). Тут варто додати, що замість Г. Цимбалюка диплом і нагрудний знак вийшла одержувати його дружина Олена. Адже Григорій відправився в зону АТО добровольцем… Усі учасники і гості свята щиро висловлювали побажання зустрітися незабаром із літератором, який і словом, і ділом доводить свій патріотизм, почути його полум’яні слова…


    Оксана КЛИМЧУК

    Причина крадіжки - «природні потреби»

    До лінійного відділу на ст. Козятин надійшло повідомлення про те, що до пасажирського потяга Запоріжжя - Львів викликають наряд міліції. Направлена за місцем виклику слідчо-оперативна група з’ясувала, що в 14-му вагоні двоє пасажирів стали жертвами злодія. Слідуючи у різних купе, вони залишили на столі цінні речі, а коли виявили їх відсутність, звернулись до провідника з проханням викликати міліцію.

    Не гаючи часу, правоохоронці розпочали заходи щодо встановлення особи лиходія. Під час опитування пасажирів та поїзної бригади до працівників міліції звернулась пасажирка сусіднього вагона і повідомила, що у неї теж поцупили мобільний телефон, який вона залишила в купе на столі.



    Оскільки поїзд необхідно було відправити за розкладом, працівникам лінійного відділу міліції на ст. Козятин довелось продовжити роботу під час руху. Незабаром вдалось встановити 22-річного зловмисника. Мешканець Хмельницької області за час слідування до рідної оселі вжив значну кількість спиртних напоїв, від чого вирішив справити свої природні потреби. Оскільки у вагоні туалет був замкнутий, він пішов у сусідній вагон. Однак, на столі ледь причиненого купе побачив мобільний телефон «Prestigio». Пересвідчившись, що всі пасажири сплять і ніхто за ним не спостерігає, чоловік поклав телефон у кишеню. Одним своїм рухом спричинив потерпілій збитків на суму 2500 гривень та пішов далі.

    У наступному купе халатний власник залишив на столі планшет, який теж став здобиччю зловмисника, і спричинив понад 500 доларів збитку.

    На цьому лиходій не зупинився і в сусідньому вагоні поцупив телефон, який теж залишили на столику без нагляду.

    Після цього крадій таки добрався в туалет, де розібрав викрадені мобільні телефони, достав та викинув сім-карти. А потім він повернувся на своє місце, сховав викрадене у рюкзак і ліг.

    По прибутті потяга на ст. Жмеринка зловмисника затримали разом із викраденим. Відносно нього розпочато досудове розслідування за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України (крадіжка, вчинена повторно). Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк до 5 років.

    - Вкрай халатне ставлення до своїх речей стає наслідком значної кількості поїзних крадіжок, - повідомив начальник лінійного відділу міліції на ст. Козятин Руслан СТОЙКО. - Тож, аби уникнути неприємностей у дорозі, пасажирам не слід залишати без нагляду валізи та цінні речі. А у нічний час необхідно унеможливити легкий доступ до вашого майна.

    - Слід зауважити, що значна частина поїзних злочинів відбувається через неуважну і занадто довірливу поведінку пасажирів, - зазначив заступник начальника Управління МВС України на Південно-Західній залізниці Анатолій ДОМАРАЦЬКИЙ.

    Тож пам’ятайте, що:

    - залишені без догляду речі та відчинені двері купе спровокують на вчинення крадіжки не тільки злодія, а й не чистого на руку сусіда;

    - бесіда чи перекур із незнайомцем у тамбурі може обернутись пограбуванням, а пляшка розпитої горілки - крадіжкою;

    - демонстрація коштовностей і цінних речей допоможе непомітно позбутися усього;

    - інформація про вас і мету подорожі дозволить навіть непрофесіоналу вирахувати приблизний вміст вашого гаманця;

    - добряче ускладнить пошук можливість швидкої «евакуації» зловмисника іншим потягом чи електричкою, тому своєчасність повідомлення про злочин - запорука успіху.

    - Нашого затриманого наразі очікує покарання у вигляді позбавлення волі строком до п’яти років, - додав правоохоронець.

    Завдяки професіоналізму працівників транспортної міліції вдалося оперативно розкрити злочини, скоєні в пасажирському потязі

    у нічний час.

    Приємних Вам подорожей!

    Сектор зв’язків із громадськістю Управління МВС України на Південно-Західній залізниці


    Електричний струм і шибеник

    Не зважаючи на попередження про небезпеку, які є на усіх залізничних об’єктах, на жаль, ще трапляються прикрі випадки, які призводять до небажаних наслідків. Один із таких нещодавно стався на ст. Жмеринка.

    Двоє юнаків, повертаючись із прогулянки, вирішили скоротити шлях додому. Тож пішли не пішохідним мостом, а через вантажний парк. Біля складу один із хлопчаків вирішив заглянути у вагон: що у ньому знаходиться. Для цього піднявся на його дах. І тут же був вражений електричним струмом від контактної мережі.



    На місце події негайно прибула слідчо-оперативна група працівників лінійного відділу міліції та бригада швидкої допомоги. Потерпілого шибеника, особу якого встановили слідчі, доправили до залізничної лікарні з важкими термічними опіками та електричною травмою.

    - Дана подія внесена до єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, - прокоментував те, що трапилось, начальник лінійного відділу міліції на ст. Жмеринка підполковник міліції Андрій НАГРЕБЕЦЬКИЙ. - Провина цілком лежить на потерпілому. Він знехтував усіма заборонами, які діють на залізничному транспорті. Зазначу також, що наші співробітники та посадові особи залізниці регулярно проводять бесіди із учнями жмеринських шкіл, під час яких розповідають про правила поведінки на залізничному транспорті, попереджують про небезпеку, яка там існує. Однак ще деколи діти ігнорують ці застереження. Тому і трапляються такі події. Хочеться звернутись і до батьків, щоб і вони постійно нагадували своїм дітям про те, як потрібно поводити себе на залізниці. Це допоможе зберегти життя і здоров’я юних.

    Євгенія ГАВРИШ,

    помічник начальника ЛВ міліції на ст. Жмеринка із взаємодії із громадськістю

    Фото з інтернету


    Транзит під небесами

    Цьогорічна осінь запам’ятається нам чудовими сонячними днями, тривалим та теплим «бабиним літом», з його барвистими пейзажами. Матінка-природа щедро тішила нас теплом та красою, а улюбленими місцями відпочинку цими днями стали парки та сквери. Саме одного з таких днів жовтня у парку культури та відпочинку залізничників Козятина зібралося чимало мешканців міста, щоб не лише приємно відпочити у вихідний, а й оглянути виставку декоративних птахів, яку влаштували для них місцеві шанувальники екзотичних та декоративних видів птиці.



    - Проведення такої виставки у нашому місті планувалося й раніше, проте все якось не складалося, - розповідає один з її організаторів Вадим ЛЮЛЯВСЬКИЙ - вантажник відділу матеріально-технічного забезпечення Козятинської дирекції залізничних перевезень. - У нашому місті серед тих, хто вже багато років захоплюється розведенням екзотичних та декоративних птахів, є чимало залізничників. От ми й вирішили звернутися до керівництва дирекції та теркому, щоб вони допомогли нам у проведенні такої виставки. Перш за все нам була необхідна територія, де ми могли влаштувати експозицію. Парк культури та відпочинку залізничників найкраще підходив для цього. І цю підтримку ми отримали. А надалі за справу вже взявся наш оргкомітет, у складі якого активно попрацювали мої колеги-залізничники Ігор Гаєвський, Олександр Далевський, Валентин та Олександр Заїчки. Про проведення виставки ми повідомляли наших земляків у місцевих ЗМІ. Телефоном та за допомогою інтернету зв’язувалися з друзями та знайомими з інших регіонів країни, хто також захоплюється розведенням декоративних птахів. Як результат - понад 400 однодумців з них відгукнулися на нашу ініціативу і стали учасниками цього цікавого та яскравого свята.

    У день проведення виставки на території парку, як то кажуть, не було де яблуку впасти. Біля кліток та вольєрів з птахами зібралися сотні козятинців та гостей міста, які цілими сім’ями прийшли подивитися на дивовижних птахів. А подивитися було на що. Різноманітних голубів, курей, папуг, качок, гусей, індиків та фазанів тут опинилося понад два десятки видів. Крім того, всі бажаючі мали можливість придбати собі не лише птаха, якого вподобав, а й необхідні для нього клітку та харчі. Ціна на все була на 30 - 40% нижчою, ніж на ринку чи в зоомагазинах. Та, мабуть, найбільше задоволення на цьому святі різноманіття птахів було у місцевої малечі. І саме вони виступали найбільш активними покупцями, вимагаючи у батьків придбати того чи іншого птаха. Особливою популярністю користувалися папуги та голуби.

    Сам Вадим розведенням птахів займається ще з дитинства. У нього й батько, й дідусь були фанатами цієї справи, тож залучили до неї й маленького Вадима. Ще першокласником він був на подібній виставці у Києві, де придбав собі поштових голубів. Саме тоді все і розпочалося. Зараз він вже розводить шість видів гусей, чотири - індиків та качок. А голубів різних видів та мастей тримає понад дві сотні. Спеціальної освіти, щоб їх доглядати та розводити, не має, однак всі необхідні для цього заняття знання знаходить у книжках та в інтернеті. Як стверджує сам Вадим, найбільше його захоплення - поштові голуби.

    - Я їх і розводжу сам, і купую чи обмінюю у колег на подібних виставках, - говорить мій співрозмовник. - За ними завжди цікаво спостерігати. Люблю тренувати, відвозячи їх за десятки кілометрів від домівки, випускаю, а потім дивлюся, як вони повертаються до своїх годівничок. До речі, коли я вивожу таких голубів на виставки в інші регіони країни і якщо якогось з них я там не продав чи не обміняв, то завжди випускаю їх з клітки. Поки повернуся додому, то вони завжди вже чекають там на мене. Транзит під небесами.

    Про поведінку та життя своїх улюбленців він може розповідати годинами. Ці історії цікаві і разом з тим неймовірні. Але вони захоплюють. Ось хоча б розповідь про те, як прибився до його зграї чужий голуб. Коли його вдалося піймати, то на одній з лапок було кільце з цифрами телефонного номеру. Зателефонував. Виявилося, що його господар мешкає у Львові. Дізнавшись, що голуб залетів так далеко від прикарпатського краю, той запропонував залишити птаха у себе. Однак вже за тиждень-півтора голуб зник. А невдовзі зателефонували вже з міста Лева. Колега-львівянин повідомив, що пропажа повернулася додому, однак вже не сам, а з голубкою. Господарі птахів посміялися і вирішили: нехай вже буде так, як є. І пара живе у «кавалера». Та за декілька тижнів голуби повернулися. З тих пір залишився «кавалер» зі Львівщини тут у приймах.

    - Ми навіть не очікували, що ця виставка матиме такий великий інтерес у наших працівників, - прокоментував голова теркому профспілок дирекції Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ. - Тож дякуємо її організаторам за цікавий захід. Упевнений, що у нашому місті залізничників відтепер шанувальників розведення птахів значно побільшає. І добре, якщо до цього долучиться якомога більше наших юних мешканців.


    На фото: нагороди за любов до природи.

    Фото Юрія ТРОФИМЧУКА

    Анатолій САДОВЕНКО

    Гармонія Анатолія МУРАСТОГО

    У 2012 р. у Маріуполі Анатолій МУРАСТИЙ, машиніст локомотивного депо Конотоп, став чемпіоном України з пауерліфтингу серед ветеранів. Наступного року в Полтаві він підняв на тридцять кілограмів більше і знову зайняв найвищу сходинку п’єдесталу. Результат? Ще б пак. Не помилюся, коли скажу, що він - єдиний машиніст, який став дворазовим чемпіоном України.


    Дворазовий чемпіон України з пауерліфтингу серед ветеранів, машиніст локомотивного депо Конотоп Анатолій МУРАСТИЙ

    А РОЗПОЧИНАЛОСЯ ВСЕ, за словами Анатолія Івановича, у Брянському технічному училищі, де він учився на помічника. Ходив до спортивного залу, тягав гирі - про участь у змаганнях і не думав. Просто, як і більшість ровесників, бажав бути сильним. І здоровим, бо розумів, що попереду, на сталевих магістралях, слабакам не місце. Не полишив заняття і пізніше, коли працював у Курську. У Глухові ж спортивна стежка привела його до клубу «Гармонія». Створений двадцять років тому, клуб є одним із найсильніших в області - наприклад, на цьогорічних обласних змаганнях від Глухова брали участь чотирнадцять спортсменів, і тринадцять із них повернулися до Глухова з нагородами. Тренує атлетів Фелікс КОЛТАКОВ, заслужений тренер України. Саме про нього Анатолій Мурастий сказав: «Без його методики і плану тренувань успіхів би я не досяг».

    Дійсно, машиністові важко викроїти час між поїздками для регулярних занять спортом. Але, як показує приклад Анатолія Мурастого, можна.

    - Після однієї робочої ночі, - пояснював Анатолій Іванович, - середнє навантаження, після двох - легке. Коли вихідний, тоді вже повне.

    - Але де той Конотоп, а де Глухів. Між ними більше сотні кілометрів.

    - Фелікс дає завдання на тиждень, на два. Я, коли є час, тренуюся. Приїжджаю до Глухова і складаю, якщо можна так висловитися, залік. Є телефон, є електронна пошта... Спілкуємося.

    Ви, очевидно, звернули увагу, що тренера Мурастий називає Феліксом. І має на те повне право - в «Гармонії» він найдужче обтяжений літами. Спортивний клуб об’єднує глухівську молодь, а ветеран один - Анатолій Іванович. До речі, наймолодшому учасникові змагань з нагоди двадцятиліття клубу Володимирові Колтакову було лише шість років, та він успішно вижав цілих 15 кілограмів.

    - А яким видався нинішній рік зі спортивної точки зору? - запитую машиніста.

    - Можна сказати, успішним. У вересні я брав участь у чемпіонаті із класичного пауерліфтингу. Чемпіонат проведено у Коломиї. Я встановив два рекорди України серед ветеранів - у тязі та у сумі триборства.

    Тут треба пояснити, що вікових обмежень пауерліфтинг не має. Від шести, як у Глухові, і до, наприклад, 75. Саме стільки років було Олександрові Логінову в Полтаві на чемпіонаті України. Його результат - 287,5 кілограма за результатом трьох видів змагань.

    - А молодь набагато вас випереджає? - запитую.

    - Вік бере своє. Кілограмів на сто...

    І ЩЕ ОДНА ДЕТАЛЬ. Класичний пауерліфтинг - змагання без екіпірування, просто пауерліфтинг - в екіпіруванні. Що входить до екіпірування? Штангетки - спеціальне взуття важкоатлетів, пояс, бинти на руки і на коліна, та головне - трико, яке наче корсет стягує фігуру атлета.

    - Виступати в Коломиї без екіпірування, чесно скажу, побоювався, - розповідає Анатолій Мурастий. - А раптом. А травма, не дай Боже... Та, бач, обійшлося.

    Триборство в пауерліфтингу - це станова тяга, присідання зі штангою і жим штанги лежачи. Так ось у першому виді Анатолій Мурастий може замовити 250 кілограмів. В екіпіруванні, зрозуміло. І підніме. Щоб вам легше уявити, скажу, що стільки ж важить залізобетонна шпала. Спробуйте-но відірвати її всю від землі і потримати хоч би секунду. Упевнений, що з першого разу вийде не у всіх.

    ЯКІ ПЛАНИ В МУРАСТОГО? Змагатися. Він говорить, що треба здобути звання кандидата у майстри спорту. Це - мінімум. А далі - звання майстра. Скажете, що вік. Не перешкода. Анатолій Іванович планує виступати на помості років так до шістдесяти п’яти, а, може, й довше. На роботі ж, за правим крилом електровоза, складається зовсім по-іншому. Наблизилася пора, коли треба залишати кабіну локомотива.


    Фото Василя ЛУЦЕНКА

    Микола ПАЦАК

    І ми воювали - Перемогу кували

    - Лаврентій Павлович! Доброго дня вам, - вимовив я, переступаючи поріг цегляного будинку в центрі села.

    - Доброго, доброго, - відповів господар будинку і допитливим поглядом почав вивчати гостя.

    - Краєзнавець я, з міста, - почав я свою розмову і зробив крок уперед, ладний потиснути руку хазяїну будинку.

    - Правознавець, так правознавець, - вимовив старий і почухав рукою потилицю. - Ходять тут усякі міські в краватках, капелюхах, голені, неголені, бородаті. Вчора ходили по селу цигани, все правду казали, на картах кидали, а по тому три дні віруючі ходили, на церкву гроші збирали, і головне, всі просять, просять, а де на всіх грошей взяти? Ходатаї-жебраки, напевне, думають, що в селі гроші на деревах ростуть, - пробурмотів собі старий під ніс, а згодом додав: - Хочеш, картоплі з відро дам, з десяток яблук, а грошей, братику, вибачай, нема.

    - То я ж не правознавець, а краєзнавець, розумієте - кра-є-зна-вець! - зірвався на крик, зрозумівши, що дід трохи глухуватий.

    - То так би зразу й сказав, а кричати в хаті не потрібно, глухих тут немає, - кинув у відповідь дід, а згодом додав: - Шугають тут усякі місцеві, чужоземці... правознавці, віруючі, природолюби, краєзнавці - язика можна поламати, а поговорити нема з ким. Добре, якщо вже прийшов, заходь до хати, милий чоловіче, гостем будеш. То кажеш, краєзнавець, зі славного міста Козятина? І яка тема хвилює?

    - Велика Вітчизняна війна 1941 - 1945 років. У нинішньому році виповнюється 60 років визволення української землі від німецько-фашистської навали.

    - Ти дивись на нього... - посміхнувся дід, - якби не сказав, то і не знав би я про славну дату? Війна. Все пам’ятаю, як сьогодні, все стоїть перед очима. 16 років мені було у 1941 році.

    Значить так, соколе мій ясний, краєзнавець, - почав свої спогади старий. - Наші війська відступали два дні через наше село в бік Погребища. Потім був бій за селом, і тиша. На ранок чую - німці! Вийшов на двір, а там по вулиці машини, танки, тягачі, мотоцикли, і вся ця армада рухається, рухається, кінця й краю їй не видно. Через кілька днів, як і потрібно по-їхньому, - «орднунг» («порядок» - ред.). У селі об’явилися староста, місцеві поліцаї. І пішло наше життя окупаційне, тобто по-вашому, нинішньому, підпільне.

    Навпроти нашого будинку Люська жила, бойова баба, чоловіка в армію провела і відразу за нової влади з румунським офіцером шашлі завела. Здоровенний румун був, волохатий, ну чисто циган. Ніс мав на обличчі, що мій кулак, а вуха - як вареники. Так ось, через півроку румун потрапив до шпиталю. По селу пішли чутки: хвороба в нього появилася, та якась пташина - чи то два пера, чи то три пера. Забрали нашу Люську за підривання офіцерської честі вермахту. Ось така була підпільниця - вивела з ладу румунського офіцера. Факт!

    - Лаврентію Павловичу, ви мені, будь ласка, за народних месників, підпільників більше, - перебиваю я співрозмовника.

    - Кажеш, підпілля, підпільників? Аякже, були і такі в селі. Мстили ми німакам, ой як мстили. Як сьогодні пам’ятаю, на станцію Козятин поїзд прибував «Лемберг - Київ». Вагони класні, сила-силенна офіцерів. Вдома я збирав курячі яйця таємно від батьків. На дно кошика кругленьких камінчиків накладеш, а зверху яєчок курячих з десяток - ось і є подаруночок! Потяг подавали на першу платформу. Німецькі офіцери дуже охочі були до яєць! Так ось, німецькі марки до кишені, кошик хутчій німцю всучиш і бувай такий! І то скоро, інакше можна без вух зостатися за такі витівки...

    Чи ще такий був випадок. Німецький солдат змусив сусідку Нюрку курку обскубти. Добра була курка, жовтої породи. Закінчила роботу, поклала її на лаву. Подивившись на товар, німчура із задоволенням вимовив: «Гут!» І пішов у хату по казанок. Кілька хвилин вистачило, щоби один із нас, вхопивши курку, накивав п’ятами. Німець вийшов з хати з казанком у руці, а того, що вже мало у ньому кипіти, немає! Господи! Що тут знялося! Як він кричав, тупотів ногами, аж слина з рота бризкала. А далі вхопив гвинтівку і ледве не застрелив сусідку, яка, ставши на коліна, била поклони. Чим би це закінчилося, не знаю, якби не з’явився на подвір’ї німецький офіцер. Дізнавшись, у чому справа, наказав солдатові забиратись геть, а сам, взявши руки в боки, розсміявся, приказуючи: «Круці фікс!». Перемога була на нашому боці - голодний солдат - то не вояк.

    Пам’ятаю і таке. В центрі села німці влаштували туалет. Серед білого дня, без сорому, солдати скидали штани, присідали навпочіпки і робили свою справу. Вночі ми підпиляли стовпчики, до яких були прибиті дошки. Наступного дня побачили б ви кінокомедію. Опівдні троє німецьких солдатів впали донизу прямісінько в лайно. Що тоді було! Вояки тримають штани в руках, кругом сморід, лемент, біганина, натовп роззявляк сміється. Солдат в лайні - то не вояк.

    А ще пригадую, жила через три хати баба Явдоха, яка тримала корову. Німці до неї натовпом бігали по молочко, дуже вони його полюбляли. Якось, прослідкувавши за бабою, що пішла до церкви, залізли в комору і розбавили молоко в глечиках водою з криниці. Вранці наступного дня прибігли німецькі солдати, за животи тримаються. Один пальнув з гвинтівки догори. Баба впала ниць, Богу молиться.

    - Корові - капут, - виніс вирок один з німчури, взяв бідолаху за роги і більше ми її не бачили.

    Ну ще й таке було. У мого товариша, на жаль, вже покійного, земля йому пухом, на квартирі мешкав заїжджий німець. Здоровий був, рудий Ганс. Він із Парижу привіз із собою сіамського кота. Ввечері візьме його на руки і гладить, гладить - нерви заспокоює. А той від задоволення муркоче. Одного разу піймали ми того кота, натерли під хвостом перцем, кинули в кімнату, а самі ходу.

    Ввечері Ганс прийшов додому, а кіт, як навіжений, не бігає по кімнаті, а літає. З рота піна. Сідає на задні лапи і качається по підлозі.

    - Ніхт гут! Капут! Русіш шайзе! - верещав німець. А потім відчинив двері, кіт як дременув, то так його й бачили.

    Мстили ми німцю, ох як мстили...

    - Да! - протягнув я, - давали ви перцю агресору...

    При цих словах дід підвівся зі стільця, пройшов по кімнаті з гордо піднятою головою, а потім вимовив: «Кували ми Перемогу в тилу ворога. Ніби багато, понад 70 років минуло, а пам’ятаю, як зараз. Як час летить! І все-таки Перемога за нами. Інакше бути не могло. Такий вже ми народ войовничий: чужого нам не потрібно, але й свого не віддамо».


    Леонід КРИВОВ,

    ветеран МВС України


    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05