РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 34 (5 вересня 2014)
  • Випуск №34 5 вересня 2014
    Зміст
    1. Головне, щоб звучав шкільний дзвоник! (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ, та Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. За сумлінну працю - заслужене визнання! (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. З нагородою! (Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    4. Ще одна сторінка ремонтної епопеї (Микола ПАЦАК)
    5. Оздоровлення без зупинки, але з обідом по-домашньому (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    6. «Ми всі під прицілом снайперів» (Ганна ПОЛЮШКО)
    7. Чому Людмила поміняла Полтаву на Козятин? (Петро ЗАРИЦЬКИЙ)
    8. «Бережіть себе і своїх бойових друзів!» (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    9. 50 років радують дітвору «Дубки» (Елла ГРИЦЕНКО, директор дитячого табору «Дубки», Фото з архіву «Рабочего слова»)
    10. Про долю сома Семена та щуки Одарочки (Віктор ЗАДВОРНОВ)

    Головне, щоб звучав шкільний дзвоник!

    Перший шкільний дзвоник не пролунав у 300 навчальних закладах Донбасу через бойові дії. Ті батьки, які встигли евакуювати власні родини у безпечні міста, переймаються через те, як продовжити навчання школярів. Сімдесят чотири дитини шкільного віку з родин тимчасових переселенців, які мешкають у корпусах санаторію «Тетерів», що у м. Коростишів (Житомирщина), навчальний рік розпочали у школах цього районного центру.


    Начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН разом із делегацією зі столичної магістралі
    подарували дітям не лише шкільне приладдя, а і безліч позитивних емоцій.

    Переступати шкільний поріг, не маючи за спиною учнівських рюкзаків, у руках - сумок? Де взяти зошити, альбоми, фарби та олівці для малювання? Такі запитання виникали у юних донеччан, луганчан, мешканців Алчевська та багатьох міст і сіл Донбасу, які мешкають протягом чотирьох - п’яти місяців у санаторії. Проблему вирішено завдяки благодійній допомозі з боку залізничників Південно-Західної. Напередодні Дня знань під сонячний супровід на затишну територію «Тетерева», що посеред прадавнього лісу, завітали начальник Південно-Західної магістралі Олексій КРИВОПІШИН, голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК, керівники служб управління столичної магістралі.

    Мета візиту - вручення подарунків до свята Першого вересня. Багажник автобуса, що домчав делегацію столичної магістралі до Коростишева, був наповнений багатьма корисними речами. Новина про те, що до місцевої дітвори завітали гості із самої столиці, швидко поширювалася серед 350 мешканців «Тетерева». Майданчик біля головного корпусу санаторію швидко заповнювався людом. Серед присутніх - чимало дітвори. Поки залізничники готували шкільне приладдя для вручення учням перших - десятих класів, знайомимося із мамою двох дітей Світланою ІЛЮК, яка приїхала сюди з Алчевська. Старший 8-річний син Вадим у цьому році йде до другого класу, 1,5-річній доньці Іринці необхідний догляд і догляд. Світлана Миколаївна радіє всьому, що привозять волонтери, підприємці, бізнесмени, а сьогодні й залізничники. Вона вдячна всім серцем за те, що благодійники перейнялися їхнім лихом. Тож і її син за допомогою небайдужих людей забезпечений необхідним шкільним приладдям.



    Мешканка м. Алчевськ Світлана ІЛЮК висловила слова вдячності делегації Південно-Західної залізниці за подарунки її дітям.

    Встигнути отримати подарунки, обов’язково роздивитися все, що привезли до санаторію, - ось, чим займалися наші нові юні мешканці. А першокласникам сподобалися яскраві ранці. Ще й чимало шкільного приладдя, яке було акуратно розкладено у безлічі кишень. Усім відомі перші хвилини ознайомлення із щойно наданим подарунком? Місцевий волонтер - спортивний тренер з фітнесу, програміст із Донецька Сергій ПІКАЛОВ, який у санаторії «Тетерів» відповідає за організацію дозвілля дітвори, вважає, що сьогодні школярам дуже пощастило. Адже вже завтра на них чекає школа. Речі, які подаровано столичною магістраллю, дозволять швидше адаптуватися серед коростишівських ровесників.

    Благодійність заради майбутнього України - так можна визначити цю акцію від залізничників Південно-Західної залізниці.

    Заступник директора санаторію Віктор КОЗЛОВ та мешканці санаторію звернулися з проханням до Олексія КРИВОПІШИНА про допомогу у вирішенні проблеми з опалення побутових корпусів. Начальник Південно-Західної залізниці дав доручення причетним службам допомогти у цьому. Також буде розглядатися питання про надання юним мешканцям табору шкільного автобуса для перевезення учнів. Адже батьки школярів, як повідомила начальник відділу освіти Коростишівської районної адміністрації Олена ЯЦКО, виявили бажання навчати юнь у трьох школах районного центру. Олена Петрівна запевнила столичних кореспондентів у тому, що дітям переселенців з боку вчителів буде приділятися посилена увага. У кожному навчальному закладі міста працюють психологи, соціальні педагоги. Тож необхідну підтримку тут гарантують.

    Від редакції.

    Сучасним історикам та соціологам на даний час додається роботи у сфері фіксації фактів протистояння українців військовій агресії з боку російського війська та сепаратистів Донбасу. Через зрозумілі причини на другий план відходять благодійні акції, що спрямовані на допомогу тимчасовим переселенцям із Луганської та Донецької областей. Чи так це важливо? Адже у душі кожного свідомого українця, який переживає за долю країни, благочинство - на першому плані. Так міцніє національний дух громадян держави. І добре, що чималий внесок у цю справу роблять залізничники Південно-Західної. А вчені розберуться згодом. Головне, щоб звучав шкільний дзвоник!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ, та Олексія ЧУМАЧЕНКА

    За сумлінну працю - заслужене визнання!

    З нагоди непересічного свята - Дня Незалежності України - до актової зали управління столичної магістралі було запрошено майже сто залізничників. Від імені начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА та Дорпрофсожу почесні нагороди від керівництва Укрзалізниці та столичної магістралі минулого понеділка вручили перший заступник начальника залізниці Іван ФЕДОРКО та голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК.


    Перший заступник начальника Південно-Західної залізниці Іван ФЕДОРКО
    тепло поздоровив зі знаком «Почесний залізничник» Костянтина ЛЯСКОВСЬКОГО -
    першого заступника начальника галузевої служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд.

    Серед тих, кого було нагороджено - понад сто мобілізованих військових та добровольців, які виконують святий обов’язок із захисту Батьківщини у зоні антитерористичної операції. Нагороди передано керівникам підрозділів, в яких працюють звитяжці. Зрозуміло, після повернення додому вони отримають заслужені нагороди. З бюджету залізниці на їхні особисті рахунки вже перераховано відповідне матеріальне заохочення.

    У продовження бесіди Іван Федорко наголосив на тому, що кожний поміркований українець відчуває власною душею значення слова «незалежність». Він нагадав, що українці почали виборювати національну свободу ще у 1659 р. під час Конотопської битви, де перемогли московське військо.

    Іван Петрович акцентував увагу на тому, що український народ витримав чимало викликів в історії становлення держави. Ніхто не міг подумати, що на 23-му році незалежності українці вкотре боротимуться за свою волю. Це ще одна спроба нашої нації збудувати незалежну країну.

    Яке ж становлення держави, її економіки без участі залізничного транспорту? Серед усіх залізниць України Південно-Західна залізниця була і залишається в авангарді транспортної галузі. Прикладом тому - показники навантаження (на 2,04% більше, ніж за аналогічний період 2013 р. - ред.) промислової продукції на столичній магістралі за серпень поточного року. Вони є кращими у межах Укрзалізниці. І це попри те, що вантажні потоки у бік, зокрема Московської залізниці, та у зворотному напрямках через відомі кожному причини, пов’язані із військовим конфліктом на Сході України, значно знизились.

    І. Федорко торкнувся важливої на сьогодні теми відповідальності кожного робітника та службовця на власному робочому місці. Колійних справ майстри, машиністи, енергетики, фахівці із сигналізації, централізації та зв’язку, спеціалісти із організації руху поїздів мають бути відповідальними за результати власної праці. Це не лише престиж залізничної професії.

    - За роки роботи на залізничному транспорті, - наголосив Іван Федорко, - визначив для себе дві категорії залізничників. Перша - ті, хто вболіває за доручену справу, працює, як належить. До другої категорії відношу тих, хто просто ходить на роботу. Саме тому представники першої когорти сьогодні присутні на урочистих зборах з нагоди нещодавнього Дня Незалежності. За сумлінну працю вам, шановні, - заслужене визнання!

    Іван Петрович запевнив присутніх в актовій залі управління Південно-Західної магістралі: «Вступаючи у новий відповідальний період реформування залізничного транспорту, жодний із залізничників Південно-Західної магістралі не має хвилюватися про власне майбуття на столичній залізниці. Укрзалізниця і керівництво Південно-Західної зроблять усе можливе, щоб згуртований колектив залізничників дивився впевнено у завтрашній день. Бажаю від щирого серця всім, хто отримав нагороду, їхнім рідним та близьким, перш за все миру, благополуччя в кожній оселі, надійного тилу у родині та квітучого здоров’я! Хай у світі панують мир та злагода! Слава Україні!»

    У відповідь пролунали слова, що вмить заполонили усю актову залу: «Героям слава!»

    Після церемонії нагородження звернувся до машиніста електровоза локомотивного депо ст. Коростень Віктора КИРИЛЬЧУКА. На запитання, чому він обрав цю професію, залізничник відповів так: «Той, хто хоч раз милувався картинами поліської природи з вікна швидкого локомотива, бажатиме ще і ще раз сісти за праве крило потужної машини. А ще візьміть у розрахунок стабільну заробітну плату… Головне, щоб в Україні був мир! Від Заходу до Сходу!»

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    З нагородою!

    За сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий внесок у розвиток галузі, високу професійну майстерність, творчу ініціативу в роботі та з нагоди свята - Дня Незалежності України - генеральний директор Укрзалізниці Борис ОСТАПЮК нагородив:


    Знімок на згадку.

    ЗНАКОМ «ПОЧЕСНИЙ ЗАЛІЗНИЧНИК»:

    КРИШТАЛЯ Василя Григоровича - оглядача-ремонтника вагонів 5-го розряду відокремленого підрозділу експлуатаційне вагонне депо Козятин;

    ЛЯСКОВСЬКОГО Костянтина Денисовича - першого заступника начальника галузевої служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд;

    МАЗНОГО Володимира Леонідовича - начальника пасажирського сектора відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    ПЛАМАДЯЛУ Василя Павловича - завідувача квиткового бюро на станції Київ-Пасажирський відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень.

    ЗНАКОМ «ЗА ЗАСЛУГИ. УКРЗАЛІЗНИЦЯ» IІ СТУПЕНЯ:

    КОЛОДНИЦЬКУ Галину Василівну - заступника начальника станції Київ-Московський з вантажної та комерційної роботи відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    КОЦУПАЛА Юрія Олексійовича - складача поїздів 6-го розряду відокремленого підрозділу залізнична станція Фастів.

    ЗНАКОМ «ЗА ЗАСЛУГИ. УКРЗАЛІЗНИЦЯ» III СТУПЕНЯ:

    ВАСИЛЕНКО Галину Павлівну - начальника залізничної станції Ушиця відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    РУБАНА Володимира Олексійовича - регулювальника швидкості руху вагонів 5-го розряду відокремленого підрозділу станція Конотоп;

    СОБОРУ Олександра Миколайовича - шляхового майстра відокремленого підрозділу Конотопська дистанція колії.

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» I СТУПЕНЯ:

    БАРАНЕНКА Петра Васильовича - начальника району контактної мережі відокремленого підрозділу Дарницька дистанція електропостачання;

    НИКИТЮКА Вячеслава Григоровича - начальника технічного відділу відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень.

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» IІ СТУПЕНЯ:

    БЕСАРАБ Ларису Валентинівну - маляра 4-го розряду відокремленого підрозділу вагонне депо Київ-Пасажирський;

    ПЕТРИК Людмилу Володимирівну - чергового по залізничній станції Сухоліси відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень.

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» III СТУПЕНЯ:

    БЕЗУГЛУ Людмилу Михайлівну - чергового по залізничній станції Миронівка відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    БІЛОБОРОДОГО Володимира Андрійовича - машиніста-інструктора локомотивних бригад відокремленого підрозділу локомотивне депо Дарниця;

    ГОРДІЙЧУКА Олександра Миколайовича - майстра будівельних та монтажних робіт відокремленого підрозділу Козятинське будівельно-монтажне експлуатаційне управління №2;

    КОЛОМІЙЦЯ Григорія Володимировича - начальника залізничної станції Терещенська відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    КРОХМАЛЮК Надію Іванівну - інженера 1 категорії відокремленого підрозділу Центр регіональних перевезень пасажирів;

    ПИШНЯКА Сергія Петровича - начальника відокремленого підрозділу моторвагонне депо Фастів-1;

    РЕЗНІКА Олександра Петровича - оглядача-ремонтника вагонів 5-го розряду відокремленого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп;

    СИДОРЧУКА Віктора Олексійовича - електромонтера контактної мережі 6-го розряду відокремленого підрозділу Коростенська дистанція електропостачання;

    СКОВРОНА Івана Анатолійовича - слюсаря-сантехніка 5-го розряду відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький;

    СОЛОХНЕНКА Сергія Петровича - заступника начальника дистанції по зв’язку відокремленого підрозділу Конотопська дистанція сигналізації та зв’язку;

    СТЕЦЕНКА Володимира Анатолійовича - столяра 6-го розряду відокремленого підрозділу вагонне депо Київ-Пасажирський.

    ПОЧЕСНОЮ ГРАМОТОЮ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ:

    АНДРІЯША Ігоря Миколайовича - головного бухгалтера відокремленого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський;

    ГАРАГУЛЮ Галину Михайлівну - інженера 1 категорії відокремленого підрозділу Ніжинська дистанція колії;

    ГОРОВОГО Олександра Максимовича - складача поїздів 5-го розряду залізничної станції Путивль відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    ГРИБАНОВА Геннадія Віталійовича - оглядача вагонів 4-го розряду відокремленого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Бахмач;

    ДАНИЛКА Олексія Петровича - слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду відокремленого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський;

    ДМИТРУКА Миколу Михайловича - начальника району контактної мережі Київської дистанції електропостачання;

    ДОМАРАЦЬКУ Ону Альгімантасівну - провідного інженера з охорони праці відокремленого підрозділу галузева пасажирська служба державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»;

    ДУДАРЯ Олександра Володимировича - начальника пожежного поїзда станції Шепетівка відокремленого підрозділу Козятинський загін відомчої воєнізованої охорони;

    ДЯДЮН Оксану Анатоліївну - начальника відділу майнових і земельних ресурсів відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    ІВАНОВУ Галину Юріївну - квиткового касира 1 категорії відокремленого підрозділу вокзал станції Жмеринка;

    ІЛЬЧУК Марину Миколаївну - чергового по залізничній станції постів № 1, 2, 3 відокремленого підрозділу станція Козятин-1;

    КАРПЦЯ Олександра Федоровича - бригадира (звільненого) підприємств залізничного транспорту та метрополітенів 5-го розряду відокремленого підрозділу моторвагонне депо Фастів-1;

    КИРИЧЕНКА Валерія Олександровича - монтера колії 5-го розряду відокремленого підрозділу Бахмацька колійна машинна станція №285;

    КОРНІЙЧУК Галину Миколаївну - начальника станції Ржевуська відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    ЛІСКОВА Олександра Флоровича - майстра вагонного депо відокремленого підрозділу ремонтне вагонне депо Козятин;

    ЛЯХА Ігоря Васильовича - провідного інженера (з під’їзних колій) відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    МИКОЛЮКА Олександра Петровича - начальника відокремленого підрозділу Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління №1;

    СВИНАРЧУКА Євгенія Володимировича - начальника залізничної станції Гречани відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    СВЯТЮК Олену Миколаївну - інженера відділу кадрів відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    СЕНИКА Павла Миколайовича - монтера колії 4-го розряду відокремленого підрозділу Жмеринська колійна машинна станція;

    СКИДАНЧУК Людмилу Володимирівну - чергового по залізничній станції Коростень-Подільський відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    СКОКА Сергія Дмитровича - складача поїздів 6-го розряду станції Бровари відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    СЛІТЮКА Олександра Ігоровича - інженера-електронника 2-ї категорії відокремленого підрозділу Інформаційно-обчислювальний центр Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»;

    СЯБРУКА Миколу Григоровича - електромеханіка виробничої дільниці з обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування 1-ї групи відокремленого підрозділу Коростенська дистанція сигналізації та зв’язку;

    ТАРАСЮК Людмилу Миколаївну - чергового по переїзду 3-го розряду відокремленого підрозділу Вінницька дистанція колії;

    ТЕЛИЦЮ Олександра Миколайовича - начальника залізничної станції Ніжин відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    ТИЧИНУ Ядвігу Дем’янівну - начальника залізничної станції Гранітний відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    ФЕДЮРКА Петра Петровича - поїзного диспетчера (1-ї групи) відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    ШИРЧЕНКО Тетяну Юріївну - провідного інженера галузевої служби колії Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»;

    ЯРИЧЕВСЬКОГО Вадима Мирославовича - головного бухгалтера відокремленого підрозділу експлуатаційне вагонне депо Козятин.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ВІДМІННИК ЛОКОМОТИВНОГО ГОСПОДАРСТВА»:

    КИРИЛЬЧУКА Віктора Миколайовича - машиніста тепловоза відокремленого підрозділу локомотивне депо Коростень;

    КРАМАРЯ Василя Михайловича - машиніста електровоза відокремленого підрозділу локомотивне депо Конотоп.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ВІДМІННИК ВАГОННОГО ГОСПОДАРСТВА»:

    САЛІЯ Василя Михайловича - начальника пункту (технічного обслуговування вагонів) відокремленого підрозділу експлуатаційне вагонне депо Жмеринка.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ВІДМІННИКГОСПОДАРСТВА ПЕРЕВЕЗЕНЬ»:

    БАБІЯ Андрія Борисовича - складача поїздів 5-го розряду станції Хмельницький відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    ГОРДІНУ Валентину Миколаївну - старшого касира товарного (вантажного) станції Овруч відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    ДМИТРЕНКА Дмитра Олеговича - чергового по дирекції залізничних перевезень відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    КАРАПАТУ Миколу Васильовича - старшого приймальника поїздів 5-го розряду відокремленого підрозділу станція Конотоп;

    КОЛОСОВА Володимира Леонідовича - складача поїздів 6-го розряду станції Вишневе відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    САФОНОВА Миколу Анатолійовича - регулювальника швидкості руху вагонів 4-го розряду станції Хутір Михайлівський відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    СТАВНІЙЧУКА Олексія Васильовича - поїзного диспетчера відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    ШАФРАНСЬКОГО Ігоря Юрійовича - приймальника поїздів 4-го розряду відокремленого підрозділу станція Козятин-1.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ВІДМІННИК ПАСАЖИРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»:

    КОЗАЧОК Наталію Віталіївну - чергового по вокзалу відокремленого підрозділу Центр регіональних перевезень пасажирів;

    ПРИКМЕТУ Галину Петрівну - старшого квиткового касира Приміського вокзалу відокремленого підрозділу Центр регіональних перевезень пасажирів;

    ЦИМБАЛЮКА Петра Григоровича - провідника пасажирського вагона відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ВІДМІННИК КОЛІЙНОГО ГОСПОДАРСТВА»:

    БРИЛУ Євгенія Паладійовича - машиніста бульдозера (будівельні роботи) 6-го розряду відокремленого підрозділу Старокостянтинівська колійна машинна станція;

    РУДЕНКА Петра Петровича - монтера колії 4-го розряду відокремленого підрозділу Хмельницька дистанція колії;

    СМІТЮКА Олександра Борисовича - чергового по переїзду 3-го розряду відокремленого підрозділу Козятинська дистанція колії.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ВІДМІННИК ГОСПОДАРСТВА АВТОМАТИКИ»:

    КІЛІМНІКА Андрія Броніславовича - електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування 5-го розряду відокремленого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв’язку.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ВІДМІННИК ГОСПОДАРСТВА ЕЛЕКТРИФІКАЦІЇ»:

    ЧУДНОГО Федора Лукіча - старшого електромеханіка дільниці структурного підрозділу «Енергозбут» Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»

    НАГРУДНИМ ЗНАЧКОМ «ВІДМІННИК ВОЄНІЗОВАНОЇ ОХОРОНИ УКРЗАЛІЗНИЦІ»:

    КОЛЕСНИКА Віталія Сергійовича - заступника начальника служби відомчої воєнізованої охорони - головного інспектора з пожежного нагляду Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»;

    КОМІСАРЕНКА Анатолія Івановича - начальника стрілецької команди на станції Щорс відокремленого підрозділу Київський загін відомчої воєнізованої охорони Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».

    Також багато працівників отримали подяку від Державної адміністрації залізничного транспорту України та годинники від генерального директора Укрзалізниці.

    Далі буде

    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Ще одна сторінка ремонтної епопеї

    Пасажирське вагонне депо Бахмач у двохтисячному році освоїло капітально-відновлювальний ремонт вагонів (КВР). Тільки мало хто вже пам’ятає, як перед цим для приміського сполучення бахмачани «удосконалили» старий плацкартний - зрізали в ньому перегородки та звільнили місце для велосипедів. Такі вагони ходили кілька років. І не скажу, щоб пасажири нарікали на відсутність комфорту - просторо й світло, велосипед на очах, а не в тамбурі… Та це був саме той початок ремонтної історії, за яким проглядалися контури КВР.

    Капітально-відновлювальний ремонт бахмачанам допомагали освоювати польські колеги. У депо тоді з’являються нові технології й обладнання, швидко набувається досвід. І вже скоро відокремлений підрозділ легко справляється із ремонтом чотирьох вагонів такого обсягу. До КВР додалися різновиди капітальних ремонтів, такі як КР-1, КР-2, КРП, а на території виріс корпус цеху підготовки вагонів (ЦПВ) із сучасною малярно-сушильною дільницею. До неї вагони фарбувалися прямо в цеху КВР. Якість? Так, була. Сучасні фарби дозволяють добиватися непоганих результатів і в гаражних умовах. Але ж репутація. Але ж дідівський спосіб. Це наче віз, причеплений до швидкісного потяга.


    У цеху ремонтується вже друга електричка.


    Слюсар Володимир ВЕГЕРА.


    Малярі Юрій ГУЖВА і Владислав ОВЧИННИК.


    Слюсар Володимир БУРДЮГ.


    Столяр Олександр СИДОРЕНКО.

    Тієї ж пори в Бахмачі стали фарбувати й електрички. Та про більше, здається, не йшлося. А електрички ремонтувати вже давно треба. І ось на початку серпня п.р. територію депо залишила перша десятивагонка та власним ходом відправилася на Київ, а її місце у ЦПВ зайняла друга. Процес, як кажуть, пішов, пишеться ще одна сторінка бахмацької ремонтної епопеї.

    Із майстром цеху КВР Андрієм ПОМАЗАЄМ говоримо про обсяг ремонту, який виконується в депо. У першу чергу, зрозуміло, це внутрішнє та зовнішнє фарбування. Технологія така ж, як і для пасажирських вагонів: очищення від ржі, ґрунтування, шпатлювання металевих поверхонь, нанесення першого шару фарби, що дозволяє виявити дефекти, остаточне фарбування й сушіння. Також ремонтуються двері, полиці для багажу, спинки й дивани, вікна, перестилається, де необхідно, лінолеум, виконується ревізія освітлення… Словом, фронт робіт солідний. «Але ми, - наголошує Андрій Помазай, - справилися за місяць».

    І я розумію, чому. У депо є необхідне для такого ремонту електричок обладнання й люди. Матеріали? Це вже інша тема, та я встиг помітити, як Олександр КРИВДА, майстер ЦПВ, зібрав слюсарів поруч із металевими заготовками для сидінь - щось метикують. Але зроблять, безумовно, до ладу, не гірше, ніж на заводі.

    Андрій Помазай продовжує:

    - До ремонту першої електрички доклали руки й уміння наші малярі, слюсарі, токарі… Усім була робота. Та я хотів би окремо назвати бригадирів: Андрій ЛЕВЧУК, Володимир ОЗМИТЕЛЬ, Микола ЛИС, Володимир ЖОВТЯГА…

    Проханням назвати людей, чий внесок найвагоміший, я ставлю майстра в тупик. Бо працював не один десяток ремонтників і не один день. Допомагає бригадир ЦПВ Юрій Савенко. І я записую прізвища. Маляри Олег МЕЗЕНКО, Вадим ІГНАТЕНКО, Олександр КРАСНИЙ, слюсарі Володимир БУРДЮГ й Володимир ВЕГЕРА, токарі Микола ЛЕМІШ, Олексій БЕРЕЖНИЙ, столяри Микола ВОЛКОВ, Олександр СИДОРЕНКО. І слюсарі Олександр та Євген ІЛЬЧЕНКИ, брати, до речі…

    - Ремонт електричок, - пояснює Юрій Савенко, - для нас не проблема. Люди готові. Готові працювати з повною віддачею, якісно й швидко. Бо є робота - є й зарплата.

    Електричка, відремонтована у Бахмачі, вже більше місяця працює на маршрутах. Нарікань на якість ремонту, у всякому разі мені особисто, чути не доводилося. Скоріш усього й не буде. Бо в Бахмачі працюють на совість.

    Від редакції.

    На нашу думку, переміни ситуації у кращий бік, коли умільці вагонного депо з ремонту пасажирського рухомого складу у Бахмачі допомагають колегам із моторвагонного депо у Фастові, дозволяють вирішувати низку технологічних проблем на всій залізниці. Головне, щоб забезпечувалась якість ремонтних робіт.

    Микола ПАЦАК

    Оздоровлення без зупинки, але з обідом по-домашньому

    Відразу зауважимо: робота колійника - не кабінетна. Практично весь час треба бути на перегоні чи то на колії, одним словом «у полі». Тож коли ми були з колегою у відрядженні на ст. Жмеринка, то не проминули нагоди дізнатися, які роботи відбуватимуться під час нічного «вікна». Зрештою, як кажуть залізничники, якщо випадають денні або нічні «вікна», то вони не для відпочинку, а для оздоровлення колії.


    Микола ДЯДЮН.


    Монтаж рейко-шпальної решітки.

    «Вікно» розпочиналось о 00.30 годин. І люди, і техніка - вже на колії. Технологія нічної роботи нічим не відрізняється від денної. Процес відбувається в заданому чіткому ритмі. Тут немає простоїв, бо треба встигнути у відведений час. Для надійної техніки і досвідчених працівників - задача не вельми складна.

    До чергової серії робіт ретельно підготовлено щебене-очисну машину RM-80. Начальник відокремленого підрозділу Жмеринської колійної машинної станції (КМС-79) Микола ДЯДЮН відповідальний за фронт робіт, за те, аби техніка працювала безперебійно і всі працівники були на своїх місцях. Власне кажучи, він і запросив нас, аби ми ознайомилися з роботою в реальній ситуації.


    Під час нічного «вікна».



    Кухар Євгенія МОСТОЛЮК.


    Фото на згадку.

    Машина вигрібає щебінь без знімання рейко-шпальної решітки. Величезне сито просіює баласт, після чого він порціями повертається в колійну призму, а дрібні камінці по системі викидних конвеєрів надходять до складу сміття. Їх чекає подальша утилізація. Запитую у Миколи Івановича: «Чому саме нічне «вікно»?».

    - Річ у тім, - пояснює Микола Дядюн, - коли вдень на вулиці плюс 35 градусів, то ймовірність пошкодження колії різко підвищується. Вночі температура знижується. А таке глибоке очищення щебеню машиною RМ-80 (до 60 см) найефективніше саме в нічну пору.

    Спостерігати за напруженою і злагодженою працею колійників було цікаво. Вони виявилися справжніми професіоналами. Загалом вся робота залізничників побудована на взаємовиручці. Бо кожен з них розуміє, що саме від тебе залежить успіх виконання завдання.

    На ранок усі працівники КМС - на робочих місцях. Адже служба колійника, як у того вартового, їй ніколи не буває відбою. Микола Іванович зустрів нас на території КМС і відразу почав показувати господарство. Він розповів про завдання, які стоять перед колективом, про те, що основними напрямками діяльності Жмеринської КМС-79 є ремонт усіх елементів колії. Це і реконструкція, і капітальний, і комплексно-оздоровчий ремонти.

    Проходимо територією і стаємо свідками, як жмеринські колійники займаються монтажем рейко-шпальної решітки. Начальник одразу ж підключається до процесу. Словом, керувати. А втім не так керувати, як допомогти практично. Спілкується із залізничниками, цікавиться, чи все у них нормально. Зазначимо, що тут поважають своїх керівників.

    Продовжуємо спілкуватися із керівництвом і прямуємо у автотранспортний цех. «Маємо 20 одиниць автотранспорту. Це й бульдозери, і автогрейдери, і самоскиди. «Зовсім недавно за сприянням галузевої служби колій капітально відремонтували два бульдозери», - каже він і показує відремонтовану техніку.

    Варто наголосити, що колійники КМС №79 ще з весни перебувають у відрядженнях по всіх напрямках столичної магістралі. А з 11-го серпня розпочали реконструкцію на напрямку Жмеринка - Вапнярка (4,5 км). Роботи проходили 19 днів у десятигодинні «вікна». До цього - капітальний ремонт дільниці Попільня - Сквира.

    «Традиційно наш колектив, - розповідає Микола Дядюн, - працює на всіх швидкісних дільницях. Упродовж року наші будні насичені напруженою працею, при чому на будь-якому з напрямків столичної магістралі. Минулого року це Київ - Коростень - Здолбунів, Київ - Тетерів, де виконали на 2,5 кілометрах посилений капітальний ремонт, потім - Фастів - Житомир, де нами теж були вкладені кілометри нової колії. Багато робіт було у столиці на головному ходу магістралі. Хочу зазначити, що за кожним кілометром колії - важка праця людей. Залізничники і в спекотні дні, і в дощові - завжди на перегоні, і тут важливо турбуватися про наших колійних «солдат».

    Микола Іванович запрошує оглянути турні вагони. Це і є помешкання для бригад колійників, які працюють вахтовим методом на перегонах. Тут налагоджено нормальні умови для відпочинку. «Люди хочуть бачити обладнані робочі місця та побутові приміщення, де нормальна обстановка: світлі стіни, чисті вікна, душові та туалети. Звичайно, на перегоні це не завжди можна забезпечити. Та все ж запевняю вас, що ставлення людей до роботи після того, коли вони бачать, що адміністрація для цього робить корисну справу, змінюється. Адже культура виробництва із загальною культурою людини - поняття нерозривні», - зауважує керівник.

    Важлива складова. У КМС є вагон-їдальня, де годують залізничників гарячою їжею прямо на лінії. Знайомимося із кухарем Євгенію Мостолюк. «Незабаром виїжджаємо у відрядження. Будемо старатися готувати, щоб все було смачно, по-домашньому», - каже вона.

    Наша розмова продовжується вже у кабінеті Миколи Дядюна. Микола Іванович розповідає про історію створення колійної машинної станції. Так наступної зими у КМС - ювілей. І хоча 60 років для підрозділу - це зовсім молодий вік, та все ж адміністрація думає, як привітати свій колектив. «Ми, колійники, закладаємо основу безпеки руху на залізниці. Тому хочеться створити особливу атмосферу для нашого колективу. Для КМС це свято - одна з найголовніших подій року: вітання, гості. Вони заслуговують на те, щоб їм при всіх сказали: «Дякуємо за вашу роботу». Ще одним важливим у проведенні цього заходу є участь молодих спеціалістів у трудовому житті колективу. Зараз на залізниці спостерігається зміна поколінь - діти змінюють батьків. Що в цілому дуже позитивно для нашого підрозділу», - каже очільник КМС.

    Звичайно, це лише одна доба, взята із великої та різноманітної діяльності колективу КМС із забезпечення надійного функціонування руху на столичній магістралі. За плечима колійників - тисячі подібних, яскравих сторінок. А їх сукупність - це вже історія. Історія окремого підрозділу нашої залізниці.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    «Ми всі під прицілом снайперів»

    Про святкування Дня Незалежності у Щорсі

    24 серпня у нашому рідному місті Щорсі відбулося святкування Дня Незалежності України. Ще ніколи урочистості не проходили так бентежно і патріотично. Зізнаймося хоча б собі, що 24 серпня для нас раніше був просто ще одним вихідним днем, а святкування - приводом гарно провести час. Незалежність нашої України ми сприймали як належне, не замислюючись над її справжньою цінністю, адже 23 роки тому вона нам далася дуже легко, і тільки зараз ми зовсім по-іншому ставимося до цієї дати.

    Тож присутність на заходах, присвячених святкуванню незалежності країни, стала справою честі для кожного свідомого громадянина нашого міста. Звичайно ж, коли в країні на війні гинуть люди, ні про яке пишне гуляння не може бути і мови, але все ж таки з метою патріотичного виховання підростаючого покоління та відзначення 23-ї річниці незалежності України було проведено низку цікавих заходів.


    Ганна ПОЛЮШКО разом із сином Олексієм. Їм пасують українські вишиванки.

    Урочистості відкрив парад вишиванок - новий захід для нашого міста, у якому взяли участь усі бажаючі щорсівчани, пройшовши святковою ходою центральними вулицями у національному вбранні. Особисто в мене та членів моєї родини до недавнього часу не було вишиванок, але цього літа я не заспокоїлася, поки не придбала українське вбрання для всієї сім’ї. Отож парад вишиванок пройшов урочисто і гарно. Люди йшли у національних костюмах з гордо піднятими головами, посміхаючись. Пишаюсь тим, що ми - українці. Приємно, що жителі нашого Щорса так шанобливо почали ставитися до національного вбрання, навіть - свята у навчальних закладах тепер не обходяться без вишиванок, адже це набагато гарніше, аніж традиційна біла сорочка і скучних кольорів краватка.

    Вже вдруге у нашому Щорсі пройшов патріотичний автопробіг, але наразі маршрут обмежився вулицями рідного міста. Всі бажаючі власники автомобілів змогли взяти участь у цьому патріотичному заході, з гордістю піднявши на машинах жовто-блакитні кольори. Довгою колоною автомобілі проїхали Щорсом цього святкового дня, нагадуючи всім, що українці - сильна і велична нація і нас не перемогти. Треба зазначити, що разом з доволі великою кількістю автомобілів у заході взяли участь навіть мотоциклісти, дво- та триколісні друзі яких теж були прикрашені національною символікою. Вийшло дуже гарно і вражаюче.

    Потім всі зібралися на центральній площі міста, де за сприянням місцевої влади було влаштовано низку цікавих заходів. Вже традиційною для Щорса стала виставка квітів, яка завжди влаштовується 24 серпня. На розсуд глядачів свої композиції підготували майже всі організації району. Відрізняло виставку те, що цього року як ніколи скрізь було багато національної символіки і патріотичних українських мотивів. Вважаю, що так повинно бути завжди. Наші діти повинні виховуватися справжніми патріотами, знати і берегти традиції рідного краю.

    Новим і цікавим став конкурс серед харчових закладів району - «Сало - є сало». Кожен бажаючий міг скуштувати як звичні так і нові страви із цього національного продукту, а потім віддати перевагу найкращому. Було весело і цікаво.

    Зі сцени лунало багато патріотичних промов, привітань зі святом незалежності нашої країни. Примітним був той факт, що представники місцевої влади були присутні на святі винятково в національному вбранні. Треба зазначити, що наше місто розташовано на кордоні з північним сусідом, ворожі війська зовсім поруч, чимало не на городах деяких сіл Щорського району, тож як співається у актуальній нині пісні: «Ми всі під прицілом снайперів». Тому кожен прожитий день на нашій рідній українській землі під блакитним українським небом сприймається з вдячністю і цінується зовсім по-іншому.

    Ввечері у нашому місті замість святкової дискотеки, яка не зовсім доречна у період воєнних дій, була влаштована дуже урочиста патріотична акція: «Карта України у свічках». Виглядало це дуже гарно і хвилююче, на очі наверталися сльози. Останньою нотою цього дня стало виконання всіма присутніми славеня України, адже зараз його слова абсолютно добровільно вивчили напам’ять навіть діти.

    Ми, українці, обов’язково переможемо цю війну, в нашій країні запанує мир та спокій, і все у нас буде добре, адже ми цього варті! Вірю в те, що наша країна завжди буде незалежною, самостійною, квітучою та багатою. Ми, які стали справжніми патріотами, зуміємо збудувати саме таку Україну!

    Слава Україні! Героям слава! Саме такими словами мені хочеться закінчити свою розповідь. Адже зараз вони доречні як ніколи!

    Ганна ПОЛЮШКО

    Чому Людмила поміняла Полтаву на Козятин?

    Про матусину професію торгівельника Люда ЛІТВИНОВА мріяла з дитинства, хоча Марія Олександрівна бажала доньці кращої долі. А ще дівчинка любила спостерігати, як татко ремонтує автомобіль. Запах бензину та мастил її навіть не дратував… У школі задачі з математики, фізики, хімії, мов горішки, «лускала». Свій єдиний шкільний літературний «шедевр» присвятила подружчиній мамі, яка працювала дояркою.


    Л. МЕДУШЕВСЬКА (у центрі), інженер В. ПРЖЕВАЛЬСЬКИЙ та лаборанти О. ТРОЦЬКА і Л. ДУКА. Все під контролем.

    Шкільна випускниця, отримавши золоту медаль, з села Богданівка Семенівського району на Полтавщині подалась до Харкова: пізнавати вищу науку. Серце наче кров’ю обливалось, коли проходила повз інститут громадського харчування, але пам’ятала мамину настанову - ніякої торгівлі. Неподалік розташовувався політехнічний інститут, який і прийняв під крило хіміко-технологічного факультету дівчину із сільської глибинки.

    Державна практика на Фастівському заводі хімічного машинобудування вирішила її подальшу долю. Мешкала на квартирі у жінки, яка чемну та мудру красуню не забарилася познайомити зі своїм племінником Сергієм Медушевським. Це знайомство й привело невдовзі Люду в Козятин, де Сергій працював помічником машиніста. Заради кохання Люда відмовилась від інженерної посади на полтавському заводі, де обіцяли квартиру і кар’єрне зростання.

    Ось уже тридцять три роки Людмила Павлівна - в Козятині. Для її специфічного профілю й робота тоді знайшлася - інженером хіміко-технологічної лабораторії локомотивного депо ім. братів Валдаєвих. Спершу дивувалася, що в невеличкому місті діє найпотужніший підрозділ Південно-Західної залізниці з ремонту локомотивів. А деповська лабораторія взагалі здавалась фантастичною, бо так серйозно поставлена в ній робота. Раніше тут трудилось чотирнадцять чоловік, а нині - дев’ять, яких двадцять вісім літ шляхами щоденних досліджень та аналізів веде завідуюча лабораторією Л. П. Медушевська. Про колег і улюблену справу вона розповідає захоплено. Подумалось, той, хто може «докопатись» до складових будь-якої речовини, і в людських тонкощах напевно знається. Розповідаючи про колишніх і теперішніх колег, Людмила Павлівна ніби книги людських доль гортає, навіюючи теплі спогади про лаборантів Л. Волошину, Н. Данилевич, Л. Говоруху, Т. Заїчко, В. Кравчук, Н. Гаврилюк, В. Журавську. Вони - часточка душі невеличкого колективу.

    Для експлуатації рухомого складу залізниці використовуються лише сертифіковані пальне, оливи та пластичні мастила. Контроль за їхньою якістю проводиться при надходженні, зберіганні та під час експлуатації. На кожен випадок діють суворі державні стандарти, які порушувати неприпустимо. Чітко ведеться контроль за складом пального, різних олив і мастил, води для приготування електроліту та самих електролітів. Останні використовуються в кислотних та лужних акумуляторних батареях локомотивів. А ще в лабораторії відбувається механічне випробовування металів на міцність і так далі. Навіть пісок, який використовується для збільшення сили тертя колісних пар із залізничними коліями, мусить суворо відповідати стандартам. Мастила, які втрачають якість, відправляються на регенерацію. У мене склалось враження, що кращий контроль може бути хіба що за відправкою в рейс повітряних лайнерів.

    Працівники лабораторії дружать з органічною, неорганічною, фізико-колоїдною, аналітичною та іншими хіміями, перелопачують гори довідкового матеріалу, адже час на місці не стоїть. І постійні досліди, перевірки якості, аналізи... Досвідчені фахівці можуть зробити найточніший аналіз сполук та матеріалів, що використовуються в роботі залізничного транспорту.

    Через те, що поміняла свого часу Полтаву на Козятин, Людмила Павлівна аніскілечки не жалкує. Тут народилися її сини. Павло з дружиною мешкає в Лондоні. А Саша працює диспетчером у Козятинській дирекції пасажирських перевезень.

    Людмила Павлівна, як сама говорить, приміряє статус пенсіонера. Навіть має кому передати штурвал керманича, адже в лабораторії після закінчення Київського авіаційного університету інженером працює В.І. Пржевальський.

    Мріє, коли з родиною зможе більше подорожувати рідною Україною, з головою поринути в хатні жіночі справи, бо ж руки, як мовиться, сверблять за роботою біля квітників та города. А ще любить готувати для рідні смаколики і не може діждатися, коли сини подарують їй з чоловіком онуків, адже майбутній статус пенсіонера обов’язково передбачає такі приємні клопоти...

    Петро ЗАРИЦЬКИЙ

    «Бережіть себе і своїх бойових друзів!»

    Цього разу лист прийшов з Фастова. Начальник дистанції електропостачання (ЕЧ7) Микола ПІСКУН звернувся до редакції з проханням повідомити рідних та близьких електромонтерів Ігоря ДЖУНУСОВА, Олександра КОРИТНИКА, Миколи ТКАЧУКА про те, що колектив ЕЧ7 не забуває про них. Річ у тім, що чоловіки зараз служать в зоні антитерористичної операції. Надсилаємо привіти до батьків та родичів Ігоря Геннадійовича у село Іванівка, що на Богуславщині, у село Микитяни (Миронівський район), де добре знають Олександра Михайловича. Нехай добра звістка та гарячий привіт надійде до родини Миколи Станіславовича, що мешкає у селі Василівка Попільнянського району на Житомирщині!

    - Дивлячись теленовини, щоразу молимо Всевишнього, щоб усі наші хлопці повернулися з війни неушкодженими, - написав Микола Піскун.

    До слів начальника Фастівської дистанції енергопостачання приєднуються 260 робітників та інженерів, які працюють в ЕЧ7.

    Ігоре, Олександре, Миколо, будьте мужніми і сильними! Ми віримо, що ви з честю витримаєте усі труднощі й повернетеся додому живими і здоровими. Бережіть себе і своїх бойових друзів!

    За словами Миколи Піскуна, фастівські енергетики не забувають про воїнів. Навесні кожний з них отримав певну суму коштів, яку зібрали в усьому дружньому колективі. Не стояли осторонь енергетики і від організації благодійного каравану у зону АТО від колективів Південно-Західної залізниці. Так буде і надалі, запевнили енергетики.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    50 років радують дітвору «Дубки»

    У другій половині серпня завершився черговий сезон відпочинку у дитячому таборі «Дубки». Триста дітей залізничників, які перебували у третій зміні, а всього 900 хлопчиків та дівчаток, за літній період гарно відпочили, набрались сил і поїхали до своїх домівок. Чим запам'яталось перебування у цій оздоровниці дітям залізничників? Спробуємо з'ясувати в окремих із них.



    - Я у «Дубках» вперше, - говорить Марія із Києва, якій виповнилось шість з половиною років, - але одразу відчула, що тут класно. Добрі вожаті, дружній загін. Було доволі багато різноманітних конкурсів та заходів. Бувало, ми навіть не встигали до них готуватися. Один мені запам’ятався найбільше, тому що я брала в ньому участь - це Міні-місс «Дубки». Мені подарували картинку-світильник, який я повішу в себе в кімнаті і буду згадувати про відпочинок у таборі. Я хочу розказати усім друзям про дискотеки і плавання в басейні, інші цікаві речі, щоб наступного року приїхати у табір з друзями.

    МИТЦІ, ПЛОВЦІ, БОТАНІКИ

    Третя зміна відрізнялась тим, що на 300 відпочиваючих було аж три пари близнюків. Одна із них із Житомира.

    - Ми з братом вперше у таборі відпочинку, - зізнається Артем, - тому спочатку було дещо незвично і навіть неприємно. Адже усе відбувається тут за розпорядком. Зранку до вечора потрібно щось робити, кудись іти, до чогось готуватися. Та дуже швидко ми до цього звикли. Серед безлічі заходів були й ті, що сподобались нам найбільше. Зокрема конкурс карикатур, малюнок на асфальті, де ми відчули себе справжніми митцями, роботами яких захоплювався весь табір.

    - А мені сподобався День Нептуна, - доповнює розповідь брата Микита. - Коли святкували його, ми ходили на річку, а потім, у табірному басейні, брали участь у веселих стартах на воді і у змаганнях з плавання. Там нам вдалося вибороти призові місця та отримати дипломи на згадку. Наступного року буду радий, якщо батьки знову візьмуть путівку у цей табір.

    Ще одна пара близнюків - Саша і Толяша, які вже не вперше відпочивають у нашому таборі. Цього разу вони приємно дивували нас своїми спортивними досягненнями. А наймолодші з близнюків - Максим і Ярік. Вони, напевне, - майбутні біологи, тому що улюбленим їх заняттям було дослідження навколишнього середовища, рослин, яких безліч на території нашої оздоровниці. Усі близнюки висловлювали своє задоволення від перебування у «Дубках».

    Серед найстарших дітей був Денис НОРКІН, якому уже виповнилось 15 років.

    - Для мене це вже дев’ятий сезон відпочинку, - стверджує хлопець. - І щоразу я приїжджаю сюди із задоволенням. Мені подобаються наші вожаті за те, що ставляться до нас, як до дорослих, надаючи нам свободу дій, зрозуміло, у рамках дозволеного. При цьому, ми відчуваємо всю відповідальність за свої вчинки. Найбільшу свободу нам надають при підготовці до проведення табірних заходів, в яких кожен має змогу себе проявити. У школі бувають концерти, коли ти примушуєш себе щось робити на сцені. А у «Дубках» така неймовірна атмосфера в дитячому театрі, що тобі не просто хочеться вийти на сцену, а не терпиться зробити щось особливе, щоб твій загін був першим. Подобається у таборі й моєму молодшому брату, який вже четвертий рік поспіль тут відпочиває. Сподіваюсь, що й наступного року ми сюди приїдемо. А в майбутньому, можливо, я тут уже буду вожатим.

    Схожі відгуки можна наводити й далі. Те, що дітям у нас подобається, - не дивно. Адже наш колектив робить усе належне для їхнього оздоровлення та відпочинку. А нинішнього року ми особливо старались. Адже це був ювілейний п’ятдесятий сезон. Протягом півстоліття у «Дубках» оздоровлюється вже не одне покоління дітей залізничників.

    МАРШРУТ В ІСТОРІЮ

    П’ятдесят років тому в одному із заповідних куточків Поділля, а саме в екологічно чистій зоні, за 30 км від м. Жмеринка, було засновано та відкрито заклад для оздоровлення та відпочинку дітей - «Дубки». Для його розташування вибрали найкраще місце. Тут змішаний, але переважно дубовий ліс, прозора річка, з плантаціями білих лілій, луки з різнотрав’ям, що наповнюють повітря цілющими пахощами. Усе це - створює неповторний ландшафт, що найкраще сприяє для відпочинку та оздоровлення дітвори. На сьогодні табір є відокремленим структурним підрозділом Південно-Західної залізниці.

    Історія табору має свій виток з літа 1964 р., коли тут, над схилами річки Думка, вперше пролунали звуки піонерських горнів та барабанного бою. Саме тоді було відкрито першу зміну. Урочисту лінійку приймав один із засновників табору Віктор Миколайович Жарков. Літо 1964 р. запам’яталось для багатьох дітей працівників Південно-Західної залізниці. Вони стали першими мешканцями дитячої республіки. Наступною віхою в історії табору можна вважати 2009 р., коли дитячий табір «Дубки» став відокремленим структурним підрозділом Південно-Західної магістралі.

    За піввіку оздоровчий заклад перетворився зі звичайного місця відпочинку для дітей залізничників у справжню планету дитинства, зі своєю історією та традиціями. Табір «Дубки» - це стиль життя для багатьох його висококваліфікованих працівників. Тут функціонує різноманітна мережа гуртків: вокальний, хореографічний, кінематографічний, спортивний, які розкривають творчі здібності кожного відпочиваючого. Також тут працює методична та психологічна служби, які здійснюють соціальний супровід дітей, котрі потребують підвищеної уваги. Допомогу у підготовці і проведенні виховних заходів, ігор та конкурсів та у створенні позитивного мікроклімату в загонах надають досвідчені методисти. Для фізичного загартування та зміцнення здоров’я у таборі працюють справжні майстри своєї справи. Вожаті загонів застосовують усі свої педагогічні здібності та майстерність для того, щоб кожен прожитий день у таборі був змістовним та цікавим. А головне - запам’ятався дітям надовго.

    Кожен день у таборі на дітей чекає велика кількість цікавих справ: робота гуртків та студій, розважальні шоу, конкурси, вікторини, тематичні заходи. Загалом за зміну проводиться майже 50 заходів. Звичайний ритм життя змінює романтика походів. Кожну зміну дитячі загони вирушають у подорож до старого млина, який манить своєю загадковістю. Двічі за зміну діти можуть відчути приємне тепло вогнища, яке зігріває не тільки тіло, але й душу, та допомагає ще більше упізнати один одного.

    Опинившись у таборі, кожен відчує турботу і піклування з боку керівників, які створили інфраструктуру закладу: облаштовано за сучасними вимогами медпункт, спальні корпуси, умови проживання в яких покращуються щороку, спортивне містечко з футбольним, волейбольним, баскетбольним, тенісним майданчиками. Для створення цікавого дозвілля діє клуб із сучасною аудіо- та відеоапаратурою, що також допомагає впроваджувати інноваційні методи проведення загальнотабірних заходів. Басейн є найулюбленішим місцем відпочинку дітей. А затишна їдальня завжди вабить смачними стравами.

    Педагогічний, обслуговуючий та юнацький колективи табору завжди радо зустрічають гостей посмішками та теплотою сердець. Тож маємо надію, що дитячий оздоровчий табір «Дубки» і надалі буде мати надійну підтримку від керівництва залізниці і ще багато років буде відкривати свої двері та дарувати дітям залізничників незабутній відпочинок.

    Елла ГРИЦЕНКО, директор дитячого табору «Дубки», Фото з архіву «Рабочего слова»

    Про долю сома Семена та щуки Одарочки

    Нотатки після подорожі Новгород-Сіверщиною

    Сюди, на Новгород-Сіверщину, масовий туристичний потік завертає у період справжнього розквіту весняно-літньої деснянської краси. Хіба лише туристи? Хіба лише любителі подорожувати на автівках або на велосипедах? Прихильники подорожей на байдарках - часті гості на деснянських берегах. Оспівана місцевими аматорами, професійними поетами і прозаїками, відображена у кілометрах кіноплівки та у гігабайтах відеоносіїв, красуня Десна не перестає приваблювати, зокрема, нас, журналістів.

    ХТО ПОТРАПИВ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ?

    Погоджуюсь із відомою письменницею Оксаною ТЕЛЕНЧІ у тому сенсі, що «часто плин часу, що невблаганно відносить все у минуле, порівнюють з рікою». Проте чимало цікавого можна віднайти і на її берегах. Прес-тур, який цьогорічної весни організували Туристична асоціація Чернігівщини, Асоціація журналістів «Туристичний прес-клуб України» та Інформаційно-туристичний центр «Космос» Коропської районної ради (Чернігівщина), пройшов напрочуд вдало.


    Дуб Мазепи


    Плавун щитолистий

    Саме з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних природних комплексів українського Полісся у лютому 2006 р. було утворено Мезинський національний природний парк (НПП).

    Отже, на фізичній карті Чернігівської області знайти Мезинський НПП неважко. Дістатися туди не проблематично, приміром, із столиці. Головне, у першій половині дня прибути до обласного центру. А звідти географічним орієнтиром служить районний центр Короп. За якихось півтори години ви опиняєтеся у інформаційно-туристичному центрі «Космос», директором в якому Віта ШУТ.

    Тепер - про місцеві краєвиди. Уявіть: лівобережжя Десни у межах стародавнього села Мезин прикрашають кручі висотою від 125 до 208 метрів. Даремно деякі із сміливців, що намагаються піднятися на верхівки, здавалося б, невисоких «горбів», витрачають сили. Річ у тім, що територія Мезинського НПП відрізняється, як кажуть вчені, розчленуванням та виходом корінних порід. Крейда та мергель, особливо у дощову погоду - звичайне місиво. Подолати молочного кольору відвали, створені матінкою-природою, дуже не просто. Хтось із дотепників назвав місцеві кручі міні-Карпатами. Так це чи ні, варто оцінити тим, хто мандруючи горами і полонинами на Заході країни, встиг пересвідчитися у їхній неповторності.

    Проходячи лівим берегом Десни у межах сіл Свердловка та Мезин, погляд мимоволі вихоплював лісостепові пейзажі на протилежному березі. Куди не кинь оком - безкраї луки. Це вже Шосткинщина.

    За бажанням, старенький пором перевезе за якихось десять хвилин із Чернігівщини на Сумщину. Але нам сьогодні обов’язково слід ознайомитись з вартими уваги туриста місцями.

    Дізналися, що природна рослинність тут не зазнала значних змін у результаті діяльності людини. Вчені стверджують, що у дубових, кленово-липово-дубових лісах та їхніх похідних дібровах, що є нетиповими для Полісся, безліч судинних рослин. Не лякайтеся, жодних паралелей із серцево-судинними захворюваннями. Мова йде про рослини, які у стовбурі мають «трубку», а за наукою - судину. З чого починалися уроки ботаніки? Особисто мені запам’яталася тема про плавун щитолистий. Вчителька з природознавства наголошувала на тому, що це один із найдавніших видів рослин на Землі. Інші назви рослинності - напрочуд цікаві. Баранець звичайний, лілія лісова, цибуля ведмежа, зозулині сльози яйцевидні, гніздівка звичайна. А як вам таке? Любка дволиста, любка зеленоквіткова. Як стверджують наукові джерела, у Мезинському НПП зростає близько 652 видів судинних рослин (дані із фотоальбому Василя ПИЛИП’ЮКА «Це моя Україна», Київ, 2009 рік). Тобто майже 33% флори українського Полісся та понад 13% флори України. Зважаючи на те, що 15 видів судинних рослин занесено до Червоної книги України, не дивно, що територію національного парку охороняють професійні фахівці. І мова не лише про рідкі рослини.

    Як стверджують екскурсоводи, тут водяться 26 видів тварин та комах, що занесені до Червоної книги України. Від медичної п’явки до джмеля мохового та метелика-махаона. Від чорного лелеки до змієїда та луня степового й орлана-білохвоста. Борсук та горностай тут також серед рідкісних тварин. Запитаєте, чи довелося побачити все це розмаїття природи?

    Протягом двох діб довелось пересвідчитись у тому, що природа тут дійсно красива. Ну а якщо і не довелось побачити рідкісних тварин, цьому є зрозуміла відповідь: на те вони і рідкісні. Щоб більш уважно ознайомитись із місцевою флорою і фауною, варто відпочити у спеціально обладнаних місцях. Доби не вистачить, якщо у ваших планах - відвідання Рихлівської дачі - ландшафтного заказника загальнодержавного значення. На хутір Рихли квапляться не лише туристи. Старовинна ялинова алея, яка раніше складалася зі 100 дерев ялини європейської (на сьогодні залишилося 77 дерев висотою понад 30 м), вела до монастирських печер, які були викопані на схилах ярів і балок. Ялина - це високе, майже 30 метрів заввишки. Під їхніми вітами-лапами і влітку, і взимку затишно. Недаремно, навіть ясного дня на цій алеї прохолодно і похмуро-темно.

    Старовинна ялинова алея охороняється як ботаніча пам’ятка місцевого значення.

    ПЛЮС ФІРМОВИЙ РЕЦЕПТ

    Ми - на березі Десни. Віта Шут пропонує роздивитися красу Дуба Мазепи. Цей велетень з розлогою кроною - німий свідок подій Північної війни. Його вік, як стверджують експерти, - 500 років. Зберігся переказ про те, як біля нього в роки Північної війни (1700 - 1721 рр.) відпочивала армія шведського короля Карла ХІІ та гетьмана І. Мазепи. Справді історичні джерела свідчать, що восени 1708 р. біля с. Свердловки відбулася переправа шведської армії, а урочище й досі має назву «Шведівщина».

    До Миколаївської церкви, де збереглася чудотворна ікона Святого Миколая, квапляться прочани. Поруч - руїни Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря XVII-XVIII ст., почесним ктитором (особа, яка виділила кошти на будівництво храму - ред.)якого був син Богдана Хмельницького - Юрій.

    Від історії - до сьогодення. До речі, як зазначав місцевий краєзнавець Василь КИРИЛЮК із села Свердловка, справжнім скарбом Мезинського парку є 53 км русла Десни. Тисячі туристів пливуть її водами, поспішають до її берегів, щоб помилуватися красою краю, порибалити. У Десні мешкають 30 видів риб: стерлядь, лин, густера, чехонь, вугор, судак, сом, щука та інші.

    Для ознайомлення з пам’ятками природи та історії на території Мезинського НПП, для короткочасного чи більш тривалого спілкування із природою облаштовано рекреаційні пункти та кімнати відпочинку у будиночках для туристів «Хотинський» та «Затишок».

    Тут довелось дізнатися про фірмовий рецепт від місцевих кухарів. Назва говорить сама за себе - «Царівська парочка Семен та Одарочка». Вперше чую, щоб сома звали Семеном, а щуку - Одарочкою. Тим не менш, мова - про запечену рибу. Треба взяти одного сома і одну щуку, почистити, випатрати, натерти сіллю і спеціями для риби, зверху покропити соком від одного лимона. Маринувати протягом однієї години. Тим часом готується начинка. А саме - слід спасерувати на олії цибулю і моркву, натерту на крупній терці. Начинку остужують, додають майонез і перемішують. Далі здогадалися, що робити? Слід нафарширувати начинкою рибу і зашити нитками. Начинену рибу надрізати порційними насічками, а порційні куски посипати тертим сиром товщиною 5 см. Рибу викласти на деко і поставити у духовку для запікання приблизно на 30 - 40 хв. В запечену рибу в заздалегідь зроблені насічки вставити шматочки лимона, прикрасити зеленню. Ось вам і парочка! Смачного!

    Не знаю, як кого, а групу київських та чернігівських журналістів не залишила байдужими екскурсія до Народного археологічного науково-дослідного музею, де зберігається понад 40 тис. експонатів. Про це - у найближчих номерах «Рабочего слова».

    Автор висловлює подяку керівнику Туристичної асоціації Чернігівщини Олегу ГЕРАСИМЕНКУ, віце-президенту Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України» Олені ЗЕЛЕНКО та директору Інформаційно-туристичного центру «Космос» Коропської районної ради Вікторії ШУТ за сприяння у підготовці даної статті.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05