РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 33 (29 серпня 2014)
  • Випуск №33 29 серпня 2014
    Зміст
    1. Начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН: «ПИШАЮСЯ колективами 164-х підрозділів НАШОЇ МАГІСТРАЛІ» (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ (Київ - Волноваха - Київ))
    2. Добру справу зроблено. Цінний вантаж доставлено (Іван СОТНИКОВ)
    3. Сподвижники прогресу працюють у Козятині (Петро ЗАРИЦЬКИЙ, м. Козятин)
    4. Сила перетворень (Никифор ЛИСИЦЯ)
    5. Почнемо із приємного (Ганна ПОЛЮШКО, член профкому локомотивного депо ст. Щорс)
    6. Відпочинок, достойний локомотивників (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. Довго будуть Карпати їм снитись (Анатолій САДОВЕНКО)
    8. Битва, яка триває й до сьогодні (Микола ПАЦАК)
    9. О ПОРАЖЕННЫХ российско-патриотическим СИФИЛИСОМ (Виктор ЗАДВОРНОВ)

    Начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН: «ПИШАЮСЯ колективами 164-х підрозділів НАШОЇ МАГІСТРАЛІ»

    Ранок минулого четверга, 21 серпня, у селі Шевченкове, що біля станції Бобрик, був спекотним. І для вантажників, і для водіїв автокарів, і для комірників головного матеріального складу столичної магістралі. Чотири потужних вантажівки, що зайняли майданчик біля одного з просторих ангарів, також перебували у «гарячому» режимі. Скоро у дорогу. Із складських комор у кузови автомобілів та до місткого контейнера протягом короткого терміну часу завантажено понад 35 тонн продуктів харчування для дорослих та дітей, речі першої необхідності, побутова хімія. Овочі, свиняча тушонка та рибні консерви, крупи, бутильована питна вода, цукор, усілякий домашній реманент швидко розміщено у кузовах для подальшого транспортування. Маршрут проліг до Пункту короткострокового перебування тимчасових переселенців, що розташовано у м. Волноваха Донецької області. Шлях не близький. Тож квапитися необхідно.





    Незадовго до відправлення каравану від залізничників до волноваського евакопункту начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН та голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК проінспектували процес відправлення цінного вантажу.

    У розмові із журналістами Олексій Мефодійович наголосив на тому, що згідно із спільним рішенням керівництва столичної магістралі та галузевої профспілки про збір коштів для надання гуманітарної допомоги мешканцям українського Сходу колективи всіх залізничних підрозділів у стислі терміни зібрали майже два мільйони гривень. Саме на цю суму було придбано вище названу продукцію.

    БЛАГОДІЙНІСТЬ, ЯКА НЕ МАЄ ЦІНИ

    На гуманітарну допомогу чекають у волноваському евакопункті з усієї України. Адже сюди щодня прибувають від 20 до 50 переселенців. За офіційними даними, у центрах допомоги переселенцям мешкають понад 22 тисячі нужденних. Протягом трьох днів перебування вони отримують безкоштовне триразове харчування, забезпечуються засобами особистої гігієни. Згодом переселенці вирушають до інших регіонів України. Отже, забезпечивши волноваський евакопункт певним асортиментом харчів та предметами першої необхідності, частину із цього корисного вантажу передано співробітникам Державної служби із надзвичайних ситуацій. Це задля того, щоб вони доставили все необхідне до центрів допомоги переселенцям, що розташовані на узбережжі Азовського моря.

    Крім того, певну суму коштів, яку зібрали залізничники Південно-Західної, було спрямовано на придбання набору медикаментів з метою виконання прохання співробітників Центру первинної медико-санітарної допомоги, що розташовано у районному центрі Першотравневе Донецької області. Місцеві медики та психологи надають необхідні послуги в інформаційно-консультативній, матеріальній і медичній сферах. Це, безумовно, стане у нагоді тим, хто, перебуваючи у зоні антитерористичної операції, отримав поранення, психологічну травму або потребує економічної підтримки. Саме цільове спрямування коштів залізничників на благодійну акцію гарантує їх корисне використання з метою допомоги тим, хто її терміново потребує.

    - Пишаюся колективами 164-х підрозділів нашої магістралі, - акцентував увагу журналістів начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН. - Кожний, хто прилучився до цієї благородної акції із добровільного збирання коштів для закупівлі необхідних продуктів та речей, - справжній патріот Вітчизни. Пишаюся і добровольцями із усіх служб нашої залізниці, а їх майже 300 чоловік, які сьогодні перебувають у зоні антитерористичної операції. Спільно із Дорпрофсожем вирішено на їхні особисті рахунки перерахувати певну суму коштів. Очевидно, що ця грошова допомога доречна. Не забудемо і про трьох поранених залізничників-воїнів. Благодійність - наш обов’язок перед звитяжцями.

    До речі, у далеку путь разом з благодійним караваном відправилися прес-секретар Південно-Західної залізниці Анна МАЛІЄНКО та фотограф дорожнього центру науково-технічної інформації Валентина ЧЕЛЮСКІНА. Ми побажали їм щасливої дороги та вдалого повернення з подорожі.

    НЕ СТОЯТИ ОСТОРОНЬ!

    Сьогодні стало доречним акцентувати увагу суспільства на прагненні українців до європейських цінностей. Не з войовничих же сусідів приклад брати, що, зірвавшись з путінського ланцюга, шаленіють на Сході країни, порушуючи український кордон, несучи горе у кожну домівку, руйнуючи інфраструктуру Донбасу. Зовнішній агресор не питає: чи хочеш ти цієї кривавої бійні, а внутрішнього ворога не хвилює - любиш ти його чи ні, йому достатньо власної ненависті до всього живого в Україні. Вже стільки часу Довженкова кіноповість «Україна в огні» оплакує своїх синів… І лише Господь знає - як зупинити цю криваву бійню, де терористи керуються найпідступнішою та чорною мораллю. У них, як ведеться, позитивних чеснот катма. У короткій розмові із водіями центральної автобази столичної магістралі Сергієм ВЕЛИЧКОМ, Олександром МУЛЯРЧУКОМ, Русланом КОРНІЙЧУКОМ, Володимиром ШВЕДОМ, які повели благодійний караван на Донбас, з’ясували, що у нас, українців, в усі часи був актуальним вислів «чужої біди не буває». Його змісту, а головне, впровадженню у життя, немає ціни.

    А старший комірник головного матеріального складу Південно-Західної залізниці Олена КРАВЕЦЬ додала: «Фразу «Коли все скінчиться?» все частіше можна почути з вуст кожного українця, а особливо там, на Донбасі. Безумовне бажання про якнайшвидше завершення кривавої бійні розбивається об сувору реальність. Так невже ми, залізничники, стоятимемо осторонь проблем, які спіткали мирних мешканців у Луганській та Донецькій областях?!»

    Автівки із цінним вантажем швидко проминули прохідну головного матеріального складу столичної магістралі. Попереду на них чекали 730 важких кілометрів до Волновахи! Ні цвяха, ні жезла, жодної зустрічі з триклятими сепаратистами! Повертайтеся живими і неушкодженими!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ (Київ - Волноваха - Київ)

    Добру справу зроблено. Цінний вантаж доставлено


    Роздивіться уважніше світлини, автором яких є Валентина ЧЕЛЮСКІНА. Фоторепортаж, який Валентина Василівна робила впродовж всієї подорожі гуманітарного каравану від Бобрика до Волновахи. Його здійснили водії вантажівок Олександр МУЛЯРЧУК, Руслан КОРНІЙЧУК, Володимир ШВЕД, Сергій ВЕЛИЧКО, Ігор ГЛУЩЕНКО та Олександр ТЯЖИН. Їх робота варта окремих слів. Майже не відпочиваючи під час рейсу, вони намагалися якомога швидше доставити 35 тонн так необхідної продукції до табору переселенців у Волновасі та до бази рятувальників, відряджених Міністерством з надзвичайних ситуацій України. Останні мали доставити цінний вантаж безпосередньо до зони антитерористичної операції. Так і вийшло. Значить, добру справу зроблено! Все задумане організаторами гуманітарного рейсу вдалося здійснити протягом двох діб.

    Іван СОТНИКОВ

    Сподвижники прогресу працюють у Козятині

    Ремонтне вагонне депо станції Козятин пошановано дипломом та другою премію від Державної адміністрації залізничного транспорту «Укрзалізниця» за кращу раціоналізаторську пропозицію 2013 р. за напрямком «Удосконалення та розробка енерго- та ресурсозберігаючих технологій, покращення екологічного стану та безпеки руху».

    Перемога стала реальною завдяки творчому неспокою та наполегливості працівників технічного відділу депо, де самовіддано трудяться інженери-технологи першої категорії Анатолій Головатюк, Юрій Куклюк та Руслан Антюх…


    Інженери-технологи І категорії Анатолій ГОЛОВАТЮК та Руслан АНТЮХ.

    У РЕМОНТНОМУ ВАГОННОМУ ДЕПО раціоналізаторську роботу поставлено серйозно, розуміючи, що ініціатива кожного виливається у загальний успіх. Творчі особистості тут цінуються і заохочуються. Комісія з розгляду раціоналізаторських пропозицій, очолювана головним інженером підрозділу Олександром Нікітюком за участі головного механіка Леоніда Панасюка, бригадира електриків Олександра Цаплюка та інших шановних керівників і фахівців, визначає доцільність та ефективність пропонованих новацій. До творчого процесу винахідництва та раціоналізаторства долучаються не лише інженерно-технічні працівники, а й робітники: фрезерувальник Віталій Кашперовецький, який нещодавно став відмінником Південно-Західної залізниці, слюсар Володимир Годинник, зварювальник Анатолій Стангіліні та інші. Вони пройшли добру школу трудового гарту, є відмінними фахівцями своєї справи.

    Естафета творчості в колективі вагонників передається з покоління в покоління. Нинішні володарі творчих думок та добрих справ з вдячністю згадують попередників - людей самовідданих та майстровитих, умілих та щедрих на знання. Таких, як Дмитро Москаленко, Роман Дітрих, Леонід Пирог, Віктор Данилевич, Віктор Білан та інші. Позаминулого року у вагонному депо подано та впроваджено 22 раціоналізаторських пропозиції, економічний ефект від яких склав майже 160 тис. грн. У минулому - 18 пропозицій, які забезпечили економію майже 90 тис. грн.

    Деповські умільці власноруч зробили установку для зняття п’ятників вагонів, яка значно ефективніша і надійніша від тієї, що випускається в сусідній державі. Підраховано, що запровадження новації заощаджує майже 40 тис. грн. Після проведення на базі вагонного депо галузевого семінару, дітище козятинських винахідників зацікавило колег з інших депо Південно-Західної залізниці, і подібна установка, зроблена за аналогом козятинської, вже не єдина в мережі споріднених підприємств…

    ПРАЦІВНИКАМ технічного відділу депо, враховуючи специфіку їхніх посадових обов’язків, як тут кажуть, сам Бог велів займатися винахідницькою та раціоналізаторською роботою. Відділ веде технічну документацію підрозділу, фахівці розробляють технологічні процеси ремонту вузлів та деталей вагонів, прив’язуючи їх до місцевих умов та наявного виробничого обладнання. Ці та інші питання на порядку денному Ю. Куклюка та його колег. Р. Антюх одночасно відає питаннями пожежної безпеки, веде звіти по нормативних документах і наказах.

    У полі зору А. Головатюка - ремонт деповського обладнання та ведення технічної документації, оформлення заявок на ремонт і запчастини до обладнання. А ще він безпосередньо опікується раціоналізаторською роботою у підрозділі. Справа йому близька і знайома, адже із технікою він давно на «ти». У цім завдячує татові, Олександрові Андрійовичу, який працював водієм у вернигородоцькому колгоспі і привчав вникати у таємниці техніки, котра допомагає людям. Від мами, Марії Миколаївни, почерпнув настирливість та бажання до всього докопатись самотужки. Ці батьківські орієнтири після закінчення вернигородоцької школи привели до Вінницького політехнічного інституту, допомагали в роботі, коли працював у Черкасах на заводі фотоприладів. З 1988 р. Анатолій Олександрович трудиться у вагонному депо станції Козятин, обіймаючи посади начальника техвідділу, головного механіка, а нині - інженера техвідділу.

    Якщо справжній чоловік має збудувати дім, посадити дерево і виростити сина, то А. О. Головатюк успішно склав цей життєвий іспит. З дружиною Ольгою Михайлівною, яка, як і його мама, педагог за професією, звели в с. Козятині власне родинне гніздечко. Вдома господарсько-технічні питання вирішує хазяїн, змайструвавши невеличкого тракторця та причіпний інвентар, необхідний для полегшення сільських буднів. Ольга Михайлівна, як біолог, клопочеться домашньою живністю, маючи особливу прихильність до бджіл. Син Олександр, здобувши у столичному залізничному університеті інженерний фах, пішов батьковими стежками - також трудиться у ремонтному вагонному депо, обіймаючи посаду бригадира цеху головного механіка. Сашко - найбільша батькова радість, адже родинна спадкоємність носіїв технічних знань продовжується.

    Найактуальнішим для колективу ремонтного вагонного депо нині є розробка і запровадження пропозицій, спрямованих на збереження енергетичних ресурсів і вдосконалення технологічних операцій, які полегшують працю людей.

    У працівників техвідділу з цього приводу є слушні пропозиції. Гуртом обмірковують їх, вносячи корективи. Саме так народжуються новації і вдосконалення.

    Минулого року Укрзалізниця проводила конкурс на визначення кращого підрозділу з раціоналізаторської роботи та кращого раціоналізатора. Козятинські вагонники стали лідерами. Це вкотре переконливо довело, що Анатолія Головатюка, який відає тут раціоналізаторською роботою, справедливо два роки тому названо кращим працівником Південно-Західної залізниці…

    Петро ЗАРИЦЬКИЙ, м. Козятин

    Сила перетворень

    Чи важко сьогодні звести або відремонтувати будівлю? З такого запитання розпочали розмову із виконавцем робіт Жмеринського будівельно-монтажного експлуатаційного управління (БМЕУ) Сергієм СПІЦЬКИМ.

    ПРО КАДРОВЕ ПИТАННЯ

    - Не важко, - почув у відповідь від досвідченого виконроба, - але при наявності двох важливих складових. Якщо у недалекому минулому це були будівельні матеріали та спеціальні механізми, інструменти, то сьогодні таких проблем немає. Будівельні матеріали є у необмеженій кількості та на любий смак, а якщо не вистачає будівельного приладдя, його також можна придбати чи взяти в оренду. У наш час необхідні лише кошти та добре підготовлені, досвідчені фахівці.

    Кошти - то окрема тема для розмови, а от про кадрове питання, тобто будівельних спеціалістів, варто поговорити.

    - У нашому підрозділі, крім мене, трудиться ще п’ятдесят фахівців, - продовжує нашу розмову Сергій Костянтинович. - А коли врахувати власне будівельників, то їх дещо менше. Але кожен із них - професіонал у повному розумінні цього слова. Причому володіє не лише спеціальністю, передбаченою штатним розкладом - маляр, муляр… Більшість із них можуть виконувати і будівельні, і оздоблювальні роботи у повному обсязі. Тому не потрібно перевозити фахівців із одного об’єкта на інший, які розташовано на значній відстані. На кожен із них, залежно від обсягу робіт, ми направляємо певну кількість працівників - три, п’ять, десять, і вони виконують ремонт від закладення фундаменту до останнього цвяху на даху.

    Не для перевірки висловленого вище керівником, а через особисту цікавість вирішив познайомитись із окремими працівниками виконробської дільниці. Думаю, і читачам це також буде цікаво.

    Леонід МОРОЗ - за штатною посадою лицювальник, стаж роботи на залізниці - понад 12 років. Для широкого загалу поясню, що це фахівець, який повинен зовнішні стіни будівель та внутрішні приміщень облицьовувати керамічною плиткою або іншими оздоблювальними матеріалами.

    - Що умію робити? - перепитує Леонід Миколайович. - Практично виконую всі будівельні роботи. Можу зробити кладку із цегли чи інших матеріалів, тому що це буває необхідним при ремонті якоїсь станційної чи іншої споруди, і тоді не потрібно викликати туди муляра. Та все ж більше займаюсь оздоблювальними роботами. До цього, як кажуть, більше душа лежить.

    До цієї справи душа лежить й у маляра Оксани САВЧУК (на фото праворуч), яка уже понад 15 років займається ремонтними роботами на залізниці. В обов’язки маляра входить - фарбування стін, стель, наклеювання шпалер. Не відкрию секрет: при необхідності вона виконує й інші роботи, які прийнято вважати чоловічими. Скажімо, вимурувати стінку чи покрити підлогу керамічною плиткою.

    - Чи подобається моя робота, - повторює моє запитання співрозмовниця і, після короткої паузи, відповідає. - В перші роки не дуже й подобалась, адже я закінчила будівельний технікум, тому сподівалась займатись дещо іншим, однак уже звикла. Бувають випадки, що не клеїться якась робота, особливо при ремонті старої будівлі, тоді й думаєш - для чого я за цю справу взялась. Однак у більшості випадків, коли бачиш, як старе, непривабливе приміщення після твоєї роботи перетворюється у прекрасну кімнату - з’являється гордість за свою професію. Це й надихає на подальшу працю.

    Думки колеги поділяє й штукатур Євдокія КРИВЕНКО, трудовий стаж будівельника якої уже 12 років. Вона також освоїла багато суміжних спеціальностей і досягла високої кваліфікації, а професію обрала свідомо і нітрішки про це не шкодує.

    Муляр Юрій БОБРИГА, трудовий стаж якого вже доволі солідний, також засвоїв секрети суміжних спеціальностей. Він не лише може звести стіни, а й оштукатурити, пошпаклювати, пофарбувати їх, або й наклеїти шпалери. Більше того, маючи диплом техніка-будівельника, який він отримав у Вінницькому транспортному коледжі, Юрій Валентинович міг би займати посаду у керівній ланці - йому пропонували стати майстром, та він віддає перевагу тій справі, до якої звик і якою йому подобається займатись.

    НЕ ОБІЙТИСЬ БЕЗ ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

    Виконання суто будівельних робіт не може обійтись і без, так би мовити, технічного забезпечення. Металеві конструкції є основою будь-якої будівлі. Та їх необхідно створити, а ті, що уже є, - поладнати чи й відремонтувати. Саме цим займається електрозварник Олег ПАЛАМАР, трудовий стаж якого сягнув 12-ти років. Здавалось би, робота у нього специфічна, тому про якусь суміжну професію зайве говорити. Та ні, він також оволодів деякими із них. Може виконувати й слюсарні роботи. А коли потрібно готовити будівлі до опалювального сезону, то він може й котла полагодити, і сантехнічні роботи виконати.

    Специфічна робота й у кранівника Володимира КАМІНСЬКОГО, якій він віддав більше двадцяти років. Без його допомоги будівельникам було б важкувато. Доправити важкі будівельні матеріали, конструкції до місця їх використання, скажімо, на якийсь із поверхів будівлі, на дах чи у траншею «голими» руками - не просто. А от за допомогою підйомного пристрою, який змонтовано на автомобілі - автокрана, це набагато легше. Тому на кожному із об’єктів, де працюють будівельники, він завжди бажаний співробітник. Щодо суміжних професій, то й у нього вони є. Автівку, на якій змонтовано кран, створено понад 20 років тому. Зрозуміло, що такий вік дає про себе знати. Однак це не у випадку із «сталевим конем», яким опікується Володимир Петрович. На вигляд та і за технічним станом він набагато «молодший». І це завдяки тому, що його господар - не лише водій, а й автослюсар, ремонтник, який власноруч усе лагодить, приводить у робочий стан.

    Про рядових працівників-будівельників можна й далі розповідати, однак добрі слова варто сказати й про організаторів ремонтно-будівельних робіт, керівників, як прийнято говорити, середньої ланки. І така категорія фахівців у БМЕУ-3 - також професіонали.

    - Безпосередні організатори робіт, майстри, виконавці робіт - це наша основа, без якої важко уявити успішне виконання наших завдань, - зізнається керівник жмеринських залізничних будівельників Валерій МИХАЛЬЧИШИН. - Вони постійно перебувають на об’єктах, де проводяться ремонтні та й будівельні роботи і не просто контролюють, а й організовують їх відповідно до проектної документації. І це доволі відповідальна робота. Та із нею наші керівники успішно справляються. Завдяки цьому ми й виконуємо усі планові завдання вже.

    ЩО Є У СКАРБНИЦІ?

    Щодо завдань, то варто назвати хоча б основні роботи, які виконали працівники БМЕУ-3 протягом першого півріччя п.р., та над чим працюють. У першу чергу, варто назвати вокзальний комплекс ст. Старокостянтинів-І. Декілька років виникали проблеми з його ремонтом, про що ми розповідали на сторінках нашого часопису, та все ж ці роботи здійснено, і будівля, яку занесено до історичних пам’яток держави, надбала нового, привабливого вигляду. Тепер жмеринські будівельники працюють і над оновленням вокзалу на ст. Старокостянтинів-ІІ. А до того вони приклали чимало зусиль, щоб відремонтувати головні будівлі вагонної дільниці та дистанції колії у Києві. У Кам’янці-Подільському зодчі провели ремонт станційних споруд та облаштували нову пасажирську платформу протяжністю 450 метрів. Попереду - ремонтні роботи на ст. Юрківка та інші.

    - Фахівці нашої дільниці, - додає Сергій Спіцький, - переобладнали приміщення для нового вузла зв’язку, що належить Жмеринській дистанції автоматики та зв’язку, вони також трудяться над оновленням окремих споруд санаторію «Світязянка» у Трускавці. І це ще не все: облаштували клас технічного навчання на ст. Самченці, провели ремонт пасажирських платформ вокзалу ст. Вінниця, облаштували шатровий дах на вокзальній будівлі ст. Гайсин… В цьому заслуга не лише робітників, які безпосередньо проводили ремонт, а й моїх помічників - будівельних майстрів Анатолія ВАЙНЕРА, Руслана ГУТОГО, які уміло організовували роботи на об’єктах.

    Коли говорити про умілих керівників, то варто назвати й самого виконавця робіт. Сергій Костянтинович уже 27-й рік працює на цій посаді, а загальний трудовий стаж, після навчання у Київському архітектурно-будівельному університеті, у нього перевершив сорок років. І увесь цей час він трудився на залізниці, ремонтував та зводив споруди, забезпечував постачання води на об’єкти транспортної інфраструктури… Словом, робив ту справу, яку обрав для себе в юнацькі роки і якій присвятив своє трудове життя. І без перебільшення можна сказати, що саме він, його колеги, названі вище, та й багато інших - є головною складовою будівництва на нашій залізниці. Отака вона життєва скарбниця.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Приємно дивують факти про безпрецедентну роботу залізничних будівельників через масштаби та складність створення об’єктів галузевого призначення. Варто висловити їм слова подяки за те, що столична магістраль стала для них долею, головною справою всього життя. Успіхів вам, транспортні будівельники! За словами журналістів, які висвічують будні колег Сергія Спіцького, кожна віха у діяльності Жмеринського БМЕУ дарувала людям відчуття романтики та трудового подвигу. Чому? Варто згадати скільки об’єктів впроваджено в експлуатацію завдяки місцевим мулярам, штукатурам, монтажникам… Очевидно, сила перетворень міститься у цьому. Таке забути не просто.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Почнемо із приємного

    Вже багато років ветеранську організацію залізничного вузла очолює Володимир Миколайович ГРАБОВСЬКИЙ. Це людина, яка віддана своїй справі, чесна, відповідальна, завзята, сумлінно відноситься до роботи. Не хочу використовувати шаблонні фрази, але, дійсно, В.М. Грабовський заслуговує на безліч теплих слів, особливо, якщо зважити на його вже немолодий вік. Завдяки сприянням ветеранської організації та профспілкових активістів локомотивного депо наші пенсіонери завжди почувають увагу до себе.

    Почнемо із приємного - зі свят. Треба зазначити, що Володимир Миколайович зумів згуртувати навколо себе небайдужих активних пенсіонерів - колишніх працівників депо, які допомагають йому робити таку добру і важливу справу. Не залишаються осторонь і адміністрація підрозділу, яка завжди надає потрібну допомогу, службовий автомобіль, водія і так далі, а також профспілковий комітет, який розглядає на чергових засіданнях питання про виділення коштів для фінансування різноманітних заходів для пенсіонерів. Отож, повернемося до свят!

    Починаючи з Нового року, відбувається поздоровлення пенсіонерів. Ясна річ, з Дідом Морозом та Снігуронькою. Ветерани отримують подарунки, також силами ветеранської організації та профспілкового комітету для них організовується вечір-зустріч.

    До свята 8 Березня організовується захід для жінок. Тут і поздоровлення, і святкування. Жодну жінку-пенсіонерку не обділено увагою з боку наших чоловіків-ветеранів.

    Навесні ми святкуємо таке велике свято, як День Перемоги. Все менше стає учасників бойових дій, тому з боку ветеранської організації їм приділяється все більше уваги. Проводиться зустріч з учасниками війни, частина з них відвідується вдома. А присутність нашого колективу на святковому параді у місті - це справа честі. Після святкування «зі сльозами на очах» завжди залишається багато теплих спогадів та гарних фотознімків, які друкуються за рахунок коштів профкому та даряться ветеранам.

    На День людей похилого віку завжди виділяється необхідна сума коштів для відвідування пенсіонерів та вручення їм продуктових наборів.

    День залізничника - свято, яке не має вікової категорії, адже залізничник - це стан душі. Наша професія стає не тільки заробітком, вона є нашим життям. Тому пенсіонери відзначають це свято дуже завзято, організовується вечір-зустріч, на який з радістю збираються наші ветерани.

    А ось на День захисника Вітчизни вже чоловікам-пенсіонерам влаштовується поздоровлення.

    Є в нашому місті і інші цікаві дати та місця, де відбуваються урочисті заходи, в яких беруть участь і наші пенсіонери. Наприклад, у селі Єліно Щорського району в музеї, який розташований в лісових партизанських землянках часів Великої Вітчизняної війни, відзначається День визволення Щорсівщини. Адже ми живемо у краю партизанської слави, тому в ці дні у землянках відбуваються виставки, концерти, зустрічі, поздоровлення.

    Але, на жаль, наше життя складається не тільки із свят. Пенсіонери часто хворіють. Потребують допомоги у повсякденних справах, наприклад, у різного роду ремонтних роботах. Ветеранська організація та профактив і тут не залишаються осторонь чужої біди, за рахунок коштів профкому виділяється матеріальна допомога на лікування пенсіонерів та на ремонт їхнього житла. За можливості пенсіонери забезпечуються санаторно-лікувальними путівками. До анексії Криму багато наших пенсіонерів встигли побувати у «Променистому», відповідно до поданих заяв виділяються путівки в МЦРЗ «Хмільник», де завдяки розвинутій лікувальній базі пенсіонери можуть покращити своє здоров’я. Тепер є інші плани.

    В рамках культурно-масової роботи проводиться передплата на періодичні видання для колишніх працівників - пенсіонерів депо. В.М. Грабовський завжди слідкує за тим, щоб кожен пенсіонер на День народження отримав вітальну листівку, а з ювілейними датами вітає особисто.

    Ось такі будні і свята нашої ветеранської організації.

    Ганна ПОЛЮШКО, член профкому локомотивного депо ст. Щорс

    Відпочинок, достойний локомотивників

    У будинку відпочинку локомотивних бригад моторвагонного депо Чернігів, що розташований на ст. Ніжин, нині виконується капітальний ремонт. Цей двоповерховий будинок на 22 кімнати побудувано ще у 1952 р. Чотири роки тому одну частину споруди оновили, а другу розпочали ремонтувати у березні, і у зв’язку з цим вивільнилась ще одна кімната. Тож загалом їх буде 23.


    Будинок відпочинку локомотивників ст. Ніжин.


    Роз’їзні квиткові касири Оксана ПАСЮРА та Наталія ОСИПЕЦЬ.


    Слюсар Володимир БОЙКО.


    Прибиральник службових приміщень Любов МУЗИЧКО.

    Для того щоб якнайшвидше закінчити ремонт, тут щодня працює майже двадцять будівельників. Частина залізничників займається фасадом, інші роблять на задньому дворі спеціальний настил для сушіння білизни (накривають дахом, вбудовують металеві стовпчики), а ще одна бригада займається внутрішніми роботами, монтажем підлоги та сходів. І хоча до кінцевого результату ще є час, але й те, що зроблено, як кажуть, просто радує око і викликає позитивні враження. Повторимось: додались відремонтовані кімнати, де можуть відновити сили після рейсу машиністи та їхні помічники, а також провідники. До їх послуг - нові душові, кімнати гігієни, облаштовується кухня.

    Робочий день тут починається з бригадної планерки: ставляться конкретні завдання, вирішуються поточні питання. Увечері знову планерка: підбивають підсумки. Окрім того постійно приїздить на об’єкт відповідальний за хід робіт - головний інженер моторвагонного депо ст. Чернігів Валерій ДЕРЕВ’ЯНКО. Разом із виконробом Київського будівельно-експлуатаційного управління №1 Василем МАЙБОРОДОЮ вони вирішують нагальні питання, проводять наради. Як зазначають залізничники, хоча ремонт йде повним ходом і будівельники стараються його виконувати згідно з графіком, та все ж допомагає досягти прориву в роботі своєчасне фінансування.

    - Найскладніше нам було оновити комунікації, - розповідає Василь Майборода. - Цей будинок зводили ще німецькі військові полонені, і комунікації закладено достатньо глибоко. Потрібно було організувати відвід каналізації, дотримуючись технології будівельних робіт. Це було непросто. Однак кожний капітальний ремонт має свої об’єктивні причини, одна із них - фінансування. І як тільки воно є - відразу збільшується ефективність виробничих процесів.

    До розмови долучається Валерій Дерев’янко: «Недостатня комфортність, низька енергоефективність цього будинку, його значна фізична й моральна зношеність вимагали розв’язання. Він потребував капітального ремонту із застосуванням сучасних енергозберігаючих технологій, матеріалів і устаткування. Тож попри всі нинішні економічні труднощі знайдено ресурс, завдяки якому ми почали ремонт. Сприяє успіху, безперечно, активна робота керівництва залізниці та служби приміських пасажирських перевезень».

    Будівельники запевняють - хоча ще чималий обсяг робіт, та у вересні ремонт буде завершено. Оновлюється прибудинкова територія. Тут буде «альпійська» гірка, для цього вже завезено спеціальне каміння. Весною на нових клумбах висадять квіти. Єдине, що залишать, - це деревовидний піон, який посаджено першим директором будинку - в період цвітіння на нього заглядаються всі постояльці.

    Навіть незважаючи на ремонт, тут чимало залізничників. У будь-який час доби вони мають змогу поновити сили та знайти душевний спокій перед рейсом, а після нього - відпочити. Колектив будинку відпочинку, який обслуговує і створює тут належний затишок, налічує сім чоловік. Разом із завідуючою будинком Світланою ЩЕРБИНОЮ вони, як мовиться, не словом, а ділом демонструють ініціативу й все роблять для того, аби було чисто і затишно у приміщенні. Бо всі знають, як важко підтримувати порядок, коли йде ремонт.

    Відпочинок локомотивних бригад є необхідною умовою для забезпечення безпеки руху поїздів, для цього вкладаються достатньо коштів і сил. А після ремонту відпочинок локомотивників на ст. Ніжин буде повноцінним.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Довго будуть Карпати їм снитись

    Завершилося літо, а разом із ним й сезон відпочинку для дітей залізничників. Тисячі з них упродовж трьох місяців мали змогу відпочити у дитячих таборах, на базах відпочинку, у профілакторіях та санаторіях, путівки до яких їм організували у первинних профспілкових організаціях колективів залізничників столичної магістралі. За словами керівників галузевої профспілки, кількість відпочиваючих дітей цьогоріч навіть збільшилася у порівнянні з минулими роками. І це не зважаючи на непросту ситуацію, яку зараз переживає наша країна.

    НОВЕ ЛІТО - НОВІ ВРАЖЕННЯ

    - З втратою нашого головного місця відпочинку - табору «Променистий», що розташований у Криму, нам довелося шукати інші місця, куди б ми могли відправити відпочивати дітей на час літніх канікул, - говорить голова теркому галузевої профспілки Козятинської дирекції залізничних перевезень Анатолій Вільчинський. - Вибір зробили на місця відпочинку у Карпатах. Ще у квітні наші представники відвідали десятки тамтешніх баз відпочинку, санаторіїв та профілакторіїв. Придивилися, ознайомилися з умовами, визначили, які з них найбільше влаштовують нас. І вже з початком літа організували туди перші заїзди. Можу сказати, що ми не помилилися. Враження діток від відпочинку в Карпатах були найкращими. Задоволеними залишилися усі. Багато з них виявили бажання приїхати сюди й наступного року.


    Із альбому - під час відпочинку у Карпатах.


    - Крім чудових умов відпочинку у карпатських санаторіях «Нарцис», «Трембіта», «Хуст», коли дітки проживали по двоє у комфортних кімнатах, мали п’ятиразове харчування, пили мінеральну воду з місцевих термальних джерел, вони мали змогу відвідати чимало пам’ятних місць цього цікавого краю.

    - А ще познайомитися з побутом місцевих мешканців, ходити у туристичні походи, - це вже ділиться враженнями одна із організаторів дитячого відпочинку завідуюча організаційним відділом теркому профспілок дирекції Олена Величко. - Впевнена, що карпатські краєвиди, стрімкі гірські річки та краса озера Синевир, стародавні замки міста Хуст, місцеві краєзнавчі музеї, вироби з лози мешканців села Іна та чимало іншого побаченого нашими дітьми надовго залишаться в їхній пам’яті. Тут дітвора дізналася багато нового, цікавого, незвичного. До того ж знайшли нових друзів, відпочили, набралися сил та вражень. А на згадку про відпочинок кожен з них привіз додому фотоальбом, який для них безкоштовно підготували гостинні господарі цих туристичних закладів.

    Та не лише карпатський край став місцем відпочинку для дітей залізничників Козятинського залізничного вузла. Чимало з них побували у таборах відпочинку «Зорька» та «Дубки», якими опікується залізниця. Понад сто школярів побували на морі у таборі відпочинку «Прибережний», що на Херсонщині. Крім того, чимала кількість дітей виїздила на відпочинок разом із батьками за так званою програмою сімейного оздоровлення. Словом, як стверджують у теркомі профспілки Козятинської дирекції, за літній сезон було оздоровлено понад 1200 дітей залізничників.

    ПОДЯКА ЗА ТУРБОТУ

    - Особливо хочу подякувати всім нашим профспілковим активістам. Тим, хто безпосередньо причетний до організації відпочинку наших дітей, - зазначив Анатолій Вільчинський. - Це стосується перш за все голів первинних профспілкових організацій наших трудових колективів, зокрема таких як Валентина Зелена (Козятинська дистанція колії), Василь Дзюбенко (локомотивне депо Козятин), Ніна Григорук (локомотивне депо Шепетівка), Сергій Верезумський (Фастівська дистанція колії), Лариса Бойко (будівельне монтажне експлуатаційне депо № 2), Надія Галич (управління Козятинської дирекції). Так, це досить клопітка та відповідальна робота. Однак вона варта того, щоб наші діти могли відпочити та оздоровитися. До речі, частину коштів, які ми витратили на оздоровлення дітей, Фонд соціального страхування нам компенсував. А це майже 270 тис. гривень.

    Довідково:

    У цьому році у дитячих оздоровчих закладах залізниць України відпочило і оздоровилося 11142 дитини із сімей залізничників.

    Цього літа через анексію АР Крим діти залізничників, на жаль, не змогли відпочити у дитячих оздоровчих закладах відомства: «Променистий», «Мрія» та «ім. Юрія Гагаріна», що розташовані на окупованій території. Крім того, не працюють п’ять дитячих оздоровниць на території Донецької та Луганської областей.

    Однак керівництво Укрзалізниці та залізничні профспілкові організації знайшли можливості для вирішення питання літнього відпочинку дітей працівників залізниць.

    За повідомленням прес-центру Укрзалізниці

    Анатолій САДОВЕНКО

    Битва, яка триває й до сьогодні

    На тлі нинішнього протистояння нашої держави із північним сусідом знову актуальними стають історичні матеріали про взаємини давні, про взаємини, які тривалий час були маловідомими широкій громадськості. Не в останню чергу це стосується і Конотопської битви.


    Пам’ятний знак на в’їзді до села Шаповалівки.

    ЖАХ, ЩО ОХОПИВ МОСКВУ

    У липні поточного року минуло 355 років, як на південно-західних околицях міста відбувся бій, про який точаться і ще точитимуться суперечки. Бо залишається, приміром, загадкою число військ із московського боку. Російським літописцям до вподоби менша цифра, наші ж історики нерідко піднімають її до ста тисяч, стверджуючи, що Москва під Конотопом зазнала однієї з найбільших військових поразок за всю свою імперську історію. І цитують російського історика ХІХ ст. С. М. Соловйова, який писав: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 р., загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був через те важчим, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно князь Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество князя Хованського, а зараз його «колега» Трубецкой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні по государеву указу люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від’їжджає за Волгу, за Ярославль».


    Картина «Конотопська битва».

    ЧОМУ ВОЮВАЛИ І ЧОМУ ПІД КОНОТОПОМ?

    Гетьман Богдан Хмельницький помер у 1657 р. Мала б відбутися передача влади синові, та Юрій ще не змужнів для керівництва державою. Козацька рада ухвалює тимчасово, до повноліття Юрія Хмельницького, наділити гетьманським повноваженнями генерального писаря Івана Виговського. Саме та козацька рада, де вирішальний голос мали Богданові соратники й однодумці, як на теперішні мірки, польові командири національно-визвольної війни. Вони вже відчули силу влади та грошей, тому готові вийняти шаблі для оборони своїх вольностей і статків. Звичайно, потримати гетьманську булаву прагнув не тільки Іван Виговський. З’являється опозиція, яка орієнтується на північний схід. А Москва тим часом міцніше затягує зашморг братньої любові: у великих містах стоять московські залоги, йде мова про впорядкування козацького реєстру, запровадження подушного податку і передачу українських фінансів до царської казни, забороняються будь-які зносини з іншими державами, а вибори гетьмана треба обов’язково погоджувати із царем та боярами…

    Немає спокою й серед українського люду, наляканого нестримними апетитами доморощеної шляхти. Невдоволення акумулюється на Запоріжжі та у близьких до нього південних полках. До того ж на генеральну раду в Корсуні, яка відбулася восени 1857 р., січовиків не запросили, хоча у ній брали участь і старшина, і рядове реєстрове козацтво, і духовенство та міщани.

    Цікава з погляду історії рада. Т.в.о. гетьмана Іван Виговський кладе булаву й говорить, що «в неволі він жити не хоче». Але генеральний суддя Самійло Богданович-Зарудний з полковниками сунуть ту булаву йому в руки знову і клянуться, що «за гетьмана і за вольності дотеперішні стоятимуть одностайно». «Розчулений» високою довірою Виговський відразу ж обіцяє найважливіші питання державного життя виносити на обговорення і спільно вирішувати. Як на мене, зріє республіканська форма правління, подібна до польської, правда, там демократія хлюпала через край - одне «не позволям» у сеймі блокувало королівське слово.

    У той же час тодішній український шляхтич Юрій Немирич веде переговори зі шведами. Здогадуєтеся про що? Про військово-політичний союз, який передбачав допомогу в разі війни та гарантію Карлом Х Густавом державної незалежності Війська Запорозького з усіма прилеглими землями, в тому числі й Берестейщиною, сприяння безмитній торгівлі між Україною і Прусією…

    Москва і тоді вже була Москвою. Стрілецькі залоги (гарнізони - ред.) в українських містах підтримали опозицію. У Полтавському і Миргородському полках спалахує антигетьманське повстання, а на історичну арену виходять кошовий атаман Яків Барабаш і полковник Мартин Пушкар. Цікаво, що у листах до царя вони постійно «викривають» підступні наміри «Івашки Виговського» передатися під руку польського короля, хоч, як свідчить перебіг подій, гетьман шукав союзника в іншому місці - у Криму. Угоду із кримським ханом було укладено, і татари брали участь як у внутрішніх військових конфліктах, так і в протистоянні з Москвою. Барабаш і Пушкар висловлюються за обмеження суверенітету гетьманського уряду, що теж пролилося благодатним єлеєм на душу царя Олексія Михайловича і бояр.

    Виговський повстання майже придушує, тільки сусід вводить «миротворчий контингент». Цей «миротворчий контингент» якраз і зазнав поразки під Конотопом.

    Керував «миротворчою місією» 1657 р. бєлгородський воєвода Григорій Ромодановський. Наділений широкими повноваженнями, але позбавлений дипломатичного хисту, він відразу ж налаштував проти себе Виговського та козацьку старшину.

    ФОРТУНА ПОВЕРНУЛАСЯ… БОКОМ

    Конотопській битві передувала облога міста. Добре укріпленим воно ніколи не було. Звичайна дубова огорожа, рови, болото на північному боці. Та ще кілька тисяч козаків на чолі з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким. Не менш важлива тут підтримка захисників конотопцями, в яких ще не стерлися враження від візиту «миротворців» восени 1658 р. Микола Маркевич, посилаючись на козацький літопис, писав: «Коли Ромодановського зустріла процесія від громадян міста (Конотопа - авт.), він помолився і перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи, сказавши «винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за труди, в поході понесені». До того ж конотопці були готові, бо знали, як московські війська узимку та навесні пройшлися краєм - «розорили, випалили й висікли» Срібне, Варву, Лубни, Сенчу і Борзну.

    Чи мав Конотоп стратегічне значення? Очевидно, що ні. Та залишити у себе в тилу кілька тисяч українського війська московські «миротворці» не наважувалися. Розрахунок був на швидкий успіх - прийшов, побачив, переміг. Але фортуна того року повернулася до них … великим боком.

    І БУВ БІЙ

    Облога Конотопа тривала до кінця червня. Якщо вірити Вікіпедії, число «миротворців» під Конотопом розподілялося приблизно так: 12 тисяч - військо князя Олексія Трубецького - стояли під Підлипним, 7 тисяч - князя Григорія Ромодановського - стояли під Попівкою, 6 тисяч - князя Федора Куракіна - стояли на північ від міста. Та ще були 6 тисяч козаків промосковського гетьмана Івана Безпалого.

    24 червня (4 липня за н.с.) військо Виговського (разом із кримчаками - 50 тисяч) наблизилося до Конотопа. 29 червня гетьман атакував московський загін, який обороняв переправу через річку Куколку. Драгуни Виговського відтіснили ворога за річку, а кіннота кинулася навздогін. Та вже скоро гетьман віддав наказ про відступ, виманюючи за собою московську кавалерію. Чи то розвідки не було у «миротворців», чи випили багато, чи розраховували на «авось», - кинулися вони багатотисячним скопищем. І відразу ж потрапили під гострі шаблі основних сил кримських татар, залишених у засідці. Назад би, так козаки вже зруйнували переправу і загатили річку, що затопила заболочені береги. «З тої поразки міг утекти хіба той, хто мав... крилаті коні», - зафіксував літописець. До того ж із тилу ударили знесилені облогою козаки Гуляницького.

    Відступ російські війська розпочали 2 липня, а вже 4 липня стали переправлятися через Сейм поблизу Путивля.

    Із «миротворцями» відступив й Іван Безпалий. Саме до нього у ті дні й звернулися полковники Виговського: «Дивуємося ми тому непомалу, що Ваша милість народився з нами разом вільним народом й скормився заодно в Малій Росії, Вітчизні нашій, а проливаючи через немалий час кров свою за вільність всього Війська Запорозького, тепер самі добровільно в неволю подаєтесь і з нами, братією своєю, з котрою разом хліб їли і проти неприятеля стояли, війну ведете і на своїх кровних близьких наступаєте...

    Знайте, що сам Бог вам не поможе, коли ви на власну кров наступати захочете; маємо надію велику на Бога всемогущого, що як почав неприятелів наших, на здоров’я й вольності наші наступаючих, явно побивати, тo і до кінця їм воскреснути не дасть, видячи невинність нашу, бо ж не від нас до невинного кровопролиття причина почалась...»

    Вчитайтеся у ці слова. Вони актуальні й сьогодні.

    До речі, тоді ж був скомпонований лист і до вцілілих під Конотопом «миротворців»: «Й ми, бачачи ту неправду й землі нашої спустошення, зібравши війська наші й просячи у Бога допомогу, принуждені були на вас рушити...». Помічаєте паралель? Історія, говорять, любить повторюватися.

    СЬОГОДЕННЯ

    Конотопську битву бралися досліджувати немало науковців. Писали про причини й учасників, про наслідки, які виявилися маловтішними - Виговського, Гуляницького було ув’язнено і страчено, а в державі розпочався період Руїни. Та до сих пір залишається ряд питань, навколо яких точаться суперечки. Звідси, наприклад, плутанина у назві річки - бо в одних джерелах Соснівка, в інших - Куколка. І де саме розгромлена московська кіннота?

    Найповніше на запитання про місце бою, як вважають краєзнавці, відповів Олександр Матвійович Лазаревський у ґрунтовній розвідці «Історія Ніжинського полку»: бій відбувався на Куколці, а в засідку російські війська потрапили поблизу Саранівки, села, якого вже немає на карті Конотопщини. Як стверджував науковець, саме там селяни не раз знаходили залишки зброї та були невідомі масові поховання.

    У наш час до пошуку місця долучався фронтовик, інвалід війни, патріот й уродженець села Підлипного Іван Андрійович Лисий. Він склав одну зі схем бою, найбільш прив’язану до тутешнього ландшафту.

    Цікаво, що усних переказів про битву практично немає - лиш раз доводилося чути, що в Соснівці є затоплена ставковою водою могила, де начебто поховані учасники бою. Але ж це далеко від Конотопа. Якась темна пляма в пам’яті жителів навколишніх Попівки, Підлипного, Шаповалівки. Але ж достеменно відомо, що вже були Підлипненська, Попівська козацькі сотні, а нащадки козацьких родів хоч і розвіялися по світах, ще живуть над Липкою і Куколкою.

    Із 2008 р. перемогу під Конотопом розпочали святкувати на державному рівні. На в’їзді до Шаповалівки встановлено пам’ятний знак. У самому ж селі - хрест та каплицю.

    Микола ПАЦАК

    О ПОРАЖЕННЫХ российско-патриотическим СИФИЛИСОМ

    «А в чистом поле система «Град»,

    За нами Путин и Сталинград.

    Soldaten feier spazieren «Grad»,

    Wir liben Putin und Stalingrad.

    А в чистом поле система «Град»,

    За нами Путин и Сталинград».

    НАЛИЧИЕ ВНЕШНЕГО ВРАГА ОБЪЕДИНЯЕТ НАЦИЮ

    Знакомьтесь, «А в чистом поле» - песня российского музыкального коллектива «Белый орёл» 2001 г. «разлива». Думается, его создатели пребывали в творческом процессе под шофе от употребления популярной в России водки, имеющей точь-в-точь схожее название - «Белый орёл». Автор музыки - Леонид Гревнов, слова - Виктор Пеленягрэ. Не пожалели и русских рубликов на создание видеоролика - воплощения на экране «патриотического» текста времен борьбы со всемирным террористом Бен Ладеном. Режиссёр клипа - Михаил Хлебородов. Впервые на днях услышав этот российский шлягер, я почувствовал шок. Это же до какого маразма дошло сознание создателя песенного «шедевра» и переводчика текста на немецкий и английский (в интернете есть и такой) языки. Поговаривают, его «крутили» радиоканалы в России еще со времен Чеченской войны. Воистину, кому-то песня строить и жить помогает, а российским наёмникам - убивать. Мирных грузин, чеченцев, армян, осетин - в Закавказье, а теперь многонациональное население в Украине. Подлый цинизм от «Белого орла», так называется гоп-компания, творящая ритмы в стиле «гоп-ца-ца», кромешный бред в стихах и музыке, задел за живое еще и потому, что в контексте слышится призыв бороться с талибами (талибы - это народное ополчение, идейной основой которого является произвольная и достаточно грубая интерпретация ислама, широко распространившаяся на большей части Афганистана с 1996 г. - ред.). Вспомним для начала, что основным организующим Талибан фактором, помимо религиозного, является его декларативное стремление «положить конец войнам на территории Афганистана». Этот девиз оказался особенно действенным во время «советской оккупации» и в последующие годы. Таким образом, Талибан расцвел в том числе и благодаря СССР, присутствие которого в Афганистане воспринималось как оккупация. Как известно, наличие внешнего врага объединяет нацию. Стало быть, авторы «А в чистом поле» далеко глядели. Провидцы… Оказывается, есть эта песенка и в «фирменных» загашниках министров культуры ЛНР-ДНР, порочной Лугандонии. Представляю ужасающую картину недавних событий, о которых написали все интернет-издания в мире. 18 августа, приблизительно в 9:40 во время вывода беженцев из населенных пунктов Хрящеватое и Новосветловка (близ Луганска) боевиками был нанесен массированный огневой удар по колонне беженцев из минометов и реактивной артиллерии «Град». В результате - большое количество жертв. Взрослые и дети сгорели прямо в автомобилях, которыми их вывозили. Они просто не успели покинуть транспортные средства. Эту колонну беженцев вывозило украинское командование, потому что в тех городах идут интенсивные боевые действия…

    ЧЕРНЫЙ СПИСОК ДЛЯ «БЕЛОГО ОРЛА» И НЕ ТОЛЬКО

    «Мы сейчас со своей стороны готовим список по запрету о въезде в Украину около 500 российских деятелей, одобривших аннексию Крыма и раздел Украины, - заявил недавно советник министра внутренних дел Украины Антон ГЕРАЩЕНКО. - И я считаю правильным не давать им зарабатывать денег на концертах и выступлениях в Украине - пусть едут выступать в Крым».

    Что ж, волны зомбирующего вранья от режиссера и актера Никиты Михалкова, радеющего за Русь-матушку с Новороссией вкупе, видящего на троне Российской империи царька Путина, омыли головы пятистам российских деятелей культуры. Среди подписантов: Надежда Бабкина, Геннадий Хазанов, Федор Бондарчук, Михаил Боярский, Сергей Безруков, Николай Расторгуев, Олег Газманов, Олег Табаков и другие известные деятели искусства и культуры. Открытое письмо вызвало резкую дискуссию в СМИ и соцсетях еще весной, а продолжается до сих пор. Враг бряцает оружием уже на украинской земле. А российский бомонд молчит в тряпочку российского триколора.

    Увидел среди этой толпы Людмилу Чурсину, Валентину Теличкину, Валентину Талызину, Михаила Пореченкова, Льва Лещенко, Алексея Баталова, Иосифа Кобзона, Алексея Булдакова и так далее, понял: девятый вал российской пропаганды о Великороссии на уши и в глаза украинских кино- и телезрителей - это цветочки. А ягоды где? Они-то в мозгах тех боевиков, которые, напитавшись ядовитым соком от кремлевских «пропагандонов», гонят из Луганщины и Донетчины мирных жителей, применяют «Грады», «Буки» и другое артиллерийское оружие в сторону жилых кварталов городов и сел Донбасса.

    Ну и как после этого не занести в черный список «Белого орла»?

    ЯЙЦО - МИРНОЕ ОРУДИЕ

    Один из участников группы, Леонид Лютвинский, прокомментировал появление песни следующим образом:

    «В этой песне перечислены фактически все важные события, что произошли в нашей стране и в мире. «Летят самолеты, плывут корабли, обломки Нью-Йорка в небесной пыли… Простые ребята седлают коня, ну как там они на войне без меня? Талибы считают последние дни, а глянут на небо - там звезды одни…» Мы принимаем участие в антитеррористической коалиции! Боремся со злом, как умеем. Мы считаем, что создали песню века».

    Да уж. От скромности этот Лютвинский умирать не хочет. Может, уже разучивает песню о том, как Путин Украину освобождал? Тогда бы обязательно надо вставить слова о тысячах убитых украинцев, о сбитом малазийском авиалайнере… Припомнился в связи с этим свежий анекдот, который рассказал наш постоянный автор из Броваров Герман Васичко. «Путин предупредил, что если ему не будет присуждена Нобелевская премия мира, то в Скандинавию войдут миротворческие войска, а «вежливые» зеленые человечки привезут гуманитарную помощь, и Нобелевский комитет будет принужден к присуждению премии лидеру Великороссии». В каждой шутке - доля правды? Лично у меня это вызвало ухмылку. Интересно, прочти этот анекдот комик Г. Хазанов, взял ли бы он его себе в репертуар?! Нет, этот, пораженный «российско-патриотическим сифилисом» (по книге Михаила Слабошпицкого «Гамбіт надії») попка-дурак, попка-кретин, попка-полный идиот, по-моему, в своем монологе «Попугай» еще в советские времена ответил на вопрос, который здесь обсуждался. В среде подписантов - целых пятьсот попугаев. И, очевидно, один «Белый орел». Венерическое заболевание, поражающее мозг, обещает скорую кончину больного. Это любой доктор подтвердит… В Украине такая зараза не нужна!

    ПЕРЕФРАЗИРОВАВ ЗНАМЕНИТЫЙ ЛОЗУНГ

    И опять припомнился известный российский актер и режисер. Как сегодня - телерепортаж об одной из пресс-конференций, когда парень запустил яйцо в Никиту Михалкова. Мэтр отреагировал, применяя блатняцкий сленг: «Завалите его там!». Это был наказ со сцены охранникам. Все сделали, как просил сын известного детского поэта Сергея Михалкова. Руки выкрутили пареньку-то. А Никита Сергеевич возьми да и двинь ногой (!) задержанного по лицу. В объектив телекамеры режиссер произнес «Успел одному заехать». Благородно? Нет. Человек, ратующий за любовь и дружбу между славянскими народами, праведно служащий Путину сотоварищи, тоже «борцу за мир во всем мире», поступает по-хамски. Бить того, у кого сцеплены руки? Не по-мужски. Никто еще от броска яйца в голову не умирал. Даже бывший президент Украины.

    «А в чистом поле система «Град»,

    За нами Путин и Сталинград».

    Кто к нам с «Градом» придет, тот от «Града» и погибнет, - префразировав знаменитый во времена Великой Отечественной войны расхожий лозунг, констатирую его актуальность.

    Виктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05