РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 31 (15 серпня 2014)
  • Випуск №31 15 серпня 2014
    Зміст
    1. Від «Еврики» до «Спрута» (Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. У пошуках оцінювача (Прес-центр Укрзалізниці)
    3. КРОК ДО РУЙНАЦІЇ ГАЛУЗЕВОЇ МЕДИЦИНИ ЗРОБЛЕНО?! (З повагою Вадим ТКАЧОВ, голова Федерації профспілок транспортників України, голова профспілки залізничників і транспортних будівельників України)
    4. Скарби Василя ШУБОВИЧА (Оксана КЛИМЧУК)
    5. Якщо колія «температурить» (Оксана КЛИМЧУК)
    6. За професіоналізм та наполегливість у роботі (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    7. …Бо не байдужі до природи (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ та з архіву редакції)
    8. Турніри в день народження (Микола ПАЦАК)
    9. Гарний настрій від Галини СИДОРЕНКО (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    10. Що є важливим на передовій? (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    11. К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев). Легендарные капитаны. Последние в истории чемпионатов СССР

    Від «Еврики» до «Спрута»

    Чи часто Ви, шановний читачу, зупиняєте власний погляд на… вогнегаснику? Ні, не часто? Поздоровляю, значить, робота інспекторів з пожежного нагляду та відповідальних працівників за пожежну безпеку у вашому підрозділі на висоті. Чи задумувалися про те, хто забезпечує у справному стані вогнегасники? На Південно-Західній магістралі це професійна прерогатива спеціалізованої дільниці протипожежних робіт (СДПР). Колишня назва підрозділу служби воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці - комплексний пункт технічного обслуговування переносних вогнегасників (КПТО), що розташовано біля пасажирської платформи Чубинський на околиці Борисполя. Чому було змінено назву? Розберемося разом.


    Ім’я у цієї привітної жінки із лагідною усмішкою милозвучне - Лариса.
    Лариса Павлівна ДУКМАС працює контролером з якості протипожежних приладів.
    Робота відповідальна, тож Л. Дукмас до виконання своїх обов’язків відноситься якомога уважніше.


    ПОНАД ДВА СТОЛІТТЯ ТОМУ…

    Перед тим, як ознайомити з роботою цього підрозділу, зануримося в історію створення червоного «у душі сміливого вогнеборця», як називають поети вогнегасник. До ХVIII ст. основним засобом для гасіння загорянь і пожеж, одночасно із заступами, ломами, сокирами й цебрами, була проста вода з колодязя, ріки, озера або ставка. Перший переносний вогнегасник було створено в 1813 р. капітаном британської армії Джорджем Менбі. Вогнегасник представляв із себе металевий циліндр, ємністю майже 10 літрів, заповнений підлуженою водою. Роль газу, що витісняє протипожежну рідину, виконувало наповнене до балона стиснене повітря.

    У 1898 р. з’явився перший у російській імперії вибуховий вогнегасник «Пожарогаз Шефтеля». Це була картонна коробка, масою 4, 6 або 8 кг, заповнена сумішшю із галуна (квасцы - рос.), соди, сульфату амонію (сіль сірчаної кислоти) й інфузорної землі (має велику пористість, слабку теплопроводність, тугоплавкість й кислотостійкість).

    Винахід російським інженером Лораном в 1902 р. вогнегасної піни, способів її одержання, методів гасіння горючих рідин і поклав початок виробництву ручних хімічних пінних вогнегасників. Лоран налагодив випуск вогнегасників власної конструкції, давши їм назву «Еврика». У наступні роки поліпшувалася конструкція самого вогнегасника і підвищувалася якість використовуваних розчинів.


    Токар Анатолій ГОЛЬОСА має високий робітничий розряд.
    Його фах дозволяє на старенькому верстаті виточувати найскладніші деталі.

    П’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ, ЯК ОДИН ДЕНЬ

    Відтоді багато протипожежної піни використано. Про прогрес у пожежогасінні зокрема на столичній магістралі дізнався зі слів начальника СДПР Наталії ПЕТРЕНКО.

    Історія створення тогочасного комплексного пункту технічного обслуговування переносних вогнегасників сягає 1997 р. Саме тоді Міністерство транспорту України внесло пропозицію побудувати такий пункт на Південно-Західній залізниці. Ця пропозиція була підтримана начальником залізниці Борисом Олійником. Ідея була зрозумілою, адже для зарядки, перезарядки вуглекислотних та хімікопінних вогнегасників свого часу було створено примітивні пункти при локомотивних депо.


    «Заряджати вогнегасники - справа не з простих», - вважає Олександр КРАВЧЕНКО.


    Майже чотирнадцять років тому переступив поріг дільниці протипожежних робіт Тахір ГАРІБОВ.
    «Робота до душі, заробіток стабільний», - сказав він з ледь помітним кавказьким акцентом. І додав - «Бажаю всім миру!»

    Але згідно з Законом України «Про пожежну безпеку» роботи протипожежного призначення і в тому числі по перезарядці та технічному обслуговуванню повинні виконуватись спеціалізованими організаціями, за умови наявності відповідної ліцензії, виданої головним управлінням пожежної охорони МВС України, та за наявності необхідного обладнання.

    Отже виникла гостра потреба будівництва пункту технічного обслуговування вогнегасників, щоб задовольнити потреби підприємств залізниці.

    Від ідеї до її впровадження злинуло два роки. 27 грудня 1999 р. на околиці м. Бориспіль було побудовано і впроваджено у дію цей комплексний пункт.

    Причина зрозуміла - багатогалузеве господарство Південно-Західної залізниці завжди потребує надійного протипожежного захисту об’єктів та рухомого складу. З метою попередження пожеж на залізниці налагоджено пожежнопрофілактичну роботу. І мова не лише про вчасне обслуговування вогнегасників.

    За останні роки вдалося різко знизити кількість пожеж на об’єктах та у рухомому складі, але, на жаль, пожежі ще виникають. Для боротьби з червоним півнем застосовуються первинні засоби пожежогасіння.

    Всього на об’єктах та в рухомому складі залізниці експлуатується понад 32 тис. вогнегасників різних типів, які в будь-який момент повинні бути працездатними.

    Невеликий колектив тепер спеціалізованої дільниці протипожежних робіт (СДПР) під орудою Наталії Петренко забезпечує технічне обслуговування, ремонт, перезарядку переносних вогнегасників різних модифікацій. Згідно з ліцензійними умовами всі спеціалісти пройшли професійне навчання та отримали відповідну кваліфікацію. Основним правилом роботи колективу СДПР є не кількість, а якість, тому кожен працівник відповідально ставиться до виконання своїх обов’язків. Це, звичайно, в першу чергу засвідчують показники роботи. Крім турбот про перезарядку вогнегасників місцеві умільці вміють проводити вогнезахисну обробку дерев’яних конструкцій, заряджати модулі порошкового пожежогасіння типу «СПРУТ», що є особливою гордістю спеціалізованої дільниці протипожежних робіт. Тепер зрозуміло, що спектр робіт на колишньому комплексному пункті технічного обслуговування переносних вогнегасників значно розширився. Тому і відбулася відповідна часу модернізація місцевої інфраструктури, а з нею й удосконалення роботи спеціалізованої дільниці протипожежних робіт.

    Літо у розпалі. Ще підкине спеки серпень. Ще буде про що турбуватися з точки зору забезпечення протипожежної безпеки на відкритих об’єктах залізничникам. Хоча ці турботи на залізниці існують упродовж усього року. Рухомий склад, будівлі, виробничі приміщення. Як тут без вогнегасника, без «СПРУТа»?! Як тут без умільців під орудою досвідченого інженера Наталії Іванівни Петренко?! Неможливо.

    Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    У пошуках оцінювача

    Укрзалізниця 11 серпня п.р. провела перший етап конкурсу оцінки майна та майнових прав Укрзалізниці та підпорядкованих підприємств - розкриття конкурсних пропозицій щодо закупівлі послуг з оцінки активів для формування статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця».

    «Сьогоднішня подія в черговий раз свідчить, що процес реформування галузі залізничного транспорту відбувається відкрито, прозоро, публічно і у відповідності до норм діючого законодавства», - зазначили члени конкурсного комітету Укрзалізниці.

    До конкурсного комітету Укрзалізниці надійшли комерційні пропозиції від трьох учасників: ТОВ «Делойт і Туш», ТОВ «Ернст енд Янг», ТОВ «Бейкер Тіллі Україна».

    Оцінювачу необхідно буде оцінити 1,5 млн. основних засобів вартістю близько 84 млрд. грн., 630 од. об’єктів незавершених капітальних інвестицій на суму близько 6,5 млрд. грн., а також близько 9,5 тис. земельних ділянок, загальною площею 48 тис. га. У тому числі підлягають оцінці майно залізниць на території проведення АТО, а також АРК Крим.

    Серед вимог до учасників конкурсу - це наявність документів, які свідчать про наявність освіти оцінювачів. Також необхідно мати досвід у проведенні оцінки не менше 20 тис. об’єктів (основних засобів) в межах одного проекту (договору) у відповідності до міжнародних стандартів фінансової звітності, бути членом мережі міжнародних оцінювальних організацій та мати досвід з надання консультаційних послуг підприємств залізничного транспорту в інших країнах світу тощо.

    Переможця конкурсу для проведення незалежної оцінки майна, в тому числі майнових прав, що вносяться до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», буде відібрано після вивчення конкурсних пропозицій для укладення з ним договору про зазначені послуги. Про це буде повідомлено додатково.

    Незалежну оцінку майна, у тому числі майнових прав, має буде проведено не пізніше жовтня п.р., а до кінця серпня планується завершити інвентаризацію майна підприємств та господарських товариств залізничної галузі.

    Зведений акт оцінки майнового комплексу акціонерного товариства, після рецензії Фондом держмайна, буде представлено на затвердження Уряду України.

    Формування майнового комплексу має бути завершено до 1 січня 2015 року. Відбуватиметься поступовий перехід від територіально-функціональної структури управління до вертикально інтегрованої.

    ДОВІДКОВО:

    Робота щодо оцінки майна та майнових прав проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Постановою визначені джерела формування статутного капіталу, затверджено перелік підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, визначено заходи з інвентаризації активів, їх незалежної оцінки та формування статутного капіталу товариства.

    Прес-центр Укрзалізниці

    КРОК ДО РУЙНАЦІЇ ГАЛУЗЕВОЇ МЕДИЦИНИ ЗРОБЛЕНО?!

    Профспілка залізничників і транспортних будівельників України проти передачі
    галузевих медичних закладів з державної у комунальну власність

    Голова ФПТУ, Голова профспілки залізничників і транспортних будівельників Вадим Ткачов звернувся з листом до Президента України Петра Порошенка, Голови Верховної Ради Олександра Турчинова, Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з приводу передачі з державної у комунальну власність закладів охорони здоров’я залізничного транспорту України:

    «На виконання плану заходів щодо реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування і територіальної організації влади в Україні, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 р. №591, Верховній Раді України подано на розгляд проект Закону України щодо бюджетної децентралізації «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (від 08.08.2014 р., №4435а). Цей законопроект передбачає передачу з державної у комунальну власність закладів охорони здоров’я залізничного транспорту України.

    Профспілка залізничників і транспортних будівельників України розцінює можливість подібної передачі як крок до руйнації системи охорони здоров’я всієї залізничної галузі. Система галузевої медицини залізничного транспорту історично сформувалась та функціонує як невід’ємна складова частина єдиного транспортно-технологічного процесу залізничних перевезень країни. Крім цього, межі залізниць України не співпадають з розмежуванням адміністративно-територіальних одиниць, а мережа медичних закладів залізничного транспорту сформувалась за лінійним принципом обслуговування залізничників та членів їхніх сімей, а також приписного населення в межах залізниць. Все це ускладнить або зробить неможливим надання медичних послуг залізничникам. У зв’язку з дефіцитом бюджетів місцевих органів влади, найімовірніше за все, галузеві медичні заклади буде оптимізовано, і вони стануть для залізничників територіально недосяжними.

    Варто зазначити, що галузева медицина залізничного транспорту, крім загальнодержавних функцій з надання медичних послуг населенню, виконує специфічні функції медичного забезпечення безпеки руху, зокрема забезпечує передрейсові огляди локомотивних бригад, професійний відбір та постійний контроль за станом здоров’я працівників, робота яких пов’язана з безпекою руху на залізницях. Крім цього, медичні заклади залізничного транспорту, знаходяться в оперативному підпорядкуванні залізниць і безпосередньо беруть участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф та інших непередбачених ситуацій в галузі, надають невідкладну медичну допомогу пасажирам, які користуються послугами залізниць. Нагадуємо, що відповідно до чинного законодавства України місцеві органи влади не несуть жодної відповідальності за безпеку перевезень. Таким чином, передача медичних закладів залізниць у комунальну власність негативно вплине на забезпечення безпеки руху і може призвести до хаосу та непередбачених наслідків.

    Водночас залізничний транспорт є джерелом підвищеної небезпеки, й особлива увага має приділятися саме забезпеченню безпеки руху та мінімізації можливих ризиків та негативних наслідків.

    Залізничники вже мають негативний досвід передачі закладів культури, спорту, дошкільних дитячих закладів до комунальної власності, і, як правило, більшість переданих об’єктів використовуються не за призначенням або взагалі ліквідовано. Профспілка вважає, що руйнація існуючої системи медичного обслуговування працівників залізничного транспорту, яка діє понад століття і позитивно себе зарекомендувала, знизить рівень медичного обслуговування працівників та пенсіонерів незалежно від відомчої належності, призведе до масових невдоволень владою серед населення, особливо в теперішній неспокійний час. Не менш важливим є і соціальний аспект: при передачі відомчих медичних закладів у комунальну власність медичний персонал буде позбавлений певних соціальних гарантій за Галузевою угодою, яка діє на залізничному транспорті і частково поширюється на них. Це неодмінно призведе до підвищення соціальної напруги й хвилі обурення як у трудових колективах залізниць, так і серед персоналу галузевих медичних закладів залізничного транспорту.

    Варто також зазначити, що передача закладів охорони здоров’я залізничного транспорту у комунальну власність жодним чином не узгоджувалася з трудовими колективами та відповідними профспілковими органами, що є порушенням чинної Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України та Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України. Крім того, такі дії не узгоджуються з нормами чинних нормативних актів.

    Профспілка в цілому позитивно ставиться до децентралізації влади та бюджету, але не сприймає децентралізацію заради самої децентралізації, коли порушується вертикаль управління залізничним транспортом і відомчою медициною.

    З огляду на те, що залізничний транспорт є стратегічною галуззю, яка забезпечує національну безпеку України у сфері перевезень, а її діяльність пов’язана з високим ризиком матеріальних, моральних та людських збитків, профспілка вважає за необхідне зважено підійти до вирішення цього питання та не приймати необґрунтованих рішень щодо передачі медичних закладів залізничного транспорту з державної у комунальну власність.
     

    З повагою Вадим ТКАЧОВ, голова Федерації профспілок транспортників України, голова профспілки залізничників і транспортних будівельників України

    Скарби Василя ШУБОВИЧА

    Василь Шубович, який очолює ветеранську організацію залізничників Житомирського вузла, - відома особистість для багатьох працівників сталевої магістралі. Спитаєте, чому? Завдяки своїй активній життєвій позиції, ентузіазму, небайдужості до турбот сивочолих залізничників. Цими серпневими днями Василь Митрофанович відзначив славний ювілей - 90-річчя. Для нас це нагода привітати ювіляра і поспілкуватися із учасником та свідком історичних подій, які відбувалися в минулому столітті. Бажаємо дізнатись чимало цікавих фактів від людини, яка доклала чималих зусиль для становлення і розвитку сталевої магістралі.


    Василь Шубович

    Василь Митрофанович є гарним співрозмовником, який захопливо розповідає про найважливіші віхи свого життя. Спілкуватися з ним - це все одно, що мандрувати минулою епохою, відчувати ритм життя воєнних і післявоєнних літ. Біографія його - відбиток неспокійного часу. З трепетом і щемом у душі згадує він власне дитинство на Вінниччині, свою багатодітну сім’ю. Нелегким було життя родини, тож трудову діяльність довелося розпочати Василю ще підлітком. Він пішов на залізницю допомагати робітникам будувати снігозахисні щити, ремонтувати вузькоколійку.

    А невдовзі розпочалася Велика Вітчизняна війна. У тяжкі роки фашистської окупації, щоб уникнути долі «остарбайтерів», В. Шубович пішов у партизани. А з приходом радянських військ - він у діючій армії. По закінченні школи сержантів у Новограді-Волинському його призначили командиром відділення. Перше бойове хрещення пройшов, звільняючи Західну Україну. Воював у складі передових частин 1-го Білоруського фронту. Брав участь у звільненні Варшави і взятті Берліна. Командуючи взводом автоматників, Василь Шубович брав участь і у штурмі рейхстагу, на стінах якого залишився і його автограф. А що ж залишила кривава війна у душі ветерана? Тричі поранений фронтовик і досі носить у своєму тілі осколок, який називає «німецьким сувеніром»…

    За свої бойові заслуги має Василь Митрофанович чимало визначних нагород - орден Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалі «За відвагу», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна» та багато інших.

    Повернувшись додому, поєднав своє життя із залізницею, де і пропрацював майже 50 років. Закінчив залізничний технікум, згодом - Харківський інститут залізничного транспорту, очолював у різні роки станції Дукля, Джулинка, Бердичів. На початку 70-х керував Козятинською дистанцією вантажно-розвантажувальних робіт. А з 1975 р. - на Коростенському відділку, де працював заступником начальника дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт (МЧ-4). Працював певний час і в інших залізничних підрозділах, зокрема, на ст. Житомир, в Житомирській колійній машинній станції.

    Коли настав час для заслуженого відпочинку, Василь Митрофанович не зміг бути без діла. Тож став активно займатися громадською роботою з ветеранами-залізничниками.

    Роки, роки. Кипучій енергії та ентузіазму голови Житомирської вузлової ветеранської організації Василя Шубовича можна по-доброму позаздрити. У свої 90 років, він, як і раніше, живе справами залізниці та, водночас, турботою про кожного пенсіонера-залізничника, які входять до організації, спілкується з підростаючим поколінням. Вболіває за долю залізниці, за долю держави. Василь Митрофанович є гарним прикладом для молодшого покоління залізничників, адже він - людина, яка своє ім’я вписала великими літерами в літопис залізниці. Добре ім’я і честь - найцінніші скарби на землі. Їх не можна купити навіть за великі гроші. Вони здобуваються тільки чесним життям. І ці скарби Василю Шубовичу вдалося здобути та зберегти.

    Оксана КЛИМЧУК

    Якщо колія «температурить»

    З настанням літньої спеки формується особливий режим роботи на залізниці. Як працює за нинішніх спекотних умов Коростенська дистанція колії? Яким чином тут слідкують за справним станом сталевих ниток? Як дбають, щоб людям працювалося комфортніше? Про це ми поцікавилася у підрозділі.


    Монтер колії Андрій КАРПЛЮК, бригадир колії Юрій МОГИЛЬЧУК, монтери колії Володимир КУЛІНІЧ,
    Денис ЦЕГЕЛЬНИК, Сергій РЯБУШЕНКО виконують роботи з поточного утримання колії по ст. Коростень.

    Як пояснив виконувач обов’язків начальника виробничо-технічного відділу Юрій БІЛОБРОВЕЦЬ, коростенські колійники заздалегідь підготувалися до роботи в спекотних умовах. Весною здійснили введення рейкових плітей в оптимальний температурний інтервал, провели докрутку клемних, закладних та стикових болтів. Це для запобігання угону рейкових плітей. А ще виконали заміну рейок у розрядних ланках безстикової колії на укорочені та відрегулювали зазори в стиках, де була необхідність виконання таких робіт.

    Зі слів Юрія Ігоревича зрозуміла, що рейкові пліті для професіоналів - немов живі організми, здатні накопичувати внутрішню напругу, а також реагувати і на холод, і на тепло. Фахівці знають, що у спекотні літні дні нагрів рейки залізничного полотна понад 50°С може призвести до їх поздовжнього зміщення. Для запобігання випадків деформації колій у Коростенській дистанції організовують щоденні додаткові обходи колій, розповів Юрій Білобровець. Огляд виконується досвідченими працівниками (майстрами, бригадирами та оглядачами колії) в час, коли настає пік температурних напружень, після чого доповідають про стан колії черговому техніку дистанції. Щогодини у час пікових температур проводяться виміри температури рейок.

    - У спекотну погоду керівним складом здійснюються об’їзди колій у головній кабіні локомотивів для виявлення можливих несправностей, характерних для даних температурних коливань, - розповідає головний інженер дистанції Віктор НІКИТЧУК.

    До речі, при перевищенні допустимої температурної норми керівник дистанції колії може прийняти рішення про обмеження встановленої швидкості руху поїздів до 60 км/год., в залежності від стану колії.

    А як же працівники витримують випробування спекою? Віктор Нікитчук розповів, що в околотках спеціальні бригади монтерів починають свою роботу о 6-ій годині ранку, коли температура повітря ще не досягла максимуму. Відповідно й подальший розклад їхнього робочого дня змінений. Такі бригади, в першу чергу, перевіряють та регулюють стики та ізолюючі стики для унеможливлення збоїв у рейкових колах, докручують ослаблені болти. Все це виконується для забезпечення безпеки руху поїздів. А для безпеки працівників, говорить Віктор Нікитчук, фахівці з охорони праці обов’язково слідкують, щоб бригади виходили на роботу в головних уборах та в спеціальному одязі. Питною водою у спеку вони завжди забезпечені. Коли працюють на перегоні під час «вікон», то аква-віту спеціально підвозять.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    З огляду на нинішню ситуацію в країні на нас очікує багато потенційних загроз, з якими просто не маємо права не рахуватися. Тож не випадково керівникам підрозділів необхідно вживати організаційних заходів з метою гарантування безпеки та здійснення контролю за функціонуванням кожного підрозділу. Контролювати за станом у місцях масового перебування людей. Це не лише прерогатива правоохоронців. Бути напоготові і в спекотні, і у холодні дні, вміти діяти в умовах очевидної загрози чи вчинення терористичного акту, що, на жаль, на порядку денному.

    Оксана КЛИМЧУК

    За професіоналізм та наполегливість у роботі

    За результатами роботи майстра шляхового відокремленого підрозділу Жмеринської дистанція колії Володимира МАХАНА занесено на міську Дошку пошани.

    Володимир Петрович розпочав трудову діяльність у серпні 2002 р. монтером колії у Жмеринській дистанції колії. Пізніше став бригадиром з поточного утримання й ремонту сталевих магістралей. Має п’ятий виробничий розряд. Сьогодні працює шляховим майстром.

    Журналісти газети «Рабочее слово» вирішили познайомитися з Володимиром Петровичем. Стало цікаво, яку ж людину пропонує за взірець підрозділ місцевій громаді.

    Майстер відразу викликав симпатію до себе. Відчувається, що він - щира, позитивна людина і навіть складну роботу виконує з усмішкою. Володимир Петрович, хоч поступається деяким колегам за віком, та у виробничій майстерності та професіоналізмі поступатися не бажає.

    - Коли я прийшов у дистанцію, то прагнув перейняти все найкраще з великого досвіду своїх старших товаришів, - розповідає Володимир Махан. - Сьогодні я передаю досвід і підхід до роботи своїм колегам. Наша бригада обслуговує по ст. Жмеринка 72 стрілочних переводи, 10 з яких - на головному ходу, 34 кілометри колії, де головних колій - 5,7 кілометрів. Ми розуміємо, що для того, щоб гарантувати безпеку руху поїздів, всі стрілочні переводи та колії повинні утримуватися у надійному стані.

    «Такі люди, як Володимир, складають золотий фонд Жмеринської дистанції колії. За час роботи він проявив себе освіченим, наполегливим працівником, який чітко виконує вказівки керівництва, про що свідчать неодноразові заохочення. Жодного разу не притягався до дисциплінарної відповідальності, що говорить про високий професіоналізм та наполегливість у роботі», - каже заступник начальника дистанції колії з кадрів та соціальних питань Сергій ШУЛЬГАН.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    …Бо не байдужі до природи

    Колії столичної магістралі на Поділлі проходять серед густих лісосмуг, дбайливо посаджених людськими руками. Ця смуга захищає залізничні колії і одночасно слугує своєрідним екобар’єром для природного середовища. Адже залізниця пролягає на відкритому просторі: і сніг, і вітер, і дощ, і пилові бурі - її вороги. І саме лісосмуги додатково зменшують опір руху поїздів від зустрічного і стороннього вітру. Як наслідок - заощаджується електроенергія, унеможливлюється обрив дротів зв’язку... Крім захисної функції, лісопосадки виконують й естетичну роль. До того ж, вид із вікна поїзда формує уявлення про країну, її імідж.


    Начальник Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень Володимир СВИСТУН.


    Настрій гарний. Лісоруби Володимир ГАНДЕРУК, Анатолій МАКСИМЕНКО та Яків ЦИГОЛЬНИК завдання виконали.

    ЗАХИСТ І ДОГЛЯД

    Працівникам Жмеринської дистанції лісозахисних насаджень доручено оберігати колію від можливої стихії і доглядати за цими насадженнями. Володимир СВИСТУН, керівник Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень (ПЧЛ-3), відразу вводить журналістів газети «Рабочего слова» в курс справи.


    «Зелена» зона господарства.


    Подорож у лісову казку.

    - Колектив дистанції утримує захисні лісонасадження на площі 4438 гектарів, 7770 гектарів смуги відчуження залізниці та 1500 кілометрів просік ліній електропередач, - каже Володимир Володимирович. - Ще в далеких 50-х роках минулого століття було створено дистанції захисних лісонасаджень. Це дало можливість виправити стан справ за рахунок кваліфікованого утримання насаджень, організації захисту від самовільних рубок. Проводилась посадка нових насаджень, а головне було ліквідовано переносні щити, яких на той час по ПЧЛ-3 Південно-Західної залізниці нараховувалось 40 тисяч. Робота ця була важка, а щитові лінії належного захисту колії від снігових заметів не забезпечували. З часом, як показав досвід, надійним та ефективним захистом є лісові насадження. Але для того щоб їх утримувати в належному стані, а саме: в посадках викошувати бур’яни та вирубувати чагарники, виявляти та вирубувати небезпечні, хворі дерева, потрібна достатня кількість людей. Як нам не складно, бо географія обслуговування території достатньо велика, ми справляємося.

    Начальник підрозділу проводить екскурсію територією дистанції. Все тут має належний вигляд. І хоча Володимир Володимирович носить залізничний мундир, та в душі він - лісничий. Адже свого часу закінчив факультет лісового господарства Сільськогосподарської академії (нині - Національний аграрний університет) України.

    - У нас дуже велике господарство, дистанція обслуговує вісім областей, тобто там, де проходить столична магістраль - продовжує розповідати Володимир Свистун. У 2011 році ПЧЛ-и Південно-Західної залізниці пережили реорганізацію. З п’яти діючих дистанцій залишилось лише дві. Перша об’єднала праву сторону залізниці, це Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень, друга - Ніжин - ліву сторону.

    ДО РОБОТИ - З ВІДДАНІСТЮ

    - Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень виконує всі покладені на неї обов’язки. Якісно, в повному обсязі. Для того щоб все виконати, починаємо працювати практично з початку року. Проводимо обстеження лісонасаджень на предмет рубок просік під лініями електропередач та зв’язку. Складаємо план першочергових завдань, де потрібна санітарна рубка та ліквідація захаращеності в лісонасадженнях, - каже керівник.

    Під час екскурсії територією бачимо, як залізничники, поки не сильно пече сонце, швидко, з повною самовіддачею працюють. Роботи багато. Цьогоріч дуже швидко все росте, особливо, бур’ян, тож треба покосити посадки від засмічення травами, заростання диким чагарником, пагонами дерев.

    - Хто до природи байдужий, у нас довго не затримується, - зауважує Володимир Володимирович. - Зате ті, хто залишилися, щиро люблять свою роботу.

    Колись у дистанції був свій великий розсадник, з різноманітним асортиментом. Асортимент, а це саджанці дерев та квітів, можна побачити в МЦРЗ «Хмільник», пансіонаті «Променистий». Продукція розсадника слугувала покращанню благоустрою столичної магістралі та потреб Жмеринки.

    На жаль, сьогодні через економічні проблеми захисним лісонасадженням приділяють не так багато уваги. Щорічно скорочується фінансування, спрацьовується техніка, зменшується персонал дистанцій. Усі розуміють: без працівників дистанції лісонасаджень не обійтися, адже дерева в захисних лісосмугах не тільки оберігають шлях від снігових заметів, а й виконують інші важливі завдання. Зокрема, незаперечна роль лісонасаджень у поліпшенні екологічної обстановки на залізничному транспорті - дерева поглинають пил від вантажних рухомих поїздів із вугіллям, щебенем та іншими сипучими вантажами. При розвитку швидкісного і високошвидкісного руху захисна лісосмуга значно зменшує опір вітру. Слухаючи, як розповідає про роботу Володимир Володимирович, переконуюся, що «зелене» господарство на магістралі необхідно розвивати. Для цього не потрібно великих фінансових вливань.

    - Середній вік нашого автотракторного парку та мотоінструментів сягає 15-20 років. Це дуже багато. Адже щодня техніці доводиться працювати в складних польових умов, де механізми спрацьовуються дуже швидко, - повідомляє начальник дистанції. - Поки обходимося ремонтом, але це тимчасовий захід. Дуже хотілося, щоб ситуація змінилася на краще.

    Володимир Володимирович з болем говорить і про заробітну плату працівників господарства, яка помітно нижче середньої зарплати по залізниці. «У нас люди хороші, працьовиті. По-іншому не охарактеризуєш людей, які у важких умовах за невелику загалом-то зарплату намагаються добре робити свою справу. Тут свій мікроклімат. Можливо, це пов’язано з тим, що люди працюють ближче до природи», - каже керівник.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ та з архіву редакції

    Турніри в день народження

    Яким має бути день народження? Звичайно ж, що святковим. Радісним й урочистим, хвилюючим і пам’ятним… А коли на порядку денному - чергова річниця депо? Ще й насиченим. Насиченим подіями, зустрічами. Саме таким він і видався першого серпня в експлуатаційно-ремонтому вагонному депо Конотоп. 81-й рік роботи відсвяткував відокремлений підрозділ залізниці. А розпочалося свято спортивними змаганнями.


    Виступає начальник депо Володимир Федорко.


    Змагаються силачі.

    На волейбольний майданчик після стислої церемонії відкриття вийшли чотири команди - збірна ремонтних цехів, збірна цеху експлуатації, команди пункту технічного огляду Конотоп та ПТО Хутір Михайлівський. Волейбольні турніри серед аматорів підрозділу проводилися й раніше, тільки в Хуторі, де шанувальники цієї гри облаштували майданчик. Господарі в основному й перемагали. Тільки й на «чужому полі» вони довели, що вміють добиватися спортивного успіху. Фінальна гра завершилася перемогою хутірських волейболістів. На другому місці - ПТО Конотоп, третє - за збірною цеху експлуатації.

    Швидко завершили поєдинки атлети. Тут перемогли Олександр Максимов (ПТО Ворожба) і Сергій Шевченко (відділ маркетингу). Серед тенісистів лідирував Євген Збіренко (ПТО Щорс). А ось доміно… З доміно вийшло складніше. До останнього моменту говорити про переможця ніхто не насмілювався. Навіть поважний суддя Віктор Гриньов. «Будемо рахувати», - не раз говорив він, коли глядачам кортіло дізнатися, хто ж найліпше «забиває козла».

    Тільки не іронізуйте, будь ласка. «Козел» - різновид цієї древньої гри. Як стверджують знавці, з’явилася забава ще у дванадцятому столітті у Китаї. В Європі розпочали грати у вісімнадцятому, переважно - у католицьких монастирях. Церковна влада не вважала гру гріховною і дозволяла монахам між молитвами та роботою стукати по столу каменями. Той, хто ставив у грі перший камінь, проголошував: «Benedicamus Domino!».

    Різновидів доміно чимало. Який різновид культивується в депо, відверто скажу, не знаю. Знаю лише, що в обідню перерву грають завзято. Як не роздумуй: гра об’єднує завзятих. Завзятих у роботі, ініціативних під час відпочинку. Сяк-так перекусили - і за стіл. І самі лише чоловіки. Тільки тут, на святкових змаганнях, камені в руку бере й жінка. Дізнаюся, що вона в команді цеху порізки вагонів і що звуть її Світлана Петрівна. Пізніше познайомилися. Працює Світлана Петрівна Бурим кранівницею. А як долучилася до гри? Чоловіки запросили. «Спершу кричали від обурення, бо не вміла, - говорить жінка. - Тепер заспокоїлися. А гра мені подобається».

    Гру в доміно завжди супроводжують бурхливі емоції. Тут же - як у шахах. Сидять чинно й благородно. Бо відповідальність велика. Та фінал наближається. За підрахунками судді, найбільшу кількість балів набрали представники цеху головного механіка Олексій Каливод та Валерій Симоненко.

    День депо стали святкувати шість років тому. Але спортивними змаганнями свято розпочалося уперше. Чому? Бо девізом депо, пояснювали деповчани, є «Праця. Єдність. Процвітання». А спорт єднає людей.

    Наша держава переживає складний час. До фінансово-економічних негараздів додалися політичні на сході країни. Тому, як ніколи, суспільству потрібна згуртованість, потрібна монолітність, аби протистояти лихові та рухатися вперед.

    Робота депо сьогодні не позбавлена труднощів. Та вони долаються. З’являтимуться нові - відокремлений підрозділ має високий потенціал протидії, де основну роль відіграють працьовитість, висока кваліфікація, дисципліна та згуртованість колективу.

    У полудневу пору до підрозділу завітали ветерани. Гостями їх не називають. Бо який то гість, коли у цих цехах минуло все їхнє життя, а на зміну прийшли їхні діти та онуки. Галина Михайлівна Гриньова працювала в депо кранівницею. На пенсії, можна сказати, давно. Але вона дала початок династії. Її син Віктор - заступник начальника депо, Олександр - бригадир деревообробного цеху, у депо трудяться невістки Валентина, Наталія та онук Олександр. В Юрія Яковича Бігуна, колишнього головного механіка, деповчанкою стала дочка Світлана. У ветерана праці Віктора Миколайовича Яценка син Олексій працює оглядачем вагонів...

    Турбота про ветеранів, підтримка залізничних династій не вважається у депо другорядною справою. Бо міцна родина - це міцна держава.

    Урочисті збори з нагоди заснування депо розпочалися мелодією державного Славеня. Деповчан і ветеранів праці привітали народний депутат України Ігор Молоток, заступник голови Конотопського теркому профспілки залізничників Наталія Макаренко, голова профкому відокремленого підрозділу Юрій Шиш, начальник депо Володимир Федорко.

    Володимир Петрович Федорко наголосив, що хоч і важко працюється в нинішніх умовах, та колектив не опускає рук. Бо зразком для нього є робота попередніх поколінь. Поколінь, які на місці примітивних майстерень поставили цехи і відновлювали підрозділ після війни, які примножували трудову славу депо у сімдесяті й вісімдесяті роки минулого століття.

    Традиційно у День депо оновлюється Дошка пошани. Цього року на Дошку пошани занесено імена шістьох працівників депо.

    Завершуються урочистості покладанням квітів до меморіалу вагонникам, які загинули в роки Другої світової війни.

    Микола ПАЦАК

    Гарний настрій від Галини СИДОРЕНКО

    А ви знаєте, що крім усім відомого хрестика в Україні є ще понад 200 видів техніки вишивання: зубцювання, вирізування, зволікання, мережка, качалочка, прозорі стібки, лічильна гладь, «білим по білому» і т. п. Коріння мистецтва цього давнє і розгалужене. А нині воно осучаснилось і модернізувалось у ще одній техніці - вишивці бісером. Саме таке захоплення у нашої співрозмовниці Галини СИДОРЕНКО.


    Галина Григорівна родом із Західної України. Як сказали б сьогодні москалі, «бандерівка». Крім усього, що їм приписують, «бандерівці» дуже поважно ставляться до свого коріння, до українських традицій. У кожній хаті, наприклад, всі ікони обрамлені вишитими рушниками, вишиті й подушки, і постіль, сорочки...

    Свій перший рушник Галина вишила у третьому класі. Навчила мама, на долю якої випало чимало випробувань та злиднів. Залишившись сиротою та живучи певний час упроголодь, вона й до цього часу вважає головним, щоб діти голодними не були. Разом з іншими навичками навчила Галинку і борщ варити, і голку вправно тримати.

    Згодом у більш дорослому віці Галина Григорівна ходила на курси вишивання. «Та нагальна, просто таки невгамовна потреба вишивати з’явилася, коли почався Майдан, - зізнається наша співрозмовниця. - Ночами просто не відривалась від полотна. Така творчість, ніби губка, вбирала смуток, сум, печаль. Заспокоювала. Дозволяла розчинитися у красі маків, фіалок, васильків, магнолій».

    Свої роботи пані Галина замовляє через інтернет, і залежно від настрою обирає малюнок. «Магнолію», наприклад, вишила за тиждень, «Рожевий водоворот» забрав більше часу, - уточнює Галина Григорівна. - Ні, не забрав, обмовилась, а подарував години спокою, задоволення та гарного настрою».


    У планах пані Галини - вишити ікону Святої вечері. Що ж, Галино Григорівно, Ваші роботи дійсно дарують гарний настрій не лише Вам, а й тим, хто їх має змогу споглядати. Знаємо, що чимало своїх робіт Ви даруєте друзям, рідним...

    Читаючи історичні довідки, дізналась, що Угри - село Львівської області, у якому народилася наша героїня, - улюблене село Франца Йосифа (австрійського імператора 1848 р.), який свого часу подарував місцевій церкві ікону Божої Матері. Картина «Святої вечері», вишита Вашими руками, там, сподіваюсь, буде досить доречною.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Що є важливим на передовій?

    На майданчику біля військкомату Солом’янського району днями журналісти дізналися багато актуальної інформації про стан проведення третьої черги часткової мобілізації у столиці. Про те, чому військова труба гучніше звучить саме зараз, проінформували київський міський військовий комісар полковник Володимир КИДОНЬ та військовий комісар Солом’янського районного військкомату Сергій АСАНОВ.


    Брифінг провів київський міський військовий комісар полковник Володимир КИДОНЬ
    за участі начальника управління преси та інформації Міноборони України Богдана СЕНИКА.

    ДОБРОВОЛЬЦІ - НАРОД РІШУЧИЙ

    До призовних пунктів запрошено тих, хто давно забув про військо - воїнів запасу. Тож коментарі від військових рекрутерів є доволі доречними. Чергова хвиля часткової мобілізації, згідно з якою до армії мають бути призвані із запасу рядові у віці до 40 рр., сержанти та офіцери - до 45 рр., а також вищий офіцерський склад віком до 60 рр.


    Стандартний бланк повістки продемонстрував військовий комісар Солом’янського військкомату Сергій АСАНОВ.

    Все робиться з метою підтримання обороноздатності держави та завершення проведення антитерористичної операції (АТО). На порядку денному - нарощування бойового та чисельного складу угруповань військ. Адже ворог на порозі України. Для відбиття можливого вторгнення регулярних військ Росії, а також для планового перегрупування особового складу до 53 військових частин Збройних Сил України та 18 частин інших військових формувань додатково у бойовий стан планується привести 15 бойових частин та 44 частини бойового забезпечення для потреб оборони. За умов проведення третьої черги часткової мобілізації створюються система поповнення недоукомплектованих військових підрозділів та посилюється ешелон охорони державного кордону. В. Кидонь наголосив на тому, що нарощуються сили і засоби для територіальної оборони, посилюється складова у системі прикриття об’єктів транспортної інфраструктури.


    Доброволець Владислав МЕТЕЛЬСЬКИЙ - «Мій дід визволяв Україну під час Великої Вітчизняної,
    згодом мешкав у Горлівці. Його рідне місто, сподіваюсь, прийдеться визволяти мені. Тепер уже від російських найманців».

    У першій черзі мобілізації йшов процес доукомплектування переважно бойових частин. До лав запрошувались десантники, гранатометники, люди, які вміють володіти технічним оснащенням. Ясна річ, без них не обходиться і ця черга з призову до армійських лав. Зараз військкомати забезпечують військові частини, що займаються постачанням на передову необхідного військового спорядження. Бракує автоводіїв категорії С, машиністів гусенично-тракторної техніки, медичного персоналу, навіть бухгалтерів, що призвані під час попередніх черг мобілізації.

    За приклад називались добровольці, чий добробут дозволяє «пересидіти» у глибокому тилу перед отриманням стандартного типу повістки до військкомату. Але вони не ховаються за чужими спинами. Є серед призовників і такі, чия військово-облікова помітка у відповідних документах не дозволяє їм опинитися за призовом в АТО. Тоді їм військові комісари відмовляють у призові. Тим не менш облік потенційних військових йде без упину. Добровольці - народ рішучий. Але… Чимало і тих, хто не бажає попадати у райони бойових дій. Згідно із українським законодавством за відмовлення від мобілізації можна опинитися у тюрмі строком від двох до п’яти років. За інформацією Генеральної прокуратури, за сім місяців п.р. в Єдиному реєстрі досудових розслідувань нараховується лише 680 правопорушень у сфері відмови від служби. Зважаючи на те, що з першого березня п.р. лише по Києву до лав призвано 1558 військовозобов’язаних кількість правопорушників не здається малою. Навіть у масштабах держави. Багато з дезертирів усілякими шляхами ухиляються від отримання повістки про призов.

    Які права мають мобілізовані громадяни? Як зазначалося під час брифінгу, вони мають право отримувати грошове забезпечення у повному обсязі, з урахуванням усіх надбавок і премій, на рівні військовослужбовців контрактної служби (відповідно до посад та військових звань), а не на рівні військовослужбовців строкової служби, як передбачалося раніше. Мобілізовані громадяни тепер мають можливість використовувати весь комплекс гарантій соціального і правового захисту, встановлених законодавством як для військовослужбовців. І ще про одне. Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їхнього страхового стажу, робітничого стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Безоплатні для військовозобов’язаних охорона здоров’я та лікування. За всіма громадянами, яких призвано під час мобілізації на військову службу зберігаються місце роботи, посада, середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності. Одночасно вони отримують грошове забезпечення як військовослужбовці.

    ДОВІДКОВО. Кодекс законів про працю, стаття 119 «Працівникам, які призвані на військову службу за призовом, під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку».

    Військовий комісар Київського міського військового комісаріату полковник Володимир Кидонь повідомив, що столичні військкомати розраховують на добровольців із військовою підготовкою:

    - Ми закликаємо чоловіків не чекати на повістку, а приходити вже зараз, особливо тим, хто має військову підготовку. Добровольців є багато, але ми надаємо перевагу тим, хто має досвід служби, а на передовій це дуже важливо, - наголосив офіцер.

    За словами полковника В. Кидоня та військового комісара Солом’янського районного у м. Києві військкомату полковника С. Асанова, заради мобілізації люди часто залишають свої посади та бізнес. Повторимось, протягом двох попередніх етапів проведення часткової мобілізації у столиці було мобілізовано 1558 військовозобов’язаних, у тому числі 342 офіцери, причому кожного десятого мобілізованого призвано до армійських лав добровільно.

    Полковник Володимир Кидонь також розповів, що, приміром, 12-й батальйон територіальної оборони сформовано в Києві винятково із добровольців. І хоча спочатку він створювався для охорони території столиці, зараз добровольці героїчно і віддано виконують завдання в зоні АТО, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

    Військовий комісар додав, що офіцери військкоматів також не відсиджуються у кабінетах:

    - По три - п’ять разів кожен із нас вже був у відрядженнях у зоні проведення антитерористичної операції. Ми доставляємо благодійні вантажі від небайдужих киян, спілкуємося з нашими військовослужбовцями. Наголошую: офіцери військкоматів - всі як один - готові за першою ж командою відбути на передову на захист Батьківщини, - зазначив полковник Володимир Кидонь.

    ПРО НАСУЩНЕ

    І все ж війна-війною, а про насущне забувати не варто. Якою буде зарплата у мобілізованих? Як наголосили у Міноборони України, відповідно до постанови №111 Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2014 р. «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» передбачено виплату відповідним категоріям грошового забезпечення в порядку і розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом. Крім того, відповідно до наказу Міністра оборони України «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» додатково передбачено виплату премії у розмірі 100% місячного грошового забезпечення. Під час брифінгу називались суми у 4,5 - 7 тисяч грн. для рядового та сержантського складу. І 10 тис. грн. - для офіцерів.

    Чи відразу мобілізованих добровольців відправлятимуть до зони АТО?

    Громадяни, яких призвано під час мобілізації, обов’язково пройдуть бойову підготовку у складі власних підрозділів.

    ВІЙНА І МИР

    На подвір’ї військкомату знайомимося з невисокого зросту, але міцної статури молодим вантажником столичної кондитерської фірми 28-річним Владиславом МЕТЕЛЬСЬКИМ. Він вирішив добровільно відправитися у зону АТО, оскільки свого часу рік прослужив у прикордонних військах. Стрілок, моторист-дизеліст Владислав вважає, що на війні його досвід знадобиться. Переконаний, що страх перед відправленням до війська - явище, яке можна здолати, якщо мати на думці одну просту річ: якщо йому сьогодні відсиджуватися у Києві, завтра російські «миротворці» можуть рвонути з Донбасу та Криму аж до Карпат. Кохана В. Метельського Веслава зібрала у дорогу необхідні продукти і речі. Чи надовго їх вистачить? В. Метельський через це не переймається. Адже, вважає, що зброєю і всім необхідним для солдатського життя його забезпечить держава. Дай Бог, щоб так і було. На згадку кохана подарувала Владиславові одну власну сережку. Це заради того, щоб її наречений у жодному разі не забував про неї та, крім того, повернувся з фронту живим і віддав прикрасу. Йому час закінчувати формальності з визначенням у військкоматі. Говоримо один одному «До побачення!» Віримо, що так і буде.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев). Легендарные капитаны. Последние в истории чемпионатов СССР

    Досье: Ахрик Сократович Цвейба родился 10 сентября 1966 г. в Гудауте, Абхазия.

    Клубная карьера: Динамо Сухуми (1983 - 1984), СКА Хабаровск (1984), Динамо Тбилиси (1985 - 1989), Динамо Киев (1990 - 1993), КамАЗ Набережные Челны (1993), Гамба Осака, Япония (1994 - 1996), Алания Владикавказ (1997), Пудонг, Китай (1998), Уралан Элиста (1999 - 2000), Динамо Москва (2001).

    Достижения: Чемпион СССР (1990 г.). Обладатель Кубка СССР (1990 г.).

    Сборные: Сборная СССР (1990/91) - 17 матчей, 1 гол. Сборная СНГ (1992) - 7 матчей, 1 гол. Сборная Украины (1992) - 1 матч. Сборная России (1997) - 8 матчей.


    Ахрик Цвейба

    АХРИК ЦВЕЙБА – ЛЮБИМЕЦ БОЛЕЛЬЩИКОВ

    Ахрик Цвейба вошел в историю, как капитан киевского «Динамо», выводивший команду на поле в последнем матче в истории чемпионатов СССР (2 ноября 1991 г. в Москве против «Торпедо»). В том же году по результатам опроса «Украинского футбола» был признан лучшим футболистом Украины. Был он капитаном и лидером киевских динамовцев и в первом чемпионате Независимой Украины в 1992 г. Игра Цвейбы, как и прежде, отличавшаяся своим изяществом и надежностью, послужила приглашением в сборную СНГ, в которой он стал единственным представителем «Динамо» на чемпионате Европы 1992 г. в Швеции. Всего три года Ахрик выступал в составе прославленного киевского клуба, но в сердцах болельщиков оставил яркий след. Ахрик Цвейба - игрок 4-х национальных сборных по футболу: СССР, СНГ, России и Украины.

    Профессиональную футбольную карьеру Ахрик Цвейба начал в 17 лет, когда попал в «Динамо» (Сухуми). На сборе на олимпийской базе в Эшерах его приметили тренеры хабаровского СКА, за который он играл 3 месяца. По сути это был призыв в армию, который быстро закончился благодаря интересу к Цвейбе со стороны руководства «Динамо» (Тбилиси).

    Для любого грузинского мальчишки в те годы не было более заветной футбольной мечты, чем надеть футболку первой команды Грузии. Ахрика в Тбилиси пригласил великий Давид Кипиани. Сначала был дубль, а в 1985 состоялся дебют молодого полузащитника тбилисцев в высшей лиге в матче против «Кайрата».

    В конце 1989 г. по совету Валерия Лобановского перешёл в «Динамо» (Киев). В конце 1991 г. имел приглашение от «Тоттенхэм Хотспур», причем представители английского клуба уже выезжали в аэропорт для встречи Цвейбы, однако он ответил отказом. По собственному признанию, по двум причинам: из-за сильной усталости после сезона и из-за настойчивых просьб «Динамо» помочь клубу в Лиге Чемпионов. Настойчивость киевлян была подкреплена предоставлением Цвейбе квартиры и машины в столице.

    1990 г. стал для Сократовича дебютным в составе сборной СССР, которой предстояло участвовать в чемпионате Мира на полях Италии. Только вот Ахрику выступить так и не сложилось, хоть он и поехал в составе сборной на Мундиаль (под №13), но повреждение, полученное на тренировке в стыке с Иваном Яремчуком, поставило крест на его мечте.

    В середине 1993 г. оказался в России, где выступал за КамАЗ. В 1994-м уехал в Японию, где ему подобрал клуб личный агент. Выступал за «Гамба Осака», где его партнёрами были Сергей Алейников и Олег Протасов. Летом 1996-го играл в традиционном матче сборной легионеров J-лиги против сборной Японии.

    В январе 1997 г. выступил за сборную клубов России на Кубке Содружества 1997. Спустя пару недель заключил контракт с «Аланией», в которой играл до конца года.

    Ахрик Сократович завершил свою игровую карьеру в 2001 г. в московском «Динамо», эта команда стала четвёртой динамовской в карьере Цвейбы. В 2003 г. был назначен на пост тренера-селекционера клуба «Торпедо-Металлург» (Москва).

    Сейчас Цвейбу можно часто встретить в различных ветеранских турнирах, защитник по-прежнему в прекрасной спортивной форме и так же неуступчив в единоборствах, как и в молодые годы. Кроме того, Ахрик Сократович, воспитанник абхазского футбола, занят восстановлением футбола своей родной страны.

    (Продолжение следует)

    ИСТОЧНИК - Международный Объединенный Биографический Центр, Энциклопедия футбола, материалы из Википедии - свободной энциклопедии, выдержки из книг «Футбол Украины» и «К футбольным вершинам», а также фотографии из архивных материалов ФК «Динамо» (Киев) и интернет-сайтов.


    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05