РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 30 (8 серпня 2014)
  • Випуск №30 8 серпня 2014
    Зміст
    1. Працюють швидко, бо всі фахівці – професіонали (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Трудова вахта не закінчується (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Борис ОСТАПЮК: «У процесі реформування залізничної галузі вся інфраструктура, у тому числі і колія, залишиться в державній власності» (За повідомленням прес-центру Укрзалізниці)
    4. Увічнили пам’ять про видатного залізничника (Никифор ЛИСИЦЯ, Фото з архіву «Рабочего слова»)
    5. Вшанували кращих (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. Калинівка: є значна вантажна робота, є й перспективи (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. Пошкодження залізничної інфраструктури - загроза українській економіці (За повідомленням прес-служби Укрзалізниці)
    8. Про встановлення неповного робочого часу (Влас. інф.)
    9. Так і прагнуть поцупити копійку (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    10. Знову людський фактор (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото з архіву «Рабочего слова»)
    11. Є потреба резервного джерела (Анатолій САДОВЕНКО)
    12. Тетянине літо (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    13. Вибір зробила вірний (Віолетта ЧУМЕЛЬ, Фото з сімейного архіву Ірини ЛАДУТЬКО)
    14. За журавлиними веснами... (Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ, журналіст (Спеціально для газети «Рабочее слово»))
    15. К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев). Легендарные капитаны. Последние в истории чемпионатов СССР

    Працюють швидко, бо всі фахівці – професіонали

    Напередодні Дня будівельника кореспонденти «Рабочего слова» поцікавились, на яких об’єктах виконують сьогодні завдання будівельники столичної магістралі. Як дізналися, найближчою точкою, де задіяні залізничні будівельники, є ст. Біличі. Туди й вирішили завітати.


    Виконроб Анатолій СТАХОВСЬКИЙ та столяр Анатолій МЕДИНА обговорюють обсяги робіт.

    Маршрут до Біличів проходить повз Святошин. Тому, звичайно, було цікаво, як просуваються справи на будівництві нової берегової платформи цієї станції («Рабочее слово» №22 14 - 20 червня п.р. «Платформа, яка має перспективу».) Як і запевняв тоді виконроб Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Сергій ДАВИДЮК, все виконується у визначені терміни. Побачене приємно вразило: платформа вже майже готова, залишилося облаштувати сходи на неї.


    Розвантаження будівельних конструкцій.

    Сім хвилин електричкою і ми на - ст. Біличі. Перший, кого тут зустріли, була старший квитковий касир Ірина ПАСЕЧНИК. Вона коротко розповіла, що на станції виконується реконструкція пасажирської платформи. Станція змінює власне обличчя на краще. За більш детальною інформацією запропонувала звернутися безпосередньо до будівельників.

    І ось ми на будівельному майданчику. Тут чекала приємна несподіванка - виконробом виявився давній знайомий Анатолій СТАХОВСЬКИЙ із Коростенського будівельно-монтажного експлуатаційного управління. Закінчивши з нагальними питаннями, він із задоволенням відповів на всі запитання. З’ясовується, що тут і раніше була висока острівна платформа, але вона вже відпрацювала свій строк. Тому її довелось демонтувати. Для прийому пасажирів поруч збудовано тимчасову низьку платформу. А на місці старої споруджується нова. Довжиною вона буде на 30 метрів більше - 230,6 м, обладнання навісами, лавками, освітленням та турнікетами.

    На день нашого приїзду тут з передбачених проектом 88 опор фундаменту вже було встановлено 57.

    - Будуємо швидко. Навіть завод залізобетонних конструкцій не встигає виробляти матеріали, - з посмішкою розповідає Анатолій Андрійович.

    А чому працюють так швидко, здогадатися не важко, адже на цьому об’єкті - досвідчені фахівці: мулярі Петро СОЛОПАН та Андрій МІНЕНКО, плиточники-лицювальники Василь СТРЕЛЬЦОВ і Олександр ОШКІР, столяр Анатолій МЕДИНА, маляр Роман МОЖАРОВСЬКИЙ та машиніст екскаватора Володимир ФЕДОРЕНКО.

    - Людей небагато, але всі - професіонали, - закінчує знайомство з колективом А. Стаховський.

    Наприкінці нашої зустрічі цікавлюсь у робітників, чи влаштовують їх побутові умови? Відповідають, що цілком задовільно: безпосередньо на станції - на посту електричної централізації - будівельникам виділили кімнату, обладнану холодильником та мікрохвильовою пічкою. Тут можна пообідати. А взагалі мешкають на ст. Тетерів, там у будівельників є власний гуртожиток.

    Коли прощалися, хлопці пообіцяли по закінченню роботи запросити ознайомитись з результатами їхньої праці.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Трудова вахта не закінчується

    Дві спеціалізовані бригади Вінницького будівельно-монтажного поїзда №392 (БМП-392) - підрозділ столичної магістралі - направлені для відновлення контактної мережі та електропостачання на дільницях Донецької залізниці поблизу міста Слов’янська - про це ми розповідали в одній із попередніх публікацій. Який обсяг робіт уже виконано, які завдання стоять попереду, за яких умов доводиться працювати?

    - Роботу з відновлення контактної мережі на Донецькій залізниці в районі міста Слов’янська ми організували вахтовим методом, - розповідає головний інженер БМП-392 Владислав МАЄВСЬКИЙ. - Там постійно працює по дві бригади. Одна займається встановленням зруйнованих опор, а друга - відновленням контактної мережі. Фахівці постійно перебувають по два тижні. На сьогодні там працюють бригади під керівництвом майстрів Петра ВАСИЛЬЧЕНКА та Юрія ГЛУХІХ. А через декілька днів їх змінять бригади Олександра ПОПОВИЧА та Олександра ЩЕРБАНЯ. Наші фахівці уже відновили контактні мережі на дільницях у напрямках Красного Луча, Червоноармійська. Це забезпечило рух поїздів у напрямку Харкова та деяких інших міст.

    Що ж роботу виконано чималу. А от як працюється практично в зоні АТО (антитерористичної операції) вінницьким енергетикам? За відповіддю на це запитання телефоном звертаюсь до безпосереднього виконавця Петра Васильченка.

    - Працюється нормально, - почув у відповідь. - Хоч і є особливості, зважаючи на певну загальну напруженість у цьому районі. Проте ситуація змінюється на краще. Якщо місцеві жителі у перші дні відрядження з певною недовірою ставились до нас, то тепер є більше порозуміння. Вони нам вдячні за нашу роботу. До речі, і життя тут налагоджується. У Слов’янську з першого серпня уже почали курсувати тролейбуси. А щодо роботи, то ми вже встановили п’ятдесят опор, із тих 150, які завезли сюди із Гніваньського заводу залізобетонних конструкцій. Відновили й лінію електропостачання, яку було зруйновано під час бойових дій поблизу Слов’янська.

    Подальша наша розмова стосувалась побутових умов, в яких залізничникам доводиться перебувати під час цього дещо особливого відрядження. У відповідь почув, що проживають вони у турному вагоні, який разом із іншим рухомим складом та спецтехнікою доставлено із Вінниці. У ньому енергетики з Південно-Західної готують їжу із продуктів, які привезли із собою чи закупили у місцевих магазинах. Багато торгових закладів уже відновили роботу.

    У вагоні обладнано душову кабіну. Питну воду набирають із провіреного санітарною інспекцією водогону на базі місцевих енергетиків. Заробітну платню та оплату за відрядження отримують вчасно. Словом, побут налагоджено, у всякому разі - скарг не було.

    Найбільш приємним фактом для вінницьких енергетиків є те, що їхня вахта закінчується, і вони найближчими днями повернуться до своїх рідних, за яким скучили. А на зміну їм приїдуть дві нових бригади, які продовжать роботи з відновлення руху на Донецькій залізниці.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Борис ОСТАПЮК: «У процесі реформування залізничної галузі вся інфраструктура, у тому числі і колія, залишиться в державній власності»

    Фахівці Укрзалізниці розпочали реформу колійного господарства, головний принцип якої полягає в централізації напрямків його діяльності. Результатом реформи стане створення Центральної дирекції з будівництва та ремонту колії, яка зможе більш ефективно здійснювати управління усіма виробничими процесами.

    Як зазначив генеральний директор Укрзалізниці Борис ОСТАПЮК, від стану колійного господарства залежить не лише рівень безпеки перевезень, а й можливість розвивати нові маршрути, у тому числі і швидкісний рух. Для того, щоб господарство працювало ефективно, потрібно змінювати принцип управління. «Принцип, за яким планується провести реформу колійного господарства, полягає у централізації кожного напрямку діяльності: від догляду за спеціалізованою ремонтною технікою - до поточного утримання колії. Для цього у процесі реформування необхідно здійснити низку заходів, у першу чергу, налагодити роботу декількох профільних філій», - повідомив Борис Остапюк.

    На першому етапі структурних перетворень буде сформовано дирекцію з ремонту і експлуатації колійних машин, до складу якої увійдуть ДП «Український центр механізації колійних робіт», дорожні центри механізації колійних робіт та підприємства з ремонту колійної техніки. Також буде створено дирекцію з ремонту та відновлення інженерних споруд, в яку увійдуть мостобудівельні поїзди та колійні машинні станції з ремонту земляного полотна, виділені зі складу залізниць та ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал». До складу ДП «Управління промислових підприємств» увійде Рава-Руський шпалопросочувальний завод.

    На наступному етапі реформування відбудеться централізація дорожніх лабораторій діагностики, колієвимірювальних і дефектоскопних вагонів у філії «Центр діагностики залізничної колії». І лише після цього колійники розпочнуть створення Центральної дирекції з будівництва та ремонту колії на базі виділених зі складу регіональних філій колійних машинних станцій та рейкозварювальних поїздів. У будь-якому разі в складі філій залізниць передбачено залишити служби колії з підпорядкованими їм структурними підрозділами - дистанціями колії та дистанціями захисних лісонасаджень.

    За словами генерального директора Укрзалізниці, сьогодні колійне господарство - це доволі розгалужена і складна в управлінні мережа підприємств. Головному управлінню колійного господарства Укрзалізниці наразі підпорядковуються шість дорожніх госпрозрахункових служб колії. До їх складу входить 190 структурних підрозділів, 108 з яких - це дистанції, які відповідають за технічний стан колії та споруд і виконують роботи з їх поточного утримання. Також у підпорядкуванні 21 дистанція, в компетенції яких - утримання у належному санітарно-технічному стані захисних лісонасаджень.

    На балансі господарства - 31 колійна машинна станція з виконання робіт із модернізації і ремонту колії та шість колійних машинних станцій із ремонту земляного полотна, п’ять мостопоїздів з ремонту та відновлення інженерних споруд, шість рейкозварювальних поїздів з виконання всього обсягу робіт зі зварювання та ремонту рейок. Усі ця техніка підтримується в належному стані у шести центрах механізації з експлуатації та технічного обслуговування колійних машин. Також у зону впливу господарства входять п’ять ремонтно-механічних заводів, одна колійна ремонтна майстерня з ремонту колійних машин та пасажирське вагоноремонтне депо Тернопіль.

    Крім цього, головне управління колійного господарства Укрзалізниці здійснює контроль за діяльністю чотирьох державних підприємств («Управління промислових підприємств», «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал», «Рава-Руський шпалопросочувальний завод» та «Український центр механізації колійних робіт»).

    «Перехід від територіальної системи управління до вертикально-інтегрованої за основними видами діяльності дасть можливість суттєво покращити ефективність виробничих процесів. Адже в такому разі у кожному з господарств, у тому числі й колійному, буде сформовано свій чіткий баланс і звітність», - зазначив Борис Остапюк.

    Генеральний директор Укрзалізниці наголосив, що у ході реформування залізничної галузі вся інфраструктура, у тому числі й колія, залишаться в державній власності, а акціонерне товариство здійснюватиме лише господарську функцію щодо відання цією інфраструктурою. «Законом, який регламентує реформу, заборонено відчужувати будь-що у процесі утворення акціонерного товариства. Усі підприємства, визначені Постановою Уряду, у повному складі заходять до нової на 100% державної структури», - підкреслив Борис Остапюк.

    За повідомленням прес-центру Укрзалізниці

    Увічнили пам’ять про видатного залізничника

    Столичній магістралі таланить на видатних особистостей. Серед них гідне місце займає й колишній її очільник Борис ОЛІЙНИК. Його життя - найкращий приклад самовідданого служіння обраній справі - залізниці. А воно було важким та трагічним. Розпочавши трудову діяльність черговим по станції, він піднявся службовими щаблями до найвищого рівня - першого президента Укрзалізниці. На цю посаду його було обрано, коли Б. Олійник очолював столичну магістраль, по сумісництву.

    Протягом 19 років під керівництвом Бориса Степановича на нашій залізниці відбулись чи не найважливіші зміни. Серед них - електрифікація понад тисячі кілометрів залізниці, в тому числі й такі важливі напрямки, як Жмеринка - Хмельницький - Тернопіль, Ніжин - Чернігів. На той час були прокладені другі колії за багатьма напрямками, побудовано нові станції та залізничні вузли, реконструйовано багато локомотивних та вагонних депо, відновлено залізничні вокзали. Для працівників залізниці були зведені житлові будинки, оздоровниці, лікарні, а для їхніх дітей - школи, дитсадки.

    Були великі плани у видатного залізничника і на майбутнє. Але… На превеликий жаль, 1 жовтня 1999 р. пострілами найманого вбивці його життя було обірване біля власної квартири.

    Чимало добрих справ Борис Олійник залишив по собі, коли працював на своїй малій батьківщині - Поділлі. Адже народився і зростав він у селі Божівці, що на Хмельниччині.

    Вдячні земляки вирішили увічнити пам’ять про нього. У грудні 2001 р. на ст. Деражня було створено Музей Південно-Західної залізниці імені Бориса Олійника, який оновлено нинішнього року. Окрему експозицію у ньому присвячено трудовій діяльності Бориса Степановича, в якій зібрано чимало документів, фотографій та його особистих речей.

    А минулої п’ятниці у Жмеринці, поряд із дирекцією залізничних перевезень, на проспекті, що носить його ім’я, було урочисто відкрито пам’ятник Борису Олійнику.

    Для участі у цьому заході до Жмеринки завітав начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН. У своєму виступі на урочистому мітингу очільник столичної магістралі підкреслив видатну роль Бориса Степановича у розбудові нашої залізниці, відзначив його заслуги перед українським народом, закликав нинішнє покоління залізничників гідно продовжувати справу свого видатного земляка.

    Говорив у своєму виступі начальник Південно-Західної магістралі Олексій КРИВОПІШИН і про майбутнє нашої галузі, про ті зміни, які її очікують, та запропонував усім залізничникам взяти активну участь у цій не простій, але необхідній справі. Адже це буде даниною пам’яті про тих попередників, хто віддав своє життя важливій складовій народного господарства, як залізничний транспорт. А серед них було багато видатних людей, у тому числі й Борис Олійник.

    Про життєвий шлях, вірне служіння людям, прекрасні людські якості Бориса Степановича говорив у своєму виступі на мітингу й голова Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці Орест ЛОГОШНЯК. Він зокрема зазначив, що турбота про людей, про рядових працівників залізниці завжди була на першому плані у колишнього керівника столичної магістралі. І це викликає особливу повагу в пам’ять про нього.

    Своїми особистими спогадами про Бориса Олійника поділився начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолій ЛЮБІНІН, під чиїм керівництвом йому довелось працювати. Він також запевнив усіх присутніх у тому, що жмеринські залізничники гідно продовжать справу свого земляка і зберігатимуть пам’ять про нього впродовж довгих років. А сприятиме їм у цьому пам’ятник, зведений за ініціативи та й за активної підтримки чисельного колективу жмеринських залізничників.

    На завершення урочистостей почесні гості та мешканці міста поклали вінки, квіти до погруддя Бориса Степановича Олійника, яке віднині прикрашатиме місто залізничників. А його привітне обличчя, закарбоване у металі, щораз надихатиме залізничників на добрі справи.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото з архіву «Рабочего слова»

    Вшанували кращих

    Напередодні Дня профспілки залізничників і транспортних будівельників України у теркомі профспілок Козятинської дирекції залізничних перевезень відбулися урочистості з нагоди свята.


    Голова теркому Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ нагороджує голову профкому локомотивного депо Козятин Василя ДЗЮБЕНКА.

    - Спочатку ми планували відзначити це свято більш масштабно, - говорить заступник голови теркому профспілок дирекції Дмитро ЖИВЧИК. - Однак події, що відбуваються зараз на Сході України, внесли корективи в його організацію. Від деяких заходів довелося відмовитися, бо у цей непростий для країни час вони були б, мабуть, недоречними. Зійшлися на тому, що зібрали в актовій залі всіх наших керівників первинних профспілкових організацій та профспілковий актив. Подякували їм за роботу, привітали зі святом. Багато хто із спілчан був заохочений рішенням теркому профспілок.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Калинівка: є значна вантажна робота, є й перспективи

    Станція Калинівка, колектив якої очолює досвідчений залізничник Олег КРАВЕЦЬ, має славну історію, що бере початок з часу будівництва залізниці Київ - Балта. Цікаве у неї й сьогодення. Адже після певних структурних змін трудовий колектив, що нараховує до півсотні фахівців, забезпечує роботу Калинівки першої та другої, ст. Турбів та Сальник. Тож господарство збільшилось. Відповідно зросли й обсяги вантажної роботи.

    У першому півріччі тут працівникам нудьгувати не приходилось. Місцеві підприємства постійно вимагали подачі вагонів під завантаження. Їх протягом шести місяців знадобилось аж 2112 одиниць на ст. Калинівка-І, та ще 507 на ст. Калинівка-ІІ. Рекордним по навантаженню став березень - 575 вагонів. Цього місяця найбільше - 287 - було вивантажено.

    - Здебільшого вантажили щебінь у Стрижавському гранітному кар’єрі, - розповідає Олег Степанович, - і відправляли його в Росію. Також чимало відвантажили деревини, зерна та металобрухту. Невеликими партіями відправляли й деякі інші вантажі, здебільшого це продукція місцевих виробників.

    Немало вагонів протягом півріччя довелось й приймати на станції та подавати під вивантаження. Тут розподіл між двома станціями змінився. На ст. Калинівка-ІІ вивантажили 1009 вагонів, а на першій - 211 одиниць. В основному це - мінеральні добрива.

    Над виконанням цих завдань наполегливо працював увесь колектив, однак найбільше довелось потрудитись тим, хто безпосередньо займався вантажною роботою. Зокрема це старший товарний касир Наталя КОВАЛЬЧУК, прийомоздавальник Марина СІКОРСЬКА, складач поїздів Олег СИВАК та й інші їхні колеги.

    А що ж у перспективі? Цікавило мене під час відвідин станції. Коли говорити власне про Калинівку, першу та й другу, то тут значних змін поки що не передбачається. Навпаки, може виникнути й спад. Як що відносини із Росією й надалі погіршуватимуться, то може припинитись перевезення туди гранітного щебеню.

    Перспективи тут пов’язані із двома іншими станціями, які приєднані до Калинівки. Зокрема від ст. Сальник прокладено під’їзну колію до однєї із військових баз. А вантажні перевезення для оборонних цілей останнім часом зростають. Тож і тут вони можуть пожвавитись.

    Та найбільші очікування пов’язані зі ст. Турбів. Так місцевий «Вінницький спецкар’єр», який є філією Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України», завдяки оновленню обладнання має можливість щороку виробляти до 135 тис. м. куб. щебеневої продукції. І щомісяця може залізницею відправляти 15 тис. т цієї продукції, яку перевозитимуть не лише в межах України, а й у Молдову та деінде. У перспективі показник може зрости й до 25 тис. т кожного місяця. Потреба у цьому є, адже багато автодоріг потребують ремонту. А приватне акціонерне товариство «Вінницяоблпаливо» має намір доправляти залізницею цистерни з бензином, дизпальним до Турбівського паливного складу. Компанія «Вінницька промислова група» на своїх сховищах у Турбові має 25 тис. т збіжжя. Ці запаси нинішнього року можуть зрости удвічі, а то й тричі. Тож для перевезення цього зерна також потрібні послуги залізниці. Місцеве товариство налагодило у містечку випуск до 75 тис. тонн пелет із соломи за рік. І цю продукцію є бажання доставляти споживачам залізницею. Каоліновий завод має потребу у 50-ти піввагонах щомісяця для перевезення своєї продукції.

    Тож потреби чималі, але їх залізниця на сьогодні задовольнити не в змозі. Річ у тім, що залізнична колія протяжністю майже у 20 км, яку прокладено від Калинівки до Турбова, на сьогодні уже вичерпала свої ресурси. Дерев’яні шпали, які складають основу верхньої будови колії, здебільшого непридатні для використання. Потребує заміни й значна частина рейок. Словом, на цій дільниці необхідно проводити капітальний ремонт. Його минулого року розпочали, але змогли прокласти трохи більше двох кілометрів колії на бетонних шпалах. На нинішній рік тут роботи взагалі не заплановані.

    От і виходить, що є потреба у залізничних перевезеннях, від яких наше відомство може отримати чималі надходження до скарбниці, але лише після того, як буде відновлено колію. Тож створився тупик, вихід із якого необхідно знаходити, думається, це краще зробити спільними зусиллями, скажімо, за рахунок інвестицій. Тоді й місцеві підприємства матимуть перспективу для розвитку, і залізниця отримає необхідні їй надходження. Та й ст. Калинівка, яка має чималу вантажну роботу, матиме хорошу перспективу.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Пошкодження залізничної інфраструктури - загроза українській економіці

    Пошкоджена інфраструктура залізниці в результаті бойових дій на Сході України, крім фінансових втрат, несе загрозу зупинки потужних підприємств, таких як «Азовсталь», «Єнакієвський металургійний завод», «Алчевський металургійний комбінат», Донецький металургійний завод, Донецький металопрокатний завод, Авдіївський коксохімічний завод, Концерн «Стірол», «Северодонецьке об’єднання «Азот», які відрізані від постачання сировини з інших областей. Про це в ході брифінгу в Кризовому медіа-центрі повідомив начальник управління аналітики управління перевезень Укрзалізниці Микола ТОПЧІЄВ.

    «У зв’язку з руйнуванням об’єктів інфраструктури на сьогодні відсутній рух на основних напрямках Донецької залізниці: Чаплине - Ясинувата, Красноармійськ - Горлівка, Костянтинівка - Дебальцеве. Там розташовано головні підприємства з великими обсягами переробки вантажів та їх перевезень. Вони також відрізані від постачання коксу та вугілля з північних регіонів Донбасу. Усе це в комплексі загрожує значним падінням внутрішнього валового продукту держави», - наголосив Микола Топчієв.

    Зокрема, він зазначив, що через пошкодження інфраструктури та зменшення обсягів перевезень за 7 місяців цього року Донецька залізниця отримала на 15,4% менше доходів від перевезень, у порівнянні з минулим роком, - 1,6 млрд. грн.

    «У зв’язку з тим, що закрито прикордонні переходи, вантажопотоки переорієнтовано через Південну залізницю, що збільшило відстань перевезень у середньому на 500 км. Практично паралізовано роботу залізничних вузлів Дебальцеве та Микитівка. При цьому станція Дебальцеве залишається замінованою», - повідомив Микола Топчієв.

    Загалом частка Донецької та Луганської областей у формуванні перевезень у внутрішньому сполученні складає майже 45%, в експорті - 28%.

    За час проведення бойових дій на Сході України у травні-липні Донецька залізниця перевезла на 13,1% менше вантажів порівняно з відповідним періодом минулого року - 47,4 млн. тонн.

    «У зв’язку з падінням обсягів перевезень на усіх залізницях України тільки за шість місяців цього року недоотримано майже 1 млрд. грн. Якщо ситуація в країні не стабілізується, то до кінця року галузь втратить орієнтовно 3 млрд. грн.», - підкреслив Микола Топчієв.

    ДОВІДКОВО:

    У І півріччі 2014 р. обсяги перевезень вантажів на залізничному транспорті порівняно з відповідним періодом минулого року, зменшилися на 2,6 млн. тонн або на 1,2%.

    За повідомленням прес-служби Укрзалізниці

    Про встановлення неповного робочого часу

    Враховуючи тенденцію, яка свідчить про зниження обсягів роботи та падіння продуктивності праці по залізниці, що призводить до зменшення грошових надходжень і погіршення фінансово-економічного стану залізниці, з метою раціонального використання трудових ресурсів та збереження кваліфікованих кадрів, виконуючий обов’язки начальника залізниці Іван ФЕДОРКО своїм розпорядженням встановив з 1 жовтня 2014 р. і до відміни режим неповного робочого тижня з неробочими днями по п’ятницях для працівників, які працюють за графіком п’ятиденного робочого тижня з двома вихідними.

    З урахуванням змін в організації виробництва та праці кількість неробочих п’ятниць протягом конкретних місяців та категорії працівників може бути змінено.

    При виконанні робіт у службових відрядженнях протягом неробочих п’ятниць рекомендовано встановлювати таким працівникам повні робочі тижні.

    Влас. інф.

    Так і прагнуть поцупити копійку

    Не перестаю дивуватись з пасажирів приміського сполучення на залізниці. «У чому справа?», - запитаєте. А відповідь дуже проста: вже тривалий час на станціях і зупинних платформах залізниці працюють турнікетні системи, проте значна кількість пасажирів і досі не навчилася ними користуватися, хоча подорожують електричками майже щоденно.

    От і доводиться черговим змінам квиткових касирів надавати пасажирам допомогу при виході на платформу. Того дня на ст. Святошин на приміський поїзд, який прямував до Коростеня, народ почав збиратись заздалегідь. Старший квитковий касир Раїса ЛАСТІВКА (на фото) та її колеги надавали подорожанам допомогу при виході на платформу - показували, як правильно прикладати квиток штрих-кодом до зчитувального пристрою. Більшість людей з розумінням ставилася до того, що відбувається. Але знаходились і такі, хто обурювався. Ось помічаю, як біля одного з проходів поважного віку жіночка починає репетувати: «Він несправний! Не пропускає мене!». Р. Ластівка підходить до неї і уважно роздивляється квиток.

    - Так він у вас датований минулим місяцем, - пояснює пасажирці й спрямовує її до каси.

    Що й казати, винахідливі наші люди. Навіть жінка, яка на вигляд вже давно досягла пенсійного віку і має право на пільговий проїзд, намагалася із залізничної кишені поцупити якусь копійчину, адже за виданими квитками обраховується кількість пільговиків, за перевезення яких обласні держадміністрації повинні повертати залізниці гроші. До речі, заборгованість за перевезення пільгових категорій пасажирів складає майже 35 млн. грн.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Знову людський фактор

    Скільки «Рабочее слово» вже розповідало про те, що основною причиною дорожньо-транспортних подій та виникнення інцидентів на залізниці є, так званий, людський фактор, не перерахувати. Проте, як свідчить статистика, суттєвого їх зменшення не спостерігається. Це підтвердили й останні випадки, які трапилися на залізниці упродовж шести місяців 2014 р. Тому є сенс розповісти про деяких з них детальніше.

    На залізничних переїздах Південно-Західної залізниці за півроку сталося 9 дорожньо-транспортних подій. У порівнянні з відповідним періодом 2013 р. статистика свідчила також про 9 випадків. При цьому загинуло у 2013 р. - 2 особи, у 2014 р. - 4. Поранено цьогоріч 3 чоловіки, а в минулому році поранених не було.

    Всі дорожньо-транспортні пригоди (ДТП) сталися з вини водіїв транспортних засобів, які грубо порушили вимоги розділу 20 «Правил дорожнього руху України». Автовласники, незважаючи на дорожні знаки, працюючу звукову та світлову сигналізацію, а часто і на закритий шлагбаум, виїжджали на залізничні колії.

    Так, 16.01.2014 р. о 17.31 год. на переїзді без чергового та неообладнаному сигналізацією при слідуванні поїзда №5953 сполученням Коростишів - Житомир стався наїзд на автомобіль ВАЗ-21011. Машиніст застосував екстрене гальмування для запобігання наїзду, проте автомобіль пошкоджено до ступеню капітального ремонту. Водій автомобіля не постраждав, з місця пригоди зник.

    І останній, що стався 9 липня 2014 р. о 22 год. 49 хв. при прямуванні електропоїзда HRCS2 №007 «Інтерсіті +» №742 сполученням Трускавець - Київ на перегоні Біличі - Святошин, біля зупинної платформи Новобіличі. Локомотивна бригада у складі машиніста О. Халамендика та помічника машиніста О. Прудиуса побачили невідому людину, яка бігла назустріч поїзду і розмахувала руками, використовуючи незрозумілі жести. Одночасно з подачею сигналів великої гучності і застосуванням пісочної системи електропоїзда було застосовано екстрене гальмування. Згідно з результатами розшифрування касети реєстрації руху поїзда системи «КЛУБ-У» під час застосування екстреного гальмування швидкість поїзда була 116 км/год., при встановленій 120 км/год.

    При подальшому прямуванні в режимі екстреного гальмування, в зоні видимості в кінці посадочної платформи Новобіличі на 16 км пікет 10, локомотивна бригада побачила транспортний засіб (автонавантажувач TOYOTA), який знаходився на парній колії і перебував у межах, що заважали руху поїздів.

    Через малу відстань запобігти наїзду на автонавантажувач не вдалося. Після зупинки та огляду було виявлено пошкодження лобової частини кабіни електропоїзда та схід двох колісних пар першого візка з подальшою зупинкою поїзда на 16 км пікет 7. Також пошкоджено майже 300 м колії.

    Причиною зіткнення електропоїзда з автонавантажувачем став виїзд останнього на парну колію у невстановленому місці.

    Залізничники звертають увагу, що основною умовою безпеки на переїздах є дисциплінованість і уважність водіїв, які відповідають за своє життя та життя своїх пасажирів і залізничників. І вкотре нагадують, що тільки суворе дотримання водіями автотранспорту правил дорожнього руху є запорукою повної безпеки при перетині переїзду.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото з архіву «Рабочего слова»

    Є потреба резервного джерела

    На посту електричної централізації (ЕЦ) станції Попільня розпочалися пусконалагоджувальні роботи зі встановлення резервного джерела електропостачання.

    - Сьогодні на цій станції є два основних джерела постачання електроенергії, - говорить головний інженер Фастівської дистанції сигналізації та зв’язку Віталій БАТУЛА. - Вони повністю забезпечують електроенергією всіх споживачів. Однак потреба резервного джерела електропостачання залишається. Таким став дизель-генераторний агрегат ДГА-24м (далі - ДГА).


    Перевірку справності роботи електричних з’єднань ДГА проводить слюсар-дизеліст
    автотранспортного цеху Михайло КОВТУНЕНКО.

    Подібні агрегати вже багато років використовуються на залізниці. Вони надійні в експлуатації. Та й коштують відносно небагато. Працюють як у автономному, так і у ручному режимах. Встановлення та монтаж обладнання фастівські зв’язківці проводять своїми силами. Так і дешевше, та й рівень кваліфікації своїх фахівців дозволяє проводити ці роботи без залучення спеціалістів інших організацій. Щоправда, у підготовці приміщення та встановленні фундаменту під обладнання ДГА зв’язківцям допомогли будівельники Козятинського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №2. Для виконання робіт тут створено окрему бригаду. Загальне керівництво покладено на начальника дільниці СЦБ Володимира Дем’яненка. Старший електромеханік групи надійності Юрій Юрчинський проводить розробку технічної документації. А група електромеханіків, яку очолює електромеханік СЦБ Микола Обущак, здійснює безпосередньо монтажні роботи.

    Слід зазначити, що цей дизель-генератор вже побував у експлуатації на одній із малодієвих дільниць залізниці. Однак він й досі у доброму стані, має справне обладнання.

    - Сподіваємося, що після всіх пусконалагоджувальних робіт він прослужить нам не один десяток років, - говорить Віталій Батула. - Наша станція розташована на основному напрямку руху поїздів, і такий резервний агрегат допоможе нам мати більш надійне забезпечення електроенергією.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Тетянине літо

    Літо. Дощове. Спекотне. Тривожне. Для батьків - швидкоплинне, для дітей - аби накупатися досхочу, забути про навчання та будь-яку дисципліну. Але не для всіх…

    …Сирецький парк. Київ. Дитяча площадка. Гомін. Молоді матусі та поважні бабусі навздогін ловлять своїх «вередунчиків» та «сонечків». І що є особливим? А те, що у цьому парку працюють діти. Що ж змушує дівчат та юнаків проводити літо на залізниці, у вагонах та на платформі, а взимку, в вихідні, теж не відпочивати, а проводити свій час у навчальних кабінетах та комп’ютерному класі?

    Для дитячого віку відповідь незвична - робота, навчання. Точніше - захоплення і літня практика на Малій Південно-Західній залізниці, або ще як її називають, Київській дитячій залізниці (КДЗ).

    То ж саме з аналогічного питання, що «заважає» бити байдики юній залізничниці, і розпочали ми наше знайомство з Тетяною ПЕРЕПЕЛИЦЕЮ. Скажу відверто, юнка виявилась не за віком цікавою співрозмовницею, розумною. Інколи навіть спадало на думку, звідки в її курчавій голівці стільки всього береться? Особливо, коли Таня «закидала» мене залізничними термінами й по-дорослому розповіла про свій режим роботи на зміні, про перевірку пломб на стоп-кранах, про їхній раритет - паровоз ГР-336, яких лише три у світі!

    Перша її зустріч з дитячою залізницею стала можливою завдяки майстру Олександру Левченку. Олександр Іванович три роки тому прийшов у 172 школу-гімназію м. Києва, де навчалась учениця, й досить цікаво став розповідати про навчання та роботу на Малій Південно-Західній.

    Згодом, дізнавшись про усі нюанси навчання, Таня вже одягла гарний залізничний однострій. Часто ловила на собі погляди подорожніх у транспорті. Зайва увага спочатку трохи непокоїла, та згодом реакція змінилась. «Я стала впевненою, що одягнула її не для форсу, і що ношу з задоволенням», - розповіла наша юна співрозмовниця. Їй подобається не лише форма, а й зимова теорія та літня практика, лінійки та зустрічі. Подобається життя, яке вирує на залізниці.

    Таня розповіла нам, як проводяться «планьорки», як обираються професії, скільки триває подорож. Найбільш їй до вподоби працювати черговим по станції. «Можна навіть чаю попити, хоча нам цього робити не можна», - відкриває свої секрети Тетяна. Дивлюсь на дівчинку і думаю: коли робота робиться - можна і чаю. Усміхаючись, розумію, як швидко дорослішають діти… Була і диктором, і начальником зміни, і провідником.

    А ще юна залізничниця вишиває бісером, вчить англійську, слухає реп, захоплюється геометрією та біологією. І встигає, і не лінується. Розповідає про своїх наставників, друзів. Пригадує цікавий випадок, коли черговим по станції був відомий шоумен та гуморист Володимир Зеленський.

    Слухаючи Таню, я роблю єдиний висновок: дитяча залізниця готує людей, закоханих у свою справу. Одержимих, відповідальних. Саме тому у різних службах із задоволенням беруть на роботу вихованців КДЗ. Саме тому керівництво постійно підтримує свою «маленьку» кадрову школу. За роки існування залізниці майже 30 тисяч вихованців пишаються своїм навчанням, турботою про них. Адже турбота - рух душі, а життя - це рух. Це сказав відомий український філософ Сковорода. І ще - краплинка любові, яку додають до виховання своїх учнів на дитячій магістралі і педагоги, і майстри, і керівництво.

    ДОВІДКОВО

    З початку поїзної роботи, з 1 травня 2014 р., Київська дитяча залізниця перевезла 10974 дорослих пасажири та 2172 дітей (діти віком до 6 років перевозяться безкоштовно). Усі бажаючі можуть насолодитися мальовничим ландшафтом Сирецького парку міста Києва з вікон дитячого поїзда щосуботи, щонеділі та у святкові дні. Мала Південно-Західна залізниця завершує сезон 2014 разом із закінченням літніх шкільних канікул - 26 серпня.

    Нагадаємо, дитячий поїзд курсує між двома станціями «Яблунька» та «Вишенька». Бажаємо вам приємних подорожей у дитинство!

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Вибір зробила вірний

    «На роботу йду, як на свято», - мило посміхається Ірина Михайлівна Ладутько.

    Погодьтесь, мало хто з нас може застосовувати ці слова відносно себе. Ось чому мені було дуже приємно почути їх від цієї симпатичної жіночки.

    - Багато на світі різних професій, і кожна з них важлива. Ніколи не мріяла про бухгалтерську роботу, бо вважала, що справа з цифрами нецікава, занадто «суха». Але йшли роки, мінялися смаки, світогляд. Після успішного закінчення школи вступила до Самарського інституту інженерів залізничного транспорту. Навчатися в освітньому закладі такого профілю було складно, але з кожним роком переконувалася, що вибір зробила правильний: професія бухгалтера подобалася все більше, на справі я бачила її важливість, привабливість і необхідність.

    Вже 20 років працює Ірина Ладутько в дистанції колії. Робота у неї важлива і копітка, тому і старається, щоб все було правильно і точно, адже несе відповідальність за кожну цифру, кожен звітний документ. А обсяг роботи бухгалтера досить солідний: це і капітальні роботи, і розрахунки за основними засобами, різні послуги, податкова звітність.

    Та праця Ірини Михайлівни пов’язана не лише з цифрами, бухгалтерськими звітами: їй доводиться ще й постійно спілкуватися з людьми, бо, знаючи її добрий, співчутливий характер, впевнені, що обов’язково зустрінуть розуміння, добре слово й пораду. За щирість, чесність, справедливість, прагнення будь-що прийти на допомогу її не просто шанують, а щиро люблять співробітники Коростенської дистанції колії. А ще за професіоналізм, бо свою роботу Ірина Михайлівна любить і досконало знає.

    Разом з дружиною працює і чоловік Валентин Валентинович Ладутько, наладчик дефектоскопічних візків. Син Денис успішно навчається в інституті. Все, як у людей: дружна сім’я, турботливий чоловік, розумний син, улюблена робота.

    - Бухгалтерія - це моє покликання, я закохана в свою справу, - зазначає співрозмовниця. - Нині для роботи є все: комп’ютери, сучасні технічні засоби, але головне - дружний, потужний колектив.

    А я дивлюсь на Ірину Михайлівну і думаю, що їй дуже добре працювати, коли розуміють керівники, підтримує та поважає колектив і допомагає сім’я.

    Віолетта ЧУМЕЛЬ, Фото з сімейного архіву Ірини ЛАДУТЬКО

    За журавлиними веснами...

    Доля дарувала мені на житейських серпантинах чимало зустрічей із цікавими людьми, які, здебільшого, потому ставали героями журналістських сюжетів, декотрі з них навіть послужили добрим приводом для написання кількох книг, що вийшли з роками з-під мого пера. І цього разу вдячний долі, що порадувала мене не менш цікавим знайомством од багатьох попередніх. Про те, що в залізничному осерді Козятина мешкає сьогодні небіж відомого письменника, Героя Соціалістичної Праці Юрія СМОЛИЧА, я чув раніше й усе вишуковував нагоду знайомства з ним.


    На фото із сімейного альбому - Іван СМОЛИЧ у розповні житейського моря.

    ДОВКОЛО ІМЕНІ ВЕЛИКОГО МАЙСТРА СЛОВА

    Така нагода трапилася. Мій багаторічний козятинський приятель Володимир Симоненко, чия трудова стежка також пов’язана із залізницею, якось і познайомив нас. Запросивши Івана Смолича на гостини, він рекомендував познайомитись з ним. Скажу відразу, що позаяк його вже поважний осінній вік, усе ж з розвеснілого добродушного обличчя проглядалося щось вельми близьке від рис зовнішності його дядька Юрія Корнійовича. І не дивина в тому, адже це був рідний брат його батька. Знайомі риси вловилися, бо ж зовнішність письменника кожному з нас, людей старшого покоління, добре відома ще зі шкільної парти, коли ми зачитувалися такими художніми витворами Юрія Смолича, які давно ввійшли до надбання світової класики - «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні», «Вони не пройшли», «Без права на смерть», «Бої за фронтом», «Світанок над морем», «Мир хатам, війна палацам», «Реве та стогне Дніпр широкий»... Відразу ж розбалакалися і, як зазвичай у таких випадках, вся та розмова з Іваном Миколайовичем зводилася довкола імені великого майстра прозово-поетичного слова. Він достеменно ним володів. Адже Юрій Смолич - автор титанічного творчого набутку, який приніс за роки письменницької праці на вівтар вітчизняної та світової літератури. Із тих же шкільних років добре ще пам’ятається, що такі маститі художники слова, яким був і Юрій Смолич, поспіль із витязями пера-сучасниками, як Юрій Збанацький, Іван Ле, Костянтин Кудієвський, Павло Тичина та Максим Рильський, Андрій Малишко та Володимир Сосюра, титан думки і слова геніальний Олесь Гончар, витончений майстер словесного пензля Михайло Стельмах....

    Той же Юрій Смолич, який починав свою трудову стежку в житті санітаром і дійшов до посади очільника провідних часописів держави, був головою Спілки письменників України. Його нагороджено двома орденами Леніна, низкою інших високих урядових нагород, удостоєний за високе слово звання Героя Праці, неодноразово обирався депутатом Верховної Ради України... Опріч такої титанічної державницької та громадської діяльності цей боян-златослов пера встиг за своє творче життя написати і видати мало не півсотні (!) повістей, романів, збірок новел та оповідань, довжелезну низку книг публіцистики...

    - Мені добре лежать на карбу пам’яті часто повторювані дядькові слова під час наших доволі частих зустрічей, - поринає в жагучі для мене спогади Іван Смолич. - Пригадую, що Юрій Корнійович любив повторювати: життя збігає за журавлиними веснами, і хоч би як кликав його вернутися… - хіба тільки й того, що журавлі навесні повертаються... Дуже я пишався родинною сув’яззю з Юрієм Смоличем, а вже надто збурювали душу якісь невимовні почуття, коли на уроках літератури йшлося про його творчість. Тоді мене неодмінно вважали своєрідним іменинником, розпитували про мої зустрічі з Юрієм Корнійовичем. А ми й справді часто бачилися в Києві, на його заміській скромній дачі... До того ж я мав добру нагоду для спілкування під час таких зустрічей з іншими письменниками, в гурті яких були такі, згадуються зараз, як Іван Ле, Юрій Збанацький, дуже радів я зустрічі, коли навіть якось був на ній присутній у дядька легенда епохи Олесь Гончар, бачив Миколу Зарудного… Власне, кого тільки не тримає пам’ять серця й понині, коли всі вже вони, як і дядько Юрій, повідлітали в невороття за журавлиними веснами... А мені й досі зворушують серце дядькові життєві напуття, коли він, поклавши руку мені на плече, говорив так щиро, проникливо в душу, що все те лягло десь на спід її, мов добірне зерно в добре зрихтовану до сівби ниву. Дядько вчив кожним словом своїм, як не розтринькати намарне жодної миті життя і ніколи не прагнути до чогось захмарного, а на все дивитися з відчуттям реального здійснення. Може оті його напуття й успадкувалися мною вже з юних літ, коли спинався на власні ноги. По тих журавлиних веснах і я відліковував свої роки.

    СВЯТКУВАЛО СЕЛО ПЕРЕМОГУ

    ... Весна за весною лебедіє в пам’яті Івана Смолича його витонченої живописної краси чарівне Полісся, в закутку якого примостилося рідне отче село Дубовик. Звідси й простелилися з роками його шляхи-дороги в самостійне життя. Не забувається з відстані прожитих вже мало не 80 (!), а в серці все ще бринить пролісково журавлина весна, як село святкувало Перемогу над ворогом. Тої пори якраз щойно скінчив перший клас малий Іванко Смолич. Не забулися напівголодні перші повоєнні роки, коли на вагу брили золота був кожен щойно викинутий у полі колосок жита-пшениці. Та всеж вижили, витерпіли, поспіль із іншими ровесниками та дочасно ставшими дорослими хлопцями й дівчатами, котрих до цього спонукала війна, скінчив десятирічку в Потіїві й одразу ж восени покликали дороги солдатські. Пройшовши курси санітарної служби, потому й служив, як і свого часу його дядько Юрій Смолич, санітарним інструктором у військовій частині. Випало і хліба збирати на легендарних цілинних землях у Іртишську, що на Павлодарщині. Все те й досі цупко тримає пам’ять. І часто з роками, коли вже встиг скінчити Київський медичний інститут, став на подружній рушник із коханою подругою життя Арміною. Коли попідростали два синочки-соколята Павлусь та Сергійко, він їм часто й сповідував душу про своє романтики сповнене молодече життя од того незабутнього першого дня Перемоги, який принесли й до їхнього глибинного поліського куточка журавлі на весняних крилах, і до висоти армійських буднів, цілинного гарту... Збігали роки. І не зогледілися в круговерті серпантинної буденщини Арміна та Іван Смоличі, як їхньому соколику-первісточку вже й полудень виповнився, як і їхні скроні першими снігами замело, мов по вишневому квітуванню пелюстками обкидало ранню зелень.

    СТАВ КОЗЯТИН ЖИТТЄВИМ ПРИЧАЛОМ

    А тим часом пам’ять усе тримає з пережитого. Адже довелося деінколи коритися примхам долі, бо ж то не поле вартувало перейти гінкою стежкою, а жити. Обрав же собі за професію Іван Миколайович фах лікаря санітарно-гігієнічної служби і добросовісно віддав цій важливій справі найкращі роки свого життя. Спершу його спровадили на Хмельниччину і до того ж відразу на посаду головного санітарного лікаря до Деражні, а згодом, у силу життєвих обставин, стане вже назавше життєвим причалом Козятин і родина залізничників. Адже якраз у їхньому осерді й випаде Івану Миколайовичу відпрацювати понад добрих три десятки літ! Тут він з роками служби буде удостоєний звання «Відмінник охорони здоров’я». Це вже працюючи на посаді головного санітарного лікаря Козятинської відділкової санітарно-епідеміологічної станції Козятинського відділка Південно-Західної залізниці. Ось як про його ставлення до службових обов’язків свідчать рядки однієї з характеристик: «...перебуваючи на згаданій посаді, зарекомендував себе винятково з позитивного боку, дисциплінований, в усьому залишається чесним, вимогливим до себе та підлеглих, не терпить ледарства та лицемірства з боку оточуючих, знаючий і чуйний до людей». Може й звідси в сімейному схороні Смоличів можна бачити сьогодні не один десяток достойних винагород за працю - почесні та похвальні грамоти, подяки від вищих владних структур, галузевого керівництва. А ще на грудях Івана Миколайовича в дні всяких торжеств висявають нагороди за добросовісне служіння людям. Адже випала на його послужну долю ноша далеко не з легких. Працюючи у залізничному підрозділі на такій відповідальній посаді, Іван Смолич зважував насамперше на те, що йдеться про високу відповідальність перед суспільством за доручену йому справу. Це повсякденна турбота про санітарно-гігієнічні умови залізничників у кожній ланці їхньої роботи. Це не тільки ретельна перевірка стану побутових умов на робочих місцях, у душових приміщеннях, їдальні, належний стан санвузлів, роздягалень, контроль згідно з вимогами санітарії та гігієни у різного типу пересувних засобах роботи на залізниці... Ретельності вимагала навіть своєчасна перевірка місць проживання залізничників у гуртожитках, якість питної води... До слова, якраз завдячуючи участі Івана Смолича в діяльності науково-технічного товариства медичної секції Козятинського відділка спільно з відділом водозабезпечення Козятинського відділка розроблено і впроваджено раціоналізаторську пропозицію з розробки нової конструкції обладнання на фторирування води на водогонах Медведівки та Роставиці. З цього приводу Іваном Смоличем було підготовлено науково-практичну роботу на тему: «Вплив вмісту фтору в питній воді на захворювання карієсу зубів у дітей», і вона знайшла своє місце в збірнику «Актуальні питання практичної медицини». А опісля проходження фахових курсів у Москві та Києві автора було атестовано кваліфікаційними комісіями, як організатора, охорони здоров’я першої категорії.

    Вже достойно дослужившись до тієї межі, що можна було б і думати про належний відпочинок, усе ж таки Івану Смоличу, як мовиться, лише у сні приходив спокій. Він залишався і в свої високі прожиті літа людиною непогамовної життєвої енергії, заповзятливості, в усьому сприяв оточуючим, приходив на допомогу молодшим колегам у своєму рідному колективі. Адже, поступившись місцем молодій зміні на посаді головного очільника санітарно-епідеміологічної служби козятинських залізничників, Іван Миколайович залишався на посаді начальника санітарно-контрольного пункту лікаря-епідеміолога станції Козятин. Уже з 2007-го року Козятинська лінійна СЕС зазнала сьогоденного статусу - Державний заклад «Козятинська лінійна санепідстанція на Південно-Західній залізниці Міністерства охорони здоров’я України». Під скіпетром такого перелицювання Іван Смолич ще пропрацював два роки і поважний вік сказав про себе - треба знайти час на заслужений відпочинок. Але й тут не застала його зненацька осінь життя. Бо такі ентузіасти і невтомними живуть у просторово-людському оточенні непогамовності. Вони віднаходять себе в буднях, залишаються бодай у чомусь потрібними людям. Як це складалося в житті його дядька - славетного майстра пера і високоповажного державного і громадського діяча, котрий до останнього залишався сівачем добра і краси на ниві велелюддя. І все це достойне й гідне успадкувалося з роками його небожем Іваном Смоличем. Адже навіть сьогодні ця добра людина знаходить час поспілкуватися з учнівською молоддю в школах міста залізничників, буває за мудрого гостя і в колективі майбутніх володарів сталевих магістралей у місцевому залізничному училищі. Не забуває Іван Миколайович і частенько переступити поріг установи, якій оддав найкращі роки свого трудового життя, щось розумне порадити молодим спадкоємцям благородної, хоч і вельми заважкої справи в наших буднях.

    ...Одшуміли за журавлиними веснами роки за роками. Багато чого надиктувало життя в своїх вимогах Івану Смоличу. Але він упорався з усім, що стояло перед ним: створив гарну родину, виростив з вірною дружиною синів-орлів, поставив на ноги, дав путівки в життя, доглянув дбайливо не одне дерево, з любов’ю посаджене, виховав достойну зміну у своєму професійному житті, нажив найважливішого за довгі роки - гарних і щирих друзів повсюдно, куди тільки спроваджувала послужна доля. А тому щоразу з певністю вірить, що зерна добра, засіяні ще в пори юності в його душу й серце мудрим сівачем - дядьком Юрієм Корнійовичем, уже проросли і їм ще проізростати за покликами журавлиних весен, які завше несуть кожному з нас перемогу в житті...

    Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ, журналіст (Спеціально для газети «Рабочее слово»)

    К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев). Легендарные капитаны. Последние в истории чемпионатов СССР

    ГЕННАДИЙ ЛИТОВЧЕНКО - КУЛЬТУРА ПАСА И МАСТЕР ПОСТАВЛЕННОГО УДАРА

    В большом футболе Геннадий Литовченко был отмечен достаточно рано, когда стал выступать за различные юношеские сборные Украины и СССР. Но по-настоящему его звезда взошла в 1983 г., когда в составе днепропетровского «Днепра» он стал чемпионом СССР. А спустя год его признали лучшим игроком страны.

    Понятно, что киевское «Динамо» в лице Валерия Лобановского не могло пройти мимо столь яркого дарования. И пусть в главной команде республики этот правый хавбек с пушечным ударом сыграл не так уж много матчей, свое место в галерее легендарных капитанов он заслужил по праву.

    Профессиональную футбольную карьеру начинал в днепропетровском «Днепре» в 1980 г., но дебютировал в основе только в 1981 г. (вышел на замену в гостевой игре). Первый гол в высшей лиге забил в ворота «Кубани». Одновременно выступал в составе юношеской сборной СССР.

    В 1988-м перешёл вместе с Олегом Протасовым в «Динамо» Киев, полагая что перерос уровень «Днепра» и может играть на более высоком уровне (но при этом перед футболистами был поставлен ультиматум - или «Динамо», или армия).

    В 1990-м, по протекции Олега Блохина, уехал играть в «Олимпиакос». Успешно выступал в греческом клубе на протяжении 3-х лет.

    В 1993-м вернулся на Украину, провел сезон за Борисполь.

    1994 г. начал уже в Австрии, в команде «Адмира Ваккер», с которой заключил годовой контракт. Однако полностью контракт не отработал: чувствовал, что старые травмы (проблемы с тазобедренным суставом и спиной) не позволяют играть на высоком уровне. Некоторое время лечился, потом уехал отдыхать в Грецию. Во время товарищеской игры с соотечественниками был замечен представителями кипрского клуба АЕЛ (Лимасол). Они-то и уговорили его продолжить карьеру. Сыграв семь игр, Литовченко вернулся на Украину.

    Спустя некоторое время к нему обратился Леонид Буряк предложил поиграть за «Черноморец» из Одессы. Отыграв 2-й круг сезона 1995/96, завершил карьеру игрока.

    С 1996-го - тренер. Сначала два года помогал Владимиру Бессонову в ЦСКА (Киев), в 1998 - 2000 гг. Олегу Тарану в «Кривбассе». В 2000 (с сентября) - 2001 гг. - главный тренер «Кривбасса».

    Затем принял приглашение киевского «Динамо». Работал с детьми, отвечал за тренировочный процесс, вёл воспитательную работу.

    В августе 2010 г. входил в тренерский штаб сборной Украины.

    (Продолжение следует)

    ИСТОЧНИК - Международный Объединенный Биографический Центр, Энциклопедия футбола, материалы из Википедии - свободной энциклопедии, выдержки из книг «Футбол Украины» и «К футбольным вершинам», а также фотографии из архивных материалов ФК «Динамо» (Киев) и интернет-сайтов.


    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05