РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 29 (1 серпня 2014)
  • Випуск №29 1 серпня 2014
    Зміст
    1. Від нічних «вікон» не відмовляємося (Микола ПАЦАК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Залізничники захищають Батьківщину (Микола ПАЦАК)
    3. Визначено основні кроки (Олена МЕЛЬНИКОВА, начальник відділу з реформування)
    4. «Університети» Анатолія ТРИСТЮКА (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    5. Відновлення. Заміна. Сподівання (Влас. інф.)
    6. Одинадцять років поспіль (Прес-центр Жмеринського Територіального комітету профспілки)
    7. Працюють з ентузіазмом (Оксана КЛИМЧУК)
    8. Є досвід й авторитет (Віктор ПУШКО, голова профкому локомотивного депо Конотоп)
    9. Не помилитися з вибором! (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    10. Не залишаються наодинці (Влас. інф., Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    11. Добра господиня у «маленькому королівстві» (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    12. Надійність з'єднання гарантовано (Микола ПАЦАК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    13. Заради безпеки життя (Оксана КЛИМЧУК)
    14. Негода не стала на заваді (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Дмитра ЖИВЧИКА)
    15. Головне в «ЗОРЬКЕ» - атмосфера та свята кожного дня (Микола ПАЦАК, Фото Ксенії ДОЛІ)
    16. Вроджений талант Євгенії СТРИТОВИЧ (Микола ПАЦАК)
    17. К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев). Легендарные капитаны. Последние в истории чемпионатов СССР

    Від нічних «вікон» не відмовляємося

    Нічні «вікна» для середнього ремонту цього літа практикує Ніжинська дистанція колії. Спершу так працювали на перегоні Ніжин - Липовий Ріг, а з минулого тижня перейшли на непарну колію між станціями Носівка та Кобижча. Інтенсивність руху змушує ремонтувати уночі.


    Машиніст щебенеочисної машини Руслан КУЗНЄЦОВ.


    Монтер колії Юрій ДОБРОТА.

    Як заявив заступник начальника Ніжинської дистанції колії Юрій ШЕШЕНЯ, від нічних «вікон» вони ніколи не відмовляються. Були б тільки машини - щебенеочисні та виправочно-підбивні.

    Тут, поблизу платформи Космічна, перед веде потужний ЩОМ-64 Центру механізації колійних робіт залізниці. Вже виконано підготовчу роботу, і сніп світла, пилу й гуркоту поволі рухається у бік Носівки. Звичайно, вражає. Наш фотокореспондент намагається зафіксувати момент, та навіть чутливий об’єктив вихоплює з чорноти тільки освітлені деталі переднього плану.


    Заступник начальника Ніжинської дистанції колії Юрій ШЕШЕНЯ обговорює план робіт з начальником дільниці Олександром КУЗЬМЕНКОМ.


    Машини у роботі.

    Темінь не дає побачити усю картину «вікна». По світлу ліхтариків здогадуюся, що за ЩОМом ідуть монтери. Їх завдання - розрівняти, де необхідно, щебінь.

    - Скільки монтерів працює на «вікні»? - запитую Юрія Шешеню.

    - Сергій Василенко, Юрій Доброта, Володимир Подрязкін, Сергій Баскаков, Сергій Мовчанов, Валерій Шумейко, Валерій Куреленко, Володимир Власенко. Та ще виконуючий обов’язки начальника дільниці Олександр Кузьменко і бригадир Олександр Фенько.

    - Так мало.

    - Цілком достатньо. Основну роботу виконують машини.

    За ЩОМом, за словами заступника, підуть ВПР Центру механізації колійних робіт і ВПРС Ніжинської дистанції. Та основа на п’ятистах метрах колії закладається в цю мить. П’ятсот - багато це чи мало? За нормативом - якраз для восьмигодинного «вікна». Тут же початок роботи о двадцять першій сорок п’ять, закінчення - о третій тридцять.

    Під час технологічної зупинки вдається перемовитися із машиністом Русланом Кузнєцовим. Він якраз заходився «виконувати мащення опорного ролика» - необхідна операція через кожні 250 метрів. Він же і називає своїх колег. Це - старший машиніст Руслан Побережний, машиністи Юрій Власюк, Віталій Дем’янов. «А там, - показав рукою у темінь, - Микола Лясковський і Євген Подзігун». Та знову до кабіни. І ЩОМ упевнено рушив далі.

    Літня ніч коротка. Уже посвітлішав край неба над Носівкою. І вже завершується «вікно». Це друге, попереду ще три «вікна» на цьому перегоні.

    Микола ПАЦАК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Залізничники захищають Батьківщину

    П’ята частина працівників стрілецької команди на станції Конотоп Київського загону воєнізованої охорони залізниці, за словами начальника підрозділу Анатолія Домченка, виявила бажання добровольцями взяти участь в антитерористичній операції на сході України.

    Та реально на даний час в армії перебувають троє - заступник начальника команди Олександр Мухін, стрільці Дмитро Опришко й Михайло Швець. Зв’язок із ними не обривається. «Допомагаємо, як можемо і чим можемо», - сказав начальник стрілецької команди Анатолій Домченко.

    Олександр, Дмитро й Михайло приїздили у відпустки і, зрозуміло, в команді ділилися побаченим та пережитим. Складний період переживає наша держава й армія, але залізничні охоронці, за словами Анатолія Домченка, готові виконувати свій громадянський обов’язок - захищати Батьківщину.

    Микола ПАЦАК

    Визначено основні кроки

    Наприкінці минулого тижня заступник начальника залізниці Сергій ГОРІЛЕЙ провів нараду з керівниками підрозділів залізниці з питань реформування галузі та організації виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Постанова).

    На нараді були висвітлені основні питання щодо передумов розробки Державної цільової програми реформування залізничного транспорту України, шляхів та способів розв’язання проблем, законодавчого забезпечення реформ та Плану основних заходів з організації виконання Постанови.

    Передумовою для розробки Концепції та Державної цільової програми реформування залізничного транспорту України стали такі проблеми галузі, як знос основних фондів, неефективна організаційна модель управління, відсутність юридичного оформлення єдиного залізничного комплексу України, перехресне субсидування витрат на пасажирські перевезення за рахунок доходів від вантажних перевезень. Крім того, монопольне становище в усіх сегментах залізничних перевезень стримує розвиток конкуренції і унеможливлює надходження приватних інвестицій, що спричиняє наростаюче відставання у розвитку залізничного транспорту від розвинених країн.

    З метою вирішення зазначених проблем у ході підготовки проекту програми реформ фахівцями Міністерства інфраструктури України та Укрзалізниці вивчався світовий досвід реформування у відповідній сфері. Спільно із залученими експертами та консультантами міжнародних консалтингових компаній було визначено основні шляхи і способи розв’язання проблем залізничного транспорту: поділ господарських функцій і функцій державного управління, формування єдиного майнового комплексу, реорганізація територіально-функціональної структури управління у вертикально-інтегровану, розподіл фінансових потоків за видами діяльності, збільшення інвестицій та впровадження інноваційної моделі розвитку, удосконалення системи регулювання тарифів на послуги залізничного транспорту, ліквідація перехресного субсидування та проведення ефективної соціальної політики.

    Постанова Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. №200 стала ключовим імпульсом старту реформ і опрацювання Плану основних заходів з утворення ПАТ «Українська залізниця». Згідно з Постановою прийнято рішення про утворення Товариства, визначено джерела формування статутного капіталу, затверджено перелік підприємств, на базі яких утворюється Товариство, визначено особливості складання і затвердження актів оцінки майна та окреслено питання створення робочих комісій.

    На виконання Постанови розроблено нормативні та розпорядчі документи Міністерства інфраструктури України, Укрзалізниці та Залізниці, що регламентують порядок та терміни виконання основних заходів з реорганізації, склад комісій за трьома основними напрямками роботи, які будуть приймати колегіальні рішення щодо підготовки, погодження (непогодження) та передачі окремих документів до правонаступника. Наголошено було і на необхідності негайного вирішення окремих питань щодо організації роботи створених комісій та персональній відповідальності керівників підрозділів щодо своєчасності та якості виконання запланованих заходів.

    Особливу увагу присутніх на нараді було зосереджено на тому, що відповідно до р. ІІ. ст. 2 Закону України від 23.02.2012 р., №4442-VI «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Південно-Західна залізниця не ліквідується, а реорганізується шляхом злиття з іншими підприємствами залізничного транспорту загального користування. У статті 7 вищезазначеного закону зазначено, що Товариство повністю відповідає за зобов’язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди. Трудові відносини працівників Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту продовжуються з ПАТ «Укрзалізниця».

    Зміни в структурі залізниці та штатному розписі, які будуть обумовлені процесами реформування (виконанням Державної цільової програми реформування залізничного транспорту України, Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») будуть відбуватися лише після прийняття окремої постанови КМУ про затвердження Статуту та організацію діяльності Товариства, тобто утворення ПАТ «Українська залізниця», затвердження положення про регіональну філію (Залізницю), призначення керівника філії та затвердження організаційної структури та штатного розпису філії. А тому всі занепокоєння працівників щодо скорочення у зв’язку з реформуванням галузі є передчасними. Сьогодні залізниця потребує консолідації вмінь, знань, навичок та зусиль всіх працівників магістралі для того, щоб у цей складний час забезпечити безпеку руху, якісне і своєчасне перевезення пасажирів та вантажів, розвиток системи транспортних послуг.

    Олена МЕЛЬНИКОВА, начальник відділу з реформування

    «Університети» Анатолія ТРИСТЮКА

    Щорічно на столичну магістраль приходять на практику студенти профільних вузів та коледжів залізниці. Не став виключенням й 2014 рік. Практично на кожній дільниці можна побачити студента, який на практиці закріплює теоретичні знання. Анатолій Тристюк, студент Вінницького транспортного коледжу, проходить «свої університети» у Жмеринській дистанції колії.


    Анатолій ТРИСТЮК та майстер-шляховик Володимир МАХАН.

    - Місцем мого призначення стала ПЧ-9. Нині я стажуюся на посаді монтера колії, - каже Анатолій. - Дуже задоволений, що проходжу практику в досвідченому колективі. Мій наставник - майстер-шляховик Володимир Махан, який багато чому мене вчить. Бо перш ніж говорити про кар’єру, потрібно отримати досвід, і саме тут, на колії, його я отримую. Ні для кого не є секретом, що теорія сильно відрізняється від практики, і цьому я найшов підтвердження у дистанції. І якщо в навчанні ти відповідаєш лише за себе, то сьогодні від мене, та й не тільки від мене, залежить безпека руху залізничного транспорту. Тут, у колективі, я зрозумів, що якщо ти не пройдеш весь ланцюжок робітничих професій на залізниці, то говорити про свій професіоналізм просто не маєш права. Адже таку школу проходять більшість моїх колег.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Відновлення. Заміна. Сподівання

    Неодноразово доводилось переконуватися, що залізниця за своєю структурою нагадує військову організацію. Це підтверджують й останні події на Сході країни, де залізничники йдуть слід у слід за саперами. Навіть під час воєнних дій виходять, ризикуючи своїм життям, ремонтувати об’єкти інфраструктури.

    … Місто Слов’янськ - мала батьківщина народного артиста Леоніда Бикова. Пам’ятаєте відому цитату з кінострічки «В бой идут одни старики»: «… а когда закончится война, вернемся мы сюда, пройдем по этим местам…». Знам’янське, Краматорськ, Красний Лиман - міста звільнені від терористів. Сюди повертається нормальне життя. І залізничники одними із перших приходять на допомогу (див. г. «Рабочее слово» №27 «Вінницькі енергетики відновлюють Донецьку залізницю).

    Як повідомив на прес-конференції на тему відновлювальних робіт на об’єктах залізничної інфраструктури у східних регіонах в зоні АТО заступник генерального директора Укрзалізниці Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ, на сьогодні відновлено 43 об’єкти колійного господарства із 56 пошкоджених, відбудовано 6 із 13 зруйнованих штучних споруд.

    За словами Віталія Жураківського, усі заходи з відновлення пошкоджених об’єктів залізничної інфраструктури здійснюються за кошти залізниць, переважно Донецької. «Ми перенаправляємо кошти на відновлення інфраструктури з інших об’єктів. Жодної копійки з державного бюджету на відновлювальні роботи витрачено не було», - підкреслив Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ.

    Він також поінформував, що у стислі терміни залізничники відновлюють пристрої електропостачання. «Із майже 30 км контактної мережі, виведених із ладу, енергетики частково відбудували 10 км мережі, відновили 3,2 км повітряних ліній. На ці роботи та заміну іншого обладнання витрачено 13,7 млн. грн.», - повідомив заступник генерального директора Укрзалізниці.

    Нині не сидять без роботи і зв’язківці. За дорученням генерального директора Укрзалізниці Бориса ОСТАПЮКА вони облаштовують інфраструктуру зв’язку в зоні АТО донецького регіону: у містах Слов’янськ, Краматорськ та Красний Лиман, а також місті Родакове поблизу Луганська. Безкоштовний Wi-Fi вже доступний на вокзалі у Слов’янську. На черзі - забезпечення безпровідним інтернет-зв’язком на вокзалах у Луганську та Краматорську.

    На ст. Слов’янськ відновлено роботу телеграфу, замінено пошкоджені стрілочні електроприводи. Відновлено роботу пристроїв переїзної автоматики та сигналізації переїзду 1345 км перегону Слов’янськ - Шпичкине. Встановлено нові автошлагбауми, релейні шафи, систему управління переїздом.

    «Завдяки проведеним відновлювальним роботам на цій дільниці Укрзалізниця змогла з 22 липня забезпечити курсування поїзда Інтерсіті+ №712/711 за маршрутом Київ - Дружківка - Київ та повернути мешканцям донецького регіону швидкісне залізничне сполучення зі столицею. Вже майже 140 пасажирів з Києва відправилися цим поїздом, а зворотно - 150. Ми сподіваємося, що попит зростатиме», - додав Віталій Жураківський.

    Крім того, залізничники вже завершили ремонт виробничих цехів локомотивного депо Красний Лиман, відновили станцію Слов’янськ, розпочали відновлення зруйнованої лікарні на станції Красний Лиман.

    Влас. інф.

    Одинадцять років поспіль

    Одинадцятий рік поспіль ми відзначаємо День профспілки залізничників і транспортних будівельників України.

    Це свято стало традиційним. 26 лютого 2004 р. відбулася перша конференція Профспілки залізничників і транспортних будівельників України. Конференція прийняла рішення проводити його в першу неділю серпня.

    Особливий статус у життєдіяльності багатьох залізничників має День профспілки залізничників і транспортних будівельників України. Профспілка гідно здійснює свою головну місію, захищаючи законні права та інтереси людини праці, а її лідери і профактивісти постійно перебувають на вістрі соціально-економічних проблем, знаходять шляхи їх вирішення. Біля трьохсот профактивістів Жмеринської територіальної профспілкової організації буде заохочено профспілковими комітетами до профспілкового свята.

    Згідно з рішенням президії Жмеринської територіальної профспілкової організації до профспілкового свята грамотами та грошовими преміями від Жмеринського територіального комітету профспілки буде нагороджено голів первинних профспілкових організацій: Жмеринської дистанції колії С. Махана (очолює первинну профспілкову організацію - 14 років), Вінницької дистанції колії В. Обуховського (очолює первинну профспілкову організацію - 18 років), Хмельницької дистанції колії М. Корчмарука (очолює первинну профспілкову організацію - 14 років), вагонної дільниці станції Хмельницький М. Саварчука (очолює первинну профспілкову організацію - 26 років), та голову молодіжної ради Жмеринської територіальної профспілкової організації Ю. Калінського. В рамках святкування Дня профспілки Жмеринським територіальним комітетом профспілки, за підтримки голів первинних профспілкових організацій, спільно з Жмеринською міською федерацією футболу на стадіоні «Локомотив» м. Жмеринка проводяться щорічні футбольні турніри серед команд-аматорів, присвячені пам’яті колишнього начальника Південно-Західної залізниці, першого і останнього Президента Укрзалізниці Бориса Олійника та турнір юніорів, присвячений пам’яті колишнього голови Жмеринського територіального комітету профспілки Олексія Гриценка. Цього року в змаганнях команд-аматорів беруть участь команди «Локомотив» Жмеринка, локомотивного депо Гречани, збірної команди «Арсенал» (Жмеринського будівельно-монтажного експлуатаційного управління №3, Жмеринської дистанції сигналізації та зв’язку, Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт), «Будівельник» Гніваньського заводу залізобетонних конструкцій, а за кубок юніорів позмагаються спортсмени 2003 року народження з ДЮСШ м. Київ, Коростень, Вінниця, Калинівка, Деражня, Жмеринка.

    Проспілкове життя в Жмеринському залізничному регіоні вирує.

    Прес-центр Жмеринського Територіального комітету профспілки

    Працюють з ентузіазмом

    Соціальний захист трудівників, турбота про поліпшення умов праці, відпочинку, оздоровлення та інше вимагає від профспілкових лідерів насамперед активності, небайдужості, наполегливості. Саме такими рисами володіє голова профспілкової організації Житомирської дистанції сигналізації та зв’язку Леонід ЛІПСЬКИЙ, вважають його колеги.


    Леонід ЛІПСЬКИЙ з профспілковими активістами.

    Він має чималий досвід роботи в дистанції: починав трудовий шлях від електромонтера СЦБ, а нині - начальник технічного відділу. Завдяки авторитету, здобутому в колективі, його обрали в травні 2011 р. профспілковим лідером. Взаємодіючи з керівництвом підрозділу, вирішують спільно чимало соціальних проблем залізничників, а також дбають про поліпшення умов праці. Отож запитала в Леоніда Ліпського, що останнім часом було зроблено в дистанції для того, аби люди почували себе комфортніше на робочих місцях? Голова профспілки розповів, що зроблено чимало в плані ремонтних робіт, зокрема, відремонтовано пост ЕЦ по ст. Новоград-Волинський, будівлю цеху контрольно-вимірювальних пристроїв СЦБ у Новограді-Волинському, Житомирі, будинок зв’язку по ст. Житомир. Зараз іде робота із впровадження індивідуального опалення в будинку зв’язку, в приміщенні, де розташовано ремонтно-технологічну дільницю.

    А колеги Леоніда Ліпського розповіли і про те, що в колективі Житомирської дистанції сигналізації та зв’язку активізувалося культурне і спортивне життя. Голова профспілки докладає значних зусиль, щоб працівники мали можливість займатися спортом і досягати перемог. Виступали спортсмени дистанції у складі команди Коростенської дирекції залізничних перевезень на нещодавній Спартакіаді Південно-Західної залізниці в Києві, де команда зайняла друге місце з міні-футболу. Як окрема команда футболістів, залізничники також беруть участь в різних змаганнях.

    Варто сказати і про справи, ініційовані профспілкою, які сприяють згуртованості колективу. Організовані екскурсії мальовничими місцями Полісся, в Почаївську Лавру, Вінницю та інші міста, відвідування Житомирського драмтеатру і ще чимало інших заходів до душі зв’язківцям, тож вони залюбки беруть в них участь.

    Оксана КЛИМЧУК

    Є досвід й авторитет

    Дорпрофсожем Південно-Західної залізниці організовано конкурс на кращий цеховий комітет та кращу профгрупу. Цеховий комітет експлуатації локомотивного депо Конотоп, який очолює Юрій МІЛЬКО (на фото), також вирішив взяти участь та позмагатися з кращими.

    На обліку в цеховій профспілковій організації знаходиться 335 членів профспілки, цехком складається з 8 профгруп. І очолюють профгрупи активні, комунікабельні, кваліфіковані спеціалісти. З таким активом можна зробити багато добрих справ.

    Головою цехкому Юрій Миколайович обирається не перший рік. Вже є досвід громадської роботи, є авторитет і багато зроблених для людей добрих справ. Основна робота дуже відповідальна. Щоб досягти такого високого рівня, треба багато знати, добре працювати і бути дуже відповідальним. Юрій Мілько зараз працює старшим машиністом-інструктором локомотивних бригад. Має вищу освіту, обраний членом профкому, очолює комісію з праці та заробітної плати. У 2010 р. нагороджений медаллю до 140-річчя Південно-Західної залізниці, у 2013 р. - знаком «Відмінник локомотивного господарства». Бере активну участь у житті профспілкової організації. Сумлінно відноситься до своїх обов’язків. Вимогливий до себе і до підлеглих, користується повагою серед товаришів по роботі. Але це не все. Він, як голова цехкому, повинен на належному рівні організувати роботу цехового комітету. Багато часу треба витратити і на роботу в профкомі, а також на вирішення питань роботи в комісії. І завжди на першому плані постають питання захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів локомотивних бригад.

    Під особистим контролем Юрія Миколайовича - питання умов праці та відпочинку працівників, у тому числі і жінок, які працюють у відділі розшифрування швидкостемірних стрічок. При змінах у графіку руху поїздів головою цехкому проводяться збори локомотивних бригад для погодження робочого часу та плечей обслуговування, розглядаються інші наболілі питання.

    Юрій Миколайович є одним з найактивніших ініціаторів та організаторів урочистих заходів з нагоди посвячення у машиністи, а також проведення різноманітних культурно-масових та спортивних заходів.

    Головне його кредо - це робота. Робота для людей.

    Віктор ПУШКО, голова профкому локомотивного депо Конотоп

    Не помилитися з вибором!

    У житті кожної людини настає важливий момент, коли доводиться вирішувати, де здобути освіту або, куди піти працювати. Необхідно вибрати професію, свій життєвий шлях. Адже не секрет, що робота, спеціальність є однією зі складових нашого повноцінного та щасливого життя. Відомо чимало прикладів, коли слюсарі чи механіки відчувають себе набагато щасливішими, ніж представники більш престижних професій, може й не погані, але байдужі до своєї роботи. Тож питання, як не помилитися з вибором, цікавило мене і як маму доньки-випускниці, і як журналіста залізничного видання.

    …Перед дверима Київського електромеханічного коледжу ім. М. Островського намагаюсь зібратися з думками. Сьогодні мабуть, ні для кого не секрет, про що думає українець: обговорення ситуації на Сході країни. Чорні стрічки на синьо-жовтих полотнищах вибивають людей зі звичного ритму роботи, життя. Тим паче материнське серце здригається від того, що гинуть найкращі сини народу, тоді як терористи позбавляються покидьків, бандитів, наркоманів…

    Та повертаємось до столичного коледжу, де навчаються майбутні залізничники. Як все таки молодь обирає майбутній фах?

    Прізвище нашого співрозмовника потрапило до журналістського блокноту ще навесні. Відрядження до Гнідина було багатим на творчий доробок. Тож коли під час відвідин Гнідинської школи ім. Петра Яцика запитали: «А майбутні залізничники у вашій школі вчились?» Отримали ствердну відповідь і навіть зустрілися з мамою Дмитра ПРЯДКА - юного першокурсника коледжу, майбутнього помічника машиніста. Мама студента розповіла нам цікаву історію. Коли Дмитрику було років зо три, їхня родина поїхала до Мелітополя. Це була його перша подорож поїздом. Та вона настільки вразила хлопчика, що той не спав майже всю ніч, сидів і дивився у вікно. Після того став багато розпитувати про поїзди, машиністів, залізницю. І згодом ця цікавість переросла у юнацьку мрію. Та Дмитро розумів: одна справа спостерігати за роботою залізничників, романтикою подорожей, а інша поспілкуватися з людьми, які працюють в обраній галузі вже не перший рік. Хто, як не вони розкажуть про «приховані сторони» обраного фаху. І така людина у житті Дмитра є. «Мій дядько свого часу також навчався на відділенні електропостачання у цьому коледжі, - розповідає Дмитро Прядко. - Перед вступом я ходив на зимові підготовчі курси, і коли навчався, то побачив, що тут таки вчать! І «шари», мовою студентів, не буде». Вимоги до навчання і дисципліна - наріжні камені цього навчального закладу, як і гарна матеріально-технічна база.

    А ще Дмитро розповів нам, що дуже захоплюється історією, читає Ремарка, цікавиться матеріалами про І-шу та ІІ-гу світові війни, слухає музику, грає у футбол і часто полемізує з однолітками на тему, де вчитися краще. Звісно, переконуючи, що у столичному електромеханічному коледжі. І мріє про виробничу практику. Щоб у депо, щоб у кабіну, щоб у дорогу…

    Важливу роль у виборі майбутньої професії відіграють батьки. Так сталося, що Дмитрові тато й мама не намагались нав’язувати те, чого самі колись хотіли. Адже якщо ви все життя хотіли бути підводником, а стали бухгалтером, це не означає, що ваша дитина повинна втілити в життя вашу мрію. Не варто змушувати нащадків йти вашими слідами, навіть якщо у вашій родині усі до сьомого коліна були вчителями чи лікарями. У дітей є свої власні плани та мрії, з якими потрібно і варто рахуватися. Саме так і вчинили батьки Дмитра.

    Тож сподіваємось, Дмитро у майбутньому досягне успіху, адже підмурівок його надійний, міцний, залізничний!

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Не залишаються наодинці

    За 6 місяців 2014 р. у спеціалізованих вагонах, пристосованих для перевезення інвалідів-колясочників, Південно-Західна залізниця перевезла 183 особи цієї категорії пасажирів.

    На залізничних вокзалах та вузлових станціях працюють групи надання допомоги інвалідам. До складу таких груп, виходячи із місцевих умов, входять працівники медичних пунктів, чергові по вокзалу, старші квиткові касири, носії, працівники багажних відділень. Вони забезпечують транс-портування і супроводження осіб з обмеженими фізичними можливостями до поїздів та допомагають під час посадки (висадки).


    Київ-Пасажирський. Група надання допомоги зустріла інваліда-колясочника.

    Перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями є соціальною сферою і потребує державної підтримки, зокрема щодо придбання за рахунок коштів Державного бюджету України спеціалізованих пасажирських вагонів.

    У новому пасажирському рухомому складі - 10 двосистемних швидкісних міжрегіональних електропоїздах виробництва фірми HYUNDAI, розміщено по два пристосованих для перевезення інвалідів місця та по чотири пристосованих місця, а також два місця у дев’ятивагонному міжрегіональному поїзді локомотивної тяги виробництва ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод».

    На сьогодні чинним законодавством України передбачено надання інвалідам широкого кола послуг з пільгового та безоплатного проїзду громадським транспортом. Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда) мають право безоплатного проїзду у приміському транспорті та пільгового проїзду на залізничному (на внутрішніх лініях (маршрутах)) транспорті в період з 1 жовтня по 15 травня.

    Нагадуємо, що для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями (на інвалідних візках) у спеціально обладнаних вагонах необхідно не пізніше, ніж за 5 діб до відправлення поїзда, оформити замовлення на перевезення. Це потрібно для того, щоб залізничники включили до складу поїзда спеціально обладнаний вагон для перевезення інвалідів. Замовлення можна оформити письмово або за телефоном начальнику залізничного вокзалу (станції) у містах (обласних та районних центрів). Замовлення приймаються як від самих інвалідів, так і від їхніх представників (супроводжуючих осіб тощо).

    Прийом інвалідів та їхніх представників із питань користування залізничним транспортом здійснюється позачергово начальником вокзалу, начальником пасажирської станції чи вповноваженою особою (черговим адміністратором, черговим по залу, старшим квитковим касиром тощо).

    У замовленні потрібно вказати прізвище, ім’я, по батькові, номер та серію посвідчення про право на пільгу, номери контактних телефонів пасажира, дату прийому замовлення, дати виїзду туди/назад, можливі варіанти виїзду туди/назад, станції відправлення/призначення, станцію (місце) оформлення проїзних документів, необхідність надання допомоги під час посадки/висадки в поїзд.

    Влас. інф., Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Добра господиня у «маленькому королівстві»

    Колись таких людей називали ключниками. Це були перші особи при будь-якому господарстві. Однак ключником могла стати лише та людина, якій особисто довіряв господар. І якщо такої особи не знаходилось, зберігав ключі від усіх стратегічних запасів сам власник. Сьогодні професія комірник, метою якої є «організація правильного збереження матеріальних цінностей, обробка одержаних товарів та іншого», набула нового значення. Проте не всім можна довірити таку посаду. Складно найти людину, у якої серед рис характеру є «домовитість», прагнення до порядку. Певно, з такими рисами просто народжуються.

    От із таким характером двадцять один рік працює комірником на вокзалі ст. Київ-Пасажирський Ганна ПЕСЧАНСЬКА. Вона добрий господар у своєму «маленькому королівстві», завжди готова до видачі майна і завжди знає, що де в неї лежить. Колеги її добре знають, бо майже щодня доводиться видавати працівникам не лише канцелярські товари, а й матеріали для ремонту, різні металеві малогабаритні конструкції. Тобто все те, без чого не може обійтись такий потужний підрозділ у повсякденній роботі. Нещодавно Ганну Василівну було нагороджено Почесною грамотою Південно-Західної залізниці.

    Ганна Песчанська родом із Вінниччини, народилась в сім’ї простих колгоспників. Ганнуся, так її називала найстарша сестра, була найменшою у родині, де зростало ще троє дівчат. Дитинство та юність пройшли в домашніх турботах. Ще дівчинкою вирішила, що обов’язково буде жити у великому місці. І не могла дочекатися, коли за прикладом старших вона покине рідну домівку й розпочне своє самостійне життя.

    По закінченні середньої школи вступила до професійно-технічного училища. Вивчилась на маляра і працевлаштувалась на залізниці у художній майстерні. Робота молодій дівчини подобалася, хоч й вимагала значного напруження фізичних сил. Але, коли ти молодий, упевнений - тоді тобі все по плечу. Та й почуття колективізму, взаємовиручки, відданості інтересам виробництва знаходили тоді втілення в багатьох вчинках молодих людей.

    Ще коли вступала до училища, Ганна вперше зустрілась зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом. Відтоті вони нерозлучні: гармонія в їхніх почуттях багато в чому визначає ту гармонію, яка панує й у нашої героїні на роботі. Може, саме тому й вона погодилась на цю посаду у 1993 р., бо любить, щоб у всьому була злагодженість та порядок. «Я люблю роботу. Ніколи її не цураюсь. Поруч зі мною працює старший комірник Ніна ПІскун. Ми завжди один одному допомагаємо. Без перебільшення, на нашому вокзалі всі працюють відповідально. Для мене така відзнака - повна несподіванка. Здається нічого особливого не було, просто виконувала свої обов’язки, як належить. Та все ж приємно, що мою роботу оцінили таким чином» - каже пані Ганна.

    Ганна Василівна весь час перебуває в русі. Оскільки кімнати, де зберігається майно, розташовані в різних куточках підвальних приміщень вокзалу, то за день вона «пробігає» не один кілометр. Але наша героїня абсолютно нормально до цього ставиться. Бо, каже, що рух - це життя.

    Під час нашого спілкування Ганна Песчанська встигала виконувати свої обов’язки. А з її охотою до роботи, щирістю та привітністю, вона якось відразу викликає симпатію. А ще вона досить сором’язлива. Не хоче, щоб про неї писали в газеті. Під час нашої розмови Ганна Василівна переконала мене, що є людиною, сповненою життєвих сил і оптимізму. «Зрештою, наше життя - не лише робота. Життєвих сил, кожній людині додає її родина», - каже пані Ганна.

    У родині Ганни Песчанських, окрім її чоловіка, який нині на заслуженому відпочинку, проживає донька зі своєю сім’єю. Вона обожнює свою маленьку онучку Вікторію, якій всього шість рочків. Влітку, у відпустку, вони їдуть на Сумщину, де колись жили батьки чоловіка. Це дуже тепле, родинне гніздо, яка зігріває всю родину.

    Ганна Василівна вважає, що це місце має сильну енергетику, яке заряджає позитивом всю родину. Там відпочиває душа, а всі вони набираються фізичних та духовних сил на весь рік.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Надійність з'єднання гарантовано

    Немає такого чоловіка, який би не брав до рук паяльника. Та коли і знайдеться, то й він скаже, що провідники можна з’єднувати. Яким способом? Здогадається, що скручуванням. Один із варіантів, та краще вже паянням. Не так вже й складно нагріти паяльник, торкнутися ним флюсу, набрати припою і перенести на метал. «Але, - мовить Віктор Табачок, - повірте, не всім відразу вдається виконати паяння вдало».


    Кабельник-спаювальник Бахмацької дистанції сигналізації і зв’язку Віктор ТАБАЧОК.

    А коли це сотні провідків? А коли від надійності з’єднання залежить, наприклад, безпека руху? Тоді без спеціаліста зі професійним обладнанням не обійтися. Віктор Табачок якраз і є таким фахівцем. Його фах називається «кабельник-спаювальник». А працює він у Бахмацькій дистанції сигналізації та зв’язку. До речі, у дистанції два спаювальники - Віктор Табачок й Анатолій Луговик.

    Нічого вічного немає. Метал і той стомлюється. Кабелі ще й рвуться. Так і чуєш: «Порвали кабель», «Обрив на лінії», «Пропав сигнал»… Електромеханіки з монтерами виїдуть і знайдуть місце обриву, з’єднають. Але тимчасово. Щоб міцно й надійно, потрібен спаювальник. Тож без роботи Віктор Табачок й Анатолій Луговик не сидять.

    Розпитую Віктора Миколайовича, які ж вимоги до цієї операції.

    - Потрібна акуратність, - говорить він. - Зашкодити може крапля вологи. Щоб руки були чистими. Працювати без поспіху, вдумливо. Щоб потім не переробляти.

    А спаювальником Віктор Табачок став випадково. Батьки - хлібороби в одному із сіл Бахмацького району. Коли прийшов з армії, трапилася вакансія в Укртелекомі. Закінчив курси в Чернігові - і з тих пір має справу з кабелями. Вони різні, тож і підхід різний. До речі, умови роботи при спаюванні вважаються шкідливими - і спаювальники одержують відповідну доплату.

    Про проблеми спаювальників Віктор Миколайович сказав: «Як у всіх на залізниці, так і в нас». Тобто працюємо, але трапляється, що бракує матеріалів. Щодо обладнання, то спаювальники дистанції перейшли на нове - подібне використовується в Укртелекомі.

    Чи не шкодує, що обрав цю спеціальність? Ніскілечки. Робота Вікторові Табачку подобається.

    Микола ПАЦАК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Заради безпеки життя

    У військових діях, які тривають на сході України, беруть участь і професійні військовослужбовці, і чимало тих, хто призваний до Збройних Сил через мобілізацію. Є серед них і працівники залізничних підрозділів.


    Помічник машиніста Юрій РОМАНЕНКО, слюсар Сергій КОЗАКЕВИЧ, мобілізований воїн Вадим ГРЕЧАНИК
    та помічник начальника депо з кадрів і соціальних питань Леонід ВИГІВСЬКИЙ.

    Так, з локомотивного депо Коростень в даний час захищають цілісність і незалежність нашої держави вісім воїнів - Юрій ПЕТРОВСЬКИЙ, Василь РУДНИЦЬКИЙ, Андрій ЄВТУШОК, Василь КУКСА, Станіслав ПАЛАМАРЧУК, Руслан БІЛОШИЦЬКИЙ, Вадим ГРЕЧАНИК та Андрій РОМАНЮК. Колектив локомотивного депо взяв дієву участь у допомозі своїм колегам. Коростенські локомотивники зібрали кошти на придбання для них бронежилетів. Ці гроші представники колективу передали рідним хлопців, а двоє воїнів якраз перебували в короткотерміновій відпустці, тож самі отримали кошти від колег для купівлі бронежилетів.

    Оксана КЛИМЧУК

    Негода не стала на заваді

    Серед футбольних вболівальників добре відомий вислів про те, що матч відбудеться за будь-якої погоди. Якщо ж його (цей вислів) дещо перефразувати, то на нього можуть претендувати й представники деяких інших видів спорту - зокрема спортивного вилову риби. Саме це й довели нещодавно спортсмени-рибалки Козятинської дирекції залізничних перевезень, які взяли участь у відкритій особистій першості Козятинського залізничного вузла з вилову риби на поплавочну вудку. Цьому цікавому спортивному святу не стали на заваді а ні гроза, а ні багатогодинна злива, що пройшли регіоном саме напередодні та під час змагань. Участь в яких попри негоду взяли більше сотні рибалок.


    «Буде смачна юшка».


    Фото на згадку.


    «Ловися, рибко, велика та мала».

    - Звичайно, погода внесла значні корективи у проведення цього захоплюючого заходу для шанувальників спортивного вилову риби, - говорить один з організаторів змагань - заступник голови теркому профспілок Козятинської дирекції залізничних перевезень Дмитро ЖИВЧИК. - Ми вже не вперше проводимо подібні змагання і взимку, і влітку. Вони досить популярні серед наших спілчан. Тож планувалася участь декількох сотень рибалок. Кількість охочих не обмежувалася. Приїхати збиралися цілими сім’ями. Ми навіть передбачили призи для рибалок-діток, якщо вони братимуть участь у змаганнях. Підготували цікаву культурну програму, організували польову кухню, де готувалися наваристі юшка та каша, забезпечили транспортом. Та дощ завадив багатьом взяти участь у святі. Хоча найвідданіших шанувальників ніщо не злякало.

    Як і планувалося, змагання розпочалися о шостій ранку. Звісно, негода внесла корективи в офіційну церемонію відкриття. Та й риба клювала неохоче. Однак після дев’ятої дещо випогодилося і справи пішли веселіше. До учасників змагань приєдналися й мешканці села, поблизу якого знаходиться водоймище, які також ставали повноправними учасниками.

    - Справа в тім, що до нас звернулися голова місцевої сільської ради та господар-орендар водоймища, де відбувалися змагання, з проханням дозволити їхнім односельцям позмагатися разом із залізничниками за звання кращого рибалки, - пояснив Дмитро Живчик. - Наша першість була відкритою, то ж ніхто з учасників не заперечував проти їхньої участі. Та й місця вистачало всім. Головне, що свято від цього лише виграло. Залізничники тепер вже боролися не лише за звання кращого рибалки серед колег, а й не бажали поступитися у майстерності вилову риби перед місцевими мешканцями, що й підтвердилося вже по завершенні змагань та підбитті підсумків.


    «Наш «улов» - найкращий!»


    «Ловися, Польова кухня. Апетит відмінний, велика та мала».

    Кращим рибалкою став представник Козятинської дистанції сигналізації та зв’язку електромеханік Руслан ШЕВЧУК, що виловив понад 11 кілограм риби. А от другого та третього призерів розділили якісь декілька десятків грамів улову. У бригадира колії Козятинської дистанції Олександра ШАВЛЮКА цей показник був дещо більшим, тож він і став другим. А бригадир пункту комерційного огляду вагонів ст. Козятин Ігор НІЖИНСЬКИЙ залишився третім. Дипломи та призи отримали й чимало інших учасників змагань. Не забули організатори і за юних рибалок - майбутню зміну. Свої жартівливі призи отримали й ті, хто того дня так нічого і не зловив, хто запізнився на початок змагань, хто замість риби виловив рака… А по завершенні свята всі його учасники мали можливість смакувати смачною юшкою та кашею, які приготував для них на польовій кухні головний диспетчер дирекції Василь СОЛОП, якому на період змагань доручили відповідальну посаду кухаря.

    Ці змагання спортивного вилову риби відбулися у рамках заходів Козятинського теркому профспілок, присвячених Дню профспілки залізничників і транспортних будівельників України.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Дмитра ЖИВЧИКА

    Головне в «ЗОРЬКЕ» - атмосфера та свята кожного дня

    Оздоровчий табір «Зорька» Конотопської дирекції залізничних перевезень розпочав свою роботу в післявоєнному сорок шостому. Повсюди - руїни, а поблизу села Таранське залізничники звели простенький корпус їдальні та поставили намети. І вже скоро присеймівські луки сповнилися дитячим щебетом й голосами дзвінких горнів. Були походи, вогнища, спортивні змагання, словом, цікаво. І так до нинішнього часу. Чим же вабить «Зорька»?


    На лінійці.

    Передусім - місцем. Гарне, мальовниче, на краю лісу під соснами й дубами, воно завжди подобалося конотопчанам. Зовсім близько Сейм, та ще ближче сеймівські озера з чистою водою і піщаними берегами. Ідеальне місце для відпочинку. Невипадково тут з’явилися пізніше ще два дитячі табори.


    Відкриття табірної зміни - стрічку перерізає головний інженер Конотопської дирекції залізничних перевезень Валерій ГРИЦЕНКО.


    Вожаті другої зміни.

    Але головне в «Зорьке» - це атмосфера. Атмосфера свята кожного дня. Без перебільшення. Тут все рухається, все живе, веселе й гамірливе. Ось іде загін на сніданок й обіцяє вщент рознести їдальню, бо, бачте, зголодніли. Там, за тенісним столом, хлопчаки завзято розмахують ракетками; найменші, ну, зовсім, малеча, зібралися біля гойдалок, гірок та казкових будиночків. Але проходять хвилини - й у таборі все стихає. «Пішли купатися», - пояснює старший вихователь Світлана Волошкова.


    Івана Купала в «Зорьке».

    Справді, сонце припікає, тож ноги самі просяться до води. А в дітей тим паче. Їм тільки дай поплескатися в прохолоді озера і погратися на березі.

    Світлана Володимирівна розповідає про табірний план. Найголовніша подія після купань й обіду - «День іменинника». «Вітатимуть тих, хто сьогодні народився?» - перепитую. «Ні, усіх, у кого день народження припав на табірну зміну, тобто із 2 по 22 липня. І дорослих також. Готується концерт, букети, вітальні листівки… А ось учора у нас був «День самоврядування». Діти старшого віку стали вожатими, вожаті й вихователі - першим загоном. Дуже цікаво пройшло…»


    Учасниці конкурсу «Королева балу».

    - А звідки вихователі й вожаті?

    - Вихователі - педагоги конотопських шкіл, вожаті - студенти…

    - Педвузів?

    - Не тільки. Та це й не обов’язково. Розумієте, у нас більшість вожатих у свій час не раз і не два відпочивали в «Зорьке», тому погоджуються спробувати себе в новій якості. Вони, можна сказати, передають традиції табору.

    Це дійсно так. Дмитро ШАПІРО, наприклад, сюди приїздив ще на початку п’ятдесятих, школярем, зрозуміло. Пізніше - фізруком на всі зміни й щороку. І так по сей час, хоча живе він далеко від Конотопа. Тут говорять, що Шапіро - талісман «Зорьки».

    Або сімейні пари. Ілля й Тетяна БАЛБЕКОВИ тільки-но побралися, а в липні вирішили працювати в таборі. В Олега ЧЕГЛАКОВА і Марії БАЙДАЛИ весілля буде в кінці липня.

    - Колектив підібрався чудовий, - продовжує розповідь колеги методист Алла МОРОЗ. - Зміна пролітає як один день…

    - Передавати дітям самоврядування - давня табірна гра. Та й повсюдна, мабуть. А щось новіше з’явилося?

    - Звичайно. В цьому році ми проводили «Батьківський день», де у заходах брали участь і батьки. Спробували гру під назвою «Мафія», у якій діти ставали поліцейськими і по всьому табору шукали пропажі. Започаткували також проект «Міняю вожатого».

    - А гуртки?

    - Є і гуртки. Авіамодельний працює, вокальний, ліплення, малювання. Чотири. Та плюс спортивні секції.

    А ЩО САМІ ДІТИ ГОВОРЯТЬ ПРО ТАБІР?

    Майбутній першокласник Артем КОВАЛЕНКО із чотирнадцятого загону сказав лаконічно: «Чудово - купаємося». Трошки за нього старша бахмачанка Женя ОЛІЙНИК розповідає, які гарні в «Зорьке» дискотеки. І що батько у свій час теж тут відпочивав.

    Аню Кобзарьову приваблює те, що в «Зорьке» створено «всі умови для відпочинку дітей». А також чисте повітря й облаштована велика територія.

    Про територію теж варто згадати. Практично весь рік працювали тут залізничники - зводили нову огорожу, розчищали, ставили спортивні снаряди, згодом, уже по теплу, готували корпуси… Гарно тут.

    Роман ФЕДОРЕНКО незабаром закінчить гімназію і планує вчитися на військового перекладача. А в «Зорьке» на першій зміні Роман знайшов друзів. Тому й приїхав до них. Євген Батюта авторитетно заявляє, що нудьгувати тут не доводиться. Треба вірити. Хлопець десяте літо відпочиває в «Зорьке».

    Погода і природа, ігри, гуртки, спортивні змагання - лише один бік оздоровлення. Є ще один, не менш важливий - харчування. За нього в таборі відповідає шеф-кухар Ольга ПЕТРУНЯ. І колектив, який повинен вчасно варити борщі та компоти.

    - Що їдять у «Зорьке»?

    - Усе їдять, - відповідає на моє запитання Ольга Прокопівна.

    Розумію - смачно. Але намагаюся уточнити, що найбільше люблять їсти діти?

    - Сардельки, котлети з картопляним пюре… Випічку свіжу люблять…

    Чотири рази на день годувати півтисячі їдців - робота немала. І помити посуд треба, і прибрати в їдальні. Тільки нарікань ні від дітей, ні від дорослих немає. До речі, так було завжди: «Зорька» славилася в Конотопі гарним харчуванням. Цього літа готують їжу для дітей кухарі Людмила Купцова, Ірина Гарбуз, Тетяна Смаглюк, Олег Сітало, Ольга Герасименко, Маргарита Білан, Юлія Глушко, Надія Клименко…

    Проблеми? Є, звичайно. В обладнанні. Діюче, та, на жаль, застаріле воно на кухні в «Зорьке». І щоб нарізати овочі, і щоб пекти пиріжки, і мити посуд. «І пароконвектор би треба», - мрійливо додає Ольга Прокопівна. Мабуть, що так. І говорю, що «Зорька» - казкова країна дитинства, в якій мрії мають властивість збуватися. І ми разом посміхаємося.

    «Зорька», як ви здогадалися, слово іншомовне. І має воно три значення: маленька пташка, легенький вранішній вітерець та зменшливо-пестливе від «зоря», тобто часу, коли небо забарвлюється перед сходом сонця. Ну, назвали так колись, не заглядаючи до словників, - красиво ж. Не сперечатимуся, та щось символічне тут все-таки є: народжується новий день і росте нове покоління громадян, ранок природи і ранок буття.

    Микола ПАЦАК, Фото Ксенії ДОЛІ

    Вроджений талант Євгенії СТРИТОВИЧ

    Ранок радував сонцем і теплом, але на краю неба вже темніла смуга хмар. Буде дощ?

    - Буде, - упевнено відповіла співрозмовниця.

    Її упевненості, що розверзнуться хлябі небесні, якось значення не надаю. Цікавить інше: коли та де і чи не було в родині залізничників.


    Приймальник поїздів Галина ШЕПЕЛЬ, старший оператор СТЦ Тетяна БУРДЮГ,
    оператор СТЦ Євгенія СТРИТОВИЧ, оператор СТЦ Лідія МОСКАЛЕНКО.

    Ні, династії не було. Євгенія Стритович - хліборобського роду, виросла у селі Борзнянського району, що на Чернігівщині. Коли закінчила школу, із золотою медаллю, до речі, подала документи до Одеського метеорологічного інституту.

    В інституті Євгенія вчилася на відмінно. Лишень доля повернулася так, що набутий фах не став основним на все життя. Років вісім тому прийшла вона на станцію Бахмач-Пасажирський. Працювала прибиральницею, робітницею, тепер вона - оператор станційного технологічного центру і практикується на старшого оператора СТЦ.

    Всевишній кожну людину наділяє щедро, та не всі відкривають у собі вроджений талант. У Євгенії - шахи. Про це вона знає добре. Батько - Анатолій Тимофійович, токар-шліфувальник сільгосптехніки, захоплювався цією грою, збирав шахову літературу, просиджував вечорами над шаховими етюдами... Він же й дочку навчив рано переставляти фігури на шахівниці. У школі Женя їздила на змагання, здобувала призові місця, та в інституті про свій дар змовчала. Та й пізніше грала від випадку до випадку. Аж поки…

    Чоловіки на станції, коли випадала вільна хвилина, сідали за шахівницю. Як і ведеться, серед них визначився лідер - обігравав усіх. Чоловіків, зрозуміло, бо жіночу половину гра не вабила. Та одного разу прозвучало: «Женя, зіграй. Ти ж умієш». І Євгенія Анатоліївна легко поставила станційному чемпіонові мат.

    Талант не сховаєш, і вже скоро Євгенія Стритович стала брати участь у спартакіадах залізничників у Конотопі та Києві. В минулому році у столиці серед залізничниць вона здобула друге місце, в нинішньому - третє.

    - Що ви відчуваєте, коли сідаєте за шахівницю?

    - На змаганнях? Азарт приходить. І тоді не помічаєш нічого. Лиш одне бажання з’являється - перемогти, принести команді найбільше балів.

    - А звідки приїздять найсильніші суперниці?

    - Із Києва, зі Жмеринки. У нас в Бахмачі добре грає Олена Рудько. Вона працює у дистанції сигналізації та зв’язку.

    - А далі будете виступати за Конотоп?

    - Як братимуть.

    Зрозуміло, що братимуть, хоч і не має вона ні спортивних титулів, ні школи гри шахових майстрів. Як і часу достатнього, бо домашнє господарство, а господиня вона дбайлива, вимагає теж постійної уваги. Євгенія Анатоліївна виховує доньку, яка у школі вчиться на відмінно й інколи стає суперником матері за шахівницею.

    Її всі тут, в СТЦ, називають Женею, точніше - нашою Женею. І я розумію, що вона належить до тих людей, які мають великий потенціал доброти, які стають вірними подругами й товаришами, які завжди допоможуть у скрутну пору. Ось тільки фотографуватися… Не наполягаю, бо жінка тільки-но повернулася від вагонів і зовсім не готувалася позувати. Допомагає сама Євгенія Анатоліївна. «А давайте з колективом», - запропонувала. Пропозиція приймається - і вже з кабінетів сходяться колеги Жені Стритович. Я швидко дізнаюся, що вона працює у найкращій зміні, що колектив працьовитий. А старший оператор СТЦ Тетяна Бурдюг не без гордості мовила: «Це мій практикант!» Так і вийшов замість портрета колективний знімок працівниць СТЦ станції Бахмач-Пасажирський.

    А дощ того дня таки пішов. Уже надвечір, щедрий і по-літньому теплий.

    Микола ПАЦАК

    К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев). Легендарные капитаны. Последние в истории чемпионатов СССР

    ДОСЬЕ: Игровое амплуа - защитник.

    Мастер спорта международного класса (с 1990 года).

    Воспитанник СДЮСШОР «Черноморец». Первый тренер - Г. Бурсаков. Выступал в командах: «Черноморец» Одесса (1983 - 1985 гг.), СКА Одесса (1985 - 1986 гг.), ЦСКА Москва (1987 гг.), «Динамо» Киев (1987 - 1998 гг.), «Крылья Советов» Самара, Россия (1999 гг.), «Шериф» Тирасполь, Молдавия (1999 - 2000 гг.). Чемпион Европы 1990 г. среди молодежных сборных. Чемпион СССР 1990 г. Серебряный призер 1988 г., бронзовый призер 1989 г.

    Обладатель Кубка СССР 1990 г. Чемпион Украины 1993, 1994, 1995, 1996, 1997 и 1998 гг. Серебряный призер 1992 г. Обладатель Кубка Украины 1993 и 1996 гг. Серебряный призер чемпионата Молдавии 2000 г. В высшей лиге СССР провел 122 матча (забил 3 мяча). В высшей лиге Украины - 107 (1). В еврокубках провел 33 матча. В сборной СССР провел 2 матча. В сборной Украины - 8 матчей. В составе сборной Украины провел 8 матчей (1992 - 1996 гг.). Награжден Орденом «За заслуги» III (1998 г.).

    СЕРГЕЙ ШМАТОВАЛЕНКО - ОТЛИЧНЫЙ ЗАЩИТНИК

    Немногим футболистам удается продержаться в одной команде с десяток лет. Тем более - в такой, как киевское «Динамо», ставящей перед собой максимальные турнирные задачи. Сергей Шматоваленко прожил с «Динамо» целую эпоху. В 1987 г. он пришел в сильнейшую на тот момент команду СССР, игроки которой в большинстве своем составляли костяк национальной сборной...

    Сергей Шматоваленко занял место в основном составе киевского «Динамо» достаточно быстро. Маршрут, по которому этот одессит попал в Киев, напоминает «американские горки». Когда мечта воспитанника футбольной школы одесского «Черноморца» реализовалась, и он дебютировал в составе «моряков», тут же на юношу пришла разнарядка из военкомата. Вместо высшей лиги пришлось постигать премудрости взрослого футбола во СКА (вторая лига) из Одессы, пока однажды за ним не приехал легендарный динамовец Михаил Коман. Но путь из Одессы в Киев, как оказалось, пролегает через Москву. По договоренности Валерия Лобановского со своим соратником Юрием Морозовым, Сергею еще предстояло полгода «послужить» в ЦСКА.

    Оказавшись в «Динамо» молодой защитник слегка оробел, увидев своих великих партнеров по обороне - Баля, Балтачу, Бессонова, Демьяненко, Кузнецова. Но благодаря доверию тренера и помощи коллектива, Сергею удалось быстро адаптироваться в команде и стать её частью на футбольном поле.

    Настоящим сюрпризом для С. Шматоваленко стало приглашение в сборную СССР на товарищеский матч с немцами, который состоялся 21 сентября 1988 г. в Дюссельдорфе. Сергей вышел на поле в основном составе сборной, в которой его партнерами были семь вице-чемпионов Европы и легендарный О. Блохин, который проводил свой последний матч за сборную СССР (не считая прощального в 1989-м). Первый блин вышел комом, - советская команда уступила 0:1, а Сергей на 58-й минуте поразил собственные ворота. Под руководством В. Лобановского в составе киевлян молодой защитник чувствовал себя на поле все уверенней, его игра стала более надежной и разнообразной.

    После 1990 г., который принес Шматоваленко первое и единственное союзное «золото» и Кубок страны, в составе молодежной сборной звание чемпиона Европы, Сергей оказался в сильно обновившемся «Динамо» одним из самых авторитетных футболистов. Теперь уже на его плечи ложилась большая ответственность за своих менее опытных партнеров. В 6 матчах последнего чемпионата СССР 1991 г., Сергей надевал капитанскую повязку. Как одному из самых опытных динамовцев ему еще 13 раз приходилось выполнять эту почетную миссию в матчах чемпионата Украины. В 1997 г. Сергей Шматоваленко внес свой последний вклад в победы «Динамо» при тренере, с которым добыл свои первые титулы в большом футболе.

    После завершения карьеры игрока работал тренером в ужгородском «Закарпатье», тренером юношеской сборной Украины.

    В настоящее время работает тренером в киевском «Динамо-2».

    ИСТОЧНИК - Международный Объединенный Биографический Центр, Энциклопедия футбола, материалы из Википедии - свободной энциклопедии, выдержки из книг «Футбол Украины» и «К футбольным вершинам», а также фотографии из архивных материалов ФК «Динамо» (Киев) и интернет-сайтов.

    (Продолжение следует)


    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05