РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 26 (11 липня 2014)
  • Випуск №26 11 липня 2014
    Зміст
    1. Юні квіти родини ГАРБОВСЬКИХ (Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Оголошено місячник (Влас. інф.)
    3. «Тарпан» - українська відповідь «Хюндаю» (Віктор ЗАДВОРНОВ, Спілкувався Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    4. Важливу справу завершено своєчасно (Микола ПАЦАК)
    5. Автор рекорду - Ярослав ДЕВ’ЯТКО (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. «Дякуємо за те, що дотримуєтесь!»
    7. Нехай у Никифоровича буде багатий врожай (Микола ПАЦАК)
    8. Повага людей - найцінніший скарб (Віолетта ЧУМЕЛЬ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    9. «Милує око дітей та гостей з усіх волостей» (Никифор ЛИСИЦЯ)
    10. На принципах довіри (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    11. Воля є - перемоги не забаряться (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    12. Господиня казкової оселі (Віолетта ЧУМЕЛЬ)

    Юні квіти родини ГАРБОВСЬКИХ

    Ми тут не вперше. Новий будинок на вулиці Кірова, 70-а, що у Коростені, ніжиться в променях липневого сонця. Гармонійна мелодія домофону запрошує до напрочуд чистого під’їзду. Тепер завітаємо до квартири на першому поверсі, де мешкає чисельна родина. На підвіконні однієї із просторих трьох кімнат - яскраві декоративні квіти. Це відчутно прикрашає щойно відремонтовану на всі сто відсотків квартиру.

    Вкотре не вдається зустрітися і погомоніти з главою цього велелюдного сімейства Миколою Йосиповичем. Планували побачитись ще навесні, коли новобудову здавали в експлуатацію. Саме тоді у кадр фотоапарата потрапили вперше наймолодші дівчата. Де перебував батько сімох доньок та сина? Бульдозерист Коростенської колійної машинної станції (КМС-122) Микола Гарбовський перебував у службовому відрядженні. Тож і цієї спекотної літньої днини голову сімейства не застали. «Робота родину годує», - так відповіла за чоловіка його дружина - Світлана Родіонівна, яка за молодих років працювала кухарем у колійній машинній станції. Тепер серед її турбот - рідні діти.

    Простягаю руки до наймолодшої Оксанки. Півторарічна дівчинка підтюпцем йде до незнайомця. Розставивши рученята і ледь-ледь посміхаючись, дозволяє погладити по голівці, уважно слухає з моїх вуст дитячого віршика. І нарешті - сміється. Від душі. Отак поступово знайомимося із жіночою спільнотою Гарбовських. Серед них знаходжу авторок ввічливого та зворушливого листа на ім’я начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА. Зміст зрозумілий з перших рядків: далі - мовою оригіналу «Пишет Вам семья Гарбовских, многодетная из города Коростеня. В своём письме хотим щедро поблагодарить Всемогущего Бога и Вас за огромную оказанную нам помощь в ремонте квартиры. Спасибо Богу и Вам за Вашу доброту, заботу, щедрость. Хотим Вас осведомить, что мы уже живем в нашей уютной квартире и очень довольны. Ведь приблизить настоящее новоселье нам помогли строители из Коростенского строительно-монтажного експлуатационного управления под управленим Степана ЯЦЕНКО, которые сделали прекрасный ремонт всех комнат и помещений. Семейный праздник приближали начальник КМС 122 Анатолий МИХЕЕВ. Отдельное спасибо по адресу помощника начальника КМС-122 Юрия БРУЯ и председателя профкома Анатолия ВЫГОВСКОГО за оказанную помощь в полученни квартиры».

    Є привід, щоб роздивитися якість ремонту квартири. Як не роздивляйся, все зроблено до ладу.

    У трьох кімнатах щойно відремонтованої на всі сто відсотків просторої оселі весело від дитячого сміху. Даринка, Вероніка, Оленка, Діана, Марічка та малесенька Оксанка разом з мамою та бабусею готуються до фотосесії. Дівчатка поправляють зачіски, розгладжують платтячка та суконьки. І ось вона - мить на згадку…

    Чому не всі Гарбовські зібралися на фотосесію? Про голову сімейства знаємо - працює. У старшої доньки Ольги - вже власна сім’я. Там теж турбот невпрогорт. До речі, єдиний парубок у родині Гарбовських - Володимир у цьому році вступив до Київського вищого професійного училища залізничного транспорту. Того дня, коли ми зустрічалися із бабусею Вірою Степанівною, мамою Світланою Родіонівною та сестрами Володимира, він по справах поквапився до столиці. У майбутнього залізничника розпочинається цікаве життя.

    «Без Бога и Вас мы бы не сделали этот ремонт. Сейчас трудное время для нашей страны. Остаються такие люди как Вы, заботливые, добрые, внимательные, верные, щедрые. Пишем Вам это письмо, чтобы поблагодарить и пожелать, пусть никогда ваши семьи, дети и внуки не знают ни в чем нужды, а только в Господе. Храни вас Бог!»

    Ось і весь лист. Ми пройшлися квартирою і були приємно подивовані колористикою, тобто колірним середовищем, яке панує у всіх кімнатах. Стіни, стеля, підлога гармонують за вдало підібраними кольорами. Закінчували розмову з мамою та бабусею, а в цей час малеча, взявши до рук олівці, фломастери, почала малювати. Завдання для всіх одне - квіти на підвіконні. А їх у Гарбовських вміють вирощувати. Між іншим, дівчатка пообіцяли найближчим часом надіслати малюнок до редакції. Що ж, почекаємо.

    Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Оголошено місячник

    З метою покращення санітарно-технічного стану рухомого складу, покращення якості обслуговування пасажирів у приміському сполученні начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН згідно із власним розпорядженням з 1 липня по 31 липня 2014 рр. оголосив проведення місячника з якості санітарно-технічного стану вагонів електропоїздів, дизель-поїздів, рейкових автобусів.

    Впродовж місячника командно-інструкторським складом моторвагонних, локомотивних депо, галузевих служб приміських пасажирських перевезень та локомотивного господарства проводитимуться щоденні перевірки санітарно-технічного стану моторвагонного рухомого складу з прийняттям відповідних заходів з метою усунення недоліків.

    Влас. інф.

    «Тарпан» - українська відповідь «Хюндаю»

    Під час недавнього брифінгу з нагоди впровадження в експлуатацію міжрегіонального швидкісного двосистемного електропоїзда ЕКр1-002 виробництва публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Крюківський вагонобудівний завод» (КВБЗ) кореспонденти цікавилися не лише технічними характеристиками вітчизняного рухомого складу. На перший погляд, «Тарпан» (торгова назва електропоїзда українського виробництва) за конструкційною швидкістю (160 - 200 км/год) та інтер’єром вагонів мало чим відрізняється від горезвісних «Хюндаїв». Розмова із головою спостережної ради цього товариства Володимиром ПРИХОДЬКОМ велася саме навколо гарантування виробничниками безвідмовної експлуатації «Тарпана» (за енциклопедією, це наймовірніший пращур одомашненого свійського коня).



    Як запевнив В. Приходько, експлуатаційні випробування, які проведені в умовах КВБЗ, дозволяють гарантувати замовнику рухомого складу - Укрзалізниці - дотримання всіх технічних характеристик. Двовісні моторні візки із центральним пневмопідвішуванням дозволяють експлуатувати цей рухомий склад на сучасних українських коліях. Ураховано також габарити контактної мережі, яка свого часу додала турбот корейським конструкторам струмоприймачів для «Хюндаїв», що зупинялися раз по раз під час короткої експлуатації. Не буде проблем і з електросхемою, оскільки на борту нового «Тарпана» існує поїздна автоматична система діагностики та система автоматичного керування, контролю та діагностики обладнання під час руху поїзда. На успішне подорожування залізницями має працювати система контролю за нагрівом буксових вузлів та станом дискових гальм. Як там не є, а зима продемонструє, чи справдяться обіцянки вітчизняних електровагонобудівників.

    Перша частина презентації нових електро- і дизель-поїздів (для обслуговування приміських маршрутів) пройшла на Дарницькому вокзалі. Далі - коротка подорож «Тарпаном» до Києва-Пасажирського. Під час короткого вояжу у салоні поїзда електричного «Тарпана» В. Приходько запевнив присутніх Міністра інфраструктури України Максима БУРБАКА та генерального директора Укрзалізниці Бориса ОСТАПЮКА: два нових електропоїзди, що придбані для українських залізниць, вигідно відрізняються від корейських конкурентів. У дев’яти салонах «Хюндаїв» розміщується 579 пасажирів, тоді як у «Тарпані» - 609. Вартість електропоїзда від крюківських вагонобудівників - 17 млн. дол. США, а компанія «Hyundai Rotem» за кожний свій електропоїзд править 29 млн. дол. США.

    Як зазначив М. Бурбак, Міністерство інфраструктури із задоволенням повідомляє українським пасажирам, що саме в період літніх перевезень придбано в Крюківського вагонобудівного заводу два електропоїзди відповідно до окремого доручення Кабінету Міністрів України. «Доручення Міністерству, яке надано Урядом країни, успішно виконано: вітчизняний вид залізничного транспорту соціального призначення відправиться у перший рейс до Львова. Проте «Тарпан» постійно функціонуватиме між Києвом та Одесою. Це стало можливим завдяки сприянню Президента України Петра ПОРОШЕНКА й прем’єр-міністра Арсенія ЯЦЕНЮКА. Сам поїзд мені дуже сподобався. Сподіваюся й пасажири, і працівники Укрзалізниці будуть цінувати новий поїзд і підтримувати його у відмінному стані й чистоті», - сказав Максим Бурбак.

    На запитання про ремонтопригодність «Тарпана» в умовах цехів Української залізничної швидкісної компанії, В. Приходько відповів, що інженерний потенціал крюківських та київських інженерів дозволить чітко налагодити процес технічного обслуговування вітчизняного рухомого складу.

    У розмові із машиністом «Тарпана» Андрієм ГРАБОВЕЦЬКИМ (на фото внизу) ми обговорили переваги експлуатації нового електропоїзда. Він вважає, що кабіну розроблено з урахуванням сучасних норм з ергономіки та згідно із санітарними вимогами. Іншими словами, працювати у рейсі зручно. Кліматична установка, спеціальне крісло з широкими можливостями при регулюванні його положення по відношенню до пульта управління електропоїздом - це альфа, але далеко не омега з точки зору створення комфортних умов для локомотивної бригади. Індикаторні панелі, що дозволяють діагностувати роботу електросхеми під час руху та електродинамічного, електропневматичного та пневматичного гальмового обладнання, - це величезна допомога машиністові та його помічникові. При цьому плавний набір швидкостей тяговими двигунами зовсім не турбує пасажирів.

    Довелося поспілкуватися із головним конструктором Крюківського вагонобудівного заводу Георгієм ІГНАТОВИМ. Коротка розмова - про необхідність застосування центрального пневмопідвішування у моторних візках електропоїзда. Як виявилося, саме цей відповідальний вузол допомагає максимально знизити ефект галопування вагона під час поїздки. Тобто, комфортна подорож без смикань рухомого складу забезпечена.

    ПРЯМА МОВА

    Наш кореспондент побував на вокзалі ст. Вінниця, де робить коротку зупинку новий вітчизняний експрес «Тарпан». Нас цікавило враження від поїздки в «Інтерсіті+».

    Олександр РЯБУШКО (подорожував від Києва до Вінниці).

    - Мені вперше довелось їхати у такому швидкісному поїзді. Спочатку, коли він набрав повну швидкість, було дещо не по собі. Невдовзі звик. Ясна річ, через мерехтіння стовпів за вікном дещо дратуєшся. Згодом, коли переводиш погляд на дальні краєвиди, перестаєш нудьгувати. Взагалі, поїздка сподобалась. Зручно, швидко, комфортно, хоча і дорогувато.

    Валентина ТАРГОНСЬКА (після подорожі першим рейсом від Одеси до Вінниці).

    - Завжди до душі випробувати себе у чомусь невідомому. Тому без вагань спробувала вперше проїхати швидкісним поїздом від Одеси, де відпочивала, до Вінниці. Анітрішки не жалкую. Враження від поїздки та обслуговування стюардами чудове.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Спілкувався Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Важливу справу завершено своєчасно

    Електрифікацію дільниці Конотоп - Ворожба завершено повністю. По останньому неелектрифікованому перегоні непарної колії між станціями Путивль та Путійська вже ходять електропоїзди. Це майже вісімнадцять кілометрів. Відстань не надто велика. Але якщо взяти до уваги, що робота виконувалася у складних фінансово-економічних умовах, то не раз треба подякувати нашим енергетикам - монтерам й електромеханікам із Будівельно-монтажного поїзда (БМП-392), із Ворожбянського й Конотопського районів контактної мережі Конотопської дистанції електропостачання за працьовитість і професіоналізм.

    Тому заступник начальника дистанції Сергій Ткаченко, відповідаючи на запитання, як вдалося укластися у запланований термін здачі перегону в експлуатацію, в першу чергу говорить про оптимізацію витрат робочого часу і задіяні внутрішні виробничі резерви. Працювати доводилося прямо з коліс: уранці привезли матеріали - в кінці дня вони вже змонтовані. Та називає імена. Їх, хто доклав тут рук та уміння, багато. Це електромеханіки Ю. Гриненко, М. Юда, С. Хмель, В. Вернигора, В. Гасевський, А. Макаренко, електромонтери М. Кишка, Ю. Терещенко, С. Свєтов, В. Нагорний, майстри БМП А. Ваховський та Ю. Глухих, виконроб енергопоїзда О. Душко, в.о начальників Конотопського і Ворожбянського районів контактної мережі О. Артюх й О. Малик та інші.

    Електрифікація останнього перегону дозволяє заощаджувати енергоресурси, які останнім часом набувають надважливого значення, і полегшити управління рухом поїздів на станціях Путивль і Путійська.

    Микола ПАЦАК

    Автор рекорду - Ярослав ДЕВ’ЯТКО

    На конкурсі професійної майстерності оглядачів-ремонтників вагонів експлуатаційного вагонного депо Козятин, що відбувся нещодавно у депо, на думку багатьох фахівців, Ярослав ДЕВ’ЯТКО був одним із головних претендентів на перемогу. Молодий вагонник за роки роботи у пункті технічного обслуговування (ПТО) ст. Житомир, що, до речі, лише останнім часом увійшов до складу козятинського підрозділу, неодноразово був серед кращих на подібних конкурсах професійної майстерності, які проводилися на рівні підрозділів вагонників у рідному депо та на залізниці. Тож досвіду не бракувало. Однак цього разу прикра помилка при виконанні одного з нормативів не дозволила йому потрапити до трійки призерів.


    Старший оглядач-ремонтник вагонів ПТО ст. Житомир Ярослав ДЕВ’ЯТКО.

    - Буває, - дещо стримано прокоментував цю недоречність вагонник. - Помилки будемо виправляти.

    Та, не зважаючи на відносну невдачу, Ярослав і цього разу довів свій професіоналізм, коли при виконанні нормативу з розборки та складання автозчепу показав найкращий результат за всю багаторічну історію проведення подібних конкурсів у депо.

    - Менше як за 20 секунд цей норматив ніхто з оглядачів-ремонтників ще не виконував, - стверджує член конкурсної комісії заступник начальника депо Олександр КИРИЛЮК. - В усякому разі, я такого результату на пригадую.

    Сам Ярослав пояснює це явище таким чином: наполегливе тренування, а здоров’я та очі, слава Богу, не підводять. Не раз пробував виконати норматив навіть із заплющеними очима. Погоджується, що це не варто брати собі за правило. Краще - відкритий уважний погляд, холодний розрахунок та відмінні знання. А от коли доводиться працювати з автозчепом, то тут він віддає перевагу надійності виконання роботи, а не швидкості. Бо безпека руху - то головне у роботі кожного залізничника, у тому числі й оглядача-ремонтника вагонів.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Ми вже звикаємо бачити героїку подвигу, яку людина виявляє в екстремальній ситуації. Якщо ж придивитися до вдалої роботи Я. Дев’ятка у станційному парку, починаєш розуміти - він намагається, щоб будь-кому не прийшлося ризикувати у хаосі за екстремальних умов. Праця Ярослава Григоровича - справжній приклад для його колег. Запитали ми в Я. Дев’ятка і про секрети майстерності.

    - Немає особливих у мене таємниць, - відповів робітник. - Просто протягом життя я нікому не заздрив і завжди до дорученої справи відносився, як належить.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Дякуємо за те, що дотримуєтесь!»

    Дотримання правил поведінки на об’єктах залізничної інфраструктури - основна умова безпеки пасажирів, що особливо важливо у зв’язку з впровадженням швидкісного руху поїздів в Україні.

    Зазвичай людина не в змозі визначити «на око», через скільки секунд швидкісний поїзд наблизиться до пішохода на колії чи автомобіля, який намагається виїхати на залізничний переїзд на заборонний показник світлофора. Тому залізничники просять пасажирів та водіїв авто не ризикувати життям і суворо дотримуватися правил перебування на об’єктах залізничного транспорту.

    Нагадуємо, що гальмівний шлях швидкісного поїзда (в залежності від швидкості руху) становить від 1 до 1,5 км. Зі швидкістю 160 км/год поїзд категорії Інтерсіті + долає відстань один кілометр за 22,5 секунди, тож якщо пішохід побачить поїзд за 500 метрів - у нього є лише 11 секунд, щоб встигнути перейти колію.

    При підготовці залізничної інфраструктури під швидкісний рух усі переїзди, де швидкість перевищує 120 км/год., були переведені в категорію з черговим, а ті, де швидкість не досягає 120 км/год., обладнали звуковою сигналізацією. Острівні пасажирські платформи, що розташовані між коліями, були перенесені на більшу та безпечну відстань від руху швидкісного поїзда й обладнані нішами безпеки, де люди можуть захиститися від потоку повітря при проходженні поїздів. Також було нанесено спеціальну розмітку, щоб пасажири тримали безпечну дистанцію, а про наближення швидкісного поїзда їх сповіщають через гучномовний зв’язок.

    Прес-центр Укрзалізниці нагадує, що недотримання громадянами правил безпеки поведінки на коліях, переїздах та на вокзалах залишається, на жаль, найчастішою причиною травматичних та смертельних випадків.


    Нехай у Никифоровича буде багатий врожай

    Останній день на роботі. Учора виповнилося рівно шістдесят, завтра - забирай документи і неси у відділення Пенсійного фонду. Ситуація? Ще б пак! Гряде тривалий, до останнього подиху «дембель».


    Пенсіонер-залізничник Віктор Никифорович ЧЕРЕП.

    Пригадую розмову із вагонником. На залізниці він відпрацював років з тридцять п’ять. Був і помічником, і машиністом, у фіналі став оглядачем, авторитетним, досвідченим. За місяць до 55-ліття запитую його про плани.

    - Піду на пенсію, - заявив він категорично. - Ні дня більше не робитиму… Стомився.

    І пішов-таки. Я грішив на домашній вплив. Мав мій співрозмовник метку дружину-бахмачанку таку, що за словом до чужої кишені не лізе, а, бува, й вріже правду-матку у вуха трудівника. Клапоть землі давав розраду: вирощував розсаду та городину на ранній продаж. Це заняття давало прибуток, тож деповська зарплата головної ролі у родині не відігравала. А потім подумав про втому. Людина, як стверджують психологи, стомлюється від одноманітності. І радять періодично щось та міняти. Літ через десять - місце роботи. Коли є гроші, автомобіль. Навіть проста перестановка меблів у квартирі діє позитивно на настрій.

    Але є категорія працівників, які бояться пенсії. Бояться, що керівництво натякне: пора вам, Іване Івановичу, чи Маріє Петрівно, подбати про своє здоров’я, більше бувати на свіжому повітрі, у ліс поїздити, з вудкою на річці посидіти. Та й заміна на ваше місце уже є. Або й просто відкритим текстом попросить написати заяву. Буває...

    Віктор ЧЕРЕП того останнього робочого дня працював, як і всі свої п’ятнадцять літ, у депо. Жодної «дембельської» ознаки не помічаю ні в одязі, ні в поведінці. Знайомимось прямо на робочому місці - сьогодні можна. Розговорилися. Конотопчанин, він закінчив тринадцяту школу - у залізничному мікрорайоні, працював слюсарем вагоноремонтного заводу, на інших підприємствах міста. Вагонником Віктор Череп став у дев’яносто дев’ятому, із двохтисячного - дефектоскопістом допоміжного цеху.

    Чим займається дефектоскопіст допоміжного цеху? Та тим же, що й тисячі залізничників цього фаху - виявляє приховані тріщини в металі, у найважливіших деталях вантажного вагона. Не стану розписувати, чим загрожує дефект автозчепу чи колісної пари: відомо кожному. Співрозмовник же сказав: «Робота моя дуже відповідальна. Це ж усе безпека руху. Про неї думаєш щосекунди. І краще перестрахуватися, ніж недодивитися. Дуже відповідальна справа».

    - Я так розумію, що ви йдете із депо. І…

    - Не хочеться залишати колектив. Тут друзі… Тут, даруйте за високе слово, душу вкладав…

    - Але змушені.

    - Ніхто мене не змушував. Навпаки. Керівництву було б спокійніше бачити мене за дефектоскопом, ніж когось іншого. Дефектоскопістами не народжуються. Ними стають, але для цього потрібен досвід, практика не одного дня чи місяця. Але треба давати дорогу молодим.

    - Заміну собі підготували?

    - Так.

    Віктор Никифорович називає прізвища жінок. І додає:

    - Фізично тут жінкам важкувато, але вади металу вони бачать і бачитимуть. Сумлінні, відповідальні. Проблем, сподіваюся, не виникатиме. Роботу треба - вагонів у ремонті побільше. Бо не буде вагонів - кому той дефектоскопіст потрібен...

    Чим займатиметься Віктор Никифорович на пенсії? Без діла не сидітиме. Має золоті руки, тож заняття завжди знайдеться. Тим паче, що живе він не в багатоквартирному будинку, як мовиться, не на поверсі. У своїй садибі ледь ступив - і вже є діло для господаря. Говорить про онуків, про ліс і гриби, про сад... Звичайні плани пенсіонера. «Аби лиш здоров’я було», - завершує розмову дефектоскопіст допоміжного цеху експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп Віктор Череп. Очевидно, що ще не одне дерево посадить у власному саду. Не один врожай збере Віктор Никифорович.

    Микола ПАЦАК

    Повага людей - найцінніший скарб

    Залізнична медицина може гордитися своїми фахівцями, їхнім професіоналізмом, чуйним, уважним ставленням до пацієнтів. У цьому впевнилася ще раз, коли спілкувалася з професіоналами з Коростенської поліклініки.

    Всі, хто хоч єдиний раз зустрічався і спілкувався з лікарем-дерматовенерологом Миколою Петровичем АКСЬОНЕНКОМ, неминуче потрапляє під чудовий позитив його особистості. І, взагалі, гарна атмосфера, позитивна енергія царить у його кабінеті.

    Разом із медичною сестрою Оленою Миколаївною КРЕКТУН, з якою працюють разом з 2007 р., кожному пацієнту вони приділяють максимум уваги, вміють поспівчувати, призначити ефективне лікування. Саме тому багато людей вважають М.П. Аксьоненка одним з найкращих лікарів залізничної поліклініки ст. Коростень і дуже просили про нього написати.

    - Я народився у звичайній сім’ї. І дитинство моє було також звичайним, але згадувати про нього приємно завжди. Як писала Ліна Костенко, «… душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там». У нашій дружній родині ніколи не було лікарів, але моя матуся була справедливою, чесною людиною, яка любила та розуміла інших. Її вислів, який вона часто повторювала: «Як ти ставишся до людей, так і вони будуть ставитися до тебе», запам’ятався мені на все життя. Саме любов до людей і покликала мене стати лікарем. І вважаю, що лікар - це не робота, лікар - це дар. У всякому разі кожний лікар повинен до цього прагнути, - твердо впевнений Микола Петрович.

    Після успішного закінчення школи, Микола без зайвих вагань відразу вступає до Київського медичного інституту ім. Богомольця, який закінчив у 1983 р.

    - Нас вчили добре, дали міцні, грунтовні знання. Знання, які я до цих пір успішно використовую на практиці, але первинну наукову базу я отримав зі шкільною лави, - розповідає М.П. Аксьоненко. - В наш непростий час досить багато хворих. І до кожного потрібно підібрати «ключик», викликати довіру, бажання, необхідність лікуватися. Щоб пацієнт відчув, що він для лікаря не байдужа людина, - впевнений Микола Петрович.

    Кожного дня до кабінету дерматовенеролога існує черга. Приїздять люди з лінії, звертаються діти, навіть хворі з дільниці міської поліклініки. І ніколи нікому Микола Петрович не відмовив, за що його і поважають люди.

    Своє доброзичливе ставлення до людей він зумів передати і двом синам, які отримують освіту у Київському політехнічному інституті. А дружина, Наталія Олегівна, художник за фахом, наділила їх почуттям прекрасного.

    Віолетта ЧУМЕЛЬ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Милує око дітей та гостей з усіх волостей»

    Турбота про відпочинок, оздоровлення не лише працівників залізниці, а й їхніх дітей уже традиційно є одним із завдань керівництва столичної магістралі та галузевої профспілкової організації Південно-Західної. Нинішнього року виконувати його дещо важче. Адже через окупацію Криму Росією неможливо організувати релакс на євпаторійському узбережжі у пансіонаті «Променистий», який належить Південно-Західній залізниці. Тому головний акцент в організації відпочинку дітей нинішнього літа робиться на оздоровчі табори, що розташовані на материку.

    ЩОБ ГАРНО ВІДПОЧИВАЛОСЬ

    Один із них - «Дубки», що у розпорядженні Жмеринської дирекції залізничних перевезень. До речі, цими літніми днями йому виповнюється 50 років. Цей заклад - у мальовничому місці Подільського краю, неподалік від Жмеринки, де сама природа створила найкращі умови для відпочинку. Тут чудовий дубовий ліс, поруч й річка, на берегах якої облюбували місця для дачних ділянок багато жмеринчан… А сам табір включає спальні корпуси, їдальню, клуб, обладнані за усіма санітарними умовами та із врахуванням сучасного дизайну. Також тут є плавальний басейн, спортивні та інші майданчики, призначені для відпочинку і розваг дітвори.

    Нещодавно сюди завітали триста перших відпочивальників. Причому це діти не лише залізничників із території Жмеринської дирекції, а й з Київської та Козятинської. Попереду ще два заїзди. Тож літні канікули для дітвори розпочалися серед природи.

    А щоб дітям влітку гарно відпочивалось, довелось немало потрудитись їхнім батькам та й дідусям. Декілька років тому між відокремленими підрозділами нашої залізниці, профспілкові організації яких належать до складу Жмеринського територіального комітету, були закріплені окремі кімнати, спальні корпуси, територія та споруди. В них трудові колективи власноруч виконують ремонт, наводять належний порядок. Точніше, створюють відвідні умови для відпочинку дітлахів.

    От і нинішньої весни тут трудились ремонтні бригади практично з усіх цих колективів. Та чи не найбільший обсяг робіт виконали фахівці локомотивних депо Гречани, яке очолює Анатолій ШИНДЕР, та їхньої колеги - Жмеринки, під керівництвом Миколи САМОЙЛЮКА. Вони провели ремонт у другому спальному корпусі, де одночасно розмістяться до ста дітей. Тут замінено віконні блоки, пофарбовано стіни, двері. Відремонтовані і частково замінено меблі. Словом, створені усі умови для відпочинку.

    Чималий обсяг робіт виконали й фахівці Жмеринського будівельно-монтажного експлуатаційного управління, яке очолює Валерій МИХАЛЬЧИШИН. Уже традиційно зодчі займались ремонтом кухні та їдальні. Завдяки їх старанням у цих приміщеннях не лише створено затишок, а й належні санітарно-гігієнічні умови. Крім того залізничні будівельники оштукатурили триповерховий спальний корпус, упорядкували територію, виклали тротуарною плиткою доріжки. Про змагання і зайві витрати.

    Над благоустроєм території чимало потрудились і працівники Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень, яку очолює Володимир СВИСТУН. Вони облаштували клумби, газони, висадили декоративні кущі та дерева. Усе це прикрашає табір та милуватиме око дітей та гостей, як пожартувала директор цього дитячого закладу Ела Гриценко, - з усіх волостей.

    Свій внесок зробили й інші трудові колективи. Здебільшого вони займались облаштуванням кімнат у першому спальному корпусі, де відпочиватимуть найменші діти. Між ними вже не перший рік виникає змагання на краще облаштування кімнат. Серед тих, хто краще відремонтував та облаштував меблями кімнати для відпочинку дітей, називались Жмеринська вагонна дільниця, локомотивне депо Жмеринка, Вінницькі дистанції колії та сигналізації і зв’язку, Хмельницька вагонна дільниця, вагонні експлуатаційне та ремонтне депо Жмеринка і деякі інші.

    Тож обсяг робіт виконано чималий. Втім і витрати були значні. Адже кожен відокремлений структурний підрозділ самостійно закупляв будівельні матеріали, направляв у табір свою ремонтну бригаду. Причому не лише із Жмеринки, а й з Вінниці та Хмельницького, відстань до яких доволі велика. Тож і на пальне довелось витратитись. Сиджу і думаю: для чого тоді зайві витрати? А чи не дешевше було б централізовано організувати ремонт, причому тими фахівцями, які найкраще уміють це робити? Скажімо, працівники будівельно-монтажного експлуатаційного управління. А їм на це перерахувати кошти із інших структурних підрозділів, чи й централізовано, адже усі вони відносяться до одного територіально-галузевого об’єднання.

    Та цього не було зроблено. Очевидно, саме тому спеціальна комісія із управління столичної магістралі, яка відвідала «Дубки» наприкінці травня, виявила чимало недоліків у підготовці табору до оздоровчого сезону. На це звернув увагу під час однієї з весняних апаратних нарад начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН.

    Тож довелось окремі ремонтні роботи поновити, щоб усунути виявлені недоліки. На це витрачено також чималі кошти. Але, головне, дитячий табір підготовили до прийому юних відпочивальників.

    Традиційно, через декілька днів після першого заїзду, а саме 18-го червня, відбулось урочисте відкриття ювілейного - п’ятдесятого сезону відпочинку у таборі «Дубки». З цієї нагоди відбулися урочиста лінійка, концерт, за участю самих відпочивальників, та традиційне запалення вогнища.

    «І МОРЯ НЕ ПОТРІБНО…»

    Чи сподобалось перебування у таборі першими днями - цікавило мене при відвідинах оздоровниці. Опитати усіх дітей не було можливості. А от думки багатьох почув. Вони схожі, тому наведу лише деякі.

    - Я вже не вперше відпочиваю у «Дубках», - зізнається дев’ятирічний Максим ПОДОЛЯН. - І на цей раз мене приємно вразили зміни, які тут відбулись. Спортивні майданчики оновлено, тож буде де грати у волейбол, бадмінтон... А, головне, я зустрів своїх друзів, з якими не бачився з минулого року. Думаю, відпочинок буде веселим.

    - Мені теж доводилось раніше відпочивати у цьому таборі, - розповідає десятирічний Андрій ШЕВЦОВ. - Тому й нинішнього року із задоволенням сюди приїхав. Думаю, що відпочинок буде цікавим. Головне, щоб у басейні дозволяли більше плавати, тоді і моря не потрібно.

    - Я тут уперше, - говорить семирічна Оксана ГНАТЮК. - Спочатку було боязко. Але я вже подружилась із дівчатками у нашій кімнаті та й з іншими. Тепер мені тут подобається.

    - Перший заїзд відбувся 14 червня, - розповідає директор дитячої оздоровниці Елла ГРИЦЕНКО, - під час якого ми прийняли триста дітей. А всього має бути три таких заїзди. Думається, нинішнього року буде достатньо охочих. Ми, а це - старша вожата Анжела ПУГАЧ, методист Людмила БІЛА, психолог Юлія БІЛЯЄВА, інструктор по спорту Світлана ШЕВЧЕНКО, керівник гуртка бального танцю Єлизавета ГРИЦЕНКО, а також інші вожаті, кухарі, медики.., забезпечимо хороший та цікавий відпочинок хлопчикам та дівчаткам. У їхньому розпорядженні буде клуб, де проводитимемо різноманітні конкурси, демонструватимемо кінофільми, організовуватимемо концерти. Будуть у нас виступати артисти естради та цирку. Для них підготовлено спортивні майданчики, басейн. Словом, зробимо усе належне, щоб дітям у таборі було цікаво та затишно і вони у нас оздоровились та гарно відпочили.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    На принципах довіри

    Валентина КУЗЬМИЧ - головний бухгалтер Київського загону відомчої воєнізованої охорони. Людина із типовою трудовою біографією. Завзята у роботі, лічить свій трудовий стаж уже десятиліттями. Ця вродлива жінка із тонким шармом викликає захоплення у людей, які її оточують. Цікавий співрозмовник, щаслива із своїми дітьми та онуками.


    Колектив бухгалтерії Київського загону відомчої воєнізованої охорони - Ірина ШУТИЛО,
    Олена МАКАГАНЧУК, Валентина КУЗЬМИЧ, Валентина БУТІНА, Тетяна МАРЧЕНКО, Оксана МАНОХА


    Начальник Київського загону воєнізованої охорони Олександр ЗАДОЯ вітає Валентину КУЗЬМИЧ із Днем бухгалтера.

    ЯК І В ПЕРШІ РОКИ

    У 1987 р. Валентину Петрівну прийняли на роботу бухгалтером до Київського загону відомчої воєнізованої охорони. Потому піднялася сходинками службової кар’єри до посади економіста, а згодом очолила колектив бухгалтерії. Сьогодні вона - головний бухгалтер цього підрозділу. Її переваги - це професійність, досвід, уміння у відповідальні моменти прийняти вірне рішення. Головне в житті - і це одне із правил Валентини Петрівни - працювати за принципом довіри. І друге правило, що при виборі професії потрібно використовувати формулу «хочу-можу-треба». І ще одне, коли робота приносить задоволення - тоді людина щаслива.

    - Навіть незчулась, як промайнули роки, - починає свою розповідь Валентина Петрівна. - Все навкруги змінилось, але ставлення до роботи у мене залишилось таким же, як в перші роки самостійного життя, коли починала свою трудову діяльність диспетчером у колгоспі «Прикордонник» Львівської області. Потім - головним бухгалтером у Старочорторийській сільській раді на Волині, далі - завідувач сектором обліку та фінансів Маневицького райкому ЛКСМ України. Пізніше - переїзд до Києва і робота у загоні воєнізованої охорони. Відтоді 27 років тут працюю.

    З ПОВАГОЮ ДО ТОЧНОСТІ

    Саме на Волині у селі Старий Чорторийськ у сім’ї колгоспника Петра Федоровича та Марії Іванівни Косенків народилась Валентина. Дитинство пройшло у краї лісів, річок та озер, які по праву вважаються одними з найчистіших водойм по всій Європі.

    Валентина добре навчалася в школі. Прихильно ставилася до точних наук. Дуже любила біологію, природу. Тож по закінченні школи вирішила вступати до Львівського державного університету ім. І. Франка, на біологічний факультет. На жаль, не вистачило одного балу. Посумувавши, Валя вирішила часу не гаяти й пішла працювати бухгалтером у колгосп. Тішило те, що все таки трудилась серед мальовничої природи.

    На моє запитання, що сторонній людині праця бухгалтера може здатися нетворчою, Валентина Петрівна відповідає: «Не вірте! Робота бухгалтера - це живе спілкування, вдосконалення облікового процесу, робота в різних інформаційних системах, пошук нових шляхів у сфері підвищення ефективності обліку. Це постійна пісня цифр! І творча складова в нашій професії не менша, ніж в інших сферах. Справді, вона вимагає посидючості та доскональності, вміння доводити розпочату справу до кінця. Ведення бухгалтерського, податкового обліку, формування бухгалтерської та податкової звітності вимагає повної зосередженості та серйозності, навіть скрупульозності. Втім, постійна самоосвіта, знайомство з новими змінами у законодавстві - звичайна складова наших трудових буднів, і для мене це цікаво, - каже пані Валентина».

    Взаємні повага та допомога між всіма підрозділами загону відомчої воєнізованої охорони, напевно, є основною запорукою успіху. Це допомагає виконувати завдання, що стоять перед колективом, і максимально націлює на ефективну взаємодію з усіма структурними підрозділами залізниці та служби. Адже саме це дозволяє вчасно та достовірно сформувати звітність, уникнути фінансових і податкових ризиків. Тому одним з основних завдань є підвищення ефективності співробітництва з фахівцями усіх структур.

    У ВИРІ ВИПРОБУВАНЬ

    Валентина Петрівна із залізницею пов’язала велику частину свого життя. І навіть не лише виробничого, а й особистого. Коли у 1983 р. вийшла заміж, чоловік Віктор Захарович працював у вагонній дільниці ст. Київ-Пасажирський провідником пасажирського вагона. На жаль, у 2000 р. Віктор раптово помер. Доля підготувала їй жорстоке випробування. Валентина залишилась одна з двома дітьми-підлітками: сином Віталієм то донькою Вікторією й дуже обмеженими засобами для існування. Повний розпач, як жити далі, без коханої людини? Як правило, розраджувала робота і турбота за дітей. «Було нелегко переборювати життєві труднощі, душевні та фізичні болі, але, коли є куди йти і для кого жити - не зважаєш ні на що», - згадує зі смутком на очах Валентина Петрівна.

    Власне робота для нашої героїні справді має велике значення. Навіть те, що у кабінеті головного бухгалтера практично весь день відкриті двері, і кожний може зайти не лише у фінансових справах, а й сприйняти на якусь мить Валентину Петрівну за секретаря, говорить про її відкритість. Вона завжди готова надати консультацію й пораду. Валентина вважає, що у неї добре розвинена інтуїція, тож людей відчуває легко і відразу. Насправді це - людяність, що ґрунтується на професійному підході й культивується у колективі.

    Робочий день у Київському загоні відомчої воєнізованої охорони починається з планерки: ставляться конкретні завдання, вирішуються поточні питання. Тут відчувається робоча атмосфера. Підлеглі разом із головним бухгалтером та начальником загону Олександром ЗадоЄю вирішують виробничі питання. «Основні наші зусилля, крім охорони вантажів, спрямовані на виконання завдань з охорони залізничних об’єктів. Сьогодні за угодами працівники загону забезпечують охорону понад 12 об’єктів Південно-Західної магістралі. У тому числі 5 об’єктів стратегічного значення, таких як залізничні мости. А якщо є договори, то відповідно є тут і фінансова складова», - говорить Валентина Петрівна.

    Якось непомітно мені вдається переключити пані Валентину на її особисте життя. Бачу, як у неї аж ніби засвітились очі, коли вона починає говорити про своїх дітей та онуків. Валентина пишається, що її діти продовжили династію залізничників. Після закінчення Київського університету залізничного транспорту прийшли працювати на столичну магістраль. Син пішов по стопах батька - працює в вагонній дільниці начальником пасажирського поїзда, а донька, як і мама, - надала перевагу фінансовій справі - провідний економіст Укрзалізниці. А ще Валентина Петрівна обожнює власних онучок: Мілану та Аріну. І хоче, щоб їхня родина збільшувалась і дитячі голоси наповнювали її дім.

    БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

    - Які якості особливо важливі для бухгалтера?

    - По-перше, високий професіоналізм. По-друге, бухгалтер повинен бути людиною чесною і дуже відповідальною.

    - Вважається, що бухгалтер постійно затримується на роботі допізна...

    - Зараз це буває нечасто, але під час формування звітності необхідність така деколи виникає. Ми таких ситуацій намагаємося уникати, адже всі жінки поспішають після роботи додому.

    - Що побажаєте колегам у зв’язку зі святом?

    - Напередодні професійного свята - Дня бухгалтера, бажаю професійних успіхів і удач, творчої наснаги, здійснення всіх планів, а також міцного здоров’я, чудового настрою, простого людського щастя і мирного неба!

    До речі, здавалось би, у цілком чоловічому підрозділі, яким є служба відомчої воєнізованої охорони, працює 5 відсотків жінок. І це не лише бухгалтерія.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Воля є - перемоги не забаряться

    Металеве рукостискання, боротьба на руках - такі синоніми застосовують, коментуючи змагання з армрестлінгу. Важкоатлети Південно-Західної неодноразово доводили: під час галузевих спартакіад їм немає рівних. А чи є перспективна молодь? Відповімо позитивно. І в гирьовому спорті, і у спорті міцних рукостискань.

    М’ЯЗИ ЗАЛИШИЛИСЬ НА МІСЦІ

    Доведено: під час змагань на XVI Спартакіаді саме у секторі із арм-рестлінгу та підняття гирі була спокійна обстановка. Ні тобі войовничих зауважень на адресу суперника, як це іноді буває під час футбольних баталій, ні нервових ситуацій, як на волейбольному майданчику. Воно і зрозуміло: у силових видах спорту змагаються міцні чоловіки. Тут поруч із кремезними атлетами немає місця для зневажливих назв людини. Маю на увазі, що матюків, на відміну від гри у шкіряний м’яч, не почуєте.


    У двобої між козятинцем Андрієм ПАВЛОВСЬКИМ (праворуч) та киянином Олегом АНДРІЯШЕМ
    суддя змагань Владислав МОСТОВОЙ застосував спеціальну стрічку. Для зчеплення правих рук.

    Кожний з тих, хто підходив до столу для того, щоб зайняти вигідну позицію, на перших порах хвилювались. Але за принципом - ані пари із вуст. Треба думати: як краще здійснити захват долоні суперника аж до фаланг пальців. І тут розслаблятися не дають судді - представники Київської федерації з армрестлінгу Владислав МОСТОВОЙ та Олександр СОРОКІН. Від їхнього погляду нікуди не зникне жодна помилка суперників. Потрібно - зупинять схватку, зроблять зауваження.


    В руках Максима БЕЗПАЛОГО сили хоч відбавляй.

    - Корпус можна обертати для посилення ефекту схватки. Стежте за тим, щоб «замок» не розташовувався на великій відстані по відношенню до плеча. У противному випадку у вас буде дуже невдале положення. Основні зусилля спрямовуються на зап’ястя й тому підвищується можливість одержати травму, крім того, буде дуже важко вийти з такої позиції, нагадували раз по раз судді. І це, врешті-решт, дозволить уникнути травм справжнім атлетам.

    Чим займаються вболівальники? Бачу, як хвилюється за власного племінника Олега АНДРІЯША важковаговик, неодноразовий чемпіон дорожніх спартакіад, ветеран гирьового спорту, машиніст електровоза локомотивного депо Київ-Пасажирський Віталій АНДРІЯШ. Річ у тім, що Олег на подібних змаганнях вперше. Йому, нинішньому майстру цеху технічного огляду локомотивів із того ж таки депо, з юних років подобалася спортивна боротьба. На татамі більше простору, а тут за спеціальним столом користуватися власними вміннями потрібно миттєво.

    - Чим меншим буде кут між вашим плечем і передпліччям, тим більшу силу ви зможете застосувати, іншими словами більша кількість м’язів буде в роботі. Кулак повинен бути розташований приблизно на середині грудей, а плечі - паралельні столу, - нагадує раз по раз В. Мостовой.

    І це врешті-решт допоможе конотопцю, фрезерувальнику вагонного депо Сергію ШАПОВАЛУ (вага до 70 кг), знайомому вже вам киянину Олегу АНДРІЯШУ (вага до 90 кг), черговому по станції Полонне Олександру МАЦИШИНУ (вага понад 90 кг) стати призерами.

    Використовувати масу тіла для нахилу руки суперника вміють І. ГОШКО (Коростенська дирекція) І. ПЕТРУНЯ (Конотопська дирекція залізничних перевезень), В. ЧЕРНИШ з управління Південно-Західної, за ними «срібло». Третє місце у відповідних категоріях вибороли А. ГАЛОВСЬКИЙ, А. ПАВЛОВСЬКИЙ, С. ПОРХУН (Козятинська дирекція залізничних перевезень). Цього разу м’язи у кожного із спортсменів залишились на потрібному місці. Тобто обійшлося без травм!


    «Жінка любить ласку, гиря - магнезію!», - вважає Олег ЧУМАКОВ

    ПІВТОРА ПУДИ У РИВКУ - НЕ ПРОБЛЕМА

    Гирьовики - народ надто розважливий. Дивлюсь, як розминається майстер гирьового спорта України, майстер міжнародного класу Віталій Андріяш (вага - понад 90 кг), і вкотре розумію: його особисті рекорди - від постійного тренування. І справа не лише у «чавунній» мускулатурі. Високий рівень дихальних можливостей залежить від підготовленості дихального апарата, правильного ритмічного дихання. Нерідкі випадки, коли атлети не працюють над постановкою вдихання - видихання й через це не підвищують досягнення на своєму рівні. Як мовлять, втратити ритм через перебої у дихальному процесі - раз плюнути. А там - програш.


    Незабаром охоронцю із Хутір Михайлівської дистанції колії Ігорю ПЕТРУНІ
    належить зустрічатися із сильним суперником. Масаж рук партнеру по команді проводить Сергій ШАПОВАЛ.

    Скільки встигнеш разів провентилювати власні легені - тим краще. Варто дихати глибоко й ритмічно, включаючи й так називане діафрагмальне дихання, робити повний і інтенсивний видих. У міру підвищення рівня тренованості активний подих стає органічною частиною рухів й уже не вимагає фіксації на ньому уваги спортсмена. Незважаючи на власний вік - «50 із гаком», вже під час змагань півторапудову гирю «вириває» у сумі 204 підйоми. При чому на праву руку Віталія Віталійовича цього разу прийшлися аж 161 ривок. Чемпіон був небагатослівним. Вважає, що можна було підкорити б і більше ваги. Як підтвердження його рекорди, про які писали раніше. Адже у ривку гирю-трьохпудовку під час VII Спартакіади Укрзалізниці у 2012 р він підіймав 171 раз лівою рукою й 225 - правою. Отже, під час нинішньої XVI Спартакіади Південно-Західної залізниці Віталій Віталійович вирішив поберегти сили. Сподіваємося, все у нього іще попереду.

    Щоб зробити гирьову ручку більш-менш шершавою монтер колії із Київської дистанції колії Олег ЧУМАКОВ (вага - до 70 кг) перед змаганнями вирішує відшліфувати її поверхню «нульовкою». Наждачний папір дозволяє зняти заіржавілий шар заліза. Це має уберегти від появи мозолів та рваних ран. Не слизькою, не зважаючи на піт на долонях, дужка гирі може залишатися і завдяки магнезії. Без цього порошку неможливо втримати снаряд у руках протягом 10 хвилин за інтенсивних ривків. Саме для того, щоб металеву поверхню зробити якомога сухою, і застосовується магнезія. Як підготуєшся, так і рванеш. У категорії до 70 кг саме Олегу Чумакову рівних не було. Сто ривків - правою, сто - лівою. І «золото» - в активі.

    Непогані перспективи у 19-річного оглядача-ремонтника з Конотопа Максима БЕЗПАЛОГО (вага - до 90 кг). Його рекорд (до речі, перший у житті) - 210 ривків. На думку бувалих спортсменів, Максиму поки що не вистачає досвіду. Тренування в спортивному гуртку при Конотопському залізничному училищі, яке він нещодавно закінчив, то лише початок на шляху здолання перших перешкод. Серед перспективних гирьовиків назвемо Дмитра ГЕРАСИМЧУКА та Сергія ГОЛОСАЯ (Козятинська дирекція залізничних перевезень), Івана КОВАЛЕНКА (управління Південно-Західної залізниці), Михайла КОВАЛЯ (Жмеринська дирекція залізничних перевезень). Земляк, колега та ровесник Максима Безпалого Станіслав ПОЛЬШИН, який нещодавно прийшов із служби у війську, пообіцяв перевершити власний рекорд у 91 ривок. Що ж, якщо є воля - перемоги не забаряться.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Господиня казкової оселі

    Здавна наше чудове місто - столиця Древлянського краю - славиться умільцями творити красу. І не лише у сфері декоративно-прикладного мистецтва, але й на подвір’ях власних осель. Найкрасивіше та найзаквітчаніше обійстя в Коростені кілька років поспіль визначається у Галини Петрівни ЧЕРЕПАНСЬКОЇ - медика-лаборанта відділкової залізничної поліклініки.

    Ця мила жіночка душею й серцем любить квіти, цікавиться квітковими новинками, використовує спеціальні засоби догляду за кожним різновидом окремо. А ще майстерно, з тонким смаком складає ікебани, букети, композиції.

    - Згадуючи дитячі роки, неодмінно на пам’ять приходять квіти, бо на батьківському дворі було їх завжди багато. Вони вражали своєю красою, радуючи очі різнобарв’ям на клумбах, газонах. Тому нічого несподіваного у тому, що любов до барвистої краси передалася й мені, - посміхається Галина Петрівна. - Але серйозно займатися квітами почала 15 років тому, коли виросли діти. Квітникарство стало моїм другим «я».

    І дійсно квіти ростуть усюди. Їх безліч. Мабуть, легше назвати ті, яких немає. Починаючи з ранньої весни і до пізньої осені вони приваблюють своєю казковою красою та тонким ароматом як господарів, так і сусідів, перехожих. А розкішні білосніжні хризантеми радують родину та гостей навіть на Новорічні свята.

    І взагалі. Подвір’я сім’ї Черепанських вражає своєю неповторністю: тут і дивовижна альпійська гірка, і компактний ставочок з прекрасними ніжними біло-рожевими водяними ліліями, клумби різних конфігурацій, комфортна витончена альтанка, оповита клематісами. Велика кількість горщикових рослин, що викликають гарний настрій і додають відчуття гармонії.

    - Кожного року у мене з’являється досить багато новинок. Ті квіти, що вважались дикими, завдяки невтомній праці селекціонерів, стали садовими, напрочуд гарними. Широко користуюся інтернетом, поповнюючи свої знання по квітникарству. Особливо люблю гортензію з величезними синіми, блакитними та рожевими «шляпками», - розповідає Галина Петрівна. - Так, ландшафтний дизайн охопив мене надовго і серйозно, - констатує моя співбесідниця.

    Свою любов до квіткової краси Г.П. Черепанська перенесла і до службових кабінетів. Відділкова лабораторія нагадує квітучий оазис. Приємно радують очі різноманітні кімнатні рослини в коридорі, на підвіконнях, рослини плетуться по стінах. Така неповторна краса нікого не залишає байдужим.

    P.S. До речі, Г.П. Черепанська неодноразово визначалась у конкурсі-рейтингу «Гордість міста», що цілком заслужено й справедливо.

    Варто додати, що подружжя Черепанських виростили трьох синів. Чудових синів, які закінчили вищі учбові заклади. І яким зуміли передати любов до рідної природи, уміння милуватися її неповторною красою, берегти та примножувати її багатства.

    Віолетта ЧУМЕЛЬ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05