РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 24 (27 червня 2014)
  • Випуск №24 27 червня 2014
    Зміст
    1. Вітаємо!
    2. На стадіоні «Локомотив» славили залізничників (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. Молодь наступає (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    4. Скільки коштує бронежилет від запроданця? (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    5. До уваги громадян, які приїхали з Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим, міста Севастополь (Прес-центр Укрзалізниці)
    6. На них чекають (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. Що є радістю для ветерана? (Наталія ГОРОШАНСЬКА)
    8. Залізниці потрібні магістри (Оксана КЛИМЧУК)
    9. Ніхто не забутий. Ні на словах, ні на ділі (Никифор ЛИСИЦЯ)
    10. Юрій ДЕРПАК: «ДОНОРСТВО ВИХОВУЄ в людині високі МОРАЛЬНІ ПРИНЦИПИ» (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    11. «Запрошуємо… на матч-реванш» (Анатолій САДОВЕНКО, Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    12. О венгерских вокзалах, локомотивах и не только… (Сергей ПЕТРУНЬКИН, инженер техотдела Конотопской дирекции железнодорожных перевозок.)
    13. Її радість - в дітях, її щастя - в родині (Віолетта ЧУМЕЛЬ)
    14. Випускний (Фото Германа ВАСИЧКА)

    Вітаємо!

    Шановні колеги!

    Прийміть найщиріші вітання з нагоди Дня Конституції України!

    Усі ми прагнемо, щоб у нашій державі панували злагода і громадський порядок.

    Основний Закон України покликаний об’єднати суспільство навколо демократичних принципів та національної ідеї. Дотримуючись положень Конституції, ми зможемо гідно витримати будь-які випробування і зміцнити нашу державність.

    Нехай любов до України надихає вас на добрі справи, а свято додає сили надалі працювати на благо держави та залізничної галузі. Бажаю вам та вашим родинам міцного здоров’я, миру, добробуту та здійснення всіх мрій!

    Генеральний директор Укрзалізниці

    Б.Я. Остапюк


    Шановні залізничники!

    Прийміть щирі вітання з Днем Конституції України!

    28 червня ми віддаємо данину поваги Основному Закону нашої країни, як головному фактору консолідації суспільства, збереження в ньому миру та стабільності.

    Наша Конституція втілила в собі спадкоємність та багатовіковий історичний шлях України, її одвічне прагнення бути незалежною сильною державою із соціально орієнтованою політикою, непорушними гарантіями прав і свобод людини.

    Дорогі колеги, в цей день зичимо вам здоров’я, успіхів у всіх добрих справах і починаннях, мирного й благополучного життя та впевненості у завтрашньому дні!

    Начальник залізниці

    О.М. КРИВОПІШИН

    Голова Дорпрофсожу

    О.М. ЛОГОШНЯК


    На стадіоні «Локомотив» славили залізничників

    Від традицій - до нових відкриттів у міні-футболі, волейболі, армрестлінзі, гирьовому спорті, змаганнях з тенісу та шахових турнірах. Саме так сміливо можна назвати XVI Спартакіаду трудових колективів Південно-Західної залізниці, що відбувалась на стадіоні «Локомотив» протягом 19 - 21 червня п.р. Вона дозволила назвати серед призерів імена досвідчених спортсменів-аматорів. Порадувала і талановита молодь.

    Оскільки турнірний графік, як і у попередні роки, мав чималий змагальний горизонт, пропонуємо журналістський звіт у двох номерах «Рабочего слова».


    Щасливе закінчення Спартакіади.

    ДЕ ВИХОВУЮТЬ КРАЩИХ БОМБАРДИРІВ?

    У першому матеріалі - розповідь читачам про змагання з міні-футболу та волейболу.

    Існує розповсюджена фраза: «У міні-футбол вміє грати кожний». Тим не менш у матчах між п’ятьма залізничними дирекціями та командою управління столичної магістралі довелося констатувати: тактичний рівень деяких збірних не відповідає рангу турніру. Двадцять п’ять забитих у ворота управлінців голів проти шести «куль», які вони вдало пробили у сітку через голкіперів зі Жмеринки, Конотопа, - це доказ того, що під час серйозних матчів потрібні не лише азарт, але і вміння діяти стратегічно. Певен, якби пліч-о-пліч із талановитими нападниками Андрієм ТКАЧЕНКОМ та Дмитром КАПРАНОМ були подібні форварди, дефіцит забитих голів управлінцями був би подоланий. І все ж з кожною грою майстерність управлінців зростає, як і їхнє прагнення здобути перемогу.

    Очевидно, що команди підійшли до старту Спартакіади у різному ігровому стані. В одних він напрочуд добрий, а деякі, якщо говорити щиро, перегоріли. Треті, створюється таке враження, забули про дисципліну на футбольному майданчику. Але, якщо все ж таки не забувати про те, що до складу аматорських команд залучити достатньо захисників, нападників, голкіперів не так то й просто, то можна сказати, без зайвих перебільшень: кожна дирекція надіслала достойних гравців. Тому представники Київської (ДН1), Коростенської (ДН4), Конотопської (ДН5) дирекцій грають цікаво.


    В атаці - Київська дирекція залізничних перевезень.

    Три поразки зазнали члени команди з Козятинської дирекції. 12:15 таке співвідношення забитих та пропущених м’ячів. Не по «зубах» цього разу команді, де кращим воротарем залізниці під час минулих турнірів вважали Дмитра Свінцицького, стали їхні суперники зі Жмеринки, Києва, Коростеня і Конотопа. Можливо, справа у тому, що не було на стадіоні Володимира Тучака? Саме йому в усі часи вдавалося регулювати емоційний фон колективу. Але цього разу п’яте місце забезпечено.

    Чи спартакіада, чи дорожний турнір з великого або міні-футболу для багатьох жмеринчан - все одно. Як завжди на висоті - гравець команди із Жмеринки - Олег Квасневський. Відчувається, він вміє тримати на належному рівні престиж гравця-універсала. Далеко не кожному може бути даний шанс зіграти на дорожньому турнірі. Ловлю себе на думці: от якби на полі опинився цього разу чудовий форвард із локомотивного депо ст. Жмеринка Едуард Мельник. Він є сильним виконавцем задуманого всією командою. Володіє здібністю обіграти суперника один на один. Пересвідчувався неодноразово: Едуард має високий рівень відповідальності. Як виявилося, Е. Мельник не зміг завітати на Спартакіаду. Зате його місце надійно зайняв син. Антон - у повному бойовому порядку. Розбивши з величезним рахунком команди управлінців та козятинців, його товариші забезпечили собі четверте місце.


    Керівники служб управління столичної магістралі та призери
    Спартакіади - команда Київської дирекції залізничних перевезень.


    На велелюдному спортивному параді.


    Півшпагат - улюблена вправа конотопців.


    Волейбольний блок від конотопців - явище не з пересічних.

    Гру футболістів Київської дирекції варто відзначити за методику у нападі та захисті, що прогресує. Особисто мені сподобався футбольний квінтет у складі Вадима Благородного, Володимира Качана, Володимира Ситнікова, Павла Бічука, Богдана Короля. Контратаки під час гри з коростенцями дозволили киянам звести до нічиєї складну зустріч із сильною командою з берегів Ужа. Здалося, що не вистачило простору для маневру колегам Вадима Благородного на останніх хвилинах зустрічі із коростенцями.

    З числа приємно вражаючих футбольних прагматиків назву команду Коростенської дирекції. Серед тих, хто робить «характер» гри протягом не одного футбольного сезону, - Олександр Васянович, Юрій Василенко, Микола Дзюба, Сергій Бондарчук. Роль нападника у міні-футболі нівелюється. На полі атакують усі. Іноді навіть воротар. Саме через це гра стає більш динамічною, цікавою. «Срібло» - за коростенцями.

    Серед явних фаворитів - футболісти із Конотопа. Пригадую, як під час минулорічних футбольних баталій на Кубок начальника Південно-Західної магістралі, що відбувалися на початку вересня, один з гравців команди з Хутір Михайлівської дистанції колії Олексій Латиш пообіцяв: «Хутір своє слово ще скаже!». Пророчі слова. Гравці команди ДН-5 - Роман Харевич, Ігор Терехов, Олександр Джур, Ярослав Огієвський приємно подивували власною здібністю не лише чітко притримуватися конкретної схеми, але і змінювати її у залежності від «примх» суперників. Конотопці - серед кращих бомбардирів турніру. На знак перемоги (19 забитих голів - 5 пропущених) члени команди заспівали державний гімн України, славили також рідний Конотоп.

    КИЯНИ - ЛІДЕРИ У ЗАГАЛЬНО-КОМАНДНОМУ ЗАЛІКУ

    За браком місця на газетній шпальті повідомимо, що серед волейболістів столичної магістралі на першому місці опинилися кияни. Руслан Скиданчук, Сергій Майданович, Петро Маліновський, Дмитро Коваленко, Віктор Суприкін, Руслан Лозко, Юрій Залозний та Ігор Русін - вдало підібраний склад. Основу команди складають локомотивники з депо Дарниця. Серед призерів з волейболу - Конотоп, а третє - за любителями вільного м’яча з Козятина.

    Отже, завдяки перемогам футболістів, волейболістів та представників інших видів спорту Київська дирекція обійняла призове загальнокомандне місце.

    Процедура нагородження, яку провели організатори ХVI спартакіади столичної магістралі, продовжувалася понад півгодини. Церемонія вручення заслужених призів керівниками галузевих служб столичної магістралі пройшла доволі цікаво. Не забуто і про іменинників, які відзначили власні дні народження в акурат під час проведення Спартакіади. Футбольні м’ячі отримали головний інженер залізничного вокзалу ст. Київ-Пасажирський Сергій Маноха та оглядач-ремонтник Жмеринського вагонного депо Артем Висідалко.

    Незадовго перед тим, як капітан команди-переможниці - машиніст локомотивного депо ст. Київ-Пасажирський, рекордсмен з гирьового спорту Віталій Андріяш взяв участь у спуску прапора на знак закінчення спартакіади, сталося ось що. Петарди і вибухові пакети, яких вже вкотре за традицією пускають в атмосферу приватні піротехніки, завершили спортивне дійство. На честь всіх спортсменів-аматорів.

    У наступному номері ми підіб’ємо підсумки змагань із гирьового спорту, армрестлінгу, тенісу та шахового спорту. Тримаємо інтригу і щодо переліку переможців. Забігаючи наперед, скажемо: цікавого - безліч.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Молодь наступає

    Другий конкурс професійної майстерності серед оглядачів-ремонтників вагонів, який провели протягом останнього місяця в експлуатаційному вагонному депо Козятин, завершено. Нагадаємо: у першому такому заході визначався кращий оглядач-ремонтник вагонів саме у місцевому депо. Цього разу 11 лідерів серед оглядачів-ремонтників рухомого складу з вагонних депо Дарниці, Конотопа, Жмеринки та Козятина змагалися вже за звання кращого фахівця у своїй справі на Південно-Західній залізниці. Конкурсанти помітно хвилювались, але вже під час творчої частини - складання тестів за комп’ютером - відчувалася дружня атмосфера.


    Начальник галузевої служби вагонного господарства Віктор ДЗЮНИК (праворуч)
    вручає нагороду заступнику начальника експлуатаційного вагонного депо Козятин Олександру КИРИЛЮКУ.


    Переможець конкурсу Максим БЕЗПАЛИЙ.


    Володимир СТРЕТОВИЧ - норматив за 17 секунд? Легко!

    Як розповів член конкурсної комісії, заступник начальника експлуатаційного вагонного депо Козятин Олександр КИРИЛЮК, захід відбувався у декілька етапів. Його учасникам довелося продемонструвати і теоретичні знання, і практичне застосування досвіду під час технічного обслуговування рухомого складу з метою виконання галузевих нормативів.

    - Готуючи запитання для професійного тестування та й інших етапів конкурсу, ми намагалися підбирати їх таким чином, щоб вони, по можливості, відповідали вимогам сьогодення. Зокрема тим проблемам, з якими нам доводиться стикатися щодня під час роботи, - говорить Олександр Кирилюк. - Багато уваги приділялося «вузьким місцям» у сфері справності гальмівної системи вагонів. Це дуже турбує фахівців, тож додатково було включено дванадцять запитань, пов’язаних саме з такими несправностями. А при підготовці практичних завдань щодо технічного обслуговування рухомого складу ми знову використали чимало вимог із останніх телеграфних вказівок від керівництва галузі. Це доводить стару істину: кожний оглядач-ремонтник мусить відповісти на запитання про визначення всіх видів несправностей, про збереження небезпечних вантажів. Вивчення «на зубок» документів, якими необхідно користуватися впродовж робочої зміни, проходить червоним рядком під час кожних теоретичних іспитів. Якщо відповідь відмінна - це свідчить про те, що вони професіонали своєї справи.

    Рівень підготовки учасників конкурсу приємно вразив його організаторів, що й відзначив голова конкурсної комісії - начальник галузевої служби вагонного господарства столичної магістралі Віктор ДЗЮНИК.

    - Є позитив у тому, що серед конкурсантів - багато перспективних фахівців, - сказав він. - І це не просто молоді учасники, а високофахові спеціалісти. Зізнаюсь, коли побачив, як вправно виконує норматив з розбирання та збирання механізму автозчепу наш досвідчений оглядач вагонів пункту технічного обслуговування (ПТО) Бахмач Олександр ПАРКОВСЬКИЙ, адже зробив це за 22 секунди, подумав, що саме він стане переможцем цього етапу конкурсу. Однак згодом за перебігом подій я зрозумів: помилився. Троє його молодших колег виконали цей норматив менше як за 20 секунд. А Володимир СТРЕТОВИЧ (ПТО Київ-Волинський) взагалі показав результат у 17 секунд!

    Того дня наступ молоді на позиції більш досвідчених колег мав продовження. Так Володимир ВОЙТОВ (ПТО Могилів-Подільський) - єдиний з усіх учасників, хто помітив таку спеціально налаштовану для учасників «несправність» вагона, як неперехід важелів вантажного механізму через «мертву» точку. Словом, зумів попередити втрату сипучого вантажу через незакритий до кінця люк. Козятинець Павло САНДУГЕЙ був кращим на етапі конкурсу, де визначався переможець при заповненні довідки форми ВУ-45 (довідка про забезпечення поїзда справними гальмами). А дев’ятнадцятирічний Максим БЕЗПАЛИЙ (ПТО Конотоп) не лише став переможцем двох етапів, а й здобув загальне перше місце у цьому конкурсі професійної майстерності і став кращим оглядачем-ремонтником вагонів Південно-Західної залізниці.

    Коли спостерігаєш за роботою цьогорічного переможця Максима Безпалого з Конотопа, який прискіпливо оглядає рухомий склад, мимоволі на думку приходить, на перший погляд, неочевидна асоціація зі сніжним барсом. Плавними, але у той же час швидкими, вивіреними рухами Максим буквально то ниряв під вагон усім натренованим тілом та витягувався вперед, то різко повертав атлетичний корпус назад. При цьому не відводив уважного погляду від колісних пар та інших частин вагона. Наче справжній хижак, який слідкує за здобиччю. До речі, М. Безпалий відзначився і під час XVI спартакіади у змаганнях з армрестлінгу. Він зайняв перше місце у ваговій категорії до 90 кг (про це розповімо у репортажі про XVI спартакіаду у №25).

    До чільної трійки увійшли козятинці Сергій КОЗАЧЕНКО та Павло Сандугей. І саме вони представлятимуть столичну магістраль на найближчому конкурсі професійної майстерності на кращого оглядача-ремонтника вагонів Укрзалізниці, що відбудеться наприкінці літа на Одеській залізниці. Крім того, всі троє нагороджені грамотами галузевої вагонної служби столичної магістралі та грошовими преміями. Грамоти отримали й переможці кожного з чотирьох етапів конкурсу.

    А загальнокомандну перемогу святкували господарі, які лише за додатковими показниками випередили конотопчан. Не менш впертою була боротьба за третє місце, де вагонники зі Жмеринки лише на один бал випередили своїх колег з Дарниці.

    - Дякую всім учасникам конкурсу за ваше ставлення до професії, - сказав, підбиваючи підсумки, начальник галузевої служби вагонного господарства В. Дзюник. - Всі ми разом робимо одну важливу справу - забезпечуємо безпеку руху на залізниці. І той професіоналізм, який ви сьогодні показали, дозволяє зробити висновок, що вагонники здатні виконати поставлені перед ними завдання. Та й зміна у нас підростає чудова.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Скільки коштує бронежилет від запроданця?

    Залізничники взяли участь в акції «Підтримай Українську армію!». Про те, як відбувається цей добровільний захід у підрозділах столичної магістралі, «Рабочее слово» неодноразово інформувало читацьку аудиторію. Київ, Старокостянтинів, Щорс, Житомир, Вінниця, Жмеринка. Локомотивні депо, дистанції колії, автоматизації та зв’язку, вагонні підрозділи… Цей перелік можна довго продовжувати. Не залишилися осторонь і залізничні кореспонденти, перерахувавши одноденний заробіток разом із колективом управління столичної магістралі до бюджету українського війська. Наш народ не був войовничим і агресивним, але, коли заходила мова про захист рідної сторони, не було українським оборонцям рівних у силі та хоробрості.

    Тому і сьогодні у лиху годину нехай буде побільше військової амуніції у регулярних військах, в органах народної самооборони і так далі! Нехай не страждає від куль та осколків, від снарядів окупантів жоден солдат, доброволець, який захищає український народ! Головне, щоб прихильники російського фюрера, чи то пак, президента Російської Федерації, не сунули власні пики, що виглядають з люків бронетранспортерів, танків та вкритих брезентом вантажівок, які пруть крізь дірявий кордон з Україною. Ні зараз, ніколи!

    А війна тим часом точиться на Сході України. Гинуть воїни, гинуть від дій терористів та бандитів звичайні люди. Найманці, диверсанти, шпигуни під проводом головного розвідувального управління з-під московського Кремля, як полчища колорадського жука влітку на городі, хазяйнують на землях Донбасу. Тут зрозуміло: ворог в особі зовнішніх загарбників і внутрішніх заколотників згідно із планом Президента України має бути або вигнаний на російську територію, або знищений… Після 27 червня, коли закінчиться перемир’я.

    Мусимо перемогти ворога! Уся країна, влада і політикум на тлі останніх подій демонструють одностайність у думці, що найважливіша з усіх професій - професія захищати Батьківщину. І не лише від зовнішнього ворога. Відомі «суб’єкти» і серед мирного населення. Особисто обурило повідомлення, що було розміщено на інтернет-сайті «Подробиць», про несправжні бойові жилети. Останніми торгували молоді львів’яни, яких нещодавно затримала міліція. Далі докладніше. У Львові правоохоронці затримали двох чоловіків, які продавали підроблені бронежилети, повідомив начальник Львівського міського управління внутрішніх справ, полковник міліції Сергій Зюбаненко.

    «Ми провели оперативно-розшукові заходи й викрили двох чоловіків під час продажу в одній з торговельних мереж міста 53 предметів, схожих на бронежилети. Зловмисниками виявилися 38-літній і 31-літній жителі Львова», - розповів С. Зюбаненко.

    У зловмисників вилучили підроблені бронежилети, 28 тис. грн. і автомобіль, на якому вони їх перевозили. Номерні знаки на автомобілі були викрадені з іншої автівки у Львові.

    За даним фактом відкрито кримінальну справу по ч.1 ст.190 (шахрайство) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді штрафу до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.

    Працівники міліції встановили, що зловмисники вже встигли продати понад 100 таких «бронежилетів» за ціною 1600 гривень. Зараз проводиться маркетинговий аналіз із джерел поставки підробленої продукції. Зважаючи на те, що справжній бронежилет коштує як мінімум п’ять тисяч гривень, можемо зрозуміти: скидки, які робили горе-підприємці, - не просто рекламний хід.

    «На даний момент у торговельних мережах Львова цих предметів немає, але ми перевіряємо джерела їхнього постачання. Установлено, що дані «бронежилети» не тримають кулю калібру 5.45», - розповів С. Зюбаненко.

    Він додав, що 42 підроблених бронежилети закупили й відправили на схід приватні особи. 15 з них були передані в спеціалізовані підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, ще 15 - десантникам у зоні антитерористичної операції. Ще 10 бронежилетів бійці одержали на блокпостах у Слов’янську. Отже, ділкам-аферистам кров людська здається водицею!?

    Всі підроблені бронежилети поки не вилучені, але правоохоронці вже проінформували бійців, які одержали неякісні товари. Виготовлялися вони під видом продукції від вітчизняного виробника.

    Як повідомляли podrobnostі.ua, військові купують обмундирування на власні гроші, або на кошти від добровільних спонсорів, а «броню» воїни через її нестачу носять по черзі.

    Ось і нагальне запитання. Як же не допомогти тим залізничникам, які за повісткою військкомату відправились на територію, де орудують терористи?! Стало відомо, що у багатьох підрозділах столичної магістралі не припиняється збір коштів на військову амуніцію. Діло добре.

    - Сподіваємось, це трохи допоможе нашим хлопцям, підніме іхній бойовий дух, дасть зрозуміти, що ми за них дбаємо, - у довірливій розмові сказав мені один поважного віку інженер з управління столичної магістралі.

    Ще рік тому вся Україна відзначила 22 червня як день відлуння кровопролитного бойовиська. Цю дату країна завжди відзначала як День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. А сьогодні, коли пишу ці рядки, а саме 24 червня, в День дружби та єднання слов’ян, підступний ком підкочується під горло. Із закордону у Донбасі та вже поза ним вихлюпується нова кровопролитна війна. Море сліз виплакали родини тих відважних захисників, які навіки закрили очі. А скільком пораненим російські кулі не на краще змінили життя?! І в цей саме час молодики зі Львова намагаються заробити гроші на братах-українцях, залишаючи їх сам на сам з ворогом у непридатних для використання бронежилетах! Нехай же згинуть наші воріженьки, як роса на сонці! Не панувати усіляким запроданцям в Україні!

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    До уваги громадян, які приїхали з Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим, міста Севастополь

    Перше, що необхідно зробити, якщо ви вирішили переїхати з АР Крим чи регіонів проведення АТО - звернутися за телефоном УРЯДОВОЇ «ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ» 0 800 507 309. Тут вам допоможуть вирішити питання, пов’язані з тимчасовим перебуванням в інших регіонах.

    З питань розселення, медичного обслуговування, організації навчання та виховання дітей у дошкільних та шкільних навчальних закладах, працевлаштування, відновлення втрачених документів слід звертатися за телефонами та адресами до регіональних штабів з розміщення громадян, які створені при обласних державних адміністраціях за місцем вашого перебування.

    Для отримання всіх видів державної соціальної підтримки, зокрема пенсії, допомоги, компенсації за новим місцем перебування, вам потрібно звертатися до найближчого органу соціального захисту населення або управління Пенсійного фонду України.

    Основні документи, які необхідно мати при собі (за наявності):

    - паспорт;

    - посвідчення отримувача пенсії, допомоги, пільговика;

    - довідка про присвоєння ідентифікаційного коду.

    Телефони та адреси органів соціального захисту населення:

    Пенсійний фонд - 0 800 503 753;

    Державний центр зайнятості - 0 800 505 060;

    730 - з мобільного телефону;

    Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - 0 800 501 892;

    «Телефон довіри» Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань - 0 800 501 383.

    Прес-центр Укрзалізниці

    На них чекають

    Трагічні події, що відбуваються на південному Сході країни, не залишили байдужими нікого. У свою чергу й залізничники роблять все можливе, щоб допомогти людям, які змушені залишити території, де орудують терористи та бандити. Тому у середині червня було призначено додатковий поїзд №563 Луганськ - Київ.


    Луганчани прибули до столиці.

    Кореспонденти «Рабочего слова» за годину до прибуття поїзда поквапились на вокзал Київ-Пасажирський, щоб ознайомитись, як тут зустрічають прибулих. На вокзалі в залі очікування №2 розташовано пункт інформаційної підтримки для тимчасового переміщених осіб з територій, де орудують терористи. Чергова по пункту Оксана САФРОНОВА розповіла, що представляють вони Київський міський центр для сім’ї, дітей та молоді. Працюють тут лише три дні, до цього справою опікувався Червоний Хрест. Відвідувачів небагато. За цей час допомогу оказали лише сімом. Пов’язує це з тим, що, здебільшого, люди цілеспрямовано їдуть до родичів або знайомих.

    Як ми повідомляли раніше, на столичному вокзалі в кімнатах матері та дитини зазначеній категорії пасажирів послуги надають безкоштовно. Чергова по кімнатах Валентина СТЕПАНЧУК розповіла, що з 2 червня кімнатами скористалися 49 дітей та 57 дорослих. Зазвичай це транзитні пасажири, які в подальшому прямуватимуть до інших регіонів країни. Зупиняються тут лише на декілька годин, щоб дочекатися потрібного поїзда. Знайомимося із сестрами Анею та Олею. З ними до Києва прибули троє дітей. Розповідають, що їх житло розташовано у Луганську поруч із прикордонним загоном. Було дуже страшно, особливо, коли сутички набули справжнього військового характеру. В квартирі не залишилось жодного цілого вікна. Зараз з дітьми прямують до своєї бабусі, яка мешкає на Прикарпатті.

    Ось і підходить час прибуття поїзда. На пероні чотирнадцятої колії зустрічаючих небагато. Поїзд зупиняється. Пасажири залишають вагони. Багато дітей. На обличчях посмішки - нарешті вибралися з пекла.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Що є радістю для ветерана?

    Хочу висловити вдячність Валентині Федорівні СИЧ - голові Ради ветеранів БМЕУ-2 (м. Козятин Вінницької обл.) - за її доброту, чуйність, людяність, увагу до кожного підопічного пенсіонера.

    Завдяки професіоналізму, небайдужості, уважності з боку Валентини Федорівни, мій батько О.С. Заверюха, ветеран Великої Вітчизняної війни, інвалід ІІ групи, зміг отримати матеріальну допомогу до Дня перемоги. Для нього це величезна радість. І справа не в сумі, а в проявленій керівництвом Південно-Західної залізниці увазі.

    Ще раз щиро дякую В.Ф. Сич за її невтомну працю, бажаю їй здоров’я та натхнення. Як добре, що в наш час є такі люди, як Валентина Федорівна Сич. Вона випромінює добро, тепло.

    Наталія ГОРОШАНСЬКА

    Залізниці потрібні магістри

    Нещодавно в актовій залі Коростенської дирекції залізничних перевезень відбулась зустріч з обговорення питань вступу до вищих навчальних закладів транспортної галузі з проректором Державного економіко-технологічного університету транспорту, доктором економічних наук Георгієм ЕЙТУТІСОМ та представниками приймальної комісії. На цей захід завітали керівники відділів кадрів підрозділів Коростенського залізничного вузла, голови профкомів, учні і вчителі шкіл №1, №9 та ще чимало бажаючих довідатися про особливості вступу до залізничного вишу.


    Проректор Державного економіко-технологічного університету транспорту Георгій ЕЙТУТІС,
    адміністратор єдиної електронної бази з питань освіти Ольга ЯКОБЧУК,
    завідувач лабораторії кафедри «Телекомунікаційні технології та автоматика» Павло МАРЧУК
    під час зустрічі у Коростенській дирекції залізничних перевезень відповіли на численні запитання присутніх.

    Георгій Дмитрович, розповідаючи про переваги навчання в ДЕТУТі, пропонував працівникам, які не мають вищої залізничної освіти, здобувати її саме в цьому закладі. Адже високоосвічені спеціалісти і магістри потрібні залізниці завжди, тим більше в період її реформування. Водночас він запрошував, щоб і діти працівників обирали залізничні спеціальності, створюючи таким чином трудові династії.

    Свою ж місію університет вбачає в тому, щоб готувати фахівців, які користуються попитом на ринку праці. Адже маючи відповідний фах, вони принесуть користь залізниці, державі, успішно реалізувавши себе в професійній кар’єрі.

    Учасники зустрічі цікавилися багатьма питаннями, які стосувалися вступу до вишу, цікавив присутніх стан навчальної бази університету. Тож отримано компетентні відповіді, так би мовити, з перших вуст.

    Ось деякі враження від присутніх.

    Микола БОНДАРЧУК, директор загальноосвітньої школи №9 м. Коростень:

    - Приємно, що адміністрація університету налаштована і на співпрацю із загальноосвітніми закладами. Зі мною завітали на цей захід старшокласники, які почерпнули для себе чимало корисної інформації і серйозніше задумалися про вибір фаху. До речі, багато колишніх учнів нашої школи, що розташована в залізничному мікрорайоні, є студентами ДЕТУТу. Знаю, що четверо її цьогорічних випускників мають намір вступати до цього вишу.

    Наталія ШНАЙДЕР, учасниця зустрічі:

    - На зустріч мав прийти мій син Олег, але якраз цього дня він складає тести із зовнішнього незалежного оцінювання з математики, тож учасницею заходу стала я. Мені підказали знайомі, де і коли відбудеться зустріч із проректором університету. Отримала достатньо детальної інформації щодо вступу та про сам заклад. Хоча й до цього ми вже цікавилися умовами прийому, але тут довідалась ще більше цікавих відомостей від проректора. Мій син, вирішивши стати залізничником, планує вступати до Державного економіко-технологічного університету на факультет «Управління залізничним транспортом».

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Як стало відомо, подібні зустрічі відбулися у Конотопі, Чернігові, Ніжині, Фастові, Козятині. Отже, у сучасних абітурієнтів є чіткі орієнтири: час визначатися, із чим пов’язати власну долю у подальшому житті. Для багатьох юнаків і дівчат все зрозуміло: із залізничним університетом! Бо на сталевих магістралях в усі часи - світлі перспективи для фахового зростання.

    Оксана КЛИМЧУК

    Ніхто не забутий. Ні на словах, ні на ділі

    Спілка ветеранів війни та праці Жмеринського вагонного експлуатаційного депо, яку очолює Ольга КОЗІЦИНА об’єднує декілька сотень колишніх залізничників різного пенсійного віку, які трудились у депо. Серед них є й фронтовики. Ці люди, яким за віком уже за вісімдесят, користуються особливою повагою та й увагою. От і напередодні всенародного свята Перемоги про них не забули.

    - В попередні роки ми збирали наших фронтовиків, - розповідає Ольга Юхимівна, - влаштовували для них концерт, накривали святковий стіл… Та нинішнього року, на жаль, більшість учасників Великої Вітчизняної війни приковані до ліжок або не можуть покидати свої оселі. Тому ми вирішили провідати кожного із них дома.

    Ветеранів підтримав начальник експлуатаційного депо Віктор КАСЬКО та голова профспілкової організації Олександр ПІЗНЮР. За виділені кошти були закуплені продуктові набори, які спеціальна делегація представників керівництва та громадських організацій доставила фронтовикам.

    Одного із перших відвідали повного кавалера ордена Слави Степана ПОЛОВІНЦЯ, якому першого травня виповнилось 89 років. Степан Андрійович із вдячністю прийняв привітання і з днем народження, і з Днем Перемоги. Свого часу він чимало потрудився на залізниці. Його руками відремонтовано сотні вагонів. Крім того ветеран брав активну участь у вихованні молодих залізничників, щиро ділився з ними своїм бойовим та трудовим досвідом. Вітаючи фронтовика, гості побажали йому дожити до дев’яносторічного, та де там, до вікового ювілею!

    Із вдячністю приймали привітання й інші ветерани війни. Зокрема Віктор ВАСІЛЬЄВ, який трудився в депо бригадиром поточного ремонту вагонів, Микола СІРЕНКО колишній бригадир з обслуговування пасажирських вагонів та інші.

    Втім не лише напередодні всенародного свята ветерани провідують своїх побратимів. На початку квітня свою дев’яносту весну зустрічав фронтовик Леонід ОЛЬШЕВСЬКИЙ. З ювілеєм його привітали представники керівництва підрозділу та ветеранської організації.

    Не забувають активісти-ветерани своїх старших товаришів і в будні. Коли хтось потрапляє до лікарні, чи хворіє вдома, його провідують, підтримують морально, надають посильну допомогу. В цьому актив громадської організації вбачає своє головне завдання. Важливо, що ветерани дбають про своїх товаришів, таких же ветеранів, але ослаблених недугами чи віком, що забирає сили. Така допомога, поряд з державною, вкрай необхідна, адже важливо, щоб не на словах, а дійсно на ділі ніхто не був забутим.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Юрій ДЕРПАК: «ДОНОРСТВО ВИХОВУЄ в людині високі МОРАЛЬНІ ПРИНЦИПИ»

    Напередодні Всесвітнього дня донора крові, який відзначається 14 червня, кореспондент «Рабочего слова» зустрівся з головним лікарем Дорожньої станції переливання крові, почесним донором України Юрієм ДЕРПАКОМ і поцікавився, які завдання виконує цей підрозділ.


    Головний лікар Дорожньої станції переливання крові Юрій ДЕРПАК


    Лікар-трансфузіолог Олена ТРОФІМЧУК та донор В’ячеслав КУЩЕНКО


    Лаборант Людмила МАРІНСЬКА


    Лаборант Марія ГРІЦАЄНКО та завідуюча бактеріологічною лабораторією Світлана ЛУКОМСЬКА


    Завідуюча клініко-імунологічною лабораторією Віра КОВАЛЬОВА


    Операційна медична сестра Валентина ЛОСЬ


    Колектив Дорожньої станції переливання крові

    - Шановний Юріє Юрійовичу, розкажіть, будь ласка, що собою являє Дорожня станція переливання крові?

    - Це базовий організаційно-методичний та консультативний заклад служби крові Укрзалізниці. Одночасно він є базою кафедри гематології і трансфузіології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. Платона Шупика і відноситься до 4 категорії, що передбачає заготівлю і переробку донорської крові від 1500 л до 2000 л щорічно.

    Всі лабораторії і відділи оснащені найсучаснішим медичним обладнанням, акредитовані, мають ліцензію на медичну практику та ліцензію на переробку, зберігання та виготовлення компонентів та препаратів крові. На станції успішно функціонує відділ, що займається довгостроковим зберіганням компонентів і препаратів крові, який надає можливість підтримувати їх невичерпний запас.

    Заготівлю крові зорієнтовано на стаціонарну та виїзну форми. За 5 місяців поточного року заготовлено 1034,6 л консервованої крові, що на 47,2 л більше, ніж у минулому, плазми заготовлено 568,3 л, що на 10 л більше минулого періоду, вихід плазми з 1 л крові склав 55%. Ці цифри, скоріше, зацікавлять фахівців, але скажу ствердно: обсяги роботи чималі.

    - А якою була історія створення станції?

    - Початок розвитку служби крові на Південно-Західній залізниці було покладено наприкінці Великої Вітчизняної війни в 1944-1946 роках на базі хірургічного кабінету Центральної дорожньої поліклініки. Заготівля крові здійснювалася в основному завдяки донорам-співробітникам поліклініки.

    Дорожню станцію переливання крові Південно-Західної залізниці як самостійний медичний заклад організовано в 1969 році. Величезними зусиллями адміністрації Південно-Західної було проведено реконструкцію будівлі та оснащено сучасним медичним обладнанням.

    - Чи вистачає добровільних донорів?

    - В Україні протягом останнього часу донорство переживає значний спад. Це, насамперед, пов’язано зі складною соціально-економічною ситуацією. Через погіршення демографічної ситуації, ліквідацію колишньої планової системи організації донорства, практичне припинення пропаганди донорства в засобах масової інформації, невиконання зобов’язань держави щодо пільг для донорів маємо своєрідну кризу. Загалом за роки незалежності в Україні рівень донорства зменшився майже уп’ятеро.

    На Південно-Західній ситуація організації донорства краща. Це завдяки тому, що керівництво залізниці сприяє залученню співробітників магістралі до лав донорства, створюючи належні умови та надаючи вагому матеріальну допомогу. Так, реєстр донорів-залізничників налічує понад 5000 активних донорів (донори, які здають два і більше разів на рік) та 860 первинних донорів. 115 донорів-залізничників, які безоплатно здали кров понад 40 разів, удостоєно спеціального звання «Почесний донор України». Крім своїх службових обов’язків з організації донорства, працівники нашої станції і самі займають активну позицію в безоплатній здачі крові. Звання «Почесний донор України» мають завідувач відділом заготівлі крові Ірина КОНСТАНТІНОВА, завідувач відділом лабораторної діагностики та профілактики СНІДу Валентина КНИЖНИК. За це велика їм подяка і шана.

    - А як регулярна здача крові впливає на здоров’я людини?

    - Доведено, що навіть одноразове здавання крові діє оздоровлююче на організм, оновлює клітинний склад, а при регулярному донорстві проходить омоложення організму, покращення діяльності іммунної системи, печінки, підшлункової залози, інших органів травлення. Як наслідок - усуваються порушення основного обміну, що є сильним фактором у сфері профілактики захворювань серцево-судинної системи, а також усіх «хвороб накопичення» - атеросклерозу, подагри, ожиріння та інших. Донорство виховує в людині високі моральні принципи: гуманізм, доброту, чуйність, патріотизм. Позитивні суспільні відносини й активна участь населення у донорстві відповідають цілям держави в області безпеки і соціальної політики - формуванню здорового покоління, фізично і духовно міцного суспільства.

    - Що Ви пропонуєте вживати після здавання крові для ії відновлення?

    - Донорська кровоздача - це фізіологічний процес, який не потребує серйозної (медикаментозної) корекції. Однак, для збереження здоров’я донорів, особливо із тривалим донорським стажем, після кожної кровоздачі необхідно вживати велику кількість рідини (мінеральна вода, сік, компот тощо), налагодити збалансоване калорійне харчування, а також зменшити фізичне навантаження в день здавання крові. Також хочу звернути увагу на один із важливих моментів - перед здачею крові необхідно обмежити вживання яєць, молочної та жирної їжі, а вживати достатню кількість рідини.

    - Як налагоджено співпрацю між медичними закладами щодо взаємодопомоги у збагаченні компонентами та препаратами крові?

    - Організація донорства серед медичних закладів Південно-Західної залізниці - на належному рівні. Особливо слід відзначити адміністрацію та працівників відділкових лікарень станцій Козятин, Конотоп, вузлових лікарень станцій Шепетівка, Чернігів, Фастів, Гречани, вузлової поліклініки станцій Житомир та Ніжин, які здійснюють організацію трансфузіологічної служби, як однієї із вагомих складових системи охорони здоров’я, із забезпечення компонентами і препаратами крові лікувально-профілактичних закладів. Все це сприяє зниженню смертності, інвалідності хворих від гострих та хронічних захворювань, важких травм і так далі. Не можна не згадати січневі-лютневі події цього року, коли станція активно забезпечувала компонентами та препаратами крові медичні заклади столиці для лікування поранених та постраждалих під час подій на Майдані Незалежності. І зараз, коли у Центральному шпиталі Міністерства оборони України перебуває понад 60 поранених зі сходу України, ми надаємо їм всебічну допомогу.

    - Яка ситуація з матеріально-технічним обладнанням?

    - З метою поліпшення донорства крові, інфекційної безпеки, для впровадження нових технологій заготівлі крові, зберігання і переробки крові адміністрація ДТГО «Південно-Західна залізниця» вже придбала обладнання для ПЛР - лабораторії, що дозволить розширити спектр виявлення вірусних інфекцій та повністю виключити вірогідність інфікування пацієнтів та медичного персоналу. Для збереження фізіологічних властивостей компонентів крові придбано швидкозаморожувач плазми, повністю оновлено клінічну, бактеріологічну лабораторії, відділ діагностики СНІДу. Варто зазначити, що тільки завдяки налагодженій тісній співпраці між донором та медичними працівниками можливе вирішення проблем збільшення обсягів заготівлі крові для лікування невідкладних станів.

    - Дякую за відверту розмову!

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Запрошуємо… на матч-реванш»

    Справжнє свято шанувальникам футболу влаштували нещодавно у Козятинській дирекції залізничних перевезень. На гостини до козятинців для участі у товариському матчі завітала футбольна студентська збірна з Республіки Гана.



    Річ у тім, що африканці навчаються у вищих навчальних закладах України. Як гостинні господарі козятинці зробили все, щоб цей товариський футбольний матч став справжнім спортивним святом і надовго запам’ятався його учасникам та вболівальникам. Поєдинок відбувся на головній спортивній арені міста - стадіоні «Локомотив». Делегацію гостей за доброю українською традицією зустріли хлібом-сіллю. А перед початком зустрічі над стадіоном пролунали державні славені Гани та України.

    Захищати спортивну честь міста залізничників у цьому цікавому спортивному поєдинку вийшла збірна команда Козятинської дирекції залізничних перевезень, для якої цей матч став разом з тим й доброю підготовкою до участі у турнірі Спартакіади працівників Південно-Західної залізниці.

    Гра видалася цікавою, динамічною. Вистачало й гострих моментів, й боротьби, й спортивного завзяття. Хоча матч був товариським, програвати не бажав ніхто. Гості діяли більш атлетично, рішуче. Господарі - комбінаційно, тактично виважено, що врешті-решт і дозволило їм після влучних ударів Ярослава Корніюка та Андрія Рися святкувати перемогу.

    Після фінального свистка свято не завершилося. Організатори подбали про те, аби чудовий настрій ще довго не залишав усіх, хто прийшов того дня вболівати на «Локомотив». Африканські студенти не менш завзято скандували разом із господарями «Слава Україні! Героям Слава!». Від безлічі маленьких українських прапорців були у захваті всі - від малого до дорослого учасника веселої акції.

    Кожен учасник матчу (рахунок 2:0 на користь господарів - ред.) отримав від організаторів пам’ятний диплом. А команда гостей повезла з Козятина ще й пам’ятні призи - статуетку залізничника та приз кращому голкіперові матчу.

    - Ми дуже задоволені й теплим прийомом, й тією атмосферою, що була навколо цієї гри, - такими були слова капітана команди гостей Кельвіна Наркаха. - Дякуємо вам за все і запрошуємо вашу команду до нас на матч-реванш.

    Як зазначили знавці батальних боїв за шкіряний м’яч, чудовим гравцем виявив себе голкіпер африканської команди Леслі АППІА. Експерти вважають, що якби не «величезний щит з Гани», то у ворота іноземців їхні українські суперники «заклепали» б силу-силенну козятинських «ядер». Цього дня удача відвернулася й від ганця, нападника Адіба САНКО. Завдяки африканській настирності та спортивній швидкості цей уродженець Чорного континенту з українським прізвищем створив низку нервових ситуацій у воротарській зоні козятинської команди.

    - Було гаряче від атак. Тому прийшлося попотіти кожному гравцеві, - так вважає спортивний коментатор міжнародних змагань у місті залізничників Дмитро ЖИВЧИК.

    До речі, згадайте знаменитого коментатора Володимира Маслаченка, який спостерігав і ділився власними думками з аудиторією вболівальників під час кількох сотен матчів за теле- і радіомікрофонами. У Козятині тепер існує стала думка: в особі Д. Живчика відомий коментатор має чудового продовжувача цієї нелегкої справи. Цю почесну місію заступник голови Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці виконав пречудово.

    Серед вболівальників, які прийшли того дня подивитися гру козятинських залізничників і студентів із Гани, був і представник асоціації польських ЗМІ в Україні Ігор ГРИВНЯ, який перебував у справах у Козятині. Йому дуже сподобалося все те, що відбувалося на футбольному полі та на стадіоні. Тому він виступив з ініціативою провести у Козятині товариську гру футбольних команд залізничників Козятина та їхніх польських колег.

    - Цю пропозицію ми із задоволенням приймаємо, - говорить голова теркому профспілок Козятинської дирекції Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ. - Є попередня домовленість, що такий матч може відбутися вже на початку серпня, коли ми відзначатимемо на залізниці День профспілки. Тож козятинські шанувальники гри у шкіряний м’яч зможуть побачити ще один цікавий міжнародний товариський матч за участю своїх колег-залізничників.

    Футбол єднає.

    Анатолій САДОВЕНКО, Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    О венгерских вокзалах, локомотивах и не только…

    (Окончание. Начало в №23)

    ПАРОВОЗНОЕ ТУРНЕ

    На четвертый день пребывания в Будапеште нам было уготовано паровозное турне за город. Прибыв в 8.30 на вокзал Ньюгати, в одном из тупиков увидели необычный поезд, состоящий из старинных вагонов постройки конца ХІХ-го - начала ХХ-го века с пассажирским паровозом 109-й серии во главе, 1917 г. выпуска. Перрон был переполнен желающими посмотреть на паровозное диво и запечатлеть себя на его фоне.

    Первый вагон поезда был микстом. Здесь соседствуют салоны первого и второго классов. В купе три или шесть кресел, обтянутые бархатом. Разница между классами в большей ширине купе и наличии столика... Второй вагон служит рестораном. Вдоль стен расставлены двухместные столики. На каждом из них красовались ажурные лампы под старину. На полу - ковёр. Отдельно вдоль стены стоял диван. С противоположной стороны имелось пианино. Третий вагон третьего класса. Особого пафоса в его интерьере не было. Всё деревянное, как полки для багажа, так и сидения, но выглядело отреставрированным на все 100% до мельчайших деталей. В вагонах даже работало паровое отопление.

    В 11.20 по местному времени наш поезд прибыл на тупиковую станцию в маленьком городке Дьендьёш. Это небольшой туристический центр в предгорьях массива Матра. Здесь в самом его центре затаилось начало узкоколейной железной дороги, уходящей в горы. Начальная тупиковая станция имеет два пути со съездом для обгона. На выезде на перегон - ответвление, ведущее в депо, на территории которого ремонтируют вагоны и локомотивы.


    Вагон ресторан.




    Поезд Stadler на станции Хатван.

    МЕЧТА - ОБОГНАТЬ ПОЕЗД

    Тепловоз уже был прицеплен к двум пассажирским вагонам. Поэтому, как только пассажиры разместились, сразу же после запуска дизеля поезд тронулся. По городу «железка» несколько раз пересекала крупные автодороги, перед которыми мы останавливались. Специальный работник (кондуктор) выходил из вагона, включал переездную сигнализацию, останавливая движение транспорта. После проезда поезда, сигнализация выключалась, и поезд отправлялся далее.

    Данная железная дорога, помимо того, что предлагает регулярные экскурсии для туристов, также считается лесовозной, доставляя лесорубов в горы. Хотя признаюсь: никакой погрузки и перевозки леса именно по рельсам не видел. Железная дорога субсидируется государством, поэтому выглядит вполне прилично. Деревянные шпалы новые. Они почему-то полностью заменили приличные железобетонные, горы из которых я видел позже на территории депо. Светофоров на линии нет. Зато есть несколько разъездов.

    Красота из окон вагонов началась сразу же, после того как через пару километров поезд въехал в заросли деревьев, что в частном секторе. В вагоне работала дровяная печь для отопления и окна от переизбытка тепла были приоткрыты. На дворе буйствовала весна, поэтому в самом цвету были вишни, сирень и другая одурманивающе пахнущая растительность. Поезд пробирался по мелким тоннелям зарослей пригорода, расчёсывая ветки. На выезде из города пути разделились: один - пролегал у подножья горы, второй, по которому мы поехали, уходил влево в горы. Через пару километров, оказавшись в ущелье, к «железке» примкнула небольшая горная речушка, придавшая экскурсии дополнительную красоту. Вода сопровождала нас до самой конечной станции. В горном ущелье появился лиственный, чередующийся с еловым лес. Выглядывая из окон, видя эту красоту, хотелось выпрыгнуть на ходу, обогнать поезд, сфотографировать его и рассмотреть природный ландшафт. Кстати, если бы не привязанность к группе, это можно было сделать, так как на подъём, с кривыми очень малого радиуса, тепловоз порой замедлял ход до скорости не более 10 км/час, изредка разгоняясь до 25 км/час. На одном из пунктов скрещения локомотивная бригада подвергла ревизии радиатор дизеля, так как было видно, что вода закипела. Значит, температурный режим был на пределе.

    Узкоколейка перевозит много туристов, поэтому высоко в горах есть несколько баз отдыха с ресторанами. Кстати, наш обед проходил в одном из них. После шикарного ланча в ресторане, стилизованном под охотничий домик, мы отправились вверх до конечной станции маршрута. Вскоре мы отправились назад. На развилке уже возле города встретили другой поезд с туристами, отправившийся вслед за нами на другую ветвь узкоколейки. По прибытию же на конечную станцию нас повели в депо, где продемонстрировали старинный узкоколейный паровоз.

    И здесь было множество интересных экспонатов.

    Вернувшись на станцию Дьендьёш, мы увидели, что паровоз за время нашего отсутствия, «привязался» к составу. Вскоре в обратный путь в Будапешт. На станции Хатван, на полпути к столице, была запланирована остановка для набора воды и разворота паровоза. Время на стоянке мы потратили не зря. Отсняли несколько рельсовых автобусов серии РА-В, Мытищенского производства, а также несколько пригородных электропоездов Stadler, «поймали» грузовой поезд, которым управлял австрийский залётный электровоз, сходили в локомотивное депо, отыскали два паровоза, а также множество локомотивов и старинных вагонов. Стоит отметить, что в депо отношение к нам было более чем благосклонное. Никто нас не прогонял, не задавал ненужных вопросов, мол, для чего это нам, а напротив нас приветствовали на каждом шагу.

    После прицепки паровоза некоторые любопытные экскурсанты даже попросили локомотивную бригаду разрешить рассмотреть будку машиниста, в которой ехали до самого Будапешта. Прибытие на вокзал Ньюгати было помпезным. Все локомотивы встречали нас протяжными гудками, пассажиры на платформах фотографировали, железнодорожники приветствовали рукопожатиями. На этом официальная часть закончилась. Позже была прогулка по ночному Дунаю, но это уже другая история.

    МУЗЕЙ ТРАНСПОРТА В ГОРОДЕ СЕНТЕНДРЕ

    В последний день нашего пребывания в Венгрии было запланировано посещение ещё ряда музеев. Но это был понедельник - день, в который практически во всех музеях выходной. Поэтому планы в течение дня очень корректировались, интерес при этом не уменьшался.

    Для начала было решено посетить Музей транспорта, что в парке Варошлигет. Он оказался закрытым. Однако не меньший интерес вызвал памятник танку-паровозу. Сфотографировав замершую на постаменте модель, было решено отправиться в пригород Будапешта - в г. Сентендре. Здесь в местном Музее городского транспорта нам обещали не менее интересную экскурсию. Загрузившись в вагон линии Н5 городской электрички, мы уже через 40 минут были на конечной станции. Музей находится возле пассажирского перрона вокзала. Он тоже оказался закрытым, но значительная часть экспозиции расположена на улице. Поэтому, что могли сняли, просунув видеокамеры и фотоаппараты сквозь прутья ограждения. На противоположной стороне главных станционных путей располагается ремонтное депо электропоездов линии Н5. Недолго думая, мы перешли по служебному переходу в депо и на тыльной части территории наткнулись на коллекцию старинного подвижного состава, явно сохраняемого для будущего музея. Вагонов и локомотивов было так много, что просто глаза разбегались. Здесь были и старинные двухосные вагоны, многие с деревянными кузовами, и различные самоходные вагоны начала ХХ-го века, и первые электровозы с деревянными кузовами, возможно работавшие на этой линии. В общем от антиквариата веяло современностью и мы даже не расстроились, что не попали в музей на основную экспозицию. Запасник, кажется, не уступал основной коллекции. Пересняв всё, что попалось на глаза, я и коллеги по увлечению вернулись на противоположную сторону станции и с другой стороны музея наткнулись на рабочий тепловоз 1943 г. выпуска на заводе Ганц-Маваг, видимо, используемый на манёврах. Ну и что если старый? У нас, к сожалению, эти локомотивы давно попали в металлолом, «сославшись» на большой возраст, а здесь не на главном ходу, при музее, но машина работает.

    За все дни пребывания в Венгрии ни у кого из местных жителей не возникало вопросов по поводу того, что мы снимаем. Туристов здесь почитают, ведь это в первую очередь прибыль для страны. Даже на территории тех депо, в которых мы были, нас приветствовали, проходя мимо. И не смотрели, как было замечено, с презрением вслед. На фотосъёмку вообще никто не обращал внимания.

    Надеюсь, что и в Украине подобное музейное движение когда-нибудь приобретёт масштабы национального, и руководства различных структур на разных уровнях хотя бы не будут препятствовать его развитию.

    Поездка удалась, хотя мы, наверное, в самом Будапеште не видели и половину железнодорожных достопримечательностей, не говоря уже о самой Венгрии. Надеемся: все еще впереди. А время покажет!

    Сергей ПЕТРУНЬКИН, инженер техотдела Конотопской дирекции железнодорожных перевозок.

    Її радість - в дітях, її щастя - в родині

    Мама, матінка, матуся… Так називають найближчу, найдорожчу, найкоханішу в світі людину. Людину, яка дарує життя, вигодовує, виховує, веде в подальше самостійне життя. До матусі ми пригортаємося в тяжкі години, з нею ми ділимося своїми радостями та успіхами, перед її світлим образом схиляємо свої сиві голови, її ім’я ми шепочемо в непомірних стражданнях… Про одну з таких матусь, для якої дзвінкий дитячий гомін, щасливі усмішки малят - найдорожче понад усе, і піде мова.

    Це Ганна Шевчук. Жінка-мати, жінка-господиня, жінка-трудівниця. Дитинство її пройшло в дружній, працьовитій сім’ї, де виховувалось трійко дітей - дві дівчинки і хлопчик. Ганнуся була найстаршою, а тому і головною помічницею матусі, як по господарству, так і по догляду за молодшими сестричкою та братиком.

    - Мені дуже приємно згадувати своє дитинство, - згадує Ганна Олександрівна. - Від цих спогадів на душі відразу стає тепло і так хочеться хоча б на хвилинку поринути у далекі роки. Як зараз, бачу великий залитий сонцем двір, батьківську хату, а за нею фруктовий садок. І квіти. Особливо мальви, різної висоти та кольору. У вільні години любила гратися з дітьми, з ними почувала себе щасливою, веселою, впевненою. Разом гралися в прості ігри, допомагали дорослим. Було все дуже просто й водночас цікаво.

    З того часу і закралась у душі дівчини мрія про багатодітну сім’ю, яка з часом здійснилась. У Ганни Олександрівни - велика дружна родина. Разом з чоловіком Володимиром Дмитровичем, колишнім машиністом тепловоза локомотивного депо ст. Коростень, вони виховали четверо дітей - двох синів і стільки ж доньок, до речі, гідних громадян нашої Вітчизни.

    Усе життя було в клопотах, щоденній праці. Тривалий час Ганна працювала молодшим медпрацівником у залізничній лікарні, а потім - домашня робота: прання, приготування їжі, прибирання помешкання, робота на невеликій прибудинковій ділянці… Та в усьому їй допомагали старші діти й чоловік. Тому й повиростали працьовитими, вмілими, допитливими, дружними, добрими й турботливими. Гарними сім’янинами та люблячими батьками.

    Тетянка і Іринка після закінчення економічних вишів працюють у банках, щоправда, Танюша - на відстані, в Одесі. Сини - Дмитро та Андрій - люблять спорт. Дмитро працює на заводі залізобетонних шпал у Коростені, жодні змагання не проходять без його активної участі, а Андрій присвятив себе професійному футболу, мешкає в Запоріжжі. Всі мають власні сім’ї, радують батьків онучками. Їх у щасливих бабусі з дідусем шестеро. Всі - дівчатка! Тож нехай велика родина Шевчуків буде щасливою і дружною багато-багато років!

    Віолетта ЧУМЕЛЬ

    Випускний


    Фото на згадку - Альона МИСНИК та Ганна ДАРАГАН.

    Цьогорічне свято останнього дзвоника у середній школі №10 (І-ІІІ ступенів) м. Бровари (Київщина), де вчаться діти багатьох залізничників Південно-Західної магістралі, вдало завершено.

    Фото Германа ВАСИЧКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05