РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 21 (6 червня 2014)
  • Випуск №21 6 червня 2014
    Зміст
    1. Із Днем Святої Трійці!
    2. Секрет успіху не залежить від віку (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. Відлік нового, більш сучасного (Ольга ЛИХАЧОВА)
    4. За роботою не забути про побут (Никифор ЛИСИЦЯ)
    5. «Мисливців» за металом просять не турбуватися (Григорій СЕРГЕЄВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. Курс на автоматизований ремонт (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. Чеснота Ярмака (Олександр ЦАРИК)
    8. Життєва нота для Андрія СКРИПНИКА (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    9. Звідки бере свій початок професійне коріння? (Оксана КЛИМЧУК)
    10. Все наче вчора (Євгенія ОЛІЙНИК, голова молодіжної ради; Фото автора та з архіву Тетяни ТРЕТЯЧЕНКО)
    11. Фільм спогадів для майбутніх поколінь (Анатолій САДОВЕНКО)
    12. Мистецтву бачити красу варто вчитися на берегах Десни (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото надане Туристичною асоціацією Чернігівщини та Асоціацією журналістів «Туристичний прес-клуб України»)
    13. Жизнь без дыхания, или Разговор с хирургом об «архитектуре» носа (Беседовал Иван СОТНИКОВ, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО)
    14. Не втрачаючи надію (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)

    Із Днем Святої Трійці!

    Шановні колеги!

    Від усього серця хочемо привітати вас з великим християнським святом - Днем Святої Трійці.

    У цей світлий день Святий дух зійшов до апостолів і благословив їх нести у світ силу віри та істини. Трійця завжди супроводжується зеленими барвами, що символізують оновлення, розквіт життєвих сил, вселяють надію, примножують прагнення жити у мирі та творити добро на рідній землі.

    Нехай Свята Трійця надихне вас на нові звершення, подарує сімейний затишок і добробут, принесе щастя та впевненість у майбутньому!

    З повагою,

    Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН

    Голова Дорпрофсожу О.М. ЛОГОШНЯК


    Секрет успіху не залежить від віку

    Конкурс професійної майстерності оглядачів-ремонтників вагонів, що відбувся нещодавно в експлуатаційному вагонному депо Козятин, зібрав майже півтора десятка учасників із семи пунктів технічного обслуговування (ПТО) цього структурного підрозділу. Вперше у ньому взяли участь вагонники ПТО з Житомира та Новограда-Волинського, колективи яких лише минулого року в ході реорганізації галузі увійшли до складу Козятинського депо.


    Оглядач-ремонтник вагонів Павло САНДУГЕЙ за збиранням автозчепа.


    Трійка призерів спілкуються з інструктором вагонного депо ст. Козятин Юрієм ОМЕЛЬЧУКОМ.

    Як зазначив заступник голови конкурсної комісії, начальник депо Віктор БІЛАН, особливістю цьогорічного конкурсу стала участь у ньому переважно молодих спеціалістів. Саме тих, хто приходить на заміну ветеранам. Однак не молодий вік, а саме професійна майстерність дозволили їм боротися за звання кращого оглядача-ремонтника вагонів свого депо.

    Захід проводився у декілька етапів, де кожний з учасників змагався за найвищий бал із теоретичних знань та практичних навичок. І як говорив заступник начальника експлуатаційного вагонного депо Олександр КИРИЛЮК, вже перші результати стали приємною несподіванкою для членів комісії.

    Досить успішним був, наприклад, старт вагонників із Житомира, які зробили вагому заявку на високі місця як у особистому, так й у командному заліку. А учасник цієї команди - старший оглядач-ремонтник вагонів Ярослав ДЕВ’ЯТКО впевнено випередив усіх у виконанні нормативів. Так вправно зробити розбирання та збирання автозчепа того дня не зміг зробити ніхто з конкурсантів. А результат за часом став рекордним за всю історію проведення подібних заходів у депо.

    А ще, за словами Олександра Кирилюка, учасники конкурсу приємно подивували його організаторів добрими знаннями нормативних документів, вимог останніх телеграфних вказівок від керівництва столичної магістралі.

    - Ми навмисно включили у перелік питань чимало таких новинок і впевнилися, що наші оглядачі-ремонтники вагонів знають про них і успішно керуються ними у своїй роботі, - наголосив заступник начальника депо.

    Досить успішно впоралися учасники конкурсу і з тим «підводним камінням», що підготували їм організатори при складанні завдань щодо практичного огляду вагона та виявлення несправностей. Усі ті «капкани» у вигляді невідповідних мастил, прострочених під час експлуатації боковин, деяких несправностей та всіляких інших «підвохів», в основному, були виявлені. Не залишився поза увагою прискіпливої комісії і спецодяг, в якому виступали учасники конкурсу, в тому числі дизайн нанесених на жилети розпізнавальних написів та логотипів. Словом, коли підбили підсумки всіх етапів конкурсу, з’ясувалося, що найбільшу кількість балів набрав оглядач-ремонтник вагонів пункту технічного обслуговування Козятин-1 Сергій СТАДНИК, якого й було оголошено переможцем. Зовсім небагато поступилися йому його ж колеги по роботі з ПТО Козятин-1 Павло САНДУГЕЙ та Сергій КОЗАЧЕНКО, які посіли друге та третє місця. Всі вони й представлятимуть колектив вагонного депо Козятин на конкурсі професійної майстерності «Оглядач-ремонтник вагонів», що проводитиметься тепер вже у масштабах Південно-Західної залізниці, і відбудеться, до речі, тут, у Козятині. А серед пунктів технічного обслуговування слідом за переможцем - ПТО Козятин-1 - другими фінішували вагонники Шепетівки, третіми - Житомира.

    - Результати конкурсу нас цілком влаштовують, - сказав начальник депо Віктор БІЛАН. - Звичайно, це результат роботи не лише учасників конкурсу, а в цілому кожного колективу ПТО. Тож головне своє завдання із забезпечення безпеки руху поїздів колектив вагонного депо здатний виконувати. Тепер будемо працювати над тим, щоб досягти перемоги в другому етапі конкурсу, що проводитиме залізниця. До цього нас зобов’язує такий факт: звання кращого оглядача-ремонтника вагонів на Південно-Західній залізниці й досі належить одному з наших деповчан.

    Робітники підрозділу, який очолює В. Білан - висококваліфікований колектив. Багато з них зі значним досвідом роботи на залізничному транспорті. Саме завдяки цьому деповці забезпечують вирішення нагальних завдань, приділяючи особливу увагу якості ремонта.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Відлік нового, більш сучасного

    Минулого тижня відбулись урочистості з нагоди 90-річчя з дня створення відділення спеціалізованої хірургічної допомоги в Дорожній клінічній лікарні №2 ст. Київ. Сьогодні до його складу входять по 20 ліжок урологічного, офтальмологічного та отоларингологічного профілю. Цей медичний заклад по праву вважається кращим на Південно-Західній залізниці. Наявна матеріально-технічна і діагностична бази сприяють якісному лікуванню та встановленню точних діагнозів. Отож з упевненістю медики розпочали відлік нового, більш сучасного періоду розвитку охорони здоров’я.

    Привітати головного лікаря Лесю Дрофу та трудовий колектив медичного закладу завітали заступник начальника медичної служби столичної магістралі Юрій ЛАДУБА, колишній головний лікар ДКЛ №2, заслужений лікар України Олександр КАНЕВСЬКИЙ, колеги з інших відділень, медичні працівники.

    У вітальному слові лікар вищої категорії, заслужений лікар України Леся Дрофа зазначила, що 90 років - зовсім молодий вік для відділення, в якому працює високопрофесійний та злагоджений колектив. Вона щиро побажала усім колегам міцного здоров’я, успіхів, наснаги в їхній нелегкій щоденній праці!

    З нагоди приємної події до колективу звернувся й Олександр Каневський. Адже саме він розпочинав відбудову цього відділення. За роки його керування воно перетворилось на модернізоване відділення медицини. «Ми створили сучасну лікувальну спеціалізовану установу. Лікарі мають великий клінічний досвід роботи. Але сьогодні не можна зупинятися на досягнутому. Потрібно вдосконалювати всі напрямки лікування захворювань, адже дуже швидко плине час, а з ним змінюються і хвороби. І якщо лікарі не будуть йти вперед, то пацієнти знайдуть ту лікарню, де їх завжди вилікують», - підкреслив він.

    Додавала атмосфери невимушеності зустрічі прекрасна гра на саксофоні завідувача неврологічного відділення Володимира БІЛОШИЦЬКОГО. А ведучі вечора - завідувач відділення спеціалізованої хірургічної допомоги Ірина Рижій та старший ординатор підрозділу отоларингології Юрій ГРЕБЕНЮК - намагалися зробити вечір теплим і затишним.

    Варто згадати й про авторитетних людей, які були присутні на цьому заході. Колишній головний лікар Євгенія ЯЦИШИНА аргументовано розповіла про роки, коли їй прийшлось керувати лікарнею. До слова, Євгенія Яківна і сьогодні береже історію лікарні. «Колись 90 років тому офтальмологічне відділення займало маленький будинок на території лікарні, і важко навіть порівняти сучасне відділення з тим, що було у минулі часи», - каже пані Євгенія.

    Тривалий час це відділення очолювала лікар-офтальмолог вищої категорії ДКЛ №2 ст. Київ Світлана ДУДЧАК.

    «У нас за 90 років було лише чотири завідувачі. Це багато про що говорить. Всі ми були вірні своїй професії. Приємно, що традиції, стиль діяльності, які склалися в нашому відділенні, продовжує нинішній завідувач, лікар вищої категорії Ірина Рижій», - додає Світлана Віталіївна.

    Пройнявшись атмосферою свята, виступаючі, як ветерани, так і гості, із задоволенням згадували минулі роки. Як розбудувалась лікарня, скільки труднощів довелось пройти і якими надійними є колеги, що пліч-о-пліч працювали і працюють у медичному закладі. Пізніше з великим задоволенням гості передивились фотографії, де проілюстровано історію трудового життя колективу.

    ПРЯМА МОВА:

    Завідувач відділення спеціалізованої хірургічної допомоги, лікар-офтальмолог вищої категорії Ірина РИЖІЙ:

    - Сьогодні ми святкуємо річницю створення нашого відділення. І нам є чим пишатися. По-перше, нашим колективом, нашими ветеранами, багато яких і сьогодні працюють. Вони пам’ятають зовсім інші умови праці в лікарні та зовсім інше медичне обладнання. Наразі відділення спеціалізованої хірургічної допомоги в Дорожній клінічній лікарні №2 ст. Київ проводить повний обсяг оперативного втручання та діагностики за допомогою сучасної апаратури. У відділенні постійно впроваджуються нові методики медикаментозного та хірургічного лікування. В офтальмологічному підрозділі спеціалізованої хірургічної допомоги проводяться операції з приводу катаракти, глаукоми, відшарування сітківки, патології повік та сльозового апарату, комбіновані операції.

    А те, що у нас така доброзичлива атмосфера - наслідок професійної діяльності всієї лікарні. І звісно, якщо це зроблено з любов’ю, то відчувається відразу. Крім того, вважаю справедливим відзначити підтримку з боку керівництва столичної магістралі, особливо начальника Південно-Західної залізниці Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА.

    Ми працюємо для залізничників і до їхніх послуг найвищий професійний рівень виконання всіх процедур і операцій. Адже за плечима кожного нашого лікаря - роки практики та десятки успішних операцій.

    Ольга ЛИХАЧОВА

    За роботою не забути про побут

    Колійне господарство - складова залізниці, що потребує значного оновлення. Адже верхня будова колії у процесі інтенсивної експлуатації спрацьовується, до того ж й природні явища - морози, дощі, різкі перепади температур - не кращим чином на неї впливають. Усе це інколи приводить до обмеження швидкості руху поїздів, а то і закриття окремих станційних колій, як це було під час весняного комісійного огляду. Щоб такого не траплялось, фахівці дистанцій колій, інших структурних підрозділів постійно проводять ремонтні роботи. Найбільшої інтенсивності вони набувають з настанням теплої погоди.

    Так у Вінницькій дистанції колії, яку очолює Олександр ОНИЩУК, ще на початку березня розпочали середній ремонт колії. За допомогою щебенеочисної машини RM-80 із Центру механізації колійних робіт проведено очищення баласту у тих місцях, де сталось його розмивання й утворились так звані вихлюпи із-під рейкошпальної решітки.

    Протягом короткого часу було проведено такі роботи на перегонах між станціями Вінниця - Тюшки, Гулівці - Голендри, Голендри - Кордишівка. Загальна протяжність дільниць колії, на яких оновлено щебеневий баласт, перевищила шість кілометрів. Тепер там поїзди рухаються безпечно та із визначеною швидкістю.

    Роботи з середнього ремонту колії на сьогодні продовжуються. Вони виконуються на перегоні Вінниця - Тюшки, але уже на непарній колії. Потужна машина RM-80, яку залізничники за великий шум під час роботи прозвали «Грохотом», вигрібає із-під шпал баласт, очищає щебінь від землі, сміття і висипає на попереднє місце. За нею подають спеціальні вагони-«вертушки», із яких досипають щебінь між шпалами. А завершує цей ремонтний конвеєр - спеціальна підбивна машина, яка ущільнює баласт, вирівнює рейкошпальну решітку. Після цього колія стає повністю готовою до подальшої експлуатації.

    Такі ж роботи найближчим часом будуть проводитись на коліях станцій Голендри та Гулівці, де також є розмивання щебеневого баласту. Після виконання ремонтних робіт на дільницях Вінницької дистанції загальна протяжність колії із очищеним щебеневим баластом сягне 12 км. Однак варто звернути увагу і на таку обставину: розмивання колії на окремих дільницях стається якщо не щороку, то з певною періодичністю значно частіше, ніж на інших. Це підтверджують і фахівці, які займаються експлуатацією колій. Чому так стається? Напевне, це варто визначити. А визначивши, вжити необхідних заходів. Скажімо, спроектувати та створити дренажну систему… Це дозволить заощадити певні кошти на середньому ремонті, а, головне, підвищить надійність колії, яка необхідна при перевезенні вантажів та пасажирів.

    Із завданням на середній ремонт колійники найближчим часом впораються, однак сезон робіт для них лише розпочинається. Як же підготувались до нього у Вінницькій дистанції?

    - Протягом осінньо-зимового періоду, коли робіт на лінії дещо поменшало, - розповідає заступник начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціально-побутових питань Василь КРИЦЬКИЙ, - у структурних підрозділах займались покращенням побутових умов, ремонтом службових приміщень на дільницях, в околодках. І варто зазначити, що найкраще за цим напрямком потрудились на дільниці, яку очолює Юрій ЧЕРНАТА. На ст. Калинівка у бригадному будиночку колійників проведено ремонтні роботи, облаштовано приміщення їдальні, де можна розігріти їжу у мікро-хвильовій печі, приготувати чай. Обладнано тут роздягальну, клас для проведення інструктажів та інше.

    Із подальшої розповіді стало відомо, що і на дільниці, яку очолює Руслан КОНДРУК, також чимало зроблено для покращення побутових умов працівників. Зокрема, на ст. Кордишівка, де дорожнім майстром Олек-сандр ЧОРНИЙ, проведено ремонт побутових приміщень. Наведено зразковий порядок й у приміщенні чергового по переїзду. Такий же зразковий порядок на сьогодні й у будиночку біля переїзду, що поруч зі ст. Браїлів. Тут добре потрудились фахівці під керівництвом Богдана ГОШЛІ. Зазнав оновлення й бригадний будинок колійників на ст. Кароліна, за стан якого відповідає Микола ДРИМЛЮГА. У ньому навіть встановили кондиціонер. А на ст. Вінниця-Вантажна під керівництвом майстра Віктора ФАЛЕЙТОРА колійники викопали криницю, облаштували у побутових приміщеннях душову кабіну… Цей перелік виконаних робіт можна продовжувати, та зазначу лише, що у побутових приміщеннях на кожній дільниці створено належні умови для короткого відпочинку, прийому їжі. Тут встановлено мікрохвильові печі, електрочайники, холодильники. Тож під час літніх робіт на коліях, які з кожним днем набирають обертів, працівникам буде де відпочити, поїсти. А щоб у спеку затамувати спрагу, щодня кожному із фахівців, котрі працюють на коліях, видаватимуть по пляшці мінеральної води, яку закуповуватимуть за рахунок профспілкової організації.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    «Мисливців» за металом просять не турбуватися

    Технології, що застосовуються під час поточного ремонту (ПР) електропоїздів у Фастівському моторвагонному депо, мають високі обсяги. Впродовж місяця ПР в середньому проходять 150 секцій.


    Ось і нещодавно тут завершено роботи на електропоїзді серії ЕР-9М №501. Як повідомили в галузевій службі приміських пасажирських перевезень, було проведено весь комплекс робіт, передбачених ПР-1. При цьому особливу увагу було приділено відновленню сантехнічного устаткування, адже саме воно найбільш потерпає від «мисливців» за металом. Тому рукомийники, водяні баки, відвідні труби замінено на пластикові. Крім того у складі поїзда передбачено дитячий вагон. Від «дорослих» він відрізняється тим, що на скло віконних блоків наклеєно наліпки з персонажами анімаційних фільмів. Цей електропоїзд слугуватиме покращенню умов перевезення пасажирів у літній період.

    Григорій СЕРГЕЄВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Курс на автоматизований ремонт

    Віднедавна колійне господарство Південно-Західної залізниці (ПЗЗ) отримало автоматизовану систему управління (АСУ) «Ремонт ПЗЗ». Допомогу у її впровадженні надає Інформаційно-обчислювальний центр столичної магістралі (ІОЦ). Нині завдяки впровадженню керуючої програми колійники отримали можливість ефективніше планувати роботу розгалуженого господарства. Щоденно до бази даних вноситься оперативний наказ: період «вікна», параметри ремонтів, робота суміжних служб, кількість техніки.


    Начальник відділку з експлуатації галузевої служби колії Олександр МОВЧАН.

    АСУ «Ремонт ПЗЗ» дозволяє якісно підвищувати управління і достовірність всієї наявної у колійному господарстві інформації. Ефект від впровадження АСУ колійники розраховують отримати не лише в галузі управління. Система дозволяє якісніше оперувати матеріальними запасами. Також здійснюється диспетчерський контроль місць розташування з відображенням даних про персонал, реалізовано обмін даними з галузевими автоматизованими системами, скасовано заповнення паперових звітів.

    Про те, як програма працює в дії розповідає начальник відділу з експлуатації галузевої служби колії Олександр МОВЧАН: «Ще з минулого року столична магістраль разом із ІОЦ почала впроваджувати дану програму. Тож перед нами постало завдання, щоб гармонізувати роботу АСУ, - починає свою розповідь Олександр Петрович, - з усіма учасниками ремонтного процесу. Зручність полягає у тому, що в будь-який час можна відслідкувати весь процес колійної роботи і на станціях, і на перегонах по всій Південно-Західній. А технологія роботи є досить простою: диспетчер на своєму робочому місці, маючи щоденний оперативний наказ, вводить всі дані в комп’ютер. Поза цим перевіряє та приймає зауваження».


    Старший диспетчер Олександр ФЕДОТОВ та диспетчер Дмитро СЕМЕШКО.

    Павло ПРИХОДЬКО, диспетчер галузевої служби колії, демонструє на великому екрані телевізора, які оперативні завдання заплановано на день, де саме проходять роботи, скільки колійної техніки задіяно і так далі. Сам він у цей час працює за своїм комп’ютером. Поруч на робочих місцях - старший диспетчер Олександр ФЕДОТОВ та диспетчер Дмитро СЕМЕШКО - фахівці із галузевої служби енергопостачання показують власні завдання на своєму моніторі. До речі, кожна служба позначається новим кольором: електропостачання - синім, колії - зеленим.

    - Наші виробничі відносини між службами, які пов’язані з ремонтними роботами, - каже Олександр Мовчан, - в організаційному плані стали набагато кращими. Наразі інженери із ІОЦ займаються удосконаленням програми. Адже створення єдиного інформаційного простору, що об’єднує різні служби залізничного господарства, допомагає більш ефективно керувати ремонтними роботами на колії. Додайте до цього прозорість діяльності всіх служб на кожному з рівнів, підтримку один одного.

    ПРЯМА МОВА:

    Олександр ОКУЛОВ, інженер Інформаційно-обчислювального центру:

    - Над цією програмою разом з моїм колегою Максимом ДАНИЛЕНКОМ ми працюємо протягом останнього року. Завдання на розробку отримали від керівництва магістралі. Основною метою технологічної новації є сприяння контрольованості виконання ремонтних робіт на магістралі з боку керівництва залізниці. Але завдяки застосуванню новітніх галузевих технологій, що передбачають легкий доступ до програми майже з будь-якого робочого місця, виявилось, що розроблена програма стала корисною також і для використання працівниками служб, задіяних у ремонті, для організації і координації власної роботи.

    За допомогою цієї програми користувач має можливість бачити і відслідковувати на схемі залізниці час виконання і місцезнаходження «вікон», розташування ремонтних машин, інформацію про використання машин під час ремонтів, приналежність колійної техніки і «вікон» службам, класифікацію ремонтів за видами робіт. Окремими позначками відображаються поточні виробничі фронти. Реалізовано навігацію по дільницях залізниці і згідно із датами, пошук станцій, відображення різноманітних схем станцій і перегонів й так далі.

    Спочатку ми орієнтувались на використання великих моніторів, у першу чергу головними диспетчерами служб, але зараз ми ставимо собі за мету адаптувати програму для більш широкого використання, можливо, за допомогою персональних і мобільних комп’ютерів. Ще однією можливістю для вдосконалення програми є її налаштування для використання на інших залізницях, а також доповнення необхідною інформацією і додатковими функціями.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Чеснота Ярмака

    Дмитрович. Так-так, у Шепетівському вагонному депо його на прізвище мало хто називає. Навіть начальник, Віктор Чехов, так і сказав мені:

    - Запитаєте будь-кого першого, і Вам неодмінно покажуть, як до Дмитровича пройти, - порадив Віктор Назарович.

    Так і зробив. Бо хто ж, навіть з молодих, не знає шанованого ветерана - Олександра Ярмака. І не тільки тому, що він у колективі один із найстарших за віком.

    Працювати у вагонне депо Олександр Дмитрович прийшов у вже далекому 1971 р. слюсарем-автоматником автоконтрольного пункту. Йому неймовірно пощастило через те, що майстром був Григорій Гордійович Нечипорук. Не просто здібний організатор виробництва, а людина виважена, справедлива і доброї душі.

    У 1982 р. О. Ярмака призначили бригадиром цеху з ремонту контейнерів. У підрозділі на той час це була одна з найбільших і найвідповідальніших структурних ланок. Адже чи не половина вантажів Радянського Союзу перевозилася країною і відвантажувалася за кордон у контейнерах. «На них, - жартує Ярмак, - стояли написи і позначки мовами чи не всього світу».

    З обов’язками бригадира справлявся на «відмінно». Так що, коли контейнерне господарство тихенько почало занепадати, бо з’явилися нові технології перевезень вантажів, О. Ярмака призначили у 1998 р. бригадиром комори. Якщо зрозуміліше, то завідувачем складу. А це - видача і зберігання матеріальних цінностей, ведення документації, облік. Тут - усе необхідне для ремонту вагонів та й взагалі для стабільної, ритмічної життєдіяльності такого складного виробничого механізму, як депо. І ще не було такого, щоб чогось у коморі було не доставало. Либонь, вагома заслуга і нашого героя в тому, що за підсумками трудового суперництва минулого року колективу депо присуджено Перехідний прапор Укрзалізниці. Один із знайомих майстрів мені згодом сказав: «З Дмитровичем легко і комфортно працювати. На своєму місці людина. Він напомацки знає, де зберігаються найдрібніші болти і гайки, шплінти чи шайби…

    Повірте, це неабияка чеснота, яку цінують і робітники, і інженери нашого підрозділу».

    Олександр ЦАРИК

    Життєва нота для Андрія СКРИПНИКА

    Як висловити пошану людині, яка на це заслуговує? А якщо це 16-річний юнак? У нашому випадку - учень Київського вищого професійно-технічного залізничного училища (КВПЗТУ), який отримав диплом 2-го ступеня. Це - заслуга за завоювання одного з призових місць у Всеукраїнському конкурсі фахової майстерності серед учнів профтехучилищ. Очевидно, у цьому разі потрібно радо привітати цьогорічного лауреата престижного заходу, який влаштовує навесні Міністерство освіти та науки України.


    Викладач Володимир ГОЦАК та його вдячний учень Андрій СКРИПНИК.

    Представляємо вам Андрія СКРИПНИКА, цьогорічного випускника залізничної альма-матер, який під час означеного конкурсу з професійної майстерності за спеціальністю «Слюсар з ремонту рухомого складу» виявив неабиякі здібності в теорії та під час практичних іспитів.

    Ми зустрілися на учнівський перерві: журналіст і учень. Досвідчена людина і юнак. Про що будемо говорити? - побачив в очах мого нового знайомця зацікавленість.

    Вже за хвилину нашої розмови дізнаюся, що А. Скрипник уродженець Кіровограда. Після закінчення 9-річки вирішив поступати до залізничного училища. І не до того, що за №12 і розташоване у Знам’янці. До останнього, між іншим, з Кіровограда всього лише 42 км. А до столичного. Чому? Давно цікавився залізничною освітою. Мрія - стати помічником машиніста. Тож вчитися одночасно секретам водіння тепловоза та електровоза вартувало саме в Києві. Порадившись із батьками, вирішив, що все ж столичне вище професійно-технічне училище залізничного транспорту є більш престижним. До речі, середній рівень шкільного атестата Андрія дорівнював 9,3 бала. Непогано, як для вступника до профтехучилища, чи не так?

    Далі хлопцю пощастило із викладачами. Правилам технічної експлуатації його добре навчив Михайло АРТЮХ, будову тягового рухомого складу вивчав на уроках, які викладає Володимир ГОЦАК. Добрі слова говорить і про майстра виробничого навчання Феодосія Нестеренка: «Навчив любити слюсарну справу. Це на перший погляд здається, що обробка металів - діло нецікаве. Якби ті, хто у цьому впевнений, повчилися у мого майстра, відразу б зрозуміли: кожне практичне заняття - це майстер-клас, коли людина може переконувати… Мені пощастило із старшими, тепер я поправу можу називати їх колегами. Бо ми - залізничники!

    Він уміє поважати думки інших. Очевидно, Андрій сповідує традиції своєї родини. Батько - Андрій Олексійович - служить у правоохоронних органах, а мати - Оксана Миколаївна - працює продавцем. Ідеалом для молодшого Скрипника є його батьки, яких дуже любить і шанує. Це вони привчали до фізичної праці у приватній оселі. Хто ж допоможе батькові скопати грядки у садку? А матері - у квітнику? Звісно ж, син. Для душі у нього - читання технічної літератури. Ще любить слухати українські ліричні пісні. Веселі ноти також піднімають настрій.

    За плечима у молодого залізничника - практика в електроапаратному цеху, перші самостійні рейси як помічника машиніста електровоза у локомотивному депо ст. Дарниця. Туди й отримав розподіл після закінчення навчання. Значить, робота буде! Стабільність у наш незбагнений час йому гарантуватиме Південно-Західна залізниця.

    Дуже важливо у цьому віці відчувати надійне життєве підгрунтя. Психологи це називають момент тилу. Якщо людина не відчуває «миті тилу», то вона починає шукати його у випадкових людях. Ознайомити з азами майбутньої професії - це прерогатива викладачів та майстрів виробничого навчання, оволодіти вмінням долати життєві перешкоди - цьому також вчаться в училищі. А проживання у гуртожитку, з усіма його турботами про справи кухонні та господарчі - теж неабиякі життєві «університети».

    Про перший рейс до ст. Миронівка він розповідає охоче. Хвилювався через те, що раптом забуде параметри швидкостей на дільниці між Києвом та Трипіллям. Все обійшлося.

    - Хто був твоїм першим машиністом, Андрію?

    - Володимир ВОСКРЕСЕНСЬКИЙ, - із неповторною теплотою у голосі відповідає парубок. - Я був дублером у помічника машиніста Дмитра ІГУМЕНЦЕВА. Це чудова школа, - вважає Андрій.

    Про що мріє? Бажає поступати до Державного технічного університету економіки та технологій залізничного транспорту.

    - Не всі секрети локомотивного господарства мені поки що відомі, - так із усмішкою відповів мені майбутній абітурієнт.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Звідки бере свій початок професійне коріння?

    Наша залізниця своєю стабільністю і безперебійністю роботи великою мірою завдячує звичайним працівникам, професіоналам, які трудяться дисципліновано, добре знаючи справу, вболіваючи за неї. Так навчили багатьох із них батьки. І абияк працювати вони не можуть. Таких сумлінних скромних працівників у своїх матеріалах на сторінках «Рабочего слова» ми й ставимо у приклад. А ще у кожного з них є своя цікава життєва історія, свої принципи і світогляд.


    Чергова по переїзду Людмила ШЕРЕМЕТЕНКО.

    …Моя співрозмовниця Людмила Шереметенко працює черговою по переїзду в Коростенській дистанції колії. Про неї, про її ставлення до роботи добре відгукується керівництво підрозділу, вона серйозна і зібрана в роботі, адже останню пов’язано з безпекою руху. Звідки ж її професійне коріння бере свій початок? Виявляється, значною мірою відданість залізничній справі вона запозичила зі свого родоводу - від діда, від батька і матері. Всі вони були колійниками, любили свою справу і прищеплювали любов до роботи дітям.

    Людмила Леонідівна розповідає, що її дід - Андрій Макарович Сорока у дистанцію прийшов у далекому 1946-му. Приємно їй, що пам’ять про нього бережуть у дистанції: його ім’я вписане в Книгу Пошани. Фронтовикові після війни довелося відбудовувати залізницю і потім багато десятиліть дбайливо турбуватися про утримання колії у належному стані. Троє синів Андрія Макаровича продовжували його справу. Справжні трударі - відповідальні й працьовиті. Найстарший з них, Леонід Андрійович Сорока, батько моєї співрозмовниці, пройшов непростий шлях від колійного робітника до заступника начальника дистанції. Гортаю його трудову книжку, яку береже донька, як пам’ять, як реліквію. Окрім багатьох посад у дистанції, своєрідних щаблів, якими піднімався Леонід Андрійович, тут зазначено, що був він свого часу і помічником ревізора з безпеки руху в Коростенському відділку. А ще читаю - дізнаюсь про низку заохочень сумлінного залізничника…

    Людмила Леонідівна каже, що зростаючи в сім’ї колійників, мама її, до речі, працювала черговою по переїзду, вона щодня спостерігала за роботою залізниці. Тож після закінчення школи інших думок, як поступити на навчання до залізничного технікуму, в неї й не було. Та й до порад від свого батька, авторитетної людини і для неї, і для багатьох його колег, звісно, дослухалася. Він їй говорив, що залізничний хліб нелегкий, але сталева магістраль була, є і буде. І тут завжди потрібні хороші й грамотні працівники. Людмила Леонідівна після закінчення технікуму певний час працювала прийомоздавальником, затим квитковим касиром на ст. Чоповичі. Ось вже 17 літ вона - чергова по переїзду в Коростенській дистанції колії. Її чоловік Микола Шереметенко - теж колійник. Дозволю використати газетний штамп: разом із ним вони гідно несуть залізничну естафету, яку передали їм старші представники родини. До речі, шана до поважного віку людей, вміння вчитися на їхньому досвіді, їхній мудрості - це кредо усіх представників сім’ї. Тож і дітей своїх Шереметенки виховали порядними й працьовитими людьми. Нині усі вони дорослі, в кожного своя доля, свій шлях. А батьківський будинок у Чоповичах, неподалік залізниці, для них, як оберіг. Колись тут починав плекати сад батько Людмили Леонідівни. Микола Іванович, як гарний господар, продовжив цю справу, насадив ще різних дерев, і вабить сад Миколу Шереметенка у вільний від роботи час… З ранньої весни і до пізньої осені квітують біля дому барвисті клумби, про які турботливо дбає Людмила Леонідівна. Праця і краса - вони завжди поруч.

    Оксана КЛИМЧУК

    Все наче вчора

    В історії кожної країни є події та дати, які ніколи не зітруться з пам’яті народу. Однією з таких дат є святий день - День Перемоги. 69 років віддаляє нас від святкових салютів перемоги у Великій Вітчизняній війні. В Україні немає жодної родини, яка б не зазнала горя, болю та втрат від тієї війни.

    На жаль, все менше з кожним роком стає свідків тієї жорстокої війни, війни, яка мала б стати для всіх нас уроком. Але є ще серед нас учасники тих страшних подій, ті, хто нешкодуючи свого здоров’я, захищав Батьківщину задля мирного життя нащадків - наші ветерани.

    Так, серед наших колишніх працівників станції Київ-Пасажирський, нинішніх пенсіонерів, є учасники тієї страшної війни. І серед них - Тетяна Сергіївна ТретЯЧенко. Вона пропрацювала на станції Київ-Пасажирський старшим черговим стрілочного поста понад 35 років, а розпочинала свою трудову діяльність на залізниці оглядачем вагонів.

    Нещодавно до неї завітали представники молодіжної ради станції Київ-Пасажирський. Їх візит розчулив Тетяну Сергіївну. Теплими щирими словами та гарним подарунком молодь вітала ветерана зі світлим святом Перемоги.

    Тетяна Сергіївна поділилася тяжкими спогадами, які закарбувалися у її пам’яті. Вона пам’ятає кожен день, фронтовиків, людей, які виборювали право жити у вільній Батьківщині. Минає час, але гірка і жорстока пам’ять про події тих буремних років постійно тривожить серце Тетяни Сергіївни, живого свідка давньої історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Вона показала нам фотокартки, що збереглися у її власному архіві. Це неймовірно, але багатьом з них майже 70 років.

    Низький уклін і вдячність усім ветеранам - це дійсно покоління переможців!

    Євгенія ОЛІЙНИК, голова молодіжної ради; Фото автора та з архіву Тетяни ТРЕТЯЧЕНКО

    Фільм спогадів для майбутніх поколінь

    Ветеранська організація локомотивного депо Козятин об’єднує понад вісім з половиною сотень ветеранів війни та праці. І лише 25 з них є учасниками бойових дій Великої Вітчизняної війни.

    Саме вони, ветерани-фронтовики, цими днями були у центрі уваги ветеранської організації. Разом з керівництвом та профспілковим комітетом депо рада ветеранів організувала для них низку заходів, присвячених 69-ій річниці Великої Перемоги. Особливо заслуговує на увагу турбота про фронтовиків, які за станом здоров’я не змогли прийти на ці урочистості, що проводилися у депо.


    Деповчани Олександр ГОРАЛЮК, Володимир РАКОВСЬКИЙ та Віталій ЧАПАЙДА вітають ветерана-фронтовика Валентина КЛІМОВА.

    - Тому до кожного ветерана-фронтовика завітали наші колеги, - говорить голова ради ветеранів депо Валентин Радецький. - Провідали, привітали зі святом, вручили подарунки. Та, безумовно, найкращим для них стало саме спілкування.

    - Хлопці, що там нового у нас? - щиро цікавився подіями у депо колишній старший майстер цеху Петро Мерзлий. Ветеран війни та праці вже понад три десятиліття як на заслуженому відпочинку, однак зв’язок з колективом не втрачає. Дуже хотів й цього разу прийти в депо на урочистості, та вже здоров’я підводить. Роки невблаганні. Тому й радіє кожній зустрічі зі своїми деповчанами.

    Не менше раділи такій зустрічі й інші фронтовики. За цієї нагоди дехто з них одягнув святковий піджак з нагородами, інші - дістали альбоми з фронтовими фотографіями. Розповідали на лише про воєнні часи, а й про роки відбудови народного господарства.

    - А для мене війна не завершилася у 1945-му, - розповідав колишній оператор при черговому по депо Валентин Ковтуненко. - Я служив у морській піхоті. Воював на Далекому Сході проти мілітаристської Японії, звільняв Корею. А потім впродовж п’яти років - на мінному тральщику розміновував морські шляхи поблизу Нової Землі, Діксону, Печори. Лише у 1950-му повернувся додому.

    Валентин Клімов воював на фронтах Великої Вітчизняної ще з 1941-го. Брав участь у боях під Москвою, на Північному Кавказі, у складі військ 3-го Білоруського фронту визволяв Вітебськ, Ліду, Гродно. Штурмував Кенігсберг. Там, у Східній Пруссії, й зустрів День Перемоги.

    Серед ветеранів-фронтовиків, кого провідали та привітали працівники локомотивного депо, були Тодос Третяк, Іван Якимець, Тетяна Кругових, Василь Коврига, Микола Ліпський, Антон Нікітюк…

    - Ми планували привітати за місцем проживання півтора десятка наших фронтовиків, тих, хто за станом здоров’я не зміг прийти до нас на урочистості у депо, - говорить голова профкому депо Василь Дзюбенко. - Крім привітань, квітів та подарунків кожен ветеран-фронтовик отримав ще й диск з документальним фільмом, в основі якого спогади наших фронтовиків. Його змонтував інженер депо Олександр Горалюк, який протягом останніх років побував у кожного фронтовика-деповчанина й зафільмував ці інтерв’ю. Аналізуючи перші відгуки звитяжців, їхніх рідних та знайомих, всіх тих, хто вже дивився цей фільм, він отримав чимало схвальних оцінок і припав до душі кожному з них. Тож приємно, що нам вдалося зробити для них такий цікавий та приємний подарунок.

    Від редакції. Приємний факт: на зміну професійним кінематографістам, які залежать від авторитаризму продюсера, приходять нові автори, які бажають об’єднати завдяки втіленню власних задумів якомога більше ровесників. Головна ж ідея подібних самодіяльних проектів - звернення кожного ветерана до майбутніх поколінь із побажаннями жити у мирний час.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Мистецтву бачити красу варто вчитися на берегах Десни

    Запрошення на екскурсію у найвіддаленіший куточок українського Полісся сприйняв із задоволенням. Творча ініціатива - від керівника Туристичної асоціації Чернігівщини Олега ГЕРАСИМЕНКА та від віце-президента Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб» Олени ЗЕЛЕНКО. Сонячним ранком кваплюсь до місткого мікроавтобусу. Це для того, щоб разом із журналістами столичних та чернігівських видань стати учасником цікавого прес-туру аж до, як назвав у своїх віршах самодіяльний поет із придеснянської Свердловки Василь КИРИЛЮК, «в віршах оспіваної моєї вічної любові Десни».



    Успенська церква - справжня окраса м. Короп.
    Тут зберігаються мощі Св. Феофана Рихлівського - місце отримання зцілення та Божої благодаті.

    Протягом двох травневих днів півтора десятка майстрів пера відвідали один із мальовничих районів Чернігівської області - Коропщину, що розташована у північному Поліссі, у межиріччі Десни та Сейму. Прискіпливо роздивляюся карту, що помережена безліччю умовних показників про місця, достойні уваги любителів подорожувати. Тому можна визначитись - маршрут вдалий: саме в Коропському районі природолюби приємно подивуються красою навколишніх лісів, повноводих річок та озер, що розташовані на більшій частині деснянсько-сеймівського межиріччя. Тут є де відпочити. Рибалка, «тихе» полювання, мисливство, піші прогулянки, катання на конях… Все залежить від бажань. Подумалось: це краще, ніж пекти пузо під спекотним сонцем десь у Причорномор’ї. Хоча, кожному своє.


    Мелодія від дзвонів Свято-Миколаївського чоловічого монастиря розноситься далеко краєм.

    МАРШРУТ ПРОКЛАДЕНО. ПЛАНИ ВІДОМІ

    У наші плани входило помилуватися чистеньким містечком Коропом з усіма його визначними пам’ятками, церквами, музеями. З біографією Миколи Кибальчича - видатного терориста, вбивці російського царя Олександра ІІ, винахідника більш потужного динаміту за нобелівський, проектанта першого у світі реактивного летального апарата, який зараз є основою сучасних космічних кораблів, - можна ознайомитись у меморіальному музеї імені М. Кибальчича. А ще довелося відвідати Мезинський національний парк. Не обминемо Музею імені краєзнавця, художника та археолога В. Куриленка та філіал цього закладу історії та культури з безліччю цікавих експонатів. Побуваємо у бажаному для багатьох прочан Свято-Миколаївському чоловічому монастирі (околиця села Рихли), де зберігається чудотворна ікона Святого Миколая.


    Село Вишеньки, що на правобережжі Десни, прославив генерал-фельдмаршал Петро Рум’янцев-Задунайський.
    Палац у східному стилі з елементами готики побудувано у XVІІІ ст.

    Для тих, хто відчуває себе у стародавньому лісі, як у казці, варто прокласти шлях до стародавньої ялинової алеї, що є ботанічним пам’ятником природи місцевого значення. Досить вражаючими уяву виявляються багатометрові дерева, які по обидва боки густого лісу відмежовують дорогу до монастирських печер. Алея, якій, як стверджують краєзнавці, понад сто років, дивує вічнозеленим серпанком, що майже не пропускає сонячні промені. Побачити небо крізь зелений щит доволі проблематично.


    Природний пам’ятник «Дуплистий дуб» біля с. Рихли може прихистити багатьох подорожуючих.

    Ще одним природним пам’ятником славиться село Рихли. Багатовіковий дуб, прозваний «Царем-дубом», на вік - приблизно 800 років. Це історичне дерево пов’язане з легендарними оповідями про те, що саме з його верхівки розвідниками, які воювали на боці Петра І, велися спостереження за шведським військом під час війни 1700 - 1721 рр. Стовбур величного дуба становить 1,8 метра в діаметрі й сягає на 24 м вгору. У ході конкурсу «Національне дерево України», що проходив у 2010 р., рихлівський дуб зайняв почесне 3 місце в номінації «Цінні дерева» з естетичної точки зору. Деякі з мандрівників намагаються його обійняти. І тут рук однієї людини не вистачить. Поруч із Царем - його «родичі». Через те, що колись у старе міцне дерево потрапила блискавка, його серцевина вигоріла. Але життя дуба-гіганта продовжується до сьогодні. Тепер в його стовбурі від негоди можуть укритися кілька подорожніх.

    Подивуємося довершеністю архітектурних форм сучасного палацу, що належить агрофірмі «Авангард» (с. Свердловка). Без нашої уваги не залишиться неперевершений ландшафт, що відкривається на Придесення з місцевої альтанки.

    Ми зустрінемо схід сонця на берегах мальовничої Десни біля величного палацу ХVIII ст., що належав генералу-фельдмаршалу (військове звання), наміснику всієї України за часів правління Катерини ІІ, президенту Малоросійської колегії графу П. Рум’янцеву-Задунайському. Між іншим, судячи із архітектури, внутрішнього інтер’єру палацу, граф мав неабиякий художній смак. На зворотному шляху до Чернігова побуваємо у сучасному отелі «ШишкіNN». Очевидно, стало зрозумілим, що в наступних номерах газети залізничників поділюсь власними враженнями від далекої подорожі у самобутні краї.

    ЖІНОЧИЙ ОБРАЗ ЯК ВІЗИТІВКА

    Цікавий за звичками наш брат-журналіст. Незадовго до зустрічі із директором інформаційно-туристичного центру «Космос» (Коропська районна рада) Вітою ШУТ, найбільш досвідчені колеги проклали на карті декілька маршрутів, які ведуть зі столиці до невеличкого містечка на березі Десни, що за 145 км від Чернігова. Пішов в історію пасажирський рух із Конотопа у Короп. Через падіння попиту на цей вид залізничних перевезень. Тож як там не є, а краще, ніж трасою М02 (Е101), не дістатися. Автолюбителі, у жодному разі не зіб’єтеся зі шляху, якщо біля с. Пролетарське, що на межі із Сумською областю, повернете руль ліворуч. Через якихось 20 з невеличким гаком кілометрів вас зустріне «город Короп, сім церков і баба Калачиха». Така в цьому містечку, якому, як зазначають історичні джерела, вже 12 століть, сьогодні існує приповідка. Перша звістка про нинішній Короп зустрічається в універсалі гетьмана Остряниці 1638 р. Він зазначений як «повітове місто», найбільш постраждале «від абид, утисков, раззорений, деючихся от ляхов...».

    Місто зустрічає травневою тишею. Теплі кольори церков запрошують увійти у святая святих. Переступивши поріг, зустрічаємося із прохолодою…

    - Церков було дев’ять, - починає розповідь В. Шут, - проте парафій саме семеро.

    Зазначимо, під час прогулянки Коропом навіть семи церков не побачили - на сьогодні збережено Іллінську церкву-фортецю (кін. ХVII - поч. XVIII), Вознесенську, де зберігаються старовинні ікони. А ікона «Явлення Богоматері перед рибалками» вважається дуже рідкою пам’яткою народного живопису ХVIII ст. До Успенської церкви прочани ходять, щоб поклонитися мощам святого Феофана Рихловського. Вважається, що в них - чудодійна сила. А у Феодосіївській церкві сьогодні розміщено регіональний історико-археологічний музей.

    Із вуст В. Шут дізналися, що плавучий міст, який існував у давнину, часто-густо затоплювався під час весняних повеней на річці Карпівці. Спеціальний пристрій дозволяв за великої води спливати течією. Після перебудови у залізобетонний шляхопровід повінь його не оминає. Але конструкторська міць гарантує - міст нікуди не попливе. Щодо баби Калачихи, то це реальна особистість, яка, поки очі бачили, про всіх все знала і розповідала. Така собі язиката жінка, яких у кожному селі хоч греблю гати. Але ж саме ця, коропська, увійшла в історію краю. Про неї згадують під час велелюдних свят. Колоритний образ - своєрідна візитівка Коропа.

    ЗВІДКИ КОРОНА?

    Отже, Короп - давньоруське поселення (Іпатіївський літопис ХІ ст.) Хороборор (тобто «Хоробрий»). Як свідчать краєзнавці, місто часто згадується в літописах. Це привід пересвідчитися у тому, що край має цікаву військово-патріотичну історію. Край переніс татаро-монгольську навалу (ХІІІ ст.). Як писав у «Мещерській стороні» Костянтин Паустовський, «У цих лісах відсиджувалась давня Русь від татарських набігів».

    Далі у ХIV - ХV ст. містечко - під управлінням Великого князівства Литовського. Після 1500 р. - під Московською державою. В часи козаччини Короп відігравав значну роль у суспільно-політичному житті України. Адже сотенне містечко Ніжинського полку, що неподалік від гетьманських столиць України Батурина і Глухова, маючи Магдебурзьке право, вважалось одним із важливих центрів Новгород-Сіверського Полісся. Тобто життя буяло. Яскравий доказ - стародавні церкви, фортеці і замки.

    Короп, Риботин. Село і місто межують поруч. А назви говорять самі за себе - це здавна рибні місця. Місцеві озера - наче намисто навколо повноводої красуні Десни. Тепер про герб, який красується на гранітній брилі, що в основі місцевого фонтану. Бувалі у бувальцях розповідають, що за недавніх часів той камінь слугував постаментом вождеві мирового пролетаріату. Як останнім часом буває, Ілліч «підсковзнувся», впав назавжди. І від ганьби кудись зник. А щоб місце не пустувало, підприємливі коропці підвели водопровід… Проте і краплинки води під час візиту у фонтані не побачили. Жарт від місцевих комунальників, так вирішив автор цих рядків, уважно роздивляючись зображення золотого коропа під царською короною. Це і є герб міста на березі р. Карпівки. Звідки корона? Це символ міста-фортеці ще за царських часів, свідчення про дію основ Магдебурзького права (правова система міського самоврядування - ред.).

    ПОЧИНАЮТЬ ЛОВИТИ ЩЕ НА МАСЛЯНУ, А РИБАЛЯТЬ ПРОТЯГОМ УСЬОГО РОКУ

    Виявляється, і з цього приводу існує легенда. Мандрував у цих краях відчайдух-козак із самого Батурина. Якось вдалося йому перестріти татарський військовий загін, що взяв у полон чималенько місцевого люду. Проїхати і не допомогти визволитись від загарбників? Це не у характері сміливця… Добрим рубакою виявився наш герой… Омиваючи гостру шаблю, якою «пригощав» окупантів, у маленькій річці, козак побачив коропа. Та й не одного. Швидко нанизав рибу на шаблю. Тож ні голод не страшний, ні ворог. Тут і заснував сторожовий козацький пост. Вже із сторожового поста Короп став чималим містом. Приглянулася ця місцевість не одному козакові. Як запевняють туристичні довідники, про рибну назву цього містечка давно сперечаються етнографи, а місцевим мешканцям до душі легенда про те, що імператриця Катерина ІІ, пропливаючи Десною під час вояжу до Криму, побажала спробувати свіжої рибки. І першим, хто попався в невід, був важкий короп. Страва сподобалась цариці. Фразу «Да быть здесь граду Коропу!» - передруковують усі путівники по Чернігівщині. А назва таки відповідає дійсності і до сьогодні - риба на коропському базарі є завжди в асортименті. А під час ярмарків, які тут влаштовують влітку, «отієї риби, та різних видів, та по-різному приготовленої» тьма-тьмуща, - казали нам місцеві мешканці. Значить, і риболовля тут ого-го! Починають тут ловити ще на Масляну, а рибалять протягом усього року.

    ПРИРОДА Є ЧИСТОЮ: ЗАБРУДНЮВАТИ НІЧИМ ТА НІКОМУ

    - Приїжджайте на грандіозне дійство - Коропський Свято-Миколаївський ярмарок, що проводиться у липні, - запрошували місцеві, - не пошкодуєте.

    Мовляв, тут відбувається справжнє свято для тих, хто любить рибні страви. До речі, у перекладі із грецької короп - плід. Припустимо, що назва міста пов’язана із плідністю цього виду річкового аборигена.

    Прогулюючись берегами Десни, Карпівки, Верхнього озера, що у межах Мезинського національного парку, пересвідчилися у тому, що для справжніх господарів вудочки та спінінга тут є основний привід для організації чудового відпочинку - риба тут чекає на любителів. Як вдалося дізнатися, сьогодні у Коропі поки що працюють маленька меблева фірма, комунальні підприємства, хлібний завод. Отже, з точки зору екології, природа є чистою: забруднювати нічим та нікому. Це справжня знахідка для тих, хто хоче провести власну відпустку подалі від промислової зони.

    Ще й до сьогодні екскурсоводи згадують гетьмана Демьяна Многогрішного. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1669 - 1672 рр.), якого сучасні історики шанують через намагання проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. А ще довелося почути, що Демко Многогрішний - справжній військовий діяч, який облаштував у рідному Коропі артилерійський двір, де вироблявся порох і гарматні ядра. Там, де, як би зараз сказали, діє військово-промисловий комплекс, розвиваються й інші види народного господарства: ковальське, лимарське (кінна збруя), шкіряне, ткацьке, гончарне. Не все кануло у Лету. І сьогодні найближчі села відомі гончарною продукцією, сувенірними виробами із соломи та лози.

    РЕЦЕПТ ЮШКИ ВІД ПОЕТА ТА МУЗИКАНТА

    Сьогодні, як зазначає директор інформаційно-туристичного центру «Космос» Віта Шут, у Коропі до послуг туристів 12 номерів готелю, де можуть розміститися 29 осіб. Умови - на будь-який смак і гаманець. Є чим порадувати і гурманів, які бажають скуштувати фірмових страв місцевої, зокрема рибної, кухні - кафе «Срібний глобус», «Дар божий», «Золота рибка».

    Садиба «На краю світу» (с. Сверд-ловка), де господарюють місцевий музикант, поет-пісняр, колишній вчитель німецької та англійської мов Василь Кирилюк разом із дружиною Наталією, відома багатьом любителям зеленого туризму. Дві кімнати із усіма сучасними умовами для проживання, гарантія полювання, річкової та озерної риболовлі, прогулянки на конях і човнах і так далі дозволили Василю та Наталії Кирилюкам, як зараз кажуть, стати відомими організаторами пізнавального сільського зеленого туризму. За редакційною традицією дізналися рецепт юшки від Кирилюків.

    Готувати смакоту з прісноводої риби намагаються відразу після її вилову. А як ловити, відомий на Чернігівщині шкільний педагог та громадський діяч, який віддав освіті довгі роки життя, знає. Мисливець, рибалка, пасічник, садівник в одній особі. І ще - неповторний кухар Василь Кирилюк по праву вважає: чим свіжіша риба, тим смачніша юшка. Рибу до казанка кладуть із самого початку, а щоб вона не розвалювалася і не спливала, зверху потрібно покласти шар картоплі, додати порізану кружальцями моркву, цілу цибулину, нарізану на чотири частини, шмат сала і залити водою. Коли юшка закипить, додати солі і спецій. Умова від Кирилюків - процес має відбуватися на «малому» вогнищі. Коли страва готова - зняти казан з вогню, додати зелені, обов’язково дати настоятися. Скажете, нічого нового? Увага! Серед затятих рибалок існує традиція - наприкінці варіння опускають до юшки на декілька секунд тліючу головешку з вогнища. Для пом’якшення води у страві. А щоб додати смаку виразності - вливають туди чарку оковитої. Кажуть, що це і є справжня юшка, найсмачніша і найкорисніша. Що ж пробували, знаємо! Це справедлива думка. Про це згадуєш, коли побачиш дно казанка.

    Коропський край неможливо не полюбити. Правда, північне Полісся розкривається не відразу. Дуже повільно. Про це думалось пізнього травневого вечора, коли вдивлявся у прозорі зорі, що відбиваються у деснянських хвилях. Ясна річ, для тих, кому хочеться відпочити, витративши помірну суму коштів, варто подумати про мандрівку до Коропщини. Мистецтву бачити світ варто вчитися на берегах Десни.

    (Далі буде)
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото надане Туристичною асоціацією Чернігівщини та Асоціацією журналістів «Туристичний прес-клуб України»

    Жизнь без дыхания, или Разговор с хирургом об «архитектуре» носа

    Усміхніться!
    - Доктор, у меня заложен нос!
    - Послушайте, у меня квартира, дача и машина
    заложены.
    А вы со своим насморком!

    «Недавно мой 11-летний сын пожаловался на недостаток воздуха при вдыхании носом. Причем насморка мы давно не наблюдаем, но все-таки дыхание у мальчика затрудненное. С чем это может быть связано? На наш вопрос доктор-отоларинголог из районной поликлиники ответила, что у него полипы в носу. Требуется операция. Не хотелось бы, чтобы сын переносил хирургическое вмешательство. А нет ли другого способа лечения?»

    Жанна ПРОСКУРОВА,

    г. Киев

    В беседе с врачом-хирургом Дорожной клинической больницы №2 Романом ДЕНИСЕНКО удалось выяснить причины возникновения полипоза и пути его лечения.

    - Роман Юрьевич, как часто к Вам обращаются пациенты с такими жалобами?

    - В наше ЛОР-отделение Дорожной клинической больницы обращаются много железнодорожников и членов их семей с жалобами на затруднение носового дыхания.

    Это явление вызывает сильный дискомфорт, снижение работоспособности. Одновременно возникают хроническая усталость, быстрая утомляемость, головные боли.

    Все эти симптомы сказываются на внимании и соответственно на безопасности движения поездов. За последние два года по данным нашей статистики количество случаев возникновения полипоза, выявленного на профмедосмотрах у железнодорожных рабочих возросло на 15%. Люди жалуются, что вечером долго не могут заснуть, а утреннее пробуждение не приносит облегчения, напротив, человек чувствует себя слабым и разбитым. Одним словом, снижается качество жизни.

    - Слышал, что не всегда заложенность носа - это банальный насморк?

    - Да, причин заложенности носа довольно много. Это может быть и инфекция, аллергический и медикаментозный ринит, воспаление гайморовых пазух… Как правило, лечение болезни приводит к исчезновению насморка и восстановлению проходимости дыхательных путей в носу. Это, как правило. Однако исключений тоже достаточно. И одно из них - образование в носу полипов.

    - Пожалуйста, поподробнее о причинах возникновения этого недуга.

    - Полипоз носа - это заболевание, при котором в носовой полости образуются полипы, затрудняющие дыхание. Полипы представляют собой доброкачественные новообразования. Однако при длительном течении процесса без должного лечения возможно образование злокачественных опухолей.

    Учитывая значительное развитие промышленности за последние 50 лет, в нашу жизнь проникло много химических веществ. Начиная от простых средств гигиены, заканчивая фармацевтическими препаратами. Все это оказывает большую нагрузку на нашу иммунную систему, а она иногда не выдерживает. И как следствие - человек заболевает. Поэтому одной из причин развития полипоза является аллергия - повышенная чувствительность к аллергенам, вдыхаемым с воздухом (домашняя пыль, пыльца растений, споры грибов, шерсть животных и многие другие). Исходя из этого, можно расценивать полипоз как следствие или осложнение аллергического ринита. В большинстве случаев наличие полипов в полости носа и пазухах может стать пусковым моментом в развитии бронхиальной астмы.

    - И все же, Роман Юрьевич, что стоит применять - консервативное или хирургическое лечение?

    - В нашем отделении проводятся оба типа лечения. Столь неблагоприятное течение заболевания было довольно частым всего несколько десятилетий назад. В то время основным методом лечения полипоза было хирургическое удаление новообразований. Причем считалось, что чем более радикально и тщательно удалена полипозно-измененная слизистая, тем меньше вероятность возникновения рецидива. Существующие в настоящее время представления радикально отличаются от старых.

    Проблема полипоза рассматривается с позиций определения причин, вызывающих рост слизистой. А причина, как правило, в аллергическом воспалении слизистой носа, вызываемой постоянным поступлением аллергенов извне. Существует интересное предположение, что образование полипов - это стремление организма уменьшить количество поступающих аллергенов. Однако, это всего лишь предположение.

    Современные взгляды по лечению полипоза предполагают выявление аллергенов, прекращение контактов с ними или уменьшение до минимума их количества. Проведение специфической иммунотерапии, применение противоаллергических препаратов различного действия топических кортикостероидов (вид гормональных лекарств - ред.) последнего поколения практически полностью позволяет предотвратить образование новых полипов и добиться уменьшения старых.

    В нашем отделении мы практикуем и применяем разные самые современные подходы в лечении полипоза. Все пациенты тщательно обследуются. После назначается курс консервативной терапии. Если данная методика оказывается эффективной, то пациент продолжает её приём. Существуют программы, при которых пациент получает лечение бесплатно.

    - Допустим, должного эффекта не получено. Тогда в ход идут хирургические инструменты?

    - Если эффекта нет, то в ход идут хирургические методы лечения. Соблюдается минимум травматичности. Исходя из этого, изменился подход к тактике хирургического лечения. Сейчас главенствующие позиции во всем мире занимает так называемая функциональная, органосберегающая, щадящая хирургия. Она предполагает минимально травмирующие способы удаления наиболее крупных полипов с максимальным сохранением слизистой. Это возможно только при наличии соответствующих инструментов, эндоскопов, микроскопа и соответствующего опыта у хирурга.

    - С чего начинается подготовка к операции?

    - Пациенты с полипозом носа предъявляют жалобы на нарушение носового дыхания, которое развилось постепенно и носит постоянный характер. Очень часто имеют место пенистые прозрачные выделения из носа, зуд, чихание.

    Теперь без эндоскопа никуда. При постановке диагноза в нашей клинике решающее значение имеет диагностическая эндоскопия - объективное исследование, которое позволяет определить распространенность процесса, «архитектуру» полости носа и наличие анатомических препятствий для прохождения воздуха. Кроме того, всем пациентам обязательно проводится компьютерная томография, которая дает ответ на вопрос, насколько поражены придаточные пазухи носа.

    Проведение развернутого аллергологического обследования даёт возможность определить причину процесса. Зная причину, можно рассчитывать на хороший результат лечения.

    Современный подход к лечению полипоза предполагает сочетание хирургических и терапевтических методов. Для этого нужно определить, к каким аллергенам чувствителен каждый конкретный пациент и воспользоваться последними достижениями иммунологии и аллергологии. В условиях нашей клиники имеются все необходимые средства для диагностики, опытные врачи, современное оборудование, лабораторный ресурс и возможность оперативного решения задач.

    Приходите - будем рады вам помочь!

    - Спасибо за консультацию, Роман Юрьевич!

    Беседовал Иван СОТНИКОВ, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО

    Не втрачаючи надію

    Перемогою команди локомотивного депо Козятин завершився турнір з волейболу, що відбувся нещодавно у спортивному комплексі Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту.


    Під час змагань.

    Як розповідає одна з організаторів змагань - інструктор Будинку науки та техніки ст. Козятин Олена ДАНИЛЮК, цей турнір став свого роду останньою пробою сил команд волейболістів Козятинської дирекції залізничних перевезень перед початком Спартакіади працівників структурних підрозділів залізниці, старт якої намічений на другу половину червня. Саме за результатами цих змагань й буде сформовано команду волейболістів Козятинської дирекції для участі у Спартакіаді.


    Команда локомотивного депо Козятин.

    - Вирішено, що її буде створено не на базі певного колективу, а саме: з кращих гравців команд, - продовжує Олена Данилюк. - Основу складатимуть волейболісти локомотивного депо та дистанції сигналізації та зв’язку. До речі, саме вони й зустрілися у фіналі турніру, де перемогу з рахунком 2:1 святкували локомотивники. Ще декілька гравців до складу команди дирекції делегуватимуть місцеві вагонники та колійники.

    Волейбол - досить популярний вид спорту серед залізничників. Зазвичай на такі турніри квапляться чимало команд, щоб поборотися за першість та кубки. І хоча цього разу учасників було дещо менше, ніж планувалося, боротьба на спортивному майданчику була впертою та безкомпромісною. Крім фіналістів симпатії у вболівальників викликала гра команд Козятинської дистанції колії, експлуатаційного вагонного депо Козятин, будівельно-монтажного експлуатаційного управління №2. Й хоча цього року їм не вдалося пробитися до фіналу, щоб поборотися за головний приз змагань, їхні вболівальники не втрачають надію на те, що перемоги для волейболістів ще попереду.

    По завершенні змагань відбулася церемонія нагородження переможців та призерів, якими стали команди локомотивного депо, дистанції сигналізації та зв’язку і дистанції колії. Приз кращого гравця турніру отримав Юрій ТУРУЛЯ, який виступав за команду дистанції сигналізації та зв’язку. А пам’ятний приз - волейбольний м’яч з автографами - отримав член оргкомітету змагань викладач місцевого училища залізничного транспорту Леонід ТРОНЧУК, якому того дня виповнилося 55 років.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05