РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 19 (23 травня 2014)
  • Випуск №19 23 травня 2014
    Зміст
    1. До нових вершин! (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. «Швидка допомога» для вантажних вагонів (Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. «Підкованому» знаннями - робота до снаги (Оксана КЛИМЧУК)
    4. Заради професійного довголіття (Галина КОЗИР, голова профкому Козятинської колійної машинної станції №120)
    5. Виїзний день Ради профспілки (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. Поїздка без негативних вражень (Оксана КЛИМЧУК)
    7. Виручає професіоналізм та трудова віддача (Микола ПАЦАК)
    8. У чому впевнений голова профкому (Ольга ЛИХАЧОВА)
    9. Вдячність долі (Микола ПАЦАК)
    10. Діабет. Гіппократ згадував. Сучасні медики вчаться лікувати (Никифор ЛИСИЦЯ)
    11. Карикатурист шанує Кобзаря (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    12. Живі квіти лягають на папір…, або ПРО ТАЛАНТИ у родині ДИТИНЧУКІВ (Олександр ЦАРИК, на фото твори художниць Віти та Богдани ДИТИНЧУКІВ)
    13. «СТУДLife» завойовує популярність (Анатолій САДОВЕНКО)
    14. Допомагають переселенцям із Криму (Оксана КЛИМЧУК)
    15. Щирий дарунок військовим льотчикам (Андрій АГЄЄВ)
    16. Оптимізм, якому позаздрить молодь (Оксана КЛИМЧУК)

    До нових вершин!

    Ігри у підгрупах на турнірі з міні-футболу на Кубок начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА, які відбулися у перший день зустрічі 15 команд, розмочив, у прямому і переносному значеннях цього слова, не по-весняному холодний дощ. Проте локомотивникам із Конотопа, Жмеринки, Шепетівки, Дарниці, моторвагонникам із Фастова, колійникам зі Жмеринки, Конотопа, Коростеня, Дарниці, вагонникам із Бахмача, Козятина рясна вода, що надходила з небесної канцелярії, була як лікувальний душ. Представники аматорського спорту з дистанцій сигналізації та зв'язку із Коростеня та Житомира, команди з Козятинської дирекції залізничних перевезень та управління столичної магістралі на водяні потоки з небес теж уваги не звертали. Змагання у трьох підгрупах проходили напрочуд жваво. В одній четвертій фіналу опинилися дарницькі та коростенські колійники, житомирські зв'язківці, шепетівські локомотивники.

    Через те, що матчі проходили на трьох майданчиках одночасно, нам, репортерам, приходилось уривками сприймати гру кожної команди протягом трьох днів турніру. Однак до бажаного фінішу дійшли достойні. За що й отримали відповідні відзнаки та нагороди.


    Начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН та голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК
    вітають кращого голкіпера турніру Дмитра СВІНЦИЦЬКОГО.

    БЕЗ СКИДОК НА ТРАВМУ

    Повертаючись подумки у перший день турніру, зазначимо: справжнім сюрпризом стала гра Миколи ТЕМНЮКА (№77) із локомотивного депо Шепетівка, який завдяки точним передачам його товаришів по команді, зокрема Олександра ГРИНЯ, провів протягом гри хет-трік. Це достойний внесок М. Темнюка у перемогу шепетівчан над жмеринцями. З розгромним рахунком після тієї гри жмеринські гравці тяглися до власної роздягальні. Єдина прикрість для шепетівчан: через ковзання на мокрому полі саме Микола отримав важку травму. Ще й таку, що прийшлося скористатися послугами бригади «швидкої», яка завжди чатує на стадіоні «Локомотив» під час матчів. Для чого така подробиця? Справа у тому, що не зважаючи на травму №77 на другий день вийшов на поле. І був у нападі, як кажуть, без скидок на травму передпліччя. І під час фіналу на третій день турніру, граючи із сильними футболістами із Київської дистанції колії, М. Темнюк довів: фінішний дриблінг - це його стиль. Будемо відвертими, якби не організаційний хист капітана локомотивників Олександра ЗАВІСТОВСЬКОГО, який вчасно підкидав пропозиції щодо атак від штрафної лінії та з кожної точки футбольного майданчика, не святкувати б шепетівцям з приводу добутого «золота». Тут і до екстрасенса не ходи.


    Простріли у ворота фастівчан мали інтригуюче продовження.


    В атаці - шепетівець Микола МАКСИМЧУК.

    ЧИ Є ЩАСТЯ ЗА ГОРИЗОНТОМ?

    Продовжуючи тему про здобуті перемоги шепетівських локомотивників, відзначимо вдалу гру помічника машиніста Віктора ФЕДОРЧУКА та інженера Миколи МАКСИМЧУКА. Пробиваючи м’ячі сходу, злегка коректуючи, що називається, ловлячи у повітрі «кулі», пасуючи один одному, вони вміють довести до «короткочасного сказу» невдах-воротарів із команд-суперниць.

    У розмові із душею команди шепетівських локомотивників Миколою ОГОРОДНИКОМ, як називають його цьогорічні переможці турніру (до речі, неодноразові призери подібних змагань - авт.), з’ясували: спорт у підрозділі перебуває на вищому рівні завдяки суттєвій допомозі з боку керівництва та профкому галузевої профспілки.

    У цієї команди величезний потенціал, його розкривають в кожній грі досвідчені аматори. Такі, як Олександр ГРИНЬ, Олександр МАТВІЙЧУК. Це їхній спортивний гарт відчули на собі учасники цьогорічного турніру з міні-футболу в ознаменування 28-ї річниці аварії на ЧАЕС. Куди пристрасніше на полі відчувають себе більш молоді спортсмени-аматори. Це знайомі вже вам Микола Максимчук, Микола Темнюк та Назар МЕЛЬНИК (кращий нападник турніру). Про незмінного призера футбольних турнірів стійкого голкіпера Дмитра СВІНЦИЦЬКОГО (кращий воротар) пишу не вперше. Наче щит тримає в руках і під час гри, і під час пенальті. Лаври суперворотаря він отримує на кожному турнірі на Кубок начальника столичної магістралі. Не помилюсь, коли зазначу: заслуга Дмитра у тому, що шепетівчани повернулися у рідне місто із вдалим трофеєм, за переважною більшістю відсотків, - чимала. До речі, про спокій Д. Свінцицького як голкіпера, коли довелося грати із моторвагонниками із Фастова, добре потурбувалися його партнери по команді. «Сухий» рахунок 5:0 на користь Шепетівки - то доказ того, що, яких би зусиль не прикладали суперники з берегів Унави, їхнє щастя поки що за горизонтом. Одна справа, що бажається перемога, інша - потрібно мати достоїнство, щоб поздоровити лідерів. Команда шепетівських локомотивників впевнено йшла до чемпіонства. Придивлялись ми до організаційних здібностей і на полі, і під час перерв між таймами нападника команди Миколи Максимчука. Від спортивних інтриг, які затівали підопічні М. Максимчука та М. Огородника на майданчику, задоволення отримали і гравці, і вболівальники.


    Кубок на приз начальника Південно-Західної залізниці перед відправленням до Шепетівки.
    Команда-переможниця турніру разом з начальником столичної магістралі Олексієм КРИВОПІШИНИМ
    та головою Дорпрофсожу Орестом ЛОГОШНЯКОМ

    ЯКЩО ГОВОРИТИ ЛАКОНІЧНО

    Підштовхувати до переможної гри дарницьких колійників не потрібно. Самобутня команда. Їхнє цьогорічне «срібло» - то нагорода за яскравий фінал із шепетівцями. Так, лише один гол записали на свій рахунок дарничани (загальна «цифра» 3:1), але ж навіси з флангів капітана команди Вадима БЛАГОРОДНОГО, активні проходи прекрасного нападника Євгена НОВИКОВА, який «чує» майданчик у будь-якій зоні - то запорука того, що шанси для яскравої гри у дарничан, як мовиться, - на першому турнірному плані. Технічні проходи до воріт суперників від техніка за фахом Богдана КОРОЛЯ - явище непересічне. Хоча тут ціниться командна гра, Богданові потрібно подякувати за цікавий атакуючий дриблінг.


    Черговий гол у ворота управлінців Південно-Західної провів Микола ТЕМНЮК (локомотивне депо ст. Шепетівка).

    «Бронзу» з рук житомирських зв’язківців у переконливому двобої вирвали колійники з Коростеня (4:7) на чолі із граючим тренером, капітаном команди Сергієм ЖЕЛЄЗНЯКОМ. Парадокс: у цьому колективі, крім капітана, стрижнем є ветерани спорту. Розмовляючи неодноразово з коростенцями про життя-буття, спостерігаючи за грою Івана ГОШКА, Юрія ВАСИЛЕНКА, Володимира ГОШОВЦЯ, мимоволі на думку приходить прислів’я: голова сивіє, а чоловік мудрішає. І звідки сили беруться у ветеранів залізничного спорту, які за пояс цього року заткнули 11 команд? Сергій Желєзняк просить не забувати і про значно молодших партнерів по команді: Андрія та Миколу ДАВИДЮКІВ. Про стиль гри потужного у всіх відношеннях Сергія БОНДАРЧУКА (кращий захисник турніру) скажу лаконічно - майстер.

    ПРИЗ «ЗА ВОЛЮ ДО ПЕРЕМОГИ» ВЖЕ У ЖИТОМИРІ

    І все ж. Прикладати надзусилля вдається талановитому нападнику з житомирської команди зв’язківців (ШЧ-13) Володимиру ЄНЖИЄВСЬКОМУ (Новоград-Волинська дільниця). Завдяки його грі команда зв’язківців вперше серйозно підвищила турнірний коефіцієнт. Буквально на останніх хвилинах гри із бахмацькими вагонниками житомиряни довели: фізичних та моральних сил у них багатенько. Рахунок 3:2 на користь ШЧ-13 свідчить про те, що у зустрічі із сильними суперниками фортуна все ж таки посміхається тим, хто влучно б’є. І попадає! А четверте місце на турнірі - то лише початок. Дайте, як мовиться, строк… Приз «За волю до перемоги» тепер зайняв достойне місце серед спортивних трофеїв фахівців із сигналізації та зв’язку. Це привід подякувати капітанові житомирян Миколі ДЗЮБІ та його партнерам по команді від імені вболівальників. А таких у колективі ШЧ-13 - сила-силенна.

    Справжнім відкриттям для тих, хто знається на залізничному футболі цього року стала команда вагонного пасажирського депо з Бахмача (ЛВЧД-9). Нехай і не завоювали аматори з берегів мальовничої р. Борозенки престижного призу під час турніру, зате проявили бойовий дух. Під час їхньої зустрічі із конотопськими колійниками цікаво грав №15 - опалювач Сергій ВЛАСЕНКО. Сильним воротарем проявив себе маляр Дмитро ЛЕВЧЕНКО. З-під ніг нападників голкіпер технічно «виймав» гарматні «шари». Якщо говорити про конкуренцію голкіперам з усіх 15 команд, що грали протягом трьох днів на київському «Локомотиві», то можна ствердно сказати - Д. Левченку варто думати і про наступний сезон. І не лише йому.

    ПРО СИМВОЛІЧНИЙ РАХУНОК

    Повідомимо й про те, що справжнім сюрпризом для кращих футболістів Д. Свінцицького, Н. Мельника, С. Бондарчука, М. Темнюка від начальника Південно-Західної залізниці стало вручення їм особистих подарунків - квитків на футбольний матч між командами прем’єр-ліги Динамо (Київ) - Зоря (Луганськ). Як зазначив у телефонній розмові Дмитро Свінцицький, він щасливий через те, що довелося вболівати за улюблену динамівську команду безпосередньо на центральній спортивній арені України. Таке в його житті відбувається не часто. Ще б пак. Між Києвом та Шепетівкою чималенька відстань…

    - Захоплююче, - сказав наостанок водій Шепетівського локомотивного депо Дмитро Свінцицький, - кияни виграли із рахунком 3:1. З таким же рахунком і наша шепетівська команда перемогла дарницьких колійників. Хіба не символічно?!

    Як там не є, а власне щастя партнери по команді Д. Свінцицького не впустили.

    - Тож до нових вершин! - побажав учасникам змагань начальник столичної магістралі Олексій КРИВОПІШИН. - Серед вас є справжні майстри чудового спорту. Ви вмієте не лише прекрасно працювати у своїх підрозділах, але й демонструєте вправну та чесну гру у футбол. Успіхів вам та вашим родинам!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Швидка допомога» для вантажних вагонів

    Парк вантажних вагонів залізниці хоч і чисельний, та перебуває далеко не в кращому стані. Значна його частина уже вичерпала терміни експлуатації. Однак вантажі необхідно перевозити, тому використовується весь рухомий склад. А щоб не сталось втрат вантажів, зокрема сипучих будівельних матеріалів, та не виникало загроз безпеці руху поїздів, вагони необхідно ретельно готувати під завантаження. Цим і займаються спеціальні підрозділи вагонного господарства. Один із них функціонує на ст. Гнівань, що на Вінниччині.


    Старший зміни, оглядач вагонів 6 розряду Павло ПАСТУШИНА та оглядач вагонів 5 розряду Денис СМІРНИХ.


    Електрогазозварник Роман ЛОБОДА та слюсар з ремонту рухомого складу Валентин НІКОЛІШИН.

    - З початку року через наш пункт підготовки вагонів під завантаження (ППВЗ), - розповідає виконувач обов’язків керівника цього підрозділу Вадим БІЛОКОНЬ, - пройшло понад тисячі вагонів. Кожен із них наші фахівці ретельно оглянули, виявили дефекти і усунули їх.

    Останню фразу мого співрозмовника варто дещо доповнити, адже за нею криється копітка робота хоч і невеликого, але працьовитого колективу ремонтників. За названими вище причинами, на пункт підготовки подаються вагони, у багатьох із яких не щільно закриваються люки, в окремих із них є й діри в бортах… Якщо у такі завантажити відсів чи й гранітний щебінь, то значна його частина дорогою висиплеться і тоді втрати доведеться оплачувати залізниці. Щоб такого не сталось, слюсарі з ремонту вагонів Валентин НІКОЛІШИН, Сергій МАЗУРОВ, газоелектрозварник Роман ЛОБОДА «чаклують» над кожним вагоном. Вони латають діри, заробляють щілини… Для цього використовують шматки листового металу, вирізаного у депо зі списаних вагонів. Розумна витрата металу?! Безумовно.

    Кожен із цих працівників має чималий трудовий досвід. Скажімо, Сергій Мазуров уже понад 10 років трудиться на цій дільниці. Коли б скласти у один потяг усі відремонтовані ним вагони, то він протягнувся б від Жмеринки до Вінниці, можливо, і далі - вважають його колеги.

    Обізнаний у своїй справі й оглядач-ремонтник вагонів Павло ПАСТУШИНА, який перевіряє увесь рухомий склад, що подається і повертається із пункту підготовки вагонів під завантаження. Він безпомилково визначає усі «болячки» у своїх «пацієнтів» і більшість із них «виліковує». А рештою займаються ремонтники. Та головне, що під завантаження вони подаються справними.

    Чимало турбот й у оператора ППВЗ Олени НАДКЕРНИЧНОЇ (на фото). Вона веде облік виконаних робіт, координує дії працівників пункту та станції, виконує й інші завдання. І справляється з усіма обов’язками доволі успішно. В роботі опирається на власний досвід, здобутий за більш ніж сім років. Також вона успадкувала навички від своєї матері, яка до виходу на пенсію трудись на цьому місці. Причому доволі успішно, адже Лариса Терентіївна заслужено здобула звання «Почесний залізничник».

    Досвід попередніх поколінь використовують у своїй роботі й інші працівники пункту підготовки вагонів. Однак вони використовують й сучасні знання, новітні технології, проявляють кмітливість і навіть винахідливість. В них є спеціальні шаблони, заготовки, які прискорюють ремонтні роботи та підвищують їхню якість.

    Так і діє «швидка допомога» для вантажних вагонів, які залишають пункт і направляються до промислових підприємств для завантаження. А звідти - у подорож сталевими магістралями, щоб доправити вантаж споживачам, чим заробити кошти для залізниці.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Підкованому» знаннями - робота до снаги

    Скільки б професійних знань ми не мали, а вчитися потрібно весь час - аксіома незаперечна і для досвідчених, і для тих, хто лиш починає трудову кар’єру. Тож не випадково для залізничників технічні заняття - це святая святих. Проводяться вони постійно. Це не лише є змога шліфувати знання, а й аналізувати свої та чужі помилки, щоб не допускати їх у подальшій роботі. І загалом, тримати руку на пульсі ритмічного життя залізниці.


    Показовий майстер-клас з ліквідації сходу вагона.

    Звісно, ефективність технічних занять, форма і зміст їх проведення вимагає постійно нових і нових підходів. Нещодавно кореспондент «Рабочего слова» мала нагоду побачити, що ж нового додали в технічні заняття для начальників станцій у Коростенській дирекції. Втім, про все по порядку.

    …Того дня навчання для начальників станцій починалися традиційно в актовій залі дирекції. Насамперед проведено аналіз стану безпеки руху поїздів, охорони праці і по залізниці в цілому, і в дирекції зокрема. Також зверталася увага на дотримання вимог, що диктують пункти Інструкції з руху поїздів, Правил технічної експлуатації, інших нормативних документів, які стосуються безпеки руху.

    З необхідною й актуальною для начальників станцій інформацією звернулися до них фахівці дирекції, зокрема перший заступник начальника дирекції Олександр МАЗУР та начальник відділу перевезень Дмитро ШЕМЕНДЮК. Взяв участь у технічних навчаннях начальників станцій, виступивши перед ними, начальник дирекції Володимир Мишин.

    Потім, за ініціативи начальника дирекції технічні навчання продовжилися на полігоні. Тут вже чекав колектив відбудовного поїзда, який приготувався продемонструвати на практиці, як відбувається ліквідація аварій на залізниці. Начальники станцій змогли детально оглянути техніку відбудовників, розпитати їх про особливості роботи. Начальник Коростенського відбудовного поїзда Іван Ющенко провів невеликий інформаційний «урок», показавши технічні пристосування, якими користуються ліквідатори аварій, розповівши про ситуації, в яких доводиться діяти колективу, і про те, як виходять із найскладніших із них.

    А затим відбувся показовий майстер-клас. Відбудовники за допомогою крана продемонстрували, як вони ліквідовують схід вагона - професійними і скоординованими діями поставили на колію цистерну, що зійшла з рейок. На наступних технічних заняттях начальники станцій зможуть побачити, як піднімається рухомий склад за допомогою сучасних гідравлічних установок, накаточних башмаків.

    Зрозуміло, що краще, аби в реальній роботі таких ситуацій не траплялося. Але ж поінформованому, з набутими знаннями проблеми вирішувати простіше. В цьому зі мною погодилися учасники заходу.

    Віктор ТАЛЬКО, начальник ст. Нова Борова:

    - За час своє тривалої роботи на залізниці мені доводилося бачити роботу відбудовного поїзда. Але тим не менше сьогодні було цікаво детальніше оглянути техніку, прослідкувати за професійними і чіткими діями колективу, поспілкуватися з його представниками. І звісно ж, поповнити свої знання корисною інформацією.

    Дмитро РОМАНЧУК, начальник ст. Новоград-Волинський:

    - Мене, як молодого спеціаліста, керівника станції, завжди цікавить робота усіх підрозділів залізниці. Як працює відбудовний поїзд, досі я знав лише теоретично, дивився на відео. Сьогодні ж була нагода реально ознайомитися з деталями його роботи.

    Ядвіга ТИЧИНА, начальник ст. Гранітний:

    - Сьогоднішнє завершення технічних навчань на полігоні було для усіх нас новиною, вперше впроваджено таку форму роботи. Ознайомлення з функціонуванням відбудовного поїзда на практиці для мене було пізнавальним і корисним, адже знань ніколи не буває багато. Тим більше, коли вони здобуті не лише з технічної літератури, а й завдяки живому спілкуванню з професіоналами.

    Оксана КЛИМЧУК

    Заради професійного довголіття

    Цьогоріч Всесвітній день охорони праці проходив під девізом «Безпека праці та здоров’я під час використання хімічних речовин на виробництві». Актуальність відповідної тематики обумовлена тим, що сьогодні хімічні речовини та їхні сполуки є одними з основних як у повсякденному житті людини, так і на виробництві.

    В Козятинській колійній машинній станції №120 (КМС-120) проводиться постійна робота під патронатом адміністрації та профкому щодо покращення умов праці та побутового забезпечення працівників.

    У рамках заходів, запланованих у Козятинській КМС-120, пройшов місячник охорони праці, проводились тематичні колегії та зустрічі з працівниками на тему: «Нешкідливі та безпечні умови праці - запорука здоров’я трудівників». За ініціативою профкому було заплановано конкурси на звання «Кращого працівника» та конкурс з метою пропагування здорового способу життя «Здоровим бути вигідно».

    Кульмінацією стало нагородження кращих працівників. Ними стали: із механічного цеху - С. Подюк, В. Данилюк; із розбірного цеху - В. Якимчук, В. Дацюк; із колієукладального цеху - А. Козачишин, М. Могер; із механічного цеху - С. Подюк, В. Данилюк; із лінійно-виконробської дільниці - М. Мельник, П. Козир, з колієукладального цеху - А. Козачишин, С. Шевчук; зі складальної дільниці - С. Коржевський, В. Могер.

    До речі, після проведеної роботи рівень захворюваності зменшився на 2%, а це вже, хоч не велика, але перемога.

    Також профком КМС за останній час допоміг адміністрації в облаштуванні кімнат для прийому їжі, придбавши для працівників мікрохвильові печі та електрочайники.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Це, до речі, не лише в інтересах робітників з точки зору професійного довголіття за рахунок звуження обмежень за медичними показниками. У цьому зацікавлений і роботодавець: не потрібно терміново шукати заміну тим, кого з ладу «вибиває» недуга.

    Галина КОЗИР, голова профкому Козятинської колійної машинної станції №120

    Виїзний день Ради профспілки


    Інженер з охорони праці Фастівської дистанції колії Олена ЯРЕМЕНКО
    веде розмову зі шляховими майстрами Миколою ГОЛУБОМ та Іваном МАТВІЙЧУКОМ.

    У Фастові відбувся цікавий захід. Це був свого роду виїзний день Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України з питань охорони праці на цьому залізничному вузлі.

    Головна його мета - надання методологічної та практичної допомоги керівникам структурних підрозділів столичної магістралі саме у вирішенні проблемних питань з організації охорони праці.

    Працівники апарату ради профспілки провели зустрічі у трудових колективах, познайомилися з умовами праці, відповіли на численні запитання, що надходили від залізничників.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Поїздка без негативних вражень

    Ще з 5 грудня минулого року призначено регіональний поїзд, який з’єднав Коростень, Житомир і Вінницю. Він курсує щодня, крім понеділка, вартість проїзду від початкової до кінцевої станції, а це 224 км, становить майже 30 грн. Як же поставилися подорожани до цього нововведеня, адже вперше з’явилася нагода потрапити з Коростеня та й з Житомира до Вінниці без пересадок?

    Регіональний поїзд Коростень - Вінниця користується попитом у коростенських пасажирів. В цьому була нагода переконатися кореспонденту «Рабочего слова» під час нещодавньої поїздки цим рейсом. Відправившись о 7.55 із Коростеня, поїзд того дня ішов повністю заповненим. Пасажири, придбавши квитки у касах, розмістилися на місцях, вказаних у проїзних документах. Переважна частина їхала до Житомира. Адже багатьом зручно потрапити до цього міста за півтори години, тим більше, що ціна квитка прийнятна, на маршрутку вона значно більша. У Житомирі салони вагонів порожніють. Проте заходять нові бажаючі їхати до станцій у напрямку слідування регіонального поїзда. Хоча такого «аншлагу» по кількості пасажирів, як до Житомира, вже немає.

    Далі у розмовах під мелодію коліс дізнаюся, що чимало людей їде до Бердичева. Козятина, Вінниці. Поруч зі мною ще з Коростеня їде до подільської столиці група школярів-спортсменів зі своїм тренером на змагання. Розповідають, що даний поїзд їм для цієї поїздки дуже зручний. У Бердичеві до них приєднуються колеги-залізничники. Спілкуюся і з іншими пасажирами. Ось мама з донькою їдуть у Вінницю до медичного центру. Їм порадили знайомі, що краще добиратися саме цим поїздом. Тому вони не жалкують, що прислухалися до цінних пропозицій. А в другому кінці вагона - ще юрба студентів з Козятинського залізничного училища. Вони кажуть, що до своєї альма-матер і додому слідують переважно лише цим рейсом…

    Що ж до стану вагонів поїзда, то в них було чисто, на вікнах - блакитні чисті фіранки. Поламаних дверей і сидінь побачити мені не довелося. Краще й не бажати. Словом, негативу подорож до Вінниці не лишила ні мені, ні, сподіваюся, іншим пасажирам.

    У пасажирському секторі Коростенської дирекції довідалася - щодня з Коростеня на регіональному поїзді вирушає в дорогу понад 200 пасажирів. Більшість їде до Житомира. Приблизно четверта частина з них направляється до кінцевої зупинки. На шляху слідування приєднуються десятки подорожан. Скарг до сектору від пасажирів цього поїзда за півроку курсування не надходило. Очевидно, людям підходить і розклад його, і час в дорозі, і що немаловажно, ціна квитка, яка в порівнянні з автотранспортом, значно нижча. Тому такі поїздки для них зручні, і лишають позитив та бажання вирушити в дорогу при потребі саме цим поїздом.

    Оксана КЛИМЧУК

    Виручає професіоналізм та трудова віддача

    На залізниці літнім пасажирським перевезенням завжди передує серйозна підготовка. Цього року також, хоча фінансово-економічні негаразди даються взнаки. Про їх вплив у пасажирському вагонному депо Бахмач говорять однозначно: працювати, ремонтувати вагони стало складніше. Але додають, що завдання, попри труднощі і фінансову скруту, виконують.

    За рахунок чого? На перше місце тут ставлять професіоналізм. Фаховий гарт від безпосередніх виконавців ремонтних робіт - слюсарів, електриків, малярів, зварників, токарів, і професіоналізм керівників середньої ланки - передусім майстрів. Раніше, в благополучних умовах, про останніх теж згадували, але, як мені здається, менше.


    Слюсар Олександр ЛИСУН.

    Заступник начальника депо Борис ТУЗ наголошує: «Планові щомісячні завдання виконуються. Велику роль відіграє професійна майстерність і трудова віддача всіх відділень і цехів». Та називає прізвища старшого майстра Віктора Нікітенка, майстрів Олега Бабича, Сергія Шейка, Геннадія Передерія, слюсарів Володимира Кадюка, Олександра Лисуна, Володимира Бубнова, Сергія Жили, Олександра Луговика, слюсарів-електриків Леоніда Дорошенка, Володимира Кулика, дефектоскопіста Ірини Супрун…

    Суттєвим чином впливає на роботу й процес з оновлення обладнання. Так, у колісно-роликовому цеху запрацював центр для балансування карданних валів.


    Слюсар-електрик електроцеху Володимир КУЛИК.


    Слюсар колісно-роликового цеху пасажирського вагонного депо Бахмач Володимир КАДЮК.

    - Чому сприяло впровадження нової технології? - запитую майстра Сергія Шейка.

    - Збільшується строк експлуатації карданного вала до сорока відсотків, - сказав Сергій Миколайович і, мабуть, передбачаючи наступне запитання, продовжив: - Налагоджуємо стенд для випробування редукторів від середньої частини вісі. Ремонтуватимемо швидше та й економія коштів буде.

    В електроцеху похвалилися теж стендом, але - це устаткування для випробування генераторів. Ефект той же - допомагає поліпшити якість ремонту. До речі, стенд, зроблено силами деповчан. За винятком двигуна постійного струму, звичайно.

    Літні пасажирські перевезення - на порозі. Проте депо продовжує працювати, продовжує ремонтувати пасажирські вагони. У поточному році заплановано, що бахмачани відремонтують 307 вагонів деповським ремонтом, 100 - за обсягом КР-1 та 2 - за обсягом КР-2.

    Микола ПАЦАК

    У чому впевнений голова профкому

    Центр механізації колійних робіт (ЦМКР) - підрозділ Південно-Західної магістралі. На його балансі нараховується 60 одиниць техніки, яка протягом зими пройшла поточний ремонт на головній базі по ст. Київ-Волинський та дільницях у Конотопі, Козятині, Шепетівці. Капітальний та середній ремонт деяким виконувався на Житомирському заводі.


    Будні колійників насичені напруженою працею, причому вони працюють майже на всіх напрямках столичної магістралі. Наше завдання того весняного дня було не зовсім виробничого характеру: ми хотіли ознайомитись, у яких побутових умовах живуть колійники. Адже переважна більшість працівників Центру, враховуючи вахтовий метод роботи машиністів, мешкають далеко від столиці. Тобто 15 днів місяця - у ремонтному цеху чи на перегоні, а півмісяця відпочивають. Тож адміністрація самотужки створює належні санітарно-побутові умови для персоналу.

    Зустрічає нас голова профкому ЦМКР Микола ШЕВЧУК. Він і проводить нам своєрідну екскурсію підрозділом. Відразу кидається в вічі прибрана територія, доглянуті клумби, побілені дерева, упорядковані проходи між коліями.

    Прямуємо до турного вагона. Поруч з ним на колії чекає контрольного огляду високопродуктивна машина безперервної дії ВПР-09-32 CSM Dynamiс спільного виробництва австрійської фірми Plasser & Theurer та ВАТ «Старокраматорський машинобудівний завод». Знайомимося з бригадою залізничників у складі чотирьох чоловік, які працюють на цій техніці. За словами старшого машиніста Віталія Наконечного, для того, аби працювати на такій машині, потрібно мати високу теоретичну і практичну підготовку. До речі, залізничники дуже схвально відгукуються про надійність сучасної техніки.

    Заходимо до вагона, що стоїть поруч на колії. Це і є помешкання бригади машиністів, які обслуговують колійну техніку. Старший машиніст - Віталій НАКОНЕЧНИЙ (другий ліворуч), машиністи: Максим МАКСИМЧАК, Ярослав ГРИШНІВСЬКИЙ, Віктор НЕЛЮБІЙ (на фото). Звертаю увагу: що хоч і проживають лише чоловіки, там чисто. Красномовна деталь: машиністи не заходять до свого купе, не знявши взуття.

    У вагоні облаштовано кімнату для прийому їжі, є холодильник, великий стіл, який використовується, і в обідню перерву, і під час навчання. А ще є душова, у кожному купе - невеличкий гардероб.

    - У нас не багато таких зразкових вагонів, - розповідає голова профкому Центру механізації колійних робіт Микола Шевчук. - На балансі їх - шість. І це один із кращих. Але практично всі вони, за великим рахунком, потребують навіть не ремонту, а кардинального оновлення. Справа у тім, що вік деяких вагонів перевалив вже за 30 років. Правда, ціна питання достатньо висока. У нинішніх економічних реаліях розраховувати на фінансування не доводиться, тому до наявних вагонів-довгожителів необхідно ставитися дбайливо. І ще важливе питання, на яке хочеться звернути увагу, криза, скорочення витрат, оптимізація штатної чисельності - все це зрозуміло, але... Якщо виправдовувати цим всі наші сучасні мінуси, нічого при тому не робити, то результат, зрештою, буде невтішний. Можемо, зокрема, втратити певну частину залізничних кадрів. Тому вибору немає: треба створювати працівникам такі умови праці та відпочинку, щоб вони, умови, крім усього іншого, стали хорошою мотивацією, яка утримує людей на залізниці.

    Микола Васильович наголосив на тому, що ці вагони призначені спеціально для відпочинку залізничників, які працюють, як правило, вахтовим методом на перегонах під час колійних робіт. Але, на жаль, через відсутність спеціально підготовлених провідників функції останніх після трудової зміни по черзі виконують члени бригади.

    - Річ у тім, що в штатному розкладі Центру посада провідника вагона відсутня, - коментує Микола Васильович. - Тож забезпеченням турного вагона займаються залізничники.

    Микола Шевчук згадує, що раніше подібних проблем не виникало. Провідники в обов’язковому порядку були в штаті.

    - Стежити за порядком у вагоні повинні спеціально навчені й підготовлені люди, - упевнений голова профкому. - У посадових обов’язках монтерів колії або машиністів ви не знайдете пункту «підтримання порядку у вагоні». Бо кожен має займатися своєю справою: машиніст - управляти машиною, а провідник з відповідними навичками - опалювати вагон. Тож повторюсь, у турних вагонах повинні працювати спеціально навчені люди, які відповідали б за безпеку проживання.

    Микола Васильович проводить нас у депо.

    Знайомимось з електрозварником Іваном ЦВІГУНОМ. Він має 38 років трудового стажу. Якраз того дня його виробниче завдання було в цеху, хоча нерідко доводиться виїжджати на термінові роботи на перегони. Потім ідемо в токарний цех, де господарює токар-фрезерувальник Геннадій ЧОРНОПІЩУК (на фото).

    - Велику кількість різних деталей і механізмів робиться у нашому цеху, - розповідає Геннадій Олександрович. - Усі вони необхідні для ремонту колійних машин. Ми слюсарі-верстатники широкого профілю і серед моїх колег в депо достатньо кваліфікованих фахівців.

    Залізничники розповідають, що для доставки ремонтних бригад до місць роботи і назад необхідні колієремонтні «летючки», для малогабаритних вантажів - автомобілі на базі УАЗ-39099…

    Слухаючи розповіді залізничників, розумієш, що за кожним відремонтованим кілометром колії стоїть важка праця людей. Особливо це відчутно зараз, коли стартував сезон колійних-літніх робіт. Та все ж вони не ремствують, вміють входити у чиєсь становище, і цінувати нелегку й інколи невдячну працю залізничників. І дуже важливо, щоб після напруженого робочого дня вони могли відпочивати у комфортних умовах.

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Вдячність долі

    Сьогодні мало говорять про покликання. Хіба що старше покоління згадує, як за покликанням ставало пілотами й машиністами, агрономами, геологами та лікарями. Тепер не до копирсання в душі: є робота - уже щастя. Олексій МАТІСЬКО, якому вже виповнилося сорок, теж не переконує, що ріс і мріяв, як працюватиме на залізниці. Тільки доля розпорядилася так, що із середини дев’яностих він, технік-механік за освітою, прийшов на станцію Конотоп. І він вдячний долі за вибір.


    Старший черговий по станції Конотоп Олексій МАТІСЬКО.

    Шість років Олексій працював складачем поїздів, маневровим диспетчером, і вже ось дев’ятий рік - черговим по станції. Не на якійсь лінійній та маленькій, а в Конотопі, де, здається, тісно від поїздів і локомотивів. За сумлінну й бездоганну роботу Олексій Матісько у 2010 р. був нагороджений знаком «Залізнична слава» третього ступеня, торік - «Славою» другого. Якщо утримає такий темп, то вже у шістнадцятому буде повним кавалером. Або й раніше.

    - Складачем мені подобалося працювати, - розповідає Олексій. - Це справжня чоловіча робота…

    І тут подобається, хоч відповідальність у рази вища. І за свої дії, і за дії підлеглих.

    Олексій Матісько - старший черговий. Поряд із ним працюють Олег Січка й Роман Пичик, трохи далі схилилася за комп’ютером Оксана Щербина - вона оператор. На Брянськ поїзди вже здано, тому поговорити вдається без напруження. Хіба що телефонні дзвінки обривають розмову.

    - А хто ваші наставники? Пам’ятаєте?

    - Звичайно. Коли прийшов - був Микола Гайдай. Він один із найдосвідченіших складачів станції. Маневровим став - Леонід Тіпунов. На посту електричної централізації - Віра Коротич.

    Віра Василівна Коротич нині - пенсіонерка. Писати про неї доводилося, тільки я тоді й гадки не мав, що героєм газетного матеріалу стане її, якщо можна так висловитися, учень. Але так розпорядилася доля моїх знайомих залізничників.

    Олексій Матісько - бахмачанин. Дружина Наталія працює у школі, дочка Світланка - першокласниця, і батькові доводиться допомагати вчити уроки, бо шкільна початкова ланка була й залишається, як співалося у шлягері вісімдесятих, «вроде института». Сім’я живе у власному будинку, тож є господарські клопоти. Захоплення? Шахи. Олексій брав участь у змаганнях і, за його словами, займав не останні місця.

    Любов до шахової гри не видається випадковою. Гра вимагає уміння чітко мислити, прогнозувати розвиток партії на кілька ходів наперед, витримки, тобто всього того, що і професія чергового. Тільки в чергового замість фігур - поїзди, а дошка - мереживо станційних колій.

    Та про шахи - іншим разом. Час чергового, хоч інтенсивність руху по станції відносно невисока - пожвавішає аж надвечір, є, в першу чергу, часом роботи. Тож запитую про плани. Скажете, газетний шаблон? Не заперечуватиму. Але повідом мені, що ти плануєш, і я скажу, хто ти.

    - Хочу, щоб у країні порядок був. Бо у державі щось не так - відразу поїздів меншає, - сказав Олексій Олександрович.

    Ось так - просто і зрозуміло. Не золоті гори, не утіхи на заморських пісках і не всякі витребеньки багатих, на кшталт палаццо, а порядок і робота потрібні.

    Микола ПАЦАК

    Діабет. Гіппократ згадував. Сучасні медики вчаться лікувати

    Залізниця і цукровий діабет: що спільного? Саме це цікавило автора цих рядків, коли дізнався про проведення науково-практичної конференції з проблем лікування цукрового діабету на базі вузлової клінічної лікарні ст. Вінниця, де головним лікарем Наталя ШУТКЕВИЧ.

    - Діабет - одна із найпоширеніших хвороб в Україні, - зазначила в розмові Наталя Григорівна. - Вона посідає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. В нашій країні діагноз такого захворювання встановлено більш ніж у одного мільйона трьохсот тисяч людей. Це значний відсоток нашого населення. На жаль, цей сумний показник охоплює й працівників залізниці та членів їхніх родин. Тому лікування такої недуги актуальне й для залізничної медицини. Цим і зумовлено проведення науково-практичної конференції на базі нашої лікарні.

    Варто додати, що цей захід організовано за участю науковців Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова (ВНМУ), зокрема кафедри загальної хірургії. А участь у ній взяли провідні лікарі залізничних лікарень столичної магістралі, також медичні науковці з Києва, Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Полтави, які виступили із доповідями щодо теми обговорення.

    Звичайно, усе висловлене на конференції в одній публікації не передати. Тому звернусь лише до окремих виступів.

    З цікавістю присутні слухали про особливості лікування гострих гнійних захворювань м’яких тканин у людей з ожирінням та цукровим діабетом, про які розповів співголова оргкомітету конференції професор кафедри загальної хірургії ВНМУ Сергій ХІМІЧ, який практикує у вінницькій залізничній лікарні.

    Сергій Дмитрович розповів про те, що завдяки дослідженням, проведеним на 102 хворих у клініках Вінниці, в тому числі й у залізничній лікарні, можна констатувати: важче виявити на ранній стадії і лікувати гострі гнійні захворювання при цукровому діабеті у людей із надлишковою вагою. У пацієнтів з ожирінням є багато передумов для важчого розвитку та перебігу гнійно-некротичних процесів м’яких тканин. Лікування таких хворих потребує індивідуального підходу із застосуванням новітніх лікувальних технологій.

    Узагальнюючи інші виступи, варто зауважити, що вони містили доволі багато корисної інформації для лікарів-практиків, які працюють у залізничних лікарнях. Закрема, повчальними були наукові доповіді професора Сергія ВАСИЛЮКА із Івано-Франківська, професора Ігоря ГЕРИЧА зі Львова та ін. Усі ці доповіді зібрали і помістили у спеціальний збірник, виданий у Вінниці. Тож фахівці можуть з ними ознайомитись та почерпнути для себе чимало корисної інформації.

    Захворювання на цукровий діабет було виявлено дуже давно. Перші згадки про нього датуються 1550 роком до нашої ери. Древньогрецький лікар Аретей, що жив у першому столітті нашої ери, назвав це захворювання діабетом, що означає - «протікаючий». Захворювання, схоже на діабет, згадується у працях древньогрецьких лікарів Гіппократа та Галена. В арабських країнах велика заслуга у вивченні діабету належить Авіценні… Це захворювання вивчали протягом сімнадцятого - двадцятого століть. Однак переломним моментом у дослідженні цукрового діабету стали двадцяті роки минулого століття, коли виділили інсулін і почали його використовувати в медицині. На сьогодні є й нові сучасні препарати, які дозволяють боротись з цією недугою. Та важливо уникнути цього важкого захворювання, чи виявити на ранній стадії. Як це краще зробити? Запитання адресую Наталії Шуткевич.

    - В першу чергу необхідно покращити обов’язковий профілактичний огляд, - чую у відповідь. - Це дозволить виявити захворювання на ранній стадії. Особливо це необхідно для людей з хронічними серцево-судинними захворюваннями - гіпертонічною хворобою, атеросклерозом, адже вони відносяться до групи ризику розвитку цукрового діабету. Важливим є й раціональне харчування та подолання гіподинамії (мала рухливість та слабкі фізичні навантаження), що призводить до зайвої ваги тіла. Важливо й вести роз’яснювальну роботу, щоб якомога більше людей дізнались про причини захворювання на цукровий діабет та запобігання його появі. Власне, на це й була спрямована наша науково-практична конференція.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Карикатурист шанує Кобзаря

    Хоча нагородження переможців конкурсу імені Валерія Зелінського «Карикатура в українській пресі-2013» - то вже історія, все ж таки вирішив ознайомити наших читачів з деякими авторами вдалих анекдотів на папері. Серед дипломантів Сьомої художньої виставки, що відбулась на початку весни у галереї «Майстерня» (Центральний будинок художника), - вже знайомі любителям гумору О. Гуцол (золотий диплом), М. Капуста (срібний диплом). Почесні дипломи вручено А. Гайно, В. Голубу, А. Кізлову, О. Монастирському, С. Семендяєву, О. Смалю, С. Федьку. І багатьом іншим авторам гумористично-сатиричного журналу «Перець», який майже рік тому припинив своє існування через економічні проблеми. Але якщо будь-яке видання його засновники можуть скрутити у баранячий ріг, постійні автори попри все шукатимуть хоч якусь творчу шпаринку. Так і сталося. Означену виставку було присвячено 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка.

    Сьогодні познайомимось із Сергієм ФЕДЬКОМ (на фото) та його роботами. Отже, магістр мистецтв в області архітектури та планування народився 22 травня 1962 р. у м. Ніжин, що на Чернігівщині. Двадцять вісім років тому закінчив Бухарестський архітектурний інститут «Йон Мінку». Закордонна освіта дозволила попрацювати художником, художником-архітектором та архітектором. Сьогодні пан Федько - головний архітектор в одній з київських будівельних фірм. У 15 років він надрукував своє перше оповідання. Згодом почав малювати карикатури. Творча доля - як у багатьох колег - веселих художників. Районна газета, обласні та республіканські видання із задоволенням друкували на власних шпальтах його роботи. Бачили твори Сергія Федька і шанувальники карикатури у Лондоні та Торонто. Це, так би мовити, перші кроки. Згодом - участь у роботі журналу «Перець» як постійного автора із власним стилем. Він - учасник конкурсів не лише в Україні. Перерахувавши кількість країн, де виставлявся С. Федько, стає зрозумілим, що його роботи бачили на всіх континентах, крім Антарктиди. Тож до вашої уваги цікавий цикл С. Федька, який експонувався в галереї «Майстерня». Роздивіться. Захоплююче, чи не так? Своєрідне осмислення творів великого Кобзаря відомим художником-карикатуристом - явище не з пересічних.









    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Живі квіти лягають на папір…, або ПРО ТАЛАНТИ у родині ДИТИНЧУКІВ

    У фойє Будинку науки і техніки, а шепетівчанам цей заклад і досі більш знаний, як колишній Клуб залізничників імені Войкова, якось я побачив невеличку виставку картин. Усього з десяток, але розглядав їх з годину. Вже й, наче, закінчив оглядати, а таки до першої повернувся…

    - Не шкодуємо, - наголосив директор закладу Вадим СВІНЦІЦЬКИЙ, - що облаштували виставку. Бо хто до нас не завітає, обов’язково зупиняється, щоб їх оглянути.






    Дізнаюся, що автор картини - Віта ДИТИНЧУК (на фото). Її батько, Віталій Олександрович, працює головним інженером станції Шепетівка, а мама, Галина Миколаївна, - квитковим касиром на залізничному вокзалі. Отож, не випадково залізнична родина вирішила «виставитися» у клубі місцевих залізничників. Після першого ж огляду картин дирекція охоче погодилася на це.

    Віта Дитинчук закінчила відділ декоративно-прикладного мистецтва, що вже чимало років функціонує у міській музичній школі. До речі, його очолює від дня започаткування талановитий художник Володимир МОНТАЧ. Володимир Васильович при зустрічі розповів, що відразу помітив в учениці творчий дар. «Вона вміє, - каже майстер, - майбутній твір побачити в уяві, а потім на вістрі пензля перенести на папір».

    Після закінчення ліцею і названого вище відділу здійснилася мрія юнки - вона вступила до Вижницького коледжу декоративно-прикладного мистецтва. До речі, містечко Вижниця на Чернівеччині здавна є одним із найбільших та авторитетних центрів декоративно-прикладного мистецтва. У коледжі працюють відділи художньої обробки дерева, металу, килимарства і ткацтва та інші. Віта здобула тут фах за спеціальністю «Художня вишивка і моделювання та конструювання одягу». До слова, її дипломну роботу - вишиту сорочку - залишено на зберігання в Музеї коледжу.

    Після закінчення коледжу у Вижниці шепетівчанка торує шлях до Львівської академії мистецтв, де у відділенні «Художній текстиль» («Батик») розписує тканини, на них малює картини. В Україні цей вид ужиткового мистецтва тільки віднедавна широко увійшов у моду. Так що для творчості - непочатий край.

    Однак і про традиційний живопис не забуває. Полюбляє малювати пейзажі і портрети, а найбільше - квіти. Вони на полотнах немов живі і, здається, навіть пахнуть. А втім перепитую Галину Миколаївну Дитинчук: «Від кого ж такий талант і у Віти, і в іншої доньки, Богдани?».

    - У нашій рідній Кіндратці, - усміхається, - майже у кожній хаті вишивальниця живе, а то й художник. Моя мама дуже гарно мережила. Та і я, коли у технікумі навчалася, усе оформляла… Мріяла про те, щоб передати комусь власні здобутки. Здається, мрії збуваються.

    Подібна творча біографія і в Богдани Дитинчук. Пройшла ту ж саму школу у Володимира Монтача. У Львівській академії мистецтв навчалася на відділі художньої кераміки. А ще займається не зовсім звичним для жінок мистецтвом - гончарством.

    До речі, у кабінеті В.О. Дитинчука ваблять зір дві її картини. І знову ж таки - квіти. Я навмисно не називаю роботи Віти та Богдани, бо самі назви нічого не дадуть навіть в уяві. Їх просто треба побачити.

    Найменша з родини Дитинчуків, Люба, теж зачарована мистецтвом. У міському Центрі дитячої та юнацької творчості школярів вона відвідувала впродовж двох років гурток декоративно-ужиткового мистецтва. І хоча навчилася під керівництвом Наталії АНТОНЮК виготовляти миски, вироби з пап’є-маше, останнім часом захопилася петриківським розписом. А ще навчається у музичній школі, грає на фортепіано.

    Ось такі талановиті дівчата у родині Дитинчуків. Вони торують свій шлях у велике мистецтво.

    Олександр ЦАРИК, на фото твори художниць Віти та Богдани ДИТИНЧУКІВ

    «СТУДLife» завойовує популярність

    У Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту досить популярною стає газета «СТУДLife», яку випускає творчий колектив редколегії. Викладачі училища також допомагають молодим авторам публікацій у підготовці та випуску газетного номера, виступають свого роду кураторами проекту.

    - Випуск студентської газети у нас проходить як позакласна робота з учнями у гуртках, - розповідають мої співрозмовниці - викладач англійської мови Лілія ЗАГОРУЙКО та викладач інформатики Марія КАСАТКІНА, які є членами редакційної колегії. - Цю ідею запропонували самі учні. Їм було цікаво зробити свій інформаційний вісник про життя училища. Ідея отримала підтримку. Газету назвали «СТУДLife».


    Редколегія «СТУДLife» (Лілія ЗАГОРУЙКО, Марія КАСАТКІНА, Ігор КОВАЛЕНКО, Ася ТАРАДАЙ та Люба РИБАК)
    готують до випуску черговий номер газети.

    - Яка періодичність виходу газети?

    - Виходимо раз на два місяці. І це оптимальний варіант. Адже можливості у нас обмежені. І не лише у збиранні інформації, тому що значні події відбуваються в училищі не так часто. Та й випуск газети потребує певних витрат.

    - А тираж?

    - Перші номери виходили невеликим накладом. Адже ми робили газету для себе, а не для її реалізації за межами училища. Формат видання - звичайний аркуш А-4. Така собі книжка-брошура на 12 - 16 сторінок. Невеличка, компактна. Учням подобається. Щоправда, останнім часом газета часто виходить не в друкованому, а в електронному варіанті. Вона є на сайті нашого училища, і кожен може там її знайти та прочитати. До речі, всі наші учні вивчають інформатику. Тож зайти на сайт і знайти там свою газету для них не проблема. А комп’ютерів у наших навчальних класах вистачає.

    - Про що пише газета?

    - Тематика найрізноманітніша. Це, у першу чергу, новини з життя училища. Інформація про те, які важливі заходи у нас відбуваються. Актуальні проблеми навчального процесу. Теми і проблеми, що турбують наших учнів: і побут, і дозвілля, і захоплення. Різноманітні рубрики, конкурси, поради, гумор. Словом, намагаємося враховувати всі побажання, з якими до нас звертаються читачі, які, до того ж, є нашими активними дописувачами.

    - До речі, як заохочуються автори матеріалів?

    - Найкращим заохоченням для них є те, що вони вже і так є авторами газетних публікацій, що їхнє прізвище можна побачити в інтернеті на сайті газети. Для них це дуже важливо.

    - Хто безпосередньо робить газету?

    - Це наша редколегія. Передусім - Світлана Слободюнюк, Ася Тарадай, Люба Рибак, Віта Ковтонюк, Ігор Коваленко, Денис Шевчук. Світлана - майбутній оператор комп’ютерного набору. Вона у нас справжня творча душа. Сама добре малює, пише цікаві матеріали для газети. Люба - навчається на повара-кондитера. Раніше закінчила музичну школу. Добре грає на фортепіано. Тож саме вона веде у нас музичну сторінку. Література - то вже захоплення Асі, Віти та Дениса. Вони самі пишуть вірші. А Віта до всього пробує себе як публіцист. До речі, вірші Дениса Шевчука, нашого майбутнього електромеханіка сигналізації, централізації та блокування, отримали добру оцінку на конкурсі юних поетів не лише у нашому місті, а й одного з центральних видань.

    А ще варто додати, що наша газета бере участь у міжнародному конкурсі студентських газет, що відбудеться у квітні в Миколаєві. Сподіваюся, що удача не мине нас, і творча праця нашого редакційного колективу матиме належну оцінку. Вдячних вам читачів, юні колеги!

    Анатолій САДОВЕНКО

    Допомагають переселенцям із Криму

    У Житомирі для того, аби допомогти людям, які залишили Крим, докладають зусиль і державні установи, і пересічні громадяни-волонтери. Свій внесок у цю справу роблять і на залізничному вокзалі, де, за потреби, проінформують переселенців, розкажуть, куди їм звертатися, щоб отримати тимчасове житло, оформити соціальні виплати і так далі. Робочі групи з надання допомоги переселенцям діють і в Житомирській міській раді, і в обласній адміністрації.


    Ольга Холченкова

    На сьогодні у Житомирській області вже проживає 138 кримчан. Усі вони звернулися до органів місцевого самоврядування або державної влади за допомогою. Ті, хто не має роботи, отримали статус безробітних, четверо людей вже працевлаштовані. Люди живуть у своїх родичів, друзів, знайомих - там, де їх готові прийняти. Близько 10% кримчан тимчасово перебувають у комунальних закладах.

    У кожного з переселенців своя життєва історія. Не всі вони хочуть розповідати про неї. Зрозуміло, це їхнє незаперечне право. Проте мені вдалося поговорити з однією кримчанкою, яка зверталася за інформаційною допомогою до органів влади. Це студентка із Сімферополя Ольга ХолЧенкова (на фото), яка вирішила переїхати з окупованого Криму. Як же вона планує далі влаштовувати своє життя, де буде вчитися і мешкати… Про це та інше запитала в неї особисто. Ольга каже, що вона хоче жити в Україні, у своїй державі. Саме задля того, щоб в державі сталися зміни на краще, вона зі своїми друзями брали участь в акціях на Майдані. Приїздили до Києва в січні, в лютому. Та їй прикро, що її патріотизм в близькому оточенні мало хто розуміє. Це і є причиною того, що Ольга лишила рідний дім у Сімферополі, облаштований побут і виїхала з півострова. Вона не може підтримати дії Росії, не може зрозуміти людей, яким імпонує така політика. Студентка притримується думки, що Батьківщина - лише одна, і для неї це - Україна.

    Зараз вона займається переведенням на навчання до Київського національного університету культури і мистецтв. Чому ж саме на Житомирщині шукає тимчасового прихистку? По-перше, у с. Словечне Овруцького району живуть родичі, ще й на Житомирщині має знайомих.

    - Приємно, що до моїх турбот з переселенням скрізь ставляться дуже уважно, - каже Ольга Холченкова. - В Житомирі і волонтери підставили плече, і в обласній адміністрації інформацію, яка мене цікавила, надали, і запропонували тимчасове житло.

    Ольга ще не визначилася, де вона зупиниться на постійне місце проживання. Попереду в студентки заочної форми навчання - складання сесії, під час якої дівчина мешкатиме в гуртожитку в столиці. Водночас займається пошуком роботи. І хоч у дівчини зараз багато різних турбот, це молоду, цілеспрямовану людину не лякає. Вона не шкодує, що переїхала, хоч з її сім’ї це не всім подобалося. Впевнена, що в її житті все налагодиться, вона успішно завершить навчання, працюватиме на благо своєї держави.

    Оксана КЛИМЧУК

    Щирий дарунок військовим льотчикам

    Військовослужбовці бригади тактичної авіації ім. Петра Франка Повітряних сил Збройних сил України отримали від меценатів одинадцять нових радіостанцій та кольоровий принтер.

    Передача матеріальної допомоги військовим авіаторам від відокремленого підрозділу Старокостянтинівської дистанції колії Державного територіального галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» пройшла в рамках всеукраїнської акції «Підтримай Українську армію».


    Володимир Бартновський подякував Олену ПОДУЄВУ за щирий дарунок від працівників дистанції колії.

    - Загальна вартість матеріальної допомоги сягнула 22 тисяч гривень, - наголосила помічник начальника з кадрових питань організації-мецената Олена ПОДУЄВА. - Ці кошти були зібрані нашим робочим колективом на допомогу війську. Це щирий дарунок працівників залізниці на знак шани і поваги до відважної професії військових льотчиків - захисників Вітчизни.

    У свою чергу, начальник зв’язку та радіотехнічного забезпечення бригади майор Володимир БАРТНОВСЬКИЙ щиро подякував спонсорам за допомогу від імені усього особового складу військової частини і додав, що надійний і оперативний зв’язок є запорукою для успішного виконання будь-якого бойового завдання.

    - Що стосується подарованого принтера, то наведу такий приклад. Аби виготовити на замовлення стенд кабіни літака Су-24 для спеціальних занять льотного складу з професійної підготовки, нам коштувало б це майже 1500 - 1700 гривень. А віднині ми зможемо обмежитись лише витратами на фарбу і папір, що у підсумку складе 100 - 200 гривень! Відчуваєте різницю? - підсумував майор Володимир Бартновський.

    Андрій АГЄЄВ

    Оптимізм, якому позаздрить молодь

    Нинішнього року минає сторіччя з початку будівництва ст. Коростень-Подільський і виникнення одноіменного мікрорайону. Відрадно, що тут живе чимало цікавих особистостей, які стали свідками не лише розвитку мікрорайону і залізничних підрозділів, а й загалом багатьох найтрагічніших сторінок нашої історії. Ось тут, неподалік станції, у своєму будинку мешкають 95-річна Віра Михайлівна ЛАНСЬКА і її сестра - 87-річна Олена Михайлівна ЧЕРВІНСЬКА. Попри солідний вік вони залишаються активними, оптимістичними людьми й цікавими співрозмовницями.

    Віра Михайлівна й Олена Михайлівна свою трудову діяльність розпочинали колись працівницями локомотивного депо. Їхній батько працював машиністом, тож і доньки вирішили трудитися в депо. Та почалася Велика Вітчизняна війна, і в ці тяжкі роки трагічні випробування випали на їхню родину. Втім, хіба лиш на їхню?

    Віра Михайлівна у перші дні війни проводила на фронт свого чоловіка, з яким лише недавно одружилися. Вона все сподівалася, що розлука буде недовгою і її коханий, мужній воїн-захисник, невдовзі повернеться додому. Та сталося інакше. Не судилося їм більше зустрітися. Загинув її чоловік смертю хоробрих… Так і залишилася Віра Михайлівна солдатською вдовою, усе життя зберігаючи у серці любов і світлу пам’ять про нього.

    Війна забрала і, молодшого брата моїх співрозмовниць, який поклав своє життя у боях з ворогом під Москвою. І навіть на цьому горі випробування для родини не закінчилися. Ще одна біда прийшла, звідки її ніхто й не чекав. За чиїмось підступним доносом їхнього батька заарештували і засудили як ворога народу. І лише через кілька десятиріч його реабілітували.

    Мужнім жінкам довелося увесь цей моральний тягар, душевну травму пережити. А потім ще була розлука з матір’ю і важка робота в тилу, в Кіровській області трудилися на лісозаготівлі. Молоді жінки працювали попри всі надзвичайно складні умови з ентузіазмом, адже знали, що їхня праця дуже потрібна країні, яка бореться з ворогом.

    Після закінчення війни повернулися додому. Віра Михайлівна пішла трудитися в залізничну лікарню санітаркою. Згодом стала працювати в реєстратурі залізничної поліклініки. Нинішнє покоління медпрацівників відділкової лікарні ст. Коростень з великою повагою ставиться до В.М. Ланської - вона найстарший, найповажніший їхній ветеран, приклад порядності і людяності. Тож без уваги не залишають. Вона для них - людина-легенда, в якої є чому повчитися.

    Як уже згадувалося на початку, Віра Михайлівна зараз мешкає зі своєю сестрою. Олена Михайлівна усю свою післявоєнну діяльність присвятила культурі. Працювала в робітничому клубі, в будинку піонерів, а також в Будинку культури залізничників, де вела танцювальні гуртки. Вона нині гордиться тим, що має багатьох талановитих учнів у Коростені і за його межами, які продовжили її справу. Любов до мистецтва, до прекрасного притаманні і Вірі Михайлівні, і Олені Михайлівні. Вони дуже витончені - і в своїх словах, і в манерах. Інтелігентність - саме та риса, яку хочеться підкреслити насамперед, розповідаючи про цих чудових жінок. А ще вони дуже позитивні і щирі, усміхнені і привітні. Лише під час спогадів про трагічні роки воєнного періоду їхні обличчя вкриває сум. І все ж і в тих нелюдських умовах вони лишилися справжніми людьми - чорна хмара війни, яка забрала в них рідних, шматувала їхні молоді долі, не зламала сестер. І нині приємно вражає оптимізм і життєлюбність 95-річної В.М. Ланської і 87-річної О.М. Червінської. Це саме те, що хочеться в них запозичити і поставити в приклад для наслідування.

    Оксана КЛИМЧУК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05