РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 18 (16 травня 2014)
  • Випуск №18 16 травня 2014
    Зміст
    1. В ім’я світлого завтра (Валентина КОЛЯДА)
    2. Майстерність, помножена на азарт (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Проти «лома» вандалів існують прийоми (Сергій ГУК)
    4. Улюблені кольори Ганни ПОЛЮШКО - жовтий та блакитний (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    5. Святу понад 100 років
    6. У першу чергу - особиста відповідальність (Ольга ЛИХАЧОВА )
    7. Чи варто бешкетувати?! (Сергій ГУК)
    8. Пластиковий дозвіл (Ольга ЛИХАЧОВА)
    9. Бахмач - місто залізничне (Микола ПАЦАК)
    10. Згадали про ВІЙНУ і побажали МИРУ (Ольга ЛИХАЧОВА)
    11. За висотою – висота (Ольга ЛИХАЧОВА)
    12. Рецепт смачної страви від Людмили ГАЛУШКО (Віктор ЗАДВОРНОВ)

    В ім’я світлого завтра

    О, Світе мій!
    Будь мудрим, Світе!
    Не дай озлобленій імлі
    Своїм безумством осліпити
    Життя і сонце на Землі!

    Вадим КРИЩЕНКО



    Їхні погляди зосереджені та уважні, натомлені старенькі руки, які у молодості тримали й гвинтівку, й лопату, бережно огортають стебла червоних гвоздик. Коли дивишся на ветеранів, мимоволі опускаєш голову, ніби подумки приходиш на сповідь. Чому?! Щоб вклонитися і тим, хто загинув, і тим, хто сьогодні в строю. Усвідомлення того, що ми - останнє покоління, яке бачить їх живими, відгукується щемом у серці…




    Начальник Південно-Західної залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН вручає знак «Почесний залізничник» колишньому головному механіку галузевої служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Георгію Івановичу ІВАШКЕВИЧУ. Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Сьомого травня в актовій залі Українського центру з обслуговування пасажирів (УЦОП) відбулася зустріч ветеранів та учасників Великої Вітчизняної війни і праці Київського залізничного регіону, апарату управління столичної магістралі, УЦОП та ІОЦ із керівництвом залізниці та Дорпрофсожу. До речі, у ці травневі дні заходи зі вшанування ветеранів було проведено в усіх дирекціях Південно-Західної.

    Із теплих слів подяки розпочав власне звернення до сивочолих ветеранів начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН. «Мир і спокій, який ви подарували нам, неоціненні. І ми ніколи не забуваємо і не забудемо про це, - запевнив Олексій Мефодійович. - Турбота з боку керівництва, Дорпрофсожу, ветеранських, молодіжних рад завжди була на високому рівні і підтверджувалась реальними вчинками: це і матеріальна допомога, і медичне страхування, і оздоровлення ветеранів.

    До військових та трудових нагород присутніх того дня додалися й залізничні, які вручили особисто начальник столичної магістралі Олексій КРИВОПІШИН та голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК.

    Відеохроніка військових подій тих років, що демонструвалася у велелюдній залі, нагадувала про страшне полум’я, яке палало на українській землі впродовж понад 40 місяців.

    ...Територія України стала ареною найзапеклішого збройного протиборства. Буквально кожен клаптик нашої землі був переораний бомбами, снарядами, перекопаний солдатськими лопатами, рясно политий кров’ю. Тут відбувалися найжорстокіші битви війни. Підступний ворог виношував план перетворити на рабів слов’ян та інші народи, віднесені нацистами до так званої «нижчої» раси. 80% населення західних областей України підлягали знищенню, решта - 20% - мали виконувати рабську працю…

    День пам’яті та скорботи для ветеранів-залізничників - це десятки мільйонів людських життів. Наша країна втратила кожного другого (!) свого громадянина. І працівники столичної магістралі, як ніхто інший, розуміють, що людська пам’ять не старіє з роками. Вона стукає у наші серця дзвоном, обелісками у ратному полі і хвилиною, яка є найдовшою. Хоча в ній, як і в інших, - 60 секунд. І та хвилина в актовій залі була, мабуть, найтихішою, найсумнішою, найтяжчою і найшановнішою хвилиною скорботи.

    Якби кожного, хто не повернувся з війни, вшановувати однією хвилиною мовчання, то людство мовчало б 90 років! Так вважають статисти.

    Обличчя ветеранів враз посвітлішали, їх очі і вуста залоскотали зморшки від чудових мелодій, які йшли від самого серця та, вибачайте за тавтологію, з уст самодіяльного гурту Будинку науки і техніки ст. Козятин під назвою «Струни серця».

    Підбірка воєнних пісень, естрадних творів радянської пори, перлини українських народних зворушливо переплітались і змінювали настрій присутніх: від грайливо-весняного до сумно-журливого.

    А яку приємну несподіванку вніс до сценарію Іван Сидорович КОМАЩЕНКО - колишній слюсар механоскладальних робіт локомотивного депо Київ-Пасажирський, коли запропонував присутнім прослухати гуморески у власному виконанні. Так, є таки ще порох у порохівницях, не старіють душею ветерани…

    Південно-Західна магістраль - невід’ємна складова національної транспортної системи нашої країни, а залізничники - невід’ємна частина української нації. Народу, який і сьогодні не шкодує свого життя за мир і спокій Батьківщини. В унісон цим словам прозвучала пісня - код української нації, лемківська пісня часів визвольних війн «Пливе кача», що стала поминальним славнем Героїв Небесної сотні. Доволі простий зміст і прекрасне виконання, від якого просто перехоплює дихання:

    ...Як же мені, синку, не жаль,

    Ти ж у мене під серцем лежав!...

    У коротких Інтерв’ю з ветеранами ми чули щире «Дякуємо!» і впевнено-спонукальне «Бережіть мир!»

    Анатолій Петрович ДРОСЬ - колишній помічник машиніста зі ст. Фастів, 91 рік:

    - Цей день ніколи не буде стертий із пам’яті нашого народу. Це підтверджує моя залізниця, моя країна!

    Марія Семенівна МАХИНЯ - колишня оператор поста централізації, сигналізації та блокування ст. Дарниця, 83 роки:

    - 69-та весна миру ніколи не буде затьмарена. Жінки, наречені, матері не повинні це пережити знову!

    Василь Сергійович ХОПЕРСЬКИЙ - колишній провідний інженер галузевої служби колії, 95 років:

    - Майбутнє - у наших дітях, онуках. Я хочу, щоб вони ніколи не чули зловісної музики війни, не жахалися божевільного цвіту пожарищ.

    Олександра Іванівна РОМАНЧИКОВА - колишня провідний інспектор служби капітальних вкладень, 83 роки:

    - Хочу подякувати і керівництву, і молоді, і вашій газеті. Особливо, службі кадрів, в якій нами опікуються, як рідними батьками. А ми намагаємось не старіти душею. В ім’я сьогодні і завтра!


    Валентина КОЛЯДА

    Майстерність, помножена на азарт

    Високі професійні навички, пильність та уміння швидко діяти - ці якості потрібні кожному залізничнику. Однак є професії, для яких ці чесности є обов’язковими. Застосувати теоретичні знання та практичні «родзинки» необхідно вміти оглядачам-ремонтникам вагонів. Адже ці фахівці, при виконанні своїх обов’язків, повинні за короткий час оглянути, перевірити всі системи і агрегати на кожному із вагонів поїзда, виявити та швидко усунути всі несправності, якщо вони є. А це, погодьтесь, зовсім не просто, коли ще й урахувати далеко не найкращий стан вантажного рухомого складу. Втім абсолютна більшість наших фахівців із цим непростим завданням успішно справляються. Та є серед них й справжні професіонали.

    Це показав конкурс на кращого із оглядачів-ремонтників вагонів Жмеринського вагонного депо (ВЧДЕ-4), яке очолює Віктор КАСЬКО. Захід відбувся днями на базі пункту технічного огляду вагонів (ПТО) на ст. Могилів-Подільський. Сюди приїхали представники усіх семи пунктів, які належать до складу депо. Варто зазначити, що вони визнані кращими у своїх трудових колективах за результатами подібних конкурсів і кожен має кваліфікацію четвертого або п’ятого розряду. Тому змагання конкурсантів проходили доволі напружено.

    На першому етапі учасникам необхідно було якомога швидше розібрати та зібрати автозщеп. Завдання, на перший погляд, не складне. Але, щоб із ним впоратись, необхідні певні знання та й хороші навички. А вони у конкурсантів були не однаково високими, тому й виникали розбіжності при виконанні цього нормативу.

    Найскладнішим завданням під час конкурсу стало виявлення несправностей та їх усунення на залізничному вантажному вагоні.

    - При підготовці до цього конкурсу ми відібрали далеко не нові вагони, - пояснює головний суддя змагань, інструктор ВЧДЕ-4 Андрій БОБІК. - Крім того ще й створили на них декілька значних відхилень від норм, які можуть найчастіше траплятись у процесі оглядання вагонів. Серед них були й такі, які важко помітити.

    Однак кожен із оглядачів-ремонтників доволі професійно діяв біля кожної рухомої одиниці. При цьому хтось більше, чи й усі, несправності виявив, а хтось щось недогледів. Тому й результати, як і на кожному із змагань, були неоднаковими.

    Перемогу у цьому конкурсі, з найбільшою сумою балів, здобув Дмитро МИРОНЮК - оглядач-ремонтник вагонів п’ятого розряду ПТО на ст. Жмеринка. Варто зауважити, що він працює за цією спеціальністю лише три роки та чотири місяці. А от Іван ІВАСЮК із ПТО на ст. Вінниця, який посів друге місце, займається цією справою вже 11 років. Третій результат показав представник місцевого депо Володимир ВОЙТОВ, який має четвертий розряд та трудиться за обраною професією менше семи років. Найбільш досвідченим, за стажем роботи (12 років), серед конкурсантів був Михайло КИШУК із ПТО Жмеринка-Подільська. Однак він посів лише сьоме місце. Йому або не поталанило, або він не доклав належних зусиль.

    Якщо ж підсумовувати цей конкурс, то варто зазначити, що він проходив доволі активно, напружено, й у кого професійна майстерність ще й була помножена на справжній спортивний азарт, той і показав кращі результати. Однак, важливо, щоб переможець цього конкурсу ще краще виступив на змаганнях для визначення кращого оглядача-ремонтника Південно-Західної залізниці, які незабаром проходитимуть у Козятині.


    Никифор ЛИСИЦЯ

    Проти «лома» вандалів існують прийоми

    Під головуванням першого заступника начальника Південно-Західної залізниці Івана ФЕДОРКА відбулося засідання комісії з профілактики правопорушень та злочинності в підрозділах столичної магістралі. Під час її роботи проаналізовано стан справ у сфері боротьби зі злочинністю за перший квартал поточного року.

    Голова комісії докладно розглянув кожний випадок, що трапився на залізниці. І за кожне правопорушення керівники причетних служб давали відповідні пояснення. Впродовж зазначеного строку кількість злочинів, вчинених працівниками залізниці, в порівнянні з аналогічним періодом 2013 р., зменшилась на 3 випадки, а саме - 4 проти 7. За перший квартал правоохоронними органами відкрито чотири кримінальні провадження відносно працівників залізниці. Особливий розголос набула справа щодо машиніста локомотивного депо ст. Коростень К. та його помічника Д., які на ст. Житомир намагалися викрасти 125 літрів дизпалива з маневрового тепловоза. Обох звільнено з роботи.

    Впродовж 1 кварталу 2014 р. сторонніми особами вчинено 48 крадіжок та пошкоджень рухомого складу, елементів верхньої будови колії, засобів енергопостачання, сигналізації та зв’язку, чим завдано збитків на суму 776,7 тис. грн., з урахуванням фактичних витрат на відновлення. Із завданих збитків відшкодовано лише 10,2 тис. грн., що становить 1,3%.

    Спостерігається незначне збільшення кількості злісних проявів та пошкоджень майна залізниці. Однак ситуація, яка склалася з крадіжками елементів верхньої будови колії, засобів енергопостачання, сигналізації та зв’язку, пошкодженнями рухомого складу порушує нормальну роботу залізничного транспорту, завдає галузі матеріальних збитків та створює загрозу безпеці руху. Проте злочинцям варто пам’ятати: проти «лома» вандалів у залізничників є прийоми.

    Інакше і неможливо, адже наслідки від варварських дій у повній мірі можуть не обмежитись величезними матеріальними збитками, що будуть нанесені залізничникам. Вони можуть виразитись найстрашнішою «одиницею виміру» - людськими життями і трагічною долею для родичів жертв транспортних інцидентів.

    Враховуючи ці факти, учасники наради зробили висновок: робота служб та підрозділів залізниці з профілактики правопорушень та злочинності є недостатньою. Перед службою відомчої воєнізованої охорони столичної магістралі поставлено завдання провести обстеження перегонів, станцій та під’їзних колій з метою забезпечення збереження майна господарств залізниці. При виявленні недоліків наказано направляти приписи керівникам відповідних підрозділів для їх усунення. Також визначено основні напрямки роботи щодо запобігання правопорушенням.


    Сергій ГУК

    Улюблені кольори Ганни ПОЛЮШКО - жовтий та блакитний

    Останнім часом звикаю роздивлятися кожний пейзаж із стратегічної точки зору. Незадовго до того, як маршрутний автобус довіз до мальовничого прикордонного міста Щорс (Чернігівщина), на одному із дорожніх перехресть побачив бронетранспортер. Темно-зеленого кольору машину було, як прийнято говорити, припарковано у лісовій гущавині, за декілька кілометрів до в’їзду у місто. Неподалік - блок-пост. Прикмети неспокійного часу? На жаль, це - реалії.

    ГОСТРА ТЕМА ПОТРЕБУЄ КОМПЕТЕНТНИХ КОМЕНТАРІВ

    Згодом, спілкуючись із робітниками та інженерами місцевого локомотивного депо, з’ясую, що віднайти душевну рівновагу в умовах політичної кризи допомагають буденні клопоти. А їх у колективі, в якому трудяться 220 робітників та інженерно-технічних працівників, багато. Приміром, коли в середині квітня п.р. сталися перебої із постачанням дизельного пального, хвилюватись за забезпечення роботою цеху експлуатації прийшлося не лише заступнику начальника депо В’ячеславу БОРЩУ, а й черговому по депо Олександрові ПУСЮ. Телефонні дзвінки про складну ситуацію було спрямовано до галузевих служб в управлінні столичної магістралі, до Конотопської дирекції залізничних перевезень. Справа у тому, що кількох тонн солярки, які залишалися на господарстві того дня, аж ніяк не вистачало для повноцінної роботи магістральних та маневрових локомотивів на підпорядкованих деповцям дільницях.



    Слюсар механічного цеху Олександр ВОРУШИЛО


    Черговий по депо ст. Щорс Олександр Пусь


    Останні - з розряду відповідальних з транспортної точки зору. На обслуговуванні - рух пасажирських, вантажних і приміських поїздів на дільниці Гомель - Бахмач. Маневрова робота відбувається між дільничними станціями Щорс та Бахмач. Гостра тема потребує компетентних коментарів. Про об’єктивні причини затримки пального ми дізналися в Конотопській дирекції залізничних перевезень. Через важкі економічні умови, що спіткали у тому числі і транспортну галузь у квітні п.р., цистерни із світлими нафтопродуктами невчасно надійшли на столичну магістраль. Зокрема до Щорса. Проте вже трохи згодом система постачання запрацювала як належить.

    - Бентежить те, що маємо простої локомотивних бригад з нашого депо. Через означені перебої з пальним, роботу щорсівців із задоволенням виконують білоруські локомотивники, - наголошує заступник начальника депо з експлуатації В’ячеслав Борщ. - А у наших машиністів та помічників - недовиконання виробничих норм. Хіба не болітиме душа?! Хай ці перебої у роботі не увійдуть у систему.

    З ІНЖЕНЕРНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ

    Відправляємося у коротку екскурсію слюсарно-механічними дільницями, де щорсівці ремонтують не лише залізничні локомотиви. Вміють тут давати раду снігоочисним машинам. На конвеєрі - будівництво малих архітектурних форм - пунктів для обігріву колійників. Для потреб локомотивного господарства залізниці освоєно випуск струмоприймачів для вантажних та пасажирських електровозів. На чималу славу серед колег із локомотивних депо всіх українських залізниць заслуговують і ті слюсарі та інженери, які вміють ремонтувати раритетну залізничну техніку.

    Роздивляємось надпис на табличці, зробленій із алюмінієвого сплаву, про те, що паровоз серії ЭР-787-46 збудовано у Познані (Польща) у 1954 р. Отже локомотиву «стукнуло» 60. Залізничникам в усі часи до душі були ці локомотиви. Зокрема машиністам. Техніка хоч і примхлива, проте цікава з інженерної точки зору. Цим паровикам не було ціни на другорядних дільницях та при здійсненні маневрів. Про це дізналися у деповському музеї. Достатня потужність при невеликому навантаженні на вісь, простота і надійність під час експлуатації дозволили, очевидно, і машині ЭР-787-46 дожити аж до чергової пенсії.

    Знайомство із слюсарями Станіславом ГОРБАТОВИЧЕМ, Сергієм ЗІНЧЕНКОМ відбувалося безпосередньо на локомотиві. Багатометрової довжини машина підвладна невтомним робітникам. Інакше і неможливо. Варто лише не перевірити стан парового котла, пароперегрівача, не поцікавитись «здоров’ям» циліндрів, ходом поршня, можна забути і про те, що 1320-міліметрові колеса колись рушать із ремонтного цеху.

    ЗВІДКИ «БРАТСЬКИЙ» ВІРУС НЕНАВИСТІ?

    …У ковальському цеху тихо. Невже назавжди згасло горнило? Виявляється, місцевого умільця В’ячеслава БУЛДЕНКА мобілізовано через міський військкомат.

    - Усе може викувати, - говорить про нього В. Борщ. - І інструмент, яким комплектується ящик кожного локомотива, і різноманітні деталі та агрегати, і кільця, заглушки, приміром для кожуха зубчастих передач… Художня ковка - то також його ремесло. Без В’ячеслава Івановича важкувато…

    Часткова мобілізація. Подумалось, ось і в ці цехи завітав із сусідньої країни «братський» вірус ненависті. Тому висококваліфікований коваль змушений у власні 35 років брати до рук справжню зброю. У зв’язку із різким ускладненням внутрішньополітичної ситуації в південних і східних регіонах внаслідок подальшого втручання Російської Федерації у внутрішні справи нашої держави. Як так вийшло, що у сприйнятті переважної більшості росіян українці стали ворожою нацією? А деякі наші російськомовні співвітчизники щодобово потребують захисту від «кровожерливих бандерівців - фашистів»? Відповідь проста - в Російській Федерації впродовж останніх років відбувалося зомбування власного населення. Проти України тривалий час ведеться тотальна інформаційна війна.

    Яке ж у нас майбутнє? Очевидно, це питання турбує не лише коваля зі Щорса В’ячеслава Булденка. Тому й став до армійських лав. Як виявилося, не одного В. Булденка хвилює ідея-фікс у політиці величезної ядерної держави. Апетити агресорів невситимі. Проте життєва позиція багатьох мешканців Щорса - цього чистого і красивого міста на березі мальовничого Снова - є типовою навіть для нашого прагматичного часу.


    Ганна ПОЛЮШКО з улюбленою газетою


    Слюсарі з ремонту паровозів Станіслав ГорбатовиЧ та Сергій ЗІНЧЕНКО

    ІСТОРІЯ ЗНОВУ ВИПРОБОВУЄ

    У розмові із секретарем начальника локомотивного депо, членом місцевого профкому Ганною ПОЛЮШКО довелося поговорити на гостру тему - про події, які останнім часом відбуваються в нашій країні.

    - Агресія від учора ще, як нам здавалося, братньої Російської держави на нашу рідну країну виявилася не страшним сном, а дикою, нелюдською реальністю, - говорить ця тендітна жінка. - По-живому вирізали з нашого серця Крим, з яким у багатьох серед нас пов’язані приємні спогади про чудово проведені дні…

    Як не прикро констатувати, ворог на цьому не зупинився й продовжує тероризувати нашу країну через скупчення військ і військової техніки на українських кордонах. Мешканці нашого прикордонного району, як ніхто, відчувають на собі ці страшні події. Доводиться постійно жити під прицілом російських військових, розуміючи, що життя родини, дітей щомиті перебуває в небезпеці. Спочатку, коли в нашому місті та районі з’явилися блок-пости, це викликало, м’яко кажучи, непорозуміння у мирних жителів. Але, швидко заспокоївшись від емоцій, місцеві жителі усвідомили: необхідно надавати активну допомогу солдатам, які стоять на захисті нашої Батьківщини. Збір коштів для потреб української армії активно організовано у нашому прикордонному Щорському районі. Практично всі верстви населення так чи інакше беруть участь в акції. Навіть у школах учні збирають необхідне для солдатів, а пенсіонери часом віддають останнє.

    - Спокій, лише спокій, - закликає Ганна Олексіївна колег по роботі. - Але ж відомі випадки, коли доводиться спілкуватися із налаштованою вороже проти України та українців людиною. Не скажу, що це завжди жителі нашого міста, адже коло спілкування, зокрема під час авто-пробігу, про який розповім згодом, було доволі широке і з географічної точки зору. Особисто в мене такі, м’яко говорячи, недалекі люди викликають щиросердне здивування. Після короткого спілкування із подібним співбесідником стає нестерпно боляче за нашу рідну Україну. Чи не бачать прихильники сучасних загарбників факти російської агресії?! Але прикрі винятки тільки підтверджують правило: українці у переважній більшості налаштовані патріотично й готові стати на захист своєї Батьківщини. Підтвердженням тому стала акція, організована активістами нашого міста. На початку квітня п.р. відбувся автопробіг «Єдина країна». Його маршрут проліг по блок-постах Щорського й Городнянського районів. Акція об’єднала господарів майже півсотні автомобілів із національною символікою. Громадська атмосфера була неперевершеною. Важко передати на словах почуття гордості за мешканців нашого міста, які відклали всі справи для того, щоб у свій вихідний день взяти участь у цьому патріотичному заході. Приємно було бачити однодумців, щирих патріотів. В акції взяла участь і делегація із сусідньої Корюківки.

    РАЗОМ МИ - СИЛА!

    - Думаю, ми ніколи в житті не забудемо цей день, - ділиться спогадами Ганна Полюшко. - Нас радо зустрічали люди в прикордонних селах, виходячи назустріч, із жовто-блакитними прапорцями в руках. В акції разом із батьками брали участь навіть маленькі діти. А який це урок патріотизму для підлітків, які у зв’язку з військовими подіями швидко подорослішали й переживають за Україну нарівні з дорослими?!

    Захисникам Вітчизни також було приємно бачити підтримку з боку мирного населення. Навіть природа в цей день була з нами заодно: яскраво світило сонце, у блакитному небі літали лелеки. Уперше за останній час я піймала себе на думці, що щиро, від душі посміхаюся. Коли автопробіг закінчився, всі учасники були втомленими від довгої дороги, але щасливими від зустрічей з однодумцями. Разом ми - сила! Існує гарний вираз: «Усе, що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Отож ми обов’язково станемо сильними! Ми повинні бути сміливими й берегти свою країну!... Так, ми стали іншими: страшні події останнього часу розділили наше життя на до й після. До анексії Криму, до сепаратистських викликів у Луганській, Донецькій та Одеській областях особисто я ніколи не думала, що буду радіти, дивлячись на українські прапори, розміщені на будинках і машинах, і що моїми улюбленими кольорами стануть жовтий та блакитний. Але саме таких, як ми зараз, неможливо перемогти й зламати. Ми не зрадимо своїй країні! - наголосила Г. Полюшко.

    «МАЄМО ВИСТОЯТИ І ПЕРЕМОГТИ!»

    Скільки випробувань випало на долю щорсівців із впровадженням в експлуатацію 25 липня 1874 р. залізничної дільниці Гомель - Бахмач. Почав стрімко розвиватися хутір Коржівка. Так виникло залізничне селище з назвою Сновськ, перейменоване в 1935 р. на місто Щорс на честь легендарного полководця громадянської війни Миколи Щорса.

    Про це можна дізнатися у місцевому Краєзнавчому музеї та Музеї імені М. Щорса, куди нас радо запросила Ганна Полюшко. На 140-му році від дня виникнення залізничного вузла, коли над країною постала загроза військового конфлікту, збройні сили України виявилися неготовими. Тож завдяки підтримці з боку небайдужих людей, серед яких є працівники локомотивного депо ст. Щорс, військові, які охороняють кордони Чернігівщини, мають все необхідне для несення служби, стверджує інтернет-сайт Чернігівської облдержадміністрації.

    Під час відзначення 69-ої річниці Великої Перемоги біля Стелли, яку розміщено перед входом до локомотивного депо, з’явилися квіти. Це данина пам’яті тим, хто не повернувся із фронтів Великої Вітчизняної. Історики акцентують увагу на війні як на гуманітарній катастрофі, що вартувала життя десяткам мільйонів людей. Ми пам’ятаємо, якою ціною дісталася попереднім поколінням українських визволителів радість із сльозами на очах.

    Схиляємо голови перед подвигом переможців! Але історія знову випробовує нас. Славимо сучасних воїнів-охоронців та прикордонників, які протистояли ціною власного життя «зеленим чоловічкам» з Росії та їхнім посіпакам з Донбасу та Криму.

    - Маємо вистояти і перемогти! - сказала на останок Ганна Полюшко.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Людина перед екраном телевізора чи комп’ютера отримує токсичну інформацію, при цьому важко не відчувати обурення, страху чи гніву. Це руйнує душу й тіло. Тому фахівці рекомендують тверезо оцінювати власні можливості, а інформацію фільтрувати. Так, як це робить Ганна Полюшко. Спокій, лише спокій. Якщо відчуваєте, що самотужки подолати кризовий стан не вдається, зверніться до спеціалістів - психологів.


    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Святу понад 100 років

    Святу - Всесвітньому дню медичної сестри - фактично вже більше ста літ, та офіційно воно було затверджене лише в 1971 р.

    День медичної сестри наголошується з моменту об’єднання сестер милосердя з 141 країни в професійну громадську організацію - Міжнародну раду медичних сестер.

    У системі охорони здоров’я України працює майже 300 тис. медичних сестер.



    Колектив старших сестер медичних відділень Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ на чолі із головною медсестрою Г. ІСКРОЮ. Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Наша постійна читачка Ірина БОСАК із Ірпеня (Київщина) надіслала такі рядки.

    «Храните верность избранной дороге,

    И пусть достанет мудрости и сил

    Жить счастливо, спокойно, без тревоги,

    И чтобы труд ваш только радость приносил!»



    У першу чергу - особиста відповідальність

    Питання охорони праці на залізниці - одне з найважливіших. На цьому акцентував заступник начальника головного управління охорони і організації праці - начальник управління охорони праці Укрзалізниці Валерій СУСЛЕНКО під час проведення семінару-наради «Безпека праці та здоров'я під час використання хімічних речовин на виробництві». Цей захід організував дорожній учбово-методичний центр з охорони праці столичної магістралі.

    На нараду скликано представників всіх галузевих служб, дирекцій залізничних перевезень, спеціалістів з охорони праці підрозділів, підпорядкованих столичній магістралі. Наразі проаналізовано стан профілактичної роботи з охорони праці і намічені додаткові заходи щодо попередження виробничого травматизму. Головна вимога семінару - привернення уваги керівників і кожного залізничника до усунення або досягнення мінімально можливого рівня виробничих ризиків, профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності, формування загальної культури охорони праці та свідомого ставлення працівників до цих питань. Окрім цього підвищення особистої відповідальності кожного залізничника, а особливо посадових осіб за забезпечення функціонування системи оперативного контролю за станом охорони праці на підприємстві.



    Учасники семінару під час обговорення порядку денного. Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    За словами Валерія Сусленка, хоча й зменшилась кількість випадків виробничого травматизму порівняно з минулим роком, та все ж потрібно скорегувати дії керівництва та посилити контроль на тих дільницях, де потрібно змінити ситуацію на краще. Більше уваги приділяти питанням видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки, на експлуатацію машин, механізмів та устаткування. Бо кожний випадок травматизму, який має місце, піддається глибокому аналізу. І в процесі перевірки виявляється, що є питання і до керівників, і до інженерів з охорони праці. Не секрет, що більша кількість залізничників травмовані через порушення трудової та виробничої дисципліни. Так званий людський фактор. Свій виступ Валерій Семенович закінчив побажанням: «Якщо не знаєте, як діяти, дійте за законом».

    Потім до виступу було запрошено заступника начальника служби охорони праці Південно-Західної залізниці Дмитра ПОЧТАРЬОВА: «Передусім зазначу, що здоров’я і життя наших працівників для нас є пріоритетним. Ми повинні створювати безпечні умови праці для залізничників і приділяти особливу увагу тим підрозділам, де було допущено випадки травматизму. Всі вони повинні бути під нашим контролем та під пильним оком з боку керівництва. Крім того, недоцільно відразу ж звинувачувати у проблемі травмованих. Напевно, це було б дуже просто. Можливо, з нашого боку допущені помилки, недостатньо проведено профілактичну роботу з попередження травматизму. Також під постійним наглядом - створення безпечних і нормальних санітарно-гігієнічних умов праці та побуту для всіх залізничників на робочих місцях, безпечна робота устаткування підвищеної небезпеки. Ми весь час наголошуємо на наших семінарах, що проведення своєчасного технічного огляду, опосвідчень допоможе уникнути багатьох неприємних ситуацій».

    Дмитро Станіславович торкнувся й проблеми про порядок безплатної видачі молока та інших харчових продуктів робітникам і службовцям, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці.

    Після розгляду питань серед учасників семінару розпочалось жваве обговорення актуальних проблем, на які потрібно в першу чергу звернути увагу.

    Підбиваючи підсумки, начальник центру - начальник вагона охорони праці Раїса СОБОЛЬ відзначила, що такі семінари мають проходити постійно, адже на них виробляються спільні плани, визначаються перспективні завдання і методи для вирішення. Адже питання охорони праці є важливим для всіх залізничників, а там, де рух, - завжди можуть виникати проблеми. Однак без особистого бажання всіх без винятку - від простого робітника до високого керівництва - успіху не буде.


    Ольга ЛИХАЧОВА

    Чи варто бешкетувати?!

    Для працівників учбово-методичного центру з охорони праці роботи завжди вистачає. Впродовж року вони в підрозділах залізниці проводять профілактичну роботу, навчають правилам безпечної праці. А у ці дні, напередодні літніх шкільних канікул, роботи значно побільшало.

    І це не дивно. Адже сучасні реалії поставили нас перед фактом, що саме під час канікул діти здебільшого залишаються без належного нагляду. Стара напрацьована виховна система давно зникла, нічого нового, замість неї, майже не вигадали. От і розважаються дітлахи, хто як може. І не завжди це безпечно…

    Цього разу вагон охорони праці прибув на ст. Київ-Петрівка. Цю станцію столичного регіону було обрано не випадково. Адже саме на ній школяр, який займався зачепінгом, видрався на кришу електрички й був смертельно травмований електрострумом. Саме розповісти про небезпечність цього, так би мовити, екстремального виду спорту й було метою працівників учбово-методичного центру.

    Спочатку про те, що ж таке зачепінг. Цей вид розваг прийшов з азійських країн. Наприкінці ХХ ст. цей засіб пересування набув популярності серед молоді, яка мешкає поруч із залізничними коліями. Поступово цей вид розваг дістався й України.

    Саме з розповіді про цю небезпечну розвагу розпочала заняття для учнів 6-7 класів середньої школи №210 Оболонського району Києва начальник центру Раїса СОБОЛЬ. Тут варто зробити наголос на тому, що працівники центру прискіпливо ставляться до підбору матеріалу для різних вікових груп. Так, у заході для дітей використовувалися не тільки відео- та фотоматеріали, а ще й мультфільми, в яких розповідалося про правила поведінки на залізниці.

    Також перед учнями виступили представники кримінальної міліції у справах неповнолітніх транспортної міліції - старші лейтенанти Євген ДУБРОВ та Вікторія ВІННИК. Вони розповіли про те, яка відповідальність чекає на маленьких правопорушників.

    Ділячись враженнями від проведеного заходу, Раїса Соболь звернула увагу на те, що діти - особлива категорія слухачів. Здебільшого вони сприймають такі заняття як зайву нотацію від дорослих. Але вона впевнена, що не менше вісімдесяти відсотків тих, хто сьогодні побував у вагоні охорони праці, замислиться, ніж почати бешкетувати на залізниці.

    Сергій ГУК

    Пластиковий дозвіл

    Минулого тижня Центр регіональних перевезень пасажирів Південно-Західної магістралі зібрав на нараду представників галузевої служби приміських пасажирських перевезень, пасажирського сектору Київської дирекції, інформаційно-обчислювального центру, ЗАТ «Мальва», старших касирів станцій дільниці Київ - Фастів. Було проведено навчання з впровадження електронно-пропускних карток (ЕПК) при проїзді за формою №4 та абонементними квитками, встановлення картрідерів (пристрій для зчитування карт пам’яті - ред.) на «СПЕККА-ОО».

    На цьому заході увага приділялась технологічному питанню використання ЕПК, а також надання практичної допомоги квитковим касирам з її впровадження.

    - Для залізничників впровадження електронно-пропускної картки у приміському сполученні є дуже важливим, - розповідає начальник технічного відділу галузевої служби приміських перевезень Південно-Західної магістралі Віктор БЕРЕЗОВСЬКИЙ. - Ми плекаємо надію, що це допоможе більш якісно обслуговувати та налагодити чіткий облік, а також, що пластикова картка не буде платіжним документом для податкового та бухгалтерського обліку. Таким документом може бути тільки абонемент.

    Безконтактні пластикові картки як засіб обліку оплати проїзду давно довели свою ефективність у метрополітені. Причому виграють від такої форми обслуговування і пасажир, і перевізник.

    Варто наголосити: ще з початку року подібну технологію почали впроваджувати на Південно-Західній залізниці у приміському сполученні. Щоправда, ця карта розрахована на обмежене коло пасажирів. І їх на цей час пропонують лише в касах Дарницького приміського вокзалу, і діють вони тільки на одному напрямку - ніжинському. Однак з середини травня експеримент продовжиться і на дільниці Київ - Фастів.

    Ці картки є двох видів. Перший - для тих, хто має форму №4, тобто для залізничників, другий - для власників абонементних квитків. Для категорії пасажирів, що мають право безкоштовного проїзду, картка обійдеться всього в 5 грн. Це вартість самого «пластику». Для оформлення покупки в касі необхідно пред’явити форму №4 та службове посвідчення.

    Для пасажирів, які мають форму №4, наявність такої картки звільняє від необхідності перед кожною поїздкою в приміському електропоїзді звертатися до каси для видачі разового проїзного документа. ЕПК має стандартні розміри, за габаритами нічим не відрізняється від звичайних банківських карток. Технологія проходу на платформу така ж, як у метрополітені. Картку підносиш до зчитувального пристрою на турнікеті, загоряється зелена лампочка - тоді пасажир має право проходити на посадку.


    Ольга ЛИХАЧОВА

    Бахмач - місто залізничне

    Бахмач - місто залізничне. Тут діють пасажирське вагонне депо, дистанція сигналізації і зв’язку, колійна машинна станція, дистанція захисних лісонасаджень, дільниці конотопських дистанції колії та будівельно-монтажного експлуатаційного управління, пункт техогляду рухомого складу (ПТО) вагонного депо Конотоп і район контактної мережі Конотопської дистанції електропостачання. Повірте, для міста, яке за останніми даними налічує понад двадцять тисяч мешканців, це немало. Роботу та зарплату гарантує столична магістраль.

    І, звичайно, станція, яку вже давно очолює досвідчений залізничник Олександр ПРИМАК. Щоб познайомитися із вузлом, одного дня буде мало. Бо треба поїздити, познайомитися з колективом, перекинутися хоч кількома словами із фахівцями. І тому ця розповідь - лише кілька штрихів до насиченого залізничного життя Бахмача.



    Машиніст крана Віктор ДОМАШЕНКО. До нових висот!

    Отже, пост електричної централізації (ЕЦ) станції Бахмач-Пасажирський. На зміну заступили дві Ірини - чергова по станції Ірина ДОРОШ та оператор Ірина САВЧЕНКО. Робота серйозна, і з першого разу зняти її напругу - а фотокореспондентові газети хочеться зафіксувати залізничниць усміхненими - не вдається. Розрядити ситуацію допомагає Петро ГЛИНСЬКИЙ, монтер дистанції сигналізації і зв’язку, який із колегами щось тут ремонтував. Після щиросердного жарту Глинського про кільку і тюльку - неодмінні атрибути «веселої компанії» - дівчата заусміхалися.

    Ірина Дорош й Ірина Савченко - це четверта зміна. За словами начальника станції Олександра Примака, лідируюча. За минулий рік вона відправила 912 поїздів, із яких транзитних 447 і 465 саме свого формування. Показники простою вагона із переробкою у четвертої зміни склали 17,4, без переробки - 2,0. На цій зміні завантажено у тринадцятому році 527 вагонів… Тільки не дратуйтесь через статистику: це виробничі показники, якими пишаються місцеві залізничники! «І чим їх успіх зумовлений?» - допитуюся. «Досвід, звичайно, - відповів Олександр Анатолійович. - Працьовитість, сумлінне виконання службових обов’язків».

    Дійсно, більшість колективу четвертої зміни не рік і не два працює на станції. Ірина Дорош, приміром, на цій посаді - вже двадцять вісім літ, маневровий диспетчер Анатолій КЕБА - п’ятнадцять, черговий по парку Сергій СТЕЛЬМАХ - два. Але перед цим він протягом двадцяти років був складачем поїздів. Також великий станційний стаж має старший регулювальник швидкості руху вагонів Юрій ЯРЕМЕНКО.

    Та є і молодь. На посту ЕЦ станції Бахмач-Київський чергує зовсім юна Тетяна ДВОРСЬКА. Дівчина тільки-но закінчила Київський технікум залізничного транспорту, проте вже успішно дає лад поїздам на крупній станції головного ходу. Та ще продовжує навчання в Харківській залізничній академії.


    Чергова по ст. Бахмач-Київський Тетяна ДВОРСЬКА


    Черговий по парку Сергій СТЕЛЬМАХ видає попередження машиністу маневрового локомотива Олександру САВЧЕНКУ


    Старші прийомоздавальники Людмила КОШЕЛЬ та Тетяна ГУБАР

    Прикметою Бахмача-Київського є контейнерний майданчик. Історія транспорту свідчить про те, що колись він вважався одним із найкрупніших на залізниці. Робота є й нині, хоч її обсяг падає. На жаль, але не через вину залізниці. У цей день тут працюють старші прийомоздавальники Тетяна ГУБАР, Людмила КОШЕЛЬ та машиніст крана Віктор ДОМАШЕНКО.

    Ось і наочна картинка. Вокзал станції Бахмач-Пасажирський гарний за будь-якої пори та поготів у ці весняні дні. Сама ж будівля вокзалу є архітектурною пам’яткою місцевого значення, хоч і будувалася вона вже у п’ятдесяті роки минулого століття. А ще зображення вокзалу прикрашає центр міського герба. Бо Бахмач - місто залізничне. Так було! І так буде!


    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Микола ПАЦАК

    Згадали про ВІЙНУ і побажали МИРУ

    На день Перемоги перед Дарницьким вокзалом, де стоїть раритетний паровоз, у Привокзальному парку пам’яті дарничанам, загиблим під час Великої Вітчизняної війни у 1941-1943 рр., відбувся урочистий захід. У супроводі військового оркестру 8-го Чернігівського навчального центру Держспецтрансслужби проходило свято для ветеранів війни. Тож Дарницький вузол Південно-Західної магістралі традиційно зібрав своїх ветеранів, аби урочисто відзначити цей день.


    Голова Дорпрофсожу Орест Михайлович ЛОГОШНЯК та голова Ради ветеранів управління, УЦОП та ІОЦ Надія Вікторівна МАЦІЄВСЬКА вітають колишнього провідного інженера галузевої служби колії Василя Сергійовича ХОПЕРСЬКОГО з 95-річчям та нагородою.

    Тому, що ця подія відбулась на багатолюдному місці, в ній взяли участь всі, хто перебував у той час на вокзалі. Люди зупинялись, вітали ветеранів. Слухали пісні, які виконували солісти оркестру. До слова, провідна тема концерту - ретро. Йдеться, насамперед, про доробок пісень про війну. І вони не залишили нікого байдужим. Приємно було спостерігати, як від щирих слів серце залізничників сповнювалось щемом, а у багатьох ветеранів по щоках текли сльози.


    - Здоров’я міцного Вам зичимо щиро. Любові і радості, злагоди і миру!

    Цьогоріч до цього заходу підійшли досить творчо. Ініціативу голови ради ветеранів Дарницького вузла Миколи ПАВЛЮКА підтримав колектив державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» (УЗШК).

    У святково прикрашеному парку для кожного ветерана поставили стільці, розстелили килимові доріжки. А в цей час неподалік вже готували фронтову їжу військовослужбовці Держспецтрансслужби.

    У святкуванні відчувалася доброзичлива атмосфера, в очікуванні виступів зі сцени залізничники-ветерани розмовляли та поздоровляли один одного, віталися. Бо не так вже часто, як того хотілося б, залізничники-ветерани мають нагоду зібратися разом. А тут урочисто, по-домашньому затишно - кожному були раді і для всіх знайшлися теплі слова. Допомагали людям літнього віку стюарди-волонтери.

    До присутніх звернувся почесний голова Ради ветеранів Дарницького залізничного вузла, почесний залізничник Федір СЬОМІН. Серед поважних гостей заходу були сержант медичної служби Людмила ЗАЙЦЕВА, ветеран Костянтин СТАРОСТЕНКОВ. Ці шановані люди після війни працювали на Дарницькому вагоноремонтному заводі. Свідок бомбардування станції Дарниця - Олександр ВОВЧАНСЬКИЙ.


    Розмова ветеранів. Це в пам’яті завжди


    В серцях ветеранів - осколки війни. Лиш пам’ять - від ран отих ліки


    Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів

    - У цей день ми вшановуємо ветеранів, людей, які відвоювали для своїх нащадків найцінніше - можливість будувати мирне життя, - зазначив директор УЗШК Леонід ЛОБОЙКО. - Ми схиляємо голови перед пам’яттю мужніх синів і доньок нашої Батьківщини, які віддали своє життя за священну справу захисту рідної землі. Це свято для тих, хто залишився в живих, хто виборював для нас з вами право творити історію добра, поваги, миру і віри в Бога.

    Потрібно віддати належне організаторам заходу, які зуміли створити зворушливу та піднесену атмосферу. Багато приємних слів було сказано на адресу ветеранів від молодих залізничників.

    Після офіційної частини з нагоди Дня Перемоги винуватцям свята вручили подарунки та квіти. А потому почалась неофіційна частина: смачна каша та святковий феєрверк.

    ПРЯМА МОВА

    Петро ШУРИГА, ветеран Дарницької дистанції колії:

    - 69 років пройшло. Але я події тієї війни згадую й сьогодні. Разом з мамою і своїми братами і сестрами ми були примусово вивезені до Німеччини. Тоді мені було мало років, але я добре пам’ятаю, як нас з мамою розлучили під час перевезення у вагонах. І хоча це було уже на території Німеччини, мама за винагороду через перекладача знайшла мене. Потім я мешкав з нею у Баварії, аж до визволення радянськими військами. Хочеться побажати всім нам мирного неба, адже сьогодні це не зайві слова.

    Віталій БУДНИК, ветеран Дарницької дистанції колії:

    - Мені дуже приємно, що нас пам’ятають, не забувають ветеранів. Для України 9 травня - це мільйони людських жертв, які заплатив наш народ за важку перемогу над світовим злом. Я теж служив у радянській армії, нас теж виховували на прикладах героїв війни. Хочеться привітати всіх і побажати, аби наша держава не забувала своїх героїв.

    Людмила ГЕРАЩЕНКО, голова профкому Дарницької дистанції колії:

    - Ми вдячні нашим ветеранам за наше мирне життя. У нас є два ветерани, які пройшли, як мовиться від і до всю війну. Це Микола ВАЛЕНТИК, йому 96 років, та 86-літній Микола КУЩ. Ми завжди їх запрошуємо на такі зустрічі і всіляко підтримуємо. Але я хочу сказати спасибі нашому голові ради ветеранів Дарницького вузла Миколі ПАВЛЮКУ. Він - активна людина. Дуже велика робота з його боку проводиться, щоб такі заходи, як сьогодні, відбулись на високому рівні.


    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Ольга ЛИХАЧОВА

    За висотою – висота

    На «родовому гербі» ЯНОВСЬКИХ із пишно розгалуженим генеалогічним деревом можна з повним правом малювати залізничну символіку. Їхня династія настільки велика, що відразу декілька родин можуть претендувати на звання «головних». Локомотивники, вагонники, квиткові касири, бухгалтери, медсестри, викладачі… Вони зберігають відданість сталевій магістралі понад століття. А от загальний трудовий стаж - 1048 років!

    КОЛЕКТИВНИЙ ДОСВІД

    Ми ведемо розмову з одним із представників трудової династії Петром Олександровичем ЯНОВСЬКИМ, почесним залізничником та працівником транспорту, професором кафедри організації перевезень Національного авіаційного університету.



    Петро Яновський


    Владислав Яновський

    - Рід Яновських - давній. Його витоки починаються в Польщі, - розповідає Петро Яновський. - До XV століття, а можливо й раніше, наші предки оселилися в селі Подоли на Харківщині. Про нашу родину ми збирали інформацію разом з моїм племінником Володимиром. Саме Володя відновив генеалогічне дерево нашої сім’ї. Ще раніше працював з різними джерелами інформації мій двоюрідний брат Іван Тимофійович. Тож можна сказати, що це колективна праця.

    Династія веде свій родовід з Якова та Марини Яновських, які проживали в селі Подоли, Куп’янського району, Харківської області. Чи могли знати тоді прості землероби, що, створюючи сім’ю, вони тим самим об’єднують великі залізничні родини зі славними іменами та міцними професійними традиціями?

    У подружньої пари було чотири сина і дві доньки. Старший - Степан 1897 р. н., потім - Тимофій 1905 р. н., Олександр 1911 р. н., Дмитро 1912 р. н. Ми називаємо їх тому, що кожний із них, а пізніше і їхні діти (а у кожного з них було не менше трьох), стали залізничниками. Звичайно, про всіх ми не можемо розповісти, але, повірте, про кожного члена цієї родини можна написати книгу. Та все ж про деяких ми згадаємо.



    Яновський Олександр Якович - ДС - Молчанове Куп’янського відділка Південної залізниці понад 25 років


    На зворотній стороні фото

    ПРИКЛАД ДОСВІДЧЕНИХ

    Степан, який розпочав династію Яновських, працював на Куп’янському залізничному вузлі всього три роки, - розповідає Петро Олександрович. - Життя його трагічно обірвалось у 1933 р. - причини до кінця не з’ясовані. Адже це були сталінські часи. Його дружина Уляна, після смерті чоловіка, працювала в депо аж до початку війни. Із їхніх дітей хочеться згадати наймолодшу - Антоніну. Вона прийшла на залізницю відразу після визволення Куп’янського району від німців у 1943 р. Спочатку Антоніна допомагала відновлювати станції Куп’янськ-Сортувальна та Куп’янськ-Вузлова. Паралельно навчалась. Працювала на різних станціях - Преддонбаська, Боярка, Київ-Товарний. Свій трудовий шлях довжиною у 48 років закінчила в комерційному цеху на станції Київ-Петрівка.

    Другий син Якова, Тимофій, одружився на подолянці Анні. Це був союз любові. Тимофій спочатку пішов працювати у вагонне депо учнем, а потім - ковалем. Виробнича травма не дала Тимофію до кінця освоїти цю професію: відлетіла скалка і вибила йому око. Після лікування він переходить працювати в інструментальний цех, аж до самої пенсії. Четверо дітей Тимофія пішли працювати на залізницю. Заради справедливості варто мовити, що і працювати більше ніде. У місті не було ніяких підприємств, а жити потрібно було. Тож діти пішли стежками батьків, які своїм працелюбством показували їм приклад. А вони, в свою чергу, трудилися так, щоб не було соромно батькам за своїх дітей.

    Якщо дивитися на генеалогічну таблицю, яку склав Володимир Яновський, то лінія Степана нараховує 164 роки, Тимофія - 255, Дмитра - 225, Олександра - 240 років.

    ЯСКРАВІ МИТТЄВОСТІ

    У сімейному архіві Петра Олександровича зберігаються цікаві історичні документи. Особливо викликають інтерес пожовклі фотографії минулого століття, які ілюструють історію всієї родини. З теплими синівськими почуттями розповідає Петро Олександрович про своїх батьків. Батько 48 років працював на залізниці. Був начальником та черговим на ст. Молчанове. Одним із перших із родини його нагороджено знаком «Отличный движенец». Мати Петра - залізничниця, станційний працівник.

    - Наша мама була мудрою жінкою, - продовжує розповідь Петро Яновський. - Вона не мала освіти, але її природний розум, поміркованість, уміння аналізувати події, якими переповнена доля кожної людини, допомогло нам обрати правильний шлях у житті.

    Спостерігаючи за тим, як батько ставиться до роботи і якою повагою він користувався серед залізничників, всі троє його синів - Віктор, Михайло, Петро - вирішили піти стопами батька.

    Михайло працював складачем поїздів, але трагічний випадок обірвав його життя. Віктор трудився на транспорті 45 років на різних посадах. Його було нагороджено знаком «Почесний залізничник». Троє його синів працюють машиністами на залізницях Росії.

    Найбільш яскраво склалось життя на залізниці нашого героя Петра Яновського. Петро перевершив усі очікування своїх рідних - не лише з відзнакою закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту, а й здобув великого авторитету серед залізничників та своїх колег-викладачів.

    У Петра Олександровича за плечима - 45 років роботи на залізниці. Після отримання червоного диплома Харківського інституту інженерів транспорту (ХІІТ), маючи право вибору, обрав Київ. Направлення одержав на ст. Дарниця: працював черговим по парку, пізніше - старшим інженером дорожньої лабораторії Південно-Західної залізниці. Однак молодий спеціаліст не полишав думки про продовження навчання. У 1973 р. вступив до аспірантури ХІІТу. Захистив дисертацію. І знову переїзд - викладацька діяльність у Куйбишевському (нині Самарському) інституті інженерів залізничного транспорту. Працював проректором. Зі своєю дружиною, Тетяною Григорівною, вони знайомі ще зі студентської лави. Навчалися на одному факультеті, лише вона на два курси молодша. Одружились. Бог подарував двоє діток. Доньку - Вікторію та сина - В’ячеслава.

    Та все ж туга за рідною Україною змусила їх повернутися до Харкова. «Моя дружина працювала педагогом у Самарському залізничному технікумі. До слова, вона й сьогодні викладає у технікумі залізничного транспорту. А за роки, прожиті в Самарі, учнів у неї було не менше, ніж у мене. У нас там з’явилось багато друзів та знайомих. Своє коло інтересів. Тому рішення про переїзд було нелегким. Після довгих перемовин таки у 1992-му ми повернулись до Харкова, і я пішов працювати доцентом в Академію залізничного транспорту», - ділиться спогадами Петро Яновський.

    То були важкі часи, мільйони громадян переживали кризу. За словами Петра Олександровича, соромно говорити, але йому, кандидату технічних наук з причини безгрошів’я доводилося час від часу навіть добиратися на роботу «зайцем». Не було чим заплатити за проїзд, адже по півроку не платили заробітну плату.

    Пізніше - знову переїзд, тепер до столиці. Свого часу колишній начальник залізниці Борис Степанович Олійник запропонував йому роботу першим проректором Київського філіалу інституту Харківської державної академії залізничного транспорту. Пізніше перевівся до Укрзалізниці. Нині Петро Яновський викладає організацію перевезень у Національному авіаційному університеті. Його науковий доробок - понад 220 наукових статей, з яких 6 навчальних посібників, яким надано гриф Міністерства освіти і науки України, відповідальний за виконання серії науково-дослідних робіт з розробки Генеральної схеми розвитку залізничного транспорту України на період до 2020 р. та Державної цільової програми економічного та наукового-технічного розвитку залізничного транспорту України на 2008 - 2020 рр.


    А ДАЛІ - БУДЕ…

    Насправді 1048 років загального трудового стажу для династії Яновських не є межею. Тетяна Григорівна веде серйозні додаткові дослідження про паралельні лінії сім’ї. Вона передбачає, що члени їхньої родини мають стажу понад дві тисяч років.

    Продовжуємо розмовляти з Петром Яновським. Звертаю увагу на те, з якою пошаною і навіть гордістю відгукується про своїх родичів Петро Олександрович.

    - Це дуже добре, що у нас така родина, - каже Петро Яновський. - Всі ми пройшли довгий і складний шлях. Але кожний із нас на своєму робочому місці доводив свою професійність. Радію з того, що й сьогодні мої двоюрідні брати і сестри, племінники, їх діти не зраджують нашій професії, працюють на залізниці. Мої діти трудяться у нашій галузі: Вікторія - кандидат економічних наук, доцент (працює в Державному економіко-технологічному університеті транспорту (ДЕТУТі), Владислав - начальник ст. Київ-Московський. Я відчуваю гордість за всю свою родину. І дуже хочу, щоб наша династія зростала і молодь примножувала та зберігала історію нашої родини, пам’ятала своє коріння, бо це потрібно наступним поколінням.


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    та з архіву сім’ї Яновських

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Рецепт смачної страви від Людмили ГАЛУШКО

    Нещодавнім ранком раптом сягнула думка: незважаючи ні на що, весна йде власним курсом до тепла. На повни груди дихає весна красна. Після недовгого вечірнього дощика по-особливому заливалися співом синиці, на бузку, що хилиться в моє вікно, вже квітує різнобарв’я. Хіба лише на ньому? Столичні каштани, що заквітчують шлях вздовж тротуару до управління Південно-Західної залізниці, теж створюють неповторну красу. Саме тут зустрів Людмилу ГАЛУШКО - відому майстриню з греблі на байдарках.



    Щоб знайти здібну спортсменку, тренери наполегливо вишукують таланти серед молоді. Щоб відібрати дівчат у відділення веслування на байдарках, потрібно побувати у десятках шкіл. Уявляєте, як часом складно знайти саме тих, хто підходить і за фізичними, і за психологічними даними?



    Як прийшла у спорт саме Л. Галушко? Свого часу 14-річну київську школярку, яка мешкає на Оболоні, подруга привела до тренера Дитячої спортивної школи з греблі на байдарках і каное Владислава Леонідовича ТОПІХИ з проханням навчити вправлятися із човном. Він пішов назустріч. Далі були випробування не лише спортивного гарту. Пам’ятає, як не потрапила на перші командні збори через примхи одного з тренерів. Не забуде, як проходили перші змагання за її участі у Дніпропетровську. П’ятнадцять років злинуло, а перед її очима все - як сьогодні.

    Швидка вода. Спостерігаючи за спорт-сменами, розумієш: гребля - справа не з легких.

    - Як вдалося отримати «бронзу» на Чемпіонаті Європи в Белграді у 2010 р.? - запитую у спортсменки.

    - Головне - настрій на перемогу, - відповідає Людмила. - І довгі роки тренувань. В одиночному спорті успіх не забариться, якщо під час змагань вдало «сядеш» на хвилю суперниці. Добрі флюїди з боку групи підтримки - і на медаль можна розраховувати не завдяки, а попри всім перешкодам.

    - Пані Людмило, про які перешкоди Ви ведете розмову?

    - Якщо суперниця «підрізає» човен під час гонки, від цього зайвий раз згадаєш прислів’я: «Чим більше дізнаюсь про людей, тим більше розчаровуюсь в них»…

    - Під час журналістських рейдів на береги Матвіївської затоки, де відбуваються змагання юних спорт-сменів на Кубок начальника Південно-Західної залізниці, завжди дивувався, як тендітні дівчата легко і не вимушено справляються із 12-кілограмовими довжелезними байдарками…..

    - Здається, розумію, про що піде далі розмова. Вас цікавить, чи не важко представницям прекрасної статі займатися греблею? Можливо, але жіноцтво, як вам відомо, засвоює секрети у більш важких видах спорту, якими з давніх давен займаються чоловіки. Натренованій дівчині, жінці вдається вправлятися також із веслом. Кожний товчок - це 15 - 20 кілограмів води під лопаткою. Далі - поворот весла і стільки ж кілограмів для чергового гребка. Впродовж кожного тренування - потрібно долати до 16 кілометрів водною гладдю. Це якщо веслуєш в одиночці. І до 22 кілометрів - якщо тренуєшся у четвірці. Зрозуміло, що швидкість у нашій справі відіграє основну роль. Займатися професійно спортом, значить, в день приділяти тренуванню від 6 до 8 годин. Часу для особистих справ завжди не вистачає.

    - Поділіться, будь ласка, з нашими читачками досвідом молодої мами. Знаю, що Вашому семирічному Михайлику не часто приходиться бачити матусю через постійні тренування та змагання. Як відбувалась адаптація після того, як відзначили для себе, що під серцем носите майбутнього первістка? Як проходили курси молодої неньки?

    - Тренуватися не закінчувала, як кажуть, майже до останньої хвилини перед відправкою до пологового будинку. З появою сина думала завершити спортивну кар’єру. Але сталося так, що сидіти у декретній відпустці майже не довелося. Почала потроху тренуватися, потім їздила на тренувальні збори зі своїм особистим тренером. Уявіть, на збори приходилося їздити разом з малюком. Але здолали і переїзди, і застуди, і все, що стосується організації харчування для немовлят. І це при тому, що під час тренувань потрібно займатися штангою. Про вправу «жим та тяга» штанги вам відомо? Доводиться штовхати від 50 до 80 кілограмів.

    - Очевидно, тут і представники сильної статі мимоволі почухають потилицю від здивування. До речі, Ваш чоловік за молодих років також розпочинав власну спортивну кар’єру на блакитних доріжках у Матвіївській затоці? А які успіхи у спорті у Вашого сина?

    - Дійсно, ми із Сергієм розпочинали разом. Так і йдемо по життю. Правда, через невелике соціальне забезпечення українських спортсменів він був змушений піти з веслування. По наших стопах поки що син Михайло не пішов: ще зарано для його віку, але в байдарці вже неодноразово веслував. Зараз йому до душі карате, футбол. Очевидно, ще визначиться. Час є.

    - Знову поговоримо про Вашу подальшу спортивну кар’єру, будь ласка.

    - Тепер уже як тренер і діюча спортсменка заслужений майстер спорту України Інна Осипенко-Радомська разом зі своїм чоловіком Дмитром Радомським та Олексієм Семикіним займаються моїм сходженням на Олімп. Маю на увазі тренування, організацію зборів і так далі. До речі, понад десятиріччя працюю спортивним інструктором у ДФСК «Локомотив». Є досвід з тренування юної зміни. Переконана, що під час підготовки і юного, і досвідченого спортсмена потрібні консультації психологів. Адже, крім фізичних навантажень, часом приходиться переживати і душевні травми. Тож така допомога потрібна.

    - Які плани на найближчу перспективу?

    - Брати участь у Літніх Олімпійських іграх 2016 року в Бразилії. І обов’язково здобути там перемогу.

    - Що ж успіхів Вам, пані Людмило! За традицією, що існує в нашому виданні, хотів би дізнатися про рецепт фірмової страви від Людмили Галушко.

    - Із задоволенням! Отже, пропоную приготувати найніжніші рулетики з яєць із майонезом і начинкою із плавлених сирків.

    Для початку нам потрібні: п’ять яєць; пачка майонезу (250-грамова); два плавлених сирки; чотири дольки часничку; рослинне масло (щоб підсмажити).

    Далі - половину упаковки майонезу змішаємо з попередньо натертими на великому (буряковому) боці тертки сирками й пропущеними часточками часнику через прес. Ретельно перемішуємо.

    Потім сирі яйця збиваємо за допомогою віночка з половиною пачки майонезу, що залишилася, із цієї суміші печемо два товстих млинчики, що зарум’янилися з обох боків. Але при цьому зауважте, що перевертати їх варто дуже акуратно. Кожного змажте сирковою масою приготовленою раніше й загорніть у формі рулетів. Покладіть у холодильну камеру на кілька годин для того, щоб гарно просочилися.

    Яєчні рулети із плавленим сиром готові.

    Смачного Вам!

    - Дякую за розмову і рецепт!


    Фото з особистого архіву Людмили ГАЛУШКО

    Спілкувався -

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05