РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 13 (4 квітня 2014)
  • Випуск №13 4 квітня 2014
    Зміст
    1. Заслужені нагороди вручено (Влас. інф., Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Так тримати завжди! (Прес-центр Жмеринського теркому)
    3. Єднаймося в мирі і любові! (Протоієрей Володимир РОМАЩЕНКО)
    4. За досвідом - до Гончарука і Тітова (Влас. інф.)
    5. Пункти надання допомоги (Влас. інф.)
    6. Доходів - обмаль, фальшивок - багато (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. Прогрес, вражаючий уяву (Оксана КЛИМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    8. Нагороди їдуть до Козятина (Анатолій САДОВЕНКО, Фото автора та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    9. На своєму місці (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    10. Успех стабильности (Анатолий ПОСМИТЮХА, инженер)
    11. До уваги орендарів
    12. Абсолютный поединок, или Как бороться, если бой без правил? (Иван СОТНИКОВ, Фото из интернета)
    13. Вопрос остался без ответа. О коротком телефонном разговоре с заместителем начальника станции Керчь (Виктор ЗАДВОРНОВ)
    14. Думки вголос з околодку (Віктор НОВОБІЛИЧ)
    15. Музей в честь Киевлянина по душе, или О железнодорожных мотивах в творчестве Константина ПАУСТОВСКОГО (Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО и из интернета)

    Заслужені нагороди вручено


    Нагороду отримує начальник відділу перевезень - заступник начальника Київської дирекції залізничних перевезень Анатолій ДИКУН.

    Днями начальник залізниці Олексій КРИВОПІШИН та голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК вручили нагороди працівникам залізниці, яких відзначено за вагомий особистий внесок у забезпечення ліквідації наслідків транспортної події, відновлення в стислі терміни руху поїздів на перегоні Вишневе - Боярка.

    Влас. інф., Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Так тримати завжди!

    18 березня колективу Жмеринської дистанції електропостачання вручено Перехідний прапор переможця галузевого змагання за підсумками роботи в 2013 р.

    Вручення прапора начальнику Жмеринської дистанції електропостачання Віктору ЛІСОВОМУ відбулось в урочистій обстановці за участі начальника головного управління електрифікації та електропостачання Укрзалізниці Віталія МАКСИМЧУКА, начальника галузевої служби електропостачання Південно-Західної залізниці Юрія МОВЧАНА, начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолія ЛЮБІНІНА, голови Жмеринської територіальної профспілкової організації Юрія АНДРУШКОВА. При цьому наголошено, що з сорока чотирьох дистанцій електропостачання Укрзалізниці Жмеринська дистанція є найбільшою, і тому приємно, що найбільша дистанція є ще і найкращою. Колектив дистанції подякував керівництву галузі за високу оцінку роботи своїх працівників, за надану грошову винагороду та погодився з думкою про залишення Перехідного прапору переможця галузевого змагання в Жмеринці і наступного року.

    Також 20 березня колективу вокзалу станції Вінниця вручено Перехідний прапор переможця галузевого змагання за підсумками роботи в 2013 році. Прапор начальнику вокзалу Олені МИХАЙЛЕНКО вручив заступник начальника головного пасажирського управління Андрій МЕЛЬНИЧУК та головний інженер пасажирської служби Південно-Західної залізниці Олександр ЯСИНЕЦЬКИЙ, які подякували колективу вокзалу за вагомий внесок у розвиток галузі та гарні показники роботи.

    Прес-центр Жмеринського теркому

    Єднаймося в мирі і любові!

    Закликаю всіх праведних християн України, залізничників, моїх колишніх колег із Фастівської та Одеської дистанцій сигналізації та зв’язку до мужності та праведності, які б випробування не випадали на нашім життєвім шляху! Свята Православна Церква споконвіку являла собою миротворицю у міжусобних протистояннях. Підношу молитву Богові за кожного мирянина по Господній заповіді: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими нарікуться» (Матв.5:9)

    Інколи слова настанови менш дієві, ніж молитва до Творця Всесвіту, який Власною могутністю може перемінити негаразди на мир та злагоду. Головне, щоби ми із постійним старанням, яке прийнятне для кожного віруючого, звертались до Всемилостивого Отця нашого, що на небі.

    Місцеблюститель Київської митрополичої кафедри Української Православної Церкви митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій благословив на те, щоб «кожен, кому не байдуже майбутнє нашої України, читав Псалтир за мир на нашій землі, щоби Господь Молитвами Пречистої Своєї матері зберіг нас від зіткнення братніх народів». Митрополит Онуфрій наголошує на тому, що «ми живемо в епоху скорбот і хвороб. Ці часи були передбачені святими Отцями. Звичайно, нас дуже турбує нелад, що має місце сьогодні в країні, проте такі проблеми існують у багатьох країнах світу. Народ повстає на народ, царство - на царство, всюди лихо, землетруси, повені і так далі. Такі ознаки останніх часів. Але Господь навчив нас реагувати на це, сказавши: «Не сумуйте, підніміть голови, бо наближається час вашого визволення». Православний християнин має з гідністю прийняти те, що Бог допускає нам тепер пережити. Нам необхідно витримувати це з мужністю, з молитвою, з надією на Бога, на милість Божу.

    У таких умовах вкрай необхідна молитва. Вже сказано безліч слів, зараз люди переобтяжені інформацією, а ось молитви в ім’я миру дуже не вистачає. І тому я вважаю, що сьогодні головне завдання нашої Церкви - це молитися Богу, просити у Господа, щоб Він, посилаючи випробування, допоміг нам встояти у цих випробуваннях і зберегти людську гідність.

    Останнім часом, на жаль, зменшився потік віруючих до храмів. Це через те, що забуваємо: потрібно жити за заповідями Божими. Проблема вибору між добром і злом - вічна, загальнолюдська проблема. Вона постає перед кожною людиною, і кожен сам, згідно зі своїми моральними засадами та переконаннями, повинен вирішувати, що він обере. Головне, щоб пристрасті від лукавого назавжди не заволоділи людською душею. А так часом і відбувається.

    Тож єднаймося в мирі і любові, і нам не будуть страшними будь-які випробування. Від імені православної громади с. Теліжинці та Малий Букрин (Миронівський р-н, Київщина) закликаю до примирення як у своєму серці зі своїм сумлінням, так і спільно зі своїми ближніми, щоби не допустити кровопролиття та розповсюдження гріха в образі скоєння злочинів, глуму і насильства!

    Будемо молитися за подолання ворожнечі та розбрату, за панування миру та спокою, щоб нам проводити «життя тихе і безтурботне у всякому благочесті та чистоті» (1 Тим. 2:2).

    Протоієрей Володимир РОМАЩЕНКО

    За досвідом - до Гончарука і Тітова

    За підсумками виробничого змагання єдиних диспетчерських змін за грудень 2013 р. диспетчерську зміну №4 під керівництвом диспетчера старшого (дорожнього) служби перевезень Антона ГОНЧАРУКА визнано переможцем змагання.

    Загалом зміна набрала найбільшу кількість балів - 125,1 і виконала встановлені завдання: з навантаження - на 100,2%, з передачі транзитних вагонів по стиках - на 107,7%, з розвозу місцевого вантажу - наі 122,8%, з обігу вантажного вагона - на 103,6%, з простою транзитного вагона на одній технічній станції - на 140,8%.

    Проте вже у січні 2014 р. диспетчерська зміна №1 під керівництвом диспетчера старшого (дорожнього) служби перевезень Романа ТІТОВА відібрала у четвертої зміни першість і стала переможцем змагання. За бальною системою колектив Романа Миколайовича набрав 68,2 бала і виконав встановлені завдання: з навантаження - на 108,2%, з передачі транзитних вагонів по стиках - на 100,2%, з розвозу місцевого вантажу - на 101,1%, з обігу вантажного вагона - на 101,5%, з простою транзитного вагона на одній технічній станції - на 107,2%.

    За високі виробничі досягнення з виконання встановлених умовами змагання показників наказом начальника залізниці Олексія КРИВОПІШИНА заохочено кращих працівників зазначених змін.

    Влас. інф.

    Пункти надання допомоги

    З метою допомоги мешканцям Криму, які стали біженцями через окупацію півострова, на вокзалах обласних центрів столичної магістралі створено спеціальні центри інформаційних послуг. Тут представники місцевих органів влади, служб соціальної та медичної допомоги консультуватимуть біженців. Їхні приміщення розташовані: в Києві - в сервісному центрі Центрального вокзалу, у Вінниці - у платній залі очікування, в Хмельницькому - в резервній квитковій касі зали очікування, в Житомирі - в залі засідань.

    Скрізь надаються послуги телефонного зв’язку, а в Києві та Житомирі ще й послуги Wi-Fi.

    Також громадяни України, які виїхали з Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасове місце перебування до інших регіонів України, можуть отримати консультації та сприяння у вирішенні питань органами виконавчої влади за телефоном урядової «гарячої лінії»: 0-800-507-309 (дзвінки зі стаціонарних телефонів у межах України безкоштовні).

    Звернутися можна і на веб-сайт www.ukc.gov.ua

    Влас. інф.

    Доходів - обмаль, фальшивок - багато

    Ситуація з перевезенням пасажирів у приміському сполученні залишається складною. Це, по-перше, спроби громадян скористатися транспортним засобом безкоштовно, по-друге - лише часткова компенсація за перевезення пільгових категорій пасажирів, по-третє - велика спрацьованість рухомого складу і так далі.


    Проте приміські поїзди залишаються найпопулярнішим видом транспорту серед громадян, адже вартість проїзду в них приблизно на 15 - 20% нижча, ніж в автотранспорті. При цьому тарифи на перевезення змінювалися ще в 2011 р.

    Ефективним засобом боротьби із «зайцями» стало впровадження в дію турнікетних систем. Так, приміром, на станціях Буча, Тетерів завдяки цьому доходи зросли майже на 25%. До речі, на столичній магістралі встановлено найбільшу кількість турнікетів - 185 одиниць на 27 вокзалах. Звичайно, впровадження турнікетних систем потребує значних капітальних вкладень, проте очікується, що згодом ці витрати виправдають себе і в подальшому приноситимуть прибуток. Головне у цій ситуації, щоб ця механіка з електронікою, яка для бюджету залізниці вартує чималих сум, працювала без перебоїв.

    Щодо компенсації за перевезення пільгових категорій пасажирів, ситуація мало чим відрізняється від тієї, що була у попередні роки. З початку п. р. Південно-Західна перевезла пільговиків на суму понад 13 млн. грн., а компенсовано обласними держадміністраціями лише 13,7% збитків.

    Що стосується спрацювання приміського рухомого складу, то цей показник складає понад 90%. Через це доводиться скорочувати кількість поїздів і наявність вагонів у них, оскільки кошти на новий рухомий склад відсутні. Це відповідь на лист до редакції Анни Загадочної, яка скаржиться на те, що (стиль та орфографію авторки листа збережено) «… електрички їздять забиті (особливо це стосується понеділка і п’ятниці, зранку, ввечері, і ті, перед якими великі інтервали). Я знаю, що було кілька випадків, коли люди просто не влазили в електричку… А причина цього всього від того, що: мало вагонів і мало самих електричок. От у меня, випадково, зберігся розклад електропоїздів за 2000 рік. І я його буду зберігати, для порівняння на майбутнє. Ви знаєте, самій цікаво. Якщо порівняти 2000 і 2014 роки…Це небо і земля…». Звичайно, зауваження з боку нашої читачки небезпідставні. Проте вживати такі непопулярні заходи доводиться, щоб хоч якось забезпечити соціальні перевезення.

    І ще одна проблема, з якою зіткнулися співробітники галузевої служби приміських пасажирських перевезень, - наявність фальшивих і прострочених проїзних документів. Приміром, тільки в лютому п. р. працівники служби на турнікетах та в поїздах вилучили 865 таких квитків (див. фото). Серед них були 8 прострочених, недійсних посвідчень залізничника, 15 ксерокопій приміського квитка форми 4, багато прострочених абонементних квитків тощо. Робота з вилучення фальшивих проїзних документів буде продовжуватися й у подальшому.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Прогрес, вражаючий уяву

    На станції Станишівка, що розташована на дільниці Житомир - Фастів (Коростенська дирекція залізничних перевезень), у листопаді минулого року в експлуатацію було впроваджено мікропроцесорну електричну централізацію стрілок та сигналів (МПЦ-У). Її розроблено ПРАТ НВО «Імпульс» у м. Сєвєродонецьк і впроваджено на Південно-Західній магістралі вперше. Це єдина подібна система від вітчизняного розробника та виробника, що дозволена для експлуатації на залізницях України і встановлена на електрифікованій дільниці. Крім того, на перегоні Станишівка - Житомир Південно-Західна залізниця впровадила в дослідну експлуатацію перше в Україні вітчизняне мікропроцесорне автоблокування (МАБ-У), яке інтегровано в МПЦ-У.

    Про хід підготовчих робіт з установлення сучасної електроніки на ст. Станишівка ми вже розповідали читачам. А нині журналістів залізничного тижневика цікавить те, як же «адаптувалася» апаратура? Чи не змушує вона хвилюватися зв’язківців Житомирської дистанції сигналізації та зв’язку, які обслуговують дану дільницю? Щоб знайти відповіді на ці питання, ми й прибули в Станишівку. Тут спілкуємося і з працівниками станції, і з фахівцями дистанції сигналізації та зв’язку про особливості їхньої теперішньої роботи.

    - Після впровадження в дію мікро-процесорного управління станції і мікропроцесорного автоблокування перегону Житомир - Станишівка, фахівці НВО «Імпульс», які займалися налагодженням апаратури, провели необхідний курс навчань з місцевими залізничниками, - розповідає начальник станції Олександр КРАВЧЕНКО.

    Тепер і чергові по станції, і електромеханіки, й електромонтери мають сертифікати на право роботи із сучасною апаратурою. До речі, фахівці з «Імпульсу» певний час працювали з ними поруч - дублерами. Нині вже роботу новітньої техніки залізничники освоїли добре і працюють самостійно. Начальник ремонтно-технологічної дільниці Житомирської дистанції сигналізації та зв’язку Віктор АНДРІЙЧУК говорить, що за час експлуатації (а це кілька місяців) збоїв у роботі обладнання не було. Протягом налагоджувального періоду, разом із виробниками ліквідовували «вузькі» місця в роботі. «На разі підстав хвилюватися за функціонування апаратури не має, - каже В. Андрійчук. - Зимові морози на неї не вплинули». «А якщо влітку будуть грози?» - цікавлюся. «Система має захист і в цій ситуації: в разі виникнення перенапруги вона відключить коло живлення в цьому місці. Важливо й те, що пристрої мікропроцесорної централізації обладнані захисним заземленням».



    Діяти спільно - начальник ст. Станишівка Олександр КРАВЧЕНКО та начальник ремонтно-технологічної дільниці
    Житомирської дистанції сигналізації та зв’язку Віктор АНДРІЙЧУК.


    Черговий по станції Василь КОРНІЙЧУК працює на залізниці майже 40 років.


    Електромонтер засобів сигналізації, централізації та блокування (СЦБ) Віктор БОГОБОЯЗНИЙ
    та електромеханік засобів СЦБ Сергій ШАРИЙ - досвідчені фахівці.

    Які ж зміни відбулися в роботі станції у зв’язку із впровадженням в роботу мікропроцесорного управління? Про це говоримо з начальником станції Олександром Кравченком.

    - Ми перейшли на зовсім інший - сучасний рівень роботи, - каже О. Кравченко. - Для нашої станції, де ще було ручне управління стрілками, це новий рівень розвитку. Нині в нас працює за штатом шість чергових по станції. Робоче місце чергового - за монітором комп’ютера, де він здійснює приготування поїзних маршрутів, слідкує за рухом...

    - Думаю, що в нас європейські умови праці, - додає, всміхаючись, черговий по станції Василь КОРНІЙЧУК. - Подивіться: зроблено гарний ремонт, у приміщеннях - добротні металопластикові вікна… Найголовніше ж - впровадження сучасних технологій.

    Василь Миколайович на залізниці вже майже чотири десятиліття, сім’я його теж залізнична. Почав свою трудову діяльність Корнійчук-старший у Житомирі, піднімаючись східцями зростання від стрілочника до чергового по станції. А затим тривалий час був начальником станції Станишівка. Нині він тут черговим. У розмові з Василем Миколайовичем у мене поступово ламався стереотип про те, що тільки молодь здатна швидко опанувати роботу з новою технікою. Цей досвідчений залізничник, який добре освоїв «розумну» електроніку, цікаво розповідав про свою роботу, ділився враженнями.

    При колишній системі, каже Василь Миколайович, прокладання маршруту, приміром, зайняло б від 6 до 11 хвилин, а нині - кілька секунд. Загалом же, переконаний залізничник, зміст роботи чергового по станції залишається незмінним, а управління інше, сучасне.

    Саме цей сучасний рівень роботи і додає наснаги всьому колективу станції Станишівка, зв’язківцям із Житомирської дистанції сигналізації та зв’язку, які не на словах, а на ділі відчувають, що йдуть у ногу з часом.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Приймання, обробка та відправлення вантажних, пасажирських та приміських поїздів - важливі процеси на будь-якій станції.

    Те, що для переведення стрілок не потрібно виходити із станційного приміщення - теж величезний плюс розробникам мікропроцесорного керівника станційного обладнання. Те, що нова техніка самотужки відслідковує, регулює та архівує дії технічного персоналу і навіть підказує йому можливі варіанти управлінських рішень - вражаючий прогрес. А стабільні заробітки на залізниці - будь-коли величезний позитив.

    Оксана КЛИМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Нагороди їдуть до Козятина

    З 18 по 20 березня у Києві відбулася Міжнародна виставка «Сучасні заклади освіти - 2014», що була організована Міністерством освіти та науки України і Національною академією педагогічних наук України. На цій виставці колектив Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту презентував декілька своїх та спільних проектів із міжнародної співпраці у галузі освіти і здобув для нашої країни чотири найвищі нагороди.

    Експертна комісія, куди входили авторитетні фахівці Академії наук України (АНУ), Інституту інноваційних технологій при АНУ та Департаменту професійно-технічної освіти при АНУ, за підсумками рейтингово-виставкового конкурсу у номінації «Лідер міжнародної діяльності», що проходив протягом 2013 р., визнала кращими саме козятинців. У номінації «Сучасний професійно-технічний навчальний заклад у загальноєвропейському освітньому просторі» золотою медаллю переможця нагороджено Асоціацію державних закладів профтехосвіти України залізничного профілю, яку створено на базі Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту.

    Ще одну найвищу нагороду отримала спільна робота учасників міжнародної Асоціації «Освіта без кордонів», участь у якій беруть залізничні училища із майже двох десятків країн світу. Саме південна секція цієї Асоціації, до складу якої належать представники деяких залізничних училищ України, Естонії, Польщі, Словаччини, Росії, Молдови та Узбекистану, презентувала на виставці свій спільний проект у номінації «Міжнародна співпраця у галузі освіти», який і став переможцем.


    Попереду - нагороди!

    Четверту, тепер вже особисту, нагороду здобув для училища його директор Андрій СТЕЦЮК. Його нагороджено Почесною грамотою за наполегливу організаторську діяльність з інноваційного розвитку національної освіти.

    Варто зазначити, що делегація Козятинського училища залізничного транспорту вже не вперше бере участь у такій міжнародній виставці співпраці у галузі освіти і завжди поверталася з нагородами. Однак такий «урожай» найвищих нагород на одній виставці училище завойовує вперше.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото автора та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    На своєму місці

    З Марією КОЗАЧУК, комерційним агентом ст. Київ-Московський, журналісти газети познайомились під час місцевого відрядження на станцію. І хоча редакційне завдання перед нами стояло зовсім інше, та не помітити цю жінку було неможливо. Пані Марія - щира, позитивна людина, і, навіть незважаючи на складну роботу, виконує свої завдання з усмішкою.

    Марія Дмитрівна на столичній магістралі - з 1987 р. Розпочала свій трудовий шлях прийомоздавальником на ст. Київ-Товарний, а з 1998 р. перейшла старшим товарним касиром на ст. Київ-Московський. Сьогодні комерційні господарства в підрозділах залізниці працюють за новими правилами.

    - Робота працівників, котрі безпосередньо працюють із вантажовласниками, істотно змінилася , - каже Марія Дмитрівна. - З товарних касирів, які оформляють перевізні документи, ми перетворились на «агентів комерційних», орієнтованих на роботу з клієнтом. Ця посада об’єднує функції товарного касира та прийомоздавальника. Окрім цього допомагає у роботі впровадження на станції автоматизованих робочих місць з підготовки перевізних документів АРМ (товарного касира, прийомоздавальника). Наразі перед нами стоять важливі завдання - на своїй дільниці виконувати запланований обсяг роботи якнайкраще за рахунок підвищення якості обслуговування. А успішно справлятися із завданнями допомагає любов до своєї професії, досвід і злагодженість у колективі. Ми всі пліч-о-пліч працюємо, і всі ми - надійні соратники та однодумці, які душею вболівають за успіхи рідної станції. І хоча зараз ми переживаємо складні часи, та я вірю, що Південно-Західна залізниця вийде з цієї ситуації оновленою і готовою до нових звершень.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Успех стабильности

    Редакция газеты железнодорожников продолжает публиковать материалы о лучших машинистах и машинистах-инструкторах железных дорог Украины. Сегодня речь пойдет о машинисте-инструкторе Анатолии СЕРДЮКЕ из локомотивного депо Конотоп Юго-Западной железной дороги.

    Внимательно изучаю записи в трудовой книжке Анатолия Ивановича Сердюка. В течение 37 лет работы в локомотивном депо Конотоп в ней имеется всего лишь три записи о назначениях на должность: помощник машиниста, машинист тепловоза, машинист-инструктор. Причем в должности машиниста-инструктора он работает с апреля 1984 г., то есть уже 30 лет! Это своеобразный рекорд на железных дорогах Украины среди работников этой профессии. Ведь должность машиниста-инструктора (ТЧМИ) всегда была очень неспокойная и ответственная. На столько что не всякий, даже классный машинист, сможет долго закрепиться на этой должности, а тем более на такой длительный срок.

    Вместе с тем, по сравнению со штатными должностными обязанностями других машинистов-инструкторов, у Анатолия Сердюка их намного больше. Он ведь работает в оборотном депо ст. Терещенская, где, кроме него, других руководителей младшего и среднего звена не имеется. Здесь Анатолию Ивановичу приходится заниматься не только прямыми обязанностями по работе с закрепленными локомотивными бригадами, но и обеспечивать надежное функционирование всего оборотного депо.

    Начинал Анатолий Сердюк свою трудовую деятельность с учебы в Киевском техникуме железнодорожного транспорта. Путь сюда пролег благодаря давней мечте: попасть работать на железную дорогу. А для этого он еще в школе читал все, что попадалось на глаза. Главное - чтобы лишь речь шла о работе машинистов и железнодорожном транспорте в целом. Еще, будучи студентом техникума, направленным на производственную практику в депо Конотоп, он начал работать помощником машиниста тепловоза. А по окончании техникума, уже имея необходимый шестимесячный стаж поездной работы, успешно сдал экзамены в дорожной комиссии на профессию машиниста тепловоза и получил права управления.

    Началась трудовая биография Анатолия Сердюка в 1977 г. в оборотном депо станции Воронежская (сейчас - Терещенская) в должности помощника машиниста. Уже через два года, в возрасте неполных 25 лет, он был назначен на должность машиниста тепловоза, а еще через четыре года стал машинистом-инструктором локомотивных бригад. Начальник локомотивного депо Конотоп (в то время В.П. Никипорец) увидел в молодом машинисте знающего, ответственного, неравнодушного и исполнительного человека, постоянно ищущего новые формы работы, желающего быть полезным локомотивным бригадам своей колоны. Поэтому у него не возникали сомнения о том, кого поставить на должность машиниста-инструктора.

    В начале пути в должности машиниста-инструктора А. Сердюку было нелегко. Ведь рядом не было мудрого наставника, коллеги, у которого можно было получить необходимый опыт и долгожданную подсказку от профессионалов. Но к чести Анатолия Ивановича он быстро и успешно втянулся в работу ТЧМИ. Здесь положительную роль сыграли его желание работать, трудолюбие, усердие, ответственность и опора на актив колонны.

    Благодаря стремлению к знаниям он быстро освоил другие виды локомотивной тяги: успешно сдал квалификационные испытания на машиниста электровоза и дизель-поезда, получил первый класс квалификации машиниста тепловоза.

    Имеющиеся знания пригодились не только для качественной технической подготовки подчиненных ему локомотивных бригад, но и для освоения принципов эксплуатации новой техники. Пришлось самостоятельно в оборотном депо осваивать секреты эксплуатации дизель-поездов и рельсового автобуса серии РА2, который был и остается единственным образцом подобной техники в Украине. Для проведения технических осмотров моторвагонного подвижного состава в депо был построен современный крытый цех и облагорожена территория депо. Этот факт является предметом особой гордости для Анатолия Ивановича. Цех оборудован всем необходимым для эффективной работы персонала: удобные рабочие места, прекрасные бытовые условия, места для приема пищи - все это хорошо продумано и отвечает современным требованиям. Функции технического кабинета расширены благодаря установке плазменных видеоэкранов. Кроме того, прекрасно выглядит территория депо, которую украшает беседка и часовня. Как писала об этом производственном «оазисе» местная районная газета: «Это лучший образец, под стать европейским на территории Шосткинского района Сумщины».

    Для достижения успеха, как считает Анатолий Сердюк, важно сплотить коллектив депо, окружить необходимой заботой и решать проблемы каждого рабочего. Вместе с тем, важно с подчиненными проявлять принципиальность, ответственность и беспристрастность при оценке выполнения ими своих должностных обязанностей. Форпост удаленной станции требует от машиниста-инструктора не только осуществления контроля за своими и другими локомотивными бригадами, которые проезжают эту станцию.

    Уже в начале пути машиниста-инструктора А. Сердюка приемы его работы заинтересовали руководство отраслевой службы локомотивного хозяйства. Поэтому на базе оборотного депо в 1985 г. была проведена первая дорожная школа передового опыта организации работы машинистов-инструкторов оборотных депо, которая дала хороший толчок для расширения функций руководителей депо и ТЧМИ, работающих на удаленных станциях. Опыт А.И. Сердюка также обобщался на подобных школах- семинарах железных дорог Украины, освещался в отраслевых аналитических документах. За достигнутые успехи Анатолий Иванович неоднократно поощрялся отраслевыми наградами, в том числе 10 лет тому был награжден знаком «Почетный железнодорожник». По стопам отца пошли и оба сына Анатолия Ивановича: один работает машинистом, другой - помощником машиниста.

    Мне известно: А. Сердюк принял участие в воспитании пятерых детей, один из которых был сиротой.

    Результаты 30-летней бессменной работы машиниста-инструктора Анатолия Сердюка доказывают: стабильный состав машинистов-инструкторов локомотивных депо способен надежно обеспечить качество организации работы локомотивных бригад. К сожалению, во многих железнодорожных депо Украины довольно часто меняют машинистов-инструкторов. Считаю, что таким образом не обеспечивается их уверенность в завтрашнем дне. Тут вряд ли стоит говорить о возможности всецело отдавать свою энергию и силы для повышения уровня знаний и контроля за работой локомотивных бригад.

    Думаю, что высокие общечеловеческие и профессиональные качества Анатолия Ивановича позволили ему успешно проработать такой большой период жизни на «передовой» машинистом-инструктором локомотивных бригад и получить заслуженное уважение знающих его людей. Доброго пути под зелёный огонек светофора!

    Анатолий ПОСМИТЮХА, инженер

    До уваги орендарів

    Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця» має намір передати в оренду окреме індивідуальне визначене майно, що належить до державної власності, а саме: барну стійку, три стінки до барної стійки, торгівельну вітрину, дві шафи до торгівельної вітрини, за адресою: м. Ворожба, вул. Новікова, 10.

    Заяви про оренду щодо кожного із зазначених об’єктів приймаються протягом 10 робочих днів після опублікування оголошення за адресою: м. Київ, вул. Лисенка, 6 кім.5 (НКМ) тел: (044) 406-90-25, 481-15-23. Документи подаються в окремому конверті з надписом «Заява про оренду» із зазначенням найменування та місцезнаходження об’єкта оренди. У разі надходження двох і більше заяв на об’єкт оренди орендодавець оголосить конкурс на право його оренди відповідно до вимог абз. 3 частини четвертої ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».


    Абсолютный поединок, или Как бороться, если бой без правил?

    «В шестом номере за этот год вы рассказали об Олимпийских играх, в статье «Олимпиады ушедших столетий» встретил незнакомое слово «панкратион - 648 г. до нашей эры». Расскажите подробнее, пожалуйста, об этом виде спорта».

    С. ШЕВЕЛЮК (ст. Виктория, Хмельницкая обл.)

    Бои без правил - самое жёсткое из современных боевых единоборств, а панкратион - самая жёсткая версия боёв без правил. Панкратион в переводе с греческого означает всеволие или всевозможность. Недаром официальное название международной федерации, курирующее эту версию, - Всемирный чемпионат по абсолютным поединкам.


    ЗАВЕТЫ ПИФАГОРА

    Панкратион - самое древнее из упоминаемых единоборств. Откуда берет начало этот вид борьбы? Из знаменитых греческих войн и Олимпийских игр. В боевых действиях, которые велись при помощи легко тупящегося и зазубривающегося оружия, нельзя было обойтись без владения приемами борьбы и панкратиона, тем более, что воюющие стороны стремились не к уничтожению живой силы противника, а к ее пленению. В греческом боксе соперники наматывали на кисти рук и запястья ремни из бычьей кожи. Удары разрешалось наносить в голову и лицо. Того, кто наносил удар в иное место, отстраняли от участия в состязаниях, утверждает венгерский историк Ласло Кун в книге «Всеобщая история физической культуры и спорта».

    Панкратион был включён в программу древнегреческих Олимпиад ещё в 648 г. до н.э. Поскольку в панкратионе разрешены все приёмы, кроме подлых - таких, как укусы, выдавливание глаз, - это собственно и есть рукопашный поединок, как таковой, в чистом виде. Впоследствии из него, как единого, общего единоборства вышли кулачный бой - как ударная техника и борьба. В IV веке до н.э. с войсками Александра Македонского панкратион попал в Индию, откуда через девять веков основатель Шаолиньского монастыря Бодхидхарма отправился в Китай и далее, где видоизменённый панкратион преобразовался в различные стили восточных единоборств.

    Одним из самых знаменитых чемпионов в древности был математик, философ и гуманист Пифагор, как главное наследие оставивший после себя не только известную теорему, но и завет, призывающий к развитию в бойце не только физических, но и в первую очередь нравственных качеств - как основной залог самых больших побед. Он, как и другие бойцы древности, считал, что воинская удача - это нечто подобное двум колесам телеги на разных концах одной оси. Одно колесо - это боевая подготовка, а другое - этическое воспитание, духовность. Если эта конструкция лишается одного из колес, то не покатится вперед, и удача отвернется от человека. Пифагор 15 лет был лучшим бойцом в мире, благодаря гармонии души и тела, и вырастил шестикратного олимпийского чемпиона по борьбе Милона Кротонского.

    «ВОЛЧЬИ НРАВЫ СКРАШИВАЮТСЯ БЛАГАМИ ЦИВИЛИЗАЦИИ»

    - Современным, даже самым ярким звездам об этом остается только мечтать, и это все потому, что современные люди оправдывают себя, говоря, что раньше жизнь была легче и соответственно проще было добиться гармонии. Но ведь на самом деле всё наоборот, жизнь всегда тяжела, а раньше была еще тяжелее - кто сильней, тот и прав. Сейчас эти волчьи нравы хотя бы скрашиваются благами цивилизации. Но и сегодня лучшие бойцы панкратиона, его элита - люди интеллигентные, духовно развитые, - утверждает Денис ШИБАНКОВ, член исполкома Всемирного чемпионата по абсолютным поединкам, победитель Супербоя первого Кубка мира по боям без правил в Израиле, организатор чемпионата мира по боям без правил - панкратиону в Ярославле (Российская Федерация).

    ПРЕДУСМОТРЕН ПОЛНЫЙ КОНТАКТ

    В наше время панкратион возродился в Бразилии как «бои без правил», и оттуда начал своё победное шествие по всему миру. В этих поединках сильнейшие представители своих видов единоборств - бокса, борьбы, кикбоксинга, восточных стилей - встречаются между собой на ринге восьмиугольной формы, обтянутом сеткой, - октагоне и по единым, универсальным правилам голыми кулаками, в полный контакт, полностью без защитных средств, за исключением бандажа на пах, бьются между собой до чистой победы. В боях без правил не присуждают очки за хороший удар или правильно проведённый приём. Поединок нужно довести до конца, то есть до нокаута или сдачи соперника. Таким образом, эти бои современных гладиаторов стали неким абсолютом, «верхушкой» в мире единоборств и поэтому международная федерация, курирующая эти бои, носит название Всемирный чемпионат по абсолютным поединкам.

    Раньше поединки проходили вообще без учёта времени, в единой абсолютной весовой категории. В настоящее время регламент поединка чаще всего составляет 3 - 5 раундов по 5 минут каждый. Это правило введено для интенсификации боя в интересах зрителей и телевидения. Сейчас более популярны смягчённые, более адаптированные к спортивным условиям версии боёв без правил - миксфайтинг М-1 (смешанные боевые искусства) и поединки по версии «прайд». Последний вид полноконтактного рукопашного боя имеет японские корни и берёт своё начало из названия японского турнира по смешанному бою. Сегодня прайд не имеет ограничений в применении различных стилей и техник, однако нанесение тяжёлых увечий, способных привести к инвалидности партнёра, запрещено.

    Древние традиции бойцов панкратиона сохранились и в настоящее время. Во времена средневековья лучшие воины той эпохи - рыцари - более других славились своей вежливостью, джентльменским поведением в обычной жизни и благородным отношением к сопернику. Древняя мудрость гласила: «Истинный воин не воинственен». Так и сегодня - лучшие тренера по абсолютным поединкам помимо развития самой разносторонней техники у своих спортсменов - ударной, борцовской, умения проводить удушающие, болевые приёмы и бить лёжа, не менее важным считают заложить в своём ученике основы духовности, уважения к сопернику. Президент Всемирного чемпионата по абсолютным поединкам Георгий КОБЫЛЯНСКИЙ говорит, что ещё никогда спортсмен, пытавшийся добиться победы любой ценой, вплоть до нечестных приёмов, не достиг многого в панкратионе.

    ПРОИГРЫВАТЬ? НО В БОЮ

    - Примерно это я испытал и на своём примере, - утверждает Денис Шибанков. - Так случилось, что единоборствами я стал заниматься очень поздно, когда многие уже вешают перчатки на гвоздь, в 30 лет. До этого серьёзно занимался плаванием, хотя единоборства интересовали всегда. После окончания карьеры в плавании думал, что больше никогда спортом заниматься не буду, так как был уже довольно измотан морально и физически. Но увидел на видеокассете впервые появившиеся тогда бои без правил и понял, что если я хочу называться мужчиной, то должен попробовать себя в них. Естественно в таком возрасте уже не найти тренера, который бы всерьёз взялся помогать ковать победы, тем более, что ни тренеров, ни спортсменов по боям без правил в моём родном городе Ярославле тогда не было.

    Пришлось везде пробиваться самому. В абсолютных поединках выступают сильнейшие в своих видах единоборств, поэтому, чтобы получше подготовиться к ним, договаривался о спаррингах с лучшими бойцами-тяжами по другим единоборствам, перенимал их опыт, выходил на соревнования по боксу и борьбе, учился на собственных ошибках и пропущенных ударах. Очень тяжёлая школа и без постоянного личного тренера всё равно малоэффективная. Поэтому когда начал выступать в боях без правил, то чаще всего проигрывал, хотя и с боем. В это же время один человек познакомил с китайской школой духовного самосовершенствования Фалунь Дафа. После чтения книг этой школы я осознал, что есть на свете что-то гораздо более важное, чем эти самые победы, слава, успех у женщин и материальное благополучие, и понял, что главная вершина и главная победа - это честность, доброта и терпение, это сила победить собственные пороки и слабости, умение прощать. И тогда практически сразу пришёл первый крупный успех в боях без правил - победа в престижном бою на 1-м Кубке мира по панкратиону в Тель-Авиве. Я думаю, это самый главный урок, который я получил и в спорте и в жизни, - так завершает свой рассказ Денис Шибанков.

    Критерием победы в Древней Греции служило действительное выведение соперника из строя или принуждение его признать свое поражение. В борьбе это достигалось путем проведения эффектного приема, лишающего соперника возможности продолжать поединок, а с VII века до н.э. - путем принуждения его встать на колени. Однако в кулачном бое и панкратионе поединки древней эпохи считались завершенными только в тех случаях, когда один из соперников терял сознание, получал повреждение или отказывался от продолжения схватки. Но последнее рассматривалось как бегство с поля битвы. Более того, утверждает венгерский историк Ласло Кун, имеются ссылки на то, что в более раннюю эпоху это наказывалось смертью. Не случайно после первых поражений спартанцы перестали выставлять своих представителей в этих видах состязаний. Так как не желали допускать того, чтобы наносился урон их престижу.

    ЧТО ГОТОВИТ ДЕНЬ СЕГОДНЯШНИЙ?

    «На 2015-й г. запланированы уже ІІІ Всемирные игры по единоборствам, состоятся также и первые Европейские игры (г. Баку, Азербайджан), в программу которых включен панкратион. Соответственно в 2014-м начинаются лицензионные старты: Чемпионат Европы, который будет проходить в г. Южном (Одесская область). Нам снова доверили это право, потому что Украина является лидером в этом виде спорта - в организационных аспектах и вопросах судейства. Мы, опять же, планируем выиграть Евро. Затем в Венгрии состоится чемпионат мира среди взрослых, чемпионат мира среди молодежи в России, различные международные турниры. Будем отстаивать свои титулы и идти к своей цели: стать 10-кратными чемпионами Европы и 10-кратными чемпионами мира», - утверждает на интернет-сайте Федерации панкратиона Украины (ФПУ) ее первый вице-президент Александр МАНДРИК.

    От редакции.

    Уважаемый С. ШЕВЕЛЮК, как удалось узнать, в г. Хмельницком функционирует областное отделение ФПУ. Если Вас заинтересовал этот вид спорта, то, очевидно, стоит обратиться туда. Координаты - на интернет-сайте этой Федерации.

    Иван СОТНИКОВ, Фото из интернета

    Вопрос остался без ответа. О коротком телефонном разговоре с заместителем начальника станции Керчь

    «Мне Родина, - сказал он, - дорога.

    Она - моё дыханье и начало.

    Из-под его крутого сапога

    Та Родина придушенно стонала...»

    Николай ХАПЛАНОВ,

    Межрегиональный союз писателей

    и конгресс литераторов Украины

    Звонок в редакцию прозвучал после шести вечера. Мой старый знакомый - машинист локомотивного депо ст. Киев-Пассажирский Владимир СВЯТОЙ, который сегодня уже на заслуженном отдыхе, сразу и без лишних вступлений задал не простой вопрос. «Как считаешь (мы с ним давненько на ты - авт.) есть ли совесть у локомотивной бригады из депо ст. Керчь, которая доставила в Крым российский зенитно-ракетный комплекс?»

    Да уж, тут быстрый ответ никак не напрашивается. Тут подумать нужно.

    Как сообщали все масс-медиа Украины, «15 марта Россия доставила в Крым зенитно-ракетный дивизион С-300 в составе 4-х батарей эшелоном из 25 вагонов.

    Об этом сообщали очевидцы, которые зафиксировали на видео движение состава через железнодорожную станцию Керчь.


    Мал. Олега СМАЛЯ

    Эшелон прибыл через Керченскую паромную переправу. С дивизионом прибыла инженерная техника - 4 танковых тягача, подвижные дизель-генераторы, автоцистерны и 4 автомобиля УАЗ.

    Около 18:00 эшелон прибыл в село Гвардейское». Это в 18 км на север от Симферополя.

    Конечно, была бы возможность поговорить с локомотивной бригадой, которая везла страшный груз в средину Крымского полуострова, обязательно бы спросил о том, представляют ли они, что эти многотонные «сюрпризы» из России могут быть направлены и на железнодорожные узлы материковой Украины? Порассуждали бы. Ведь это значит, что «на мушке» у захватчиков множество жизней коллег-железнодорожников, в частности, которые трудятся в подразделениях Укрзализныци и которые считают, что День железнодорожника - это настоящий праздник. Общий, «від Сяну до Дону». Праздник, напомню, был установлен в 1993 г. по инициативе самих железнодорожников, работающих на Львовской магистрали. Праздновали всей отраслью. А профсоюзные активисты в том числе из Симферополя и окрестностей, приезжая в Киев на свои грандиозные по размаху собрания, умильно подпевали:

    «Залізнична профспілка -

    Демократії гілка,

    Добровільне братерство

    Незалежних людей.

    Нездоланна команда,

    Де є право і правда,

    Соціальне партнерство

    Животворних ідей».

    Ничего не скажешь, умел бывший главный редактор нашей газеты, покойный ныне Марат Погребцов, сочинить. На века?! Теперь уж, сдаётся, нет. О каком социальном партнерстве может идти речь, если, к примеру, братья-крымчане бережно доставили военный груз в Гвардейское? Куда нацелены боеголовки, не нужно говорить. Надо привыкнуть, к чему невозможно привыкнуть. Не получается.

    Теперь в Крыму не до праздников. Нужно принять захватчиков, подготовить очередные вагоны и платформы с «зелеными человечками». Ну и дальше проводить оккупантов. Интересно, о чем думалось машинисту, его помощнику, осмотрщику-ремонтнику подвижного состава, начальнику станции, в конце-концов, когда давали «зеленый» свет эшелону? Неведомо…

    Переговорив с В. Святым, связался з железнодорожной Керчью. Ирина Викторовна - так представилась заместитель начальника станции по грузовой работе, на мой вопрос, чья локомотивная бригада провела этот «чудо-поезд», ответила, что такие сведения не уполномочена давать. Да и ничего страшного в этом не наблюдает. Ну, действительно, зенитно-ракетный дивизион уже «ту-ту!» станции сказал. Тут к новым «сюрпризам» из Керченского пролива готовиться нужно.

    Вот так-то. Оно и понятно: ведь и из ее служебного кабинета отчетливо было видно, что грозное оружие, которое пересекло границы станции после преодоления паромной переправы Кубань - Керчь, на этой станции не исчезнет. Как все просто. Это же лишь работа. Крым оккупирован, местные железнодорожники в едином порыве вершат «животворные идеи» от уже нового начальства.

    На минутку представил такую ситуацию. «Он то плакал, то смеялся, то щетинился, как еж! Он над нами издевался, - сумасшедший, что возьмешь!», - перевозя военный эшелон с ветки на ветку, напевает маневровый машинист забавные куплеты Владимира Высоцкого о «Письме в редакцию телепередачи «Очевидное - невероятное». И я его понимаю. Уж больно памятные слова там в последнем куплете от одного из сумасшедших:

    «Пусть безумная идея - не решайте сгоряча,

    Отвечайте нам скорее через доку главврача.

    С уваженьем, дата, подпись. Отвечайте нам, а то,

    Если вы не отзоветесь, мы напишем в «Спортлото».

    Откуда подобные фантазии? Да все оттуда, из братского Крыма.

    А если серьезно? Члены Совета Федерации (СФ) России ни капли не усомнились в том, что нужно вводить войска на территорию Украины именно члены СФ не подумали о возможных жертвах с обеих сторон. Не говорю уже о том, как выглядят теперь оккупационные силы на украинской земле. И про мирное урегулирование конфликта в Москве не говорят. Как и в железнодорожных Симферополе, Керчи, Джанкое, на Айвазовской и т. д. Не слышно оттуда добрых вестей. «Мой Симферополь - ворота Крыма, тебе прощальный привет пошлет», звучит на вокзале особенно в эти дни грустный гимн.

    А в это время на Киевском, Львовском, Винницком и так далее материковых вокзалах волонтеры встречают беженцев с гостеприимного не так давно полуострова. Бурлит вокзал Белого города (синоним Симферополя). Снуют пассажиры и железнодорожники. А ведь мы были с ними «добровольным братством», «нездоланною командою». Были. Увы!

    Другие строки диктует время, иные авторы творят.

    Топчет российский сапог украинскую землю. Едут по керченским станционным путям российские военные эшелоны. Так не домой же, а на оккупированную территорию. На входном и выходном светофорах горит «зеленый». Все в порядке?

    Виктор ЗАДВОРНОВ

    Думки вголос з околодку

    - Шо ж тоді їсти? - почулося у слухавці.

    Зізнаюсь, не відразу зрозумів, про що запитує той шиплячий голос.

    - От ви там писали про нуль калорій та суцільну хімію. Виходить, що ми це вчора з кумом, взявши, «як полагається» для підняття тонусу з приводу останньої п’ятниці у цьому місяці, на закусь транс-жирів, глюканат натрія і такого іншого. Тож що ж виходить: ні тобі картоплі-фрі на маслі 72,5%, ні майонезу, кетчупу, чипсів під пиво ніззя? - нарешті спинив свій спіч незнайомець.

    - Ось ви про що?! - здогадався я. - Ви читали статтю про продукти харчування, де містяться шкідливі для організму речовини?!

    - Здогадливий, - прошамотіла слухавка. - А чого ж ти ще й про алкоголіків друкуєш? - відразу перейшов на «ти» мій розчарований у газеті візаві. - Лише настрій псуєш. Особисто я ні під одну з дев’яти категорій не підхожу, - вів далі ображений на «Рабочее слово» читач. - Так і знай, якщо ще хоч раз натякнеш про те, що три речі руйнують людину - вино, гординя та злоба, передплачувати газету не буду. І на околодку нашому так і скажу всім. І куму…

    Далі у слухавці почулися короткі гудки.

    Особисто я радий нагоді повернутися до реалій без утрати зв’язку з тим, з чого починався світ, тобто, зі Словом…

    Віктор НОВОБІЛИЧ

    Музей в честь Киевлянина по душе, или О железнодорожных мотивах в творчестве Константина ПАУСТОВСКОГО

    «Клятвы, призывы, обличения, ораторский пыл - все это внезапно тонуло в неистовых криках «Долой!» или в восторженном хриплом «Ура!» А вместо «Марсельезы» пели «Заповіт» Шевченко и «Ще не вмерла України...». Эти крики перекатывались, как булыжный гром, по всем перекресткам». Как актуально, скажут современники. Откуда такой точный пересказ недавних событий в стране? Нет, это описания событий холодной весны 1917 г. в Киеве. Их автор - Константин ПАУСТОВСКИЙ (1892 - 1968 гг.).




    Паровой трамвай.

    Мы - в столичной специализированной школе №135, в только что открытом единственном в Киеве музее, экспозиции которого посвящены знаменитому, одному из самых читаемых прозаиков ХХ века.

    Создание в классной аудитории школы атмосферы начала и середины прошлого века - задача не из легких, но выполнимая. Музей - это частная инициатива учителей, учеников и их родителей. Причина в том, что до начала декабря прошлого года в украинской столице, в которой К. Паустовский прожил около четверти века, не было музея, даже мемориальной доски, посвященной писателю-жизнелюбу. Киевлянину по душе, как он себя называл. Здание под номером 33 на нынешней улице И. Франко примечательно. Рядом с Владимирским собором, сегодня - это дом Посольства Австрии в Украине (на фото). В старом Киеве этот красивый корпус связан с историей человека, с легендарным писателем, который провел четверть века захватывающей жизни в столице Украины.

    - Он не писал о зле, - не раз повторяли ведущие праздника, - у него таким было зрение, он замечал только добро. А еще он по-доброму умел писать о железной дороге.

    В этом и последующих номерах газеты железнодорожников мы расскажем об интересных фактах, которые почерпнуты из книжных и газетных публикаций, авторской беседы с его современником, который был гостем нового музея К. Паустовского. Отрывки произведений Киевлянина по душе читали знаменитые актеры.

    ТЕПЛЫЕ ЧУВСТВА К СТАЛЬНЫМ МАГИСТРАЛЯМ

    «Если бы можно, я поселился бы в уголке любого товарного вагона и странствовал бы с ним, - писал в главном своем произведении «Повесть о жизни», состоящем из шести книг, Константин Паустовский. - Какие прелестные дни я проводил бы на разъездах, где товарные поезда сплошь и рядом простаивают по несколько часов… А потом, в пути, сидел бы, свесив ноги, в открытых дверях вагона, ветер от нагретой за день земли ударял бы в лицо, на поля ложились бы длинные бегущие тени вагонов, и солнце, как золотой щит, опускалось бы в мглистые дали русской равнины, в тысячеверстные дали, и оставляло бы на догорающем небе винно-золотистый свой след». Пейзаж впечатляющий. Откуда такая любовь к железной дороге? Ответ прост. Георгий Паустовский - отец будущего писателя - служил делопроизводителем в службе движения Юго-Западной железной дороги. В 1902 г. Георгий Максимович стал заведовать отделом статистики Киево-Полтавской железной дороги. То есть получил повышение по службе и, соответственно, более высокое денежное вознаграждение, пишет в «Киевском телеграфе» историк Александр Анисимов. Это позволило семье улучшить ее материальное положение. В автобиографической книге «Далекие годы» К. Паустовский с нежностью вспоминает о том, как его семья счастливо жила на Несторовской (ныне И. Франко), Святославской (ныне В. Чапаева) улицах до переезда на Никольско-Ботаническую...

    Они долго дружили в детстве. Хулиганистый Мишка (будущий писатель Михаил Булгаков) и спокойный Константин. Частенько бегали на Киевский вокзал. Там всегда интересно.

    Это первый след, ведущий к пониманию, откуда у Коста, так звали его близкие и друзья, теплые чувства к стальным магистралям. А вот и второй. «Фанаты древностей московских настоятельно рекомендуют въезжать на территорию Петровской академии в двадцать седьмом трамвае. Поскольку стариной кудрявой по тому же самому маршруту ездил маленький паровичок, и в нем кондукторствовал сам писатель Паустовский», - написано в одном из путеводителей по Москве. «Быстро раздав билеты, я садился на открытой площадке и погружался без всяких мыслей в шелест осени, мчавшейся по сторонам «паровичка», - это из воспоминаний о начале «железнодорожной» карьеры будущего писателя, так как военная не задалась (как раз начиналась война). Поначалу на фронт Первой империалистической Костя Паустовский не попал. Был освобожден от воинской повинности. Как уже было сказано, работал кондуктором и вагоновожатым московского трамвая. И все же сумел вырваться из мирной тыловой жизни. Отправился поближе к передовой - санитаром полевого санитарного поезда. Известно даже, что останавливался в Бресте в гостинице - на железнодорожном вокзале, напишет о нем белорусский краевед Александр Карлюкевич. Вскоре перешел в полевой санитарный отряд и вместе с ним отступал от польского Люблина до белорусского Несвижа. В одной из поездок (для транспортирования раненых к поезду) санитар Паустовский попал под обстрел. Был сильно ранен в ногу. Выпал из седла. Лошадь, к счастью, вытащила ухватившегося за стремя раненого поближе к своим. Константин успел зажечь фонарик. Затем потерял сознание. По свету фонарика санитара и нашли солдаты-телефонисты. Месяц Паустовский пролежал в госпитале в Несвиже. Там и узнал - случайно, из старой газеты, - что на фронте погибли два его брата: «Убит на Галицийском фронте поручик саперного батальона Борис Георгиевич Паустовский». «Убит в бою на Рижском направлении прапорщик Навагинского пехотного полка Вадим Георгиевич Паустовский».

    Судьба - погибли в один день. Сыновий долг позовет его на побывку к матери. Но вскоре он снова начал скитальческую жизнь. В течение года работал на металлургических заводах в Екатеринославе (Днепропетровск), Юзовке (Донецк), на котельном заводе в Таганроге. Его рабочий коридор, как видим, имел большую протяженность. Подобный опыт помогает в писательском творчестве.

    ПОМНИЛ АББРЕВИАТУРЫ НАЗВАНИЙ ДОРЕВОЛЮЦИОННЫХ ЖЕЛЕЗНЫХ ДОРОГ

    Помнится, автор этих строк с упоением читал и перечитывал в детстве литературные рассказы Константина Георгиевича о Мещёре. Так называется низменность на Восточно-Европейской равнине, расположенная в центре европейской части России. Занимает северную часть Рязанской области, южную - Владимирской и восточную - Московской области, в связи с чем различают Подмосковную, Владимирскую и Рязанскую Мещёру. Последнюю также называют Мещёрским краем или Мещёрской стороной. В школьные годы частенько на уроках русского языка мы писали диктанты и пересказы по произведениям, посвященным Мещёре. Занимательное занятие, признаюсь. Не менее увлекающее детское воображение, чем чтение рассказов. Паустовский говорил своему литературному секретарю, что, прочитав «Мещёрскую сторону», не менее интересный писатель Михаил Пришвин буквально набросился на него: «Вы безумный, сумасшедший человек! Разве можно писать такие книги?! Ведь через десяток лет от вашей Мещёры ничего не останется - все затопчут, обломают, разнесут туристы...».

    В июле 1912 г. под впечатлением прошлогодней поездки в Полесье Паустовский написал и отдал в редакцию альманаха «Огни», издававшегося Киевским религиозно-философским обществом, рассказ «На воде». В августе рассказ, к удивлению начинающего литератора, напечатали, за что автор получил первый в своей жизни гонорар!

    Итак, К. Паустовский - писатель К. Паустовский - железнодорожный корреспондент. В малой площади короткого рассказа нуждается каждое издание. Впрочем, так же, как и увлекательные на несколько номеров описания исторических личностей. Да, никоим образом не ошиблись. Во-первых, Паустовский «домещерского» периода - поэт дороги. Как уже говорилось, воспоминания детства писателя тесно связаны с «чугункой». Во-вторых, Константин Георгиевич даже в преклонном возрасте отлично помнил аббревиатуры названий дореволюционных железных дорог и их расшифровку: МВР - Московско-Виндаво-Рыбинская дорога, МКВ - Московско-Киево-Воронежская, ЮЗЖД и так далее. Биограф писателя Андрей Воронцов заметил: «Повесть о жизни» Паустовского (1945 - 1963 гг.), особенно четвертая и пятая ее книги, - это, в сущности, «книга странствий» по раздираемой гражданской смутой России и Украине. Читая Паустовского, ясно понимаешь, что такое для нашей страны отсутствие нормальных путей сообщения: «Россия как бы вновь распалась на мелкие удельные земли, отрезанные друг от друга бездорожьем, прерванной почтовой и телеграфной связью, лесами, болотами, разобранными мостами и внезапно удлинившимся пространством». Но ведь были еще и железные дороги.

    О ПОЛЬЗЕ СЛОВА «ФОЛЬКЛОР», НАПИСАННОМ НА МЕШКЕ

    О порядках на «чугунке» он писал в репортерском стиле. «При очень большом желании доехать гражданскому человеку из города в город по железной дороге, в принципе, было можно, но… почти каждая поездка была связана со смертельным риском».

    И дальше: «Армия демобилизованных валила по железным дорогам, круша все на своем бесшабашном пути. В поездах было разбито и ободрано все, что только можно разбить и ободрать. Всех штатских, «цивильных», «гражданских» и «стрюцких» (дрянные, ненадежные - ред.) людей, если они каким-то чудом проникали в эшелон, обыкновенно выбрасывали в пути под откос». Требовалась немалая изобретательность, чтобы сохранить свою жизнь и имущество. Паустовский рассказывает о том, как в 1918 г. писатель Михаил Пришвин перевозил свой архив из Ельца в Москву. На какой-то узловой станции около Орла матросы из заградительного отряда арестовали пришвинские рукописи. Никакие мольбы и уговоры не помогли. «Топай отсюда, пока цел», - советовали Пришвину «братишки». Тогда к начальнику отряда отправился попутчик писателя, «человек в шляпе с отвисшими полями». «Немедленно верните этому гражданину вещи», - тихо, но внятно приказал он. «Кто ты есть, что можешь мне приказывать?» - изумился начальник. «Я Магалиф», - загадочно ответил человек. Матрос поперхнулся камсой, коей закусывал, встал и закричал: «Вернуть этому гражданину вещи! Сам уполномоченный Магалифа приказал».

    (Продолжение следует)

    Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО и из интернета

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05