РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 12 (28 березня 2014)
  • Випуск №12 28 березня 2014
    Зміст
    1. Із високою нагородою вас, дарничани! (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    2. Спільні дії - запорука забезпечення пільг та гарантій (Сергій ГУК, Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. Підтримай Українську армію! (За дорученням трудового колективу ВП ЖКРМЗ директор ЖКРМЗ І.М. СОЛОВЕЙ, голова профкому Л.Л. ЛУК’ЯНЧУК)
    4. Чотири зміни. А краща - третя (Микола ПАЦАК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    5. «Турбот достатньо, оскільки існує багато нестандартних випадків» (Олена МИКИТЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. Бісерні мережива Тетяни КОБИЛЯНСЬКОЇ (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. Допомагали багато, або Добро забулося швидко (Микола ПАЦАК)
    8. Забота о ветеранах - наш долг (Надежда МАЦИЕВСКАЯ, председатель совета ветеранов управления, ИВЦ и УЦОП)
    9. Світло… Театр… Світлана (Анна КУЛЄЙ, голова молодіжної ради Конотопської дистанції сигналізації та зв’язку)

    Із високою нагородою вас, дарничани!

    Чи існує різниця, що за колір має Перехідне галузеве знамено Укрзалізниці, яким нагороджують передові підрозділи? Жодної політики! Цій традиції дуже багато років, тому справа не у кольорі, річ про достойне відзначення трудових звершень.

    В актовій залі Дарницької дистанції колії (ПЧ-2), яку очолює Володимир СИСТРЕНСЬКИЙ, чекали на початок урочистостей. Від робочих спецівок, помаранчевого кольору безрукавок, костюмів місцевих менеджерів в очах рябіє. Причина такого різнобарв’я зрозуміла: є привід зібратися чималою кількістю, щоб порадіти - серед усіх залізничних дистанцій саме Дарницьку визнано першою.

    За якихось дві хвилини, коли прапор зайняв почесне місце на подіумі актової зали, слово взяли достойні. Отже, врученням прапора, диплома справа не обійдеться. На повідомлення про передбачувану премію тут кожен присутній відреагував як годиться: чесно зароблені гроші ніколи не заважають.


    Така мить запам’ятовується назавжди. Колійний майстер Герсан КАЗАЄВ,
    начальник Дарницької дистанції колії Володимир СИСТРЕНСЬКИЙ,
    монтер колії Олександр ГАЛЬЧЕНКО та колійний майстер Андрій ДЖУРА.

    ОЧЕВИДНИЙ ВНЕСОК У ВИРОБНИЧУ ТВОРЧУ СКАРБНИЦЮ

    Від апарату Укрзалізниці вручити Перехідний прапор доручено першому заступнику начальника главку колійного господарства Олексію ВІННІЧУКУ. Це відбувалося під дружні оплески аудиторії. Теплі слова на свою адресу колійники почули й від начальника галузевої служби колії Віталія КАЛЮЖНОГО.

    Щиро подякувавши колективові за роботу, яка заслужила на високу оцінку з боку керівництва всієї залізничної галузі, В. Систренський поділився вповні зрозумілою думкою. А саме: потрібно й у поточному році успішно попрацювати на майже 370 км головних та понад 276 км станційних і приймально-відправних коліях, майже 880 стрілочних переводах. Ясна річ, це задля того, щоб гарантувати безпечний рух поїздів на відстані між станціями Дарниця та Гребінка (протяжність - майже 200 км при максимальній швидкості курсуючих поїздів у 160 км/год. - ред.). Як зазначалось, це найбільша протяжність серед усіх українських дистанцій колії.

    Фахівцям відомо: бальність колії слід тримати на рівні не більше 25, а дарничанам у минулому році вдалося дотриматись рівня в 11 балів. Відсотковий еквівалент у 156% до нормативу - очевидний внесок у виробничу творчу скарбницю майстрів колійних справ.


    «До Перехідного прапора додається Почесна грамота Укрзалізниці»,
    - нагадав у розмові із начальником Дарницької дистанції колії Володимиром СИСТРЕНСЬКИМ
    перший заступник начальника головного управління колійного господарства Укрзалізниці Олексій ВІННІЧУК


    «У негоду? У будь-яку погоду. Що підкаже завтрашній прогноз? Гарантуємо безпеку для народу.
    В спеку, в дощ, в відлигу і мороз». Монтери колії Анатолій ХАРЧЕНКО та Володимир КОВБЕЛЬ.

    Ознайомлюючись з результатами роботи Дарницької ПЧ за минулий рік, піймав себе на думці, що за цифрами про модернізацію, капітальний, середній, комплексно-оздоровчий ремонт колії стоїть важка праця колег В. Систренського. Згодом, коли фотограф дорожнього центру науково-технічної інформації Валентина ЧЕЛЮСКІНА фіксуватиме історичні миті із церемонії вручення Перехідного прапора Укрзалізниці, під знаменом опиняться ті, хто так чи інакше кував перемогу у галузевому змаганні. Саме тоді вирішу: потрібно в цьому матеріалі розповісти і про передову дільницю. Від начальника дистанції отримуємо добро. «Відвідайте четверту дільницю», - пропонує В. Систренський.

    ЗА ВІЙСЬКОВОЮ ТЕРМІНОЛОГІЄЮ

    «Наши мегаполисы, пронизанные интернетом и утыканные удобствами, стоят на трёх китах: авантюризм, тяга к путешествиям и вера в себя». Це спостереження письменника Кирила Гаврилюка пригадав, коли завітав до дільниці №4 Дарницької дистанції колії. За військовою термінологією, її штаб-квартиру розташовано у невеличкому будинку поруч зі станцією Баришівка. До чого цитата від сучасного письменника? Річ у тім, що саме колегам начальника цієї дільниці Анатолія ЛІСОВОГО, яка обслуговує швидкісну дільницю між Дарницею та Гребінкою, приходиться забезпечувати гарантованою безпекою руху любителів мандрувати.

    Як доводять останні транспортні події, що відбулися у лютому п.р. на багатьох перегонах столичної магістралі, від злодійських проявів з боку публіки, страждають у першу чергу пасажири і залізничники. Джентльменів удачі, що розкрадають деталі верхньої будови колії, «ошиваючись» біля залізниці, чимало. Авантюризм? Ні, тут більш серйозніше явище. Як повідомила днями прес-служба Південно-Західної, протягом січня - лютого п.р. зафіксовано 33 випадки несанкціонованих втручань у роботу магістралі з боку сторонніх осіб. Крадуть сучасні остапи бендери із залізниці. Ні не золото на квиток до Ріо-де-Жанейро, а деталі верхньої будови колії, засоби сигналізації та зв’язку, деталі рухомого складу. І не переймаються з того, що за кожний такий випадок «світить» стаття Кримінального кодексу України №277 «Руйнування шляхів сполучення та транспортних засобів» та ст. 185 «Крадіжка» того ж таки кодексу. Про те, що за такі дії передбачено позбавлення волі від 7 до 15 років, злодійський елемент чомусь не думає. А попередити все ж необхідно! І через газету залізничників також, вважає Анатолій Лісовий.

    Тим не менше, роботу з гарантування безпеки руху поїздів монтерів колії, яких очолює вже відомий нашим читачам Анатолій Лісовий (див. «Рабочее слово» №9, 2014 р. «Шлях у всесвіт Кобзаря від музейного порога»), за його підопічних ніхто не зробить.

    ДЯКУЄМО ЛІСОВОМУ ЗА КОРОТКУ ЛЕКЦІЮ

    Із Анатолієм Івановичем зустрілися цього разу на ст. Бориспіль. Річ у тім, що саме у той день він перевіряв своє господарство між зазначеним Борисполем та ст. Баришівка. З кабіни локомотива - уточнив він. Адже саме так можна побачити всю свою неспокійну у всіх відношеннях інфраструктуру. Часу до початку літніх колійних робіт залишається зовсім небагато, а вимоги до організації підготовки та проведення підвищуються.

    - Чи залишилися Ви задоволені станом колії? - задаю А. Лісовому перше запитання.

    - «На око» жоден інженер-колійник не веде замір. А от щодо того, що протягом усієї довжини головних колій, які обслуговують мої колеги, жоден пасажир не відчує поштовху на прямій або у кривій, даю гарантію. Як кажуть, щасливої дороги! Та й чутлива апаратура вагона-колієвимірювача, що точно у строк перевіряє стан сталевих ниток, є надійним свідком: наша дільниця не підведе. Безстикова або, як її ще називають, оксамитова колія вимагає неабияких турбот і вдень, і вночі, і влітку, і в зимово-осінню негоду. На сьогодні розвиток швидкісного руху поїздів виводить на порядок денний все більш жорсткі вимоги до утримання залізничної інфраструктури. Сучасне цільове обслуговування дільниць швидкісного ходу неможливе без високоточної та всебічної діагностики.

    Тепер - про статистичні дані з метою порівняння обсягів за нагальних турбот. Монтери колії, які підпорядковані начальнику дільниці №4 Анатолію Лісовому, опікуються сталевим здоров’ям колії на понад 107 км головного напрямку. Про під’їзні колії також скажемо: їх під шефством професіоналів - понад чотири кілометри. Солідна цифра криється також за кількістю стрілочних переводів - 97. Тому, хто думає, що це статистика, яка ні про що не говорить, пропоную роздивитися геометрію кожного стрілочного переводу. Уявіть собі, що різноманітних стандартних розмірів там не один десяток. Спробуйте дотримуватись гарантійних норм! А колегам Анатолія Лісового це під силу! Крім цього, стрілочні переводи серії 245, яких на дільниці функціонує 33 одиниці, вимагають до себе особливого ставлення з боку фахівців з регулювання їхніх робочих режимів, стану практичного обладнання та вчасного шліфування головок рейкових вузлів. Коротше кажучи, турбот невпрогорт!

    Виходимо на колію. Провесінь нагадує про себе ледь помітним серпанком на головці рейки. Уважно роздивляюсь металеві елементи стрілочних переводів. Потомственний залізничник Анатолій Лісовий розповідає, що основні причини спрацювання металевих елементів стрілочних переводів на різноманітних лініях та в залежності від категорій колій можуть різнитися через умови експлуатації. Завдяки виробничому досвіду з експлуатації вихід хрестовин через спрацювання складає до 60%, а через дефекти - майже 40%. Для колій, що відносяться до менш відповідальних категорій (приймально-відправні, сортувальні та інші станційні) основним фактором є бокове спрацювання їх поверхні кочення. Дякуємо за коротку лекцію та квапимося до штаб-квартири дільниці, де власними силами місцеві умільці завершують ремонт виробничих і побутових приміщень.

    ГОЛОВНІ РИСИ ХАРАКТЕРУ

    - Колективові дільниці притаманна висока дисципліна, відповідальність та добросовісне ставлення до виконання виробничих завдань, - сказав про колег А. Лісового начальник дистанції Володимир Систренський.

    Так і минає ще один трудовий день на дільниці номер 4 Дарницької дистанції колії.

    Коли поверталися до Києва, пригадалися слова технічного інспектора Київського теркому Дорпрофсожу столичної магістралі Леоніда БРЕДМАНА, який у вітальному слові з нагоди вручення колективові ПЧ2 Перехідного прапора Укрзалізниці сказав зокрема: «Згідно із службовим завданням відвідав низку побутових приміщень, що розташовані у межах підрозділів ПЧ2. Приємно вражає розвиток соціальної сфери, створення нормальних умов праці та побуту, професійна підготовка всіх, починаючи від монтера колії, завершуючи інженерним складом підрозділу». Додам, кращого підрозділу у межах українських залізниць! Де б ви не працювали, всіх об’єднує професія, в якій втілюються головні риси характеру залізничника: кожний попри об’єктивні труднощі, в яких опинилася країна, створює це майбутнє, роблячи внесок власної душі, навичок, досвіду. Продовжуйте сумлінно працювати, звіряючи курс розвитку галузі, відчуваючи приналежність до загальної справи багатьох поколінь дуже достойних людей, відчуваючи важливість вашої складної, але такої цікавої роботи!

    Так тримати, дарничани!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Спільні дії - запорука забезпечення пільг та гарантій

    13 березня в Києві відбулась конференція трудового колективу столичної магістралі. На порядок денний винесено два питання: звіти адміністрації та Дорпрофсожу про виконання в 2013 р. зобов’язань Колективного договору та внесення змін до складу комісії з трудових спорів. Перед початком роботи учасники конференції хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих під час заворушень у Києві на Майдані Незалежності.

    Після виконання процедур, передбачених регламентом, слово надали начальнику дорожньої нормативно-дослідної станції з праці Андрію ЗЕЛЕНКУ. Він розповів про зміни та доповнення, які впродовж року було внесено до Колективного договору. Він підкреслив, що впродовж 2013 р. проводилася постійна робота по розгляду пропозицій щодо внесення змін та доповнень у Колективний договір у напрямку його вдосконалення та підвищення соціального захисту залізничників та їхніх сімей. В результаті проведеної роботи до Колективного договору внесено зміни та доповнення до 23-х пунктів, у тому числі норми, що позитивно впливають на інтереси працівників залізниці.




    В обговоренні звітів адміністрації та Дорпрофсожу взяли участь заступник голови Коростенського теркому профспілки Андрій ЖАБСЬКИЙ, начальник служби охорони праці - голова профспілкового комітету управління залізниці Алла ЛАЗЬКО, голова профспілкової організації Хутірмихайлівської дистанції колії Марина ДЕМЧЕНКО, черговий інструктор Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони Андрій АБРАМЮК, голова профспілкової організації вагонного депо Дарниця Олена МИХАЙЛИК та голова Ради Об’єднання ветеранів війни та праці Юрій БІЛОУС. Вони розповіли про те, як в їх колективах виконуються положення Колективного договору, поділилися проблемами, які мають місце в підрозділах.

    Під час обговорення виступаючі не лише висловлювали подяку керівництву столичної магістралі, а й підіймали гострі питання щодо повноти виконання пунктів договору. Серед актуальних - заборгованість у наданні чергових відпусток складачам поїздів та іншим працівникам, які працюють позмінно, у декого вона сягає до трьох та більше відпусток. Виходом із цієї ситуації міг би стати, на думку виступаючих, дозвіл на виплату матеріальної компенсації за невикористану відпустку.

    Також є скарги від працівників щодо позбавлення премій за невиконання доведених, завищених планів, зменшення плану фонду оплати праці на 5% до факту минулого року. За рахунок чого? Керівники стоять перед вибором: відпустки без збереження, невиплата премій чи скорочення робочого часу.

    Питання забезпечення спец-одягом було під пильним наглядом служби охорони праці впродовж 2013 р. Проте існує досить багато нарікань із місць щодо якості такого одягу. Бавовняні брюки після першого прання перетворюються у шорти, плащі промокають після дрібного дощику наскрізь. Як запевнили відповідальні особи, у вагоні з охорони праці передбачається організація навчання комісій структурних підрозділів із приймання та перевірки якості зразків спецодягу, які пропонуються фірмами-виробниками.

    Запропоновано внести у колдоговір наступне: виплати на оздоровлення проводити в залежності від вислуги років.

    Виступ начальника Південно-Західної залізниці очікувався з нетерпінням. Усі учасники розуміли, що порушені питання болючі, але бачення ситуації і поведінка нашого керівництва на даному етапі - найголовніше. І не помилились. Олексій Мефодійович - керівник і господарник - професійним підходом до справ ще раз довів і запевнив, що стабільність роботи залізниці збережено.

    Не зважаючи на надзвичайно значне зниження обсягів перевезень та скрутне фінансове положення, Олексій КривопІшин заявив про збереження виконання усіх пунктів колдоговору та соціальних виплат і надбавок.

    Південно-Західна залізниця працює повний робочий тиждень, затримки виплати заробітної плати не було, буде нарахована 13-а зарплата, як це відбувалося і в минулі роки. Можливо, зі зміщенням місяця виплати - з квітня на травень.

    Звичайне розуміння становища на залізниці та й в країні в цілому потребує згуртованості, єдності, стійкості та стабільності. І найголовніше - збереження рівня соціального захисту залізничників та їхніх сімей разом зі збереженням виробничого процесу столичної магістралі. Заради праці - почесної та безпечної.

    Щодо другого питання порядку денного, делегати конференції одноголосно ввели до складу комісії по трудових спорах заступника начальника служби організації праці, заробітної плати і структур управління Олену ДЕНИСЕНКО та першого заступника головного ревізора залізниці з безпеки руху поїздів і автотранспорту Олексія СТЕПАНЕНКА.

    У постанові, прийнятій на Конференції трудового колективу, відзначається, що дорожній комітет профспілки разом з адміністрацією впродовж звітного періоду вирішували питання, пов’язані з практичною реалізацією соціально-економічних пільг і гарантій, передбачених договором. Це забезпечило нормальний морально-психологічний клімат у трудовому колективі, сприяло організації роботи з безперебійного функціонування залізниці. Також відзначається, що виконання зобов’язань здійснювалося в умовах зниження обсягів перевізної роботи. Проте працівники з розумінням сприймали ситуації та дії адміністрації з подолання наслідків зниження обсягів робіт. При цьому забезпечували виконання виробничих завдань, підвищення ефективності та якості своєї праці, дотримання трудової дисципліни. Керівництвом залізниці та дорожнього комітету профспілки визначено завдання щодо удосконалення подальшої роботи з вирішення питань соціально-економічних відносин, надання пільг і гарантій, передбачених законодавством, колективним договором. Спільні дії - заради впевненості у завтрашньому дні.

    Сергій ГУК, Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Підтримай Українську армію!

    Хроніка інформаційних повідомлень засобів масової інформації не залишає сьогодні жодного громадянина України осторонь подій, які відбуваються на тлі втрати територіальної цілісності держави.

    Болісні відчуття виникають через хвилювання про завтрашній день наших дітей і внуків. Кожний із нас з тривогою сприймає інформацію про анексію Криму з боку Росії та про можливі подальші наслідки, які виникатимуть через такі дії.

    Ми, працівники Житомирського колійного ремонтно-механічного заводу (ЖКРМЗ), одноголосно долучаємося до підтримки Української армії та Військово-морського флоту України в рамках акції «Підтримай Українську армію!».

    Згідно із рішенням загальних зборів трудового колективу Відокремленого підрозділу Житомирський колійний ремонтно-механічний завод, підтримуючи ініціативу бригади слюсарів-електриків, приймаємо рішення про перерахування одноденного заробітку в березні 2014 року на рахунок Збройних Сил України.

    Звертаємося до всіх трудових колективів відокремлених підрозділів ДТГО «Південно-Західна залізниця» підтримати нашу ініціативу та долучитися до акції «Підтримай Українську армію!».

    За дорученням трудового колективу ВП ЖКРМЗ директор ЖКРМЗ І.М. СОЛОВЕЙ, голова профкому Л.Л. ЛУК’ЯНЧУК

    Чотири зміни. А краща - третя

    Станція Конотоп. Прибувають і відправляються поїзди, скочуються із гірки вагони, диспетчер подає команди… Ця симфонія руху, металу і праці є звичною, є малопомітним фоном життя міста та вузла, основою для інших справ, важливіших на перший погляд. Дай Боже, щоб вона ніколи не поступилася тиші. Бо змовкне станція - і можна на всьому, м’яко кажучи, ставити крапку.


    Старший черговий по станції Юрій КОЛІБАБА.


    Черговий парного напрямку Роман ХОРЕВИЧ та черговий непарного напрямку Олег ЧЕРНЮК.


    Маневровий диспетчер Алевтина КРУПОДЬОР.


    Оператор станційного технологічного центру Ольга ПАНЧЕНКО та чергова по непарному парку Наталія ШЕВЧЕНКО.

    Залізничній станції Конотоп робочий ритм задають десятки людей. Їх прийнято називати зміною - складачів, регулювальників швидкості, операторів постів ЕЦ, приймальників, диспетчерів, чергових. Змін - чотири, але рекомендують познайомитися із кращою - третьою. Беру це слово у лапки, бо для мене всі вони однакові, кожна працює добре.

    Зовсім нещодавно, наприклад, розмовляв із Олексієм МАТІСЬКОМ, старшим черговим, нагородженим двома знаками «Залізнична Слава», знаю чергового Юрія СТРІЛЬЦЯ, цьогорічного випускника Академії залізничного транспорту, який, ще навчаючись у технікумі, писав до нашої газети. Знаю багатьох інших конотопських залізничників, висококласних організаторів залізничного руху. Тож, щоб з’ясувати значення слова «кращих» з погляду станційної роботи, звертаюся за допомогою до заступника начальника станції Володимира КОНЦЕВОГО.

    - Складного тут нічого немає, - сказав Володимир Володимирович. - Є чіткі критерії, є показники, які дозволяють простежити внесок від кожної зміни. Наприклад, візьмемо січень. Простій транзитного вагона із обробкою у третьої зміни найнижчий. Так само і простій вагона під першою вантажною операцією. Третя зміна відправила зі станції 15537 вагонів - найбільше. І відправила найбільше важковагових поїздів власного формування. У цієї зміни найвищий показник відправки поїздів за графіком - майже 93 відсотки. І так далі. Також добре вони працювали й у лютому та березні…

    І далі заступник начальника станції роз’яснює, як все це досягається. До високої кваліфікації, розумію я, треба додавати уміння взаємодіяти із суміжниками, творче мислення і просто бажання бути першими у змаганні.

    Говорять, що світ тісний. Переконуюся, бо на посту електричної централізації (ЕЦ) бачу давніх знайомих. Старший черговий по станції Юрій КОЛІБАБА у газеті згадувався, коли працював начальником вокзалу. Черговий непарного напрямку Олег ЧЕРНЮК теж багато років працює на станції. Черговий парного напрямку Роман ХОРЕВИЧ знайомий за репортажами футбольних змагань на рівні дирекції і залізниці. Оператор Оксана ЩЕРБИНА скромно посміхається біля комп’ютера, аж поки не з’ясовується, що вона - дружина Руслана Щербини, складача поїздів, про якого теж розповідала залізнична газета. Ось так і додається до журналістського блокноту позитивний фактаж.

    А ось у кімнаті маневрового диспетчера все складається по-іншому: знайомлюся і з Алевтиною КРУПОДЬОР, і з черговою по непарному парку Наталією ШЕВЧЕНКО, і з оператором станційного технологічного центру (СТЦ) Ольгою ПАНЧЕНКО. Ось тільки часу на розмови та розпитування, відчуваю, немає. На жаль. На посту ЕЦ було простіше - кореспондент потрапив у зручний момент для залізничників, коли вже «здали поїзди на Хутір». А тут саме йде робота.

    Вечірня пора в роботу станції привносить пасажирський аспект. З’являються електрички із їх сотнями заклопотаних пасажирів. Підходять поїзди дальнього сполучення. І так само за графіком слідують далі. Так щодня. Бо станція не знає перепочинку. Міняються лиш зміни, яких чотири і які працюють добре. Але третя із них все-таки вважається кращою.

    Микола ПАЦАК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Турбот достатньо, оскільки існує багато нестандартних випадків»

    Напевне, кожен залізничник обов’язково навідувався до Дорожньої клінічної лікарні №2 м. Київ (ДКЛ-2). Або для медогляду чи на консультацію до лікаря. Погодьтесь, інколи ми, пацієнти, любимо нарікати між собою на людей у білих халатах - нам завжди хочеться, щоб нас прийняли відразу та якомога швидше. Проте чи усвідомлюємо ми, наскільки важкий графік звичайного робочого дня людей у лікарських халатах? Розібратися у розкладі дня, зрозуміти, як б’ється пульс цього закладу, який очолює заслужений лікар України Леся ДРОФА, кореспондентам «Рабочего слова» допомагав заступник головного лікаря з поліклінічного підрозділу роботи ДКЛ-2 Ярослав КЛЕБАН.


    Заступник головного лікаря з поліклінічного підрозділу роботи ДКЛ-2 Ярослав КЛЕБАН та медична сестра Наталія МІСЯЦЬ.

    - Ярославе Івановичу, як проходить Ваш робочий день?

    - Він розпочинається о восьмій годині ранку. Офіційно ми працюємо з восьмої до шістнадцятої. Але зазвичай день закінчується не раніше шостої вечора. Враховуючи зиму і похолодання, у ці дні ми розпочинаємо роботу зі звіту, що надходить із медпункту вокзалу на станції Київ-Пасажирський. Цікавить, звичайно, які пацієнти зверталися там впродовж попередньої доби, яка допомога їм надавалася, яка їх подальша доля? Далі проводиться оперативна нарада у головного лікаря: кожний підрозділ звітує про ту роботу, яка є, і ту, яку треба зробити. Невід’ємна частина турбот - медогляди залізничників, що відбуваються впродовж цілого року за конкретним графіком: з восьмої до третьої години дня.

    Не обходиться без роботи, що пов’язана зі зверненням пацієнтів за допомогою. Звертаються пенсіонери-залізничники, яким, між іншим, подобається наш заклад, і вони хочуть отримувати медичну допомогу саме тут. Також звертаються і їхні родичі. Велике навантаження отримує медична комісія, коли обслуговує працівників, робота яких відбувається в шкідливих умовах праці та пов’язана з безпекою руху поїздів. Таку комісію (згідно із наказами №240 Міністерства транспорту і зв’язку України та №246 МОЗ України) в цілому за рік проходить майже 12 тисяч людей.

    Мені, як голові лікарської експертної комісії, зазвичай необхідно провести щодня у термін із 12 до 15 години засідання комісії. Результатом є експертні рішення про допуск до роботи працівників різних груп - від машиністів локомотивів та моторвагонного рухомого складу до керівників. Висновок ми робимо, коли вже є на руках результати від додаткових інструментальних методів обстеження. Після 15-ї години проводиться робота з документацією та оперативними завданнями. Знову спілкуюся з медичною службою, ознайомлююсь із звітами медпункту вокзалу та наших фельдшерських пунктів, які розташовано на станціях Боярка, Тетерів, Вишневе та Ворзель.

    - Це, як мені відомо, не всі Ваші обов’язки…

    - Окрім роботи на посаді заступника головного лікаря, я також виконую обов’язки лікаря-кардіолога. Прийом кардіологічних хворих проводжу впродовж дня. У залежності від запису пацієнтів на прийом. Турбот достатньо, оскільки існує багато нестандартних випадків. Звичайно, є план роботи, але на 100 відсотків розпланувати свій графік навряд чи можливо. Тільки експертна комісія, що проходить кожного дня, може бути точно запланованою. В день в середньому приймаємо 25 - 30 чоловік, але почасти працюємо і довше: більшає кількість пацієнтів.

    - Розкажіть, будь ласка, детальніше про лікарську експертну комісію.

    - Цю структуру створено для того, щоб вчасно виявляти і запобігати виникненню захворювань працівників, чию роботу пов’язано з безпекою руху поїздів. Суть роботи комісії зводиться до того, що на залізниці повинні працювати винятково здорові люди. Суворі вимоги ставимо до тих, хто вперше поступає на роботу. Прискіпливо відносимося до стану здоров’я представників першої групи: машиністів та помічників машиністів. В зв’язку із суттєвим погіршенням здоров’я населення навіть у молодому віці ми маємо з цим певні проблеми. Все робиться кваліфіковано і вчасно з медичної точки зору. На мій погляд, краще людині у свої 20 років, якщо хвороба, приміром, очей, підступає, обрати іншу життєву стежку. Ніж пропрацювати 3 - 4 роки і потім після чергового висновку комісії цю посаду втратити назавжди. Тому саме комісія має найважливішу роль при допущенні залізничника до роботи в умовах забезпечення безпеки руху поїздів згідно з наказом №240 Міністерства транспорту і зв’язку України.

    - Яке здоров’я треба мати, щоб пройти комісію?

    - Є 116 статей із протипоказань за різними системами, починаючи з головного мозку і закінчуючи сечостатевою системою. Не приймають на роботу людей, в яких є вади розвитку, хвороби серця, захворювання жовчно-вивідних шляхів, епілепсія в анамнезі та навіть шкідливі звички. Цей відбір достатньо суворий. З 2011 року здорові залізничники проходять комісію кожні два роки, а раніше - кожні три роки. Ті особи, які перебувають під диспансерним наглядом, проходять комісію щорічно, а диспансеризацію - кожні три місяці, шість місяців або раз на рік. Ми слідкуємо за такими хворими, щоб стан здоров’я не погіршився. Якщо ж погіршується - проводиться лікування і людина переводиться на роботу з полегшеними умовами праці.

    - Знаю, що Ви не тільки займаєте посаду лікаря, а й встигаєте проводити заняття для студентів-медиків. Розкажіть про це детальніше.

    - Наша дорожня лікарня тому і називається клінічною. Адже саме тут відбувається не тільки лікування, але й навчання та підготовка медичних кадрів. Навчаються студенти Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Друго- та третьокурсники, які навчаються на кафедрі пропедевтики («пропедевтика» (грец. Propaideuo - попередньо вивчаю, випереджаю - ред.) означає скорочений виклад будь-якої науки в систематизованому вигляді, тобто підготовчий, вступний курс в яку-небудь галузь науки) внутрішньої медицини №1, студенти 5 - 6 курсів кафедри акушерства і гінекології та 3 - 4 курсів радіології. У лікарні є актова зала, де студенти прослуховують лекції з конкретних дисциплін та проводяться заняття. Оскільки кафедри мають клінічну спрямованість, студенти займаються не лише в аудиторії - також відбувається навчання біля ліжка хворого. Студентів багато, приміром, лекції щотижня слухає 1200 студентів. Особисто я працюю в Національному медичному університеті, веду практичні заняття. Дисципліна, яку я викладаю, - пропедевтика внутрішньої медицини. У мене навчаються студенти 3-го курсу, дві групи по 12 і 14 чоловік у кожній. Між іншим, раніше я щоденно працював на кафедрі впродовж повної лікарської зміни, навчався в аспірантурі та захищав там дисертацію під керівництвом мого вчителя професора медицини Василя Захаровича Нетяженка.

    В нашій лікарні студенти мають можливість ознайомитись із сучасними методиками обстеження пацієнтів. Обладнання - це візитівка кожного медичного закладу. Наскільки не був би освіченим із професійної точки зору лікар - він попри все не зможе побачити на власні очі те, що продемонструє медичний прилад. Висловити припущення, запідозрити у появі загрозливих симптомів - така можливість існує, але точно встановити, наприклад, до рівня міліметрів глибину виразки - тільки за допомогою техніки. Отже, дуже важливо демонструвати студентам обладнання, яким оснащено нашу лікарню.

    - Які захворювання поширені зараз?

    - Є сезонні, простудні захворювання. Пульмонологічні недуги - на першому місці. Бронхіти, запалення легенів пов’язані з переохолодженням. Далі турбують кардіологічні, гіпертонічна хвороба та недуги шлунково-кишкового тракту. Навесні - знову простудні «сюрпризи».

    - Чи очікувати на особливий вид грипу цього року?

    - Розповсюдження епідемії від особливого штаму в Україні не прогнозується. Небезпека спалаху та поширення грипу існує щороку, але на даний момент немає факторів для виникнення епідемії. Проте життя вносить власні корективи, все може статися. Для того, щоб уникнути захворювання проводиться вакцинація.

    - Що порадите нашим читачам, для того, щоб не захворіти?

    - Основні принципи, які потрібно запам’ятати, такі: дотримуйтесь здорового способу життя, уникайте переохолоджень, одягайтесь відповідно до сезону. Важливо повноцінно та вітамінізовано харчуватися, уникати місць великого скупчення людей, а при виявленні перших ознак застуди негайно звернутися до лікаря, не намагатися лікуватися самостійно в домашніх умовах, включаючи методи народного лікування. Це може призвести до важких наслідків з точки зору погіршення хвороби, виникнення ускладнень. На жаль, багато людей вважають, що 3 - 4 дні - і хвороба сама мине. Як результат, хворі потрапляють до лікаря у більш важкому стані здоров’я. Слідкуйте за собою та своїм здоров’ям.

    Олена МИКИТЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Бісерні мережива Тетяни КОБИЛЯНСЬКОЇ

    Героїв наших публікацій допомагає знаходити саме життя. Іноді заплановано, а буває несподівано. Ось і цього разу у телефонній розмові з головою молодіжної ради Південно-Західної магістралі Євгенією ОЛІЙНИК, обговорюючи захоплення залізничників, прозвучало прізвище Тетяни КОБИЛЯНСЬКОЇ. Тож наступного дня (а відбулася наша зустріч напередодні 8 березня) ми вже з неприхованою цікавістю роздивлялися результати творчості чергової по парку ст. Київ-Пасажирський Тетяни Кобилянської.

    Усі, напевно, чули про бісер, і багато хто хоч раз брав бісер до рук і думав, щоб таке гарне зробити. А ось Тетяна Любомирівна вже років 7 поспіль за допомогою скляних намистинок вишиває чудові картини. Ще зі шкільних років вишивала хрестиком, а коли побачила бісер, то одразу ж взялась за роботу. Вважає бісер «живим», а ще це дуже гарний, міцний і стійкий матеріал. Він не псується від часу, як тканина, наприклад, не занадто чутливий до світла, тобто не вигорає так сильно, як нитки, папір, тканина або фарба, і не ламається, якщо, звичайно, не пасти на бісерних виробах, приміром, коней або слонів. Вона усміхається цьому жарту і цікаво розповідає про власне хобі.


    - Яскраві бісерні мережива, - говорить пані Тетяна, - вважаються носіями магічних сил. За цю роботу можна братися тільки з чистими намірами й «легкою рукою», тоді тепло твоєї енергії, спрямоване на чутливе бісерне зерно, передається до інших людей.

    Власні роботи майстриня дарує друзям, знайомим, родичам, колегам. А починається все з вибору. Спочатку молода жінка обирає малюнок, тобто купує заготовку, до якої припала душа. Далі - колір намистинок підбирає з найбільшим задоволенням. Це вже її політ фантазії та відчуття краси. Улюблений - синій, як неба блакить, як озера синь, як квітів синій бархат. До речі, мабуть зі мною погодяться чоловіки, жінки дуже схожі на квіти. Саме такою є і моя співрозмовниця - ніжна, тендітна, чутлива. Мабуть, саме тому у переліку її робіт найбільше вишитих квітів. У моїх руках великі яскраві квіти дещо незвичної форми, що дарують впевненість та відданість - сині іриси вишиті бісером. Та все ж найулюбленішою роботою Тетяна Кобилянська вважає найпершу - це чотири картини під назвою «Пори року».

    «Пам’ятаю, як намагалась швидко зробити всю хатню роботу й, коли засне маленька Софійка, одразу ж сідала шити. Хотілося швидше закінчити, щоб побачити результат». А ще така робота приносить велику насолоду, естетичне задоволення і утвердження себе як особистості, запевняє нас наша співрозмовниця. Та до кінцевого результату вишите полотно обрамлюється, вставляється скло. Через немаленьку ціну на рамки, у Тетяни великий стос неоформлених робіт і до 20-ти завершених.

    - Скільки ж часу витрачається на одну картину, ось на цю, наприклад, - показую на пару вовків, що символізують сімейні вузи.

    - Тижнів зо два, а деколи три. Залежно від того, коли є змога шити: вдень чи ввечері. Але, зауважу, час я не витрачаю. Я його наповнюю - стриманістю, терпінням, старанністю. За допомогою цих малюсіньких бусинок можна вилікувати, наприклад, лінь, жадібність, сум і поганий настрій. Це доводить мій життєвий досвід.

    - Пані Тетяно, чи є у Вашому доробку вишиті бісером ікони?

    - Так є, але їх не багато. Щоб взятися за таку справу, потрібно сповідатися, отримати благословення, освятити Божий образ. До цього потрібно довго готуватися і, насамперед, готувати себе. Свій духовний світ та простір…

    Поштучно выделаны высями

    Плоды неясных нам затей,

    И горстка разноцветных бисерин

    Лежит в ладони… Не твоей…

    - В чому зараз застромлена голка?

    - Дошиваю велику картину під назвою «Каруселі» - маленька дівчинка гойдається. Безтурботна, весела. Її погляд радісний. Сподіваюсь, так і буде…

    - Дякуємо за розмову, Тетяно Любомирівно. Нехай краса, яку творять ваші руки, дає силу жити!

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Допомагали багато, або Добро забулося швидко

    До редакції надійшов лист. Цитую: «С 2004 года мы жили на 13,2 кв. м, с 2009 года мы живем без жилой площади, все наши обращения игнорируются Конотопским отделением… Но у нас нет вообще комнат. Чьи мы? Ведь травму и профзаболевание мы получили на Конотопском отделении Юго-Западной железной дороги». Вражає? Не без того. Тільки подібний лист до редакції вже був - у 2006 р. Пам′;ятаю, що розмовляв із авторкою листа, підготував матеріал, дав прочитати, та їй хотілося більшого… Словом, писав у корзину. Але перший лист зберігся. І він певним чином доповнює свіжий.


    Мал. Миколи КАПУСТИ

    Біда в родину Антоніни П’ятниці прийшла 4 січня 1985 р. Микола П’ятниця, регулювальник швидкості станції Хутір Михайлівський, був травмований. Говорять, якби була надана оперативна кваліфікована медична допомога, він міг би ходити. Та постраждалий спершу лежав у районній лікарні, а коли потрапив до Сум, в обласну лікарню, час було втрачено. Микола П’ятниця став інвалідом першої групи, інвалідом на візку. А у сім’ї було двоє дітей - хлопчики - чотирьох і десяти років. Антоніна П’ятниця працювала черговою по станції.

    У 2000 р., заносячи батька, на східцях упав і був травмований старший син Віталій. Сьогодні він ходить на милицях, а тоді у квартирі було вже два інвалідних візки.

    Згодом інвалідом другої групи стала й Антоніна П’ятниця. В одному з офіційних документів говориться, що причиною її інвалідності було професійне захворювання, «отримане під час праці на посаді приймальника потягів ст. Конотоп Конотопського відділка Південно-Західної залізниці, з втратою 80% працездатності».

    Тепер доречне запитання до читачів. Що ви можете сказати про профзахворювання приймальників? Щось підказує: нічого. Робота як робота. Правда, їм доводиться ходити, заглядати, чи не зірвана пломба на дверях того чи іншого вагона, хопер-дозатора і так далі, але це далеко до навантаження монтера колії чи шахтаря в забої. На вулиці й у будь-яку погоду - так, але зварник, який по дванадцять годин у ремонтному цеху депо латає старі вагони, дише пилюкою та зварним газом, не відмовився б ковтнути свіжого повітря на коліях попід составами.

    Антоніна П’ятниця захворіла на бронхіальну астму. Немає жодного сумніву в її діагнозі. Тільки чи залізниця в тому винна? Антоніна Василівна упевнена, що залізниця. Точніше, винна амброзія, яка росла на станції. А ось тут сумнів і закрадається. На станції бур’ян завжди косили, рвали, виполювали - навряд чи устигав він нормально відцвістися. Але попід конотопськими городами, що тягнуться до колій, як і по всьому місту, амброзія розкошує. Тож запитання перше: невже чахла залізнична амброзія, а не пишна міська вибила із трудового колективу станції приймальницю поїздів? Друге запитання: а чи не стала підступна заморська рослина поголовно косити конотопських залізничників? На друге запитання відповідаю відразу - не стала. Антоніна П’ятниця є першою жертвою серед залізничників у Конотопі. І, варто сподіватися, останньою.

    Пилок амброзії справді є сильним алергеном. Він, як стверджують ботаніки та лікарі, наприклад, лікар загальної гігієни Є. Пилипенко (інтернет-видання «Світловодськ», 2011 р.), викликає амброзійний поліноз, від якого зовсім близько до бронхіальної астми. Тільки не доводилося чути, що амброзія десь та стала причиною профзахворювання залізничників. За даними Міжнародної конфедерації профспілок залізничників і транспортних будівельників, у 1998 р. на об’єктах, які підконтрольні органам санепіднагляду Укрзалізниці, зареєстровано 11 випадків профзахворювань. В основному це бронхіти - три випадки (два зварники і прохідник), пневмоконіози і силікози - три випадки (усі - з машиністами дробильних машин щебеневих заводів), вібраційна хвороба - два випадки (прохідники), інші профзахворювання - ураження органів слуху, зору й артроз суглобів. Така ж ситуація на всіх залізницях колишнього Радянського Союзу - жодної згадки про бур’ян, якого й жодна рогата худоба не їсть.

    Розмова з Антоніною П’ятницею відбулася не відразу. Набираю номер - слухавку бере Микола Олександрович. Так і так, Антоніну Василівну хочу почути. «А її немає, - відповів чоловік. - Вона на лікуванні у Трускавці». І говорить, що за ним доглядає син та сусідка, а дружина буде тижнів через два. За поточними клопотами якось забулися гнівні рядки її листа. Та П’ятниця про себе нагадала ще раз. Мовляв, подати негайно кореспондента. Я вже приїхала, а він не йде.

    Розмовляти із нею важко. Антоніна Василівна хвилюється, нервує, постійно повторює прізвища міських посадовців, які щось обіцяли, та не виконали. Мене ж, у першу чергу, цікавлять її претензії до залізниці. А вони, ці претензії, залишаються незмінними із 2006 р.: «…Со стороны железнодорожников, т.е. железной дороги, мы за 21 год никогда добра не получали». І знову я сумніваюся. Бо не раз і не два був свідком, як залізничники, адміністрація дирекції, адміністрації і профкоми структурних підрозділів залізниці допомагали своїм працівникам, підтримували у важку годину. Як вузлові ради ветеранів створюють волонтерські групи, щоб доглядати за самотніми й немічними. Пізніше, після розмови з Антоніною П’ятницею, телефонуватиму у профкоми станцій Хутір Михайлівський та Конотоп. У Хуторі пам’ятають, що Микола П’ятниця працював і був травмований, але, коли переїхав до Конотопа, зв’язок із колективом утратив. У профкомі станції Конотоп знають лиш Антоніну П’ятницю і виділили їй путівку на лікування. Щодо адміністрації, то всі законні зобов’язання перед своїм колишнім працівником, який став інвалідом на робочому місці, вона виконувала.

    У листі 2006 р. Антоніна П’ятниця стверджувала, що написала в різні інстанції три тисячі (!) скарг, звернень і прохань. Багато. За законом діалектичного матеріалізму кількість уже б мала перерости в нову якість. Та результатів, очікуваних Антоніною Василівною, три тисячі не дали. Тому вона продовжує писати. Майже одночасно із листом до редакції Антоніна П’ятниця направила скаргу до Генеральної прокуратури України та звернулася у місцеву санстанцію, щоб обстежили умови проживання інваліда на візку. Санстанція відреагувала найшвидше і в акті зафіксувала (цитую, як там є): «Санітарно-епідеміологічне проживання в даній житловій квартирі не можливе. Відповідно до ДБН В.2.2. - 17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення» п.7.1.5. «…Мінімальний розмір житлового приміщення повинен складати: - для інвалідів, що пересуваються на кріслі-колясці, не менше 12 м2…».

    Вражає? Ще б пак. «Санітарно-епідеміологічно» жити не можна, а вони живуть. І, врешті, як сім’я інвалідів потрапила у таку неблагополучну квартиру? Зі слів авторки листа знаю, та все ж іду до Конотопської дрекції залізничних перевезень. Й одержую відповідь, якщо можна так сказати, близьку до офіційної. Тому пробачте за казенний стиль, бо так пишеться у бумагах.

    «Сім’я М.О. П’ятниці з чотирьох осіб (він, дружина, два сини), пояснили там, із 1985 р. перебувала на квартирному обліку на вузлі Хутір Михайлівський (місто Дружба Ямпільського району Сумської області). Станом на 8 вересня 1988 р. його черга там була: загальна - 21, пільгова - 4.

    У 1989 р. М.О. П’ятниці на сім’ю у тому ж складі була надана трикімнатна, упорядкована, житловою площею 36 м2 квартира в місті Дружба. Оскільки сім’я була забезпечена житлом згідно з діючим на той час законодавством, із квартирного обліку була знята.

    У 1993 р. М.О. П’ятниця прописав у цю квартиру свою матір і вдруге став на квартирний облік у місті Дружба.

    У березні 1996 р. (рішення Конотопського міськвиконкому №78 від 6 березня 1996 р.) П’ятниці на сім’ю із 3 осіб (він, дружина, молодший син) була надана двокімнатна, упорядкована, житловою площею 30,6 м2 квартира по вулиці Ногіна в Конотопі зі зняттям із квартирного обліку відповідно до поданої заяви. Ця квартира була надана йому за клопотанням керівництва Південно-Західної залізниці та Дорпрофсожу як виняток (курсив мій - М.П.).

    17 липня 1996 р. сім’я П’ятниці прописалася в Конотопі, а 19 липня цього ж року син виписався з неї.

    До 17 листопада 2000 р. у квартирі на вул. Ногіна М.О. П’ятниця проживав разом із дружиною і був забезпечений житлом згідно з нормами. Тоді ж ця квартира була приватизована. Так само була приватизована квартира у місті Дружба, в якій проживали старший син і мати М.О. П’ятниці.

    Після збільшення числа мешканців у квартирі по вул. Ногіна (прописки двох синів) сім’я М.О. П’ятниці у 2001 р. була взята на облік у Конотопі. На даний час загальна черга сім’ї - 299, пільгова - 27.

    Будинок, в якому проживає родина (на початок 2014 р. М.О. П’ятниця та А.В. П’ятниця), належить до комунальної власності. Згідно з рішенням Конотопського виконкому відділом капітального будівництва міста у квартирі виконано перебудову для заїзду інваліда на візку та переобладнано житлову кімнату під сумісний санвузол».

    Ви звернули увагу на слова «за клопотанням керівництва Південно-Західної залізниці та Дорпрофсожу» і «як виняток»? А тепер пригадайте, що «со стороны железнодорожников, т.е. железной дороги мы за 21 год никогда добра не получали». І це при тому, що житло тоді, як і тепер, до речі, надавалося за чергою. Ніякого винятку, нехай поправлять мене юристи, якщо помиляюся, закон не передбачав. Й обидва будинки, що у Хуторі, що в Конотопі, будували залізничники.

    Справді, воістину говорять, що добро забувається швидко.

    І ще кілька деталей опустила Антоніна Василівна у свіжому листі до редакції - її судові позови до залізниці. Так, у травні 2005 р. в Конотопському міськрайонному суді вона вимагала, щоб родину поновили у квартирній черзі станом на 24 грудня 1985 р. і щоб дирекція надала трикімнатну квартиру на першому поверсі із пандусом. У листопаді того ж року і там же позивалася, щоб залізниця замінила квартиру на більшу. У червні 2012 р. - аби залізниця надала додаткову житлову площу. По всіх позовах судом їй було відмовлено. Безрезультатними залишилися звернення до Апеляційного суду Сумської області та до Верховного суду України. Залишається ще Європейський суд із прав людини. І там, за словами Антоніни П’ятниці, уже лежить її заява.

    Не беруся аналізувати, чому відмовили усі вітчизняні суди. Скажу лише, що в державі прийнято ряд законів, які захищають права й інтереси інвалідів. Але, на жаль, бракує чіткості в їхній реалізації.

    Сьогодні Конотопська дирекція залізничних перевезень житлового будівництва не веде. Житло, яке було споруджене раніше, передано до комунальної власності. Майже так само й у масштабах залізниці - грошей немає, а найменше новосілля стає великим святом. Хотілося, звичайно, щоб його справляли скрізь на вузлах, та це вже інша тема.

    Микола ПАЦАК

    Забота о ветеранах - наш долг

    Когда я захожу в здание управления дороги, всегда любуюсь красотой внутренней отделки вестибюля, коридоров, лестниц, прекрасным освещением и отмечаю, что мы, старшее поколение, работали в других условиях с другим оснащением рабочих мест. К примеру, вместо компьютеров и множительной техники были печатные машинки, логарифмические линейки, счеты, арифмометры и т.д.

    Сейчас моё поколение - на заслуженном отдыхе, и мы по-доброму завидуем нынешним работникам управления дороги.

    Наша ветеранская организация объединяет более 1100 неработающих пенсионеров управления Юго-Западной магистрали, Информационно-вычислительного центра (ИВЦ) и Украинского центра обслуживания пассажиров (УЦОП).

    Среди них - люди, познавшие на своем жизненном пути и голод тридцатых годов, и Великую Отечественную войну, и перестройку. Сегодня им тоже не очень хорошо живется.

    Я уважаю этих милых, добрых, культурных и гордых людей. Несмотря на все превратности жизни они никогда не унывают, всегда рады поделиться своим жизненным и трудовым опытом. Этот оптимизм помогает им выжить.

    Среди наших ветеранов женщины составляют более 78%. Около 100 из них имеют возраст 80 лет и более. Мужчин-долгожителей - в три раза меньше. Такова, увы, статистика.

    Особенно я горжусь нашими ветеранами, которым более 90 лет. Это: Вера Федотовна ДРАНИК, Вера Георгиевна ЧУСОВА, Сергей Тихонович БАРНАСЮК, Василий Сергеевич ХОПЕРСКИЙ, Надежда Федотовна ВИТЕР, Валентина Михайловна СМИРНОВА, Лидия Максимовна ВЕРНАДСКАЯ, Валентина Викентьевна СЛЕДЗЬ, Наталья Григорьевна РОМАНОВА, София Николаевна ПОНОМАРЕНКО, Светлана Андреевна ГОНЧАРУК, Николай Михайлович ГОРБАЧ, Петр Маркович КУРИЛО, Валентин Васильевич ГУБАРЕВ, Татьяна Михайловна ПАРФЕНОВА и другие.

    Мы считаем их маяками среди ветеранов этой возрастной категории и желаем, чтобы их добрый свет светил еще долгие года как в их семьях, так и нам, их бывшим сотрудникам.

    О том, что многие из ветеранов - заслуженные люди, говорит то, что более 100 человек носят гордое звание «Почетный железнодорожник», а более 30 человек награждены орденами и медалями за доблестный труд. А уж сколько наград имеют фронтовики за их подвиги во время Великой Отечественной войны - их не счесть!

    Жизнь некоторых из ветеранов потрепала, отняла здоровье. Из общего количества каждый десятый имеет группу инвалидности. Не отличаются здоровьем и участники ликвидации аварии на ЧАЕС, их у нас более 30.

    Для таких людей хочется много сделать хорошего, проявить максимум заботы, душевного тепла и внимания.

    Руководство дороги оказывает посильную помощь ветеранам. Так, в 2013 г. получили материальную помощь 133 человека, на общую сумму 21,6 тыс. грн. Бесплатно отдохнули и поправили свое здоровье в санаториях Хмельник и Клубовка 75, а в пансионате «Лучистый» в Крыму - 258 человек. Кроме того, оздоровились в Хмельнике по путевкам за 20-процентную стоимость более 30 ветеранов дороги.

    С большим уважением и вниманием относятся к ветеранам председатель объединения ветеранов войны и труда Юго-Западной железной дороги Юрий Семенович БЕЛОУС. Несмотря на большой объем работы в целом по дороге он очень много уделяет внимания и ветеранам управления, ИВЦ и УЦОП. Большая работа проводится по организации празднования Дня Победы - 9 мая. В 2013 г. на празднике, организованном руководством дороги, всем фронтовикам была выделена материальная помощь, вручены награды, подарки, цветы и организован обед. Такие праздники проводятся ежегодно.

    Совет поздравляет ветеранов с юбилеями. В такие дни и поздравительная открытка кстати. Посещению на дому с вручением цветов и денежной помощи также рады ветераны. Неоднократно организовывались посещения больных в больнице и дома.

    Повседневно с ветеранами проводятся телефонные разговоры. Мы интересуемся их здоровьем, нуждами, а они - работой дороги.

    Для наглядной информации в 2013 г. оформлены фотомоментами: «70 лет со дня освобождения Киева от фашистов» и «Наші оздоровниці». Сейчас готовится еще один фотомонтаж.

    Выпускаем стенгазеты к праздникам. А как же иначе?!

    Мы благодарим редакцию газеты «Рабочее слово» за широкую информацию о жизни ветеранов дороги, за неустанную работу корреспондентов с советами ветеранов первичных организаций дороги.

    Наши ветераны очень любят газету железнодорожников, читают и сами пишут заметки.

    В этом году, как и в прошлые годы, получили подписку на газету более 80 ветеранов управления дороги.

    На протяжении многих лет большое внимание и заботу о ветеранах дороги оказывает начальник дороги Алексей КРИВОПИШИН. Все ветераны благодарят Алексея Мефодиевича за его душевную доброту, внимание и заботу о ветеранах войны и труда.

    А мы, в свою очередь, благодарим наших заслуженных ветеранов за их добрые советы, пожелания, слова благодарности в наш адрес и желаем всем крепкого здоровья и бодрости, оптимизма, душевного тепла!

    Нет таких слов, чтоб выразить чувства, как любим вас и как гордимся вами!

    Надежда МАЦИЕВСКАЯ, председатель совета ветеранов управления, ИВЦ и УЦОП

    Світло… Театр… Світлана

    Знайомтесь, Світлана ЧЕРНИХ - електромеханік Конотопської дистанції сигналізації та зв’язку. Свого часу закінчила Київський електромеханічний технікум залізничного транспорту та Європейський університет (м. Конотоп). Обрала професію залізничника: йшла по стопах, адже її мама теж працювала у дистанції.


    Світло... Театр... Світлана ЧЕРНИХ.

    Світлана у вільний від роботи час полюбляє танцювати, малювати, є організатором сімейних та дитячих свят у колективі, грає в народному драматичному театрі при міському будинку культури «Зоряний». Цей заклад зайняв перше місце у Всеукраїнському фестивалі театрального мистецтва в м. Буча (Київщина) в 2012 р., а в тринадцятому - призове місце за кращу виставу сучасності в м. Прилуки та кращу режисерську роботу.

    Світлана йде по життю, з посмішкою та девізом: «Проживи цей день так, ніби він останній!» Наприкінці зими Світлана Черних відзначила свій день народження. Колеги щиро привітали її зі святом, побажали міцного здоров’я, щирого кохання і ще більше натхнення та сил для добрих справ.

    Анна КУЛЄЙ, голова молодіжної ради Конотопської дистанції сигналізації та зв’язку

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05