РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 5 (31 січня 2014)
  • Випуск №5 31 січня 2014
    Зміст
    1. Рух за Соборність України розпочинався у штабному вагоні (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Сплав досвіду і молодості (Оксана КЛИМЧУК)
    3. До чого призводить безлад? (Григорій СЕРГЕЄВ)
    4. Холоди не лякають, якщо їх правильно зустрічають (Анатолій САДОВЕНКО)
    5. Як Галина СИДОРЕНКО океани дарувала (Микола ПАЦАК)
    6. Здоровим бути вигідно (Анатолій САДОВЕНКО)
    7. В гармонії із собою (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    8. Вітаємо!
    9. Проблеми вирішуємо спільно (Анатолій САДОВЕНКО)
    10. Житомирщина. Тарасовими стежками (Оксана КЛИМЧУК)
    11. Кредо «Фортуни» (Микола ПАЦАК, Фото з архіву Будинку науки і техніки)
    12. Перемога української державності (З матеріалів учасника бою генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича-Корбута та його сина академіка, доктора історичних наук Ярослава Дашкевича.)
    13. Вшанували побратимів (А. МОРОЗ, с. Борова)
    14. Краще не зволікати з лікуванням (Валентина КОЛЯДА)
    15. «Щит організму» теж потребує захисту (Оксана КЛИМЧУК)
    16. Для чого сестрі милосердя проблеми пацієнтів?! (Микола ПАЦАК, Віктор ЗАДВОРНОВ)

    Рух за Соборність України розпочинався у штабному вагоні

    Передісторія виникнення культурного закладу, зміст кожного історичного документа, доля експонатів. Зазвичай саме це цікавить відвідувачів «Музею на колесах», що функціонує поруч із пасажирським вокзалом ст. Фастів понад 12 років поспіль.

    Як розповідалось у попередньому номері («Музей на колесах». Історія продовжується» №4, 2014 р.), 22 січня 2014 р. у День Соборності держави на станції Фастів Козятинської дирекції залізничних перевезень біля вагона-музею («Музей на колесах») відбулася урочиста церемонія з нагоди святкування 95-ї річниці від дня підписання Акта об’єднання (часто іменований «Акт Злуки») Української народної республіки (УНР) та Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР). У церемонії взяли участь голова Київської обласної держадміністрації (ОДА) Анатолій ПРИСЯЖНЮК, начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН.




    У «Музеї на колесах» - в.о. Фастівського міського голови Галина ПОЛІЩУК, активіст місцевої «Просвіти» Володимир ДОРОСЕНКО,
    голова Київської ОДА Анатолій ПРИСЯЖНЮК, начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН,
    директор Краєзнавчого державного музею м. Фастів Тетяна НЕЛІНА, співзасновник «Музею на колесах» Віктор БОЙКО,
    голова Фастівської райдержадміністрації Анатолій БУСЄНКОВ.

    ЗНАЙОМСТВО ЗБЛИЗЬКА

    Незадовго до урочистостей з нагоди знаменної річниці, що відбулася на майданчику біля «Музею на колесах», звернулися за дозволом оглянути експозицію. Заручившись підтримкою з боку начальника місцевого вокзалу Сергія СОХИНЧУКА, вирішили ознайомитись із експонатами.

    Два обороти ключем у замку на дверях, що охороняє Музей, і перед нами - три невеличкі зали. Для тих, хто цікавиться історією, існує чимало інформаційних стендів та артефактів, що так чи інакше нагадують про пам’ятні події на всьому проміжку існування Фастівщини. Для тих, хто бажає дізнатися, звідки пішла назва цього залізничного міста на берегах Унави, з приводу походження імені є декілька версій. Найбільш проста з них - місто нарекли за назвою річки Фоса. Найбільш популярна - Фастів - отримав назву завдяки військовим відзнакам кочівників - хвостам, які залишились біля міста після битви між «степовиками» та київським княжим військом. Можливо, через причину невизначеності свого походження цей населений пункт у історичних джерелах зустрічається з різними інтерпретаціями назви. Так чи інакше, але ще у ХІХ ст. містечко офіційно мало назву «Хвастів». Це з часом за законами сучасної фонетики місто отримало нинішню назву. Історія Фастівського краю пам’ятає і великого українського поета Т.Г. Шевченка. В червні 1846 р. у складі археологічної комісії він вів розкопки кургану Переп’ят, що в с. Фастівець.



    Визвольна війна, Коліївщина, декабристське повстання, революційні події 1905 - 1907 рр. та громадянська війна, німецька окупація, єврейські погроми, колективізація, голодомор, Велика Вітчизняна війна - це далеко не повний перелік сторінок історії Фастівщини, що так чи інакше представлені у «Музеї на колесах».

    На фастівській землі у різні роки та століття жили і творили сміливі, талановиті люди, які полишили по собі яскравий слід в історії: композитор К. Стеценко, етнограф Е. Руліковський, письменник С. Васильченко, видатний архітектор та живописець В. Кричевський, відомий винахідник технології дугового зварювання металів М. Бенардос, поет, краєзнавець та громадський діяч В. Косовський.

    Про те, що до цього історико-культурного закладу прокладено чимало доріг, доводять записи у книзі для відвідувачів.

    «Українці, творімо національну Україну у кожному куточку нашої землі, у місті і в своєму серці, і в родині, і в школі, і в громаді. Маленький музей-вагон - школа виховання молоді. Спасибі всім, хто створив його, доглядає, живить його словом, життєдавчим українським духом, українською ідеєю. Слава Україні! Героям Слава! Теодор Дячун, Ольга Дорошенко, Володимир Іванов - Білоцерківська станиця ОУН ім. Василя Якуб’яка».

    А фастівчанин Андрій Шевченко, який 22 січня 2002 р. був певен, що «все в наших руках», записав: «Я гордий за наше місто… - символ Соборної України».

    БЕЗЛІЧ ФАКТІВ У НЕВЕЛИЧКОМУ ВАГОНІ

    На стінах - фотографії тих часів: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко та інші керівники Директорії (найвищий орган державної влади УНР, який діяв з 14 листопада 1918 р. до 10 листопада 1920 р. - ред.), тексти перших універсалів. Поруч - матеріали про діяльність гетьмана Скоропадського та бій січових стрільців під Мотовилівкою. Відвідувачі можуть ознайомитися зі старовинними документами, фотографіями та пресою того часу.

    Хоча і малий за площею «Музей на колесах», але місце для експонатів, що свідчать про цікаві факти, є. Зокрема і про те, що першого грудня 1918 р. у штабному вагоні на ст. Фастів керівники Української народної республіки (УНР) та Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР) підписали, як тоді його називали, передвступний договір про об’єднання всіх українських земель в єдину Соборну державу. Після підписання цей договір ратифікували у Станіславові (нині Івано-Франківськ), а проголошено було про Злуку 22 січня 1919 р. на Софіївському майдані у Києві. Придивіться, як буде нагода, він серед інших важливих документів «завоював» почесне місце.

    У розмові із співзасновником «Музею на колесах», корінним фастівчанином, колишнім директором місцевого скобяного заводу Віктором БОЙКОМ дізналися, що ініціатором відзначення саме на фастівській землі давньої події був народний депутат України В’ячеслав Чорновіл. П’ятого грудня 1993 р. засновник Народного руху України В. Чорновіл разом із місцевими активістами встановили на стіні старого приміщення фастівського вокзалу меморіальну дошку в ознаменування грудневих подій 1918 р.

    Як зазначає Віктор Бойко, зазначена подія спонукала його та друзів-фастівчан Анатолія Корчака, Віктора Каменського, Володимира Петренка звернутися з проханням до керівництва Південно-Західної магістралі по допомогу у створенні «Музею на колесах». У тому, щоб проіржавілий у багатьох місцях двовісний вагон зразка початку ХХ ст. мав пристойний вигляд, добре потрудилися умільці із моторвагонного депо ст. Фастів. У той же час місцеві організатори руху поїздів готували майданчик під майбутній Музей. Упорядкувати територію вдалося майстрам колійних справ із Фастівської дистанції колії та відбудовного поїзда №4171.

    Як виявиться, у справі створення «Музею на колесах» брали участь не лише працівники із підрозділів місцевого залізничного вузла. Тут є частка зусиль від фастівських шевців, ковалів, друкарів і так далі.

    «ЩЕ НЕ ВЕЧІР»

    - так про подальшу розбудову експозицій «Музею на колесах» сказав у нашій розмові співзасновник цього закладу Віктор Бойко. Він вважає, що після того, як за дієвої підтримки з боку начальника Південно-Західної залізниці Олексія КривопІшина до Дня незалежності України поруч із «Музеєм на колесах» постане раритетний паровоз, то етап з удосконалення архітектурного ансамблю продовжиться. Доречною буде і православна каплиця, що також має постати поруч із Музеєм. Проте саме залізничниками не забуто про місцевий актив. Як зазначалося у попередній публікації, серед тих, кого нагородив 22 січня 2014 р. начальник Південно-Західної залізниці, - місцеві краєзнавці Віктор Бойко, Володимир Плюта та Тетяна Неліна. Отже стимул для подальшої пошукової роботи існує.

    На думку голови Фастівської райдержадміністрації Анатолія БУСЄНКОВА, те, що зробили для функціонування зазначеного Музею залізничники, є чудовим внеском у збереження історико-культурної спадщини краю, краю, де розпочинався рух за Соборність України. Невеличку виставу, яку влаштували під час урочистостей 22 січня п.р. місцеві аматори, вдячні присутні зустріли оплесками.

    Священну службу провів Благочинний Фастівського благочиння, настоятель Володимирського собору Української Православної церкви мітрофорний протоієрей Борис ТАБАЧЕК. Завершилося богослужіння молебнем за Україну, під час якого возносилися молитви за мир в Українській державі.

    Поповнюються записами сторінки у книзі відвідувачів «Музею на колесах». Є серед них і такий: «Зворушені від побаченого. Дякуємо за добру справу краєзнавцям м. Фастів. Кореспонденти «Рабочего слова».

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Сплав досвіду і молодості

    Завдання з впровадження передових досягнень науки і техніки, сучасного обладнання і технологій, економічних методів управління в підрозділах Коростенського залізничного вузла покладені на регіональний інформаційно-обчислювальний центр (РІОЦ-4). Останніми роками фахівцями нашого підрозділу впроваджено чимало нових технологічних процесів.

    Зокрема, створено автоматизовані робочі місця (АРМ) для чергових по станціях, вантажних касирів, прийомоздавальників. Це посприяло поліпшенню управління перевізним процесом та комерційною роботою. Крім того, впроваджено автоматичну систему бухгалтерського обліку (АСБО «Фобос»), яка забезпечує, по-перше, автоматизований облік усіх підрозділів бухгалтерських розрахунків, по-друге, автоматизацію робочих місць бухгалтерів, економістів… Це ще далеко не весь перелік справ фахівців Коростенського РІОЦ, і він постійно продовжуватиметься. Адже за новими сучасними технологіями майбутнє.

    Зрозуміло, щоб реалізувати усі ці справи, потрібен фаховий, добре організований колектив. Начальник центру Олександр ЮШКЕВИЧ говорить, що у них вдалося створити «сплав» досвіду і молодості. Тобто поруч із досвідченими асами своєї справи працюють зовсім молоді, але перспективні фахівці.

    Як же молоді вдається реалізувати свої професійні плани на залізниці, з’ясовувала в розмові з інженером відділу технічного супроводження автоматизованих систем керування РІОЦ-4 Олександром КОСТЮШКОМ. Як сказав про нього заступник начальника відділу технічного супроводження Віктор ПУШКАРСЬКИЙ, молодий працівник, який працює ледь більше двох років, добре справляється зі своїми обов’язками і постійно працює над собою. Сам же Олександр розповідає, що робота із сучасною технікою, комп’ютерними програмами йому сподобалася ще зі шкільних років. Саме відтоді, як з’явився в нього вдома перший комп’ютер. Щоб отримати ґрунтовну технічну освіту, фундаментальні знання Олександр вступив до Київського політехнічного інституту. Але лиш інститутської теорії було недостатньо для роботи в залізничному підрозділі. Тож наставництво від старших колег, технічні заняття стали визначальним фактором. І молодий працівник сьогодні вже впевнено виконує свою роботу, яка стосується супроводження програмного забезпечення для функціонування автоматизованих робочих місць.

    У сьогоднішній час стрімкого розвитку технологій постійно змінюються види комп’ютерної техніки, операційні системи, і, якщо за цим не слідкувати, то комп’ютерник не зможе ефективно працювати, переконаний Олександр. Тож намагається якомога більше черпати професійної інформації з різних джерел. А допомагають цьому і технічні заняття, які проводяться в підрозділі.

    Запитую в Олександра, чим окрім «світу комп’ютерного» він цікавиться на дозвіллі. Виявляється, молодому комп’ютернику подобається і побувати на природі, порибалити чи сходити по гриби. Живе він у приміському селі Михайлівка, тож є можливість «переключитися» від міської суєти. Однак саме робота із сучасними технологіями для молодого чоловіка пріоритетна.

    До речі, 14 лютого буде нагода всіх, хто працює з комп’ютерною технікою, привітати зі святом. Цього дня відзначається неофіційний, але відомий в професійному світі день комп’ютерника, пов’язаний з річницею першої демонстрації дійсно працюючого комп’ютера ENIAC у 1946 р. Цей прилад розроблявся з метою проведення розрахунків для потреб військових, тому його створення та будівництво частково фінансувалося з бюджету армії США. Перший комп’ютер пропрацював до 23:45 2 жовтня 1955 р., після чого був розібраний. Слід зазначити, що комп’ютери створювалися і раніше, але саме ENIAC став першою обчислювальною машиною, яка застосовувалася для вирішення практичних завдань. Злинуло майже сім десятків років від тієї пори, а процес удосконалення подібних приладів не припиняється ні на мить. І добре, що на стрімнині технічного прогресу стоять такі перспективні інженери, як Олександр КОСТЮШКО.

    Оксана КЛИМЧУК

    До чого призводить безлад?

    Днями під головуванням першого заступника начальника Південно-Західної залізниці Івана ФЕДОРКА відбулося засідання комісії з профілактики правопорушень та злочинності в підрозділах столичної магістралі. Під час її роботи проаналізовано стан справ у сфері боротьби зі злочинністю впродовж попереднього року.

    Відзначено, що за звітний період кількість злочинів, вчинених працівниками залізниці, зменшилася на 6 випадків (14 проти 20) у порівнянні з 2012 р.

    - Впродовж 2013 року, - повідомив Іван Федорко, - спостерігалось значне зменшення кількості випадків відкриття кримінальних проваджень проти залізничників у порівнянні з 2012 р. (16 проти 31).

    Голова комісії докладно розглядав кожний випадок, який трапився на залізниці в IV кварталі 2013 р. І за будь-яке правопорушення керівники причетних служб давали відповідні пояснення. За четвертий квартал правоохоронцями відкрито чотири кримінальних провадження відносно шести працівників залізниці. Дані працівники були звільнені з роботи, а їх керівники притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

    Всі правопорушники внесені до інформаційної бази даних «Профілактика правопорушень».

    Суттєві питання виникли до керівництва галузевої служби локомотивного господарства. Тут за останні три місяці минулого року скоєно два злочини щодо розкрадання паливно-мастильних матеріалів.

    У 2013 р. сторонніми особами вчинено 234 крадіжки та пошкодження рухомого складу, елементів верхньої будови колії, засобів енергопостачання, сигналізації та зв’язку, чим завдано збитків на суму 1165,2 тис. грн., з урахуванням фактичних витрат на відновлення. В порівнянні з 2012 р. кількість крадіжок та пошкоджень зменшилась на 99 випадків (333 випадки в 2012 р.). Також зменшилась сума завданих збитків на 335,0 тис. грн. (1500,2 тис. грн. в 2012 р.).

    Однак ситуація, яка складається з крадіжками та пошкодженнями майна залізниці продовжує порушувати нормальну роботу залізничного транспорту, завдавати матеріальних збитків та створювати загрозу безпеці руху поїздів. Там, де існує порядок у збереженні матеріальних цінностей, безладу не буває. Крадуть там, де погано лежить.

    Іван Петрович поставив завдання: при нарахуванні збитків від заподіяного визначати не тільки остаточну вартість викраденого, а враховувати вартість виконання комплексу робіт, пов’язаних з усуненням наслідків від протиправної діяльності сучасних злодюжок.

    Григорій СЕРГЕЄВ

    Холоди не лякають, якщо їх правильно зустрічають

    Остання декада січня стала справжнім іспитом готовності колійників Козятинської дистанції до роботи взимку. Адже саме в ці дні на дільниці магістралі, яку обслуговують козятинські колійники, вперше цьогорічної зими протягом кількох днів пройшли сильні снігопади та хуртовини.

    - Такої погоди ми чекали ще наприкінці року, - говорить головний інженер дистанції колії Олександр МАЗУР. - Ми ж добре пам’ятаємо минулорічний грудень, коли майже місяць нас засипало снігом і нам мало не цілодобово доводилося розчищати від нього станції та перегони, щоб забезпечити безперешкодний рух поїздів. Тож, маючи певний досвід, цьогорічний снігопад зустріли, як то кажуть, у всеозброєнні. На найважливіших дільницях, а це, передусім, станції Козятин та Козятин-2, працювала снігоприбиральна техніка, що розчищала станційні колії та перегони. Для розчистки стрілочних переводів задіяли системи повітряного обдуву та електрообігріву, на деяких з них навіть і ранцеві повітрообдувачі. Хотів би зазначити, що збою у роботі техніки та обладнання не було, тож поїзди слідували за звичним графіком руху.

    Негода у регіоні вирувала декілька днів, тож свою роботу колійники організували у дві зміни. Основні обсяги робіт виконувалися у денний час, а вночі чергувала лише чергова зміна.

    Останніми днями погода стабілізувалася та колійники готові до нових погодних випробувань.

    У телефонній розмові із головою профкому Валентиною ЗЕЛЕНКО обговорили проблему з обігріву працівників, які трудяться на відкритому повітрі. За технологічної перерви, - говорить Валентина Аркадіївна, - монтери колії можуть відпочити у спеціальних теплих приміщеннях. Підготувати їх як належить - це одна з головних турбот, яку вирішуємо на початку кожного холодного сезону.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Як Галина СИДОРЕНКО океани дарувала

    Станція Ворожба - дзеркало, в якому чітко відбиваються складні процеси соціально-економічних перетворень у нашій державі. Тому місто не перестає «боротися». На цей раз за залізничну медицину. І в епіцентрі подій знову опинилася Галина Сидоренко. Вона - оператор і голова профкому станції, член президії Конотопського теркому профспілки залізничників, жінка 2013 року по Білопільському району. Її нагороджено знаком «За активну участь у профспілці», вона є депутатом міської ради. І, безумовно, лідером громадського життя на вузлі. Галина Василівна якось сказала: «Я живу для людей. І саме це є моїм життєвим кредо. Бо такий у мене характер - постійно дуже переживаю через чужі негаразди».


    Голова профкому станції Ворожба Галина Василівна СИДОРЕНКО та першо-класник Богдан БАНЯ (2012 р.).

    Працювати на залізницю Галина Сидоренко прийшла у 1969 р. Як розповідала, була списувачем, складачем поїздів, інженером з охорони праці, старшим квитковим касиром, начальником відділу кадрів…

    «Кадровий відділ на станції Ворожба?» - подивується молодь. Так, але йшов 1983 р., і тут працювали 580 залізничників. Нині - 130. Перше масштабне скорочення штату відбулося, коли станція перейшла на електричну централізацію стрілок. Далі вантажі стали все частіше і частіше оминати Ворожбу, перетворюючи її на малопримітну станцію. І… саме в цей період залізничники обрали Галину Сидоренко головою профкому.

    Діяльність голови первинки багатоаспектна. Наприклад, в одному із документів читаю, що Галина Сидоренко докладає багато зусиль до роботи із дітьми й ветеранами. Для дітей традиційно організовує конкурси, екскурсії, святкування Нового року та Різдва. Так, під час минулорічних весняних канікул 41 дитина працівників станції їздила до Севастополя, 130 дітей побували на новорічних святах у Києві. Профком організував поїздку залізничників на Сорочинський ярмарок та у Путивль. Дбає про розвиток фізкультури і спорту. На кошти із профбюджету придбано тенісний стіл, спортивну форму і взуття для футбольної команди, волейбольні та футбольні м’ячі, шахи, шашки. Не забуто й про літній відпочинок дітей у таборах, подарунки ветеранам до Дня людей похилого віку, чайники й електроплитки, які теж традиційно купують профкоми. Та ще кілька «плюсів», за які належить турбуватися голові профкому. Цього цілком вистачить, аби успішно звітувати перед колегами та вважати себе захисником інтересів і прав членів профспілки.

    Тільки не для Галини Василівни. Пригадую історію із газом. Залізниця ділить місто на дві половини. Південну газифікували швидко і без проблем. А ось на північну частину Білопілля треба було перекидати газопровід через колії станції. Але як? Ставити бетонні опори - дуже дорого, пробивати під коліями дешевше, але теж клопітно. Анатолій Костанопуло, колишній начальник вагонного депо Ворожба, підказав, що можна використати бетонний жолоб, яким із депо до пункту технічного огляду (ПТО) вагонів колись транспортували запчастини. Але на це потрібна згода із Києва. Тож ініціативна група, до якої входила й Галина Сидоренко, їде в управління Південно-Західної та переконує керівництво залізниці передати той жолоб під газову трубу, адже на північному боці, окрім ПТО, здається, нічого більш немає. Тобто залізниця пішла назустріч ворожбянцям.

    І це не єдиний приклад підтримки залізниці. Так, було електрифіковано парну колію дільниці Конотоп - Ворожба, що поліпшило транспортне сполучення жителів регіону з Києвом, додало роботи станції й оборотному локомотивному депо. Вагоноколісні майстерні (ВКМ) рік тому передані під підпорядкування експлуатаційно-ремонтному вагонному депо ст. Конотоп, що відразу позитивно відбилося, наприклад, на зарплатах ворожбянців. У перспективі - розширення ремонтної бази, щоб ремонтувати у ВКМ колісні пари для важкої колійної техніки. Тобто приймаються оптимальні рішення, і гострота проблем на вузлі знімається.

    До чого тут громадськість та Галина Сидоренко? А вони як каталізатор прискорюють процес ухвалення оптимальних рішень. Вони не бояться переступати пороги високих кабінетів і не втягують голови у плечі, коли доводять власну правоту.

    Запитую Галину Василівну про актив профкому станції.

    - Допомагають усі, - сказала. - Андрій Разін - він у нас відповідає за роботу із молоддю. Сергій Борисов, Олена Камардіна…

    - А які проблеми потрібно вирішувати на станції і вузлі на даний момент?

    - Турбує пост електричної централізації. Дах перекрили, а до котельні тече. Ремонт іде тут уже хтозна-скільки. А ще повідміняли пасажирські - на Трускавець, на Ужгород, і тепер людям нічим виїхати на Харків.

    На вузлі додається проблем - це медицина. Ситуація складається так, що можуть закрити наше поліклінічне відділення. Люди занепокоєні тим, що залишаться без належного медичного обслуговування. Бо залізничникам доведеться їхати до відділкової лікарні на станції Конотоп - а це вісімдесят кілометрів. А інше населення - до районної лікарні в Білопіллі.

    Профспілкові та цехові комітети залізничних підрозділів вузла звернулися із проханням до начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА та до голови Дорожнього комітету профспілки Ореста ЛОГОШНЯКА: втрутитися у цю справу, щоб зберегти залізничний медичний заклад у Ворожбі. Ми вважаємо, що проведення медичної реформи повинно покращувати життя залізничників, і в жодному разі не погіршувати його.

    Тут треба пояснити, що до Білопілля не так вже й далеко - півгодини їзди у маршрутці. Але, дійсно, залізнична поліклініка єдина на все місто. Є ще пункт «швидкої» медичної допомоги та кілька аптек. Як вирішуватиметься ворожбянська медична проблема, поки що не відомо, та, безумовно, як і в попередніх проблемних ситуаціях, буде ухвалене оптимальне рішення.

    Завершується розмова. Пропоную сфотографуватися, та Галина Василівна навідріз відмовляється. Натякає, що у книжці місцевого краєзнавця, колишнього кореспондента залізничних видань Аркадія Бобильова є її вдалий портрет - можна узяти б. Можна, але він мені не підходить. Занадто вже офіційний. Наче не Галина Василівна, а секретар райкому партії давніх часів. Вона ж гарна своєю простотою, щирістю, доброзичливістю. І раптом знаходжу знімок - слава Всевишньому, що є інтернет. На ньому - голова профкому із першокласником, сином залізничниці, який першого вересня пішов до школи. Профком станції тоді подарував хлопчикові глобус. Хіба не приємно отримати з рук щирої людини земні континенти, моря та океани?! Чи збереже він той глобус до зрілого віку, не знаю. Та згадка про добру людину, яка вручила подарунок, думаю, залишиться. І не в одного нього.

    Микола ПАЦАК

    Здоровим бути вигідно

    Саме під таким гаслом у профспілкових організаціях діючих у трудових колективах залізничників Козятинської дирекції залізничних перевезень упродовж минулого року проходив конкурс з метою пропагування здорового способу життя.


    Переможці конкурсу «Здоровим бути вигідно» - колектив Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони разом із
    Головою Козятинського теркому Анатолієм Вільчинським.

    - Ідея проведення такого конкурсу належить нашим профспілковим активістам, - говорить голова теркому профспілок Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ. - На одному із засідань теркому, де підбивалися підсумки з виконання колективного договору, ми звернули увагу на те, що у наших трудових колективах чимало працівників не виходили на роботу через виникнення різних захворювань. Лікарняні листи були звичним явищем майже у всіх наших структурних підрозділах. Причини захворювань були різними. А саме: можливо, з вини самих працівників, можливо, не було створено належних умов для праці. Тож на теркомі все це проаналізували та ухвалили рішення: організувати свою роботу так, щоб для наших залізничників було б вигідніше мати менше таких лікарняних. Пропагування здорового способу життя, забезпечення комфортних та безпечних умов праці стали пріоритетом у роботі нашого активу. Минулого року ми провели чимало спортивних заходів, залучаючи до участі в них якомога більше працівників. Організовували колективні виїзди для відпочинку на природі. Та й у забезпеченні гідних умов праці зроблено чимало. Як результат - суттєве зменшення кількості захворювань майже в усіх трудових колективах. Значно зменшилася й кількість професійних захворювань. А наша дирекція за підсумками роботи з охорони праці минулого року стала однією з кращих у межах Укрзалізниці.

    Майже чотири десятки наших трудових колективів взяли

    участь у цій акції, коли здоровим дійсно бути вигідно. Звичайно, це були різні колективи, де трудяться від сотні до тисячі працівників. Тому й переможець визначався у співвідношенні кількості людей, які брали лікарняні листи, до загальної кількості працюючих. Аналізували стан справ фахівці - лікарі нашої відділкової лікарні. Тож за підсумками кон

    курсу його переможцем оголошено колектив Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони. Друге та третє місця посіли Фастівська дистанція електропостачання та Козятинська дистанція сигналізації та зв’язку. Ці колективи нагороджено почесними дипломами та грошовими преміями.

    Тож здоровим дійсно бути вигідно. Тому цю акцію з метою пропагування здорового способу життя ми продовжимо й цьогоріч.

    Анатолій САДОВЕНКО

    В гармонії із собою

    У день свого 80-річчя, а саме 10 січня 2014 р., Єгору ЦВЄТКОВУ керівництво Південно-Західної залізниці вручило знак «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці». За 50 років трудової біографії Єгор Цвєтков неодноразово отримував різні відзнаки. Цього ювілейного дня Єгора Миколайовича привітали керівники столичної магістралі. Були зворушливі побажання, квіти та доброзичливі усмішки.


    Ветеран залізниці Єгор ЦВЄТКОВ.

    Ця подія Єгора Миколайовича схвилювала, але він не розгубився за такої уваги. Із властивою йому звичкою відзначив своїх наставників, радників та загалом усіх залізничників. Після урочистостей він поділився своїми спогадами з журналістами газети «Рабочее слово».

    - Для мене така нагорода певною мірою є приємною несподіванкою, - мовив ювіляр. - Тож, коли мене запросили в день мого народження до управління Південно-Західної залізниці, то довелося пригадати, без перебільшення, все своє свідоме життя. Здається, нічого особливого не було, просто виконував свої обов’язки, як належить. Це зворушливо, що не забули мене, ветерана, привітали.

    Звичайно, за таку довгу трудову біографію траплялося різне. Але де б не працював Єгор Цвєтков, він послідовно завойовував авторитет і, обіймаючи різні посади, завжди залишався прекрасним співробітником, порадником, принциповою людиною. Важливо, що Єгор Миколайович не залишився тільки в межах одного свого фаху, а надзвичайно системно працював над собою і став спеціалістом набагато ширшого формату завдяки своїм організаційним зусиллям і природній активності.

    …А сталося так, що відразу по закінченні школи поступив він до технікуму залізничного транспорту, а у 1954 р., отримавши диплом, розпочав трудове зростання на посаді оглядача-автоматника дільниці пункту технічного огляду рухомого складу ст. Козятин. Після служби в армії, через три роки повернувся знову до вагонного депо.

    Займав різні посади - від оглядача вагонів вагонного депо ст. Козятин до бригадира поїзда Київського резерву поїзних бригад провідників. Потім десять років - старший інженер пасажирської служби управління залізниці. Після цього - начальник Київської технічної школи (сьогодні - Центр професійного розвитку персоналу). Ось де проявився його талант організатора. До того ж у нагоді стало й те, що йому легко було навчати студентів, бо теоретичні знання Єгор Миколайович доповнював прикладами із свого практичного досвіду. Тому й всі проблеми своїх учнів, які могли б виникнути на виробництві, знав не з чуток. Намагався організовувати так навчальний процес, щоб учні за короткий термін навчання одержали якісні професійно-технічні знання. Адже потреба залізниці в підготовці якісних працівників залізничного транспорту робітничих професій завжди була і є актуальною.

    В 1994 р. за віком оформив пенсію, однак продовжив працювати слюсарем-електриком з ремонту електроустаткування у вагонному депо Київ-Пасажирський.

    80 років за плечима Єгора Миколайовича, та ветеран сповнений оптимізму і енергії. Запитую у нашого героя: «У чому секрет такої життєвої сили?» І ось який рецепт ми отримали від ветерана. «Людина, - переконаний Єгор Миколайович Цвєтков, - повинна жити, не ховаючись і не цураючись свого віку. Жити у злагоді із собою, насамперед, перебувати в гармонії зі своїм віком. По-друге, дуже важливо не почуватися самотнім. А у мене чудова дружина - Єфросинія Антонівна, з якою я живу 46 років. До речі, вона теж працювала все життя на залізниці, залізничник і мій син - Олег. Гарна невістка. Ростуть два онуки. Старший, Андрій, - студент вишу, а молодший, Олексій, навчається в 10-му класі. І третє. Немаловажна справа - у любому віці мати приємні турботи. Для мене це - наша дача. Тож як прийде весна, я знову за знайомим маршрутом вирушу електричкою до своєї садиби у село Червоні Партизани, що на Чернігівщині. Ось все це додає мені душевної снаги».

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Вітаємо!

    Шостого лютого відмічає свій ювілей постійна авторка «Рабочего слова», начальник архівного відділу Козятинської міської ради, відомий краєзнавець Зоя ВІЛЬЧИНСЬКА.

    Редакція газети залізничників поздоровляє Зою Володимирівну з нагоди її Дня народження!

    Хай Вас зігріває людська теплота

    За все, що зробили за свої літа!

    Хай сонце Вам сяє і серце співає,

    Хай смуток дороги до хати не знає!

    Хай мудрість Ваших літ не стане тягарем,

    Нехай душі не вигасне зірниця!

    Хай повниться до краю день за днем

    Добра і щастя золота криниця!


    Проблеми вирішуємо спільно

    Вже майже півтора десятка років ветеранську організацію моторвагонного депо Фастів очолює Анатолій ВЕНЖИК. Ветеран праці віддав рідному підрозділу столичної магістралі майже все своє трудове життя. Був і машиністом електропоїзда, і майстром колісного цеху, тривалий час очолював відділ кадрів моторвагонного депо. А коли вийшов на пенсію, продовжив плідну працю в громадській ветеранській організації.

    - Сьогодні на обліку у нашій організації 807 ветеранів праці, - розповідає Анатолій Петрович. - Не всі вони мешкають у нашому місті, навіть не на Київщині, а й у сусідніх областях: і на Вінниччині, і на Житомирщині. Проте зв’язок з ними ми не втрачаємо. Спілкуємося, телефонуємо, за можливості члени нашої ради виїздять до них на місця: намагаємося допомогти у вирішенні проблем. У тих віддалених регіонах, де проживає декілька наших ветеранів, когось з них визначаємо, скажімо так, старшим і вже через нього організовуємо свою роботу. Хочу сказати, що така форма співпраці нас цілком влаштовує. І наші ветерани з таких віддалених регіонів її підтримують.

    Розповідаючи про роботу первинки, її нагальні проблеми та шляхи їхнього вирішення, голова ради ветеранів зокрема зазначив:

    - Звісно, без проблем та негараздів у нас, як і в інших ветеранських організаціях, не буває. Бо ми живемо у непростий час. Сьогодні важко всім. А подолати ці негаразди ми намагаємося спільно з керівництвом депо та комітетом профспілок. Начальник депо Євген Пилипенко, голова профкому Володимир Лавриненко ніколи не відмовляють нам, коли ми звертаємося до них за допомогою. Так лише минулого року 92 нашим ветеранам надано матеріальну допомогу. П’ятдесят чотири ветерани праці, які минулоріч відзначали ювілейні дати від дня народження, отримали відповідні грошові виплати. Всі бажаючі мали можливість скористатися путівкою на оздоровлення у санаторій та будинок відпочинку. До речі, 12 осіб оздоровились у Євпаторії та Хмільнику. Понад сотні наших колег були запрошені на святкування професійного свята - Дня залізничника. Не забувають про нас - ветеранів - й у інші державні та професійні свята, як-то День захисника Вітчизни, День Перемоги, День Незалежності, Міжнародний жіночий день, День людей похилого віку тощо. До цього можу додати, що завдяки допомозі з боку керівництва та профкому ми передплатили для своїх ветеранів нашу газету на 2014 рік майже для 700 осіб.

    Турбота та увага - це, мабуть, головне, чого потребують люди поважного віку від нас. Особливо ті, хто на старості літ залишився самотнім, без підтримки з боку рідних та близьких. Важко їм, а особливо тим, хто втратив ще й здоров’я. Таким людям надається допомога працівниками державних соціальних служб. Не забувають про них і у ветеранській організації моторвагонного депо.

    - Сьогодні для роботи з ветеранами-деповчанами, які потребують допомоги на дому, ми залучаємо волонтерів із числа наших колег, - говорить Анатолій ВЕНЖИК. - Такі добровільні помічники регулярно відвідують ветеранів-інвалідів, і тих, хто потребує за станом здоров’я такої допомоги. Вони ходять у магазини за продуктами, виконують роботу по дому, спілкуються, цікавляться, чим можуть ще допомогти у вирішенні того чи іншого питання. Таких волонтерів у нас понад три десятки. Звичайно, називати всіх не буду, а от найактивніших відзначу. Передусім, це Катерина ДЕРИШ, Анатолій ОЛЕНЮК, Володимир ЛЯГУША. Саме на їхню адресу доводиться чути найбільше добрих відгуків, від тих, кому вони надають допомогу.

    - А ще, - продовжує мій співрозмовник, - ми вирішили питання з отриманням ветеранами всіх тих грошових коштів, які надаються їм, як-то матеріальна допомога, виплати до особистих ювілеїв, премії тощо. Відтепер вони отримують їх не у касі депо, а через пошту. Відповідні перерахування проводить бухгалтерія підрозділу. І людям це дуже зручно. Адже їм не потрібно гаяти час на те, щоб приїздити за грошима до каси. Та й здоров’я багатьох з них не завжди дозволяє це зробити. От і сьогодні ми підемо з членами ради ветеранів привітати нашого ювіляра - колишнього машиніста електропоїзда Івана Зайнчковського з 80-річчям. Будуть квіти та подарунки, а грошова нагорода з нагоди ювілейної дати надійде йому через поштове відділення.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Житомирщина. Тарасовими стежками

    Як і вся Україна, Житомирщина готується до відзначення 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря. Чимало цікавих справ заплановано до цієї дати, окремі з них вже реалізовуються. Райони і міста області протягом наступних семи місяців даруватимуть землякам творчі звіти, присвячені дню народження поета. Починаючи з жовтня нинішнього року й до квітня наступного, щопонеділка на сцені Житомирського українського академічного обласного музично-драматичного театру з концертами виступатимуть колективи міст і районів області. У фойє театру житомиряни та гості міста матимуть можливість оглянути виставки робіт народних умільців. Кращі колективи області братимуть участь у заключному гала-концерті, присвяченому 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка на сцені Національного палацу «Україна».

    Окремий етап підготовки стосується тих місць на Житомирщині, Які колись відвідав ШЕВЧЕНКО. Отож повернемося спочатку до історії. Цікавою сторінкою в житті Житомирщини був приїзд у жовтні 1846 р. Тараса Григоровича Шевченка. Як відомо, одночасно з викладацькою діяльністю в Київському університеті, поет з березня 1845 р. активно включився в роботу створеної при цьому учбовому закладі Археографічної комісії. Саме завдяки участі в ній, доля привела поета на Правобережну Україну. 21 вересня 1846 р. Т.Г. Шевченко одержав від київського генерал-губернатора Д. Бібікова розпорядження виїхати на Київщину, Поділля і Волинь для збору «разных сведений о народных преданиях, рассказов о курганах, древних памятниках, а также древних актов, бумаг и т. п.». Одночасно волинський та подільський губернатори отримали циркуляри-розпорядження про всіляке сприяння Шевченкові у виконанні покладених на нього обов’язків. Листи з проханням надати дослідникові допомогу при огляді церков та монастирів надійшли до подільського архієпископа Арсенія та волинського архієпископа Никанора. Одержавши необхідні документи, Тарас Григорович вирушив у милий його серцю «волинський, богом благословенний край і прекрасне Поділля». Як вважають дослідники, маршрут подорожі проліг із Києва на Поділля так званим Великим польським трактом. До Житомира поет прибув 5 жовтня 1846 р. з Кам’янця-Подільського, подолавши 276 верст через Проскурів, Летичів, Хмільник, Бердичів і Кодню. Наступного дня Т. Шевченко зробив візит до волинського губернатора І. Каменського і вручив пакет від генерал-губернатора Д. Бібикова. Інший пакет призначався волинському архієпископу. З Житомира Т.Г. Шевченко виїхав 7 жовтня за маршрутом Новоград-Волинський - Корець - Острог - Дубно - Кременець - Почаїв. Свої враження від цієї подорожі поет залишив у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Зі сторінок твору видно, що Т.Г. Шевченко, виконавши всі доручення, на зворотному шляху знову завітав до Житомира. Під час свого другого приїзду до міста на берегах Тетерева поет зупинився в кімнатах для приїжджих на архієрейському подвір’ї. Ось такі свідчення про перебування поета на Житомирщині розповідають місцеві краєзнавці.

    ЯК ЖЕ ЖИТОМИРЯНИ-СУЧАСНИКИ БЕРЕЖУТЬ ПАМ’ЯТЬ ПРО ПОЕТА? В обласному центрі встановлено погруддя Т.Г. Шевченку, його ім’ям названо одну з центральних вулиць міста. У 1989 р. на одному з будинків колишнього архієрейського подвір’я, де зупинявся поет, встановлено меморіальну дошку.

    Гордяться тим, що свого часу завітав поет і до них, в Новоград-Волинський район. У с. Гульськ, де Шевченко милувався мальовничими краєвидами Случі, які надихнули його на створення повісті «Варнак», встановлено пам’ятну стеллу Кобзарю. Однак нинішнього року вже почалися роботи по зведенню тут пам’ятника поету: над цим працює спільно і влада, і громадськість. Пам’ятник Шевченку має постати на берегах Случі навесні. Створений образ відповідатиме вікові поета, коли він був на Волині (тоді йому було 32 роки).

    Відвідував Шевченко і в Кодню. Коднянці пишаються тим, що в 1841 р. сюди приїздив Кобзар, аби вклонитися могилам славетних борців і мучеників за народну волю. Тут він збирав народні перекази, розшукував стародавні документи, зробив малюнки гайдамацьких могил, ходив тими стежками, якими відходили з цього світу у вічність мужні побратими Гонти і Залізняка. В центрі села нині стоїть пам’ятник Шевченкові, у місцевому музеї теж чимало місця відведено експозиції з метою вшанування його пам’яті. До речі, до ювілейної дати відбудеться оновлення Народного музею історії с. Кодня, в цьому селі у «Шевченківські дні» відбуватиметься масштабне літературно-мистецьке свято. До Кодні завітають з усіх усюд люди, які хочуть глибше вивчити історію України, які люблять свій край і прагнуть знати його минувшину.

    Оксана КЛИМЧУК

    Кредо «Фортуни»

    «Ad libitum», чоловічий вокальний ансамбль Будинку науки і техніки Конотопської дирекції залізничних перевезень, - досить відомий колектив. Був неодноразовим лауреатом залізничних оглядів самодіяльності в Києві та Харкові, виступає на міській та обласній сценах, намірився здобути звання народного.


    Виступає жіночий вокальний ансамбль Будинку науки і техніки
    Конотопської дирекції залізничних перевезень «Фортуна».

    Жіночий же, хоч і називається багатообіцяючим словом «Фортуна», поряд із ними почувається скромніше. Не стільки грамот і нагород та і в народні поки що не прагне. Принаймні, Лана ЛОГВИНЕНКО, керівник колективу, про це у розмові не згадувала.

    - Ансамбль наш, - розповідала вона, - створено у 2001 році. Склад змінювався, кількість теж - було і сім, і вісім солісток. Останнім часом - секстет, тобто в ансамблі шість співачок. Хто зі старого складу залишився? Валентина ПАРЕНАГО та, зрозуміло, я.

    Лана Логвиненко, випускниця музично-педагогічного училища міста Ростов Великий Ярославської області, роботу в Будинку науки і техніки розпочала керівником дитячої вокальної студії. Згодом - жіночої.

    Студія - це навчання. Так воно й було. Вчилися і співали. Або навпаки. Бо що-що, а співати начебто ми всі уміємо. Нині ситуація в ансамблі інша. На сцену разом із Ланою виходять її колеги за освітою - Ірина ЖУК, Галина ШЕРЕМЕТ, Віолета АВДІЄНКО та Зоя ЛОГВИНЕНКО, дочка Лани Вікторівни, яка навчає співів та музики дітей в одній із приміських шкіл.

    Щодо порівняння з «Ad libitum», то Лана говорить:

    - Хлопці розпочинали на хвилі популярності акапельного чоловічого співу. Тоді вже виступали і «Піккардійська терція», і «Хор Турецького»… Співають вони добре, і нам приємно, що є такий колектив у Будинку науки і техніки. Та «Фортуна» має інші пріоритети. Ми просто любимо творити, вкладати в пісню частку своєї душі. І коли все це, - вона показує на стіни кімнати у Будинку науки і техніки, - відійде в інші руки, перепрофілюється, не уявляю, що ми будемо робити.

    І з нею важко не погодитися. Художня самодіяльність, коли не приноситиме прибутку, у жорстке прокрустове ложе ринкових відносин не впишеться. Але чи з’явиться альтернатива? Напевне, тільки в період змін за бортом залишиться не одна сотня аматорів співу, хореографії й іншої непрофесійної творчості.

    Та годі про невеселе. Кредо ансамблю - точність і відповідальність. «Відповідальність?». - «Відповідальність, - пояснює Лана Логвиненко, - це серйозний підхід до кожного виходу на сцену». Так, зрозуміло. І тепер стає зрозумілим, чому в репертуарі з’явилися пісні, розраховані на вибагливого слухача, - «Аве Марія» Баха-Гуно, «Херувимська» та ще кілька подібних творів місцевого композитора Германа СОЛОВЙОВА. Але в репертуарі аматорок гарна українська естрадна пісня переважає, традиційна, якщо можна так висловитися. Також виконують пісні воєнних років і пісні патріотичного характеру.

    Хто добирає репертуар? Не одноосібно? «Я можу запропонувати пісню, хтось із дівчат, - говорить керівник ансамблю, - але обов’язково обговорюємо, пробуємо, зважаємо на наші можливості, вокальні, звісно. А тоді вже я розписую голоси…»

    Завершився рік. «Фортуна», як і вся вузлова залізнична самодіяльність, брала участь у новорічно-різдвяних торжествах. А далі - звітний концерт, в якому треба показати нові твори. Звітний концерт в Будинку науки і техніки припадає на березень, та підготовка вже розпочалася. Бо - точність і відповідальність. А що? Це якраз по-залізничному.

    Микола ПАЦАК, Фото з архіву Будинку науки і техніки

    Перемога української державності

    На початку ХХ століття в результаті Першої світової війни розвалились останні імперії Європи - російська й австрійська. На їхніх руїнах постали нові демократичні держави, серед них і Українська Народна Республіка. Очолювали її історик Михайло Грушевський, письменник Володимир Винниченко і громадсько-політичний діяч Симон Петлюра - головний отаман військ УНР. На той час ситуація в Україні була складною: за умовою Брестського договору її окупували німці.

    «Уряд УНР уважав себе незалежним господарем на Україні і не хотів виконувати німецьких бажань… Поміщики, властителі фабрик, копалень, великі торговці не хотіли примиритися з обмеженнями, які принесла для них революція…» (Р. Дашкевич). Разом із німцями вони влаштували переворот і привели до влади гетьмана Павла Скоропадського.

    Нащадок древнього гетьманського роду, російський генерал, великий землевласник зробив чимало корисних справ, але допустився грубої політичної помилки. Під впливом свого оточення він підписав Універсал про входження України до складу Росії на правах федерації, чим призвів до всеукраїнського повстання.

    Першими з Білої Церкви через Фастів на Київ вирушили січові стрільці - цвіт і краса українського війська, найдисциплінованіші вояки України. Їх було досить мало: 474 стрільці і 20 старшин. Їм недоставало людей. На їх поклик, на підмогу прибуло 56 майбутніх вчителів - студентів Коростишівської учительської семінарії. Їм бракувало озброєння, набоїв і коней. Все це (не без примусу) вони отримали від мадяр, які поверталися додому з війни.

    Стрільцям протистояло кілька тисяч добре вишколених російських добровольців князя Святополка-Мірського. В резерві у Святополка були кіннотники і піхота Сердюцької дивізії гетьмана (далі - сердюки - ред.).

    18 листопада 1918 р. рано вранці перший стрілецький поїзд сотника Федора Черника зіткнувся з російськими добровольцями в районі нинішнього полустанку Корчі. Розпочався нерівний бій, в якому за п’ять годин бою загинуло 17 стрільців, сотник Микола Загаєвич і було смертельно поранено Федора Черника. Справу ведення бою взяв на себе сотник Роман Дашкевич. Він вміло маневрував з гарматою, яка стояла на платформі вагона перед паровозом, косив шрапнеллю противника.

    Пополудні надійшла підмога: чотири поїзди - весь стрілецький курінь із чотирма гарматами. З ними були мотовилівські залізничники. Останні під прикриттям стрільців ремонтували пошкоджене залізничне полотно, підтримували зв’язок.

    Незважаючи на меншість, стрільці впевнено витіснили противника з лісу у відкрите поле, розгромили їхні броньовики і резерви, які вислав Святополк-Мірський. Сердюки в бій не встрявали, вони або відступали, або здавались у полон. Добровольці, втративши від 800 до 1000 вбитими, були морально зломлені і більше не вступали у відкритий бій.

    Перемога під Мотовилівкою стала перемогою української державності над федерацією, і про це узнав весь світ.
     

    З матеріалів учасника бою генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича-Корбута та його сина академіка, доктора історичних наук Ярослава Дашкевича.

    Вшанували побратимів

    «...Іще не зима, і вже не осінь: пожовкле листя злетіло з дерев, вкрило ковдрою холодну землю з щирою надією, що вона напровесні знов оживе квітучою зеленню і обдарує своїми щедрими дарами».

    Так думали січові стрільці у листопаді 95 літ тому, коли їхали з Білої Церкви до Фастова і далі до свого безсмертного подвигу в Мотовилівку. Їх було менше п’яти сотень, вони йшли на вірну смерть, вони були впевнені, що переможуть, якщо і загинуть. Повстане вільна Україна, почувши про їхню загибель, скине ненависне їй федеративне ярмо, яке їй накинули без її згоди.

    І сталося диво - стрільці в меншості перемогли більшість. В їхню честь у наших краях поставили меморіальні хрести, дошки, а 18 листопада 2008 р. в селищі Борова було освячено чудовий пам’ятник січовим стрільцям роботи скульптора Михайла Дмитріва.

    Все тоді відбувалось досить пишно, і нині багато людей, тих, хто пам’ятає про цю подію, знову завітали в центр Борової. У декого з учасників цього дійства склалося враження, що ніхто нічого не готував, не писав ніякого сценарію, все відбувалося само собою. Повернулися легендарні січові стрільці і стали на варті біля своєї святині. Святі Отці Юрій і Леонід провели службу Божу на вшанування пам’яті полеглих героїв, які загинули за нас, за нашу Україну. Хор місцевого будинку культури разом з усіма виконав гімн України. Палкі щирі слова говорили господарі селища, гості з Києва, Фастова, Боярки, Великої Мотовилівки. А дзвінкоголосі хористки Борівського будинку культури в перервах між виступами виконували стрілецькі пісні.

    Приємним подарунком для борівчан і великомотовилівців стало озвучення думи, яку склали воїни УНР у 1919 р. - «Думи про Мотовилівку». Її виконав Тарас Компайніченко з Боярки - неперевершений музикознавець, кобзар-бандурист, людина, яку хочеться бачити і слухати кожен день. Він продовжив свій виступ біля символічної стрілецької могили між станціями Мотовилівка і Корчі. Туди разом із ним прийшли майже всі, хто був у Боровій.

    Стрільці, як годиться військовим, весь час стояли на варті, а по закінченні виконали триразовий залп із рушниць на вшанування своїх побратимів.

    На узліссі розпалили багаття, щоб зігрітись, розклали свій нехитрий фуршет та те, чим пригощала селищна Борівська рада. А чого ще щирій українській душі треба? Взаєморозуміння, єдності, бо мати-Україна у всіх нас одна.

    А. МОРОЗ, с. Борова

    Краще не зволікати з лікуванням

    - Пийте ось ці ліки, дві пігулки тричі на день, - говорить усміхнена фармацевт в аптеці, підсовуючи мені, застудженій, противірусний препарат. Скромна упаковка, коштує недорого. Правда, для повного курсу необхідно дві упаковки, а це вже більше.

    Як і всі, я намагаюся скоріше встати на ноги і вийти на роботу. У вихідні дні за рецептом приймаю диво-пігулку, яка повинна знищити вірус в моєму організмі. Разом з цим у великих кількостях п’ю чай з лимоном і малиновим варенням, їм мед і аскорбінову кислоту. До початку робочого тижня мені дійсно стає краще.

    Кожного разу я розмірковую: пігулки спрацювали або організм сам завдяки домашньому режиму впорався із застудою?

    Так, чому ж комусь допомагають противірусні препарати при перших же ознаках застуди, а комусь - ні?

    Щоб зрозуміти, як влаштований вірус грипу і як працює противірусний препарат, спрямований на його знищення, потрібно знати ось що. Вірус використовує клітину організму людини для розмноження і складання нових вірусних частинок, які згодом вийдуть в позаклітинний простір, щоб окупувати інші клітини. Таким чином вірус поширюється в організмі. Дія будь-якого противірусного препарату базується на пошкодженні ланок вірусу. Проте варто зрозуміти, що противірусні препарати володіють вузьким спектром дії. Вони не можуть бути однаково ефективними при всіх вірусних захворюваннях. Так, ремантадин не ефективний відносно грипу H1N1, в той час, як інші типи вірусу грипу А він знищує.

    Противірусні препарати, які направлені на лікування грипу, працюють по-різному. Вони можуть не дати вірусу грипу прикріпитися до клітини, а можуть не дозволити йому розмножуватися вже після того, як вірусу вдалося проникнути в клітину.

    Арбідол знешкоджує віруси грипу А і B, пригнічуючи процес злиття оболонки вірусу з клітиною. Вірус не може окупувати клітину.

    Таміфлю гальмує процес проникнення вірусу в клітину і пригнічує процес вивільнення вже утворених вірусних частинок. Він запобігає розмноженню вірусу грипу H1N1 і його поширення в організмі. Препарат також ефективний відносно інших видів грипу A і B.

    Ремантадин (флумадін, полірем) пригнічує розмноження вірусу грипу на ранній стадії і вихід вірусних часток із клітини. Цей препарат досить часто призначають для лікування середніх і важких форм грипу.

    У будь-якому випадку всі ці препарати - індуктори інтерферону. Саме вони змушують організм виробляти власний інтерферон в набагато більшій кількості, ніж зазвичай. Але вони будуть малоефективні, якщо власний імунітет людини знижений.

    Віруси, що викликають гострі респіраторні інфекції, потрапляють в організм через верхні дихальні шляхи. Але ми хворіємо не кожен раз, коли на нас хтось чхнув. Імунна система здорової людини здатна ефективно протистояти вірусам. При сильному імунітеті хвороби може не виникнути або вона буде протікати в більш легкій формі. Якщо ж імунітет ослаблений, можуть розвиватися важкі бактеріальні ураження бронхів і легенів, загостритися хронічні захворювання.

    Противірусний препарат, його дозування та точні схеми прийому індивідуальні. Їх треба підбирати разом з лікарем. Противірусні з обережністю призначають вагітним і годуючим матерям, а також маленьким дітям.

    Припустимо, вам колись допоміг противірусний препарат, а в цей раз ні. Нічого дивного: вас міг атакувати зовсім інший вірус.

    Має значення те, наскільки рано ви почали приймати ліки. З ядра гинучої клітини, в яку увійшов вірус, вже через 10 хвилин з’являється 100 свіжих. Тому краще не зволікати з лікуванням.

    Деякі люди бояться застосовувати противірусні препарати, мотивуючи це тим, що свій імунітет знизиться. Але він у кожному разі буде пригнічений після хвороби. Сучасні препарати допомагають нам зберігати здоров’я, адже віруси з кожним роком стають все більш агресивними, тому рекомендується захищатися від них за допомогою сучасних противірусних засобів, стверджують спеціалісти.

    Валентина КОЛЯДА

    «Щит організму» теж потребує захисту

    Щитовидну залозу часто називають щитом організму. Про те, як попередити проблеми з цим «щитом», ведемо мову із спеціалістом інформаційно-аналітичної служби Коростенського центру соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи Валерією ТОЛКАЧ.

    - Що ж це за орган - щитовидна залоза?

    - Найважливіша залоза внутрішньої секреції, що впливає практично на всі види обміну речовин. Для нормального утворення гормонів необхідно достатнє надходження в організм йоду. Цей мікроелемент надходить в основному з продуктами рослинного і тваринного походження. Якщо продукти харчування в якій-небудь місцевості бідні на йод, то у відповідь на недостатнє його надходження в організмі відбувається компенсаторне збільшення щитовидної залози, яке при тривалому дефіциті йоду в організмі закріплюється і часто стає незворотним. Отже, розвиток зоба - реакція щитовидної залози на «нестача сировини». Щитовидна залоза починає працювати в «аварійному режимі», для забезпечення вироблення достатньої кількості тиреоїдних гормонів вона навіть збільшується в розмірах, а це відразу помітно, так як розташована вона на шиї спереду, і при великому її збільшенні є схожість з набитим запасливим птахом зобом. Неповноцінність функції щитовидної залози може серйозно позначитися на численних функціях усього організму - розвивається гіпотиреоз. Фахівці визнають - дається взнаки Чорнобильська катастрофа. Радіоактивні ізотопи йоду склали 30% від усіх виділених радіонуклідів. Щитовидна залоза поглинає 30-35% йоду, який надходить в організм (а у вагітних та дітей - ще більше). Від Чорнобиля найбільше постраждали регіони з йододефіцитною нестачею. От і маємо результат. Внаслідок катастрофи зросла кількість аутоімунних тиреоїдитів, вузлових форм зоба та злоякісних пухлин. Кількість оперованих дітей з приводу новоутворень щитовидної залози зросла у 10 разів.

    - Скільки ж йоду потрібно людині?

    - Добова потреба йоду для дорослої людини - 200 мікрограмів. Щоб забезпечити свій організм достатньою кількістю цього елемента, фахівці радять налягати на продукти з високим вмістом йоду, скажімо, морську капусту. Якби ми жили в Древньому Китаї в царювання імператора Кан-сі (XIII століття), то зневага до морської капусти могло бути розцінене майже як державний злочин. Є дані про існування указу імператора, що зобов’язує китайських громадян щодня вживати морську капусту в якості дієтичної страви. З метою постачання населення морською капустою була організована доставка її за державний рахунок у найвіддаленіші місця країни…

    Варто вживати рибу (тріску, палтус), креветки та краби, хурму, болгарський перець, фейхоа, грецькі горіхи, чорноплідну горобину. Яблука їжте з зернятками. Рибу варіть, а не смажте. А от соя, арахіс, ріпа, гірчиця, брюссельська і цвітна капуста щитовидці «не смакують», бо містять струмогенні речовини, що сприяють виникненню ендемічного зоба (перешкоджають засвоєнню йоду, що надходить в організм з їжею). Щоб знизити вміст цих речовин на 30%, фахівці рекомендують піддавати ці овочі термічній обробці, а у страви додавати йодовану або морську сіль. Але пам’ятайте: таку сіль можна зберігати лише протягом трьох місяців і присолювати нею їжу можна тільки у кінці приготування, бо при високих температурах йод руйнується. Лікуйте шлунково-кишкові захворювання: у хворих на гастрити, коліти та дуоденіти йод погано засвоюється.

    - Ми ведемо мову про профілактику цієї недуги. А якщо вона вже вразила організм?

    - До лікаря-фахівця потрібно звертатися обов’язково. Адже надлишок йоду в організмі теж веде до захворювання. Не займайтеся самолікуванням. Якщо помітили, що щитовидка збільшилася у розмірах, стало важко ковтати, не поспішайте бігти в аптеку по антиструмін чи йодомарин. Перед тим, як приймати будь-які препарати, проконсультуйтеся з лікарем, щоб потім не довелося лікувати ятрогенний гіпертиреоз (передозування тироксином). Якщо проживаєте в ендемічному районі, раз на рік робіть УЗД щитовидки.

    Оксана КЛИМЧУК

    Для чого сестрі милосердя проблеми пацієнтів?!

    ЗАМІСТЬ ЕПІГРАФА
    «І діагноз був не вірний,
    І рецепт не точний:
    Терапевт кінчив вечірній,
    Фармацевт - заочний.
    Ну а як до послуг від тих
    двох?
    Гаманця готуйте: для них
    хворий - лох!»

    В. Шинкарук,
    м. Житомир

    Спочатку був лист. Від пенсіонерки із Бахмача. Факт підтвердився, але з ряду причин на сторінку газети не потрапив. Заглиблюватися у цю тему інтерес пропав, та через місяць розповідають про подібний випадок. А там ще і ще… Як сказав би гуморист, тенденція, одначе.

    Читачка з Бахмача, назвемо її Н., написала, як вона намагалася полікувати колінний суглоб у залізничній відділковій лікарні на ст. Конотоп. Мала, здається, усе: направлення із поліклініки, страховий поліс і трохи грошей. Але того ж дня повернулася додому, бо лікар М., швидко оглянувши літню жінку, заявив, що ні місць, ні ліків у лікарні немає. Та виписав рецепт на пристойну для пенсіонерки суму. Щось вона із того переліку придбала, застосувала за рецептом, і, знаєте, допомогло - картоплю на городі викопала самотужки.

    У Софійки, трирічної симпатюлечки й розумниці, висока температура піднялася наприкінці дня. «Мамо, вушко болить», - плакала дитина. Батьки і бабуся за неї - та в дитячу поліклініку відділкової лікарні. Але на порозі кабінету від слів лікарки заніміли. «Я вже не приймаю, - сказала вона. - Приходьте завтра». Просили, умовляли - тільки безрезультатно. Завтра - і все. «Та ви ж лікар! - вихопилося в молодого батька. - Клятву Гіппократа давали!»

    До речі, анекдот у тему.

    - Лікарю, та ви ж в університеті клятву Гіппократа приймали! - говорить обурений пацієнт.

    - В університеті я багато чого приймав…

    Справді, є наївні люди, які вважають, що випускники медичних вишів клянуться не залишити хворого в біді і надати медичну допомогу, тобто дотримуються заповітів від грека-ескулапа. Тільки це, даруйте, міф. У найпоширенішому тексті так званої клятви Гіппократа лікар зобов’язується не зашкодити, не давати на прохання пацієнта смертного засобу, жінкам - не застосовувати абортивного песарію (інструмент - ред.), не робити розтину хворого «із явними ознаками кам’яної хвороби», а перебуваючи в його домі, бути «далеким від розпусних намірів і спокус, особливо - від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами». Оце і все, власне, що стосується лікування. А ось у Клятві лікаря, яку в Україні складають з 1992 р., подібні слова є: «…Надавати медичну допомогу всім, хто її потребує». Просто і зрозуміло. Але…

    Пенсіонерка з Конотопа Р. мала страховий поліс, тож розраховувала, що його вистачить на весь курс лікування. Але вже через чотири дні їй назвали суму утричі вищу. І делікатно натякнули: або сплачувати, або виписуватися. А вона - вдова, тільки-но поховала сина, а другий - хворий.

    Н., теж залізничниці-пенсіонерці, новітні тенденції у медичних закладах були відомі, тож із першого дня стала уважно спостерігати за маніпуляціями персоналу. «Прийшла молоденька така сестричка, - розповідала, - поставила мені крапельницю. Бачу, що не так, що розчин по руці тече. Кажу їй, а сестрі милосердя - як об стіну горохом. Забігла через сорок хвилин, витерла рушником і повісила той рушник сушитися на батарею. І все. Хоча б вибачилася. І ліки дивно колють. Прийде людина зі своєю ампулкою, за ціною недешевою, звісна річ, так у шприц набирають не на очах, а десь у себе. А коли на очах, то стараються не весь розчин вибрати…»

    Скажете, в неї упереджене ставлення?! Можливо. Та з’явилося воно не на голому місці. Запитаєте, чому так відбувається? Відповідь треба шукати, на моє переконання, в реаліях початку дев’яностих. Суспільство тоді повернулося до медицини своєю нижньою пишною частиною - як до освіти, до науки і всього, що вимагає фінансування - й одержало… Відразу ж спрацював принцип самовиживання. Звідси ростуть ноги і теперішніх благодійних внесків, і «відкатів» (хіба не чули?) лікарям від хазяїв аптек, і торгівля довідками та лікарняними, заохочення середньому медичному персоналу за ін’єкцію, за вчасно принесене судно тяжкохворому і просто подарунки. Бо як не подякувати, приміром, хірургові, який врятував життя і буквально витягнув із того світу? Одних слів тут замало. Адже лікар, як говорив гуморист, квітів і цукерок не п’є.

    Тепер ліричний відступ заради пошуку істини. У 90-і медикові було не до клятви якогось там Гіппократа - зароблених й одержаних у лікарні грошей не вистачало на хліб. Це, до речі, помітив відомий російський офтальмолог Святослав Федоров (1927 - 2000 рр.). У своєму останньому інтерв’ю він сказав: «Я хороший врач, потому что свободный, и у меня 480 свободных врачей. «Клятва Гиппократа» - это все фикция. А на самом деле есть реальная жизнь - кушать нужно каждый день, квартиру иметь, одеваться. Думают, что мы какие-то ангелы летающие. Ангел, получающий зарплату в 350 рублей? И таких врачей сегодня в России полтора миллиона. Полтора миллиона бедняков с высшим образованием, интеллектуальных рабов. Требовать, чтобы медицина хорошо работала в этих условиях - абсурд!»

    Поступ медицини по ринковій стежці помітили й гумористи. Ось лікар заходить до палати та говорить пацієнтові:

    - У мене для вас погана новина…

    - Що? Я помру?

    - Ні, ми вас будемо лікувати.

    Лікування тепер справді дороге. Лишень не варто усю вину перекладати на лікарів, на медсестер чи санітарок. Є ще така галузь, як фармакологія. Україна мала найпотужнішу в Радянському Союзі базу для виробництва ліків та медпрепаратів. Вона не втрачена - вона швидко перейшла до рук «ефективних власників». Бо це досить прибуткова справа. За обсягами прибутків її ставлять на третє місце після наркоторгівлі і торгівлі зброєю.

    Також немало ліків в Україну імпортується. Були б тільки гроші. А грошей - як завжди... За даними Українського державного фармакологічного центру, 40% пацієнтів просять лікарів замінити виписані ліки більш дешевшими аналогами, хоч усвідомлюють наслідки такої заміни.

    До речі, щодо «ефективних власників» у фармацевтиці я не маю нічого «проти». Тільки «за». Але пам’ятаю попередження бородатого Маркса, що немає такого злочину, на який би не пішов пересічний буржуй заради трьохсотвідсоткового прибутку.

    Наша нинішня медицина нагадує паровоз, який летить під гору. Його можна зупинити, та краще не ризикувати. Застосую метафору: бо локомотив раритетний - колеса, дишла і котел вже вичерпали свій ресурс, вугілля в тендері - обмаль, вода - хоч би дотягнути до станції. Тому дивними видаються прочитані зовсім недавно рядки про медичний колектив, який плідно завершив рік, про лікарню, яка поставила на десять клізм більше, тому у майбутнє дивиться з оптимізмом. Якби ж все було так просто. Основне випробування для лікарів і їх пацієнтів ще попереду. Не варто приховувати істинний стан речей. Бо це - як помилка в діагнозі.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Те, що кореспондентові довірилась не одна особа, яка обслуговується у залізничній поліклініці ст. Бахмач, говорить про вже задавнене соціальне явище. Слізливі історії, мовляв, лікарі, медсестри, санітарки вимагають… - на кожному кроці у тих, хто хворіє. Пригадалося, що вимагати вміють не лише у пересічній лікарні, приміром, мого рідного впродовж уже 50 з великим гаком району Києва.

    Змусити давати хабаря, дорогі мої, може представник будь-якої професії, в абсолютно будь-якій ситуації. Але дорікання на лікарів викликані насамперед гостротою ситуації, в якій перебуває пацієнт. Коли вам неправильно дають здачу в магазині або доводиться стояти у довжелезній черзі в податковій, у конторі з розподілу природного газу і т.д, як себе почуваєте? Мабуть, і не сигналізуєте навіть господарю сусіднього гастроному, керівникові держоргану: «Всі продавці (або податківці, список продовжуйте самотужки) підступні люди». Мовчимо, терпимо, тому що ситуація не настільки критична. А хворий терпіти не може, його дорогоцінне здоров’я повинне бути відновлене, адже іноді хвилина зберігає життя. Ось коли на цьому й грають деякі ескулапи, які про Гіппократа вже давно забули. І клятва лікаря їм також не закон.

    Якось у довірливій розмові один із пацієнтів, який також, як і я, чекав своєї черги на прийом до людини у білому халаті у районній лікарні, видав: «В наш час у цій країні потрібно мати трьох друзів - лікаря, міліціонера й адвоката». Такі, на жаль, реалії.

    І НАОСТАНОК. Нещодавно на очах багатьох пасажирів у київському метро між Вокзальною та Університетом кишеньковий злодій нахабно вийняв гаманець із сумки юної дівчини. Поки навколишній люд з’ясовував, чому дівча ревма реве, а автор цих рядків визвірився на «представительного мужчину», поїзд зупинився на пероні. А той щипач накивав п’ятами. І жодного міліціянта на станції метро… Наші дії? У пасажирів знайшлася пігулка «для нервів» тієї скривдженої дівчини. Зібрали сякий-такий дріб’язок, щоб змогла доїхати до студентського гуртожитка. Це я до того, що, виявляється, можемо обходитися без лікарів. Якщо на все інше уваги не звертаємо?

    Чи відчули смислову паралель у цій репліці, чи ні? Час покаже. А якщо серйозно, настав час бахмачанам звертатися із скаргами до головного лікаря залізничної поліклініки. Чи не так?! А інакше справу не зрушити з місця, якщо слово пацієнта до сестри милосердя, як горохом по стіні. Тенденція, одначе.

    Микола ПАЦАК, Віктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05