РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 3 (17 січня 2014)
  • Випуск №3 17 січня 2014
    Зміст
    1. Миллионы машиниста Вячеслава Заставного (Анатолий ПОСМИТЮХА, инженер; Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО)
    2. Відкритий діалог з молоддю (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентина СЕМИЧАСНОГО)
    3. Черговий крок назустріч читачам зробила СТОЛИЧНА МАГІСТРАЛЬ (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    4. Від щирого серця
    5. Інженерний підхід, або «Оксамит» під прискіпливим поглядом (Іван СОТНИКОВ, Оксана КЛИМЧУК)
    6. Як біду свою, сприймає хворих біль (Віолетта ЧУМЕЛЬ, ст. Коростень)
    7. Із впевненістю у майбутнє (Олександр КРАВЧУК, головний лікар Державного закладу «Відділкова лікарня ст. Козятин Південно-Західної залізниці»)
    8. Бережуть дбайливо, примножують сумлінно
    9. Колія Тагільцева: Барнаул - Новоград-Волинський
    10. Японський політ «українського соловейка»
    11. Основатель города из рода Поповых (Подготовила Елена ХАРЧЕНКО)
    12. Як Маланка з Іванковичів дала лиха закаблукам (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    13. Вибір існує завжди (Редколегія)
    14. Обійшлося без «валідолу» (Сергій ГУК, Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    15. Пісенні мережива Тамари й Аліни Васильєвих (Оксана КЛИМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)

    Миллионы машиниста Вячеслава Заставного

    О машинистах сказано много. И в то же время недостаточно. Без сомнения, эта должность на железной дороге одна из главных и престижных. В сфере работы машиниста вертится весь перевозочный процесс. Они - это основа железной дороги, её стержень, и если этот стержень крепкий - транспорт работает стабильно и безопасно. Но труд машиниста всегда сложен: необходим высокий уровень знаний, а в пути следования требуется всегда быть ответственным, внимательным, сосредоточенным и готовым к преодолению внештатных ситуаций.

    Вместе с тем, о машинистах работники других профессий знают немного. Сегодня редакция начинает печатать цикл материалов о машинистах и машинистах-инструкторах.


    Знакомьтесь: Вячеслав ЗАСТАВНЫЙ - машинист первого класса локомотивного депо Киев-Пассажирский. Возраст - 54 года, стаж работы в должности машиниста составляет более 26 лет.

    ЛЕСТНИЦА В КАБИНУ ЭЛЕКТРОВОЗА, ИЛИ ПУТЬ К МЕЧТЕ

    Еще с детства Вячеслава тянуло на железную дорогу. До 10 лет жил в Житомирской области, вдали от железной дороги, но твердо решил стать машинистом. Когда бывал на станциях, то с радостью провожал проносившиеся мимо поезда, всегда завидовал машинистам. Еще бы, это же властелины пространства и времени. Вполне понятно, почему и себя представлял на их месте. Далее - переезд семьи Заставных в г. Киев. Вячеслав стал посещать детскую железную дорогу, где его мечты начали воплощаться в реальность.

    Поэтому после окончания восьмилетки, без сомнений, подал документы в Киевское железнодорожное училище. Специальность в то время весьма популярная среди его ровесников. Стать помощником машиниста электровоза ему суждено после успешного окончания альма-матер многих железнодорожников - в 1977 г. Дальше все пошло по намеченному плану: вначале - работа слесарем, потом - помощником машиниста в депо Киев-Пассажирский.

    Затем - повестка в военкомат. В те годы призыв в армию - почетная обязанность, которую Вячеслав выполнил с честью, чтобы снова вернуться в депо. Его сразу заметили благодаря старательности, дисциплинированности и технической грамотности. Лишь только успел наездить минимально необходимый стаж в качестве помощника, как его, одного из лучших в депо, направили в Киевскую школу машинистов (сейчас - Центр профессионального развития) для обучения секретам профессии машиниста. После чего снова началась неспокойная, но интересная работа в депо в должности помощника машиниста.

    Далее в его жизни начинается еще одна знаменательная веха. В 1985 г. Вячеслава, тогда уже 25-летнего парня, назначают на должность машиниста электровоза. Высокая ответственность пассажирского машиниста не пугает В. Заставного - ведь у него за спиной уже был опыт учебы на детской железной дороге, поездной работы, армейская закалка и неутолимое стремление к самостоятельному вождению поездов. Что может в жизни дать большее удовлетворение от профессии, которая пришлась по душе, как чувство гордости за управление доверенной тебе мощной машиной.

    БЛАГОДАТНАЯ ПОЧВА ДЛЯ ТВОРЧЕСТВА

    Будоражащая молодое сердце романтика стальных дорог, непреодолимое чувство того, что ты - среди машинистов, людей престижной профессии. Ведь именно тебе доверяют свою жизнь и безопасность сотни пассажиров. А как важно услышать родной рабочий гул локомотива, видеть, как он, словно усмиренная лошадь наезднику, повинуется машинисту, и поезд устремляется вперед. Как приятно машинисту порой почувствовать важность своей профессии. Особенно, когда поезд, благодаря твоим профессиональным умению и усилиям, прибывает на конечный пункт строго по графику. Непередаваемое чувство исполненного служебного долга. А там встречающие вместе с пассажирами кивают головой машинисту - в знак благодарности локомотивной бригаде за успешное завершение поездки. Тут, похоже, содержится благодатная почва для творчества литераторов. После таких, даже чуть улавливаемых проявлений благодарности от пассажиров на душе становится легко. И понятно, что после этого - намного легче переносить все тяготы этой неспокойной профессии. А это - ночи напролет за пультом управления локомотива, неприспособленные для длительных поездок и погодных условий кабины машинистов, нарушения в жизненном режиме. Нужно ли говорить о нерациональном питании, недостатке времени для личной жизни, об определенных неудобствах для семьи и других издержках профессии?!

    Кстати, о семье. Когда в жизни Вячеслава появилась любимая женщина, а чуть позже и дети, стал вопрос о своем жилье. Ведь жизнь в маленькой коммуналке не обеспечивала нормальных условий для отдыха семьи. Семьи машиниста.

    Обзавестись недвижимостью помог случай. В 1990 г. тогдашним начальником депо был предложен вариант: заработать и построить квартиру своими руками. Согласился. Пришлось Вячеславу временно оставить свою любимую работу - пошел на стройку, стал штукатуром. В течение трех лет - нелегкая работа на новостройке. Но наступил и счастливый день. Это когда, наконец-то, он получил ордер на квартиру и семья переехала туда. Сбылось одно из самых важных условий безопасной работы - возможность полноценно отдохнуть перед поездкой и после рейса - в трехкомнатной квартире нашлось место и для Вячеслава Евгениевича, и для супруги, и для двоих детей.

    ИСПЫТАНИЯ СУДЬБОЙ

    Известно, что машинист - это последнее лицо, которое может исправить ошибку другого железнодорожника или предотвратить случай с тяжелыми последствиями. Вячеславу Заставному «везло» на такие события. Особенно в начале его профессионального пути в качестве машиниста.

    Вот только отдельные из них. В 1986 г. при следовании с поездом Москва - Одесса по ст. Калиновка на локомотивном светофоре появился белый огонь. Машиниста В. Заставного это насторожило. При этом он успел заметить, что при осаживании состава по соседнему пути последний вагон оказался в тупиковой призме. Из-за наезда на нее вагон сошел с рельсов и упал на главный путь, оказавшись на пути скорого пассажирского поезда. Своевременное применение машинистом экстренного торможения помогло предотвратить наезд на вагон. Поезд остановился буквально в 20 м от упавшего вагона. Если бы при скорости следования (около 80 км/ч) у машиниста было хотя бы секундное промедление в процессе применения всех мер к остановке - крушения скорого поезда избежать не удалось бы.

    Внимание и сосредоточенность при ведении пассажирских поездов еще не раз помогала Вячеславу Евгениевичу предотвращать крушения поездов: при следовании с поездом №35 по станции Плиски еще издали он заметил во встречном грузовом поезде обилие цементной пыли, а при проследовании вдоль состава внимательный машинист увидел сход вагонов. Далее немедленно вызвал машиниста встречного, который тут же остановил поезд. Как потом стало известно, последний обнаружил в своем поезде сход четырех вагонов. Выяснилось, что сход произошел из-за падения двери полувагона на путь.

    Следуя ночью с поездом Киев - Херсон по станции Ракитное, В. Заставный также увидел, уже на своем пути, боковую дверь крытого вагона. Он тут же немедленно применил экстренное торможение поезда. Из-за движения поезда с большой скоростью предотвратить наезд на дверь не удалось, но за счет пребывания поезда в тормозном режиме схода вагонов и локомотива не произошло. Правда, потом локомотивной бригаде, вместе с проводниками и пассажирами поезда, который вел Вячеслав Евгениевич, с трудом пришлось доставать эту тяжелую покореженную дверь из-под вагонов. Обошлось...

    А еще происходили неоднократные случаи, когда, благодаря своевременно принятым машинистом В. Заставным мерам к остановке пассажирских поездов, были предотвращены наезды на автотранспорт, людей, находящихся на путях, и на разорванный стык рельса. Были другие нештатные ситуации. Всего-то и не перечислишь…

    За случай предотвращения крушения по станции Калиновка машинист В. Заставный был награжден именными часами от министра МПС СССР. Оценили профессионализм и на Юго-Западной дороге: ему досрочно присвоили 3-й класс квалификации. Через несколько лет он успешно сдает испытания на 2-й, а затем и 1-й класс квалификации машиниста. Своим образцовым трудом и хорошими теоретическими знаниями Вячеслав Евгениевич подтверждает высокий уровень машиниста-профессионала.

    СКОРЫЕ ПОЕЗДА И ДЛИННЫЕ ПЕРЕГОНЫ

    Когда в 2002 г. по инициативе тогда Министра транспорта Украины Георгия Кирпы на железных дорогах Украины шла подготовка к внедрению курсирования ускоренных дневных пассажирских поездов на направлениях Киев - Харьков и Киев - Днепропетровск, для оценки готовности инфраструктуры и закладки графика вначале были проведены опытные поездки. Как одного из лучших машинистов к испытаниям, а в дальнейшем и к вождению этих поездов, подключили Вячеслава Заставного. С такими ответственными поездами, имеющими жесткие времена хода, по проследованию которых сверяли часы, он успешно проработал более 10 лет. На смену этим экспрессам пришли корейские электропоезда.

    В этот же период судьба приготовила для машиниста В. Заставного еще одни испытания. На выносливость и так необходимую зрелость во время вождения пассажирских составов по длинным перегонам. На языке железнодорожных терминов - это работа на удлиненных участках обслуживания. Вначале Вячеслав Заставный, одним из первых, осваивает двойные плечи оборота до станций Хмельницкий, Шепетовка, Ворожба, Хутор Михайловский, Ромодан, а затем - такие удлиненные направления, как: Киев - Полтава, Киев - Пятихатки, Киев - Брянск - Сухиничи (Российская Федерация). Расстояния между этими станциями достигает 400 - 500 км. Даже в качестве пассажира проехать такой путь в вагоне непросто. Ведь устанешь не на шутку. А тут надо на локомотиве машинисту на протяжении 6 - 8 часов непрерывной работы в движении быть постоянно собранным и вести поезд с повышенным вниманием, со знанием всех технических и технологических особенностей этих участков и станций. Ведь не просто освоить знания о более 2 тыс. км профиля пути на означенных направлениях, где расположены около 200 станций. У В. Заставного это успешно получается. А для вождения поездов по этим полигонам им также освоен новый электровоз серии ДС3.

    Не для красного словца скажу: такие машинисты, как В. Заставный, находятся в когорте успешных. Золотое звено или как еще называют таких опытных машинистов - команда быстрого реагирования депо Киев-Пассажирский. Ведь при любых испытаниях и при возникновении эксплуатационных проблем специалисты этого подразделения столичной магистрали всегда выручали отрасль. Назовем и удачные испытания новых вагонов и локомотивов, освоение вождения скорых, международных и ускоренных поездов, внедрение в эксплуатацию новых участков обслуживания, подготовка молодой когорты помощников и машинистов.

    МАШИНИСТ-НАСТАВНИК

    На мой вопрос к Вячеславу Евгениевичу, сколько же машинистов он подготовил из числа работающих с ним помощников, мой собеседник не смог точно ответить. Сказал: «Много!». За этим коротким ответом машиниста стоит огромный повседневный труд по привитию своим помощникам, через личный пример, высокого уровня профессионализма, ответственности и глубоких практических знаний специфики работы машиниста. Как показывает практика подготовки машинистов, наибольшую профессиональную науку они постигают именно тогда, когда работают в бригаде вместе с истинными наставниками-машинистами. А такими могут быть не все. Есть немало опытных коллег В. Заставного, которые не умеют или не хотят «возиться» с молодежью. В процессе совместной работы машинист-наставник не только требует от своего помощника качественного выполнения непосредственных обязанностей, но и повсеместно учит его прогрессивным методам приемки и эксплуатации локомотивов. А еще прививает знания об особенностях участков и станций обслуживания. Соблюдение требований из нормативных документов с целью гарантирования безопасного и рационального ведения поездов в различных поездных обстоятельствах - составляющая безаварийной работы. Пример профессионализма таких, как Вячеслав Заставный, - подтверждение высокого класса в процессе его работы.

    Именно к таким настоящим наставникам относится и В. Заставный - как утверждают многие его помощники, уже сами ставшие классными машинистами, машинисты-инструкторы, руководители депо и отраслевой службы локомотивного хозяйства. Автору этих строк согласно со служебными обязанностями не раз выпадали случаи ехать в кабине электровоза с нашим героем. В рейсе он и его помощник всегда остаются собранными, наблюдается естественное и образцовое ведение служебного регламента переговоров и полное взаимопонимание. А в пути все внимание бригады направлено на то, что находится впереди поезда. Тут уж без постоянного анализа поездной обстановки и работы локомотива не обойтись. Четкий контроль за соблюдением графика движения поезда обеспечен. И так на протяжении многих часов при следовании поезда на большом участке обслуживания. Стабильная и профессиональная работа всегда вызывает уважение.

    Машинист Вячеслав Заставный, как всегда, востребован. Вот и недавно произошло очередное закрепление за машинистом-наставником В. Заставным: в ноябре завершил практическую подготовку его помощник Олег СТРЕЛЬЧЕНКО, а уже в декабре в бригаду назначен новый помощник машиниста - Константин САВИЦКИЙ для его подготовки на должность машиниста.

    Мы посчитали, что за 35-летний период поездной работы машинист В. Заставный выполнил более чем четырехмиллионный безаварийный пробег на локомотивах. Это расстояние можно приравнять к 100 объездам вокруг планеты Земля по экватору. За это время он принял участие в перевозке более чем пяти млн. пассажиров; сотни поездов, при их опоздании, ввел в график.

    Вячеслав Евгениевич нашел свое призвание, мечта стать машинистом сбылась; есть чем гордиться в жизни, получать радость от работы и семьи, иметь стабильное состояние внутренней удовлетворенности.

    Анатолий ПОСМИТЮХА, инженер; Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО

    Відкритий діалог з молоддю

    Всеукраїнський зліт молодих спеціалістів, який за ініціативи Укрзалізниці відбувся наприкінці грудня 2013 р. у Харкові, впевнив молодих залізничників у позитивному вирішенні проблем галузі. Вперше разом зібралися молоді фахівці, які закінчили залізничні вузи три роки тому.


    Під час роботи одного з круглих столів форуму молодих спеціалістів.

    Протягом двох днів делегати, а це по 30 чоловік від шести залізниць, обговорювали наболілі питання професійного життя, а в окремих дискусіях їх проблеми знаходили підтримку з боку керівництва щодо можливості їх вирішення.

    На початку форуму перед його учасниками виступив начальник головного управління кадрової та соціальної політики Укрзалізниці Михайло ГОЛОВАЦЬКИЙ. Він, зокрема, зачитав привітання від генерального директора Укрзалізниці Сергія БОЛОБОЛІНА. Було наголошено, що на часі - обговорення питання про необхідність нового підходу до підготовки молодих спеціалістів з урахуванням вимог сучасності. Наразі у галузі працює майже 330 тис. осіб, середній вік яких - 40 років. Молодь (до 35 років) становить майже 30% - 110 тис. осіб, з яких 60 тис. - з вищою освітою. Тому питання навчання й працевлаштування молоді для галузі є пріоритетними. Сьогодні підготовка фахівців у залізничній галузі відбувається за трьома напрямками: цільовики, на основі двосторонніх договорів і третій - доукомплектування необхідної кількості фахівців із числа студентів, які навчаються в рамках державного замовлення.

    Своєчасність цього заходу можна оцінити ще й тим, що у відкритому діалозі брали участь начальники профільних головних управлінь Укрзалізниці. А саме: кадрової та соціальної політики - Михайло Головацький, автоматики, телемеханіки та зв’язку - Володимир Басов, колійного господарства - Євген Юрковський, електрифікації та електропостачання - Віталій Максимчук, локомотивного господарства - Юрій Білоус, перевезень - Віталій Алейник і вагонного господарства - Олександр Кутішенко. Долучились до роботи форуму і виконуючий обов’язки ректора Української державної академії залізничного транспорту Віктор Астахов та проректор Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту Віктор Рибкін. Зокрема, керівники вищих навчальних закладів залізничного транспорту звертали увагу на проблеми виробничої адаптації та пошуку талановитих молодих спеціалістів.

    На зустрічі, окрім іншого, було визначено напрямки щодо продовження програми Укрзалізниці з відбору студентів вищих навчальних закладів для майбутнього працевлаштування в обсягах держзамовлення, а також підготовки молодих фахівців, які навчались за участю підприємств залізничного транспорту на умовах двосторонніх угод. Саме такий метод у сфері пошуку кадрів є найбільш перспективним. Адже вже на третьому курсі залізничники відбирають кращих по успішності майбутніх фахівців. Після проходження виробничої практики й багаторівневих тестувань із ними укладають договори, згідно з якими ці студенти впродовж п’ятого курсу одержують додаткову стипендію й проходять посилений додатковими лекціями теоретичний курс.

    За такою програмою на Південно-Західній залізниці з минулого року працює десять чоловік. Майже всі вони були делегатами означеного зльоту. До того ж цікавими були виступи молодих спеціалістів. Серед них запам’яталася промова чергового по станції Пенізевичі Олександра ЛИТВИНА. Він один з тих, хто навчався за цільовим направленням. За словами Олександра, впровадження такої форми допомагає позбутися безлічі проблем. Головне - те, що знаєш ще зі студентської лави, де і ким ти працюватимеш після отримання диплома. І якби не ця форма навчання, то йому, певною мірою, було б непросто стати залізничником. До речі, О. Литвин - із родини залізничників, і всі його прагнення були націлені на здобуття цієї професії. Тому ще до закінчення вишу він бував на станції і не тільки під час практики, а й у вільний час, вивчав технічні тонкощі, знайомився з колективом. Адже знав стовідсотково, що це його майбутнє місце роботи.

    Ще одним важливим етапом під час проведення зльоту була участь молодих спеціалістів у роботі «круглих столів». Молоді залізничники відверто ставили гострі запитання керівникам галузі. Кілька годин тривала непроста, з палкими дискусіями та обговореннями, робота в секціях.

    Враженнями поділився інженер-технолог локомотивного депо Дарниця Артем СІНЧА: «Не завжди зустрінеш начальників главків, які з тобою можуть говорити відкрито та конкретно, повністю заглиблюючись у проблему. Мені ж нинішня дискусія дуже сподобалася. Враження просто фантастичні! А ті питання, які ми ставили, зокрема, керівнику головного управління локомотивного господарства Укрзалізниці Юрію Білоусу, можливо, не зовсім прості, однак для нас, молодих інженерів, вони дуже серйозні. Зокрема, обговорювали проблеми забезпечення житлом, підвищення кваліфікації та заробітної плати для слюсарів, виробничі питання, що стосуються інженерної групи. З багатьох ми дійшли згоди. І від імені секції локомотивників висловлюю вдячність керівництву Укрзалізниці за організацію та проведення такого форуму та сподіваюсь, що такі зльоти будуть проводитися щорічно».

    Аналізуючи ситуацію з підготовки кадрів для залізниці, молоді спеціалісти звернулись із пропозиціями до керівництва. Крім виробничих питань, а саме: якісне обслуговування клієнтів на станції, для чого потрібно зменшити кількість документів, які регламентують їх діяльність, не залишились поза увагою питання щодо заробітної плати та вирішення житлових проблем. Залізничникам, тим, які працюють на віддалених станціях, потрібно винаймати житло. Тож вони запропонували, аби підприємство компенсувало ці витрати.

    Підсумовуючи роботу Всеукраїнського зльоту молодих спеціалістів, начальник головного управління кадрової та соціальної політики Укрзалізниці Михайло Головацький, зокрема, наголосив: нині склалася така ситуація, що в залізничних вузах лише на бюджеті вчиться в тричі більше студентів від реальної потреби магістралей. На його думку, одне з головних завдань - вибрати найбільш успішних і перспективних молодих людей та забезпечити їм стабільне майбутнє. Для цього відділи кадрів відпрацьовують всілякі методики із тестування й інші механізми контролю. Адже будь-яке впровадження високих технологій, до чого зараз прагне галузь, обумовлює підвищення продуктивності праці. Але при цьому щоразу відбувається оптимізація чисельності робітників. Наприклад, коли в 2009 р. брали з навчальних закладів 1 тисячу 96 випускників, то в 2011 р. ця цифра скоротилася до 893 чоловік.

    Загалом керівники Укрзалізниці висловили впевненість, що будь-які проблеми, які стосуються молодих спеціалістів, будуть вирішеними. Крім того, пропозиції, висловлені молоддю, будуть ретельно розглянуті і, в разі необхідності, втілені в життя.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентина СЕМИЧАСНОГО

    Черговий крок назустріч читачам зробила СТОЛИЧНА МАГІСТРАЛЬ

    Напередодні новорічних свят конференц-зала Центрального залізничного вокзалу столиці України зібрала чималу журналістську аудиторію. Привід - знайомство із черговою культурною акцією, яку підтримує Південно-Західна залізниця.

    Під час зустрічі із представниками ЗМІ директор, радник Посольства Республіки Польща в Україні Ярослав ГОДУН зазначив: «Акція «Книжкові мандри» розпочинається в експресах, що з’єднують Київ та Варшаву. Ініціатива Польського інституту в Києві надає можливість пасажирам протягом місяця читати в дорозі твори українських письменників. А саме: Тетяни МАЛЯРЧУК, Наталки СНЯДАНКО, Сергія ЖАДАНА, Тараса ПРОХАСЬКА. Усі четверо - лауреати Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського, яку один раз на два роки вручає Польський Інститут у Києві».

    Як згодом пересвідчилися на власні очі кореспонденти газети залізничників, книги із творами розміщено у кожному купе. Інтрига від видавця (харківське видавництво «Фоліо») - надання цікавого чтива для користування безкоштовно. Додатковою родзинкою проекту мають стати твори польських авторів у перекладі українською, а також «польський» номер часопису «Критика», присвячений новим соціальним та культурно-мистецьким проектам у Польщі. «Література, театр, кіно, історія, нові громадянські рухи, становище інтелігенції, філософія. Що культура може полякам сказати про них сьогоднішніх, що відійшло в минуле, а чого ми ще не знаємо?» - ось так пропагує це видання у соціальних мережах його редколегія. Голова журі премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського-20131 Ярослав Годун висловив щиру подяку заступникові начальника Південно-Західної залізниці Сергію ГОРІЛЕЮ за підтримку творчої ініціативи від польських дипломатів та культурологів.

    «Південно-Західна залізниця завжди з радістю підтримує подібні ініціативи, адже це не тільки приємний сюрприз для пасажирів, а й допомога розвитку вітчизняної літератури, - сказав заступник начальника Південно-Західної залізниці Сергій Горілей.

    - У пасажирських поїздах формування столичної магістралі вже проводилися літературні читання. Отже просвітницький досвід поширюється завдяки співпраці майстрів художнього слова і залізничників. Зробити подібні заходи доброю традицією - найближча перспектива. Атмосфера подорожі сталевими коліями, особливо у міжнародному сполученні, коли їхати потрібно протягом 11 годин, сприяє проведенню цікавого дозвілля, як кажуть, на колесах.

    - Тож ми сподіваємося, що такий сервіс припаде до душі нашим пасажирам. Південно-Західна магістраль зі свого боку докладе всіх зусиль, аби така чудова акція пройшла вдало та сприяла укріпленню міжнародної співпраці між Україною та Польщею», - зауважив С. Горілей.

    «Активними помічниками в пізнанні необмеженого світу духовних цінностей, розвитку художніх і творчих здібностей, підтримки інтересу до читання книжок є бібліотеки, що обслуговують читацьку аудиторію, зазначив генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр КРАСОВИЦЬКИЙ. Саме вони сьогодні створюють комфортні умови для повноцінного інтелектуального спілкування, сприяють поповненню інформаційного багажу, надають творчий простір для проведення дозвілля. Скориставшись послугами бібліотеки на колесах (поїзди за маршрутом Київ - Варшава - Київ - ред.), вважає О. Красовицький, український читач, очевидно, повернеться обличчям до вітчизняних книгарень. Вітчизняну та польську літературу варто знати зблизька. Те, що Укрзалізниця і Південно-Західна залізниця займаються цим питанням підтверджує: українська книжка вже найближчим часом перебуватиме на підйомі. В нашій країні дійсно дуже мало книгарень, і це єдине, що заважає українським письменникам мати чималі наклади, подібні до тих, які є у письменників з Польщі», - наголосив О. Красовицький.

    На думку провідника пасажирського вагона поїзда Київ - Варшава Олександра ШКУЛІПИ, який працює у Київській вагонній дільниці протягом 10 років, подібна акція дозволить пасажирам обрати корисне заняття під час подорожі. Зустріч один на один із цікавою книгою. Що може бути кращим у затишному купе?

    1Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського була заснована у 2007 р. Польським Інститутом у Києві. Кожні два роки премія присуджується українському письменникові віком до 40 років не за конкретний літературний твір, а за послідовну реалізацію творчого шляху, інноваційність форми, ламання стереотипів та універсальність послання.
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Від щирого серця

    Шановна редакціє газети «Рабочее слово»!

    Звертаюся до вас, щоб на сторінках залізничної газети подякувати шанованій, хорошій людині, мудрому висококваліфікованому керівнику з великим організаторським та життєвим досвідом, начальнику Коростенської дирекції залізничних перевезень Василю ЯРЕМЕНКУ.

    Від щирого серця висловлюю Вам, Василе Васильовичу, вдячність за високий професіоналізм, людяність, сердечність. Ви завжди сумлінно ставитеся до виконання своїх посадових обов’язків, вболіваєте за свою справу та долю підприємства. Ви завжди привітні із людьми старшого віку, із дітьми, підлеглими, колегами, які приходять до Вас із різними питаннями. Усі Ваші добрі справи завжди множитимуться повагою і вдячністю колег, підлеглих, яких Ви зуміли згуртувати як керівник, навчити як професіонал, підтримати у складну хвилину як товариш. І я Вам теж за все це дуже вдячна. Тож нехай це все повертається до Вас сторицею. А кожна мить життя радує неповторністю.

    З нагоди Вашого ювілею, який Ви відзначили 10 січня, дозвольте від усієї душі Вас привітати і побажати добра, здоров’я, злагоди, родинного тепла, шани від людей, нових здобутків, світлих днів на життєвому обрії! Щоб у Ваших очах ніколи не згас вогник доброти, щоб завжди усміхалась фортуна, а тріумфом усього задуманого був успіх.

    Дружні привітання на Вашу адресу нехай додадуть життєвої наснаги у Вашу скарбничку душі, людська ж шана нехай буде подякою за Вашу плідну працю, чуйність, повагу та вміння творити добро.

    …Осипаються дні пелюстками,

    Непомітно спливають роки,

    Не сумуйте, шануймо літа ми,

    Як для Вас, то прожито ще мало.

    Доживіть хоч принаймі до ста,

    Щоб усюди Вас щастя стрічало,

    А для горя, щоб час не настав.

    Бажаю Вам життя прожити,

    Без сліз, без горя, без біди,

    Нехай воно щасливішим буде

    Сьогодні, завтра і завжди.

    Здоров’я, небесної благодаті,

    Миру й злагоди у хаті.

    З повагою,

    Тетяна КОСТЮЧЕНКО,

    ст. Головки


    Інженерний підхід, або «Оксамит» під прискіпливим поглядом

    У Коростенській дистанції колії велику увагу приділяють технологіям з діагностики колій, адже від технічного стану їх залежить швидкість руху поїздів. Хто ж і як виконує функції з діагностики, кореспондент «Рабочего слова» з'ясовували у майстра цеху дефектоскопії.

    КРИТЕРІЇ НАДІЙНОСТІ

    Нещодавно цю посаду обійняв Володимир Антонюк. Того ж дня ми спілкувалися із Сергієм Желєзняком, який понад 13 років керував колективом дефектоскопістів. Завдання 28 операторів та помічників операторів дефектоскопних візків під час суцільного контролю рейок своєчасно виявляти небезпечні дефекти у рейках та елементах стрілочних переводів. За рік, що минув, працівниками, які щодня проходять з контролем більше 8 кілометрів, було виявлено 229 дефектних рейок, а також 24 - гостродефектні. Саме вони, гостродефектні, були замінені в день виявлення небезпечних «сюрпризів» у металі. В результаті чого з’являються такі «сюрпризи» залізничникам, мабуть пояснювати не варто. Та пересічним читачам, вважаємо, буде цікаво дізнатися, що саме професійна підготовка дефектоскопістів, як і залізничників інших фахів, з року в рік є запорукою стабільності та критерієм надійності у роботі залізничного транспорту.

    А от спрацювання металу, перепад температур у навколишньому середовищі, вологість, динамічні та електромагнітні дії з боку рухомого складу - це ті чинники, що заставляють фахівців з діагностики колійних рейок завжди бути пильними та уважними.

    ПРО РІЗНОМАНІТНІ ПОГЛЯДИ НА СЕРЙОЗНУ СПРАВУ

    Найскладнішим та відповідальним вузлом верхньої будови колії є стрілочний перевод. Його ресурс удвічі-тричі менше, ніж у рейок. Тому й пильність при його огляді має бути в рази більшою, відкриває «свої» секрети мій співрозмовник.

    Цікавимося й технічним забезпеченням праці дефектоскопістів. Відрадно, що є й нова техніка. В 2013 р. цех отримав два нових ультразвукових дефектоскопи.

    У центрі уваги фахівців - понад 327 км колії, 578 стрілочних переводів, понад 27 із половиною тисяч зварних стиків. Отже, господарство чималеньке. Серед прерогативних завдань - аналіз стану безстикових «оксамитових» колій, які в основному розташовані на головних напрямках, а це 258 км. За цією статистикою криється чималий обсяг роботи. Адже для того, щоб колія якомога довше залишалася «оксамитовою», вона потребує регулярних та особливо прискіпливих натурних оглядів за використання засобів дефектоскопії. Сучасні багатоканальні дефектоскопи дозволяють одночасно контролювати стан робочих та неробочих граней головки рейки, а також перевіряти її верхню центральну частину. Проте це не дозволить отримати необхідний ефект, якщо до експлуатації не залучити фахівця відповідної кваліфікації. Задовго до появи дефектоскопів нового покоління в дистанції колії С. Желєзняк дізнавався багато необхідного зі спеціальної літератури. Нова техніка дозволяє побачити порушення цілісності рейки ще на початковій стадії. Проходячи дільницею, колеги В. Антонюка та С. Желєзняка постійно слідкують за сигналами, що надходять до блоку резонатора, за всім ходом контролю, який можна побачити на моніторі дефектоскопа. Ледь дізнається чутлива апаратура, приміром, про тріщину у рейковому металі, як у ту ж мить потрібна інформація надійде до блока електронної пам’яті. Потім, при поверненні операторів до цеху дефектоскопії, потрібні дані будуть проаналізовані керівниками підрозділу. Це, щоб згодом вжити необхідних заходів для гарантування безпеки руху поїздів.

    Кожний оператор дефектоскопного візка є громадським інспектором з безпеки руху поїздів. Зрозуміло, за великим рахунком, всі колеги В. Антонюка та С. Желєзняка за родом своєї діяльності є громадськими інспекторами. Але у цьому випадку може бути різноманітний підхід: дехто робить лише те, що передбачає інструкція, а є такі, хто виходить за рамки службових обов’язків і не соромиться робити ділові зауваження колегам, якщо щось із технології виконується не належним чином. Це по-справжньому інженерний підхід до дорученої справи.

    СТАЛЕВІ ПАРАЛЕЛІ ТА СПОРТИВНІ МЕРИДІАНИ

    Оглядаючи дефектоскопні візки, і нові, і трохи старіші, аналізуючи слова про те, що в день і під снігом, і під дощем дефектоскопісти проходять майже вісім кілометрів колії, цікавимося не лише професійною, а й фізичною підготовкою працівників. Виявляється, підтримати фізичну форму дефектоскопістам допомагає спорт. Тут багато молодих людей, а це закономірно, що де молодь, там і спортивні результати. До речі, організатором таких захоплень дефектоскопістів протягом тривалого часу є Сергій Желєзняк. Різними видами спорту займаються колійники, та, либонь, футбол люблять найбільше. Багато кому вдається досягати й непоганих результатів. Скажімо, в оператора дефектоскопного візка Юрія Василенка і робота вдається, бо став уже в ній професіоналом, і на футбольному полі не раз доводилося йому відстоювати честь підрозділу, а також виступати у складі команди Коростенської дирекції залізничних перевезень. Його молодший колега, оператор дефектоскопного візка Володимир Демчук, теж футболіст. До того ж, і в армспорті задніх не пасе. От такі вони спортивні меридіани.

    Спілкуючись з колективом цеху, зробили висновок, що не лише спортсмени можуть бути добрими дефектоскопістами, бо головне мати хист до цієї справи і бажання не лише осягнути її, а й постійно рухатися вперед. Ось Ігор Кашперський належить також до когорти перспективних працівників. Він у свої 40 літ вже завершив одну професійну діяльність - служив у вертолітних військових частинах, був бортмеханіком. Спочатку в Коростені, потім у Конотопі і Чугуєві. Каже, що нині небо змінив на землю. І зараз постійно працює над поповненням знань у не менш цікавій для нього сфері, і цілком успішно вдається йому освоєння нових горизонтів.

    Того дня довелося чути добрі відгуки про роботу й інших працівників: операторів дефектоскопного візка Андрія Ущапівського, Олексія Сапчука, Ігоря Коржука й багатьох людей, які вміють і самі працювати, і навчають молодших колег як осягнути, на якій мові говорять сталеві паралелі і як визначити їх стан.

    Іван СОТНИКОВ, Оксана КЛИМЧУК

    Як біду свою, сприймає хворих біль

    Регулярно читаю «Рабочее слово». Газета в нашій сім’ї, від діда-прадіда до сьогоднішніх дітей залізничній, по-справжньому настільна. В номері 41 - 42 за 2013 рік з інтересом прочитала приємну новину - «Добра слава про залізничних медиків котиться світом». І так захотілося внести свою «лепту», розповівши про медиків відділкової поліклініки ст. Коростень.

    Це лікарі Катерина СИТНЮК, Євгенія МОСТОВА, Наталія ВОЛИНЕЦЬ, Тетяна ЮДІНА, Людмила ШУЛЬГАТА, Микола АКСЬОНЕНКО, Євгеній СЕМЕНЮК та багато інших, які гідно дотримуються клятви Гіппократа.

    Про одну з них, ветерана залізничної поліклініки, розповім детальніше. Добра, дбайлива, чуйна, уважна - такі слова можна почути від численних пацієнтів на адресу Ліни САВЧУК, терапевта залізничної поліклініки. Понад сорок років вона віддала служінню благородній справі - лікувати та рятувати від недуг людей. Ліна Львівна після успішного закінчення медінституту у м. Читі, що на Забайкаллі, стала дільничним лікарем поліклініки ст. Коростень, де й працює все своє життя. Для всіх Ліна Львівна наче рідна людина, справжній сімейний лікар, бо зцілює вже не одне покоління, з кожним пацієнтом знаходячи спільну мову, вкладаючи всю свою енергію, знання, досвід на благо хворих. Лікар ніколи не відмовляє у консультації, пораді, а головне - не чекаючи виклику, сама заходить зокрема й до хворих інвалідів війни та праці. Ось чому всі люди, навіть з інших дільниць, єдині в своїй думці: «Ліна Львівна - справжній лікар». Їй можна довіритися. Вона завжди уважна, завжди поцікавиться самопочуттям, заміряє тиск, призначить ліки, добре слово скаже… А це так необхідно хворій людині. На превеликий жаль, люди часто страждають від недуг і їх кількість зростає, на очах збільшуються і ціни на медикаменти. І все ж хворі люди з надією на поліпшення свого здоров’я звертаються до поліклініки. Напевно, не тільки професіоналізм та знання лікарів кличуть їх туди, але й милосердя та чуйне ставлення до людей таких медиків, як Ліна Львівна САВЧУК. Це про неї, мабуть, писав поет:

    І добром іскряться очі карі,

    Як біду свою, сприймаєш хворих біль.

    Силу і знання й душевні чари

    Віддавати людям - милосердна ціль.

    Віолетта ЧУМЕЛЬ, ст. Коростень

    Із впевненістю у майбутнє

    Про будні медиків із залізничного Козятина

    Історія існування Державного закладу «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» сягає понад століття. Сьогодні це сучасний лікувальний заклад, який надає лікувально-профілактичну допомогу 25 тис. працюючих залізничників, членів їхніх сімей, пенсіонерів залізничного транспорту та прикріпленому населенню, що мешкає уздовж 288 км залізниці.

    Забезпечують роботу закладу 448 фахівців персоналу, в т. ч. 61 лікар, 212 середніх медичних працівників. Високий професіоналізм медичного персоналу дає змогу якісно виконувати основні завдання - збереження здоров’я контингенту, який перебуває на обслуговуванні, медичне забезпечення локомотивних бригад з метою гарантування безпеки руху потягів, профілактика професійних, хронічних захворювань та виробничого травматизму залізничників. Медики працюють заради зниження рівня захворюваності що призводить до тимчасової втрати працездатності, запобігаючи виходу на первинну інвалідність.

    Підбиваючи підсумки 2013 р., можна сказати, що минулий рік був плідним для медичного персоналу лікарні.

    Лікарсько-експертну комісію (далі - ЛЕК), яка відповідає за якісний відбір працюючих на залізниці та визначає їх придатність до роботи, повністю забезпечено необхідною апаратурою відповідно до галузевих наказів. Кадровий склад ЛЕК - це висококваліфіковані фахівці різного профілю. За 2013 р. проведено 6683 профілактичних огляди працюючих залізничників. З метою недопущення до роботи у рейси працівників з погіршенням стану здоров’я медичними працівниками пунктів охорони здоров’я підрозділів проведено майже 108 тис. передрейсових оглядів.

    Стаціонарні відділення розгорнуті на 180 ліжок. У минулому році тут проліковано пацієнтів більше, ніж у 2012-му, і ця цифра сягає 6 тис. Статистика свідчить й про те, що виконано план ліжко-днів (одна доба, яку хворий провів в умовах стаціонару - ред.) на 102%. Між іншим, завдяки впровадженню в обстеження та лікування новітніх технологій середнє перебування пацієнта на ліжку значно скорочено і становить на 0,8 дня менше за плановий показник. Факт: знизилась кількість летальних випадків, що відбуваються із важко хворими.

    В хірургічному відділенні закладу у 2013 р. проведено майже 1500 операцій, серед яких постійно збільшується питома вага лапароскопічних (малоінвазивних - мінімум травмування) та порожнинних оперативних втручань. Це дає можливість більш швидкого одужання пацієнта і повернення його до звичного життя. Ці операції проводяться при жовчно-кам’яній хворобі, безплідді у жінок, видаленні новоутворень в органах жіночої статевої системи. В майбутньому планується впроваджувати лапароскопічні операції для лікування чоловічої статевої системи.

    Наприкінці 2013 р. на базі хірургічного відділення лікарні відкрито п’ять ліжок для хворих на офтальмологічні недуги. Проведені операції на сучасному обладнанні для заміни кришталика хворим із катарактою ока дозволили за короткий термін повернути зір 30 хворим. Про позитивні результати операцій свідчать численні вдячні відгуки від наших пацієнтів.

    За необхідності до комплексного лікування хворих додаються і методи у сфері нетрадиційної медицини. Серед них - гіпнотерапія, гірудотерапія, рефлексотерапія. Пацієнти вдячні медичним працівникам за їх працю та милосердя. Постійно зростає використання послуг зі страхової медицини під час лікування залізничників, пенсіонерів залізничного транспорту, медичних працівників. У минулому році за медичним страхуванням проліковано майже три тисячі пацієнтів, з яких дві тисячі - працюючі у підрозділах Козятинського залізничного вузла, одна тисяча - пенсіонери залізничного транспорту. Активно впроваджується система лікування незастрахованих хворих за монополісами. Цією можливістю скористались 122 пацієнти.

    Такі вагомі досягнення стали можливими не лише завдяки сумлінній роботі колективу. Постійному поліпшенню якості надання медичних послуг сприяє мудрий управлінський підхід з боку керівництва Південно-Західної залізниці. Саме завдяки професіоналізму та оперативній допомозі з боку адміністрації столичної магістралі вирішуються численні проблемні питання.

    Згідно із планами адміністрації нашого закладу належить приділяти увагу заходам із подальшого розвитку лікарні шляхом забезпечення реалізації управлінських рішень з метою реформування системи медичної допомоги на залізниці. Ефективне використання матеріального та кадрового потенціалу передбачає проведення процесу із оптимізації організаційної та штатної структури. На порядку денному - ефективний менеджмент, підвищення фахового рівня кадрового потенціалу, впровадження новітніх сучасних методик з обстеження та лікування пацієнтів, створення належних умов для перебування хворих у закладі. Ми готові до прогресивних змін та реформ.

    Колектив Державного закладу «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» вітає всіх з новорічними святами. Зичимо міцного здоров’я, щастя, успіхів вам і вашим родинам!

    Олександр КРАВЧУК, головний лікар Державного закладу «Відділкова лікарня ст. Козятин Південно-Західної залізниці»

    Бережуть дбайливо, примножують сумлінно

    У м. Новограді-Волинському Житомирської області восени відбулось Міжнародне свято літератури та мистецтв «Лесині джерела».

    Без перебільшення Новоград-Волинський можна назвати перлиною українського Полісся. Сюди приводять десятки доріг, аби побувати у чудовому місті, яке подарувало світу геніальну поетесу Лесю Українку. Славні звичаї та традиції своїх пращурів примножують майже 56 тисяч новоград-волинців, дбайливо бережуть історичні місця, пов’язані із іменами Лесі Українки та сім’ї Косачів. Найвизначніші історичні та архітектурні пам’ятки - поштова станція, в якій зупинявся Т.Г. Шевченко, літературно-меморіальний музей Лесі Українки, будинок-музей родини Косачів, пам’ятники Лесі Українці та Т.Г. Шевченку.

    І цього разу місто стало центром відродження національних традицій поліського краю, місцем збору аматорських фольклорних колективів, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, шанувальників творчості видатної Лесі Українки на Міжнародному святі літератури і мистецтва «Лесині джерела».

    Програма свята була надзвичайно яскравою й багатою на цікаві літературно-мистецькі події. Серед них - Всеукраїнський конкурс виконавців художнього слова ім. Лесі Українки, виставки, а також літературні зустрічі за участю лауреатів державної і обласної премії ім. Лесі Українки у літературно-меморіальному музеї Лесі Українки. У музеї родини Косачів відбувся Всеукраїнський конкурс автентичного співу «Животоки».

    Щороку яскравою стрічкою програми свята «Лесині джерела» проходить демонстрація творчості народних умільців у «містечку майстрів», яке збирає велику кількість шанувальників. У святковій ході учасників та гостей свята та урочистому покладанні квітів до пам’ятника Лесі Українці взяли участь делегації з Грузії, Польщі, Білорусії, Росії, Іспанії…

    Відбувалось чимало цікавих заходів, кожен міг обрати, що йому ближче до душі. Це творча акція «Поліська вишиванка», в якій було відображено історію вишиванки і проведено конкурс на кращу вишиванку; народне театралізоване дійство «Деревлянська хата дивами багата»; «Свято книги»; «Народна вертівка» за участю кращих аматорських колективів України, яка відбувалась на різних концертних майданчиках міста.

    Головною подією офіційної частини стала вистава творчих побратимів Звягеля - Львівського драматичного театру імені Лесі Українки. Цей колектив вже вдруге презентує увазі звягельчан свій творчий доробок. Слід зауважити, що обидві вистави - минулорічна «І все-таки я тебе зраджу» та цьогорічна «Лісова пісня» - залишили багато яскравих вражень.

    Приїзд професійних акторів дав привід глядачам по-новому осягнути і «Лісову пісню», і талант Лесі Українки загалом. Оригінальна постановка драми-феєрії, з новим режисерським поглядом, не залишила у залі байдужих, а наприкінці вистави розчулені та вражені глядачі аплодували стоячи, зі сльозами на очах.

    Багато бажаючих здійснили екскурсію в державний літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Адже саме тут, у Новограді-Волинському, в білій хатині над Случчю, 25 лютого 1871 р. народилася Лариса Петрівна Косач-Квітка, відома світові як велика українська поетеса, драматург, громадська діячка Леся Українка.

    Родина Косачів прожила у Новограді-Волинському 11 років, зокрема, у цьому будинкові - 2 роки. Маленький білий будиночок уцілів, не зважаючи на усі війни І-ої половини ХХ ст., і у 1963 р., з нагоди 50-річчя пам’яті поетеси, у ньому відкрито музей-бібліотеку. 25 лютого 1971 р. на відзначення 100-річного ювілею Лесі Українки на правах відділу Житомирського обласного краєзнавчого музею тут відкрито літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

    У меморіальній частині, його трьох кімнатах, відтворено життя Косачів у Звягелі: документи, картини, фотознімки, книги, меблі тих часів. Найсвятіше місце - дитяча кімната Лариси Петрівни. У куточку - віночок із стрічками, живі квіти та муляж метричної книги, розкритої на сторінці із записом про день і місце народження Лариси Петрівни Косач. Тут представлені особисті речі письменниці. Окрема кімната зберігає реліквії сім’ї Косачів та її оточення, людей, які часто спілкувалися з ними. Серед реліквій родини Драгоманових-Косачів - побутові речі, рушник, присвячений М.П. Драгоманову, вишиванка, яку подарувала музею Ольга Петрова-Лютон, онука наймолодшої сестри Лесі Українки Ізидори Петрівни, корсетка та інші унікальні речі родини…

    Міжнародне свято літератури і мистецтв «Лесині джерела» увійшло у душі звягельчан та палких шанувальників поетеси з інших країв яскравим спалахом, незгасною любов’ю до слова Лесі Українки, народної пісні, чудових звичаїв наших предків, історії України. А Новоград-Волинський у ці дні став серцем поезії та запального танцю, місцем високого духовного спілкування гарних та творчих людей України, гостей із далекого та близького зарубіжжя.


    Колія Тагільцева: Барнаул - Новоград-Волинський

    Вірити чи не вірити у викрутаси долі - особиста справа кожного. Бо одні вважають, що вони керують нею, інші думають, як би не планував свого життя, а станеться так, як судилося. В’ячеслав ТАГІЛЬЦЕВ, зростаючи в Алтайському краї, у юному віці й у мріях своїх навіть не витав над Україною. Але її величність доля розпорядилася так, що саме в нашому краї, у місті Новограді-Волинському, він знайшов своє кохання, створив гарну сім’ю, тут він здобув авторитет на роботі, завдяки порядності, працьовитості, надійності.

    …В’ячеслав Васильович розповідає про те, як уперше приїхав до Новограда-Волинського. Вісімнадцятирічного юнака із м. Барнаул призвали на службу до Збройних Сил Радянської армії. Потрапив у Прикарпатський військовий округ у залізничні війська. Доводилося солдатам займатися будівництвом під’їзних колій по різних станціях. Будували їх і в Новограді-Волинському. У цьому місті і зустрів Тагільцев юну дівчину-красуню. Виявилося, що то була не просто зустріч, а кохання з першого погляду. І на все життя. Саме любов покликала юнака з Алтаю до Новограда-Волинського. Після служби в армії поїхав він до батьків у рідний Барнаул, але за місяць повернувся до коханої, щоб одружитися і будувати сімейне життя… Нині у В’ячеслава Васильовича і Наталії Ілларіонівни двоє дорослих доньок, троє чудових онуків.

    Подружжя працює в Житомирській дистанції колії. В’ячеслав Васильович - начальник Новоград-Волинської дільниці. На цій посаді 10 літ. А до цього пройшов тривалий шлях професійного колійного гартування, починаючи з монтера, бригадира, шляхового майстра…

    За ці роки праці було здійснено багато важливих справ, заради того, щоб безперебійно працювала залізниця. За останні роки чи не найвідповідальнішою і найоб’ємнішою справою для новоград-волинських колійників, і не тільки для них, стало впровадження швидкісного руху поїздів у напрямку Київ - Львів. Над цим завданням працювали всі разом із працівниками різних дистанцій. Але є й постійна, щоденна і копітка робота з поточного утримання колії. А ще - турбота про людей.

    Запитую у В’ячеслава Васильовича про побутові умови для монтерів колії, чи мають вони де перепочити, адже праця колійників ніколи легкою не була. Як з’ясувала, капітально відремонтовано у Новограді-Волинському двоповерхову будівлю, де - і виробниче, і побутове приміщення для працівників. Для людей тут створено гарні умови. Для того щоб організувати це оновлення, доклав значних зусиль начальник Житомирської дистанції Микола Іванченко, каже Тагільцев. Розповідає В’ячеслав Васильович, що капітально відремонтували і приміщення для колійників на ст. Радулине, де встановлено електроопалення, душові. Звісно, планів щодо поліпшення умов праці є ще чимало. І поступово вони реалізовуватимуться.

    Питаю у В’ячеслава Тагільцева, чи готові працювати за сніжної суворої зими, яку нам пророкують синоптики. Каже, що все належне щодо підготовки зроблено. А суворим сезоном його особисто не злякати, бо бачив різні. Тут, у дистанції, він вже їх зустрів… сорок. Тож щиро хочеться побажати досвідченому, авторитетному залізничникові, аби за будь-якої погоди у нього завжди було тепло на душі. Від любові своєї родини, від поваги колег, яку він зумів заслужити.


    Японський політ «українського соловейка»

    Зустріч у Житомирському академічному музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги з всесвітньо відомою оперною співачкою, солісткою Японської опери Фуджівара Оксаною Степанюк для поціновувачів її таланту стала справжнім святом. Сольний концерт оперної співачки був присвячений десятиріччю її творчої діяльності. У виконанні Оксани Степанюк звучали українські народні та японські пісні в супроводі бандури і фортепіано, а також класичні твори Г. Доніцетті, І. Штрауса, О. Аляб’єва, Дж. Верді, Дж. Каччіні, Ю. Венедікта, Ф. Сарторі.

    Оксану Анатоліївну розчулив щирий і вдячний прийом глядачів, серед яких було чимало студентів різних років, викладачів Житомирського музичного училища імені В.С. Косенка.

    В цьому училищі Оксана Степанюк, уродженка с. Синява Рокитнянського району Київської області, навчалася по класу бандури в Миколи Нечипоренка. З 1996 по 2002 рік продовжувала навчання в Національній академії музики імені П.І. Чайковського відразу на двох факультетах: по класу бандури - у професора Сергія Баштана та по класу вокалу - у Євгенії Мірошниченко. Надзвичайний голос Оксани і її виконавський талант яскраво засяяв на багатьох мистецьких світових конкурсах. А в 2003 р. отримала запрошення - контракт до Японії. У 2010 р. стала солісткою Японської опери Фуджівара.

    За десятиріччя в Японії Оксаною Степанюк було проведено понад 500 сольних концертів, а також благодійних концертів для таких країн, як Україна, Камбоджі, Шрі-Ланка, Філіппіни, Афганістан, Японія. Її гастрольний графік розписаний на два роки вперед.

    Та, перебуваючи в Україні, вона не могла не повернутися туди, де плекалася її музична доля. Концерт в Житомирському драмтеатрі, який пройшов з аншлагом, душевне спілкування зі своїми викладачами, безумовно, додали заслуженій артистці України наснаги. Як і відвідування музичної школи в рідному Рокитному, де вона колись навчалася. Відома своєю благодійною діяльністю, співачка побувала і в Рокитнянському районному дитячому будинку.


    Основатель города из рода Поповых

    В Запорожской области, примерно в 45 - 50 км к югу от Запорожья, есть небольшой город Васильевка. Его знают не только потому, что через него проходят крупные автомобильные трассы, в том числе и международного значения. В городе расположены постройки некогда богатой усадьбы, принадлежавшей помещику Попову. Внешне она напоминает замковые сооружения, поэтому в народе ее называют замок Попова или Васильевский замок. С этой усадьбой и родом Поповых тесно связана история города. Василий Степанович Попов является основателем Васильевки. Имение в Васильевке передавалась по наследству. Эти земли помнят несколько поколений рода Поповых, начиная от основателя поселения - Василия Степановича, заканчивая его правнуком Юрием Васильевичем.


    Василий Степанович ПОПОВ


    Замок ПОПОВЫХ

    ОТКУДА МАЛЬТИЙСКИЙ КРЕСТ В РОДОВОМ ГЕРБЕ?

    В конце ХVIII ст. на месте казацких зимовников и хуторов В.С. Попов основал поселение. Через полвека его внук, названный в честь деда, Василий Павлович начинает строительство замка, в котором ныне располагается музей, о котором пойдёт речь. Итак, приготовьтесь узнать интересную историю об этом старинном дворянском роде, основавшем Васильевский замок.

    Василий Степанович Попов является потомком древнепольского рода Побыш-Поповских из воеводства Мазовецкого. Эти земли он получил в подарок от Екатерины II за верную службу.

    Родился В. Попов 1743 г. в семье коллежского секретаря Степана Алексеевича Попова; прожил яркую жизнь, созвучную с екатерининской эпохой, характерной преобразованием вновь присоединенных к России земель. Служил у князя Долгорукого-Крымского, который восхищался его блестящим умением вести канцелярские дела. После смерти Долгорукого-Крымского Попов руководил канцелярией Потемкина. Удивляя всех своей работоспособностью, князь, страдавший бессонницей, частенько призывал канцелярского советника к себе, заставляя записывать мысли, планы и немедленно приводить их в исполнение. Все же несмотря на бессонные ночи, Василий был бодр и весел и всегда приходил к князю первым, как только тот проснется. После смерти Потемкина вел канцелярию у императрицы Екатерины. В 1821 г. при Павле І уходит в отставку по состоянию здоровья и занимается благоустройством своих имений.

    Кстати, фамильный герб Поповых: 4 ключа - олицетворяют безопасность и покорность, мальтийский крест - символ победы христианства над язычеством, подкова - символ рыцарства (дворяне считали для себя унизительным сражаться пешим), герб венчает рыцарский шлем с короной, над ним возвышается собака - символ верности.

    Центральным имением был избран Тавель (ныне с. Краснолесье) в Симферопольском уезде. Однако Попов не забывал и о Васильевском имении. Современники упоминали Василия Степановича как славного, честного человека, в делах ловкого и опытного. Многим людям помог, например, полководцу Александру Кутузову в получении ордена, который ему хотел вручить Потемкин, но не успел, скончавшись. Об этом упущении все забыли, а Попов лично ходатайствовал перед императрицей о награждении А. Кутузова, напоминая, что это воля Потемкина. Что касается семейной жизни, то по одной из версий Василий имел детей от актрисы Каролины, которых впоследствии усыновил. Александр и Павел стали его законными наследниками. Отсюда появляются две ветви рода Поповых: Александру достались имения в Полтавщине (с. Решетиловка), а Павлу - Таврические. Умер В.С. Попов 5 ноября 1822 г. Похоронен в Петербурге, в Благовещенской усыпальнице Александро-Невской лавры.

    ГЕНЕРАЛЬСКАЯ ПРИХОТЬ – СТРОИТЕЛЬСТВО ЖЕЛЕЗНОЙ ДОРОГИ

    Его сын - Павел Васильевич Попов - был одним из талантливейших военачальников, его имя высечено в Георгиевском зале Кремля (Москва). Судьба предвещала ему блестящую воинскую карьеру, но любовь, неожиданно ворвавшаяся в его жизнь, заставила сменить все планы. Молодой генерал женился на грузинской княжне - Елене Эристави и, желая посвятить себя семье, ушел в отставку. Супруги обосновались в Васильевском имении. Павел начинает активно развивать земледелие. Именно его стараниями здесь были посажены многочисленные сады и виноградники. После скорой смерти мужа Елена Александровна, оставшись с сыном Василием (будущий строитель замкового комплекса) и дочерью Анной (впоследствии станет княжной Гагариной), активно развивает земледелие и овцеводство.

    Генерал Василий Павлович не менее известен своими воинскими заслугами. По примеру отца он также посвятил себя военной службе. Участвовал в обороне Севастополя, дослужился до звания генерала, командира гренадерского полка. Однако наибольшую память о себе Василий Павлович оставил как строитель чудного дворцового комплекса в Васильевке. Стараниями В. Попова был изменен проект строительства Екатерининской железной дороги, с тем, чтобы дорога проходила через Васильевку (из Екатеринослава через Васильевку в Крым). Генерал лично финансировал большую часть стоимости строительства железной дороги по территории васильевских земель.

    КАК ДВОРЕЦ СТАЛ МУЗЕЕМ

    В 1894 г. замок Попова переходит к Юрию Васильевичу Попову, правнуку Василия Степановича - основателя города. Благодаря стараниям нового владельца усадьба превратилась в своеобразный центр культурной жизни. Большой ценитель искусств, он собрал в замке огромную библиотеку, большую коллекцию оружия, картин, в числе которых подлинники холстов Рембрандта, Тициана и Гойи. Юрий создал уникальные этнографические экспозиции, изображающие быт народов разных стран. Для большей убедительности эти экспозиции были оснащены куклами-манекенами в национальных одеждах. Был во дворце танцевальный зал с мраморным полом и золотыми люстрами, зеркальная комната и аквариум с диковинными рыбами.

    Дворцовый комплекс расположен на высоком холме и обрамляется стеной, напоминая средневековую крепость. В архитектурный ансамбль входили дворец и три флигеля (которые служили гостиничными комнатами для приезжих), Западный флигель или «Английский замок» (где проживала прислуга и члены их семей), смотровая башня, здание каретной и манеж-конюшня (на 40 лошадей).

    Говорят, что усадьба задумывалась как охотничий замок. По тем временам эти земли представляли собой шикарные охотничьи и рыболовные угодья, кишащие рыбой и дичью. В середине прошлого века здесь водились лоси, дикие козы, кабаны, волки и даже медведи.

    Перед замком располагался живописный парк с тенистыми аллеями, фонтанами и скульптурами. Как рассказывали историки, во времена Юрия Васильевича Попова, талантливого музыканта, организовавшего в имении симфонический оркестр, по выходным традиционно в саду звучала прекрасная живая музыка. В одной из башен замка находилась обсерватория, через телескоп гости могли полюбоваться луной и звездами. В усадьбе бывали самые знатные люди России. Почтовые открытки с видами замка отправлялись в Англию, Францию, Германию.

    События Октябрьской революции нарушили счастливое течение жизни усадьбы Попова. Юрий был вынужден покинуть усадьбу, предварительно забрав много ценностей. Остальное было разграблено или уничтожено. Редкие книги, скульптуры, картины - все было сожжено. Величественная красота замкового комплекса описана в «Педагогической поэме» А.С. Макаренко. В 1925 г. ходили слухи о том, что выдающийся педагог Антон Семенович Макаренко хотел основать в здании свою детскую трудовую колонию, но этого не произошло.

    Здание главного дворца, к сожалению, не уцелело (его начали разбирать на стройматериалы еще в 30-х годах прошлого века). На сегодня от него осталась только одна башня (которая соединяла два этажа дворца и третий - обсерваторию). Неплохо сохранилось здание конюшни, пятиметровая смотровая башня, здание для прислуги, усадебный дом В.С. Попова и др. Здания которые сохранились: два флигеля, смотровая башня, «Английский замок», каретная, манеж-конюшня. Старая усадьба: «дом помещика» - первый дом, в котором останавливался Василий Попов, а также хозяйственные постройки времен Павла Васильевича Попова - подвал, коровник, молочная.

    В помещении северного флигеля находится музей «Усадьба Попова», здесь работает этнографический зал, зал, посвящённый событиям Второй мировой войны, выставка местных художников и зал Поповых: фотографии, документы, макет-реконструкция усадьбы, некоторые предметы из его комнат.

    А в октябре 2012 г. был открыт бюст Василию Степановичу Попову, как основателю города Васильевка.

    Редакция «Рабочего слова» благодарит за консультации при подготовке этого материала директора музея «Усадьба Попова» Анну БЕЗРУЧЕНКО.

    Подготовила Елена ХАРЧЕНКО

    Як Маланка з Іванковичів дала лиха закаблукам

    Як не переконували із ТВ-екранів синоптики, що величезного снігопаду можна чекати саме минулої неділі, у столиці дива не сталося. Хіба можна брати до уваги десятихвилинну подорож сніжинок з сірої хмаринки, що лише краєм пройшла над Національним музеєм народної архітектури та побуту України? Поодинокі білі мухи намагалися вкрити навколишні обійстя, луки, церкви, млини, шинки, кулішні, погреби, стайні. Пригадалася народна прикмета: якщо падає м’який сніг - на врожай, а коли тепло - літо буде дощовим. Того дня було всього: і трохи снігу, і дощова злива. Тимчасова негода не заважала святу, яке відбулося серед дібров стародавнього Голосіївського лісу, поряд з історичним селищем Пирогів.


    Художні аматорські колективи із сіл Київщини у межах експозиції «Середня Наддніпрянщина» зустрічали та проводжали Маланку (Меланія, Меланка). І хоча з давніх-давен це свято відмічається завжди 13 січня, день преподобної Меланії Римлянки у Музеї під відкритим небом, було відмічено весело, цікаво минулої неділі.

    НА ЧЕСТЬ БОГОЛЮБИЦІ

    Що означає слово «преподобний»? Таку назву має чин святих, які, відмовившись від мирських уподобань та утіх, обрали чернецтво, щоб слідувати християнським завітам, поститися, молитися, робити богоугодні дійства.

    Із давніх-давен у селах Наддніпрянщини поєднувалися два, як там кажуть, празники, утворивши «Щедрий Вечір на Маланку». Тож не дивно, що аматори із с. Петропавлівська Борщагівка та «Червона калина» із с. Гурівщина, що у Києво-Святошинському р-ні (ансамбль «Барви»), с. Іванковичі Васильківського р-ну («Веселі українці») встигли не лише виконати вінок з українських колядок та щедрівок. Було продемонстровано низку обрядів. Між іншим, з обрядів найпопулярнішою вважається «Коза» - веселе дійство з усталеним рядом персонажів. Існували дві «Маланки» - парубоча і дівоча. А ще на Маланку дівчата ворожили. Слухання попід вікнами, кидання чобітка. Цей обряд, до речі, продемонструвала молодша група «Веселих українців».


    Чим уславилася Свята Меланія? Як зазначають церковні першоджерела, боголюбиця народилася у шляхетній та заможній християнській родині. Однак проти власної волі її було віддано за такого ж знатного й багатого юнака Апініана. Від самого початку спільного життя Меланія благала чоловіка, щоб залишив її у цноті та непорочності душі і тіла. Божою нареченою залишитись не судилося. Перша дитина - дівчинка. Її присвятили Богові. За других передчасних і болісних пологів народився син. Його похрестили і він відразу відійшов у кращі світи. Незабаром померла і дочка. Саме з тієї пори розпочинається богоугодне життя 20-річної Меланії. Адже її чоловік - 24-річний Апініан дав обітницю провести решту спільного життя у непорочності. Разом подружжя залишило Рим і заходилося відвідувати та щедро допомагати хворим та вбогим. Продали маєтки в Італії та Іспанії. Обходили в’язниці, місця заслання, копальні. Це задля того, щоб звільнити в’язнів, які утримувались там за борги. Допомагали і старцям та монастирям. Мандрували, як зазначає Православний календар, землями Месопотамії, Сирії, Єгипту, Палестини, африканськими просторами.

    Далі - зворотна подорож до Єрусалима, де у монастирі на Єлеонській горі (Маслинова) Меланія молилася на самоті. Поступово навколо її келії було засновано монастир, де зібралося до 90 чорниць. Меланія через смиренність не погодилася бути ігуменією. Вона, як і завжди, жила і молилася без зайвих очей. У повчаннях закликала сестер до молитов, любові до Бога, і одна до одної, закликала дотримуватись віри Христової та чистоти душі і тіла. Незабаром Меланія втратила і чоловіка. Протягом чотирьох років перебувала біля його могили у пості та молитві. Згодом забажала спорудити чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Бог благословив її задум, пославши, як би зараз сказали, мецената, який надав гроші для цієї справи. І вже через рік постала обитель із Церквою Вознесіння. А свята Меланія вирушила до Константинополя (нині Стамбул), де мешкав її дядько-язичник. Їй вдалося навернути родича у християнську віру. Деякий час вона жила у столиці Східної імперії, напоумляючи тих, хто звертався до неї за порадою. Багато сталося тоді чудес завдяки молитвам преподобної Меланії. Смерть зустріла у власному монастирі. Сталося це 439 року по Різдву Хрестовому.

    ОЛЕНА ЗЕЛЕНКО: «ГОТУВАЛИСЯ ДО СВЯТА РЕТЕЛЬНО»

    Отже, якщо пригадали про те, хто ж така свята Меланія, варто розповісти і про те, чому ж і до сьогодні віруючі шанують преподобну Маланку? У «Житіях святих» про неї сказано, «що з юних літ линула до Хреста, уражена Божественною любов’ю». Проте під час віншування преподобної Меланії разом з християнським обрядом уживаються і язичницькі мотиви. Ось тут - наче все й навпаки. Жодних сумних молитов.

    За традицією, святкування супроводжується обходом хат із побажанням людям щастя, здоров’я і добробуту в новому році. Щедрують театралізованими групами. Як і за старим звичаєм увечері (13 січня) на Маланку наші пращури щедрували. Ряджені парубки та чоловіки, перебрані в комічний жіночий та чоловічий одяг, у масках, дружно регочучи, водили вулицями на Маланку переодягненого хлопця. Співали, жартували, бешкетували. Маланка поводила себе так, як за народною мораллю негоже було чинити чесній дівчині: вона залицялась до парубків та чоловіків, вішалась їм на шию, вела себе фамільярно зі старшими людьми, бешкетувала та провокувала господарів хати.

    Опісля вистави, біля хати, за сценарієм, розпочався концерт на Співочому полі у Пирогові, де вже взяли участь всі пісенні колективи. Чудовий виступ продемонстрували аматори із Петропавлівської Борщагівки.

    Юна Маланка із села Іванковичі (Васильківський район, Київщина) у запальному танку та за супроводу хору, що дарував веселі колядки та щедрівки, показувала, на що вона здатна. Одним словом, дала лиха закаблукам. Були і «кози», і нечисті на сцені. Вітання зі святами солов’їною мовою линули із Співочого поля по всіх ярах і узвишшях Голосіївського лісу. А запальні танці «з притупом» кликали і кликали навколишній люд на сценічний майдан.

    - Готувалися до свята ретельно, - розповідає керівник відділу зв’язків з громадськістю Національного музею народної архітектури та побуту України Олена Зеленко. - Підготували величезну сцену для виступів маланкарів. Ніколи не знаєш, що можна чекати від тієї чи іншої маланки. Хоча всі аматорські колективи мають в основі класичний сюжет, та маски, костюми, поведінку колективу передбачити чи порівняти неможливо.

    До речі, на увагу заслуговує і Святий Миколай, який «чергував» тієї днини у власному обійсті, що поруч із церквою Святої Параскеви. Сьогодні він запрошував всіх бажаючих до себе на гостини вже у наступному році. Особливо - слухняних дітей…

    Як стверджує народна прикмета, якщо на Меланії відлига, то слід чекати на тепле літо. Тієї доби природа свідчила про протилежне… Ніч із Маланки на Василя (Новий рік за Старим стилем) вважалася «чародійною»: згідно із народним повір’ям, цієї ночі віруючому люду «розкривається небо». Ось коли можна сподіватися на здійснення загаданих бажань. Але це вже зовсім інша історія.

    ЯКЩО ПІСНЯ В ДУШІ

    Недільне Свято закінчилось. Перед однією із садиб побачили трійко чепурних жіночок, вбраних по-святковому.

    - Що ми робимо у Пироговому? - перепитала нас миловида Людмила Янишенко. - Звісно ж, веселимося. А ви звідки? - поцікавилася наша нова знайома. Дізнавшись про назву видання залізничників, Людмила Анатоліївна пригадала, що цю газету передплачував її батько - колишній кранівник Київської дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт Анатолій Зубковський.

    - Саме він хотів, щоб я співала народних пісень, - розповіла Людмила Анатоліївна. - Пісня в моїй душі. Тому намагаюся жодного народного свята, яке відбувається у Музеї під відкритим небом, не пропустити. Попри погодні примхи.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Вибір існує завжди

    Передноворічна редакційна пошта багата на привітання, подяки, відгуки та слушні думки від наших постійних читачів.

    За добре слово та увагу до Золотого фонду - наших ветеранів - дякує керівництву залізниці голова Ради ветеранів Міжрегіонального вищого професійного залізничного училища з Козятина Олена ПАЦАНОВСЬКА.

    Урочистості з нагоди 135-річчя училища стали вагомою подією минулого року. До Козятина приїхали делегації з багатьох країн Європи, залізничних підрозділів, навчальних закладів. «Не відбулися б ці свята без таланту, турботи та доброго серця очільника нашої залізниці», - наголошує Олена Пацановська. І бажає у Новому році великих досягнень у всіх підрозділах Південно-Західної, що збагатять нашу прекрасну Україну.

    Микола Карпуленко - наш дописувач та активний учасник конкурсів на найдотепніший підпис під фото, або «Ваш дід Микола», як він сам себе називає, вітаючи усіх із новоріччям, відзначає позитивний настрій залізничного часопису. Доброта, милосердя, мудрість та працелюбність - ті зерна, які завжди проростають на інформаційному полі «Рабочего слова».

    В свою чергу хочемо подякувати за співпрацю нашим постійним авторам, які збагачують наше видання новими темами, історіями, подіями. Серед них - Анатолій ПОСМІТЮХА з Києва, Віолетта ЧУМЕЛЬ з Коростеня, Зоя ВІЛЬЧИНСЬКА з Козятина, Олександра РОМАНЧИКОВА з Києва, Олександра ТИХОНЧУК з Бердичева, Ядвіга ОСТРОВСЬКА з Глевахи, Олександр ЦАРИК із Шепетівки, Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ з Ірпеня, Людмила ІВАНЧЕНКО, Лариса КЛИМОВА, Надія МАЦІЄВСЬКА з Києва. Приємно, що поруч із старшим поколінням крокує молоде поповнення, яке пробує себе у журналістській справі. Це Лідія ЛЕЛЕЧЕНКО, Олена МИКИТЕНКО, Світлана ОЛЕКСІЄНКО, Ганна ВОЗНЮК, Євгенія ОЛІЙНИК, Юрій КАЛІНСЬКИЙ, Євген СТЕМПКОВСЬКИЙ.

    З ваших телефонних дзвінків до редакції, листів ми дізнаємося, що знайшло відгук у читацьких серцях, що зацікавило, які теми стали актуальними. Гострою залишається тема роботи провідників. Як не намагається керівництво Укрзалізниці позбавитись «вузьких місць» у функціонуванні деяких горе-провідників пасажирських вагонів, прикрі випадки, на жаль, трапляються. Болісні питання стану рухомого складу, наставництва, галузевої медицини обговорюються на наших сторінках.

    У цей складний час такою, що допомагає вгамувати духовну спрагу, стала для наших читачів тема духовності.

    «Ми з величезною повагою ставимося до віри, як до однієї з ключових потреб людського буття. Адже для більшості з нас духовні справи завершуються відвідуваннями церкви: постоїмо, поставимо свічку, але не більше. Тож приклад хресного ходу, про який розповідала ваша газета, є своєрідним подвигом для більшості людей, - поділилась з нами своїми думками Зінаїда СЕРГІЄНКОВА з Києва.

    «Саме рядки з матеріалу «Хресний хід до жіночого монастиря» викликали, - як пише Олена ЧЕРЕДНЕНКО з м. Вишневе, - в нашій родині гарячу підтримку. Слова, що прощати - це великий труд, який не кожному по силах, - щира правда. А питання, як знайти межу між добром і злом, як не втратити віру, як знайти себе у цьому світі, не розчинитися у чомусь чи комусь, а бути тим, ким тебе бачить Всевишній, хвилюють людину все життя», - наголошує О. Чередненко.

    Економіка, історія, філософія, психологія, медицина, культура - далеко не весь перелік сфер, які намагається охопити залізничний часопис. Та головне, що у ньому завжди залишиться найважливіше місце для людини праці. Для вас, шановні читачі! Адже вибір існує завжди. І впевнені, що для вас він буде за «Рабочим словом».

    Редколегія

    Обійшлося без «валідолу»

    Напередодні новорічних свят у Києві в ДФСК «Локомотив» відбувся турнір з волейболу серед працівників столичної магістралі. Заявки на участь у змаганнях подали дев’ять команд - по дві від кожної дирекції залізничних перевезень. Лише Конотопську було представлено однією. Їх розділили на три групи. До групи «А» увійшли представники жмеринських, козятинських та коростенських локомотивників. Групу «В» склали команди Жмеринської вагонної дільниці, Київської дирекції залізничних перевезень та локомотивного депо Конотоп. А до групи «С» жереб розподілив дарницьких локомотивників, козятинських вагонників та команду Коростенської колійної машинної станції.

    Є ПРИВІД ЗАМИСЛИТИСЯ

    Як бачимо, найбільш спортивне життя вирує в локомотивному господарстві, адже понад половину учасників саме з цього галузевого напрямку. На жаль, не побачили ми цього разу на турнірі зв’язківців, енергетиків, моторвагонників. Словом, представників із багатьох служб, хоча, вважаю, і в цих підрозділах є шанувальники літаючого м’яча.

    Для нашого «Локомотива» вже стало «доброю» традицією розпочинати будь-які спортивні заходи без урочистого відкриття змагань. Вже «надцятий» раз поспіль організатори не беруть до уваги той факт, що саме урочистий момент відкриття мобілізує учасників, надихає їх на досягнення найвищих результатів. Не випадково це невід’ємний атрибут всіх Олімпійських ігор. А чим ми гірші?


    Конотопці – переможці.

    ДРАМАТИЧНІ МОМЕНТИ НА МАЙДАНЧИКУ

    Проте турнір розпочався. Першими в двобої зійшлися коростенські та козятинські локомотивники. Спочатку вдача посміхнулась козятинцям - вони відкрили рахунок, проте коростенці швидко перехопили ініціативу й повели у грі. І з результатом 25:10 отримали перемогу. У другому сеті коростенці з самого початку взяли гру в свої руки і впевнено перемогли.

    У стартовому матчі групи «В» грали команди локомотивного депо Конотоп та Київської дирекції залізничних перевезень. Локомотивники з перших хвилин продемонстрували високий клас гри й впевнено перемогли з перевагою в 15 м’ячів. У другій партії кияни намагалися переломити перебіг подій на свою користь. Їм це майже вдалося, але все ж п’ятьма м’ячами поступилися.

    Драматичною була перша гра в групі «С». Тут першу партію виграли коростенські колійники. Проте у другій Фортуна опинилася на боці козятинських вагонників. Для виявлення переможця суперникам довелося грати втретє. Перемога дісталася колійникам. До речі, це була єдина гра на відбірковому етапі, яка закінчилась з рахунком 2:1, у всіх інших зустрічах рахунок був «сухим» - 2:0.

    За підсумками початкового дня турніру перші місця в своїх групах посіли коростенські та конотопські локомотивники і команда колійників із Коростеня. Не набравши жодного очка, турнір залишили козятинські та дарницькі локомотивники і команда Жмеринської вагонної дільниці.

    ДО ЗАВІТНОЇ МЕТИ

    Другий день подібних турнірів передбачає запеклі баталії з перших хвилин. Особисто авторові цих рядків сподобалась гра, яку продемонстрували волейболісти з Козятинської дирекції залізничних перевезень. Кістяком у ній є працівники з локомотивного та вагонного експлуатаційного депо. Перший та другий сети, під час яких вони змагались із жмеринськими локомотивниками, довели, що у стартовому протистоянні завершального ігрового дня переднє слово за козятинськими умільцями. Приємно подивували саме під час означених сетів майстер вагонного депо Дмитро ШУТОВ та заступник начальника цього підрозділу Ігор ДОВГИЙ. Надійні блоки, які вони ставили на шляху м’яча, дали чудові шанси всій козятинській команді. Ясна річ, не все залежало від цих гравців. Подачі від Антона ГОДЛЕВСЬКОГО (бригадир вагонного депо), Олександра КОЛОСОВСЬКОГО (слюсар локомотивного депо) бентежили не одного їхнього суперника зі «жмеринського» боку волейбольної сітки. Як результат - козятинці виграли у двох сетах і здобули перемогу над суперниками. Таким чином забезпечили п’яте місце у турнірі.

    Непогану зіграність показали гравці із команди Київської дирекції (четверте місце).

    У рамках завершальних ігор за перше - третє місця неперевершеними були гравці із Конотопа. Серед волейбольних бомбардирів - знайомі по футбольних баталіях капітан Олександр КАЛЮЖНИЙ (помічник машиніста), Олександр КРИКЛИВИЙ (машиніст) та інші. Для себе відмітив майстерні розіграші м’яча, які демонстрував кращий зв’язковий турніру Віктор КОВАЛЕНКО (машиніст) із партнерами по команді - Олександром САВЧЕНКОМ та Сергієм ГІРЧЕНКОМ (обидва машиністи). Матчі із представниками колійної машинної станції (КМС-122) та локомотивниками з Коростеня були доволі складними для команди, яку очолює О. Калюжний. Цікаво, що, приміром, у двох сетах гри із машиністами та слюсарями із локомотивного депо ст. Коростень рахунок був однаковим. 25:18 на користь конотопчан.

    Наголосимо на тому, що завдяки вчасним техтаймаутам капітану конотопчан вдавалося заспокоїти багатьох гарячих хлопців, що намагалися будь-що вставити солоне слівце у хід гри. Капітан О. Калюжний весь час закликав грати без надлишкових емоцій. І, повірте, грали. Без замін, переконливо йдучи у величезний відрив від суперників. Можливо саме тому, підтягнутися до команди з Конотопа за рахунком не вдалося ні локомотивникам, ні колійникам із Коростеня. Як не намагався кращий нападник турніру В’ячеслав КОНДРАТЕНКО із КМС-122 переламати хід гри - не вдалося. Сухий рахунок у двох матчах - і ось конотопчани святкують перемогу. Тож друге місце - за машиністами і слюсарями з Коростеня, а третє - за їхніми земляками із КМС-122.

    Приємні сюрпризи чекали на багатьох під час церемонії вручення призів. Остання акція проведена технічним інспектором праці Дорпрофсожу Андрієм ОВСІЄНКОМ, начальником ДФСК «Локомотив» Ольгою СТОРОЖЕНКО та головним суддею змагань Василем ГАРАЩЕНКОМ.

    Із чого починалася приємна акція? Із поздоровлення із 21-м днем народження помічника машиніста Ярослава СКІДАНЧУКА (локомотивне депо ст. Коростень). Радість разом із сином цього дня розділив його батько - роз’їзний квитковий касир із Київської дирекції Руслан Петрович. Чи залишився у боргу перед батьком його син? Коли було об’явлено, що кращим гравцем турніру визнано саме Руслана СКІДАНЧУКА, позитивним емоціям від Ярослава не було меж. Зрозуміло, що обійшлося без «валідолу». А тепер без жартів. Хоча перебували батько із сином у ті дні по різні боки сітки, але тим не менш кожний до своєї справи віднісся професійно, зробивши разом із партнерами гру цікавою і неповторною.

    Турнір завершено! До нових перемог, до завітної мети!

    Сергій ГУК, Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Пісенні мережива Тамари й Аліни Васильєвих

    Зворушуючи найтонші струни душі, ллється зі сцени пісня. Милозвучне сопрано солістки привертає увагу зали. Але ось хор підхоплює «пісенні нитки» - і вже спільно виплітається мереживо з голосів і мелодій. Тамара Васильєва, солістка хору Коростенського будинку науки і техніки (БНіТ), завжди хвилюється перед виконанням, переживає, щоб виступити достойно, щоб пісня дійсно дійшла до душі глядачів. І як радісно їй, коли після концерту вони дякують аматорам за свято.

    Тамара Олексіївна в хорі Коростенського БНіТ співає вже 20 років. Починалося все із запрошення колег, які знали її пісенний хист, виступити з аматорським колективом за честь залізничної школи №9, де вона свого часу була техпрацівницею. Тоді вона не лишилася не поміченою. Адже недаремно ж кажуть, що таланту не приховаєш: Тамару Васильєву запросили до хору БНіТ. Відтоді без її участі не проходить жоден концерт чи огляд. Глядачі Коростеня і не тільки залюбки слухають пісні у виконанні солістки.

    Тамара Олексіївна каже, що без пісні свого життя не уявляє, вона з нею завжди. І підтримує у будні, і надихає у свята. Та це ще не все. Ця любов до пісні, що розлилася широкою рікою, захопила і її одинадцятирічну доньку Аліну. Білява, гарненька дівчинка сміливо ступила на сцену, і її голосок-дзвіночок відразу полюбили глядачі. Звісно, упевненості додавало те, що тут неподалік мама, яка підтримає і підбадьорить. Аліна виступала не раз вже на різних дитячих конкурсах, має відзнаки. І на залізниці кілька років тому під час огляду в Києві отримала грамоту. Мама каже, що вона тією нагородою дуже пишається і береже, як і «Рабочее слово» з матеріалом, де згадувалося її прізвище.

    Запитую в Тамари Олексіївни, як же інші члени сім’ї ставляться до пісенного захоплення її та Аліни. Каже, що старша донька Людмила їх підтримує, бо й сама любить пісню. А чоловік Тамари Олексіївни Микола Григорович жодного концерту за їх участі не пропустить, а то ще й квіти принесе на сцену…

    Говоримо з Тамарою Васильєвою і про те, які ж концерти готують, над якими творами працюють учасники хору. Співрозмовниця каже, що нині серйозно працюють над піснями, з якими виступатимуть у Шевченківські дні. Отож, сподіваємося, що «Реве та стогне Дніпр широкий…» у виконанні хору Коростенського БНіТ звучатиме потужно і проникливо. Їм це до снаги. Бо вкладають у пісню усі свої вміння і трепет душі.

    Оксана КЛИМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05