РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 44 (22 листопада 2013)
  • Випуск №44 22 листопада 2013
    Зміст
    1. Коли народ СПІВАЄ і СМІЄТЬСЯ, то значить - в нім здорове СЕРЦЕ Б'ЄТЬСЯ! (Віктор ЗАДВОРНОВ, Валентина КОЛЯДА, Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Переможці та призери ІІ туру огляду-конкурсу народної творчості працівників Південно-Західної залізниці
    3. Дяка за труди і зусилля (Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    4. Серед нагороджених - повний кавалер ордена «За заслуги»
    5. Орест ЛОГОШНЯК: «У нашій роботі не має бути дрібниць»
    6. Життя змушує перебудовуватися, здобувати копійку (Микола ПАЦАК)
    7. У перспективі - чимало зрушень (Григорій СЕРГЕЄВ)
    8. Головний показник якості роботи - довіра людей (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Дмитра ЖИВЧИКА)
    9. Від муляра до керівника управління (Надія МАЦІЄВСЬКА)
    10. Форум молоді: дій та інформуй
    11. Є плани, ідеї. Будуть і справи (Оксана КЛИМЧУК)
    12. «Для мене театр - це якась благословенна історія» (Ірина ЮШКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    13. Хресний хід до жіночого монастиря (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    14. Василий ГАРАЩЕНКО: «Всего можно ДОБИТЬСЯ только ТРУДОМ» (Татьяна ШЕМЧУК, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО)
    15. Сердечно-сосудистые заболевания: касается каждого (Лидия ЛЕЛЕЧЕНКО)
    16. За неординарні ідеї - «Мала бочка Полуботка» (Оксана КЛИМЧУК, Фото з сімейного архіву родини Авраменків)

    Коли народ СПІВАЄ і СМІЄТЬСЯ, то значить - в нім здорове СЕРЦЕ Б'ЄТЬСЯ!

    Виступи учасників ІІ туру огляду-конкурсу народної творчості Південно-Західної залізниці ми чекали у Києві з самого ранку. Щиро кажучи, тут, у залі, ми розраховуємо на високий рівень концерту, адже залізничники славні і голосами, і талантами. Різножанрові номери залізничних колективів та індивідуальних виконавців з усіх п'яти дирекцій залізничних перевезень - попереду.

    Розпочинається концерт. На сцені глядачів та виступаючих від імені керівництва залізниці вітають заступник начальника залізниці з економічних питань Сергій ГОРІЛЕЙ та голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК.







    ЯК ОЖИВАЄ СЦЕНА

    Вже стало доброю традицією проводити на залізниці огляд-конкурс колективів, які працюють на Південно-Західній магістралі, з метою підтримки окремих виконавців та культурної спадщини нашої країни. Адже забезпечення культурно-естетичного розвитку без виявлення здібних і талановитих особистостей неможливе. Без їхньої участі не проводиться жодний захід на залізниці.

    Оцінювати творчу роботу та визначати переможців ІІ туру огляду-конкурсу прибуло професійне журі - заслужені артисти України - у складі: голова журі - Віктор Шуляк - музичний жанр, члени журі: Лідія Вернигор - хореографічний жанр, Володимир Марунич - театральний жанр, Юрій Алексик - цирковий жанр.

    Практично з перших акордів підняла святковий настрій Заслужена хорова капела Південно-Західної залізниці. У виконанні аматорів - арія Андрія з опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» (соліст Анатолій Погрібний). В їх виконанні прозвучала також чудова українська народна пісня в обробці Є. Козака «Мав я раз дівчиноньку».

    Творчий колектив відокремленого підрозділу КИЇВСЬКА дирекція залізничних перевезень розпочав свій виступ піснею «Україна» у виконанні Ніни Крутько. Завдяки неповторному і чудовому виконанню співачки хочеться любити нашу Україну ще сильніше і вірити в її світле прекрасне майбутнє. І де б ти не був, куди б не мандрував, завжди повертатися до прекрасної, святої Вітчизни. Цей номер залишив приємні враження.

    Залишив відгук у серцях багатьох присутніх і виступ Миколи Денисенка з піснею «Місяць на небі». Співак, хоч і немолодий роками, та володіє красивим, чистим голосом і чудовою сценічною зовнішністю. Про виконавця слід сказати, що ним був створений найбільш цілісний образ чоловіка-невдахи і під час декламування гуморески «Приймак».

    Вишукано-ліричний квартет «Цвіт калини» з Ніжина під керівництвом директора Будинку науки і техніки Юрія Дворника у складі Антоніни Примаченко, Віри Шевченко та Микола Андрусенка є виконавцями традиційного українського пісенного розмаїття. І в цей день, як і напередодні (брали участь у святкуванні 70-річчя від дня заснування Будівельно-монтажного експлуатаційного управління №1), музикант і співаки немов вирішили донести до слухача всі душевні градації закоханих у пісню людей. І їм це вдалося.

    РІК МИНУВ, ЯК НЕ ЧУЛИ МАЕСТРО

    Знову сцена оживає. Народну творчість привезла в колекції і КОЗЯТИНСЬКА дирекція залізничних перевезень. Чого тільки вартий виступ Євгенії Гаєвської. Пісня «Діві Марії» пройняла до душі, а в когось і сльози викликала. Запал пісні наче торкався твого серця, і воно летіло до неба... до самої Діви Марії...

    Доповнили свято та підняли настрій дотепною гуморескою П. Глазового «Про двох кумів» Богдан та Олександр Кривульки, чим викликали неабиякий шквал сміху всієї аудиторії.

    Спів ансамблю «Струни серця» (керівник Тетяна Коломієць) вкотре довів, що цей гурт є фантастично обдарованим, надзвичайно потужним у творчому плані. Неперевершений голос Володимира Іжицького - тому підтвердження.

    А ще зірвали шалені оплески дітлахи середньої групи танцювального колективу «Браво» концертним номером «Офісна метушня». Зачаровував їх артистизм, індивідуальність. До того ж вони пускали у хід весь свій по-справжньому артистичний арсенал - і погляд, і посмішку, і вміння легко змінити образ. Задоволені глядачі, яким стало якоїсь миті гаряче від сприйняття танцювальної майстерності виконавців, гучними оплесками і вигуками «браво» проводили гурт, який, на нашу думку, по-праву міг би завоювати приз глядацьких симпатій.

    Просто мегапозитив отримали слухачі від гри скрипаля-віртуоза Вадима Свінціцького. Тільки-но він взяв до рук скрипку та смичок і дав, як то кажуть, жару, виконавши музичну композицію В. Монті «Чардаш». Виконання складного музичного твору пройшло дуже емоційно, вишукано-лірично та віртуозно. Наголосимо: Вадим Свінціцький, виконуючи класичні та народні твори, досягає особистісного стилю. Цей виконавець настільки надзвичайний, що його природну гру на складному інструменті сприймаєш як сповідь перед слухачем. Адже майже рік минув, як не чули ми Маестро. Звідси і щирі оплески на його честь. А також на честь керованих ним гумористичного народного гурту «Справжні козаки» та вокального дуету «Позитив» з Яною Перегоєдовою.

    Знайшов емоційний відгук у глядачів і видовищний виступ Анастасії Шиманської з пластичним етюдом «Тропіки». Зачарувала дівчинка розвинутою пластикою тіла, акторською майстерністю. У кожному з елементів проявлена була творча індивідуальність виконавиці.

    ГОЛОС З МУЗИЧНОГО ОЛІМПУ

    КОНОТОПСЬКА дирекція розпочала свій виступ яскравим хореографічним сюжетом із жартівливою назвою «Будеш мій!» у виконанні танцювального колективу «Веснянка» під керівництвом Наталії Ширіної. Барвисті та пишні платтячка в білий горошок у восьми дівчаток, оригінальні зачіски, які не повторювались, впевнені танцювальні рухи не лише одного соліста (до речі, у костюмі парубка виступила чарівна юнка - авт.) заганяють, як кажуть, «у глухий кут» і виносять танцювальний вирок: будеш мій!

    Шквал бурхливих оплесків викликав і виступ соліста Будинку науки і техніки ст. Конотоп Валерія Клименка. В його виконанні прозвучала пісня на слова Михайла Шевченка, а музика від Мар’яна Гаденка «Все минуло». Рядочок з неї і досі крутиться у пам’яті, нагадуючи щасливі і не дуже моменти кохання: «А життя так просто не проходить…» Звучання сповідей на цьому не припинилося.

    В унісон йому відтворив шлягер О. Пахмутової на слова М. Добронравова «Как молоды мы были» і керівник чоловічого вокального ансамблю «Ad libitum» Руслан Муштаєв. А виконана вже колективом цього ансамблю пісня «Пустельник» з репертуару «Пікардійської терції», на нашу думку, стала вершиною музичного олімпу для учасників з Конотопської дирекції. Звичайно, варто згадати і «не слабке» у порівнянні з чоловіками «Заклятье», що прозвучало з вуст солістки БНіТ Віолетти Авдієнко…

    СПРАВЖНЬОМУ МИСТЕЦТВУ - БУТИ!

    Вдале режисерське рішення. Поєднання відеоряду та відтворення життєвих сюжетів у танцювальних сценах. На екрані - кадри з фільмів про війну. Здавалось, у повітрі з’явився запах пороху, від перших акордів воєнного «Танго» завмирало серце. Юні виконавці з дитячого зразкового танцювального колективу «Фламінго» (керівник Тетяна Слюсар) зуміли в танці передати і драматизм, і радість подій 70-річної давнини. У залі затамували подих глядачі, а зрідка тишу пам’яті, яку створили своїм танцем жмеринчани, порушувало вповні зрозуміле всхлипування людей поважного віку.

    Вдалий старт забезпечив і такий же подальший виступ ЖМЕРИНСЬКОЇ дирекції, що складався з 12 номерів. І на кожному з них, за можливості, варто було б зупинитися. М’який український гумор з вуст Павла Британського за гуморескою Є. Дударя «Як чоловік жінку продавав» доповнювала народна пісня «Де є моя мила» у виконанні гурту «Кордон». Музичну композицію «Квіти Ромена» у виконанні саксофоніста з Медичного центру реабілітації залізничників м. Хмільник Ярослава Цися продовжив бальний хореографічний номер. Олександр Прохоров та Єлизавета Гриценко у ритмі швидкого фокстроту ніби й не торкались землі, виконуючи хореографічну виставу під назвою «Вона літала».

    Упродовж усього часу проведення II туру народної творчості Південно-Західної не полишала думка про потрібність такого заходу для залізничників. Не зникало відчуття, як емоційно відкриваються душі машиністів, провідників, колійників. Яке вони отримують від цього задоволення, переборюючи хвилювання.

    Трохи незграбні рухи (виняток, на який не звертаєш прискіпливу увагу) видавали, що не щоденно виходять на сцену самодіяльні митці. Руки, які сьогодні втішаються грою на музичному інструменті, вчора тримали, наприклад, пульт управління локомотивом. Визнання художньої самодіяльності на такому рівні - то велика й гарна справа, - підтвердили цю думку і члени журі. Але про це згодом.

    У залі оголошується ім’я наступної учасниці - Наталія Куцевич з піснею А. Сафіна «Luna». Думається, про вибір і говорити не варто. Італійський тенор займається музикою з 9 років, співав в опері. Піснями в основному з поп-обробкою оперного матеріалу він підкорив Італію, Францію, Бельгію, США. СD-диски вийшли в 38 країнах світу понад мільйонним накладом. Вибачте, захопились. Дуже подобається цей талановитий артист та гарний чоловік з прекрасним почуттям гумору. Та повернемося на нашу сцену - маленьке тендітне дівча, мов порцелянова лялечка, заворожила зал усмішкою. І… Це просто треба чути! Здається, вона ще й стримує силу свого голосу, бо він може й розламати стіни палацу...

    Годі сміливих припущень. Так, Жмеринко, бути тобі у Харкові на галузевому мистецькому фестивалі! - такі думки не полишали і під час виступу ансамблю «Ретро-класік» БНіТ ст. Жмеринка під керівництвом Олександра Вусика. Однак глядачі, які сиділи за нами, виявились занадто активними: підстукували у такт і руками, і ногами. Але коли почули: «Ось, синку, дивись, наш дідусь!», усе стало зрозуміло: керівник ансамблю, який грав на баяні, Олександр Петрович Вусик - дідусь двох онуків, які прийшли з батьками на це музичне свято.

    ЗВІДКИ У ЧЛЕНІВ ЖУРІ ЗАДУМЛИВИЙ НАСТРІЙ?

    Останнім виступати, мабуть, найважче: емоційний накал спадає, й самим артистам вже можна «перегоріти». Цього разу представити у заключному відділенні свою програму для відбору самодіяльних талантів довелося КОРОСТЕНСЬКІЙ дирекції.

    Найстарший за віком з учасників хоровий колектив під керівництвом М. Дідівського та А. Стужука «Доля» представив дві пісні, які припали до душі глядачам. Серед пісенних подарунків став і твір Людмили Кучинської «Грішне моє кохання» у виконанні авторки слів та за аранжування Віталія Дідівського. Ансамбль народних інструментів «Коростенські музики» під керівництвом Анатолія Стужука додав запалу виконанням інструментальних творів.

    Юна Аліна Васильєва завершила виступ поліських аматорів прекрасною піснею на слова Вадима Крищенка на музику Володимира Куртяка «Мій рідний край». Про талант цієї молодої солістки та її мами наше видання повідає читачам окрему історію.

    Під час виступів намагались спостерігати за реакцією членів журі. Занадто суворим здавалися вирази їх обличчя, та й міміка була незворушною, навіть коли весь зал викрикував «Браво». Тож, підійшовши ближче, вирішили поцікавитись такою спокійною поведінкою.

    КОМЕНТАР

    Юрій Алексик - заслужений артист України, професор Національної музичної академії ім. П. Чайковського, відомий у мистецьких колах світу балалаєчник:

    - Усі наші емоції вирують всередині, а щоб правильно розставити акценти сьогодні і вирішити, хто представлятиме столичну магістраль на конкурсі у Харкові, варто бути зосередженим та пильним. Звідси і поява задумливого настрою. А без хвилювань не буває на жодному із конкурсів, адже справжні таланти - це не байдужі виконавці. Це ті, хто крізь серце пропускає кожен звук, кожен тон, напівтон… Хочу подякувати за запрошення до складу журі і наголосити, що збирати таких талановитих людей, які працюють в залізничній галузі, - то дуже оптимістичне рішення від ваших керівників, спрямоване справді на розвиток людської духовності.

    Під час подібних концертів мимоволі переконуєшся у правоті прислів’я «Коли народ співає і сміється, то значить - в нім здорове серце б’ється».

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Валентина КОЛЯДА, Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Переможці та призери ІІ туру огляду-конкурсу народної творчості працівників Південно-Західної залізниці

    МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

    І МІСЦЕ

    хорові колективи академічного жанру - заслужена хорова капела Управління Південно-Західної залізниці;

    хорові колективи фольклорного жанру - хоровий колектив «Доля» БНіТ ст. Коростень;

    вокально-інструментальні ансамблі естрадного жанру - ансамбль «Ретро-класік» БНіТ ст. Жмеринка;

    вокально-інструментальні ансамблі фольклорного жанру - ансамбль «Троїсті музики» БНіТ ст. Жмеринка;

    солісти інструментального жанру - соло на саксофоні Я. Цись МЦРЗ м. Хмільник;

    окремі виконавці класичного жанру - Є. Гаєвська, БНіТ ст. Шепетівка;

    окремі виконавці естрадного жанру - В. Куколевський - соліст БНіТ ст. Жмеринка; В. Авдієнко, солістка БНіТ ст. Конотоп;

    вокальні ансамблі фольклорного жанру - гурт «Струни серця» БНіТ ст. Козятин;

    окремі виконавці фольклорного жанру - С. Кузнєцова, ст. Київ-Жовтневий.

    ІІ МІСЦЕ

    вокально-інструментальні ансамблі естрадного жанру - гурт «Кордон» БНіТ ст. Жмеринка; гурт «Коростенські музики» БНіТ ст. Коростень;

    вокальні ансамблі класичного жанру - вокальний ансамбль «Ad libitum» БНіТ ст. Конотоп;

    окремі виконавці класичного жанру - Н. Куцевич, БНіТ ст. Жмеринка.

    ІІІ МІСЦЕ

    вокально-інструментальні ансамблі фольклорного жанру - ансамбль «Справжні козаки» БНіТ ст. Шепетівка;

    окремі виконавці класичного жанру - О. Петренко, БНіТ ст. Коростень;

    окремі виконавці естрадного жанру - А. Якобчук, БНіТ ст. Козятин; Н. Крутько, клуб залізничників ст. Ніжин;

    вокальні ансамблі фольклорного жанру - гурт «Цвіт калини», моторвагонне депо ст. Фастів.

    ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО

    І МІСЦЕ

    бальна хореографія (колективи) - дитячий зразковий танцювальний колектив «Фламінго» БНіТ ст. Жмеринка; середня група танцювального колективу «Браво» БНіТ ст. Шепетівка.

    ІІ МІСЦЕ

    окремі виконавці бальної хореографії - О. Прохоров та Є. Грищенко, солісти БНіТ ст. Жмеринка;

    сучасна хореографія (колективи) - ансамбль «Фламінго» БНіТ ст. Жмеринка; старша група танцювального колективу «Браво» БНіТ ст. Шепетівка.

    ІІІ МІСЦЕ

    народна хореографія (колективи) - старша група танцювального колективу «Веснянка» БНіТ ст. Конотоп;

    бальна хореографія (колективи) - танцювальний колектив «Браво» БНіТ ст. Коростень;

    окремі виконавці бальної хореографії - М. Бондарчук, О. Тарасюк, БНіТ ст. Шепетівка.

    ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

    І МІСЦЕ

    окремі виконавці театрального жанру - Б. Кривулько, О. Кривулько, БНіТ ст. Козятин.

    ІІ МІСЦЕ

    окремі виконавці театрального жанру - С. Родін, В. Губчакевич, БНіТ ст. Жмеринка.

    ІІІ МІСЦЕ

    окремі виконавці театрального жанру - П. Британський, БНіТ ст. Жмеринка; М. Денисенко, клуб залізничників ст. Ніжин.

    ЦИРКОВЕ МИСТЕЦТВО

    І МІСЦЕ

    окремі виконавці циркового жанру - А. Шиманська, БНіТ ст. Козятин.


    Дяка за труди і зусилля

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у розвиток галузі, впровадження нової техніки та сучасних технологій організації руху поїздів і обслуговування пасажирів, високу професійну майстерність, творчу ініціативу в роботі та з нагоди професійного свята - Дня залізничника - виконувач обов'язків генерального директора Укрзалізниці Віталій ЖУРАКІВСЬКИЙ згідно з наказом нагородив:


    Начальник залізниці Олексій КРИВОПІШИН вручає Почесну грамоту Кабінету міністрів України
    квитковому касиру 1-ої категорії Українського центру по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті Ніні ЛАМОВІЙ.


    Фото на згадку.

    Знаком «Почесний залізничник»:

    Валерія Вікторовича ВЛАСЕНКА - складача поїздів 5-го розряду залізничної станції Терещенська відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Ігоря Валентиновича ГАЄВСЬКОГО - начальника пожежного поїзда станції Козятин відокремленого підрозділу Козятинський загін відомчої воєнізованої охорони;

    Олександра Анатолійовича ГОРКУШУ - електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування 6-го розряду відокремленого підрозділу Житомирська дистанція сигналізації та зв’язку;

    Леоніда Володимировича ЗАХАРЕНКА - чергового по дирекції залізничних перевезень відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    Леоніда Павловича КАСЯНЧУКА - електромеханіка ремонтно-технологічної дільниці I-ої групи відокремленого підрозділу Київська дистанція сигналізації та зв’язку;

    Володимира Івановича СВИНАРЧУКА - начальника відокремленого підрозділу ремонтне вагонне депо Жмеринка;

    Нагрудним знаком «За заслуги. Укрзалізниця» IІ ступеня

    Сергія Володимировича ВАЛЬСЬКОГО - начальника служби контролю та внутрішнього аудиту;

    Нагрудним знаком «За заслуги. Укрзалізниця» III ступеня:

    Анатолія Петровича АНДРІЙЦЯ - слюсаря-інструментальника 6-го розряду відокремленого підрозділу локомотивне депо Жмеринка;

    Надію Талимонівну КУЦАН - начальника залізничної станції Путивль відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Наталію Іванівну ПАВЛЕНКО - прийомоздавальника вантажу та багажу 3-го розряду відокремленого підрозділу станція Житомир;

    Анатолія Олексійовича РОМАНЮКА - начальника залізничної станції Славута-1 відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    Марію Миколаївну САМОШКІНУ - бухгалтера 1-ї категорії відокремленого підрозділу пансіонат, дитячий оздоровчий табір «Променистий»;

    Олександра Юхимовича ФІКСА - заступника директора з лікувальної роботи відокремленого підрозділу санаторій «Медичний центр реабілітації залізничників»;

    Олександра Гордійовича ЯНКОВЦЯ - виконавця робіт відокремленого підрозділу Коростенське будівельно-монтажне експлуатаційне управління №4;

    Знаком «Залізнична Слава» I ступеня:

    Миколу Павловича ВІННИКА - оглядача-ремонтника вагонів 6-го розряду відокремленого підрозділу експлуатаційне вагонне депо Дарниця;

    Андрія Віталійовича КОТЕЛЬНИЦЬКОГО - складача поїздів 6-го розряду ст. Київ-Московський відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    Сергія Васильовича ЮЩЕНКА - заступника начальника галузевої служби електропостачання;

    Знаком «Залізнична Слава» І ступеня:

    Василя Олександровича ДЖУРУКА - майстра дільниці з ремонту механічного устаткування 1-ї групи відокремленого підрозділу експлуатаційне вагонне депо Дарниця;

    Валерія Петровича ДМИТРУКА - машиніста-інструктора локомотивних бригад відокремленого підрозділу локомотивне депо Коростень;

    Миколу Петровича МАРЦЕНЮКА - начальника залізничної станції Кривин відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    Миколу Івановича МАРЧЕНКА - старшого електромеханіка дільниці 1-ї групи відокремленого підрозділу Фастівська дистанція сигналізації та зв’язку;

    Олексія Олександровича МАТІСЬКА - чергового по залізничній станції Конотоп;

    Людмилу Василівну ПОЛІЩУК - чергового по сортувальній гірці станції Шепетівка відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    Андрія Івановича ХАРИША - начальника пункту технічного обслуговування вагонів Козятин-2 відокремленого підрозділу експлуатаційне вагонне депо Козятин;

    Знаком «Залізнична Слава» III ступеня:

    Григорія Степановича ВАЩЕНКА - водія автотранспортних засобів 1-го класу Центральної залізничної автобази;

    Ганну Гордіївну ГАВРИЛЮК - чергового по залізничній станції Коростень-Подільський відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    Івана Федоровича ГАГАЧА - складача поїздів 6-го розряду станції Миронівка відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    В’ячеслава Степановича ГОРДІЙЧУКА - машиніста-інструктора локомотивних бригад відокремленого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський;

    Сергія Олександровича ЖОЛОБКА - столяра 6-го розряду (бригадира) відокремленого підрозділу Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень;

    Анатолія Анатолійовича МУХІНА - начальника пункту технічного обслуговування вагонів ст. Гречани 2-ї групи відокремленого підрозділу експлуатаційне вагонне депо Жмеринка;

    Михайла Аврамовича ОПАНАСЮКА - виконавця робіт відокремленого підрозділу Коростенське будівельно-монтажне експлуатаційне управління №4;

    Тетяну Василівну РОМАНЕНКО - оператора при черговому по станції відокремленого підрозділу станція Коростень;

    Костянтина Володимировича САМСОНОВА - інженера 1-ї категорії відокремленого підрозділу Київська дистанція сигналізації та зв’язку;

    Олександра Миколайовича ЯЇЦЬКОГО - складача поїздів 6-го розряду ст. Васильків відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    Почесною грамотою Державної адміністрації залізничного транспорту України:

    Ларису Євгенівну АЛІПЧЕНКОВУ - начальника залізничної станції Зернове відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Юрія Петровича БИХОВЦЯ - прийомоздавальника вантажу та багажу (старшого) 4-го розряду відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Олександра Володимировича ВАРФОЛОМЄЄВА - машиніста незнімної дрезини (ДГку) 6-го розряду відокремленого підрозділу Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління №1;

    Андрія Івановича ВАСИЛЬЄВА - тесляра 5-го розряду відокремленого підрозділу Коростенське будівельно-монтажне експлуатаційне управління №4.

    Юрія Миколайовича ГОНЧАРА - монтера колії 4-го розряду відокремленого підрозділу Овруцька дистанція колії;

    Володимира Петровича ГУБКА - складача поїздів 6-го розряду відокремленого підрозділу станція Чернігів;

    Тетяну Олександрівну ДЗІС - начальника відділу соціальних питань та нагород служби кадрової та соціальної політики;

    Олексія Григоровича ДРАГІЦИНА - начальника пасажирського сектору відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    Анатолія Миколайовича ДУБОВОГО - заступника начальника відокремленого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв’язку із сигналізації, централізації та блокування;

    Павла Васильовича ЗІНЧЕНКА - начальника технічного відділу - заступника головного інженера відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень;

    Євгенія Вікторовича ЛИСЮКА - начальника відділу кадрів відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    Володимира Івановича МАЖУГУ - машиніста електропоїзда 2-го класу відокремленого підрозділу моторвагонне депо Чернігів;

    Олександра Петровича МУМРЕНКА - першого заступника начальника галузевої служби електропостачання;

    Олександра Вікторовича НЕДІЛЬКА - складача поїздів 5-го розряду станції Хмельницький відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    (Продовження - в наступному номері)

    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Серед нагороджених - повний кавалер ордена «За заслуги»

    Нещодавно в урочистій обстановці начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН та голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК нагородили групу трудівників столичної магістралі з нагоди Дня залізничника. Серед достойних - нинішній повний кавалер ордена «За заслуги» (прирівнюється до звання Герой України) начальник Будівельно-монтажного експлуатаційного управління №4 (м. Коростень) Степан ЯЦЕНКО. Тепло привітавши понад 30 представників із великої когорти нагороджених, О. Кривопішин та О. Логошняк побажали присутнім і надалі працювати творчо та плідно.


    Орест ЛОГОШНЯК: «У нашій роботі не має бути дрібниць»

    На порядку денному засідання дорожнього комітету, що відбулося днями в залі управління залізниці розглядалися два питання: про підготовку до проведення звітної дорожньої профспілкової конференції Південно-Західної залізниці та використання коштів у дорожньому пансіонаті - дитячому оздоровчому таборі «Променистий», виділених на реконструкцію будівель.

    Першим зі звітом виступив голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК. Мова йшла про систематичну роботу з виконання завдань, які зазначені чинним законодавством, про роботу правової інспекції, яка виконує значну частку від усієї роботи профспілкової організації. А також про підвищення рівня правових знань членів профспілки комітетів профспілки первинних організацій за участю правових інспекторів.

    Зупинився Орест Михайлович і на питаннях оплати, відпочинку та охорони праці, охорони здоров’я (попередження професійних захворювань), організаційно-масової роботи. Також було обговорено низку соціально-економічних аспектів профспілкової діяльності, які поширюються на працівників залізниці, членів їхніх сімей, пенсіонерів, студентів, учнів, питання про інформаційне забезпечення членів профспілки.

    Голова Дорпрофсожу запропонував територіальним організаціям профспілки ознайомитись із досвідом роботи Козятинского теркому, який організував випуск у світ методичних посібників для голів профспілкових комітетів, що містять багато інформації, необхідної їм для профспілкової роботи.

    «У нашій роботі не має бути дрібниць. Будь-які зустрічі людей поза виробничою обстановкою згуртовують колектив. Участь у спортивних змаганнях, оглядах художньої самодіяльності, туристичні екскурсії - це потужна мотивація до ефективної взаємодії на виробництві. Люди знаходять взаєморозуміння, що, врешті-решт, сприяє покращенню результатів спільної праці», - наголосив Орест Логошняк.

    Щодо другого питання. Звітував про цільове використання коштів, перерахованих пансіонату «Променистий», Володимир КОМАРОВ - заступник директора пансіонату. Він довів, що виділені кошти було використано саме для подальшого якісного поліпшення умов проживання та оздоровлення працівників Південно-Західної залізниці.

    Після звіту представника пансіонату від учасників зібрання пролунали побажання на адресу керівництва «Променистого» щодо покращення роботи. Згодом комісія затвердила офіційний документ про цільове використання коштів на реконструкцію будівель пансіонату - дитячого оздоровчого табору «Променистий».

    До речі, звітна дорожна профспілкова конференція відбудеться 26 листопада 2013 р. у залі засідань управління залізниці.


    Життя змушує перебудовуватися, здобувати копійку

    Нагадаємо: влітку й на початку осені інтенсивно велася реконструкція станції Ніжин: переукладалися колії, переносилися платформи й опори контактної мережі, ремонтувався вокзал… На цьому великому будівельному фоні майже не поміченим залишався факт, що оновлення торкнулося і пункту технічного обслуговування вагонів, який півроку тому влився у потужну структуру під назвою «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп».

    Початок листопада можна вважати святковим для вагонників Ніжина. Тоді відбулося урочисте відкриття відремонтованого основного приміщення. Мені важко уявити, яким воно було до ремонту. Говорили, що навіть слово «занедбане» не відображало усієї картини. Комісія із депо, яка приїхала приймати ПТО під своє крило, була шокована від побаченого. Та «витягувати» новоприєднаний підрозділ розпочали з механізмів - відразу ж поставили козловий кран, відремонтували домкрати й інше обладнання, необхідне в роботі. А тоді черга дійшла і до реконструкції приміщення ПТО. Тут працювали десятки людей, та основне навантаження лягло, зрозуміло, на будівельну групу, очолювану бригадиром Романом Хоменком, на весь цех головного механіка, на самих ніжинських вагонників. Володимир Коваль, на той час уже призначений начальником ПТО Ніжин, розповідали, перебуваючи у відпустці, приходив сюди і брався за інструмент.


    Начальник експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп Володимир ФЕДОРКО (у центрі),
    голова профкому Юрій ШИШ та начальник ПТО Володимир КОВАЛЬ перерізають стрічку на вході до відремонтованого приміщення.

    Місяць ремонтних робіт пролетів швидко. Та напружено. Бо депо - це все-таки не будівельно- монтажне експлуатаційне управління, завжди заточене на подібні справи. Але вийшло вдало, на відмінно. Тут затишно і тепло, є невеличка зала, кабінети, кімната для приймання їжі, душ... Чи були б такі умови без приєднання, подумалося? Напевне, тільки колись, у далекій і туманній перспективі. Але в експлуатаційно-ремонтному вагонному депо Конотоп на ці речі дивляться по-іншому. У депо досить жорстко спитають за роботу, але подбають, щоб працювалося найліпше. І виступаючи на відкритті, начальник підрозділу Володимир ФЕДОРКО підкреслив це, наголосивши, що нинішні умови господарювання вимагають від кожного високої самовіддачі, дисципліни, ощадливості і творчого підходу.

    До речі, про творчість. Від старого часу у будівлі залишився розпис на стіні. Ні в кого не піднялася рука порушити таку знайому картину - тепловоз, за яким тягнуться вантажні вагони.

    Володимир Петрович у виступі подякував ремонтникам за добру роботу, керівництву залізниці - за підтримку й допомогу, та разом із головою профкому депо Юрієм Шишом, начальником ПТО Ніжин Володимиром Ковалем перерізав стрічку на вході.

    Урочисте відкриття того дня передувало іншому заходові - нараді, в якій взяли участь керівники депо, начальники й оператори усіх ПТО. Йшлося на ній про підсумки роботи цеху експлуатації за десять місяців поточного року. Відразу зауважу, що вони позитивні. І, як висловився Володимир Федорко, цілком реально завершити так і весь 2013-й. Депо до зими вже давно готове, матеріали й обладнання є. Усе залежатиме від людського фактору.

    На подібні наради, переконувався не раз, газетярів запрошують неохоче. Мовляв, нічого цікавого не буде - лише поточні справи, внутрішні «проблемки», проміжні результати й обговорення робочих моментів. Із такою логікою можна погодитися. Бо внутрішнє життя є внутрішнім життям, і кому хочеться виносити напоказ, як кажуть, сміття з хати. В експлуатаційно-ремонтному депо із цього секретів ніколи не робили й не роблять, та переповідати весь перебіг наради не стану. Відбулася серйозна розмова про те, як працювати у нинішніх складних економічних умовах. Ощадливість? Безумовно. Дисципліна? Так. І ще кілька необхідних «так», бо саме життя змушує перебудовуватися, змушує здобувати копійку і розумно її використовувати.

    Також відзначу, що ремонтно-будівельні роботи на ПТО Ніжин не припиняються. Тепер це буде приміщення поточного ремонту з відчепленням на самій станції. До кінця року ремонт там має завершитися. Почекаємо.

    Микола ПАЦАК

    У перспективі - чимало зрушень

    У середині листопада служба організації праці, заробітної плати та структур управління провела семінар-нараду за участі причетних фахівців на тему «Нормування праці як основа її організації. Особливості нормування праці на залізничному транспорті».

    Відкриваючи семінар, заступник начальника Південно-Західної залізниці з економічних питань Сергій ГОРІЛЕЙ зазначив передумови необхідності семінару-наради, а також роль нормування праці як основи її організації на залізничному транспорті та основного виду діяльності в управлінні підприємством, що суттєво впливає на ефективність виробництва при виконанні поставлених перед залізницею завдань з перевезення пасажирів та вантажів.

    Достойний привід. Сергій Васильович вручив нагороди працівникам, яких відзначив генеральний директор Укрзалізниці.

    Під час роботи учасники семінару-наради обговорили питання з нормування праці, а саме: сутність, особливості, принципи і значення нормування у сфері організації управління виробництвом на залізниці, шляхи і методи покращення стану нормування.

    Також присутні ознайомилися з методикою вивчення виробничого процесу, із розробкою технічно-обгрунтованих норм та нормативів з праці шляхом проведення фотографій робочого дня та хронометражних спостережень. Докладно проаналізували розробки і встановлення нормованих завдань працівникам з погодинною оплатою праці для підвищення рівня охоплення залізничників методикою з нормування праці та попередження невиробничих втрат при використанні робочого часу.

    Перед присутніми виступила заступник начальника служби Олена ДЕНИСЕНКО, яка розповіла про законодавче врегулювання питань з нормування праці, особливо при розробці, заміні та перегляді технічно-обгрунтованих норм з праці. Начальник дорожньої нормативно-дослідної станції з праці Андрій ЗЕЛЕНКО поділився досвідом про підвищення рівня зацікавленості з боку фахівців щодо ролі, сутності та значення нормування праці на залізничному транспорті в умовах економічних відносин, які склалися сьогодні.

    Підсумовуючи проведений захід, начальник служби організації праці, заробітної плати та структур управління Південно-Західної залізниці Тетяна ТКАЧЕНКО означила проблемні питання з нормування праці в господарствах залізниці та шляхи їх вирішення. Також були визначені основні напрямки в подальшій роботі. Тобто у перспективі - чимало зрушень.

    Григорій СЕРГЕЄВ

    Головний показник якості роботи - довіра людей

    ХХХІ конференція Козятинської територіальної профспілкової організації, що відбулася нещодавно, підсумувала роботу теркому за звітний період. Як зазначалося у доповіді голови теркому профспілок Анатолія ВІЛЬЧИНСЬКОГО, головним показником цієї роботи стало зростання рівня довіри людей до діяльності профспілок.


    У президії звітної конференції - голова Козятинської територіальної профспілкової організації Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ,
    голова первинної профспілкової організації локомотивного депо ст. Козятин Василь ДЗЮБЕНКО
    та перший заступник начальника Козятинської дирекції залізничних перевезень Василь МИКИТЕНКО.

    Місцевій профспілковій організації вдалося переконати багатьох залізничників, які не входили до жодної профспілки, вступити саме до цієї організації. Разом з тим вдалося значно зменшити кількість працівників, які вийшли з профспілки за власним бажанням. Прослідковується і стала динаміка зі зменшення кількості працівників, які перебували у лавах альтернативних профспілок. Тож все це свідчить, що пріоритети у роботі Козятинський терком галузевих профспілок визначив вірно.

    Перш за все, заслуговує на увагу робота теркому, направлена на захист трудових та соціально-економічних інтересів членів профспілки, членів їхніх сімей, непрацюючих пенсіонерів. Завдяки роботі правової інспекції та активізації громадського контролю люди відчули реальну турботу про них.

    Порядок укладання колективних договорів, надання працівникам щорічних оплачуваних відпусток, оплата за роботу у вихідні та святкові дні, понаднормові години роботи та їхня оплата. І це ще не всі турботи. Додайте до цього порядок застосування дисциплінарних стягнень, правомірність позбавлення працівників премій, оплату відряджень, дотримання термінів виплат працівникам відпускних, розрахунок із працівником при звільненні чи переводі - все це було предметом перевірок з боку правової інспекції. І як результат - працівникам повернуто майже 4,7 млн. гривень незаконно утриманих або недоплачених коштів. Більша частина з цієї суми становлять недоотримані працівниками кошти за роботу у понаднормові години, у тому числі за роботу у вихідні та святкові дні. Або ж у наслідок позбавлення преміальних виплат з порушенням вимог відповідних Положень про преміювання, чи матеріальних позбавлень у результаті безпідставних притягнень працівників до дисциплінарної відповідальності. Загалом за звітний період захищено трудові чи соціальні права майже 12500 залізничників - членів галузевої профспілки.

    Впродовж останніх років терком профспілок започаткував практику іменних персональних повідомлень спілчан про результати реагування на виявлені порушення та суми коштів, що повернуто їм в результаті роботи профспілки. Така практика дала надзвичайно позитивний ефект. Ці іменні повідомлення сприяють поінформованості спілчан про роботу профспілки, формують у працівників залізниці позитивний імідж щодо галузевої профспілки у цілому та теркому зокрема, а також, очевидно, заслуговують на те, щоб бути впровадженими в інших організаціях профспілок.

    Охорона праці - ще один важливий напрямок роботи профспілок. З метою створення дієвого громадського контролю за станом охорони праці у підрозділах дирекції терком профспілки виступив з ініціативою проведення навчання та перевірки знань серед членів профкомів та профактиву у сфері охорони праці. Ці заходи необхідні їм для реалізації повноважень і прав профспілок, визначених Законом України «Про охорону праці». Сьогодні всі вони пройшли таке навчання і отримали відповідні посвідчення. Таке нововведення стало добрим помічником профспілковому активу у здійсненні громадського контролю у цьому питанні.

    Є певні здобутки профспілок Козятинської дирекції залізничних перевезень й у питаннях забезпечення руху поїздів, і в організаційно-масовій та фізкультурно-оздоровчій роботі, й в роботі з ветеранами, й у сфері організації дозвілля та відпочинку. Про це говорили делегати звітної конференції, однак не забували вони і про чимало невирішених проблем, що турбують сьогодні спілчан. Передусім - це житло для працівників залізниці, що десятиліттями очікують у чергах. Є багато запитань щодо того, як стати учасником програми з будівництва молодіжного житла, яка нібито й існує, однак реалізувати свою мрію молоді сім’ї ніяк не можуть. Не все так просто з безкоштовним проїздом залізничників до віддалених місць роботи. Є прохання запровадити штатну посаду технічного інспектора, а не виконувати її на громадських засадах. Були побажання проводити більше спортивних змагань у віддалених регіонах (Шепетівка, Фастів, Миронівка), а не лише в Козятині, і саме так пропагувати масовий спорт серед своїх працівників. Словом, розмова відбулася відверта, критична та конструктивна.

    - Я щиро заздрю вам, що маєте такий профспілковий актив: дієвий, ініціативний, діловий, - поділився своїми думками гість конференції голова Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці Орест ЛОГОШНЯК. - Усі ті питання, що ви тут підняли і які не можете вирішити на рівні своєї профспілкової організації, ми розглянемо у себе в Дорпрофсожі. І, наскільки це буде від нас залежати, будемо намагатися допомагати вам у їх вирішенні. А вам я зичу лише успіхів. Ми бачимо, що ваш терком набирає впевненості у своїй роботі. Це свідчить про дієвість кожного профспілкового активіста.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Дмитра ЖИВЧИКА

    Від муляра до керівника управління

    Почесний залізничник, начальник Коростенського будівельно-монтажного управління Степан ЯЦЕНКО - людина знана не лише на теренах Коростенського залізничного регіону, а й далеко за його межами. І це завдяки його самовідданій праці, організаторським вмінням, будівельному хисту.

    Нещодавно Президент України відзначив Степана Ілліча орденом «За заслуги» І ступеня.

    Трудову діяльність він розпочав у 1972 р. у Коростенській дистанції цивільних споруд (так раніше називалося БМЕУ) мулярем. Пройшовши за вісім років чимало ступенів професійного зростання, став керівником цього залізничного підрозділу.

    У народі кажуть, що про людину судять за її справами. А про будівельників - ще й за тими будовами, які вони зводили. Організаторські здібності, ініціативу та наполегливість, як керівник, Степан Ілліч проявляє завжди. Яскраво це визначилося під час електрифікації у 1998 р. на залізничній дільниці Хмельницький - Підволочиськ, а через рік - на дільниці Ніжин - Чернігів. У 2002-2005 рр. при виконанні та організації робіт з реконструкції Київського вокзалу, на швидкісних лініях Дарниця - Гребінка, Київ - Миронівка, Київ - Зернове, зокрема на станціях Бориспіль, Трипілля, Конотоп, Хутір Михайлівський, а також під час капітального ремонту ст. Новоград-Волинський. І цей перелік ще можна продовжувати і далі. А як не згадати про добрі справи будівельників під керівництвом Степана Яценка під час впровадження швидкісного руху поїздів і підготовки інфраструктури до Євро-2012 на дільниці Київ - Коростень - Шепетівка.

    Нинішнього року будівельники теж виконали значний обсяг робіт, у тому числі варто відзначити завершення будівництва 65-квартирного будинку в Коростені, ремонт приміщень у різних підрозділах нашої залізниці.

    Колектив на чолі зі Степаном Яценком за вчасне і якісне виконання поставлених завдань неодноразово був переможцем галузевих змагань.

    Багато хороших і вмілих фахівців трудиться і трудилося раніше в цьому колективі. Більшість з них завдячують своєму професійному зростанню саме Степану Іллічу, який, до речі, завжди підтримував новаторські ідеї. Його шанують за те, що розпочату справу обов’язково доведе до завершення. У спілкуванні з людьми він простий та уважний. Добре розуміє турботи нинішніх пенсіонерів і намагається завжди їм допомогти.

    Надія МАЦІЄВСЬКА

    Форум молоді: дій та інформуй

    Доступна і якісна освіта, гарантоване перше робоче місце і житло - три складові чинники, що гарантують молодій людині втілення її планів у життя. Адже впевненості, бажання, лідерських якостей у сучасної молоді - хоч відбавляй. Та з власного досвіду спілкування із залізничниками різних спеціальностей відкриємо ще один секрет успіху, який не можуть дати знання. Це - досвід.

    Приходячи на роботу у підрозділ, молодий спеціаліст має, як кажуть, просіяти свою теорію через сито практики. А до того, що залишиться, додати вміння. А як це зробити на новому робочому місці, з чого почати, до кого підійти, з ким порадитися? Відповідь на це питання - у відродженні інституту наставництва у галузі. І її неодноразово озвучували очільники галузі, залізниць, профспілки.

    Ефективність від цього очевидна: особливо, для молодих фахівців із соціально уразливих груп. Модель наставництва схожа із моделлю стажування на залізницях. Сьогодні вивчається досвід такого інституту в інших країнах, що і ляже в основу майбутньої розробки.

    Саме на цьому наголошували і учасники IV Форуму молоді профспілки залізничників і транспортних будівельників України, який нещодавно пройшов у Києві.

    «Ми також звернулись до Кабінету Міністрів України, - зазначила у розмові з нами голова молодіжної ради Козятинської дирекції залізничних перевезень Ганна ВОЗНЮК, - з проханням вжити заходів щодо збереження в галузі базових навчальних закладів. Саме на їх основі сформовано за понад 150-літню історію функціонування залізниць власну дієву систему підготовки кадрів. Серед пропозицій актуальною залишається розробка галузевої програми «Молодь залізниць України».

    - Сьогодні відчуваємо підтримку з боку керівництва, намагаючись активно лобіювати власні інтереси. Цікавими та корисними стали дисконтна програма, профспілкова модільна корпорація, - додав голова молодіжної ради Жмеринської дирекції залізничних перевезень Юрій КАЛІНСЬКИЙ.

    А новообрана голова молодіжної ради галузевої профспілки Ірина ОВ’ЄДО АЛЬМУЕДО наголосила: «Зробимо все можливе для впровадження нових програм, цікавих заходів та креативних ідей!». Що ж, успіхів тобі, залізнична молодь!


    Є плани, ідеї. Будуть і справи

    У Коростенському теркомі профспілки новий голова молодіжної ради. Знайомлячись із ним та цікавлячись планами на майбутнє, дізналася, що Сергій ПРОГОЖУК вже другий рік працює начальником дільниці з діагностики у Коростенській дистанції колії. А загалом у цьому підрозділі він п’ять років. Водночас у дистанції й очолював молодіжну раду. Молодому залізничникові 25 літ, закінчив навчання в Харківській державній академії залізничного транспорту.


    Сергій ПРОГОЖУК

    То де ж останнім часом молодіжна рада про себе заявляла? Що відбувалося за її участю? Сергій Прогожук каже, що молодь Коростенського залізничного вузла своє дозвілля пов’язує із спортом. Отож на День молоді проводили змагання з волейболу між командами Коростенської колійної машинної станції, вагонного депо і Коростенської дистанції колії. А на День профспілки залізничників і молодь, і старші працівники змагалися з волейболу, футболу, настільного тенісу, шахів… Окрім спорту молоді люди люблять подорожувати. В дистанції колії, зокрема, було організовано захоплюючу екскурсію до Львова, яка її учасникам дуже сподобалася. Щодо організації подорожей у профспілкових комітетів і молодіжної ради є ще чимало задумів: активізувати співпрацю з молодіжною радою міста, що дасть можливість проводити спільні цікаві і корисні справи.

    Звісно, у залізничної молоді є й чимало проблем. Про турботи молодих залізничників говорили і під час нещодавнього галузевого молодіжного форуму, учасником якого був і мій співрозмовник.

    - Ми багато корисної інформації почерпнули з виступів першого заступника генерального директора Укрзалізниці Миколи СЕРГІЄНКА та голови Федерації профспілок транспортників України і профспілки залізничників та транспортних будівельників України Вадима ТКАЧОВА, інших керівників Укрзалізниці, фахівців Ради профспілки. Про свої турботи, ідеї, пропозиції щодо вирішення молодіжних проблем йшлося у виступах активістів. Тобто відбувався конструктивний діалог, обмін думками, вносилися конкретні пропозиції, - поділився враженнями Сергій Прогожук. - Загалом цей захід вселяє надію на те, що до вирішення молодіжних проблем увага посилиться з боку очильників транспортної галузі.

    Оксана КЛИМЧУК

    «Для мене театр - це якась благословенна історія»

    В один із дощових осінніх вечорів, коли київські вулиці заповнювались моїм улюбленим ароматом мокрого пожовтілого листя, у книгарні «Є», що по вулиці Лисенка у м. Києві, відбулася презентація книги «Анатолій Хостікоєв. Головна роль». Книга видана в ювілейний рік народного артиста України, актора Національного театру ім. Івана Франка, 40-річний мистецький досвід якого є вагомими внеском у розвиток сучасного театрального мистецтва. Але її не було б, якби дружина, партнерка, колега Наталія СУМСЬКА усі 20 років їхнього спільного життя потайки від коханого не збирала публікації різних років, фотографії сцен із вистав видатних українських режисерів, які в різний час працювали з майстром, приватні фото, що дають змогу зазирнути за лаштунки театрального життя.

    «Театр для мене - не лише родина акторів В’ячеслава та Ганни СУМСЬКИХ, у якій я виросла. Це - улюблена справа, якою я займаюся все життя. Театр подарував мені особисту долю. Маючи стільки щедрот, хочу поділитися ними з тобою, дорогий читачу, а заразом і глядачу - бо ж усе, про що я згадую і розповідаю, - все це робилося для тебе. Адже без глядача театру не існує. Я пишу про актора, котрому ти аплодував, сидячи в залі, а я в цей час грала поряд з ним на сцені. Це і є моє життя, моє щастя. Це - ХОСТІКОЄВ».

    Наталія СУМСЬКА


    ЇЙ ХОТІЛОСЯ ПОДАРУВАТИ КНИГУ ЯК СЮРПРИЗ

    Єдине - треба було зробити так, щоб він не знав.

    - Якби я сказала Анатолію хоча б за півроку до цього дня, ми б з вами не зустрічалися сьогодні, - сказала на початку презентації народна артистка України НАТАЛІЯ Сумська, яка вибігла в залу книгарні до присутніх першою. Пан Анатолій вийшов трохи пізніше, якось зніяковіло, наче неохоче. Сів за мікрофони, почав повільно, уважно оглядати переповнену людьми залу. - Весь матеріал для книги я зберігала на дачі, у кутку, де, здавалось, Анатолій ніколи не знайде і не побачить. Та раптом зламалася колонка, і він, злий, несправну мокру залізяку затягнув у хату і якраз кинув саме у той куток. Аби не намочився мій «скарб», я витягла все. На здивоване «Нащо це?» відповіла: «Та це треба одній студентці, збираю на її прохання». Потім все забулося, я заспокоїлася і продовжувала таємно збирати далі. Адже актор все життя грає на живо, але спогади мають бути, думала я тоді. Не кожному так щастить зіграти стільки могутніх гарних ролей.

    Ми знайомі з майстром майже 40 років, як подружжя разом - 20. Тому, гадаю, я маю право висловитись. Я пишу не як дружина, а як партнерка, соратниця. Я ж грала поряд. Тому хто ж, як не я, розповість правдивіше, емоційніше, яскравіше? Біографію розповідати я посоромилась, але я «вплела» думки про особисті переживання, привідкрила ту ситуацію, як складалася життєва база майстра, які миті й істинні моменти передували ролям. Нас часто запитують кореспонденти: «Про що ви мрієте, яку роль у майбутньому хотілось би зіграти?». Ми не мріємо. Коли вона нам перепадає в руки, в серце, ми починаємо нею жити. А буває в муках… Як каже Анатолій, без мук не народжуються. Ці муки і є миті щастя.

    Книга буде цікавою для акторів-початківців, студентів, глядачів. Мабуть, то була воля Господа, що вона вийшла якраз у день ювілею. 60-річчя Анатолія - 15 лютого. Всі були здивовані, а більше за усіх він: «А що це?» Половина видань було відразу подаровано на творчому вечорі, де майстер геніально тримав публіку.


    АНАТОЛІЙ: «Для мене це хвилююче і несподівано, як і сьогоднішня зустріч. Я складав рецензії, статті, фото на дачі у сараї, де миші. І навіть не підозрював, коли Наталія все ховала. І ось - така несподіванка. Закінчується творчий вечір, підходять жіночки з книжкою, я підписую її, а потім ще підходять, і я бачу: «Та це ж я!» Виявляється, це все Наташа влаштувала. Це велике щастя… Я пам’ятаю, коли працював у театрі імені Лесі Українки, старий актор Таршин приніс свої фото, старі рецензії і захотів розповісти нам, молодим акторам, про себе. Ось ми стоїмо, поряд зі мною - Коля Ігнатулін. Старий думає, що нам цікаво, розповідає. А хлопці потихеньку відходять. Залишились він і я. Не тому, що я кращий. Я пам’ятаю його стан. Артист знову проживає ті миті, у нього сльози на очах… Але я ніколи не збирав ані фото, ані рецензій. Кому це потрібно?

    «Я ВИПАДКОВО СТАВ АКТОРОМ»

    «Хоча різні бувають критики, - продовжує Анатолій Георгійович. - Коли вийшла прем’єра вистави «Отелло», телефонує один і каже: «Дуже не сподобалось. Ганебна вистава. В монолозі ви розмовляєте на тарабарській мові. Це ганьба. Ви прийдіть у театр, загримуйтеся, щоб стаття вийшла з вашим фото». (У залі читальні - регіт - авт.). А я у виставі читав давньоосетинські, точніше, аланські молитви. Отелло там інший. І мій батько, осетин, був іншим. Молодим він хотів грати цю роль, бо вчився в студії Тхапсаєва, котрий чудово грав Отелло, осетинською мовою. Але - війна, батько актором не став. На війні він полюбив українку, старшу операційну сестру військового шпиталю Валентину Хоменко, мою маму. Говорив українською з акцентом. Але іноді зачинявся в кімнаті, співав осетинські пісні і плакав. Ми туди не заходили, знали: там тато розмовляє зі своїм народом. У виставі мені хотілося говорити батьковою мовою, якої я не знав. От я читаю давньоосетинську молитву. Мені її дав Артур, мій друг і родич, я довго вчив її, хотів, щоб вона звучала без акценту. Ми з Артуром місяців зо три працювали: він начитував, я повторював. Потім запросив київських осетинів. Не сказав їм нічого. Почувши молитву, вони були так вражені, що після вистави мовчки пішли. Артур казав: їм здалося, що цього не може бути. Тож у виставі «Отелло» є моє особисте. Як у кожного, хто має батька.

    Коли мій батько після війни працював завгоспом у залізничній лікарні (ДКЛ №2), гарно працював, з душею, щось майстрував, раптом приходить якийсь молодий начальник і каже: «Нацмен, іди геть!» Тато дуже переживав. Моя мама, медичний працівник, завжди його вміла заспокоїти, а цього разу її не було. Він, знервований, прийшов додому, поставив на стіл вино і покликав мене. Я мовчки слухав, а потім кажу: «А давай напишемо в «Комсомольскую правду»!». А він мені: «Іди спать!» Вранці чую - перезаряджає затвор рушниці, підбігаю і бачу: в порт-фель тато дуже акуратно кладе зброю і патрони. Я кинувся до нього: «Тату, тату, не треба!» В нього котилися сльози. Він убив би. Безумовно! І ось коли на сцені під час вистави я муміфікую Дездемону (так вигадав режисер Малахов), у залі хтось засміявся. Я кажу текст, а пошепки - партнерці: «Ти дихаєш, Оксано?» І не виходячи з образу, з батьківським акцентом викрикую: «Смэйся! Смэйся!».

    Я не з акторської династії, як Наталія. Вона знала, що таке сцена. А я випадково став актором. Завдяки моїй бабусі, я закінчив три школи: музичну (баян), спортивну і загальноосвітню українсько-англійську. Бабуся, Домініка Акимівна, водила мене «на музику», сиділа на уроках, а вдома вимагала старанності й вправності. Слідкувала за першим і четвертим пальцем і, якщо не подобалося, колола їх шпилькою, примовляючи, як і вчитель: «Выворотность, Толя! Выворотность!». Все йде з дитинства, з родини. Актор - це найкраща професія. Коли мене питають: «Які ваші улюблені квіти?», я кажу: «Прем’єрні». Актор під час прем’єри віддає енергію, а коли після прем’єри кланяється - отримує її. Єдина вистава, яка не повертає енергії, - це «Отелло». 100 відсотків! Три дні ти мертвий! Шекспір написав цю роль своєму другові і надіслав йому з підписом: «Цю роль ти не зіграєш, тому що вона поза людськими можливостями». Професія актора безмежна, нескінченна. Я переконаний, мистецтво має бути позитивним, навіть трагедію треба грати з позитивною енергетикою. 17 років я грав Воланда у виставі «Майстер і Маргарита». (У рік 100-річного ювілею М. Булгакова на Міжнародному театральному фестивалі Анатолій Хостікоєв був визнаний кращим сценічним Воландом і розділив перше місце з великим Інокентієм Смоктуновським, який грав Людовіка в «Кабале святош» - авт.). Я не «грузив» негатив. Важливо, з чим ти виходиш до глядача. Якщо нема з чим, то краще і не виходити. Було дуже приємно, що тоді на фестивалі мене хвалили французи, англійці, і дуже прикро, що українські театральні знавці дивувались цьому. Один критик підійшов і говорить: «Ты должен гордиться тем, что встал в одну шеренгу с самим Смоктуновским». На що я відповів: «Это вы должны гордиться тем, что в Киеве есть актёр, который получил первое место за Воланда».

    - Не было ли в связи с этим спектаклем каких-то необъяснимых, загадочных случаев?

    - Мне анонимные письма писали, чтобы я отказался от роли Воланда, иначе будет плохо. Какие-то странные были подарки... Однажды принесли перстень с пятиконечной звездой. Его на проходной театра в коробочке оставили. И записка была, где советовали играть в «Мастере...». С перстнем. Но я не придал этому значения. Засунул подарок в карман и пошел домой. Возле театра стройка была. Я не глядя вынул перстень и выбросил за забор. Все. Пришел домой. Принял душ, лег спать. Но что-то плохо мне спится, ворочаюсь с боку на бок. И словно со мной кто-то заговорил... Властный неземной голос сказал, чтобы я отыскал то, что выкинул...

    - Голос вам угрожал?

    - Нет. Просто мне было дано понять, что я поступил неправильно и должен исправить ошибку. Утром, идя на репетицию, я перелез через забор и, можете себе представить, среди кирпичей, битого стекла, железок первое, что заметил, был именно этот перстень... Я его теперь храню дома в шкатулке.

    Михаил НАЗАРЕНКО «Бульвар», 1996 г.

    (Далі буде)

    Ірина ЮШКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Хресний хід до жіночого монастиря

    140 кілометрів роздумів про життя-буття

    (Продовження. Початок у №№39 - 43)

    …Наша Хресна колонна першою розбуджує лісовий світанок на околиці Пісківки. Адже вже давно вирішено отцем Володимиром та старшою сестрою Варварою: на ранок - до монастиря. «Райський куточок», як назвала його одна з прочанок, захований в глибині старих лісових хащ. Від древніх сосен, беріз та вільх, які часто-густо завалюються на молоді парості, відокремлює викладена бетонними плитами дорога і величезний мур. Тут, у хащах, давно не бувала нога лісоводів. А що ж там за довжелезними стінами із граніту? Монастир. Осіння тиша, яку ненадовго порушив церковний пере-дзвін, налаштовує на ліричний лад.


    Попереду Хресного ходу - духовні пастирі отці Володимир та Роман.

    САМОПОЖЕРТВА

    Кому-то кажется,

    что время гонит нас

    по непростой тропе

    cобытий,

    и мы бежим, не слыша

    Божий глас,

    сквозь полосы препятствий

    и открытий.

    Мы падаем, сбиваем в кровь

    колени,

    нам некогда подумать

    на распутье,

    и выбор свой - направо

    иль налево,

    кладем, с сомненьем, на

    ладонь минуте.

    И, взвесив всё, бежим

    мы только прямо,

    наивно веря в то, что

    так короче,

    и если прямо - ожидает

    драма,

    корим себя, что выбор наш

    не точен.

    Кому-то кажется, что

    время гонит нас,

    кому-то кажется - мы

    время догоняем,

    но тайна в том, что

    времени запас

    мы до конца, увы, совсем

    не знаем!

    Думки, що навіяв вірш Бориса ПЕРШУТКІНА із Міжрегіональної спілки письменників та літераторів України, знову навели на роздуми. Так що ж все-таки спонукає цю добру сотню прочан не сходити із складної дистанції? Здавалося б, через неабияку втому, криваві мозолі на ногах можна собі дозволити скористатися попутною маршруткою, що врешті-решт доставить до Чоповичів (а там до жіночого монастиря рукою подати) або у протилежному напрямку - до Києва. Молитва у цьому храмі ще попереду. Є час порозмовляти із старшою сестрою Хресного ходу Варварою. Хочу все ж з’ясувати, хто або що саме її спонукає йти до Кип’ячого.


    Протоієрей Роман править Святу Літургію у храмі на честь Святого Михаїла
    (с. Українка, що у Малинському районі Житомирської області).

    - Протягом семи років моєї участі у хресних ходах я постійно ставлю перед собою це запитання: навіщо я йду? - відповідає вона. - І увесь час одержую одну відповідь. Саме під час Хресного ходу з’являється співчуття до тих, хто йде поруч - у переважній більшості, немічних. У турботах про ближніх відчувається наявність ЛЮБОВІ. (Варвара наголосить на останньому слові - авт.). А головне - у душі глибоко віруючої людини живе усвідомлення свого духовного слабосилля, а із часом і фізичного; під час паломництва до святих місць, як не є, ці відчуття сприймаються найбільш потужно. Тут відчуваєш силу гріховності впродовж власного життя. Як укріпитися у вірі? Вважаю, що саме в таких некомфортних умовах людина пізнає себе. Мене зрозуміє той, який не досипає під час Хресного ходу. Увесь час рухаєшся на ногах, а ще справжнім іспитом є ситуація, коли сам ледве йдеш, ще й іншим допомагаєш іти. Це ні що інше, як самопожертва. Можливо, саме це керує мною з року в рік. Мета - пізнати себе!

    Дякую сестрі Варварі за щиросердність.

    Ось іще одна споріднена думка. «Віра в те, що варто не боятися усіляких перешкод, якщо йдеш у Хресний хід за покликом серця», - скаже мені згодом брат Ігор, який мешкає у Брусилові.

    ТІЛО І КРОВ ХРИСТА. ХЛІБ І ВИНО

    Після вранішніх молитов у пісківському Свято-Преображенському монастирі та за благословіння місцевих священиків - багатокілометровий марш-кидок до Українки.

    Під час Хресного ходу вдається не лише послухати урочисту службу, а то і літургію. І не одну. Це традиційна назва служби Божої у православній церкві, а точніше - богослужіння з приношенням Святих Дарів. Свята Літургія займає центральне місце: її основою є святе таїнство євхаристії (подяка, ще одна назва літургії - ред.). Оскільки в християнській традиції прийнято вважати, що встановив євхаристію та виконував її сам Ісус Христос - і відтоді церква її постійно практикує. Вважається теж, що через євхаристію Христос є присутній у церкві тілом і кров’ю, котрі подаються вірянам у вигляді хліба та вина. У традиційному християнстві вірять, що у святій літургії хліб і вино посвячуються і переміняються на Тіло і Кров Христа Спасителя. У виконанні священиків та прочан літургія, приміром, у древньому храмі на честь Святого Михаїла, що в с. Українка, де службу правив місцевий священик отець Роман, нагадує «Ave Maria» у виконанні майстрів оперної сцени. Проте молитви до Христа в храмі, про який іде мова, звучали значно довше, ніж в опері. Про якість і чистоту співу мої думки навряд чи є перебільшенням. Слухаючи голоси сестер із сестринства милосердя на честь Святої Великомучениці Єлизавети, особливо задумувався над якістю співу. А коли заспівали «Богородице, Діво, радуйся», жінки у хустинах із червоним хрестом нагадали про піснеспіви у Києво-Печерській Лаврі. І там, і тут хорове виконання є досконалим.

    ВЕЛИЧЕЗНА ЦІННІСТЬ ДЛЯ БОГА

    Роман-солодкоспівець. На цю ікону у церкві Святого Михаїла я задивився під час неповторного співу молитов отцем Романом. Перед цією ж іконою від священика, який править в цьому храмі 13 років, почув про те, що Святий Роман став учителем співу в Константинополі й підняв на високий рівень православні богослужіння. За свій поетичний дар він зайняв почесне місце серед церковних співаків. Йому приписують понад тисячу молитов та гімнів на різні свята.

    - А яким чином нарекли цим іменем Вас, отче Романе?

    - Так сталося, що у батьків незадовго до мого народження помер син, - розповідає протоієрей Роман. - Уві сні до стомленого від суму батька прийшов покійний і запитав: «Де мій брат Роман?» Сон запам’ятався. Незабаром в сім’ї музиканта та майбутньої регента церковного хору у селі Дроздинь на Рівненщині на світ з’явився я. Отже, у батьків проблем з тим, яким іменем мене назвати, не було. Щодо талантів, якими наділив Господь, - я співав із дитинства. Здається, пісня і молитва допомагали здолати оберемок дитячих хвороб. Після закінчення середньої школи вступив до семінарії. Тому, що мріяв про те, щоб стати священиком.

    - Отче, поясніть, що означає вираз «образ Бога в людині»?

    - Людина - величезна цінність для Бога, набагато більша цінність, ніж будь-яка, навіть найшанована, чудотворна ікона. Образ Божий у людині має настільки велике значення, що його не вартий навіть увесь Всесвіт, бо цей образ несе в собі всі дари й досконалість, яку вклав в кожного з нас Творець.

    Пізніше познайомившись з матушкою Оленою - дружиною протоієрея Романа, яка подарувала йому трьох діточок, зрозумію правоту слів священика. Це, дійсно, Божий дар і справжній Всесвіт!

    (Далі буде)

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Василий ГАРАЩЕНКО: «Всего можно ДОБИТЬСЯ только ТРУДОМ»

    Погода в этот осенний день и вправду радовала. На дворе - середина октября. Тепло и красиво. Золотая осень. Листва с деревьев неторопливо опадает и тут же, покружив, оседает на асфальте. Пешая прогулка, надо заметить, положительно сказалась на настроении, оно было отличным. Наблюдая за всей этой красотой, мы с фотокорреспондентом направлялись на встречу с интересным и заслуженным человеком - инструктором по спорту Василием ГАРАЩЕНКО.


    Василий Николаевич ГАРАЩЕНКО -
    «Всего можно добиться, прилагая значительные усилия и опыт!»

    ПУТЬ ЭЛЕКТРОСЛЕСАРЯ В ЧЕМПИОНЫ

    Место встречи - столичный физкультурно-спортивный клуб «Локомотив», где в 1975 г. и начиналась его спортивная карьера. В помещении тепло, светло и шумно. Вот-вот состоится тренировка по волейболу, которую проведет Василий Николаевич. А пока ребята разогреваются на спортивной площадке, он нас уже встречает.

    Приветливый нрав и обворожительная улыбка моего собеседника с первых минут расположили к приятной беседе. Оказывается, Василий Гаращенко прошел большой спортивный путь. Первое знакомство со спортом произошло еще в школьные годы. Увлекался легкой атлетикой, баскетболом. И, в конце-концов, выбрал для себя - волейбол, так как этот вид спорта понравился больше всего. Именно быстрый мяч, так с английского переводится это слово, стал тогда и остается до сегодня его любовью. Даже заслушиваешься от того, с каким упоением Василий Николаевич рассказывает о том моменте в жизни, в котором нашел свое призвание. Уже по окончании 9-го класса он начал профессионально тренироваться в волейбольной секции, а это - дважды в день. И по нынешний день из волейбола не выходил.


    Во время тренировки.

    - Спорт для меня - это цель достичь чего-то прекрасного. - говорит Василий Николаевич. - И конечно, в первую очередь, это здоровье, о котором задумываешься, но уже с годами. Ведь в советское время спорт, кроме удовольствия, ничего не давал с финансовой точки зрения. Это сейчас спорт стал приносить деньги.

    Жизнь накрепко связала его как с волейболом, так и с железной дорогой. И связала не только благодаря «Локомотиву». После школы Василий пошел работать электрослесарем в Дарницкую дистанцию пути (ПЧ-2). Это не помешало ему ездить оттуда на тренировки. Затем призвали на службу в армию, которая проходила в Виннице. И там играл за Винницкий СКА. После армии вернулся в ПЧ-2, где и познакомился со своей супругой Зинаидой Васильевной, которая работала в той же дистанции инженером. Теперь о наследниках. Сын Дмитрий также работал на железной дороге - защитник Закона боролся с преступностью. Доволен своей жизнью Василий Николаевич, тем более, что внучка Аня пошла по его стопам.

    - Ей всего 11 лет, а я уже сумел привить ей любовь к спорту, - с восторгом подчеркивает дедушка. - Она в начале спортивного пути. А пока ценит мои заслуги, любуется медалями, проявляет интерес к моим постоянным разъездам.

    КАК ПОДНЯТЬ УРОВЕНЬ АДРЕНАЛИНА

    Кстати, побывал игрок сборной СССР и Украины во многих странах. Продолжается спортивная карьера и сегодня. Только в этом году с 5 по 12 августа Василий Гаращенко в составе украинской волейбольной сборной среди ветеранов-мастеров (категория 55+) успешно выступил в итальянском Турине, где прошли неофициальные Олимпийские игры. Вернулись с золотой медалью. В матче одержали верх над сборной Италии - 2 место, сборная России заняла 3 место. В турнире приняли участие 10 бывших мастеров спорта, что говорит об очень высоком уровне игроков и качестве проводимых игр.

    - Победу в Турине прогнозировали, но не ожидали, что попадутся настолько сильные, подготовленные соперники, - вспоминает Василий Николаевич. - Мы ведь тоже за 10 дней до выезда готовились к игре в Запорожье. Да, была сложная игра, но поэтому она была и интересная. Тем более, что мы смогли умело обыграть всех соперников. Играли честно. Говорю откровенно. Мы на самом деле живем такими турнирами. Если у меня не будет стремления поехать куда-то и поиграть, все, считай, я свою жизнь заканчиваю. А так все время в тонусе и чувствую себя молодым. После каждой игры получаю истинное удовольствие. Да плюс к этому новые покоренные вершины, которые вызывают радость, положительные эмоции, поднимают уровень адреналина.

    Когда-то молодой игрок учился навыкам игры у заслуженных мастеров спорта, сейчас же сам тренирует молодежь, учащуюся в железнодорожных ВУЗах и техникумах, лучшие из которых едут потом на соревнования. Для них он - достойный пример для подражания, идеал. То, что здоровье и физическая форма железнодорожников важны для общего дела, ни для кого не секрет. Василий Николаевич убежден, что надо много работать и в этом и есть составляющая успеха: «Всего можно добиться только трудом! Чтобы быть хорошим игроком, надо трудиться и любить это дело. Тренироваться постоянно. И тогда научишься играть, достигнешь успехов!»

    ЕСЛИ ФОНАРЬ РАЗБИВАЕТСЯ…

    Не только в жизни, но и в спорте случаются курьезы. Припомнил Василий Николаевич во время нашей беседы один из них:

    - В Одессе проходил чемпионат Советского союза. Во Дворце спорта: команда «Локомотив» против одесситов, ведем 2:0. Почти выигрываем третью партию, тут со стороны соперника идет атака, и наш игрок подбивает мяч, который летит под потолок в… фонарь. Естественно, фонарь разбивается, стекло падает на площадку. Пока его убрали, команда расслабилась, считая что вот-вот победа будет нашей. И… три партии подряд проиграли, со счетом 3:2. Вот как бывает.

    До сих пор Василий Гаращенко играет в волейбол. Дать фору в игре может любому - и молодому игроку, и опытному. Понаблюдав за техникой игры, лишний раз убеждаюсь, какая же это все-таки красивая и вместе с тем расчетливая игра!

    Волейбол, как утверждает мой собеседник, - это самый сложный вид спорта, потому что на полет мяча даются секунды, а надо подать, принять, забить, заблокировать, достать и отправить мяч противнику, при этом изучить манеру его игры. Во время игры используется очень много элементов - ускорения, прыжки, падения, акробатика. Поэтому на площадке некогда отдыхать. Тут доля секунды решает все. К тому же нужно работать и головой, так как в момент прыжка происходит встреча с мячом и ты должен продумать «куда его, и что, и как».

    Мечты в жизни сбываются далеко не у всех, а вот у Василия Николаевича сбылась. Еще по молодости мечтал поехать за границу. Поездить по миру и посмотреть кто, как и чем живет. Да, конечно, много приходилось работать и проявлять себя, зато достиг в жизни почти максимума. Все в жизни есть, ни на что не жалуется.

    ВОЛЕЙБОЛ «ЗАКОПАЛИ НА КОРНЮ!»

    Обидно только ему за то, что сейчас волейбольные баталии очень мало освещаются в СМИ. Даже в спортивных новостях на телевидении о нем вообще не говорят, как будто его и вовсе не существует. «Если бы постоянно напоминали о пользе и необходимости спорта, молодежь бы не курила за углом и не увлекалась алкоголем. Ведь со времен краха Союза развалилась вся структура спортивных игр. Это не только волейбол, а и другие виды спорта - ручной мяч, ватербол, регби. Остался только футбол. Волейбол же «закопали на корню!», - с болью говорит Василий Николаевич. - Если взять, к примеру, Киев, то практически все спортивные школы закрыты, а из тех, что остались на плаву, пребывают под вопросом закрытия. Все упирается в нехватку финансов, а спонсоров найти невозможно. Вопрос развития спорта должен решаться на государственном уровне. Взять, к примеру, наших соседей из ближнего зарубежья - Россию, там женский и мужской волейбол на высоте. А ведь раньше волейбол в Украине был таким: только 5 команд из Украины (а всех 12) играли в высшей лиге Советского Союза, вы не можете себе представить, какая была конкуренция, много «сборников» (члены сборной команды УССР - ред.) было и из «Локомотива». Очень жаль, что это все в былом.

    ИГРАТЬ И ПОБЕЖДАТЬ!

    Но не будем о грустном. Не в характере моего героя грустить и останавливаться на достигнутом. А достиг он за свой спортивный путь немало.

    На сегодня Василий Николаевич Гаращенко - мастер спорта, чемпион Вооруженных сил СССР (1974 г.), чемпион Украины (1976 г.), чемпион спартакиады Украины (1978 г.), обладатель кубка СССР (1979 г.), бронзовый призер чемпионата СССР (1979 г.), чемпион Мира среди ветеранов (2000 г.), чемпион Европы среди ветеранов (2002 г.), золотой призер Олимпийских игр (2009 г. - Сидней, Австралия), золотой призер неофициальных Олимпийских игр (55+ для мужчин 2013 г. - Турин, Италия), неоднократный чемпион спартакиады ЦСК «Локомотив», обладатель более 60 медалей.

    Всегда с оптимизмом смотрит в будущее. А в перспективе - участие в турнире (2014 г., Америка), в следующих Олимпийских играх, которые будут проходить в Новой Зеландии.

    Что ж, остается пожелать: играть и побеждать!

    Татьяна ШЕМЧУК, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО

    Сердечно-сосудистые заболевания: касается каждого

    Сегодня сердечные заболевания - одни из самых опасных и распространенных в мире. Статистика возрастает с каждым годом, но люди все не спешат на обследования к врачам. Мы часто игнорируем легкие боли в сердце и перепады давления, аргументируя: «Да ничего, пройдет». Но ничего не проходит бесследно. И, впоследствии, это может привести к серьезным проблемам со здоровьем. Как уберечь себя и свое сердце, нам расскажет врач-кардиолог железнодорожной больницы №2 Светлана Михайловна ПУСТОВИТ.

    - Светлана Михайловна, расскажите, пожалуйста, об актуальности проблем сердечных заболеваний в Украине. Насколько они распространены и какие случаются чаще всего?

    - Проблемы, на самом деле, актуальны. Сердечно-сосудистые заболевания на сегодняшний день молодеют, и мы обнаруживаем это при прохождении медицинских осмотров в поликлинике, а также читаем об этом со страниц прессы и видим по телевидению. Сердечные заболевания, к сожалению, достаточно распространены, так же, как и те факторы риска, которые способствуют их возникновению, а именно: курение; высокий уровень липидов (холестерин и его фракции в крови); уровень глюкозы натощак; нарушение толерантности к углеводам; абдоминальная форма ожирения (это когда окружность талии у мужчин более чем 102 см, а у женщин больше чем 88 см); возраст (для мужчин больше 55 лет, для женщин 65 лет и больше), ну и конечно наличие сердечно-сосудистых заболеваний в семейном анамнезе - по линии отца или матери. Наиболее распространены такие заболевания, как артериальная гипертензия (повышенные и высокие цифры артериального давления); инфаркт миокарда - как острая форма ишемической болезни сердца - заболевание, при котором наблюдается нарушение кровоснабжения сердечной мышцы кислородом и питательными веществами, приводит к некрозу (омертвлению) определённого участка миокарда. Это ставит жизнь человека под угрозу и требует своевременного оказания медицинской помощи. А также сердечная недостаточность (серьезное осложнение ишемической болезни сердца и других сосудистых заболеваний); различные нарушения ритма и многие другие.

    - Если они «молодеют», то, значит, это теперь проблема не только взрослых людей? Кто может находиться в зоне риска?

    - Не только взрослых. Да, наша жизнь полна стрессовых ситуаций и в быту, и на рабочем месте, и в студенческих аудиториях. Поэтому в группе риска могут находиться люди любых возрастных категорий, в том числе учащиеся ВУЗов и средних школ. Человек в современном обществе, со всеми имеющимися факторами риска, «дружащий» с вредными привычками, должен осознавать их «побочное действие» на организм, чтобы быть ответственным за своё здоровье.

    - Насколько часто следует обследоваться и как?

    - Достаточно хотя бы раз в год проходить медосмотр: это, прежде всего, осмотр у врача терапевта, который направит на электрокардиограмму сердца, на флюорографическое исследование органов грудной клетки, лабораторные исследования крови, а если необходимо, для более детального обследования, то и на ЭХО-грамму сердца, осмотр у врача-кардиолога. Для тех же, кто уже знает о своих сердечных проблемах - посещение доктора 1 - 2 раза в год или чаще, если того требует ситуация.

    - Если же так случилось, что человек не обследовался, какие могут быть «тревожные звоночки», которые будут означать, что уже пора к врачу?

    - Первыми могут появиться: чувство усталости, дискомфорт в области сердца, головная боль или головокружение, ощущение сердцебиения без видимых на то причин, ухудшение самочувствия в душных помещениях, в общественном транспорте, предобморочные ситуации или обмороки. Не редко это и есть то, что должно заставить человека обратить внимание на свое здоровье и прийти на прием к врачу.

    - Светлана Михайловна, в завершение нашей с Вами беседы хотелось бы знать, какие Вы могли бы дать советы? Например, как понизить давление и уберечь себя?

    - Чтобы прожить как можно дольше и качественно - желательно получить хорошую наследственность. И, вместе с тем, стараться вести здоровый образ жизни - не «злоупотреблять» вредными привычками, быть физически активными 365 дней в году, правильно и рационально питаться. И просто быть позитивным. Это всегда хорошая профилактика любых заболеваний. А если есть проблема - не бойтесь идти к доктору. Обследование и дальнейшие рекомендации - дело очень индивидуальное, будь-то повышенное артериальное давление или другое заболевание. Подбирать медикаментозные препараты для лечения нужно тщательно и деликатно. Будьте внимательны к себе!

    Лидия ЛЕЛЕЧЕНКО

    За неординарні ідеї - «Мала бочка Полуботка»

    Старшокласниця Коростенської №9 Аліна АВРАМЕНКО вже впродовж кількох років часто виступає на сцені Коростенського будинку науки і техніки (БНіТ). Ті залізничники, які відвідують концерти, огляди художньої самодіяльності, що відбуваються в БНіТ, звісно ж, запам’ятали чарівну усмішку цієї дівчини. У будинку науки і техніки працює мама Аліни, Марина Григорівна. Певно, від неї перейняла донька любов до творчості.


    Перші успіхи Аліни Авраменко.

    Втім не тільки в мистецьких заходах, конкурсах бере участь Аліна. Нещодавно в Житомирі проходив п’ятий Всеукраїнський чемпіонат з бізнес-моделювання серед старшокласників. Участь у змаганнях взяли 27 команд із 14 областей України. Чемпіонат України з бізнес-моделювання є формою змагання авторських груп-команд шкіл, які презентують текстові та мультимедійні моделі власних ідей з розвитку ділової справи. Щоб потрапити до фіналу, командам необхідно було пройти відбір на рівні окремого району в кожній області окремо, і лише тоді на чемпіонат делегували найкращих представників. Тематика учнівських бізнес-проектів досить різноманітна, включаючи екологію, енергетику, аграрний та промисловий сектори, соціальні послуги, будівництво. Аліна Авраменко зі своєю однокласницею Марією ГРЕБЧЕНКО представляли проект з вирощування та переробки водоростей під назвою «Український науковий центр «Спіруліна», який створили спільно зі своїми наставниками-педагогами. І потрапили до числа переможців. Адже продемонстрували високий рівень підготовки та унікальність пропозиції, вклавши у проект весь свій молодечий запал і неординарне світобачення. Команда отримала диплом віце-чемпіона і унікальний приз «Малу бочку Полуботка». Сподіваємося, перемога додасть наснаги Аліні і учасникам її команди успішно стартувати у доросле життя.

    Оксана КЛИМЧУК, Фото з сімейного архіву родини Авраменків

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05