РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 41-42 (1 листопада 2013)
  • Випуск №41-42 1 листопада 2013
    Зміст
    1. Шановні залізничники та ветерани галузі! (Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН, Голова Дорпрофсожу О.М. ЛОГОШНЯК)
    2. Бажаємо нашим ЧИТАЧАМ нових ЦІКАВИХ ЗУСТРІЧЕЙ з газетою залізничників! (Редакційна колегія «Рабочего слова»)
    3. Масштабна реконструкція станції Ніжин
    4. Добра слава про залізничних медиків котиться світом (Іван СОТНИКОВ, Фоторепродукція Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    5. Не лише факти (Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з архіву редакції)
    6. Про те, як ще один ПАРОВОЗ став ПАМ'ЯТНИКОМ (Микола ПАЦАК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. «135 років. Це вражає!» (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Лариси КРИВОШЕЇ)
    8. В асоціації - 15 залізничних закладів (Анатолій САДОВЕНКО)
    9. Працю шануєш - пошану в людей здобудеш
    10. Родина ЛАВРИНЕНКІВ. Лінії долі чотирьох поколінь (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та із сімейного архіву родини ЛАВРИНЕНКІВ.)
    11. Професія з гарантією (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    12. Десять лет тому над Украиной пролетел самолет-храм (Фото з архіву «Рабочего слова»)
    13. Хресний хід до жіночого монастиря (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву сестринства милосердя на честь Святої Великомучениці Єлизавети при Головному лікарняному храмі України на честь святителя Михайла Київського)
    14. Яскраві світанки Івана Слуговіна (Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    15. «Золота» колісна пара, яка врятувала депо (Микола ПАЦАК)
    16. Подарували ветеранам радість (Ольга ЛИХАЧОВА)
    17. Стадіон «Локомотив». Великий футбол повертається (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    18. Попереду у колійника - звання майстра спорту?! (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)

    Шановні залізничники та ветерани галузі!

    Від щирого серця вітаємо вас із професійним святом - Днем залізничника!

    Для мільйонів пасажирів залізниця - це стук коліс, дух подорожей та радісні зустрічі на перонах, а для нас - щоденна кропітка та відповідальна праця. В наших трудових колективах виросло вже не одне покоління натхненних майстрів своєї справи, які за будь-якої погоди, вдень і вночі забезпечують чітке та безперебійне функціонування залізничних артерій.

    Історія столичної магістралі нараховує понад 140 років, проте й донині жоден інший вид транспорту в нашому регіоні не зміг скласти їй конкуренцію. Більше того, залізничний транспорт продовжує розвиватися, і його чекають, без сумніву, широкі перспективи. Дякуємо вам за професіоналізм, що забезпечує стабільну роботу, надійність та безпеку столичної магістралі!

    Від усієї душі зичимо вам міцного здоров'я, миру та злагоди в родинах, невичерпної енергії та успіхів у такій необхідній всім нам роботі!

    Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН, Голова Дорпрофсожу О.М. ЛОГОШНЯК

    Бажаємо нашим ЧИТАЧАМ нових ЦІКАВИХ ЗУСТРІЧЕЙ з газетою залізничників!

    НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА ЗАЛІЗНИЧНИКІВ хотілось поділитися деякими думками з вами, наші шановні читачі. Будь-яка регіональна газета у першу чергу цікава через те, що в ній відображуються події, які відбуваються у конкретній місцевості. У відомчій залізничній газеті намагаємося надавати більше інформації, яка цікавить трудівників сталевих магістралей. Наше професійне кредо - не вчити негативним проявам у суспільстві. Скільки видань протягом останнього часу з’явилися на медіа-ринку, в яких публікується суцільна «чорнуха»? Тільки й пишуть, що про вбивства, пограбування або розповідають великосвітські плітки: про подружні зради, про те, хто першим вскочив у гречку, хто від кого пішов. А в нашій газеті протягом майже 91 року розповідається в першу чергу про людей праці, про діяльність славетної понад 140 літ Південно-Західної магістралі. Ясна річ, робимо газету більш популярною завдяки матеріалам на соціальну тематику. На останніх сторінках завжди до уваги читачів - гумор, кросворди, репортажі про культурні та спортивні події. Як буде надалі? Жодний захід громадського значення, який відбуватиметься у підрозділах столичної магістралі, не залишиться без уваги з боку кореспондентів «Рабочего слова». Бажаємо нашим читачам нових цікавих зустрічей з газетою залізничників.

    Редакційна колегія «Рабочего слова»

    Масштабна реконструкція станції Ніжин

    Закінчилися роботи з реконструкції ст. Ніжин. Виконання запланованого особисто проінспектував начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин.

    Начальник столичної магістралі високо оцінив результати реконструкції та старанність працівників. «Загалом результати позитивні, і не тільки з точки зору естетики, а й за технічними параметрами. Виконано колосальний обсяг робіт, працювали усі служби. Я хочу всім за це подякувати», - зазначив Олексій Кривопішин.

    З НАГОРОДОЮ!

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий внесок у розвиток Південно-Західної залізниці, забезпечення своєчасного виконання виробничих завдань, високий професіоналізм та творчу ініціативу в роботі генеральний директор Укрзалізниці нагородив начальника станції Ніжин Юрія Кириловича ЧАЙКУ знаком «Почесний залізничник».

    ***

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий внесок у забезпечення стабільної фінансово-економічної діяльності Південно-Західної залізниці, високий професіоналізм, творчу ініціативу в роботі генеральний директор Укрзалізниці нагородив начальника фінансово-економічного відділу відокремленого підрозділу галузева служба приміських пасажирських перевезень Ольгу Василівну РОМАНЮК знаком «Залізнична Слава» III ступеня.

    ***

    За сумлінну працю, вагомий особистий внесок у техніко-економічний та соціальний розвиток залізниці, благоустрій та реконструкцію станцій Ніжин та Путивль, виконання робіт із належною якістю, високу відповідальність за доручену справу начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН нагородив:

    ЗНАКОМ «ЗА ДОБЛЕСНУ ПРАЦЮ НА ПІВДЕННО-ЗАХІДНІЙ ЗАЛІЗНИЦІ»:

    Анатолія Петровича ЄЛІСЄЄВА - старшого виконавця робіт будівельно-монтажного поїзда №392;

    Віталія Павловича ВОЄЙКОВА - заступника начальника Дарницької дистанції електропостачання;

    Руслана Миколайовича КОВАЛЬЧУКА - заступника начальника галузевої служби колії з ремонтно-колійних робіт;

    Олександра Петровича МИКОЛЮКА - начальника Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління;

    Олександра Петровича МУМРЕНКА - першого заступника начальника галузевої служби електропостачання;

    Анатолія Григоровича ПОДОБНОГО - начальника Ніжинської дистанції сигналізації та зв’язку.

    МЕДАЛЛЮ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЗАЛІЗНИЦІ «КРАЩОМУ ПРАЦІВНИКУ»:

    Руслана Васильовича БОРСОЛЮКА - електромонтера-лінійника з монтажу повітряних ліній високої напруги й контактної мережі 4-го розряду будівельно-монтажного поїзда №392;

    Наталію Василівну БІЛИК - чергового по залізничній станції Ніжин;

    Валерія Івановича БОНДАРЕНКА - монтера колії 3-го розряду Конотопської дистанції колії;

    Олега Миколайовича ВЕЛИЧКА - машиніста крана 6-го розряду відновного поїзда станції Конотоп;

    Олександра Михайловича ДІДОВЦЯ - електромеханіка 1-ої групи Дарницької дистанції електропостачання;

    Сергія Григоровича ЗАБІЯКУ- майстра дільниці Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління;

    Анатолія Павловича КЛИНДУХОВА - майстра будівельних та монтажних робіт Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління;

    Оксану Григорівну КРАЙНОВУ- чергового по залізничній станції Путивль;

    Наталію Анатоліївну КРИВОБЕРЕЦЬ - чергового по залізничній станції Ніжин;

    Олександра Юрійовича КУЗЬМЕНКА - майстра шляхового Ніжинської дистанції колії;

    Василя Васильовича МАЙБОРОДУ - виконавця робіт Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління;

    Надію Олексіївну МУЗАЛЬОВУ - електромеханіка Ніжинської дистанції сигналізації та зв’язку;

    Миколу Володимировича ОВЧАРЕНКА - складача поїздів 5-го розряду станції Путивль;

    Тетяну Броніславівну ПЕТРУНЮ - штукатура 4-го розряду Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління;

    Анатолія Івановича ПОКОТИЛА - старшого електромеханіка Ніжинської дистанції сигналізації та зв’язку;

    Миколу Михайловича РИЖЕНКА - головного інженера Київської дирекції залізничних перевезень;

    Валерія Олександровича САВЕНКА - тракториста 5-го розряду відновного поїзда станції Конотоп;

    Сергія Івановича СИВЕНКА - муляра 4-го розряду Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління;

    Сергія Володимировича ТХОРЕНКА - складача поїздів 6-го розряду станції Ніжин;

    Аллу Миколаївну ФЕДОРЦОВУ - робітника на лісокультурних роботах 4-го розряду Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень;

    Олександра Миколайовича ШКРИЛЯ - муляра 4-го розряду Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління;

    ЗНАКОМ «ВІДМІННИК ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЗАЛІЗНИЦІ»

    Олександра Володимировича ВАРФОЛОМЄЄВА - машиніста незнімної дрезини 6-го розряду Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління;

    Михайла Петровича МІЩЕНКА - виконавця робіт Бахмацької колійної машинної станції;

    Наталію Володимирівну МИТЬКО - інженера станції Ніжин;

    Володимира Григоровича ЧУЄНКА - тесляра 5-го розряду Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління.

    ДОВІДКОВО:

    На станції замість старої демонтованої платформи Чернігівського напрямку збудували нову низьку острівну довжиною 528 м та шириною 7,4 м. На платформі влаштували покриття, шість навісів над платформою та два навіси над турнікетом, встановили шість лав для сидіння, а вздовж колії №5 змонтували 250 м залізобетонного огородження.

    Під час реконструкції на станції уклали шість км нових колій та 23 нових стрілочних переводи, а також 4,1 км колій та 23 стрілочних переводи зі старопридатних матеріалів.

    Крім того, залізничники відремонтували фасад будівлі вокзалу, облаштували 944 м каналізаційних труб, налагодили зв’язок та електропостачання. Зокрема, реконструювали понад 15 км контактної мережі, замінили вісім км контактних дротів, встановили 150 опор контактної мережі, переклали три км силових кабелів та кабелів телеуправління, а також змонтували освітлення платформи.


    Добра слава про залізничних медиків котиться світом

    Щастя існує лише тоді, коли є з ким його розділити. Цю життєву істину кожний розуміє по-своєму. У день Покрови Пресвятої Богородиці головному лікарю Медичного центру реабілітації залізничників (м. Хмільник) Південно-Західної залізниці Віктору ПІКУШУ, який представляв цей знаний далеко за межами України оздоровчий заклад, у Будинку урочистих прийомів Державної резиденції Президента України було вручено Почесний диплом лауреата рейтингу «Кращі підприємства України».

    Того ж дня Вікторові Пікушу згідно з рішенням Експертної ради Міжнародної іміджевої програми «Лідери XXI століття» за значний внесок у розвиток економіки України та високо-ефективне керівництво було присуджено почесне звання «Кращий керівник року». Безумовні показники якості послуг на ринку України - ось, що у першу чергу визнається Президією Асамблеї ділових кіл. Наголосимо і на тому, що церемонію вручення нагород благословив Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Української Православної Церкви Августин.

    За які чесноти і досягнення вручаються ці нагороди? Як свідчать офіційні документи, за лідерство, незмінну орієнтацію на інтереси споживачів і за вагомий внесок у формування конкурентоспроможних товарів і послуг.

    Одночасно із врученням означених нагород 
    Медичний центр реабілітації залізничників (МЦРЗ) внесено до реєстру найефективніших підприємств галузі. Закладу надано право маркування продукції та ділової документації за відповідною символікою. Високе громадське визнання сьогодні - це популяризація діяльності МЦРЗ і в нашій державі, і за кордоном. Добра слава про залізничних медиків вже котиться світом.

    Редакція «Рабочего слова» приєднується до поздоровлень на адресу колективу Медичного центру реабілітації залізничників. Зичимо щастя, успіхів та процвітання! Щиро бажаємо, щоб відчуття гордості за трудові перемоги було притаманне кожному колезі Віктора Пікуша!

    Іван СОТНИКОВ, Фоторепродукція Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Не лише факти









    ЛИСТОПАД-2012

    • Державним територіально-галузевим об’єднанням «Південно-Західна залізниця» випущено іменні відсоткові облігації - короткострокові та довгострокові.

    • Перший віце-президент Національного олімпійського комітету України І. Федоренко вручив начальнику Південно-Західної залізниці О. КривопІшину грамоту з текстом подяки колективу за значний внесок у підготовку та проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 р. від УЄФА та місцевого організаційного комітету «Євро-2012 Україна».

    ГРУДЕНЬ-2012

    • 2 грудня - виповнилося 90 років газеті «Рабочее слово».

    • 14 - 15 грудня у спортивній залі фізкультурно-оздоровчого комплексу «Спартак» в Коростені відбувся другий тур змагань з міні-футболу столичної магістралі.

    • 26 грудня Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту відзначив 90-річчя.

    СІЧЕНЬ-2013

    • Завершено будівництво нового мосту через Шостку на перегоні Макове - Ямпіль.

    ЛЮТИЙ

    • 1 лютого Жмеринське вище професійне училище відзначило 90-річчя.

    • У Козятині відбувся турнір з міні-футболу на Кубок начальника Південно-Західної залізниці О. Кривопішина. Переможцем стала команда локомотивного депо Шепетівка.

    БЕРЕЗЕНЬ

    • За підсумками галузевого змагання між трудовими колективами залізниць України Південно-Західну магістраль визнано переможцем. Генеральний директор Укрзалізниці Сергій БолоболІн вручив Перехідний прапор і Почесний диплом начальнику залізниці Олексію КривопІшину.

    • Наказом генерального директора Укарзалізниці на посаду першого заступника начальника Південно-Західної залізниці призначено Івана ФЕДОРКА.

    • 45 сімей залізничників Південно-Західної магістралі отримали нові квартири у Козятині.

    • 26 березня після реконструкції відкрито вокзал ст. Жмеринка.

    КВІТЕНЬ

    Відбувся турнір з волейболу серед працівників Південно-Західної залізниці. Переможцем стала команда Конотопської дирекції залізничних перевезень.

    • 16 квітня відбулась конференція трудового колективу ДТГО «Південно-Західна залізниця».

    • Напередодні травневих свят відкрито 60-й сезон руху поїздів Малої Південно-Західної залізниці.

    ТРАВЕНЬ

    • Медичний центр реабілітації залізничників на курорті Хмільник відзначив 60 років від дня заснування.

    • У Москві підбито підсумки виробничого змагання між Московською, Білоруською та Південно-Західною залізницями. Переможцями від Південно-Західної стали колективи станції Конотоп, Овруцької дистанції колії.

    ЧЕРВЕНЬ

    • 4 червня відбулась позачергова профспілкова конференція Дорпрофсожу. Ореста ЛогошнЯка обрали головою Дорпрофсожу.

    • Відбулась XV Спартакіада серед працівників Південно-Західної залізниці.

    ЛИПЕНЬ

    • На святкування 1025-річчя Хрещення Русі прибув Святійший Патріарх Московський Всієї Русі Кирило, який вперше привіз до Києва хрест Андрія Первозванного. Зустріч відбулася на вокзалі ст. Київ-Пасажирський.

    СЕРПЕНЬ

    Впроваджено в експлуатацію обвідну естакаду від ст. Київ-Московський - нового елементу залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро.

    • Вісімдесят років виповнилося вагонному депо Конотоп.

    • На залізниці створено паливно-заправний поїзд ПЗп-01, єдиний на залізницях України.

    ВЕРЕСЕНЬ

    • Мала Південно-Західна залізниця відзначила 60 років. Відбулося урочисте закриття літньої поїзної роботи.

    • Проведено турнір з міні-футболу на Кубок начальника Південно-Західної залізниці. Переможцем турніру стала команда локомотивного депо Жмеринка.

    • Відбулась IV звітно-виборна конференція Молодіжної дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці. Головою молодіжної ради обрано Євгенію Олійник.

    • Локомотивне депо Гречани відзначило віковий ювілей від дня створення.

    • Відбулась відкрита першість Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Локомотив» з веслування на байдарках і каное.

    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з архіву редакції

    Про те, як ще один ПАРОВОЗ став ПАМ'ЯТНИКОМ

    БУРИНЬ - РАЙОННИЙ ЦЕНТР Сумської області, з погляду архітектурної забудови вельми скромний. Скрізь переважають типові проекти населеного пункту, який півстоліття тому став містом. У центрі - споруда райдержадміністрації, базар, колишній універмаг райспоживспілки, перетворений на універсам. Є кілька пам’ятників воїнам, які загинули під час визволення Бурині від німецько-фашистських загарбників. А ще - пам’ятник буринчанам, які не повернулися з Афганістану. Та і все, здається. Із середини жовтня до цього скромного переліку додався меморіальний знак на честь залізничної доблесті.

    БУРИНЬ. ПУТИВЛЬ. ПОГЛЯД В ІСТОРІЮ

    Залізниця для Бурині зробила багато. Ще із тих дореволюційних пір, коли на дільниці Курськ - Ворожба - Конотоп - Бровари відкрито залізничний рух. Станція одержала назву Красне. І відразу ж навколишні родючі землі, надійне транспортне сполучення привернули увагу - з’являються цукровий і рафінадний заводи. У 1895 р. село стає волосним центром путивльського повіту Курської губернії і поступово перетворюється на містечко. Саме в ті часи станція й одержала назву Путивль.


    Ще один паровоз став пам’ятником.


    Пам’ятний знак залізничної доблесті відкрили начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН,
    начальник Конотопської дирекції залізничних перевезень Дмитро КУШНІР
    та начальник управління інфраструктури Сумської обласної державної адміністрації Владислав ХМЕЛОВЕЦЬ.


    Начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН вручає нагороду черговій по ст. Путивль Оксані КРАЙНОВІЙ.


    Гармата Перемоги.

    СТАНЦІЯ ПУТИВЛЬ нашого часу, зрозуміло, набагато потужніша за дореволюційну. Замість зруйнованого війною дерев’яного вокзалу зведено новий (1950 р.), поряд із коліями височіють будівлі великого зернового підприємства, що дає основну роботу путивльським залізничникам. Звідси регіональним електропоїздом можна легко і швидко доїхати і до Києва, і до Ворожби. До речі, у місті Путивль відкрито теж залізничну касу. А очолює станцію почесна залізничниця Надія КУЦАН.

    Від Бурині до Путивля близько. Варто лиш переїхати за Чумаковим міст через Сейм - і вже розпочинається край, який називають партизанською колискою. Це дійсно так. Саме тут, у Спадщанському лісі, восени 1941 р. Сидір Ковпак і Семен Руднєв сформували загін, який згодом розростеться до великого партизанського з’єднання та пройде тилами ворога аж до Карпат.

    ПРО ГАРМАТУ, ЯКА Є ЕКСПОНАТОМ

    Подвиг народних месників не забувають нащадки. У місті над Сеймом встановлені пам’ятники Сидорові Ковпаку та Семену Руднєву, у Спадщанському лісі із 1960-их рр. діє історико-меморіальний комплекс партизанської слави. У роки незалежності комплекс збагатився «Музеєм зброї та військової техніки», де знайшлося місце танкам, літакам, гарматам... І паровозу. Як свідчить напис при вході до музею, він «створений за сприяння установ, підприємств, організацій та небайдужих людей, справжніх патріотів нашої країни». Серед прізвищ - прізвище начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА, який є уродженцем славної Путивльської землі.

    Ще один паровоз став пам’ятником поблизу партизанської колиски - на станції Путивль. Він з останніх, які збереглися на залізниці, що має серію Ер, збудований у п’ятдесятих роках в Угорщині. Місце колишньої експлуатації - столична магістраль, ремонтувався на Конотопському паровозоремонтному заводі, в останній час перебував у запасі на базі локомотивного депо Щорс. Паровоз вантажний, для легких вантажних поїздів, швидкість - до 65 кілометрів на годину, запас води - 27 кубічних метрів, вугілля - 18 тонн… І гарний.

    ПІСЛЯОБІДНЯ ПОРА 18 ЖОВТНЯ П.Р. На станції Путивль збираються залізничники Конотопської дирекції й буринчани. Сьогодні тут - відкриття історичного пам’ятного знаку залізничної доблесті, присвяченого подвигу залізничників, учасників бойових дій, воїнів-визволителів, героїв партизанського руху. Олексій Кривопішин, який виступив першим на відкритті, наголосив на тому, що паровоз - це прикмета епохи, пам’ятка про партизанську рейкову війну, символ партизанського краю. У післявоєнний час залізничники піднімали тут із руїн транспортне господарство, і є багато прикладів воістину їх героїчної праці. А пам’ятний знак - вияв поваги і шани поколінню, яке «створило нам всі умови для сьогоднішнього нормального життя».

    Начальник магістралі вручив нагороди залізничникам, які відзначилися при створенні пам’ятної композиції на станції Путивль.

    На урочистому мітингу також виступили начальник управління інфраструктури Сумської обласної державної адміністрації Владислав ХМЕЛОВЕЦЬ та начальник Конотопської дирекції залізничних перевезень Дмитро КУШНІР.

    Пам’ятний знак - це не лише паровоз. За локомотивом встановлено вантажну платформу із гарматою калібру 76 міліметрів і зразка 1939 р. Теж символічно. Якщо в перший період війни переважали «сорокоп’ятки», то вже після Сталінградської битви тон задавали сімдесятишестиміліметрові - ЗИС-3. Їх ще називають гарматами Перемоги.

    Доповнює історичну тему й експозиція картин у будівлі вокзалу станції Путивль. На них зображені командири народних месників Сидір Ковпак і Семен Руднєв, партизани в поході і під час бойових операцій, наприклад, коли сміливці підривають залізничний міст. Говорять, що то Сарненський, але він дуже нагадує міст через Сейм. Автори картин - конотопські художники Володимир Борошнєв та Борис Сердюк.

    Суспільна значимість пам’ятників, які присвячені воєнному лихоліттю, - то нагадування прийдешнім поколінням, що наступ фашистської орди ніколи не має повторитися. Ні у цьому віці, ні у майбутньому!

    «Пам’ять про подвиг героїв партизанського руху Путивльщини вічна» - написано на гранітній стелі біля пам’ятника. Хіба може бути інакше?!

    Микола ПАЦАК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «135 років. Це вражає!»

    Таку думку висловлювали колеги козятинців, які прибули на свято з
    нагоди заснування місцевого залізничного училища

    Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту (МВПУЗТ) відсвяткувало 135-ту річницю з дня заснування. Цей державний професійно-технічний навчальний заклад є одним з найстарших із підготовки кваліфікованих фахівців для залізниць України та держав СНД.

    Його було відкрито 1878-го р. на базі місцевого паровозного депо.

    ЦІКАВА СТАТИСТИКА

    У довіднику-путівнику Південно-Західних залізниць, що вийшов у світ ще наприкінці позаминулого століття, згадується про залізничне училище у Козятині. «Число служащих на станции Казатин, в местном депо и мастерских составляет около 5000 человек. Столь значительное скопление лиц, состоящих у одного дела, связанных однородным интересом, общими нуждами и потребностями, вызвало возникновение в Казатине железнодорожного народного училища, в котором обучается 200 мальчиков и девочек. Училище основано в 1878 году. Размещается при железнодорожной станции и содержится за счет Юго-Западных железных дорог. Отсюда выпускается 60 людей в год».

    Це історичні цифри, а сьогодні тут навчаються понад 1600 учнів, які опановують 25 робітничих професій.


    У фойє святкової зали.

    За роки існування училище підготувало для залізниці та інших галузей народного господарства країни понад 50 тисяч кваліфікованих робітників. Щороку майже 200 випускників училища працевлаштовуються безпосередньо на підприємствах залізничного транспорту, у тому числі й на Південно-Західній залізниці.

    Сьогодні на ринку праці існує висока конкуренція. Саме тому важливо мати не лише потрібні знання, уміння та навички, а також відповідні документи про здобуту кваліфікацію. Більшість професійно-технічних навчальних закладів країни надають своїм випускникам після завершення навчання стандартні документи - свідоцтво чи диплом. Козятинські ж випускники за 12 робітничими професіями, а це майже половина з тих, які вони опановують в училищі, отримують ще й міжнародний сертифікат IES. Цей документ, що надається англійською та державною мовами, надає перевагу його власнику на міжнародному та місцевому ринку праці, бо дає роботодавцю поглиблену інформацію, яка не міститься у класичному атестаті чи дипломі. Термін дії сертифікату необмежений.

    З нагоди 135-ї річниці заснування училища цими днями у Козятині відбулися урочистості. Привітати козятинців завітали їхні колеги із залізничних училищ та коледжів України, Росії, Білорусі, Молдови, Узбекистану та Словаччини, а також представники Державної академії транспорту України, керівництва Дорпрофсожу та Південно-Західної залізниці, департаменту освіти та науки Вінницької облдержадміністрації, керівники міста та Козятинського району, ветерани училища та колишні його випускники. Було сказано чимало добрих теплих слів, вручено багато подарунків та сувенірів. Кращі працівники училища були нагороджені почесними грамотами та цінними подарунками. Зокрема, наказом начальника Південно-Західної залізниці знаком «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці» нагороджено директора училища Андрія СТЕЦЮКА. Медаллю «Кращому працівнику» - заступника директора училища Анжелу РИБІЦЬКУ. Почесною грамотою - майстра виробничого навчання Юрія БЄЛОШИЦЬКОГО та викладача Олександра ПРЖЕВАЛЬСЬКОГО. Годинником від начальника залізниці - майстрів виробничого навчання Софію СУШКО, В’ячеслава ЛАЗАРЧУКА, викладача Бориса СТАРКОВА та заступника директора училища Маргариту МІСЬКОВУ. Від імені начальника столичної залізниці ці нагороди вручив начальник адміністративної служби - помічник начальника залізниці Олексій КОНОВАЛ. Велика група працівників училища отримала нагороди від керівництва Дорпрофсожу, Козятинської дирекції залізничних перевезень та теркому профспілок дирекції, департаменту освіти та науки облдержадміністрації, виконкому міської ради Козятина, Козятинської райдержадміністрації.

    На завершення учасників свята чекав чудовий концерт. Козятинське МВПУЗТ вже тривалий час є учасником міжнародної програми «Освіта без кордонів», участь в якій беруть залізничні училища із 15 країн світу. Така співпраця відкриває великі можливості для розвитку української профтехосвіти, наближає її до європейських стандартів. А найвагомішим її результатом є широке впровадження інформаційних технологій та новітніх методів навчання, обмін досвідом щодо проведення виробничої практики для учнів споріднених професій, відрядження учнів для стажування за кордон. За активне впровадження інноваційних технологій в навчально-виховному процесі училище неодноразово нагороджувалося почесними грамотами Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України, має чимало нагород і як переможець міжнародних проектів та виставок-презентацій. На базі Козятинського МВПУЗТ за ініціативи 14 залізничних училищ України зареєстровано Асоціацію державних закладів профтехосвіти України залізничного профілю. А в 2009 р. за вагомий внесок у розвиток іміджу освіти і науки України училище отримало почесне звання «Флагман освіти і науки України».

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Лариси КРИВОШЕЇ

    В асоціації - 15 залізничних закладів

    Асоціації державних закладів профтехосвіти України залізничного профілю виповнилося п’ять років. До складу цього об’єднання, створеного на базі КВПУЗТу, тепер входить 15 залізничних училищ з різних областей України. Одним із основних напрямів її роботи було визначено впровадження позитивного вітчизняного та закордонного досвіду в справу організації навчально-виховного процесу з метою сприяння підтримки прямих контактів з міжнародними закладами подібного роду.

    Днями до Козятина, де відбулася чергова нарада і на якій було обговорено низку питань щодо подальшої співпраці, приїхали і делегації деяких навчальних закладів залізничного профілю з Білорусі, Росії, Узбекистану та Молдови, що не входять в Асоціацію, однак їхні представники виявили велику зацікавленість в її роботі і мають певні плани щодо тісної співпраці у майбутньому.

    - У нас в Узбекистані є лише три коледжі, де готують спеціалістів робітничих професій для залізниці нашої країни, - говорить начальник відділу підготовки персоналу державної залізничної компанії «Узбекистон темир йуллари» Абдуллаазіз АРТИКБАЄВ. - Наша залізниця відносно молода. Їй лише 70 років. І, звичайно, той досвід, який має за 135 років Козятинське училище з підготовки кадрів, для нас може стати доброю школою. Тут ми побачили чимало цікавих напрацювань, зокрема у підготовці спеціалістів з монтажу та ремонту залізничної електромережі. Дуже сподобалася матеріальна база училища. Познайомилися і з методикою навчання, звернули увагу і на сучасний підхід у цій справі, і на анімаційні стенди. Все це будемо впроваджувати у себе. Та й козятинцям вдячні за те, що надали нам багато цікавих методик та програм. Сподіваюся, що й надалі ми тісно співпрацюватимемо з вашою Асоціацією.

    Щодо планів роботи на найближчу перспективу, то тут один з пріоритетів - розробка розгортання освітнього корпоративного порталу Асоціації, що допоможе її учасникам краще організувати колективну роботу для реалізації власних проектів. Скориставшись цими перевагами, училища, залізничні навчальні заклади, що входять до складу Асоціації, зможуть отримати чимало можливостей стати успішними та конкурентноспроможними у порівнянні з іншими профтехучилищами.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Працю шануєш - пошану в людей здобудеш

    ЦІНУЮТЬ на столичній магістралі високий професіоналізм своїх трудівників, ПОВАЖАЮТЬ за старанне і відповідальне ставлення до справи, ШАНУЮТЬ за творчий підхід при вирішенні поставлених завдань, ПИШАЮТЬСЯ відданістю залізничників своїй професії! І, безумовно, таких людей заохочують і нагороджують.

    Яскраве і переконливе тому підтвердження - численні публікації в «Рабочем слове» про нагородження трудівників столичної магістралі державними орденами і медалями, галузевими заохочувальними відомчими знаками, серед яких - відзнаки столичної магістралі: «За доблесну працю на Південно- Західній залізниці», «За сприяння розвитку Південно-Західної залізниці», «Кращому працівнику», «Відмінник Південно-Західної залізниці».

    З цими заохочувальними нагородами ми сьогодні знайомимо наших читачів.

    ЗНАК «ЗА СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЗАЛІЗНИЦІ»

    Знак «За сприяння розвитку Південно-Західної залізниці» є вищою відомчою заохочувальною відзнакою Південно-Західної залізниці. Знаком нагороджуються робітники, фахівці, службовці, профспілкові працівники, керівники підприємств та організацій інших галузей, які зробили вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку та роботи залізничного транспорту.

    У виняткових випадках знаком нагороджуються громадяни України, які своїми самовідданими діями ліквідували реальну загрозу безпеці руху поїздів і життю працівників залізничного транспорту та пасажирів.

    Нагрудний знак «За сприяння розвитку Південно-Західної залізниці» носиться на правому боці грудей і розміщується нижче державних та відомчих нагород Укрзалізниці.

    ЗНАК «ЗА ДОБЛЕСНУ ПРАЦЮ НА ПІВДЕННО-ЗАХІДНІЙ ЗАЛІЗНИЦІ»

    Знак «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці» є відомчою заохочувальною відзнакою Південно-Західної залізниці. Знаком нагороджуються працівники Південно-Західної залізниці, які тривалий час (як правило, понад 10 років) бездоганно працювали на залізничному транспорті і зробили вагомий особистий внесок у її розвиток, за конкретні досягнення визначних успіхів у роботі, розробку й впровадження досягнень науки, техніки і прогресивної технології, вдосконалення діяльності залізничного транспорту, а також за самовіддані дії, пов’язані із забезпеченням безпеки руху поїздів, охороною праці залізничників, збереженням життя пасажирів, охороною вантажів, багажу та довіреного майна.

    Знак носиться на правому боці грудей і розміщується після знаку «Почесному залізничнику».

    МЕДАЛЬ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЗАЛІЗНИЦІ «КРАЩОМУ ПРАЦІВНИКУ»

    Медаль «Кращому працівнику» є відомчою заохочувальною відзнакою Південно-Західної залізниці. Медаллю нагороджуються працівники залізниці і члени виборних органів громадських організацій, які тривалий час (як правило, понад 5 років) бездоганно працювали на залізничному транспорті і зробили вагомий особистий внесок у її розвиток, за конкретні досягнення визначних успіхів у роботі, розробку і впровадження досягнень науки, техніки і прогресивної технології з вдосконалення діяльності залізниці, а також за самовіддані дії, пов’язані із забезпеченням безпеки руху поїздів, створенням належних умов праці залізничників, збереженням життя пасажирів, охороною вантажів, багажу та довіреного майна.

    В окремих випадках медаллю «Кращому працівнику» можуть нагороджуватися працівники інших підприємств та організацій, які зробили вагомий внесок у роботу й розвиток залізниці.

    ЗНАК «ВІДМІННИК ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЗАЛІЗНИЦІ»

    Нагрудний знак «Відмінник Південно-Західної залізниці» є відомчою заохочувальною відзнакою Південно-Західної залізниці. Ним нагороджуються працівники залізниці, які зробили вагомий особистий внесок у розвиток залізничного транспорту, досягли високих показників при виконанні виробничих завдань, мають високу професійну майстерність, забезпечують безаварійну роботу, впроваджують високоефективні форми організації праці, які тривалий час (як правило, понад 3 роки) бездоганно працювали на залізничному транспорті і є прикладом у виконанні службового обов’язку, користуються авторитетом у трудових колективах.

    Нагрудний знак «Відмінник Південно-Західної залізниці» носиться на правому боці грудей і розміщується нижче державних та відомчих нагород Укрзалізниці.

    ДОВІДКОВО

    Вручення нагород проводиться керівниками залізниці та Дорпрофсожу, підприємств та підрозділів, що входять до сфери управління залізниці, в обстановці урочистості і гласності, як правило, у трудовому колективу, де працює нагороджений.

    Нагородженому одночасно з врученням нагрудного знака чи медалі видаються посвідчення встановленого зразка та грошова винагорода у розмірі, що визначається колективним договором залізниці.


    Родина ЛАВРИНЕНКІВ. Лінії долі чотирьох поколінь

    Про те, що наші читачі допомагають познайомитись із трудовими династіями, які працюють на столичній магістралі, давно відомо. Ось і нещодавно у розмові зі мною директор столичного Вищого професійно-технічного училища залізничного транспорту (ВПТЗУ) Олександр МЕЛЬНИК поділився приємною новиною: власну трудову кар'єру розпочинає четверте покоління фастівської родини Лавриненків. Роман обрав майбутній шлях на залізницю. Вчиться на першому курсі цього училища у групі помічників машиністів електропоїздів.

    ПРАВДУ КАЖУТЬ, не роками оцінюється внесок сімей у розвито к залізниці, а справами. Прадід родини Лавриненків Прохор Іванович, який народився у 1906 р., працював у 30 - 50 рр. минулого століття машиністом на паровозах. Згодом його справу продовжив син Петро. Це зіграло вирішальну роль в їхній долі - повсякденне життя й домашні розмови за обіднім столом - усе проходило під гудки паровозів і перестук вагонних коліс. Петрові Прохоровичу після закінчення тогочасного залізничного училища №1 довелося попрацювати слюсарем з ремонту рухомого складу, а згодом і на паровозах, і на маневрових тепловозах, обслуговуючи вантажні потоки на станціях Дарниця та Київ-Товарний. Подібна доля й у Володимира Петровича Лавриненка - нинішнього голови профкому Фастівського моторвагонного депо. Починав тут слюсарем, помічником машиніста. Доволі швидко став за праве крило в кабіні електропоїзда. У ті часи декілька разів провіз сина Дмитра у кабіні. Майбутній машиніст, милуючись, спостерігав за відточеними й упевненими рухами батька й хотів бути схожим на нього. Без відриву від виробництва Володимир Лавриненко закінчив залізничний технікум. Попрацював і машиністом-інструктором, очолюючи колону машиністів. А коли члени колективу обрали головою профкому депо, Володимир Петрович поклав на власні плечі і цей громадський вантаж.


    Скажемо і про сестру Володимира Петровича - Раїсу ЩЕТІНІНУ. Раїса Петрівна свого часу бажала пов’язати власний життєвий шлях зі спортом. Вихованка дитячо-юнацької спортивної школи «Локомотив» вдало захищала честь залізничної спільноти на багатьох регіональних, республіканських та всесоюзних турнірах. Звання кандидата у майстри спорту в баскетболі - це справжнє визнання її таланту як баскетболістки. Її навіть запрошували грати у командах вищого спортивного ґатунку. Проте доля розпорядилася інакше. Згодом, через певні причини, активні заняття спортом на професійному рівні довелося завершити. Тож і настав час подумати про вибір професії.

    МИНУЛОЇ ВЕСНИ наше видання доволі докладно розповіло про життєвий шлях Раїси Петрівни. Коротко нагадаємо: акцент робився на те, що, обираючи у молоді роки майбутній шлях, тоді ще Раїса Лавриненко вступила до Київського залізничного технікуму.

    - Довго я не розмірковувала, - розповідає сьогодні наша співрозмовниця, інспектор з кадрів моторвагонного депо Фастів, відмінник Південно-Західної залізниці Раїса Щетініна. - Вся моя родина з діда-прадіда працювала і працює на залізниці, тож і я вирішила продовжити родинну династію.

    У наш меркантильний час складно уявити причини такої, як мовиться, спільної думки і відданості справі родини. Напевно, якби суворі залізничні правила дозволяли, то Раїса теж стала б машиністом, як і її брат. Свою трудову біографію розпочала на одному з підрозділів Київського відділка залізниці. Та довго там не затрималася й згодом перебралася до рідного Фастова. Обрала моторвагонне депо, з трудовим колективом якого пов’язане все її подальше життя, і де пропрацювала вже ледь не три десятиліття. У власних спогадах вона поринає у вже далекі 1980-ті р., коли тогочасна фастівська молодь влаштовувала конкурси кулінарів-аматорів, що проводився на залізниці. І тут також були перемоги. Ну хоча б за сервірування святкового столу.

    - Загалом всі ці роки мені таланило працювати у колективі, де поруч - цікаві люди: дружні, працьовиті, життєрадісні, талановиті, - говорить Раїса Петрівна. - Як у роки нашої юності, так і тепер, коли ми подорослішали, прожили значну частину свого життя. Тоді, у вісімдесяті, ми були молодими та завзятими. У вільний від роботи час завжди знаходили для себе якесь цікаве заняття. І досі пам’ятаю нашу перемогу на одному із конкурсів кращих кулінарів-аматорів, що проводився на залізниці. Не думаю, що колеги-суперники приготували менш смачніші страви, ніж ми, а от перемогу присудили саме нам. Чому? Як сказали тоді організатори конкурсу - за оригінальність сервірування стола із нашими «фірмовими» стравами.

    Вона й сьогодні залишається такою ж привітною, веселою та життєрадісною. Що-правда, активні заняття спортом та художньою самодіяльністю залишилися у минулому, проте на зміну прийшли інші захоплення. Одне з них - любов до землі, а точніше до того, що на ній росте. На невеличкій дачній ділянці з ранньої весни до пізньої осені Раїса Петрівна любить вирощувати квіти, багатству та різноманіттю яких можуть позаздрити багато хто, кому довелося побачити природну красу на власні очі. Та й у робочому кабінеті на столах, шафах та підвіконнях чимало росте їх у невеличких горнятках протягом всього року.

    Та не лише цій улюбленій справі віддає вона свою турботу та любов. Першість тут, безумовно, належить найменшому та найдорожчому з їхньої родини - семирічному онукові Владику - невгамовному «чомучці» і прискіпливому співрозмовнику, який хоче все знати.

    ТЕПЕР РОЗПОВІМО докладніше ще про одного з родини Лавриненків. Пам’ятаєте Дмитра, який зачаровано дивився, як вправно діяв його батько, управляючи електропоїздом? Його мрії збулися. Пригадую таку подію. У перший рейс 22 серпня 2011 р. відправився електропоїзд № 862/861 підвищеної комфортності з покращеним сервісом. Тоді до столиці за півтори години (1 год. 34 хвил.) електропоїзд за маршрутом Житомир - Фастів - Київ провела бригада у складі машиніста-інструктора Фастівського моторвагонного депо Олега Чаговця та машиніста-інструктора Дмитра Лавриненка. Злинуло два роки і з Дмитром Володимировичем ми знову зустрілися. Щоб розповісти і про його успіхи. Тепер представник третього покоління залізничної династії співпрацює з колегами. Не меншає у нього турбот і про сина Романа. Того самого Романа, який сьогодні опановує ази залізничної професії у Київському залізничному училищі. Отже і четверте покоління Лавриненків робить впевнені кроки. Ось і розповідь зукінчується. А рід, в якому чотири покоління - ніколи.

    На фото: Петро ЛАВРИНЕНКО - за правим крилом тепловоза; усмішки для читачів «Рабочего слова» від Володимира Петровича, Дмитра Володимировича та Раїси Петрівни ЛАВРИНЕНКІВ; «Знайомтесь, - пропонує директор Київського вищого професійно-технічного училища залізничного транспорту Олександр МЕЛЬНИК, - Роман ЛАВРИНЕНКО. Династія збільшується».

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та із сімейного архіву родини ЛАВРИНЕНКІВ.

    Професія з гарантією

    Щорічно столична магістраль оновлюється молодими кадрами. Не став винятком й 2013 рік. У серпні до когорти молодих спеціалістів додатково було прийнято на роботу 10 кращих випускників Державного економіко-технологічного університету транспорту (ДЕТУТ). Адже минулого року стартував пілотний проект із підготовки фахівців у вищих навчальних закладах за підтримки підприємств залізничного транспорту України.

    У цьому проекті брали участь 60 випускників. По 10 від кожної залізниці. Серед студентів четвертого курсу провели конкурс: враховувалась успішність навчання, ініціативність, бажання молодої людини влитись до залізничної сім’ї. І лише після проходження тестів було укладено двосторонній договір, за яким, зокрема, Південно-Західна залізниця гарантувала працевлаштування і виплачувала кандидатам додаткову стипендію.

    Марина ДЕМЧЕНКО - випускниця ДЕТУТу - такий договір підписала теж студенткою четвертого курсу і після закінчення вишу вона отримала гарантовану роботу. Місцем її призначення стала ст. Дарниця, спочатку - робота на посаді чергового по парку. Нині вона стажується на посаду чергового по ст. Дарниця. Про те, як працюється сьогодні молодому спеціалісту в робітничому колективі і про майбутні її плани, ми ведемо розмову з Мариною Демченко.

    - Пані Марино, не секрет, що існує суттєва відмінність між підготовкою у навчальному закладі та вимогами на виробництві. У чому полягає ця розбіжність?

    - Дійсно, відмінність є. По-перше, відповідальність. Якщо в навчанні ти відповідаєш лише за себе, то сьогодні від мене, та й не тільки від мене, залежить безпека руху, яка є основою функціонування залізничного транспорту. Та все ж для того, щоб працювати на такій посаді, потрібна сучасна професійна підготовка. Окрім того, має бути свідоме бажання навчатися і переймати досвід. На моє переконання, все залежить від людини. А на допомогу молодим спеціалістам завжди приходять досвідчені колеги. Моїм наставником була чергова по парку Лариса Редько, яка багато чому мене навчила.

    - Те, що Ви ще на четвертому курсі знали про своє майбутнє місце роботи, стимулювало до більш активного навчання?

    - Так. Моє навчання не було менш напруженим, і потім на мене це покладало певну відповідальність. Тим більше, що нам було запропоновано прослухати додатковий курс лекцій. Заняття з нами проводили як викладачі університету, так і спеціалісти-залізничники. Для нас, майбутніх фахівців, вони були дуже важливими. Окрім того, участь у проекті допомогла мені концентрувати увагу на тих предметах, які обов’язково мені знадобились у роботі на станції.

    - У Вас є бажання робити кар’єру на залізниці?

    - Перш, ніж говорити про кар’єру, потрібно набратися досвіду. Можна багато казати про те, що ти гарно навчався, слухав лекції класних викладачів. Однак якщо ти не пройдеш весь ланцюжок робітничих професій на залізниці, то говорити про свій професіоналізм просто не маєш права. Адже таку школу проходять більшість моїх колег. Особливо цікаво працювати на такій технологічно напруженій станції, як Дарниця. А кар’єрне зростання буде залежати від того, як я успішно стану реалізовувати свої професійні навички, та від мого особистого бажання досконально вивчити роботу підрозділу, а також уміння налагодити взаємини у колективі. Єдине, що можу сказати - бажання в мене є.

    - Як вважаєте, такий проект за підтримки залізничної галузі має право на життя?

    - Проект, на мій погляд, відповідає вимогам часу. Адже залізниця конкретно готує молодих спеціалістів, і головне, що в людини буде робоче місце. Погодьтеся, це дуже важливо. В той же час студентів такий проект стимулює і справа не лише в додатковій стипендії. Для мене було вагомим те, що маючи диплом про вищу освіту, я отримаю гарантовану роботу.

    - Марино, задоволені тим, як складається Ваше виробниче життя?

    - Я - з династії залізничників. Після закінчення школи, коли треба було вирішувати з професією, ні секунди не вагалася. Адже мій дід працював залізничником, батько - залізничник. Я розпочала навчання на факультеті «Організація перевезення та управління транспорту» у ДЕТУТі. Теоретичні знання отримала в університеті, але тут зовсім інша справа, адже тепер у мене активна, відповідальна робота. Колектив у нас хороший. А ще для мене є великою перевагою те, що поруч зі мною працює багато досвідчених фахівців.

    КОМЕНТАР

    Начальник служби кадрів, навчальних закладів та соціальних питань Алла Дронова:

    - Професійна підготовка залізничного кадрового резерву - дуже важлива справа. На конкретному прикладі ми бачимо, які переваги отримала залізниця від тісної співпраці зі студентами. Адже ми вибираємо кращих. До того ж, сьогодні йде поступове оновлення персоналу працівників залізниці за рахунок молодих фахівців. Ми зацікавлені в них. Від їх кваліфікації, знань і дисциплінованості залежить успіх роботи дирекцій, загалом всього перевізного процесу. Тому ми уважно придивляємося до студентів, які проходять у нас виробничу практику, і здібних на останніх курсах запрошуємо на роботу. Студентам, які добре себе зарекомендували, ми виплачуємо стипендію і зобов’язуємося працевлаштувати.

    ДОВІДКОВО

    Щороку на підприємства залізничного транспорту України після закінчення вищих навчальних закладів працевлаштовується майже дві тисячі молодих фахівців. Більшість з них готують спеціалізовані навчальні заклади залізничного транспорту усіх рівнів акредитації за 20 напрямками. Щорічно обсяги прийому на навчання за державним замовленням складають майже 3,4 тис. осіб. Найбільшою популярністю користуються наступні спеціальності: організація перевезень та управління на залізничному транспорті, автоматизація на транспорті. А от на економічні спеціальності цього року був значно менший конкурс, ніж впродовж минулих років.

    Також серед робітничих професій поширені помічник машиніста та провідник пасажирських вагонів.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Десять лет тому над Украиной пролетел самолет-храм

    В Украине впервые в мире Божественная литургия была проведена в воздухе в импровизированном храме на борту самолета Ан-26.

    Как сообщала в конце июня 2003 г. пресс-служба Украинской православной церкви, литургия проходила накануне во время перелета самолета из Севастополя в Луганск в рамках Крестного хода по городам Украины.


    Архиепископ Львовский и Галицкий Августин.

    В пресс-службе отметили, что литургия была отслужена по полному чину и завершилась на высоте 5 км.

    Совершавший литургию тогда архиепископ Львовский и Галицкий Августин (ныне архиепископ Белоцерковский и Богуславский - ред.) после приземления сказал, что совершенное на высоте богослужение произошло впервые в истории.

    Он выразил надежду, что «Господь примет наше служение не как дерзость, не как самоуверенность, а как осознание ответственности православных христиан за судьбу нашей Украинской Церкви, за судьбу всего православия, потому что мы составляем единое Тело Христово».

    «Радостно, что подобная Божественная литургия совершалась впервые в мире, и пока что трудно осознать до конца уникальность этого события», - подчеркнул архиепископ.

    Около полудня самолет приземлился в Луганске, где на летном поле храм на крыльях ожидали митрополит Луганский и Старобельский Иоаникий, духовенство Луганской епархии, представители местных властей. Крестным ходом иконы были доставлены в Свято-Екатерининский храм, где их встречали тысячи верующих.

    После молебна жители Луганской области прикладывались к святыням.

    Фото з архіву «Рабочего слова»

    Хресний хід до жіночого монастиря

    140 КІЛОМЕТРІВ РОЗДУМІВ ПРО ЖИТТЯ-БУТТЯ

    (Продовження. Початок у №№ 39, 40)

    Майже у кожному храмі на честь нашого прибуття грали підвладні лише тутешньому дзвонарю благовісні мелодії. Так сталося і тоді, коли наш Хресний хід завітав ввечері 2 жовтня до Свято-Покровської церкви. Як ведеться, обходимо храм тричі. Біля величної будівлі - хрести, які, здається, впираються у захмарене вечірнє небо над Гостомелем. Нас радо зустрічає отець Петро. Він щиро запрошує прочан до древнього великого мурованого храму, з дерев’яних частин якого зберігся тільки барабан центральної бані.


    Попереду - десятки кілометрів. Сестри (зліва - направо) Ганна, Тетяна та Ірина.

    ЩО РОБИВ ЛИСЕНКО У ГОСТОМЕЛЬСЬКІЙ ЦЕРКВІ?

    Поки не розпочалася вечірня служба, встигаю роздивитися архітектуру, внутрішній інтер’єр церкви. Перед тим, як увійти у двері храму, мимоволі пригадую, що Гостомель був козацьким сотенним містечком. Запорозькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою. На Запорозькій Січі була церква святої Покрови. Постійний автор «Рабочего слова», краєзнавець Анатолій Зборовський стверджує: «Вперше про неї згадується в історичних джерелах другої половини XVIII ст., коли Гостомель належав до володінь фастівського полковника Семена Палія (Гурка Паливоди). Коштом останнього та його козаків у Гостомельському замку було споруджено церкву». Згодом зі слів отця Петра дізнаюсь, що у церкві жив духовний діяч, митрополит Петро Могила, засновник першої у Східній Європі Лаврської школи, з якої згодом постала Києво-Могилянська академія. Святий Преподобний Феодосій Ігумен Печерський також відвідував ці місця. А ще дізнаюсь, що у цій церкві на початку 70-х рр. XIX ст. засновник української класичної музики - композитор Микола Лисенко записав цикл весільних пісень, що є зразком цього музичного жанру.

    ЗЕРНА ДОБРА І ГРІШНЕ НАСІННЯ

    Чимало серед тих, хто вирішив здійснити 140-кілометрову подорож, таких, які нічого не просять. Вони втішаються через конкретну участь у благих справах. Щось мені підказує, що звичайних прихильників піших прогулянок серед нас не було. Проте Божа благодать розповсюджується і на них.

    Служба, вечірня трапеза, за яку кожний прочанин молитовно дякує отцю Петру та тим, хто з ним прихистив на ніч подорожніх. Трохи згодом ми розмовлятимемо з отцем Петром та отцем Володимиром про те, чи не є дивним для них участь вашого кореспондента у Хресному ході. Як виявляється, обидва душепастирі зовсім не здивовані.

    - На сьогодні тенденція світських ЗМІ - усе менше інформувати, усе менше аналізувати події, явища, людські переживання, душевні негаразди. «Жовта» преса в усі часи намагалась усе більше розважати, лякати й маніпулювати. Але сьогодні переживаємо справжній бум, - ділиться власними думками отець Петро. - В мене вже дорослий син, слава Богу, він виріс людиною поміркованою, яка вміє відрізнити зерна добра від грішного насіння. А що ж може чекати у подальшому читачів, яким подавай лише скандали, світські плітки та розпусну літературу? Це не для слов’янської душі.

    На думку отця Володимира, в наш незбагнений час саме такі видання, як «Рабочее слово» хочуть виховувати, просвіщати. Тут неприйнятні маніпулювання, експлуатація людських пристрастей для отримання сумнівних доходів, перекручування фактів на догоду якому-небудь редакційному формату, викривлення дійсності, віртуалізація (підміна реальності за використання інформаційно-технічних методів: комп’ютерні ігри - ред.).

    - Вашому виданню, на мою думку, варто говорити про реальне життя, при цьому мета повинна бути виховною й просвітительською. Слідкую за газетою залізничників вже не перший рік. Добре, що кореспонденти ставлять перед собою завдання не лише інформувати, але й займатися просвітою.

    Так у розмовах про вічне закінчився перший день нашого шляху до Кип’ячого.

    На ранок знову у дорогу. «Нам осталось 399 км, - такими словами час від часу, жартуючи, розпочинав власне звернення до прочан протоієрей Володимир. - Но мы их преодолеем, - продовжував він із більш серйозною інтонацією. - С молитвою на устах! И с Божьей помощью!». Якась сила піднімала людей на крило, як птаха, для далекого переходу. Цікавий факт. Нашу живу смугу після ранньої молитви наступного дня отець Петро проводить аж до перехрестя дороги, що веде на Баланівку. Побажання про те, щоб небесні янголи допомагали на шляху до завітної цілі, сприймаємо із задоволенням. Хор жіночих голосів підхоплює молитву. Так високо і чисто ллється свята пісня, що іноді здається, що це не хор співає, а на осінньому сонці моляться земля і небеса.

    Як ви вважаєте, для чого у Хресному ходу може слугувати звичайна кленова або березова гілка? Піднімаючи її високо вгору регент сестринського хору Ганна диригує тими, хто дружньо молиться під акомпанемент вихлопних труб автомобілів, що їдуть на зустріч і в протилежному напрямках. Ось тоді молитва торжествує. Обабіч шляху - усе живе розмальовано неповторними осінніми фарбами. Сумна музика з гаїв відразу лине до нас, лише варто легкому вітерцеві заколивати дерева. І птахів вже не чути.

    Тепер трохи оптимізму. Ми все ж таки дочекаємося і неяскравого сонячного проміння: хмари йдуть на схід. А нам - у протилежний бік.

    - Як дивно, - озираючись навколо, говорить миловида сестра Тетяна. - Яка прекрасна природа восени. Наче все бринить під ласкаво-променистим сонцем.

    Здається, що вона тримала це почуття на споді серця. Легким помахом рук у бік безкраїх лісів наче наближала їхню красу до себе. Згодом, розмовляючи із цією тендітною жінкою, зрозумію, чому вона вперше пішла в Хресний хід. Христос учить, що без любові до ближнього неможливо врятуватися. Шлях до нашого порятунку схований у ближньому, у стосунках з ним. У цьому переконують багато слів з Євангелія, наприклад: пробачайте, і вам пробачать, якою мірою міряєте, такою і вам мірятимуть. Ці та інші подібні настанови вчать, що стосунки людини з Богом залежать від стосунків цієї людини з іншими. Якщо ми пробачаємо, допомагаємо іншим і по-доброму ставимося до них, то і нас Бог пробачить і поставиться по-доброму до нас. Із задоволенням помічав, як під час недовгих привалів у чистому полі або на узліссі Тетяна разом із доброю сотнею інших прочан слухала проповіді отця Володимира. Він переповідав історії святих із Євангелія. Неодноразово чув від нього і таке: «Хресний хід потребує і моральних, і фізичних сил. Ми не лише йдемо за хрестом - ми несемо власний хрест».

    Чи не стомлювалися поважного віку жінки під час подорожі? Марно і розпитувати. Небагатослівні. В очах зберігається неповторна чарівність попри вік та пройдений шлях. Чи скаржилися комусь на власні проблеми ці матері, бабусі, сестри? Нікому. Може, під час сповіді, яку отець Володимир пояснює за святотечеським вченням. Але це залишиться утаємниченим для нас з вами.

    (Продовження у наступному номері)

     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву сестринства милосердя на честь Святої Великомучениці Єлизавети при Головному лікарняному храмі України на честь святителя Михайла Київського

    Яскраві світанки Івана Слуговіна

    Людина справи. Як часто чуємо це ємне за змістом словосполучення. І незавжди на згадку приходять імена справжніх достойників, наших сучасників, для яких доручене на роки діло є прерогативою понад усі перепони, що чатують на життєвому шляху. Сьогодні розповім про цікаву людину. Із почесним залізничником Іваном СЛУГОВІНИМ знайомі не один рік. Творчі відрядження часто-густо приводили мене на безліч об’єктів столичної магістралі, які так чи інакше відносяться до його службових інтересів. А їх у заступника начальника служби відомчої воєнізованої охорони - головного інспектора з пожежного нагляду Південно-Західної залізниці безліч.

    На залізницю уродженець села Старий Глибов, що на Остерщині (Чернігівська область), Іван Слуговін потрапив майже сорок років тому, після служби у війську. Трудовий шлях електромеханік радіозв’язку вирішив розпочати у Дарницькій дистанції сигналізації та зв’язку.

    Згодом ці навички знадобляться тоді вже старшому інструктору з технічних засобів відділу воєнізованої охорони столичної магістралі.

    - Нам пощастило в тому, що наш керівник має величезний досвід у справі удосконалення роботи всіх підрозділів воєнізованої охорони, - говорить начальник відділу пожежного нагляду та технічних засобів Віталій КОЛЕСНИК. - Ми говоримо завжди однією мовою. Завдання, які він ставить перед підлеглими, завжди є реальними та зрозумілими. Важлива риса керівника - вчасно реагувати на виклики часу. Останні, як відомо, нам, вогнеборцям, іноді підкидають гарячі сюрпризи. Так було, приміром, під час гасіння великої пожежі під Ожидовом, що на Львівській залізниці. Як лютував «червоний півень» між станціями Красне та Ожидів, читачі знають із телерепортажів. Непроста ситуація вимагала чітких дій з боку вогнеборців.

    Для ліквідації надзвичайної ситуації техногенного характеру з викидом небезпечних хімічних речовин, таких як «жовтий фосфор», на Львівській залізниці були задіяні пожежні поїзди на станціях Козятин, Фастів, Шепетівка, Гречани, Вінниця, Жмеринка, Коростень, Житомир (8 пожежних поїздів) та 70 чоловік особового складу. Завдяки організаційним діям з боку Івана Івановича всі пожежні поїзди були забезпечені необхідним пожежно-технічним обладнанням, засобами пожежогасіння, паливно-мастильними матеріалами, спеціальним одягом, спорядженням, інструментом, засобами зв’язку, індивідуальними засобами захисту органів дихання, зору та продуктами харчування. Особовий склад пожежних поїздів Південно-Західної залізниці показав злагоджені дії, належну професійну підготовку та впорався з поставленими завданнями на відмінно.

    Іван Слуговін разом із колегами не лише загасив страшне полум’я. Вони унеможливили розповсюдження величезної пожежі у бік житлового сектору. Тепер відомо, що при нагріванні всі цистерни з хімікатом могли б вибухнути.

    Вчені Львівського університету зробили модель наслідків такого вибуху. Якби у повітря із страшенною силою злетіли 10 цистерн із продуктами горіння, була б уражена територія радіусом 180 км і зона суцільного вогню - у радіусі 5 км. Уявляєте, які наслідки чекали б на місце пригоди, якби катастрофа поширилась на житловий сектор?!

    Після завершення по-справжньому бойової задачі не випадково Івана Івановича було нагороджено Почесною відзнакою Міністерства з надзвичайних ситуацій України.

    Відомий факт: завдяки проведеним організаційно-технічним заходам щодо підвищення рівня протипожежного захисту об’єктів і рухомого складу та посилення пожежно-профілактичної роботи на Південно-Західній залізниці вдалося зменшити кількість пожеж у порівнянні з минулими роками. Проведення профілактичних заходів не обходились без Івана Слуговіна та його колег. На даний час завершуються роботи з оновлення рухомого складу (вагононасосних станцій та цистерн водосховищ) пожежних поїздів залізниці.

    За ініціативою Івана Івановича на Південно-Західній залізниці створено спеціалізовану дільницю з протипожежних робіт, де щорічно проводиться технічне обслуговування понад 27 тисяч вогнегасників. Також тут налагоджено виробництво самоспрацьовуючих модулів порошкового пожежогасіння «СПРУТ». До речі, у поточному році проведено обстеження рухомого складу щодо розміщення означених модулів у шафах та відсіках з обладнанням, яке необхідно захищати від можливих пожеж. До того ж впроваджено в дослідну експлуатацію модулі порошкового пожежогасіння «СПРУТ-1» на електровозах серій ЧС-4 та ЧС-8 приписки локомотивного депо ст. Київ-Пасажирський та на електропоїздах приписки моторвагонного депо ст. Фастів. Крім цього проведено обладнання щитів управління електрообладнанням пасажирських вагонів модулями порошкового пожежогасіння на заміну застарілих самоспрацьовуючих вогнегасників (ОСП-1 - огнетушитель само-срабатывающий порошковый - рос.). Дана дільниця в першу чергу працює на безпеку та бюджет залізниці. Цей перелік добрих справ лише на перший погляд переобтяжено технічними термінами. За ними - кропітка робота з метою унеможливлення виникнення пожежі, наголошує В. Колесник. І продовжує ділитися думками: «Наш керівник, з одного боку, рахує гроші залізниці, з іншого - думає на перспективу й готовий заради цього ризикнути. Щоправда, кожна його ідея має економічне обгрунтування. Ми звітуємо про впровадження тільки тоді, коли нововведений агрегат, обладнання вже працює не в експериментальному варіанті, а в промисловій експлуатації, щоби будь-хто з колег або просто зацікавлена людина могли приїхати й побачити все на власні очі».

    Неодноразово, перебуваючи у пожежному поїзді станції Дарниця, наші журналісти пересвідчувалися, як вправно тут працюють вогнеборці, використовуючи різнофункціональні стволи з економічним розпилювачем, піноутворюючим картриджем, що здатні працювати протягом 15 - 30 хвилин та за використання потужного піногенератора. До речі, різновиди розпилювачів, які застосовуються для гасіння пожеж та охолодження - також заслуга колег Івана Слуговіна. Протягом кількох років у Київському загоні відомчої воєнізованої охорони діє добре оснащений технічними засобами навчально-методичний центр. Тут функціонує комп’ютерний клас із сервером, де розміщено всі законодавчі та відомчі акти щодо проведення всіх видів пожежно-профілактичної роботи на об’єктах та в рухомому складі залізниці при проведенні всіх видів ремонту рухомого складу. За всім цим стоїть вимогливий до себе керівник, який є прикладом для кожного залізничного вогнеборця.

    - Нам пощастило працювати в єдиній команді під керівництвом Івана Івановича, - продовжує розмову старший інструктор з пожежної техніки та автотранспорту Володимир ТИМОШЕНКО. - Слуговін - це залізничник - у серці, педагог та керівник - за духом і вищою освітою.

    В ювілейні для нього дні, коли дата означає, що життя виставляє вищі оцінки за основні досягнення, за які Івана Івановича удостоєно знаками: «Почесному залізничнику», «Відмінник воєнізованої охорони Укрзалізниці» та «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці», а також подаровано годинник від генерального директора Укрзалізниці, його добрих справ не перелічити. Та й не любить він цим хизуватись. Чому? Перелік буде дуже довгим. А він, і це не заради красномовства, людина вельми поміркована. Через брак місця на шпальтах скажемо і про таке. В нього прекрасна родина.

    З нагоди ювілею - 60-річчя від дня народження - колектив відомчої воєнізованої охорони столичної магістралі від щирого серця вітає Івана Івановича Слуговіна.

    Бажаєм Вам, щоб кожне привітання

    Було успішно втілене в життя!

    Нехай людська повага та визнання

    Крокують поруч з Вами в майбуття!

    Здоров’я Вам, любові й сили,

    Безмежно світлих небосхилів!

    Світанків яскравих, без смутку в очах

    І успіхів справжніх у творчих ділах!

    Хай Бог оберігає від біди,

    Сьогодні, завтра і завжди!

    Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Золота» колісна пара, яка врятувала депо

    На території Дорожніх вагоноколісних майстерень (ДВКМ) ст. Ворожба експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп встановлено колісну пару, ретельно вифарбовану під золото. Звичайно, привертає увагу, дивує. Та її, вагонну колісну пару, тут можна сміливо називати золотою.

    Спад перевізної роботи в 90-х рр. минулого століття відчутно вдарив не лише по станції Ворожба, яка колись була позакласною, а й по вагонному депо. Адже зменшилися обсяги планового деповського ремонту. Постало вічне питання: що робити? Закривати? Але тоді на вулиці опиняться десятки високваліфікованих спеціалістів. Варіант мало-прийнятний, як тепер, так і тоді. Врешті, керівництво транспортної галузі зупинилося на перепрофілюванні. Тому тут, у Ворожбі, було створено вагоноколісні майстерні.


    Колісна пара, яка врятувала депо.

    Начальником депо у той час був Анатолій КОСТАНОПУЛО, керівник досвідчений, енергійний, авторитетний. У відремонтованому колишньому вагоноскладальному цеху було встановлено необхідні верстати й обладнання, і вже 16 червня 1999 р. депо офіційно одержує дозвіл на ремонт колісних пар із заміною їх елементів та повну ревізію букс із роликовими підшипниками.

    Ця подія не пройшла повз увагу залізничних газет. Журналістам Анатолій Костянтинович тоді сказав: «Аби справа просувалася, треба працювати не покладаючи рук. І коли люди це бачать, вони нам довіряють і підтримують. Колектив наш складається із тямущих, працьовитих і добросовісних людей. Вони в реорганізації депо взяли найактивнішу участь. Серед них немало зробили для переобладнання старого вагоноскладального цеху екскаваторник Василь СТЕПАНЕНКО, токар Микола НАГОРНИЙ, муляр Володимир ПУПИНІН, слюсар Микола КИРИЧЕНКО, головний механік Олександр ЛЕЖЕНІН, бригада механічного цеху на чолі із Валентином УЛЕЗЬКОМ. У ході реконструкції вони спільними зусиллями із керівниками депо, представниками служби вагонного господарства пропонували і запроваджували раціональні методи монтажу нового цехового обладнання».

    То вже історія. Скільки за чотирнадцять років ДВКМ відремонтували колісних пар? Можна, звичайно, порахувати і назвати точну цифру, та обмежуся словом «багато». Бо головне полягає в іншому - як не є, а колісна пара врятувала депо, зберегла колектив, дала роботу і зарплату. Як перо жар-птиці, стала золотою.

    Та ще одна подія є знаковою для майстерень - приєднання до вагонного депо Конотоп, яке дало потужний імпульс для подальшого розвитку.

    Це відбулося рівно рік тому. Реорганізацією сьогодні нікого не здивуєш, та сам процес інколи проходить болісно. Тут, у Ворожбі, як я розумію, зміну сприйняли позитивно. По-перше, виросли зарплати. По-друге, належати до колективу, який налічує вже майже тисячу працюючих, який вважається зразковим у вагонному господарстві залізниці, це зовсім інше, ніж самостійно плавати у каламуті ринкових реалій. Бо хоч і майстерня, хоч і колісні пари потрібні, але на великий відстані від основних замовників. Словом, тил ворожбянці одержали міцний і надійний. І третій фактор - Конотопське депо давно вже демонструє сучасний рівень організації праці. Тут уміють заробити копійку й укласти в діло, дбають про людей, тут дисципліна і порядок, поліпшують технології ремонту і запроваджують нове обладнання.

    Щоправда, дорожні вагоноколісні майстерні теж намагалися йти у ногу з часом. У 2008 р., наприклад, налагоджено ремонт редукторів пасажирських вагонів, отримали стенд для визначення дисбалансу колісних пар, комплект «Робокон» (прилад для контролю основних параметрів деталей підшипників - ред.) карусельний верстат, компресори тощо. Але після приєднання, розуміють ворожбянці, розкриваються ще ширші обрії. 17 червня поточного року датовано наказ начальника залізниці Олексія КРИВОПІШИНА про створення у ДВКМ дільниці з ремонту моторних колісних пар електропоїздів. Роботи з її створення йдуть повним ходом. Вже практично завершено ремонт приміщення, встановлено новий токарно-гвинторізний верстат. Красивий, так і хочеться торкнутися ручок супорта і підвести різець до передньої бабки (частина верстата, що слугує для підтримки деталі, що оброблюється - ред.), де патрон діаметром нагадує параметри автомобільного колеса. Сила! Найближчим часом, розповіли в майстернях, ще надходитиме необхідне обладнання.

    Писати про ДВКМ доводилося не раз. Наприклад, десять років тому - про наплавку гребенів дисків. Трохи згодом газета опублікувала матеріал із семінару, на якому ворожбянці ділилися досвідом з розробки і впровадження технології ремонту буксового вузла, і там було назване прізвище майстра Вадима БЄЛКИ. Нині він - начальник ДВКМ. Розмовляємо в його кабінеті, де, здається, нічого не змінилося після попередника - Миколи КУТАХА, який пішов на заслужений відпочинок. Бо, знаєте, інколи реорганізація розпочинається із командного пункту, де відразу беруться перефарбовувати стіни, заносять нові столи і нове керівне крісло, м’якіше та комфортніше. У Ворожбі зміни йдуть у цехах.

    - Як із роботою? - запитую Вадима Миколайовича, бо знаю про їхній нюанс - залежність від поставок цільнокатаних коліс.

    - Робота є. Із червня пресова дільниця, де складаються колісні пари, працює у дві зміни.

    З початку року, також повідомляє керівник, відремонтовано 1569 колісних пар, із яких 496 до пасажирських вагонів, 1073 - до вантажних.

    - Створюється нова дільниця. Обладнання вже встановлюється. Але хто на ньому працюватиме? Чи не виникне ситуація, що освоєння нової технології стримає непідготовленість людей? - запитую В. Бєлку.

    - Проблеми не бачу. Колісна пара є колісною парою. Вона, вважайте, однакова, що під вагоном, що під електропоїздом. До того ж ми маємо досвід з ремонту редукторів. Досвіду набиралися у моторвагонних депо, - і стали ремонтувати в себе. Але зростання обсягів ремонту все-таки змусить розширити штат.

    Тут мені відразу пригадуються слова Володимира ФЕДОРКА, начальника експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп, про заохочення працівників з метою освоєння суміжних професій. Сьогодні він, наприклад, токар. Виникне потреба - стане за фрезерувальний верстат. А не буде роботи на металообробній дільниці, прийде у кузню й візьметься за молот. Що ж, доцільно: універсальний працівник всюди і завжди у пошані.

    Моторні колісні пари електровозів в Україні, звичайно, є кому ремонтувати. Але ж вартість захмарна! Та ще й розрахунок - тільки «живими грішми». ДВКМ, впровадивши в експлуатацію вищеозначену дільницю, вартість виробів суттєво знизить. Суттєво, а як дасть Бог, то й удвічі.

    Але це тільки початок. Встановлене обладнання дозволить ремонтувати колісні пари для важкої колійної техніки. А тут, як каже один мій знайомий, роботи та роботи. Тож пофарбована під золото колісна пара у ДВКМ - це аж ніяк не перебільшення.

    Микола ПАЦАК

    Подарували ветеранам радість

    Цьогорічна зустріч ветеранів залізничників станції Чернігів, яка відбулась в День людей похилого віку, була настільки зворушливою і теплою, що розчулила навіть найстійкіші серця.

    На традиційне побачення прийшло 40 чоловік. Колишні залізничники почули слова признання за свою працю, яку вони свого часу брали на свої плечі, виконуючи професійні обов’язки. Більшість з них за роки трудової біографії неодноразово отримувала подяки від керівництва станції, а сьогодні ветеранам приємно відчувати, що їх пам’ятають і цінують.

    І от того дня ветеранів привітали керівник станції Микола КУБИШКО, рада ветеранів. Були зворушливі слова, квіти та невеличкі подарунки, цікавий концерт, привітання від вихованців дитячого садка.

    «Ми хочемо, щоб подібні заходи приносили людям радість, а наші пенсіонери-залізничники навіть на заслуженому відпочинку відчували, що вони ніким не забуті, що про них пам’ятають. Адже найпрекрасніше почуття, яке повинне прищеплюватись змалечку, то любов до людей, вдячність до матері, батька, високе цінування дружби, товариша. І от ми й керуємося цим принципом при організації таких зустрічей», - зазначив Микола Кубишко.


    Начальник станції Чернігів Микола КУБИШКО вітає ветеранів - колишніх працівників станції -
    начальника пункту передачі вагонів на прикордонній станції Галину БУРКУН
    та прийомоздавальника вантажу та багажу 4-го розряду Тетяну НАУМЕНКО,
    а також старшого стрілочника, фронтовика Миколу ШАДЬКА.
    Ольга ЛИХАЧОВА

    Стадіон «Локомотив». Великий футбол повертається

    Київський стадіон «Локомотив» по праву вважається фартовою ареною для чисельних футбольних команд, які функціонують на теренах Південно-Західної залізниці. Змагання із міні-футболу (футзалу) - це недавня історія. Баталії із великого футболу на Кубок начальника Південно-Західної залізниці, що зібрали минулих вихідних понад сто аматорів зі всіх дирекцій столичної магістралі та команду від управління Південно-Західної, були напрочуд видовищними.


    Кращий воротар на святі залізничного футболу.
    Дмитро СВИНЦИЦЬКИЙ дивував прийомами захисту кожного нападника.

    Про питання, які розв’язували під час ігор тренери та представники шести команд із Києва, Козятина, Жмеринки, Коростеня та Конотопа, про цікаві моменти під час гри за перші місця у турнірі ми розповімо у наступному номері. Сьогодні ж, дещо випереджаючи репортерський звіт, надаємо точні дані про призерів та фаворитів турніру. Незадовго до того, як на стадіоні пролунали давно відомі слова Спортивного маршу

    «Hу-ка, дождик, тёплой влагой

    Ты умой нас огpомною pукой,

    Hапои нас всех отвагой,

    А не в меpу гоpячих - успокой!»,

    у небесах над Києвом значно посвітлішало. Пішли у небуття і холодний осінній дощ, і надокучлива мряка, що відвідували стадіон протягом двох турнірних днів. Світлі промені осіннього сонця навідались на стадіон саме перед нагородженням учасників футбольних матчів. У по-справжньому теплій атмосфері для вручення заслужених відзнак усі команди вишикувались перед президією спортивного свята на чолі із начальником адміністративної служби - помічником начальника Південно-Західної залізниці Олексієм КОНОВАЛОМ та головою Дорпрофсожу Орестом ЛОГОШНЯКОМ.

    Пальму першості завоювала команда Козятинської дирекції залізничних перевезень (капітан команди - Кирил ШЕВЦОВ). Друге місце - за майстрами футбольних атак із Конотопської дирекції (капітан - Роман ХАРЕВИЧ). Третє місце - за коростенцями (капітан - Роман ВИГІВСЬКИЙ). Приз глядацьких симпатій поїхав до Жмеринки. Нагорода «За волю до перемоги» тепер серед почесних трофеїв футбольних аматорів із Київської дирекції залізничних перевезень. Цього разу без перемог залишилась команда управління столичної магістралі. Більшість вболівальників вірять в те, що у киян ще все попереду.

    Колегія із суддів у складі Павла Єрмоленка, Івана Богатирчука, Тараса Кучера (останніх нагороджено пам’ятними призами від керівника столичної магістралі) та Михайла Слободяна, Андрія Єрмоленка, Петра Дмитренка й Віталія Швидкого визнала кращим нападаючим турніру жмеринчанина Олександра ШУЛЯКА, а кращим захисником - Олександра ДЖУРА із Конотопа. Кращим півзахисником тепер на всій Південно-Західній вважається коростенець Роман ВИГІВСЬКИЙ. Кращий воротар - козятинець Дмитро СВИНЦИЦЬКИЙ, а його земляк Микола МАКСИМЧУК - кращий гравець осіннього турніру.

    Як наголошували під час закриття турніру О. Коновал та О. Логошняк, кожна гра цього чемпіонату залізничників була дуже напруженою, про що свідчить турнірна таблиця. Тож більшість гравців продемонстрували справжні бійцівські характери.

    Надалі у кожної команди, яка опинилася цієї футбольної осені в аутсайдерах, є маса шансів надолужити згаяне. Було б бажання у представників дирекцій, щоб організувати як належить тренування футболістів. Про те, у кого є сильні резерви у нападі, про недолугих воротарів та про плани тренерів щодо удосконалення позиційної атаки - як і обіцяли вище - у наступному номері газети залізничників.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Попереду у колійника - звання майстра спорту?!

    На цьогорічній XIX Всеукраїнській міжгалузевій Спартакіаді працівників промислової сфери та транспорту в Алушті монтер Київської дистанції колії Олег ЧУМАКОВ виборов друге місце в гирьовому спорті у ваговій категорії до 80 кілограм. Цей факт став приводом для більш тісного знайомства з ним.

    - Я не професійний спортсмен. Для мене це захоплення, - одразу попередив мій співрозмовник.

    З’ясувалося, що в спорт Олег потрапив випадково у віці 40 років. Свого часу водив доньку Світлану до спортивної зали в секцію гімнастики. І, очікуючи дитину, від нудьги, як сам каже, почав піднімати гирі. Це запримітила тренер дочки і запропонувала молодому батькові виступити на міській спартакіаді в Українці. І почалось. А потім були інші змагання у тому числі чемпіонат, Кубок України.

    Згодом на одному з турнірів познайомився з машиністом локомотивного депо Київ-Пасажирський, майстром спорту міжнародного класу з гирьового спорту Віталієм Андріяшем. Той, дізнавшись, де працює Олег, дуже здивувався, чому він не виступає за залізницю.

    - Так він мене і запросив у команду, - усміхається Олег.

    І відтоді, з 2011 р., Олег - постійний член команди Південно-Західної залізниці. Найбільшим своїм досягненням вважає «золото» на минулорічній міжгалузевій спартакіаді. Тоді він виступав у ваговій категорії до 70 кг.

    Наша зустріч відбулась в будинку колійників на ст. Трипілля-Дніпровське, в кімнаті відпочинку. Тут навпроти входу до приміщення розміщено «іконостас» з нагород Чумакова - медалі, дипломи…

    Цікавлюсь у Олега, чи є в нього ще якісь захоплення?

    - Щоденно - робота, тренування. На інше часу не вистачає. Хіба що, кроси бігаю, - відповідає він. - А ще є мрія - досягти звання майстра спорту. На тренуваннях норматив виконую, а на офіційних змаганнях поки не щастить. Але сподіваюсь…

    Дві години тренувань щодня. Його особистий рекорд - 152 рази (для гирі у 32 кг) та 240 - для «двадцятичетвірки».

    Елементарні розрахунки доведуть, що перший рекорд тягне майже на п’ять тонн, а другий - 5 тонн 760 кг.

    Скільки ж він «перетягав» того залізяччя на помості, якщо займається цим видом спорту шість років? До чого ця статистика? - дивується О. Чумаков. Я розпочинав свій шлях у спорт з вільної боротьби. Були перемоги, та якось не дуже цим хизувався.

    А взагалі, залізнична доля Чумакова складалася нерівно - двічі звільнявся, але згодом всеодно повертався в дистанцію. Причина банальна - гроші. Звабляли високою зарплатою на будівництві, він ще фасадник з утеплення. Але всесвітня економічна криза внесла суттєві корективи в цей високоприбутковий бізнес… За його словами, на залізниці може й не такі високі зарплати, як очікувалося б, але є стабільність, своєчасність, впевненість в завтрашньому дні.

    Прощаючись з Олегом, висловив сподівання, що ми ще не раз почуємо про його нові спортивні перемоги, про досягнення ним звання майстра спорту, а, може, й про більше.

    До речі, донька Світлана, якій 20 років, занять спортом не покинула. Більше того її вабить циркова студія. Повітряна гімнастика - ось що до душі молодшій Чумаковій. Цілеспрямована як батько.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05