РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 38 (4 жовтня 2013)
  • Випуск №38 4 жовтня 2013
    Зміст
    1. «Вважайте, що ми були свідками народження нових олімпійських призерів» (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Фахова майстерність: хто найкращий (Сергій ГУК, Никифор ЛИСИЦЯ, Оксана КЛИМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. І свого навчатися, і чужого не цуратися (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    4. МИКОЛА ЛИТВИНОВ: «Візьміть за звичку звертатися до лікарів вчасно» (Спілкувалася Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    5. Выполнить боевую задачу и выжить (Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото из семейного архива Г. Акопова)
    6. «Не оглядається той, хто прямує до зірок» (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)

    «Вважайте, що ми були свідками народження нових олімпійських призерів»

    Цим видом спорту захоплюється молодь Америки, Європи й Австралії, а також азіатських країн, особливо Японії та деяких африканських держав. Чому веслування на байдарках і каное є дуже популярним за кордоном? Як зробити його більш привабливим для української юні? На ці запитання минулої суботи шукали відповідь кореспонденти «Рабочего слова». Відкрита першість Спеціалізованої дитячо-юнацької школи Олімпійського резерву «Локомотив» (далі - СДЮШОР «Локомотив»), що відбувалась за підтримки керівництва та Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці на тихих водах Матвіївської затоки (р. Дніпро, м. Київ), зібрала на змагання понад 100 юних спортсменів зі спортивних шкіл міста на берегах Славутича. Дитячі спортивні школи №7, «Регата», «Київ», Київський спортивний ліцей-інтернат, Дитячо-юнацька спортивна школа Київського Палацу дітей та юнацтва представили кращих із кращих.


    Нагороди від начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА
    отримала вихованка «Локомотива» Аліна ЩУПАК.

    Двадцять заїздів на байдарках-одиночках та каное для більшості юних веслярів - чимала заявка на участь у більш серйозного рангу республіканських та міжнародних змаганнях.


    Фото на згадку. Призери відкритої першості Спеціалізованої дитячо-юнацької школи Олімпійського резерву «Локомотив»
    на призи начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА

    Із уважністю спостерігаю за змаганнями на байдарках юнаків 1995 - 1996 років народження. Майже корпус у корпус йшли вихованці столичної ДЮСШ «Локомотив» Вадим ТЕКНОВ, Олександр КОНОНЕНКО та Олександр РИЖЕНКО. Це поза змаганнями вони - друзі. А на тихій воді азарт змагань, витримка, воля до перемоги відводить, здається, все ліричне на другий план. Головний суддя змагань - заступник директора їхньої рідної школи Андрій КОЗАКОВ та інші тренери, трибуни, де чимало вболівальників з управління столичної магістралі, спостерігають за динамікою результатів, що поступово зростає у вихованців спортивних шкіл. Весло, 12-кілограмова байдарка, а попереду - 200, 500 метрів, а потім ще й два кілометри водної траси Матвіївської затоки. Вимогливість до себе, витривалість та сила - ось, що цінується в цьому виді спорту. Порадував власною волею до перемоги на дистанції у два кілометри Артур МЕЩАНІН - вихованець спортивної школи-інтернату «Локомотив». Восьмирічний Матвій БАКЛАН на 200-метровій «воді» теж показав відмінний результат. Небагатослівний хлопчина був гордий через те, що отримав медаль та перший кубок, який йому разом з усіма іншими юними спортсменами під час урочистого параду вручив начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН. І не лише йому: переможців з різних спортивних шкіл було багатенько.


    І тренери, і судді. Викладачі-тренери СДЮШОР «Локомотив» Владислав та Любов ТОПИХИ
    та головний суддя змагань, заступник директора СДЮШОР «Локомотив» Андрій КОЗАКОВ.

    Цікаво було спостерігати і за змаганнями дівчат. Ось вам і заявка на подальше завоювання спортивних олімпів: тендітна дівчинка Аліна ЩУПАК протягом трьох років займається веслуванням на байдарці. Талановиту юнку, яка родом з Вінниці, було запрошено до Київської СДЮШОР «Локомотив». І як виявилося, недаремно. Перші місця у змаганнях на двісті та дві тисячі метрів - то не стрибкоподібне зростання кількості особистих рекордів, як це спостерігалося у багатьох призерів змагань. 13-річна Аліна отримує хорошу школу у тренера Володимира КЛІБАЙСА. Справжній клас. Недалеко від А. Щупак відійшла у завойовуванні призів від начальника Південно-Західної залізниці й Наталія КУПРЕНКО.


    Від медалей - до олімпійських висот. Начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН вручає медаль переможця
    вихованцю СДЮШОР «Локомотив».

    Прізвища яких тренерів звучали того дня ще під час урочистого нагородження вихованців? Завдяки роботі тренерів-викладачів, майстрів спорту Владислава та Любові ТОПИХ, Євгена БАКЛАНА та інших завзятих спортивних педагогів серед юних призерів - майбутні переможці на вітчизняних та міжнародних змаганнях.


    Матвій БАКЛАН - «Отримати першу нагороду дуже приємно!»

    Між іншим, з розмови з чемпіонкою України 2013 р, донькою В. та Л. Топих - Ольгою, з’ясували, що користь від фізичних вправ, зокрема веслування на байдарках та каное полягає в тім, що цей вид спорту сприяє покращенню циркуляції крові, тобто більш якісній її доставці до всіх м’язів і органів. Дихання стає більш частим, газообмін в усіх «куточках» організму поліпшується. При регулярних фізичних навантаженнях відбувається пристосування до них, і організм без зайвих перевантажень виконує надалі часом нелегку роботу. Тренується серцевий м’яз і всі інші м’язи тіла, збільшується легеневий обсяг. Як вид спорту веслування привабливе також через те, що тренування і, зрозуміло, змагання, відбуваються на річковому свіжому повітрі. Це дуже корисно для організму. У процесі «боротьби» весла із водою повторюється постійно рух, що сприяє розширенню грудної клітки, а це розвиває легені. При веслуванні задіяно, повторимо, абсолютно всі групи м’язів, отже, це забезпечує найбільш гармонійний, всебічний фізичний розвиток.

    У розмові із одним із вболівальників, який добряче змерз, спостерігаючи за перебігом змагань, з’ясував для себе, що для 10-18-річних юнаків і дівчат прохолодна осіння погода із дощем та за 10-градусної температури дніпровської води не є перешкодою. Хіба може зігріти тонкий водовідштовхуючий спортивний костюм та взуття із синтетичної тканини неопрена?! Як виявляється, може. А ще палкі юні серця, що рвуться до перемоги. Наскільки важко тримати баланс, управляючи стрімкими байдаркою або каное майбутнім олімпійським чемпіонам? Важко, але для цього вони тренуються шість разів на тиждень. З ранньої весни до пізньої осені. А ще до цього додайте тренування на тренажерах у спортивних залах.

    Підбиваючи підсумки відкритої першості СДЮШОР «Локомотив», начальник Південно-Західної магістралі Олексій КРИВОПІШИН наголосив на тому, що подібні змагання проводитимуться і надалі. Мета зрозуміла - підвищення ефективної реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту, залучення дітей та юнацтва до регулярних спортивних занять.

    Тепер трохи про природну красу. Ви бачили, як небо купається у воді? Десь в середині змагань із-за сурових осінніх хмар на хвилину Матвіївська затока була осяяна сонячними промінцями. На якусь мить в мене дух перехопило. Подумаєш, можливі коментарі від прискіпливих читачів, у 50 з гаком років кореспондент, наче вперше, побачив віддзеркалення небес у воді. Можливо, й не вперше. Але поруч з юнню та осінньою природою помічаєш те, що здається вже повсякденним. Цілий день потім наспівував старенький шлягер «В небо смотрятся облака…». Так і виходить у нашому житті. Воно - відбиток наших справ. Живеш і не помічаєш багатьох речей та явищ. А з віком відкриваєш для себе нове з давно пройденого…

    Серед фаворитів цих юнацьких змагань того дня називали вихованців СДЮШОР «Локомотив». А саме: Марту СЕНЬКІВ, Вікторію ДЕМИДЕНКО, Лілію ЛУК’ЯНЧУК, Дмитра ШАПОВАЛОВА, Іллю ІВАЩЕНКА. Так тримати!

    Коли після змагань прощалися із їхніми учасниками, автор запитав у вихованки СДЮШОР «Локомотив», майстра спорту міжнародного класу з веслування на байдарці, фіналістки чемпіонату світу, що відбувся цього річ у Дуйсбурзі (Німеччина), Людмили ГАЛУШКИ, яка працювала в той день у складі суддівської бригади, про її особисті враження.

    «Найщасливіша людина - це та, яка вміє робити щасливими інших. Те, що зробив керівник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин для понад ста юних спортсменів, - своєрідний позитивний заряд душевної і фізичної енергетики. Вважайте, що ми були свідками народження нових олімпійських призерів». Приємний факт чи сміливе припущення? Час покаже.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Фахова майстерність: хто найкращий

    Жоден машиніст локомотива без належної професійної підготовки не може працювати на залізниці - це аксіома. Але рівень кваліфікації у цих фахівців різниться, що визначається класністю, майстерністю та досвідом. Щодо останнього, то він набувається з віком. А от професійну майстерність у тих, хто водить поїзди сталевими магістралями, потрібно розвивати. Саме тому щороку проводяться конкурси професійної майстерності локомотивних бригад на Південно-Західній залізниці. І, як кожен із конкурсів, цей проходив поетапно.


    Машиніст-інструктор локомотивного депо Козятин Василь КОНДРОВ
    - «Теоретичні знання - це завжди знахідка на практиці».

    П’ЯТДЕСЯТ ЗАПИТАНЬ ПРОФЕСІОНАЛАМ

    Спочатку у кожному із локомотивних депо визначали кращих за професією, причому у декількох номінаціях. А таких є чотири: машиністи електровозів, що водять вантажні поїзди, електровозів, що водять пасажирські поїзди, машиністи тепловозів та дизель-поїздів. Також у цих конкурсах брали участь помічники машиністів локомотивів усіх названих категорій.


    Машиніст тепловоза локомотивного депо Жмеринка Олександр КУЧЕР шукає несправність дизеля.

    Старт цього заходу відбувся у локомотивному депо Козятин, де приписані вантажні електровози. Це ті, що здійснюють рух вантажних поїздів в межах нашої та й сусідніх залізниць і на їх долю припадає левова частка усіх вантажних перевезень, тож - і доходів.


    Машиніст-інструктор локомотивного депо Козятин Сергій РАДКОВСЬКИЙ аналізує дії конкурсантів.

    На змагання до Козятина 24-го вересня приїхало сім локомотивних бригад (машиніст та помічник машиніста) із усіх локомотивних депо нашої залізниці, де експлуатуються електровози серії ВЛ80 в/і.


    Помічник машиніста тепловоза локомотивного депо Жмеринка Володимир ТАРАНЮК - у дорозі за перемогою.

    За умовами змагання проходили у два етапи. Спочатку кожен із учасників цього заходу мав продемонструвати свою теоретичну підготовку. Для цього протягом двадцяти хвилин необхідно було відповісти на п’ятдесят запитань, за вірну відповідь на кожне із них нараховувалось по одному балу, а за неповну - лише половину. Тож максимально можна було заробити півсотні балів.

    Щодо запитань, то за словами організаторів конкурсу, вони складені за вимогами тих керівних документів, інструкцій, якими машиністи та їх помічники мають керуватись у повсякденній виробничій практиці. Причому запитання були доволі прості, скажімо - як подається сигнал пильності (підвищеної уваги), так і такі, що потребують достатньо високої кваліфікаційної підготовки.

    Наскільки різними були за складністю запитання, настільки різними, за кількістю набраних балів, були відповіді. Своєрідний рекорд встановили місцеві локомотивники (депо Козятин). Можливо, тут спрацював принцип, за яким і рідні стіни допомагають, однак помічник машиніста Роман ЧЕРНОВ набрав 46 балів, а машиніст Ярослав ШКРАБІЙ вірно відповів на 42 запитання і ще на одне дав не достатньо повну відповідь.

    Таку ж суму у 50 балів нараховувалось і за практичні навички. Тут за тих же 20 хвилин необхідно було «освоїтись» у локомотиві і привести його у рух. Ніби нічого складного для цього немає, тим більше для локомотивних бригад, які визнані найкращими у кожному із своїх депо. Але, щоб досягти такої цілі, варто було усунути ті «несправності», які, за задумкою прискіпливого журі, виникали. Причому однакові для кожної із бригад. Про це подбали організатори конкурсу. А ними були: голова конкурсної комісії - перший заступник начальника галузевої служби локомотивного господарства столичної магістралі Микола АНДРІЯШ, члени комісії - машиністи-інструктори Олександр КОЛБА (депо Шепетівка), Сергій ПАШИНСЬКИЙ (депо Коростень) та Василь КОНДРОВ (депо Козятин). Вони колегіально й оцінювали дії конкурсантів. За їх висновком кращими були Ярослав Шкрабій та Роман Чернов із Козятина. Друге місце посіли машиніст Володимир БУГА та помічник машиніста Володимир ШКОЛЯРСЬКИЙ із локомотивного депо Жмеринка. А їх колеги із локомотивного депо Шепетівка - Микола ШЕРШЕНЮК та Олександр ПІНЧЕНКОВ посіли третє місце. До речі, дві останні бригади та третя із депо Гречани - Костянтин СЛОБОДЯНЮК і Віктор ЧЕРНЕГА набрали додаткові бали за уміння зробити вірні розрахунки під час ведення пасажирських поїздів. Такі навички, за словами Миколи Андріяша, їм необхідні.

    КИЯНИ ПОЗИЦІЙ НЕ ЗДАЮТЬ

    У локомотивному депо Київ-Пасажирський змагалися бригади, які управляють пасажирськими електровозами. Крім господарів заходу в ньому взяли участь представники локомотивних депо із Конотопа, Козятина, Жмеринки, Гречан, Коростеня та Шепетівки. Доречна авторська ремарка: при вході в будівлю депо висить меморіальна дошка: «Степану Петровичу Голованеву - машинисту, секретарю узлового парткома, командиру бронепоезда литер «Б». Погиб 26 сентября 1941 года в бою при обороне Киева». Саме 26 вересня відбувся конкурс. І не дивно, що його учасники присвятили цей захід пам’яті героя.

    Спочатку - теоретична частина. Для рішення 50 запитань надається 20 хвилин. За кожну вірну відповідь зараховується один бал, за неповну - 0,5 бала. На початку конкурсу члени комісії попередили, що серед запитань будуть і досить несподівані. Як виявилося, таких каверзних «сюрпризів» виявилося декілька. Так, неподоланою перепоною для багатьох стали такі, ніби й не складні, запитання «Швидкість прямування поїзда при повторному отриманні інформації «Тривога-2», якщо при огляді зауважень не виявлено?», «Мінімальна товщина бандажа електровоза» та деякі інші. Як пізніше, підбиваючи підсумки конкурсу, зазначили організатори, більшість помилок допущено через поспішливість - учасники просто до кінця не дочитували запитання. У цій вправі безумовними лідерами стала команда господарів. Машиніст Сергій УСИК та його помічник Костянтин САВИЦЬКИЙ набрали 49,5 та 49 балів відповідно. Таким чином вони покращили своє минулорічне досягнення. В обох було по 47,5 балів.

    Після теоретичної частини - практичні іспити. Необхідно усунути несправність, яка буцімто виникла на перегоні. На це, відповідно до інструкції, відводиться 20 хвилин. Якщо за цей час не впорались - «викликається допоміжний локомотив» і вправа не зараховується. А якщо вдалося привести електровоз у рух - то ще плюс 50 балів.

    Перед початком другого етапу провели жеребкування: кому шукати несправність на ЧС-4, а кому на ЧС-8. «Вісімка» дісталась киянам, козятинцям та шепетівчанам. З «четвіркою» довелось «ворожити» локомотивникам зі Жмеринки, Гречан, Коростеня та Конотопа.

    На обох електровозах несправність була однаковою - проблема з набором позицій швидкості локомотива. Як зазначив в.о. заступника начальника локомотивного депо Київ-Пасажирський з експлуатації В’ячеслав ГОРДІЙЧУК, ця несправність - одна з найбільш розповсюджених і має безліч варіантів виникнення та усунення. І тут кращими стали кияни - їм знадобилося лише сім хвилин, щоб зрушити з місця. Також впоралися із завданням жмеринчани та конотопчани. Іншим довелось викликати допоміжний локомотив.

    Таким чином, переможцями конкурсу, як і минулого року стали Сергій Усик та Костянтин Савицький. Друге та третє місця поділили серед машиністів Сергій ТКАЧ (Жмеринка) та Володимир КІРЄЄВ (Конотоп), серед помічників - Юрій БИКОВЕЦЬ (Конотоп) та Сергій ЖУРАВСЬКИЙ (Жмеринка).

    «ВІЗЬМІТЬ В ПОМІЧНИКИ… ЗНАННЯ»

    Конкурс професійної майстерності локомотивних бригад, які керують дизель-поїздами, відбувався в локомотивному депо Коростень. Як сказав голова комісії - заступник начальника галузевої служби локомотивного господарства Віктор ЯКОВЕНКО, не випадково ці професійні змагання відбуваються саме тут, адже в Коростені - потужна база для ремонту дизель-поїздів. Важливо й те, що і машиністи та їхні помічники у знаннях задніх не пасуть.

    Перевіряли свої практичні й теоретичні навички того дня кращі локомотивні бригади із шести депо. Спочатку для них влаштували своєрідний письмовий іспит, де перевірялися теоретичні знання галузевих інструкцій та правил.

    - За 20 хвилин машиністи і помічники мають відповісти на 50 запитань, - пояснює член комісії, машиніст-інструктор із Коростеня Юрій КАЛІНКО.

    Отримавши завдання, учасники конкурсу зосереджено взялися за роботу. Вони різні за віком і досвідом, та усіх їх визнано кращими у своїх депо. І зараз вони всі прагнуть підтвердити це звання. У класі технічного навчання, як на письмовому екзамені, панувала тиша. Сплив відведений час, і комісія, у складі якої були й досвідчені машиністи-інструктори з локомотивного депо Гречани Олександр ХАРЧЕНКО і Михайло КОВАЛЕНКО зі Щорса, об’єктивно визначає рівень знань кожного.

    Потім усі разом вирушають на місце проведення практичного завдання. Полягає воно в тому, щоб запустити дизель та привести його в рух. Завдання не таке й просте, як здається на перший погляд. Адже потрібно спочатку визначити й усунути несправності, які тут «змоделювали». Хоча несправності для усіх були однакові, та й умови не відрізнялися, кожна бригада показала різний час. Але загалом він не перевищував 10 хвилин. Дії локомотивних бригад свідчать, якби, не дай Боже, ці поломки сталися в дорозі, їх би усунули оперативно.

    В перерві між змаганнями мали нагоду поспілкуватися з їх учасниками. Помічник машиніста з локомотивного депо Щорс Микола КОНАВЧЕНКО вперше на конкурсі. Каже, що для нього цей захід є відповідальним, адже, готуючись до нього, і теоретичні знання «підшліфував», і намагався максимально зосереджено їх продемонструвати. Його напарник, машиніст Сергій КРАВЧЕНКО, вже має досвід участі в конкурсі і говорить, що важливо, аби учасники не лише помірялися силами, а й самі для себе визначили слабкі місця, над якими слід працювати для удосконалення власного фаху.

    Вперше на конкурсі і машиніст депо Гречани Геннадій ПІДГУРСЬКИЙ. Каже, що це гарна нагода для обміну досвідом із колегами, спілкування з професіоналами, і звісно, підвищення знань. Адже кожен учасник намагається представити себе як справжнього фахівця.

    Та, зрозуміло, перемагають сильніші. І ось результати. Серед машиністів дизель-поїздів першість у «господаря» змагань - Олександра БОНДАРЧУКА. «Срібло» взяв Сергій Кравченко зі Щорса, на третьому місці - Геннадій Підгурський із локомотивного депо Гречани. Серед помічників машиністів на першому місці - Олександр СЕРГІЄНКО із Коростеня, на другій позиції - Микола Конавченко із Щорса, і «бронза» у професійних змаганнях дісталася Володимиру КОВАЛЮ з локомотивного депо Гречани.

    Під час підбиття підсумків конкурсу запам’ятались слова одного із членів комісії, заступника начальника локомотивного депо Коростень з ремонту Миколи ВАСЯНОВИЧА: «Не забувайте, що професійні знання - ваш головний помічник». Варто дослухатися.

    ЧОМУ РІДНІ СТІНИ ДОПОМАГАЮТЬ?

    Машиністи тепловозів у цьому конкурсі не поділені на категорії вантажних та пасажирських перевезень. Тому для них змагання проходило в одному місці - на базі локомотивного депо Жмеринка, яке очолює Микола САМОЙЛЮК. А до цього відокремленого структурного підрозділу приписані тепловози серій 2ТЕ116, 2М62, М62, ЧМЕ3. Кожен із конкурсантів мав можливість демонструвати свої практичні навички на одному із названих вище локомотивів, за бажанням. Однак і тут спочатку відбулась перевірка теоретичних знань.

    У Жмеринці конкурс та роботу арбітрів очолював головний інженер галузевої служби локомотивного господарства нашої залізниці Олександр ЛЕМЕШЕВ. А йому допомагали машиністи-інструктори Михайло КОЗЛОВСЬКИЙ (депо Жмеринка), Володимир ПЛЯСЕЦЬКИЙ (депо Гречани). Вони й визначили переможців змагань, а також вирахували, хто із учасників конкурсу набрав скільки балів. За результатами найбільше балів - 98 - набрав машиніст із Жмеринки Олександр КУЧЕР, друге місце із 97,5-х балу посів його колега із Гречан Олександр РЕХЛИЦЬКИЙ, а третім був машиніст із локомотивного депо Дарниця Олександр БУРЯК, який набрав 88,5 балу. Серед помічників призові місця поділені у тому ж порядку за належності до депо, що і в машиністів. Перше місце присуджено помічнику машиніста із Жмеринки Володимиру ТАРАНЮКУ - 98 балів, друге - Віталію ПОПИКУ із Гречан, який набрав 97 балів, третє - Євген МОГИЛЄВЕЦЬ із депо Дарниця із 88-ма балами.

    І в Жмеринці, як і в Козятині перемогу здобули місцеві локомотивні бригади - рідні стіни допомагають. Щоправда, у Козятині жмеринчани посіли друге місце.

    Варто зауважити й на те, що найкращого машиніста та помічника машиніста Південно-Західної залізниці буде визначено після проведення всіх конкурсів.

    Сергій ГУК, Никифор ЛИСИЦЯ, Оксана КЛИМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    І свого навчатися, і чужого не цуратися

    Оскільки розмова велася навколо модернізації законодавчих стандартів та принципів освіти у відповідності до політики Європейського Союзу щодо навчання впродовж життя (таку назву має проект ЄС Twinning), кореспонденти поцікавились про основні риси систем професійної освіти в Данії та Білорусі.


    Постійному раднику проекту Європейського Союзу Twinning Йоргенові Олє ЛАРСЕНУ
    прийшовся до вподоби тренажер з управління електропоїздом


    Уллу ГОДФРЕДСЕН зацікавила газета «Рабочее слово»,
    що передплачується бібліотекою залізничного училища.

    Як наголошували Й. О. Ларсен та У. Годфредсен, система профосвіти в їхній країні базується на основних принципах. Перший - зрозумілий кожному громадянину нашої держави. Згідно з ним періоди навчання чергуються із періодами практичної підготовки на підприємстві. Зрозумілим є й принцип отримання освіти упродовж життя. Ці методи дозволяють спочатку студентам отримати часткову кваліфікацію, щоб згодом продовжити навчання на більш високому рівні. Початок «походу» за майбутнім фахом тут зазвичай припадає на 16 юнацьких років, якщо молодь отримала базову середню освіту. Професійний коледж і підприємство, теорія і практика часто-густо продовжуються протягом чотирьох - п’яти рр. А як же стають, приміром, машиністами локомотивів? Суто залізничних колежів у Данії не існує. Щоб набути фах локомотивника, спочатку потрібно стати кваліфікованим слюсарем, техніком з ремонту складних машин. І вже згодом, після тестування та практичних занять на державних залізницях, можна спробувати себе у ролі машиніста. Оскільки у русі функціонують лише локомотиви, що не розраховані на роботу помічників машиніста, тут «світить» робота у кабіні, приміром, електропоїзда в одну особу.

    Найважливішими завданнями, які необхідно вирішити в системі професійної освіти, є зменшення відсотку відсіву студентів та підвищення її відкритості як для «сильних», так і для «слабких» учнів, вважають представники Євросоюзу з Данії. Саме для цього було розроблено високо індивідуалізовану систему, яка надає широкі можливості для розробки навчальних планів, з’ясування власних цілей навчання та врахування оцінювання раніше набутої освіти. Як це відбувається в Данії, відомо зі слів Й.О. Ларсен та У. Годфредсен. Саме вони наголосили на важливості спільної роботи між Україною та міжнародними організаторами проекту Twinning з метою якісного перетворення і вдосконалення української профтехосвіти, оскільки це прямо впливає й на удосконалення ринку праці у кожній країні.

    Проте в Україні, на моє переконання, вміють вчити залізничному фаху за використання технічних засобів навчання (ТЗН). Діюча модель електропоїзда, що розміщена в одному із кабінетів Вищого професійного училища залізничного транспорту імені Кудряшова, тому підтвердження. Індивідуальне навчання секретам електросхем тягового, моторвагонного рухомого транспорту та метрополітену, а також автогальмівного обладнання - це також в активі українських педагогів.

    Як зазначив у своєму зверненні до присутніх під час міжнародної зустрічі директор Брестського державного професійного ліцею залізничного транспорту Федір Силюк, методика викладання спеціальних предметів для майбутніх помічників машиніста тепловоза, оглядачів-ремонтників вагонів, слюсарів з ремонту рухомого складу, провідників пасажирських вагонів, монтерів колії, електромонтерів з ремонту й обслуговування електроустаткування майже нічим не відрізняється від досвіду українських педагогів. А десятиріччя, протягом яких і в Білорусії, і в Україні путівку у життя отримували випускники наших профтехучилищ, довели стару істину: варто і чужого навчатися, і власного не цуратися. Використовувати потенціал іноземної експертної допомоги є характерною особливістю всіх років української незалежності.

    - Хоча очевидно, що коли йдеться про поради щодо необхідності проведення реформ, то варто розуміти, що це, в першу чергу, потрібно нам самим, нашій державі, - таку думку висловив директор ВПЗТУ імені В.С. Кудряшова Олександр Мельник.

    Слушна думка про майбутнє української профосвіти. Чи не так?!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    МИКОЛА ЛИТВИНОВ: «Візьміть за звичку звертатися до лікарів вчасно»

    Як жартують чоловіки, уролог - лікар з дуже вузьким кругозором. На відміну від сексолога і сексопатолога розглядає чоловічу гідність винятково із точки зору побічних функцій. А якщо ж без жартів, то ще він лікує і жіночі захворювання сечової системи, серед яких, мабуть, «найпопулярніше» - цистит.

    Наша газета досить часто звертається на прохання читачів за консультацією до різних лікарів-спеціалістів. Сьогодні, приємно, що вже не вперше рекомендації надасть лікар-уролог Дорожньої клінічної лікарні №2 Микола ЛИТВИНОВ.

    - Миколо Борисовичу, за даними статистики Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна четверта представниця прекрасної половини людства хоча б раз у житті хворіла на запалення сечового міхура - цистит. А кожна восьма страждає на це захворювання протягом усього життя. Чому ж саме жінки?

    - Дійсно, хворіють на цистит в основному жінки. Пояснюється це тим, що за своєю анатомією сечовидільний канал у них прямий та короткий.

    Збудники хвороби можуть потрапляти у нього з розташованих поряд органів. Крім того, у жінок цистит доволі часто може бути спровокований кольпітом або порушенням вагінальної мікрофлори. Наприклад, на фоні статевого дозрівання, вагітності, при клімаксі.

    Одним із головних чинників, що викликають захворювання у жінок, є і переохолодження. Досить буває і 10 хвилин сидіння на холодній лавці чи переохолодження ніг, щоб спровокувати початок захворювання. У чоловіків цистит хоча рідше, та все ж буває. І практично завжди у такому випадку можна говорити про наявність запалення передміхурової залози.

    - Скажіть, будь ласка, в якому віці частіше виникає цистит?

    - Виникає ця хвороба у підлітковому віці: коли довжина спідниці трохи більша за довжину пояса; а бажання виглядати модно переважає здоровий глузд. До того ж у деяких випадках звернення до лікаря відкладається, бо соромно. Ці фактори й закладають ту «міну» уповільненої дії, яка згодом переходить у хронічну форму, викликаючи тяжкі ускладнення - запалення нирок, для прикладу.

    - Миколо Борисовичу, побутує така думка, що через декілька днів все минеться...

    - Зрозумійте, цистит - це запалення слизової оболонки сечового міхура, при якому порушується його функція. Найчастіше це захворювання починається з хворобливого сечовипускання, болей внизу живота, свербіжу. Людина починає часто бігати до туалету, втім сеча виділяється маленькими порціями - по краплині. Так, через декілька днів ці симптоми можуть зникнути. Але це не завжди означає, що про захворювання можна забути. Зникли гострі ознаки, які згодом можуть нагадати про себе. Ми з вами вже говорили про наслідки ускладнень. Тож наголошую ще раз: при перших симптомах захворювання варто звертатися до лікаря-спеціаліста. У нас же, з власного досвіду знаю: 50% жінок лікують цистити за порадами матерів, сусідок, подруг, колег. Та чи завжди «методика» подруги підходить саме вам? Навіть інколи загальний аналіз сечі буває нормальним. У таких випадках площа запалення незначна. При ній потрібен спеціальний аналіз, який призначає уролог і в подальшому підбирає курс лікування. Здебільшого у таких випадках використовується так званий метод інсталяції, коли ліки безпосередньо вводять до місця запалення. Дана маніпуляція є досить ефективною у порівнянні з лікуванням, наприклад, антибіотиками, коли відсоток корисної дії незначний у даному випадку. Частина транзитом розноситься по тілу, викликаючи дисбактеріози, захворювання шлунково-кишкового тракту, печінки. До того ж дана процедура не займає багато часу. Один лише мінус - присутність пацієнта (жартую).

    - Розкажіть, будь ласка, про дотримання режиму сечовипускання.

    - Існує так звана середня норма кількості сечовипускання: чоловіки - 4 - 6 разів у день, жінки - 3 - 4. Та багато залежить і від режиму харчування, споживання напоїв, та й індивідуальна природа кожної людини має свої біоритми. Тут головне, щоб не було насилля над нормальним фізіологічним сигналом. Затримка погано впливає на здоров’я.

    - А що робити у випадках протилежного характеру, коли сеча не утримується?

    - Сьогодні це, я б сказав, не лише медична, а й психологічна проблема. Якщо тільки-но з’являються перші ознаки нетримання, наприклад, при кашлі, чиханні, фізичних вправах, після пологів і так далі, негайно звертайтеся до лікаря. У подальшому, особливо у жінок після 40 років та поважного віку, це «виливається» не лише в захворювання. Тут додаються і психологічні проблеми, депресія. Так звана «мокра тема» тягне за собою страх, не дає людині почувати себе комфортно в соціальному середовищі. Раніше перенесені цистити, які лікувались за «методом «що порадять подруги та колеги», слабкість м’язів із віком, опущення сечового міхура, навіть розмір живота у жінок призводить до згину шийки сечовика і відповідно трусор, або так званий клапан, не спрацьовує. Сьогодні урологи розрізняють нетримання сечі, коли людина не відчуває процесу сечовиділення, не контролює його, і неутримання - коли, як кажуть у народі, не добігає. І у сучасній урології, на відміну від свідомості наших пацієнтів, 80% яких соромиться лікарів, відбулись значні зміни в плані методик лікування. Однією з провідних сучасних методик є операція TVT-O, коли вводиться спеціальна сітка, яка, завдяки своїм біофізичним властивостям, відновлює нормальну фізіологію сечового міхура. До того ж це втручання відбувається без скальпеля, тобто воно малоінвазивне. І в нашій лікарні такі операції проводяться під керівництвом завідувача урологічного відділення на вищому рівні, успішно та відповідно до стандартів Європейської асоціації урологів. Працюємо задля максимального скорочення часу лікування та швидкого відновлення працездатності залізничників.

    - Скажіть, будь ласка, як у наш вік інформації не піддатися впливу дії якоїсь «чудодійної» пігулки, про яку майже щохвилини нагадує нам телебачення, ЗМІ?

    - Чудодійні ліки справді є. Це професійність, чесність, добре слово. А ось реклама ліків до медицини відношення має досить опосередковане.

    Не забувайте, що висока ціна й активна реклама не завжди є гарантом при лікуванні хвороб. Так, існують засоби, які швидко діють, але їх варто застосовувати лише в екстрених ситуаціях, тобто, коли немає змоги звернутися до лікаря. Наприклад, у відрядженні. Народні засоби також бувають досить ефективними. Але все це, наголошую, лише при правильному визначенні причини з мінімальною кількістю ліків, призначених лікарем-спеціалістом. Ось це і є простий алгоритм здоров’я.

    - Миколо Борисовичу, наостанок хочу Вас запитати про секретну гімнастику Кегеля?

    - Як і будь-яка загальна гімнастика, фітнес, фізичні вправи корисні для наших м’язів. Як і м’язи обличчя, наприклад, м’язи малого тазу старішають, стають «лінивими». Доктор Кегель розробив спеціальні вправи для тренування таких м’язів і підтримки їх у тонусі, для утримання сечового міхура та статевих органів у жінок. Що особливо - виконувати їх можна «без відриву від виробництва». Та й звичайні знайомі з дитинства вправи «берізка», «ножиці», «велосипед» шкоди не принесуть, лише допоможуть зберегти «сухою» вашу репутацію. Та якщо без жартів, то, шановні жінки, не зволікайте зі зверненням до лікарів, не переохолоджуйтеся, особливо це актуально в осінній період. І будьте здорові!

    - Дякую за цікаву розмову.

    Спілкувалася Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Выполнить боевую задачу и выжить

    Сроки сдачи в печать литературно-художественного издания, этой более чем 400-страничной книги «Спекотне літо 1941-го», автором которой является краевед из Казатина Леонид КРИВОВ, требовали от меня, ответственного редактора, и от моих коллег - Валентины Коляды, Ирины Литаш, Елены Харченко, Татьяны Шемчук - большой сосредоточенности. Её-то, сосредоточенность, поощрял, а иногда и подстегивал, скажем, ещё и призывами к совершенству, только ему ведомыми методами, нет, не автор. А почетный ветеран Украины, почетный железнодорожник, почетный гражданин г. Казатин Георгий АКОПОВ. Дело в том, что Георгий Аветисович, который является в свои 92 года главой Казатинского городского совета ветеранов, при поддержке со стороны начальника Юго-Западной дороги Алексея КРИВОПИШИНА планировал вручить ветеранам Великой Отечественной это подарочное издание. В сроки мы уложились, и 28 декабря 2012 г. книгу получил каждый из ныне живущих ветеранов Казатина. В день 70-летия освобождения города от немецко-фашистской чумы.

    В актовом зале районной госадминистрации в тот день собралось множество жителей города. В своем обращении к участникам презентации книги Л. Кривова мой сегодняшний герой был многословен. Но его речь собравшиеся слушали с должным вниманием. В свой журналистский блокнот тогда я занес лишь одну строку: «Акопов. Казатин. «Выполнить боевую задачу и выжить». Последняя цитата из рассказа Георгия Аветисовича о военном лихолетье.

    Позже я все-таки распросил Георгия Аветисовича о жизненных маршрутах. А они, как утверждает мой собеседник, оказались счастливыми. Но были и утраты. Всё, как в жизни, которую сладкой вряд ли назовешь.

    «БАРЕВ ДЗЕС» В ПЕРЕВОДЕ С АРМЯНСКОГО - «ЗДРАВСТВУЙТЕ»

    В семье Аветиса Акопова, который батрачил у богачей в грузинском городке Гурджиани, 10 июня 1921 г. родился сын. Если быть точным, то настоящая фамилия у Аветиса Мнацакановича была Акопян. А перемена состоялась из-за события, происшедшего с ним - участником первой империалистической войны. В конце 1916-го солдат Акопян получил тяжелое ранение в левое плечо. Пуля едва-едва не коснулась горячего армянского серд-ца. Офицер, под руководством которого А. Акопян ходил в атаки, решил помочь отважному солдату, чтобы тот поскорее добрался на родину - в Армению. Документ гласил, что русский… А. Акопов направляется к месту жительства. Так и случилось.

    Женитьба на красавице Мариам, рождение первенца Георгия и дочери Этери - это светлая полоса в жизни старшего Акопова. А затем Мариам умирает на руках любящего мужа, обрекая детей на встречу с жизненными испытаниями. Приют в Ортачале стал надолго для маленького Георгия детским садом, как когда-то называли, с круглосуточным посещением. Дело в том, что его отцу нужно было устраивать личную жизнь. И поэтому лишь в 1927 г. мальчик оказался вновь под опекой Аветиса Акопова и его тогда уже третьей по счету жены Анны Багратионовны Далакишвили. Ей суждено было отправить пасынка на фронт и дождаться после демобилизации.

    …Тридцатое октября 1941-го. Вчерашний выпускник средней школы прибыл согласно повестки в военкомат. А далее - учеба в Буйнакском военно-пехотном училище, что рядом с армянским Степанакертом. В связи с тяжелым положением под Москвой стрелок Г. Акопов оказывается на передовой. 155-я отдельная стрелковая бригада участвовала и в обороне и в наступлении.

    «Нас учили наступать и держать оборону днем и ночью, - рассказывает Георгий Аветисович. - Мы должны были владеть всеми видами стрелкового оружия». А какой стрелок без умения минировать, обезвреживать пехотные и противопехотные мины?

    Стрелковые умения пригодились Акопову и на Закавказском, и на Северо-Кавказском фронтах. Защита кавказских перевалов близ Сухуми - Домбай, Клухор, Марух - это лишь первые этапы становления бесстрашного воина, который, имея пусть и невысокий рост, владел умением точного попадания в цель. А это на войне дорогого стоит.

    Он пешком преодолел вместе со своей бригадой Военно-Грузинскую дорогу, чтобы, пройдя маршем до Мцхеты и Орджоникидзе, стать в обороне Осетии, а позже городка Малгобек (Чечено-Ингушетия) и знаменитого кабардинского курорта Нальчик.

    Встреча с железной дорогой состоялась для Георгия Акопова, когда «его» согласно приказу Верховного главного командования 155-я стрелковая бригада передислоцировалась в эшелонах в северном направлении. Туапсе, Геленджик, Новороссийск, кубанские станицы Любинская, Крымская, Семеновская. Все ж начало знаменитой пословицы «Пуля - дура» для Г. Акопова стала реальностью. 10 мая 1942-го он получил тяжелое ранение. Санитарный поезд доставит раненого в ереванский госпиталь.

    «Барев дзес» в переводе с армянского - «здравствуйте». Вот когда, как говаривают, в самую точку сказал госпитальный хирург, желая после операции стрелку Акопову долгих лет жизни.

    ЕСЛИ ХОТИТЕ СДЕЛАТЬ ПРИЯТНОЕ АРМЯНИНУ, СПРОСИТЕ У НЕГО: «ВОН СЕЗ?»

    После выздоровления - опять передовая. Попал в полк связи. Теперь пришлось переквалифицироваться линейным надсмотрщиком. Что это за военная специальность? Представьте себе ситуацию, когда наблюдательный пункт командира полка находится примерно в 250 - 300 м от переднего края, где располагался штаб командира 985-го отдельного батальона связи. Было важно поддерживать постоянную связь между ними в зоне плотного артиллерийского и минометного огня (телефонный кабель обрывался очень часто). Время на войне бежит быстро. Полк никак не может выполнить боевую задачу - овладеть высотой. А таких возле Нахичевани, Баку, Ростова-на - Дону, Миллерово (вот как шел солдат Акопов огненными дорогами - авт.) было хоть отбавляй. Звонок комдива - комполка (связисты всегда хорошо информированы): «Готовься! Через четверть часа небольшая артподготовка и атака, поддержанная танками. Всё». Командир полка берет другую телефонную трубку для связи с батальоном и только начинает разговор, как очередной немецкий артналет прерывает связь. Командир полка или комбат не успевают сказать главное - про атаку и танковую поддержку. К сожалению, радиосвязь в таких ситуациях ненадежна. Радиостанции также были несовершенными, фашисты их быстро засекали и комбаты запрещали их включать.

    Начальник связи полка приказывает очередному связисту: «Вперед!». Воин выскакивает из окопа, берет в руки кабель и бежит. Враг из своего блиндажа наблюдает внимательно. Слышны минометные выстрелы. Крики «Ложись» с советской стороны связист игнорирует, он продолжает бежать, его накрывают взрывы, он падает и не встает. И вот тут наступает черед Акопова.

    «Выскакиваю из окопа, хватаю кабель и бегу. Главное - определить расстояние до воронок от бомб и снарядов крупного калибра по высоте брустверов. Частенько обрыв кабеля обнаруживался на дне очередной воронки. Попробуй отыскать, если немецкий минометчик, определив мою тактику, «бросает» мины впереди моего маршрута. И все же соединяю концы кабеля, связь восстановлена. Теперь голос командира о готовности к атаке - бальзам на раны солдата. Можно возвращаться к своим. А там и в атаку», - рассказывает со слезами на глазах старый солдат.

    Он освобождал украинские города - Мерефа, Чугуев, Днепродзержинск, Тирасполь. Акопов участвовал в кровопролитной Яссо-Кишиневской операции, форсировал Днепр, Днестр, освобождал румынские, болгарские, югославские, венгерские земли, а закончил войну в австрийском городе Гольсдорфе. Если хотите сделать приятное армянину, спросите у него: «Вон сез?» В переводе это значит «Как вы? Как дела?». В военное лихолетье он еще долго не услышит этих родных для него слов, так как демобилизовался 22 декабря 1945-го, оказавшись в румынском городке Тургужио.

    «С ВОЙНОЙ ПОКОНЧИЛИ МЫ СЧЕТЫ, БЕРИ ШИНЕЛЬ,

    ПОШЛИ ДОМОЙ»,

    - поётся в знаменитом шлягере. Так поступил и Георгий Акопов, отправившись в родное Закавказье на встречу с отцом и мачехой. Январь 1946-го - кавалер Ордена Отечественной войны 2-й степени, ордена Богдана Хмельницкого 3-й степени, медалей «За отвагу», «За оборону Кавказа», «За освобождение Белграда», «За победу над Германией», поступает в Тбилисский институт инженеров железнодорожного транспорта, чтобы через шесть лет уже женатым человеком отправиться по благословению Аветиса Акопова и его жены Анны Далакашвили на Винницкую железную дорогу. Казатин на целых шесть десятков с солидным гаком лет станет его второй родиной.

    - Как работалось, Георгий Аветисович? - задаю обычный вопрос опытному железнодорожнику.

    Рассказывать коллеге о том, какие обязанности у дежурного по станционным путям, маневрового диспетчера, инженера станции, старшего инженера-технолога, не нужно. Будни заместителя начальника станции Казатин-1 по оперативной работе и расстановке кадров, а позже и начальника механизированной дистанции погрузочно-разгрузочных работ нашим читателям так же, надеемся, известны. Вставай задолго до солнца, чтобы его рассвет встретить на рабочем месте. А домой не торопись даже после вечернего селекторного совещания. Вот когда можно и основными служебными обязанностями заняться. А дома ему всегда рады жена Мария Мартиросовна, сын Владимир, дочь Анжела. Их дело - ждать.

    Много воды утекло с тех пор. Дети, как водится, подарили родителям внучку Марию, внуков Георгия и Роберта. Второй дочерью называет Георгий Аветисович свою невестку Наталию.

    ПОЧЕМУ АКОПОВУ НА МЕСТЕ НЕ УСИДЕТЬ?

    Повторюсь. Если хотите сделать приятное армянину, спросите у него: «Вон сез?»

    В переводе это значит «Как вы? Как дела?». Сегодня главе ветеранской организации г. Казатин на месте не сидится. Он возглавляет ее более 10 лет. А насчитывает немного-немало - 7937 человек. Да продлит Господь их годы. А Георгий Акопов по-прежнему полон планов. Вот и недавно отправил в адрес Главы Кабинета Министров Украины совместное письмо от ветеранов и жителей Казатина с просьбой помочь восстановить водопроводную магистраль на расстоянии от села Селище в Казатин. Осуществится ли давняя мечта казатинцев? Верю, что удастся Акопову и его единомышленникам выполнить и эту жизненно важную задачу. Еще одна интересная страница в его богатой биографии. Долгих лет вам, Георгий Аветисович!

    Добрейшая щедрая личность. Не мелочная, не ревнивая, а широко распахнутая навстречу своим близким и товарищам. Да и просто людям, тем, для кого Казатин является первой и второй родиной. А может быть, как раз напротив: щедрой души человек отдает себя миру и людям, не жалея, не взвешивая, что отдать, а что оставить!

    Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото из семейного архива Г. Акопова

    «Не оглядається той, хто прямує до зірок»

    Про нього написано чимало книг, відзнято кінострічки, його роботи на виставках збирають тисячі відвідувачів. Немає, мабуть, області знань, якою б він не займався: математика, гідромеханіка, геологія, фізична географія, метеорологія, хімія, астрономія, ботаніка, анатомія, фізіологія. Він залишив сотні проектів, понад 7000 сторінок рукописів. Його називають генієм усіх епох. Що ж, годі ребусів. Дізнатися його ім’я легко за одним реченням: найвидатніший його твір - портрет Джоконди. Леонардо да Вінчі не залишив жодного свого автопортрета. Та й за життя був надто загадковою постаттю.

    СИН КАТЕРИНИ

    Народився Леонардо в родині багатого землевласника і нотаріуса П’єро да Вінчі, його матір’ю була проста селянка Катерина. Він одержав домашню освіту, віртуозно грав на лірі, у віці 20 років відкрив власну майстерню. А навчався гуманітарним наукам, малюванню, скульптурі та моделюванню Леонардо у досить відомій у ті часи в Італії майстерні Верроккіо. Існує легенда,


    що одного разу Верроккіо отримав замовлення на картину «Хрещення Христа» і доручив да Вінчі написати одного з двох ангелів. Це була звичайна практика в художніх майстернях тих часів: вчитель створював картину разом із помічниками-учнями. Два янголи, написані Леонардо та Верроккіо, продемонстрували переваги учня над вчителем. Як пише один із дослідників творчості художника, переможений майстер закинув пензлі та більше ніколи не повертався до живопису.

    ЧОМУ НЕБО СИНЄ?

    Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі «Про живопис» він писав: «Синева неба відбувається завдяки шару освітлених часток повітря, що розташований між Землею і чорнотою, що нагорі знаходиться». Спостереження за фазами Місяця привели вченого до ще одного з важливих наукових відкриттів. Дослідник встановив, що сонячне світло відбивається від Землі і повертається до Місяця у вигляді вторинного підсвічування.

    РЯТУВАЛЬНЕ КОЛО

    Ще одна стихія, яка захоплювала да Вінчі все його життя і надихала його на відкриття, це - вода. Ще в дитинстві він любив спостерігати за течією річки неподалік рідного міста Вінчі, що у Тосканії.

    Згодом він спроектує технологію приборкання і керування річкою та системи водовідводів для захисту міст від повеней. Ще він створив акваланг, двокорпусне судно, рятувальне коло, йому належить проект першого підводного човна і розробка тактики під час підводної атаки. І все це у XVI столітті. «Я впевнений у невідкладності вчинків. Знати недостатньо, потрібно впроваджувати в дію. Бажання недостатньо, потрібно робити», - запевнював Леонардо і жив за своїм принципом.

    ЛІТАТИ!

    А знавцям військової техніки, мабуть, відомо, що генерали та державні діячі тих часів поважали стратега да Вінчі за його досить практичні та прості за своєю конструкцією споруди, прилади, зброю. А саме: тимчасовий підвісний міст (без жодного цвяха), драбина для штурму фортеці, бомбомет, пушка, катапульта, арбалет, броньований фургон, обладнаний косами та броньовану машину, що є прототипом сучасного танка. В наш час кількість людей, які стрибають з парашута, збільшується досить стрімко. Споконвічне бажання людини літати не зникає. У людства для цього з’являється більше можливостей та й техніка «на межі фантастики». А ось британський парашутист Андріан Ніколас у Південній Африці спустився з висоти 3 тис. метрів з повітряної кулі на парашуті, зробленому за ескізом Леонардо да Вінчі. І йому це вдалося.

    «СЕРДЕЧНІ» СПРАВИ

    Досить цікавими є роботи вченого в області анатомії. Єдиний критерій, що він визнавав - досвід, дозволив йому зробити понад 200 малюнків людських тіл, органів. Адже, як прекрасному учневі, йому було дозволено відвідувати лікарню у Флоренції та препарувати трупи. Краса та потворність в його малюнках підкреслювали об’єктивну думку про те, що зло й добро властиві людській природі однаково.

    Ще один досить цікавий факт. Малюнки серця, які зробив Леонардо 500 років тому, лягли в основу нового способу лікування цього людського органу. У 2005 р. британський кардіохірург Френксіс Уельс запропонував метод, зміст якого полягає в наступному: замість того, щоб ушивати пошкоджений сердечний клапан, хірург закриває місце, через яке витікає кров і обрізає тканину, яка провисає у формі латинської букви V. Прогнози після таких операцій досить оптимістичні.

    СЕКРЕТИ МОНИ ЛІЗИ

    Неодноразово ми вдивлялись в її обличчя, а вона «спостерігала» за нами. Понад 8 мільйонів відвідувачів щороку приїжджають до Лувру, щоб побачити цей шедевр. Лувр витратив 5,5 млн. доларів, щоб перевезти «Джоконду» із загальної в спеціально обладнану для неї залу. Для «Мони Лізи» відвели дві третини державної зали загальною площею 840 кв. метри. Величезне приміщення перебудували під галерею, на дальній стіні якої тепер висить за куленепробивним склом знаменитий твір Леонардо.

    Думки дослідників стосовно портрета Джоконди та її загадкової усмішки розбігаються. Одні вважають її піднесеним ідеалом жіночності й чарівності, іншим вона здається неприємною. Біограф Леонардо да Вінчі - Джорджіо Вазарі, захоплюючись глибокодумним змістом портрета, пише, що у зображеної Мони Лізи незвичайний й позитивний духовний стан: «Оскільки Мона Ліза була дуже красивою, то під час написання портрета він (художник - авт.) тримав людей, які грали на лірі або співали, і тут постійно були блазні, що підтримували в ній веселість та усували меланхолію».

    У Леонардо ж у цьому творі усмішка подана такою приємною, що здається, нібито споглядаєш скоріше божественну, ніж людську істоту; сам же портрет цінувався як твір надзвичайний, бо й саме життя не могло бути іншим».

    Сучасні вчені також аналізують причини появи секретів у таємничому портреті. За допомогою комп’ютера спробували розшифрувати усмішку Джоконди - комп’ютерна програма, створена вченими з Нідерландів та США, проаналізувала основні риси обличчя, вигин губ й зморшки навколо очей, а потім оцінила особу відповідно до шести головних категорій емоцій. Якщо вірити програмному обчисленню, то можна сказати, що Мона Ліза на картині Леонардо да Вінчі на 83% щаслива, на 9% переживає почуття огиди, на 6% - сповнена страху і на 2% - зла.

    Є версія: Леонардо використовував у своїй картині властивості людського зору, що створюють дивовижний вираз обличчя Джоконди. Зір у людини буває прямим та периферичним. Прямий - добре сприймає деталі, гірше - тіні. Професор Маргарет Лівінгстон із Гарвардського університету вважає, що усмішку Мони Лізи видно лише, якщо дивитися не на губи, а на інші деталі її обличчя: «Характер усмішки Мони Лізи, який ніби вислизає з-під вашого зору, можна пояснити тим, що вона майже вся розташована в низькочастотному діапазоні світла і добре сприймається тільки периферичним (боковим) зором».

    Ось вже кілька сотень років дослідники сперечаються про таємничий портрет, секрет створення якого до цього часу залишається нерозгаданим. Наблизився до розгадки техніки живопису самого Леонардо да Вінчі французький дослідник Жан Франк. Досліджуючи протягом кількох років портрет Джоконди, він дізнався і навіть зміг повторити ту техніку, завдяки якій Джоконда здається живою.

    «З точки зору техніки виконання, Мона Ліза завжди вважалася чимось недосяжним для розуму. Тепер, думаю, я можу відповісти на цю загадку», - говорить Франк. За його словами, Леонардо використовував розроблену ним техніку «сфумато» (італійське «зникаю», буквально - «зниклий, як дим»). Прийом полягає в тому, що предмети на картинах не повинні мати чітких меж, все повинно плавно переходити з одного в інше, контури предметів пом’якшені за допомогою світло-повітряного серпанку, що оточує їх.

    Головна складність цієї техніки полягає в найдрібніших мазках (майже чотири міліметри), не доступних для розпізнавання ні під мікроскопом, ні за допомогою рентгену. Таким чином, для написання картини да Вінчі було потрібно кілька сотень сеансів. Зображення Джоконди складається приблизно із 30 шарів рідкої, майже прозорої масляної фарби. Для такої ювелірної роботи художникові, мабуть, доводилося використовувати лупу. Можливо, застосування такої трудомісткої техніки пояснює тривалий час роботи над портретом - майже 4 роки.

    Неможливо однозначно охарактеризувати внутрішній стан цієї жінки. Вона здається мінливою, як сама природа.

    Змішані почуття накочуються наче хвилі, то щось холодне огортає тебе, то ніби дощ змиває, очищує твою душу, знову стає легко, і здається, ось-ось ти зрозумієш свою суть, то легко й бездумно знову все вивітрюється з твоєї голови. Це мої особисті враження від погляду на «Джоконду». І, мабуть, цей образ ще змінюватиметься, але ніколи не відкриє своєї таємниці.

    До того ж Леонардо не закінчив роботу над картиною. Спочатку вираз обличчя та усмішка були дещо іншими. Мабуть, по-іншому вона «дивитиметься» і на наших нащадків.

    Пляма в куточку ока є пошкодженням лакового покриття водою, яка виникла в результаті того, що картина деякий час висіла у ванній кімнаті Наполеона. Деякі фрагменти стали прозорими, як, наприклад, брови та вії Мони Лізи.

    КОДЕКСИ ДА ВІНЧІ

    У своїх записах да Вінчі використовував унікальну манеру письма, яка отримала назву «почерк Леонардо». Він використовував так званий дзеркальний метод, починаючи писати з нижнього правого кута сторінки справа наліво. Таким чином він або намагався зашифрувати свої записи, або вважав цей спосіб зручним, адже був лівшею. Сьогодні відомо 10 так званих кодексів, тобто записних книжок да Вінчі, які зберігаються у різних музеях, архівах та бібліотеках по всьому світі. Лише одна книга знаходиться в руках приватного колекціонера. У 1995 р. Білл Гейтс за 31 млн. доларів придбав рукопис, що складається з 64 сторінок, присвячених секретам води, землі та небесних тіл. Цю найдорожчу книгу найбагатша людина світу щороку демонструє на різних виставках.

    Цікаво, що усією своєю багатогранною творчістю Леонардо доводив безглуздість релігійного світогляду та світовідчуття тих часів, бо вважав, що це не «божественна відвертість відкриває таємниці природи, а досвід й експеримент, спостереження та випробування, що опирається знову ж таки на досвід, мислення, математику. І не оглядається той, хто прямує до зірок».

    І впевнено йде до своєї цілі.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05