РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 37 (27 вересня 2013)
  • Випуск №37 27 вересня 2013
    Зміст
    1. Досвід ветеранів та ентузіазм молоді поєднано в локомотивному депо Гречани (Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Цікава арифметика, або Не треба народ дурити (Григорій СЕРГЕЄВ)
    3. 100 років на службі залізниці (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та автора)
    4. Завдання - бути завжди напоготові (Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    5. Задля підвищення швидкості та з метою створення комфорту (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. Скарбниця мудрості (Тетяна РОММ, в.о. директора науково-технічної бібліотеки; Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ та Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. Лето в январе, или Что рисуют волны на берегу (Лариса КЛИМОВА, старший инспектор лечебно-профилактического отдела медицинской службы Юго-Западной дороги)
    8. Дневник расстрелянного
    9. Як Тимур потрапив до чудової команди (Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)

    Досвід ветеранів та ентузіазм молоді поєднано в локомотивному депо Гречани

    З кожним роком все більше відокремлених підрозділів столичної магістралі наближаються до століття від дня свого заснування. Ось і локомотивне депо Гречани, яке очолює Анатолій ШИНДЕР, днями відзначило свій віковий ювілей. Привітати колектив із цією знаменною датою до Гречан завітав начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН.


    Начальник залізниці Олексій КРИВОПІШИН вручає нагороду машиністу Олегу МАРШАЛУ.

    - Хочу зазначити, - наголосив на початку свого виступу під час урочистого зібрання керівник столичної магістралі, - що до цього ювілею колектив депо, яке є зразковим не лише у Хмельницькій області, а й далеко за її межами, підійшов із прекрасними виробничими показниками. Цей відокремлений підрозділ - один із найкращих на залізниці. І хоча 97 відсотків вантажів ми перевозимо за допомогою електротяги, але й решта - три відсотки - містять у собі чималі обсяги роботи. Значна частина з них здобуті локомотивним депо Гречани. Колектив забезпечує вантажні перевезення неелектрифікованими дільницями на теренах Вінницької та Хмельницької областей. При цьому річний вантажообіг сягає майже 50 мільйонів тоннокілометрів. Ці перевезення складають 60 відсотків того, що виконує Жмеринська дирекція залізничних перевезень. Хоча депо-ювіляр тепловозне, воно доволі сучасне, з високою продуктивністю праці. Тут чітко відрегульовані і часові, і вагові норми, що забезпечує хороший кінцевий результат.


    Майстри мистецтв Хмельниччини вітають ювілярів.

    - Сьогодні свято, - продовжив далі Олексій Мефодійович, - тому не буду говорити більше про виробничі показники, зазначу лише, що вони у цьому депо хороші. А от про людей варто дещо більше сказати. Адже головне багатство цього колективу - це люди, висококваліфіковані фахівці. Причому, наявність цього скарбу - протягом усієї вікової історії підрозділу. На кожному із історичних етапів, у кожен із періодів тут працювали видатні особистості. Так було й у дореволюційний період, і при існуванні Української народної республіки за часів правління Павла Скоропадського. Саме у той час начальник локомотивного депо Гречани Борис Бутенко став міністром шляхів сполучення УНР. Він дійсно багато зробив для того, щоб відродити залізничний транспорт у межах республіки. І багато було відновлено. Тому, вважаємо, варто увічнити пам’ять про цю людину, створивши меморіальну дошку на фасаді головної споруди депо. Варто згадати й про період Великої Вітчизняної війни. Про подвиги тих, хто воював із загарбниками на фронтах та у складі підпільної організації, яка була створена у Гречанах. І на сьогодні у цьому трудовому колективі працюють прекрасні люди. Але є цікавим той факт, що з 1936 року до нині тут було всього вісім начальників депо. Це свідчить про стабільність у колективі, де є порядок, злагодженість у роботі, і тому люди цінують керівників, які усе це забезпечують.

    - У цей святковий день, - сказав на завершення свого виступу начальник Південно-Західної залізниці, - хочу привітати вас зі славним віковим ювілеєм. Бажаю, щоб у вас усе було гаразд не лише на роботі, а й у родинах. Щоб вирішувались усі соціальні питання. Щоб зростав ваш добробут, чому сприяє стабільна зарплата, яка чи не найвища у цьому регіоні. Ще раз із святом. Добра вам, удачі!

    Після виступу керівника столичної магістралі було оголошено наказ про заохочення найкращих працівників депо. Нагороди, відзнаки та цінні подарунки вручив працівникам та ветеранам Олексій Кривопішин. (Список нагороджених публікується окремо)

    Грамоти та цінні подарунки вручив також і заступник голови Хмельницької обласної державної адміністрації Леонід ГУРАЛЬ.

    - Для нас дуже важливо, що на території Хмельницької області є таке потужне локомотивне депо, яке своєю стабільною працею забезпечує розвиток економіки, - зазначив він. - Завдяки роботі цього колективу, та й залізниці в цілому, у нас зростають показники в усіх галузях. Адже майже усі 1750 підприємств області користуються послугами залізниці і це сприяє їхньому розвитку.

    Свої привітання висловив й заступник голови Хмельницької обласної ради Василь ОСАДЧИЙ.

    На урочистому зібранні також виступив колишній начальник депо Михайло БАРТКОВ.

    - Мені випала честь працювати у локомотивному депо Гречани 50 років, - зазначив ветеран. - Із них 14 років я був заступником начальника депо з експлуатації і 20 років - начальником. За період моєї роботи депо перейшло із паровозної на тепловозну і електровозну тягу поїздів.

    Протягом цього періоду було побудовано цех технічного огляду локомотивів, корпуси цеху експлуатації та паливної бази. А також здійснювалось будівництво житла господарським способом. Тож ми свою справу успішно зробили. А нинішньому поколінню працівників депо бажаю процвітання, довголіття та нових трудових здобутків.

    Від імені трудового колективу, а він нараховує сьогодні майже 500 працівників, на урочистих зборах виступив начальник локомотивного депо Гречани Анатолій ШИНДЕР. Він подякував усім за привітання і зазначив, що сьогодні депо - це результат плідної праці усіх, хто тут трудився протягом ста років. А нинішнє молоде покоління, перейнявши досвід попередників, ветеранів, проявляє ентузіазм і нарощує здобутки. Анатолій Миколайович вручив коровай начальнику Південно-Західної залізниці.

    Приймаючи подарунок, Олексій Мефодійович зазначив:

    - Дякую за коровай, а він, думаю, випечений із того хліба, якого на мільйон тонн зібрали більше у Хмельницькій області, ніж торік. І як вдячність можу відповісти позитивним рішенням на звернення хмельничан: ще одна пара електричок буде зупинятись біля платформи на подільському переїзді. Менше року тому там споруджено підземний перехід під коліями і облаштовано пасажирські платформи. Додаткова пара електропоїздів буде ще одним нашим подарунком, приуроченим до сторічного ювілею локомотивного депо Гречани.

    Після урочистого зібрання відбувся святковий концерт за участі артистів Хмельницької обласної філармонії. Начальник залізниці та інші гості відвідали музей локомотивного депо, який було створено до столітнього ювілею. У ньому відображено всю вікову історію підрозділу від першого паровоза до сучасного локомотива. Він допомагає зберігати, підтримувати та примножувати славні традиції, започатковані попередніми поколіннями, і спрямовувати зусилля нинішнього на забезпечення стабільної експлуатаційної, ремонтної та господарської діяльності.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Цікава арифметика, або Не треба народ дурити

    Про те, що міська електричка стала невід’ємною частиною життя киян, зайвий раз згадувати недоречно. Це вже аксіома. Проте останнім часом у мешканців столиці з’явилося багато зауважень щодо роботи цього виду транспорту. А саме - значно збільшився інтервал руху електропоїздів. Подекуди чергового поїзда доводиться чекати понад півгодини. Зрозуміло, багатьох це не влаштовує та не додає зручностей.

    Про це неодноразово інформували своїх читачів майже всі столичні видання. Висновок робився один - Південно-Західна залізниця не обслуговує поїзди приміської електрички через заборгованість перед нею з боку КП «Київпастранс». Тут ніби все зрозуміло: нема грошей - нема послуг з ремонту рухомого складу. Проте згодом надійшла інформація ніби комунальне підприємство розрахувалося із залізницею, але обіг міського електропоїзда не покращився.

    Давайте ж спробуємо розібратися, де тут собака заритий? За словами заступника начальника залізниці з рухомого складу та матеріально-технічного забезпечення Івана АНТОНЮКА, загальний борг Київпастрансу перед столичною магістраллю становив майже 60 млн. грн. У вересні київські пасажирники перерахували залізниці лише п’ять мільйонів і одразу розголосили на всі усюди про погашення заборгованості. Але елементарна арифметика свідчить, що це не відповідає дійсності.

    На неодноразових зустрічах керівництва залізниці з верхівкою Київської міської держадміністрації ніби й було досягнуто домовленості про погашення заборгованості. Олександр ПОПОВ особисто обіцяв, що це питання буде під його контролем і в подальшому заборгованостей не виникатиме. Проте й понині віз із місця не зрушив.

    Як засвідчив начальник галузевої служби приміських пасажирських перевезень Олександр ПІДКОПАЛОВ, щомісячно на утримання в робочому стані експлуатаційного парку міської електрички Південно-Західна витрачає 1,5 млн. грн., а працює щоденно 10 одиниць. За місяць же надходить лише 0,4 млн. грн. компенсації. Ось така арифметика! Тож чи треба чиновникам з Київпастрансу народ дурити?! На обіцянках пасажирів не повезеш!

    Григорій СЕРГЕЄВ

    100 років на службі залізниці

    Саме сто років тому, восени 1913-го, паровозами серії «Н», «О», «Щ», якими було оснащене щойно введене в експлуатацію паровозне депо, що знаходилося у селі Гречани, неподалік тодішнього Проскурова (зараз - Хмельницький), і розпочалося повноцінне обслуговування тяглового складу на залізничних перегонах регіону.


    Начальник локомотивного депо Гречани Анатолій ШИНДЕР.

    Через Проскурів вже проходило залізничне сполучення на дільниці Жмеринка - Волочиськ. Однак на початку ХХ ст. гостро постало питання про будівництво залізниці до губернського центру - Кам’янця-Подільського, що з’єднала б його з важливим залізничним вузлом Шепетівкою, а також прокладання залізничної колії до митниці на державному кордоні у Гусятині. Оскільки у державні плани реалізація найближчим часом даних проектів не входила, ініціативу взяв на себе приватний капітал. І взимку 1909 р. було утворено акціонерне товариство «Подільська залізниця» (згодом вона увійде до складу Південно-Західної залізниці), а вже у серпні того самого року почалося спорудження земляного полотна на цих дільницях майбутньої магістралі. Тоді ж і було прийняте рішення про будівництво паровозного депо у Гречанах. За три роки будівництво колії та паровозного депо було завершено і вже 30 листопада 1913 р. відбулося відкриття регулярного вантажно-пасажирського руху на дільниці Проскурів - Шепетівка, а 14 березня наступного року - Проскурів - Кам’янець-Подільський.


    Налагоджувальники контрольно-вимірювальних приладів та автоматики Олег ОСТРОВСЬКИЙ та Віктор СТАДНІЧУК.

    Та вже за декілька років деповчанам довелося пережити буремні лихоліття революції та громадянської війни, коли було втрачено значну частину паровозів, не вистачало фахівців, а майстерні були розбиті та пограбовані. У такому стані статус депо навіть був понижений від основного до оборотного. Однак на початку 30-х колектив відновив свої позиції.

    З 1938 р. на зміну паровозам старих серій, що вже не задовольняли потреби у пасажирських та вантажних перевезеннях, почали надходити паровози сучасних серій «Э» та «С». На початку 1939 р. кордони тяглових плечей локомотивних бригад з Гречан простягалися до Кам’янця-Подільського, Гусятина та Волочиська. У довоєнні роки локомотивники Гречан активно підтримували всі починання передовиків того часу, зокрема Петра Кривоноса. Машиністи паровозів Б. Нейланд, В. Кондель, С. Веніков стали гідними послідовниками його трудових звершень.

    Важким випробуванням для деповчан стали роки Великої Вітчизняної війни. Значна частина з них пішла на фронт, багато кому довелося відправитися в евакуацію, а кому й пожити на окупованій території. Часто чоловіків, яких бракувало, доводилося заміняти жінками. Приклад тому - паровозна бригада машиніста Рози Шинфельд, помічником у якої була Ганна Лисюк, а кочегаром - Євгенія Козлик.

    А потім були роки відновлення зруйнованого війною, виконання зростаючих планів перевезень, продовження оновлення тяглового складу. До Гречан надходили паровози вже нових серій: «СУ», «ЭР» та «СО».

    Наприкінці 60-х у депо розпочався перехід на теплову тягу. За декілька років реконструювали цехи, підготовили кадри, а у 1969-му опанували й перший тепловоз, щоправда, поки що маневровий ТГМ-3. Згодом надійшли й перші магістральні тепловози М62. До 1976 р. депо повністю перейшло на теплову тягу. Трудові здобутки багатьох деповчан у ті роки були відзначені державними нагородами. Так старший машиніст М.А. Гороховський був нагороджений орденом Леніна, машиністи А.Ф. Бліндер та С.П. Дагаєв - орденом «Знак Пошани». Кавалерами орденів «Трудового Червоного Прапора», «Трудової слави», «Дружби народів», «Жовтневої революції» стали деповчани Г.Г. Козлик, Р.Ф. Бобрик, Л.Ф. Гороховська, М.Ф. Янчук, Ю.Я. Марчук, знаком «Залізнична слава» всіх трьох ступенів нагороджено С.С. Вишневського. Чимало деповчан стали почесними залізничниками.

    - Все це наша історія, і ми її шануємо, - говорить мій співрозмовник - головний інженер депо Станіслав Вітвіцький. - Традиції, закладені нашими попередниками, ми намагаємося не лише зберігати, а й примножувати. Останніми роками у депо виконано великий обсяг робіт з розвитку матеріально-технічної бази, освоєно значні капіталовкладення, що направлені на розвиток інфраструктури, покращення якості ремонту та забезпечення безпеки праці. Збудовано нову газову котельню, проведено капітальний ремонт цехів та будівель. Комп’ютеризовано всі бухгалтерські операції, обрахунки робочого часу працівників, руху матеріальних цінностей. Впроваджено автоматизовану систему «Локбриг» для узагальнення інформації про знаходження локомотивів, роботу локомотивних бригад, витрати паливно-енергетичних ресурсів, постановку локомотивів на різні види технічного обслуговування та ремонти. За підсумками галузевого трудового змагання у 2007 та 2010 рр., депо увійшло до трійки кращих на Південно-Західній залізниці. Двічі, у 2006 та 2010 рр., колектив нагороджувався грамотами Державної адміністрації залізничного транспорту України як один з кращих підприємств за підсумками огляду-конкурсу на краще підприємство з охорони праці. Було чимало й інших здобутків.

    З листопада 1997 р. дільниця Гречани - Тернопіль була електрифікована і вантажні та пасажирські перевезення тут перейшли на електротягу. Це стало черговим етапом у роботі локомотивного депо. Відтепер підрозділ забезпечує пасажирські, приміські та вантажні перевезення на тягових плечах Гречани - Кам’янець-Подільський, Кам’янець-Подільський - Ларга, Гречани - Шепетівка, Гречани - Козятин, Гречани - Тернопіль, Гречани - Гусятин, Гречани - Жмеринка, Хмельницький - Київ, Хмельницький - Львів, Хмельницький - Вінниця. При цьому тепловозна робота виконується власними тепловозами, а електровозна - локомотивами приписки інших депо (Київ-Пасажирський, Козятин). Також на рухомих одиницях приписки інших депо (Фастів, Коростень, Чернігів) виконуються і приміські перевезення.

    Деповчани з Гречан з гордістю говорять про те, що в їхньому колективі протягом багатьох десятиліть працювали і продовжують працювати цілі сімейні династії, в яких професія залізничника переходила з покоління в покоління. Серед них - родини Смолюків, Караваєвих, Левандовських, Беляків, Ярохів. А династія Чорнобаїв, мабуть, найбільша. Семеро членів цієї родини працювали і працюють у депо вже майже 70 років і загальний стаж роботи складає 126 років.

    - Мій дід, Михайло Петрович Смолюк прийшов працювати у депо ще у довоєнні роки, - говорить майстер ремонтно-господарського цеху онук ветерана Анатолій Смолюк. - Був ковалем, токарем, а під час окупації навіть працював черговим по станції. Батько, Володимир Михайлович, розпочинав тут трудову діяльність електрослюсарем. Електро-слюсарем тут розпочинав працювати і я. А загалом наша родина працює у депо вже восьмий десяток років.

    Давно вже став рідним колектив депо і для ветерана війни та праці, одного з найстарших його працівників, який і досі живе у Гречанах, колишнього машиніста тепловоза Олександра Миколайовича Муртаєва, який лише на десять років молодший за свого колектива-ювіляра. Олександр Миколайович воював на фронтах Великої Вітчизняної. Має поранення. Після війни аж до початку 80-х працював помічником машиніста, а згодом і машиністом тепловоза. Тепер - на заслуженому відпочинку.

    Майже чотири десятиліття віддав рідному колективу і машиніст-інструктор Олександр Харченко. Він застав тут ще паровози, на яких його першим місцем роботи була посада кочегара. Тепер Олександр Васильович готує і навчає локомотивні бригади.

    - Вважаю, що з вибором професії і колективом, в якому працюю, мені поталанило, - говорить він. - Якби не так, мабуть, і не працював би так довго.

    Сьогодні на зміну ветеранам прийшло молоде покоління, яке переймає досвід своїх наставників, вишукує нові методи роботи і постійно дбає про її результативність, вболіває за долю підрозділу, за його роботу. Машиністи-інструктори Олег Баранов, Юрій Шевчук, Анатолій Василюк, машиністи тепловозів Олег Маршал, Сергій Кушнір, Анатолій Кулик, Анатолій Мазур, помічники машиністів Сергій Тіщенко, Іван Пушкін, Олександр Коваль, слюсарі Валерій Надобко, Олег Островський, Ігор Кравчук, інженери Ігор Пукас, Ольга Петлюк, Людмила Козак - ось далеко не повний перелік тих фахівців, хто примножує здобутки і традиції цього трудового колективу.

    - Ціле століття - це, звісно, чималий період роботи колективу, - говорить начальник депо Анатолій Шиндер. - Нам є чим пишатися, на кого рівнятися. І наші трудові здобутки - це спільна робота кожного, не залежно від того, на якій посаді він працює. Сьогодні перед колективом стоять важливі завдання із забезпечення перевезення вантажів на теплотязі, які ми і намагаємося успішно виконувати. Крім того ми працюємо над збільшенням програми ремонту локомотивів та забезпечення якості такого ремонту. Маємо угоду на ремонт тепловозів серії М62 Львівської залізниці.

    Досить цікавим та перспективним напрямком нашої роботи стає освоєння ремонту рейкового автобуса 630М (польського виробництва), який віднедавна експлуатується на дільницях Хмельницький - Шепетівка та Хмельницький - Вінниця. Для цього найближчим часом плануємо придбати програмне забезпечення з діагностики та ремонту цього виду транспорту. Словом, у друге століття вступаємо з доброю перспективою на майбутнє.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та автора

    Завдання - бути завжди напоготові

    На залізниці деколи трапляються прикрі випадки з небажаними наслідками. Тож їх необхідно ліквідовувати і відновлювати рух поїздів. На відміну від інших галузей, де цим займається Державна рятувальна служба (колишнє Міністерство з надзвичайних ситуацій - ред.) на залізниці ці завдання покладено на спеціальні відновлювальні поїзди.

    Днями на базі Козятинського відновлювального поїзда, колектив якого очолює Юрій ЛАВРЕНЧУК, було організовано показове навчання з ліквідації наслідків аварії на залізниці. В ньому також брали участь фахівці та окрема техніка із відновлювальних поїздів, які базуються на ст. Фастів та Шепетівка.


    Все - під контролем. Начальник Дарницького відбудовного поїзда Ігор МАЗУР,
    заступник головного ревізора з безпеки руху поїздів та автотранспорту Микола КОНЧАКІВСЬКИЙ,
    головний інженер Козятинської дирекції залізничних перевезень Геннадій ХРАБАН.

    На ці навчання були запрошені заступники головних ревізорів з безпеки руху поїздів і автотранспорту з усіх залізниць України, начальники відновлювальних поїздів та інші фахівці. А перед тим, як залізничні рятувальники саме столичної магістралі продемонстрували свою майстерність на спеціальному полігоні у Козятині, учасники цього заходу ознайомились із матеріально-технічною базою відновлювального поїзда та взяли участь у семінарі.


    Керівники навчання - начальник відділу безпеки дорожнього руху головного управління безпеки руху Укрзалізниці Михайло РИШКОВСЬКИЙ,
    головний ревізор з безпеки руху поїздів та автотранспорту Південно-Західної залізниці Костянтин АЗАРЕНКО,
    заступник начальника головного управління безпеки руху Укрзалізниці з відбудовних засобів та автотранспорту Олександр ПАНАСЕНКО,
    начальник Козятинської дирекції залізничних перевезень Південно-Західної залізниці Василь БУЦЕРОГА.

    Гості були приємно вражені побаченим в господарстві, яке очолює Юрій Лавренчук. В усіх приміщеннях напередодні було проведено ремонтні роботи, встановлено нові меблі, наведено зразковий порядок. А техніку, яка перебуває на «озброєнні», належним чином, як тут кажуть, обслужили, що потрібно - відремонтували. Тож господарям не потрібно було, як мовлять у народі, позичати очі у Сірка.

    Розпочинаючи семінар, головний ревізор з безпеки руху поїздів і автотранспорту Південно-Західної залізниці Костянтин АЗАРЕНКО розповів про основні завдання колективів відновлювальних поїздів і їх роботу при виникненні аварій. А стосовно господарів Костянтин Костянтинович зауважив, що Козятинський відновлювальний поїзд хоч і не найбільший на нашій залізниці, але на сьогодні він найкращий за благоустроєм, умовами праці та облаштуванням. І це, очевидно, залишиться ще на багато років.

    Начальник Козятинської дирекції залізничних перевезень Василь БУЦЕРОГА, виступаючи перед учасниками семінару, ознайомив їх із завданнями та результатами роботи очолюваного ним відокремленого підрозділу. А також зауважив, що уже давно був намір зробити зразковим господарство відновлювального поїзда. І це вдалось. Тож є що показати колегам із інших залізниць.

    А як працює техніка, усі учасники побачили на полігоні. Тут діяв об’єднаний відновлювальний загін під керівництвом заступника начальника Козятинського відновлювального поїзда Анатолія ЯНЧЕВСЬКОГО.

    Під час навчання було продемонстровано роботу гідравлічного підйомного обладнання та іншої техніки. В цілому захід дозволив довести: на залізниці є достатньо обладнання, а, головне, тут працюють добре підготовлені фахівці для ліквідації аварій на магістралях. Проте, є бажання, щоб реально не доводилось це робити. Хай краще наші відновлювальні поїзди стоять на запасних коліях і виходять лише на навчання, подібні тому, яке відбулось у Козятині. Щодо проведення заходу, то цікаво було почути враження тих, хто за ним спостерігав.

    - Мені сподобалась організація цього заходу, - ділиться своїми думками заступник головного ревізора з безпеки руху поїздів і автотранспорту Донецької залізниці Микола БОЖЕНКО. - На подібних навчаннях доводилось бути неодноразово, однак ці вигідно вирізняються від попередніх. Приємне враження склалось від побаченого із точки зору розташування відновлювального поїзда. Я тут був чотири роки тому і можу засвідчити, що зміни на краще дуже вражаючі. Набагато покращено умови праці, оновлено побутові приміщення. Словом, усе зроблено для людей. І працівники гордяться своїм відновлювальним поїздом. Наступні подібні навчання через три роки проходитимуть на нашій залізниці. Тож при їх підготовці використаємо досвід козятинців. Адже тут є чому повчитись.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Задля підвищення швидкості та з метою створення комфорту

    Ще минулого року керівництво Південно-Західної залізниці запланувало реконструкцію ст. Ніжин. І як тільки з’явились фінансові і трудові ресурси, залізничники відразу взялись до реалізації цього проекту. Основне завдання - збільшити швидкість транзитних під час їх проходження станційними коліями до 120 км. Адже зараз поїзди їдуть по бокових коліях, а це втрата часу. Завдяки модернізації колії та переобладнанню контактної мережі рух транзитних поїздів на цій дільниці прискориться майже на 10 хвилин. Все це працює на перспективу, бо, не виключають залізничники, у майбутньому буде швидкісний рух поїздів interciti+ на московському напрямку. Тож сьогоднішні завдання, які виконують спеціалісти, є актуальними. Від такої реконструкції в першу чергу виграє пасажир, - через зекономлений час і можливість швидко дістатися до місця призначення. А залізничники гарантують безпеку пасажирів.

    Робочий день на станції починається з планірки: ставляться конкретні завдання, вирішуються поточні питання. Увечері знову планірка: підбивають підсумки. Очікується, що до середини жовтня роботи з модернізації на станції завершаться. Із запланованого з реконструкції колії зроблено майже половину. Водночас проходить оновлення та будівництво пасажирської платформи та контактної мережі, оновлення пристроїв автоматики і телемеханіки. Все це сприятиме покращанню залізничної інфраструктури на станції і, звичайно ж, дозволить прискорити рух пасажирських поїздів.

    Для того щоб виконати все заплановане, задіяно достатньо великі трудові ресурси практично від усіх суміжних служб Південно-Західної: перевезень, сигналізації та зв’язку, електропостачання тощо. Окрім колективу станції, тут трудяться працівники Київської дирекції залізничних перевезень, Дарницька дистанція електропостачання, ніжинські дистанції колії, сигналізації та зв’язку, колійної машинної станції №285 ст. Бахмач, Коростенської колійної машинної станції №122, Вінницький будівельно-монтажний поїзд. На колії експлуатується й техніка центру механізації колійних машин столичної магістралі та Українського центру механізації колійних робіт.

    За словами начальника станції Ніжин Юрія ЧАЙКИ, модернізація станційної інфраструктури є своєчасним рішенням. Після завершення реконструкції більш ефективно забезпечуватиметься експлуатація пасажирських експресів та електропоїздів. Важливо й те, що значно покращаться умови праці залізничників.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Скарбниця мудрості


    В науково-технічній бібліотеці управління залізниці Марина СЬОМУШКІНА, Ірина ВАСИЛЬЄВА та Тетяна РОММ -
    «Книги роблять людей кращими».

    Невичерпним джерелом освіченої людини є бібліотека. Саме тут кожен читач черпає для себе знання, необхідні для свого подальшого розвитку як професіонала. Професія бібліотекаря не є легкою: успіхи переплітаються з проблемами, якість роботи - з недосконалістю, здобутки - з недоліками, задоволення - з розчаруваннями. Проте відзначення Всеукраїнського дня бібліотек відволікає бібліотекарів від негараздів і надає їм піднесений настрій та гордість за свою професію. У черговий раз це святкування дає змогу відчути визнання ролі бібліотеки в житті суспільства, повагу до духовної спадщини, освіти, науки і культури. Уже вкотре, щороку, в День Віри, Надії, Любові і їх матері Софії ми відзначаємо професійний день, який символізує свято друзів бібліотеки, які приходять до неї за мудрістю із вірою про допомогу, із надією на порозуміння та любов’ю і повагою до всіх працівників.

    Якщо ви хочете все знати,

    То слід книжки вам почитати.

    У нас в бібліотеці є

    Книжки про все.

    Є і про рейки, і вагони,

    Є про шлагбауми й перони,

    Про світлофори і пости,

    Тут все ви зможете знайти.

    Якщо розумним хочеш стати,

    Зарплату гарну мати,

    То про роботу все слід знати

    І книг багато прочитати.

    (З народної творчості)

    Скарбничка технічних знань - так сьогодні ми називаємо науково-технічну бібліотеку Південно-Західної залізниці, одну із найстаріших науково-технічних бібліотек в Україні. Нашу бібліотеку було засновано на початку 90-х р. ХІХ ст. у Києві, як бібліотеку управління Південно-Західних залізниць. Упродовж багатьох років діяльність книгосховища було спрямовано на забезпечення якісного бібліотечного, інформаційно-бібліографічного обслуговування й інформаційного забезпечення спеціалістів управління Південно-Західної залізниці. Важливим напрямком у сфері роботи бібліотеки є використання технічної літератури у виробничій діяльності. Із цією метою постійно удосконалюється довідково-бібліографічна та інформаційна робота заради того, щоб технічна книга стала невід’ємною частиною у підвищенні рівня знань залізничників, вирішенні завдань реформування залізничного транспорту України, пошуку відповіді на технічні та виробничі питання. У фонді нашої книгозбірні - майже 45 тис. примірників. Більшість видань - галузева література, що так необхідна спеціалістам-залізничникам, багато видань з економіки та права, багато довідково-інформаційної літератури.

    Бібліотека отримує 32 найменування (7787 примірників) газет та журналів, серед яких цікаві галузеві видання: «Українські залізниці», «Вагонний парк», «Локомотив-информ», «Залізничний транспорт України», «Путь и путевое хозяйство», наше рідне «Рабочее слово» тощо. Бібліотека має унікальний депозитарний фонд, який налічує 633 екземпляри раритетних видань. Одним із найпопулярніших є «Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным железным дорогам» (1899 р. видання) П. Андреєва. Його склав зав. конторою з економічного дослідження району Південно-Західних залізниць за роз-порядженням начальника залізниці. Як пише автор: «Одним из способов удовлетворения духовных нужд служащих является учреждение библиотек и читален, которыя имеют большое просветительное значение особенно для линейных агентов, живущих вдали от больших городов и оторванных условиями своей службы от умственных центров. Библиотеки с читальными залами в настоящее время существуют: при Управлении дорог в Киеве и на станциях - Одесса-Товарная, Бирзула, Казатин, Христиновка, Окница, Жмеринка, Бобринская и Здолбуново. Каждая библиотека находится в заведывании особаго комитета, члены котораго назначаются Г. Начальником дорог; средства библиотек составляются из платы за чтение книг и журналов, выдаваемых на дом, и в субсидии от Управления дорог; станционныя библиотеки получают субсидию в размере 300 руб. каждая». Це видання, «Краткий очерк современного состояния и деятельности железных дорог» (1905 р.) та «Краткое описание здания Управления Юго-Западных железных дорог» (1909 р.) існують в Україні лише в нашій бібліотеці, мають велику історічну цінність та цікаві не тільки залізничникам, а й людям, які не байдужі до історії нашої країни, що пов’язана з історією розвитку і будівництва залізниць (див. фото).

    Науково-технічна бібліотека живе напруженим життям нашої залізниці. Вся її робота спрямована на забезпечення інформаційних та виробничих потреб залізничників. У бібліотеці постійно організовуються книжкові виставки за актуальними питаннями: «Реформування залізничної галузі країни», «Транспортному обслуговуванню - якість», «Безпека руху на залізничному транспорті». Традиційним стало для спеціалістів-залізничників довідково-інформаційне обслуговування читачів: «День інформації», «День фахівця», «Кільцева пошта».

    Загалом на столичній магістралі працює ще 11 бібліотек-філіалів, в яких працює 22 високо-кваліфікованих спеціалісти-бібліотекарі, які щиро віддані своїй справі та завжди готових прийти на допомогу у пошуках знань.

    Книгозбірня - це не тільки стелажі з книжками, а й люди, які мають спеціальну бібліотечну освіту, які всю свою трудову діяльність присвятили благородній справі донесення книги до душі кожного читача залізничника.

    Скоро буде святкувати свій 40-річний ювілей роботи зав. опорною лінійною технічною бібліотекою ст. Коростень Валентина СКУРАТІВСЬКА.

    Понад 20 років працює зав. опорною лінійною технічною бібліотекою ст. Козятин Ірина ТРОЯН, яка прийняла естафету від своєї мами.

    Багато років трудяться в лінійних бібліотеках Світлана РУДЬКО, Валентина ГРЕБЕНОЖКО, Валентина ЧАПЛИНСЬКА, Ірина ВЕРЕЩАК, Олена ГОМЕНЮК.

    Варто згадати про колишніх працівників нашої бібліотеки, які всі свої знання та досвід віддали бібліотечній справі і зберегли унікальні книжкові фонди, передали свій багатий досвід теперішнім працівникам. Це наші почесні бібліотекарі-пенсіонери: Олена АФІЙЧУК-НІКІТІНА, Інна ГОРБУНОВА, Тетяна БАБЧИНЕЦЬКА, Людмила ІВАНОВА. Звернувшись до відділу нашої бібліотеки, кваліфіковану відповідь щодо наявності новинок літератури у сфері залізничного транспорту, тематичних галузевих добірок дасть провідний бібліотекар-бібліограф з 20-літнім досвідом роботи Ірина ВАСИЛЬЄВА. Завжди на допомогу читачам прийдуть спеціалісти Наталя ПАЛАМАРЧУК - зав. сектором комплектування, інженер ДЦНТІ Людмила ДЕСЯТНИК та провідний бібліотекар Марина СЬОМУШКІНА.

    Щиро вітаємо всіх бібліотекарів нашої залізниці з професійним святом! Бажаємо здоров’я їм та їхнім родинам, професійних успіхів, щастя і допитливих читачів. Хай в їхньому житті світить лише зелений світлофор!

    Тетяна РОММ, в.о. директора науково-технічної бібліотеки; Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ та Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Лето в январе, или Что рисуют волны на берегу

    Ветер бьет в новозеландские паруса, яхта с парусами бирюзового цвета скользит по глади Тасманова моря. Яхта, на которой мы путешествуем, носит имя «Игрушка пенсионера».

    Хозяин яхты Гарри - потомок англичанина-миссионера и дочери вождя одного из племен аборигенов (маори) умело управляет парусами. Из бухты, где 20 трехсотметровых причала с яхтами различных размеров и, видимо, цен вышли под километровый мост, соединяющий центр Окленда с северным районом города.

    Небольшие гребни бирюзовой воды бьются о бело-снежный борт. На календаре январь, а тут - лето. У внука - летние каникулы, он заворожено следит за действием капитана, в глазах - жажда взять штурвал в свои руки и порулить. Радости нет предела, когда доверяют помочь направить парус по ветру, и наконец - заветный штурвал в руках. Моментально стал сосредоточен и серьезен, настоящий десятилетний капитан.

    Встречаются по пути рыбаки на небольших лодках и на яхтах, оснащенных техникой для ловли огромных океанских рыб. Приветствуем рыбаков на маленьких лодочках (это чаще китайцы), встречаются и горделивые яхты с диковинными рыбацкими снастями. На борту одной видели огромных рыбин, подвешенных за хвост, а носом они упираются в палубу. Над нами пролетел альбатрос огромных размеров. Капитан рассказал, что королевский альбатрос мог достигать 3,5 метра в размахе крыльев, но этот вид птиц исчез. Яхта припарковалась у причала, по обе стороны от него раскинулся шикарный пляж с ослепительно золотым песком. В стране 15 тысяч километров песочного побережья, есть пляжи с черным песком, золотым, белым.

    Серфингисты обожают ветреную погоду. Потоки ветра поднимают крыло и несут их по волнам приливов. А что же творится на суше? Удивительные тележки на колесах с парусами устраивают гонки в период отлива по берегу.

    На одном из пляжей была крайне удивлена - первые шаги по песку сопровождались мелодичными звуками. Остановка, звуков нет, двигаемся дальше - и мелодия возобновляется. Читала у Марко Поло, что путешественник в пустынях слышал поющие пески, но сама такое ощущала впервые. В последний день перед отлетом в Украину поехали на побережье Тасманова моря недалеко от Окленда. Дорога серпантином поднимается в гору, затем - такой же крутой спуск. Разрешенная скорость - 80-100 км/час. Дочь моя проявляет навыки Шумахера, я молчу, крутые виражи серпантина никого не пугают, кроме меня. Непривычно, что руль в машине справа, непривычно, что на дороге нет ни кочки, ни ямки, ни соринки. А вот и берег. Показался огромный пляж, а в море выступают из волн две скалы, сплошь покрытые лесом. Одна - в виде лежащего льва с поднятой головой, будто он рассматривает заходящее солнце, а лицом к нему огромный каменный пудель, желающий продолжить с царем зверей беседу. С желанием сделать удачное фото захожу на бугорок, не прочитав табличку, внук огорчается и переводит надпись, на которой - просьба от имени птички киви не пере-ступать ее жизненное пространство и не беспокоить ее малышей. Ретируюсь. Понимаю ситуацию. Прошу прощения у местных природолюбов.

    Начало отлива. За волнами, уходящими вдаль, наблюдаем не только мы. По берегу бегает добродушный лабрадор, пытается добраться к своим хозяевам, которые на байдарке ушли в море. На песке дивные картины, созданные прозрачными волнами, скорее, принесенными с глубины моря зарослями ламинарии. Вдалеке - небольшой водопад. Это речка впадает в море, но русла она не имеет и пресная вода растекается по всему побережью, создавая теплые озерки пресной воды. Последний день, завтра перелет в родной Киев. Там мороз, снег, там другое время года...

    Лариса КЛИМОВА, старший инспектор лечебно-профилактического отдела медицинской службы Юго-Западной дороги

    Дневник расстрелянного

    (Окончание. Начало в №36)

    Его приютила обиженная судьбой кривая Галька. Сначала плакала, растрачивая не израсходованную за одинокую жизнь нежность: «Дитя ты мое сивое!» Потом стала поругивать, говорили, и бивала, однако жалела: в хате и борще не отказывала. Бабы смеялись:

    - Нашла себе Галька на старость не то мужа, не то дите...

    Она отругивалась.

    - Дурни вы. Разве он человек? Говорю ему: «Холодно тебе на кровати, иди на печь до меня»... А он глазами мигает.

    «Нет, - говорит, - спасибо»...

    По секрету Галька признавалась:

    - Страшно мне с ним. Проснусь ночью. Гляжу - не спит. Бормочет что-то - будто кот мурлычет. А то сядет на кровати, рукой размахивает. Страшно. Так бы и выгнать враз. После жалко станет: куда он денется, негодящий.

    Бабы утешали ее:

    - Ничего... Он сам отсюда подастся.

    Старик никуда не подавался. Он даже старался помогать Гале в ее несложном хозяйстве. Сапал, становясь на колени, шарил по земле близорукими глазами, чтобы отличить всходы свеклы от бурьяна. Сгибаясь в три погибели, таскал картошку на своей худой, жалкой спине.

    Он слабел и старел на глазах. Волосы из серых стали совсем белыми. Клетки пальто сделались еще пестрее от разных неумело пришитых заплат, но его это будто не касалось. Старик не искал службы, не пробовал спекулировать, не варил мыла. Он проводил время над речкою, глядел в воду, и будто слушал что-то внимательно, долго...

    Порой издалека ветер доносил канонаду. Тогда старик выходил из огорода на горбок. Там была одинокая яблоня. Прислонившись к ней, он простаивал долгие часы, слушая отдаленный гул. Огоньки вспыхивали в его глазах, и когда канонада затихала, он еще долго не возвращался домой.

    Что ему надо было тогда? Почему он пришел сейчас? Женщина отчего-то испугалась.

    Человек, похожий на чучело, снял шляпу. Командир смотрел на него удивленно, штабисты на диване проснулись. Вошедший, прижав шляпу к груди, сказал тихо, почти шепотом:

    - Извините, пожалуйста, я хотел видеть командира.

    Хотя никто еще не ответил, он подошел именно к командиру, на худом лице вспыхнули кленово-яркие пятна, голос зазвучал горячей робкой просьбой.

    - Вы сможете уделить мне немного времени, товарищи. Я понимаю: вам теперь не до музыки. Но я не задержу. Позвольте мне сыграть.

    Штабисты на диване перемигнулись, кто-то из них фыркнул:

    - Правда, чудодей!

    Старик взволнованно продолжал:

    - Я столько вас ждал. Какого-нибудь отряда. Я писал ее для партизан. Вы поймете, вы не откажете...

    Командир пристально, как в незнакомую книгу, смотрел в глаза пришельца, должно быть, прочел в них что-то. Он улыбнулся:

    - Сыграйте. Мы давно не слышали музыки.

    Старик неожиданно быстро подошел к роялю. Пальцы вопрошающим жестом тронули клавиши. Инструмент ответил чистым и звучным тоном.

    Началось чудо. Тот, что замер на табурете, не был уже ни смешным, ни жалким. От него веяло тугой силой, остро выступающие локти напоминали крылья большой птицы перед взлетом...

    Через секунду руки властно упали на клавиши. Глыба рояля дрогнула.

    Только в первые мгновения женщина различала отдельные ноты... Потом все слилось в ясную воздушную песню. Казалось, что высоко над полем ручьисто заливается жаворонок и кругом весна. Зеленые трубки всходов, земля. Она облипает ноги, колеса сеялок, копыта коней. Жирная, как масло! Какая земля! Какая весна!

    Парни и девчата смеются. Почему бы им не смеяться в такой солнечный день?

    Над полем, захлебываясь, поет жаворонок...

    Такое грезилось женщине. Когда она посмотрела на командира отряда, она поняла, что тот думает о чем-то подобном. Он сидел, откинувшись в кресле, закрыв глаза. Он не казался теперь ни старым, ни уставшим. Покойная улыбка светилась на губах. Пальцы здоровой руки гладили подлокотник. Вспомнил ли он университет, вечера над Днепром или девушку, она не знала. Она знала только, что командир думает не о войне.

    Вдруг пальцы на подлокотнике тревожно напряглись. Еле слышно, издалека дошел треск глухого, хищного марша. Он накатывался, заглушал все звуки. Под его давящую дробь маршировали, уминали дороги одетые в серое, заводные бездушные солдаты. Подгоняя их, где-то за их спинами барабанил, грозил, выкрикивал одноглазый маньяк...

    Рояль плакал тяжело, страшно, как женщина, провожающая в Германию детей, в отчаянье прося защиты, бросаясь под колеса паровоза. Рояль стонал как те, кому клещами вырывали языки. Было тесно и душно в комнате.

    Командир закричал:

    - Хватит! Довольно! Не мучьте.

    И тогда стало тихо. Совсем тихо. Стал виден старик и набухшая на его лбу синяя жила. Лица четырех партизан со сжатыми челюстями... Рука командира, стиснутая в кулак. За окном начинался ветер. Может, он принес новый звук. Звук, похожий на гром, идущий из глубины. Он рос, ширился волнами. В нем слышался гнев и властная сила.

    А над гулом басовых струн стал подниматься новый мотив. Звон конных подков, призывы труб горнистов сливались в стремительный боевой марш. Это была песня о мести, верности, свободе и удали. Никто из находящихся в комнате не слыхал ее раньше. Но четверо партизан будто узнали ее сразу, будто музыкант угадал то, что ждали услышать они.

    Старик запел вслед за инструментом. Петь было тяжело, он задыхался от волнения, но никто этого не замечал. Он пел про расплату и отвагу... Про славных ребят, про леса, скрывающие их, и степные дороги, про верных партизанских коней, порывистых смельчаков, ночные налеты и победы; про убитых товарищей и неумирающий отряд.

    Когда он в последний раз начал куплет припева, четыре охрипших от ветров голоса подхватили слова веселой и грозной песни. Женщина наконец пришла в себя и увидела; командир стоит у рояля, держит в широкой ладони хрупкие пальцы музыканта, говорит что-то горячо, задушевно. Старик с блестящими глазами отвечал, тяжело переводя дыхание.

    - Да, это партизанский марш. Это увертюра и первый марш. Да, я композитор. Аркадий Петров, может быть, вы слышали? Женщина невольно обернулись к этажерке. Ей представились тетради нот с этим именем на обложках. Они из предосторожности лежали вместе с другими советскими песнями на нижней полке под томами «школ» и сборников гамм.

    Командир опять спросил что-то. Она услышала только ответ старика.

    - Я слишком поздно выехал из Киева. Дорогу уже перерезали и пришлось возвращаться. Я не мог играть и писать для немцев. Некоторые сумели. Говорили, что надо себя заставить, что музыка - не политика. Я не мог, а в Киеве был голод. Я ушел.

    Наконец хозяйка разобрала, что говорил командир.

    - Это будет наша любимая песня. Конечно, мы передадим ее другим отрядам.

    Он повернулся к остальным. И следа недавней расслабленности не было в движениях, в голосе:

    - Что ж, хватит, товарищи, отдыхать. Передайте командирам рот - выход через сорок минут. Пришлите сюда запевалу и баяниста. Надо разучить марш.

    ...Через сорок минут отряд уходил. Командир стоял с рукой, замотанной сверху теплым платком. Старик растроганно улыбался:

    - Прощайте, товарищ. Если б вы знали, как я рад...

    Командир усмехнулся:

    - До свидания, товарищ Петров. Скоро встретимся. Приедем за новыми песнями.

    Он обернулся к хозяйке, голос стал жестче.

    - Никому ни слова о том, что тут было. Вы отвечаете за товарища Петрова.

    Он будто невзначай тронул курок автомата, вышел на улицу, где в морозной лунности храпели кони, вполголоса переругивались усталые люди. Хозяйка вышла следом.

    Отряд, подчинившись тихой команде, тронулся к лесу. Неожиданно донесся голос запевалы. Женщина бросилась к командиру: - Что они делают? Услышать могут... В соседнем селе немцы.

    Командир:

    - Пусть слушают. Больше бояться будут. Он вскочил в седло, резанул коня плеткой.

    Под копытами звенела мерзлая земля. Все дальше по лесной просеке уходил этот звон, и долго еще слышалась мелодия песни, песни гнева, мужества и борьбы.

    Этот рассказ бывший заместитель редактора «Рабочего слова» (1937 - 1941 г.) посвятил читателям любимой газеты.

    Герман ЗАНАДВОРОВ и его жена Мария покоятся в селе Вильховое (Кировоградская область).


    Як Тимур потрапив до чудової команди

    - Мене сьогодні привітати зі святом та закінченням сезону прийшов весь клас моєї школи-інтернату №19 і мама, - одразу випалив Тимур ОРАНСЬКИЙ на початку нашої розмови. - Однокласникам дуже сподобалося. Усі хотіли приміряти мого кашкета. А вам подобається моя форма?

    - Ще б пак. Тимуре, ти виглядаєш дорослішим.

    - Три роки вже займаюсь - продовжує мій юний співбесідник.

    - А яким же чином ти опинився на Малій столичній магістралі?

    - Гуляли з батьками в Сирецькому парку, що у Києві, і почули оголошення про набір учнів. Так я сюди й потрапив. Тут добре, цікаво вчитись, гарна матеріальна база й класні майстри. Чудова команда у нас!

    Мабуть, саме з таких сонячних душею, спритних, наполегливих і непосидючих діток й виходять «класні» люди?

    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05