РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 34 (6 вересня 2013)
  • Випуск №34 6 вересня 2013
    Зміст
    1. 60 юних вереснів (Віктор ЗАДВОРНОВ, Сергій ГУК, Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. З нагородою!
    3. Завдання на найближчий період (Ольга Лихачова)
    4. Висловлюємо щиру подяку
    5. Не ювілей, але дата знаменна (Микола ПАВЛЮК, голова правління ради ветеранів Дарницького залізничного вузла; Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    6. «Із Петром приємно працювати» (Микола ПАЦАК)
    7. Невимовний біль Копищанської трагедії (Оксана КЛИМЧУК, Знімки із сайту Олевської РДА)
    8. Головне для перемоги - досвід і злагодженість (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)

    60 юних вереснів

    Традиція організовувати урочисті заходи з нагоди початку роботи Малої Південно-Західної та закриття літнього сезону перевезень зародилася саме 60 років тому. Ініціатором таких заходів став тогочасний начальник столичної магістралі Петро КРИВОНОС, який, як засвідчують історичні джерела, провів як машиніст перший пасажирський поїзд. Таким чином Петро Федорович відкрив дитячу залізницю у Сирецькому парку української столиці та особисто керував паровозом серії Гр у першому рейсі міні-експреса.



    …Станція Вишенька заповнена ущент. Біля першого перону стоїть паровоз з трьома пасажирськими вагонами. Сьогодні тут відбуваються урочистості з нагоди 60-річчя заснування Київської дитячої залізниці та завершення літньої поїзної роботи і навчально-виробничої практики юних залізничників. Урочистості події додає музика духового оркестру. Станція прикрашена гірляндами з різнокольорових кульок.

    На захід завітали керівництво столичної магістралі на чолі з начальником залізниці Олексієм КРИВОПІШИНИМ, залізничники, які свого часу пройшли школу життя на Малій залізниці, а також кияни - дорослі та діти.

    Зі вступним словом до присутніх звернувся начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин. Він особливо наголосив на значенні дитячої магістралі для виховання у підлітків відповідального ставлення до професії і життя в цілому. Так, за роки її існування залізничними професіями оволоділи понад 30 тисяч школярів. Із них третина вихованців пов’язали своє трудове майбутнє із залізницею.

    На даний час на Київській дитячій залізниці працює 30 гуртків «Юний залізничник», в яких школярі вивчають основи залізничних професій. Випускники Малої Південно-Західної продовжують своє навчання в транспортних навчальних закладах.


    Сьогодні майже все на дитячій Південно-Західній магістралі так, як і на всьому залізничному транспорті. Єдине, що паровиком-ветераном, що пам’ятає перших вихованців 50-х років минулого століття, вправно керують досвідчені машиністи, помічники та кочегари з основної залізниці. У цьому пересвідчилися того дня і кореспонденти нашого видання. Вправно працювали підлітки - чергові по станціях, диктори, провідники пасажирських вагонів тощо. Статистика свідчить, що цього літа проведено кілька сотень поїздів, перевезено не одну тисячу пасажирів. Виручка складає понад 260 тисяч гривень. У порівнянні із трьома мільйонами гривень, яке вкладає щорічно керівництво Південно-Західної магістралі у розвиток місцевої інфраструктури, ці кошти є незначними, проте виховання у старшокласників інтересу до підприємницької діяльності, приміром з обслуговування пасажирів, у процесі оволодіння економічним розрахунком - річ у наш час доволі прагматична.

    Юні залізничники також осягали розумом суть благочинності: діти до семи років подорожували Малою Південно-Західною безплатно.

    - Теоретична підготовка та практичні заняття допомагають юним залізничникам ствердитися у виборі майбутнього трудового шляху, - наголосив перед столичними журналістами начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН.

    У жодній промисловій, транспортній галузі України не існує подібних підрозділів для розвитку творчої юні.

    До речі, багато випускників пов’язують власні мрії із залізничним транспортом. Наміри багатьох хлопців співпадають - бажають стати машиністами локомотивів. Щодо дівчат, то кращих чергових по станції, провідників пасажирських вагонів годі й шукати.

    Якоїсь миті почули слушні думки від директора Київського електромеханічного коледжу залізничного транспорту Лариси СПОДИНСЬКОЇ про те, що багато вихованців Малої Південно-Західної пов’язують власне майбутнє із залізницею, отримуючи достойну освіту у стінах цього навчального закладу. Більшість з них потім є бажаними у підрозділах українських залізниць.

    Крім того, завдяки участі у конкурсах, що проходять на всіх малих українських магістралях, теперішні юні залізничники мають можливість відвідувати Харків, Львів, Донецьк. А найбільш активні за власні творчі досягнення відвідали цьогоріч чорноморський табір «Артек», розповів начальник Малої Південно-Західної магістралі Дмитро ФОРСЮК.

    На пам’ять про незабутні дні, які залізнична юнь проводить у межах дитячої залізниці, начальник Південно-Західної залізниці Олексій Кривопішин подарував сучасний комп’ютер.

    Доречний і корисний подарунок, вважають ті, хто пов’язав дитячі роки із залізницею, що у Сирецькому парку. Адже, згідно із ідеологією Уряду щодо подальшого розвитку України, за інформаційними технологіями - майбутнє нашої держави.

    Офіційне закриття 60-го сезону Малої Південно-Західної відвідали багато почесних гостей. Приємний факт: кращих за професією тут було відзначено. Призи та дипломи юним залізничникам вручив начальник столичної магістралі О. Кривопішин. Були і солодкі сюрпризи. Жоден підліток, який пов’язав власну долю із місцевими сталевими коліями не пішов додому без солодких подарунків.

    Власними враженнями поділився із кореспондентами юний залізничник Тимофій БАБЧУК: «Будь-яка дитяча установа, що надає додаткову освіту - це спільнота дітвори за інтересами. Головне, що у кожного з нас є друзі, спільні теми для цікавих розмов. У новому навчальному сезоні буде більше однолітків, завжди буде цікаво: всі бажатимуть відвідати наші заходи».

    На Малій дитячій магістралі все по-дорослому. Це тільки називається залізниця малою. Але тут все по-справжньому - і рейки, і рухомий склад, і засоби сигналізації та централізації. І працює тут юнь по-справжньому. Як на великому виробництві тут визначають кращих і заохочують за самовіддану працю. У шістдесятий сезон навчально-виробничої практики ними стали Євген Мирончик, Сергій Малишко, Дмитро Туровець, Максим Радченко, Іван Андріянов, Дмитро Кобзар, Мирослав Прилипко, Микита Фурманов, Віталій Черняченко, Микола Акімін, Тетяна Перепелиця, Настя Гнатів, Владислав Кучін та Тетяна Данько.

    Тут необхідно додати, що по за увагою керівництва залізниці не залишилися й ті, хто організовує роботу гуртків, проводить навчання на Київській дитячій залізниці. Знаком «За сприяння розвитку Південно-Західної залізниці» нагороджено Дмитра Форсюка, начальника Київської дитячої залізниці, почесні грамоти Південно-Західної залізниці отримали майстри виробничого навчання Олександр Шевченко, Олег Діденко, Владислав Галицький та Тетяна Федоренко.

    Традиція зв’язку поколінь від великої залізниці передалась і малій. Дуже приємно було почути в цей день 75-річного ветерана Малої Південно-Західної Анатолія Стеценка, який в 1953 р. став на цих коліях спочатку стрілочником, а згодом - машиністом паровоза.

    Потім начальник Київської дитячої залізниці Дмитро Форсюк доповів начальнику столичної магістралі Олексію Кривопішину та голові Дорпрофсожу Оресту Логошняку про готовність до закриття руху поїздів. Юні залізничники першої зміни зайняли свої робочі місця. Гості урочистостей організовано сіли у вагони. Шістдесятий сезон роботи малої Південно-Західної залізниці завершився після прибуття останнього поїзда на станцію Вишенька.

    У КОРОТКИХ ІНТЕРВ’Ю ДОРОСЛІ ТА ДІТИ ПОДІЛИЛИСЯ ВРАЖЕННЯМИ ВІД СВЯТА

    Каріна КОБЕЦЬ, 14 років:

    - Навчаюсь у київській школі №28. Про дитячу залізницю розповіла подруга, так би мовити, загітувала. Три роки пролетіли дуже швидко. Подобається працювати старшим провідником - відчувати відповідальність, хочеться, щоб у пасажирів залишилися гарні враження і бажання прийти до нас ще неодноразово.

    Жасмін ЛІТОВЧЕНКО, 11 років:

    - Я зі 169-ї столичної школи. Перший рік мого навчання тут захопив дуже. Найбільше подобалось працювати диктором у вагоні та на станції. Відчуваєш, що від твого настрою, який намагаєшся передати голосом, та «дорослого» ставлення до своєї роботи залежить багато. Адже ми працюємо заради комфорту маленьких та дорослих пасажирів.

    Владислав КУЧІН, 11 років:

    - Я дізнався про дитячу залізницю в оздоровчому таборі й зацікавився. Навчаюсь перший рік. Подобається бути ревізором, провідником протягом літньої поїзної роботи, вивчати основи залізничних професій, розширювати власне уявлення про залізничну галузь.

    Владислав Пантелеймонович ГАЛИЦЬКИЙ - майстер виробничого навчання (господарство перевезень):

    - Момент закриття руху поїздів на Малій Південно-Західній сприймається завжди дещо з легким сумом. Свято, коли діти вдосталь насолоджувались канікулами, закінчилось. Як у подорожуючих, так і у всіх, хто відпрацював 60-й сезон на нашій залізниці, розпочинаються трудові навчальні будні. Головний секрет успіху наших майстрів виробничого навчання - щирість у стосунках з учнями й пошуки форм викладання матеріалу, які б зацікавили юних залізничників. Та справжніми професіоналами, не скажу, що розкрию секрет, стають лише закохані у залізницю.

    Анатолій Михайлович СТЕЦЕНКО, ветеран праці:

    - «Рабочее слово»? Так. Я й досі зберігаю той номер газети за 28 липня 1953 р., де ми з однолітками на фото. Сьогодні хочу сказати теплі слова про тих, під чиїм керівництвом розпочиналось це будівництво Малої Південно-Західної. Тих, хто зумів знайти кошти і методом народної толоки збудував цю залізницю. Це Петро Кривонос, Іван Мозговий, прізвища багатьох інструкторів, вже, на жаль, забулись. Саме під їх орудою ми оволодівали кожною професією. Залікова книжка була заповнена вщерть, та головними були не оцінки, а відношення до роботи і беззаперечна дисципліна. У ті часи кожен день був для нас найважливішим, найголовнішим, найпам’ятнішим.

    Владислав Макарович ПОВАЖЕНКО, ветеран Малої Південно-Західної, у 1950-х - помічник машиніста:

    - У 1951 році я навчався у восьмій залізничній школі. Був першим головою ради юних залізничників. Подальшу долю не пов’язав із магістраллю, став військовим. Проте основи, які закладались тут, стали в нагоді у подальшому житті. Сьогодні юним залізничникам хочу побажати, щоб вони не боялися роботи, не втрачали зв’язків між собою. Ось бачите ми (демонструє відзнаки з нагоди 25 та 30-ліття Малої Південно-Західної) зустрічались. І в житті, і в навчанні, і в роботі, і в родині.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Сергій ГУК, Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    З нагородою!

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий внесок у розвиток господарства сигналізації та зв’язку Південно-Західної залізниці, високий професіоналізм і творчу ініціативу в роботі наказом генерального директора Укрзалізниці нагороджено головного інженера відокремленого підрозділу Козятинська дистанція сигналізації та зв’язку Петра Михайловича ПРИХОДЬКА знаком «Залізнична Слава» ІІІ ступеня.


    Завдання на найближчий період

    На селекторній нараді комісія під керівництвом першого заступника начальника Південно-Західної залізниці Івана ФЕДОРКА визначила «вузькі місця» в інфраструктурі у сфері підготовки столичної магістралі до роботи в осінньо-зимовий період. На порядку денному - одна з важливих проблем, яка турбує керівництво залізниці, - готовність перевізного процесу до роботи взимку. Тому вже сьогодні потрібно виокремити найважливіші об’єкти, де ще є проблеми, і терміново їх вирішити.

    Іван Федорко нагадав членам комісії про те, що, починаючи з травня п.р., спеціалісти галузевої служби колії проводили ремонтні роботи на різних напрямках Південно-Західної. Станом на кінець серпня понад 377,5 км колій вже відремонтовано різними видами ремонту та підготовлено до роботи в зимовий період.

    Із 3805 стрілочних переводів, обладнаних автоматизованими засобами очищення від снігу та льоду, підготовлено до зими 3113 одиниць. До роботи готово майже 50% спеціальної техніки, із них 22 снігоочисники серії СДПМ та 7 снігоприбиральних машин серії СМ-2. Також готується до зими галузева служба електропостачання. На сьогодні підрозділи служби готові на 81%. Продовжується перевірка стану контактних опор, проводу, ізоляції, кронштейнів та з’єднань енергомережі.

    Перший заступник начальника залізниці наголосив на тому, що до настання холодів повинні бути готові виробничі приміщення, зокрема зроблено ремонт та утеплення дверей, вікон, ремонт покрівлі та налагодження систем опалювання приміщень. Усі причетні повинні проконтролювати на місцях справність технічних засобів для снігоборотьби, наявність інвентарю, теплого спецодягу та взуття для працівників. Не залишилась поза увагою і соціальна сфера: житлові будинки, гуртожитки, дитячі дошкільні, учбові, спортивні та медичні заклади.

    Іван Федорко окреслив завдання на найближчий період. Згідно з планами варто реалізувати заходи щодо підготовки до роботи в зимовий період до кінця вересня.

    Ольга Лихачова

    Висловлюємо щиру подяку

    Шановні журналісти газети залізничників, колектив працівників пункту технічного обслуговування ст. Миронівка відокремленого підрозділу експлуатаційне вагонне депо Козятин висловлює щиру подяку редакції газети «Рабочее слово», творчий колектив якої своєю нелегкою працею здобув повагу, визнання і шану широкого кола читачів-працівників залізничного транспорту Південно-Західної залізниці.

    Саме зі шпальт газети «Рабочее слово» працівники сталевих магістралей отримують інформацію про життя та досягнення колективів і окремих працівників у їх повсякденній роботі, про запровадження нових сучасних технологій щодо забезпечення перевізного процесу залізничним транспортом.

    Систематично на шпальтах залізничного видання висвітлюються теми, що безпосередньо торкаються невід’ємної складової залізничної транспортної галузі, - ремонт вантажних вагонів та забезпечення безпеки руху рухомого складу. Залізничники також отримують різноманітну інформацію про ситуацію в державі, в своєму регіоні, знаходять відповіді на важливі злободенні питання нашого сьогодення. Особлива увага приділяється захисту соціально-економічних прав та інтересів залізничників.

    У період становлення України як європейської держави ваша робота вимагає високого професіоналізму і натхненної роботи.

    Однак, незважаючи ні на фінансові проблеми, ні на різновекторні погляди політичних сил країни, ми впевнені, що ваше видання і надалі будете відстоювати принципи справедливості, демократії і законності, висвітлювати життя залізничників Південно-Західної залізниці, як і робили це понад 90 років. Бажаємо всьому колективу редакції «Рабочее слово», щоб на вашому шляху не було жодних перешкод і проблем, щоб доля дарувала міцне здоров’я, життєву енергію, творче довголіття та невичерпну повагу шанувальників вашого таланту!

    З повагою,

    колектив пункту технічного огляду ст. Миронівка відокремленого підрозділу

    експлуатаційне вагонне депо ст. Козятин


    Не ювілей, але дата знаменна

    Багато дарницьких ветеранів отримали запрошення від Громадської організації ветеранів війни і праці Дарницького залізничного вузла з’явитися 21 серпня о 10.45 на перон Дарницького вокзалу. Деякі з них вже десяток літ, як не були на вокзалі, то були здивовані масштабному будівництву. Нові платформи, сучасний вокзальний комплекс з переходом, ескалатори для виходу на платформи...

    Але найбільше вразив протяжний гудок паровоза, що прибував до перону. Так почалося свято з нагоди 85-ої річниці від дня утворення Дарницького залізничного вузла та входження станції Дарниця до складу Південно-Західної залізниці.

    Кажуть, це не кругла дата, але ветеран, почесний залізничник Федір Сьомін поділився думкою, що «…кожні прожиті п’ять років для ветеранів-залізничників це свято, бо 25 років, як прийнято кратно відзначати, - це епоха. Ми - ровесники утворення Дарницького залізничного вузла і всі віддали йому по 35-45 років звитяжної праці, тому маємо право святкувати, до 100-річного ювілею вже не доживемо».

    Всі гості фотографуються біля паровоза, бо це їх юність. Василь Іванович Колісниченко, колишній машиніст, розповів, що цей паровоз серії «Л», який ласкаво машиністами називався «Лебедянкою», святкує своє 60-річчя. Він був випущений з цехів Луганського паровозобудівного заводу в 1953 р., деякий час працював на Кавказі, потім водив поїзди, працюючи у депо Козятин-I, а пізніше був переданий у депо Щорс. Він справно працював у поїзній роботі, беручи склад вагонів у 2,5 - 3 тис. тонн, і водив їх зі швидкістю до 80 км/год.

    Після фотографування було об’явлено посадку до ретро-поїзда, який безкоштовно надала галузева пасажирська служба. Начальник станції Дарниця Володимир Мішин дає команду відкрити сигнал. Лунає протяжний паровозний гудок, що привертає увагу пасажирів на платформах станції. Поїзд плавно рушає, набираючи швидкість. Ветерани і гості припали до вагонних вікон. Спостерігають за грандіозною будовою від Дарниці до ст. Київ-Московський, про яку розповідає екскурсовод поїзда. Пропливають за вікнами платформи станцій «Лівий берег», Дарницький міст, «Видубичі», Київ-Пасажирський і далі - Борщагівка, Київ-Петрівка і знову Дарниця. І ось протяжний гудок «Лебедянки» сповіщає, що поїзд прибув до кінцевого пункту.

    Ветерани направляються до Братської могили, кладуть квіти на знак шани залізничників, загиблих у дарницькій трагедії 8 квітня 1944 р.

    Ветеран праці, начальник відділу з реформування Південно-Західної залізниці Георгій Ейтутіс виступив з короткою промовою. Він від імені начальника залізниці Олексія КРИВОПІШИНА побажав ветеранам міцного здоров’я, натхненної громадянської позиції та щастя в сім’ях.

    Згодом відбулися урочисті збори в актовій залі Дарницької дистанції сигналізації та зв’язку. Поздоровлення надійшло від голови Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Сергія Вітовського, громадських організацій району, Дарницького вагоноремонтного заводу, Української залізничної швидкісної компанії, ветеранських організацій Києва, Конотопа, Коростеня. Райдержадміністрація та Будинок культури Дарницького району столиці підготували концертну програму...

    Усі ветерани дякували за свято, організоване правлінням ради ветеранів вузла.

    Микола ПАВЛЮК, голова правління ради ветеранів Дарницького залізничного вузла; Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    «Із Петром приємно працювати»

    Телефонний співрозмовник, дізнавшись кого і з якою метою хочу почути, сказав: «Дійсно - трудяга». Подібну оцінку колегами треба заслужити. Й не за один рік, і, повірте, не кожному це вдається. А розшукував я Петра ГЛИНСЬКОГО, монтера Бахмацької дистанції сигналізації та зв’язку. Власне, розшукувати й не довелося. Місце його роботи - станція Бахмач-Пасажирський, точніше, парна горловина з шістнадцятьма стрілочними переводами, сигналами та переїздом.


    Монтер Бахмацької дистанції сигналізації та зв’язку Петро ГЛИНСЬКИЙ.

    - А правду кажуть, що ви обладнання, закріплене за вами, знаєте досконало?

    - Досконало, - мудро відповідає Глинський, - ніхто не знає. А те, що треба монтерові, знаю. І що треба електромеханікові - також відомо.

    Тут варто сказати, що на залізниці Петро Михайлович Глинський працює тридцять четвертий рік, що він - монтер шостого розряду, до речі, єдиний у дистанції монтер шостого розряду. Що електромеханік у парній горловині станції Бахмач-Пасажирський - Микола Миколайович Бадай, авторитетний і досвідчений фахівець. Тож і забезпечують вони, цей сплав досвіду та працьовитості, безвідмовну роботу всього обладнання.

    Монтером Петро Глинський став не відразу. Навчався у Конотопському профтехучилищі №4 на ливарника, працював у ливарному цеху вагоноремонтного заводу, та після армії влаштувався у дистанцію.

    - Свій перший день у дистанції ще пам’ятаєте?

    - Аякже, не забув. Наказали рити нам траншею по Бахмачу-Київському. Риємо. Сила в руках є, я землю - і туди, і сюди. Байдуже, що хлопці її акуратно збоку кладуть. Стали закидати, а мені нічим. Я свою землю розкидав.

    - Що є найважчим у вашій роботі?

    - На лопаті стояти.

    «Стояти на лопаті», як ви здогадуєтеся, - це копати. А копати, розкопувати і засипати розкопане, доводиться їм часто.

    Запитую й про те, коли у монтера розпочинається робочий день? Посміхнувся Петро Михайлович. Сьогодні о сьомій він уже був на станції. У стик потрапила окалина - викликали. Дріб’язкова причина, та додому вже не поїхав. Далі прийшли практиканти із Київського електромеханічного коледжу Максим Нікітенко і Євген Бородавкін.

    - Щось я їх не бачу?

    - Так на посту матчастину вивчають.

    - І як вони вам? Будуть працювати?

    - Будуть, - упевнено відповідає досвідчений монтер.

    Ще того дня я зміг поговорити із Андрієм Тихоновичем Хальотою - він тривалий час працював заступником начальника дистанції і головним інженером, та електромеханіком Володимиром Олексійовичем Малаштою. Вони тільки підтвердили те, що я вже й сам знав про Глинського.

    - Професіоналізм, високий професіоналізм, - сказав Андрій Тихонович. - Свої обов’язки виконує добросовісно і бездоганно.

    Володимир Малашта: «Із Петром приємно працювати. Безвідмовний, неконфліктний, чуйний».

    Микола ПАЦАК

    Невимовний біль Копищанської трагедії

    Нещодавно в Копищі Олевського району, що на Житомирщині, селом проїжджали мотоцикли з людьми у фашистській уніформі… Аж тут несподівано з’явилися партизани і зав’язався бій. Автоматні черги, вогонь, зойки людей… Таким чином клуб історичної реконструкції «Червона зірка» відтворював для жителів та гостей села, які зібралися в день 70-річчя Копищанської трагедії вшанувати загиблих, події літа 1943-го. У пам’ять про страшну трагедію в історії України, невинних жертв в селі Копище відбулися скорботні заходи за участю представників усіх районів Житомирщини, численної громадськості.

    На Олевщині, порівняно невеликому клаптику нашої землі, під час Другої світової війни було спалено фашистськими загарбниками чотирнадцять сіл - третину від усіх населених пунктів району. Назвемо їх поіменно: Копище, Майдан-Копищанський, Хочине, Рудня-Хочинська, Перга, Юрове, Стара Рудня, Замисловичі, Ковальове (Ковалівка), Зольня, Жовтневе (Голиші), Майдан, Журжевичі, Рудня-Перганська. Всі вони були спалені дотла. Тринадцять з них відродилися - встали з попелу і руїн, а чотирнадцяте - Стара Рудня - так і не відбудувалося… Найбільшою за масштабами, жорстокістю та кровопролиттям була трагедія в селі Копище. До війни в селі налічувалося 650 дворів, мешкало понад 3,5 тисяч чоловік. Як свідчать німецькі документи, фашисти поставили за мету знищити його дотла, в живих не залишити жодного свідка.

    За даними видання «Вінок безсмертя», найбільша кількість знищених сіл у роки Великої Вітчизняної припадає на Житомирську, Сумську, Чернігівську, Хмельницьку області, де були лісові масиви та дислокувалися великі військові сили радянських партизан. Багато хто з істориків вважають, що це було не лише каральною акцією, а й намаганням знищити душу народу, його культуру, генетичну пам’ять. Проте нацистський терор призвів до зростання ще більшого опору. Віддалене від головних шляхів сполучення, оточене лісами і болотами, с. Копище розглядалося партизанськими угрупованнями як важлива база. Не дивно, що саме в цьому селі мало не з кожної хати чоловіки партизанили. Літо 1943 р. стало періодом чи не наймасштабніших партизанських боїв на Житомирщині. У відповідь гітлерівці проводили масові каральні акції, одна з яких, під кодовою назвою «Пані Хельга», розгорнулася на українському Поліссі в липні 1943 р. Частини і з’єднання німецької поліції та жандармерії почали одне за одним займати села у віддалених районах Полісся, що слугували партизанськими базами. У дослідженні Л. Легасової, М. Шевченко (Київ) «Cпалені села (1941-1944 рр.): український вимір трагедії» описується, що мирне населення, боячись розправи, втікало до лісів, намагаючись там перечекати закінчення операції.

    Так само зробили мешканці Копища, адже село, яке розкинулося вздовж річки Уборть, було оточене колом густих лісів і непрохідних боліт. 10 липня 1943 р. німецькі каральні сили чисельністю до тисячі осіб, зведені в один посилений штурмовий батальйон під командуванням гауптштурмфюрера Гюнфхера, увійшли до населеного пункту, але не застали там людей. До селян було відправлено парламентера, який оголосив, що німецька поліція не зачепить жодного мирного мешканця. Також селянам обіцяли видати дефіцитні в ті роки товари, якщо вони негайно повернуться до домівок для перевірки документів. 11 липня мешканці села організовано повернулися до своїх домівок під гарантії недоторканності з боку поліції. Однак переконливі слова гарантії виявилися порожнім звуком. 12 липня, щойно село залюднилося, як карателі зранку оточили населений пункт і зігнали його мешканців на центральну площу. Операцію було розпочато 13 липня о 13 год. 15 хв. Для знищення людей використано дерев’яні будівлі - мирних жителів зачиняли в будинках, хлівах, церкві і спалювали.

    Врятувались лише одиниці… Під час цьогорічних заходів із вшанування пам’яті загиблих влітку в 1943-му в Копищі свідок трагедії Федір Герасимович Бовкун, якому тоді було 6 літ, розповідав присутнім про те, що сталося з його сім’єю: «…До сходу сонця карателі оточили Копище. Прийшли вони в нашу хату, повиганяли нас на вулицю. Матір, мене, моїх сестер і братів, двох дітей сестри Марини повели до току. Нас пхали всередину, людей було багато. Я не зайшов туди, вдалося втікти непоміченим. Тік палав, кричали люди, потім вони вибили двері і почали тікати, хто куди. Карателі строчили із кулеметів по палаючих людях, по дітях. Так загинула моя сестра Марина. Іван, Галя, Марійка, сестрині діти, всі вони згоріли…»

    Людська пам’ять глибока і вічна, вона зберігає в собі все пережите. І чим далі у часовому вимірі відходить у минуле епоха війни - тим глибше і болючіше вона відлунює в серцях людей, які пройшли через горнило сорокових.

    Оксана КЛИМЧУК, Знімки із сайту Олевської РДА

    Головне для перемоги - досвід і злагодженість

    Звичайно, майстерність пожежних перевіряється під час ліквідації надзвичайних ситуацій. Проте, за цим показником визначити вправність вогнеборців важко, оскільки «червоний півень» викликає надзвичайні ситуації за різними категоріями та рівнем складності. Саме тому й був винайдений такий вид спорту, як пожежно-прикладний.

    Сильна спека цього літа тримала вогнеборців залізниці у постійній напрузі. Здавалося, що за такої погоди й мали пройти фінальні змагання з пожежно-прикладного спорту між командами Південно-Західної залізниці, які відбулися на тренувальному майданчику пожежного поїзда ст. Дарниця, та привернули неабияку увагу журналістів «Рабочего слова». Проте закінчення серпня видалося на дивування прохолодним і дощовим.

    Зазвичай першою вправою на змаганнях має бути подолання стометрової пожежної смуги з перешкодами. Проте цього разу погода внесла свої корективи - впродовж всієї ночі йшов рясний дощ, тому, з метою забезпечення безпеки учасників змагань, першою вправою стало подолання вежі за використання штурмової драбини. А в цей час організатори змагань робили все можливе для просушування бумів (так пожежні називають спеціальне підвищення у вигляді довгої колоди).

    Кращим у вправі зі штурмовою драбиною виявився Віталій ПОБЕРЕЖНИЙ, стрілець зі ст. Гречани, який є членом добровільної пожежної дружини. Він закінчив дистанцію з результатом 8,05 секунди. До речі, й минулого року переможцем у цій вправі був саме він, проте свій показник значно покращив. Сергій КОВАЛЬЧУК і Ярослав БЕРТ посіли друге та третє місця. Тут слід відзначити, що всі вони є робітниками Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони.

    Другою вправою, після того як висушили буми, стало подолання стометрової смуги з перешкодами. Це лише з першого погляду здається, що ця вправа простіша за просте - перестрибнути через паркан, підхопити пожежний рукав, пробігти бумом, розгорнути рукав, під’єднати його до розгалуження, а до нього ручний ствол і все - фініш. Але, як показали змагання, тонкощів у цій дисципліні багато: неможливо допускати, будь-яке, навіть незначне, порушення правил, з яких найнеприємніше - коли, вже на фініші, рукав від сильного ривка від’єднується від розгалуження. Це призводить до нульового результату. І попри всі перешкоди переможцями в цьому виді змагань стали Віталій ПОБЕРЕЖНИЙ, Валерій ДУДАР та Віталій ІЛЬЧУК з Козятинського загону, які посіли, відповідно, призові місця. До речі, перші двоє були призерами у цій вправі й минулого року.

    Відзначилися козятинці й на висувній триколінній драбині. Хоча вони посіли друге та третє місця, віддавши перемогу Олександру АНДРУСЕНКУ та Михайлу АЛЕКСЕЄВУ з Київського загону, проте результат каже сам за себе. До речі, переможці в цій вправі минулого року були третіми.

    Наступною була пожежна естафета, апогеєм якої є гасіння полум’я в спеціальній ємності. За її умовами вогонь не повинен знов розгорітися, доки гравець не досягне фінішної лінії. Переможцем у цьому виді стала команда Козятинського загону з часом 65,55 сек. Команда ж Київського загону свій показник дещо погіршила. Минулого року вони були переможцями з результатом 69 секунд, на цей раз їм знадобилося аж… 72,3 сек.

    А найвидовишнішою стала завершальна вправа - бойове розгортання. Тут, перш за все, - злагодженість у діях всієї команди. Першими вступили у боротьбу козятинці. За умовами виконання завдання фіксується, коли вода піде з другого ствола. З цим вони впоралися трохи більше ніж за 30 сек. Проте судді зафіксували порушення - другий ствол не був належним чином приєднаний до рукава. Тому фінішний результат було зафіксовано лише після усунення цієї помилки - 37,6 сек. Кияни ж завершили змагання з результатом 37,2 сек. й стали першими у цій вправі.

    Загалом команда Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони стала переможницею цьогорічного змагання. Кияни, відповідно, посіли друге місце. Підбиваючи підсумки, головний суддя, начальник відділу пожежного нагляду та технічних засобів відповідної служби столичної магістралі Віталій КОЛЕСНИК наголосив на тому, що задоволений результатами змагань. Обидві команди продемонстрували високі результати. Перемогли досвід та згуртованість.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05