РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 29 (26 липня 2013)
  • Випуск №29 26 липня 2013
    Зміст
    1. Справа не в інтуїції (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. СТОЛИЧНИЙ ВОКЗАЛ ЯК ПРИКЛАД впровадження Транспортної стратегії України (Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. Чи варто набивати гулі об залізничні рейки? (Никифор ЛИСИЦЯ)
    4. Про зерна добра у залізничному Хмільнику (Ядвіга ОСТРОВСЬКА)
    5. ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ НА ВОКЗАЛ (Фоторепортаж Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. Турнір із шахів стане традиційним? (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Дмитра ЖИВЧИКА)
    7. Літаючий м'яч в руках прекрасної статі (Микола ПАЦАК)
    8. «На перехресті доріг» у бік Ворожби (Людмила ІВАНЧЕНКО, багажний касир вокзалу ст. Київ-Пасажирський)
    9. «Besamo, besamo mucho…» (Іван КОНОТОПСЬКИЙ)

    Справа не в інтуїції

    Якість роботи оглядача-ремонтника залежить від добросовісного виконання ним службових обов'язків.


    Оглядач-ремонтник вагонів Олександр ГРИЩЕНКО демонструє дефект у конструкції надресорної балки.



    Працювати черговим оператором вагонного парку довірено Олександрові ГЛАДИШЕНКУ.

    Ту нічну зміну 29-річний оглядач-ремонтник вагонів Олександр ГРИЩЕНКО, який працює на пункті технічного огляду станції Миронівка (підрозділ експлуатаційного вагонного депо станції Козятин), запам’ятає надовго. Дефект, що часом погано виявляється денної пори, - тріщина надресорної балки - він визначив, ледь ніжний липневий світанок торкнувся світлих пристанційних споруд. Виявив, як належить, точно і вчасно. І дефектоскопного аналізу не потрібно робити, щоб ствердно сказати: підступна тріщина, якби не визначив її Олександр Володимирович, могла б заподіяти багато проблем під час прослідування магістральними коліями поїзда, що йшов з Одеської залізниці на Південно-Західну. О. Грищенко знайшов дефект у зоні технологічного вікна із зовнішнього боку надресорної балки вагонного візка, який побудовано на Уральському вагонобудівному заводі ще у 1980 р.

    Він працює у Миронівці лише півтора року, а до того - п’ять років на пункті технічного огляду станції Жмеринка.

    - Серйозні несправності доводилося віднаходити і на попередньому місці роботи, - стверджує наш сьогоднішній герой.

    Молодий, а досвідчений. Йому подобається займатися такою значущою роботою.

    - Таким чином, - ділиться далі роздумами Олександр, - унеможливлюється небезпека у русі поїздів. Знайшов дефект - значить, відвів біду. Приємно розуміти, що від нашої роботи залежать життя людей та збереженість вантажів.

    Сьогодні у колективі пункту технічного огляду вагонів, який очолює Анатолій КОЦЕБ, є передовики. Зокрема, оглядач-ремонтник Олександр ГЛАДИШЕНКО, який неодноразово виявляв багато дефектів у деталях та вузлах вагонів, а саме: низку несправностей у буксових вузлах візків.

    - Як вам вдається виявляти дефекти? Невже розвинене чуття на «хворі» вузли чи це, кажучи науковою термінологією, інтуїція? - запитую робітників.

    - Щодо чуття та інтуїції, - підключається до розмови О. Гладишенко, якому на час нашої зустрічі було довірено пост чергового оператора вагонного парку, - на них покладатися не варто. Думаю, жодного секрету в тім, щоб знайти дефект, немає. Все дуже просто: оглядач повинен сумлінно проводити огляд, приділяючи увагу навіть важкодоступним місцям. Не можеш підлізти до того або іншого устаткування, деталі чи вузла, скористайся дзеркалом. Головне - не лінуватися. Якщо не виявити тріщину або іншу несправність вчасно, вважай, до лиха недалеко.

    - Успіхи О. Грищенка, О. Гладишенка та їхніх товаришів не можуть не радувати, - вважає Анатолій Коцеб. - Адже всі ми працюємо на єдиний результат. Мені подобається наша команда, якою керую два роки. Питань з особовим складом не виникає. Колектив грамотний, досвідчений. Люди розуміють, які важкі умови склалися при виникненні дефектів на мережі залізниць. Тож нікого додатково спонукати до роботи не потрібно.

    Щозміни на пункті технічного огляду вагонів на станції Миронівка зустрічають три десятки поїздів, майже стільки ж відправляють на Одеську залізницю. Роботи невпрогорт для сумлінних. Тому тут і цінують професіоналів.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    СТОЛИЧНИЙ ВОКЗАЛ ЯК ПРИКЛАД впровадження Транспортної стратегії України

    Коротко нагадаємо: 20 жовтня 2010 р. головою Кабінету міністрів України Миколою АЗАРОВИМ схвалено Транспортну стратегію України на період 2020 р. За цим задумом на даний час реалізовується державна політика з метою забезпечення стабільного та ефективного функціонування галузі транспорту, створення умов для соціально-економічного розвитку країни, підвищення конкурентоспроможності національної економіки і рівня життя населення. Трьома основними напрямками розвитку є підвищення ефективності управління, покращення якості транспортних послуг та розробка нових засобів енергозбереження. Великі справи з метою розбудови транспортної інфраструктури нашої держави вирішено впроваджувати, використовуючи досвід Європейського Союзу.


    Переможниця конкурсу студентських творів на тему
    розбудови транспортної інфраструктури Юлія СТАЦЕНКО.

    Ініціатори проекту Євросоюзу з підтримки впровадження означеної транспортної стратегії днями завітали на Центральний залізничний вокзал столиці України, де провели прес-конференцію. На початку заходу ми зупинили свій погляд на виставці світлин, що здійснила мандрівку, як запевнили організатори прес-конференції, залізничними вокзалами Дніпропетровська, Донецька, Одеси, Харкова, Львова, Запоріжжя. Скажу відверто - враження від експозиції мінорні: вважаю, що фотографам варто би було більше попрацювати. Адже увагу відвідувачів слід акцентувати на найважливіших у транспортній системі об’єктах більш широко, а не у десятку фотографій.

    Як зазначали представники ЄС Ендрю РАЗБАШ (голова операційного відділу) та Юрате ЮОДСКНУКІТЕ (координатор транспортних проектів), у партнерстві із Міністерством інфраструктури України протягом 2012 - 2013 рр. цикл публічних лекцій на тему впровадження Транспортної стратегії України, які провели у транспортних вищих навчальних закладах експерти ЄС, має допомогти студентській молоді досконально розібратися в основних цілях, принципах і пріоритетах у сфері розвитку транспортної галузі України на найближчі десять років. Що ж, знання за плечима не носити. А ідеями щодо розвитку транспортної інфраструктури варто ділитися - вважають представники ЄС, Мінінфраструктури України. Для цього і було започатковано конкурс студентських творів на тему майбутньої розбудови транспортної галузі.

    Переможницею у конкурсі стала випускниця Сімферопольського коледжу транспортної інфраструктури (колишній залізничний технікум - ред.) Юлія СТАЦЕНКО. Цікавий факт, як зазначила Юлія, її ідеї, які вона пропонувала впровадити в Україні, не зацікавили жодного підприємця. А в ЄС готові скористатися пропозиціями юної студентки тепер вже російського вишу. Зокрема повторним використанням автошин. Переможниця цього конкурсу відвідала штаб-квартиру Євросоюзу у Брюсселі.

    Як зазначили керівник проекту Євросоюзу з впровадження Транспортної стратегії Бернард СЕМЕРІЯ та його колега, доктор економічних наук Алла НОВІКОВА, покращення транспортної інфраструктури відчувається на кожному кроці. Як доказ, сучасний столичний вокзал, де і відбулась згадана прес-конференція.

    Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Чи варто набивати гулі об залізничні рейки?

    На одній із залізничних станцій, під час зупинки поїзда, довелось спостерігати таку картину: на пероні дво-трирічний хлопчина катався верхи на дитячому автомобілі, відштовху-ючись ногами від землі. І, поки батьки були зайняті розмовою між собою, «водій» різко повернув кермо та разом із «машиною» злетів з перону. При цьому добряче вдарився головою об рейку…

    А нещодавно у Вінниці сталась інша пригода. Водій Віктор ЧОВГАН вів вантажний мікроавтобус Мерседес-Бенц вулицею Бучми до автомобільного мосту через залізницю. І тут, замість того, щоб безпечно ним проїхати, збив перильну огорожу моста і крутим схилом виїхав на залізничне полотно. Водій залишився живим, щоправда, зазнав численних травм. А от рух поїздів парною колією на перегоні Тюшки - Вінниця майже на дві години було зупинено. Через це чотири пасажирських та один вантажний поїзд відхилилися від графіка руху і прибули на ст. Вінниця зі значним запізненням.

    Наступної ночі на тому ж місці із моста злетів уже легковий автомобіль. До колії він не докотився, тому рух залізницею не припиняли.

    Що ж спільного у цих трьох випадках? У кожному із них знехтуване давно відоме, а тому майже банальне поняття - залізниця є зоною підвищеної небезпеки. Тому, перебуваючи на її території чи наближаючись до неї, варто про це постійно пам’ятати. Батьки згадуваного хлопчини мали б розуміти, що залізничний перон - не місце для прогулянок, а тим більше - для катання на дитячому автомобілі. Та поки дитина не набила чималу гулю на лобі, вони про це й не думали.

    Щодо водіїв «дорослих» автомобілів, то вони теж мали б пам’ятати, що при перетині залізниці не лише через переїзд, а й мостом, необхідно бути особливо пильним та обережним. Однак, схоже, цього не було. В результаті водії та пасажири добряче постраждали, автомобілі уже придатні хіба що для розбирання на запасні частини або здавання у металобрухт. Та й залізниця понесла чималі збитки через затримку руху поїздів, роботу аварійної команди колійників тощо.

    Безпосередніми винуватцями того, що сталось на мосту, звичайно є водії. Але не лише вони.

    Автомобільний міст через залізницю є надійнішою та безпечнішою спорудою за сучасний, обладнаний за усіма вимогами, залізничний переїзд. За його допомогою обидва види транспорту можуть без зупинок рухатись за визначеними їм напрямками і при цьому не перешкоджаючи один одному. Щоправда, це за умов, коли споруда відповідає усім вимогам безпеки. У випадку, про який йдеться, цього не було. При проектуванні та й будівництві мосту подібну ситуацію варто було б передбачити і зробити надійнішою огорожу. Перед перилами поставити ще й металеві або залізобетонні відбійники, які не допустили б виїзд транспортного засобу за межі проїзної частини мосту. Та на цьому, схоже, хтось заощадив кошти. А результат - постраждали люди, техніка, понесла втрати залізниця. Могли бути й значно важчі наслідки - зіткнись поїзд із автомобілем, що потрапив на рейки. Та, здається, це турбує лише залізничників. А от в автодорожньому відомстві, яке опікується й цим мостом, байдуже поставились до того, що трапилось. Інакше як пояснити те, що у цьому місці не поставили хоча б тимчасової огорожі, додаткових дорожніх знаків… Тому й сталась друга пригода - легковий автомобіль потрапив у пролом, створений попередньої ночі вантажівкою. На сьогодні діру в перильній огорожі залатали. Але для убезпечення проїзду нічого не зроблено. Цікаво, скільки ще автомобілів мають злетіти з цього мосту, щоби було вжито радикальних та надійних заходів? І скільки ще необхідно набити гуль на лобах, щоб затямити раз і на завжди - там, де залізниця, необхідно бути особливо пильним, обережним та обачливим. Інакше біди не уникнути.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Про зерна добра у залізничному Хмільнику

    Шановна редакціє «Рабочего слова», я звертаюсь до вас від імені групи пенсіонерів-залізничників станції Козятин з проханням висловити щиру подяку шановному Олексію КРИВОПІШИНУ - начальнику Південно-Західної залізниці - за надані безкоштовні путівки до Медичного центру реабілітації залізничників для поліпшення стану здоров’я та відпочинку.

    Розмовляючи з пенсіонерами, а їх, козятинців, восьмеро, відчуваєш, що це єдина сім’я. В їхній мові, в їх очах ще блищать іскринки того минулого бурхливого життя в колективі. Та ще й поталанило тим, що знову разом, не на роботі, а в тому ж колективі, на лікуванні та відпочинку.

    За все спасибі керівництву столичної магістралі.

    Кожна людина має зерно добра, яке проростає в турботі та любові ближніх. Саме тому й Олексій Кривопішин з такою теплотою у душі, з такою добротою у серці турбується про людей, санаторій. Також залізничники просили висловити щиру подяку директору - головному лікарю МЦРЗ Віктору ПІкушу за хороший прийом, затишок, збалансоване харчування, а головне - високопрофесійне лікування. Адже відповідати за чуже життя не кожному під силу. Для цього необхідно мати чуйне серце, добру душу, людське співчуття, вміння у будь-яку хвилину прийти на допомогу.

    Всі ці якості притаманні й Олексію Мефодійовичу, й Віктору Миколайовичу.

    Спасибі вам, шановні керманичі! Здоров’я вам на многая літа!

    Від імені пенсіонерів-залізничників Козятина та інших відпочивальників, Ядвіга ОСТРОВСЬКА


    Колеги, друзі, однодумці. Зліва направо - Олександр ФІКС, Наум ГОЛЬДЕНБЕРГ, Віктор ПІКУШ.

    60 - ЦЕ БАГАТО ЧИ МАЛО?

    Якщо рахувати роки - то це мало. Якщо рахувати досягнення людей, залюблених у свою професію, фахівців своєї справи, талановитих керівників, які дорожать своєю честю і гідністю - то це багато!

    Півстоліття Наум Якович Гольденберг стояв біля керма оздоровниці Медичного центру реабілітації залізничників. Разом зі своєю командою, як вмів і як знав, розвивав її, перетворював у престижний в Україні заклад ефективного лікування трудівників сталевих магістралей та їхніх сімей. І досяг висот аж до міжнародного її визнання.

    У 2004 р. Віктор Пікуш, котрий 20 літ поспіль працював у санаторії начмедом, став гідним наступником Гольденберга на посту №1 в оздоровниці. Сергій Гребельський, автор книги «Хмільник» (МЦРЗ), підкреслює: «З цілковитою відповідальністю можу заявити, що він на цьому посту відбувся».

    Віктор Миколайович зі своїм заступником Олександром Фіксом не лише з честю продовжують справи, розпочаті Наумом Гольденбергом, а й розширюють, примножують, про що свідчать їх досягнення на кожному кроці.

    ПОРИНУ У СПОГАДИ

    Хоча вже вдома, але спогади несуть мене до ювілейних урочистостей із нагоди 60-ї річниці заснування оздоровниці.

    Ще троянди не зацвіли, а суцвіття різнобарвних петуній коливалися під легеньким вітерцем, дякуючи Господу Богу, який подарував рясний дощик, що напоїв їх вологою після довгої спеки.

    Зала санаторію заповнена лікарями, молодшим медичним персоналом, гостями. Відкриття урочистої частини на честь ювілею відбулося не традиційно. Павло Дубовий, керівник клубу за інтересами санаторію МЦРЗ, привітав присутніх зі святом. Тріо солістів гурту «Елегія» - Павло Дубовий, Ярослав Цись та Микола Стукан - приєдналися до привітання піснею «Люди в белых халатах», яка є своєрідним гімном медиків. Порадували своїми піснями присутніх і солістки Розалія СОПЕЛЬНИК та Валентина СТОРОЖУК.


    Найдружніша група пенсіонерів-залізничників із Козятина.

    Музика у залі поступово затихла. Всі стояли. Потім залунав марш, на сцену піднялися почесні гості, яких запросив керманич і господар цього чудового медичного храму заслужений лікар України Віктор Пікуш та його заступник Олександр Фікс.

    Усі присутні бурхливими оплесками зустріли виступ начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА. Адже левова доля досягнень санаторію сьогодні, а також плани на майбутнє - це його заслуга у співдружності з директором санаторію.

    ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ

    Саме так можна назвати цю зустріч. Адже Наум Якович Гольденберг із 60 років з дня створення санаторію 50 віддав і вірно служив розвитку свого дітища. В даний час мешкає у Москві. Хоч як йому не важко за станом здоров’я, і все-таки на такий солідний ювілей свого творіння він приїхав і коротко охарактеризував свої досягнення за піввіку.

    Далі свій виступ продовжив директор - головний лікар, заслужений лікар України Віктор Пікуш. Він розповів про досягнення санаторію за 10 його років на посту керманича. А досягнення не менш вагомі, ніж за попередні 50. Від місцевих лікарів дізналася: традиції та активний розвиток медичного центру сьогодні - це заслуга саме Віктора Пікуша та його правої руки Олександра Фікса і всього персоналу здравниці.

    Та це було б неможливим без підтримки Південно-Західної залізниці та її керівника Олексія Кривопішина. Він слідкує за здобутками, примножує славу кожного підрозділу столичної магістралі.

    Спасибі директору санаторію і ведучій, що надали і мені слово для виступу.

    Я звернулась до першого директора, засновника та створювача цієї оздоровниці зі словами: «В особі Наума Яковича я бачу батька, який своєю енергією, дбайливими руками, високопрофесійними знаннями створив це дітище - санаторій, що поліпшив стан здоров’я за 50 творчих літ не одній тисячі людей і естафету оздоровниці передав у надійні руки.

    В особі Віктора Миколайовича я бачу сина, який гідний унаслідування набутого, і не лише з честю зберігає багатство здравниці, а й примножує, даруючи людям здоров’я і продовжуючи цим їхнє життя. Завжди поруч з директором - його права рука і заступник Олександр Фікс». На знак подяки я вклонилась низько до землі всім причетним за успіхи санаторію, а директорам Науму Яковичу та Віктору Миколайовичу подарувала квіти.

    При від’їзді на прощання я сфотографувала Наума Гольденберга, Віктора Миколайовича та Олександра Фікса.

    Щастя, здоров’я вам на благії літа! Господь Бог завжди з вами!

    ДІТИЩЕ ВІКТОРА ПІКУША - БАСЕЙН

    Піднімаюсь сходинками і… завмираю. Праворуч - яскраво-зелена поляна, усіяна травою.

    Так хочеться доторкнутися рукою, погладити, що і зробила. Хоч і є вітер, та трава мовчазна. Так, вона мовчазна тому, що декоративна. Після особистого дозволу головного лікаря Віктора Пікуша я потрапила до приміщення басейну. Заходжу до фойє. Наче мармурова зала з м’якими диванами, кріслами. Інструктор Лариса ДЕХТЯРЕНКО (на фото внизу) стежить за графіком роботи та без дозволу з боку медсестри Світлани ФЕДОРОВОЇ, яка стежить за станом здоров’я, до басейну не заходить жоден із пацієнтів. Хоча всі мають направлення від лікаря.

    А ось і вона - святая водичка басейну, що переливається, віддзеркалює на світлі ледь зелено-блакитним кольором.

    Зайшла до басейну перша група. Лариса Дехтяренко провела інструктаж. Вода не лише для плавання, відпочинку, а й лікувальна.

    Зустрілась я і з Володимиром КУТУМОВИМ - відповідальним не лише за будівництво басейну, а й за пуск, температуру води, обладнання, інвентар, за весь хід роботи. Та кожна ділянка санаторію під пильним оком директора санаторію.

    Приємно було спостерігати, як Віктор Миколайович та Володимир Кутумов вранці обходили всі об’єкти, радились, що іще потрібно зробити на певних ділянках санаторію. Господарство потребує пильного догляду.

    МОЄ ЛІКУВАННЯ

    Вже четвертий рік поспіль я із задоволенням їду на лікування до санаторію залізничників. Такої медичної апаратури, такого високопрофесійного медичного персоналу, а головне - доброзичливого та співчутливого - не зустрічала ніде. Коли я запитала свого лікаря Ніну Дюг, завідувачку терапевтичним відділенням, у чому секрет такої злагодженості в роботі, чудовій атмосфері, взаєморозумінні колег, вона відповіла: «У нас директор - головний лікар і відноситься, і звертається до персоналу так, що по-іншому бути не може. Віктор Миколайович для нас - і взірець, і приклад в усьому. До речі, йому під стать його заступник Олександр Фікс».

    Такої ж думки про керівництво і старша медична сестра Ольга Ясніцька і сестри милосердя Людмила Цибушнік, Тетяна Ярова, Тамара Цьолух, Лілія Роік.

    Скрізь панує взаєморозуміння, тиша.

    Вже вдруге я лікуюсь у Ніни Василівни. Вона добре знає мій стан здоров’я, особливо тиск, що дома зашкалює за 240. А в санаторії я забула про явище високого тиску.

    Тож щиру подяку висловлюю лікарям Ніні Дюг, Валентині Бойко (до речі, це мій перший лікар у цьому ж санаторії), Людмилі Цибушнік.

    Тетяна Ярова обслуговує тих пацієнтів, які одержують вихрові радонові ванни. Вона ставиться до людей з особливою повагою, тим паче до людей поважного віку. Допомагає зайти, вийти, а інколи, якщо це потрібно, то й одягтися, і взутися.

    Кваплюсь до кабінету магніто-терапії. Тут воладарює Тамара Цьолух. Щойно зайшла до кабінету, як у вічі кинулись і розмір, і форма магнітної бочечки, що зразу нагадала магнітний прилад, який бачила у київських оздоровницях. Вона за розміром десь втричі більша за столичні, а принцип лікування той же.

    Як добре, що у МЦРЗ так дбають про здоров’я людей. Лежиш собі, думаєш, а твої ноги отримують необхідну порцію лікування.

    Лариса Гребенюк - масажистка. Вона не тільки вправно «перераховує» своїми пальчиками хребці на спині, а й добирається аж до самих глибин колінних суглобів. Це дано і самим Господом Богом, і матінкою природою. А ще - вміння і бажання допомогти.

    Хочу кілька слів на знак подяки висловити, напевне, наймолодшій сестричці з кабінету медикаментозного лікування Лілії Роік.

    Буває вкусить комар чи то муха, а як неприємно. А тут, приготувалась, чекаю на укол. Але чомусь Ліля вдруге миє руки, питаю про уколи, бо їх маю отримати аж двічі, на що Ліля відповіла: «Одягайтеся, вже все зроблено». Такі маленькі, такі тендітні ручки, а які вправні. Певна, бути Лілії хорошим дитячим лікарем.

    Багатий санаторій хорошими людьми - професіоналами. Ростуть і збагачуються кабінети санаторію, що наче те зерно, що посіяне восени, а вже за рік дає дружні сходи. Саме вони досягають самих глибин людського організму і оновлюють його.

    Спасибі вам, люди в білих халатах, будьте завжди здорові, бо саме такими потрібні ви нам.

    (Далі буде)

    Ядвіга ОСТРОВСЬКА

    ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ НА ВОКЗАЛ














    Фоторепортаж Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Турнір із шахів стане традиційним?

    Днями у Козятині відбувся цікавий турнір з шахів, який було присвячено Дню профспілки залізничників та транспортних будівельників України. Його організаторами стали терком профспілок Козятинської дирекції залізничних перевезень та відділ молоді та спорту міської ради.


    Під час турніру з шахів у Козятині.

    - Для нашого невеликого міста цей шаховий турнір дійсно став незвичним і разом з тим дуже цікавим спортивним святом, - говорить один з організаторів, голова міської федерації шахів кандидат у майстри спорту Олексій РУБАН. - Адже вперше до міста залізничників одночасно завітала така чисельна і разом з тим мастита делегація шахістів-учасників змагань із Києва, Житомира, Одеси, Вінниці, Хмельницького, Рівного, Тернополя та дев’яти районів Вінницької області. А участь у турнірі шахістів з російського Нижнього Новгорода, якщо так можна сказати, надала йому міжнародного статусу. Загалом у турнірі взяли участь 74 шахісти, серед яких було три майстри спорту міжнародного класу, два майстра ФІДЕ та два майстри спорту України, 35 кандидатів у майстри спорту та понад 20 першорозрядників. За команду Козятина виступали і залізничники: Микола Гречко, Володимир Закорчевний, Микола Петрукович та Володимир Пресняк. До речі, колишній машиніст тепловоза локомотивного депо Козятин Микола Гречко, якому вже виповнилося 78 років, був найстаршим учасником змагань.

    Переможцем турніру став вінничанин - майстер спорту Вадим Трегубов, який лише за додатковими показниками випередив свого земляка, майстра спорту міжнародного класу Миколу Боднара. Третім фінішував хмельничанин Вадим Разін.

    Однак організатори турніру, окрім перших трьох призових місць, встановили ще й додаткові призи для десяти кращих учасників змагань та спеціальні призи ще у п’яти номінаціях. Так, зокрема, перше місце серед жінок виборола Наталія Понятишина (Тернопіль). Киянин Валентин Ткаченко був кращим серед ветеранів. Колишній співробітник лінійного відділу міліції на станції Козятин Олександр Іонов отримав приз за найкращий виступ серед шахістів-козятинців. А Володимир Закорчевний - як найкращий шахіст серед ветеранів-залізничників. Серед юнаків та дівчат переможцями у своїх вікових категоріях стали Владислав Лукіянчук, Надія Шпанко та Ірина Іщенко.

    За відгуками учасників турніру він відбувся цікаво, у захоплюючі спортивній боротьбі. Заслуговує на добрі слова й організація самих змагань. Тож було висловлено бажання, щоб такий турнір став у Козятині традиційним.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Дмитра ЖИВЧИКА

    Літаючий м'яч в руках прекрасної статі

    Літньої пори у локомотивному депо Конотоп проходить турнір із волейболу. В ньому беруть участь дев’ять команд. Переможець визначиться в серпні. А далі, як інформували організатори, відбудуться такі ж змагання із міні-футболу.


    Волейболістки локомотивного депо Конотоп.

    Ці дев’ять команд - чоловічі. Але у волейбол тут грають і представниці прекрасної половини людства. Днями в обідню перерву на майданчик вийшли дванадцять волейболісток, що представляли цех експлуатації та адміністрацію депо. Поєдинок тривав півгодини, і перемогла команда цеху експлуатації. Та не це було головним. Учасниці, як і вболівальники, одержали прекрасний заряд позитивних емоцій.

    Учасницям - і переможцям, і переможеним - голова профкому локомотивного депо Віктор ПУШКО вручив грамоти та приз.

    Микола ПАЦАК

    «На перехресті доріг» у бік Ворожби

    Нещодавно, перебуваючи на своїй малій батьківщині - в місті залізничників Ворожбі, я мала щасливу нагоду ознайомитися зі змістом цьогоріч випущеної з друку книги під назвою «На перехресті доріг».

    Автор нарисів з історії Ворожби Борис Іченець, який народився і виріс у цьому містечку.

    Зустріч з книгою склала на мене надзвичайно приємне враження. Під його впливом звертаюся до редакції газети «Рабочее слово», щоб з її сторінок висловити глибоку вдячність автору друкованого видання за кропітку працю над книгою про історію рідного краю, за небайдужість до долі міста залізничників і його розвитку.

    Людмила ІВАНЧЕНКО, багажний касир вокзалу ст. Київ-Пасажирський

    «Besamo, besamo mucho…»

    Цей пісенний рядок згадався, коли побачив знімок конотопської суперюної пари. Вони наслідують дорослих, але поява найбільш відомого шлягеру ХХ ст. теж була далекою від жагучих почуттів і поцілунків. Як зізнавалася авторка слів і мелодії Консуело Веласкес, текст вона написала, коли ще ні з ким не цілувалася. Це було у 1941 р. Для солдатів другого фронту ця пісня стала такою ж популярною, як у нас «Прощання слов’янки». А натхнення до Консуело прийшло після прослуховування арії з опери іспанского композитора Енріке Гранадоса. У 2009 р. мелодія «Besamo, besamo mucho» названа офіційним девізом Мехіко.

    Іван КОНОТОПСЬКИЙ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05