РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 28 (19 липня 2013)
  • Випуск №28 19 липня 2013
    Зміст
    1. «Легка колія - це не наша колія» (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    2. Чотири складові вдалої подорожі (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. Активна позиція молодіжної ради (Никифор ЛИСИЦЯ, Фото автора та Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    4. Знов дитячий гомін лунає у «Дубках» (Никифор ЛИСИЦЯ)
    5. КОЛИ СОНЦЕ У ВОДІ КУПАЄТЬСЯ (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. Унікальні ретро-літаки на українській землі (Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. «Намалюй свою мрію»

    «Легка колія - це не наша колія»

    Начальника дільниці Київської дистанції колії Михайла ВИННИКА
    нагороджено знаком «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці».

    Михайла Михайловича ми застали на коліях станції Київ-Пасажирський. Господарство чимале - 107 кілометрів станційних колій та перегін у бік ст. Київ-Волинський і до Протасова Яра. Додайте ще 306 стрілочних переводів. Ось, здається, і вся виробнича арифметика. Ті, хто знає ціну роботі 48 монтерів, які перебувають під керівництвом Михайла Михайловича, скажуть, що тут кожен день є складним і відповідальним.

    Неодноразово буваючи на станції Київ-Пасажирський, пересвідчувався на власні очі, як монтери в помаранчевого кольору жилетах дружно і злагоджено орудують інструментами. А липень, як відомо, «найгарячіший» місяць для колійників.

    Справжні фахівці мають працювати швидко та якісно. Цю аксіому батуринець Михайло Винник затвердив ще навчаючись у Чернігівському професійно-технічному училищі.

    - Їхав, щоб поступати на спеціальність «помічник машиніста локо-мотива». Та виробничий майстер, який перебував у приймальній комісії, порадив навчатися на монтера колії, мовляв, спокійніше життя, ніж у локомотивників. Як він «помилявся», мій сьогоднішній співрозмовник пересвідчився трохи пізніше.

    Після закінчення навчання він влаштувався у Київську дистанцію колії. Далі - як у всіх. Зміна рейок, регулювання роботи стрілочних переводів, «намотування» кілометрів протягом робочої зміни задля гарантування безпеки руху поїздів… Турботи після проходу колійною інфраструктурою вагона-вимірювача. Як не крути, а бальну оцінку колії треба зменшувати.

    Саме тоді пересвідчився: «легкої» колії не буває.

    Особисте життя пов’язав із залізничницею - тоді черговою по станції Сорочий Брід. У певний строк народилася донька. Вікторією назвали через те, що все у молодят Винників йшло улад. Перемоги були і у житті, і на роботі. Незабаром після закінчення без відриву від виробництва Вінницького залізничного технікуму Михайла Михайловича призначили бригадиром, згодом - майстром.

    Михайлові Михайловичу «таланило» на роботу, коли сім’я готувалася святкувати черговий день народження. Коли мав народитися син Вадим, на Київ-Пасажирському йшов капітальний ремонт старої колії. «Вікна» проводились через добу, потрібно було працювати і вночі. З дому йшов рано, повертався пізньої години. Про народження продовжувача роду Винників він дізнався якраз під час робочої зміни. Михайла розривали почуття, він всім серцем рвався туди, де дружина і син, але залишити роботи не міг. Лише після закінчення зміни тогочасний начальник дільниці відпустив Винника. Михайло придбав квіти і фрукти і поквапився до пологового будинку.

    Запитаєте, яка доля у дітей мого сьогоднішнього героя? Життя йде, а іноді й летить. Донька і син вже працюють. І Вікторія, і Вадим обрали місцем роботи Київську дистанцію колії. Йдуть батьковою стежиною.

    Високі професійні чесноти і організаційні здібності Винника старшого дозволили колективу його дільниці не допускати випадків відмов у роботі технічних пристроїв і успішно виконувати планові завдання галузевої служби колії. За це і перша нагорода начальникові дільниці, що на станції Київ-Пасажирський, від начальника Південно-Західної магістралі.

    «Легка колія - це не наша колія», сказав наостанок Михайло Михайлович. А я пригадав величезну реконструкцію станційного господарства, що проводилась тут на початку 2000-х рр. Хіба тоді було легше?!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Чотири складові вдалої подорожі

    Для тих, хто збирається в дорогу, потрібні чотири складові вдалої подорожі: безпека, комфорт, точність та доступність. Бригади провідників, які працюють на фірмовому швидкісному поїзді №54/53 Київ - Санкт-Петербург - Київ, все це надають пасажирам на високому рівні.

    Журналісти «Рабочего слова» пересвідчилися в цьому під час особистого знайомства із працівниками поїзда. Ми зустрічали состав на вокзалі. До слова, провідники про це не знали. Тож, як кажуть телевізійники, ніяких «заготовок» не було. Щойно прийшов поїзд на перон, як всі вони - біля своїх вагонів. У фірмовому одязі, у білих сорочках, стрункі - такі, наче й не було двох діб дороги. Чоловіки-провідники допомагають пасажирам вийти з вагонів, жінки привітно усміхаються. Подорожуючі дякували залізничникам за поїздку і швидко розчинялись в обіймах столиці.

    Ми, скориставшись нагодою, що поїзд ще якийсь час буде стояти, після висадки пасажирів, поставили декілька питань начальнику поїзда Ігорю КОТЛЯРУ та провіднику вагона №5 Таїсії ЗАБОЛОТНІЙ. Щоправда, перед цим показали наші посвідчення: «Як вам відрядження, чи вдалося прогулятися Петербургом?»

    - На жаль, ні. У нас мало часу, - розповідає начальник поїзда. - Адже, як тільки ми приїздимо до Північної столиці, нам потрібно готуватися до відправлення о 16.20. Але, якщо є бажання, то можна швидко пройтися, наприклад, по Невському.

    Запитую у провідників: «Що виграє пасажир, подорожуючи цим поїздом?»

    - У першу чергу, комфорт та точність приїзду до місця призначення, - продовжує свою розповідь Ігор Петрович. - Окрім цього квиток на поїзд коштує значно дешевше, ніж на літак, що в більшості своїй для українців є визначальним. Про це ми можемо свідчити з власного досвіду. Бо якщо плацкартні вагони заповнені у повному обсязі, то у купейних завжди залишаються вільні місця. Наразі ми привезли до Києва 11 пасажирів у купейному вагоні. Щоправда, у напрямку Росії їх було 25.

    Попри те, що їхати до Санкт-Петербурга майже 24 години, подорож проходить нормально. За словами пасажирів, може й комфортніше їхати в купейному вагоні, але вони задоволені й плацкартою.

    - Наш состав складається з 11 вагонів, які обслуговують 22 провідники, - зазначає Ігор Петрович. - Ще два фахівці займаються технічним сервісом вагонів. Те, що наш рейс міжнародний, - бере на себе певні обов’язки, а саме, пасажир має право розраховувати на певний рівень зручностей та комфорту. Чисті вагони, м’які полиці, гарну постіль. Все це забезпечує на професійному рівні столична магістраль. Зі свого боку ми повинні виконувати свої обов’язки добросовісно і професійно. Адже ми перебуваємо в дорозі майже дві доби. До того ж, у нас прикордонний контроль, митний. Бо поїзд перетинає кордони трьох держав. Тому треба дуже уважно перевіряти зокрема дитячі документи. У кожному вагоні розташовано інформаційні стенди для пасажирів і відразу, як тільки відправляється поїзд, ми вмикаємо повідомлення по радіо, як правильно підготуватися до контролю, заповнити декларацію. Нарікань з боку пасажирів ми за час нашої поїздки не чули.

    Після зустрічі із провідниками з Київської вагонної дільниці починаєш розуміти, що окрім професійних знань, досвіду є ще багато секретів у роботі залізничників, якими вони із задоволенням діляться зі своїми колегами. І один із них такий - сучасний провідник, особливо той, хто працює у міжнародних сполученнях, повинен відповідати вимогам європейського рівня. А по-іншому й бути не може, адже наша залізниця - це візитівка за кордоном.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Активна позиція молодіжної ради

    Значну частину фахівців залізниці складають недавні випускники професійних училищ, коледжів, університетів - молоді люди. Звичайно, їм потрібна допомога, підтримка при становленні на нових посадах. Також їх варто залучати до громадської роботи, спортивного життя трудових колективів. Саме у цьому покликання молодіжних рад відокремлених структурних підрозділів нашої залізниці. Як це їм вдається, покажемо на прикладі Жмеринської дирекції залізничних перевезень.

    Молодіжну раду тут очолює інженер технічного відділу дирекції Юрій КАЛІНСЬКИЙ. Хоч він і молодого віку, та вже має певний трудовий досвід, а, головне, - активну життєву позицію. Ця якість і вивела його в молодіжні лідери.

    - Наша громадська організація працює за усіма напрямками, передбаченими Положенням про молодіжні ради, - зазначив у розмові із кореспондентом Юрій Олегович. - Однак головний акцент ми здійснюємо на спортивно-масовій роботі. Адже молодь і спорт - явища, що доповнюють одне одного. Тому більшість молодих працівників дирекції та й інших структурних підрозділів залізниці займаються спортом. І в цьому маємо непогані досягнення. Підтвердженням цьому можуть послужити успішні виступи наших спортсменів-аматорів на останній спартакіаді, яка проходила у червні у Києві.

    Здобутками молодих спортсменів із Жмеринки є перемога у минулорічній спартакіаді столичної магістралі, яка проходила у Козятині, друге місце - на турнірі з волейболу, перше місце - на чемпіонаті з міні-футболу та й інші перемоги.

    Та не лише у загально залізничних змаганнях беруть участь молоді жмеринчани. Молодіжна рада разом із адміністрацією та профспілковим територіальним комітетом проводить чимало місцевих спортивно-масових заходів. Це турнір-меморіал з міні-футболу, присвячений пам’яті колишнього начальника Південно-Західної залізниці Бориса ОЛІЙНИКА. Серед подібних змагань - турнір з футболу серед дитячо-молодіжних команд, присвячений пам’яті колишнього голови Жмеринського теркому профспілки Олексія ГРИЦЕНКА, тощо. Прихильність до футболу у спортивних заходах тут не випадкова, адже сам Юрій Калінський є прихильником цього масового виду спорту і досяг у ньому неабияких результатів, він має перший спортивний розряд. Тому навколо себе згуртував чимало охочих побігати за шкіряним м’ячем футбольним полем.

    Хоч спортивні заходи і домінують у роботі молодіжної ради Жмеринської дирекції, ними робота не обмежується. Вже традиційними стали зустрічі молодих працівників з ветеранами-залізничниками, фронтовиками. Під час таких діалогів ветерани діляться своїм досвідом, спогадами про фронтові та трудові будні, що має неабиякий виховний влив на молодь.

    Проводяться й інші заходи. Про один із таких варто дещо детальніше розповісти. Це конкурс-огляд на кращу молодіжну раду структурних підрозділів нашої залізниці, які працюють у межах Жмеринської дирекції залізничних перевезень. До уваги під час огляду брались усі заходи, що проводились первинними молодіжними радами. А також факти допомоги, яку вони надавали фахівцям-початківцям, участь у загальних заходах дирекції тощо. Переможцем у цьому конкурсі було визнано молодіжну раду Жмеринської дистанції сигналізації та зв’язку, яку очолює електромеханік Богдан ЛЕОНОВИЧ. Цей захід став своєрідним стимулом для пожвавлення роботи серед усіх подібних громадських організацій. Тепер все більше керівників та членів молодіжних рад займають активну життєву позицію, проявляють ініціативу та громадську активність. А від цього виграє спільна справа, заради якої і створено такі організації.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото автора та Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Знов дитячий гомін лунає у «Дубках»

    Дубовий гай, що буяє неподалік від Жмеринки, більшу частину року оберігає тишу. Та у літній період він наповнюється дитячим гомоном, який розноситься далеко навкруги. Лісову тишу знову порушили веселі голоси більш ніж 270 дітей, які приїхали до оздоровчого табору «Дубки».

    На дітей тут уже чекали і гостинно зустріли вожаті та вихователі, на чолі із директором табору Елою ГРИЦЕНКО. За віковими категоріями молоде поповнення розподілили на одинадцять загонів. Дітей молодшого віку розмістили для проживання у триповерховому корпусі зі світлими та затишними кімнатами, в яких зручні ліжка та інші меблі. Діти тут почувають себе, як у номерах сучасних готелів. Трохи схожим за архітектурою на фортецю є ще один корпус, що розташований у нижній частині табору. В ньому поселились діти середнього та старшого шкільного віку. Кожному загону присвоїли власну назву, а також підібрали девіз та пісню. Це одразу згуртувало дітей, об’єднало у дружні команди.


    Будемо знайомі. Голова Жмеринського територіального комітету профспілки Юрій АДРУШКОВ (у центрі) - серед відпочиваючих.

    У перший день відбулась урочиста лінійка, на якій з привітанням виступив голова Жмеринського територіального комітету профспілки Юрій АНДРУШКОВ. Кожній дитині, яка прибула на відпочинок, він вручив фірмові футболки. Причому кожному загону - іншого кольору. За цими кольорами тепер легко визначається належність відпочиваючих до того чи іншого загону.

    У перший день відбувся й святковий концерт за участі артистів Вінницької обласної філармонії та цирку. А потім розпочались будні відпочинку. Чим вони заповнені?

    Протягом зміни для дітей молодшого віку щодня відкриваються двері до ігрової кімнати, де вони можуть зануритися у цікавий та різноманітний світ гри. Або ж розвивати свою силу та спритність на дитячому спортивному майданчику. А підлітки старшого віку знаходять собі заняття по душі у табірних гуртках. Великою популярністю серед дітей користуються гуртки народного танцю, вокалу, гурток «Юний баскетболіст», «Жвавий дельфін». У таборі діє своєрідний медіацентр, в якому діти із старших загонів під керівництвом вожатих займаються фотографуванням і відеозйомкою. Сюжети - про табірне життя. А після випускають фотогазети чи створюють відеоролики. В приміщенні дитячого театру щодня демонструються цікаві кінофільми та мультфільми.

    Майже кожного дня проводяться різноманітні конкурси: «Містер «Дубки», «Міс «Дубки» «Лісова галявина» та «Лісові витвори», відбуваються концерти художньої самодіяльності та КВК. Беручи участь у таких заходах, діти не лише ближче знайомляться між собою, але й розвивають свої творчі здібності, уміння поводитись у колективі і знаходити спільні рішення. Вони набувають знань про навколишній світ, прищеплюючи любов до природи. Цікавим для відпочиваючих є «Конкурс вожатської майстерності», під час якого вожаті показують власні творчі здібності. А це - молоді педагоги та студенти вузів. Їх роботу координує старша вожата Анжела ПУГАЧ, яка у цій ролі виступає уже не перший рік, тому має чималий досвід. Допомагають у роботі методист та психолог, які постійно працюють у таборі.

    Найулюбленішим місцем для дітей будь-якого віку є басейн. Тут вони розвивають свої здібності у плаванні під пильним наглядом провідного тренера обласної збірної команди з плавання Світлани ШЕВЧЕНКО. В басейні проводиться інсценізоване свято Нептуна, ну і, звичайно, Івана Купала.

    Який відпочинок без належного харчування? А його забезпечують фахівці їдальні, до якої діти навідуються по шість разів протягом кожного дня. Щоразу на них чекають смачні страви із натуральних продуктів, свіжих овочів та фруктів. Меню збалансоване та погоджене зі Жмеринською лінійною СЕС-3 на Південно-Західній залізниці.

    А на сторожі здоров’я малечі стоять досвідчені працівники медичного пункту, який обладнаний та оснащений усім необхідним.

    - Я уже не вперше відпочиваю у «Дубках», - розповідає десятирічна Марина ПЯТАКОВА. - І щороку їду сюди із задоволенням. У мене тут уже багато друзів, яким також подобається у таборі.

    Такої ж думки дотримуються Максим ЛУЦКОВ, Святослав ЯНЕНКО та Максим ШВЕЦЬ.

    - Минулого року у мене виникли непорозуміння із одною дівчинкою, тому мені не дуже сподобалось у таборі, - зізналась одинадцятирічна Карина АНТОНЕНКО. - А цього року усе нормально і я задоволена відпочинком тут. Найбільше всього мені подобається брати участь у конкурсах і плавати у басейні.

    Схвальні відповіді почув і від інших дітей. Задоволені й батьки, адже на певний час їхні діти перебувають під наглядом вихователів, а не тиняються вулицями міст.

    А щоб створити відповідні умови, перед відкриттям сезону відпочинку дітей у «Дубках» чимало потрудились дорослі - їхні батьки. За традицією кожному із відокремлених структурних підрозділів залізниці, що є у межах Жмеринської дирекції залізничних перевезень, було визначено об’єм робіт з підготовки табору до прийому відпочиваючих. І спеціально створені бригади тут певний час активно трудились. А хто найкраще впорався із завданням, визначала спеціально створена комісія. За її рішенням переможцем у огляді-конкурсі стала Жмеринська дистанція колії, де начальником - Василь ГУЦАЛЮК. Кімната, яку вони відремонтували та обставили меблями, визнана найкращою. Друге місце посіла Жмеринська дистанція електропостачання, на чолі з Віктором ЛІСОВИМ. А третє дісталось Хмельницькій вагонній дільниці, трудовий колектив якої очолює Володимир ІВАНОВ. Усіх цих керівників нагороджено грамотами від начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолія ЛЮБІНІНА та голови Жмеринського теркому Юрія АНДРУШКОВА, а також вручено грошові винагороди. Грамоту та винагороду також вручено начальнику Жмеринського будівельно-монтажного поїзда Василю ТИХОНЮКУ за вагомий внесок очолюваного ним трудового колективу у благоустрій території табору та створення належних умов для відпочинку дітей.

    Тож усе належне зроблено для оздоровлення підростаючого покоління залізничників. А веселий дитячий гомін, що знову лунає у «Дубках», сповіщає - їм тут затишно та цікаво.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    КОЛИ СОНЦЕ У ВОДІ КУПАЄТЬСЯ

    Років у шість-сім, коли ще життя здавалось казкою, а вир фантазії захоплював аж до дитячого страху, пам’ятаю, як збиралися в цей день на вулиці. Дорослі та й підлітки до свого гурту ще не брали. Хоча дозволяли спостерігати за їх старанними приготуваннями ввечері напередодні древнього свята Івана Купала. А ми нагрібали купу золотавого піску і у той пісок устромлювали жмут кропиви чи будяків, а потім перестрибували через цього «купала». А хто побоїться, того «вартовий» жалить кропивою по ногах.

    Згодом, коли підростала, бабуся розповіла, що гілками з купальського дерева слід прикрашати хлів: худоба буде водитися та й відьми молока не братимуть; на городі для гарного врожаю ставити. А ось, уже співаючи разом з дівчатами оті «глузливі» пісні на адресу хлопців, на кшталт:

    «Ой, купався Іван та в воду впав,

    Було ж тобі, Іваночку, не купатися,

    Зі старими бабами розпрощатися,

    З молодими дівчатами цілуватися»,

    й самій захотілося найбільше дізнатися про це свято Сонця.

    У цей день літнього сонцевороту, яке тепер сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, відбувається поєднання Бога, Людини і Природи.






    Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда, з певними відмінностями по регіонах. З давніх-давен дівчата та хлопці виходили із села з радісними співами, розкладали вогнища на горі або десь у лісі поблизу річки, танцювали навколо цього вогнища й стрибали через вогонь. Дівчата ще співають ворожбицьких пісень і за різними прикметами примічають, чи здійсняться їхні сердечні бажання.








    Ранком до сходу сонця вмиваються «іванівською» росою на красу. Сьогодні радує те, що і у мегаполісах сучасна молодь бажає поринути у те чудодійство, відчути себе частиною Всесвіту. Так, у музеї села Пирогово під відкритим небом щорічно проходять такі свята.

    Головними атрибутами свята є Купало і Марена.

    Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших - замість солом’яного опудала, садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала. На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

    Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині - із гілок чорноклену і трави.

    Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

    Зібравшись, дівчата беруться за руки і ходять навколо «Марени», співаючи пісень про кохання. В кінці вечора «Марену» топлять у воді. Згідно зі слов’янським міфом, це божество морить землю стужею, а людину хворобою і голодом.

    «Утонула Мареночка, утонула,

    Тільки її кісочка зринула…»

    Кинувши опудало у воду, дівчата іноді й самі починають купатися. Але старші жінки кажуть, що купатися з Мареною не слід, бо як тільки Марена пірне у воду, то налітає сильний вихор: це нечиста сила з’являється за Мареною, бо ж Марена - це старша русалка.

    Не менш магічним є у ніч на Івана Купала й купальське вогнище. Саме воно є атрибутом своєрідного ритуалу очищення.

    Дівчата й хлопці стрибають парами через вогонь. Якщо при стрибанні пара не розійдеться, то це знак, що вона одружиться. Веселі вигуки, й оплески супроводжують закоханих у цьому дійстві.

    А ще зібрані у цей день трави мали цілющу силу: вплетені у вінки любисток, барвінок, м’ята, рута та інші пахучі трави не лише мали приворожити коханих, а й надати сили та вилікувати від хвороб.

    Після втоплення Марени (інколи топили Купала), дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають

    В гаю зелененькім соловейко щебече,

    Соловейко щебече;

    Там дівчина мила віночок пустила

    З барвіночку, з барвіночку.

    Плинь, плинь, віночку, гарний з

    барвіночку,

    За миленьким, за миленьким…

    Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок.

    Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

    Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, - то ще дівуватиме, а як потоне - заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

    На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.

    За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

    У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

    В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Марени знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.

    А хто не хоче бути всезнаючим і всебачучим? Ця мрія, як вважають наші предки, може здійснитися у ніч на Купала. А потрібно для цього лише чорта перемогти і здобути квітку папороті. Наші стародавні предки про спорові рослини, мабуть, нічого не знали, а тому й вірили, що кожна рослина повинна мати квітку, а що в папороті її ніхто ніколи не бачив, то й виникло багато легенд про цю таємничу квітку.

    Та сьогодні побачити барвистий цвіт «рухливої жевріючої вуглинки» стає все далі важче. Чи не так?!

    Коментар.

    Зав. відділом Поділля, науковець-етнограф Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові Ніна ЗОЗУЛЯ:

    Івана Купала - це час святковий і чудодійний. Наші предки вірили, що в цей день «сонце у воді купається». Сьогодні мовою сучасників - це програмування людського мозку на краще. А народною мовою - це віра. Віра в обереги, в силу слова, води, вогню, лікарських трав. Саме в ніч на Івана Купала і може настати для всіх і кожного та гарна хвилина, коли до вас прислухається Всесвіт. І збудеться те, у що ви вірите, на що спрямовуєте свої думки.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Унікальні ретро-літаки на українській землі

    На початку липня у Києві в Державному музеї авіації відбувся фестиваль історичних ретро-літаків, для участі у якому з Великобританії прибули літаки часів Першої світової війни. За штурвалами - представники британського клубу любителів ретро-авіації «Air Squadron» на чолі з членом королевської сім’ї Принцем Майклом Кентським. Його діяльність вже довгі роки присвячена популяризації авіації та укріпленню дружби між країнами шляхом далеких перельотів та пілотажу.

    Ознайомитися із гвинто-крилими машинами Як-3, Як-11, Р-51D Mustang, DH-82 Tiger Moth, Piper Super Cub, Robin DR-100 и DH-84 Dragon та іншими, нам, журналістам, випало у перший же день. Глянули навкруги - метушня. Адже цією ж можливістю, не дивлячись на спекотний сонячний день, скористалися майже тисяча відвідувачів. Серед останніх й пристрасні любителі авіації, і просто зацікавлені особи, як кажуть: від малого до великого.

    Роздивляючись ретро-літаки, мене своєю красою та величчю вразив Beechcraft Baron BE58. Як згодом з’ясувала, це літак його королівської високості, на якому він прибув в Україну другим пілотом. Сказати відверто, була б в мене можливість піднятися у небо на цьому красені у якості пасажира, неодмінно б нею скористалася. І щоб пілотував сам Принц Майкл Кентський. Але це лише мрія. І треба повертатися «на землю».

    І тут дізнаюся багато цікавої та корисної інформації від організатора фестивалю Валерія РОМАНЕНКА.

    - Делегація клубу «Air Squadron» здійснила переліт з Великобританії в Україну на 27 літаках різних типів (прибули лише 24), серед яких 12 - історичні літаки, побудовані у 30-х - 40-х роках. Саме на таких воювали у Другій світовій, а тепер ці екземпляри вже - «ретро» і перебувають у приватних колекціях. «Air Squadron» - це унікальний закритий клуб, проте люди в ньому унікальні, - наголошує Валерій Дмитрович. І налічує він лише 100 членів (представники багатьох професій - лікарі, юристи, військові тощо). До речі, входять до нього лише видатні заможні люди, є і жінки. І, що важливо, кожен член клубу повинен мати власний літак та сам пілотувати. А прибули пілоти в Україну, аби разом з іншими учасниками фестивалю, віддати данину пам’яті учасникам Кримської війни та Балаклавської битви. Британська сторона окрім того, що привезла літаки, ще розробила повітряну хореографію, шоу - імітацію повітряного бою, що згодом відбувся у Криму як у повітрі, так і на землі. До речі, члени клубу щороку приїздять на роковини воєнних дій до Криму. А ще ми приємно вражені такою кількістю гостей, - каже Валерій Романенко. - Якщо відверто - стільки відвідувачів не очікували.


    Під час фестивалю ретро-літаків.


    Софійка у польоті.

    Не очікували отримати стільки приємних вражень і самі відвідувачі. Дивлячись, скільки радості й зацікавленості у наймолодших гостей фестивалю викликають літаки, підходжу до двох сестричок, яки прийшли помилуватися красенями разом з мамою. На моє питання: «А чим саме дівчат притягують до себе літаки?» відповіла старша (6 років 6 місяців) Софійка.

    - Я кожного дня бачу літаки у вікно своєї кімнати і заздрю тим людям, які знаходяться всередині. Я дуже-дуже хочу полетіти хоч куди разом зі своїми батьками та сестричкою і вже збираю гроші на квитки, - з іскоркою в оченятах розповідає школярка. А ще мені подобається, що тут можна доторкнутись до приладів, а у великих літаках і полазити.


    Леонід ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.

    Поспілкувавшись з молодшим поколінням, прямую далі. І тут мою увагу привернув чоловік літнього віку, лацкан піджака якого весь усіяний значками. Знайомлюся - Леонід Добровольський (74 роки). В минулому - будівельник, а сьогодні - великий шанувальник літаків, і не тільки...

    - Музей зацікавив мене своєю святковістю, та й таких незвичних літаків не бачив давно ще й так близько. Взагалі, таку кількість літаків побачити одразу доводиться не часто. У мене дуже велика любов до польотів, - каже пан Добровольський. - Я літаю у думках, літаю уві сні. Польоти - це моє життя. З дитинства я літав лише на кукурузнику. Та це так захопило мене, що я почав збирати колекцію значків. Ви можете самі побачити - дивіться - 1912 р., 1913 р. і далі до 1917 р., тут є і воєнних років, і космічні. І цей запал в мене прогресує. Я колекціоную не лише значки, маю велику колекцію фотоапаратів, фото-знімків (понад 100). Зараз вивчаю англійську мову, науку бджоляра, багато малюю на різну тематику. Ви здивовані, - запитує у мене? - Ви на роки не дивіться, я почуваюся на 28 років, і ще багато чого планую встигнути. Людські домисли я постійно направляю на здійснення мрій, а їх у мене вдосталь - зробити власну фотовиставку у Франції та Японії, побувати на Тібеті, не відмовлюся і від перельоту…


    Ретро-літаки пробули у Києві всього три дні, за цей час кілька разів піднімалися у небо та пролітали над Дніпром. А потім - на Крим та Вінницю.

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Намалюй свою мрію»

    Маші СВЕРДЕЛ лише сім років. Для здійснення своєї мрії юна школярка займається співом у Козятинському будинку науки і техніки. Поки що її глядацька аудиторія невелика. Та у майбутньому співачку, а можливо, і художницю, почує і побачить весь світ.

    Володимир ШИЯН з с. Сигнал (Вінницька обл.) у свої 12 років вже знає, яким буде його будинок у майбутньому. Блакитний колір ніби підіймає його у височінь. А сам господар будинку, мабуть, загубився у квітковому полі?

    Влад ДРОЗЮК (13 років) з м. Козятина художнім мистецтвом займається вже декілька років. І не уявляє себе без пензлів, фарби та палітри. Перша робота юного художника називається «Сонях». Якою ж буде наступна?

    Денис ОМЕЛЬЧУК (7 років) у Сонячній ситемі подорож свою уявляє цікавою та захоплюючою. Можливо, відкриття нової зорі - за художником із Козятина.


    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05