РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 26 (5 липня 2013)
  • Випуск №26 5 липня 2013
    Зміст
    1. Із нагородою!
    2. За голлівудською посмішкою - до Хмільника (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву родини БОГОМОЛІВ)
    3. Алгоритм успіхів, або Ще раз про громадських інспекторів (Анатолій САДОВЕНКО)
    4. ЮРИЮ БЕЛОУСУ - 80!
    5. Про Івана СЕРГІЙКА і «важку артилерію» (Анатолій САДОВЕНКО, Фото з сімейного архіву та автора)
    6. Повернення в реальність разом із житомирськими акторами (Оксана КЛИМЧУК)
    7. Про швидкість і чистий адреналін без «декору» (За матеріалами ЗМІ підготували Галина ЛЕЛЕЧЕНКО та Тетяна ШЕМЧУК, Фото з Інтернету та Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    8. Нащо газовий ключ крадію?
    9. Що збереже і речі, і настрій (Наталія МЕЛЬНИК, СЗГ Управління МВС України на Південно-Західній залізниці)
    10. К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев). Легендарные капитаны. Подчинённые эпохи Маслова
    11. Пригоди людини-рюкзака та диво-валізи (Віктор НОВОБІЛИЧ)

    Із нагородою!

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у розвиток галузі, проведення виховної роботи серед молодого покоління залізничників та з нагоди 80-річчя від дня народження генеральний директор Укрзалізниці С.П. БОЛОБОЛІН нагородив колишнього помічника начальника Південно-Західної залізниці - голову Ради об’єднання ветеранів державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» Юрія Семеновича БІЛОУСА нагрудним знаком «За заслуги. Укрзалізниця» II ступеня.


    За голлівудською посмішкою - до Хмільника

    Стоматологічний кабінет, який успішно працює у Медичному центрі реабілітації залізничників (далі - МЦРЗ), відомий далеко за межами України завдяки довголітній практиці, яку тут ведуть БОГОМОЛИ. Батько - стоматолог-ортопед вищої кваліфікаційної категорії Володимир Гаврилович. І його син Руслан. Молодий лікар-стоматолог-хірург, який у 2011 р. вперше у Хмільнику провів операцію із встановлення зубних імплантатів.


    Ті, хто гарантують голлівудську посмішку.

    Перед тим, як розповідати про творчий тандем лікарів та зубних техніків, які працюють пліч-о-пліч з Богомолами, варто звернутися до, так би мовити, першоджерел, щоб докладно розповісти не лише про їхні біографії. Цілком зрозуміло, що у даному разі і у батька, і в його сина є багато спільного з точки зору високого лікарського фаху.


    Лікарі-стоматологи Володимир та Руслан БОГОМОЛИ (у центрі), зубні техніки Ольга ЄРЬОМЕНКО, Володимир ЦЬОЛУХ
    та медична сестра Оксана БОНСЕВИЧ.

    «И НОВЫМИ ЗУБАМИ НАСЛАЖДАЮСЬ!»

    Трудову біографію Володимир Богомол розпочав, навчаючись в Охтирському технікумі механізації сільського господарства. Вибір майбутнього шляху, очевидно, підказав йому батько. Річ у тім, що Гаврило Богомол із Шенгеріївки, що у Заньковецькому районі на Полтавщині, до машин мав неабиякий хист - дизеліст районного радіовузла вмів дати ладу будь-якому механізмові. До цього привчав і сина. Сорок три роки тому вчорашній випускник технікуму Володимир Богомол став завідувачем майстернями колгоспу «Кролевецький» (Сумщина). Потім - служба у війську. Після демобілізації з армійських лав він твердо вирішує вчитися. І хоча на той час у Полтавському стоматологічному інституті конкурс був чималенький, В. Богомол, успішно склавши іспити, перейшов з рангу абітурієнтів до студентської когорти. П’ять студентських років - то не лише навчання, але й неабияка практика. Потім - дворічне удосконалення набутого досвіду в інтернатурі, що діяла при лікарні м. Могилева-Подільського.

    Загартований працею, службою у війську, навчанням у престижному медичному виші, отримавши досвід як лікар-початківець, рівно 35 років тому В. Богомол вперше переступив поріг стоматологічного кабінету у Хмільницькій стоматологічній поліклініці. Працював із великим бажанням. І вже незабаром у книзі відгуків про роботу поліклініки з’явився запис, що запам’ятався старшому Богомолові на все життя: «Дякую за посмішку, яку ви мені подарували. Радію через те, що «Теперь я радостно жую и улыбаюсь,

    И новыми зубами наслаждаюсь!

    Вы - мой спаситель, ангел, врач от Бога,

    Желаю Вам здоровья, денег много.

    Вас буду еще долго вспоминать -

    Ведь Вы все сделали, действительно, «на пять»…

    ТАК БУЛО, ТАК МАЄ БУТИ

    Особисто для мене подібні побажання на адресу стоматолога вповні виправдані. У будь-якій редакції. І мова тут ще й про те, що через 11 років Богомолові було присвоєно першу кваліфікаційну категорію. За що? Ну хоча б через те, що за цей період він розробив десяток раціоналізаторських пропозицій у сфері стоматології. Удосконалення складних операцій вартує чималих зусиль з боку лікаря, чи не так?!

    Добрі ортопеди-стоматологи всюди потрібні. У 1995 р. за запрошенням тогочасного головного лікаря Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Хмільник Наума ГОЛЬДЕНБЕРГА мого сьогоднішнього героя кадровики переводять до стоматологічного кабінету, де на той час лікувалися залізничники і члени їхніх сімей.

    - Так було, так і має бути, - ділиться думками нинішній директор - головний лікар МЦРЗ Віктор ПІКУШ. - Завдяки ініціативам і досвіду Володимира Гавриловича у 1995 році вперше у Хмільнику та на теренах нашого району було впроваджено методики протезування за використання металокерамічних протезів. На ті часи це неабияке досягнення у сфері стоматологічної ортопедії.

    Попереду у лікаря Володимира Богомола за заслуги перед багатотисячною когортою пацієнтів - визнання на залізничному транспорті. Одна з них - почесний залізничник України.

    - Володимире Гавриловичу, перебуваючи неодноразово у Медичному центрі реабілітації залізничників як кореспондент, чув від пацієнтів, з якими знайомився, збираючи інформацію для подальшої публікації про МЦРЗ у нашому виданні, що Вам по силах виготовлення металокерамічних протезів, художня реставрація зубів за використання фотополімерних матеріалів, шинування зубів при пародонтозі. У мене точна інформація?

    - ...Так. Між іншим, одночасно із шинуванням рухомих зубів керамічними стрічками забезпечуємо найкращий результат при лікуванні парадонтитів. Завдяки освоєнню процесу оновлення зубів, які пройшли ендодонтичне лікування, за допомогою вуглеволокнистих штифтів (виготовляємо на лінії точного лиття), ми відмовились від виготовлення паяних зубних протезів. У нас впроваджено прогресивну технологію виготовлення цільнолитих зубів.

    - Тепер пропоную розповісти про Ваших колег - зубних техніків.

    - Протезування - справа не з простих. Щільність прилягання каркаса незнімної та знімної частин, відповідність заданому кольору кераміки, гігієнічність, якість обробки й полірування протезів, раціональність вибору утримуючих елементів. Це далеко не повний перелік операцій, які вдаються на «відмінно» Ользі ЄРЬОМЕНКО та Володимиру ЦЬОЛУХУ. Цікавий факт: коли я вперше переступив поріг кабінету головного лікаря Наума Гольденберга, він запитав, чи маю серед колишніх колег відмінних зуботехніків? Трохи подумавши, я запропонував кандидатури Ольги Іванівни та Володимира Дмитровича. Із тих пір працюємо пліч-о-пліч. До речі, син Володимира Дмитровича пішов стопами батька, закінчивши медичне училище і відслуживши у війську, збирається шукати роботу саме за фахом зуботехніка.

    - Отже, народжується ще одна династія медиків. Пане лікарю, дозвольте наступне запитання адресувати Вашому синові, колезі?

    - Прошу. Але перед цим хочу зазначити, що ще з дитячих років Руслан цікавився тим, чим займається батько. Я по-доброму сприймаю смисл прислів’я «яблуко від яблуні далеко не падає». Протягом 10 років після закінчення Вінницького національного медичного університету імені М. Пирогова він став чудовим фахівцем у стоматології. Повірте, це не слова батька, аби похвалити сина. Руслан у 2011 році отримав суміжний лікарський фах на курсах за спеціалізацією «хірургічна стоматологія» на базі Національної медичної академії імені П. Шупика. Маючи лікарський досвід, у 2011 році вперше у Хмільнику Руслан провів операцію із встановлення зубних імплантатів. На сьогодні ця методика протезування з опорою на імпланти активно та успішно (97% позитивних результатів) застосовується для реабілітації відпочиваючих у нашому МЦРЗ та на теренах нашого міста та району.

    - Ось тепер, Руслане Володимировичу, завдяки точній інформації про Вас доречне таке запитання. Не секрет, що є серед нас, пацієнтів, такі, які стоматологічний кабінет оминають десятою дорогою. Що порадите у цьому випадку?

    - Навіть якщо вам довелось зустрітися, як мовиться, не за страх, а заради власного здоров’я із десятьма стоматологами, серед яких не було жодного особливо доброго або турботливого, а двоє з них виявилися зовсім жахливими, це не означає, що ВСІ лікарі-стоматологи відповідають цьому «зразку». Це просто свідчить про те, що фортуна була не на вашому боці. Так чи інакше, зміст полягає в наступному: немає такого поняття, як «просто стоматолог», як немає й явища «просто вчителі» - є гарні й погані.

    - Це може здатися неправдоподібним, але стоматологи бувають турботливими й кваліфікованими. Єдині потенційні труднощі - знайти їх!

    - Руслане Володимировичу, але про це пізніше ...

    - Згоден. Страх перед «стоматологом», як особистістю - це часто-густо результат минулого недбалого або навіть образливого відношення, з яким ви зіштовхнулися. Можливо, вас лякають уїдливі зауваження про стан ваших зубів і гігієни порожнини рота. Переконаний на сто відсотків - «стоматолог», що заподіює біль, або ж сам факт того, що вас розглядають як низку зубів, а не як людину, це вже не лікар.

    Деякі люди із нетерпінням чекають візиту до стоматолога. Але серйозні психологічні бар’єри перешкоджають тому, щоб мільйони людей одержали належну профілактичну допомогу. Наслідки цієї проблеми можуть піти далі, ніж звичайний зубний біль. Це призводить до втрати зубів. Запалення ясен - серйозна інфекція, що може торкнутися інших частин тіла. Відповідно до останніх досліджень, це прямо пов’язане із серцево-судинними захворюваннями й діабетом.

    - Знаю, що, на щастя, курсом навчання на тему про спілкування з пацієнтами володіють обидва Богомоли. І все ж, як Ви «заколисуєте» хворого?

    - Сьогодні доступна безліч методів лікування, що дозволяють зменшити біль і полегшити страх перед стоматологічним кріслом.

    ДО БОГОМОЛІВ ЗА ПОРАДОЮ

    - Володимире Гавриловичу, Руслане Володимировичу, як там не є, навіть якщо ви розумієте, що все буде прекрасно, страх може не піддатися здоровому глузду. Порадьте, будь ласка, як допомогти перебороти страх «крісла»?

    - Візьміть із собою того, кому ви довіряєте, наприклад, близького родича, який не боїться лікарів. Деякі фахівці навіть заохочують друзів і родичів сидіти із пацієнтом під час лікування.

    У стоматологічному кріслі спробуйте відволіктися. Слухайте улюблену музику в навушниках. Бажано, щоб це був новий альбом, а не заслуханий до дір - це захопить вас більшою мірою. Також виберіть клініку, де в кабінеті є телевізор або інший доступний відволікаючий фактор.

    Спробуйте методи релаксації. Глибоко вдихніть, затримайте подих і дуже повільно видихніть, начебто ви стали шиною, що пробита. Це сповільнить ваше серцебиття й розслабить мускулатуру. Інша техніка - прогресивне розслаблення тіла, що включає в себе почергова напруга й розслаблення різних груп м’язів.

    Обговоріть із лікарем, які заспокійливі засоби є доступними й прийнятними. Існують наступні варіанти: місцевий анестезуючий засіб, закис азоту, заспокійливі засоби в пігулках і внутрішньовенні препарати. Оскільки деякі седативні препарати можуть бути небезпечними, стоматологи нечасто застосовують їх. А для роботи із внутрішньовенними заспокійливими ін’єкціями, крім високої кваліфікації стоматолога, необхідна бригада анестезіологів, що доступно не кожній клініці.

    Ще про одне. Якщо ви не можете змусити себе піти до лікаря, для початку вам варто сходити на прийом до психолога. Самий популярний і ефективний підхід до лікування зубних фобій - «прямий терапевтичний вплив». Діалог із лікарем, як кажуть російською, «по душам», сприятиме створенню довірливої атмосфери.

    БЛАГОДІЙНІСТЬ ВІД МОЛОДОГО ЛІКАРЯ

    - Руслане Володимировичу, ось уже два роки, як Ви є дійсним членом Асоціації імплантологів України. Що це для Вас означає?

    - По-перше, регулярне відвідування міжнародних конгресів, виставок, симпозіумів, участь у майстер-класах. Що проводяться закордонними колегами. По-друге, беру участь у благодійних акціях «Якість життя для наших батьків». Завдяки цьому проводжу безкоштовну імплантацію та протезування учасників Великої Вітчизняної війни і людей похилого віку.

    - Як ми уже повідомляли, протягом двох років саме у вашому кабінеті із хірургічної стоматології впроваджено нову методику. Розкажіть про неї сьогодні більш докладно.

    - За сприяння керівництва Південно-Західної залізниці та адміністрації нашого Центру ми розпочали експлуатацію апаратури із введення внутрішньо кісткових імплантатів, трансплантації м’яких та твердих тканин. Отже, тепер пацієнти мають змогу позбавитись знімних протезів та замінити їх на незнімні конструкції з опорою на імпланти.

    - Іншими словами, голлівудську посмішку гарантуєте?

    - Безумовно!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву родини БОГОМОЛІВ

    Алгоритм успіхів, або Ще раз про громадських інспекторів

    За своїми виробничими показниками станція Полонне серед залізничних станцій подібного класу у Козятинській дирекції залізничних перевезень впевнено посідає одне з провідних місць. Полонне - станція вантажна. Основним вантажовідправником тут є потужний гірничий комбінат будівельних матеріалів, що відвантажує для підприємств країни й за кордон щебінь та іншу будівельну сировину.


    Квиткові касири ст. Полонне Тетяна МАКОВІЙ та Оксана ГРИБ.

    - Лише у червні ми відправили споживачам 858 вагонів щебеню, - говорить заступник начальника станції Валерій МАРЧУК. - Тож для такої станції, як наша, це цілком добрий показник.

    За рахунок чого такі позитивні результати? З настанням літа замовлення на перевезення продукції гірничого комбінату зросли, тож і зросла потреба у вантажних вагонах. Готувати рухомий склад у рейс залізничникам Полонного допомагає робота механізованого пункту підготовки вагонів під навантаження, що розташований на станції. Цей невеличкий підрозділ вагонників, який очолює Михайло АНДРОЩУК, щомісяця ремонтує і додатково надає під навантаження до сотні вагонів.

    Крім добрих показників у перевезенні вантажів, залізничники станції можуть бути задоволеними і виконанням

    планових завдань на приміських перевезеннях. Так у червні цей показник склав 115%. А це значить, що до скарбниці залізниці додатково надійшло декілька тисяч гривень. А це врешті-решт

    обумовлює рівень заробітної плати кожного залізничника.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Найбільший внесок у забезпечення перевезень вантажів, за словами заступника начальника станції, роблять черговий по ст. Полонне Олександр МЕДВЕЦЬКИЙ, прийомоздавальник Наталія ШЕЛЮК, сигналіст Микола СЄКУТОВ. Маючи великий досвід, вони творчо підходять до організації оперативної роботи, знаходять можливість оптимізувати виробничий процес. Ці люди вміють приймати чіткі та правильні рішення, гарантуючи безпеку руху.

    Як наголосив у телефонній розмові з головним редактором «Рабочего слова» Валерій МАРЧУК, завдяки громадським інспекторам з безпеки руху Олександру Медвецькому та черговій по станції Наталії ЛІПІНСЬКІЙ у будь-який момент готові прийти на допомогу один одному, станція працює, як єдиний механізм.

    Досвідчений інженер з організації руху поїздів, заступник начальника ст. Полонне Валерій Марчук знає, на чому тримається вагонооборот. На дві третини його активність залежить від ритмічної роботи станції. Задача залізничників - давати зелене світло вантажам, що «народжуються» у Полонному і проходять транзитом.

    Анатолій САДОВЕНКО

    ЮРИЮ БЕЛОУСУ - 80!

    Многолетняя трудовая деятельность Юрия Семеновича БЕЛОУСА на Юго-Западной железной дороге не закончилась с выходом его на заслуженный отдых. Желание общаться с людьми, делать добрые дела, дарить людям свою любовь и заботу приобщили его к общественной работе - председателя Совета объединения ветеранов войны и труда Юго-Западной железной дороги.

    Всегда тактичен, внимателен, трудолюбив, дисциплинирован. Эти его качества почитают не только все ветераны труда и войны Управления дороги, но и во всех первичных и региональных организациях ветеранов войны и труда.

    Юрия Семеновича Белоуса знают и уважают представители советов ветеранов всех железных дорог Украины.

    15 июля 2013 года Юрий Белоус отмечает 80 лет со Дня рождения. От имени всех первичных и региональных организаций ветеранов войны и труда Юго-Западной железной дороги поздравляем с юбилеем и желаем долголетия и в жизни, и в общественной работе, хорошего здоровья, благополучия и семейного счастья.

    Все, как один и как одна,

    Вас с Юбилеем поздравляем!

    И пусть душевная весна

    Вас до ста лет сопровождает!

    Вы людям дарите любовь,

    Своё внимание, заботу,

    Вам благодарны вновь и вновь

    За Вашу нужную работу!

    Совет объединения ветеранов войны и труда
    Юго-Западной железной дороги

    ***

    Щиро вітаємо зі славним ювілеєм голову Ради об’єднання ветеранів війни та праці Південно-Західної залізниці Юрія Семеновича Білоуса!

    Свій трудовий шлях на Південно-Західній залізниці Юрій Семенович починав у Київському відділку залізниці, де працював заступником начальника станції Ніжин, заступником начальника відділка перевезень по технічній роботі. В 1976 р. перейшов на роботу в апарат залізниці.

    На якій би посаді в управлінні залізниці Юрій Семенович не працював, ми завжди відчували його підтримку. З будь-яким питанням ми могли звернутися і отримували компетентну, слушну відповідь. Юрій Семенович - добра, чуйна людина.

    А особливо творчо ми співпрацюємо з тих пір, коли Юрій Семенович став головою Ради ветеранів залізниці. З таким головою дуже легко і гарно працювати.

    Від багатотисячного колективу ветеранів війни та праці дирекції бажаємо Вам, шановний Юрію Семеновичу, міцного здоров’я на довгі роки, щастя і добра Вашій родині, сил та натхнення у роботі!

    З повагою, рада ветеранів
    Київської дирекції залізничних перевезень

    ***

    Колектив Південно-Західної залізниці щиро вітає із 80-річчям голову Ради об’єднання ветеранів війни та праці столичної магістралі Юрія Семеновича БІЛОУСА.

    Хай доля намітить ще років багато,

    Відпустить здоров’я міцного, добра,

    Хай повниться радістю рідная хата

    Й багато в ній буде любові й тепла!

    Хай радість заповнює кожну годину,

    Від горя хоронить молитва свята,

    Хай легкою буде життєва стежина

    На многії та благії літа!


    Про Івана СЕРГІЙКА і «важку артилерію»

    Майже чотири десятиліття віддав роботі на залізниці ветеран праці Іван Іванович Сергійко. І всі ці роки він працював лише в одному колективі - Шепетівській дистанції колії. Розпочав монтером колії, а на заслужений відпочинок пішов з посади начальника дільниці. Почесний залізничник, досвідчений фахівець і прото чудова щира людина. На свято Івана Купала він відзначив своє 65-річчя.


    Рядовий Іван Сергійко (1968 р.)

    - Я не романтик, - зазначив відразу під час нашої зустрічі мій співрозмовник. - Тому скажу відверто, що школярем, на відміну від багатьох моїх однолітків, ніколи не мріяв про вибір професії. Тож залізничникам став випадково. Бо сталеві колії і справжній поїзд вперше побачив, коли вже був підлітком і разом зі своїми сільськими однолітками потрапив на станцію Печанівка, куди ми поїхали до елеватора колгоспною вантажівкою розвантажувати зерно. Вразило. А тут ще Олексій - наш односелець, який навчався на ту пору в Авдіївському залізничному училищі, підвернувся. Приїхав тоді в село на канікули після першого року навчання. Він і загітував нас, сільських хлопців, вступити до цього училища. Тож після восьмого класу і майнув на Донбас.


    Іван Сергійко (2013 р.)

    Зросту тоді я був невеликого. Мабуть, найнижчий з 450 першокурсників. Тому вибір моєї професії, напевно, був обумовлений саме цим. Я хотів навчатися на слюсаря з ремонту вагонів. Термін навчання із цього фаху був найменшим - лише два роки, однак директор училища, змірявши мене поглядом, виніс свій вердикт: «Боюсь, що за два роки ти не встигнеш підрости, а от за три - маю надію. Тому підеш вчитися на бригадира колії».

    Індустріальний Донбас з його промисловими гігантами вразив хлопчину з поліського села. Зокрема і потужними залізничними розв’язками. Він й досі з великою завзятістю розповідає про колійне господарство та й всю інфраструктуру станції Ясинувата, де проходив виробничу практику. І хоча це було ще у середині шістдесятих, мій співрозмовник стверджує, що саме там заклалися, можна сказати, підвалини його становлення як майбутнього колійника. Навчатися було чому. Однак залишатися працювати на Донбасі він не захотів. Мріяв жити неподалік рідної домівки, рідних та друзів. І був щиро радий, коли добився рознарядки на Південно-Західну.


    Начальник дільниці Іван Іванович Сергійко серед колійників (1996 р.).

    Майстер колії 3-го розряду - то була його перша посада як залізничника. А місцем роботи стала станція Полонне. Це вже згодом він працював і бригадиром колії, і колійним майстром, і начальником дільниці. А от місця проживання не змінив. Як каже, приріс до Полонного. Навіть і тоді, коли працював колійним майстром у Хролині, на залізничній станції, що була за два десятки кілометрів. Там йому і квартиру надавали, однак від переїзду відмовився. Тож майже двадцять років їздив туди на роботу.

    - Якщо бути відвертим, то навіть сьогодні я не зможу відповісти, чому не поїхав з Полонного. Може тому, що тут розпочав свою роботу на залізниці, що саме сюди привіз свою молоду дружину, що саме тут народилися і виросли наші діти. Та й друзів тут у мене чимало. І на роботі все ладилося. Я ж став бригадиром колії трохи більш як за рік роботи на посаді монтера. Коли ж мені запропонували посаду колійного майстра саме у Хролині, зізнаюся, погодився не одразу. Проблем на тій дільниці вистачало. А я вважав, що був ще молодий, та й досвіду бракувало. Щоб більш переконливими були мої відмови, навіть надумав привід, мовляв, за сімейними обставинами не можу погодитися на нову посаду. Та начальник нашої дистанції колії приїхав до мене додому, щоб обговорити всі проблеми з дружиною. Самі розумієте, «важку артилерію» не витримав. Після цього довелося давати згоду. Щоправда, на невеличкий термін - лише один місяць. Потім ще на місяць. А там був третій... Словом, сталося так, що пропрацював я на цій посаді майже дев’ятнадцять років. Загальними зусиллями проблеми вирішили. Справи пішли на краще. Люди почали отримувати і премії, і нагороди. Хотів би сказати, що згодом на нашій дільниці п’ятеро колійників отримали звання «Почесний залізничник». А бригадир колії Михайло ЯРЕМЧУК, шляховий майстер Володимир ЯКОБЧУК та начальник дільниці Сергій КОРДОНЕЦЬ стали кавалерами трудових орденів.

    Після виходу на пенсію ветеран-залізничник вирішив присвятити себе справі, на яку раніше завжди не вистачало часу. Він залюбки порається по господарству на невеличкій земельній ділянці, бо любов до землі - то у нього ще з дитинства. Як і бажання порибалити на затишному ставку чи річці. Діти виросли, живуть своїм життям. Щоправда, успадковувати професію залізничника від батька не стали, бо мають свої уподобання. Сам ветеран є частим гостем у колишніх колег по роботі. Заходить сюди, аби поспілкуватися, поділитися новинами, згадати минуле.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото з сімейного архіву та автора

    Повернення в реальність разом із житомирськими акторами

    Житомирський музично-драматичний театр імені І. Кочерги займає одне з найважливіших місць у культурному житті області. Більше того, саме цей заклад можна назвати флагманом у неосяжному морі творчого життя Полісся.

    Як свідчать історичні довідки, Житомир має давні театральні традиції. У 1809 р. тут було побудоване перше стаціонарне приміщення театру. У 1858 р. було збудовано перший кам’яний театр в Україні, який і сьогодні є окрасою архітектури міста (тепер тут міститься обласна державна філармонія). Це будівля, зокрема, пам’ятає знаменитих акторів: М. Кропивницького, М. Заньковецьку, В. Комісаржевську, А. Оларіджа. Тут слухав Поліну Віардо видатний письменник Іван Тургенєв.

    Власне, Житомирський обласний український музично-драматичний театр було засновано 1944 р. З 1966 р. він міститься у новозбудованій функціональній будівлі на центральній площі Житомира.

    У репертуарі театру імені Івана Кочерги твори української класики - історична драма «Мазепа» Б. Лепкого (інсценізація В. Селезньова), музичні комедії «За двома зайцями» М. Старицького, «Фараони» О. Коломійця, «Сватання Стецька» Г. Квітки-Основ’яненка, український водевіль «Ковбаса, чарка та сварка» М. Старицького та М. Велисовського, режисер-постановник Г. Артеменко.

    Поруч з українською тематикою, в репертуарі є твори світової класики, а також сучасних вітчизняних і зарубіжних драматургів, серед яких: комедія І. Афанасьєва «Між небом і землею», саркастична драма Є. Шварца «Тінь», сучасна притча «Божі тварі» (за мотивами п’єси М. Ладо) у постановці Н. Тімошкіної, драма Т. Іващенко «Втеча з реальності» та притча «Забути Герострата» Г. Горіна у постановці починаючого режисера та актора театру П. Авраменка.

    Життя театру багатогранне і розвивається стрімко. Керівництво театру, директор закладу Наталія Ростова і художній керівник Наталія Тімошкіна намагаються будувати репертуарну політику таким чином, щоб охопити усі смакові глядацькі вимоги. Останніми роками репертуар театру поповнився новими яскравими виставами і концертними програмами. Так, колектив театру ім. І. Кочерги вперше звернувся до спадщини Івана Франка і представив глядачам психологічну драму «Украдене щастя». Художній керівник театру і режисер вистави Наталія Тімошкіна зазначає: «У цій постановці ми глибоко «копали» не стільки логіку дій, скільки логіку психологічні основи». Відтак глядачі побачили модерну виставу з максимальним наближенням до фольклору, що супроводжуються музикою у виконанні етногурту «ДахаБраха» та режисерів.

    Необхідно окремо виділити в репертуарі театру драму Т. Іващенко «Втеча з реальності». Крок до вирішення проблем суспільства. Враховуючи сучасну глобальну соціальну проблему наркоманії і СНІДу, молодь театру пішла на експеримент, який виявився більш ніж вдалим. За кілька років існування вистави було проведено масштабні акції проти наркоманії, які мали не тільки обласний, а й всеукраїнський і, навіть, міжнародний резонанс. А для житомирської молоді «Втеча з реальності» стала улюбленою виставою у репертуарі театру.

    Свою творчість житомирські митці дарують не тільки землякам, вони часто їздять на гастролі в інші міста України. В свою чергу служителі Мельпомени з інших театрів теж стають бажаними гостями для житомирських театралів. Відбувається своєрідний обмін творчими напрацюваннями, від якого передусім виграє, звичайно ж, глядач.

    Житомирський академічний музично-драматичний театр імені Івана Кочерги в лютому кілька днів дивував ужгородців власними виставами. Для гастролей до столиці Закарпаття вибрано три вистави: для найменших - «Муху-цокотуху», для дорослих - молодіжна драма «Втеча з реальності» та драма «Украдене щастя». Творчість житомирян сподобалася закарпатським глядачам, про що красномовно свідчили аншлаги на виставах. Цікаво про гастролі житомирян написав Сергій Федака у своєму блозі на «Закарпаття онлайн»: «Це колись життя у місті пожвавлювалося, коли до нього вступав драгунський полк. Зараз роль такого полку виконує заїжджа театральна трупа. Днями Ужгород відвідав Житомирський український академічний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги. Жертв і руйнувань немає. Хоча як сказати. За багатьма статистичними показниками Закарпатська область найближча до Житомирської, особливо що стосується культурної інфраструктури. Правда, Житомиру набагато важче тримати обличчя, ніж Ужгороду чи Мукачеву, бо упродовж десятиліть (коли не століть) з нього все висмоктує сусідній Київ. Те, що поліщуки все-таки героїчно опираються такому «пилососу», викликає повагу. Принаймні, ці гастролі стали подією… Найсильнішою рисою даного театру є його музично-хореографічна складова. Театр музичний не тільки за назвою, а й за духом, за своєю натурою, за генетичним кодом. Інша особливість - ювенальність, молодіжність трупи. У принципі, віковий склад там збалансований, як і має бути, але акторський «підлісок» настільки кидається у вічі, що сцена перетворюється на подіум…»

    Отож все це є яскравим свідченням, що театр живе колоритним і насиченим життям, відроджуючи і популяризуючи театральне мистецтво, турбуючись про зацікавлення широкої глядацької аудиторії і виховання справжньої театральної еліти.

    Оксана КЛИМЧУК

    Про швидкість і чистий адреналін без «декору»

    Мистецтво графіті зародилося в маргінальних районах американських міст. Поступово воно вийшло у світ - і ось вже експонується в галереях.


    Станція Святошин. Адреналін, психоаналіз та збочення на одному паркані.

    ОДНИМ ІЗ ЗАСНОВНИКІВ МИСТЕЦТВА ГРАФІТІ вважається молодий нью-йоркський кур’єр Таки з 1960-х. Пересуваючись містом з офісу до офіса, Таки почав писати свій нікнейм на стінах і у вагонах метрополітену. Собі він обрав розпис, тег, Taki 183, складений з його імені (Такі - скор. від грец. Деметріус, Деметракі) і номера вулиці, на якій він мешкав у районі Вашингтон-Хайтс. 21 липня 1971 р. в газеті «Нью-Йорк Таймс» з’явилася стаття Taki 183 Spawns Pen Pals («Taki 183 викликав хвилю послідовників»), після якої сотні тинейджерів почали писати власні імена по всьому Нью-Йорку. Незабаром жанр графіті влився в субкультуру хіп-хопу, в якій мистецтво бомбінга (бомбування - жаргонна назва незаконного розпису - авт.) вважалося настільки ж важливим заняттям, як і реп з брейк-дансом.

    Мистецтво графіті пройшло хитромудрий шлях від простого способу з розповсюдження територією між районними угрупуваннями наприкінці 1970-х до високохудожніх зразків, що виставлялися в галереях у 1980-х. У 1970-х рр. навіть йшла справжня війна стилів.

    СЕРЕД ГРАФІТЧИКІВ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ ЛЮДИ РІЗНОГО СКЛАДУ, які по-різному кодують свої теги-послання. Йдеться про типи шрифтів, які художники, райтери, вибирають, виводячи свої розписи. Вже давно стало модним аналізувати твори мистецтва з точки зору різних психологічних теорій. Звичайно, на першому місці стоїть психоаналіз, але й вітчизняним клініцистам є що запропонувати у відповідь.


    Blockbusters

    Blockbusters («блокбастерс»). Вже один вид літер цього стилю викликає відчуття тиску, підпорядкування та регламентації. Загалом, Blockbusters - це шрифт для тих, хто поважає силу. Невипадково цим почерком користувалися в Лос-Анджелесі та інших містах бандитські групи, маркіруючи межі своєї території. Для райтерів, схильних до авторитарності, це непоганий засіб для зняття внутрішньої напруги. Часто в роботі над тегом в стилі Blockbusters беруть участь цілі команди на чолі зі своїм лідером.


    Bubble

    Bubble («бульбашка»). Такий стиль до душі людям сангвінічного складу, тим, хто вміє цінувати життя і насолоджуватися ним. По-іншому цей тип характеру ще називають синтон (від грецького syntonia - «узгодженість», «співзвучність»). Відома байка, що райтери, які придумали стиль Bubble, були людьми, так би мовити, в тілі, і свій розпис стилізували під пухку повітряну кульку, що запам’яталася з дитинства. Сангвініки - це чуттєві матеріалісти, які живуть відчуттями і насолодами від тілесних контактів з бажаним (їжа, секс). Це стосується і графіті: той, хто користується стилем Bubble, відчуває в собі потяг до стіни, як до дівочої чистоти. Він активно входить з нею в матеріальний контакт за допомогою фарб. Скажете, збочення? Вони так не вважають.

    Wild style («дикий стиль») використовують ті, чий характер можна назвати аутистичним. Це люди, які занурені в надра своєї душі і втратили відчуття реальності. Найчастіше вони поводяться дивно. Їх графіті складні і заплутані, але в цьому суть справи: райтер створює тег-ієрогліф, який треба розгадати.


    Character

    Character («характер»). Для людей з характером психастеніка (від грецького psychastenia - «душевна слабкість») цей стиль підходить найбільше. Психастеніки - люди завжди збентежені, занурені у свій комплекс неповноцінності і сором’язливості. Тому і літери Character, наїжджаючи одна на одну, туляться на стіні. При цьому психастеніки - люди з гумором, і вони завжди залишають місце для невеликого жарту. Наприклад, малюють щось між літерами: фігуру з коміксу або тільки її частину, впізнану в середовищі райтерів.

    Messian style («месія»). «Месію» представляють райтери з педантичним складом характеру. Їх цікавить тільки зовнішній порядок до порошинки. Ця скрупульозність нерідко перероджується в ритуальні нав’язливості - ананказми (від імені Ананке - давньогрецької богині долі). Постійними повторами (наприклад, багаторазовим миттям рук) або нав’язливими прикметами (наприклад, прагненням не наступати на дорожні люки) ананкасти компенсують притаманну їм від народження легку тривожність. Це добре помітно в Messian style: тут літери виглядають багатошаровими, кілька разів повтореними промальовуваннями, аби графітник заявив про себе напевно.

    FX або 3D style («об’ємний стиль») практикується райтерами з демонстративним характером - істериками. Вони мають схильність до витончених, об’ємних і, які вільно «розкинулися», вигадливих великих літер. Істериками російський психолог Ганнушкін називає людей, які захоплено позують, прагнучи привернути увагу. У хід йдуть будь-які засоби - від простої прихильності до витонченої літератури (наприклад, Бунін, Фет). Мистецтво графіті для істериків - непоганий психотерапевтичний засіб, щоб компенсувати негативні переживання.

    Throw up («спішно накидати») - самий простий графіті-стиль. Їм малюють бомбери - графітчики-екстремали. В їх завдання входить швидко написати тег і вчасно накивати п’ятами. Тому і літери такі нехитрі виходять. Серед бомберів маргіналів нерідко попадаються астеніки - підлітки з діагнозом «юнацька астенічна неспроможність». Вони ліниві, швидко втомлюються і не здатні на чомусь зосередитися надовго. Їм потрібна участь у процесі: швидкість і чистий адреналін без «декору».

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Розфарбовування рухомого складу або будівель, що належать залізниці - безпрецедентні акти вандалізму. Відмітимо, що карна відповідальність за подібні правопорушення настає згідно із частиною 1 статті 194 КК України «Умисне знищення або пошкодження чужого майна». Такі діяння караються штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 120 до 240 годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі терміном до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

    За матеріалами ЗМІ підготували Галина ЛЕЛЕЧЕНКО та Тетяна ШЕМЧУК, Фото з Інтернету та Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Нащо газовий ключ крадію?

    Працівники лінійного відділення на ст. Бердичів затримали чоловіка, який, на пару з неповнолітнім односельцем, скоював крадіжки деталей верхньої будови колії.

    Повідомлення про крадіжку залізничних деталей надійшло до чергової частини міліції від дорожнього майстра ПД-12 Козятинської дистанції колії. Правоохоронці одразу внесли отриману інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочали кримінальне провадження за ознаками правопорушення, передбаченого статтею 185 Кримінального кодексу України.

    В ході проведення оперативно-розшукових заходів, направлених на встановлення крадіїв, було встановлено, що демонтували залізничні деталі місцеві мешканці. «Мисливцями за металом» виявились 22-річний мешканець Житомирської області та його 17-річний односелець.

    Під покривом ночі подільники, за допомогою газового ключа, шляхом демонтажу таємно викрали із залізничної колії станції Михайленки 10 стикових накладок та 20 стикових болтів. Викрадені деталі було виявлено у мішку поблизу колії, де їх переховували крадії.

    Затримані пояснили, що на «полювання за металом» пішли, аби заробити гроші. Викрадені деталі вони мали намір здати до пункту прийому металобрухту.

    «Це типове пояснення крадіїв, які своїми діями не тільки завдають матеріальні збитки залізниці, але й можуть спричинити аварію поїзда», - зазначає заступник начальника лінійного відділення підполковник міліції Андрій Лазарчук.

    До речі, під час розслідування з’ясувалось, що неповнолітній крадій раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин, проте на шлях виправлення не став, а пристав до старшого товариша і знову скоїв крадіжку. Стосовно молодого чоловіка, який достовірно знав про вік неповнолітнього свого спільника, вирішується питання про притягнення до відповідальності за статтею 304 Кримінального кодексу України «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність».


    Що збереже і речі, і настрій

    По гарячих слідах правоохоронці затримали зловмисників, які викрали техніку та особисті речі літнього подружжя, що зловили гаву у електропоїзді.

    Повертаючись після довготривалого лікування з міста Гнівань, літні люди за розмовою забули про свої речі, залишені без нагляду неподалік. Скориставшись неуважністю власників, троє молодиків зняли ретельно спаковані рюкзаки та вийшли з ними на своїй зупинці. Як тільки двері зачинились за зловмисниками, жінка помітила пропажу та обличчя задоволених вдалою оборудкою хлопців. Ось тільки вдіяти подружжя самостійно вже нічого не могло, тому зателефонували до міліції.

    Правоохоронці негайно вирушили на місце події та впродовж 30 хвилин виявили злодіїв. У цей час діло дійшло до розподілу викраденого, тому відразу на стражів порядку ніхто навіть уваги не звернув. Вже у відділку молодики, віком 23-25 рр., зізнались у скоєному. Зловмисникам загрожує вирок до п’яти років позбавлення волі.

    Що ж стосується людей, які повертаються по домівках після відпусток, вихідних чи свят, хочеться застерегти. Спостережливість та уважність зайвими у дорозі не бувають. Тож уважно слідкуйте за власними речами, не залишайте їх без нагляду та на сторонніх осіб. Такі елементарні заходи безпеки застережуть вас від неприємностей у дорозі та збережуть гарний настрій.

    Наталія МЕЛЬНИК, СЗГ Управління МВС України на Південно-Західній залізниці

    К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев). Легендарные капитаны. Подчинённые эпохи Маслова

    (Продолжение. Начало в №48 за 2012 г.; №1 - 8, 12 - 16, 20 - 22 за 2013 г.)

    «ДУГА СЕРЕБРЯНИКОВА»

    Виктор Серебряников выполнял в команде роль вице-капитана, как тогда говорили, был помощником Василия Турянчика в 1968-1969 гг. Как и Турянчик, Виктор пришёл в «Динамо» в 1959 г. Вместе с командой достигли «первой вершины» в 1961 г., позже стали лидерами в масловском «Динамо», а когда Турянчик закончил выступления, Виктор Серебряников унаследовал от многолетнего партнёра капитанскую повязку.

    Киевские болельщики впервые увидели Серебряникова в составе своей команды 13 сентября 1959 г. в необычном домашнем матче против… сборной СССР. «Динамо» эту встречу проиграло с крупным счётом 2:5. Казалось бы, позор! И обиднее всего - пропустить гол от одноклубника. Юрий Войнов в майке сборной своим фирменным сильнейшим ударом издали сумел пробить ворота родной команды. Но тренеры оценили агрессивность киевской молодежи, часто создававшей опасные моменты у ворот Льва Яшина. Рядом с Каневским, Бибой, Базилевичем был заметен и новый левый край - Серебряников.


    Виктор СЕРЕБРЯНИКОВ.

    Виктор был одним из лидеров «соловьевского» состава бело-голубых, но с приходом в клуб нового наставника Виктора Маслова сразу вписался и в «масловскую» философию футбола. А она простая: в современной игре не может быть «солистов», играющих на чистых мячах, и «чернорабочих». Все должны уметь поддерживать и развивать атаку, и все, начиная от центрфорвардов, должны уметь отбирать мяч, прессинговать, участвовать в других оборонительных действиях.

    Серебряников был футболистом феноменальным. Маслов, знающий толк в умных игроках, необычайно высоко ценил мастерство и игровые качества Виктора. На футбольном поле Серебряникову выпала миссия стать проводником новаторских идей Маслова. «Дед» очень тепло, можно сказать, по-родительски относился к Виктору, который рано остался без отца. В команде знали, что Серебряников ходил в любимчиках у «Деда», но обладавший высоким футбольным интеллектом, необычайной работо-способностью и исполнительским мастерством Виктор с доверием тренера возлагал на себя колоссальную ответственность.

    Рассказ о Викторе Серебряникове не будет полным, если не вспомнить о знаменитой «дуге Серебрянникова». «Сухой лист Лобановского» и «дуга Серебряникова» - ярчайшие страницы истории киевского «Динамо». На Чемпионате мира в 1962 г. в Чили Виктор наблюдал виртуозные удары с подкруткой в исполнении южноамериканских мастеров. Свой коронный удар Виктор оттачивал на тренировках не один год, и результат все-таки был достигнут и превзошёл все ожидания. Мяч летел, огибая «стенку» с вращением одновременно в двух плоскостях, в конечном итоге словно падал в ворота. А первым от «дуги Серебряникова» «пострадал» великий Лев Яшин. В 1969 г. Серебряников со штрафных ударов «положил» добрый десяток мячей, которым мастер придавал свою «фирменную» траекторию.

    За 12 сезонов в «Динамо» Виктор завоевал четыре золотые медали, три серебряные, дважды становился обладателем Кубка Союза. Девять сезонов его включали в почётный «список 33-х лучших», из них - дважды под №1. Серебряников - своеобразный рекордсмен советского и, соответственно, украинского футбола по сегодняшний день. Он участвовал в финальных стадиях трёх(!) чемпионатов мира: в Чили в 1962 г., в Англии в 1966 г. и в Мексике в 1970 г.

    (Продолжение следует)

    В исторических публикациях об игроках киевского клуба использованы материалы из сайтов: «Динамо Киев от Шурика», официального сайта ФК «Динамо», Киев (Золотые имена), «Сборная России по футболу», Энциклопедия футбола, материалы из Википедии - свободной энциклопедии, выдержки из книг «Футбол Украины» и «К футбольным вершинам», а также фотографии из архивных материалов ФК «Динамо» (Киев) и интернет-сайтов


    Пригоди людини-рюкзака та диво-валізи

    «Чи пам’ятаєте епізоди із фільму «Сім стариганів та одна дівчина» («Семь стариков и одна девушка» - рос.)? Це та кінокомедія, де через увесь фільм проходить весела пісня на слова Михайла Пляцковського:

    «Землю обмотали тоненькие нити:

    Нити параллелей и зеленых рек,

    Совершите чудо - руку протяните,

    Надо, чтобы в дружбу верил каждый

    человек.

    Обогрейте словом, обласкайте взглядом,

    От весёлой шутки тает даже снег,

    Это так чудесно, если с вами рядом

    Улыбнётся незнакомый, хмурый человек»

    «СОВЕРШИТЕ ЧУДО…»

    Смисл, закладений у доволі популярну пісеньку за далеких вже 70-х рр. минулого століття, не втратив актуальності до сьогодні. Чи не так?

    Далі - за кіносюжетом. Відгуки про молоденьку тренера з фізвиховання із підстаркуватими «спортсменами» - то, як кажуть, потрібно чути. «Господи! Что мы ей сделали - гоняет до смертоубийства!». Не загнала. Навпаки, зробила із нікчем справжніх чоловіків. Але сьогодні про інший кінофрагмент.

    Чому згадав саме про «Сім стариганів...»? Там в кількох епізодах виникає доволі дивний суб’єкт, який на кожний запит від перехожих у міському парку без жодного прояву смутку про наявність справжніх чорнил, а у ресторані - дефіцитної тоді чорної ікри - мовчки простягає те, що необхідно героям кінокомедії. Чаклун та й годі. У зв’язку із чим пригадались ті кадри? Як виявляється, з метою бути сучасним чаклуном не розпрощався журналіст-міжнародник із Росії Анатолій Вассерман.

    ВАССЕРМАН - «ЛЮДИНА-РЮКЗАК»

    Сьогодні «людиною-рюкзаком», завжди готовим у дорогу, вважається саме А. Вассерман.

    На сайті 69news він розповів про вміст всіх 26 кишень свого розвантажувального жилета спеціального пошиття з робочою вагою у сім кілограмів. Приміром, у задній верхній кишені жилета є надувна подушка для підкладання під шию. Завдяки їй Вассерман спить, сидячи в транспорті або на лавочці на вулиці. У верхньому ряду із правого боку жилета Вассерман тримає котушку з тонкою волосінню, пластмасову коробку із великими швацькими голками, в’язальний гачок із ковпачком, крово-спинний олівець, ліхтар з мініатюрною лампою накалювання.

    Не згадуючи про точне географічне положення й класифікацію кишень, коротенько розповімо про те, що в них утримується. Цифровий фотоапарат, тверда картонна обкладинка для посвідчень (в яку вкладені офіційні сертифікати на ножі, цифрова перепустка у будинок редакції журналу «Ідея Ікс»), ліхтар з дев’ятьма світлодіодами, рулетка з м’якою стрічкою, мініатюрний свисток-сирена (для попередження потенційних злочинців).

    Що ще? Викрутка зі змінними насадками, мініатюрний взуттєвий ріжок, список уже наявних книг (щоб випадково не придбати другий екземпляр), мініатюрна підзорна труба з п’ятикратним збільшенням, механічна пробка для пляшок із гачком для відкоркування на ручці, флеш-диски ємністю чотири й сім гігабайт. Мініатюрна губка для чищення взуття, гильотинка для сигар (хоча сам Васерман не палить), пластмасова коробочка для пігулок, два надмініатюрних складних ножі. Гачки для підвіски сумок під стільницями.

    Шість гральних кубиків, ніж із висувним секційним лезом для різання паперу, набір пилочок для нігтів, металевий гребінець. Розсувна підзорна труба з восьмикратним збільшенням (окулярна частина труби може використовуватися як 30-кратний мікроскоп).

    Порівняйте, може статися, щось із цього списку ви теж тримаєте у своїх кишенях...

    ПЛЮС МАЛЕНЬКА АПТЕЧКА

    Пригадую, що якось, збираючись їхати поїздом до Сімферополя, незадовго до відправлення стикнувся із ситуацією, коли молода жінка, поранивши пальця об спальну полицю, благала віднайти у вагоні бинт та йод. Ні того, ні іншого у провідника не знайшлося. Господар вагона був змушений бігти до бригадира поїзда… Кров швидко спинили. Пальці перев’язали. Із тих пір, відправляючись у подорож, беру маленьку аптечку. Не можу дивитися, як страждає жінка: хворію через це на головний біль.

    Що ще? У дорожній сумці джентльмена може бути що завгодно. Подорожуючий у поїзді чоловік повинен передбачити все: від обценьок, щоб полагодити чарівній попутниці блискавку, що заклинила на спині, до пляшечки із нашатирем або колоди карт - перекинутися в «дурня». Ніщо не має застати джентльмена раптово. Він має бути готовим до будь-яких несподіванок. Мій знайомий, наприклад, завжди бере в дорогу беруши (скорочено «беречь уши» - рос.) Щоб не чути храп сусідів. Сподіваємося, що й наші читачі-чоловіки поділяться власним досвідом, щоб розповісти про незвичайні предмети, які вони беруть у дорогу. Пишіть. Розумні пропозиції обов’язково надрукуємо.

    ЧИ Є У ВАС САЛЯМІ?

    Згадаємо радянський серіал «Сімнадцять миттєвостей весни». Сьома серія. Штірліц їде в нічному експресі «коридором» Швейцарія - Скандинавія.

    До нього в купе підсаджується армійський генерал, затіває розмову. Вивчає статус пасажира, перевіряє, як той підготувався в дорогу. Генерал: «У мене є коньяк». Штірліц: «У мене теж є коньяк». Генерал: «Зате, ймовірно, у вас немає салямі». Штірліц дістає металевий контейнер: «У мене є салямі». Генерал: «Отже, ми з вами сьорбаємо з однієї тарілки». (До речі, на відміну від фільму режисера Тетяни Ліознової у романі Юліана Семенова фігурує не інтелігентське «салямі», а цілком робітничо-селянське «сало»).

    А що міститься надзвичайного у вашій валізі? Усміхнімося разом! Мерщій у відрядження! «Это так чудесно, если с вами рядом улыбнется незнакомый хмурый человек».

    Віктор НОВОБІЛИЧ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05