РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 29 (28 липня 2007)
  • Випуск №29 28 липня 2007
    Зміст
    1. Курсом на Тетерів (Володимир ЦАСЮК)
    2. Чужої біди не буває! (Анатолій РОМАНОВ, Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Хто б у складачі поїздів пішов? (Анатолій РОМАНОВ)

    Курсом на Тетерів

    Писати на дитячу тему доводилося. Про школу. Як піонери допомагали літнім та немічним. Тоді цей рух називався тимурівським. Про юних натуралістів, які на весні влаштовували зустріч птахів і розвішували на деревах шпаківні. Про юних техніків, які складали радіоприймачі, робили моделі літаків, кораблів і ракет. Але все це було так давно. У сьогоднішніх школярів, здається, інші пріоритети.

    Хрест на Руслані

    Дитяча тема залишалася і далі б у спогадах, якби не телефонний дзвінок до корпункту читачки «Рабочего слова». «Треба зустрітися, - попросила вона. - Є серйозна розмова».

    Прохання читача - неписаний закон для працівника залізничної газети. Не раз переконувався, що без крайньої необхідності на подібний контакт не йдуть. Лише коли є проблема, коли жевріє надія, що публікація допоможе у складній життєвій чи виробничій ситуації. Але розповідь жінки, назвемо її Оксаною Н., вразила.

    Оксана Н. рано втратила матір. Її з сестрою виховували батько та бабуся. Оксанине повноліття припало на середину дев’яностих. Випускниця училища, вона без проблем влаштувалася на роботу. А там і заміж вийшла. Тільки шлюб виявився коротким. Від «щасливого» подружнього життя в неї на руках залишилася Марійка. Дівчинка від самого народження часто хворіла. Дитяча лікарня стала для них практично рідною домівкою. Оксані здавалося, ось ще трохи - і донечка одужає. Вірила лікарям. Діставала ліки, які вони призначали. Не заперечувала, коли Марійці запропонували пройти курс лікування гентоміцином, хоч чула, що він має побічні дії. «А може, обійдеться», - заспокоювала себе.

    Від лікування антибіотиками Марійка стала глухнути. Тільки це помітили занадто пізно. І сьогодні дівчинка користується слуховим апаратом та навчається в спеціалізованому столичному інтернаті.

    П’ять років тому Оксана зустріла Руслана. У нього, як і в неї, розпався перший шлюб. Уважного, скромного Руслана донька відразу ж полюбила. І стала називати «татом». Сусіди говорили Оксані: «Рідний батько так не дбатиме про дитину, як він». Руслан працював позмінно, а тому часу для Марійки залишалося в нього багато. Устигав допомагати і своїм батькам. Не пив оковитої. Із захоплень - лише риболовля. Та й то не часто. Оксані здавалося, що сонечко нарешті засвітило і в її віконце.

    У ті роки я їх зустрічав у місті. Ставна Оксана йшла з таким же гарним на вигляд чоловіком. А між ними вертілося симпатичне, як лялечка, маля, заглядаючи в очі то матері, то «батьку». Щасливі, думалося.

    А тим часом Оксана знайшла роботу в Києві - так до Марійки ближче. Улітку дівчинка залишалася з вітчимом. Зміну в їхніх стосунках Оксана помітила завдяки малюнкам. Марійка любила малювати і маму, і тата, котика Мурчика і квартиру. Аж раптом під портретами Руслана з’явився підпис - «Руслан - поганий». І хрест. Мати відразу не надала цьому значення. Дівчинка, оточена увагою старших, хвороблива, траплялося вередувала. Але коли з інтернату надійшло повідомлення, що на тілі дитини є синяки від побоїв, зрозуміла свою помилку.

    Факт побиття дитини-інваліда став відомий міліції. Розпочалося слідство. І там з’ясувалося, що Руслан змушував Марійку дивитися передачу для дорослих, змушував розглядати себе оголеного. Дитина відмовлялася. Тоді в руках вітчима з’являлася палиця.

    Восени минулого року відбувся суд, який визнав Руслана винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 156 Кримінального кодексу України. Потрапити із такою статтею у місця позбавлення волі й ворогові не побажаєш. За це кримінальний світ карає негідників завжди жорстоко.

    Як кажуть, лихо одне не ходить. Марійка замкнулася в собі, стала уникати ровесників, з’явилися інші наслідки психологічної травми. Потрібно лікувати, та грошей в Оксани немає. Її зарплати ледь на прожиття вистачає. На черзі - ще один суд, де йтиметься вже про гроші на лікування дитини.

    Чи зітреться кривда на попіл?

    Ми всі живемо, як у казці. Бо чим далі, тим страшніше. Мова не про фінансово-економічну кризу. Страшно бути серед людей. У глухому лісі спокійніше. Там розумієш, що тварина, коли вона здорова, уникне зустрічі, що найнебезпечніший звір ходить лише на двох ногах.

    Чи так було завжди? Вочевидь, що ні. Старше покоління розповідає, як у селах не замикали хат і не боялися подорожнього. Що практично в кожній оселі незнайомцеві пропонували вечерю та нічліг, що найбільшою карою вважався осуд громади. А спробуйте сьогодні так - зайти і попросити хоча б води. Я не впевнений, що вас правильно зрозуміють.

    Наше суспільство втрачає отой стрижень людяності. Втрата непоправна… І майже кожен день - тому приклад. Школяр планує убити своїх діда та бабу, аби продати їхню квартиру, бо не вистачає грошей на гральні автомати. Група підлітків уночі виходить на вулиці міста грабувати перехожих. Забирають мобільні телефони, зривають сережки, стягують каблучки. І б’ють, забивають ногами до смерті. Учень профтехучилища душить ровесника, бо той заборгував йому двадцять гривень. Усі злочинці, як з’ясувалося в суді, мали позитивні характеристики з місць навчання, росли у нормальних сім’ях і, на перший погляд, не мали схильності до насильства.

    У нормальній сім’ї виріс і Руслан. Працював він у великому колективі, де знають ціну умілим рукам, де багато важить репутація порядної людини. Тоді що штовхнуло його на злочин?

    Цей матеріал готувався довго. У пам’яті відкладалися й відкладалися інші подібні факти. У минулому році на Путивльщині сільський священик за гроші купував любов хлопчиків із неблагополучних родин. Лише згодом стало відомо, що «батюшка» за розтління неповнолітніх уже був засуджений. Жителька Глухівського району, повернувшись додому раніше, застала шокуючу картину: її чоловік, діставши зі штанів «господарство», грався із власними дітьми (хлопчикові - три роки, дівчинці - п’ять) у дорослі ігри. У Глухові пенсіонер сусідських дівчаток вивозив до лісу, де за шоколадки та дозвіл посидіти за кермом автомобіля змушував їх роздягатися. І це лише в двох районах Сумської області. Працівник Глухівської міліції в інтерв’ю кореспондентові обласної газети констатував, що це лише частина злочинів проти дітей. Більшість залишається нерозкритими.

    І, на жаль, залишатиметься. Наше суспільство не готове протидіяти розпусті. Далеко не треба ходити - телебачення. Його накрила хвиля сумнівних з погляду моралі програм. А спроби Національної експертної комісії (НЕК) бодай якимось чином контролювати ситуацію викликають щедро тиражований галас. Мовляв, свободу душать, порушуються права людини, толерантність має стати нормою життя. Широкий загал при цьому мовчить. Жодної підтримки НЕК з питань захисту моралі, хоч добре відомо, що телебачення несе відповідальність за 10% кримінальних злочинів, скоєних громадянами, 58% учнів готові копіювати телевізійних героїв, а 37,3% вчинили протиправні дії під впливом телебачення.

    Обласна газета, оприлюднюючи факти розтління дітей на Глухівщині, вийшла із заголовком «Педофілів треба зупинити!» Того ж року було внесено зміни до ст.ст. 155 і 156 Кримінального кодексу України. Покарання за злочини проти неповнолітніх стало жорсткішим, але не настільки, щоб зупиняло розпусників. В останні місяці про недостойну поведінку одного з наставників молоді заговорили у Шостці, сусідньому з Глуховом місті.

    А як Оксана Н.? Черговий суд вона теж виграла. Марійка - в інтернаті. Кривда, завдана вітчимом, поступово стирається у неї з пам’яті. Тільки дівчинка вже інша. У дитячих очах з’явилася доросла печаль.

    Володимир ЦАСЮК

    Чужої біди не буває!

    Залізничники і ветерани війни та праці станції Заворичі, що у 60-ти кілометрах від столиці, свято шанують пам’ять загиблих під час Великої Вітчизняної війни захисників Вітчизни. В кількох десятках метрів від приміщення вокзалу в довічній варті застигла велична постать воїна-визволителя із прапором в руці та сумно схиленою долу головою. Цей пам’ятник нагадує всім живим про те, чого забувати не можна - про великі жертви нашого народу під час найстрашнішої за всю історію людства війни. Працівники станції ретельно оберігають цю святиню, щороку напередодні Дня перемоги оновлюють свіжою фарбою, висаджують квіти. На День Перемоги за світлою традицією вклонитися полеглим героям приходять ветерани війни та праці, залізничники, представники місцевої влади, школярі.

    Напередодні ще однієї пам’ятної дати - дня початку війни з фашистськими загарбниками - до священного місця знову прийшли сивочолі ветерани. Разом з керівниками станції вони вшанували пам’ять загиблих воїнів покладанням квітів. Свідком цієї зворушливої події став кореспондент газети залізничників.

    Літопис найкривавішої війни переповнений подвигами багатьох мільйонів невідомих героїв. Як не прикро, ріка часу безповоротно поглинула їхні імена у своїй пучині. З кожним роком все менше та менше залишається живих учасників найтрагічнішої в історії події. Кожна крупиця їх спогадів безцінна, не дати їм канути в забуття, зберегти їх для нащадків - чи не є справою гідною і почесною?

    Начальник станції Володимир Симонов, його заступниця Світлана Герасименко познайомили з людьми шанованими і знаними в селі. Це голова сільської ради ветеранів війни та праці Євген ДунаЄвський, учасник бойових дій Іван Куценко, учасниця війни, вдова інваліда-фронтовика, колишня чергова по станції Марія Потапенко, а також ветеран праці, колишній електромеханік СЦБ станції Микола БезруЧко.

    Про історію пам’ятника згадує Марія Потапенко, яка з 1943 р., відразу після вигнання загарбників, влаштувалася оператором при черговому на ст. Бобровиця, а з 1945-го і по 1981-й працювала черговою по ст. Заворичі. Про те, що відбувалося тут восени 1941 р., Марії Іванівні розповідали безпосередні свідки тих трагічних подій. Стримувати натиск наступаючих фашистів на станцію прибув бронепоїзд із червоноармійцями. Та сили були нерівні, і фортеця на колесах врешті була вимушена відступити. Трьох загиблих бійців бронепоїзда було поховано неподалік. Після вигнання загарбників у 1943-му станція являла суцільне згарище. Проте вже у 1950-му для неї було побудоване нове цегляне приміщення, яке стоїть і понині. Тоді ж, на початку 50-х, тіла загиблих захисників станції було перепоховано, і саме на місці перепоховання зведено пам’ятник. З того часу для працівників станції він став святинею.

    Розповідь про вшанування пам’яті загиблих героїв-воїнів доповнює голова сільської організації ветеранів війни Євген Дунаєвський. Євген Олександрович у складі 7-го окремого понтонно-мостового батальйону пройшов війну від першого до останнього дня. Починав у Бессарабії, яку тільки-но було приєднано до Радянського Союзу, був серед героїчних оборонців Сталінграду, а День Перемоги зустрів у Відні.

    - У Заворичах залишилось дев’ять колишніх фронтовиків Великої Вітчизняної. Та, на жаль, більшості з них вже важко виходити з дому. Тому сьогодні сюди ми прийшли лише вдвох з Іваном Васильовичем, - каже Євген Олександрович. - Турбота про догляд за місцями поховання загиблих захисників Вітчизни для ветеранської організації - справа свята. Окрім цього пам’ятника в Заворичах є ще три обеліски полеглим героям. За допомогою у цій справі звертаємося до сільської ради, до громади, до школярів. І ми вдячні всім небайдужим серцям.

    Анатолій РОМАНОВ, Никифор ЛИСИЦЯ

    Хто б у складачі поїздів пішов?


    В музеї училища

    Молодь завжди у виграші, бо за нею майбуття. Людського роду, галузі, України. І вкотре - про проблему «батьки - діти». Погодьтесь, для представників старшого покоління Її Високість доля може як подарувати посмішку, так і відвернутися від них. Все залежить від того, яких синів і дочок виховали вони для себе.

    Схоже на те, що батькам Дмитра КОСТЕРНОГО Фортуна подарувала добру посмішку. Ведемо мову про молодого, але, як кажуть про нього колеги, знаючого, ефективно працюючого задля захисту ділових інтересів Південно-Західної залізниці начальника юридичного сектору галузевої служби комерційної роботи та маркетингу. Отже, пощастило батькам. Поталанило також і редакції «Рабочего слова». Адже Д. Костерний фахово веде газетну рубрику «Юридичний практикум».

    Сьогодні у розмові з Дмитром Олександровичем ми торкнулися тих «вузьких місць», з якими мій співбесідник стикається щодня.

    - Дмитре Олександровичу, за відомих причин, які обговорюються в суспільстві, мене цікавить питання, чи в змозі судова влада забезпечити повністю незалежне і об’єктивне правосуддя?

    - Варто нашу розмову розпочати з Основного закону держави. Конституційно державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами України.

    Саме згідно з Конституцією України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями стояти на захисті закону та справедливості, є судді.

    Вважаю, що сьогодні судова влада достатньо наділена повноваженнями щодо охорони прав і свобод усіх суб’єктів правовідносин, що виникають у державі. Уточнимо: судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, конституційного судочинства із застосуванням матеріального та процесуального законодавства. В залежності від вказаних видів судочинства кожний (з його видів - ред.) надає суддям правові механізми і методи впливу на правопорушників, злочинців. Завдяки застосуванню цих «інструментів» судді мають захищати потерпілих.

    Глибоко переконаний, що незалежність суддів є необхідною передумовою існування судової влади в Україні. Адже наслідком цього - є віра громадян у справедливе правосуддя та панування закону.

    - Чи впливають на правосуддя негативні та суб’єктивні чинники?

    - На жаль, маємо низку суспільних негативних та суб’єктивних чинників. Серед них - фінансова криза, що викликала бентежні реакції та зміни у всіх сферах суспільства. На фоні цього відчувається навантаження на суд великої кількості судових справ. Недостатнє організаційне забезпечення судової влади - це також не є свідченням покращення у цій сфері. Ось вам яскравий приклад із особистого практичного досвіду. Нещодавно перебував у відрядженні у господарському суді Полтавської області з метою захисту інтересів залізниці. Мене здивувало те, що у суді відсутні кошти на поштові марки та конверти, які потрібні, аби повідомити учасників судового процесу про призначення розгляду судової справи. І це все за умов, що, окрім державного мита за подачу позовної заяви до суду, сплачується також збір на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (з 27 квітня 2009 р. цей збір складає 312,50 грн.). Хіба це позитивний чинник? Думаю, коментарі тут зайві.

    Основним суб’єктивним показником, що впливає на правосуддя є недостатня фахова підготовка суддів. Маю на увазі ті випадки, коли інтереси окремих осіб, які беруть участь у судовій справі, не збігаються із цілями і завданнями суду. У такому разі поведінка учасників засідання врешті-решт шкодить діяльності суду при встановленні істини. Сюди можна віднести і нечесну гру, і тактику захисту, навіть неадекватну поведінку учасників судового процесу. Це, безумовно, впливає на суб’єктивне психологічне сприйняття суддею обставин справи. Останній - з низьким рівнем професійної кваліфікації - є потенційним об’єктом для маніпулювання з боку учасників правовідносин.

    - Дмитре Олександровичу, чи вчасно виконуються рішення судів?

    - Процедура виконання рішення судів є довготривалою. Чому? Відповідно до процесуального законодавства України виконання рішення суду провадиться на підставі виданого ним наказу. Це є виконавчий документ. Від дати звернення до суду з позовними вимогами до моменту видачі наказу й для його виконання по конкретній справі може сплинути багато часу. Це термін, який витрачається на розгляд справи, оскарження в апеляційному та касаційному порядках рішення суду першої інстанції. До речі, стягненням грошових коштів на підставі виданих наказів займається відділ по роботі з органами Державної виконавчої служби. Це підрозділ юридичної служби управління Південно-Західної залізниці. Накази судів направляються на адресу органів Державної виконавчої служби. Саме від них і залежить оперативність виконання рішення суду. На своєчасність, а, вірніше, на недотримання відповідних строків впливають неправомірні дії, а іноді й бездіяльність з боку органів Державної виконавчої служби. Ці явища доводиться оскаржувати.

    Можу сказати, що вчасно рішення судів виконуються за умов нормальної та своєчасної роботи усіх суб’єктів правосуддя, особливо, державних виконавців.

    - Що впливає на прийняття судом негативних рішень відносно залізниці по справах, якими займається служба комерційної роботи та маркетингу? Розкажіть, будь ласка, докладніше про проблематику, з якою стикаються Ваші колеги.

    - Захист інтересів залізниці по справах, якими займається галузева служба комерційної роботи та маркетингу, здійснює відділ актово-претензійної та позовної роботи, у складі якого працюють спеціалісти юридичного сектору спільно з сектором претензійної роботи.

    Роз’яснюю. Умовно кажучи, судові справи можна поділити на дві категорії. Перша - це судові справи, в яких залізниця виступає у процесуальному статуті як відповідач. Дані справи порушуються за позовними заявами з боку господарюючих суб’єктів з вимогами щодо стягнення фактичних збитків від нестачі вантажу під час перевезення, або стягнення безпідставно нарахованої провізної плати та додаткових зборів і платежів. Існують й інші вимоги згідно із договором про перевезення вантажу залізничним транспортом та договорів, пов’язаних із транспортуванням.

    Наступною категорією судових справ є такі, що порушуються за позовними заявами залізниці. Цю категорію документів представлено справами, де метою наших юристів є стягнення з вантажовідправників штрафу за неправильність, неточність та неповноту відомостей про вантаж, вказаних у перевізних документах. Це згідно із змістом статті 122 Статуту залізниць України.

    Із власного досвіду можу сказати, що чинниками, які негативно впливають на прийняття законного рішення на користь залізниці як у першій, так і в другій категоріях справ, є:

    - неякісне оформлення працівниками всіх залізниць матеріалу (комерційних актів, актів загальної форми);

    - прогалини та недостатність інформації у змісті деяких нормативних актів понять, термінів, що застосовуються за специфікою взаємовідносин залізниці із суб’єктами господарювання.

    - небажання деяких суддів всебічно та якісно з’ясувати обставини кожної конкретної справи;

    - інші процесуальні моменти, які застосовують контрагенти (особи, заклади, організації, які пов’язані обов’язками за загальним договором, або які співпрацюють у процесі виконання договору - ред.) залізниці щодо затягування судового процесу. Відомі випадки спотворення дійсних обставин справи. А це, як цілком зрозуміло, заважає відстоювати інтереси залізниці.

    Попри всі труднощі, ми вживаємо всіх належних від нас заходів та методів для досягнення позитивного результату для залізниці.

    - Наскільки вагомою є сьогодні роль спеціалістів служби? Яким фаховим якостям віддається перевага?

    - На сьогодні фахівці служби комерційної роботи та маркетингу виконують завдання, поставлені безпосередньо керівництвом. Це потребує від колег не лише теоретичного, а й практичного досвіду. Уточнимо, служба здійснює оперативне керівництво вантажною роботою та комерційною діяльністю на залізниці, організовує через дирекції залізничних перевезень процес надання транспортних послуг вантажовласникам та експедиторам під час перевезення вантажів. А також бере участь у розробці проектів нормативно-методичної документації щодо умов перевезення вантажів та нарахування платежів.

    Уявіть, у складі служби створено відділи, які опікуються актово-претензійною та позовною роботою, розв’язанням виробничо-технічних проблем. Назви відділу умов перевезень та роботи з контейнерами, відділу під’їзних колій, відділу маркетингу, аналізу та прогнозування вантажних перевезень говорять самі за себе. Думаю, що швидко отримаєте уяву і про те, чим займаються наші колеги з відділів контролю за розрахунками за вантажні перевезення та договірної роботи, а також контрольно-ревізійного відділу.

    Більшість фахівців, які займають посади у названих підрозділах, - це колишні станційні робітники з великим багажом знань, навичок. Основне, як на мене, з твердою життєвою позицією. Саме такі люди потрібні нашій службі.

    - Це цікаво. Але сьогодні хотілося б більш ґрунтовної розмови про будні саме юридичного сектору.

    - Дякую за увагу до моїх колег. Щодо ввіреного мені юридичного сектору відзначу наступне. Численні слухання судових справ по всій території України, в яких беруть участь працівники юридичного сектора, а їх, приміром, упродовж травня 2009 року було 46, а на червень за графіком передбачено 41 слухання, вимагають неабиякої фахової підготовки та звичайної витримки.

    Юристам сектору, який я очолюю, притаманні вагомі теоретичні знання законодавства. Додайте сюди наявність практичного досвіду, вміння орієнтуватися у безлічі законів, що постійно змінюються й доповнюються. І це ще не все. Без бажання та наполегливості, творчого підходу до вирішення нестандартних ситуацій, без вміння працювати у команді, як кажуть, діла не буде. Часті відрядження то лише альфа, але далеко не омега у переліку «сюрпризів» від нашої професії. Проте, головне - це життєве кредо - стояти на сторожі закону.

    Хочу також відзначити допомогу з боку колективу юридичної служби залізниці, працівники якої завжди готові надати пораду щодо фахових дій у тій чи іншій ситуації, поділитися практичним досвідом. У спільних діях з колегами «народжуються» кваліфіковані відповіді на різноманітні запити, звернення.

    - Як Ви трактуєте поняття «судовий професіоналізм»? Ідеальний суддя, хто він?

    - Зрозуміти для себе, що таке «судовий професіоналізм», я вважаю, можливо лише за безпосередньої практичної діяльності та взаємодії із судом. Ділові контакти із суддями при виконанні ними своїх обов’язків, як ми говоримо, з відправлення правосуддя - то набуття неабиякої практики.

    Я перебуваю на тій позиції, що судовий професіоналізм - це об’єктивність, неупередженість, незалежність, принциповість, професійна підготовленість судді при здійсненні ним правосуддя. Останнє має бути направленим на повне та всебічне надання юридичної оцінки фактичним обставинам справи. Але, окрім наведеного, суддя повинен мати людські чесноти, бути незаплямованим по відношенню до себе, закону, учасників судового процесу, суспільства.

    Суддя, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права має забезпечувати захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

    Вважаю, що ідеальними судді не народжуються, ними, напевно, стають. Ідеальним суддя є тоді, коли при здійсненні правосуддя буде говорити мовою закону, дотримуючись літери закону, коли він прийматиме рішення по справі.

    Глибоко переконаний і в тому, що, аби судді були професійно довершеними, треба, щоб вони заговорили відповідно до дійсної волі законодавця, направленої на захист приватних та публічних інтересів членів суспільства.

    - Дмитре Олександровичу, дякую за цікаве інтерв’ю. Бажаю успіхів Вам та Вашим колегам! Щасливої долі! З Днем молоді!

    Анатолій РОМАНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05