РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 25 (28 червня 2013)
  • Випуск №25 28 червня 2013
    Зміст
    1. Із Днем конституції України! (Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН, Голова Дорпрофсожу О.М. ЛОГОШНЯК)
    2. Зі святом молоді! (Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН, Голова Дорпрофсожу О.М. ЛОГОШНЯК)
    3. П'ять секунд із життя Дмитра ЗІКРАТОГО (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    4. Навіть стукіт коліс поїздів для неї – музика (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    5. Коли природа дарує душевну досконалість (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з сімейного архіву Б. Драгусевича)
    6. Ризик не завжди справа благородна (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. Аварія учбова, але іспит – справжній (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    8. Скарби від Романа СЕЛІВАЧОВА (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)

    Із Днем конституції України!

    Шановні працівники Південно-Західної залізниці!

    Вітаємо вас зі значним святом нашої суверенності - Днем конституції України!

    28 червня 1996 р. основний державний закон увійшов у новітню історію суспільного життя українського народу, як головний оберіг державності і демократії, як гарант незалежності і соборності України.

    Найвищою соціальною цінністю держави є життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека її громадян. Конституція є визначальним чинником забезпечення державного суверенітету України, консолідації суспільства, створення належних умов для самореалізації особистості.

    Від усього серця бажаємо вам міцного здоров’я та творчого натхнення, мудрості і далекоглядності, високих досягнень, успіхів у праці та нових звершень заради розвитку нашої Вітчизни!

    Зі святом вас, залізничники!

    Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН, Голова Дорпрофсожу О.М. ЛОГОШНЯК

    Зі святом молоді!

    Шановна молодь Столичної магістралі!
    Прийміть найтепліші вітання із Днем молоді!

    Для того, щоб Україна зайняла гідне місце серед розвинених європейських держав і країн світу, необхідне саме ваше бажання працювати, використовувати ваші міцні і ґрунтовні знання, здорову амбітність, прагнення йти вперед і перемагати, навіть у складних життєвих обставинах.

    Ви часто показуєте приклад іншим у тому, як найсміливіші плани і мрії втілюються в життя і примножуються завдяки вашій невичерпній молодій енергії, добрій волі, що націлена на нові звершення.

    Ми завжди чекаємо від вас нових ідей, нестандартних рішень, які сприятимуть примноженню здобутків залізничників Столичної магістралі. Ми віримо, що майбутнє - за ініціативною молоддю!

    Бажаємо вам доброго настрою, реалізації сміливих задумів, здоров’я і благополуччя!

    Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН, Голова Дорпрофсожу О.М. ЛОГОШНЯК

    П'ять секунд із життя Дмитра ЗІКРАТОГО

    «Для нас малі залізниці - це, як суворовські училища для військових, адже там діти виховуються у дусі залізничних традицій.

    Головне, щоб наші вихованці не загубились, а пішли послідовно сходинками назустріч професії залізничника. Ми не повинні розкидатися юними транспортниками, а всебічно піклуватися про них».

    Невипадково звернула увагу на ці слова, переглядаючи газету «Магістраль» за 29 червня. А належать вони начальнику главку кадрової та соціальної політики Укрзалізниці Михайлу ГОЛОВАЦЬКОМУ.

    Того дня ми прямували на зустріч з одним із учнів Малої Південно-Західної. І нагода була пречудова - Дмитро Зікратий посів перше місце на Всеукраїнському зльоті юних залізничників у Харкові у номінації «Кращий знавець вагонного господарства».

    Новий будинок, у якому ще навіть пахне будівництвом, розташований на бульварі Перова (Київ). Двері нам відкриває батько Дмитра - Олександр. Мама на підході, квапиться з роботи.

    Згодом саме вона розповіла нам, що нещодавно переїхали. Мешкали раніше поруч з дитячою залізницею. Тож, мабуть, саме це і стало поштовхом для Дмитра.

    - Ще маленьким, з років чотирьох, весь час ходили туди, спостерігали, каталися і оте: «Мамо, поїзд? Поїзд? Поїзд!» я чула зранку до ночі. Коли підріс до віку учнівського, одразу ж і пішов вчитися. В 11 років.

    - І за два роки такий успіх?

    - Так. Він у нас і в школі відмінник. І головне - лідер, вміє бути наполегливим і йти до кінця. Що не вистачає багатьом його одноліткам. Багато з них теж ходили, пробували, але не залишились. Комусь не подобається взимку теоретичні заняття відвідувати, комусь ще щось.

    - Та в нас теорія не нудна, - втручається у розмову Діма. - Вчимо, наприклад, конструкцію вагона, в зошит записуємо, а потім одразу йдемо в наше депо і на практиці все розглядаємо. У нас навіть є справжня колісна пара. І майстри розповідають дохідливо.

    Діма називає Олександра ЛЕВЧЕНКА, Сергія ГУНЕЙКА, Владислава ГАЛИЦЬКОГО. Особливо, каже, Олександр Іванович багато часу приділяв, і після роботи залишав, пояснював.

    - А як там на зльоті було? Як тести складав?

    - Дуже гарно нас зустріли, все було чудово організовано. Тести писали на планшетних комп’ютерах, десь приблизно до однієї години. Було 300 питань, і відповідати потрібно правильно та швидко. Це враховувалось. У класі було розміщено монітор, де висвітлювались результати і час. І я до останнього не вірив, що написав перший, обійшовши учасника з Донецької дитячої залізниці на 5 секунд.

    До розмови долучається мама:

    - Ми дуже хвилювались, адже завдання були не з легких. І ось телефонує син: «Мамо, я написав!» - «Який результат?» - питаю і чую: «Високий! Перше місце!» Я дуже рада за Діму.

    - Так, ми дуже задоволені, - підтримує дружину Олександр. - І ще задоволені та здивовані тим, що дитяча залізниці - це сьогодні єдине місце, де дітей безкоштовно навчають, ними опікуються, шиють форму, проводять екскурсії.

    Він дістає форму сина. Краса, що робить зі звичайного підлітка, який любить грати у футбол, займається плаванням, «висить» у «Контакті», спілкується з друзями, майбутнього залізничника. Так, це жарт. Не форма це робить, звичайно. А батьки, сам Дмитро, а допомагає йому дитяча залізниця. Ще хлопчик показує подарунок за перше місце - ноутбук.

    - Хотіли подарувати, - каже батько. - Та сам заробив. Заслужив старанністю та вмінням.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Навіть стукіт коліс поїздів для неї – музика

    Добра погода сприяє плідному відрядженню, тобто виконанню редакційного завдання. Особливо, коли початок літа і спека не докучає виконувати свої обов'язки. Тим більше, що така цікава поїздка до знакового місця в українській історії, як Трипілля. Хоча наша подорож, зазвичай, була запланована на залізничну станцію, та це не завадило нам оцінити красиві краєвиди та свіже повітря, після досить задушливої атмосфери електрички.


    Начальник ст. Трипілля-Дніпровське Віра ЄЦКАЛО.


    Вантажний касир Євгенія Сушко.


    Ст. квитковий касир Ірина БАКАЛИМ.

    Сама ст. Трипілля-Дніпровське органічно вписується в цей красивий ландшафт. Вона розташована в чудовому куточку природи, поблизу Канівського водосховища на Дніпрі, куди впадають три річки: Стугна, Красна та Бобриця. До того ж - усього за 40 км від столиці. Тож любителям спокійного сімейного відпочинку тут затишно і комфортно. Тому сюди лине великий потік пасажирів зі столиці, особливо на вихідні. А ще тут виконується достатній обсяг вантажної роботи. Приміром, тільки за травень вивантаження склало 2683 вагонів, з яких 2503 припадає на вугілля.

    Перон станції доглянутий, викошена трава, пофарбовані станційні будівлі, красиві квіткові клумби. Останнє - це вже своєрідна візитівка Південно-Західної магістралі. І справді, на якій би станції нам не доводилось бути, завжди підмічаємо таку красу.


    Станція Трипілля-Дніпровське.

    Того дня на вокзалі ст. Трипілля-Дніпровське було чимало пасажирів, десь за півгодини мала бути електричка до Києва. Однак виручка, про що нам згодом розповіла старший квитковий касир Ірина Бакалим, надходить не від продажу квитків на приміські електрички. Тут, зазвичай, пільговий контингент пасажирів, а надходження отримують від продажу квитків на поїзди далекого сполучення. Лише вранці було продано 90 квитків за різними напрямками, а до кінця робочої зміни нарахується майже 300.

    Своєрідну екскурсію по станції нам провела її начальник Віра ЄЦКАЛО. Віра Василівна станцію знає досконально, адже довгий час працювала саме тут черговою. Їй відомі всі таємниці і «підводні» камені в роботі. А те, що пані Віра стала залізничницею, заслуговує на окрему розповідь. Йдеться про романтичну історію - про «крилату» мрію. З дитинства хотіла працювати на залізниці. Навіть стукіт коліс поїздів, а живе наша героїня поблизу станції, для неї - музика.

    Ранок. Працівники станції заглиблені в роботу, та все ж стараються відповісти на наші питання. Заходимо майже до кожного кабінету.

    - Хочеться дізнатися якомога більше про виробничі процеси на станції, про її трударів, чим ви тут живете? - запитую Віру Василівну.

    - Ми живемо роботою, - каже Віра Єцкало. - Станція проміжна, має третій клас. Всі зусилля спрямовуємо на виконання виробничих завдань. І основне - це вивантаження вантажів. Адже поруч розташована теплоенергоцентраль (ТЕЦ) «Центренерго». Вона - основний клієнт. Сьогодні діяльність ТЕЦ побудована таким чином, що вугілля підвозиться щоденно. Звісно й робота станції підпорядкована таким умовам, і тут немає авралу, коли настають холоди. Стабільна робота ТЕЦ - запорука нашої успішної роботи. Втім виникають і проблеми, адже під час робочого процесу все може бути.

    Підтвердження слів начальника станції знаходимо на колії. Там стоять вивантажені вагони.

    - Частину вивантажено вночі, - розповідає вантажний касир Євгенія Сушко. - А зараз заходять ще два состави. Окрім цього є й металобрухт, лісоматеріали, щебінь.

    Запитую у Віри Василівни: «У вас всюди такий порядок? Як вам це вдається?»

    - Це все колектив. Коли треба, то всі дружно стають до роботи. До того ж на залізниці не працюють люди, яким байдужа станція. Вони просто не затримуються. Тож така відданість, почуття обов’язку допомагає долати всякі перешкоди.

    Заходимо до чергового по станції. Сьогодні на зміні - Мар’ян МИСЬКО (фото на 1 стор.). Випускник Української державної академії транспорту, людина, закохана у професію. У цього хлопця, аж ніби світяться очі, відчувається, що він виконує важливу функцію у ланцюжку роботи станції. Здається, на перший погляд, що в його роботі немає нічого особливого. Але ж характер загартовується якраз у буденній роботі. А він у нього є. Народився на Львівщині, потім - навчання у Харкові, потому хотів влаштуватися на роботу ближче додому, але, як виявилось, для нього не знайшлось робочого місця на Львівській залізниці. І він приїхав до Києва (знімає кімнату) і почав поступово будувати сходинки професійної кар’єри.

    - Бажання стати залізничником у мене було велике. І ось здобуваю практичні навички, - каже Мар’ян. - Головне у нашій роботі бути зібраним і уважним. І ще потрібно приділяти особливу увагу дотриманню регламенту між черговим по станції і машиністами поїздів. Регламент цей чітко виписаний у нормативних документах.

    Повертаємось до розмови з Вірою Василівною. Звертаю увагу, з якою пошаною і гордістю відгукується про своїх колег керівник: «Це дуже добре, що такі люди є, - усміхається Віра Василівна. - Мені б хотілось, щоб таких людей життя нагороджувало за стійкість. Нині для всіх складний час. Але люди у нас працьовиті й колектив чималий. У штаті понад сорок чоловік. Усі робітники досвідчені, відповідальні, дружні. Їм будь-яка робота по силах».

    Залізничники цінують свою роботу, миряться навіть із транспортними негараздами, яких останнім часом додалося. Бо люди в більшості своїй мешкають на лінії й користуються електричками. А виділяти когось окремо не хочеться, бо кого на станції не зустрінеш, з ким не поговориш - усі заслуговують на добрі слова.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Коли природа дарує душевну досконалість

    УМІЛЬЦІ ЛОКОМОТИВНОГО ДЕПО КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ ПРОДОВЖУЮТЬ РЕМОНТУВАТИ «ВБИТІ» ЛОКОМОТИВИ.

    «У доброго господаря й іржавий цвях стане у нагоді», - казав, пам’ятаю, мій батько, який знав у небагаті післявоєнні роки ціну речам, які, здавалось, давно відслужили свій вік. І прикладав до цих речей свої трудові руки, наділяючи їх другим життям. Цю батьківську науку згадую кожний раз, коли перебуваю у творчих відрядженнях у локомотивників.


    Прихильність Бориса ДРАГУСЕВИЧА - граціозні моллінезії.

    Обідня перерва. Переступивши із фотокореспондентом невеличкий поріг цеху з ремонту автогальмівного обладнання локомотивного депо ст. Київ-Пасажирський, зустрілися з непересічною людиною. Знайомимося. Борис ДРАГУСЕВИЧ, слюсар. У кишеню він за словом не лізе. За ледь помітною усмішкою - доброзичливе ставлення до репортерів, його сьогоднішніх гостей. Спитаєте, чим займається слюсар високої кваліфікації у виробничому приміщенні? У робочий час ремонтує різноманітну гальмівну апаратуру електровозів. Мова про ті вузли та прилади, які відпрацювали не одну сотню тисяч кілометрів на старих таки «чехах», як тут називають локомотиви серій ЧС4 та ЧС8. Їх і не перерахувати на пальцях. Ось куди руки прикласти слід. Із цим Борис Вікторович справляється протягом робочої днини. А у вільний час, якого не так вже й багато в обідню перерву, Б. Драгусевич турбується про акваріумних рибок. Для чого? А для чого існує у світі краса? А як знімати нервові стреси? Яких у нашому повсякденному житті, сказати б, вагон і малий візок. Борис Вікторович пропонує… займатися розведенням рибок.


    Зустріч через роки.

    - Яка ваша улюблена акваріумна красуня? - запитали ми у Бориса Вікторовича.

    - Моллінезія, - відповів із захопленням слюсар, дивлячись на них з любов’ю. - Всі підвиди цих рибок, що водяться у водах Південноамериканського континенту, теплолюбні й віддають перевагу воді 25 - 30°С. Дієта моллінезій повинна обов’язково містити рослинні добавки - листи салату й (або) спеціальні збалансовані сухі корми для рослиноїдних риб. Ці рибки критичні до освітленості акваріума - світловий день повинен тривати не менш 13 годин. Спектр освітлення повинен бути близьким до сонячного.

    Про себе він не любить розповідати. П’яти хвилин бесіди із цією шанованою у цеху людиною було достатньо, щоб дізнатися і про вибір майбутніх мешканців акваріума, і про їх сумісне проживання, і про те, як відрізнити хвору рибинку від здорової. І про карантин, і про раціон, і про годівлю, і про поведінку: агресію та розум (біологи підтверджують, що існують, адже функціонує нервова система - ред.). І про мальків наш співбесідник може розповідати годинами. Роздивляючись підводне царство, спіймав себе на думці: спостереження за акваріумним світом допомагає, як зараз кажуть, релаксації нервової системи будь-кому. Можливо, варто б було розміщати акваріум не лише у виробничих цехах, а й біля «брехаловки» - кімнати, де збираються перед рейсом або повертаються із зміни локомотивні бригади? Нехай би машиністи перед рейсом пересвідчилися зайвий раз у тому, як співалося у шлягері 80-х, «Как прекрасен этот мир, посмотри!».

    - Кожна до душі: природа дарує досконалість! - Борис Вікторович акцентує нашу увагу.

    Нещодавно, за словами Б. Драгусевича, він організував зустріч випускників столичного ПТУ№17, які закінчили залізничну альма-матер три десятиліття тому. До старої будівлі на вулиці Фурманова завітало зо два десятки колишніх учнів, а тепер - слюсарів, машиністів, інженерів тощо. Про що гомоніли? В основному згадували юність. Із почуттям вдячності за науку привітали майстра виробничого навчання Володимира Олександровича МОСТИЦЬКОГО.

    - Складність тих років навчання та виробничої практики, коли ми починали, помилки, зауваження педагогів виносяться кудись за дужки, часом ведеш розповідь, як той казкар, ще й вигукуєш розчулено: «А ти пам’ятаєш?..». Про такі миті у власному житті мріє кожний. - Тож не забувайте друзів через буденність життя, - порадив Борис Драгусевич.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з сімейного архіву Б. Драгусевича

    Ризик не завжди справа благородна

    Залізнична колія, що пролягла від ст. Вінниця до ст. Немирів і далі до Гайворона, не відноситься до категорії з інтенсивним рухом поїздів. За добу в середньому їх тут проходить вісім пар поїздів. Тож на переїздах через цю колію не так часто зупиняють рух автомобілів. Однак і за таких умов знаходяться водії, які, нехтуючи Правилами дорожнього руху, долають залізничні переїзди, коли на них працює світлова та звукова сигналізація, сповіщаючи про наближення поїзда. А окремі навіть намагаються «проскочити», коли шлагбаум майже опускається.

    Ось тому підтвердження. В листі начальника Вінницької дистанції колії Олександра ОНИЩУКА на ім’я начальника ДАІ УМВС України у Вінницькій обл. Павла СОЛОНЕНКА читаємо: «Повідомляємо Вам про випадок порушення правил проїзду через залізничний переїзд 2 км перегону Вінниця - Вороновиця, що розташований на вул. К. Маркса м. Вінниці.

    17 квітня 2013 р. о 15 год. 44 хв. автомобіль «Мерседес» синього кольору з державним номером АВ 5513 ВН на вказаному переїзді при справній роботі світлофорів, які подавали сигнали червоного кольору, та включеній звуковій сигналізації продовжував рух, і на автомобіль опустився шлагбаум. Водій із місця пригоди скрився, збивши наконечник шлагбаума.

    Прошу вашої допомоги для встановлення особи водія автомобіля». Відповідь на цей лист ще із ДАІ, на жаль, не надійшла.

    За даними Вінницької дистанції колії також 17 квітня ц. р. тепловоз ТМЧ-4, що належить локомотивному депо Жмеринка, рухався зі швидкістю 40 км за годину, при дозволеній шв. 60 км/год., перегоном ст. Вороновиця - ст. Вінниця. При наближенні до залізничного переїзду, що розташований на 9 км цього перегону, машиніст помітив автомобіль «Волга», який з великою швидкістю рухався до колії. Він подав гучний та протяжний сигнал. Однак і на нього водій не зреагував, при тому, що на переїзді уже завчасно працювала світлова та звукова сигналізація. Автомобіль рухався з попередньою швидкістю, тому машиніст застосував екстрене гальмування з подачею піску на колії під колеса локомотива. Однак і такі заходи не запобігли зіткненню автомобіля із локомотивом, у результаті якого «Волгу» відкинуло на 15 метрів (на фото) від переїзду у смугу відведення. Машиніст негайно доповів про інцидент черговій по ст. Вінниця і разом із помічником кинувся на допомогу постраждалому. Та гр. Л., який був керівником одного із сільгосппідприємств, помер на місці. За висновками авторитетної комісії, до якої увійшли посадові особи залізниці, співробітники ДАІ та інші фахівці, винуватцем є лише покійний.

    Очевидним залишається лише одне - при перетині залізниці необхідно дотримуватись чітко визначених правил, тоді й не буде прикрих інцидентів, які можуть й забрати життя.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    На Південно-Західній залізниці ведеться певна робота з попередження порушень безпеки руху, оздоровлення колії й стрілочних переводів, пристроїв електропостачання й рухомого складу, впровадження на сталевих коліях стратегії гарантованої безпеки й надійності перевізного процесу. Але ж випадки, які описані вище, все ж повторюються. Статистика травмування громадян на залізничних коліях лякає. Правила безпеки на залізниці потрібно знати з дитинства.

    Страшні цифри, за якими - поламані долі, невимовний біль тих, чиї близькі люди стали жертвами трагічних збігів обставин, чиї життя вже не повернеш. Особливо, якщо це діти й підлітки.

    Основними причинами травмування громадян рухомим складом є незнання або порушення правил безпеки при знаходженні в зоні залізничних колій. А невиправдані поспіх і безтурботність, небажання користуватися перехідними мостами й настилами, а часом бешкетництво, хуліганство й ігри як на залізничних коліях, так і на прилягаючій до них території - то пряма дорога під колеса локомотива.

    Особливе занепокоєння викликає поводження дорослих, які, не звертаючи увагу на наявні пішохідні мости в районі залізничних вокзалів, ведуть своїх малолітніх дітей, онуків за руку через шляхи в несанкціонованих місцях.

    Шановні батьки, бабусі й дідусі!

    Задумайтеся, будь ласка, про прості, на перший погляд, речі. Сьогодні ви ведете дитину за руку, а зовсім незабаром вона підросте, ви станете довіряти тоді вже учневі самостійно ходити в школу. За необхідності переходу через залізницю, у підлітка просто не виникатиме думки, що безпечніше це зробити, піднявшись на пішохідний міст, тому що ви, дорослі, цю думку не прищепили йому з раннього дитинства. Подібна ситуація може виникнути і під час перетину залізничного переїзду. Якщо батько або мати, які управляють автівкою, порушують правила дорожнього руху, дитина, яка перебуває поруч, обов’язково запам’ятає, як було «круто», коли «перелітали» через шлагбаум. І застосовуватиме цю методику у дорослому житті. Для того, щоб залізниця залишалася для вас тільки добрим другом й помічником, а з вами й вашими близькими не скоїлося лиха, дотримуйтесь, будь ласка, самі й вимагайте виконання від ваших дітей і онуків простих правил безпеки.

    Отже, на залізниці НЕ МОЖНА:

    - перебувати на коліях і об’єктах інфраструктури залізничного транспорту, не призначених для пасажирів;

    - підлазити під вагонами;

    - перелазити через автозчепні пристрої між вагонами;

    - заходити за обмежувальну лінію платформи;

    - бігти по платформі поруч із поїздом;

    - улаштовувати на платформі рухливі ігри;

    - залишати дітей без догляду;

    - стрибати із платформи на колії;

    - проходити через залізничний переїзд при заборонному сигналі світлофора.

    При наближенні до залізниці згадуйте, будь ласка, ці нескладні правила. Не наражайте на небезпеку своє життя й життя своїх дітей. Пам’ятайте, що дотримуватись правил безпеки простіше, ніж згодом виправляти страшні наслідки через їхнє порушення. Добре б було, коли б і самі залізничники не забували про ці правила. Ризик в усі часи не є благородною справою.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Аварія учбова, але іспит – справжній

    Щоразу, буваючи на навчально-тренувальному полігоні, де фахівці імітують надзвичайні ситуації та борються з їх наслідками, приходиш до думки: «Добре, що це лише навчання…». Бо кожний розуміє, що рятувальна операція в справжньому житті може тривати досить довго. Днями всього за півтори години було ліквідовано «аварію», проведено дезактивацію небезпечної речовини (за легендою, було розлито хімічну речовину з цистерни), знешкоджено та ліквідовано вибухонебезпечний предмет на місці «аварії», врятовані люди.


    У рамках навчань «Організація аварійно-відновлювальних робіт на залізничному транспорті, пов’язаних з витоком небезпечних хімічних речовин» Державна спеціальна служба транспорту спільно з Південно-Західною залізницею під координацією Мінінфраструктури України зімітували «аварію» на залізниці. За легендою, об 11-й годині на регульованому залізничному переїзді Дарниця - Бориспіль сталося зіткнення вантажного поїзда з вантажним автомобілем. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з рейок зійшла цистерна зі зрідженим аміаком.


    Рівень небезпеки, яку становив розлитий аміак, на навчально-тренувальному полігоні в спецодязі під димовою завісою визначали команда хіміків-розвідників та аварійно-рятувальний підрозділ Держспецтрансслужби. На місце події прибули рятувальники в захисному спорядженні для надання допомоги потерпілим - вони вирізали металевий отвір у вантажному авто, аби витягнути затиснутих там пасажирів. Пожежні з Південно-Західної залізниці створили водяну завісу над аварійною зоною, аби не дати небезпечній хімічній речовині розповсюдитися в повітрі. Поза тим військові сапери Держспецтрансслужби знайшли вибухонебезпечний предмет на місці «аварії», який оперативно знешкодили.

    Особливу увагу та захоплення викликала робота відновного поїзда ст. Дарниця - вантажопідіймального крана ЕДК-1000, який, завдяки злагодженій роботі персоналу, з легкістю встановив на рейки цистерну, що зійшла.

    Загалом у тактико-спеціальних навчаннях взяли участь майже 50 спеціально навчених та підготовлених спеціалістів Держспецтрансслужби, було задіяно понад 10 одиниць важкої військової техніки.

    З боку Південно-Західної залізниці брали участь 14 фахівців із пожежного поїзда та техніка, а також 27 залізничників особового складу відновного поїзда ст. Дарниця.

    І хоча це було навчання, військові та спеціалісти-залізничники, задіяні у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, діяли з повною віддачею. Вони успішно виконали свої обов’язки на очах серйозних глядачів та керівництва Держспецтрансслужби, Укрзалізниці, Південно-Західної магістралі, Міністерства інфраструктури, Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

    Вельми прискіпливо до подій придивлялися телевізійники. Але якщо спочатку вони «ганялися» за телекартинкою, то досить швидко їх запальний пошук відеосенсацій поменшав. Вони навіть по-іншому почали сприймати події, які відбувалися на навчально-тренувальному полігоні. Адже його учасникам доводилося не солодко: спекотний полудень, відповідальність, обов’язок виконати непросте завдання.

    Загалом, на цих навчаннях спеціалісти спрацювали добре. І якщо у більшості глядачів залишились враження - «аж дух перехоплює», - то очільник Держспецтрансслужби генерал-лейтенант Микола Мальков зізнався: «Ми повинні бути готовими до надскладних випадків при аваріях і вміти впоратися з ними. Адже військові проходять спеціальну підготовку та навчання, щоб бути підготовленими до проведення аварійно-рятувальних робіт. У військових залізничників вже є досвід здійснення таких робіт - адже ми в числі перших ліквідували аварію поблизу Ожидова, де перекинулися 15 цистерн із жовтим фосфором».

    Варто наголосити, що й вогнеборці Південно-Західної магістралі витримали іспит на перевірку готовності до виникнення надзвичайної ситуації. «З військовими Держспецтрансслужби ми проводимо вже друге навчання. Однак, на цьому полігоні - вперше, він значно кращий для тренувань, ніж той, де ми тренувались минулого разу. Тут гарні під’їзди, більше місця. Практичне відпрацювання такого заходу показує, як ми повинні діяти у випадку екстремальної ситуації. Оперативно та злагоджено відпрацювали всі. Професійно показали себе вогнеборці із пожежного поїзда ст. Дарниця, спеціалісти із Київського загону відомчої воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці та відновний поїзд ст. Дарниця. Перевірка, чого ми навчилися сьогодні, може не забаритися, адже попереду спекотне літо…» - сказав заступник начальника служби відомчої воєнізованої охорони - головний інспектор з пожежного нагляду Південно-Західної залізниці Іван Слуговін.

    Підбиваючи підсумки навчання, заступник головного ревізора залізниці з безпеки руху поїздів і автотранспорту Микола Кончаківський зокрема наголосив: «Завдяки командно-штабним навчанням у разі виникнення надзвичайної ситуації фахівці столичної магістралі показали, як повинні діяти. До того ж тут вдосконалили навички співпраці залізничників та військових. До речі, регламентований час на підйомку цистерни було скорочено майже удвічі».

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Скарби від Романа СЕЛІВАЧОВА

    Професія «іконописець» - виняткова. Адже, маючи поклик душі і натхнення на творчість, але не маючи благословення ієрархів, художник не може розпочати роботу. Роман СЕЛІВАЧОВ закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Шевченка (1994 р.), Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (2000 р.). Він - учасник багатьох виставок і наукових конференцій, автор низки дослідницьких праць, член Національної спілки художників України (2006 р.). Виконав ікони для Воскресенської церкви у м. Києві та Борисоглібської у м. Вишгороді (2001 - 2002 рр.), стінописи у трапезній Свято-Троїцького монастиря (Китаївська пустинь, 2005 р.), у св. Володимирській церкві с. Чистопілля (АР Крим, 2008 р.), розписав церкву св. Тетяни у Києві (2010 - 2013 рр.). Виконав монументальні розписи та декорування меблів для громадських і приватних інтер’єрів. Персональні експозиції - у Музеї Івана Гончара (2006 р.), храмі св. Петра (м. Ставангер, Норвегія, 2011 р.). У творчому доробку художника чимало поважних виставок, «серйозний», як для практикуючого маляра, перелік наукових статей.


    Знайомтесь, Роман СЕЛІВАЧОВ.


    Один на один з іконостасом.


    Шухлядка.

    Наша зустріч відбувалась у Національному музеї українського декоративного мистецтва на виставці «Іконопис, стінопис, живопис». І мої враження про цю людину доповнились, здавалося б, не сумісними емоціями. Роман - відкритий, життєрадісний, щирий і завжди усміхнений.

    Подумалось, як з першого погляду така «безтурботна» людина може так глибоко занурюватись, ставати недосяжною та мрійливою?

    Тож не випадково саме полярністю власних творчих здобутків і вирізняється автор. Його скарби, як зазначила кандидат мистецтвознавства Ірина Дудняк, - для душі і на будень, і на свято.


    Ілія.

    Роман - із генерації художників, які ввійшли в київський артпростір наприкінці XX ст. Його уподобання зосереджуються у колі класичного малярства, зокрема монументального, іконопису, в декоративному мистецтві - розписаних дверях, ексклюзивних меблях тощо. Кожен твір майстра позначений естетичною відповідальністю, що нині властиво далеко не всім із творчої молоді.


    Ікони Романа наповнені релігійною чистотою та духовністю.

    Як ви вже зрозуміли, митець працює в різних живописних техніках і напрямках. Ікони, виконані на дошках з паволокою (спеціальне полотно - авт.) та левкасом (грунт під фарбу - авт.) яєчною темперою; храмові стінописи, розписані меблі.

    Ікони Романа наповнені релігійною чистотою та одухотвореністю. Вони віддзеркалюють ту непорушну гармонію між Божественним і людським світами. Постаті та лики святих притягують якоюсь характерною близькістю та красою.

    Мій погляд зупиняється на одній з картин. Я ніби чую розмову 23-річного пророка Іллі з вороном: «Души людские, как реки и растения, тоже нуждаются в дожде. Особом дожде - надежде, вере и смысле жизни. Если дождя нет, все в душе умирает, хотя тело еще живет». (П. Коельо «Пятая гора»).

    М’який, елегійний колорит з перевагою оливкових, блакитних і вохристих відтінків лише підсилює мої почуття.

    Істотну частину експозиції займають розписані меблі Романового авторства: шафи, комоди, лави, дитячі стільчики. Утилітарні речі, дякуючи руці майстра, розцвітають ніжними квітами, цвірінькають голосами райських птахів, або через пейзажі розповідають про подорожі світом.

    У таку шухлядку я поклала б найцінніші, ні, найрідніші, якщо можна так сказати, речі. Вона зберігатиме родинне тепло…

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05