РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 23 (14 червня 2013)
  • Випуск №23 14 червня 2013
    Зміст
    1. У коростенців буде новосілля! (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    2. Юрій МОВЧАН: «Працюємо на поліпшення фінансового стану залізниці» (Сергій ГУК)
    3. Переможниця - зміна Романа ТІТОВА (Влас. інф.)
    4. Цех як трамплін у службовій кар'єрі (Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    5. Молодеча СИЛА і наполегливе БАЖАННЯ працювати сумлінно (Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    6. Оздоровлення для майже чотирьох тисяч дітей (Влас. інф.)
    7. «Ви завжди підставите плече»
    8. Хто є кращим знавцем вагонної справи?
    9. ТУРБІВ відроджується (Никифор ЛИСИЦЯ)
    10. Найвищі цінності - це життя і здоров’я (Тетяна ТАНІЧЕВА, Фото надано прес-службою Козятинського теркому галузевої профспілки)
    11. Вибір на все життя (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    12. «Дай здачі», або Про дитячу агресивність (Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог)
    13. Ретро та екзотика від «Мотор Шоу» (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    14. «Намалюй свою мрію»
    15. Найкращі мотиватори для молодих спортсменів (Олена МИКИТЕНКО, Фото з архіву ВДФСТ «Локомотив»)
    16. Мріє пов'язати свою долю із залізницею (Валентина КОЛЯДА, Фото Галини ЛЕЛЕЧЕНКО)

    У коростенців буде новосілля!

    Практично жодна господарська галузь у державі не веде будівництва осель для своїх працівників. І тому залізниця, мабуть, єдина із складових економіки України, де виконується ст. 47 Конституції (Основного Закону). Наочним підтвердженням тому є вже впроваджений в експлуатацію будинок у Козятині та будівництво 65-квартирного в Коростені. Дізнатися, який стан справ на цьому об’єкті, вирішили кореспонденти «Рабочего слова».


    Під час огляду будівництва комісією на чолі із начальником Південно-Західної залізниці Олексієм КРИВОПІШИНИМ.


    Бригадир мулярів Леонід КИСЕЛЕВИЧ.

    Перше, що ми почули, як тільки перетнули кордон біля воріт будівельного майданчика, був гучний оклик:

    - Вхід сюди заборонено!

    Після пред’явлення службових посвідчень непорозуміння було усунено. Будівельний майстер Коростенського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Ігор ОХОТСЬКИЙ із задоволенням почав розповідати про те, що на сьогодні зроблено.

    - Цей будівельний майданчик має назву «65-квартирний житловий будинок». А в реальності це - два окремих будинки: п’ятиповерховий на 30 квартир та дев’ятиповерховий - на 35. Перший вже на стадії здавання в експлуатацію - виконуються завершальні фасадні роботи, на другому - споруджується восьмий поверх.

    За словами інженера, в першому закінчено всі оздоблювальні роботи: відштукатурено стіни, вирівняно підлогу, встановлено вхідні металеві двері, що ведуть в квартири. Що стосується подальшого оснащення помешкань, це буде справою кожного власника.

    На мій погляд, це дуже вірне рішення - кожен господар матиме можливість обирати, що краще: для стін - шпалери чи фарба, для підлоги - паркет, ламінат або лінолеум. Це ж стосується і побутових приладів - одного влаштовує продукція вітчизняного виробника, іншому подавай закордонне. І сантехніка не виняток - можна встановити звичайну ванну чи джакузі, а когось влаштує душова кабіна. З особистого досвіду знаю - все, що було зроблено «моїми» будівельниками з оздоблення, довелось переробляти за власним смаком. До того ж за рахунок цього саме будівництво та реконструкція обійдеться дещо дешевше.

    Коли ми оглядали приміщення в середині будинку, раптом відчув занепокоєність у поведінці Ігоря Михайловича. Поцікавився причиною.

    - Зараз начальник залізниці має приїхати, - відповів той.

    Отже, є ще один привід для продовження творчого відрядження.

    Біля воріт будмайданчика ми були якраз своєчасно. Саме в цей момент із службового автотранспорту виходили начальник залізниці Олексій КРИВОПІШИН та супроводжуючі його особи. Представившись керівникові, Ігор Охотський запросив прибулих на об’єкт.

    Ознайомившись із ходом будівництва, керівник столичної магістралі зробив декілька зауважень щодо розбудови прибудинкової інфраструктури. На закінчення Олексій Мефодійович висловив впевненість, що перша черга новобудови 1 серпня зустрічатиме новоселів.


    Будмайстер Коростенського БМЕУ Ігор ОХОТСЬКИЙ.


    Машиніст будівельного крана Олексій ЛІСОВСЬКИЙ.

    Коли керівна делегація залишила територію, ми продовжили знайомство із будівництвом. Підіймаємося на восьмий поверх другої черги. Тут бригада мулярів під керівництвом Леоніда КИСЕЛЕВИЧА займається укладкою цегли. Від муляра п’ятого розряду Василя ВЛАСЮКА дізнаюсь, що за зміну один майстер повинен викласти понад кубометр цегли. Але тут профіль кладки складний - необхідно витримувати геометрію вентиляційних, сантехнічних каналів тощо. Проте, незважаючи на це, завдання виконується своєчасно.

    Спілкуючись з Ігорем Охотським, дізнаюсь, що він залізничний будівельник не в першому поколінні. Його батьки Михайло Олексійович та Лідія Яківна по 40 років відпрацювали у Коростенському будівельно-монтажному поїзді. А якщо додати ще 25 років трудового стажу самого Ігоря Михайловича, то загальний трудовий вік родини Охотських перевалив за сотню. Сподіваємося, що він зростатиме й у подальшому.

    Можна сказати, що цей будинок буде зручним та комфортним для життя його мешканців - просторі кімнати, велика кухня, а головне - індивідуальні системи теплопостачання та підігріву води, що сприятиме мешканцям бути незалежними від примх з боку комунальників.

    Пройде ще трохи часу, і тридцять щасливих сімей коростенських залізничників в’їдуть у власні оселі.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Юрій МОВЧАН: «Працюємо на поліпшення фінансового стану залізниці»

    - Шановний Юрію Миколайовичу, по-перше, у Вашій особі вітаю всіх енергетиків столичної магістралі зі славною датою, а по-друге, 60 років - вік солідний, тому є сенс згадати, з чого все розпочиналося, хто стояв у витоків електрифікації залізниці?

    - Все починалось у 1953 році, коли згідно з наказом начальника залізниці Петра Федоровича Кривоноса №261-Н від 15.06.1953 року було утворено службу електрифікації і енергетичного господарства на базі відділу енергетичного господарства у складі локомотивної служби. Першим начальником служби було призначено Йосипа Браєрського, який працював на цій посаді до 1959 року.

    За 60 років служба електропостачання пройшла великий шлях свого становлення: від вперше електрифікованої дільниці Київ - Боярка з використання постійного струму 825 В до теперішнього часу, коли електрифіковано майже 2293 км колії на змінному струмі 27,5 кВ.

    - Які підрозділи належать до структури служби, які основні завдання на них покладено?

    - На сьогодні до складу галузевої служби електропостачання входять сім дистанцій електропостачання: Київська (ЕЧ-1), Козятинська (ЕЧ-2), Жмеринська (ЕЧ-3), Коростенська (ЕЧ-4), Конотопська (ЕЧ-5), Дарницька (ЕЧ-6), Фастівська (ЕЧ-7); будівельно-монтажний поїзд №392 та структурний підрозділ «Енергозбут». У підрозділах служби працює понад три тисячі робітників, які обслуговують 46 районів контактної мережі (ЕЧК), 36 тягових підстанцій (ЕЧЕ), 23 районів електропостачання (ЕЧС).

    Дистанції електропостачання забезпечують безперебійне електропостачання на тягу поїздів, засобів сигналізації, централізації, блокування, зв’язку, обчислювальної техніки та надійну експлуатацію електричного обладнання, пристроїв і технічних засобів.

    - Який відсоток вантажів та пасажирів перевозиться за використання електроенергії?

    - У 2012 році понад 95 відсотків вантажних та пасажирських перевезень на Південно-Західній залізниці здійснювалось електротягою.

    - Які підрозділи найкраще виконують поставлені завдання?

    - За виконаними експлуатаційними показниками річного плану 2012 року кращими визнано Конотопську дистанцію електропостачання, начальник - Олександр Січкар, Жмеринську дистанцію, начальник - Володимир ЛІсовий та Фастівську, начальник - Микола ПІскун.

    - Яка експлуатаційна та розгорнута довжина контактної мережі?

    - Станом на 1 січня 2013 року було електрифіковано 2292,6 км експлуатаційної довжини колії залізниці, при цьому розгорнута довжина контактної мережі складає 6042,3 км. Тільки під керівництвом мого попередника Валерія Сухомлинова з 1995 по 2013 роки електрифіковано 628 км експлуатаційної довжини колій. Він Заслужений працівник транспорту України, «Почесний залізничник», нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

    - Які показники роботи підрозділу «Енергозбут»?

    - Результатом злагодженої роботи фахівців «Енергозбуту» є те, що сьогодні увесь обсяг необхідної електричної енергії закуповується в Оптовому ринку електроенергії (ОРЕ). Це дало змогу залізниці значно заощадити кошти, спрямовані на закупівлю електричної енергії для тяги поїздів, а також для постачання різним категоріям споживачів - залізничним підприємствам, населенню, комерційним та бюджетним організаціям. На поліпшення фінансового стану столичної магістралі спрямовуються також зусилля і зі зменшення втрат електричної енергії в мережах залізниці, і зі скорочення дебіторської заборгованості абонентів за спожиту електроенергію, і з удосконалення комерційного обліку електроенергії та багато іншого.

    - Які дільниці столичної магістралі підлягають електрифікації з точки зору перспективних напрямків?

    - Програмою електрифікації залізниць України на 2011 - 2016 роки передбачено електрифікувати на Південно-Західній залізниці напрямок Фастів - Житомир - Новоград-Волинський, 192 км. У 2011 році було електрифіковано дільницю Фастів - Житомир, 101 км. Перспективними напрямками електрифікації для Південно-Західної залізниці є Коростень - Житомир - Бердичів, 132 км, Коростень - Овруч - Виступовичі, 76 км та будівництво тягових підстанцій на станціях Житомир, Ворожба.

    - Як служба виконує нові Правила приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджені постановою НКРЕ № 32 від 17.01.2013 року?

    - Відповідно до наказу генерального директора Укрзалізниці №097-Ц/ОД від 02.04.2013 р. Південно-Західна залізниця розробила Порядок приєднання та підключення електроустановок до електричних мереж залізниці, наказ №159-Н від 22.04.2013 р. Порядок регламентує відносини, які виникають під час приєднання новозбудованих, реконструйованих чи технічно переозброєних електроустановок до мереж залізниці. Виконання приєднань та підключень електроустановок за новими Правилами дозволить залізниці модернізувати власне обладнання, збільшити розмір основних фондів та отримати більше прав на амортизаційні відрахування.

    - Що хочете сказати своїм підлеглим з нагоди славетної дати?

    - Сьогодні, на межі 60-ї річниці від дня організації служби електропостачання столичної магістралі, щиро вдячний всім енергетикам, які власноруч будують майбутнє залізниці з відданістю та трудовою звитягою.

    Особлива подяка і шана ветеранам господарства служби, які передали і передають свій багаторічний досвід молодим спеціалістам, що нині працюють на благо магістралі.

    Вітаю вас зі славетним ювілеєм - 60-річчям нашої служби електропостачання!

    Нехай у ваших сім’ях завжди буде здоров’я, злагода, достаток і благополуччя, а у праці - натхнення!

    - Юрію Миколайовичу, дякую за змістовні відповіді.

    Сергій ГУК

    Переможниця - зміна Романа ТІТОВА

    За підсумками виробничого змагання єдиних змін у квітні 2013 р. диспетчерська зміна №1 під керівництвом диспетчера (старшого) дорожнього галузевої служби перевезень Романа Миколайовича ТІТОВА визнана переможцем змагання.

    За бальною системою набрала найбільшу кількість балів - 76,7 і виконала встановлені завдання:

    - з навантаження - на 100,7%,

    - з передачі транзитних вагонів по стиках - на 100,9%,

    - з розвозу місцевого вантажу - на 117,6%,

    - з обігу вантажного вагона - на 101,1%

    - з простою транзитного вагона на одній технічній станції - на 106,4%.

    За високі виробничі досягнення з виконання встановлених умовами змагання показників кращим працівникам зміни начальником залізниці оголошено подяку та заохочено грошовою винагородою.

    Влас. інф.

    Цех як трамплін у службовій кар'єрі

    Добрий керівник той, хто є прикладом для підлеглих, вважає заступник начальника локомотивного депо Київ-Пасажирський Володимир МАТВІЄНКО, знайомлячи нас із майстром цеху контрольно-вимірювальних приладів. - У нашому колективі є чимало хороших фахівців, - наголошує Володимир Володимирович. - Депо - своєрідний трамплін у службовій кар’єрі. Очевидно, що і для Олександра ГАВРИЛЮКА, майстра цеху контрольно-вимірювальних приладів (КВП), усе ще попереду, адже зо два роки тому він закінчив залізничний університет.


    Олександр ГАВРИЛЮК та Богдан НАВРОЦЬКИЙ.


    Сергій ДУЗЬ.

    Однак сам Олександр власні чесноти як фахівець оцінює доволі стримано.

    «Просто потрібно відповідально відноситись до дорученої справи, - говорить Олександр Васильович. - Щоби до якості виконання ремонту не було претензій, а виробничий процес відбувався без збоїв. Зрозуміло, що і самому потрібно багато знати і вміти».

    Що ж про це думають у цеху? Місцевий люд не є багато-слівним.

    «З точки зору надійності, рівних Гаврилюку ще треба пошукати, - вважає слюсар із ремонту КВП шостого найвищого розряду, який віддав рідному депо понад 36 років, Петро ГРИНЬ. - Повірте, йому вдається і першозимників опікати, щоб юні вчорашні учні профтехучилища набирались досвіду. Від Гаврилюка не почуєш: мовляв, тепер забудьте все, чому вас вчили у навчальному закладі. Він терпляче дає зрозуміти, що лише на практиці можна дізнатися всі секрети фаху слюсаря».


    Петро ГРИНЬ.

    - А на підвищених інтонаціях вказати юнакові, щоб не ліз поперед батька в пекло, зможе ваш командир виробництва? - запитуємо у бригадира цеху Богдана НАВРОЦЬКОГО, в якого робітничий гарт перевищує чверть віку.

    - Ця методика не для нього, - вважає Богдан Віталійович. - А ось пожартувати на адресу якогось юного нероби - цього у Гаврилюка не відняти.

    - Чи володіє яскраво вираженою харизмою керівника ваш Олександр Васильович? - ставлю запитання слюсарю п’ятого розряду Сергію ДУЗЮ. Небагатослівний Сергій Дмитрович киває головою - так, мовляв, володіє. «Лише, - наголошує, - немає в ньому замашок на власну винятковість, оскільки відмінно розуміє, що криками, підвищеними інтонаціями виробничі проблеми звичайно не вирішуються».

    Одним із головних обов’язків майстра є організація роботи, коли кожний у цеху знає й чітко виконує доручені завдання. Тут трудяться професіонали - більшість слюсарів з ремонту складної контрольно-вимірювальної апаратури мають найвищі розряди, тому головне завдання майстра - визначити для кожного обсяг робіт, щоб процес виконувався без затримок. У цьому й проявляється вміння майстра. Але він не тільки керує. За необхідності, коли, приміром, хтось зі слюсарів захворіє або йде у відпустку, О. Гаврилюк допомагає підлеглим, беручи у руки інструменти. Робота тут складна з точки зору технологічної примхливості, приміром, тих же швидкостемірів, що пережили не одне десятиліття роботи на локомотивах.

    Як стверджують колеги Олександра Гаврилюка, підсумовуючи бесіду, керівник він природжений. Звичайно, і завдяки рідкому вмінню знайти спільну мову з кожним із них. Головне, що шанує професіоналів. А таких в цеху контрольно-вимірювальних приладів достатньо.

    Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Молодеча СИЛА і наполегливе БАЖАННЯ працювати сумлінно

    Коли будь-якого машиніста, локомотив якого дає збій, а то і повну зупинку під час рейсу, запитати, хто винен, він (тобто механік - ред.), у цьому як автор цих рядків пересвідчувався неодноразово, назве слюсарів-ремонтників. Дійсно, відмови трапляються. Але, на мій погляд, часто-густо варто говорити не лише про якість ремонту, а й про самі локомотиви. Багато з них потрібно вже списувати, адже відпрацювали усі можливі строки експлуатації.

    Як би не так. У локомо тивному депо ст. Київ-Пасажирський дбають про кожну машину, про кожний вузол, деталь. І це за умов, що морально і фізично застарілі локомотиви серій ЧС4, ЧС8 (далі - «чехи» - І.С.) машиністи та їхні помічники змушені експлуатувати через те, що розрекламовані свого часу вітчизняні ДС3 (мали прийти на зміну «чехам») проблем ремонтникам ще й додали. Їх, тих проблем, - греблю гати. Хоч у ходовій частині, хоч у електросхемах. Та подітися деповчанам нікуди - «друге дихання» старій техніці бери і забезпечуй. Більш сучасної ніяк не дочекаються не лише машиністи, але й слюсарі.

    Саме зараз варто розповісти про цікавий факт. Працював після закінчення Козятинського залізничного училища слюсарем у локомотивному депо Володимир ТЕРЕЩУК. Небагатослівний хлопець швидко вивчив непросту науку - ремонт головних вимикачів вантажних електровозів.

    Що це за апарат, запитаєте? Уявіть собі таку ситуацію. На початку рейсу на даху електровоза відбувається спалах. Від несправності саме у ньому - у головному «рубільнику», що відповідає за з’єднання апаратури електровоза із контактною мережею, сталося коротке замикання. Вогняна дуга, як від потужної блискавки під час літньої грози. Тиск від інертних газів, які створюються у замкненому просторі циліндричної форми ізоляторів досягає сотень атмосфер. І ось вам - маленький вулкан на даху локомотива. Напругу у контактній мережі потрібно знімати. А це обов’язково зв’язок із енергодиспетчером, щоб за його участі знеструмити контактну мережу. А потім згідно з інструкцією дочекатися електромеханіків-контактників. Якщо поломка незначна, локомотивна бригада спробує відремонтувати електровоз безпосередньо на лінії.

    А якщо ні? Значить, суттєво порушена технологія ремонту безпосередньо у депо. Викликай допоміжний локомотив, і «гайда на базу!» Ну і як запобігти цьому? Довіряти роботу надійним фахівцям. Безпосередньо у депо. Таким як Володимир Терещук.

    Він має молодий вік. Тому інакше як Володею його тут не називають. По-перше, саме в мене це викликає власні батьківські почуття. Дійсно, як відноситись до велета, який є достатньо сором’язливою людиною? Ледь вмовили із фотокореспондентом подивитися в об’єктив. По-друге, на пропозицію начальника локомотивного депо Київ-Пасажирський Михайла ВИСОЦЬКОГО перейти на роботу до столиці він також не відразу відповів згодою. Значить, В. Терещук обдумує кожний свій життєвий крок. «Це притаманне серйозним молодим людям, - запевнив мене старший майстер електроапаратного цеху Валентин БОНДАРЕНКО. І додав: «Володимир Терещук має руки працьовиті і шану від людей гарну».

    …Володимир міцно тисне мою руку. І мені на якусь мить здається, що сили цьому парубку не займати. Молодечої сили і наполегливого бажання працювати сумлінно.

    Іван СОТНИКОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Оздоровлення для майже чотирьох тисяч дітей

    У дитячих оздоровчих закладах столичної магістралі розпочинається літній сезон. У поточному році майже чотири тисячі дітей відпочиватимуть у дитячих закладах: «Променистий», «Дубки» та «Зорька», проінформував редакцію начальник сектору контролю за соціально-побутовим обслуговуванням Анатолій ТАРАСОВ.

    В оздоровницях готові прийняти на відпочинок дітей працівників галузі, серед яких: діти-сироти, інваліди, діти із малозабезпечених та багатодітних сімей, діти, батьки яких загинули від нещасних випадків на виробництві або під час виконання службових обов’язків, а також ті, які проживають у зонах радіоактивного забруднення.

    Батьки сплачуватимуть лише 10% від вартості путівки, а решта компенсуватиметься за кошти підприємств, відомчих профспілок та регіональних відділень Фонду соціального страхування від тимчасової втрати працездатності.

    Готовність дитячих оздоровниць визначено комісіями за участю представників місцевих органів влади, санітарно-епідеміологічних станцій та пожежної охорони.

    Для забезпечення якісного відпочинку, надання кваліфікованих та ефективних послуг у зміцненні здоров’я створюються безпечні умови для проживання і харчування, забезпечення охорони життя і здоров’я, санітарно-гігієнічний та протиепідемічний нагляд. Облаштовано медичні пункти, спортивні майданчики, відкриті водойми та санітарно-побутові приміщення.

    Наразі робота з організації дитячого відпочинку триває.

    Влас. інф.

    «Ви завжди підставите плече»

    Шановна редакція! Дозвольте через вашу газету привітати колектив Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ із професійним святом - Днем медичного працівника!

    Велике спасибі всім їм за людяність, душевність та співчуття. Вони не забувають нас, пенсіонерів, підтримують, лікують, надають кваліфіковану допомогу. Адже я, інвалід першої групи, ветеран ІВЦ столичної магістралі дуже часто до них звертаюсь. І жодного разу мені не відмовили. Тож для мене така увага від колективу лікарні дуже важлива. Особливо вдячна головному лікарю Лесі Дрофі та заступнику Сергію Орлу, а також медичним працівникам О. Миславській, Н. Шихненко, І. Зіньковій, І. Мамонтовій, Н. Байді, С. Митрофановій, С. Кірпі, Л. Передковій та колективу відділення невідкладної допомоги.

    Від усього серця хочеться побажати лікарям і медичним сестрам, а також їхнім сім’ям здоров’я, оптимізму. Хай усе хороше, зроблене з душею, повертається до них сторицею. Я знаю, що у вирішенні навіть досить складної медичної проблеми ви завжди підставите плече.

    З повагою,

    Ірина Кульберг,

    ветеран-залізничник,

    інвалід 1 групи


    Хто є кращим знавцем вагонної справи?

    Традиційно наприкінці травня відбувся Всеукраїнський зліт юних залізничників. Дев’ятий з’їзд проведено у Харкові, де у п’яти номінаціях визначали переможців конкурсу професійної майстерності серед представників дитячих залізниць України.

    Юні залізничники Малої Південно-Західної залізниці також у числі переможців: Дмитро ЗІКРАТИЙ посів перше місце у номінації «Кращий знавець вагонного господарства», а загальнокомандне місце у змаганні - п’яте.

    Загалом у конкурсі змагалися 120 делегатів від Львівської, Київської, Запорізької, Дніпропетровської, Луцької, Рівненської, Донецької та Харківської дитячих магістралей.

    Крокуючи у ногу з часом, дітям уперше запропоновано пройти тестування на планшетних комп’ютерах. Хлопці й дівчата відмінно впоралися із завданнями за спеціальною комп’ютерною програмою, розробленою для оцінювання знань юних залізничників. Організатори конкурсу відзначили високий рівень підготовки учасників.

    ДОВІДКОВО

    Щорічний зліт юних залізничників запроваджено у 2008 р. Основною метою конкурсу є робота профорієнтаційного спрямування, формування покоління молодої кадрової зміни для галузі, виявлення здібних, обдарованих і талановитих гуртківців. Крім того, участь у змаганні стимулює творче самовдосконалення дітей, залучає до навчання у вищих навчальних закладах залізничного транспорту І-ІV рівнів акредитації, професійно-технічних закладах, встановлює дружні відносини між юними залізничниками дитячих залізниць України.


    ТУРБІВ відроджується

    Життя останнім часом більш ознаменовується закриттям залізничних станцій. І це - закономірно, адже недоцільно утримувати інфраструктуру там, де немає вантажної роботи, пасажирських перевезень. Так було зі ст. Турбів. За перспективами розвитку залізниць колишнього Радянського Союзу від цієї станції мала бути розв’язка на Погребище, Христинівку та Гайворон.

    Але сталось не так, як гадалось. Проблеми, що торкнулись місцевих підприємств у 90-их та впродовж першого десятиліття поточного віку, обумовлювали занепад економіки у цьому регіоні. Тому ст. Турбів було закрито і колію до неї залишили як під’їзну. Подавати вагони й оплачувати за їх подавання підприємствам, що залишились у цьому селищі, було не вигідно. Під’їзна колія, яка відносилась до ст. Калинівка, залишалась незадіяною.

    На щастя, життя не стоїть на місці. У тому числі й у селищі Турбів. Тут останнім часом утворилось декілька підприємств, яким потрібні залізничні перевезення. Крім того, й «старі» не проти скористатись послугами залізниці. Тому й постало питання, щоб відновити залізничні перевезення цією колійною дільницею, але за нових умов. Залізниця пішла на поступки - віднині не вважатиметься перевезення цією колією, як під’їзною. Однак і самостійної станції, у повному розумінні цього слова, у Турбові не буде. Цей маленький підрозділ залишатиметься у складі ст. Калинівка, однак поїзди, окремі групи вагонів, подаватимуться до Турбова не як під’їзними коліями, а за загальними нормами транспортування залізницею.

    Вигода? Думається, вона взаємна. Залізниці, щоб не втрачати усе, будуть вигідними й такі перевезення. А підприємцям завжди вигідні відчутні економічні поступки від перевізників. Але чи буде що перевозити?

    У Турбові на сьогодні створено одне із найбільших підприємств в Україні, із виробництва альтернативних видів палива, яке потребує чималих вантажних перевезень, у тому числі й залізничним транспортом. Є й інші потенційні та й реальні замовники послуг від транспортної галузі. Зокрема працює пункт прийому металобрухту, зерносховище тощо. Крім того, неподалік від Турбова є родовище каоліну, запаси якого будуть розробляти і перевозитимуть до місць переробки.

    Сьогодні уже розпочались роботи з капітального ремонту колії, яка пролягла від ст. Калинівка до Турбова. Тому що колія, яка базується на дерев’яних шпалах, не відповідає мінімальним вимогам для руху поїздів. Отже, потребує заміни.

    - За цим напрямком сьогодні проведено капітальний ремонт двох кілометрів колії, - розповідає майстер дільниці Вадим ПОДОЛЯН. - Роботи проводить підрозділ Жмеринської колійної машинної станції під керівництвом головного інженера Миколи ДЕДЮНА. Найближчим часом буде відновлено десять кілометрів колії за цим напрямком.

    Щоб відродити перевезення між Калинівкою та Турбовим, доводиться не лише замінювати верхню будову колії, а й вирубувати хащі, які уже встигли «захопити» місцевість вздовж сталевих ниток. Однак залізничникам, зокрема працівникам колійного господарства, й такі перешкоди не завадять, коли вони бачать перспективи розвитку Південно-Західної залізниці. Життя на ст. Турбів найближчим часом буде відроджено.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Найвищі цінності - це життя і здоров’я

    Нинішнього року Всесвітній день охорони праці пройшов на всіх залізницях України під девізом: «Запобігання професійним захворюванням!» Мета заходу - привернення уваги суспільства, органів державної влади, суб’єктів господарювання, громадських організацій до проблеми збереження життя і здоров’я працівників та культури охорони праці зокрема і в Україні.

    Як пройшов захід, спрямований на привернення уваги громадськості до невирішених проблем охорони праці на Козятинській колійній машинній станції №120, розповів начальник підрозділу Олександр СТРАТІЙЧУК.


    Переможці дитячого конкурсу.

    - У Козятинській колійній машинній станції Південно-Західної залізниці проведено певну роботу у зв’язку з Всесвітнім днем охорони праці. Згідно із планом заходів було проведено конкурс дитячого малюнка «Охорона праці очима дітей». Мета - формування активно-свідомої позиції молоді щодо значення і місця здорових та безпечних умов праці у різних аспектах духовного, соціально-економічного, політичного та культурного життя суспільства, виховання високої культури безпеки праці на виробництві у молоді, як у майбутніх роботодавців та працівників.

    Учасниками конкурсу наразі стали учні Козятинської ЗОСШ №6. Переможців було нагороджено цінними подарунками. Ними стали: учениця восьмого класу Інна КОРЕНІВСЬКА - перше місце, учень десятого класу Сергій БОРТЮК - друге, учень другого класу Микола МОГИР - третє. Цього разу не залишились без заохочувальних призів і інші автори малюнків.

    - Також, - зауважив Олександр Васильович, - інженер з охорони праці КМС-120 Сергій Буравський провів відкритий урок у навчальному закладі, спрямований на роз’яснення причин виникнення професійних захворювань та їх запобігання. Основна думка уроку - найвищі цінності - це життя і здоров’я людини.

    Тетяна ТАНІЧЕВА, Фото надано прес-службою Козятинського теркому галузевої профспілки

    Вибір на все життя

    Свого часу Світлана Каліщук після закінчення середньої школи, із золотою медаллю, вступила до Тернопільського медичного інституту. Тоді багато її ровесників торували свою професійну дорогу в Тернопіль у медінститут. Цій спокусі піддалась й наша героїня. Відтоді вона жодного разу не шкодувала про свій вибір і з теплотою згадує свої студентські роки.

    З 1985 р. Світлана Віталіївна - авторитетний лікар вищої категорії, терапевт Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ-Пасажирський. Окрім цього, вона - цеховий лікар вагонного депо Київ-Пасажирський та вагонної дільниці. Під її професійною турботою - понад дві тисячі залізничників. За майже тридцять років трудової біографії у дорожній лікарні вона знає практично кожного пацієнта. Знає, що кого турбує, де хто працює, з якими проблемами звертається і що чекає від лікаря.

    - Дуже важливо для кожного хворого - увага до нього, до членів його родини, налаштування на одужання, - розповідає Світлана Каліщук. - Наші лікарі професійно лікують фізичні недуги, але ми не забуваємо й про душевний стан кожного пацієнта, про те, що його прагнення до здоров’я не менш важливі, ніж зусилля наших лікарів. Наша поліклініка обслуговує багато людей. І ми намагаємось зробити все для того, аби усі вони принаймні були оздоровлені, готові до роботи, до подальшого життя. Лікарня за роки свого існування завоювала авторитет серед залізничників. Можливо тому, що лікарі, а разом з ними і медичні сестри, вже чимало літ - на своїх місцях.

    Світлана Віталіївна усміхається та пригадує, як після закінчення медичного інституту пішла за направленням працювати лікарем-кардіологом у стаціонарне відділення районної лікарні м. Коростишів. Всяке бувало. Як поставила собі за мету бути кращою в професійному плані, як переживала за кожного хворого. За період роботи в лікарні пізнала всі тонкощі професії, могла стати завідувачем відділення. Тут Світлана уперше зустрілась зі своїм майбутнім чоловіком. Олександр лікувався у травматологічному відділенні і консультувався у кардіолога. Тоді вони й познайомилися, потоваришували, а згодом почали зустрічатися. Одружившись, переїхали до Києва, а вже після народження доньки Тетяни Світлана Віталіївна вийшла на роботу в ДКЛ №2.

    Продовжуємо нашу розмову. Пані Світлана народилась на Харківщині, потім батьки переїхали до Брусилова, що у Житомирській області.

    - Я виховувалась в такій родині, де почуття відповідальності в усіх життєвих проявах було на першому місці, - розповідає наша героїня. - Тут не має нічого дивного, адже моя мама, Галина Петрівна, була авторитетною людиною на селі - закрійниця, орденоносець «Знаку пошани». Та й батько, Віталій Мефодійович, був шанованим агроном, працював від зорі до зорі. Ми з братом виконували всю хатню роботу і головне - вчитись потрібно було так, щоби батьки тобою пишалися. Я згадую своє дитинство з неабиякою теплотою.

    Світлана Віталіївна говорить про те, що професія лікаря завжди є затребуваною. Тому кожний медичний працівник повинен не марнувати часу, а ставити перед собою завдання досягти професіоналізму. Завжди пам’ятати, що здоров’я людини у критичних ситуаціях - у руках лікаря. І залежить від його дій, вміння поставити правильний діагноз, призначити й своєчасно провести лікування.

    На думку лікаря, основною запорукою успішності в роботі є довіра між лікарем і пацієнтом. Світлана Віталіївна з великою відповідальністю ставиться до кожного свого відвідувача. Бо вважає, що особиста гідність є дуже важливою для людини.

    Вона із повагою розповідає про своїх пацієнтів, може навіть пригадати історію взаємин з багатьма з них - так зазвичай пригадують стосунки з родичами. Особливо багато теплих слів вона говорить про начальника вагонного депо Олександра Ткачова. Світлана Віталіївна вважає, що в неї добре розвинена інтуїція, тож людей та їх психологічний стан відчуває легко і відразу. Насправді це - людяність, що ґрунтується на професійному підході до роботи.

    Її шляхом пішла донька - Тетяна. Мама пишається цим. І радіє бажанню дівчини реалізувати себе в такій благородній, гуманній, а разом з тим і в такій удячній професії, як лікар-терапевт.

    - Жінка має бути самодостатньою, мати професію й реалізувати себе не лише в родині, а й на роботі, - переконана Світлана Каліщук. - Мені здається, що потрібно так любити і вірити людям, як і в молоді роки. Бо я знаю одне, що ми живемо тут і зараз. І ніхто, крім нас, не зробить так, щоб ми жили краще. Тож я хоча б маленьку частинку свого досвіду й уміння передаю пацієнтам. Хочеться вірити, що я допомагаю їм. Можливо, їм стане тепліше на душі. Потрібно не здаватися, не опускати руки, берегти один одного, любити один одного і прагнути до позитиву.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    «Дай здачі», або Про дитячу агресивність

    Син прийшов додому із величезним синяком. «Привіт» із дитячого садка. Ситуація передбачувана? Батьки починають розпитувати про події, які призвели до цього. Не розібравшись до кінця, татко вчить: «Треба давати здачі. Він тебе вдарив, а ти - його. Він тебе штовхає, а ти - його. Не будь слабаком, нападай першим».

    Кожна сім’я, в якої є дитина, немає значення - син або донька, стикається із такою ситуацією. Побутує думка, що навчати «давати здачі» потрібно починати з малечку. Погоджуюся із психологом Т. Шишовою в тому, що не всі діти можуть успішно засвоїти уроки самооборони. З одного боку, малеча не може подолати почуття страху перед нападником, з іншого - непоборний страх викликати незадоволення батьків. Як наслідок, дитина закривається у собі, намагається менше жалітися на образників, приховує свої почуття, відсторонюється від батьків.

    «Незважаючи на те, що мій син найвищий в групі, його всі б’ють, навіть найменші. На наші дорікання мовчить, інколи плаче».

    Є інша категорія дітей, які, не враховуючи відомих обставин, відразу лізуть у бійку. Діти, які звикли постійно розмахувати кулаками, важко адаптуються в колективі. Якщо таку дитину не відраховують із дитячого садочка чи школи за хуліганство, тоді навколо неї утворюється вакуум. З такою конфліктною «персоною» однолітки не хочуть спілкуватися. Як наслідок, ці «герої» не мають інших способів спілкування, окрім бійки, і тому залишаються на самоті. В дорослому віці вони озлоблюються: всім помститися - їхня мета. У них складається враження, що навколо одні вороги, це призводить до депресії, а далі, можливо, й до… самогубства.

    «Наш син був найменшим у групі. Всі діти, навіть дівчатка, вважали за потрібне його штовхнути або відібрати іграшку. Чоловік його навчив давати здачу, в результаті чого ми змушені були оплачувати лікування хлопчику, якому син розбив голову камінцем. Змінили третій садочок. Скрізь одне й те ж. Він всіх б’є при потребі, а частіше - без потреби».

    Розмірковуючи над питанням чи вчити дитину давати здачу, важливо розділити явище на два моменти: ставлення до ситуації самої дитини і ставлення батьків. А чи так драматично сприймається ця ситуація в очах сина чи доньки? Чи справді їх ображають, принижують, пригнічують? Можливо, це батькові пригадалися давні образи, так би мовити, асоціації із власним життям? Для чого приписувати дитині свої уявлення про життя, нав’язувати власні страхи та комплекси? На жаль, подібні ситуації частенько розгортаються саме за таким сценарієм. Якщо б дорослий не звернув увагу на неважливі обставини тієї або тієї події, то дитина нічого не помітила б. Ну, штовхнули... ну, подражнили... ну, не прийняли в гру... З ким не буває? Зараз не прийняли, а через півгодини запросять. Дві хвилини тому тебе штовхнули, а ще через три ти ненавмисно штовхнеш когось... Дитячі образи зазвичай нестійкі і швидко «випаровуються». Часто-густо вчорашній ворог стає кращим другом, і навпаки.

    У тому випадку, коли на образі власного чада фіксують увагу дорослі, ситуація набуває якісно іншого статусу. Іншими словами, стусани однолітків дитини отримують офіційне визнання. Адже деякі батьки не просто загострюють увагу дітлашні на дріб’язкових образах. Вони ще й припечатують її страшним словом «приниження».

    Ні, звичайно, буває і справжнє приниження, коли «круті» однокласники або жорстокі вчителі дійсно поводять себе неправильно, негуманно. Але нерідко, дорослі створюють, як кажуть у народі, з мухи слона, і цим тільки шкодять своїй дитині. Оскільки разом з «мухою» (дріб’язкової образою - авт.) стверджується негативна чеснота - самолюбство сина чи доньки. А роздуте, гіпертрофоване самолюбство заважає людині нормально будувати відносини з оточуючими. Такий типаж у всьому вишукує підступ, спалахує, як сірник, при найменшому необережному слові на його адресу. Поспостерігайте за людьми, які «зафіксовані» на відстоюванні власної гідності. Чи багато у них друзів? Образа - взагалі дуже шкідливе почуття. Вона роз’їдає душу, пробуджує в ній злість, заздрість, ненависть і бажання помститися кривднику.

    Для нормального розвитку дитини необхідно вірити, що світ добрий. Звичайно, у ньому можуть зустрічатися окремі «вкраплення» зла, але ці явища рідкісні і неодмінно перемагає добро. Інакше страх паралізує дитину, загальмовує її інтелектуальний і емоційний розвиток. Недаремно діти, які пережили справжнє пекло: війну, стихійні лиха, втрату близьких, підсвідомо прагнуть забути, витіснити кошмарні переживання. І дійсно, дуже багато чого з часом забувають, переключаючись на більш радісні, світлі враження. Інакше у них не буде сил продовжувати життя. В історії, з якої ми почали сьогодні розбиратися у людських стосунках, не будь-хто, а власні батьки, чиє слово важить для дитини набагато більше, ніж слова всіх інших людей, підривають уявлення про доброту і справедливість, яка має царювати у навколишньому світі. У жодному разі не перебільшую. Замість того, щоб захистити сина від кривдників, батько, з одного боку, нав’язує йому страхи, а з іншого, позбавляє дитину самоповаги, називаючи «слабаком». Після цього досить наївно чекати якихось позитивних зрушень у поведінці дитини.

    Захищати дітей потрібно. Обов’язково. Звичайно, не варто уподібнюватися склочникам, які за будь-якого приводу квапляться «качати права» до школи, до дитячого садка, у двір. Але залишати дитину беззахисною (та ще й докоряти тим, що вона не може самотужки постояти за себе) дорослі просто не мають права. Адже це - зрада.

    Варто не тренувати, як давати здачі, а навчити правильно вирішувати конфлікти. Це потрібно починати із дитячого садочка. Адже, ще не одна «здача» не вирішила конфлікт, а лише відвела згаданий «привіт» у часі.

    Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог

    Ретро та екзотика від «Мотор Шоу»

    Як жінка, сприймаю авто як засіб підняття самооцінки, престижу. Виглядає, як кажуть, круто, класно і комфортно. Після декількох фотознімків на згадку на фоні білосніжного Cadillac Brougham d’Elegance 1988 р. зрозуміла, що знаходжусь у центрі заокеанської частини експозиції найвідвідуванішої у Східній Європі виставки «Ретро і Екзотика Мотор Шоу». Тут експонуються лінкольни, кадиллаки, форд мустанги - автомобілі, які свого часу використовувались для обслуговування іноземних посольств та vip-персон. Мерседес, Опель, Порше, Вольво - це авто від виробників 30 - 80-х рр. минулого століття, їх вартість сьогодні скаладає 15 - 500 тис. доларів.







    Колекція радянських авто дивує тим, як вони виглядають. Чого варті Жигулі, які користуються популярністю серед автолюбителів на території колишнього Союзу. Диво радянського автопрому, відполіроване до блиску, зі шкіряним салоном викликає повагу. А сама експозиція - то джерело надзвичайних емоцій, як старе добре кіно. Та й картинки одразу оживають. Пам’ятаєте, білу Волгу ГАЗ-21 з кінокомедії «Бережись автомобіля»? У 1958 р. вона отримала Гран-прі Брюссельської автовиставки. «За елегантність її називали «танк во фраке». До речі, «такси на Дубровку» із «Діамантової руки» - це теж вона.

    Ще один автомобіль Москвич поважали за надійність, дешевизну та унікальний дизайн не лише на одній шостій частині планети. Він експортувався в 92 країни світу. Англійський журнал «Motor» писав: «Авто досить раціональне, витривале і комфортне». Тож, сподіваюсь, ви знайшли відповідь на запитання, чому відомий кіно-герой сказав: «По совету друзей я приобрел автомобиль марки «Москвич» последней модели».

    Як повідомили організатори виставки, 95% експонатів до цього часу не були представлені. Вони належать приватним особам, їх придбали на аукціонах в усьому світі, у тому числі й у нас, в Україні. Всі раритетні зразки перебувають у прекрасному робочому стані, хоч зараз сідай за кермо!

    Окреме місце на виставці займає військова техніка Другої Світової та пізнішого періоду. Знаменита «полуторка», що «витягнула» на собі перемогу - ГАЗ ММ 1941 р., Opel Beitz (1944р.) - надзвичайно рідкісний екземпляр, панцирник БА-64, ГАЗ-64 і його американський аналог джип Willys MB.

    …Раритетні авто заворожували своїм блиском, навіювали спогади і заманювали в подорож. На тоненьких шпильках в легенькому літньому платтячку я летіла у власних мріях на сріблястому Ролс-Ройсі в екзотичні країни. Та лише чоловічі розмови про кількість мастила, що бере авто, про час розгону та стан карбюратора вибивали трохи з ладу.

    P.S. При підготовці матеріалу, я наче бачила можливу іронічну посмішку від деяких представників сильної статі. Мовляв, що ці жінки «кумекають» в чоловічому захопленні. Та не таке вже воно й ваше. Без своєї дружини, наприклад, Карл Бенц (винахідник авто з бензиновим двигуном) не став би таким відомим.

    Саме Берта вирішила відвідати з синами родичів у сусідньому місті. Подорож видалась цікавою - пальне у ті часи можна було придбати лише в гасових крамничках або в аптеках. Поломки ліквідовували підручними засобами: засмічений бензопровід почистили шпилькою від капелюшка, провід запалювання заізолювали резинкою від підв’язки для панчіх. Подорож вдалася. Карл Бенц став відомою людиною. А його дружина - першою жінкою-водієм.

    Навіть двірники (склоомивачі) на авто з’явились завдяки жінці. Їх придумала Мері Андерсен.

    Варто віддати належне володарям ретро-експонатів виставки. Їхнє захоплення - це не лише велика колекційна рідкість, а й приклад творчого підходу, шаленої зацікавленості та невгамовної натури справжніх поціновувачів авто.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    «Намалюй свою мрію»

    Здравствуйте, уважаемая редакция газеты «Рабочее слово»!

    Это я, Алеша Полюшко из города Щорса (переможець конкурсу «Мій домашній улюбленець» - ред.). Прочитав в вашей газете о новом конкурсе для детей, опять решил принять в нем участие.

    Моя мечта довольно простая.

    В нашей семье любят все живое. Поэтому и я обожаю землю, природу и не представляю себя живущим в квартире многоэтажного дома. Моя мечта - когда вырасту, стать хозяином собственного дома, вокруг которого будет прекрасный двор. В моем доме будет уютно, тепло и красиво, в нем будет жить счастье. Я не очень красиво рисую, но сегодня я попытаюсь изобразить на бумаге дом, который я вижу в своих мечтах!

    С уважением,

    Алёша ПОЛЮШКО

    ***

    Родіон КАШПУР з міста Щорс навчається у третьому класі. Найзаповітніша його мрія мати власний літак, щоб літати на ньому високо-високо в небі.

    ***

    Землякові Олексія та Родіона Євгену ВІННИЦЬКОМУ нещодавно виповнилося 10 років. Його мрія - стати машиністом поїзда і продовжити залізничну традицію його родини.

    ***

    Юні читачі, ЧЕКАЄМО від вас нових малюнків. І сподіваємося, що пора літніх канікул лише додасть вам натхнення!


    Найкращі мотиватори для молодих спортсменів

    Зінаїда ПАНАРІНА та Віталій РИШКОВ не один рік активно сприяли розвитку спорту на залізниці. Обидва в минулому - голови ВДФСТ «Локомотив». Зінаїда Микитівна та Віталій Васильович погодилися поділитися із «Рабочим словом» своїми спогадами про досягнення «Локомотива» та перипетії, що зустрічав на шляху свого становлення спорт на залізниці.


    Колишній начальник Південно-Західної магістралі Петро КРИВОНОС до діяльності
    керівника дорожнього спортивного товариства Віталія РИШКОВА (перший праворуч) відносився із повагою.


    Подарунок від в’єтнамських мисливців Зінаїда ПАНАРІНА зберігає до сьогодні.



    Під час спортивного параду на Хрещатику. 1960-і роки.

    Віталій Ришков прийшов працювати у ВДФСТ «Локомотив» у 1963-му році тренером із легкої атлетики. А вже в 68-му році отримав пост голови. Пропрацював рівно 20 років, на чотирьох конференціях його щоразу переобирали на посаду. У часи його директорства спортивне товариство мало бюджет у 680 тис. карбованців - на той час «Локомотив» міг багато собі дозволити на такі гроші.

    Нині Віталій Васильович є почесним залізничником, заслуженим працівником транспорту України. Має безліч медалей, а три роки тому отримав Почесну грамоту Верховної Ради. Віталій Ришков зізнається, що нагород за спорт має багато, але не носить їх - так вже заведено у нього в сім’ї, не вихвалятися.

    ВДФСТ «Локомотив» за часів діяльності Віталій Васильович виховав безліч чемпіонів та здобув силу-силенну нагород. Приміром, волейбольна команда неодноразово ставала чемпіоном як на союзному, так і на олімпійському рівні. У греблі на байдарках олімпійськими чемпіонами ставали Філатов і Стеценко. Двойніков отримав срібну медаль на олімпіаді у Токіо, обійшовши у змаганнях із самбо конкурентів.

    Не обходилося й без курйозних ситуацій. Як розповідає Віталій Васильович, одного разу в Австрії проти команди наших залізничників виставили збірну країни з волейболу, попередньо оформивши австрійців як працівників залізниці. Наші хлопці обіграли професіоналів з рахунком у 3:0. Після такої ганебної поразки австрійська збірна навіть не з’явилася на святковий бенкет.

    Колектив залізниці завжди цінувався на найвищих рівнях. Так за участю Віталія Васильовича було проведено змагання серед учасників з 11-ти країн світу. У міжнародному змаганні серед залізничників волейбольна команда «Локомотива» одержала впевнену перемогу і потім ще багато років залишалася чемпіоном. У спорті залізниця УРСР брала не кількістю, а якістю. Саме тому в устремліннях до вищих досягнень столична магістраль була першою, а за масовістю - завжди входила до трійки призерів.

    За часів СРСР спорт на залізниці набув масового характеру. Виробничу гімнастику робили всім підприємством. За це варто сказати «спасибі» не лише ентузіазмові працівників, але й допомозі з боку керівництва. Завжди допомогали як фінансово, так і кадрами - адже турбувалися про здоров’я своїх працівників. Віталій Васильович Ришков працював за часів Петра Федоровича Кривоноса. А ось Зінаїда Микитівна Панаріна застала ще й Бориса Степановича Олійника.

    Спортивний стаж Зінаїди Микитівни - 63 роки. За цей час вона встигла пройти нелегкий шлях від юної учениці-гімнастки, вихованки «Локо-мотива» до директора спорт-товариства. Родом із Сибіру, Зінаїда Панаріна з дитинства любила фізкультуру. Ще у школі виборола призове місце в місцевій спартакіаді. Шлях до визначення спорту як професії в житті обрала несподівано для себе самої. Зінаїда Микитівна зізнається, що в Київ вчитися приїхала випадково - просто запізнилася з подачею документів до московського енергетичного ВНЗ. За порадою тренера поїхала в Київ та вступила до Інституту фізкультури. Відомий тренер Петро Тимофійович Собенко зарахував її з одним паспортом.

    Необхідність бувати в різних країнах завжди радувала Зінаїду Панаріну. З молоду вона побувала в різних частинах світу - на спортивних змаганнях, по роботі чи просто за туристичними маршрутами. Майже всю Європу побачила за своє життя Зінаїда Микитівна.

    Ще в 60 роках Зінаїда Панаріна працювала старшим викладачем технікуму фізкультури у В’єтнамі. Була особисто знайома з Хо Ши Міном, і він навіть вручив їй в’єтнамський орден. Радянська спортсменка настільки вразила в’єтнамців, що місцеві мисливці подарували їй вичинену шкуру хижої дикої кішки.

    Зінаїді Микитівні долею випало найбільше бути наставником для молодших поколінь та попрацювати на керівних посадах. За свою сумлінну працю вона отримала безліч відзнак. Зінаїда Панаріна є майстром спорту, почесним працівником фізичної культури України, ветераном війни та праці. Її нагороджено безліччю медалей та грамот, серед яких - пам’ятна медаль на честь 50-річчя ВДФСТ «Локомотив».

    Управління «Локомотивом» Зінаїда Микитівна залишила ще у 80-х роках. Як вона сама зізнається, у призначений рік просто забула про необхідність виходу на пенсію - так добре працювалося в колективі. Після закінчення роботи у ВДФСТ «Локомотив» Зінаїда Панаріна не сиділа на місці - працювала з групами здоров’я, а також долучилася до допомоги ветеранам спорту. Нині Зінаїда Микитівна є головою Ради ветеранів зі спортивної гімнастики. Навіть якщо допомога потрібна ветеранам іншого виду спорту, вони також звертаються до Зінаїди Панаріної - вона охоче допомагає з лікуванням, з субсидіями від Міністерства молоді та спорту України. Також не забуває поздоровляти колег-гімнастів зі святами, особливо - із днями народження.

    І нині Зінаїда Микитівна та Віталій Васильович часто навідуються до рідних стін «Локомотива». Як зазначила начальник ДФСК «Локомотив» Ольга Стороженко, ветерани - найкращі мотиватори для молодих спортсменів. Бо з кого ж ще брати приклад, як, приміром, не з 90-літньої жінки, яка й досі ретельно стежить за своїм зовнішнім виглядом, старанно підбираючи помаду та лак для нігтів? Чим не прекрасний приклад для молоді її колега-спортсмен, який з потеплінням полишає шумний мегаполіс і відправляється на дачу працювати? Ось так подивилася я на них, і знаєте про що подумалось? Піду й собі якимось спортом займуся…

    Олена МИКИТЕНКО, Фото з архіву ВДФСТ «Локомотив»

    Мріє пов'язати свою долю із залізницею

    Аня навчається в столичному педінституті ім. Драгоманова. У майбутньому її професія - вихователь дитячого садка-психолог. А мріє круглолиця синьоока миловида дівчина з ледь помітними ямочками на щоках у подальшому пов’язати свою долю із залізницею.

    - Цікаво? А як же це так?

    - Так, - відповідає Анна СТЕЦЕНКО, голова ради юних залізничників Київської Дитячої залізниці. - Вступала до залізничного вишу, медкомісію, на жаль, не пройшла. А на Малу Південно-Західну мене привів брат чотири роки тому.

    У розмові зауважую, що у дівчини дуже приємний голос. Це, мабуть, і стало однією з причин, що у змаганні «Кращий за професією» він заворожив журі і назвали її «Кращим диктором».

    - А інші професії освоювала?

    - Так. І оператор, і черговий по станції, і помічник машиніста. А нещодавно стала машиністом!

    За вікном - спека, літні зливи, тополиний пух. І все менше дітлахів. Відпочинок. Море. Тож запитую юну залізничницю і про це.

    - Ви можете не повірити. Але я не хочу їхати на море, хочу залишитися на практиці на КДЗ. Розумієте, мене тут відкрили з іншого боку. До того ж тут стільки друзів!

    Валентина КОЛЯДА, Фото Галини ЛЕЛЕЧЕНКО

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05