РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 21 (31 травня 2013)
  • Випуск №21 31 травня 2013
    Зміст
    1. Із відзнакою!
    2. Право обирати комфорт (Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. В когорте победителей (Источник: Наш Брянск.ru)
    4. Умови рівні. А показники? (Никифор ЛИСИЦЯ)
    5. Спільна робота, спільна й турбота (Оксана КЛИМЧУК)
    6. Коли прискіпливість доречна (Оксана КЛИМЧУК)
    7. Позитив є (Фото Анатолія САДОВЕНКА)
    8. «Універсальний солдат» Ігор Кислий (Микола ПАЦАК)
    9. Основні критерії - освіта, дисципліна і відповідальність (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    10. Нас вітають (Людмила ІВАНЧЕНКО, багажний касир вокзалу ст. Київ-Пасажирський)
    11. «НАДО ДОБИТЬСЯ ТОГО». АЛЕ ЯК? (Микола ПАЦАК)
    12. ЧИ СТРАШИТЬ ВАС «ЧОРТОВА ДЮЖИНА»?! (Никифор ЛИСИЦЯ)
    13. Найвеличніша картина (Із сайту «Цікава астрономія»)
    14. На зустріч із зірками, або Про що мовчав Київський меридіан (Валентина КОЛЯДА, Фото з архіву редакції та з інтернету)
    15. НАДІЯ ПАНЧЕНКО: «ЛАСОЩАМИ, ПЕЧИВОМ І ЦУКЕРКАМИ НЕ МОЖНА ВИРОСТИТИ З ДІТЕЙ ЗДОРОВИХ ЛЮДЕЙ» (Спілкувалася Валентина КОЛЯДА, Фото з інтернету)
    16. К 85-ЛЕТИЮ СОЗДАНИЯ ФУТБОЛЬНОГО КЛУБА «ДИНАМО» (КИЕВ). ЛЕГЕНДАРНЫЕ КАПИТАНЫ. ПЕРВОЕ ЧЕМПИОНСТВО
    17. ГУСАК - «рятувальник» (Никифор ЛИСИЦЯ)

    Із відзнакою!

    За вагомий особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітницький розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю Указом Президента України почесне звання «Заслужений працівник транспорту України» присвоєно

    Олексію Юрійовичу КОНОВАЛУ - начальникові адміністративної служби - помічникові начальника залізниці державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».

    ***

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, забезпечення виконання виробничих завдань, високу професійну майстерність, творчу ініціативу в роботі та з нагоди 60-річчя від дня народження наказом генерального директора Укрзалізниці знаком «Залізнична Слава» I ступеня нагороджено

    Володимира Васильовича ДУДКУ - слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6 розряду відокремленого підрозділу вагонне депо Київ-Пасажирський.


    Право обирати комфорт

    Почну із запитання: «Чи обрали ви вже місце для цьогорічного відпочинку?» Більшість відповість ствердно. Адже так довго омріяні слова «відпустка», «відпочинок» стільки разів викликали хвилювання, збуджували нашу фантазію, що вже негайно мають бути реалізованими! А починається все з подорожі. Квитки - валіза - вокзал - поїзд. Алгоритм дій не занадто складний? Та головне, щоб вони приносили задоволення. На це і направлені зусилля Укрзалізниці, галузевої пасажирської служби столичної магістралі.


    Як повідомив начальник галузевої пасажирської служби Олександр БОЛДОВ, до сезону літніх пасажирських перевезень столична магістраль підготувала 987 вагонів, з яких 406 обладнано системами кондиціонування повітря. Крім того, для забезпечення літніх пасажирських перевезень поточного року залізничниками столичної магістралі додатково задіяно 16 составів поїздів: з них 10 курсують у кримському напрямку з травня, 6 - з червня.

    До літніх пасажирських перевезень залізничники підготувалися. Тож сподіваємося, обраний маршрут сприятиме доброму настрою відпочивальників, а подорож буде комфортною та безпечною.

    - Укрзалізниця продовжує розвивати напрямки швидкісного сполучення за використання експресів категорії Інтерсіті+: Харків - Сімферополь, Донецьк - Сімферополь, Дніпропетровськ - Сімферополь, Київ - Запоріжжя, - повідомив днями на брифінгу з журналістами начальник головного пасажирського управління Укрзалізниці Олександр ІВАНЬКО. - Цим самим надаючи пасажирам право вибору між денними швидкісними експресами та традиційними нічними поїздами, які збережено у курсуванні зі столиці та зазначених обласних центрів.


    Під час прес-конференції щодо впровадження літнього графіка руху пасажирських та приміських поїздів. Питань було чимало.

    - У зв’язку з розширенням у часі меж курортного сезону, - наголосив Олександр Іванько, - додатково відкрито 141 квиткову касу, у т.ч. 7 пересувних у Кримському регіоні. Адже років декілька тому сезон розпочинався з середини червня. Сьогодні ситуація складається так, що вже у середині останнього весняного місяця попит на квитки у кримському напрямку був 100%.

    Для мешканців Запорізького регіону значно розшириться вибір на здійснення поїздок залізничним транспортом завдяки подовженню маршруту поїзда Інтерсіті + сполученням Київ - Дніпропетровськ до Запоріжжя.

    На популярному серед населення маршруті Київ - Харків впроваджено третю пару поїздів, яка раніше курсувала лише в окремі дати.

    До Тернополя тепер також можна доїхати на поїзді Київ - Тернопіль з місцями для сидіння. За статистикою, реалізація місць щойно призначеного поїзда вже складає 40%. Час руху - менше 6 годин. Такі ж склади поїздів курсуватимуть у напрямку Київ - Шостка, Київ - Хмельницький, Київ - Суми.

    Щодо відміни поїздів, то ситуацію ретельно проаналізовано, і звичайно, якщо, наприклад, до Чопа за добу доїжджає 26 пасажирів, то рентабельність руху такого поїзда не може не викликати подив. Та це, в свою чергу, не означає, що пасажир позбавлений можливості подорожувати - залишається альтернатива у даному випадку скористатися послугами ще щонайменше чотирьох поїздів у цьому напрямку.

    З ініціативи начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА на деяких поїздах міжнародного сполучення для прискорення руху змінено технологію проходження митних та прикордонних процедур.

    За словами начальника галузевої пасажирської служби Олександра Болдова, з 26 травня п.р. у поїзді №53/54 сполученням Київ - Санкт-Петербург митні та прикордонні процедури здійснюються на шляху прямування поїзда на дільниці Чернігів - Горностаївка. Це дозволить вищезазначеному поїзду прискоритися майже на годину. Відстань від столиці України до Санкт-Петербурга він долатиме за 22 год. 26 хв. замість 23 год. 11 хв. До того ж це, в свою чергу, прискорить рух інших поїздів по Укрзалізниці.

    А прикордонно-митний контроль у поїзді №5/6 Київ - Москва починатиметься за 25 хв. до відправлення поїзда у вагонах і на платформі вокзалу ст. Київ-Пасажирський. У зворотньому напрямку митні процедури здійснюватимуться також під час прибуття поїзда на ст. Київ-Пасажирський. Як наголосив начальник галузевої пасажирської служби, у квитках зазначено час закінчення посадки в поїзд.

    Враховуючи позитивний досвід технології проходження митного контролю у поїзді № 2/1 сполученням Київ - Москва і було спрощено ці процедури. Тепер пасажирів не турбуватимуть вночі ні митники, ні прикордонники.

    Розміри руху поїздів за новим графіком становлять 192 пари. Причому поїздів формування Південно-Західної залізниці на 3 пари більше ніж минулого року.

    Щодо зміни графіка руху приміських та регіональних поїздів, то за словами начальника головного управління приміських пасажирських перевезень Укрзалізниці Ігоря МАРИНЕНКА, у зв’язку зі спрацюванням рухомого складу ситуація залишається складною. Адже збитковість від приміських перевезень за перше півріччя 2013 р. становить 800 млн. грн. Проте новий графік руху на 2013/2014 рр. складено таким чином, щоб забезпечити перевезення пасажирів і регіональними, і приміськими поїздами. Курсуватимуть 43 пари регіональних та 790 пар приміських поїздів.

    Найбільша кількість регіональних поїздів обертатиметься на Південно-Західній - 25 пар. Також на столичній магістралі призначено приміські поїзди: №6523/6256 Козятин - Шепетівка та №6255/6254 Козятин - Бердичів. На одну годину прискорено рух регіональних поїздів №831 Київ - Гречани і №827 Київ - Рахни.

    Для покращення обслуговування подовжено маршрут прямування регіонального поїзда №803/804 Хмельницький - Шепетівка, який обслуговується рейковим автобусом: маршрут продовжено до ст. Лепесівка, та № 827 Київ - Жмеринка: маршрут продовжено до ст. Рахни.

    На дільниці Козятин - Жмеринка змінено розклад приміського поїзда №6307, який відправлятиметься зі ст. Козятин о 18 год. 43 хв., прибуватиме о 21 год. 01 хв.

    За словами начальника галузевої служби приміських перевезень Південно-Західної залізниці Олександра ПІДКОПАЛОВА, відповідно до нового графіка курсуватимуть 177,5 пар приміських поїздів, що більше на 3,5 пари, ніж у минулому році. Залізничники, у свою чергу, намагаються робити все, аби приміські перевезення залишились соціально затребуваним та комфортним видом транспорту. Адже особливістю саме столичної магістралі є велике і постійне, а не сезонне, як на інших залізницях, навантаження на приміський парк. Як не є, у Києві - чималий виробничий потенціал, який необхідно доставляти до столиці й у звоторному напрямку.

    Спрацьованість та збитковість від такого виду перевезень, звичайно, оптимізму не додає. Адже лише за чотири місяці п.р. сума недоотриманої компенсації за перевезення пільгових категорій пасажирів вже складає 16 млн. 645 тис. грн., а за 2012 рік - 50 млн. 159 тис. грн. Ще більшою є заборгованість від Київської мерії за обслуговування міської електрички…

    Пасажир голосує за поїзд квитком. А ще власною поведінкою у вагоні. Особливо це стосується тих, хто подорожує в електричках. Тож дуже хочу звернутися до байдужих. Адже розкурочені двері, розбиті вікна, сміття це, можливо, ваша мовчазна реакція на агресію вандалів. Через страх і байдужість, які зупиняють свідків подібних пригод, що виникають, на жаль, в останні роки дуже часто, зауваження на адресу хуліганів та повідомлення у міліцію є величезною рідкістю.

    Літній сезон на залізниці лише розпочинається. Побажаю пасажирам та залізничникам успіхів у справі збереження комфорту під час подорожей.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    В когорте победителей

    Подведение итогов производственного соревнования между Московской, Белорусской и Юго-Западной железными дорогами за 2012 г. состоялось в Москве 24 мая. В мероприятии приняли участие начальник Московской железной дороги Владимир МОЛДАВЕР, начальник Юго-Западной железной дороги Алексей КРИВОПИШИН, начальник Белорусской железной дороги Владимир МОРОЗОВ и Председатель Дирекции Совета по железнодорожному транспорту государств-участников Содружества Петр КУЧЕРЕНКО.

    В ТЕЧЕНИЕ ВСЕГО ПРОШЛОГО ГОДА ПРЕДПРИЯТИЯ И СТРУКТУРНЫЕ ПОДРАЗДЕЛЕНИЯ ЖЕЛЕЗНЫХ ДОРОГ СОРЕВНОВАЛИСЬ ЗА ДОСТИЖЕНИЕ НАИЛУЧШИХ РЕЗУЛЬТАТОВ. На основании решения трехсторонней комиссии среди коллективов определены победители. Начальники железных дорог, председатели профсоюзных организаций подписали постановление «Об итогах производственного соревнования между коллективами Московской, Белорусской и Юго-Западной железных дорог за 2012 год». Переходящий кубок победителя соревнования трех дорог вручен коллективу Московской железной дороги. Среди структурных подразделений Московской железной дороги лучшими признаны коллективы Унечской, Смоленской и Брянск-Льговской дистанции пути, эксплуатационного вагонного депо «Брянск». Дипломы вручены коллективам Гомельского отделения, Оршанского вагонного депо, локомотивного депо «Гомель» Белорусской железной дороги. От Юго-Западной железной дороги победителями стали коллективы железнодорожной станции Конотоп, Овручской дистанции пути, сообщает пресс-служба МЖД.

    Традиция соревнования между тремя стыковыми дорогами берёт начало в советское время. В 1990 г. она прекратилась и возобновилась через 15 лет. Предполагается, что в скором времени к соревнованиям присоединятся Северо-Кавказская и Донецкая железные дороги.

    «Подобные соревнования улучшают взаимодействие. Дороги граничат, и наши поезда заезжают на Украину и в Белоруссию. А от того, каким будет взаимодействие, зависит производительность труда», - отметил начальник Московской дороги Владимир Молдавер.

    Кроме того, как пояснил начальник Юго-Западной дороги Алексей Кривопишин, подведение итогов соревнования даёт возможность начальникам дорог встретиться и «обсудить глобальные задачи».

    «В частности, одна из нерешённых задач, которую мы обсуждали, - неэлектрифицированные стыки. Необходимо электрифицировать хотя бы один стык Чернигов - Гомель», - сказал Алексей Кривопишин, - сообщила газета «Гудок».

    Отвечая на вопросы журналистов, руководители дорог отметили, что такое соревнование необходимо для слаженной работы всего железнодорожного транспорта трех государств, особенно на стыковых участках.

    Источник: Наш Брянск.ru

    Умови рівні. А показники?

    Господарство навіть на малих станціях, четвертого, та й п’ятого класу, доволі клопітке. На кожній із них є колійні розв’язки, розташовані на великій території, станційні, складські та технічні споруди, перони… Усе це вимагає догляду, належного утримання та прибирання. А працівників у таких підрозділах обмаль, до десяти - п’ятнадцяти чоловік, і у кожного свої службові обов’язки. Тож непросто такими силами доглядати станційне господарство. До того ж і матеріально-технічне забезпечення вкрай обмежене, і будівельники не часто навідуються. Але…

    КОЛИ, ПІД ЧАС КОМІСІЙНОГО ОГЛЯДУ, ЧИ З ІНШОЇ НАГОДИ, НАВІДУЄШСЯ НА ЗАЛІЗНИЧНІ СТАНЦІЇ, то мимоволі відзначаєш: одна - ошатна, приваблива, а інша - у занедбаному стані. І це при тому що усі перебувають за рівних умов щодо забезпечення. В окремих випадках є станції, де і споруди нові, відремонтовані, а порядку немає. І - навпаки, як от ст. Самчинці. Головну будівлю тут зведено ще у тридцяті роки минулого століття. Вона не вирізняється якимись особливими архітектурними формами - невеличка одноповерхова хатинка, що причаїлась біля високої гранітної скелі. Та, коли наближаєшся до цієї «хатини», одразу помічаєш, що тут хороший господар, вірніше, господиня - начальник станції Тетяна МАЙДАНЮК. Територію прибрано, перон і доріжки підметено, біля них облаштовано клумби із квітами. У робочих приміщеннях теж належний порядок. І усе забезпечили не якісь приїжджі прибиральники із столичної фірми, а співробітники станції. Просто тут трудиться дружний колектив, який згуртувала і налаштувала на плідну роботу Тетяна Павлівна. Зазначу, що й минулого року під час комісійного огляду ст. Самчинці відзначилась саме за зразковий порядок.

    Серед кращих, уже не вперше за багато років, і під час нинішнього, весняного, комісійного огляду, було названо ст. Дунаївці, трудовий колектив якої очолює Юхим ЕПЕЛЬБЛАТ. Тут належний порядок, як у будівлях, так і на усій території. Працівники станції не лише добре знають свої обов’язки, а й уміло виконують їх, що забезпечує хороші показники у роботі.

    А от на деяких інших станціях справи набагато гірші. Тому члени комісії під час огляду змушені були зробити чимало зауважень. В результаті не обійшлось без стягнень. Начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолій ЛЮБІНІН своїм наказом оголосив догану начальнику станції Війтівці Геннадію КАНЕВ-СЬКОМУ. А причина, як зазначено в документі: «за неналежну підготовку до весняного огляду господарства станції, незабезпечення утримання території станції в належному санітарному стані, чим порушено вимоги п.5.8. Загального положення про залізничну станцію, затвердженого наказом Укрзалізниці від 30.12.2004 р. №1041-ЦЗ, та вимоги нормативних документів з охорони праці». Щодо останньої, то тут не впорядковано документацію на інформаційних дошках для працівників станцій та клієнтури.

    Такі ж стягнення із схожою передмовою було накладено і ще на кількох начальників станцій. А за порушення порядку ведення журналів цільових інструктажів, неналежне укомплектування куточків з охорони праці начальникам станцій Рахни, Кордишівка, Вороновиця, Комарівці, Бар, Сербинівці, Богданівці призначено позачергову перевірку знань з питань охорони праці. Тож, як мовлять, на комісію начальника дирекції запрошуються «передовики».

    ЗВЕРНУ УВАГУ Й НА ТЕ, ЩО ЗАУВАЖЕННЯ ПІД ЧАС ОГЛЯДІВ ЗДЕБІЛЬШОГО РОБЛЯТЬСЯ НА ОДНИХ І ТИХ ЖЕ СТАНЦІЯХ. Причому однакові. Коли запитуєш, чому така ситуація, чуєш у відповідь, що не вистачає робочих рук, матеріалів, коштів… Однак такі аргументи можна зрозуміти, коли мова йде про проведення значних ремонтних робіт. Скажімо, на вокзалах ст. Старокостянтинів-І, Красилів, Сербинівці, Чорний Острів, Війтівці, будівлі постів ЕЦ станцій Гнівань, Кам’янець-Подільський, Красилів визначено: вони перебувають у незадовільному технічному стані. Виконанням таких завдань має займатись будівельно-монтажне, експлуатаційне управління. У більшості ж випадків не потрібні ні значні витрати, ні багато зусиль. Скажімо, навести лад у документації, облаштувати робоче місце касира чи іншого фахівця, та й прибрати територію не так вже й важко. Якщо цим займатись постійно, а не аврально, в останню ніч перед приїздом комісії. Порядок наводиться один раз, а потім він просто щоденно підтримується. Для цього необхідно лише бажання, та хоча б елементарні організаторські здібності. А цього окремим начальникам станцій якраз і бракує. Схоже, вони діють за принципом: краще півгодини позору, аніж півроку клопіткої праці.

    ТА ВАРТО ЇМ ЗРОЗУМІТИ Й ТЕ, ЩО ЗАЛІЗНИЧНА СТАНЦІЯ - ЦЕ НЕ ПРОСТО ОКРЕМА ТЕРИТОРІЯ ЗІ СПОРУДАМИ ТА КОЛІЯМИ. Вона є невід’ємною часткою усієї нашої галузі і Південно-Західної залізниці зокрема. І за порядком, який є у кожному із цих невеличких підрозділів, у наших громадян, та й зарубіжних гостей, які проїжджають в поїздах, складається враження про усю Укрзалізницю. Тому кожен керівник має відчувати й власну відповідальність за те, щоб ці враження були як найкращими, чи хоча б позитивними.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Спільна робота, спільна й турбота

    Аварії на залізничних переїздах за участю автотранспорту - біда не лише для залізниці. Не менш стурбована проблемою і ДАІ, прагнучи залучити до її вирішення широке коло громадськості. Мета зрозуміла - зробити все можливе у профілактичному напрямку, аби попередити ДТП на переїздах.

    Щоб зарадити цій біді, у травні на території України проходила міліцейська спецоперація під умовною назвою «Залізничний переїзд», завдання якої - профілактика травматизму під час перетину залізничного полотна.

    - Дане питання вимагає постійного контролю, адже йдеться про життя і здоров’я багатьох людей, - каже помічник начальника Коростенського міськвідділу міліції по зв’язках зі ЗМІ Олена Волковська. - В ході спецоперації спільною комісією, до якої входили фахівці різних причетних до цієї проблеми служб, залізничні переїзди та підходи до них ретельно обстежувалися. Перевірялося встановлення відповідних знаків, нанесення розмітки, утримання шлагбаумів, звукової та світлової сигналізації тощо. За наслідками перевірки видаються приписи відповідним посадовим особам дорожньо-комунальних та залізничних підрозділів на усунення недоліків в утриманні залізничних переїздів і підходів до них. Також посилено увагу до водіїв за порушення правил перетину залізничних переїздів…

    Наскільки є результативною спільна діяльність з перевірки переїздів, поцікавилась у ревізора з безпеки руху поїздів по колійному господарству Коростенської дирекції Віктора Дмитрієва.

    - Безумовно, ефективність такої роботи очевидна, - каже мій співрозмовник. - Адже перевірка дуже ретельна, і виявляються навіть найменші порушення. Тож ліквідація їх має бути оперативною, адже за це передбачені й адміністративні стягнення. І стосуються вони усіх служб, у тому числі й дорожніх.

    Власне, залізничники постійно дбають про те, щоб залізничні переїзди, підходи до них були в належному стані. Підтвердженням цьому можуть бути й нещодавні роботи з упорядкування переїздів, приміром, розташованих в межах міста Коростеня, де найбільш інтенсивний рух автотранспорту, а саме: в районі фарфорового заводу по вулиці Київській.

    Хочеться вірити, що спільна робота щодо запобігання трагедій на переїздах, а водночас і зміни в законодавстві, які передбачають жорсткіше покарання водіїв-порушників, і посприяли тому, що на дільниці в межах Коростенської дирекції ДТП на переїздах цьогоріч не було.

    Оксана КЛИМЧУК

    Коли прискіпливість доречна

    Весняний комісійний огляд готовності до літніх перевезень станцій Коростенської дирекції та підрозділів, розташованих в її межах, дав можливість не лише зробити об’єктивну, ґрунтовну перевірку господарювання, а й зосередити увагу на проблемних питаннях, щоб спільно знайти шляхи їх вирішення. Стосовно зауважень комісії, то їх було чимало.

    Як станції підготувалися до літніх перевезень? Найкращими господарями визнали колективи станцій Ірша, Коростень-Подільський, Сокорики, Ігнатпіль, пост Південний, Гранітний, Ушиця, Яблунець, Рихальська, Курне, Скочище, Строковиці, Лугини, Білокоровичі, Пояски, Велідники.

    У ході перевірки ст. Коростень комісія акцентувала увагу на тому, що потрібно зробити ремонт покрівлі висотної частини вокзалу та ганку, залучити БМЕУ-4 до оновлення фасаду. По вокзалу Житомир цю справу вже вдалося вирішити, адже фасад вокзалу й інших приміщень відремонтований, приведені до ладу кімнати відпочинку. Загалом в Житомирі велику роботу зроблено, щоб станція набула ошатного вигляду. Хоча й тут ще є над чим працювати - відремонтувати покрівлю над кімнатами відпочинку, пост регулювальників швидкості вагонів…

    Водночас перевірявся стан колії, систем СЦБ, а також усе інше, що належить до станційного господарства та відповідних його підрозділів. І за результатами перевірки найбільше зауважень було до стану колійного господарства.

    Загалом комісійний огляд в дирекції проведено доволі ретельно. В цьому випадку прискіпливість дуже доречна, адже від виявлення недоліків, а відтак від оперативного усунення залежить ефективність і безпечність роботи.

    Оксана КЛИМЧУК

    Позитив є

    Сьогодні Козятинська дирекція виконує понад дві третини обсягу всіх вантажних перевезень на Південно-Західній залізниці. Тож і вимоги до роботи кожного колективу, залишаються високими. Під час комісійного об’їзду керівництво дирекції залишилося задоволеним. Суттєвих недоліків, які б впливали і на безпеку руху, і на якість роботи, не було.


    Перевірку стрілочних переводів за технічним станом проводить заступник головного ревізора безпеки руху поїздів
    та автотранспорту Козятинської дирекції залізничних перевезень Олександр ХОДАКОВСЬКИЙ,
    начальник Фастівської дистанції колії Олександр БЕРЕЗЮК та колійний майстер Ігор ВОЙНА.
    Фото Анатолія САДОВЕНКА

    «Універсальний солдат» Ігор Кислий

    Ігоря КИСЛОГО, оператора поста централізації ст. Ворожба на вузлі знають добре. По-перше, із династії залізничників. Правда, цим тут нікого не здивуєш. У кожній родині хтось та працює чи працював на залізниці.

    По-друге, «універсальний солдат». Це слова Ігоря Євгеновича про себе. Був і сигналістом, і складачем, і регулювальником швидкості. Трудився, коли виникала необхідність, у Хуторі Михайлівському, в Конотопі, на станції Київ-Пасажирський. Голова профкому станції Ворожба Галина СИДОРЕНКО сказала про нього так: «Станційну роботу знає досконало, працюватиме на будь-якому місці». І це при тому, що він не має спеціальної технічної освіти. Давно, у молодості, одержав лише фах столяра в сумському ПТУ №12.

    Запитую про пам’ятні роки його трудового життя. «Коли працював складачем, - відповідає Ігор Євгенович. - Наставником у мене був Віктор Андрійович Чижик. Роботи було дуже багато. На моїй зміні, пригадую, встановлено рекорд для Ворожби - 16 розбірок на гірці».

    Сьогодні робоча напруга станції відчутно нижча. Але електрифікація дільниці Конотоп - Ворожба, оптимістичні прогнози, що Південна залізниця розпочне монтаж контактної мережі від Ворожби до Сум і далі, все ж дають підстави сподіватися на краще - вантажних поїздів тут побільшає.

    По-третє, Ігор Кислий має дивовижну пам’ять, особливо на цифри. «Та немає в цьому нічого складного, - пояснює. - Треба виробити свою систему - та й усе. Я вам номери вагонів, якщо треба, без записування назву і через тиждень, і через місяць».

    Дійсно, доводилося чути про спеціальні мнемотехнічні прийоми запам’ятовування. Тільки не кожному вдається їх опанувати. Більше довіряють олівцю й аркушу паперу, бо навіть короткий телефонний номер забувається швидко.

    Але у тому, що Ігор Кислий уміє запам’ятовувати, переконуюся, коли він практично цитує пункти інструкції ЦД-0048. В одному із них говориться про дії оператора поста централізації в нестандартній ситуації - має підкласти два гальмівні башмаки під вагони і відійти на 60 метрів. А коли швидкість вагонів 50 кілометрів на годину? При такій швидкості, вважає Ігор Кислий, оператор не встигне відскочити на безпечну відстань. У нього в запасі буде лише три з половиною секунди. Не беруся ні заперечувати, ні стверджувати. Це вже сфера фахівців. Отака «вища математика» із точки зору забезпечення безпеки руху.

    І нарешті, по-четверте. Оператор станції Ворожба ще й радіоспортсмен. Але не просто радіоаматор - він склав радіостанцію першої категорії і має право на ній працювати.

    У радіоспорті, зауважу, радіостанції діляться на чотири категорії. Найнижча четверта - для початківців: один діапазон, мала потужність передавача, спілкування лише телефоном. Це як велосипед. А перша - це вже як швидкісний автоболід змагань за формулою один: потужний передавач дозволяє досягати найвіддаленіших куточків планети, дозвіл на всі діапазони коротко-хвильового й ультракороткохвильового зв’язку телефоном і телеграфом. Позивний Ігоря Кислого - UR5AQA.

    Але це захоплення, зізнавався оператор, вже поступається іншому - риболовлі. Щоб із вудкою на світанку та на карася. Коли тихо-тихо скрізь і гарно.

    Ось такий він, Ігор Кислий. «Універсальний солдат» зі станції Ворожба.

    Микола ПАЦАК

    Основні критерії - освіта, дисципліна і відповідальність

    Світлані ГУБАР було лише 18 років, коли вона, після закінчення технічного училища залізничного транспорту, прийшла працювати квитковим касиром на ст. Дарницю. У 1992 р. це був зовсім інший вокзал, інші умови праці. Сьогодні Світлана Миколаївна з посмішкою каже про той час: «То була зовсім інша історія». І справді, інша.

    У 2008 р. було створено Центр регіональних перевезень пасажирів (РПЦ). В основу підрозділу покладено об’єднання приміських вокзалів Дарниця, Київ-Пасажирський та зупиночних платформ Караваєві Дачі і Лівий Берег. І Світлана Губар з того часу працює завідувачкою квиткових кас РПЦ.

    - Пані Світлано, Ви на залізниці вже 21 рік. А якими були перші кроки у професії?

    - На станцію Дарниця я прийшла вже будучи знайомою із діяльністю транспортної галузі. По-перше, училище, де навчання чередується із практикою. По-друге, мої бабуся і дідусь, по батьковій і материній лінії, працювали на залізниці. Олексій Яковець, мій дід, працював у Дарницькій дистанції сигналізації та зв’язку, а бабця Єфросинія Циба - на ст. Київ-Московський. Керівництво станції мене зустріло дуже привітно. Та й робота мені подобається. І я почала працювати легко і без проблем. Навчалась у старших колег і згодом, коли з’явилася перша-ліпша можливість, щоби зреалізуватися як старший касир, я погодилась.

    - Ви не побоялись відповідальності?

    - Незважаючи на те, що була молодою, мені завжди хотілось більшого. І було б марно не використати свій шанс. Я переконана, що все залежить від людини і, може, трішки потрібно везіння. Слід зауважити, що наша робота досить специфічна. Потрібно бути сконцентрованим і зібраним, та ще й непогано бути психологом. Адже пасажири бувають різні, тому до кожного бажано індивідуальний підхід. Ті працівники, які не можуть витримати такі навантаження, шукають інше місце роботи. А залишаються лише ті, які вболівають за залізницю. Можливо, це не скромно, але я одна із них. Тож у нас справді працює колектив однодумців і професіоналів, бо приміські перевезення - це не для слабких духом. Коли організовувався центр і мені запропонували вищу посаду, я погодилась, бо знаю, що завжди можу розраховувати на підтримку колективу й адміністрації. А те, що відповідальність велика, то я над цим не замислююся - виконання своїх обов’язків для мене є аксіомою.

    - Розкажіть, будь ласка, що є пріоритетним у вашій роботі?

    - Головним завданням РПЦ є організація перевезень пасажирів у приміському сполученні. На наших приміських вокзалах достатньо великий пасажиропотік. І за логікою така кількість платоспроможного населення повинна додавати кошти до казни залізниці. Однак неупереджена статистика свідчить: збитки через недоотримання коштів від цього виду перевезень складають мільйони гривень. Тобто пасажири користуються залізничним транспортом і не сплачують за нього. Ми своїми діями повинні впливати на менталітет населення. Для цього впроваджуються штрафи, влаштовуються заслони, проводяться профілактичні рейди... Окрім цього ми удосконалюємо технологію роботи квиткових кас, турнікетних систем, проводимо місячники з підвищення дохідності.

    Адже наш центр свого часу було створено для підвищення дохідних надходжень. Тому кожний на своєму робочому місці повинен працювати з повною віддачею. А якщо говорити про конкретно мої обов’язки, так це забезпечення технічного процесу вокзалів: порядок обслуговування пасажирів, організація продажу квитків, ведення документації тощо. Наразі у нас наступила гаряча пора - розпочався дачний сезон. І до тієї кількості пільговиків, які їздять щодня електричками, додалися й пенсіонери, які щоденно туди й назад подорожують на дачі. Тому потрібно, як кажуть, тримати руку на пульсі.

    - Тобто це основні завдання, які стоять перед колективом, а як вирішуються кадрові питання?

    - У нашому колективі трудиться майже 400 чоловік. Це люди різних професій. Основними є касири квиткові та контролери перонні. Зважаючи на специфіку роботи, пов’язану з безпекою руху поїздів та обслуговуванням пасажирів, керівництво галузевої служби приміських пасажирських перевезень та начальник центру постійно приділяють увагу роботі з кадрами. Для цього систематично впроваджуються в практику нові інформаційні технології. Бо основне завдання для касирів - це успішне та оперативне використання наявних технічних можливостей. Минулого року ми прийняли на роботу 10 квиткових касирів. Та все ж кадрове питання залишається актуальним. Адже сьогодні молодь, якщо її щось не влаштовує, швидко звільняється. Основні критерії - освіта, дисципліна і відповідальність.

    - Пані Світлано, скажіть, будь ласка, а чи є ностальгія за тим старим вокзалом, адже перше місце роботи у Вас було саме там ?

    - Звичайно. Пам’ятаю і трішки ностальгую. Він для нас був більш камерним. Однак всі знають, що була грандіозна перспектива розвитку, яку свого часу започаткував колишній міністр транспорту Георгій Кірпа. Тоді планувалось, що новий столичний залізничний вокзал у Дарниці має бути найбільшим і найуніверсальнішим у світі. Сьогодні можна говорити хоча й не про грандіозні, але успіхи, які належним чином сприяють покращенню рівня обслуговування пасажирів. Приміром, впроваджено в експлуатацію будівлю приміського вокзалу, споруджено пасажирські перони, зупинку пасажирських поїздів дальнього сполучення. Тож сучасний вокзал і ст. Дарниця стали своєрідною візитівкою столичної магістралі.

    - Минулого року Ви були відзначені, як кращий працівник галузі. Що для вас означає така нагорода?

    - Так, 12.12.12. мені вручили знак «Кращому працівнику пасажирського господарства». Зізнаюсь, для мене це було несподіванкою. Адже ніколи не працювала за нагороди, хоча, коли на твій труд і твоє старання звертають увагу, це завжди приємно. Хочеться діяти ще краще.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Нас вітають

    Добрий день, шановна редакціє газети «Рабочее слово»!

    З відчуттям великої поваги і радості вітаю з професійним святом - Днем журналіста колектив улюбленої газети «Рабочее слово»!

    Успадкувавши все найкраще, ретельно зберігаючи і примножуючи традиції журналістів, які працювали на нашій Південно-Західній з дня заснування газети вищої інформаційної якості і яка має серед читачів надзвичайний успіх.

    Кожній публікації журналіста-«рабочесловця» на будь-яку тему властива глибина і сила її розкриття, максимальний розвиток думки і її розгорнутість, а матеріали зі шпальт газети «Рабочее слово» подаються за всіма правилами професіональної майстерності.

    Ваша журналістська діяльність на залізниці надає нам головне - радість життя і праці на столичній магістралі!

    Тож нехай і в подальшому ваше журналістське перо випромінює дух невичерпної енергії залізничників Південно-Західної, їх вольове напруження і оптимізм!

    Бажаю вам міцного здоров’я, великих успіхів у досягненні нових творчих задумів і всього неповторно прекрасного!!!

    Людмила ІВАНЧЕНКО, багажний касир вокзалу ст. Київ-Пасажирський

    «НАДО ДОБИТЬСЯ ТОГО». АЛЕ ЯК?

    Колись телевізор нагадував: «Нас - 50 мільйонів». Тепер уже не нагадує - цифра значно менша. Тобто, м’яко кажучи, демографічна ситуація погіршилася. За більш різкою оцінкою, «повний абзац» наближається так швидко, що через п’ятдесят років буде тридцять.


    Мати-героїня, квитковий касир станції Хутір Михайлівський Віра Михайлівна Макаренко.

    ПРИЧИН ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ ЧИСЛА НАСЕЛЕННЯ НАЗИВАЮТЬ БАГАТО. Наприклад, даються взнаки великі людські втрати минулого століття. Тільки під час Другої світової війни українців загинуло чотирнадцять мільйонів. Пізніше мало місце таке явище, як міграція, коли молодь їхала освоювати безкрайні простори Сибіру. Узяти хоч би БАМ. Сотні моїх ровесників із Конотопа, переважно залізничників за фахом, будували магістраль, а потім залишилися на ній працювати. На показник народонаселення впливав період змін дев’яностих. Саме тоді стали масово закривати дитсадки. І захопилися оптимізацією настільки, що нині утворюються черги - аби дитина потрапила у дитсадок, треба записати її відразу після народження. А то і до...

    Словом, біда, процес негативний. А вихід один: щоб подолати демографічну кризу, у кожній родині має бути не менше трьох дітей. У сусідній державі, до речі, така ж проблема. Олександр Лукашенко, їхній президент, сказав відверто: «У нас один, полтора (курс. - ред.), максимум, два ребёнка в семье. Надо добиться того, чтобы каждая семья имела как минимум троих детей, тогда будет определенный прирост».

    Мені подобаються слова «надо добиться того…». Я теж знаю, що, як у народі кажуть, треба саджати капусту і лелек розводити. Але про які ударні темпи мова, коли то голова болить, то на роботі стомилася? А без другої половини, самі розумієте, тут не обійтися. Всевишній, створивши людину такою досконалою, наділив її складним механізмом відтворення. Вегетативним способом було б краще? Хай Господь милує!

    Треба сказати, держава багатодітність заохочує. Законами передбачено, що великі родини мають пільги й допомогу. Та бебі-буму в Україні не було, немає й не передбачається. На відому капустяну грядку переважаюча більшість українських сімей за репродуктивний сезон ходить раз, від сили - двічі. Чому?

    Раціоналіст відповість, що на народжуваність впливає рівень благополуччя. Коли є житло, їжа й одяг, ніщо не заважає примножувати рід. Але в багатій Європі багатодітність на стала масовим явищем. Навпаки, у країнах, де ростуть банани й табунами ходять слони, демографічна проблема відсутня. Тоді…

    КРАМОЛЬНА ДУМКА, ОДНАЧЕ. Та з огляду на теперішні українські реалії, не така вже й фантастична. Але великі родини в державі ще є. За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України, трохи більше двохсот тисяч. Правда, такими уже вважаються трьохдітні. І ще одна промовиста деталь - дослідники із цього відомства констатували, що рівень бідності багатодітних родин прямо пропорційний кількості дітей. Висновок зроблено п’ять років тому, але не буду стверджувати, що після покращення ситуація змінилася.

    У КОНОТОПІ БАГАТОДІТНІ БАТЬКИ ТЕЖ Є. Першість належить ромам. Але тут діють свої глибокі національні традиції. Далі йдуть сім’ї, де поведінку визначають релігійні переконання. Середовище до певної міри теж замкнене. Та й відповідь передбачувана: «Так Господь дав». А хотілося знайти родину просту, звичайну, не обтяжену ні національними, ні релігійними умовами. Аж тут допоміг випадок. Дізнаюся, що на станції Хутір Михайлівський скривдили двох жінок: їм, залізничницям і матерям-героїням, не виплатили, як це передбачено колективним договором, матеріальну винагороду. Комусь здалося, що медаль «Мати-героїня» не державна відзнака, а так собі - цяцька із лотка на базарі. Тож треба їхати кореспондентові. До речі, ця прикра помилка після втручання теркому профспілки була негайно виправлена і гроші виплачені.

    Віру Михайлівну Макаренко в Хуторі знають - вона квитковий касир із 26-літнім стажем. Тож довго шукати не довелося. У розмові намагаюся бути делікатним й не лізти глибоко в душу. Прошу лиш розповісти про дітей. Найстарший син у сім’ї Віри Михайлівни та Анатолія Васильовича Макаренків - Сергій. Він народився у 1984 р. На рік молодший від нього Василь. Він працює складачем поїздів на станції. Олександр закінчив училище в Шостці. Електрик, але роботи вдома не знайшов. Юлія навчалася в Новгороді-Сіверському. Вона фахівець із бухгалтерського обліку та фінансів. Наймолодша Анна - перукар. Усі вони, крім Сергія, живуть із батьками.

    ВІРА МИХАЙЛІВНА ВЖЕ БАБУСЯ. У сім’ї старшого сина народилися Віталій та Владислав. Як жили? Як вчилися? «Жили, як і всі, - відповідає. - Дитсадок, школа… Хлопці допомагали господареві, тягнулися до техніки, дочки більше зі мною. Важко, звичайно, було. Але й тепер не легше…»

    Не легше, бо болить материне серце, що немає у дітей постійної роботи. Ось так слово до слова - та й розговорилися. Є в Макаренків господарство. Бо як із такою сім’єю без городу, курей та поросят?! Навіть Майка є - кобила, що дісталася Анатолію Васильовичу, як я зрозумів, після розподілу колгоспного майна. Нині Анатолій Макаренко працює трактористом у Бахмацькій дистанції захисних лісонасаджень.

    ЗАПИТУЮ ПРО ДОПОМОГУ ВІД ДЕРЖАВИ, ВІД ЗАЛІЗНИЦІ… Погоджується Віра Михайлівна - допомагали. Та найбільша підтримка була від батьків багатодітного подружжя. А ще вдячна жінка колективу станції: «Коли треба, завжди виручали».

    А тоді ще раз у роздумах Віри Михайлівни вихопилося слово «господар». У Конотопі так не говорять. Можуть сказати просто - «чоловік». А між цими словами, погодьтеся, велика різниця. Й один з наріжних каменів великих родин у минулому, як стверджують науковці, полягав, нехай мене пробачать феміністки, в домінуючій ролі мужа. Його завдання, без жартів, звичайно, приносити додому мамонтів і справедливо ділити здобич між усіма членами родини, бути суддею, авторитетом. Жінці залишалася хата та діти.

    Другим каменем була праця. Уже змалечку діти привчалися до роботи. Як тут не згадати заклик геніального Довженка? «Любіть працю на землі!»

    А ще в основі багатодітності - повага один до одного і до людей. Відгомін цього можна почути у селах, де до батьків і старших ще шанобливо звертаються на «ви».

    Підсумувати, як «надо добиться того»? Будь ласка. Любов і праця. Коли це матимемо, діти будуть. Але поспішаймо - життя коротке.

    Микола ПАЦАК

    ЧИ СТРАШИТЬ ВАС «ЧОРТОВА ДЮЖИНА»?!

    Забобони. Це явище доволі поширене серед людей, причому не лише у нашій країні. Багато хто вірить у всілякі прикмети, чимало й тих, хто боїться нещасливих чисел, зокрема «чортової дюжини». А як залізничники ставляться до забобонів, чи вірять у нещасливі числа? Це цікаво хоч би тому, що цей рік - 13-й.

    Масштабні опитування провести не було можливості, а от із багатьма працівниками, причому представниками різних залізничних професій, на цю тему поговорити вдалось. Тож наведу думки окремих із них.

    - Багато років я працював машиністом, - розповідає голова профспілкового комітету локомотивного депо Жмеринка Леонтій ПОЛІВОДСЬКИЙ. - У рейси доводилось виїжджати й тринадцятого числа. Але я ніколи на цьому не загострював уваги. Для мене це завжди був і є звичайний день і нічого неприємного не траплялось. Хоч і були прикрі випадки, але вони ніяк не пов’язані із «чортовою дюжиною». Не чув я й від своїх колег, щоб хтось побоювався працювати саме в такий день. Серед машиністів у нашому депо, на скільки мені відомо, немає забобонних. А щодо 2013 року, то він такий, як і усі попередні. Як завжди, від нього ми очікуємо чогось кращого за те, що було у попередні.

    Схожі відповіді мені довелось почути від більш ніж десяти машиністів. Що доволі важливо. Адже від цієї категорії фахівців в значній мірі залежить безпека руху поїздів та і життя людей.

    Акцент на машиністів зроблено мною невипадково. Тому, що доволі тривалий час автору цих рядків доводилось спілкуватись і писати про військових льотчиків. Так от серед них доволі багато дійсно забобонних. Жоден із них не дозволить себе сфотографувати до вильоту, жодних коментарів не надасть… Більше того, немає жодного літака із бортовим номером - «13». І, за свідченнями тих же військових льотчиків, навіть найвищого рангу, тринадцятого числа не планували тренувальні польоти. Але то у військових. У цивільній авіації, приміром, ніхто рейсів у цей день не відміняв. Поїздів на залізниці - також.

    Тож із машиністами з’ясували. Звернемось до не менш чисельного загону залізничників - фахівців колійного господарства.

    - Я народився 13 вересня, - розповідає монтер колії Петро ВАРЧЕНКО, - і вважаю, що нічого у цьому страшного немає. Навпаки були випадки, коли тринадцятого мені щастило. Декілька років поспіль виграв у лотерею 200 гривень. Тринадцятий рік мене не страшить. Головне, щоб не попасти під скорочення, мати роботу, стабільний заробіток, тоді усе буде гаразд.

    Такі думки поділяють й інші колійники, з ким довелось спілкуватись.

    Можливо, серед представників «екстремальних» професій є забобонні. До таких відносяться пожежні. Тож із тим же запитанням звертаюсь до інспектора з пожежного нагляду Олександра ГАВРИЛЕНКА, який тривалий час працював пожежним, очолював пожежний поїзд.

    - Тринадцятого числа не боюсь, - чую у відповідь, - та і забобонів не дотримуюсь. На мій погляд, неприємні випадки трапляються незалежно від числа. А коли щось сталось, необхідно не чекати на допомогу від якихось невідомих сил, а зосередитись на вирішенні проблеми і спрямувати усі зусилля на це. Я так завжди поступав і радив так вчиняти моїм колегам. Це допомагало у скрутних ситуаціях, у тому числі і при гасінні пожеж.

    Утім й усі інші фахівці нашої галузі, з ким доводилось спілкуватись відносно забобонів, відповідали, що не вірять у прикмети чи нещасливі числа. Можливо, не натрапив на забобонних?! Та якщо вони і є на залізниці, то їх, вірю, доволі мало. Адже робота на столичній магістралі відповідальна, тут необхідно чітко і якісно виконувати свої обов’язки, покладатись на свої знання і сили, а не очікувати, поки настане щасливий час чи день. Ось тоді ніяка «чортова дюжина» цьому не зашкодить.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Найвеличніша картина

    З усіх картин природи, що розгортаються перед нашими очима, найвеличніша під назвою «Зоряне небо».

    Часто ми милуємося нею в ясні, безмісячні ночі. Уявляючи себе мандрівником, який подорожує між тих планет. Ми можемо облетіти або об’їхати всю земну кулю. Зоряне ж небо - це нескінченний, неозорий простір. Кожна зірочка, що навіть ледь помітно мерехтить у темнім небі, являє собою величезне світило. Часто більш величне, гаряче і яскраве, ніж Сонце. Але всі зірки перебувають від нас незрівнянно далі, ніж Сонце, та тому й видаються точками, що слабко видні.

    Що це за світи, як далеко вони від нас і як вимірюються відстані до них? Як вони утворилися, з чого складаються, що було з ними у минулому і буде в майбутньому. На ці запитання відповідає астрономія. Учені сьогодні знають масу Сонця і його хімічний склад, передбачають майбутні затемнення Місяця і Світила, час появи комет.

    Вивчаючи небо, кожен може переконатися, що на ньому відбуваються різні зміни. Ось спалахнула нова зірка й на кілька днів затьмарила своїм світлом інші. Яка світова катастрофа породила цей спалах?

    От з’явилася комета з більшим, ніби вогняним хвостом. Швидко пролітаючи крізь лад планет, комета плавно обгинає Сонце й віддаляється в невідомість. А інша комета, кружляючи навколо Сонця, розсипається на рій невидимих камінчиків. Камінчики ці несуться з величезною швидкістю й, влітаючи в атмосферу Землі, розжарюються і світяться. Тоді в темнім небі блискають «падаючі зірки» - метеорити. У більшості вони перетворюються у пару, але деякі, найбільші, долітають до Землі.

    Камінь з неба! Це вісник далеких світів. Його можна побачити в музейній вітрині. Астрономи й аматори науки про зірки збирають такі уламки.

    Астрономія не тільки розкриває таємниці глибин Всесвіту, але й допомагає людям у їхній практичній діяльності: у складанні точних карт поверхні Землі, у правильному визначенні курсу кораблів і літаків, службі точного часу тощо.

    Із сайту «Цікава астрономія»

    На зустріч із зірками, або Про що мовчав Київський меридіан

    Розпочати подорож зоряним небом можна з гори, що розташована у центрі Києва. На ній, заховавшись від багатоповерхівок, в оточенні столітніх дерев працює перший науковий заклад столиці. У 1839 р. цю місцевість було подаровано університету Святого Володимира (нині Київський національний університет ім. Т. Шевченка) для будівництва обсерваторії. Сам імператор спостерігав за ходом робіт. У 1845 р. храм науки про Всесвіт було відкрито, закуплено цінні прилади за кордоном і один професор та астроном-спостерігач протягом майже семидесяти років взялись за цю великої ваги для держави справу. Згодом штат фахівців розширився. Був час, коли він сягав цифри - 150 (в часи початку ери дослідження космосу), сьогодні - 40.


    Як розвивалася астрономія, як змінювалося технічне оснащення, які люди тут працювали? На ці та багато інших запитань нам відповіла науковий співробітник обсерваторії Лілія КАЗАНЦЕВА.

    Нашу розмову ми розпочали з обговорення наболілого - загальнодержавної проблеми університецьких музеїв. Так, музеїв. При перших класичних університетах професорами збиралися інструменти, рукописи, природничі зразки для навчання студентів та для своїх досліджень, які спочатку розміщувались в спеціальних шафах з багатьма шухлядками, що отримали назву «кабінетів». Згодом переросли в справжні музеї і до них відкрили доступ звичайним городянам. Але час змінювався, на музеї поклали пропагандистські обов’язки, обмежили, на папері, їхні функції до виховної роботи і прирівняли до шкільних музеїв. Але ж ці унікальні безцінні колекції заслуговують на більше, вони й сьогодні є джерелом наукового пізнання! Та статусу державного не мають. За законом, повторююсь, такі музеї прирівняно до шкільних музеїв. У багатьох країнах світу вже повернулись до вирішення цієї проблеми. Захистити такі заклади може лише Закон. Чи почують можновладці голос тих, хто небо «стереже», чи побояться «грому»? Час покаже.

    А поки що ми відкриваємо двері до старенького, давно не знавшого ремонту, приміщення.

    Унікальність музею обсерваторії у тому, що він довгий час існував неофіційно. Люди приходили, розпитували, цікавилися. Особливо небом стали цікавитися після запуску у 1957 р. першого космічного супутника. У 1988 р. на громадських засадах музей було відкрито. Без фінансування та штату. У 2009 р. його вдалося офіційно зареєструвати. Та, на жаль, коштів на його утримання більше не стало.

    - Ні, ми не хочемо заробляти якісь гроші, ми хочемо показати людям, те що маємо, - виправляє мене Лілія Вікторівна. - Адже, повторюю, люди до нас ідуть з превеликим задоволенням.

    В більшості музеїв на нас чекають великі простори, натерті підлоги, килими. У змінних капцях ти намагаєшся не човгати, щоб не «злякати історію». У астрономів умови не такі вже й комфортні. Зате реальні, так би мовити, без прикрас. В цьому й полягає інтерактивність музею, що переносить нас у відкрите небо (дах відкривається!). Однією з вимог навіть у найкращих обсерваторіях світу є відсутність опалення у будь-яку пору року.

    Тут дуже багато фотографій, документів, рукописів і різних приладів.

    - Ось прилад, якого ви ніде не побачите, - звертається до нас Лілія Вікторівна. - Це геодезичний прилад, з яким їздив в експедицію до Західного Сибіру ще в першій половині XIX ст. наш перший директор, професор Василь Федоров. Так званий ртутний рівень. За допомогою краплини ртуті, яка мала стояти в центрі «тарілки», визначали точку горизонту поверхні. Німецька фірма-виробник і досі існує та виготовляє сучасні навігаційні прилади.

    Сьогодні є різні прилади для вимірювання вологості - електромеханічні, електронні тощо. А от у XIX ст. виміряли вологість для розрахунків стану атмосфери за допомогою людської волосинки. Вона при зміні вологості змінювала свою довжину, - не перестає дивувати нас наша співрозмовниця.

    У нас на військовому інструменті, який називається кінофототеодоліт, вчені спостерігали за супутниками Землі. Це великий фотоапарат, який рухається і обертається по азимуту та висоті одночасно. Кадри знімаються в режимі кіно, бо «утримати» об’єкт за час зйомки у звичайному режимі буває неможливо.

    Далі з Лілією Вікторівною ми проходимо до прохолодної зали, де працювали астрономи. Для того, щоб створити карту поверхні землі за зорями за допомогою визначення широти та довготи, мандрівний астроном Федоров 4,5 роки возив за собою на спеціальному візку доволі громіздкі прилади.

    - О, а це я знаю що. Друшляк! - вигукнула я, підійшовши до знайомого інструменту.

    - Ні, - посміхаючись відповіла директорка музею. - Цей «друшляк» з маленькими отворами називається фотометр. Він фіксував, як змінюється освітлення неба під час сонячного затемнення.

    Далі наш погляд зупиняється на, як виявилось, найціннішому телескопі, який називається меридіанне коло. Воно встановлене в обсерваторії у 1872 р., два рази евакуювався, під час першої світової війни - до Саратова, а другий раз - до Свердловська. Виготовлений цей інструмент був у Гамбурзі фірмою братів Репсольдів. Кожна обсерваторія в XIX ст., яка мала такий прилад, вважалась досить серйозною та фундаментальною з наукової точки зору. Особливість цього кола полягає у тому, що воно закріплене у напрямку меридіана. Вірніше міні-меридіана - місця, де точно визначено довготу. Тож саме тут проходить Київський меридіан. Співробітниками музею за власний кошт встановлено табличку (на фото). У 1845 р. В. Федоровим було точно визначено координати Київського меридіана. Зверніть увагу, задовго до впровадження, так званого, нульового, або як і ще його називають Грінвіцького меридіану.

    Цікаво, що саме поява міжнародного залізничного сполучення сприяла запровадженню нульового меридіана.

    Відчути себе справжнім астрономом можна, чекаючи, коли Земля і телескоп стануть так, що буде видно зорі. А якщо років з десять спостерігати, то можна визначити, у якому напрямку рухається та чи інша зірка.

    Чи знаєте ви, що астрономи не лише бачать зорі, вони їх і чують? Так. Є в астрономії як науці сестра, що має назву радіоастрономія. Саме вона вчить відчути звук і далі знайти його місце. Свого часу такі спостереження були досить активними.

    …До 1917 р. у приміщенні обсерваторії проходили засідання гуртка «Просвіта», тут відбувалися інтелектуальні вечірки, читали свої твори відомі фантасти. Сьогодні музей виставляє свої експозиції по частинах, не цурається допомоги відвідувачів: хто допоможе шафами, хтось - папером, хтось - вітринами. «Іноземці у захваті від того, що тут є справжні артифакти», - ділиться думками Лілія Вікторівна, поглядаючи на віник для зняття павутиння з меридіанного круга. Отим би віником, подумалось, зняти б павутиння з мізків тих, хто відповідає «за певні адміністративні труднощі»?!...

    А ми йдемо далі. В будиночку без вікон і дверей розміщено незвичний безтрубний телескоп - горизонтальний сонячний зі спектрографом. В абсолютно темній кімнаті сонячне світло за допомогою спеціальних пристроїв розкладається на безліч тонесеньких різнокольорових смужок. Саме по ним фахівці можуть розповісти, в якому стані сьогодні Сонце, якої сили магнітні бурі там відбуваються, коли вони можуть досягнути Землі. У самому великому павільйоні, який до речі спроектував і збудував ще у 1862 р. відомий київський архітектор Олександр Вікентійович Беретті, відомий киянам за будівлями так званого Жовтневого палацу, Володимирського собору тощо, (1895 р.) і зберігається ручної роботи найбільший діючий телескоп.

    Купол відкривається. В очікуванні змін.

    Валентина КОЛЯДА, Фото з архіву редакції та з інтернету

    НАДІЯ ПАНЧЕНКО: «ЛАСОЩАМИ, ПЕЧИВОМ І ЦУКЕРКАМИ НЕ МОЖНА ВИРОСТИТИ З ДІТЕЙ ЗДОРОВИХ ЛЮДЕЙ»

    Знайомтесь: наша співрозмовниця - лікар-гастроентеролог дитячої поліклініки ДКЛ №1 Південно-Західної залізниці Надія ПАНЧЕНКО. З 1968 р. після закінчення Київського медуніверситету та аспірантури працює дитячим гастроентерологом. Та вважає, що період навчання у її житті ще не закінчився. Сьогодні, проходячи чергову атестацію, Надія Миколаївна є ученицею професора, завідувачки кафедри педіатрії Київського медичного університету ім. О.І. Богомольця Олександри Василівни ТЯЖКОЇ, учасником 8 конгресу педіатрів України, що проходив у Києві. Про новини у галузі медицини та фармакології дізнається з провідних журналів, які передплачує, з виставок, які відвідує.

    - Надіє Миколаївно, вибачте за банальне запитання, а як Ви вирішили стати лікарем?

    - Зате відповідь не банальна. Лікарем я стала через лікарську помилку, яка сталася у моєму житті. В 16 років після невдалої операції я опинилась знову на операційному столі, де й склала власну клятву - стати лікарем.

    - Мабуть, мріяли про роботу в лікарні?

    - Так. Але сьогодні ні про що не шкодую. Вважаю, що я на своєму місці. Хоча поліклінічна робота та робота у відділенні лікарні звичайно відрізняється. У кабінеті складно прослідкувати за динамікою хвороби і через нерегулярність відвідувань, і з багатьох інших причин. Сьогодні ми досить плідно співпрацюємо з дитячим стаціонаром. Завідуюча Світлана Євгеніївна ДЕНИСОВА і всі лікарі стаціонару завжди приходять нам на допомогу. І часто госпіталізація є дуже вагомим аспектом у лікуванні дискінезії, гастриту, панкреатиту. Лише за минулим рік мною направлено на стаціонарне лікування понад 150 осіб.

    - Скажіть, будь ласка, нинішня робота відрізняється від тієї, що була на початку Вашої кар’єри?

    - Раніше великим плюсом нашої роботи були виїзди на всі дирекції. Напередодні домовлялись із лінійними амбулаторіями, які готували дітей до огляду різними спеціалістами. Зараз доводиться досить часто чути нарікання з цього приводу з боку батьків. Було зручно і їм, і нам. Це дозволяло оглянути велику кількість дітей, дати рекомендації з обстеження, лікування, необхідності госпіталізації дитини в дитяче відділення Дорожньої клінічної лікарні №1 ст. Київ.

    - Скажіть, будь ласка, чи однакові для усіх пацієнтів, наприклад, хворих на гастрит, рекомендації?

    - Звичайно, ні. З розмови з батьками я роблю висновок щодо матеріального стану сім’ї і далі рекомендую ліки, які їм, так би мовити, по кишені, і я впевнена, що допоможуть. Якщо витратити гроші на дорогі іноземні препарати і при цьому харчуватися неналежним чином, то користі буде небагато. Повинен бути баланс між лікарськими препаратами і здоровим, повноцінним харчуванням.

    - До речі, а можна лише харчуванням покращити стан хворого, дієтою, наприклад?

    - Так, можна. Але лише у тому випадку, коли хворобу не задавнено. Та, зазвичай, таких пацієнтів до нас звертається мало. Адже у нас, як кажуть, доки не припече…

    - Можливо, процедура обстеження досить неприємна? Які аналізи потрібно здавати?

    - В першу чергу - загальний аналіз крові, сечі, калу, зіскрібок на ентеробіоз. За потребою - УЗД та огляд за допомогою зонда. І головне, хочу на цьому наголосити, дотримуватись азів та правил здавання. Наприклад, щоб виявити паразитів, потрібно робити аналіз калу тричі. Забір проводити не менш ніж з семи участків калових мас, здавати до лабораторії не пізніше, ніж за 40 хвилин після збирання. Процес трудомісткий, зате ефективний. З власного досвіду знаю, часто деякі батьки ігнорують ці правила. У такому випадку це буде аналіз для аналізу, а не для лікаря чи батьків.

    Ще сьогодні досить модно здавати аналіз на дисбактеріоз без будь-яких на те показань. Скажу відверто: не варто самому призначати собі чи своїм дітям аналізи, тим більше такий трудомісткий і довготривалий. Та й сама хвороба, на мою думку, дуже «розрекламована».

    - Надіє Миколаївно, правда, що основи здоров’я шлунково-кишкового тракту закладаються з дитинства?

    - Так. Вони закладаються ще в ембріогенезі, при закладці органів. Мама повинна правильно харчуватися і вести здоровий спосіб життя. Не зловживати смаженим і жирним, а також солодким (цукерки, здоба, випічка). Запам’ятайте, для вагітної жінки немає безпечної дози алкоголю. Також слід дотримуватися раціонального харчування - ані роздільне харчування, ані вегетаріанство на даному етапі не підходить.

    - Харчування в школі, швидка їжа? Ваш коментар, будь ласка.

    - Я вважаю, що сьогодні більшість наших дітей неправильно харчується. Вони вживають багато газованих напоїв, чіпсів, сухариків, фаст-фудів. Причому наслідки я постійно бачу під час прийомів. Та й мами зізнаються: «Так, є такий «грішок» - (зітхає). Таке однобоке харчування - прийом солодкого у великій кількості, їжі приготовленої у фритюрі, не може не позначитися на підшлунковій залозі. Ще кілька років тому ми не спостерігали такої кількості панкреатитів у дітей, причому панкреатитів підтверджених. Я думаю, що це проблема пов’язана саме з неправильним харчуванням, що дає велике навантаження на підшлункову залозу.

    Та все ж не все так погано. Сьогодні великим плюсом у боротьбі з хворобами шлунково-кишкового тракту (ШКТ) є запровадження талонів на дієт-харчування у школах. Особисто я та й педіатри досить часто виписуємо довідки для дітей, які перебувають на диспансерному обліку. Таке харчування дозволить покращити стан здоров’я пацієнтів.

    - Ваші поради у цій ситуації?

    - Почніть з найпростішого: сховайте сковорідку, замініть цукерки на фрукти та сухофрукти. Адже запам’ятайте: ласощами, печивом і цукерками не виростити здорову дитину. А в супермаркетах не намагайтесь спустошувати найяскравіші полиці за проханням дітей.

    А нам, лікарям, я вважаю потрібно бити на сполох. Добиратися до ЗМІ, телебачення, приміром, де за 30 хвилин реклами нахвалюють продукти, які лише зменшують тривалість нашого життя, а не навпаки. Розповім вам про випадок з особистого життя. Коли мій онук навчався в школі, я відвідувала батьківські збори і просто у формі бесіди розповідала батькам про шкідливі продукти. Допомагало. Ми разом домоглися знесення ларька перед школою, де торгували енергетиками, цукерками сумнівного походження, іншими солодощами та небезпечною харчовою хімією. Тож не будьте байдужими до своїх дітей!

    - Давайте поговоримо про маленькі сигнали, які допоможуть зрозуміти, коли варто звертатися до лікаря?

    - Найперше це - дискомфорт після їжі, запори, печія, алергії, шкірні висипи, сухість шкіри, випадіння волосся…

    - Про останні симптоми більш докладніше, будь ласка.

    - Так. Можуть бути хвороби і, власне, волосся і нігтів, а можуть бути проблеми внутрішні - недолік всмоктування певних вітамінів і мікроелементів при різних захворюваннях. Коли дитина скаржиться на біль у правому підребер’ї після уроків фізкультури - це вже також неабиякий сигнал для батьків.

    - Надіє Миколаївно, а як Ви відноситесь до біологічно-активних домішок. Чи призначаєте їх?

    - Моя відповідь однозначна. БАДИ - ЦЕ НЕ ЛІКИ, ЦЕ - СПОСІБ ЗАРОБЛЯННЯ грошей. Зайдіть на офіційний сайт МОЗ і побачте, яка кількість скарг щодо них.

    - Дякую за інтерв’ю.

    - Не шкодьте своєму здоров’ю і здоров’ю своїх дітей! І відчувайте смак справжньої їжі.

    Спілкувалася Валентина КОЛЯДА, Фото з інтернету

    К 85-ЛЕТИЮ СОЗДАНИЯ ФУТБОЛЬНОГО КЛУБА «ДИНАМО» (КИЕВ). ЛЕГЕНДАРНЫЕ КАПИТАНЫ. ПЕРВОЕ ЧЕМПИОНСТВО

    (Продолжение. Начало в №48 за 2012 г.; №1 - 8, 12 - 16, 20 за 2013 г.)

    ЛИДЕР ПЕРВЫХ ЗОЛОТЫХ ЛЕТ

    Виктор КАНЕВСКИЙ стал капитаном команды в 1961 г., который принёс динамовцам первое в истории чемпионство. В Киеве ждали этой победы, и футбольная вершина покорилась динамовцам. Судьба распорядилась так, что вёл за собой партнёров к «золотой мечте» коренной киевлянин Виктор Каневский. Он первым из «киевских романтиков» надел футболку с символом «Д» на груди. И любви болельщицкой досталось ему с лихвой, но и спрос был особый.

    24 апреля 1955 г. на переполненном стадионе «Динамо», нападающий киевлян Виктор Каневский впервые вышел на поле в матче чемпионата страны против московского «Локомотива» (0:0). Этот сезон стал последним в Киеве для легендарного Андрея Зазроева, и уже в следующем чемпионате пришло время Каневского.

    Свой первый выход на поле в чемпионате 1956 г., Виктор отметил победным голом в ворота кишиневского «Буревестника» (2:1). Так начинались «золотые» времена для киевского «Динамо» и Виктора Каневского.

    «Канева», как его ласково величали болельщики «бело-синих», играл центральным нападающим. И добился немалого - 86 забитых мячей в очень сильном по мировым меркам того времени чемпионате СССР. Он был единственным киевлянином, выступавшем за сборную Союза на чемпионате мира 1962 г. в далеком Чили. И достойно выступавшем. Сборная СССР вышла из группы с первого места, а ведь в соперниках были очень сильные - Югославия и Уругвай.

    Виктор был не просто командный игрок, он был настоящим лидером, недаром в звёздном 1961-м году ему доверили капитанскую повязку. А ведь тогда у Вячеслава Соловьева подобрался состав ярких индивидуальностей: от вратаря Макарова до левого крайнего Лобановского. Каневский был настоящим помощником Соловьева на поле. И вел он команду в бой до 1964 г., т.е. сезона, когда именно он забил единственный гол в финале Кубка СССР. Тем самым он как бы отметил 10-летний юбилей первого завоевания Кубка еще в 1954-м г., когда он - тогда 18-летний - только попал в заявку «Динамо». Но спустя 10 лет клуб принял Виктор Маслов. Он уже тогда смотрел в будущее и не видел в составе команды таких признанных звезд, как Каневский, Лобановский, Базилевич. Виктор доиграл до лета 1966 г. в одесском «Черноморце» и перешел на тренерскую работу.

    В 1972 г. Каневский принимает приглашение своего бывшего главного тренера Вячеслава Соловьева и идет к нему ассистентом в тренерский штаб ташкентского «Пахтакора». Но когда Лобановский покинул «Днепр» и по приглашению первого секретаря ЦК компартии Украины В. Щербицкого вместе с Базилевичем принял киевское «Динамо» осенью 1973 г., то на вопрос высшего начальства, а кому можно доверить «Днепр» (а В. Щербицкому судьба команды из его родного города не могла быть безразличной), рекомендовал своего давнего друга по нападению «Динамо» - Виктора Каневского.

    В «Днепре» тот отработал четыре сезона, а затем принял юношескую сборную Украины, которая стала победительницей тогда очень значительного турнира «Переправа». Именно там, в команде Каневского впервые засветились Анатолий Демьяненко, Михаил Михайлов, Олег Таран, Сергей Журавлев.

    Но накопились не только успехи, накопились и обиды. Не раз и не два Виктор чувствовал притеснения, в том числе и по национальному признаку. Даже в его звездные годы начальство «стеснялось» печатать в прессе его настоящее отчество - «Израилевич», и по-глупому изменило его на «Ильич». Это сейчас выезд за границу, в принципе, несложный, были бы деньги. В ту пору такое событие было настоящим испытанием, если даже не трагедией. Каневского отлучили от футбола. Вот так оказывается он долгие годы безработным. Лишь в 1983 г. под честное слово и поручительство Лобановского ему доверили тренировать скромнейшую динамовскую команду Ирпеня, что под Киевом. Потом - один сезон «Таврию». В 1988 г. - Каневский покидает СССР, за три года до распада некогда великой державы. Первое время в Нью-Йорке ему даже повезло - тренировал детей в собственной футбольной школе. Нельзя сказать, что Виктор Каневский бедствует в Нью-Джерси. Но это скорее заслуги членов его семьи. Для него же сейчас самое большое счастье, когда он иногда возвращается в родной Киев. И каждый раз может вновь и вновь убедиться: Каневского здесь помнят и любят.

    (Продолжение следует)

    В исторических публикациях об игроках киевского клуба использованы материалы из сайтов: «Динамо Киев от Шурика», официального сайта ФК «Динамо», Киев (Золотые имена), «Сборная России по футболу», Энциклопедия футбола, материалы из Википедии - свободной энциклопедии, выдержки из книг «Футбол Украины» и «К футбольным вершинам», а также фотографии из архивных материалов ФК «Динамо» (Киев) и интернет-сайтов.


    ГУСАК - «рятувальник»

    Призначили якось Гусака - пляжем керувати,

    А як хтось тонутиме, щоб міг врятувати.

    На роботу старий Гергун старанно збирався -

    Одягнув модну краватку, гарно причесався…

    А, прийшовши на пляж, ввімкнув гучномовця

    І почав із себе вдавати пророка-промовця.

    - Слухайте дуже уважно, що я зараз скажу,

    Бо говорить, не хто-небудь, а директор пляжу.

    На пляжі я забороняю: і їсти і пити,

    Копирсатись у піску, тим більше - смітити.

    У воду заходити - лише по коліна,

    Щоб вас не накрила ні хвиля, ні піна.

    На сонці - не смажитись, довго не лежати,

    Та й у тінь не ховатись, лишень - засмагати…

    Закінчивши інструктаж, піднявся на вежу

    І звідти за кожним почав пильно стежить.

    Примітивши «порушника», що пішов до моря,

    Вирішив його застерегти від лиха та й горя:

    - Та куди ти лізеш, старий Кабанюра,

    Тут тобі Чорне море, а не якась баюра.

    Попадеш Акулі в пащу, в лапи Восьминогу…

    Пропаде твій квиток в зворотну дорогу.

    А ти чого розляглась, жирна Коровисько?

    У нас тут - культурний пляж, а не пасовисько…

    Отак Гусак весь день керував, заводив тиради.

    Уже й усім надоїли його ті поради.

    А тут мале Козенятко по пірсу стрибало,

    Аж доки, бідолашне, у воду не впало.

    Тут би тому Гусакові взятись за роботу,

    Та він, чомусь вагається, не лізе у воду.

    А от два міцних Бички в море пострибали

    Із води ледь живим Козенятко дістали.

    А що Гусак? Мовчить, сопе та пітніє.

    Який з нього рятівник - плавати не вміє!

    Отак і деякі люди - на словах герої,

    Прагнуть керувати, кличуть за собою…

    А доходить до діла - мовчать і пітніють,

    Бо робити, бідолашні, нічого не вміють.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05