РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 18 (10 травня 2013)
  • Випуск №18 10 травня 2013
    Зміст
    1. ВІТАЄМО З ВЕЛИКОЮ ПЕРЕМОГОЮ! (О.М. КРИВОПІШИН, начальник залізниці; О.О. ЧАБАНЕНКО, в.о. голови Дорпрофсожу)
    2. Поклонися, рідна Україно, тим, хто захистив нас від біди! (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    3. Диспетчерська зміна №3 – переможниця (Влас. інф.)
    4. Скорочуючи кількість факторів ризику (Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    5. ЗМІНИ ТА ДОПОВНЕННЯ (Начальник Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» О.М. КРИВОПІШИН, В.о. голови Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці О.О. ЧАБАНЕНКО)
    6. 60-ий старт Малої Південно-Західної (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)
    7. Сайт Олексія ПЕТРОВА (Валентина КОЛЯДА, Фото Галини ЛЕЛЕЧЕНКО)
    8. «Нам дороги эти позабыть нельзя» (Михаил МИХОЛАП, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО)
    9. Як футболісти радістю ділилися (Віктор ЗАДВОРНОВ, Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА)

    ВІТАЄМО З ВЕЛИКОЮ ПЕРЕМОГОЮ!

    Шановні залізничники, дорогі ветерани Великої Вітчизняної війни!

    Багато сторінок ратної слави написані мужністю та героїзмом працівників Південно-Західної залізниці, яка майже всі роки війни перебувала в зоні фронтових дій. Тисячі залізничників зі зброєю в руках воювали в армійських лавах, у формуваннях народного комісаріату шляхів сполучення, в екіпажах бронепоїздів, були учасниками підпільного та партизанського руху, самовіддано працювали в тилу, наближаючи жаданий час Великої Перемоги.

    Золотими літерами на меморіальних дошках підрозділів та організацій столичної магістралі викарбувані імена залізничників, які не повернулися з вогняних доріг війни. Їх полум’яне життя, гідне поклоніння, було, є і залишається взірцем безмежної відданості Батьківщині, своєму народові. Світла пам’ять полеглим.

    Дорогі друзі! Щиро вітаємо вас зі знаменним святом - Днем Перемоги! Бажаємо міцного здоров’я, сімейного благополуччя, великого щастя, нових здобутків у праці на благо рідної України!

    О.М. КРИВОПІШИН, начальник залізниці; О.О. ЧАБАНЕНКО, в.о. голови Дорпрофсожу

    Поклонися, рідна Україно, тим, хто захистив нас від біди!

    Ще не так давно їх було дуже багато на будь-якому святкуванні Дня Перемоги - фронтових танкістів, саперів, спритних розвідників, відважних залізничників військової пори. Ми звикли, що вони завжди з нами - міцні серця, що зігрівали душевним теплом тих, хто знає про запеклі бої лише з розповідей батьків та дідів. Все менше і менше мудрих звитяжців через нелегку долю визволителів та трудівників тилу, які кували Перемогу над фашистською чумою. Над тією коричневою нечистю, що протягом 1411 днів і ночей намагалася зробити рабами кожного на величезній території колишнього СРСР. Але звичка відчувати поруч плече фронтовика оманлива - прийшов час, коли навіть самому юному звитяжцеві останнього військового призову вже не менш 86-ти...

    Інші, хто дожив до наших днів, - ще старше, і їх залишилося дуже мало. Не дивно, що все частіше місце тих ветеранів займають уже діти війни, які теж зустрілись віч-на-віч з лихоліттям.

    Серед тих, кого від імені керівництва Південно-Західної залізниці поздоровляв 7 травня п.р. заступник начальника столичної магістралі Іван Радомирович АНТОНЮК, - колишній провідний інженер галузевої служби колії Василь Сергійович ХОПЕРСЬКИЙ (фото вгорі), якому днями виповнилося 90 років. Це від нього у короткій бесіді журналісти почули слова про те, що життя чимдуж рветься вперед, але є миті, коли всім нам корисно зупинитися й задуматися. Адже на наших очах змінюються покоління тих, хто ходить до меморіалів у пам’ятні дати.подякував сивочолим визволителям і тим, хто дивився прямо у вічі підступному ворогу, перебуваючи на окупованих територіях, працюючи для фронту і перемоги над ворогом у тилу, за силу духу і патріотизм, що і до сьогодні передаються нащадкам.

    Серед тих, хто слухав того ранку вінок воєнних пісень та низку естрадних творів радянської пори у неповторному виконанні самодіяльного гурту «Струни серця» з будинку науки і техніки ст. Козятин, - і давні друзі редакції газети залізничників. А саме: голова Ради об’єднання ветеранів війни та праці Південно-Західної залізниці Юрій Семенович БІЛОУС, колишній головний ревізор з безпеки руху поїздів та автотранспорту Федір Йосипович ВОЗНЕНКО, колишній провідний інспектор служби капітальних вкладень Олександра Іванівна РОМАНЧИКОВА, колишній провідний інженер галузевої служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Надія Вікторівна МАЦІЄВСЬКА та багато-багато інших друзів залізничного видання. «Поклонися, рідно Україно, тим, хто захистив нас від біди!», - співали «козятинські солов’ї», як назвав аматорів із «Струн серця» один із ветеранів. «Не обміліє пам’яті ріка в серцях живих - назавжди буде жити» - ці слова викликали смуток в очах присутніх. Та де там сумувати, коли самодіяльні артисти за якусь мить дарують попурі із грайливих пісень мирної пори?! Так і закінчилася ця зустріч. Під шквал оплесків, які ветеранам дарували дзвінкоголосі аматори із залізничного Козятина.

    Червоні гвоздики, як символ безмежної пам’яті про загиблих від куль на війні, від ран у післявоєнний час, ветерани приймали із вдячністю. Композицію із блакитно-жовтих весняних квітів, яку активісти Молодіжної ради Дорпрофсожу, що персоніфікують майбутнє сталевих магістралей, доставили в той день до Меморіалу пам’яті полеглим у Великій Вітчизняній війні. Злине час - і вже ці молоді люди будуть докладно розповідати новим поколінням, що застали ще на цьому світі, бачили на власні очі справжніх свідків Подвигу.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Диспетчерська зміна №3 – переможниця

    За підсумками виробничого змагання єдиних змін у лютому 2013 р. диспетчерську зміну №3 під керівництвом дорожнього диспетчера (старшого) галузевої служби перевезень Миколи ОСТАПЧУКА визнано переможницею змагання. За бальною системою вона набрала найбільшу кількість балів - 126,6 - і виконала встановлені завдання:

    - з навантаження - на 102,8%,

    - з передавання транзитних вагонів по стиках - на 105,0%,

    - з розвезення місцевого вантажу - на 139,9%,

    - з обігу вантажного вагона - на 107,1%,

    - з простою транзитного вагона на одній технічній станції - на 121,8%.

    За високі виробничі досягнення з виконання встановлених умовами змагання показників начальник Південно-Західної залізниці Олексій КРИВОПІШИН оголосив подяку кращим працівникам зміни №3.

    Влас. інф.

    Скорочуючи кількість факторів ризику

    Напередодні Всесвітнього дня охорони праці на базі Дорожнього учбово-методичного центру з охорони праці відбувся семінар-нарада з причетними фахівцями дирекцій залізничних перевезень та служб. Тема: запобігання професійним захворюванням.


    Під час семінару-наради.

    На початку заходу перед присутніми виступив начальник відділу охорони праці профільного головного управління Укрзалізниці Анатолій ФЕДОРЕНКО. Він детально проаналізував стан травматизму. Проте Анатолій Миколайович зазначив, що з року в рік кількість нещасних випадків на виробництві поступово зменшується.

    - І в цьому є безпосередня заслуга саме фахівців з охорони праці, - підсумував він. - В ідеалі ми маємо вийти на нульовий показник.


    З доповіддю виступає начальник сектору охорони праці Коростенської
    дирекції залізничних перевезень Володимир РАФАЛЬСЬКИЙ.

    З доповіддю за темою, безпосередньо пов’язаною із семінаром, виступив начальник сектору охорони праці Коростенської дирекції залізничних перевезень Володимир РАФАЛЬСЬКИЙ. У цьому підрозділі був зафіксований один випадок професійного захворювання. А саме - фахівець з прибирання вагонів звернувся до лікувального закладу зі скаргою на захворювання легенів. Врешті-решт у нього було визнано професійне захворювання і достроково відправлено на пенсію. Цей випадок викликав неабияке здивування в колективі, оскільки, за словами Рафальського, всі робітники, пов’язані з прибиранням вагонів, повністю забезпечені засобами індивідуального захисту і отримати таку хворобу просто неможливо. Пізніше з’ясувалося, що до працевлаштування на залізницю цей робітник тривалий час працював на каменеобробному підприємстві в каменедробильному цеху. А оскільки захворювання було визначене за останнім місцем роботи, то й було зареєстровано за залізницею. Виходячи з викладеного, слід більш прискіпливо ставитися до стану здоров’я кандидатів при прийомі на роботу.

    У роботі взяв участь начальник інспекції Держгірпромнагляду Валентин ДОВГАЛЬ.

    Жваве обговорення учасників семінару-наради викликало питання реформування галузі. Зокрема начальник центру - начальник вагона охорони праці Раїса СОБОЛЬ, начальник сектору охорони праці Київської дирекції залізничних перевезень Олена АГАЛІДІ, провідний інженер з охорони праці інформаційно-обчислювального центру Іван КЛИМИК та інші висловили власні думки щодо внесення змін до Системи управління охорони праці. Взагалі було прийнято рішення розробити та направити свої пропозиції з цього питання до Укрзалізниці.

    На останок слід додати, що організатори семінару-наради творчо підійшли до проведення цього заходу. Вони не обмежилися «сухими» доповідями та їх обговоренням. Під час роботи постійно використовувалися фото- та відеоматеріали.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Головний вчитель - життя. Саме воно щоденно виставляє працівникам оцінки під час виконання виробничих завдань. Від останніх напряму залежить безпека руху поїздів. Керівництво столичної магістралі закликає очільників виробничих підрозділів контролювати стан справ, скорочуючи кількість факторів ризику. А для цього командири середньої ланки призначають досвідчених наставників для молоді, слідкують за тим, щоб у досвідчених працівників не виникало небезпечного звикання до роботи у зоні ризику.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    ЗМІНИ ТА ДОПОВНЕННЯ

    до Колективного договору Державного територіально-галузевого
    об’єднання «Південно-Західна залізниця» між адміністрацією
    і Дорожнім комітетом профспілки залізничників і транспортних
    будівельників України (затверджені робочою комісією,
    згідно з протоколом №1 від 02.04.2013 р., ухвалені конференцією
    трудового колективу залізниці 16.04.2013 р. (п.7.9))

    РОЗДІЛ IІ

    ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

    2.3 Вилучено. У зв’язку з цим подальша нумерація пунктів та підпунктів змінюється з 2.4 на 2.3 (2.3.1 - 2.3.5), 2.5 на 2.4, 2.6 на 2.5, 2.7 на 2.6.

    2.4 При розірванні трудового договору за власним бажанням при невиконанні адміністрацією законодавства про працю, колективного чи трудового договору, працівнику виплачувати вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку.

    Спір про дострокове розірвання трудового договору вирішується у загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

    РОЗДІЛ ІІІ

    ОПЛАТА ПРАЦІ

    3.2.2 Здійснювати у відповідності з галузевою угодою підвищення заробітної плати шляхом перегляду тарифних ставок і посадових окладів зі збереженням міжрозрядних та міжпрофесійних співвідношень.

    3.2.5 Вилучено. У зв’язку з цим змінюється подальша нумерація пункту 3.2.6 на 3.2.5.

    3.12 При нагородженні працівників державними нагородами виплачувати одноразову грошову винагороду у розмірі 3500 грн. При нагородженні працівників Почесною грамотою чи грамотою Верховної Ради України виплачувати одноразову грошову винагороду у розмірі 3000 гривень.

    При нагородженні працівників урядовими нагородами:

    - почесною грамотою Кабінету Міністрів України виплачувати одноразову грошову винагороду у розмірі 3000 грн. та встановлювати щомісячну доплату до посадового окладу у розмірі 15%;

    - подякою Кабінету Міністрів України виплачувати одноразову грошову винагороду у розмірі 2000 грн.;

    - нагрудним знаком «Почесний працівник транспорту України» виплачувати одноразову грошову винагороду у розмірі 2500 грн. та встановлювати щомісячну доплату до посадового окладу у розмірі 10%;

    - почесною грамотою Міністерства інфраструктури України виплачувати одноразову грошову винагороду у розмірі 2500 грн.;

    - подякою Міністерства інфраструктури України виплачувати одноразову грошову винагороду у розмірі 1500 грн.

    3.19 Встановити викладачам відокремленого підрозділу «Центр професійного розвитку персоналу ДТГО «Південно-Західна залізниця» надбавку за високу педагогічну майстерність у розмірі до 20% тарифної ставки (окладу) за фактично відпрацьований час.

    РОЗДІЛ IV

    РОБОЧИЙ ЧАС І ЧАС ВІДПОЧИНКУ

    4.5 Вилучено. У зв’язку з цим подальша нумерація пунктів змінюється з 4.6 на 4.5, 4.7 на 4.6.

    4.8, 4.9 Вилучено. У зв’язку з цим подальша нумерація пунктів змінюється з 4.10 на 4.7, 4.11 на 4.8, 4.12 на 4.9, 4.13 на 4.10.

    РОЗДІЛ VI

    ПОЛІПШЕННЯ УМОВ І ОХОРОНИ ПРАЦІ

    6.3 Забезпечувати безкоштовно молоком або іншими рівноцінними продуктами працівників із шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць та згідно з переліком хімічних речовин, робота з якими дає право на отримання молока.

    При роз’їзному характері роботи виплачувати працівникам, які мають на це право, грошову компенсацію на придбання молока або інших рівноцінних продуктів.

    6.4.2 Вилучено. У зв’язку з цим подальша нумерація пункту змінюється з 6.4.3 на 6.4.2.

    6.9 Вилучено. У зв’язку з цим подальша нумерація пунктів змінюється з 6.10 на 6.9, з 6.11 на 6.10.

    РОЗДІЛ VІІ

    ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я І МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

    7.2 З метою покриття недостатнього бюджетного фінансування на виконання капітальних ремонтів, використані енергоносії, придбання медичного обладнання і медикаментів та інші видатки, виділяти щорічно фінансову допомогу медичним закладам. Конкретний розмір фінансування встановлювати сторонами у межах фінансового плану залізниці.

    7.3 З метою запобігання епідеміям грипу та гострих респіраторних інфекцій серед працівників, у першу чергу декретованого контингенту (провідники, працівники вокзалів та станцій, медпрацівники тощо), планувати щорічно кошти для придбання вакцин. Конкретний розмір фінансування встановлювати сторонами у межах фінансового плану залізниці.

    7.6 Вилучено. У зв’язку з цим подальша нумерація пунктів з 7.7 по 7.10 відповідно змінюється на номери з 7.6 по 7.9.

    7.9 Виділяти щорічно кошти Дорожньому комітету профспілки Південно-Західної залізниці в сумі не менше 5,0 млн. грн. на придбання санаторно-курортних путівок для лікування працівників залізниці.

    Путівки, придбані за рахунок цих коштів, видавати за спільним рішенням адміністрації та профспілкових комітетів відокремлених та структурних підрозділів залізниці в санаторії МЦРЗ «Хмільник» та «Світязянка» з оплатою 20 відсотків їх вартості. Сімейні путівки в пансіонат «Променистий» видавати з частковою оплатою у весняно-осінній період (квітень - травень, вересень - листопад) 10 відсотків їх вартості; а в літні місяці (червень - серпень) - 20 відсотків їх вартості.

    7.11 Вилучено. У зв’язку з цим подальша нумерація пунктів з 7.12 по 7.17 відповідно змінюється на номери з 7.10 по 7.15.

    7.14 Розробити та внести до колективних договорів, у межах компетенції, план заходів щодо запобігання поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу у виробничому середовищі. Не допускати дискримінації працівників із ВІЛ-статусом та забезпечувати їм соціальні гарантії.

    РОЗДІЛ VIII

    СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ, ПІЛЬГИ ТА КОМПЕНСАЦІЇ

    8.22 Встановлювати залізничникам, постійна робота яких відбувається в дорозі або має роз’їзний характер, а також при службових поїздках у межах обслуговуваних дільниць, відшкодування витрат згідно з діючим Положенням, яке є невід’ємною частиною Галузевої угоди та даного Колективного договору.

    Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, вважаються відрядженням, при цьому зберігається існуючий порядок обліку, нарахування та виплати надбавки, що передбачено зазначеним Положенням.

    Колективними договорами відокремлених підрозділів визначити категорію працівників, робота яких має роз’їзний характер.

    Працівникам, робота яких пов’язана з пересувним характером, встановлювати надбавки відповідно до діючого Положення.

    Надавати місця у плацкартних або купейних вагонах у поїздах при прямуванні локомотивної бригади пасажирами.

    Погодити перелік посад і професій працівників Управління залізниці та структурних підрозділів, що знаходяться на фінансовому забезпеченні господарської служби, яким виплачується надбавка за роз’їзний характер роботи відповідно до Положення, затвердженого наказом Укрзалізниці.

    8.28 Оплачувати за погодженням із профспілковим комітетом рахунки навчальних закладів за навчання працівників залізниці та їхніх дітей, які навчаються за спеціальностями, необхідними для залізниці, та надавати безвідсоткову цільову позику на оплату навчання згідно з Положенням, яке є додатком до Колективного договору.

    Оплачувати витрати, передбачені двосторонніми договорами підготовки молодих фахівців із числа студентів випускного курсу залізничних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, які навчаються за програмою «спеціаліст» та «магістр» згідно з Положенням, яке є додатком до Колективного договору.

    Начальник Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» О.М. КРИВОПІШИН, В.о. голови Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці О.О. ЧАБАНЕНКО

    60-ий старт Малої Південно-Західної

    Напередодні травневих свят у столиці урочисто відкрито 60-ий ювілейний сезон руху поїздів Малої Південно-Західної залізниці. Тепер учні мають можливість закріпити теоретичні знання на практиці.

    За доброю традицією начальник Південно-Західної магістралі Олексій КРИВОПІШИН та в.о. голови Дорпрофсожу Олександр ЧАБАНЕНКО та керівники галузевих служб привітали юних залізничників з початком виробничої практики та нагородили дипломами юних переможців конкурсу «Кращий знавець по професіях господарств Київської дитячої залізниці». Нагороди вручено: «Кращий знавець господарства перевезень» - Олексію Петрову, «Кращий знавець локомотивного господарства» - Антону Зозулі, «Кращий знавець вагонного господарства» - Дмитру Зікратому, «Кращий знавець колійного господарства» - Артему Бойку та «Кращий знавець загального курсу залізниць» - Михайлу Сташуку. Також Олексій Кривопішин вручив посвідчення юним машиністам та помічникам машиністів, які навчалися у гуртках юних залізничників.

    Після офіційної частини відкриття та привітань від шанованих людей дитяча сталева магістраль взяла свій старт. Начальник залізниці разом із колегами та іншими гостями оглянули Малу залізницю. На особливостях професійного навчання «маленьких залізничників» наголосив Олексій Кривопішин:

    - Із 12 шкіл Києва взимку діти навчались на нашій Малій залізниці. Це 435 осіб. Фахівці Південно-Західної магістралі викладали їм теоретичний курс зі спеціальних дисциплін, які необхідні для роботи, за такими спеціальностями: машиністи, помічники машиністів, провідники, чергові по станції, диспетчери, квиткові касири тощо. Загалом, Мала Південно-Західна існує не суто для розваг, це цілком справжня залізниця. Вона має два тепловози, три вагони. Все серйозно, як і повинно бути. Єдина відмінність - вузька колія, але для опанування дорослої професії вона цілком придатна. Ми не стоїмо на місці, постійно вдосконалюємо напрямки навчання школярів. Наприклад, зараз впроваджено нову програму навчання. Згідно з вимогами часу діти здобувають навички професій - програміст, математик, електронник.

    Серед усіх дитячих гуртків і шкіл вихідного дня Мала залізниця найдоступніша для юних киян, тому, мабуть, найбільше цікавить дітей шкільного віку. Тут виховали не одне покоління залізничників, які потім успішно втілили свої дитячі мрії на дорослій магістралі. Ясна річ, що без допомоги Мала залізниця не могла б нормально функціонувати. Олексій Мефодійович повідомив: щорічно витрати на утримання Дитячої залізниці становлять понад 1,5 млн. грн.

    Цьогорічне відкриття запам’яталось не тільки урочистостями, а й активністю, зацікавленістю з боку учнів, які ставили запитання безпосередньо керівнику столичної залізниці. Один із них, Тимофій Бабчук, серед іншого, цікавився, коли, мовляв, юні транспортники можуть сподіватися на отримання нового тепловоза? «Я знаю про ваші проблеми. І до 1 червня у вас буде ще один тепловоз», - зазначив Олексій Кривопішин. А вже питання про територіальне переміщення залізниці у Національний комплекс «Експоцентр України», то це вже - на адресу Київської міської адміністрації. На цьому наголосив начальник столичної залізниці і попросив відповісти дітям виконуючого обов’язки першого заступника голови Київської міської державної адміністрації Анатолія ГолубЧенка, який сказав досить оптимістично: «Можливо, такий проект буде передбачено в перспективному плані розвитку міста Києва».

    Загалом, за 60 років на Київській дитячій магістралі пройшли навчання за робочими професіями залізничного транспорту понад 30 тисяч вихованців. Після навчання у профільних учбових закладах з них майже дві тисячі осіб пов’язали свою трудову діяльність із залізничною галуззю.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Сайт Олексія ПЕТРОВА

    Відкриття Дитячої залізниці - це завжди свято. І не лише для підлітків, які тут працюють, навчаються, а й для гостей. Адже сюди з багатьох куточків світу щовесни з'їжджаються на відкриття Малої Південно-Західної. Це вже стало аксіомою.

    …Ні для кого не є секретом, що найцінніше у матеріальному світі - це інформація. Хто володіє інформацією, той володіє світом. Чи не так? А хто читає книги, той керує тими, хто дивиться телевізор. Згодні?

    - Так, - відповів мені юнак, вихованець столичної дитячої залізниці.

    - До нас часто звертаються відвідувачі із запитанням, а де можна прочитати про вашу залізницю, побачити фото? Тепер адреса відома: kdz.access.net.ua.

    - А чи функціонує у вас сайт?

    - Сьогодні так! - із гордістю заявляє його засновник Олексій ПЕТРОВ.

    Ще будучи зовсім дитиною, разом з батьками він часто приходив до Сирецького парку. Із завороженим поглядом дивився на те, як чухкає маленьке диво, що везе вагони, а у них весело сміються дітлахи. Трохи старші працюють провідниками, диспетчерами, слідкують за безпекою. Згодом і сам катався від Вишеньки до Вишеньки. Через Яблуньку. Коли Олексій подорослішав, то почав самостійно навчатися. За фахом - помічник машиніста. Сьогодні - начальник третьої зміни, засвоює ази фаху машиніста.

    - Як виникла ідея із створення сайту? - запитую хлопця.

    - Даний проект є моєю особистою ініціативою, він не підтримується жодними комерційними, державними чи іншими організаціями, - ось так, по-дорослому, відповів мені 15-річний залізничник. - Ідея створення сайту виникла під час літньої навчально-виробничої практики у 2012-му - розповідає Олексій. - Мене здивувало, чому влітку такий малий пасажиропотік? Хоча, безумовно, під час відкриття чи закриття людей багато. Чи вони просто не знають про Київську дитячу залізницю (КДЗ)? Я зацікавився цим питанням та почав шукати інформацію про КДЗ в інтернеті. Мене розчарувала невелика стаття у Вікіпедії, більше інформації я знайшов на сайті «ДЖД СССР». Проте цього було недостатньо. Саме тоді вперше я замислився над створенням сайту КДЗ. Вже тоді я знав HTML (мова програмування - авт.), почав вивчати й інші - CSS, JAVASCRIPT та PHP, паралельно збирав інформацію. Занурився до архіву, збирав відеоролики з інтернету, відвідував бібліотеку ДЦНТІ (Дорожній центр науково-технічної інформації). Сканував газети та фото. Побачив на сайті «РЖД» віртуальну екскурсію про експреси «Сапсан», яка мене зацікавила. «Можливо, і в УЗ є такі екскурсії?» - промайнула в голові думка, проте жодної інформації в інтернеті не знайшов. За кілька днів я навчився робити такі екскурсії, вони стали приємним доповненням до сайту. Пізніше почав збирати інформацію про усі дитячі залізниці України. Зараз сайт регулярно доповнюється інформацією, зібраною особисто мною та моїми друзями з інших дитячих залізниць. Вже незабаром вийде російська версія сайту, пізніше, можливо, англомовна, для виходу сайту на міжнародний рівень, згодом - мобільна. На сайті немає реклами, немає посилань на комерційні сайти. Адже не заради грошей це роблю.

    - Олексій зробив дуже гарну, потрібну справу, - підтримує нашу розмову Тетяна Сидоренко, майстер виробничого навчання та завідувачка кабінету інформатики. - Взагалі він дуже цілеспрямований. Знаю, що й батьки сприяли й всіляко допомагали йому. Тож сподіваємося, завдяки сайту про Малу Південно-Західну дізнається весь світ!

    Можливо, в найближчому майбутньому це вікно в інтернет стане офіційним сайтом Київської дитячої залізниці. А ми сподіваємось, що наша газета сприятиме позитивному вирішенню цього питання.

    Сьогодні Олексій навчається у Київському природничо-науковому ліцеї №145, з іншого кінця міста їздить на Малу Південно-Західну.

    На створення сайту він витратив майже півроку, та якби займався лише цим, то впорався б і за місяць, запевняє нас Олексій. А ще пишається через те, що його сайт вже відвідало понад дві тисячі гостей.

    Юнак мріє, щоб у кожному великому місті була дитяча залізниця! Отакий він Олексій Петров, юний помічник машиніста, який відкрив ще одне вікно в інтернет.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Галини ЛЕЛЕЧЕНКО

    «Нам дороги эти позабыть нельзя»

    Бережно положив к подножию памятника живые цветы и смахнув набежавшую слезу, Николай Андреевич Федоровский долго смотрел на так знакомые ему с детства черты родного лица на фотографии. Майское солнце щедро согревало остывшую после зимы землю. Вокруг, куда ни кинь взглядом, царствовала, буйствовала запоздалая весна, словно пытаясь наверстать упущенное ею время для пробуждения. От всего этого потеплело и на душе у Николая Андреевича. Синева неба отражалась в его голубых глазах, теплый весенний легкий ветерок нежно ласкал его седую голову. На моложавом не по возрасту лице застыла тень воспоминаний.


    Май 2013-го. Встретились ветераны - Николай Михайлович ГОРБАЧ и Николай Андреевич Федоровский.

    Каждый год в эти первые майские дни, позабыв о своем почтенном возрасте, бывалый солдат, прошедший через горнило Великой Отечественной войны, познавший цену фронтовой жизни, дружбы и преданности, отправляется из Киева в Чернигов, чтобы почтить память Николая Михайловича Таранушенко. Тезку, друга, прекрасного человека.

    ДОМАШНИЙ АРХИВ

    - Хотите, - Николай Андреевич испытующе посмотрел на меня, - я расскажу вам о своем тезке? Хотя, - не дав мне сказать «да» или «нет», продолжил: - я обязан поведать о Николае Михайловиче.

    Отказать ветерану в его просьбе было бы с моей стороны не честно. Не так часто сегодня можно встретить бывалого фронтовика, выслушать его искреннюю исповедь о тех грозных сорок первых - сорок пятых годах войны.

    Николай Андреевич один за другим стал раскладывать на столе пухлые объемистые конверты. Пользуясь наступившей паузой, поудобнее усаживаюсь и окидываю взглядом столичное жилье моего собеседника.

    Вот на меня с портрета задумчиво, как бы извиняясь за скромность квартиры своего бывшего коллеги, смотрит Борис Степанович Олейник. Улыбается Георгий Николаевич Кирпа, словно вселяет уверенность и надежду на лучшее. Доподлинно знаю, что оба руководителя искренне заботились о ветеранах стальной магистрали. О фронтовиках - особенно. Эта добрая традиция, рожденная еще при знаменитом Петре Федоровиче Кривоносе, живет и сегодня при нынешнем начальнике Юго-Западной дороги Алексее Мефодиевиче КРИВОПИШИНЕ.

    Мою зрительную экскурсию по комнате прерывает мягкий голос хозяина квартиры.

    - Личный домашний архив, - с гордостью и загадкой на лице жестом показывает ветеран на аккуратно разложенные конверты. - Тут, як кажуть, - Николай Андреевич время от времени переходит на родной ему украинский язык, «бо матуся так розмовляла», - люди, фотографии и документы о друзьях-товарищах, об огнях-пожарищах…

    Жизнь семьи и друзей Федоровских, радостную и грустную, полную суровой действительности, увидел я в этом бесценном, домашнем архиве. Вот фотоаппарат запечатлел высокого и широкоплечего мужчину с роскошной шевелюрой, приятной улыбкой и блестящей массой орденов и медалей на груди.

    Невольно замечаю, что в эту минуту Николай Андреевич заинтересованно наблюдает за мной, словно хочет что-то сказать, но помалкивает. Дескать, уважаемый журналист, ты видишь человека, с которым сама судьба свела пятнадцатилетнего Николая Федоровского в первый год Великой Отечественной войны. Но об этом он скажет несколько позже.

    Мое внимание переключается на фотографию, на которой вижу двух Героев Советского Союза.

    - Вот этот справа - Иван Михайлович Бовкун, а рядом - Александр Елисеевич Кривец. Оба командиры партизанских соединений, - поясняет хозяин домашнего архива и продолжает: - Мне не забыть, как в бытность генсека тогдашней КПСС Леонида Брежнева на Александра Кривца вылили тонны грязной клеветы и, в конце концов, лишили высокого звания Героя. Как сейчас помню, позвонил мне тогда из Чернигова Николай Таранушенко: «Коля, надо спасать Кривца! Займись».

    Двенадцать лет борьбы за честного человека, за восстановление заслуженного звания увенчались победой. Львиная доля успеха принадлежит Николаю Андреевичу. Его смелость, настойчивость, неутомимый поиск оправдательных документов, живых свидетелей подвига Александра Кривца сделали свое доброе дело.

    - Обидно от того, - говорит Николай Андреевич, - что радовался Александр Елисеевич недолго. Подкошенный клеветой завистников, он рано ушел из жизни. Войну стойко перенес, а тут…

    Глядя на фотографию, он на минуту замолкает, молчанием отдавая дань глубочайшего уважения ушедшему в мир иной. Не забывает навещать ветеран и могилу друга.

    - А как же иначе? - удивляется мой собеседник. - Быть великой беде, если людская совесть окончательно заржавеет!

    Заметив, что я с любопытством рассматриваю групповую фотографию, на этот раз Николай Андреевич, видимо, не мог молчать.

    - Деревенька моя - Заворичи! - с волнением отозвался он. - Здесь мы - у отцовского дома родного.

    Снова вижу на фотографии уже знакомого мне высокого, плечистого, с раскошной шевелюрой и кучей орденов и медалей человека.

    - Это и есть Николай Михайлович? - спрашиваю моего собеседника.

    - Он самый, а рядом - моя мама Марфа Игнатьевна. Она была худенькая, низенькая, но богатая на материнскую заботу и ласку. Мужественная женщина. До войны за ней такой смелости не замечал, - вспоминает Николай Андреевич.

    ТРАГИЧЕСКИЙ СОРОК ПЕРВЫЙ

    Николаю Федоровскому довелось видеть трагедию и пережить позор Красной Армии, спешно отступающей на Восток, оставляя детей, женщин, стариков на «милость» гитлеровских войск. А он так верил в ее непобедимость и мощь! Эта святая вера вскоре вновь поселится в душе мальчишки, которому от роду было всего-то 15 лет. Он пронесет ее потом через всю войну. Возродить ее помог ему родной брат мамы Иван Игнатьевич, который еще после смерти отца Николая, как мог, заботился о сестре и племяннике.

    Николай Андреевич вспоминает, как глубокой ночью маму и его разбудил осторожный стук в окно дома. Так стучать могли только свои. И не ошиблись. Узнав знакомый голос брата, Марфа Игнатьевна открыла дверь. Иван был не один. Незнакомец держался за его плечо. Как потом узнали, пуля попала ему в колено и самостоятельно передвигаться красноармеец не мог.

    - Марфа, ты знаешь, что ждет тебя, сына, меня и вот его - политрука Таранушенко, если нас обнаружат? - И сам ответил: - Смерть!

    …Выходила, вылечила Марфа Игнатьевна Николая Таранушенко. В свою очередь политрук крепко подружился с Николаем Федоровским. Тезки, укрывшись от людских глаз, вынашивали план поиска партизан. Связь с ними пытался наладить и дядя Николая - Иван. К несчастью, ему не повезло: выследили полицаи. Лишь после Победы над фашистской Германией вернулся он из каторжных мест домой. А двум тезкам сопутствовала удача.

    Весной 1942 г. Николай Таранушенко вышел на связь с подпольным Михайло-Коцюбинским райкомом партии и сформировал партизанский отряд. А через год он возглавлял уже крупное партизанское соединение на Черниговщине. Одним из его разведчиков и связным был Николай Федоровский.

    - Не однажды попадал я в переплет, - вспоминает ветеран. - Порой думал, ну вот и всё… смерть! На моё счастье, как говорится, Бог миловал.

    ДАЁШЬ КИЕВ!

    Сентябрь сорок третьего для Николая Федоровского оказался счастливым. Подразделения советских войск вошли в его родные Заворичи (Киевщина). Партизанский разведчик и связной не думал и не гадал тогда, что встретится с Николаем Таранушенко лишь через пять с лишним лет - после Победы над фашистской Германией.

    Но об этом Николай узнает позже, а сейчас он, как и его сверстники, был полон решимости влиться в боевой строй, чтобы, как выразился ветеран, «крушить ненавистного врага», но по возрасту ровесники не дотягивали до призыва. Патриотизм молодых парней побудил помогать армейскому тылу, склады которого были в Заворичах. Хлопцы грузили или разгружали имущество и продовольствие. Война же постоянно напоминала о себе. Жестокие бои шли поблизости. То и дело доносился гром артиллерийской канонады, а в небе над деревней нередко разгорались воздушные бои. Между противоборствующими сторонами с каждым днем разгоралась битва за Днепр и Киев.

    И лишь четвертого ноября 1943 г. зачислили Николая Федоровского, бывшего партизанского связного и разведчика, в 8-й стрелковый полк 38-ой армии 1-го Украинского фронта. А вскоре новобранец Федоровский, как и многие его одногодки, еще не переодетые в армейскую форму, по понтонному мосту через Днепр, вместе с идущими танками и другой боевой техникой, переправились в освобожденный Киев.

    - То, что я увидел, - вспоминает Николай Андреевич, - своим глазам трудно было поверить! Руины, руины и руины! Постарались фрицы при взятии города, но и наши не отстали от них, освобождая Киев. Снарядов и бомб не пожалели, как не пощадили и своих же. Как знать, сколько солдат и офицеров сложили головы, чтобы любой ценой к 26-й годовщине Октябрьской революции освободить город от фашистской нечести!? - тяжело вздыхает ветеран. - И как это ни странно, но сама Победа над гитлеровской Германией списала многое и, не в последнюю очередь, тупость и грубость, самодурство и безответственность... Всего этого тогда хватало с избытком. Но удивительно, что весь этот негатив уживался с неподдельным массовым героизмом. Как на фронте, так и в тылу!

    (Продолжение следует)

    Михаил МИХОЛАП, Фото Алексея ЧУМАЧЕНКО

    Як футболісти радістю ділилися

    На стадіоні «Локомотив» у Києві відбувся турнір з міні-футболу, присвячений 27-й річниці Чорнобильської трагедії. Символічно, що участь у турнірі брали гравці віком 40 і більше років. Якщо вони й не були безпосередніми учасниками тих трагічних подій квітня 86-го, то свідками - безпосередньо.


    Команда Коростенської дирекції залізничних перевезень - переможець турніру.

    За традицією турнір розпочався з урочистого мітингу, на якому учасники хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС.


    Під час змагань.

    Попередньо було заявлено, що участь у заході братимуть шість команд: від кожної дирекції залізничних перевезень та управління залізниці. Проте життя внесло свої корективи - через неможливість мобілізувати гравців відповідного віку свої команди не виставили управління магістралі та Конотопська дирекція. Не було й збірного «ешелона» Київської дирекції, але його представляли одразу три команди з підрозділів, територіально розташованих на її теренах: локомотивного депо Київ-Пасажирський, Фастівського моторвагонного депо та об’єднана команда з працівників вагонної дільниці Київ-Пасажирський та локомотивного депо Дарниця (далі - збірна).

    Після жеребкування команди поділили на дві підгрупи. До першої ввійшли козятинці, фастівчани та збірна. До другої - коростенці, жмеринчани та київські локомотивники. Обслуговувала турнір суддівська бригада у складі Петра Дмитренка, Михайла Слободяна, Миколи Богатирчука та Володимира Новиченка.

    Першими футбольну арену випробували коростенці та жмеринчани. Тут слід зауважити, що грати довелося на штучному полі. А це має свої особливості. Тільки на перший погляд пластмасова «трава» м’якенька, але при контакті з незахищеною шкірою залишає болючі подряпини. Тому, забігаючи наперед, скажемо, - під кінець турніру коліна багатьох гравців були «прикрашені» зеленкою.

    Від початку першої гри на полі вирували неабиякі пристрасті - кожен прагнув перемоги. Нарешті під кінець першого тайму фортуна посміхнулася коростенцям, але суддя гол не врахував, оскільки він був забитий після ауту. На початку другого тайму везіння знов відвернулося від жмеринчан. На наш погляд, і цей м’яч влетів у ворота після ауту, але арбітр був іншої думки - і гол зарахували. Під кінець гри коростенці ще раз бездоганно вразили ворота суперників. У результаті - перемога 2:0. Відзначились Іван Гошко і Олег Журба.

    У другій грі фастівські моторвагонники впевнено, з рахунком 3:0, перемогли козятинців. Але останні виявили неабияку волю до перемоги і з розгромним рахунком 8:0 подолали збірну. Найбільш результативними були зустрічі між жмеринчанами і київськими локомотивниками та останніми і коростенцями. У цих іграх було забито по десять м’ячів. У першому випадку розійшлись нічиєю - 5:5. У другому - перемога за коростенцями 7:3. При цьому В’ячеслав Новицький з міста над Ужем забив п’ять голів.

    Таким чином, за підсумками першого дня по дві перемоги мали команди Коростенської дирекції та Фастівського моторвагонного депо, одну - козятинці, по одному очку здобули жмеринчани та київські локомотивники. Пустою залишилася корзина збірної.

    Звичайно, найбільш напруженим виявився другий день змагань.

    Першими в боротьбі за 5 - 6 місця зустрілися команда локомотивного депо Київ-Пасажирський та об’єднана команда з працівників вагонної дільниці Київ-Пасажирський та локомотивного депо Дарниця. З великим відривом 6:3 перемогли кияни.

    Драматично розгортались події у зустрічі козятинців та жмеринчан. Основний час гри закінчився з нічийним результатом 1:1. Переможця мали визначити пенальті. І тут вправнішими виявилися жмеринські залізничники; 3:1 - такий кінцевий рахунок.

    Хоча турнір і був присвячений сумній даті, проте, судячи з настрою футболістів з Дарниці, Києва, Фастова, Козятина, Шепетівки, Жмеринки, справжній спорт сумувати не дає. Впродовж двох квітневих днів причин для радості у капітанів команд зі Жмеринської дирекції залізничних перевезень Едуарда МЕЛЬНИКА, Фастівського моторвагонного депо Олександра ДЯЧЕНКА, Коростенської дирекції Сергія ЖЕЛЕЗНЯКА було вдосталь. У запеклій боротьбі вони позаду залишили футболістів із локомотивних депо ст. Дарниця та Київ-Пасажирський.

    Причини для радості у кожного свої. І їх невичерпно багато. Спостерігаючи за філігранною грою у матчі за третє і четверте місця 54-річного слюсаря із локомотивного депо ст. Шепетівка Миколи ОГОРОДНИКА, зрозуміли, що ця людина вміє виловити причин для життєвої радості зі стрімкого потоку щоденних клопотів. Неможливо? Складно? Бачили б ви, як Микола Анатолійович тримає у захисті ворота команди, як переходить у наступ. Невичерпне джерело радості і задоволення.

    - До кого це весь час товариші по команді звертаються словом «Доктор»? - запитуємо у капітана козятинців Олександра КВАСЮКА. Це про М. Огородника. На всі руки майстер - це на виробництві, а у спорті - також задніх не пасе. Чому Доктор? За розум і талант.

    Серед тих гравців, які відзначилися під час турніру, хочемо назвати й воротаря-універсала, заступника начальника Жмеринської дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт Валерія УДОВЕНКА. Це завдяки його вправним діям під час матчу із представниками Козятинської дирекції рахунок основного часу було зведено до нічиєї - 1:1. Проте під час пробиття пенальті В. Удовенко допоміг утримати рахунок 3:1 на користь рідній команді.

    Подібний футбольний хист відрізняє товаришів Валерія Петровича. А саме: Ігоря РЕПЕЯ, Вадима СВИСТУНА, Вадима ДУБА, Анатолія БАРАНА. Гол від прийомоздавальника вантажів ст. Жмеринка І. РЕПЕЯ був чи не найкрасивішим під час другого дня змагань. Хоча будемо справедливими - стрімкий «снаряд» у ворота жмеринчан, який «заколотив» машиніст із Шепетівського локомотивного депо Володимир ЗУБАРЕВ з козятинської команди, вартує на добрі слова на адресу нападаючого. У тандемі з ним добре відстояли гідність рідної дирекції старші оглядачі-ремонтники вагонів з Козятинського депо Олександр КВАСЮК та Леонід ОБЕРЕМОК (ПТО ст. Миронівка). Саме завдяки їхній грі у козятинців - четверте місце на турнірі.

    Вміння радіти не лише перемогам, вагомим досягненням та непересічним подіям продемонструвала команда моторвагонників із міста на Унаві. Автор першого гола у ворота команди Коростенської дирекції залізничних перевезень провів машиніст із Фастова Олександр ЗАЯЦЬ. «Відквітати» цей гол вирішив коростенець В’ячеслав НОВИЦЬКИЙ. До речі, четвертий гол у цій грі - також за В. Новицьким. Фанат футболу і вмілий нападник. Бомбардир, а ще кращий, за визначенням прискіпливого журі турніру, форвард серед усіх шести команд. Запекла боротьба за першість у турнірі між фастівчанами і коростенцями відбулася завдяки чіткій технічній грі машиніста Олександра ДЯЧЕНКА (Фастів), Юрія ВАСИЛЕНКА (Коростенська дистанція колії) та Сергія ГОЛОВАЩЕНКА (Житомирська дистанція сигналізації та зв’язку).

    Нарешті - довгоочікуване урочисте нагородження учасників турніру. Кращим воротарем визнано жмеринчанина Валерія Удовенка, кращим захисником - фастівчанина Василя Шевчука, кращим нападником - коростенчанина В’ячеслава Новицького, приз глядацької симпатії виборола об’єднана команда з працівників вагонної дільниці Київ-Пасажирський та локомотивного депо Дарниця.

    Таким чином третє місце посіла команда Жмеринської дирекції залізничних перевезень, друге - фастівські моторвагонники і переможцем турніру з міні-футболу стала команда Коростенської дирекції залізничних перевезень.

    Як відзначив завідуючий відділом соціального захисту та спортивно-масової роботи Дорпрофсожу Володимир Кравченко, це символічно, що головний кубок турніру, присвяченого річниці аварії на Чорнобильській АЕС, поїхав саме до тієї дирекції, яка зробила найбільший внесок у бойову перемогу над «мирним» атомом.

    Придивіться до фотосвітлин. Ви помітили, що усміхнені люди - завжди красиві?

    - Залізничники-футболісти не лише діляться позитивом, а й притягують його до себе, - сказав під час закриття турніру з міні-футболу почесний гість турніру - учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, учасник бойових дій в Афганістані Сергій ВЕЛИЧКО. - І це ще один привід для радості.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05