РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 28 (21 липня 2007)
  • Випуск №28 21 липня 2007
    Зміст
    1. В родині експресів - поповнення, або Визначна пам`ятка Кам`янця - міста над Смотричем (Віктор ЗАДВОРНОВ, Никифор ЛИСИЦЯ)
    2. Так был ли «разгром» на Киев-Волынском? (Анатолий РОМАНОВ)
    3. Як потрудилися у першому півріччі (Ганна БОГОВІС)
    4. Борг не реве, але... (Оксана КЛИМЧУК)

    В родині експресів - поповнення, або Визначна пам`ятка Кам`янця - міста над Смотричем

    На Вінниччині проходило чимало боїв, тому й рясно вона усіяна братськими солдатськими могилами. Одне із таких колективних захоронень знаходиться й на ст. Гулівці. Неподалік від неї знаходилась ставка - лігво одного із фашистських керівників - Гімлера. Тож і бої, при звільненні нашої землі від загарбників, тут точилися запеклі. Чимало воїнів полягло в бою за залізничну станцію.

    - Хто конкретно і скільки бійців похоронено у цій братській могилі, невідомо й до сьогодні, - розповідає начальник ст. Гулівці Григорій СІРАК. - Та це вже й недуже важливо сьогодні. Головне, що тут похоронені люди, які загинули в бою за визволення нашої землі. Тож ми маємо зберегти пам’ять про них для наших нащадків. Тому й доглядаємо могилу, як це робили в усі повоєнні роки наші попередники - працівники вокзалу. Думаю, так робитимуть ті, хто прийде після нас.

    Доглядати солдатську могилу - ніби то й проста справа. Не так уже й важко викосити біля неї траву, пофарбувати гробницю… Та, на жаль, далеко не всюди так роблять. І вже чимало, а то й більшість солдатських могил, в яких покояться визволителі, назавжди зникли з нашої землі.

    Хочеться вірити, що на залізниці таке не станеться, а на усіх станціях, як і в Гулівцях, дбатимуть про братські могили ніж прахом невідомих солдатів. Це буде набагато кращим, ніж пафосні слова у святкові дні, проявом пам’яті про тих, хто поліг в боях під час війни. Можливо, для цього варто провести облік усіх солдатських могил, які знаходяться на території залізничних структурних підрозділів, і взяти їх під контроль ветеранських чи профспілкових організацій, а то й молодіжних рад? Тоді можна буде сказати, що ніхто не забутий?!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Никифор ЛИСИЦЯ

    Так был ли «разгром» на Киев-Волынском?

    Досьє

    Анатолій Тимофійович АвдІЄвський народився у селі Федварі, тепер Підлісне, на Кіровоградщині. Генеральний директор - художній керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору України ім. Г. Верьовки. Герой України, народний артист СРСР та України, лауреат Державної премії СРСР і Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, голова Всеукраїнської музичної спілки, голова Музичної ради ЮНЕСКО, дійсний член-кореспондент Академії мистецтв України. Директор інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, почесний доктор Університету, завідувач кафедри методики музичного виховання, співу та хорового диригування, академік Академії педагогічних наук України, професор. У доробку - понад 100 авторських творів, обробок народних пісень, музично-хорових та концертних програм.


    ...Під склепінням зали Верховної Ради України велично лунає Гімн України. Так відкриваються і закриваються пленарні засідання сесій парламенту. Цією урочистою мелодією, як одним із символів державності, розпочинає і завершує щоденні передачі Перший національний радіоканал. Урочисту пісню на музику М. Вер-бицького з натхненням, глибоким прочуленням виконує хор імені Григорія Верьовки, яким керує Анатолій Авдієвський.

    Ведемо розмову з Маестро в його робочому кабінеті, що розташований в Будинку національних академічних колективів України на столичному бульварі Тараса Шевченка.

    - Вельмишановний Ана-толію Тимофійовичу! Можливо, й дещо наївне запитання: звідки витоки Вашої безмежної закоханості у народний мелос, пісні українського народу?

    - Я з родини селян-бідарів. Побачив білий світ у голодоморівському 33-му. Які то були лихі часи, мабуть, не треба розповідати. Материнська ласкава колискова, щемливі і тужливі пісні краян... Оце, напевне, і є першопочатки мого тяжіння до народної пісні. Без неї, без рідної мови, як без повітря, людина не може жити.

    Подумки гортаю сторінки біографії. Шкільна художня самодіяльність, музичне училище. Потому - Одеська консерваторія. Мені вельми поталанило, адже навчителями-наставниками були професори - головний хормейстер уславленої Одеської опери Дмитро Станіславович Загрецький і Костянтин Костянтинович Пігров. Було їм чим щедро обдарувати студента.

    Трохи більше скажу про незабутнього Костянтина Костянтиновича. Ще 1901 року він закінчив регентські класи Петербурзької придворної співочої капели. Став засновником і художнім керівником Молдавської хорової капели «Дойна».

    - Які шляхи-дороги привели Вас, пане Анатолію, до колективу Григорія Верьовки?

    - Григорій Гурійович почав класти цеглини у підмурки Українського народного хору у вересні 1943-го. Україна лежала в руїнах. До повного її визволення від німецько-фашистських загарб-ників пролягало ще довгих тринадцять фронтових місяців... Те, що йому вдалося здійснити, можна назвати подвигом, творчим подвигом.

    Безмежно радію через те, що доля мені подарувала особисте спілкування з Григорієм Гурійовичем та його дружиною Елеонорою Павлівною Скрипчинською - незрадливим другом і відданою помічницею. Ще за життя вони запросили мене стати своїм помічником, а в подальшому - очолити колектив.

    Свого часу солістами хору були уславлені Євгенія Мірошниченко, Микола Кондратюк, Дмитро Гнатюк,

    Ніна Матвієнко, диригентами - Іван Скляр, Яків Орлов, Євген Савчук, Віктор Гуцал, музикантами - Володимир Кабачок і Василь Попадюк.

    Думка фахівця. Михайло Головащенко, відомий музикознавець, заслужений діяч мистецтв України: «Авдієвський - нова епоха в житті хору. Він практикує органічне поєднання народної й академічної манери співу. Це дало змогу розширити і збагатити репертуарну палітру колективу. Діапазон хору сягає від етносу та фольклору до класичних обробок акапела та пісень сучасних композиторів; від вокально-хореографічних сцен, композицій і народних дійств до фольк-опери Євгена Станковича «Цвіт папороті». До речі, у цьому творі народні мотиви вдало синтезуються із сучасними прийомами композиторського письма та аранжування. Колективові стало доступним і підвладним те, що раніше в народному хорі здавалося неможливим.

    Самобутність та високохудожність виконання, настроєвість, музикальність та гнучкість фразування, дивовижне розмаїття голосів, поєднання емоційності і стриманості, душевної відкритості та доброзичливого гумору, чистоти й безпосередності - ось чим зачарував і прихилив серця шанувальників пісні Національний український народний хор».

    - До оцінки Михайла Івановича Головащенка (на превеликий жаль, уже спочилого), впевнений, сьогодні долучаються широка мистецька громадськість, мільйони шанувальників Вашого високого таланту та обдарованості колективу...

    - Утім, не все так просто. Є проблеми, що ятрять душу… Декому нині не терпиться, щоб національні колективи, у тому числі й хор імені Григорія Верьовки, якомога швидше припинили своє існування. Знаходяться й відповідні аргументи: немає, мовляв, аналога у світі, коли б держава утримувала такі колективи. Але ж, напевне, нема й такого народу, щоб мав 300 тисяч зафіксованих на магнітних носіях фольклорних пісень! У нас своя, неповторна традиція. Григорій Гурійович розумів, що таке пісня для українця. Той перший склад хористів - на 90 відсотків неграмотні з погляду музичної освіти, але вони були носіями найкращих виконавських пісенних традицій того чи іншого регіону. Врешті, хор став духовним епіцентром народної творчості, що власним співом милував не одне покоління. У пісні розкривались українській душі горизонти пізнання краси й поваги до свого народу, до Матері, до землі, до рідної природи. Пам’ятаєте, як у Гоголя: це і батьківська могила, але то й краса, то й оберіг проти проникнення чужого в душу дитини. Часто-густо ми забуваємо про це. А проблеми тим часом наростають.

    Тепер дещо про сучасну освіту. Нині на слуху приєднання до Болонського процесу. Одна річ - точні науки. Та коли йдеться про підготовку музичних фахівців - виникають певні питання. У нас навіть за радянських часів був у цій сфері чудовий досвід. Коли ми буваємо за кордоном, до нас часто підходять земляки - вихідці з України, що працюють у кращих мистецьких колективах - і гамбурзьких, і паризьких, і «Метрополітен-опера», і Канади... Або візьміть балетмейстерів. Це ж класні спеціалісти! Наголошую: виростити вокаліста можна лише на своїй пісенній ниві, врешті-решт, на національних традиціях співочого мистецтва.

    Пісня - в душі народу, її не стерти нікому, хто, може, й хотів би зробити нас німими. Фіаско зазнають і політики, і влада, котрі нехтуватимуть рідною вітчизняною культурою. Бо, як писав Тарас Шевченко: «Хто матір зневажає, того Бог карає».

    Наш народ мудрий, і такі ж його пісні. Багато з них мають вражаючу драматургію, глибоке філософське звучання. Це - не лише художня цінність, а й історія наша. Без розуміння і справжньої поваги до цього феномену патріотичні гасла нагадуватимуть бурю у склянці води.

    Слово про Маестро. Ніна МАТВІЄНКО, народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка: «Жоден у світі чоловік немає такого колосального терпіння щодо пояснення пісні, її мелодики, розшифрування внутрішнього емоційного заряду. Ні, ні, жоден! Наскільки людина збагачується, перебуваючи на репетиції всього лиш чотири години... Як важко йому з нами! Видобуває один акорд дві години такими колосальними духовними затратами, перетворюючись у видове явище-унікум. І як він радіє, коли макові часточки золота прояснюють його ідеальний слух, і як він у відчаї, о, Боже, б’є руками по столу, розводить руками, коли ми їх при повторі розсипаємо. Це нагадує непосильний труд шахтаря... А любить його хор, любить, бо як приходить до нас, то ніби всі на очах ростуть, вирівнюються. І «горбата» пісня, яку ялозили інші диригенти, стає легкою, молодою музою. Боже, це ж Церква, а не чоловік!».

    - У Вас багато гастролей на теренах України, в країнах близького і далекого закордоння. За рубежами хор Верьовки також полонить і зачаровує слухачів, є повпредом нашої незалежної держави. Українська народна пісня сприймається наче рідна, де б вона не звучала: у країнах Європи, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Домініканській Республіці, Коста-Риці, на Канарських та Болеарських островах… Годі й «обертати» глобус планети…

    - Пошлюся лише на кілька відгуків зарубіжних часописів.

    «Вашингтон Пост», США:

    «...Концерт відбувся у переповненій найпрестижнішій залі американської столиці - Центрі мистецтва ім. Джона Кеннеді. Чарівні українські пісні, що змінювались запальними танцями, викликали зливу овацій, захоплені відгуки глядачів».

    «Цайтунг», Німеччина:

    «Неможливо словами описати видатне вокальне і танцювальне виконання цього всесвітньо відомого ансамблю. То ніжні й жартівливі, то як хвилі бурхливого моря народні пісні... Попри чужу мову, ніби за помахом чарівної палички, перенесли слухачів у глибінь життя та природи великого народу».

    «Ніс-Матен», Монако:

    «Україна, безумовно, чудова країна. Таке враження справляє концерт Українського народного хору. Пісні й танці України - це пейзаж квітів і неба, що оживає, перетворюється в мелодію, що викликає захоплення. Протягом усього концерту ми немов були присутніми на народному святі. Глядачі не могли встояти перед чарівністю українських артистів і з великим жалем дозволили їм піти зі сцени...»

    - Оскільки, пане Анатолію, Ви на гостинах читацької аудиторії газети Південно-Західної залізниці «Рабочее слово», наостанок запитання: якими є взаємини Вашого колективу та залізничників?

    - За фінансової підтримки Державної адміністрації залізничного транспорту України - Укрзалізниці створено комфортні умови для плідної репетиційної роботи, діяльності студії, допоміжних служб і цехів у Будинку національних академічних колективів.

    Ми щиро радіємо, коли у глядацьких залах поміж слухачів бачимо трудівників сталевих магістралей. Як кожному із них пасує строгий і водночас красивий формений одяг, як вони тягнуться до вічного, до чистого мистецтва. Мистецтва українського народу.

    Носієм прекрасного є Заслужена хорова капела Південно-Західної залізниці.

    - Красно дякую, вельмишановний Анатолію Тимофійовичу, за розлогі відповіді. Упевнений: кожний трудівник Південно-Західної, читацький загал «Рабочего слова» зиче Вам сто літ життя, козацького здоров’я, нових творчих знахідок та відкриттів, якими Ви збагачуєте джерельну скарбницю вітчизняної і світової культур.

    Анатолий РОМАНОВ

    Як потрудилися у першому півріччі

    Значну частину цьогорічної відпустки провів у Медичному центрі реабілітації залізничників (далі - МЦРЗ) - відокремленому підрозділі Південно-Західної залізниці на курорті Хмільник. І не жалкую. Відпочив чудово. Але мова піде не про недуги: належу до когорти тих, хто не бажає говорити про свої хвороби. Останні, як відомо, не з розряду цікавого у житті. Інша річ, розповісти про унікальні лікувально-оздоровчі можливості Центру.

    Батьки – для недужих, друзі - для здорових

    На власні очі переконався, що ця самобутня лікувальна установа санаторного типу, що вже понад п’ятдесят шість років на базі місцевих радонових джерел здійснює, як сказав заслужений журналіст України Сергій ГРЕБЕЛЬСЬКИЙ, «капітальний ремонт хребтів», заслуговує на високу оцінку з боку відвідувачів. І не тільки. Адже провідні медики МЦРЗ дають раду тим, кому випало боротися із захворюваннями органів травлення, серцево-судинної, нервової, статевої, ендокринної систем тощо. Знають про досягнення колективу Центру і вчені. Кажуть, лікар для хворого - батько, а для здорового - друг. Тут накопичено унікальний досвід з оздоровлення пацієнтів із хронічними захворюваннями. За статистикою, що ведеться з далекого 1953 р., у чудових результатах санаторно-курортного лікування, що проводиться з постійною корекцією і під контролем лікарів, переконались понад 300 тисяч пацієнтів з України, ближнього і далекого зарубіжжя.

    Трьох тижнів, впродовж яких перебував в оазі, створеній для повноцінного лікування, відпочинку та відновлення здоров’я, виявилося досить для того, щоб переконатися у головному. А саме: путівка, яку отримав від профкому Управління Південно-Західної залізниці, - запорука отримання великого спектра послуг від медичного персоналу залізничного курорту.

    Коротенька подорож містом на маршрутному таксі, яким водій Центру доставив мене разом з групою відпочивальників до сучасних апартаментів на вулиці Шевченка, 20. То добра нагода переконатися: про приїжджий люд персонал МЦРЗ дбає з перших кроків на гостинній хмільницькій землі. Візит починається. Бажаю ознайомитися із переліком рекомендацій за курсом лікування. Немає проблем. З розмови зі старшою медсестрою приймального відділення Ольгою ЯСНІЦЬКОЮ, яка понад тридцять років працює в оздоровниці залізничників, розумію, що тепер я у надійних руках фахівців. У Хмільнику пропонуються сучасні індивідуальні профілактичні та загальнозміцнювальні програми, що базуються на оптимальному поєднанні лікувальних природних чинників - вуглекислорадонових вод, торфогрязей - з використанням високих медичних технологій і ефективних методик традиційної і народної медицини. Здається, є все для ефективного оздоровлення та приємного відпочинку. Згодом відкрию для себе додаткові джерела чудового настрою. Про них - далі.

    Залишаю речі у комфортабельному номері спального корпусу №2. Встигаю помилуватися затишною лоджією. На душі приємно й від того, що є кондиціонер. Отже, під час спеки зможу знайти прихисток. До послуг - кабельне телебачення, телефон, холодильник. Зруч-но? Безперечно. Про зміни в унікальному закладі розпитую його керівника. Директор - головний лікар МЦРЗ, заслужений лікар України Віктор ПІКУШ певен, що без підтримки з боку начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА санаторно-курорт-ний заклад не зміг би отримати міжнародного визнання. На суцільну реконструкцію зусиллями галузевих будівельників, між іншим, із скарбниці Південно-Західної магістралі, було виділено чималу суму коштів. Крім того, праця залізничних будівельників, вкладена у величезну реконструкцію триповерхового корпусу (його було не просто відновлено, а практично відбудовано заново), дозволила зробити кімнати та лікувальні кабінети (розміщено на «нульовому поверсі») зручними. Віктор Пікуш - людина світлого розуму, широкої освіченості, кипучої енергії, спрямованої у майбутнє. Винятково діловий сучасник. Головною справою для нього є збереження природних властивостей курорту залізничників.

    Встановлення високотехнологічного обладнання в пральному відділенні, місцевому харчоблоці коштувало Південно-Західній залізниці кругленької суми. Але перетворення того варті: затишок і курортний раціон для пацієнтів гарантовано.

    Час поквапитись до лікувально-діагностичного комплексу (ЛДК). Оздоровчий календар не чекає. Про рівень сучасного медичного сервісу можна переконатися не лише відвідавши спеціалістів лікувального комплексу. Потужна діагностична база з комп’ютерною обробкою даних дослідження забезпечує детальне обстеження всіх органів і систем людини. Працюють лікувально-профілактичні кабінети і в інших корпусах. З розмов із медиками з’ясовую, що цілодобове спостереження за роботою серця, артеріальним тиском, станом хребта, суглобів, кровообігом й активністю головного моз-ку та іншими не менш важливими функціями організму пацієнтів ведеться за допомогою сучасної електронної апаратури.

    Для любителів смачно та поживно попоїсти - справжнє роздолля. На території МЦРЗ, крім їдальні, є кафе, маленька крамничка, де за філіжанкою кави, склянкою соку тощо можна гарно відпочити. Про різноманітне збалансоване раціональне харчування у місцевій їдальні згідно з «вашою» дієтою неодмінно розповімо у майбутніх публікаціях. Рецепти фірмових страв, в основу яких покладено оригінальні традиції української кухні, могли б прислужитися багатьом гурманам.

    Лікувати не хворобу, а хворого

    За традиціями, що започатковано тут попередником Віктора Миколайовича - кандидатом медичних наук, заслуженим лікарем України, почесним громадянином м. Хмільник, почесним професором Вінницького медуніверситету Наумом ГОЛЬДЕНБЕРГОМ, фахівці МЦРЗ постійно удосконалюють методики з реабілітації хворих. Голкорефлексотерапія, комп’ютерна лазеротерапія - це для тих, у кого існують проблеми з опорно-руховим апаратом. Згідно з медичною статистикою найчастіше до кабінету лікаря змушує звертатися біль у спині та суглобах. Такий біль - одна з найгостріших і найпоширеніших проблем у зрілому віці. Якщо людина перебуває у стані, коли не зігнутися, ні розігнутися, тут не до життєвих радощів. І проблема ця «молодшає» на очах. Попри це у залізничній оздоровниці знають, як дати раду недужому.

    Є досвід з надання колонотерапії - для тих, кому конче необхідно провести моніторну очистку кишківника. А у кабінеті високотонової терапії за використання відповідної медичної техніки проводиться лікування на клі-тинно-молекулярному рівні. Ясна річ, впровадження нових лікувально-діагностичних методик неможливе без налагодження процесу підвищення фахового рівня людей у білих халатах. За безпосередньої участі Віктора Пікуша регулярно організовувались науково-практичні конференції санаторно-курортних закладів України. Ним у співавторстві зі співробітниками розроблено новий ефективний метод лікування, що поєднав різні види рефлексотерапії. Віктор Миколайович переконаний у тому, що високо тримати марку спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу МЦРЗ допомагають творчі зусилля його заступників - Володимира КУТУМОВА, Олександра ГАВРИЛЮКА.

    Серед досягнень команди Пікуша - перемога у Всеукраїнському конкурсі якості у 2006-2007 рр., що проводиться Держспоживстандартом під патронатом Президента України. Про те, як вручали відповідний диплом переможцю цієї акції, «Рабочее слово» докладно розповідало на своїх шпальтах. Але нагороди - то свідоцтво вдалих здобутків у минулих роках. Прошу Віктора Миколайовича подумки поглянути у завтрашній день Центру.

    Цікаво розповідає В. Пі-куш про те, що у планах керівництва залізниці та Центру - ремонт першого спального комплексу, завершення будівництва критого басейну, зведення спортивного комплексу. Віриться, що так і буде.

    Нехай природа допомагає

    «Кого не виліковують ліки, виліковує природа» - це слова Гіппократа. У МЦРЗ гарантією прекрасного самопочуття слугують цілюще радонове джерело, унікальна вітчизняна і закордонна апаратура, висококваліфікований медичний персонал. Віддамо належне чуйним колегам В. Пікуша - заступнику головного лікаря Олександрові ФІКСУ, гастроентерологу Михайлові ШЕВЧУКУ, кардіологу Андрієві КВІКУ, стоматологу Степану ТЕЛИЧКУ. За браком газетних шпальт перелік тих, з ким мене зводила доля під час оздоровлення, буде дещо коротким. Проте варто обов’язково сказати добре слово і про середній та молодший медичний персонал Центру. Спілкуючись у перервах між процедурами з молодшою медсестрою-ванщицею Людмилою РОЇК та її сином - масажистом Денисом, фармацевтом кабінету фітотерапії Аллою САВЕЛЬЄВОЮ, сестрою-господаркою ІІІ відділення Ніною СІЧКАРУК, зрозумів наступне. На їхнє переконання, загальною причиною усіх хвороб є невігластво, незнання свого особистого «Я». Саме звідси випливають три основні причини захворювань - гнів, неосвіченість і пристрасть, що спричиняють розлад систем регуляції здоров’я. Людина являє собою цілісний організм, який треба лікувати комплексно, до того ж лікувати не хворобу, а хворого.

    Цієї ж думки дотримуються старша медсестра Лариса ІВАНКОВА, медсестри ІІІ відділення Алла ПЕДЕШКО та Галина ПАСТУХ, молодша медсестра Оксана ЗНАМІРОВСЬКА.

    Що потрібно зробити людині, аби вона стала вправним спеціалістом, майстром своєї справи? Мабуть, працювати над собою, постійно збагачуватися знаннями та досвідом. А щоб стати визнаним, заслужити високу оцінку людей. Треба домогтися, аби ті знання і досвід втілювалися у високі показники роботи, а для лікаря, медсестри - у чим більшу кількість вилікуваних пацієнтів. Все це у хмільничан є. І освіта з горою опрацьованої додаткової літератури, і тисячі пацієнтів, про що свідчать стоси вдячних листів, які написали люди, вилікувані від різних хвороб.

    До цілющих джерел

    Медсестра Тетяна ГОЛЕМБІЄВСЬКА є добре обізнаною у перевагах місцевої мінеральної води. Мова про цілющу вологу з нещодавно відкритого на території місцевого дендропарку родовища. Джерело №44 видає на гора водицю, що за багатьма ознаками нагадує знамениту «Нафтусю» (м. Трускавець). «Хмільницька цілюща» пройшла відповідне обстеження в Українському НДІ медичної реабілітації і курортології (м. Одеса), де директором - доктор медичних наук, професор Костянтин БАБОВ. Тепер у МЦРЗ є ліцензія на право використання нового джерела. Ось декілька речень із цього важливого документа: «Вода відноситься до групи біологічно активних, слабомінералізованих, з дещо підвищеним вмістом органічних речовин. Основною її якістю є яскраво виражений сечогінний ефект». Отже, допомогти боротися пацієнтам з вадами обміну речовин у їхньому організмі аква-віта з бювету Медичного центру реабілітації залізничників може. Між іншим, цей бювет за технічним рівнем і дизайном є одним з кращих в Україні. Підтвердженням тому також - висока оцінка на Міжнародному симпозіумі у французьких Каннах.

    А ще Віктор Миколайович разом з однодумцями енергійно «впроваджує» у людську свідомість високі моральні цінності. Любов до ближнього, сумління - через чуйне ставлення до хворих, подвижництво - то завдяки організації міжнародних медичних форумів, де із задоволенням працюють авторитетні науковці і практики, залучення до прекрасного - картини, скульптури, панно у коридорах, кабінетах, холах лікувально-діагностичного центру, оригінальному зимовому саду.

    За даними місцевих краєзнавців, з травня по вересень сонце сяє над Хмільником 1877 годин. Тобто «на круг» впродовж трьох місяців. Цей період благодатний для приймання сонячних ванн. Оскільки нещодавно парк МЦРЗ збагатився пляжним комплексом біля штучного озера, тіньовими наметами тощо, у місцевих медиків з’явилася добра нагода пропонувати пацієнтам терапію від денного світила. А чом би й ні? Адже коливання ртутного стовпчика впродовж чотирьох сезонів тут незначне. Тим паче влітку. Буде затишно навіть гіпертонікам, і гіпотонікам. Той на здоров’я!

    На окрему публікацію про благоустрій території МЦРЗ заслуговують не лише прибудинкові території, а й місцевий парк відпочинку і лікувальної фізкультури, що розкинувся майже на 20 гектарах. Неабияка втіха для відпочиваючих. Найбільш дієвим спільником хвороби є нудьга хворого, чи не так? Спитаєте, як її розвіяти у Центрі? По завершенні лікувальних «перегонів» на відпочиваючих чекає бібліотека. А увечері гостинно відкриває свої двері місцевий «Клуб за інтересами». До послуг - кіноконцертна зала, данс-холл…

    Мене часто запитують: «Для кого ви пишете? Такого складного не читають…» Звичайно, для вас пишу, відповідаю я. А якщо ви це не сприймаєте, то - для майбутнього читача. Нехай знатиме, що є в Хмільнику - курортному подільському місці над повноводим Південним Бугом - самобутній лікувально-діагностичний заклад, де успішно борються (саме так!) за здоров’я пацієнтів. Так було, так є, так буде!

    Ганна БОГОВІС

    Борг не реве, але...

    ВІДТЕПЕР ГАЗЕТУ «РАБОЧЕЕ СЛОВО»

    МОЖНА ПРИДБАТИ НА ВОКЗАЛІ

    СТ. КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ.

    КІОСК РОЗТАШОВАНО НА КОНКОРСІ

    БІЛЯ ВИХОДУ НА 14 КОЛІЮ.

    З НАМИ ЦІКАВО! БУДЬМО РАЗОМ!

    Оксана КЛИМЧУК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05