РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 13 (29 березня 2013)
  • Випуск №13 29 березня 2013
    Зміст
    1. «… Вважаю, що потрібно повернути технологію придбання квитків за паспортом» (Тетяна ШЕМЧУК)
    2. Приємна мить і пам’ять на все життя (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    3. 45 сімей залізничників Південно-Західної магістралі отримали нові квартири у Козятині
    4. Рух поїздів забезпечено
    5. Складова успіху - спільна праця (Оксана КЛИМЧУК)
    6. Без масштабних структурних змін (Микола ПАЦАК)
    7. Реформування. Не забуваємо і про поточні справи (Ольга ЛИХАЧОВА)
    8. Першозимники. Випробування витримали (Оксана КЛИМЧУК)
    9. Коли триступеневий контроль виводить у призери (Никифор ЛИСИЦЯ)
    10. Ідальго нашого часу, або Кого на залізниці знають добре (Микола ПАЦАК)
    11. Олег КОМАРОВ, заслуженный артист Украины "СЕРЕНАДА ПАТТИ"
    12. Прогулянка замість «павутини», або більше свіжого повітря (Ольга ЛИХАЧОВА )
    13. К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев) Легендарные капитаны. Первый кубковый тріумф (Анатолий САХНЮК)
    14. No comment по-конотопськи (Микола ПАЦАК)
    15. Керівництво, Дорпрофсож та весь багатотисячний колектив столичної магістралі із сумом сприйняли звістку про те, що 22 березня 2013-го року після тривалої важкої хвороби перестало битися невтомне серце почесного залізничника Анатолія Олексійовича ФУРСИ
    16. Виникає питання - а радіти життю коли? (Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог)
    17. Жива історія
    18. Бахмач. Від коня, городу чи болота? (Микола ПАЦАК)

    «… Вважаю, що потрібно повернути технологію придбання квитків за паспортом»

    Днями, гортаючи свіжий номер газети «Сільські вісті» №34 (від 22.03.2013 р.), мені на очі потрапив матеріал Дмитра Дєнкова «Квитки за паспортом», який навів мене на роздуми... Чому для автора запровадження іменних квитків стало, так би мовити, черговим «сюрпризом»?!


    Переконана: іменні квитки - дієвий метод в боротьбі зі спекулянтами і повсякденною корупцією. Особливо це є дуже гарним заходом для профілактики з метою унеможливлення спекуляцій при придбанні квитків через інтернет. Оскільки пересічна людина за сорок п’ять діб не буде знати ім’я та прізвище тієї особи, хто зможе в неї придбати квиток за тиждень або за день до виїзду.

    ОТЖЕ ПРО ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІМЕННИХ КВИТКІВ ВИРІШИЛА ЗАПИТАТИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО У САМИХ ПАСАЖИРІВ.

    - Для боротьби із дрібною спекуляцією, напевно, це буде ефективно, - говорить Іван із Києва. - Таке вже в практиці було. Але це, звичайно, ускладнить роботу залізничного персоналу, тому що доведеться перевіряти документи, а залізничники не завжди знають, той чи інший документ є дійсним. А можливо, квиток придбаний «на руках», є результатом сумнівного походження?!

    Натомість студентка Марія вважає: «Вже два місяці я користуюся послугами з придбання квитків через інтернет. В принципі, зручна «штука». Єдине, що слід забрати квиток у касі мінімум за півтори години перед відправкою поїзда. І ще одне. Процедура повернення грошей за невикористаний квиток, яка «в’яжеться» з довгою процедурою заповнення папірців для повернення грошей на банківську карточку, якою було проплачено вартість за проїзний документ, вимагає певного часу. Як там не є, а все ж таки зручно. Оновлюю час від часу сторінку в інтернеті, а раптом з’явиться нове повідомлення... Таким чином мені вдавалося кілька разів брати квиток взагалі у «пропащі» дні, на кшталт свят».

    До нашої бесіди долучається Макар із м. Борисполя.

    - Я підтримую це нововведення від Укрзалізниці. Бо як згадаю відпустку... Під час літнього відпочинку їздимо з родиною на море. Отже, місце куди їхати вибрали, та туди ще треба дістатися за будь-яких обставин. Літак нам не по кишені, залишається поїзд. І от замість того, щоб думати про відпочинок, буває, міркуєш про те, як дістати квитки. Бо одразу ж починаються спекуляції. Минулого року брав квитки у перший день їх продажу, а людей зранку біля вокзальних кас попереднього продажу було ну дуже багато. І почув - «квитків немає». Прямо так взяли і розкупили?! А чому так? Все просто, квитки за пред’явленням паспорта відмінили і спекулянти масово їх скуповують, а згодом перепродують за вищою ціною. ТОЖ, Я ВВАЖАЮ, ЩО ПОТРІБНО ПОВЕРНУТИ ТЕХНОЛОГІЮ ПРИДБАННЯ КВИТКІВ ЗА ПАСПОРТОМ, ТАК УСІМ БУДЕ І ПРОСТІШЕ, І СПОКІЙНІШЕ.

    Поспілкувавшись ще з кількома пасажирами, роблю висновки, що для одних - це цілком прийнятне і зрозуміле рішення, для інших - незручність. Є частка правди і в одному, і в іншому. Тут проблема і в паспортах. Наші люди не завжди тримають у кишені офіційні документи про громадянство, тому й виникають питання. Але подібні складнощі не дуже вплинуть на життя і добробут наших громадян. Наголосимо, якщо все ж таки їх вчасно пред’являти під час придбання проїзного документа. Тому саме я ставлюся до цього спокійно.

    Тетяна ШЕМЧУК

    Приємна мить і пам’ять на все життя

    «Вагонне депо Київ-Пасажирський, яке очолює Олександр ТКАЧОВ, позиціонується у галузі як стабільний підрозділ Південно-Західної залізниці. - Так розпочав власне звернення до урочистого зібрання начальник головного пасажирського управління Укрзалізниці Олександр ІВАНЬКО. - І хоча сьогодні за об’єктивних причин Олександр Ткачов не присутній у цій урочистій залі, все ж таки скористаюся нагодою, щоб поздоровити ваш величезний колектив із присудженням Перехідного прапора переможця у галузевому змаганні серед підрозділів пасажирського господарства, - сказав Олександр Васильович. - Ваш колектив постійно доводить власну значущість, стійкість попри економічні виклики, які стоять перед українськими залізницями. Єдине депо, колектив якого освоїв складні види ремонту пасажирських вагонів нового покоління. Це ваша виробнича марка. Завдяки їй у вас є прекрасні перспективи для подальшого розвитку. Хочу побажати київським умільцям плідної праці і втримати галузеве знамено якомога довше на почесному місці!»


    До слів привітання на адресу майже тисячного колективу, який виборов і почесний диплом Укрзалізниці, приєднався головний інженер галузевої пасажирської служби Південно-Західної залізниці Олександр ЯСИНЕЦЬКИЙ.

    - Працювати у часи економічної кризи стабільно вміє весь багатотисячний колектив нашої залізниці. Проте саме працівники ВЧД1 є своєрідними законодавцями сучасних ремонтних технологій, - сказав Олександр Віталійович. - Не з чужих слів знаю, що тут є можливості створювати еталонні ремонтні технології, які згодом можна впроваджувати на терені всіх українських залізниць. Брак висококваліфікованих робітників саме у вашому депо - то об’єктивна причина, через яку переймається вся галузева служба. Але, певен, витримаємо і ці об’єктивні виклики доби рестановлення Укрзалізниці. Звернувшись до головного інженера вагонного депо Київ-Пасажирський Іллі ЦЕХАНСЬКОГО та і до всіх, хто зібрався в цей день у конференц-залі підрозділу, О. Іванько та О. Ясинецький запропонували відзначити кожного достойного працівника грошовою премією.

    Подякувавши за пропозицію, Ілля Григорович висловив надію, що депо і надалі буде залишатися серед правофлангових підрозділів Укрзалізниці. Адже завдяки праці змінних майстрів цеху експлуатації М. ВАЛЬЧЕНКА, В. ЮРЕЧКА, майстра С. КОНДАЧКОВА значно покращується якість підготовки рухомого складу до відправлення на далекі маршрути. Скажете, забуто електроцех? Аж ніяк. У ту мить Ілля Цеханський особисто потис руку змінним майстрам Ю. КОНДРАТЮКУ та О. САМОЙЛЕНКУ.

    Серед тих, хто володіє секретами ремонту вітчизняних вагонів нового покоління, було названо старшого майстра М. АДАМЕНКА, виробничих майстрів П. ШЕВЧУКА, М. НИФТУЛАЄВА, В. ГЛУШКА, В. КОСТЮЧЕНКА, І. МОСКАЛЕНКА, О. ЛАНОВОГО.

    Що попереду? Ілля Цеханський переконаний у тому, що вже найближчим часом потрібно покращити якість підготовки вагонів у рейс з точки зору налагодження ремонту систем електрообладнання, кондиціонування повітря та вентиляції. «У нас все має бути еталонним. І організація робіт, і технологічні процеси», - такими словами завершив свій виступ головний інженер вагонного депо ст. Київ-Пасажирський.

    Прапор вручено. Урочисту залу швидко залишає декілька сотень працівників. Раптом побачили, як молоді інженери, розгорнувши галузеве знамено, вирішили сфотографуватися на його фоні. Хіба не приємна мить? На все життя залишиться в пам’яті.


    Фото Сергія ГУКА

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    45 сімей залізничників Південно-Західної магістралі отримали нові квартири у Козятині

    45 сімей залізничників Південно-Західної магістралі отримали нові квартири у будинку, який зведено коштом залізниці у м. Козятин. Таким чином, впроваджено в експлуатацію другу чергу будівництва 90-квартирного житлового будинку по вул. Перемоги, 2.



    Службові ордери залізничникам 20 березня поточного року вручили голова Вінницької обласної державної адміністрації Іван Михайлович МОВЧАН та начальник Південно-Західної залізниці Олексій Мефодійович Кривопішин. Вони побажали новоселам щастя та добробуту в нових оселях.

    Очільник Вінницької облдержадміністрації І.М. Мовчан зазначив: «Дуже приємно, що Південно-Західна залізниця знаходить можливість та вишуковує засоби, щоб у надзвичайно непростий час будувати таке чудове житло. Приємно також, що ця робота здійснюється за досить короткий термін: звести таку будівлю за рік - праця, що заслуговує на повагу».

    У новому будинку залізничникам запропонували 20 однокімнатних, 10 двокімнатних та 15 трикімнатних квартир, загальна площа яких становить 2495,3 м2. Нагадаємо, що першу чергу цього будинку було здано в експлуатацію у червні 2011 р. - у 45 квартирах теж оселилися залізничники.

    Загальна площа 90-квартирного будинку становить 4860,75 м2. До його проекту внесено корективи з урахуванням нових будівельних держстандартів. Зокрема, для економії енерговитрат утеплено фасад, установлено сучасне опалення для кожної квартири.

    «Питання житлового забезпечення наших залізничників для столичної магістралі дуже важливі. Ми, безумовно, будемо завжди сприяти будівництву доступного житла для наших працівників, адже саме вони щодня забезпечують майже усі процеси життєдіяльності залізничного транспорту. Щодня ми намагаємось вирішувати питання з метою створення комфортних умов праці та побуту, а також соціального захисту для залізничників», - зазначив начальник Південно-Західної залізниці О.М. Кривопішин. Водночас він висловив переконання, що це не остання черга будівництва соціального житла. І тож, як тільки буде визначено майданчик під забудову, зводитиметься наступний будинок для залізничників.

    За повідомленням прес-служби

    Південно-Західної залізниці

    Фото Анатолія САДОВЕНКА


    Рух поїздів забезпечено

    Цілодобово у заходах зі снігоборотьби задіяно усі наявні снігоочисні та снігоприбиральні машини, вивезено тисячі кубічних метрів снігових мас. Тільки на станціях та перегонах Південно-Західної залізниці на очищенні колій та стрілочних переводів цілодобово працюють понад 5 тис. працівників.


    снігоборотьба на ст. Київ-Пасажирський

    В умовах рясного снігопаду на залізничних вузлових станціях, вокзалах, платформах та коліях снігоборотьба ведеться всіма підрозділами залізниці - колійниками, енергетиками, зв’язківцями тощо.

    Впродовж 21, 22, 23, 24, 25 березня під час негоди зафіксовано рекорд снігового покриву - до 1,5 м на станціях та перегонах Київської, Жмеринської, Козятинської та Конотопської дирекцій залізничних перевезень. Найбільша товщина снігового покриву спостерігалася у Києві, Козятині, Хутір Михайлівському. Тут роботи ведуться впродовж всього поточного тижня. Для безперебійної роботи у підрозділах колійного господарства задіяно 57 одиниць снігоприбиральної техніки.

    Завдяки злагодженій роботі безперебійність транспортного конвеєру було забезпечено. Рух поїздів здійснювався у складних погодних умовах, викликаних надмірною кількістю опадів. Тому роботи ведуться у цілодобовому режимі.

    Докладено всіх зусиль, щоб не допустити відміну поїздів. Хоч із затримками, але всі состави були відправлені в рейс. При цьому, основні затримки - більше ніж на 6 годин - були допущені по прибуттю транзитних поїздів на підходах до Києва.

    Для прискорення відправлення поїздів та скорочення затримок руху змінено технологію роботи локомотивного господарства, зокрема, організовано роботу локомотивів без заїзду в депо, для їхнього супроводу задіяні машиністи-інструктори.

    Влас. інф.


    Складова успіху - спільна праця

    Люди завжди поважають тих, у кого слова не розходяться з ділом, хто вміє дотримуватися даного слова, взятих на себе зобов’язань. Про те, що цього постулату дотримуються в Коростенській дирекції залізничних перевезень вкотре переконалася, побувавши на конференції трудового колективу, на якій начальник дирекції Василь ЯРЕМЕНКО та голова теркому профспілки Олександр ЛОЗКО звітували про виконання зобов’язань колективного договору в 2012 р.

    Виступаючи на конференції, Василь Васильович зупинився на результатах роботи колективу минулого року. Він зауважив, що деякі планові показники виконані не повністю. Наприклад, недовиконання планів відправлення вантажів торік виникло через падіння у сфері відправлення будівельних вантажів і наливу нафтопродуктів. Водночас забезпечено перевищення планового завдання з таких вантажів, як торф, руда, чорні метали, металолом, вогнетриви. Як позитив, зазначалося те, що в 2012 р. було переадресовано понад 39 тисяч вагонів, за що отримано прибутку понад 800 тис. грн. Це значно більше, ніж у 2011-му.

    - Стосовно зобов’язань перед працівниками, передбачених колективним договором, вони виконані повністю, - сказав Василь Яременко. - Виплачувалася доплата за вислугу років, а також надавалася матеріальна допомога на оздоровлення та інші виплати.

    - Коростенська територіальна профорганізація протягом минулого року систематично працювала над виконанням своїх зобов’язань, - сказав Олександр ЛОЗКО. Він детально зупинився на виконанні розділів колдоговору, що стосуються оплати праці, робочого часу і часу відпочинку працівників, питань охорони праці. Також проінформував, що торік отримали путівки на лікування, оздоровлення і сімейний відпочинок 760 працівників Коростенської залізничної дирекції. Стосовно дітей, влітку на відпочинку побувало 877 хлопчиків і дівчаток, чиї батьки працюють на залізниці. Крім того, торік мали можливість відпочити 200 непрацюючих пенсіонерів у пансіонаті «Променистий», МЦРЗ «Хмільник», у лікарні с. Клубівка.


    Оксана КЛИМЧУК

    Без масштабних структурних змін

    У Конотопській дистанції електропостачання відбулася нарада за участю начальника головного управління електрифікації та електропостачання Укрзалізниці Віталія МАКСИМЧУКА.

    Основним питанням наради була робота галузі в сучасних економічних умовах. За словами керівника главку, реструктуризація залізничного енергетичного господарства відбудеться без масштабних структурних змін. Дистанції й надалі залишатимуться базовими підприємствами, але з акцентом на профілактично-попереджувальний ремонт.

    Коли перспективу було з’ясовано, нарада перейшла у своє буденне русло - до обговорення нагальних проблем. Так заступник начальника служби електропостачання залізниці Олександр МУМРЕНКО говорив про організацію робіт при виконанні модернізації та капітального будівництва енергетичного обладнання і пристроїв, начальник дистанції Олександр СІЧКАР - про розвиток електропостачання Конотопського вузла, його заступник Геннадій МАЛІГОН - про утримання повітряних ліній електропередач. А ще конотопчани звернули увагу на необхідність внесення змін до Правил безпечної експлуатації контактної мережі в частині встановлення заземлення на повітряних лініях, змонтованих на опорах контактної мережі змінного струму.

    Також учасники наради, а на ній були присутні керівники цехів, голови цехових комітетів, інженерно-технічні працівники дистанції, мали можливість поставити запитання Віталію Максимчуку й одержати змістовні відповіді.

    Микола ПАЦАК

    Реформування. Не забуваємо і про поточні справи

    Інформація про реформування залізничної галузі України серед її працівників нині найпопулярніша. Бо реформа - це не тільки майбутнє залізниць України, вона торкається інтересів кожного. При цьому всі розуміють, що це робиться заради головного - підвищення ефективності діяльності залізничного транспорту. Адже критичне спрацювання основних фондів (пасажирських вагонів - понад 80%, рухомого складу - 92%), необхідність розв’язання проблем технологічного порядку, високий рівень експлуатаційних витрат, які не відповідають належному виконанню обсягів перевезень, не задовольняють сьогодні ні залізничників, ні пасажирів.

    Шляхи подальшого розвитку залізничної галузі відображені в Державній цільовій програмі реформування залізничного транспорту на 2010 - 2019 рр. При цьому необхідно наголосити, що за будь-яких змін, що відбуваються і відбуватимуться, буде збережено єдиний технологічний комплекс і примножено багатий досвід. Та найголовніше із завдань - збереження кадрового потенціалу. Це питання сьогодні найбільше цікавить залізничників, що підтверджує кількість дзвінків до редакції газети «Рабочее слово». Тож сьогодні із запитанням про зміни, які очікуються у зв’язку з реформуванням залізниці, ми звертаємося до начальника галузевої пасажирської служби Олександра БОЛДОВА.

    - У зв’язку з реформуванням залізниць, чи залишиться тією ж чисельність працівників, зокрема вагонних дільниць?

    - Зміни, які відбуваються на залізниці, безумовно, стосуються і пасажирського господарства столичної магістралі. Адже життя не стоїть на місці. Удосконалюється і переглядається технологія роботи, виникають нові правила, які відповідають дійсному стану речей. Усі ці нововведення дозволяють раціонально використовувати працю фахівців у пасажирському господарстві. Сьогодні певна частина спеціалістів звільняється з тих чи інших причин, ідуть на заслужений відпочинок. Крім того, є люди, які знаходять іншу роботу, що цілком закономірно. Ми ведемо статистику звільнення працівників. Було встановлено, що основними причинами плинності кадрів, приміром, у вагонних дільницях, є незадоволеність співробітників рівнем заробітної плати, преміальною системою, складністю роботи. Ці фактори вимагають першочергової уваги і корегування. Відзначу, що за останні чотири місяці у нас не було звільнення працівників за скороченням. Для прикладу, штат провідників вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський зменшився на 334 провідники, порівняно з 2012 р., тоді працюючих було 3345. Тож можна констатувати, що зменшення кількості працівників відбувається природним шляхом, незалежно від реформування.

    - Спеціалістів яких професій потребують підрозділи пасажирського господарства?

    - Зважаючи на специфіку роботи, що пов’язана з безпекою руху поїздів та обслуговуванням пасажирів, ми ставимо особливі вимоги до персоналу. Основні критерії - це освіта, дисципліна і відповідальність. Ми справді потребуємо кваліфікованих працівників. Сьогодні є проблеми з оглядачами вагонів, працівниками робітничих професій, які зайняті ремонтом вагонів, автоматниками. При змінах у виробництві та вивільненні при цьому фахівців будуть вжиті заходи щодо перекваліфікації, перенавчання, укомплектовування тих вакансій, за якими з певних причин не можемо набрати нові кадри. Наприклад, за останній час при звільненні працівників ВЧ-1 їм було запропоновано та за їх згодою направлено на перенавчання на квиткових касирів. Це робиться для того, щоб залізничники одержали другу професію і змогли у нас працювати.

    - Олександре Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, про сьогодення пасажирської служби?

    - Південно-Західна залізниця від дня свого заснування була і залишається такою, що виконує основну частину пасажирських перевезень. Тож на часі - графік руху, що нині проходить завершальну стадію розробки. Запроваджується він звичайним порядком у ніч на 30 травня. В принципі там є й зміни, що стосуються часу відправлення і прибуття поїздів, часу перебування в пунктах формування, їх обороту. Розклад руху поїздів столичної магістралі залишається практично на рівні минулого року. Співвідношення денних і нічних поїздів змінилось, але без зменшення кількості нічних. Для забезпечення літніх перевезень буде задіяно 980 вагонів.

    Хочу наголосити, що уже в цьому графіку збільшилась кількість денних поїздів, за рахунок передачі двох составів з Придніпровської залізниці. Ми їх задіяли на напрямку Кам’янець-Подільський - Хмельницький. А за рахунок наших денних составів, що там курсували, назначили дві пари поїздів на Шостку і одну пару поїздів на Хмельницький. При цьому вивільнили електропоїзди підвищеної комфортності. Істотного збільшення плати за проїзд не було, але комфорту додалось. До того ж ми зменшили кількість часу перебування составів у дорозі.

    - Тобто всі поїзди, які були минулого року під час літніх перевезень, залишаться? Особливо пасажирів цікавить Кримський напрямок?

    - Так. Усі поїзди залишаються - і кількість, і їх періодичність. Хоча передбачено проведення незначних змін. Адже залізниця і далі реалізовуватиме програму розвитку пасажирського комплексу, спрямовану на підвищення рівня якості послуг, збільшення доходів, зниження збитковості. Головне завдання, яке ми собі поставили і, безумовно, вирішимо, - забезпечити перевезення на такому високому рівні, щоб пасажир відчув тільки благотворний вплив від реформування залізничного транспорту.

    - Як буде використано парк вагонів, адже не секрет, що тут є проблеми? Чи планує залізниця закуповувати нові?

    - Якщо говорити про раціональне використання рухомого складу, то, звичайно, резерви ще є. Вони закладені, по-перше, у швидкості руху. Тут поле для діяльності необмежене, бо при збільшенні швидкості можна істотно зменшити час обороту вагона. За рахунок цього його ефективніше використовувати. Тобто менше стояти - більше їздити. Що стосується придбання вагонів, то залізниця не планує їх закуповувати цього року. Ми розраховуємо тільки на власні сили, а саме - на ремонт вагонів у своїх депо. В перспективі, при реформуванні транспортної галузі, Укрзалізниця візьме під свою опіку ремонт пасажирського рухомого складу, плануючи створити дочірню компанію з ремонту. При цьому ремонт сконцентрується на спеціалізованих підприємствах, де серед інших підрозділів буде вагонне депо Бахмач. Сьогодні фахівці столичної магістралі збирають інформацію, аналізують і подають свої пропозиції відносно цього в Укрзалізницю.

    - І на останок, підбиваючи підсумок нашої розмови, якою б хотілось бачити роботу пасажирської служби Вам як керівнику?

    - Звичайно, щоб у рейс вагони були підготовлені з відповідним рівнем комфорту, а дії провідника, який є візитною карткою столичної магістралі, відзначались якісним обслуговуванням. Ми задоволені тим, що на хорошому рівні розпочали новий 2013 рік - впоралися зі святковими перевезеннями пасажирів. А далі постає завдання - не тільки належним чином підготуватися до літніх перевезень, але й на відмінно їх провести.


    Ольга ЛИХАЧОВА

    Першозимники. Випробування витримали

    У Коростенській дистанції колії нинішній рік багатий на першозимників. Як же пройшли складні випробування першою зимою монтери колії механізованої бригади третьої дільниці? Про це вирішила запитати у них самих та їх наставників. Як сказав майстер Руслан БОНДАРЧУК, в їхній бригаді 10 першозимників. З ними проведені навчання як з охорони праці, так і щодо безпосередніх виробничих обов’язків. У справі навчання новачків важлива роль відведена і бригадиру, і майстру. За словами наставників, першозимники випробування пройшли успішно.


    першозимники Андрій ШМАГУН, Мамед РЗАЄВ, Іван ФЕДОРИНЧИК, Олег КОБИЛИНСЬКИЙ, Денис ЦЕГЕЛЬНИК

    Самі ж хлопці кажуть, що страшною для них ця зима не видалась, хоч із снігом доводиться боротися активно, але сильних морозів не було. А роботою їх не злякаєш, бо звичні до неї. Андрій ШМАГУН прийшов у дистанцію вже з досвідом, перед цим працював на місцевому заводі залізобетонних шпал. Та в юнака, який закінчив Козятинське училище залізничного транспорту, є бажання працювати колійником.

    Ще один першозимник Мамед РЗАЄВ - електрик за фахом, раніше працював на будівництві. В колективі колійників зумів зарекомендувати себе вже працьовитим і енергійним.

    З монтера колії починає свій трудовий шлях 20-річний Іван ФЕДОРИНЧИК. Закінчив технологічний коледж у Новограді-Волинському, зараз заочно навчається на третьому курсі Харківської державної академії залізничного транспорту (ХарДАЗТ). Отже, буде освіта, є досвід, значить, на залізниці Іван отримає чудову перспективу для кар’єрного зростання.

    Батько Олега КОБИЛИНСЬКОГО - колійник, тож і син прийшов на залізницю набувати першого трудового досвіду. Водночас Олег, як і його колеги, турбується про здобуття вищої освіти: навчається заочно в університеті.

    Денис ЦЕГЕЛЬНИК родом з Овруцького району. Він випускник Козятинського училища, планує продовжити залізничну освіту в ХарДАЗТ. А поки що юнак пройшов професійне випробування: успішно відпрацюв першу зиму на залізниці.

    Хлопці з повагою розповідають про своїх безпосередніх наставників - монтерів колії 4 розряду Володимира ВИГІВСЬКОГО, Павла МІЦКЕВИЧА. Під їх пильним оком освоювали вони монтерську справу. Досвідчені монтери навчили новачків не лише як правильно очищати стрілки від снігу, або як працювати з ключем, з домкратом, а передусім - бути пильними, помічати будь-який дефект на колії.

    Попереду в них літній сезон робіт - справжні «колійні» жнива. Та, власне, у цих молодих залізничників усе життя ще попереду, з усіма його труднощами, радощами і, безперечно, успіхами. А в тому, що ці молоді, життєрадісні люди досягнуть їх, сумнівів не виникає. Хіба ж не досягне своєї мети людина, яка не боїться праці, навіть і важкої, яка дбає про свій освітній рівень, і яка, зрештою, прагне успіху? Вона просто приречена бути успішною.


    Фото автора

    Оксана КЛИМЧУК

    Коли триступеневий контроль виводить у призери

    У Жмеринській колійній машинній станції (КМС-79), трудовий колектив якої очолює Станіслав КРУПСЬКИЙ, минулого року не допущено жодного випадку травмування людей на виробництві. І це при тому, що впродовж цього періода виконано доволі великий об’єм робіт з модернізації, капітального та середнього ремонту колії, укладання стрілочних переводів та складання рейко-шпальних плітей. Абсолютна більшість із технологічних операцій проводилась за похідно-польових умов.

    Завдяки чому вдалось зберегти здоров’я працівників? Це запитання задаю інженеру з охорони праці КМС-79 Наталії ЖУЛЕВСЬКІЙ.

    - Минулого року виконано доволі великий обсяг робіт з приведення території та приміщень нашого відокремленого структурного підрозділу в належний санітарний стан. Освоєно значні капіталовкладення з метою забезпечення вимог охорони праці, дотримання пожежної безпеки та виробничої санітарії. У повному обсязі виконано комплексні заходи заради досягнення встановлених нормативів безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження випадків виробничого травматизму, унеможливлення профзахворювань та аварій. Загальна сума цих коштів склала 278,9 тис. грн. Вони витрачені на придбання спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, проведення обов’язкових медичних оглядів, а також на закупівлю молока для тих, хто виконує шкідливі роботи. Крім того виконано ремонт побутового приміщення в автогаражі на ст. Жмеринка, придбано шафи для переодягання працівників цього підрозділу. Завершено ремонт побутового приміщення у межах виробничої бази на ст. Гречани, придбано необхідні прилади для приготування та підігріву їжі.

    Для працівників, які перебувають у відрядженнях, - продовжує Надія Іванівна, а це, як правило, - перегони чи станційні колії, забезпечувалось повноцінне харчування у пересувній їдальні. Для покращення умов проживання під час виконання ремонтних робіт було замінено два вагони. Нові дістались бригаді колієрозбирального потяга та бригаді виробничої бази №2. У них є усе необхідне для відпочинку після трудового дня. Також у нас атестовано 41 робоче місце, визначено пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці». Проведено й деякі інші заходи, спрямовані на покращення виробничих умов наших співробітників. А головні зусилля було спрямовано на безпечне проведення технологічних процесів з метою безаварійної роботи машин, механізмів, устаткування, а також задля використання засобів колективного та індивідуального захисту. Усе це й допомогло працювати без виникнення неприємних ситуацій на виробництві.

    До розповіді інженера з охорони праці варто додати, що в КМС-79 створено хороший кабінет з охорони праці, який відповідає вимогам типового положення. В приміщені, яке займає площу 32 кв. м, встановлено стенди з охорони праці на різну тематику, вітрини з нормативними документами. Викликає зацікавленість наочні посібники, технічна література і періодичні видання. Є комп’ютер, принтер, телевізор, відеомагнітофон, відеокамера, фотоапарат. Цей кабінет є справжнім організаційним та навчально-методичним центром пропаганди знань серед працівників з питань охорони праці.

    Важливим є те, що у Жмеринській колійній машинній станції проводиться триступеневий контроль за станом охорони праці. Перший здійснюється щоденно майстрами, бригадирами. Другий проводять керівники цехів, виконроби, головний механік. І це кожної декади. А третій ступінь оперативного контролю проводиться в четвертий тиждень щомісяця під головуванням начальника КМС-79. До складу комісії належать голова профспілкового комітету, інженер з охорони праці, керівники цехів. На всіх етапах оперативного контролю беруть участь також представники профспілки та уповноважені члени трудового колективу з питань охорони праці. Причому ці заходи проводяться не формально, а відповідно до вимог керівних галузевих документів. Такий підхід до організації робіт й дозволив колективу КМС-79 минулого року працювати без виробничих травм та аварій і посісти третє місце в конкурсі-огляді роботи з охорони праці на нашій залізниці.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Ідальго нашого часу, або Кого на залізниці знають добре

    «Вісник профспілки» в одному з номерів під рубрикою «Профспілка допомогла» повідомив, що в минулому році за поданням правового інспектора праці Ради профспілки на Південно-Західній залізниці Володимира КОНЦЕДАЛА скасовано накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності 23 залізничників, 442 працівникам доплачено 27,8 тисячі гривень до суми матеріальної допомоги на оздоровлення та 518 перераховано та доплачено премію.

    Подібна статистика - часто суттєвіша, завжди була в його робочому підсумку. Як і в інших правових інспекторів, звичайно. Але що за нею?

    Здається, виконання колективного договору, виплата матеріальної допомоги - давно «обкатана» журналістами тема, а бухгалтери із заплющеними очима мали б ставити правильну суму. Тільки виходить, що помиляються. І якби не принциповий, прискіпливий та уважний Концедал, якого на залізниці знають добре, хоч живе і працює він у Конотопі, плакали б грошики рядових залізничників.



    А тепер про догани. Без них залізничне життя немислиме. І, мабуть, зупиниться, наче отой «Хюндай» посеред поля. Пам’ятаю, як один із місцевих керівників так ними захопився, що видавав на гора до двохсот щороку - фактично кожному тре-тьому у підрозділі. Якщо можна так сказати, перебирав норму. Концедал, зрозуміло, реагував, захищав, добивався відміни. Щось вдавалося, щось ні. Але я бачив реакцію того керівника, коли йому повідомили, що через прохідну переступив правовий інспектор теркому. Наче три лимони розжував та ще й часником закусив. Та на те, мабуть, і щука у ставку, щоб карась не дрімав.

    Володимир Концедал - людина з великим життєвим досвідом. Висококваліфікований інженер, випускник Харківського залізничного вузу, достойне знання транспортної системи і досконале знання законів та нормативних актів - це той сплав, який дозволяє правовому інспектору успішно відстоювати інтереси людей праці в керівних кабінетах, у судах, консультувати із правових питань і просто давати мудрі поради.

    - Тільки чому я? - запитує Володимир Костянтинович, коли дізнається про увагу до нього з боку газети. - Інші правові інспектори мають більш красномовні результати.

    Що тут скажеш? Всього лиш інформаційна активність Конотопського теркому, який оперативно надає матеріали про спілчанське життя на сайт Ради профспілки та пропонує їх профспілковому виданню, в тому числі і про правозахисну роботу? Так ні. Не говоритимеш же відразу, що правовий інспектор - це той ідальго, який у нашій каламуті законів ще може дошукатися правди. Тому відповідаю:

    - Так там же одні цифри. Хотілося б конкретики.

    - Конкретики? Будь ласка. Локомотивне депо Конотоп. 372 працівникам перераховано матеріальну допомогу на оздоровлення. Це на 24 тисячі 608 гривень.

    - Чому?

    - Пунктом 3.10 Колективного договору передбачено, що місячну тарифну ставку необхідно розраховувати із середньої норми тривалості робочого часу за місяць у поточному році. У квітні одинадцятого до цього пункту внесені зміни. Але при розрахунках зміни і доповнення були проігноровані.

    - Навмисне?

    - Не думаю. У мене склалося враження, що у структурних підрозділах інколи такі документи одержують із запізненням. І одночасно можуть доводити, що в їхньому колективному договорі структурного підрозділу подібних змін і доповнень немає, тому нічого перераховувати не будуть. Тільки це ж абсурд, а не аргумент.

    Колійна машинна станція №119 - 70 працівникам на суму 3195 гривень. Щорська дистанція колії - 5 залізничникам на 4247 гривень, але тут матеріальну допомогу не було виплачено людям, які пішли на пенсію, та сім’ї померлого працівника.

    - А догани та премії?

    - Де менше і де більше? Найбільше наказів про дисциплінарне стягнення відмінено у підрозділах колії: у КМС-119 - 9, у Хутір-Михайлівській дистанції - 4, у Щорській - 2, у Бахмацькій дистанції захисних лісонасаджень - 1.

    Підстава? Через порушення вимог трудового законодавства. Найхарактерніша із них - у подібних наказах відсутнє чітке посилання на конкретні норми інструкцій, положень, правил, які були порушені працівником та визначали б неправомірність його дій чи бездіяльність при виконанні посадових обов’язків, що свідчить про відсутність документального підтвердження факту винного порушення працівником трудової дисципліни. У наказах даються узагальнюючі характеристики - «низький рівень контролю», «послаблення контролю», «неналежне виконання посадових обов’язків», «порушення вимог посадової інструкції» тощо.

    У дистанції захисних лісонасаджень, приміром, відмінено догану бригадирові О. Р. Її оголошено йому за «систематичне невиконання розпоряджень начальника». Тільки ні в наказі, ні в протоколі оперативної наради інформації, в чому ж проявилося те «систематичне невиконання», немає. Зате є пояснення «винуватця», написане вже після оголошення догани. Він там зробив дописку: «Із доганою згоден». Виявилося, що людина о восьмій тридцять одержала вказівку їхати до Києва. О восьмій сорок п’ять із Бахмача відправляється регіональний поїзд № 813, а чоловік не може поїхати: не має грошей на дорогу. Я вже не кажу, що в таких випадках потрібен ще й наказ про відрядження. Правомірна догана? Звичайно, що ні.

    В ідальго, як ви знаєте, зброєю були гострий меч та спис. У правового інспектора інша зброя - припис керівникові, який він може і виконати, і може не погодитися із змістом. Володимир Костянтинович розповідає, що один з місцевих начальників кожен його припис намагається оскаржити. Наче йому робити більш нічого. «Та нехай, - говорить Володимир Концедал. - Це, до речі, непогана правова практика. Щоб оскаржити мій припис у головного правового інспектора, потрібно чітко викласти свою позицію, чітко аргументувати, посилаючись на діючі законодавчі документи, тобто побути не лише грізним начальником, а й юристом».

    - А є підрозділи, де якщо догана, то вже догана?

    - Звичайно. Станція Хутір Михайлівський, вагонне депо Конотоп, Конотопська дистанція сигналізації і зв’язку.

    А на завершення розмови прошу дозволу у Володимира Костянтиновича назвати його лицарем, ідальго. «А чи не занадто?» - була його відповідь. Не занадто. Що є, то є.


    Фото з архіву Дорпрофсожу


    P.S. Ідальго - (ісп. hidalgo) шляхта в середньовічній Іспанії, лицарі. Були важливою військовою силою в Реконкісті, брали активну участь у завоюванні американських земель. Найвідомішим став герой роману Мігеля де Сервантеса ідальго з Ламанчі. Часто слово вживається на позначення благородства та відваги.

    Микола ПАЦАК

    Олег КОМАРОВ, заслуженный артист Украины "СЕРЕНАДА ПАТТИ"

    (Окончание. Начало в №12 за 2013 р.)

    Через несколько дней после визита к Сергею Николаевичу Кривцов с Настенькой встретили на проходной театра Бориса Ивановича. «Дождя не было» и тот, разумеется, пришел. Всю дорогу Кривцов спрашивал старика: занимался ли он спортом, придерживался ли диеты, много ли ходил пешком… И на каждый вопрос Борис Иванович, загадочно улыбаясь, отвечал:

    - Нет.

    Наконец, они подошли к дому, где жил коллекционер, поднялись на третий этаж, и Андрей позвонил. Послышались шаркающие шаги. Затем дверь отворилась.


    Аделина Патти — итальянская певица (1843 - 1919)

    - Здравствуйте, Сергей Николаевич, - сказал Кривцов с некоторым удивлением, так как хозяин дома стоял, не приглашая зайти, не уступая им дорогу.

    - А это моя Настенька и Борис Иванович, - выдавил из себя Кривцов и умолк, потому что хозяин буквально впился глазами в гостя. Потом на его лице появилось смущение, даже следы какой-то мучительной борьбы с собой. Наконец, он не выдержал и, как-бы извиняясь, спросил:

    - Не могли бы вы, Борис Иванович… показать ваш паспорт.

    Тот, как будто, только и ждал этого. Мгновенно достал из внутреннего кармана пиджака документ и протянул хозяину. Сергей Николаевич раскрыл его, поднес к своим косым глазам и стал как-то сбоку внимательно рассматривать. Потом, с облегчением улыбнувшись, отступил в сторону и сказал:

    - Проходите, пожалуйста, я давно вас жду.

    Они пересекли темную прихожую и очутились в гостиной, где Борис Иванович, как почетный гость, был усажен в старинное вольтеровское кресло. Он откинул голову на спинку, положил руки на подлокотники и приготовился слушать.

    - Я хочу, чтобы перед тем как насладиться пением Патти, - начал Сергей Николаевич, разыскивая пластинки, - вы еще послушали «Короля баритонов» - Маттиа Баттистини. Это был ярчайший представитель бельканто, обладавший очень легким голосоведением и безупречной кантиленой. Ежедневные вокальные упражнения и строжайший запрет на все, что могло повредить голосу, позволили ему петь до глубокой старости, сохраняя свежесть тембра.

    Кривцов вспомнил о разговоре Шаляпина с одним из его друзей, когда тот слушал великого певца, в Париже, уже в конце карьеры.

    - Ну, как? - спрашивал после спектакля Федор Иванович у своего друга, а выражение глаз было, как у бездомной собаки, просящее и жалкое.

    - Все хорошо, Федя, все хорошо. Как в добрые, старые времена! - успокаивал он певца, хотя было очевидно, что Федор Иванович уже не тот. И неудивительно - частое пение перед друзьями от щедрой русской души «всю ночь напролет»; водка, курение, даже пение на морозе - все это не могло не сказаться на голосе.

    Сергей Николаевич, найдя нужную пластинку и уложив ее на диск граммофона, торжественно произнес:

    - А теперь, Маттиа Баттистини, ария Ренато из оперы Верди «Бал-маскарад», - и опустил головку мембраны с иглой на пластинку. Сперва послышалось шипение, потом музыка, почему-то всегда ускоренная на грампластинках, зазвучала, и наконец, послышался голос Баттистини.

    Сергей Николаевич замер, готовясь еще раз пережить удовольствие от пения певца и от впечатления гостей. Вот, наконец, прозвучала последняя нота арии… Сергей Николаевич, победно поглядывает на Бориса Ивановича, словно говоря: «Вот ведь как пели когда-то…». Тот значительно кивает головой… «Да, теперь такого не услышишь…».

    Сергей Николаевич с еще большей торжественностью ставит другую пластинку. На лице у него нескрываемая радость: «Ах, что вас ждет…», - словно говорит он.

    - Серенада Тости в исполнении несравненной Аделины Патти.

    Прослушав эту запись, можно понять, почему по ней сходили с ума, слагали о ней песни, как-то известная «Ах, Патти, Патти», бросали к ее ногам целые состояния.

    Борис Иванович поудобнее устроился в своем кресле, приготовившись слушать… И вот, полилась музыка Тости и голос Патти.

    Настена, сидевшая рядом с Андреем в чужом доме, в незнакомой обстановке, чувствовала себя сперва не совсем уверенно. Этот страшненький хозяин, сыпавший неизвестными ей фамилиями и почему-то особенно строго поглядывающий на нее, Борис Иванович, ставший вдруг каким-то очень важным, будто и не знавший ее, будто не рассыпавшийся перед ней в любезностях.

    Но вот, полилась музыка второй пластинки, зазвучал голос… показавшийся ей знакомым. Он, как будто доносился из ее детства. Так заливисто-ласково звучал голос ее матери, когда она подбрасывала ее над собой и прижимала к своей груди. Потом ей показалось, что Патти поет лишь для нее… Патти будто признавалась ей, что счастье переполняло ее от ответной любви к ней любимого ею человека. Как-будто убеждала, что подобное могут чувствовать и другие, и она, Настенька, тоже… Именно теперь она почувствовала себя свободной, раскованной, краски жизни заиграли для нее во всей своей яркости и полноте. Душа ее стала отзывчивее и добрее. Она теперь могла радоваться успехам других, искренне сочувствовать чужому горю, стремиться помочь попавшим в беду, простить оступившихся, понять неправых.

    На лице Сергея Николаевича появилось выражение не только блаженства, но и какого-то недоумения: «Ну как же это возможно такое?»... Серенада заканчивалась, и, казалось, слезы благодарности появятся на глазах хозяина дома. Благодарность женщине, которой уже больше полувека нет среди живых, а она продолжает сводить с ума людей своим искусством.

    Вдруг Кривцов заметил, что взгляд Сергея Николаевича остановился на Борисе Ивановиче - крайнее изумление появилось на лице хозяина дома… Кривцову даже показалось, что тот хочет отвернуться и посмотреть еще раз, потому что увиденное им - это невозможно, это какой-то странный мираж, ему просто померещилось. Андрей тоже посмотрел на Бориса Ивановича… голова старика, удобно упиравшаяся в спинку вольтеровского кресла, склонилась набок. Вдох его через нос был длинный, затрудненный, с тихим похрапыванием, даже с маленькими руладами, затем щеки его надувались, и следовал короткий, как выстрел, выдох. При этом губы выпячивались вперед… Борис Иванович спал.

    Сергей Николаевич перевел взгляд на Кривцова и Настю, затем, тяжело встав и кивнув им головой, мол, следуйте за мной, медленно пошел на балкон. Здесь, под стеной, стояла небольшая скамья со спинкой, на которую они сели.

    - Что поделаешь, старый человек, - со вздохом сочувствия объяснил Сергей Николаевич случившееся. Потом что-то вспомнил, лицо его просветлело, и он спросил у Кривцова:

    - Что-нибудь слышно из Ленинграда?

    Не так давно, находясь на гастролях в Ленинграде, Андрей Кривцов, выполняя поручение Сергея Николаевича, предложил заведующей букинистического магазина старинные открытки знаменитых оперных певцов того времени - Собинова, Неждановой, Смирнова и других. Та ответила, что вряд ли найдутся покупатели, которые могли бы заинтересоваться этим старьем.

    - Так и сказала? - изумленно спросил Сергей Николаевич, когда Кривцов рассказывал о своей поездке.

    - Так и сказала, - ответил он, стараясь не смотреть на хозяина дома. - Но добавила, чтобы на всякий случай я оставил свой адрес. Если кто-нибудь заинтересуется, она даст знать.

    - Наверное, так и должно быть, - задумчиво произнес Сергей Николаевич. - Если даже родные дети не разделяют твоих увлечений, то что говорить о последующих поколениях!

    При этом добрая улыбка появилась у него на лице, и он сказал:

    - А, все-таки, мне их жаль, когда подумаешь, какой радости они лишены. Затем лицо помрачнело, и он вполголоса продолжал: - Вы знаете, больше всего на свете я ненавижу… эту власть, - последние слова он прошептал. Лицо его сделалось непривычно злым, и он пальцем несколько раз ткнул в здание райкома по другую сторону улицы, в метрах 100 от них. - Они отобрали дом моего отца, оставив для нас небольшую квартиру, в которой мы сейчас находимся, отняли возможность мне, моим детям и внукам нормально жить. Со своей семьей я еле сводил концы с концами, получая свою бухгалтерскую зарплату, и умудрился собрать эту коллекцию. Они лишили меня возможности слушать живые голоса в Ла Скала, увидеть чудо Европы… забрали все… Но несчастным им сделать меня не удалось. Я жил, наслаждаясь искусством лучших певцов в мире, и радовался, что это же наслаждение испытывали другие, приходя ко мне.

    Послесловие

    Через несколько лет после этого Сергей Николаевич перенес инфаркт, и врачи запретили ему прослушивать пластинки. А когда несколько позже Кривцов встретился с его дочерью, то узнал, что тот отказался продавать свою коллекцию государственному музею, зная, что ее там растаскают и погубят, поэтому подарил одному молодому увлеченному музыкой порядочному человеку.

    - А где тот знаменитый английский граммофон? - поинтересовался Кривцов.

    - Он у нас, - ответила она. - Но, к сожалению, неисправен. Кто ни брался, не может починить.

    - Может, в антикварных магазинах подскажут, где найти мастера? Я постараюсь узнать.

    Но жизнь закружила его, и ничего он не узнал, ничего не сделал.

    Спустя год после знакомства, Андрей и Настенька поженились. Время от времени они ходили в оперу, иногда посещали филармонию. Волшебный мир музыки, «открытый» Настеньке Аделиной Патти, нравился ей все больше и больше.

    Кривцову казалось, что Борис Иванович, сладко спавший под аккомпанемент серенады Тости в исполнении Патти, будет жить вечно. Но, как-то по театру разнесся слух, что он заболел воспалением легких, а потом - что он умер.

    Хоронили его стыдливо, будто бы присутствовали на каком-то необязательном собрании. Перед театром стоял совершенно пустой автобус с телом покойного. А рядом, возле служебного входа, отнюдь не траурная толпа. Кто-то громко рассказывал, как оставил без четырех «на мизере» партнера во вчерашнем преферансе. Кто-то вспоминал, как Борис Иванович, оступившись, смешно упал с низкого станка на сцене. Собравшиеся напоминали учеников, которые шалили на уроках не очень строгого учителя. И, только несколько аккуратно одетых старушек изумленно переглядывались между собой: ведь это хоронили Бореньку, их чудного Бориса Ивановича. Кривцов с Настеной зашли в пустой автобус. В гробу у ног покойного лежало лишь несколько простеньких букетов, к которым они присоединили и свои цветы. Лицо Бориса Ивановича стало маленьким, как у ребенка, а уголки рта опущены вниз. Кривцову показалось, что лицо покойного было недовольным, обиженным, и он подумал: «Если душа его сейчас витает возле одинокого гроба, то лицо как раз и выразило ее состояние».


    Прогулянка замість «павутини», або більше свіжого повітря

    Про порушення зору у своїх дітей батьки не рідко дізнаються під час профогляду, коли вони готуються до школи. Проте з часом, коли у дітей збільшується навантаження в школі, можливе пониження зору з різних причин. Головне - вчасно виявити, наголошують лікарі. Та все ж, навіть за відсутності скарг, дитину слід показувати дитячому офтальмологу один раз на рік. Про те, як уникнути проблеми і дбайливо ставитись до здоров’я своїх дітей, ведемо розмову з лікарем-офтальмологом дитячої поліклініки Дорожньої клінічної лікарні №1 ст. Київ Олексієм ІВАНОВИМ.



    - Олексію Вікторовичу, чим відрізняється дитяча офтальмологія від дорослої?

    - Відомий академік Філатов колись сказав, що без дитячої офтальмології не може бути дорослої. Згодом я знайшов цьому підтвердження у своїй лікарській практиці, працюючи після закінчення Київського медичного інституту на Київщині на посаді лікаря-офтальмолога. Там я був і дитячим, і дорослим лікарем. У 2004 році прийшов на роботу у дитячу поліклініку Дорожньої клінічної лікарні №1 ст. Київ - безпосередньо почав працювати з дітьми.

    - Коли потрібно планувати батькам з маленькими дітьми візит до лікаря-офтальмолога?

    - Як правило, огляди проводяться відповідно до періодів розвитку зорової системи дитини. Від народження до трьох місяців дитячий офтальмолог проводить первинний огляд немовлят на виключення вродженої аномалії зорового аналізатора. Тонкі налаштування зорової системи продовжуються до 3 - 5 років. У цьому віці на зорову систему впливають шкідливі фактори, які можуть призвести до різноманітної патології.

    - Які проблеми може виявити лікар у такої дитини?

    - Саме в цьому віці встановлюється правильне положення очей і вже виявляються можливі патології. Якщо є порушення, то такі діти направляються на консультацію до невропатолога. Такий огляд при відсутності патології не вимагає використання дорогого обладнання та багато часу. Він є інформативним для молодої мами і допоможе в майбутньому уникнути багатьох проблем з очима. Тому навіть за відсутності скарг дитячий офтальмолог повинен обстежити дитину хоча б раз у рік.

    - Це щодо немовлят. А на що найчастіше скаржаться інші вікові групи дітей?

    - Дітям у шестирічному віці рекомендовано пройти повне обстеження зору. Зверніть увагу на те, щоб лікар обов’язково оглянув очне дно на широку зіницю. Під час навчання в школі рекомендується щорічно перевіряти дитячий зір, щоб не пропустити початкові зміни. За статистикою, яку дає Міністерство здоров’я України, понад 20 відсотків дітей нашої країни мають поганий зір. Це і короткозорість (міопія), у малюків нерідкі випадки гиперметропії, тобто далекозорості, астигматизму і навіть вроджених катаракти і глаукоми. Якщо не лікувати, пізніше це може обернутися серйозними неприємностями.

    - Яка причина погіршення зору, бо сьогодні досить велика кількість дітей має короткозорість? У зв’язку з цим багатьох батьків хвилює питання, як же уникнути порушення зору у дитини, адже носіння лінз та окулярів нікому не додають привабливості і створюють масу небажаних проблем?

    - Одна з основних причин - занадто великі навантаження на органи зору. Короткозорість - це прогресуюче захворювання, причиною його виникнення є подовження очного яблука. У маленьких дітей короткозорість спостерігається дуже рідко, частіше вона розвивається у школярів. Дитина починає погано бачити віддалені об’єкти, а близькі об’єкти бачить добре. Розвивається міопія, поки дитина продовжує зростати, тобто до 20 років.

    Якщо раніше діти йшли до школи у сім років і їх починали навчати читати у першому класі, то нині ситуація змінилась. Тепер діток навчають читати у дитячому садочку. До того ж телевізор, комп’ютер, захоплення відеоіграми, сучасні мобільні телефони, планшети, iPhone. Про що я завжди кажу батькам? У такому віці у дитини повинен бути телефон найпростіший: не для ігор, а лише для зв’язку. Окрім того, дуже мало діти перебувають на свіжому повітрі. Вчені із США, які провели дослідження щодо попередження міопії, прийшли до висновку, що дитина повинна грати на вулиці не менше трьох годин. Тож робіть висновки.

    - Які фактори сприяють розвитку короткозорості?

    - Факторів багато. Це і спадкова, і вроджена схильність, при цьому очне яблуко в дитини спочатку має витягнуту форму. Тож якщо хоча б один з батьків страждає на короткозорість, дитина може унаслідувати цю хворобу. Додається і надмірне навантаження на очі. Також - слабкі м’язи очей, які відповідають за «настройку» кришталика, через що дитина «плутає» різні відстані. Ще одна причина короткозорості - неправильне харчування. Мами нерідко скаржаться: дитина сир не їсть, моркву не любить. У результаті дитячий організм не отримує всіх важливих вітамінів, необхідних для нормального зору.

    - Як не прогледіти міопію у дитини?

    - На жаль, у дітей молодших семи років початкову міопію розпізнати практично неможливо. Вона починає розвиватися при надмірних навантаженнях на очі. Тож, коли у батьків з’являються сумніви щодо того, чи добре бачить дитина, потрібно звернутись до лікаря.

    - Як вона лікується?

    - Слід зазначити, що в більшості своїй короткозорість придбана. І вона формується у віці 7 - 12 років. На жаль, вилікувати короткозорість до кінця неможливо, її можна тільки коригувати. Найпопулярніший метод - лазерна корекція - робиться молодим людям з 18 років, коли організм до кінця сформується.

    - Як потрібно слідкувати за тим, щоб міопія не прогресувала?

    - Потрібно бути на сторожі, коли дитина йде до школи. Основна увага повинна бути з боку батьків до того, щоб дитина не пересиджувала перед комп’ютером, телевізором. Більше свіжого повітря, особливо влітку. Для уникнення погіршення зору організуйте правильний режим дня і харчування. Дитина обов’язково повинна багато рухатися, найкраще записати школярів у спортивні секції. Для стабілізації зору гарні такі види спорту, як плавання, бадмінтон, теніс, волейбол та футбол. Дуже важливо для зору, щоб дитина мала гарний сон. У раціоні харчування обов’язково повинні бути фрукти та овочі. Особливо корисні овочі та фрукти оранжевого кольору: морква, персики, курага, обліпиха, хурма, помаранчеві помідори тощо. Однак, без жирів каротин, що міститься в помаранчевих продуктах, не засвоюється. Тому краще за все давати дитині їх їсти зі сметаною або оливковою олією.

    - Олексію Вікторовичу, що є шкідливим для наших очей?

    - Усі зовнішні чинники - телевізор, кондиціонер, погана екологія, сонце. Влітку не можна дивитися на сонце в зеніті. Його випромінювання надзвичайно активне. Треба привчати дітей до окулярів, що захищають очі від сонячних променів - це елемент гігієни. Якщо немає окулярів - треба дивитися на горизонт. Через 35 - 40 хвилин око саме захищається. І звичайно шкідливі всі сучасні засоби комунікації, без яких важко уявити молодих людей. Але дітей потрібно захищати. І, перш за все, маємо слідкувати - скільки часу дитина проводить і перед комп’ютером, і перед телевізором, і за відеоіграми.

    - Дякую за інтерв’ю.


    Фото Віталія НОСАЧА

    Ольга ЛИХАЧОВА

    К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев) Легендарные капитаны. Первый кубковый тріумф

    (Продолжение. Начало в №48 за 2012 г.; №1 - 2, 3 - 8, 12 за 2013 г.)

    АНДРЕЙ ЗАЗРОЕВ - ПРИРОЖДЕННЫЙ ЛИДЕР

    Велик вклад Зазроева и в завоевание киевлянами Кубка СССР 1954 г. Андрей в финальном поединке вел за собой команду, таранил оборону соперников, методично обстреливал ворота при каждом удобном случае и по завершении матча поднял над головой первый, завоеванный в истории киевского «Динамо» Кубок СССР.

    В 1955 г. А. Зазроеву было присвоено звание заслуженного мастера спорта.

    Андрей был заводилой не только на футбольном поле. Веселый и остроумный, он был душой компании, и не просто в застолье. Хорошо, как для любителя, пел и играл на фортепиано, потому под его началом футболисты и их жены с удовольствием пели как бы сейчас назвали «караоке».

    Однако, тренеры ценили в Зазроеве не только лидерские качества в игре, или в дружеской компании. Он без всяких «толканий» со стороны начальства поступил учиться на исторический факультет Киевского госуниверситета, и тренер Ошенков это стремление Андрея к росту собственного образования ставил другим футболистам в пример. Присущие ему повышенное чувство справедливости и активность в общественной жизни стали основанием того, что Зазроева даже избрали депутатом Киевского горсовета.

    После четырех сезонов, проведенных в Киеве, он вернулся в родной Тбилиси, где отыграл еще два сезона, но, по его собственному признанию, самые счастливые мгновения футбольной жизни он пережил в составе киевлян.

    У него солидное имя не только как футболиста, но и как тренера. Начинал он работать с детьми. И даже не в специализированных футбольных секциях, а в школе №35 г. Тбилиси. Вроде обычной средней школы, но вошедшей в историю и грузинского и советского футбола. Из ее стен и спортивной площадки выросло много выдающихся игроков, среди которых имена Михаила Месхи, Давида Кипиани известны во всем футбольном мире. Затем Андрей Иванович начал тренировать юных динамовцев Тбилиси.

    Но свое имя тренер Зазроев, конечно, приобрел, работая во взрослых командах. И в Грузии, и в Таджикистане, и в России. В частности, он вывел в Высшую лигу «Спартак» (Орджоникидзе) - нынешнюю «Аланию» (Владикавказ). И как раз под его началом в большой футбол пришли Николай Худиев, Валерий Газзаев, Руслан Суанов, Александр Яновский, вратарь Владимир Олейник. Поэтому к почетному званию «Заслуженный мастер спорта», полученному им еще в киевском «Динамо», прибавилось такое же почетное звание «Заслуженный тренер».

    ВИКТОР ТЕРЕНТЬЕВ – ТОЛКОВЫЙ АССИСТЕНТ


    Коренной москвич Виктор Терентьев, надевший капитанскую повязку в составе киевлян в 1955 г., начинал свою футбольную карьеру в 1937 г. Сначала в юношеской команде «Мясокомбинат», затем в клубных динамовских коллективах Москвы и Иванова, позже - в московском «Пищевике». И долгие шесть сезонов - в 1948-53 гг. в московском «Спартаке». Хотя Виктор Васильевич в красно-белой форме выходил на поле на 103 матча, забил там 34 гола, завоевал бронзовые медали в 1949 г. и Кубок СССР в 1950-м, и даже играл за вторую сборную СССР, но по-настоящему он не закрепился в основном составе «спартачей».

    Из архивов ФК «Динамо» Киев, а также с сайтов ФК «Динамо», Киев от Шурика.

    (Продолжение следует)

    Анатолий САХНЮК

    No comment по-конотопськи

    Футбол - гра серед залізничників популярна. У вільний від роботи час тисячі їх виходять на зелені газони поганяти м’яча, беруть участь у футбольних турнірах, уболівають, коли грають «Динамо», «Шахтар» чи збірна України. Трудовий колектив Конотопської дистанції колії не є винятком - люблять у ньому футбол, тому успішно виступають на щорічних залізничних спартакіадах та місцевих змаганнях, а минулої осені два її спортсмени-аматори грали навіть за столичну магістраль.

    Тоді наша команда зайняла не останнє місце, і наказом начальника Південно-Західної залізниці О.М. КРИВОПІШИНА футболісти були відзначені. В тому числі й конотопські монтер колії Д. та сигналіст М. Як сформульовано в документі, «за сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок в активізацію фізкультурного оздоровлення та спортивно-масової роботи». Наказ датований 17 вересня 2012 р.

    А ще були в ньому приємні кожному слова про матеріальне заохочення. Тільки монтер колії Д. грошей не одержав до сих пір. Як з’ясувалося, не виплатили, бо Д. мав у червні догану. Справді, мав, тільки тоді Д. був бригадиром, та вже 3 вересня він за власним бажанням перейшов працювати монтером. Правда, в наказі з Києва про заохочення ще названа попередня посада. Чи не це вплинуло?

    Але спершу давайте спробуємо підійти з іншого боку. Уявімо, що монтерові колії Іваненку за неправильно забитий костиль «вліпили» в дистанції догану. Сумний та невеселий повертався залізничник з роботи додому. Аж раптом бачить на рейці тріщину. Та таку, що поїзд, не дай Боже, полетить під укіс. А це ж пасажирський. Не роздумуючи ні секунди монтер зірвав із себе сигнальний жилет і щодуху кинувся назустріч поїздові. Де й сила взялася. Ніколи так не бігав. Устиг. Що ж, честь та шана Іваненку. За пильність і професіоналізм йому дякує начальник залізниці та заохочує енною сумою. У дистанції наказ із Києва Іваненку прочитали, потисли руку, але грошей не дали. Бо догана ж. Й Іваненко, не скандаліст і не хапуга, знову пішов додому сумний та невеселий.

    Скажете, абсурдна ситуація?! Бути такого не може. Іваненко заслужив і добре слово, і гривні. Та й сила залізниці в тому, що накази її керівника виконуються у Києві й Коростені, Жмеринці й Козятині… Скрізь виконуються. Лише в одному структурному підрозділі, м’яко кажучи, почали діяти за принципом «у них своя свадьба, а в нас своя».

    Намагаюся уточнити причину невиплати у керівників дистанції. Та не вдається. Пояснили, що поки розбираються із цією справою, а правовий інспектор Дорпрофсожу направив подання начальникові Конотопської дистанції колії з вимогою виконати наказ начальника залізниці про преміювання монтера і футболіста Д., нічого коментувати не будуть. До речі, сигналіст М. ту премію таки отримав. А якже? А й справді, що тут скажеш. No comment - та й усе.


    Микола ПАЦАК

    Керівництво, Дорпрофсож та весь багатотисячний колектив столичної магістралі із сумом сприйняли звістку про те, що 22 березня 2013-го року після тривалої важкої хвороби перестало битися невтомне серце почесного залізничника Анатолія Олексійовича ФУРСИ

    - голови Дорожнього комітету профспілки залізничників і транспортних будівельників залізниці.


    Пішов із життя наш товариш і колега, який віддав служінню залізничному транспорту понад 45 років. Анатолій Олексійович Фурса народився 9 вересня 1945 р. Свій робітничий шлях він розпочав після закінчення Київського електромеханічного технікуму залізничного транспорту. Трудова біографія А.О. Фурси має початок у 1969 р. Працюючи помічником машиніста електровоза у локомотивному депо Дарниця, Анатолій Фурса виявив неабиякі організаторські здібності.



    Тож впродовж 1970 - 1977 рр. він очолював комсомольську організацію локомотивного депо. У квітні 1977 р. Анатолій Олексійович переходить на партійну роботу - секретарем партійного комітету депо. У 1982 р. без відриву від виробництва він закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, де набув вищої юридичної освіти. У травні 1983 р. його було обрано секретарем партійного комітету Дарницького залізничного вузла.

    На початку 1987 р. розпочато новий етап у житті Анатолія Олексійовича. Його було обрано головою районного комітету профспілки Київського відділку Південно-Західної залізниці. На пленумі дорожнього комітету профспілки 30 листопада 1995 р. його обрано головою дорожнього комітету профспілки. Тут він пропрацював до останніх днів життя, яке було наповнене повсякденними турботами про розвиток дорожньої профспілки.

    За час роботи на залізниці А.О. Фурса зарекомендував себе як висококваліфікований фахівець, досвідчений організатор, ініціативний керівник. Він залишався вимогливим до себе та колег, толерантним та чуйним до людей. Анатолій Олексійович здобув заслужений авторитет і повагу не лише серед колег, а й серед широкого кола фахівців залізниці, ветеранів транспорту.

    А.О. Фурса обирався до складу президії Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України, президії Київської міської Ради профспілок. А.О. Фурса працював у складі правління Київського міського відділення фонду соціального страхування.

    Під його безпосереднім керівництвом здійснювалися заходи для посилення захисту соціально-економічних інтересів і трудових прав працівників через удосконалення колективно-трудових відносин у трудових колективах структурних підрозділів залізниці. За його ініціативи здійснено прийняття у 2001 р. дорожнього колективного договору на довготривалий термін на 5 років і продовження його дії у 2005 р. до 2010 р. Це дозволило зберегти рівень соціальних пільг і гарантій, передбачених колективним договором, та щороку піднімати їх на більш високий рівень. Це сприяло налагодженню соціального клімату в колективах і мобілізації працівників на виконання поставлених завдань щодо забезпечення потреб економіки України у пасажирських і вантажних перевезеннях. За участі А.О. Фурси проводились практичні заходи з впровадження нових технологій в організації перевізного процесу, більш досконалих видів технічних засобів, оновлення вокзалів та станцій, оздоровчих закладів. Розвиток соціальної інфраструктури залізниці, підвищення рівня експлуатаційної діяльності залізниці також не обходились без участі Анатолія Олексійовича.

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті та за вагомий внесок у забезпечення прав і гарантій працівників залізниці, соціального партнерства, особисту ініціативність і наполегливість А.О. Фурсу заслужено відзначено медаллю «За трудову доблесть», Почесною грамотою Міністерства транспорту України, знаком «Почесному залізничнику», годинником від генерального директора Укрзалізниці, знаками «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці», «За заслуги перед профспілкою».

    Глибоко сумуємо разом з усіма, хто знав і поважав цю добру, життєрадісну людину. Поділяємо біль і скорботу з приводу непоправної втрати із його рідними, близькими, друзями.



    Виникає питання - а радіти життю коли?

    «Добрий день! Хочу до Вас звернутися за порадою. Я - вчитель. Мене хвилюють психологічні проблеми моїх учнів. Останнім часом доводиться чути від дітей не властиві їм вислови, такі як «Я себе вб’ю», або «Буде краще, коли мене не буде». І це говорить першокласник, а не підліток, у якого перехідний вік. Порадьте, що робити вчителю в таких ситуаціях, щоб не прогледіти схильності до суїциду. І, взагалі, що є причиною таких депресивних настроїв у дітей?»

    М. СТЕРНЕНКО,

    вчитель, м. Житомир

    Страх смерті виникає приблизно в 5 - 7 років. Дитина починає розуміти, що не завжди буде так, як є, щось зміниться. Раніше до цієї думки дитина звикала поступово. Але на сьогодні дитина перебуває у величезному інформаційному потоці. Причому, ці потоки здійснюють негативний вплив на психіку не лише малолітніх. Про смерть говорять у мультиках, фільмах, новинах... скрізь.

    Ставлення до смерті формується в межах сім’ї. Як ставляться батьки, так будуть ставитися і діти. Якщо батьки жартують на цю тему, то й діти будуть ставитися жартома. Інколи батьки переживають іншу крайність - занадто переймаються з цього приводу, оберігають себе та дитину. Виникає питання - а радіти життю коли?

    В одній із шкіл я стала свідком розмови двох першокласників: «Ти скільки вбив ворогів?» - «П’ятнадцять, а ти?» - «Я лише десять». Такі розмови є буденними, це - наслідок комп’ютерних ігор. Про шкідливість останніх постійно говорять та пишуть психологи, психіатри та інші спеціалісти. Але не зважаючи на це, ігри на тему «навколо смерті» популяризуються та розповсюджуються. В таких іграх діти звикають до того, що герої, які вмирають при перезапусканні режиму гри, знову живі, або інший бік вирішення «проблеми» - при наявності грошей можна купити собі «додаткові життя» тощо. Поняття смерті гравців не лякає, це лише етап у грі, який можна пройти, використавши зароблені бонуси.


    З телеекранів постійно повідомляють про те, що там чи там сталося вбивство. Яскраво описують - хто, кого і як вбивав, опитують свідків, натякають про безнаказаність вбивці. Та жодного разу не було надано моральної оцінки такому вчинку. Складається думка, що скоєння вбивства - це буденна річ. Я вже не говорю про сучасні фільми, де смерть зустрічається майже в кожному кадрі.

    Мода на смерть розповсюджується серед підлітків. Вони вступають до груп, де ця тема активно обговорюється, надаються поради, як краще вмерти тощо. Батькам рекомендую спостерігати за тим, які саме сайти в інтернеті відвідують їхні діти, в яких соціальних мережах вони реєструються, а ще потрібно цікавитися, яку музику вони слухають.

    Смерть як маніпуляція. Останнім часом дуже часто батьки та вчителі звертаються з тим, що, у випадку невиконання бажання дитини, вона говорить про смерть та про те, що вб’є себе. Це дуже велика проблема сучасності. Маніпуляція емоціями дорослих закінчується трагічно. В основному для самої дитини. Дуже легко передбачити життєвий шлях такого підлітка. «Я лякаю батьків - вони мені все купують, я лякаю вчителів - вони на мене не сваряться і ставлять добрі оцінки». Але одного разу знаходиться людина, на яку залякування не діють, і тоді - спроба суїциду на практиці. Тому варто відразу звертати увагу на такі ситуації, вирішувати їх самостійно або звертатися до психолога.

    Неминучість зустрічі. Не потрібно приховувати від дитини те, що смерть все-таки існує. Коли підліток задає питання, що стосуються не завжди приємної теми, потрібно відповідати на ці питання, але в жодному разі не залякувати. Говорити спокійно, без зайвої емоційності, не потрібно описувати смертельні муки та інші явища. Відомо, що є народи, в яких за традицією діти повинні бути присутніми на похоронах. Таким чином, вони призвичаюються, починають розуміти, що це не гра, а все по-справжньому.

    Бувають різні життєві ситуації, які неможливо описати в одній статті. Головне, що діти мають засвоїти: смерть - це серйозна штука, з якою гратися та жартувати не можна; смерть - невід’ємна частина життя. Адекватне ставлення до цього явища має сформуватися в дитинстві, тоді людині буде легше переживати життєві втрати.


    Ольга ЛЕЩЕНКО, психолог

    Жива історія



    Паровоз на тлі модерних багатоповерхівок Дарниці видається нереальним. Але тут немає ніякого «Фотошопу» чи інших секретів ефектних знімків. Це - ретропоїзд, який курсує столицею під час свят та у вихідні. Паровоз серії Эр було збудовано у 1953 р., він може працювати і на вугіллі, і на мазуті. Час зйомки - 23 лютого. Паровоз вела бригада локомотивного депо Щорс - машиніст Василь АНІКЕЄНКО, помічник Олександр БЄГУН та кочегар Юрій ГОНЧАРОВ.


    Фото Сергія ПЕТРУНЬКІНА


    Бахмач. Від коня, городу чи болота?

    Бахмач не один. Першим від Києва буде Київський, далі - Пасажирський, а в центрі міста ще й Гомельський. Так само і з населеними пунктами - місто Бахмач і поряд село Бахмач. Навряд чи є в Україні щось подібне: відразу три станції на десять тисяч жителів. До речі, вони самі ділять місто на дві частини - Бахмач Перший і Бахмач Другий. Де між ними межа, стверджувати не беруся. Говорять, що поділила ось так місто залізниця.

    Діялося те давно. І тут треба згадати добрим словом бахмачанина Івана Івановича Гришка, ветерана-залізничника, який є автором цікавого історичного нарису «История станции Бахмач ордена Ленина Юго-Западной железной дороги» (1979 р.). Нарис міг би стати книжкою, та щось завадило здати рукопис до видавництва. Нині збереглися тільки два машинописних екземпляри. Один - у вузловій раді ветеранів.

    Отже, як стверджує історичний нарис, залізниця прийшла до села під назвою Бахмач у 1868 р. Це була Курсько-Київська магістраль. Через п’ять літ сюди проклала колію Лібаво-Роменська - з’явилася станція Бахмач-Гомельський. А в передреволюційні роки за двісті верст від Києва збудували станцію Бахмач-Центральний, відомий нині як Бахмач-Пасажирський.

    Назва «Бахмач» давня. У «Повісті временних літ» під роком 1147 зазначено: «Слышышы иніи гради Уненэжъ, Биловэжа, Бахмач, оже Всеволожъ взятъ, и побегоша къ Чернигову». Місто належало чернігівським князям і було знищене в ході міжусобиць. Відродилося воно аж у ХVII столітті.

    Думок про походження назви є кілька. Одна з них належить місцевому дослідникові старовини О. Зойку: Бахмач - від тюркського слова «баштан». Порівняйте, наприклад, Бахчисарай. Але звідки тюрки? Чернігівські князі, вважає він, поселили тут полонених печенігів. Тільки баштани й інше городництво зовсім не в’яжеться зі способом життя кочівників. Цуралися вони рала й заступа. Їх стихія - коні, сідло, лук і худоба в степу.

    Ще одна версія - походить від гідроніма Бахмач (притока Борзни). Але це теж не дає відповіді на питання, що означає саме слово. Правда, відразу пригадується співзвучні назви річки й міста в Донбасі - Бахмутка і Бахмут. Усі словники стверджують, що вони утворилися від тюркського «бахмат», тобто низькорослий кінь. Можливо. Тільки древні мовці до образного мислення практично не вдавалися: бачили воду - говорили, що вода, а не кінь чи зубр. Якщо вода мала відмінне забарвлення - додавали, що тече, наприклад, жовта вода. Та й усе. Правда, прибережними луками могли ходити великі табуни диких коней, отих самих бахматів-тарпанів.

    Добре, але ж у степу. Бахмаччину степовою ніяк не назвеш. Під самим містом - ліс, і чималий. Володимир Євфимовський, історик з когорти «розстріляного Відродження», писав: «В роки громадянської вiйни на Українi в Бахмацьких болотах та чагарниках ховалося багато великих i дрiбних банд, що робили велику шкоду як радянськiй владi та залiзницi, так i населенню». Тобто дикі бахмати під Бахмачем водитися могли тільки теоретично, насправді - це яскраво виражена степова тварина, яка боїться лісових хащів.

    До речі, тюркологи теж не можуть з’ясувати походження слова «бахмат». Воно складне, коня у ньому називає корінь «ат».

    Та кочівники, скажете ви, приручили тарпанів-бахматів і тут їх утримували. Не сперечатимуся - версія має право на життя. Під Бахмачем утримували, а під Конотопом топили. І, як бачите, гіпотеза не позбавлена логіки.

    Тільки все, мабуть, значно складніше. Дошукатися витоків назви сьогодні навряд чи вдасться. Тому не варто відкидати версію слов’янського походження. В українській мові є слова «бах», «баха», «бахматий» і «бахматуватий». Останнє зафіксоване ще у ХVІІІ ст. і мало значення - низький, присадкуватий. Звуконаслідування відкидаємо відразу - не могло тут нічого бахкати. Бахматий - широкий, мішкуватий, але це про одяг. Бахматою називають незграбну людину. Баха - випуклість, складка. Також є слова «багно», «мочарі», «мочити». Тобто вибір на користь слов’янського походження назви може бути цілком обгрунтованим.

    Є ще один факт - у пам’ятках Молдавського князівства, як свідчить історичний словник, зафіксовані населені пункти із назвами Бахматовці, Бахна. Чи збереглися топоніми до нашого часу, не перевіряв. Важливіше те, що знаходилися вони у низинних прирічкових місцях, вважайте, на болоті, як і Бахмач.


    Микола ПАЦАК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05