РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 10 (11 березня 2013)
  • Випуск №10 11 березня 2013
    Зміст
    1. Дорогі, любі, наймиліші наші жінки!
    2. ПРИЗНАЧЕННЯ
    3. ЦІЛІ ВИЗНАЧЕНО, ПЛАНИ Є ДОСТОЙНИМИ ВИКОНАННЯ (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    4. Диригент станційного оркестру (Григорій СЕРГЕЄВ)
    5. Оксана ЯВОРСЬКА: «Старий афоризм «кадри вирішують все» хотілося б доповнити одним словосполученням - якщо вони здорові» (Віктор ЗАДВОРНОВ )
    6. ЛІТНІЙ СЕЗОН РОЗПОЧНЕТЬСЯ У КВІТНІ (Григорій СЕРГЕЄВ)
    7. Гордість міста?! Гордість залізниці (Оксана КЛИМЧУК)
    8. Станція Дарниця. Зустрінуть і допоможуть (Сергій ГУК)
    9. ЯК ЗБЕРІГАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО (Валентина КОЛЯДА)
    10. Зірки на подружньому небосхилі (Никифор ЛИСИЦЯ)
    11. Всерйоз і надовго (Ольга ЛИХАЧОВА )
    12. «Я ВЕРЮ В ЧУДЕСА!» (Ирина ЮШКО)
    13. Один раз і на все життя (Анатолій САДОВЕНКО)
    14. У ЧАСИ випробувань, на хвилях ТРІУМФУ (Никифор ЛИСИЦЯ)
    15. Платью… за 100 лет (Сергей САВИЧ)
    16. Почесна залізничниця – народна художниця (Микола ПАЦАК)
    17. Світлі спогади про Темнатик
    18. Т. ШЕВЧЕНКО. ВІН ПОЄДНАВ НІМУ ПОЕЗІЮ ТА ПРОМОВИСТЕ МАЛЯРСТВО (Валентина КОЛЯДА)
    19. Не з багатством, так із добрим серцем (Микола ПАЦАК)
    20. Смачно готувати, гарно подавати (Оксана КЛИМЧУК)
    21. Про найдорожчу за усіх (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    22. УВАГА!

    Дорогі, любі, наймиліші наші жінки!

    У це перше весняне свято чоловіки Південно-Західної залізниці від щирого серця вітають вас із Міжнародним жіночим днем!

    Щодня ви оточуєте нас красою та ніжністю, добротою і чуйністю, а в родинному колі даруєте нам затишок. Незважаючи на численні клопоти, пов’язані з повсякденними турботами, ваше серце дарує рідним любов та увагу, спокій та щастя. А для всіх, хто вас оточує, завжди є доречною ваша підтримка добрими словами, що надихають на досягнення мети.

    Цього святкового дня від усієї душі бажаємо міцного здоров’я, добра, успіхів, кохання! Нехай кожен день вашого життя буде світлим і сонячним, дарує радість творчого натхнення, приємні несподіванки і душевний комфорт!

    ЗІ СВЯТОМ 8 БЕРЕЗНЯ!


    О.М. КРИВОПІШИН,
    начальник Південно-Західної
    залізниці

    А.О. ФУРСА,
    голова
    Дорпрофсожу


    ПРИЗНАЧЕННЯ

    Віталія Олександровича ЖУРАКІВСЬКОГО розпорядженням Кабінету Міністрів України призначено першим заступником генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України.


    ЦІЛІ ВИЗНАЧЕНО, ПЛАНИ Є ДОСТОЙНИМИ ВИКОНАННЯ

    - Колегію оновлено, - так наголосив голова Колегії - Міністр інфраструктури України Володимир КОЗАК. Є можливість у майбутньому працювати професійно та раціонально. - Тож пропоную обговорити питання фінансово-економічної діяльності у сферах транспорту, дорожнього господарства, поштового зв’язку, туризму та інфраструктури. А також на порядку денному - обговорення стану безпеки руху, польотів, судноплавства та низки заходів, що вжиті з метою покращення у цій сфері. Мова йшла, зрозуміло, про ситуацію у 2012 р. Серед пріоритетних питань, що обговорювались під час Колегії, - стан реформування сфери портової діяльності та розробка стратегії розвитку морських портів України відповідно до сучасного законодавства нашої держави. Лише на перший погляд питання, що обговорювались під час форуму, не є цікавими для читацької аудиторії газети залізничників.

    ВСТУПНЕ СЛОВО на першому у цьому році засіданні Колегії, куди було запрошено керівників підприємств, підпорядкованих Мінінфраструктури, профспілок тощо, було надано Віце-прем’єр-міністрові України Олександрові ВІЛКУЛУ.

    - Реалізація реформ в Україні триватиме, - наголосив О. Вілкул. - Транспортному комплексу треба йти цим шляхом. Реформи не проводяться впродовж одного року. Мета техніко-економічних перетворень - вивести на якісно новий рівень інвестиційну привабливість підприємств транспортного комплексу. Постійний рух вперед залежить від кожного працівника 500-тисячної транспортної, поштової, туристичної підгалузей, які об’єднує Міністерство інфраструктури України.

    Серед пріоритетів розвитку залізничної галузі у 2013 р. О. Вілкул назвав питання оновлення рухомого складу Укрзалізниці. Програмою економічної активізації на 2013 - 2014 рр., яку розроблено Урядом України на доручення Президента України, передбачено придбання у вітчизняних виробників кількох тисяч вантажних та пасажирських вагонів, електропоїздів, а також планується реалізація низки проектів із модернізації залізничної інфраструктури. Зокрема, за словами Олександра Вілкула, буде проведено електрифікацію залізничних напрямків Волноваха - Комиш-Зоря - Запоріжжя, Долинська - Миколаїв - Колосівка, а також побудовано новий двоколійний Бескидський тунель.

    «Розвиток залізничної інфраструктури підвищить логістичний, у тому числі транзитний потенціал держави, покращить комфорт перевезення пасажирів, збільшить швидкість руху», - наголосив Олександр Вілкул.

    ЩО Ж ВІДБУЛОСЬ У МИНУЛОМУ РОЦІ? Відповідно до Національного плану дій на 2012 р. щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Укрзалізниця реалізує Програму електрифікації залізниць України. Зокрема, проведено проектно-вишукувальні роботи з електрифікації дільниць Волноваха - Комиш-Зоря - Запоріжжя, Колосівка - Миколаїв, Долинська - Миколаїв - Херсон - Джанкой та направлено на експертизу до ДП «Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба Української державної будівельної експертизи». Крім цього, розпочато роботи, спрямовані на збільшення пропускної спроможності залізничних колій у напрямку морських торговельних портів у містах Іллічівську, Одесі та Южному.

    Також Укрзалізниця здійснює комплекс заходів, спрямованих на розвиток транспортної інфраструктури. Зокрема, одним з найбільших та значущих проектів є спорудження нового двоколійного Бескидського залізничного тунелю. У 2012 р. розпочато проектні роботи: розроблено проектну документацію на будівництво тунелю, улаштовано земляне полотно та укладено під’їзні колії, улаштовано автомобільні під’їзні дороги до будівельного майданчику та розроблено виїмки біля східного порталу тунелю.

    МОДЕРНІЗАЦІЯ ІНФРАСТРУКТУРИ ОБУМОВЛЮЄ необхідність впровадження нових форм господарювання та управління. І це при тому, що жодного фахівця не буде звільнено у процесі реформування. Віце-прем’єр-міністр та Міністр інфраструктури України неодноразово наголошували у власних промовах, що всі рішення і проекти мають розроблятися із залученням провідних міжнародних експертів, із урахуванням інтересів як роботодавців, так і працівників. Має відбуватися прозорий діалог між роботодавцями, інвесторами та профспілками. Прозорість у пошуку інновацій у справі реформування галузі (удосконалення процесу перевезень, збільшення вантажопотоків, можливість конкурувати із транспортниками країн-сусідів тощо) має бути пріоритетом заради підвищення соціальних стандартів і зарплат.

    - Передачі галузевих залізничних лікарень у підпорядкування місцевим органам влади не відбуватиметься! - наголосив Міністр інфраструктури України В. Козак. - Наша галузь має бути не лише локомотивом розвитку національної економіки, але й точкою зростання якості життя працівників та їхніх родин. Проте одночасно із соціальними питаннями варто вирішувати і виробничі. У першу чергу.

    ПОТОЧНИЙ РІК БУДЕ НЕ ПРОСТИМ. Як неодноразово наголошували Олександр Вілкул, Володимир Козак, перший заступник міністра Володимир КОРНІЄНКО, заступник міністра Дмитро ДЕМИДОВИЧ, голова Всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців «Федерація роботодавців транспорту України» Орест КЛИМПУШ, у кожному окремому випадку, у кожній транспортній підгалузі слід створювати робочі групи, які мали б відгукнутися на вирішення нагальних техніко-економічних та соціальних питань.

    Галузева скарбниця значно зменшилася. Виклики світової економіки є такими, що транзитні потоки через українські транспортні коридори стали відчутно мілкішими. Звідси і значно зменшений прибуток від діяльності всіх без винятку підгалузей. Понад 330 млн. грн. недоотримала економіка транспортного комплексу у порівнянні з 2011 р. Нафта, метал, продукція гірничорудного комплексу, мінеральні добрива пішли повз українські морські порти. За якими маршрутами? Із розвитком портового господарства у російських Тамані та Новоросійську на повну потужність працюють термінали з перевалки цієї номенклатури вантажів. А це, як відомо, рентабельні перевезення. Є альтернатива послугам українських морських портів і у Прибалтиці. Що залишилося перевозити транспортними коридорами України? Із майже 639 млн. тонн вантажів, що перевезено минулого року, майже 458 млн. тонн - на «плечах» залізничного комплексу. Зернові каравани, що рухались сталевими рейками, дозволили тримати основні показники «на плаву». У той же час переробка вантажів в українських портах склала ледь менше 110 млн. тонн. Майже чотири мільярди пасажирів (3946,3 млн., як зазначив прес-центр Мінінфраструктури) - то також заслуга вітчизняних транспортників.

    - Це доказ професійності та ефективності керівників галузі та трудових колективів, вважає О. Вілкул. - Ми і надалі займатимемося створенням транспортного сервісу повного циклу. За інтермодальними (автор назвав би їх «всетранспортними» - В.З.) послугами - майбутнє. Для цього варто удосконалювати не лише залізничну інфраструктуру. Глибина навколо морських портів не дозволяє приймати під навантаження та розвантаження крупнотоннажні океанські судна. У той час, як порти Рені та Ізмаїл чекають «у моря погоди», румунська Констанца працює, як належить справжньому сильному конкуренту у гирлі Дунаю.

    ПЕРЕВОЗИТИ - ТО ЗАВДАННЯ З ГОЛОВНИХ. Гарантувати безпеку перевезень - проблема вічна. Як її вирішуватимуть фахівці саме у цьому році? Від галузевих програм із забезпечення судноплавства, з безпеки польотів повітряного флоту та на автотранспорті голова йде обертом. Чи допоможе купа паперів запобігти виникненню негативних ситуацій на землі, у піднебессі та на морі - покаже час. Залізничники ж продовжуватимуть роботу із закриття малодіяльних переїздів. І це ще не все. Удосконалення приладів та устаткування сигналізації переїздів із автобусним рухом.

    Цілі визначено, плани є достойними виконання!

    Насамкінець, Олександр Вілкул поздоровив від імені Уряду України всіх жінок із святом Весни! Що ж, вірно! Робота - роботою, а турботи про прекрасне ще ніхто не відміняв.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Диригент станційного оркестру

    Понад два роки працює на ст. Васильків-1 черговою Ганна СТРЕЛЕЦЬ. Прийшла вона сюди після закінчення Київського державного економіко-технологічного університету транспорту. Звичайно, не все виходило одразу. Проте з часом набувався досвід. І сьогодні, як наголошує, керівництво станції, вона бездоганно виконує свої обов’язки.



    Хоча Васильків-1 і вважається станцією третього класу, тут проводиться великий обсяг вантажної роботи. І від Ганни також залежить своєчасність подачі вагонів під навантаження чи вивантаження. Одним словом, доводиться бути диригентом станційного оркестру.


    Фото Віталія НОСАЧА

    Григорій СЕРГЕЄВ

    Оксана ЯВОРСЬКА: «Старий афоризм «кадри вирішують все» хотілося б доповнити одним словосполученням - якщо вони здорові»

    У бесіді із досвідченим психологом локомотивного депо Козятин Оксаною ЯВОРСЬКОЮ про її фахові спостереження щодо роботи машиністів вантажних локомотивів та їхніх помічників на подовжених дільницях обслуговування маршрутів відкрив особисто для себе чимало цікавого.

    - Оксано Олександрівно, під час нещодавньої наради, яку провів перший заступник начальника галузевої локомотивної служби столичної магістралі Микола АНДРІЯШ, саме Ви звернули увагу присутніх на дві сторони «медалі» від новації у русі вантажних поїздів. Що Ви маєте на увазі?

    - Запровадження рейсів локомотивних бригад на подовжених плечах відбулося з метою більш ефективного використання локомотивів та пришвидшення обігу вантажних вагонів. За такої організації роботи значно підвищилася й продуктивність праці локомотивних бригад.


    Спочатку про те, що локомотивні бригади, маю наголосити, частково, позитивно відгукнулися щодо цієї новації. Адже тепер вони працюють за чітким графіком - як у режимі пасажирського руху. Протягом місяця локомотивна бригада робить приблизно сім поїздок. Це дає змогу планувати проведення вільного часу, більше приділяти уваги родині. Раніше такої можливості не було, бо поїздки відбувалися доволі хаотично. До того ж поліпшилася ефективність використання локомотивних бригад.

    Машиністи та їхні помічники із розумінням ставляться до роботи на подовжених плечах. Проте не можна нехтувати людським фактором і здоров’ям працівників локомотивних бригад. Тут своє вагоме слово мають сказати медичні фахівці.

    - Під час саме цієї наради особисто дізнався, що хоча рейси на подовжених плечах - це вже система, але офіційної оцінки цієї новації з боку галузевої медицини не було. Якою є точка зору психолога у зв’язку із цим?

    - Психологічний стан машиністів та їхніх помічників не можна розглядати окремо від функціонального стану. Маю на увазі рівень функціонування людини в цілому або з точки зору функціонування окремих систем людського організму (сенсорної, інтелектуальної, моторної). Адже, коли ми говоримо про психологічний стан, то маємо на увазі так звану якісну специфіку - реакції людини на виникнення тієї чи іншої ситуації під час здійснення залізничного рейсу. Наголошую, в цьому разі слід брати до уваги все разом - психофізіологічний стан працівників локомотивних бригад, який і обумовлює ефективність діяльності, працездатність, рівень активності систем організму робітників, їхню поведінку.

    Нікого не потрібно переконувати: наш організм так влаштовано, що людина не може працювати упродовж 12 годин без перерви. У такому разі машиніст має протягом всього часу максимально концентрувати свою увагу на колії, контактній мережі, слідкувати за показниками приладів, сигналів тощо. Встановлено, що найбільш ефективно робітник може працювати протягом восьми годин, по обороту механік, як називають машиністів, - не більше десяти. На півгодини-годину можна допустити понаднормову роботу. Лише така ситуація не буде створювати загрозу безпеці руху поїздів.

    У процесі роботи на працівників локомотивних бригад впливають зовнішні фактори, які в комплексі спричиняють надмірне емоційне та психофізіологічне навантаження на організм. І це ще не всі чинники.

    - Не забуваємо і про обов’язок машиніста - тримати зв’язок із диспетчерським апаратом. Відомі випадки, коли від грубого втручання у роботу локомотивного або поїзного диспетчера морально страждає локомотивна бригада. До речі, про це наголошував під час означеної наради Микола Андріяш. Виходить, проблема існує, а з боку організаторів руху поїздів поки що жодних зрушень?

    - Маєте рацію. Інтелектуальна сфера та відповідна обробка поїзної інформації мають бути активізовані завдяки аналізу прийому необхідних даних машиністом від диспетчера. Ось тут від локомотивної бригади вимагається негайне вирішення питань, які виникають у процесі роботи. Як відомо, через незахищеність колії від втручання сторонніх осіб механік має враховувати фактор виникнення перешкод у процесі руху.

    Зорові аналізатори у процесі поїздки перебувають постійно в активному стані під час сприйняття інформації, що викликано необхідністю контролю за системами у кабіні локомотиву. Повторимось, динаміка контролю за станом колії та прилеглої території впродовж руху електровоза або тепловоза, електропоїзда.

    Зважте і на те, що посилена дія на слухові аналізатори локомотивної рації, пневматичного та гальмівного обладнання при роботі допоміжних машин та тягових двигунів посилюють мобілізуючі системи організму. Відбувається збільшення інтенсивності затрат енергії організму в процесі роботи, а отже, підвищення стомлюваності. Це все в результаті регулярного процесу роботи без належного відпочинку призводить до хронічної втоми. А отже, унеможливлює в подальшому підтримку належного рівня при виконанні контролю за системами безпечного режиму роботи.

    І ще про одне. Пригадайте погодні фактори. Відсутність умов для підтримки належного фізіологічного стану таких, як системи регулювання оптимальних температур у кабіні локомотиву - це лише «альфа» у переліку негативних явищ. Відсутність приладів для зберігання та розігріву продуктів харчування, крісел для зручного функціонального положення машиніста та помічника машиніста у процесі роботи спричиняють додатковий дискомфорт у процесі роботи. Взимку пічки погано обігрівають кабіни, тому буває дуже холодно. Влітку - дуже спекотно. Температура повітря сягає 40 градусів тепла і більше. Якщо вікна відкрити, то через протяги можна застудитися. Крісла у кабіні оббиті дермантином, який не пропускає повітря. Від цього працювати надзвичайно важко.

    - Із розмов із машиністами зрозумів, що вони акцентують увагу на необхідності відволікатися, приміром, на вивчення документів про обмеження швидкостей руху поїздів. Це також не сприяє чіткій роботі локомотивної бригади...

    - Так. Підсвідоме неконтрольоване відволікання від поїзного процесу - один із чинників впливу на безпечність процесу роботи.

    Потрібно враховувати ще й такий фактор: парк електровозів не новий - машини перебувають в експлуатації понад 40 років, а умови праці в них важкі.

    Бентежить те, що до цього часу немає офіційних висновків медиків щодо гарантування безпеки здоров’я працівників локомотивних бригад у такому режимі їхньої праці.

    Профспілки наголошують на: «призупиненні впровадження роботи на подовжених плечах обслуговування локомотивних бригад до завершення досліджень умов праці та функціонального стану працівників локомотивних бригад».

    - Оксано Олександрівно, складається враження, що Ви як фахівець проти новації щодо роботи на подовжених плечах обслуговування?

    - Прошу зрозуміти правильно, ця робота можлива, але за декількох умов. По-перше, якщо надавати можливість відпочинку у пунктах обороту не менше, як половину часу неперервної роботи. По-друге, якщо забезпечити своєчасне якісне, калорійне гаряче харчування. По-третє, якщо створити комфортні умови для релаксації у бригадних будинках або кімнатах відпочинку. Не забуваємо і про впровадження в локомотивних депо діючих кімнат психофізіологічного розвантаження та тренажерних залів для зняття психо-емоційної та фізіологічної напруги. І на завершення - створення умов для якісного відпочинку локомотивної бригади перед роботою.

    - Певен, до Ваших думок мають прислухатися причетні до цього керівники усієї галузі.

    - Якщо не перейматися тими питаннями, які ми сьогодні обговорили, вже завтра кількість «вузьких» місць може значно збільшитись. Старий афоризм «кадри вирішують все» хотілося б доповнити одним словосполученням - якщо вони здорові.

    - Дякую за висловлену Вами точку зору!


    Фото Віталія НОСАЧА


    Інтерв’ю провів -

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    ЛІТНІЙ СЕЗОН РОЗПОЧНЕТЬСЯ У КВІТНІ

    Колійники столичної магістралі розпочали підготовку до літнього сезону. Зокрема, до кінця травня поточного року заплановано виконати: модернізації колії - 25 км, капітального ремонту - 25 км; заміни стрілочних переводів новими на залізобетонних брусах - 10 комплектів.

    Основні роботи колійники розпочнуть на початку квітня. На даний час узгоджуються і відпрацьовуються на залізницях графіки надання «вікон» для виконання ремонтно-колійних робіт. Вже зібрано нової рейко-шпальної решітки - 14,6 км; відремонтовано 31,4 км старопридатної решітки; зібрано 9 комплектів нових стрілочних переводів.

    Перед впровадженням літнього графіка планується зварити та вивезти на місця модернізації колії 25 км нових рейок, на 40 км колії буде проведено оздоровчий ремонт.

    Готуються до літа і штучні споруди: залізничні мости, шляхопроводи тощо. Планом 2013 р. передбачено капітальний ремонт штучних споруд на суму 19 млн. грн. та земляного полотна - 19 млн. грн. Зокрема, буде виконано роботи щодо заміни залізобетонних прогонових будов мостів, укладання мостових спецшпал, фарбування мостів.

    Загалом у 2013 р. необхідно виконати основні ремонтно-колійні роботи: модернізації колії - 67,7 км, капітального ремонту - 80 км, середнього ремонту - 170 км, заміни стрілочних переводів новими на залізобетонних брусах - 17 комплектів та заміну 25 комплектів металевих частин стрілочних переводів.

    Для виконання всього запланованого до початку сезону ремонтів залізничники відремонтують колійну техніку. Наразі заплановано охопити середнім та поточним ремонтами 109 одиниць колійних машин.

    Весь обсяг ремонту виконується на ремонтно-механічному заводі та виробничих базах структурних підрозділів. Станом на кінець лютого відремонтовано 14 одиниць, перебуває в ремонті 61 одиниця колійної техніки, решта надходить у ремонт відповідно до графіка.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Як неодноразово наголошував на апаратних нарадах в управлінні залізниці начальник столичної магістралі Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН, одночасно із проведенням комплексу колійних робіт потрібно боротися за чистоту смуг відведення.

    Вважаємо за доцільне нагадати, що працівникам структурних підрозділів доручено фіксувати факти викидання сміття провідниками пасажирських вагонів на перегонах. Цю інформацію слід доводити до керівників найближчої станції та вокзалу. Як?! Через керівників підрозділів, черговому по найближчій станції, поїзному диспетчеру. Керівникам станції та вокзалу, де поїзд робить оформлення документів та розслідує цей випадок. Прохання до колійників: монтерів, бригадирів, дорожніх майстрів, їхніх колег - енергетиків, зв’язківців - не проходьте повз нехлюїв із пасажирських поїздів!


    За інформацією,

    наданою у галузевій службі колії столичної магістралі підготував -

    Григорій СЕРГЕЄВ

    Гордість міста?! Гордість залізниці

    Вже не перший рік у Коростені проходить конкурс-рейтинг «Гордість міста» - своєрідне підбиття підсумків роботи підприємств та установ і відзначення кращих професіоналів. Отож на нинішньому урочистому заході у номінації «Професіонал року» переможцем став старший поїзний диспетчер відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень Микола РАФАЛЬСЬКИЙ. Свого часу наша газета знайомила читачів із цим залізничником, який завдяки своїй наполегливій праці набув заслуженого авторитету. Тож відрадно, що герої наших публікацій і на далі продовжують досягати успіху.



    Микола Францович - людина відома на Коростенському вузлі. І не тільки, адже цьому вмілому «диригенту залізничного оркестру» доводиться постійно спілкуватися із фахівцями у сфері перевезень усієї залізниці, взаємодіяти з локомотивними та іншими підрозділами. У цієї взаємодії одна мета - організувати безпечний, з чітким дотриманням графіку рух поїздів. Саме з рухом поїздів і пов’язана вся трудова діяльність Рафальського - від першого дня його роботи. Опановувати її він почав на ст. Коростень із помічника складача поїздів, чергового по станції. Далі - поїзний диспетчер, черговий по відділку, а з 1999 р. - старший поїзний диспетчер. Саме тут вдалося йому в повній мірі реалізувати власні професійні здібності, вміло керуючи диспетчерським апаратом. У дирекції кажуть, що й такого наставника для молодих працівників, як Рафальський, ще треба пошукати. Уміє Микола Францович і доступно роз’яснити, і навчити. Зрозуміло, власним прикладом і професійністю.


    Оксана КЛИМЧУК

    Станція Дарниця. Зустрінуть і допоможуть

    Питання обслуговування пасажирів з особливими потребами завжди було в центрі уваги залізничників. Щодо великих станцій, тут все зрозуміло - спеціальні зали чекання, окремі каси тощо. А як із цим у приміському сполученні?

    Щодо приміського вокзалу ст. Київ-Пасажирський, тут все просто - поруч Центральний вокзал, на якому створено всі відповідні умови. За потребою залишається лише надати допомогу інваліду-візочнику при посадці до вагона. Інша справа - приміський вокзал ст. Дарниця. Тут для звичайного пасажира зала чекання відсутня. Є лише касові. Проте й тут не залишили без уваги це питання.

    Так у приміщенні медпункту є туалетна кімната, яку спеціально обладнано для інвалідів, у касовій залі - місця для сидіння людей з особливими потребами.

    Заступник начальника Центру регіональних пасажирських перевезень Валентина ХРУЩ розповіла, що у разі необхідності до осіб, яким потрібна допомога, виходить бригада на чолі з черговим по вокзалу у супроводі медпрацівника, яка забезпечує підйом на платформу та посадку до вагона.

    За її словами, обслуговувати пасажирів з особливими потребами доводиться не так вже й часто. Максимально буває до трьох випадків на місяць.

    А ще найближчим часом входи до приміщень вокзалу обладнають звуковою сигналізацією, так, як у Київському метрополітені.

    Також у кімнаті чергового по вокзалу знаходяться два інвалідних візка для швидкої допомоги. Тож Дарницький приміський вокзал до обслуговування інвалідів готовий.


    Сергій ГУК

    ЯК ЗБЕРІГАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО

    Нещодавно в Управлінні столичної магістралі відбулося засідання комісії з профілактики правопорушень та злочинності за підсумками 2012 р. та січня 2013 р. Комісія під головуванням першого заступника начальника залізниці Віталія ЖУРАКІВСЬКОГО заслухала звіти начальників служб та підрозділів.


    ЧАС РІШУЧИХ ДІЙ

    Як наголошувалося, ситуація виявилася складною. Службові злочини, крадіжки, підробка документів - це далеко не повний перелік правопорушень. «Пальму першості» тримають підрозділи служб локомотивного, колійного та пасажирського господарств. Зупинимося на найбільш вражаючих і за розмахом, і за мірою.

    До прямих обов’язків екіпірувальників бази палива локомотивного депо Дарниця це не відноситься, та, мабуть, «мали за честь» вкрасти пального не більш - не менш, а 600 літрів! Після цього екіпірувальник К. та машиніст піскоподавальної установки депо М. намагалися вивезти його з території за допомогою автомобіля «Вольво 760», що належить громадянину Л. Сподіваємося, що вжиті заходи, а це звільнення із роботи правопорушників, контроль в’їзду та виїзду на територію депо особистого транспорту і зміна керівництва паливного складу зупинять крадіїв. Чи будуть нові рекорди?!

    Як ви гадаєте? Чи здатен слюсар за «власні гріхи» розплатитись хабарем? Відповідь на це питання 31.10.12 р. шукали заступник начальника стрілецької команди Київського загону відомчої воєнізованої охорони на ст. Конотоп О. спільно зі стрільцями даного підрозділу В. та О. Вони вимагали хабаря у слюсаря з ремонту рухомого складу вагонного депо Конотоп, якого затримали за підозрою у вчиненні крадіжки чотирьох латунних сепараторів, за що й будуть відповідати перед Законом. Честь свого мундиру вони оцінили в 8 тис. грн. Профілактичну роботу проведено, правопорушників звільнено, даний випадок доведено до причетних. Тож час рішучих дій настав!

    Схожу «пляму», та вже на білому халаті, виявили у лікаря-терапевта відділкової лікарні ст. Конотоп Д., який вимагав від громадянина М. 3 тис. грн. за видачу листків непрацездатності. Йде слідство. А медична служба працює у пошуках «вакцини» від хабарництва. Сподіваємося, щеплення подіє.

    ДИПЛОМ ДРУКУВАВСЯ «ЗА РОГОМ»

    Також на засіданні комісії з профілактики злочинів та правопорушень підіймались питання, що потребували подальшої роз’яснювальної роботи з боку причетних служб та підрозділів залізниці. Це стосується правильності оформлення табелів обліку робочого часу, і, як не дивно, перевірки дипломів спеціалістів. До цього спонукає прикрий випадок, що стався в одному з підрозділів Козятинської дирекції залізничних перевезень. У 2010 р. інженер з під’їзних колій 2 категорії ст. Полонне Г. надала до відділу кадрів підроблений диплом про здобуття вищої освіти у Національному університеті «Львівська політехніка». Виклики на сесії теж, мабуть, друкувались «за рогом». На жаль, залізничний карбованець так не друкується. Він заробляється важко, тож і зберігати його не легко. Тож за вказівкою В.О. Жураківського з метою уникнення випадків надання працівниками до відділів кадрів підроблених документів зобов’язано здійснювати перевірки щодо їх справжності на сайті (http://www.osvita.net) Міністерства освіти і науки України.

    КРУТІЯМ - ЗЕЛЕНУ ВУЛИЦЮ?!

    Склалася цікава ситуація у сфері обслуговування пасажирів. Налагоджена схема «звільнення-поновлення» провідників викликає подив. Помилилися, безпідставно звільнили? Ні. Місцезнаходження шпаринки тут доволі відоме - неправильне оформлення документів, які засвідчують правопорушення. Допоки крутиться така добре змащена хабарями машина, залізниця втрачає сотні тисяч гривень на виплати компенсацій поновленим на роботі працівникам, які допустили порушення митних правил, брали участь у перевезенні безквиткових пасажирів та багажу без оплати. Наприклад, по вагонній дільниці ст. Київ-Пасажирський у 2012 р. поновлено 38 працівників, у січні цього року знову ж таки поновлено 2 працівники. Отже, крутіям - «зелену» вулицю?!

    ЗВІДКИ ФОРД ЗНАВ ПРО ЗЛОЧИНИ?

    З року в рік повторюються випадки крадіжок та пошкоджень майна залізниці.

    Протягом 2012 р. сторонніми особами скоєно 333 крадіжки та пошкодження рухомого складу, елементів верхньої будови колії, засобів енергопостачання, сигналізації та зв’язку, чим завдано збитків на суму 1500,2 тис. грн., з урахуванням фактичних збитків на відновлення. У порівнянні з 2011 р., кількість крадіжок та пошкоджень зменшилася на 76 випадків. Також зменшилася сума завданих збитків на 455,9 тис. грн. Із завданих збитків за звітний період відшкодовано лише 88,3 тис. грн., що становить 6 відсотків.

    Збитки від крадіжок та пошкоджень майна залізниці, з урахуванням фактичних збитків на відновлення, розподіляються у наступному порядку: галузева служба колії - 755,6 тис. грн.; галузева служба приміських пасажирських перевезень - 352,1 тис. грн.; галузева служба сигналізації та зв’язку - 242,9 тис. грн.; галузева служба електропостачання - 85,8 тис. грн.; галузева служба вагонного господарства - 63,8 тис. грн.

    Як наголосив Віталій Олександрович Жураківський, на сьогодні є колії, які потрібно демонтувати фахівцями залізничної справи, згідно зі встановленим порядком, як такі, що не використовуються. Чи сподіватися «на допомогу» крадіїв легше?

    Низку питань викликають розкрадання у господарстві приміських пасажирських перевезень. Начальнику служби воєнізованої охорони доручено в місячний термін провести перевірки моторвагонних депо ст. Фастів та ст. Чернігів щодо забезпечення збереження майна залізниці.

    Звіти заслухано, завдання отримані, підсумки підбиватимуться у квітні.

    «Ви можете забрати всі мої заводи, гроші, інструмент, але залиште мені моїх людей, і ми швидко все відродимо», - так говорив відомий підприємець, володар автомобільного концерну Генрі Форд. Чи можуть так про свої колективи сказати керівники середньої ланки причетних до злочинів та правопорушень підрозділів? Тож висновки, як кажуть, під носом.

    Безперечно: приємний факт - крадійство йде на спад.


    Валентина КОЛЯДА

    Зірки на подружньому небосхилі

    Існує чимало залізничних родин, в яких загальний трудовий стаж усіх їх членів (від дідів до онуків, правнуків) сягає двох, трьох, а то і чотирьох сотень років. До таких належить й родина ЗАЇЧКО, в якої загальний трудовий стаж понад 300 років. Але подружжя Володимира та Марії Заїчко претендує і на своєрідний рекорд. Удвох вони пропрацювали на залізниці рівно 90 років. Погодьтесь, це немало.

    НАРОДИЛИСЬ ОБОЄ В СЕЛІ КОЗЯТИНІ, яке на сьогодні майже злилось із однойменним містом. Володимир - у родині залізничників, а Марія - у селянській родині. Разом навчались в одній школі, дружили з дитинства. А їх юнацтво прийшлось на важкі повоєнні роки. Тому після семирічки довелось залишити навчання і заробляти собі на шматок хліба та й допомагати родинам.


    Володимир після навчання на курсах механізаторів сів на трактор і працював у рідному колгоспі. А от Марія у п’ятнадцятирічному віці пішла працювати на залізницю. Призначили її списувальницею вагонів. Існувала колись така посада. А робота полягала в тому, що, коли вантажний поїзд прибував на станцію для сортування, вона проходила міжпуттям і записувала номер кожного вагона та інші дані стосовно вантажу, подальшого напрямку руху тощо. Робота ніби не складна, однак виконувати її необхідно було і вдень, і вночі, за будь-якої погоди та й кожної пори року. Цією справою дівчина займалась три роки, аж поки 1960 р. вона не стала повнолітньою і тоді її призначили оператором при черговому ст. Козятин. Нова робота була значно відповідальнішою. Та і з нею Марія успішно справлялась.

    А Володимир, також досягнувши повноліття, направився на службу до війська. На той час між ними дитяча дружба уже переросла у кохання. Марія пообіцяла новобранцю, що дочекається його повернення. Сотні поштових листів відправлялись із Козятина до міста Балашове, де в авіаційній частині служив солдат, а згодом - сержант Заїчко. Не менше їх надходило і за зворотною адресою. Це листування затяглось на довгих шість років. Такою була служба, під час якої Володимир дослужився до лейтенанта, поступив на навчання до місцевого педагогічного інституту, але потрапив під скорочення. Лише на початку 1963 р. у змучених довгою розлукою молодих людей з’явилась можливість зустрітись. Після неї вони вирішили уже ніколи надовго не розлучатись і через пару тижнів одружились.

    ЩОБ ОБЛАШТУВАТИ ПОДАЛЬШЕ СІМЕЙНЕ життя, молоде подружжя перебралось до Вінниці. Володимир перевівся на навчання до педагогічного інституту. А Марія почала працювати знову оператором, але при черговому ст. Вінниця. На цій посаді вона трудилась аж до 2001 р., навіть після виходу на пенсію. Її загальний трудовий стаж склав аж 42 роки.

    Володимир Прокопович свій залізничний стаж почав відраховувати лише з 1965 р., коли перевівся на заочну форму навчання у педінституті і прийшов працювати лаборантом до Вінницького технікуму залізничного транспорту, який був підпорядкований Південно-Західній залізниці.

    - Після завершення навчання у вузі, - пригадує Володимир Заїчко, - мене призначили завідувачем навчальними майстернями. - Щоправда, їх на той час ще не було. Навчання проводили у майстернях Вінницької дистанції колії і, одночасно, зводили приміщення для своїх. Тож довелось займатись й будівництвом. На той час, коли ми перебували під опікою столичної магістралі, робити це було набагато легше, ніж у наш час. Незабаром у нас з’явились токарний, слюсарний, столярний, електромонтажний цехи та майстерня з електричними інструментами для виконання робіт на залізничній колії. У них проводили навчання. Певні заняття, за програмою, проводив і я.

    ТАК РОЗПОЧАЛАСЬ ЙОГО ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА. Триває вона й донині. Свого часу Володимир Прокопович очолював навчальне відділення, обіймав посаду заступника директора з навчально-виробничої роботи. Його працю відзначено галузевими нагородами - знаками «Почесному залізничнику», «Ветеран праці», медаллю «За розбудову Південно-Західної залізниці» тощо. Та найбільшою гордістю для педагога є його випускники. Багато із них обіймають відповідальні посади у нашій галузі. Серед них: Є. ЮРКОВСЬКИЙ - перший заступник начальника головного управління колійного господарства Укрзалізниці, О. ВІННІЧУК - начальник Українського центру механізації колійних робіт Укрзалізниці, В. БОГІНСЬКИЙ - заступник начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень, В. КРУПСЬКИЙ - начальник колійної машинної станції №79 у Жмеринці, І. КРАЙНІК - колишній начальник цієї ж станції, В. КРАЙНІК - головний інженер Центру механізації колійних робіт Південно-Західної залізниці, М. ПОДОЛЯН - головний інженер Вінницької дистанції колії. Цей перелік можна продовжувати, адже за 48 років, які ветеран віддав підготовці залізничних кадрів, «через його руки» пройшла не одна тисяча студентів. Вчив він у свій час і нинішніх колег. А це й директор Вінницького транспортного коледжу М. ФАЛІШТИНСЬКИЙ, його заступник О. ПЕЧЕНЮК, завідувачі відділеннями - П. ЧЕРНАТА, М. ТКАЧУК, Анатолій ПОПОВ, завідувач навчальними майстернями А. ГРАБОВСЬКИЙ, викладачі - К. КАРНАУХ, В. ЯРЕМЧУК, В. ТАРНАВСЬКИЙ, М. ПОЛІЩУК.

    Володимир Прокопович уже подумує про вихід на відпочинок. Які плани? За власним проектом та власноруч уже збудував дачу, але живе сьогоденням та й майбутнім навчального закладу. Окрім викладацької, займається й громадською роботою, очолює раду ветеранів коледжу.

    А от Марія Петрівна уже тривалий час на заслуженому відпочинку. Втім, відпочинок у неї відносний. З ранньої весни і до пізньої осені вона трудиться на дачній ділянці, більша частина якої засаджена квітами. Найбільша її гордість - троянди. Майже сто різновидів цих прекрасних квітів милують око кожного, хто завітає на цю дачу. А гостей тут буває чимало. Навідуються колеги, друзі. Усіх їх гостинно зустрічають господарі, пригощають вирощеними на ділянці овочами, ягодами, фруктами. Під час таких частувань виникають розмови із спогадами про пережите. А згадати є що. І не лише Володимиру Прокоповичу, а й Марії Петрівні. Вона під час своєї тривалої роботи на залізниці хоч і зірок з неба не знімала, але трудилась самовіддано, жодного порушення, яке б привело до небажаних наслідків, не допустила. За добросовісну працю часто заохочувалась керівництвом залізниці та станції. Тож трудове життя у подружжя Заїчко вийшло вдалим і ознаменувалось славним 90-річним ювілеєм. Однак цими днями вони відзначають ще один ювілей - золоте весілля. Виповнюється рівно 50 років, як вони одружились. І сімейне життя у них теж вдале. Виростили двох доньок, підростає й онука. Ось вони справжні зірки на подружньому небосхилі. Та хай щастить їм і надалі!


    Фото автора

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Всерйоз і надовго

    Трудова біографія Галини ОРЯП на ст. Київ-Товарний розпочалася 25 років тому. Вона гідно проходить свій шлях зростання, долаючи на ньому різні перешкоди і посідаючи вищий щабель у своїй професії. Під час нашої розмови пані Галина відзначила, що це ще не пік її кар’єри. А коли наприкінці минулого року їй вручили знак «Почесний залізничник», була приємно здивована. Адже ніколи не працювала за нагороди, просто відчуває задоволення від роботи, від того, що має відношення до організації перевізного процесу на станції. І робить це на високому рівні.


    - Мені поталанило, що потрапила працювати саме на станцію Київ-Товарний, - каже Галина Петрівна. - На відміну від багатьох моїх однолітків, я точно знала, що прийшла сюди всерйоз і надовго. Тим паче, що родина мене у виборі професії підтримувала. Адже мій батько, Петро Даруга, все своє життя трудився на столичній магістралі. Хоча праця напружена і вимагає бути обізнаною в безлічі дрібниць, однак іншої для себе я не уявляю.

    Залізниця змінює людину. Тут зовсім інші вимоги, навіть інший ритм трудового дня, інше ставлення до роботи, яке випробовує, загартовує, перевіряє. І залишає найкращих. Галина Оряп добре знає свою справу, принципова, доброзичлива, завжди готова прийти на допомогу. Спочатку працювала оператором при черговому на станції, а пізніше - черговим. Усім відомо, що черговий по станції - одна з ключових посад. Варто зазначити, що людина, яка працює черговим, набувши досвіду на станції, буде впевнено почуватися на будь-якій іншій посаді.

    Ст. Київ-Товарний - вантажна станція другого класу. Основною роботою якої є комплексна підготовка пасажирських составів і окремих вагонів до рейсу та виконання пов’язаних з цим операцій з технічного огляду. На станції основні виробничі турботи концентруються на обслуговуванні пасажирських составів та вантажних вагонів. Усю діяльність станції зосереджено в трьох парках: Південному, Сортувальному і Східному, а також у вантажному районі. А ще у Південному парку здійснюється відстій пасажирських поїздів. Призначення Сортувального - довготривалий відстій пасажирських вагонів. На його коліях - понад п’ять сотень пасажирських вагонів, що потребують постійного нагляду й технічного обслуговування. Саме для цього тут працює ПТО вагонного депо Київ-Пасажирський. Для проведення маневрової роботи до Київ-Товарного залучено один тепловоз ЧМЕ-3 з Дарницького локомотивного депо. Рухом поїздів і маневровою роботою керує черговий по станції. Тому успішна робота станції залежить від його грамотних дій та оперативності.

    Злагоджений колектив очолює досвідчений залізничник Світлана РАБОЧА. Світлана Миколаївна переконана, що запорукою успішної роботи є серйозне ставлення до своїх обов’язків і спільні дії всіх залізничників на станції. Втім до пані Галини придивлялися ще тоді, коли вона працювала оператором. Зрозумівши, що Галина Петрівна може на високому рівні контролювати роботу на станції, С. Рабоча запропоновувала їй виконання складніших і відповідальніших завдань.

    Робочий день Галини Оряп розпочинається з цільового інструктажу працівникам та плану роботи на зміну.

    - Робота мені подобається, - мовить Галина Петрівна. - На зміні я чітко знаю, що від мене очікують. Я переконана, що всі проблеми, які виникають час від часу, ми обов’язково подолаємо. Загалом, потрібно бути відповідальним і наполегливим у досягненні своїх цілей. Бо характер людини виявляється якраз у подоланні труднощів і у професії, і у житті та й у звичайних буденних справах.


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Ольга ЛИХАЧОВА

    «Я ВЕРЮ В ЧУДЕСА!»

    Счастье - это смысл и цель жизни,

    главная задача и конец человеческого

    существования.

    АРИСТОТЕЛЬ


    Согласно исследованиям учёных, каждый человек рождается с «заданной величиной счастья», то есть наследственной и приобретённой способностью оставаться на определённом уровне счастья. Похоже на термостат, регулирующий температуру в печи. Размышляя об этом, я смотрела на безучастные лица совсем не похожих на счастливых пассажиров метро. «Может, это от февральского мороза?», - пыталась успокоить я себя. Но все вскоре стало на свои места. Зайдя в управление дороги, вдруг ощутила волшебство. Я встретила счастливую женщину! В ней самой есть крепкий «дом для счастья», которое она излучает в окружающий мир. Милые женщины и дорогие мужчины, в эти весенние дни по нашей инициативе с вами откровенничает и.о. начальника технического отдела отраслевой пассажирской службы Елена НИЧИК.


    - Елена Николаевна, расскажите, пожалуйста, немного о себе.

    - Я родилась в Керчи в семье железнодорожников. Дедушка работал начальником вагонного депо, отец - главным инженером депо, мама тоже железнодорожница. Всё моё детство прошло на «железке». Представьте: маленькая кучерявая девчушка бегала к папе на работу, меня все знали. После школы училась заочно в Днепропетровском государственном университете железнодорожного транспорта и работала секретарём в вагонном депо около 3,5 лет, а после окончания учёбы - начальником технического отдела. Вышла замуж и после декрета уже в Киеве работала в вагонном депо Киев-Пассажирский. Мне работа нравилась, на моём пути всегда встречались хорошие люди. Работа научила меня уважать людей.

    - Это чувствуется. И Ваша душевность, и желание помочь людям…

    - Я просто люблю людей. Достойных современников. Поэтому хочется им помочь. Сейчас я не могу сказать, что могу помочь всем. И не могу сказать, что я всех уважаю. С годами больше узнаешь и больше понимаешь. Но если я решила помочь, я помогу чем могу. В управлении дороги я работаю третий год. Начальник отраслевой пассажирской службы Болдов Александр Николаевич предложил мне место ведущего инженера. Сначала я отказывалась, потому что боялась подвести человека, которого я уважаю, ведь понимала, что на меня возлагается надежда. Но потом сказала себе: «Будь уверенней. Ведь ты из династии железнодорожников!» И я решилась. И не жалею. Довольна и работой, и коллективом, и начальником. Мне он нравится и как человек, и как руководитель.

    - Леночка (мы быстро перешли на ты - авт.), давай теперь «покопаемся» в себе. Скажи, как ты всё успеваешь, как женщина, как мама?

    - Я достаточно организованный человек. И хотя живу в Украинке, под Киевом - всё отлично: 50 минут - и я на работе. После развода с супругом живём вдвоём с сыном Дмитрием. Ему 11 лет. Мы с ним много времени проводим вместе. Может, кто-то и больше успевал бы, но я чувствую, что моей любви и заботы хватает и моему ребёнку, и моим родным в Керчи, к которым мы ездим дважды в год. Черпаем энергию.

    - А как переживаешь боль разочарований? Как выходишь из депрессии? И откуда эти лучики счастья?

    - Мои подруги сокрушаются: «Насколько у тебя хватает сил!..» А я верю, я порой плачу и верю. Лучше прекрасное одиночество, чем ненужные бесполезные отношения, которые не приносят счастья в твою жизнь. Когда мужчина создаёт преграды для счастья, то такие отношения не нужны. Он должен радоваться вместе с тобой, либо он не должен быть рядом вообще. Мы сами виноваты в наших слезах и расставаниях, так как не говорим вовремя своим любимым о своих желаниях, превосходствах и предпочтениях, не можем остановить поток бесполезного молчания, когда так нужны слова и чувства. Мне было очень больно после развода. Но я люблю жизнь, и это меня спасло. Поделюсь сокровенным: если вам плохо, посмотрите вокруг - вас окружает океан хорошего, не надо зацикливаться на неудачах. Можно радоваться небу, солнцу, утренней свежести, улыбке ребёнка. Обернитесь - кто-то вам улыбнётся, и вы - в ответ. А если вам грустно и вы одна дома, посмотрите весёлый фильм, включите прекрасную музыку - и танцуйте. Начните, даже, пусть, со слезами на глазах, танцевать - и увидите: появится улыбка.

    - А ты танцуешь? Замечала внимательные взгляды мужчин в твою сторону. У тебя красивая фигура.

    - Очень люблю танцевать! Я занималась гимнастикой, танцами с 4 лет. Но сейчас, так как работа занимает много времени, я танцую в перерывах (смеётся - авт.). Да, иногда включаю музыку и вперёд. Настроение потом боевое.

    - У нас так много общего. А я на кухне часто танцую.

    - Я везде танцую: и в ванной, и на кухне… Надо переключаться. Ведь когда женщина счастлива, она сразу преображается! А я так хочу, чтобы все женщины были красивы. Мы начинаем себя любить, когда становимся уверенными в себе. Не каждая наша современница может это сделать самостоятельно. Надо не бояться и помнить, что в нашем сердце всегда есть мелодия - нежная, ласковая. Да, и сейчас женщины сильнее многих мужчин.

    - Но большинство из мужчин боятся подойти к независимым, уверенным в себе красавицам.

    - А с такими мужчинами не то, что неинтересно, их можно отнести к разряду знакомых. Но и они обязательно найдут своих женщин. Я скажу старую истину: на каждый товар есть свой покупатель. Желаю мужчинам не бояться сильных женщин и твёрдо стоять на ногах! Так как, когда женщина становится женщиной, мужчине вполне определённо придётся стать мужчиной. Мужчина должен бояться потерять такую женщину, больше ни о чем пусть не переживает. Он должен доказать своей любимой, что он - её мужчина и он никому её не отдаст. Никогда. И тогда она никогда ни на кого не посмотрит. Единственный займёт полностью её разум, сердце, душу, тело… Всё. Без остатка. Это и есть настоящий мужчина. И дай Бог каждой женщине такого избранника!

    - А ты тоже считаешь, как многие из нас, что мужчины «пришли с другой планеты»?

    - Не хочется никого обидеть, но большинство из них - это серая масса людей, которым достаточно вкусно поесть, красиво одеться, посплетничать. Но, к счастью (загадочно улыбается), есть «инопланетяне» и есть чудеса. Сейчас мне в жизни повезло, я встретила такого «инопланетянина»…

    - Я так рада за тебя!

    - А как я рада! Я просто боюсь, очень боюсь растерять по крупицам это состояние души. Я очень не хочу, чтобы исчезли дорогие для нас моменты, которые питают, поддерживают и обогащают наши чувства.

    - Значит, в твоей душе сейчас живёт любовь?

    - Неделю назад, когда мы встречались с тобой, чтобы договориться об интервью, так во мне и тогда жила любовь. В моём сердце всегда есть любовь. Просто сейчас оно открылось для одного человека. Я очень верю и желаю всем верить: любовь - это чудо! И я верю в чудеса!

    - Если бы сейчас у нас было шампанское, мы бы за это подняли хрустальные бокалы! Спасибо за душевную беседу! И с праздником Весны!

    - Поздравляю всех женщин с 8 Марта! Желаю быть счастливыми и любимыми с любимым! А напоследок дарю строчки из своих стихов.

    Разбейте окна мне!

    Они мне не нужны.

    Не вижу сквозь окно пылающей весны.

    Не вижу хмурый дождь, зелёную траву.

    Найду ли я любовь?

    Разбейте! Я найду!!!


    Фото Виталия НОСАЧА

    Беседовала -

    Ирина ЮШКО

    Один раз і на все життя

    Вона могла зробити успішну кар’єру у спорті. Вихованка дитячо-юнацької спортивної школи «Локомотив» вдало виступала за юнацькі баскетбольні команди на багатьох регіональних, республіканських та всесоюзних турнірах. Вважалася перспективною молодою спортсменкою і на той час вже мала звання кандидата у майстри спорту. Її навіть запрошували у команди майстрів. Та якось не склалося. А згодом, з певних причин активні заняття спортом на професійному рівні довелося завершити. Тож і настав час подумати про вибір професії.

    - Довго я не розмірковувала, - розповідає моя співбесідниця, інспектор з кадрів моторвагонного депо Фастів, відмінник Південно-Західної залізниці Раїса ЩЕТІНІНА. - Вся моя родина з діда-прадіда працювала і працює на залізниці, тож і я вирішила продовжити родинну династію. І вступила до Київського залізничного технікуму.


    Свою трудову біографію розпочала на одному з підрозділів Київського відділка залізниці. Та довго там не затрималася й згодом перебралася до рідного Фастова. Обрала моторвагонне депо, з трудовим колективом якого пов’язане все її подальше життя, і де пропрацювала вже ледь не три десятиліття.

    Спочатку була розподілювачем робіт, згодом запропонували роботу у відділі кадрів. Тоді ця справа була для неї дещо новою, незвичною, і Раїса Петрівна досі зі словами вдячності згадує свого наставника - старшого інспектора відділу кадрів моторвагонного депо Зою Миколаївну ШАРАЄВСЬКУ, яка допомогла їй освоїтися на новому місці роботи, набути досвід.

    - А загалом всі ці роки мені таланило працювати у колективі, де поруч - цікаві люди: дружні, працьовиті, життєрадісні, талановиті, - говорить моя співбесідниця. - Як у роки нашої юності, так і тепер, коли ми подорослішали, прожили значну частину свого життя. Тоді, у вісімдесяті, ми були молодими та завзятими. У вільний від роботи час завжди знаходили для себе якесь цікаве заняття. І досі пам’ятаю нашу перемогу на одному із конкурсів кращих кулінарів-аматорів, що проводився на залізниці. Не думаю, що колеги-суперники приготували менш смачніші страви, ніж ми, а от перемогу присудили саме нам. Чому? Як сказали тоді організатори конкурсу - за оригінальність сервірування стола із нашими «фірмовими» стравами.

    Вона й сьогодні залишається такою ж привітною, веселою та життєрадісною. Щоправда, активні заняття спортом та художньою самодіяльністю залишилися у минулому, проте на зміну прийшли інші захоплення. Одне з них - любов до землі, а точніше до того, що на ній росте. На невеличкій дачній ділянці з ранньої весни до пізньої осені Раїса Петрівна любить вирощувати квіти, багатству та різноманіттю яких можуть позаздрити багато хто, кому довелося побачити природну красу на власні очі. Та й у робочому кабінеті на столах, шафах та підвіконнях чимало росте їх у невеличких горнятках протягом всього року.

    Та не лише цій улюбленій справі віддає вона свою турботу та любов. Першість тут, безумовно, належить найменшому та найдорожчому члену їхньої родини - п’ятирічному онукові Владику - невгамовному «чомучці» і прискіпливому співрозмовнику, який хоче все знати. А от чи буде й він продовжувати родинну династію залізничників - бабуся відверто каже, що не впевнена.

    - Нещодавно ми його прямо про це запитали, - розповідає Раїса Петрівна. - Так він своєю відповіддю змусив нас замислитися. «Бабусю, - каже він, - а можна я буду пожежним?» Ми, звісно, згодилися, бо ж і пожежний також потрібна професія. До того ж, вона є й на залізниці.

    А може він саме це і мав на увазі? Ось вам ще один погляд через призму часу.


    На фото: інспектор з кадрів (старший) моторвагонного депо Фастів Раїса Петрівна ЩЕТІНІНА.

    Фото Віталія НОСАЧА

    Анатолій САДОВЕНКО

    У ЧАСИ випробувань, на хвилях ТРІУМФУ

    Під час нещодавнього відвідання Вінницького краєзнавчого музею звернув увагу на фотографію жінки, під якою зроблено підпис: «Олена Миронівна ЧУХНЮК - старший машиніст паровозної колони №4 особливого резерву НКШС СРСР, бригадир комплексної бригади паровоза «Эм 723-88»; одна із трьох залізничниць, які були першими удостоєні звання «Герой Соціалістичної Праці».


    ЗАРАДИ ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ

    Хто ж вона, ця Героїня? Що пов’язує її із Подільським краєм?

    Із матеріалів, які зберігаються в музеї, дізнався, що народилась Олена Чухнюк 12 березня 1917 р. у с. Дяківка Бершадського району на Вінниччині. Та спочатку про користь залізничних видань. Якось прочитала дівчина в газеті статтю москвички-ініціаторки руху жінок-машиністів на сталевих магістралях колишнього СРСР Зінаїди Троїцької - першої жінки-машиніста локомотива. У неї одразу зародилась мрія - навчитися водити поїзди, хоч паровоз бачила лише здаля. Проте, після навчання у школі, 1938 р. вона переїхала з рідного села до Білорусії. У Гомелі закінчила курси на помічника машиніста паровоза, а згодом, набувши кваліфікації, працювала машиністом: водила великовантажні поїзди на Оршу, Могильов…

    Доля пропонувала власні маршрути. На станції Чернігів, куди вона разом із бригадою привела ешелон, з репродуктора почула страшне слово: «війна». Перше бойове хрещення Олени Чухнюк було в Гомелі. У місті уже вибухали снаряди - ворог вийшов на його околиці. А на станцію падали бомби. Та і за таких умов вона вивела поїзд із людьми та цінним вантажем. Після цього були нові рейси на Гомель, Єлецьк, Москву і у зворотному напрямку. На захід колишнього СРСР доправляла військові підрозділи, бойову техніку, боєприпаси. А на схід - евакуйованих, обладнання із демонтованих підприємств.

    Влітку 1942 р. 25-річна Олену Чухнюк було призначено старшим машиністом у щойно створену на ст. Москва-Київська паровозну колону №4 особливого резерву НКШС СРСР. До її складу цієї колони входило 30 паровозів, на кожному із яких постійно працювало по дві бригади. Для цього до локомотива було причеплено невеликий вагон - «будинок на колесах» для відпочинку у вільний від роботи час. Олена Миронівна очолювала команду паровоза «Эм 723-88», яка включала дві паровозні бригади. Невдовзі цю команду відрядили під Сталінград.

    ПОЇЗД ВСЕ-ТАКИ ПРИЙШОВ У СТАЛІНГРАД

    Про подальшу долю нашої землячки дізнаюсь із книги «Герои стальных магистралей. 1941-1945» (Москва. 2000). В ній, зокрема, зазначено: «...Первый рейс ответственный - к Сталинграду. Именно там разворачивались главные события, туда и нужно было подвезти технику, боеприпасы, бойцов. На станции Петров Вал их осторожно приняли на путь, где уже стоял добрый десяток пустых вагонов. Эта небольшая станция была забита составами до отказа. Из стоявших на соседнем пути вагонов слышались стоны раненых.

    Издали донеслось тревожное: «Воздух!» Самолётов ещё не было видно, но с каждой минутой всё явственнее слышался прерывистый гул моторов.

    По опыту поездок ещё в 1941 г. под Москвой Елена знала, что будет дальше. Через несколько минут с солнечной стороны, чтобы небесное светило ослепило зенитчиков, появятся самолёты с чёрными крестами. Они будут переваливаться через крыло и с рёвом пикировать на станцию, чтобы в клочья разнести стоящие здесь поезда. Вой моторов, падающих бомб и грохот разрывов оглушат, придавят к земле. И горе тому, кто не сможет найти канавку, старую воронку, не успеет забраться в неё и прижаться к нагретой солнцем земле - единственной защитнице на этой не прикрытой ни зенитками, ни авиацией станции. Инстинктивно Елена стала осматриваться, ища подходящее убежище. Но тут взгляд её упал на собственный поезд. Кто-кто, а она хорошо знала, что в нём тридцать восемь вагонов, загруженных авиационными бомбами. И если хоть в один из них попадет вражеская бомба, то не останется тут ни путей, ни тех вагонов, что стоят с ранеными - беспомощными людьми, которые надеются попасть в госпиталь и выздороветь. Да и сама она вряд ли уцелеет, спрятавшись в соседнем кювете.

    Ну а если и уцелеет, то как будет смотреть в глаза людям, думая, что могла попытаться предотвратить беду и не сделала этого?

    «На перегон! Скорее на перегон!» - возникло решение у девушки. Там тоже, конечно, могут разбомбить эшелон, и от него останется лишь большая воронка. Но зато уцелеют станция, другие эшелоны, уцелеют уже получившие свою долю страданий солдаты…

    Занятая своими делами, машинист не обращала внимания на вой самолётов, на разрывы первой серии бомб. Но фашисты заметили движение поезда, и три стервятника ринулись за эшелоном. Елена хорошо понимала ситуацию, а все же надеялась обмануть. Она ещё увеличила скорость. К тому моменту, когда «юнкерсы» легли на боевой курс, станция осталась уже позади.

    «Теперь только бы не прозевать, когда начнут пикировать», - подумала девушка. И высунувшись из окна кабины, внимательно наблюдала за самолётами. Вот первый, накренившись, ринулся в пике. В тот же момент она начала тормозить. Как гасла скорость, было сразу заметно по группе пустых вагонов, что отцепилась и побежала впереди паровоза. Просвет всё увеличивался, пока вагоны не исчезли за поворотом. Поезд уже еле двигался в попавшейся на счастье выемке, когда впереди послышались разрывы. Это самолеты бомбили ушедшие порожние вагоны. Стремясь прервать движение по линии, они зашли ещё раз, но, так ничего и не добившись, улетели.

    Ещё не раз попадала Елена с очередными поездами под бомбежки и на перегонах, и на станциях. Порой казалось - всё, не уйти, но она всегда боролась до конца, помня главное правило: «Если можешь, не стой на месте, двигайся, меняй скорость, сбивай врага с толку».

    ІЗ БУДКИ МАШИНІСТА - В ІНЖЕНЕРИ ДО МІНІСТЕРСТВА

    Наприкінці 1943 р. комплексну бригаду Олени Чухнюк було переправлено на Північно-Печорську залізницю, якою на той час не встигали вивозити кам’яне вугілля, вкрай необхідне для металургії та залізничного транспорту.

    Від лютих морозів, які сягали 50 градусів, замерзало мастило у буксах колісних пар. Тому при найменшій зупинці поїзд уже важко було зрушити з місця навіть потужним локомотивом, здавалось, і він примерзав до рейок.

    За таких умов Олена Миронівна, підтримана членами бригади, вирішила організувати швидкісний рух «вугільним» маршрутом. До цього доволі ґрунтовно підготувались - утеплили усі складові паровоза, зокрема войлоком - мастилопровід, брезентом - будку тощо. І одного дня дівчина-машиніст провела великоваговий поїзд з вугіллям за 11 годин, скоротивши час на доправлення вантажу більш ніж втричі. Її приклад перейняли й інші колеги.

    Повернувшись на залізниці Центру, четверта колона забезпечувала Курський напрямок. В її складі бригада Олени Чухнюк обслуговувала дільниці на маршрутах Брянськ - Хутір-Михайлівський - Унеча - Сухінічі. А згодом й дільниці Південно-Західної залізниці: Київ - Козятин - Жмеринка. З просуванням радянських військ усе далі на захід, четверта колона працювала й на Львівській залізниці. Олена Миронівна доправляла ешелони до Тернополя, Гусятина, Львова, Перемишля… Однак це вже було пізніше.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1943 р. «За особливі заслуги при забезпеченні перевезень для фронту і за видатні досягнення у відновлення залізничного транспорту за умов війського часу» Чухнюк Олені Миронівні присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот» (№92).

    Після війни Олена Миронівна отримала освіту у Московському електромеханічному інституті інженерів транспорту. Після цього її було призначено на роботу в Міністерство шляхів сполучення СРСР. У 1981 р. вийшла на пенсію з посади старшого інженера технічного відділу Міністерства шляхів сполучення СРСР. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, стала активним членом Центральної ради ветеранів залізничного транспорту. А 9 травня 1999 р. вона особисто привела на Поклонну гору, до меморіалу Великої Перемоги, спеціальний поїзд із ветеранами-залізничниками.

    12 березня 2002 р., в день 85-річчя Олени Миронівни, її іменем назвали електропоїзд «ЕТ2М-045» Октябрської залізниці, а в лютому 2007 р., напередодні 90-річчя Героїні, дизель-поїзд «ДР1Б-505 локомотивного депо ст. Гомель Білоруської залізниці отримав назву «Олена Чухнюк». А на батьківщині ім’я славетної землячки увічнено у Вінницькому краєзнавчому музеї. Так відзначені заслуги однієї із не багатьох, але видатних, жінок-машиністів паровоза. На сьогодні, як свідчить офіційний сайт управління Таганського району м. Москви, О.В. Чухнюк є почесною громадянкою цього району.

    Вона прожила велике, повне яскравих подій життя. Якщо говорити про долю,то вона не випадково виявилась благоприйнятною для цієї Жінки. О. Чухнюк багато і цілеспрямовано працювала на благо галузі та країни, в якій народилася. Із нею була у тяжкі часи та в період тріумфу.


    Никифор ЛИСИЦЯ

    Платью… за 100 лет



    У каждого из нас есть вещи, которые хранят память о наших близких, семейные истории. Будь это украшения или просто старые предметы. Заглянув как-то на чердаке в сундук, я увидел среди старых вещей платье с красивой вышивкой. Достав его и внимательно рассмотрев, увидел вышитую подпись. Спросив, отца, чьё имя на платье, он рассказал, что это платье принадлежало ещё его прабабушке. Этому платью более 100 лет. Оно отлично сохранилось и имеет действительно музейную ценность. Расшивка платья имеет характерный орнамент Хмельницкой области. Ткань - лён. Вот и пришла мне идея сделать фотосессию в украинском стиле - запечетлить платье через столько лет.


    Сергей САВИЧ

    Почесна залізничниця – народна художниця

    Про Антоніну ЮДИЦЬКУ наша газета розповідала років зо п’ять тому, точніше, про захоплення чергової по станції. Вона малювала. Того ж дня авторові вдалося побувати на першій її виставці за межами Новгорода-Сіверського - у Шосткинському краєзнавчому музеї. Виставка вразила. Вразила високим професійним рівнем, життєстверджуючим настроєм, матеріалом - ряд пейзажів були виконані на березовій корі. І ось знову зустріч із майстринею. На цей раз мова пішла про основну роботу Антоніни Федорівни - залізничну. Їй, як і малюванню, вона присвятила не менше часу.

    Антоніна Федорівна розповідає, що народилася у Шептаках. «Шептаки, Шептаки, - не спадало з думки. - Знайома назва. Так, є. Шептаківська сотня за гетьманування Івана Скоропадського». Як вибирала професію? Звично, майже як всі. Їхала подруга до Брянська навчатися в залізничний технікум, і вона з нею.






    - А прізвище ваше дівоче яке?

    - Камка, - відповідає Антоніна Федорівна. - Юдицька - це вже по чоловікові.

    Козацьке прізвище, давнє. І зовсім не має відношення до річки в Росії. Колись так називали коштовну і барвисту тканину, що завозилася, як і кармазин, із Персії.

    І тут я вже чую голос обуреного читача: «Та навіщо це? Яке це має значення - козаки чи не козаки?» Не кажіть, має: прізвище - історичне надбання кожного роду.

    У перший же місяць навчання Антоніна Камка записується до образотворчої студії у клубі залізничників. Вів її Віктор Васильович ВОРОБЙОВ, художник, фронтовик.

    - Він мене україночкою називав, - говорить Антоніна Федорівна. - Наслідувати відразу заборонив. «Це не твоє», - сказав, коли я принесла йому дві копії. Й попросив намалювати щось із українським колоритом. Про наші символи я тоді ще не чула і суто інтуїтивно намалювала небо, пшеницю, хлібний лан… Віктор Васильович дуже любив Україну. Він воював тут.

    Навіть дивно. Сімдесяті роки, період пізнього застою, коли йшла мова про єдиний радянський народ, у Брянську художник-росіянин пробуджує зерно національної самосвідомості, нагадує, з якого талановита учениця роду-племені. І той паросток не зів’яв. Уже з першого погляду на картини Юдицької сьогодні ви зробите висновок, що автор їх з України.

    Але було й інше духовне джерело - від батьків. Гарно вишивала її бабуся Ганна Прокопівна. Вишивки та полотно у 33-му році вона міняла на хліб, що і врятувало родину від голодної смерті. Вишивала й Марія Онисимівна, бабуся по матері, тільки все полотно, всі рушники та сорочки згоріли, коли німці підпалили село. Добре малював батько Антоніни Федорівни - Федір Степанович.

    - Ви могли б стати професійною художницею...

    - Могла. Після закінчення технікуму в Орлі вже й іспити складала, але там готували вчителів образотворчого мистецтва. Ні, подумала, четвертий учитель для сім’ї - це вже багато. Тож зібралася та й поїхала на станцію Тихонова Пустинь. Не чули? За Калугою. Не знаю як тепер, а тоді тут відправлялося 120 пар поїздів щодоби. Рік відпрацювала, вийшла заміж і перевелася у Новгород.

    Станція Новогород-Сіверський тоді підпорядковувалася Брянському відділку Московської залізниці. Станція зі скромним вокзальчиком і незручними з погляду чергових коліями. А після 91-го перед Новгородом замаячіла маловтішна перспектива бути відрізаними від залізничного світу: з російського боку, із Клімового, кількість поїздів падала до нуля, з українського - сполучення обривалося на Десні. Та вже у 1995 році зведено міст, а пізніше повністю реконструйовано і саму станцію.

    - Реконструкцію ще пам’ятаєте?

    - А хіба її забудеш? Стільки поїздів, техніки, відправляємо і приймаємо в ручному режимі. І це ж не один день, не місяць. Згадуємо, бо тоді прислухалися до думки чергових і спроектували колії в оптимальному варіанті. Відкриття вокзалу не забувається…

    Станція Новгород-Сіверський сьогодні - це колектив, де працюють двадцять п’ять залізничників. Очолює його Віталій ТІВЕЦЬКИЙ. Є пасажирський рух і є вантажний. Поступово в колектив вливається молодь, і в зміні Юдицької стажується Віктор ЧМИР.

    А про Антоніну Федорівну Віталій Тівецький говорить: «Відверта, щира людина. Високий професіоналізм, досконало знає станційну роботу, заміщає начальника станції в разі його відсутності. Активна у громадському житті».

    Сухувато, звичайно. Але ж він не художник. Та й під тиском тих стандартних слів характеристики, яку нещодавно підписував на відзначення Юдицької. А нагороджено чергову зі станції Новгород-Сіверський знаком «Почесний залізничник».

    - Я до останньої секунди не знала про це. Дзвонять і переказують, що треба їхати до Києва. Подумала - розігрують. 21-е ж число, кінець світу начебто за календарем майя, тож заодно і наді мною жартують. А воно, бачите, як вийшло…

    Не менш вагомий результат і творчої діяльності Антоніни Юдицької. Картини художниці увійшли до буклета та каталогу «Народні промисли Чернігівщини», відзначені почесними грамотами і дипломами на багатьох виставках, їх купують колекціонери зі всього світу.

    А що далі? «Малюватиму, - відповідає вона, - я вже без цього не можу». У планах майстрині творити на художньому полотні пейзажі, натюрморт із хлібом - «щоб на картині відчувалася людська праця», за портрети візьметься, можливо, і за жіночу тему. Та виставлятиметься, звичайно.


    На фото: автопортрет художниці, коли вона працювала на станції Тихонова Пустинь, картини «102 кілометр», «Успенський собор» та «Натюрморт з рушником».

    Микола ПАЦАК

    Світлі спогади про Темнатик

    Наш підрозділ ще досить молодий. У 2011 р. ми відсвяткували 10-річчя від дня створення СП «Енергозбут». Середній вік наших працівників - 34 роки. Можливо, саме тому на кожну звістку про те, що профспілковий комітет організовує подорожі прекрасними місцями нашої країни, активно відгукуються наші працівники. У пам’яті залишилися незабутні згадки про подорожі замками Львівщини та Тернопільщини, милі нашому зору фортеці Кам’янця-Подільського і Хотина тощо…



    Восени 2012 р. наш дружний колектив здійснив незабутню подорож по гірських хребтах мальовничих Карпат до сонячного Закарпаття. Ми дружно поринули в історію Чинадієвського замку Шенборн, Мукачевського замку Паланок.

    Були вражені красою Синевіру - найбільшого озера Закарпаття, яке справедливо вважається одним з найкоштовніших національних природних скарбів України і є однією з візитних карток Українських Карпат.

    У Береговому розташовано термальний басейн, де щедра природа дарує хворим одужання, а здоровим - насолоду. Там ми плавали просто неба в цілющій воді, хоча температура повітря була досить низькою.

    Ще здалеку ми почули відголос спадаючої води, який нагадує шепотіння. Це 14-метровий водоспад Шипіт, який спадає вниз численними мальовничими каскадами. Ущелина, де ховається водограй, дуже мальовнича, оточена буковими лісами та віковічними смереками.

    Здається, що назавжди запам’ятається нашим співробітникам підйом на бугельних витягах на гору Магура. Звідти, можливо, було побачити неперевершені панорами безкраїх карпатських просторів. Саме тут складається враження польоту над карпатськими лісами та гірськими галявинами, струмками та поселеннями Карпат. Звідси гарно видно повністю відкритий, безлісий хребет Полонина Боржава з горами Стій, Гемба, Плай, Дзьомбик та горою Темнатик, з її крутими схилами з сипучими каменистими поверхнями, де встановлений великий залізний хрест. На вершині гори ми із задоволенням виконали настанову керівника нашого підрозділу Олега Сухомлинова і розгорнули прапор нашої держави. Це була дуже пам’ятна та знакова подія, про яку ми згадуємо з великим задоволенням.

    Подорож по закарпатських візитівках та карпатських вершинах, букових та хвойних лісах, колоритних полонинах була захоплюючою та незабутньою.


    Леся ГЛЄБОВА,

    голова первинної профспілкової організації

    СП «Енергозбут»


    Т. ШЕВЧЕНКО. ВІН ПОЄДНАВ НІМУ ПОЕЗІЮ ТА ПРОМОВИСТЕ МАЛЯРСТВО

    У рамках проекту «Щеплення від стереотипів» у Національному музеї Тараса Шевченка відкрилась виставка «Несподіваний Шевченко», де представлені живописні твори, графіка, іконопис, автопортрети художника, інтерпретації живописців ХХ - поч. ХХІ ст.

    Відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що «малярство - це німа поезія, а поезія - промовисте малярство». Невипадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це - доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно у межах одного мистецтва.






    Якщо порівнювати за кількісним показником, то поетичних творів у Т. Шевченка втричі менше, ніж художніх робіт (400 і 1200). Це, звичайно, у жодному разі не применшує ролі поета. Через акварелі, олійні картини, сепії, офорти, олівцеві малюнки відкривається ще одна сторона творчості Кобзаря. Можливо, не такого однобоко бідного та нещасного революціонера-правозахисника, що в бронзі вилитий дивиться суворим поглядом з-під густих брів. Роздивляючись ранні роботи Тараса, ви побачите молодого столичного художника, епатажного поета, поціновувача театральних вистав та бажаного гостя на балах та в аристократичних салонах. Як учня Петербурзької академії мистецтв його тричі було нагороджено срібними медалями. Ці роботи, на жаль, не збереглись. Є лише акварельна авторська копія однієї, яка стала першим жанровим твором на побутову тему «Циганка». Тарас Шевченко активно займається книжковою ілюстрацією до повістей О. Пушкіна «Полтава», М. Гоголя «Тарас Бульба».

    А який дивовижний світ портретів Тараса Шевченка! Від образів меценатів, художників, баталістів (портрет Петра Клода, О. Коцюбу, Федора Бруні, поміщика Закревського), актора і друга поета Щепкіна до ніжно закоханих поглядів з портретів Варвари Репніної, Ганни Закревської, Катерини Абаз, Катерини Піунової.

    Окрема сторінка - пейзажні роботи Тараса Шевченка.

    «…Я хочу рисовать нашу Україну… Я її нарисую в 3 книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії приметні, в другій - теперішній людський бит, а в третій - історію. В год буде виходить 10 картин», - так писав Шевченко в листі до О. Бодянського. На жаль, його журнал «Живописна Україна» вийшов одного разу.

    За видатні успіхи у гравіюванні Т. Шевченку було присвоєно звання академіка. А мрією його було, щоб у кожній хаті, навіть незаможних людей, твори художнього мистецтва. Для цього він розроблював власний інструмент для офортів (різновид гравюри на металі). З одного рисунка можна було зробити до сотні відтисків.

    …1860 р. За склом - малюнок та план хати художника з кімнатою-майстернею, якому так і не судилося стати реальністю. Малюнок обличчя останньої нездійсненної любові поета Ликери Полусмакової. Щедрі подарунки…

    Прагнення простого людського щастя. Такого, як в його картинах «Селянська родина», де батьки радіють першим крокам власної дитини, чи «На пасіці», де діти приносять обід стомленому батькові. Не судилося…

    А можливо, саме це прагнення і кристалізує в наших думках ті почуття відданості, незрадливості, щирості та чистоти стосунків?


    На фото: «Почаївська лавра з півдня». (жовтень 1846 р., Почаїв). Бумага, акварель; «Портрет Г.І. Закревської». (15 - 23 грудня 1843 р., Березова Рудка). Полотно, олія; «Портрет М.С. Щепкіна» (16 березня 1858 р., Москва). Тонований папір, італійський та білий олівець; «Селянська родина». Полотно, олія; «Циганка-ворожка» (1841 р., СПб). Брістольський папір, акварель.

    Фото з сайту Національного музею ім. Т.Г. Шевченка

    Валентина КОЛЯДА

    Не з багатством, так із добрим серцем

    У будинку британського принца Вільяма та його дружини герцогині Кетрін, повідомляли світові ЗМІ, були кимось встановлені «жучки». Невістка підозрює, що слухати розмови молодих могла свекруха - принцеса Камілла.

    От вам і королівська родина. А що вже говорити про простих смертних. «Жучків», правда, й іншого шпигунського начиння по наших хатах ще не ставлять. Бо дорого. На зарплату не придбаєте. Та й певної підготовки вимагає. Он у хуторі під Конотопом, де живуть одні пенсіонерки, якась бабуся навчилася надсилати SMS-ки, так її всі відьмою прозвали. Але свекрухи і в нас є свекрухами.

    Ви помітили, як швидко біжить час. Сюди-туди - і вже 8 Березня. Жінка ходить, як пава, гарна, наче на десять років помолодшала. Телефонує до мене увечері кум. На пиво запрошує. Так не перечила: «Піди, посидь. Свято ж».

    Ох ми з кумом і святкували. Пиво було. І раки. А співали, пам’ятаю, лише про жінок. «Ой у вишневому саду, де соловейко щебетав», - починаю я. А кум баском підтягує: «Додому я просилася, а ти мене все не пускав». Коли доспівали до «Чому розплетена коса?», у нього, бачу, аж сльоза покотилася. Така жаліслива пісня...

    Співали «Катюшу», «Одуванчик ты мой, одуванчик». Але після «Виновата ли я?» сусіди почали стукати по батареї опалення. Довелося пити пиво мовчки. А чого ж, більше влізе.

    Тільки вранці було дуже зле. Благо, що теща з нами мешкає. Поставила, добра душа, розсольчику. «На, випий, - каже, - полегшає».

    А коли світ помилішав, став я думати про життя і тещ. Немає у світі справедливості. Відсунули їх на анекдотну периферію.

    Іде, значить, чоловік, весь у мастилі, але щасливий.

    - Ти звідки?

    - Із моргу. Тещу поїзд збив.

    - А чому такий брудний?

    - Так я поїзд же цілував.

    Оце вам і весь зразок народної творчості. А в піснях? Мало, хіба що у весільних. У тих, які співаються, коли хміль добре вдарить у голову:

    «Чи се ж тії чоботи, що зять дав, а за тії чоботи дочку взяв? Чоботи, чоботи ви мої! Чом діла не робите ви мені! На річку йшла - чоботи рипіли, а з річки йшла - чоботи хлипіли».

    У цих піснях не бракує гумору, двозначних натяків й оптимізму щодо майбутніх взаємин тещі та зятя. Ще б пак! Друга мати, «кращий» син…

    Про матерів жінок наших є також прислів’я. Наприклад, «Не жалій тещиного добра, колупай масло до дна», «Теща ласкава пече млинці без сала», «Зять на двір - пиріг на стіл», «Тещиного язика аршином не зміряєш».

    Що ж, відверто, влучно, справедливо, бо із життя взято. А життя, як говорив Соломон Давидович, мінливе. Сьогодні сонечко світить, а завтра захмарить. Немає, мабуть, такої родини, де мир і злагода не переривалися б негодою. У когось тимчасовою, а траплялося й затяжною. І тоді:

    «Ой я їздив коло хати, возив тещу продавати. А я тещі не продам - зроблю з тещі барабан!».

    Ні, я розумію, що найшла коса на камінь. Але чому барабан?

    Зяті теж добрі. По-перше, «люблять взять». Вони за сучасним фольклором - рекет сімейного масштабу. Щоб друга мати і на коляску дали, і на машину. А по-друге, весь час, як зараз жартують, намагаються розлучити тещ із білим світом. Причина цього, як з’ясував московський професор Володимир Єлістратов, глибоко ветхозавітна. Цитую: «Интегральная схема сотворения первой земной семьи («падение» Адама и Евы) и схема любой семьи абсолютно схожи. Любая семья проходит через историю Адама и Евы.

    Адам и Ева соединяются Богом-Любовью. Бог сотворяет их любовный союз. Их отношения чисты (имеется в виду не наличие или отсутствие сексуальных отношений, а общая «чистая» мировоззренческая стратегия брака). И вот является Змей-искуситель. Он говорит «правду», то есть показывает, какова жизнь на самом деле, а не в метафизических снах. Змей своей коварной правдой опускает Адама и Еву из Бытия в быт. Для Адама (зятя) в огромном количестве случаев Змеем становится именно теща (в доме которой он живет)».

    Отак - поцілили точнісінько у плазунів із отрутою. Тобто виходить, що тещиним язиком говорить сама істина. А правда-істина завжди колюча, не всі її люблять. До речі, змій (змія) в багатьох народів якраз і є уособленням мудрості, вічності та виваженості.

    Анекдот у тему. Подружжя зупиняється біля аптеки.

    - Любий, що означає той символ? І чаша, і змія.

    - Не знаю.

    Пішли. Повертаються назад.

    - Так що це?

    - Що? Що? Це твоя мама чай п’є.

    Свекрухи у фольклорі представлені іншим чином. У всіх піснях вони абсолютно негативні персонажі. Відсутній позитив і в прислів’ях: «У лихої свекрухи і ззаду очі є», «Свекруха на печі - що собака на мотузці», «Свекор - грім, а свекруха - уїдлива муха». Анекдотів про них не складають. Вона - безжалісний убивця: «Свекруха давала невістці їсти - сирий качан гризти, давала їй пити - гіркої гірчиці, клала її спати із свинями в борозні».

    В іншій пісні: «Наливала сину солодкого меду, а молодій невісточці зеленого яду». Свекруха радить: «Візьми, синку, нагайку-дротянку, а бий милу з вечора до ранку; А бий милу з вечора до ранку, Зроби її, як чорную галку». Або: «А свекруха устає, Качалочку подає: - Бий, сину, бий, бий-научай, На свій звичай переворочай!». - Цікаво, що з усієї чоловікової родини невісткам у піснях співчувають лише зовиці: «А зовиця устала, братові в ноги упала: - Годі, брате, бить, годі катувать, Тобі ж із нею вік вікувать!» бо вона, чоловікова сестра, теж є потенційною жертвою свекрухи.

    Поширеним у піснях баладного характеру є сюжет про смерть невістки та перевтілення її на тополю чи калину. Коли з армії повертається чоловік, мати наказує йому взяти сокиру і зрубати те дерево. Одна із них - пісня «Ой чиє ж то жито, чиї то покоси», є популярною і в наш час.

    Та годі про сумне. Із тещами веселіше. Тільки чого вони прагнуть? А зовсім мало.

    Прокидається чоловік уранці. Голова гуде, як вулик. Перебрав. А теща єхидно посміхається та по хаті туди-сюди.

    - Що? Налить? Назвеш «мамою» - дам похмелитися.

    - Ага.

    - Так кажи.

    - Скажу.

    - Ну ж бо, повторюй: ма - мо!

    Такого знущання зять не витримує, зривається з ліжка - і до рушниці. Теща з хати - та в густу картоплю. А там залягла.

    Стоїть зять на ганку, водить рушницею по городу:

    - Мамо, де ви? Де ви, мамо?

    Що ж, сміються зяті над тещами. І ще, мабуть, довго сміятимуться. Добре це чи погано? Звісно, що добре. Краще сміх, ніж сум та печаль.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Коли у листах, що надходять від наших читачів, у перших рядках бачимо: «Хочу поздоровити мою другу маму із днем народження…», розуміємо: комусь все ж таки у житті пощастило. Тож радіємо за невісток і зятів. І трохи заздримо… Не з багатством, так з добрим серцем.


    Микола ПАЦАК

    Смачно готувати, гарно подавати

    У локомотивному депо Коростень дбають про те, щоб люди мали нормальні умови для праці. І для, вибачте за канцеляризм, прийому їжі також. Тож діє їдальня і на основній базі підприємства в Коростені-Подільському, є її філіал і в цеху експлуатації на ст. Коростень. Саме до філіалу завітала нещодавно, аби поцікавитися, хто ж готує для машиністів і їх помічників, для представників інших професій.


    У затишній залі, де видно, що недавно робили оновлення, зустрічає завідувачка їдальні Ірина МОСКАЛЮК. В неї довідалася, що дев’ять жіночок у двох їдальнях дбають, аби смачно харчувалися локомотивники. Тут, у філіалі, про це турбується кухар-бригадир Світлана Капітула, працівники їдальні Марина Алексійчук, Наталія Давидович. Постійними відвідувачами у них стали локомотивні бригади, які зупиняються у кімнатах відпочинку, мешканці гуртожитку. Їм зручно, бо їдальня майже навпроти. Та й фахівці з цеху експлуатації часто-густо заходять. Людей цікавить, щоб можна було смачно і не дорого поїсти. Борщ український із пампушками, різні супи, гарніри з м’ясними та рибними виробами, салати, смачні пиріжки та ще чимало іншої смакоти пропонують їм кухарі. У білоруських локомотивних бригад, які теж заходять сюди, неабияким попитом користуються деруни.

    Завідувачка їдальнею переконує, що кухарі в неї всі відповідальні й сумлінні в роботі. Прошу познайомити з найбільш творчим майстром кулінарної справи. Звичайно, є в колективі і такі. Чи може кухар працювати без фантазії, бути нетворчою людиною? Звичайно, ні! У нього завжди є шанс придумати оригінальний рецепт нової, ще нікому невідомої страви. В цьому переконана старший кухар-бригадир Тетяна Михайлівна КИСЕЛЬОВА. Вона має значний досвід у приготуванні різних страв, у тому числі й кулінарних «шедеврів» - святкових тортів. Каже, що пропонуватимуть придбати їх своїм відвідувачам перед жіночим святом. Готувати, творити страви вона не просто вміє, вона це любить і робить майстерно. Причому, і на роботі, і вдома. Запитую, чим цікавим останнім часом порадувала власну родину. Тетяна Михайлівна розповіла придуманий нею рецепт десерту. Для його приготування розрізаються навпіл апельсини і вичищається м’якоть. Потім її можна використати для желе, яке заливається в середину апельсинової «креманки». Желе покривається збитими вершками, тертим шоколадом, горіхами, фруктами. Оригінально, чи не так?

    В Ірини Москалюк хоч і різних організаційних та адміністративних справ чимало, але ж хіба може оминути її процес готування. Власне, вона сама до нього залюбки долучається. Особливо ж подобається їй «чаклувати» над закусками, салатами. Знає вона їх безліч рецептів, випробуваних, доповнених. Багато чого й самотужки доводиться придумувати.

    Разом з Іриною Сергіївною й Тетяною Михайлівною обговорюємо, які ж риси мають бути притаманні кухарю. І доходимо спільної думки, що людина, яка обирає цю професію, повинна мати одну з найважливіших чеснот - тонкий смак, який необхідно постійно розвивати. Крім того, кухар повинен бути швидким, зібраним. Ірина Сергіївна додає, що обов’язково ще й усміхненим. Своїм колегам вона завжди нагадує, щоб зустрічали відвідувачів їда-льні доброзичливо, з усмішкою. Щоб уміли й смачно готувати, й гарно подавати.


    На фото (зліва направо): Наталія Давидович, Світлана КАПІТУЛА, Тетяна КИСЕЛЬОВА, Ірина МОСКАЛЮК: «Скористайтеся нашими рецептами. Смачного!».

    Оксана КЛИМЧУК

    Про найдорожчу за усіх

    Лист від нашої постійної дописувачки із смт. Глеваха, що на Київщині, Ядвіги ОСТРОВСЬКОЇ, наштовхнув на роздуми.

    «Чи є в світі несказані теплі слова, настільки ніжні, якими можна описати матір? А чи потрібні ті слова, коли говорить сама душа?» - запитує у перших рядках листа Ядвіга Феліксівна.

    - Від дня нашого народження до самої смерті матір залишається найближчою, навіть якщо вона перебуває від нас за сотні кілометрів. Материнські руки найтепліші, її очі найдобріші, материнські поради є наймудрішими». Що ж не відмовиш у щирості Ядвізі Феліксівні, яка виховала і поставила на ноги трьох дітей. А зараз опікується вже правнуками.

    Саме Ядвіга Феліксівна, яка часто-густо у розмові зі мною тепло згадує власну матір, запропонувала на шпальтах «Рабочего слова» започаткувати рубрику «Ти найдорожча за усіх».

    «Восьмого березня у кожного буде чудова нагода розповісти власній ненці про те, як дорожимо нею кожної хвилини», - продовжує свій лист Я. Островська. Єдине із чим можна не погодитись із Ядвігою Феліксівною - не лише восьмого березня варто говорити матері такі слова.

    Отже, шановні читачі, розкажіть на шпальтах газети про берегинь Вашого роду. Місце народження, де працює (працювала) і ким? Хто із дітей вже трудиться, посади? Хто найстарший - найменший? Згадайте пам’ятний випадок з вашого життя, із життя одного із дітей? Ваше відношення до матері. Розповідаючи про взаємостосунки, про неньку, не можна обійти увагою батька - справжнього голуба миру у родині.

    Нагадуємо - День Матері відзначають другої неділі травня, який вважається місяцем Пречистої Діви Марії. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва та допомоги. В травні, коли Природа-Мати виряджає свою Доню-Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці та радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві й відзначають День Матері.

    «Матері все життя дивляться нам услід, виряджаючи у люди. Так і стоять на початку наших доріг, навіть після того, як попрощаються із нами назавжди. Стоять і дивляться, бажаючи нам добра і щастя. Вони мудро і терпляче зносять те, що їх витісняють із синівських та доччиних сердець обранці та обраниці. Аби тільки щасливо жилося їхнім дітям...» - завершує лист до редакції Ядвіга Островська. В її душі багато місця для сокровенного, але як мати вона готова поділитися найдорожчим - власними теплими почуттями про власних дітей, онуків та правнучок. А ви?!

    Пишіть, телефонуйте! Цікаві розповіді про ваших матерів обов’язково будуть надруковані на шпальтах газети залізничників.


    Віктор ЗАДВОРНОВ

    УВАГА!

    Передплата на «Рабочее слово» ніколи не закінчується
    Передплатити газету Південно-Західної залізниці
    можна у будь-якому відділенні «Укрпошти»
    ПРИДБАТИ ГАЗЕТУ «РАБОЧЕЕ СЛОВО»
    Південно-Західної залізниці можна на конкорсі
    Центрального вокзалу
    ст. Київ-Пасажирський у кіоску «Магістраль», який розташовано біля виходу на 14-у колію
    Передплатний індекс 61014


    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05