РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 1-2 (2 січня 2013)
  • Випуск №1-2 2 січня 2013
    Зміст
    1. Із Новим роком та Різдвом Христовим!
    2. За багаторічну сумлінну працю
    3. Терком стимулює роботодавців (Прес-центр Козятинського теркому)
    4. Коли збуваються надії (Лариса ОСІПЧУК)
    5. Зустріч із юністю (Оксана КЛИМЧУК)
    6. Особистий НОРМАТИВ ТРОЯНОВА (Олександр ЦАРИК)
    7. Є «бронза», буде й «золото» (Оксана КЛИМЧУК )
    8. У Новій Боровій - СТО ПЕРШЕ НОВОРІЧЧЯ (Оксана КЛИМЧУК)
    9. Бліц-інтерв’ю
    10. Заслужений журналіст України Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ: «...І МОЄ ПЕРО ТУТ ОГРАНЮВАЛОСЯ»
    11. ХРЕСТОМАТІЙНИЙ Герман ЗАНАДВОРОВ (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    12. КВІТИ ДУШІ КАТЕРИНИ КИЗИМ (Оксана КЛИМЧУК)
    13. ВЕРТЕП. НА ВСІ СВЯТА ЗАПРОШУЮТЬ ЮНІ ВІННИЧАНИ (Никифор ЛИСИЦЯ)
    14. «ОЧІКУВАННЯ СВЯТА КРАЩЕ, НІЖ САМЕ СВЯТО» (Ірина ЮШКО)
    15. Приз відправляється до Щорса
    16. Рік змії. Із життя Степана Підкаблучного (Віктор НОВОБІЛИЧ )
    17. Святковий настрій: від синього Дону до Карпатських гір (Підготувала Валентина КОЛЯДА Фото Віталія НОСАЧА)
    18. Холодний прийом та гарячі баталії (Віктор ЗАДВОРНОВ Фото Віталія НОСАЧА)
    19. Футбол, который нам не забыть!.. (Подготовил Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)
    20. Засвітились три сонечка - два синочки і донечка (Олександр ЦАРИК)

    Із Новим роком та Різдвом Христовим!



    За багаторічну сумлінну працю

    на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у розвиток галузі, забезпечення потреб населення та економіки держави в перевезеннях вантажів і пасажирів, високу професійну майстерність, творчу ініціативу в роботі та з нагоди 21-ої річниці утворення Державної адміністрації залізничного транспорту України генеральним директором Укрзалізниці нагороджено:


    ЗНАКОМ «ПОЧЕСНИЙ ЗАЛІЗНИЧНИК»:

    Юрія Анатолійовича БІРКОВА - складача поїздів 6-го розряду станції Васильків;

    Раїсу Петрівну ВЕРОВЧУК - чергового по залізничній станції Київ-Московський;

    Анатолія Сергійовича ІЛЬНИЦЬКОГО - начальника відокремленого підрозділу Дарницька дистанція сигналізації та зв’язку;

    Ганну Петрівну ОРЯП - чергового по залізничній станції Київ-Товарний;

    Володимира Олександровича СИСТРЕНСЬКОГО - начальника відокремленого підрозділу Дарницька дистанція колії;

    Віталія Анатолійовича ТАРГОНСЬКОГО - першого заступника начальника відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    Антоніну Федорівну ЮДИЦЬКУ - чергового по залізничній станції Новгород-Сіверський.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗА ЗАСЛУГИ. УКРЗАЛІЗНИЦЯ» III СТУПЕНЯ:

    Віктора Миколайовича АРСЕНЬЄВА - начальника залізничної станції Могилів-Подільський відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    Володимира Антоновича АШИХІНА - начальника району (контактної мережі) Київської дистанції електропостачання;

    Миколу Федоровича БАЮКА - бригадира (звільненого) підприємств залізничного транспорту 7-го розряду відокремленого підрозділу вагонне депо Київ-Пасажирський;

    Юрія Анатолійовича ВАРІНІЧЕНКА - слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування 6-го розряду відокремленого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський;

    Ірину Анатоліївну ВАСИЛЮК - начальника фінансово-економічної служби Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»;

    Миколу Григоровича ГЕВЕДЗЕ - начальника пункту технічного обслуговування станції Конотоп;

    Юрія Миколайовича НОСОВСЬКОГО - майстра дільниці з ремонту автогальмівного устаткування Конотоп 1-й;

    Олександра Степановича ПЕТЮХА - головного інженера відокремленого підрозділу Житомирська дистанція колії;

    Людмилу Анатоліївну САВІНУ - начальника господарської служби Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» I СТУПЕНЯ:

    Аллу Вікторівну ДРОНОВУ - начальника служби кадрової та соціальної політики Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»;

    Руслана Миколайовича КОВАЛЬЧУКА - заступника начальника галузевої служби колії по ремонтно-колійних роботах.

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» IІ СТУПЕНЯ:

    Людмилу Володимирівну БАЛЬЧОС - начальника відділу податкової зведеної звітності та методології податкового обліку фінансово-економічної служби;

    Валерія Анатолійовича БАРДЕЦЬКОГО - чергового по залізничній станції 2-го класу Гуменці відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    Миколу Івановича ВИГОВСЬКОГО - поїзного диспетчера дільниці 2-ї групи (Житомирський напрямок) відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    Олега Станіславовича ГОЛОВАЧУКА - начальника станції Шепетівка відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    Миколу Григоровича КАСІРЕНКА - слюсаря з ремонту рухомого складу 5-го розряду відокремленого підрозділу моторвагонне депо Фастів-1;

    Сергія Альбертовича КОВШОВА - старшого майстра дільниці з ремонту та виготовлення деталей 1-й групи відокремленого підрозділу вагонне депо Дарниця;

    Світлану Миколаївну МИЛОСЕРДОВУ - чергового по залізничній станції відокремленого підрозділу станція Жмеринка;

    Юрія Миколайовича МОВЧАНА - начальника Київської дистанції електропостачання;

    В’ячеслава Григоровича НИКИТЮКА - начальника технічного відділу відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    Володимира Валентиновича РАДЧЕНКА - складача поїздів 6-го розряду станції Київ-Петрівка;

    Віктора Петровича РИНДЮКА - начальника відокремленого підрозділу Вінницька дистанція сигналізації та зв’язку;

    Петра Петровича ТОМАЩУКА - виконавця робіт виробничої дільниці №3 енергомонтажного поїзда №647.

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» III СТУПЕНЯ:

    Андрія Андрійовича БЕВЗА - чергового по дирекції залізничних перевезень відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    Євгена Анатолійовича БЕЗРОДНОГО - головного інженера господарської служби;

    Людмилу Анатоліївну БІЧУК - начальника вокзалу 2-го класу станції Ніжин;

    Василя Івановича БОГІНСЬКОГО - першого заступника начальника дирекції відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    Лесю Богданівну ДРОФУ - головного лікаря державного закладу «Дорожня клінічна лікарня № 2 станції Київ»;

    Сергія Володимировича КОВАЛЕНКА - слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду відокремленого підрозділу моторвагонне депо Фастів-1;

    Аллу Олександрівну МАЗЕПУ - провідного інженера відділу кадрів відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Сергія Миколайовича ОСАДЧУКА - майстра дільниці 1-ї групи (з підготовки поїзних бригад та вагонів до рейсу) відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський;

    Юрія Григоровича ПЕРЕДРІЯ - чергового по дирекції відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Тетяну Іванівну ПІДГАЄЦЬ - оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів (старшого) відокремленого підрозділу станція Жмеринка;

    Сергія Антоновича ПОДОЛЯНА - прийомоздавальника вантажу та багажу в поїздах 3-го розряду відокремленого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський;

    Людмилу Георгіївну РЯБОШАПКУ - начальника юридичного відділу відокремленого підрозділу Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті Південно-Західної залізниці.

    ПОЧЕСНОЮ ГРАМОТОЮ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ:

    Тетяну Миколаївну АНДРЄЄВУ - начальника виробничо-технічного відділу відокремленого підрозділу Шепетівська дистанція сигналізації та зв’язку;

    Петра Йосиповича БАРАНОВСЬКОГО - заступника начальника відокремленого підрозділу Старокостянтинівська колійна машинна станція;

    Володимира Івановича ВАКУЛЬЧУКА - майстра дільниці (водопостачання старшого) 2 групи відокремленого підрозділу Коростенське будівельно-монтажне експлуатаційне управління №4;

    Івана Степановича ГЕЛЕТУ - диспетчера локомотивного 2-го кола відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень;

    Миколу Васильовича ГРУШКУ - начальника відділу рейкової дефектоскопії дорожньої лабораторії діагностики залізничної колії відокремленого підрозділу Київська дистанція колії;

    Сергія Павловича ДАНЬКА - диспетчера поїзного 1-ї групи відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Павла Івановича ДОРОШУКА - електрозварника ручного зварювання 5-го розряду відокремленого підрозділу Київський завод залізобетонних конструкцій;

    Сергія Олександровича ЖОЛОБКА - столяра 6-го розряду (бригадира) деревообробного цеху відокремленого підрозділу Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень;

    Івана Геннадійовича КАЛЕНИКА - заступника начальника станції з вантажної та комерційної роботи відокремленого підрозділу станція Житомир;

    Володимира Григоровича КАМІНСЬКОГО - чергового по залізничній станції Бориспіль;

    Вячеслава Миколайовича КИРИЛЕНКА - першого заступника начальника відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Миколу Васильовича КОРНЕЙЧУКА - машиніста-інструктора локомотивних бригад дільниці експлуатації локомотивів відокремленого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський;

    Руслана Володимировича КОРНІЙЧУКА - водія автотранспортних засобів 1-го класу Центральної залізничної автобази;

    Юрія Леонідовича КУЧЕРЯВОГО - оглядача-ремонтника вагонів (старшого) 6 розряду відокремленого підрозділу вагонне депо Конотоп;

    Валентину Андріївну КУШНІРЕНКО - провідного інженера відділу тарифів, умов перевезень та роботи з місцевими органами виконавчої влади відокремленого підрозділу галузева служба приміських пасажирських перевезень;

    Миколу Івановича ЛЕБЕДУ - машиніста крана (кранівника) 6 розряду відокремленого підрозділу локомотивне депо Дарниця;

    Ірину Борисівну ЛИСАК - касира квиткового (старшого) відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    Євгенію Іванівну ЛИТВИН - старшого інспектора з актово-претензійної роботи відокремленого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень;

    Віталія Васильовича ЛИТВИНА - начальника станції Бровари;

    Надію Василівну ЛУНЯК - старшого фельдшера вищої категорії медобслуговування відокремленого підрозділу Український центр по обслуговуванню пасажирів;

    Миколу Васильовича МУРЕНКА - начальника сектору матеріально-технічного постачання відокремленого підрозділу вагонне депо Козятин;

    Наталію Володимирівну НОВІКОВУ - начальника фінансово-економічного відділу відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Олександра Вячеславовича ПРИСТУПУ - інженера 1 категорії (з під’їзних колій) комерційного відділу відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    Галину Іванівну СИМОНОК - інженера 2 категорії відокремленого підрозділу Конотопська дирекція залізничних перевезень;

    Анатолія Володимировича СМОЛЮКА - майстра дільниці з ремонту устаткування 2 групи відокремленого підрозділу локомотивне депо Гречани;

    Євгена Анатолійовича СТЕПИРЄВА - заступника начальника дистанції зі штучних споруд відокремленого підрозділу Хутір-Михайлівська дистанція колії;

    Ганну Сергіївну ТЕСЛЕНКО - оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів (старшого) відокремленого підрозділу станція Дарниця;

    Василя Васильовича ФЕЩУКА - електромонтера-лінійника з монтажу повітряних ліній високої напруги й контактної мережі 4 розряду енерго-монтажного поїзда № 647;

    Ірину Всеволодівну ХІМІЧЕНКО - чергового по залізничній станції постів № 1, 2, 3 відокремленого підрозділу станція Козятин-1;

    Андрія Івановича ЧОРНОГО - моториста бетонозмішувальних установок 5 розряду відокремленого підрозділу Жмеринський будівельно-монтажний поїзд № 649;

    Тетяну Валентинівну ЯДРИХІНСЬКУ - головного бухгалтера відокремленого підрозділу станція Вінниця;

    Олену Григорівну ЯРОШ - інструктора з кадрів відокремленого підрозділу Київський загін відомчої воєнізованої охорони;

    Валерія Анатолійовича ЯСИНЕЦЬКОГО - чергового по залізничній станції відокремленого підрозділу станція Коростень.

    Багатьом залізничникам Південно-Західної магістралі оголошено подяку, а також вручено годинники від генерального директора Укрзалізниці та нагрудні знаки «Відмінника локомотивного господарства», «Відмінник господарства перевезень», «Відмінник пасажирського господарства», «Відмінник колійного господарства», «Відмінник господарства автоматики», «Відмінник господарства електрифікації» та «Відмінник воєнізованої охорони».

    На фото: нагороди працею міряють. Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН тепло поздоровив Л.В. БАЛЬЧОС - начальника відділу податкової зведеної звітності та методології податкового обліку фінансово-економічної служби.

    Фото Віталія НОСАЧА


    Терком стимулює роботодавців

    Загальновідомо, що одним з найважливіших документів для забезпечення соціально-економічних пільг та гарантій працівників у залізничному підрозділі є колективний договір. Профспілки, як одна із сторін договірного процесу при укладанні колективних договорів та угод, звичайно, зацікавлені у тому, щоб до означених документів було внесено як найбільше норм, котрі б максимально забезпечували, захищали, розширювали, у порівнянні з мінімальними гарантіями держави, трудові, соціальні, економічні, культурні права працівників.


    Але, укладання колективного договору - це процес двосторонній. Як стимулювати роботодавця до укладання такого важливого для працівників документа? Як зацікавити його вносити позитивні для працівників зміни та доповнення в уже укладені договори? Шукаючи відповіді на ці питання, терком Козятинської територіальної профспілкової організації Південно-Західної залізниці виступив з ініціативою проведення у 2012 р. Конкурсу-огляду серед залізничних підрозділів та організацій регіону Козятинської дирекції залізничних перевезень на звання «Кращий роботодавець року».

    Створення умов для стабільної роботи залізничних підприємств та організацій, пропагування роботодавцями кращого досвіду роботи, підвищення іміджу залізничної галузі та визнання кращих роботодавців регіону Козятинської дирекції залізничних перевезень - ось основні мета та завдання конкурсу, що був об’явлений теркомом.

    Ініціативу було підтримано спілчанами та роботодавцями. На розгляд розширеної Президії теркому профспілки, котра відповідно до Положення про огляд-конкурс розглядала та підбила у листопаді 2012 р. підсумки конкурсу, надійшли матеріали від десяти підрозділів.

    За результатами розгляду та обговорення подань номінантами огляду конкурсу «Кращий роботодавець року» визнано:

    - начальника відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень В.К. Буцерогу у номінації «Кращий роботодавець року з дотримання трудового законодавства та умов колективного договору» (голова профспілкового комітету - Н.П. Галич);

    - начальника відокремленого підрозділу Локомотивне депо Козятин М.М. Шутова у номінації «Кращий роботодавець року із дотримання умов колективного договору та організації роботи з охорони праці при створенні безпечних, комфортних умов праці» (голова профспілкового комітету - В.І. Дзюбенко);

    - начальника відокремленого підрозділу Вагонне депо Козятин В.В. Білана у номінації «Кращий роботодавець року з дотримання умов колективного договору та організації роботи з молоддю (голова профспілкового комітету - С.В. Поліщук;

    Кожному номінанту конкурсу було виготовлено і урочисто вручено пам’ятний знак переможця у відповідній номінації.

    З огляду на позитивний ефект вищезгаданої акції, у планах Козятинського теркому передбачено проведення подібного заходу щорічно, оскільки його умови та результат викликали жвавий інтерес у спілчан і роботодавців, а також стали своєрідним поштовхом для подальшого розвитку, удосконалення всього колдоговірного процесу у залізничних підрозділах, організаціях регіону.

    На фото: приємна мить. Голова Козятинського теркому галузевої профспілки Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ щиросердно поздоровив кращого роботодавця 2012 р. Начальника локомотивного депо ст. Козятин Миколу ШУТОВА

    Прес-центр Козятинського теркому

    Коли збуваються надії

    Вже стало доброю традицією в Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту (далі - МВПУЗТ) щороку на День Святого Миколая проводити свято для дітей-сиріт та дітей-інвалідів, яких з кожним роком стає все більше і більше. Цьогоріч нас навчається 55 дітей, які потребують особливої уваги - діти, які перебувають під опікою, круглі сироти та 9 дітей-інвалідів.

    Дякуючи начальнику Південно-Західної залізниці Олексію Мефодійовичу КРИВОПІШИНУ та голові Козятинської територіальної профспілкової організації профспілки залізничників і транспортних будівельників України, нашому випускнику Анатолію Андрійовичу ВІЛЬЧИНСЬКОМУ, ці діти отримали гарні подарунки на свято, а для всіх учнів училища благодійниками було придбано інгалятор для лікування дихальних шляхів, що є необхідним на даний час.

    У конференц-залі навчального закладу учнівським профспілковим комітетом та адміністрацією училища для сиріт та дітей-інвалідів було накрито святковий стіл, де учні зустрілися з представниками Козятинської територіальної профспілкової організації профспілки залізничників і транспортних будівельників України, учпрофкомом та адміністрацією училища. Під час дружньої бесіди дітьми було задано багато цікавих питань, на які вони отримали вичерпні відповіді. Великий шквал емоцій викликала презентація - дотепна розповідь про їхнє життя в училищі, яку створила творча група учнівського профкому. Крім цього, наші учні до свята отримали стипендії та заохочувальні премії за успішне навчання та активну громадську роботу. Лейт-мотивом цієї зустрічі була турбота про цих дітей та молитва до Святого Миколая за гарну долю і благословення для них на майбутнє життя.

    В кінці зустрічі діти подякували гостям за подарунки та просили передати начальнику Південно-Західної залізниці О.М. Кривопішину велику подяку за його розуміння та опіку над майбутніми залізничниками. Діти були щасливі, що саме в цей день їм Святий Миколай приніс подарунки!

    ВІД РЕДАКЦІЇ:

    Кажуть, якщо дуже сильно захотіти і терпляче чекати, то будь-яка мрія здійсниться. Нехай і не відразу. Вихованці МВПЗТу живуть із найзаповітнішими мріями. І добре, коли сподівання на краще збуваються!


    Заступник директора МВПУЗТу з виховної роботи

    Лариса ОСІПЧУК

    Зустріч із юністю

    П’ятдесятирічний ювілей Коростенської загальноосвітньої школи №9, який поважного віку альма-матер відзначила нещодавно, став святом для багатьох мешканців Коростеня і, передусім, для великої когорти залізничників. Адже школу по праву вважають залізничною: розташована вона в мікрорайоні, де мешкають переважно працівники сталевої магістралі.

    За роки існування закладу його випускниками стали понад 5 тисяч учнів, 243 випускники нагороджені золотими та срібними медалями. Більшість із них завітали на свято дитинства і юності, на зустріч із колишніми однокласниками, учителями.

    Школа, як рідна мати, гостинно зустріла своїх колишніх школяриків, які вже давно стали бабусями і дідусями, мамами і татами. Атмосфера тепла, любові, щирості панувала серед випускників та гостей. Зворушливі спогади випускників різних років про школу, про те, як все починалося, про адміністрацію, про педагогів усіх років - все це створило ауру святковості, взаємної поваги, любові і викликало сльози на очах у багатьох присутніх.

    - Успіх учителя залежить безпосередньо від успіхів його учнів, - сказав у своєму виступі директор школи Микола Бондарчук. - Школі є ким пишатися. Наших випускників можна побачити по телебаченню, почути голос на хвилях радіостанцій… велика плеяда працює їх на різних посадах на залізниці. Для нас головне те, що всі вони стали справжніми людьми.

    Оксана КЛИМЧУК

    Особистий НОРМАТИВ ТРОЯНОВА

    Бригадира електромонтерів цеху механічного обладнання з ремонту та обслуговування електроустаткування механічного цеху вагонного депо Шепетівка Віктора Троянова на робочому місці я не застав.

    - Він, наче бджілка, літає з цеху в цех, на місці не сидить, - пояснює котрийсь із електромеханіків, - дізнавшись, з якою метою я завітав. - А втім, зателефонуємо, і Миколайович буде тут як тут…


    Тим часом робітники «чаклують» біля чималенького двигуна. З їхньої розмови зрозумів, що хоч його щойно у цеху й полагодили, але так, як треба, він не працює. «Нагодиться зараз Миколайович, - чую, - без заминки знайде причину неполадки». І вже саме з цієї коротенької фрази я уявив собі портрет бригадира, якого раніше й в очі не бачив: засмальцьовані руки, набита ключами й викрутками спецівка, окуляри на кінчику носа…

    Насправді ж, коли знайомимося із Віктором Миколайовичем, він більше мені схожий на інженера-«технаря» радянських часів: і в будь-яких кресленнях розбереться чітко, і в тому ж таки двигуні чи приладі власноруч покопирсається.

    Перш за все, Троянов оповідає про те, чим займаються електромонтери механічного цеху. Ще за кілька років тому їх було більше десятка. Та чотирьох відправили на заслужений відпочинок, а нових брати на роботу ніхто не поспішає. Мовляв, шукайте внутрішні резерви.

    А ті резерви шукати є до чого. У вагонному депо тільки більше трьох десятків кранів, щонайменше сотня двигунів - у деревообробному цеху, цеху деповського ремонту, підсобному, візковому, механічної обробки, колісно-роликовому, автоконтрольному цеху, котельні, цеху нестандартного обладнання, у гаражі та побутових корпусах тощо.

    Віктор Троянов народився в селищі Греміха Мурманської області, де на Північному флоті служив батько, і обрав, як майже всі з цього селища ровесники, за долю - море.

    Навчався у мореходці і сім років працював на траульному флоті. Трапилося якось так, що познайомився з дівчиною-шепетівчанкою. Приїхали до неї на батьківщину, і Троянову сподобалося це квітуче місто на берегах Горині, до якого згодом перебралися.

    Понад десяток років працював бригадиром дільниці, де гартувалися втулки, на тодішньому заводі імені Лепсе. Та відчувалося, що культиваторний завод, який випускав продукцію не тільки в союзні республіки, а й за кордон, занепадає, зарплату почали видавати вряди-годи. Тоді й зважив за доцільне шукати роботу в іншому місці.

    Рівно два десятки років тому, зрозумівши, що Віктор Миколайович - хороший фахівець, його прийняли у вагонне депо електриком, а за кілька років потому призначили бригадиром електроцеху.

    Хоч колектив, який очолює В. Троянов, невеликий, він - наче здружена сім’я, адже й усю роботу виконують спільно і вправно. Кожен має величезний практичний досвід. Взяти хоча б електромеханіків Миколу ЦИПЦЮРУ, Анатолія СТУКАЛА... За плечима в кожного - по три десятки років невтомної праці. Дещо менше трудиться в цеху Олександр КОВАЛЬ. Та від старших колег не відстає. А працювати доводиться всім часто у досить-таки складних умовах. Скажімо, вийшов з ладу двигун на мостовому крані, і весь цех практично простоює. Хто ж виручить, як не електромонтери.

    Не так давно у вагонному депо дізналися, що ветерана підприємства Віктора Троянова нагороджено Почесною грамотою Шепетівської міської ради, яку йому вручено в урочистій обстановці з нагоди Дня міста. Вітаючи його, кожен з колег бажав нових трудових здобутків і обов’язково додавав: «Відзнака заслужена».

    При такому напруженому графіку, як зараз кажуть, стилі життя В. Троянов знаходить час і для родини. А як же інакше? Такий у нього особистий норматив.


    На фото: В. М. Троянов

    Олександр ЦАРИК

    Є «бронза», буде й «золото»

    Непростим видався минулий рік для колективу Коростенської дистанції колії, яку очолює Олександр НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ. Звісно, він був сповнений турбот, пов’язаних з підготовкою до проведення в Україні Євро-2012. Тож працівники дистанції і торік, і на початку нинішнього основні зусилля докладали до ремонтних робіт на дільницях швидкісного руху Коростень - Тетерів, Коростень - Новоград-Волинський.

    Нелегка колійна праця має й достойну оцінку: за результатами галузевого змагання по Укрзалізниці в першому півріччі коростенські колійники отримали третє місце. Це для них не лише гарна новина, а й стимул у подальшій роботі позмагатися за першість.

    Хоча, зрозуміло, що нагороди - не самоціль для колективу, головне ж - відсутність проблем з безпекою руху. Для цього й постійно працюють. І в спеку, і в холод. Ось останнім часом активно провели роботу з ремонту переїздів, зокрема, в Житомирському, Овруцькому та інших напрямках. Капітально цьогоріч відремонтували два переїзди - на 103 км напрямку Коростень - Пенізевичі, на 3 км напрямку Коростень - Житомир. З початку року за технологією капітального ремонту колії «лікували» 4,5 кілометра, модернізували 5,2 кілометра.

    Відрадно, що у швидкому вирі щоденних справ було приділено увагу й побутовим приміщенням монтерів колії, адже трудівники колії своєю важкою працею заслужили, щоб мати місце для комфортного перепочинку. Цього року капітально відремонтували побутове приміщення для колійників по ст. Коростень. Тепер у ньому - сучасні вікна, електроопалення, душові… А це свідчить, що в дистанції добре розуміють значення слів «Є турбота - буде й робота».


    Оксана КЛИМЧУК

    У Новій Боровій - СТО ПЕРШЕ НОВОРІЧЧЯ

    Щедрий на сніг прихід зими тримав довго залізничників у напрузі, вірніше, у готовності до боротьби зі снігом. За щоденними клопотами непомітно й новорічне свято наблизилося. Аби довідатися, як рік новий зустрічатимуть, а старий проводжатимуть, відправляюся на одну із станції Коростенської дирекції у передноворічну поїздку.



    Отож, в дорогу. Замість саней діда Мороза, сідаю в електропоїзд Коростень - Житомир і їду до станції Нова Борова. Опинившись на платформі, оглядаю довколишні краєвиди. Сипле рясний сніг, тож поспішаю в приміщення, де працюють мої сьогоднішні візаві.

    Зустрічає мене начальник станції Віктор ТАЛЬКО. Працює деесом в Новій Боровій рік. Каже, колись тут починав стрілочником, черговим по станції. Потім багато літ віддав праці на ст. Горбаші, де працював начальником. Повернувся знову в Нову Борову. Має чимало планів щодо організації заходів для поліпшення благоустрою території станції. Перші кроки вже зроблені: свіжий, оновлений вигляд станційних будівель милує око.

    Стосовно діяльності станції, то тут робота стабільна. - Маємо кілька постійних вантажовідправників, - розповідає старший товарний касир Валентина Самойленко. - Серед них найпотужніший - Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат. Зі станції підприємство відправляє ільменітовий концентрат. (Сировину потім використовують навіть для будівництва космічних кораблів). Крім того, відправляються зі станції вагони з будматеріалами, чорними металами, лісовими вантажами. В середньому - 610-630 вагонів щомісяця.

    Валентина Андріївна розповідає і про колектив вантажної каси. Добрим наставником для молодших колег є прийомоздавальники Ніна Павленко, Віктор Нагорний, які понад 30 літ працюють. Молодші колеги не відстають у роботі від старших. Антоніна Кузьменко прийшла на станцію в 2004 р., бухгалтер за освітою. Проте добре освоїла професію прийомоздавальника, товарного касира. З квітня 2012 р. її призначено комерційним агентом.

    Серед чергових по станції теж є когорта кваліфікованих професіоналів, які й молодшим передають свої знання. Майже 37 літ працює черговою Валентина Шемет. Її учениця Оксана Олександрович водночас є ще заступником начальника станції. Ще одна чергова по станції з молодшого покоління Олена Саржанська продовжує естафету, яку їй передала мати. А серед складачів поїздів найдосвідченішим на станції є Микола Білошицький, який теж вже не одного учня підготував.

    - Чи ж була цьогоріч подія в житті станції, яка найбільше запам’яталася? - запитую в новоборівчан. Усі зійшлися на думці, що цією подією було урочисте встановлення пам’ятної дошки на будівлі на честь 100-річчя з початку будівництва станції.

    Саме століття тому в поліській глибинці розпочалося будівництво залізниці та станції, яка розташувалася на відрізку між Коростенем і Житомиром. А вся справа в указі останнього російського царя Миколи ІІ від 24 серпня 1912 р., в якому передбачалося спорудження ширококолійної залізничної магістралі за маршрутом Бердичів - Житомир - Коростень. Восени 1912 р. почали підготовчі роботи. Про її спорудження стало відомо місцевому поміщику Миколі Муравйову. Маючи далекоглядні плани, передбачаючи, що залізниця дасть змогу ефективніше перевозити лісоматеріали, він запропонував проектному товариству безкоштовну смугу лісу для прокладення насипу для залізничного полотна. Перша назва залізничної станції - Турчинка, за назвою маєтку поміщика. Є дані про те, що першим начальником станції був військовий інженер Сергій Хом’яков. А рух потягів по лінії Житомир - Коростень відкрився 23 листопада 1914 р.

    Заслухавшись цікавими розповідями працівників станції, подумала, що тут і історію станції знають, і сучасний ритм життя добре відчувають. І найголовніше - добре знають свою залізничну справу і вболівають за її успіх. І все ж від роботи знову хочеться зробити крок до свята.

    - Де ж стоятиме ялинка на станції? - цікавлюся.

    Її встановлять у залі очікування, буде гарною, яскраво прикрашеною, запевняють. Додаватиме настрою пасажирам і працівникам, особливо тим, хто працюватиме у нічну зміну з 31 грудня на 1 січня. Новорічну тему продовжую у суто жіночому колі працівниць, цікавлячись, які ж особливі страви готують на свято? Тема виявилася благодатною, бо яких тільки рецептів смакоти не почула. І все ж виділила для себе ту, яку готують, напевне, тільки на Поліссі. Це холодна юшка з рибою і грибами (дарма, що називається юшка, а страва святкова, бо дуже смачна). А ще заливна щука з білими грибами, різні види фаршированої риби, запечених м’ясних виробів, різноманітні салати і ще багато іншого. Тож щедрого столу усім і гарного свята!


    На фото: прийомоздавальник Ніна ПАВЛЕНКО, старший товарний касир Валентина САМОЙЛЕНКО, начальник станції Віктор ТАЛЬКО, квитковий касир Таїса ХУДАСКО, товарний касир Ірина САМОЙЛЕНКО, комерційний агент Антоніна КУЗЬМЕНКО.

    Фото автора

    Оксана КЛИМЧУК

    Бліц-інтерв’ю

    На запитання «Як вдалося реалізувати плани у 2012 році?» та «Що ви плануєте зробити у новому?» відповідають:

    Тетяна МАЙСТРЕНКО - голова молодіжної ради, економіст локомотивного депо Конотоп:


    - Для нашої молодіжної організації минулий рік, я вважаю, був успішним. Ми практично виконали все, що намічали. Брали участь у всіх заходах з нагоди свят - жіночого, Дня Перемоги, Дня незалежності тощо. Крім того, провели серед молоді депо низку інформаційних акцій, надавали допомогу дітям-інвалідам зі школи-інтернату, подорожували, виступали на спортивних змаганнях.

    У тринадцятому році, думаю, зробимо не менше. Конкретні заходи ще уточнюються й обговорюються, але обов’язково будуть допомога дітям-інвалідам, агітація за здоровий спосіб життя та спорт і, звичайно, подорожі рідним краєм.

    Руслан МУШТАЄВ - керівник вокального чоловічого ансамблю:


    - Половину задуманого реалізували, точніше, заспівали половину того, що хотіли. Мало? Не заперечую. Але на огляді залізничної художньої самодіяльності в Києві ми зайняли друге місце, у Харкові - третє.

    Щодо планів, то хочемо на осінь підготувати звітний концерт, великий, де покажемо, як ми можемо співати. В ансамбль прийде новий соліст. Це - Володимир Сокіл із вагонного депо Конотоп. А в перспективі - здобути нарешті звання народного.

    Тетяна ДАНИЛЮК, чергова по залу вокзалу Козятин:

    - Вважаю, що 2012-й, як рік високосний, підтвердив ту репутацію, що мають саме високосні роки. Він був непростим. Не виправдав багатьох наших надій та сподівань, і добре, що він вже минув. Сподіваюсь, що 2013-й принесе нам більше удачі та оптимізму, навіть не зважаючи на те, що число 13 у багатьох наших людей викликає певні забобони.

    Олександр БОРОДЯНЕЦЬ, електромеханік Козятинської дистанції сигналізації та зв’язку:

    - Для мене цей рік запам’ятався передусім тим, що я розпочав будівництво власного житлового будинку для своєї сім’ї. Звісно, це справа непроста. Потребує чимало сил та матеріальних витрат. Та це приємні турботи. Сподіваюсь, що все буде добре і вже наступного року стану новоселом.

    Володимир КОНДРАТЮК, майстер колії колійної машинної станції № 120:

    - Рік як рік. Нічим особливим від своїх попередників він не відрізнявся. Головне, що протягом всього року наш колектив стабільно мав роботу, а люди - зарплатню. Для тих, хто має сім’ю, це, погодьтеся, суттєво.

    Віктор МОГЕР, електромеханік:

    - З усіх пам’ятних подій року, що минає, для мене найбільше запам’яталися дні відпочинку на місцевих водоймах, коли ми рибалили. Мені припало до душі це чудове заняття і вдячний за це своїм друзям, що «заразили» мене цією «хворобою». Повірте, ловити вудкою рибу вагою 3 - 5 кілограм - це щось неймовірне!

    Галина ГУМЕНЮК, чергова з надання довідок вокзалу Козятин:

    - Цьогоріч моя онука Ганнуся пішла у перший клас. Звичайно, це була подія подій року для всієї нашої родини, бо ж готувалися до неї також всі разом. А от вже наступного року чекаємо не менш важливої події - святкуватимемо мій 50-річний ювілей.

    Владислав СТРАТІЙЧУК, Ілля ПАНТЕЛЄЄВ, Дмитро ЛЕВШУН, Олександр ГРОМОВ, учні-випускники Козятинського вищого професійного училища залізничного транспорту:

    - Все було чудово та весело. Кінця світу не відбулося, а от ми завершили навчання в училищі. Ми - випускники! І сталося це саме напередодні нового року. Все, безтурботне життя завершилося.

    Наталія СТРЕТОВИЧ, голова молодіжної ради Коростенського теркому:


    - Минулий рік був наповнений багатьма цікавими справами в молодіжній раді. Зокрема, коростенська молодь дуже любить спорт. Найактивніші спортсмени - в Коростенській дистанції колії, дистанції сигналізації та зв’язку, локомотивному депо. Вони цьогоріч здобули чимало перемог.

    Щодо наступного року, то я, як і більшість молоді, сподіваюсь на краще в нашому житті і в житті залізниці. Для мене моя залізнична професія дуже важлива, в нашій сім’ї передається любов до залізничної справи з покоління в покоління.


    Заслужений журналіст України Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ: «...І МОЄ ПЕРО ТУТ ОГРАНЮВАЛОСЯ»

    «Рабочее слово» щиро шаную як читач уже багато років. На ту пору, коли я для себе відкрив це видання, навіть гадки не мав, що пройдуть роки і я стану не просто передплатником, а й почасти автором публікацій, котрі вміщуватиме на своїх шпальтах ця газета. Власне, я починав свою творчу сув’язь із «Рабочим словом», коли ще вчителював. Як людина, котра доволі часто подорожує і романтично завше сприймає користування залізничним транспортом, я вирішив неодмінно наблизитись і до галузевого друкованого видання. Таким чином і став передплатником «Рабочего слова» і ось уже мало не добрих сорок років (!) майже беззмінно передплачую і охоче читаю цю прекрасну газету залізничників Південно-Західної магістралі.

    Якщо бути відвертішим, то залюбки багато років залишаюся прихильником інших видань Укрзалізниці, надходять мені часописи донецьких, одеських залізничників, поважаю і «Магістраль». Але найсердечніше шаную все-таки «Рабочее слово». Передовсім тому, що і моє перо тут огранювалося, коли ще починав свій журналістський шлях. Збігали роки, змінювалися очільники редакційного колективу «Рабочего слова», а газета для мене, особисто, залишалася багатогранним за тематикою і через злободенність виданням. Бо тут я, людина, яка не причетна фахово до залізниці, все ж віднаходив щоразу щось такого, що було дещицею собору моєї душі. Любив, і досі це тримаю на карбу, коли газета писала про славні династії залізничників, шанував тих авторів, котрі не гребували й декого зачепити гострим словом критики. Завше віднаходжу відраду для серця, коли газета, не шкодуючи площі, публікує різного роду дивосвіти залізниці та матеріали про славетностей держави. І не тільки тих, хто присвятив себе магістральній справі. При цьому відчувається, що видання справді розраховане на доволі широке коло читацького загалу, а не зациклене на висвітленні галузевих проблем і життєдіяльності магістралі.

    Мені, як автору пропонованих редакції матеріалів, завжди імпонувало те, що навіть особисто головний очільник часопису віднаходив за потрібне щось порадити, підказати, скерувати моє писання в належне русло стосовно газети.

    Таким почерком у спілкуванні зі своїми шанувальниками відзначаються і творці видання, і кажу про це не заради ноти улесливості, аби «набитися» щедріше в автори. Я знаю нелегку працю журналіста, цього чорнороба, гірника нашої духовності, хто щоденно покликаний видавати на-гора благородну для людини духовну продукцію. А тим паче, коли цей творчий процес пов’язаний з такою громіздкою галуззю, як залізниця. Недарма ж побутує думка, і цілком слушна, що це своєрідна інша держава в державі! Подорожування залізницею - це моє душевне задоволення, це наснага для моєї повсякденної творчості, це нові й нові зустрічі, враження, насиченість інформацією, це поштовх до роздумів, узагальнень, навіть певного аналізу. А відтак і тягнеться рука до пера, все частіше хочеться покласти на аркуш оті враження від побаченого чи спілкування. Адже, що не кажи, куди ж не кинь оком - то все нові люди, нові характери, уподобання, повсюдно ж лежить в осерді тих вражень людська праця. І про таких будівничих і зодчих повсякдення магістрального життя хочеться сказати своє слово і тому-то стільки років не кидаю цієї прекрасної трибуни для висловлення своїх роздумів і спостережень із житейських буднів залізничників.

    «Рабочее слово» ось-ось ступить у розсвіток уже й свого сторіччя. Розпочнеться відлік у часі, але видання, як і всі попередні роки, буде кликати і гуртувати довкола себе однодумців, своїх щирих, відданих прихильників, не заради того, аби лиш примножити свій наклад, а перш за все - заради викладення правдивих подій з розумним підходом до кожного зі своїх шанувальників, бо ще раз хочу закцентувати, що це видання також і для багатьох і багатьох тих, чиї долі аж ніскільки не пов’язані із життям залізниці. На шпальтах «Рабочего слова» є все - від життя галузі до високої емоційної наснажливості смаку будь-якого прошарку читацької аудиторії. Тому-то й щоразу, де тільки випадає, горну своїх друзів, рідних знайти стежку до «Рабочего слова» - газети, яка роки крізь роки і мене багато в чому виводила в люди...


    ХРЕСТОМАТІЙНИЙ Герман ЗАНАДВОРОВ

    (Продовження. Початок в №46, 47, 48 за 2012 р.)

    «НЕ ПРОДАВАВСЯ НІ ОПТОМ, НІ В РОЗДРІБ»

    У ніч із 4 на 5 березня 1944 р., за кілька днів до звільнення села від фашистів, пролунав умовний стук у вікно. Але замість партизанів, на яких чекав, увірвалися поліцаї. Хтось із «своїх» все ж зрадив Германа. Його зв’язали, а Марія кинулася за ним... Ранком тіла знайшли у каменоломнях між селами Вільхове і Колодисте. Їх розстріляли.


    ВІРШ «МАРИШЕ» - ПРИСВЯТА ДРУЖИНІ - ЯК ПЕРЕДБАЧЕННЯ ГЕРМАНА:

    Он жил на Урале, она - в Вильховой,

    В украинском тихом краю.

    Венчали их стужа, и голод, и зной,

    Любовь обручала в бою.

    Он жил, чтобы видеть и рассказать

    О самой великой войне.

    Она прожила, чтоб его сберегать,

    Певца сохраняла стране.

    Он смерти в глаза, не колеблясь, глядел.

    И родине так же верна,

    Если б его повели на расстрел,

    С ним рядом пошла бы она.

    Когда их не будет, окончится бой.

    Песню о них пропоют:

    «Он жил на Урале, она - в Вильховой,

    В украинском тихом краю».

    Незадовго до загибелі Герман закопав у дворі ящик зі своїми рукописами. Батьки Марії Лук’ян Андрійович та Марина Володимирівна після розстрілу дочки й зятя знайшли його. В 1946 р. на могилу сина й за рукописами приїхала з Уралу мати Германа - Катерина Павлівна. У 1962 р. у Вільхове приїжджала сестра Германа - Тетяна Леонідівна з донькою Наталкою, якій тоді було 13 років.

    З творчого доробку Занадворова збереглися глави з недописаного роману, шість оповідань, щоденники (413 маленьких аркушиків), прощальні листи другові й батькам. Дуже проникливий лист він написав другові, заповів йому рукописи в надії, що той їх опублікує. Герман жагуче хотів, щоб його роботи були надруковані якомога раніше. Мати Германа знайшла друга - поета Бориса Палійчука, але той не прийняв архівів Германа. Напевно, злякався відповідальності за зв’язок з людиною з окупації. Такі були часи у післявоєнному СРСР.

    У прощальному листі до батьків (весь час передчував власну загибель), написаному 19 червня 1942 р., є рядки, які говорять про Германа як про справжню Людину: «Завтра все може статися. У цьому випадку я буду втішеним через те, що якщо не завжди діяв майстерно, проте завжди щиро. Не продавався ні оптом, ні в роздріб. Служив тому, у що вірив, і ненавидів те, що треба було ненавидіти. І прожив тридцять один рік з половиною без того, щоб продавати свою совість і свої переконання. Це теж щастя...».

    «...НЕ ЗАПЛЯМУВАВШИ НІЧИМ СЛОВО людина»

    Архів Германа був перевезений до Магнітогорська, і майже двадцять років про нього ніхто, крім родини Занадворових, не знав. Друкувати творчі доробки автора, який був в окупації, було в той час неможливо. Але пройшов час. Тетяна Леонідівна Занадворова, філолог, кандидат наук (вона пропрацювала 33 р. в Магнітогорському педагогічному інституті), і кілька її студентів витратили чотири з половиною місяці на розшифрування записів Германа Леонідовича. Вийшло понад 300 машинописних сторінок.

    Магнітогорський письменник Микола Павлович Воронов, який був знайомим з Тетяною Леонідівною, ознайомився з рукописом Германа. Воронов був вражений текстами й підготував їх до видання. Але «Щоденник» довго не виходив у світ. Заважала радянська цензура. Воронов наполегливо домагався його публікації.

    І все ж твори Г.Л. Занадворова друкувалися на сторінках періодичних видань. У 1961 р. у газеті «Магнитогорский рабочий» з’явився нарис М. Воронова «Вірність» про письменника й оповідання Германа Леонідовича «Була весна». У 1962 р. у журналі «Урал» (№№8 - 10) було надруковано «Щоденник розстріляного» у скороченні, а в журналі «Уральский следопыт» - два з довоєнних оповідань Г. Занадворова. В 1963 р. в №15 журналу «Огонёк» з’явився нарис М. Воронова «Рукописи, послані на повітряній кулі», присвячений Занадворову, і оповідання Германа Леонідовича «Увертюра». У тому ж році Воронов прочитав по радіо розповідь Германа «Дума про Калашникова». В 1964 р. він був надрукований у газеті «Труд».

    Тільки після звернення Миколи Воронова в ЦК партії в Челябінську в 1964 р. вийшла книга «Щоденник розстріляного». В неї ввійшли не тільки щоденникові записи, але й глави з роману, оповідання, листи. Відгуки на неї друкувалися в центральних газетах «Комсомольская правда», «Литературная газета», у журналах «Новый мир», «Огонёк».

    В 1967 р. у Пермі з’явилася книга М. Воронова «Братья Занадворовы», двотомник «Ветер мужества», де розміщено твори Германа й Владислава Занадворових.

    Про роботу Миколи Воронова писала Т. Занадворова: «Страшно подумати, що все могло б лежати мертвим капіталом. Він робив усе з душею, щиро, забираючи час від своєї роботи».

    Потрібно бути вдячними не тільки письменникові Воронову, але й родині Занадворових: сестрі Германа, котра залишила спогади про братів, її дочці - відомій у Челябінській області радіожурналістці Наталії Занадворовій за збереження архіву. Після передчасного відходу з життя Н. Занадворової, її родина передала архіви Германа Леонідовича до Об’єднаного державного архіва Челябінської області.


    (Далі буде)

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    КВІТИ ДУШІ КАТЕРИНИ КИЗИМ

    Напередодні Нового року ми завітали на репетицію колективу народного танцю «Полісяночка» Коростенського будинку науки і техніки, яким керує досвідчений хореограф Катерина Кизим. Подивилися, як тренуються маленькі танцюристи, які тільки починають свій шлях до осягнення мистецтва танцю. Дарма, що вони ще вчаться і вчитимуться ще далі, але виступати їм подобається.


    Запитую, хто перед святковим концертом хвилюється більше: вони чи Катерина Миколаївна? Діти усміхаються і дивляться на свого викладача. Катерина Миколаївна згодна, що хореограф та батьки хвилюються більше, ніж діти. Малеча ж радо ділиться своїми враженнями.

    - Куди ми вже тільки не їздили виступати… Найчастіше - до Києва, в Житомир на огляди і конкурси, - розповідає шестикласниця Дарина Глазкова.

    - А ви подивіться обов’язково, як ми виступаємо, - долучається до розмови її подруга Настя Бондарчук. - У нас є такий гарний танець як «Привітальний», ми всі в барвистих національних костюмах танцюємо під ритми українських народних пісень. Затим з рушниками, з хлібом-сіллю вітаємо глядачів…

    Катерина Кизим розповідає, що колектив відвідують переважно діти, чиї батьки працюють на залізниці. Серед вихованців - чимало школярів із школи №9, яка постійно підживлює основний склад новими талантами.


    Моя співрозмовниця повідала, що свого часу побували з концертами і за кордоном. З Коростенем, містом, яке найбільше потерпіло від наслідків аварії на ЧАЕС, підтримує тісні зв’язки благодійна організація «Рона-Альпа-Україна» з Франції. Подружився з французами і колектив БНТ, який їздив до них на гостини і представляв там свою творчість. Дитячий ансамбль народного танцю зачарував французів своїми і професійністю, і щирістю. Двічі їздили коростенські танцюристи і до Польщі в м. Краснік, яке є побратимом Коростеня.


    Звісно, у коростенських аматорів багато й інших друзів, адже навіть огляди художньої самодіяльності сприяють їх збільшенню. Щорічно танцювальний колектив підтверджує свою високу виконавську майстерність новими здобутками. Сьогодні вже неможливо уявити без них не тільки культурне життя Коростеня, а й залізниці, в оглядах художньої самодіяльності якої вони не раз перемагали: «Полісяночка» цьогоріч завоювала «бронзу».

    - Відрадно, що зростає когорта здібних хлопчиків та дівчаток, які залюбки відвідують гуртки БНТ, - говорить К.М. Кизим. - Маленькі прихильники мистецтва, дарованого давньогрецькою музою Терпсихорою, люблять танці, бажають виступати. Для малечі найбільша радість, яка варта усіх затрачених на репетиціях зусиль, коли на них, таких гарних і граціозних, із захватом дивляться глядачі. А серед усієї кількості прихильників і найбільші поціновувачі їх талантів - мами, бабусі, дідусі…

    Яскравою зірочкою сяє в Коростенському Будинку науки і техніки дитячий танцювальний колектив народного танцю «Полісяночка».


    Художній керівник колективу К. Кизим - неповторна творча особистість. Вона вимоглива, вміє організувати дітей, навчити їх тонкощам танцю. Велику увагу приділяє розкриттю індивідуальності кожного з вихованців, адже вони всі різні, самобутні, неповторні. І діти, відчуваючи її любов, відданість справі і відповідальність за кожного з них, тягнуться до свого керівника, вчителя й порадника. Танці, композиції, поставлені Катериною Кизим, вирізняються високою майстерністю та оригінальністю. Запитую в неї про улюблені власні постановки, як вони творилися. Катерина Миколаївна каже, що все починається з пісні, яка має зачепити найтонші струни її душі, і тоді й народжується майбутня танцювальна композиція. Саме так було і з піснею «Квітка-Душа» композитора Костянтина Меладзе у виконанні Ніни Матвієнко. Одного разу почула незабутні слова поетеси Діани Гольде:

    «Ой то цвіла, та не квітка красна,

    Ой то душа, що шукала щастя,

    Квітка-Душа ніжна і жива,

    Вітер почув і приніс її слова…»

    Пісня настільки вразила хореографа своєю тонкою ліричністю, що вона зуміла створити чудову постановку. Тепер її успішно виконують юнаки і дівчата «Полісяночки». Катерина Миколаївна зараз працює над тим, щоб показати глядачам ще не одну нову хореографічну композицію. Будуть в ній і лірика, і сучасні мотиви… Отож слідкуйте за виступами «Полісяночки» з Коростеня, із букет свіжих, позитивних емоцій вони вам гарантують.


    Фото Віталія НОСАЧА та з архіву «Полісяночки»

    Оксана КЛИМЧУК

    ВЕРТЕП. НА ВСІ СВЯТА ЗАПРОШУЮТЬ ЮНІ ВІННИЧАНИ

    Над землею темна хмара в’ється,

    Під дверима щедрівник човпеться.

    Ой, впустіть його до хати,

    Щиро буде він вам щедрувати.

    Такими словами студенти Вінницького транспортного коледжу, а це - майбутні залізничники, розпочинають щедрівки. І за доброю традицією вже багато років поспіль напередодні Новорічних свят вони відвідують залізничні підрозділи, що розташовані у Вінниці, щедрують для їх працівників, вітають із святами.

    Хто ж є учасниками цього самодіяльного колективу і чому вони цим займаються? Знайомимось: Владислав ДИШКАНТ та Андрій ТІТОВ - майбутні механіки залізничних машин. Навчання вони поєднують із захопленням музикою, гарно грають на гітарах, співають. Тож це захоплення і привело їх до студентського Вертепу. Дві сестрички-близнята Олеся і Олена БАБКО успішно навчаються за фахом «Організація та техніка протипожежного захисту», а ще з дитинства полюбляють співати, читати вірші. Цим вони й займаються у вільний від навчання час. Вікторія ВАСИК, Ірина ПІЩАНИЦЬКА, Андрій БАЛАНЮК, Дмитро ЄГОРОВ, Роман БОНДАРЧУК, Дмитро БЕРНАЦЬКИЙ, Богдан КЛІМЕНЧУК поєднані не лише спільним навчанням на відділенні колійного господарства, а й активною участю в художній самодіяльності коледжу. Вони частенько виступають на концертах, а також щедрують, колядують. Ірина ЄНДОВІЦЬКА, Катерина ЖИТНІКОВА та Марина КУХАР в недалекому майбутньому себе бачать техніками-будівельниками на залізниці, а нині старанно навчаються та захоплюються співом. Це їм успішно вдається, що засвідчують виступи із щедрівками перед залізничниками.

    - Організовуючи такі заходи, - розповідає заступник директора коледжу з гуманітарної освіти та виховної роботи Світлана ОНОФРІЙЧУК, - ми ставимо за мету триєдине завдання: хоч наш навчальний заклад суто технічний, ми прагнемо нашим вихованцям дати й гуманітарні знання, зокрема й обізнаність у секретах традицій українського народу, на яких ґрунтуємо виховну роботу. Крім того, ми не лише навчаємо майбутніх залізничників, а й надаємо їм можливість розвивати свої творчі здібності. Учасники Вертепу проявляють свої артистичні дані. Кожен із них грає свою, обрану ним роль. Хтось - Діда Мороза, хтось - Снігуроньку, а хтось - і Чорта. Як це їм вдається - оцінюють глядачі, серед яких більшість - залізничники. А третє, чи найголовніше наше завдання, - внести хоч невеличку радість у нелегкі будні працівників сталевих магістралей, які перебувають на трудових вахтах у передсвяткові та святкові дні. Заодно й маємо можливість показати нашим вихованцям, як працюють їх майбутні колеги. Тому, думається, робимо хорошу спільну справу.

    До висловленого вище варто додати, що й у трудових колективах щедрувальників із Вінницького транспортного коледжу, який тривалий час очолює і нещодавно переобраний на посаду директора Михайло ФАЛІШТИНСЬКИЙ, сприймають із задоволенням та вдячністю. А хто ж не чекає щедрівників із привітаннями та щедрими побажаннями у своїй оселі та й у робочих приміщеннях? Така традиція у нашого українського народу. І хай вона зберігається на багато, багато років. З Новим роком та Різдвом Христовим вас усіх! Знають учасники цього гурту, як щедрувати і на старий Новий рік, і на свято Водохреща. Але це вже інша історія.


    Никифор ЛИСИЦЯ

    «ОЧІКУВАННЯ СВЯТА КРАЩЕ, НІЖ САМЕ СВЯТО»

    Як приємно вибирати в передноворічній метушні подарунки рідним та друзям! Набагато приємніше, ніж потім розлучатися з ними. Шелестіння яскравої подарункової фольги, стрічки, зірочки, новорічні прикраси для ялинки, передчуття сюрпризу - все налаштовує на романтичний лад. Саме тієї миті починаєш розуміти, чому ми всі так любимо ці моменти.


    Тому, що це нагадує дитинство, коли ми вірили у Діда Мороза і кричали тричі хором: «Снігуронька!» Коли вітали один одного поштовими новорічними листівками - такими милими, а зараз до щему в серці такими рідними… Переглядаючи ці раритети, я впевнена, у кожної людини в душі заспівають хвилюючі нотки любові, теплоти і ніжності.

    В мене перед очима відразу - засніжене передноворічне моє рідне місто Кременчук. Вже декілька днів підряд кружляє, падає лапатий сніг. Кучугури - з чоловічий зріст. Добрячий морозець щипає за ніс та щоки. Я ховаюся у шарф татуся, який несе мене, малу, на руках до дитсадочка. Дивно, що нам не зустрічаються перехожі. Через заметіль все важче йти. Але ми все ж таки добираємося до дитсадка і … «цілуємо» замок. «Мабуть, через завірюху», - стомлено промовив тато.


    Назад я, щаслива, вже бігла поруч із ним. Сильний вітер допомагав, штовхаючи у спину. Мене залишили саму вдома. І я півдня шукала по усіх меблевих шухлядах новорічні подарунки. І знайшла таки. Оранжевого кольору плюшеву кумедну білку. Тяжко зітхнувши, поклала назад і трішки засмутилася, бо хотіла ляльку. Батьки, звичайно, помітили та зрозуміли, чим я займалася, поки вони були на роботі. Але мені нічим не дорікнули. І вранці 1 січня під ялинкою, прикрашеною іграшками, цукерками, мандаринами і листівками, я з радістю знайшла білочку, яку відразу встигла полюбити. Вона і зараз зі мною. І кожного Нового року я ніжно притискаю її до свого серця і підіймаю очі до неба, щоб подумки поговорити з батьком…


    І мене чомусь сумно, через те, що сьогодні не друкують таких листівок. Хтось скаже: «Навіщо? Є інтернет, мобільний зв’язок». А мені здається, якщо б замість коротеньких есемесок «З Новим роком!» ми отримували б такі листівки, то наші серця розтанули б і стали б ми добрішими і милосерднішими. І нам було б набагато веселіше зустрічати Новий рік! Дуже хочеться велику, пухнасту, справжню, як у дитинстві, ялинку. Бажається «набити» вщент холодильник та запросити купу друзів. І дарма, що доведеться потім, стоячи біля плити півдня, а то і день, докоряти собі: «Ну навіщо стільки їжі»? І все-таки на моє переконання, бігати з повним візком супермаркетом, вишукувати нові, якісь дивні кулінарні рецепти і ламати голову над прикрасою для ексклюзивного салату, прибирати оселю набагато веселіше, ніж їсти й пити усю ніч з перервами на танці із забіганням до переляканих сусідів та на дрібні хуліганські вчинки з феєрверками та поздоровленнями з балкона всіх землян та інопланетян. У такі хвилини не віриться, що є люди, котрі 31 грудня лягають спати без усяких забобонів на кшталт «як зустрінеш, так і проведеш». Але я знаю, що вони, як і ми, люблять ранок 1 січня. Найтихіший ранок у році. Як гарно йти засніженими вулицями міста на самоті - в передчутті якогось дива! Ще б пак. Почався новий день нового року. День законних лінощів, коли нікуди не треба поспішати. І він настільки приємніший, наскільки яскравою й веселою була новорічна ніч.

    Тож будемо святкувати! Даром чи що, готувалися?

    З Новим роком! З Новим ранком!


    На фото у горі - авторка цих спогадів

    Ірина ЮШКО

    Приз відправляється до Щорса

    Ось і настав час підбивати підсумки нашого конкурсу «Мій домашній улюбленець». На сторінках Веселого вокзалу ви розповідали про золотисту курочку і морську свинку, черепашку та папугу. Та найулюбленішими стали пухнасті котики та вірні чотирилапі.


    Географія ваших листів теж не маленька: Київ, Бахмач, Коростень, Конотоп. Вік дописувачів, незважаючи на умови конкурсу, від 5 до 14 років. За 5-річних Сашка Бойка з Конотопа та Варю Касяненко (Київ) писали мами. Ви ділились з нами своїми історіями, описували звички братів наших менших та те, як ви за ними доглядаєте. Щиро дякуємо всім за участь, слідкуйте за нашим виданням. У Новому році на вас очікує також чимало конкурсів та подарунків.

    А от сьогодні - ім’я переможця. Ним став 9-річний Олексій ПОЛЮШКО з міста Щорса, Чернігівська область. Його лист під назвою «Добрый Шарик и преданный Черный» («РС» №31) переповнений почуттям радості від спілкування з тваринками. Він досить цікавий, і Олексій зумів поділитися найголовнішим, чого вчать його у родині - любов’ю до всього живого.


    Тож серія книг ілюстрованої енциклопедії школяра «Усе про Україну» відправляється до Щорса, де й знайде свого переможця!

    Вітаємо тебе, Олексію! Творчих здобутків! Сподіваємось про те, як ти їх досягаєш, прочитати в газеті залізничників.


    Рік змії. Із життя Степана Підкаблучного

    Ранок інженера-економіста Степана Підкаблучного починався не як належить. Ще вночі, коли він перебував у полоні Морфея, наверзлося таке, що у будь-якому фантастичному сні не привиділося б.


    - Це через турботи про новоріччя, - «розшифрувала» сновидіння теща, коли Степан Ількович поділився із нею побаченим. Можна було б і не перейматися. Але якось по-дивному теща видала йому цю фразу. Із подовженим шипінням. Треба сказати, шипіти друга мама вміють. На погляд її незвичного кольору великих очей, що змушував стояти як вкопаному, наче середньоазійський суслик перед підступною гюрзою, коли з нею розмовляєш, Степан вже уваги не звертав. Вистачало вібруючого, тріскуче-сухого, ядучого голосу.

    Чомусь до того ж ранком сичав змішувач у ванній, через якусь несправність шипів унітаз...

    Холодним поглядом очей зустріла і дружина, коли Підкаблучний заходився розігрівати самотужки позавчорашню вівсянку.

    - І через що б оце? - почала шипіти друга половина, - кожного ранку б ту кашу гріти...

    Мовляв, і холодною кашею міг би заморити черв’ячка.

    Ледь проковтнувши свій сніданок, наспіх пов’язавши краватку навколо шиї, яка відразу здалася маленьким удавом, зав’язавши лише йому відомим способом довгі вужоподібні шнурки на черевиках, Підкаблучний поквапився на зупинку тролейбуса. У черзі Степан піймав ще пару-трійку подібних до тещино-дружинових «зміїних» поглядів.

    - Що ж це за ранок такий? - подумки дивувався Степан Ількович. Він ще не знав, що саме у цей день на нього ще шипітиме не лише телефонна слухавка, із якої долинатиме сичання його безпосередньої керівниці. Сказати начальству хоч у слухавку, хоч прямо у вічі, що вони про нього думають, здатні лише підлабузники, - сказала мудра людина. Такої ж думки був і мій герой. Для нього наставав незвичайний Рік Змії.

    ... На душі полегшало, коли С. Підкаблучний розгорнув гороскоп на увесь 2013-й.

    «Рік Змії буде вдалим для дам - так починалось звернення газетного оракула до читачів. - Адже ці Божі створіння (при цьому Степан Ількович глибоко втягнув навколишнє повітря, згадавши дружину і тещу) так схожі: і змії, і жінки заворожують жертву поглядом. Але різниця - у виборі жертви. Змії гіпнотизують жаб, кроликів, жінки - чоловіків, - «відкривав» далі Америку складач гороскопів. - Змії ковтають здобич, жінки влаштовують весілля».

    Після цих рядків на очі Степана набігли сльози - пригадалось і весілля, і ніч після нього, коли весь час поруч шипіли, сичали, шкварчали близькі та родичі нареченої. От якби йому цей гороскоп попався у переддень його освідчення майбутній дружині... Нізащо б не квапився подавати заяву на шлюбні «процедури». А то після відвідання знаменитого Палацу одружених - Бермудського трикутника, як влучно «охрестив» цей витвір архітектурного мистецтва хтось із киян, - на «свіженького» чоловіка посипалися звинувачення у безглуздості, тупості, неможливості на зарплату звичайного інженера прогодувати родину тощо.

    «Как ласковая кобра, ласкаясь, обовьюсь», - задумливо, але з якоюсь неповторною посмішкою, казала Степанові його майбутня дружина, цитуючи поетесу зі «зміїним», як вважав Підкаблучний, прізвищем З. Гіппіус. Якби ж йому цей розум та тоді.

    ...Очі знову поринули у гороскоп на 2013-й.

    «Обійми змії, хоча і ніжні, можуть мати летальні наслідки, - далі попереджав провісник. - А жінка, беручи в обійми чоловіка, бажає отримати від нього всього лише ніжність і подарунок. Готуйтеся робити безліч подарунків», - не зупинявся оракул із газети.

    - Ну-ну, чого ще наврочиш, відьмаче, - скреготав зубами Підкаблучний, який не отримував заробітну плату через непередбачувані затримки у бухгалтерії.

    «Змія - величезна модниця, адже вона регулярно змінює шкіру, - вів далі «астролог». Жінки, як відомо, теж полюбляють нові речі. Що ж, чоловіки, накопичуйте гроші, - радив оракул і пояснював: - Дорослі змії змінюють шкіру чотири рази на рік. Дами ж, практично щодня, роблять висновок: «Одягнути немає чого». Тож чим більше одяганок - тим краще». Просто із життя, подумав Підкаблучний. Вибирати дружині подарунок, хоча б на день народження, зазвичай важче, ніж було вибрати саму дружину, констатував Степан Ількович. Осточортіло обожнювати це життя у зміїному кублі, вирішив Стьопа, закриваючи гороскоп. Треба щось людське пошукати на стороні. «Каждый имеет право налево», - пронеслося в його голові. «Чоловіки гуляють не тому, що вони негідники, а тому, що усі жінки прекрасні», - розбудив у собі «серцеїда» Підкаблучний. Відірвавши погляд від газети, він зустрівся очима із бухгалтеркою - супержінкою з їхньої контори. В її зелених оченятах бігали бісики, а посмішка обіцяла щось надто романтичне. Спокусливий язичок ледь виглядав з немаленького ротика із гострими зубками. Здається, для Степана Підкаблучного починався новий рік. Той самий Рік Змії.


    Віктор НОВОБІЛИЧ

    Святковий настрій: від синього Дону до Карпатських гір

    Цього разу ми стали свідками повернення до дідівських традицій святкування дня Святого Миколая. На наших очах відбулося укладання договору, інакше кажучи, підписання так званого глейту (охоронної грамоти) між почесними гостями та козаками з «Мамаєвої Слободи» (м. Київ, Солом’янський район). Тож Головну Резиденцію Святого Миколая відкрито, а добрі справи знаходитимуться впродовж всього наступного 2013 р. під охороною та обороною славних козаків.



    Миколай Чудотворець - святий, якого не перестає поважати світ впродовж майже двох тисяч років. І, мабуть, тому, що славить він себе не лише словами й подарунками, а справами. Кого навчить, кому допоможе, а кому й лозину покаже.

    Тож очікували на його появу діти не на порозі, а за роботою, ліплячи та випікаючи печатні медові пряники «Миколайчики» в печі козацької хати.

    Добрий, щедрий Миколай, одягнений у священницькі ризи, у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш та гетьманську шапку - новий еталон українського Святого. Діти наперебій розповідали йому вірші та й своїми успіхами хизувалися. Наш український Миколай направду духовна особа, бо ж вчив дітей бути мудрими, добрими, вміти співчувати та гідність свою захищати.



    Серед постійних почесних гостей були архієпископ Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря) та український музикант та громадський діяч, ініціатор етнічного фестивалю «Країна мрій» Олег Скрипка.

    А чи не хочеться покататись верхи на конях, постріляти з лука, пошукати козацькі скарби, або ж просто помандрувати стежками козацького селища, де на обійстях живе багато домашніх тварин? - запрошувала нас до дійства «помічниця» Святого Миколая Людмила СТОЛЯРЧУК. А Миколай тим часом по-доброму, та все ж з деякою суворістю, поглянув у наш бік. В його очах ми прочитали німе запитання, а чи не належите ви до тих дорослих неслухів, котрі порушували трудову дисципліну, переходили дорогу у недозволених місцях, не допомагали по господарству, не ходили по магазинах? Бо для таких добродіїв є у мене гарна козацька різка! Ледь зашарівшись та опустивши додолу очі, ми побігли за помічницею Святого…



    «Ось цього року у нас на Слободі квочка висиділа цілий виводок курчат - аж одинадцять. Наші вівці окотились та привели троє ягнят: два баранчики та одну ягничку. Дві чорних льохи Миргородської породи опоросились, тож маємо зараз п’ятнадцятеро рябих, чорних та сірих поросят, - щебетала Людмила. А ми, все ж таки зізнавшись Миколаю у своїх провинах, хоча і подумки, смакували пряниками і реготали до схочу. На те воно і свято! Із чим і вас, шановні, вітаємо!


    Підготувала Валентина КОЛЯДА Фото Віталія НОСАЧА

    Холодний прийом та гарячі баталії

    Завжди дивувався спортсменам, хоч аматорам, хоч професіоналам. І в дощ, і в сніг, і в спеку квапляться відчайдухи - хто на тенісний корт, хто на лід, хто на футбольний майданчик. Так сталося і напередодні новоріччя.

    Другий тур змагань команд з міні-футболу у складі працівників столичної магістралі, який пройшов 14 - 15 грудня у спортивній залі фізкультурно-оздоровчого комплексу (далі - ФОК) «Спартак» (м. Коростень), відбувався у приміщенні при температурі, що не перевищувала + 6 -7 С°. Як запевняли деякі експерти, ця температура для футболістів із Київської, Козятинської, Жмеринської, Коростенської та Конотопської дирекцій доволі помірна. Проте для чисельної когорти вболівальників, з якими довелося поспілкуватися, ані низька, як для приміщень, температура, ані протяги, що царюють у фізкультурно-оздоровчому (курсив мій - В.З.) комплексі, не сприяли, вибачаюсь за канцеляризм, забезпеченню здорового способу життя. Впродовж змагань довелося поспілкуватися із директором ФОК. У своєму теплому окремому кабінеті В.З. Висоцький запевнив мене, що калорифери (не працювали впродовж першого і другого днів футбольних змагань - авт.), які розміщено у спортивній залі, неспроможні перебороти холоднечу. На жаль. Констатую через те, що, перебуваючи як вболівальник у холодній залі, встиг отримати застуду. Але сьогодні не про це.




    Скажу відверто, термін «запекла боротьба» можна сміливо застосувати до характеристики матча, де вперше у турнірі зустрічалися команди Київської та Коростенської дирекцій. Гра у нападі сорокарічного майстра із Дарницької дистанції колії Володимира БЛАГОРОДНОГО та його значно молодшого колеги Сергія ПРОХОРОВА, електромеханіка Коростенської дистанції сигналізації та зв’язку, заворожувала. Точні передачі, грамотна «робота» біля воріт суперника, корегування дій партнерів по команді дали свій позитивний результат. Цього разу, правда, спритнішими були коростенці.

    У наступних іграх турніру до мого журналістського блокнота за прекрасний, як зараз говорять, ігровий драйв потрапили наступні гравці: граючий воротар Олександр ДЖУР (монтер колії з Конотопа), нападники Максим СУСЛІК (сигналіст ст. Гречани) та Олег КВАСНЕВСЬКИЙ (оглядач-ремонтник із Жмеринського вагонного депо) - справжні знавці футбольної справи. І хоча серед кращих гравців, яких визначило прискіпливе журі, опинилися воротар Дмитро СВІНЦІЦЬКИЙ (Козятинська дирекція), півзахисник Володимир СТРИЖАК (Конотопська дирекція), нападаючий Євген НОВИКОВ (Київська дирекція), захисник Олександр СТРЕТОВИЧ (Коростенська дирекція), - О. Джур, М. Суслік та О. Квасневський отримали на свою адресу чимало оплесків. Вміють грати, що тут скажеш.

    Не будемо недооцінювати вправну гру інженера станції Конотоп Романа ХАРЕВИЧА. Справжній фанат гри у шкіряний м’яч. Але, як з’ясувалося, дуже ревно відноситься до судійства на полі. Суперечки. Кого ними подивуєш? Але з’ясування ігрового конфлікту під час матчу. І через що? Через невірні дії арбітра. Проте, для цього є більш цивілізовані заходи. В одну мить Р. Харевич розпочав, як їх назвав один дотепник, ручні вправи по відношенню до судді. Ось тут вже про спортивний азарт мова не йде. Вважаю, що настав час посилювати відповідальність тренерів і представників команд. Між іншим, відомі позитивні приклади, коли з останніх організатори змагань брали розписки за те, що вони відповідають головою за дії команди перед грою, під час матчу та після нього. Можливо, вже час запрошувати на подібні зустрічі правоохоронців. Контролювати ситуацію потрібно і суддям, щоб не доводити конфлікти до краю. Атмосфера, не зважаючи на холоднечу у залі, під час зустрічі Коростенської та Конотопської дирекцій була спекотною.

    Які ще враження залишились від змагань? На якусь мить здалося, що якби не гаряча кава та чай, якими «на всю котушку» торгувала у фойє фізкультурно-оздоровчого комплексу огрядненька чергова, до кінця першого дня змагань автори цього фоторепортажу так би і не досиділи. Але ж перший день змагань - половина справи. Ледь умовив залишитися «на нагородження» фотокореспондента. Останній, перебуваючи дві ночі у не дуже теплій кімнаті відпочинку, що на Коростенському вокзалі, мріяв, щоб якомога швидше настала церемонія нагородження переможців у холодній, повторимось, залі. Вона попри все настала. За результатами змагань, перше місце - за представниками Жмеринської дирекції, «срібло» залишилось у Коростені, а третє місце вибороли аматори з Козятина. По закінченні змагань на переможців очікували заслужені нагороди. Серед тих, хто вручав кубки, медалі та пам’ятні призи футбольним гравцям, були завідуючий відділом соціального захисту та спортивно-масової роботи Дорпрофсожу Володимир КРАВЧЕНКО та технічний інспектор, голова Молодіжної ради Дорпрофсожу Андрій ОВСІЄНКО (фото 1). Від усього серця пораділи успіхам аматорів начальник ДФСК «Локомотив» Ольга СТОРОЖЕНКО та інструктор цього клубу Ольга ГАНУЛ, голова Коростенського теркому галузевої профспілки Олександр ЛОЗКО.


    Віктор ЗАДВОРНОВ Фото Віталія НОСАЧА

    Футбол, который нам не забыть!..

    К 85-летию создания футбольного клуба «Динамо» (Киев)

    (Продолжение. Начало в №48 за 2012 г.)

    Сезон 1983 г. у руля киевлян был Юрий Морозов, но ему не удалось ничего выиграть. Только с возвращением Лобановского киевляне вновь стали показывать чемпионский футбол. В 1985 г. «Динамо» сделало дубль, а через год киевской команде снова покорилась Европа. Подопечные Валерия Лобановского выступали в Кубке кубков, где на своём пути сумели справиться с «Утрехтом», «Университатя», «Рапидом», «Дуклой» и мадридским «Атлетико». Вновь киевляне уверенно победили со счётом 3:0, не оставив испанцам ни единого шанса на успех. В этом же сезоне игрок «Динамо» Игорь Беланов был признан лучшим футболистом Европы.

    После распада СССР «Динамо» провалило свои дебютные сезоны в чемпионате Украины. Однако с 1993 г. киевляне практиче-ски неизменно становились чемпионами, до 2002 г. никому не удавалось обойти их в турнирной таблице. В период с 1997 по 2002 гг. команду вновь возглавлял Валерий Лобановский, с которым «Динамо» пять раз выигрывало чемпионское звание, трижды побеждало в Кубке Украины, а в 1999 г. команда дошла до полуфинала Лиги Чемпионов. Безусловно, главной звездой «Динамо» 90-х был Андрей Шевченко, который после нескольких фантастических сезонов оказался в итальянском «Милане», а закончил свои выступления в большом футболе вновь в составе киевского «Динамо».

    В последние годы у руля столичного клуба стояли российские тренеры - Валерий Газзаев и Юрий Сёмин, с которым команда стала чемпионом в 2009 г. и дошла до полуфинала Кубка УЕФА. После этого успеха Юрий Павлович вернулся в московский «Локомотив», но пробыл там всего один сезон, после чего вновь получил приглашение возглавить киевский клуб. С Сёминым «Динамо» продолжало несколько сезонов подряд находиться вверху турнирной таблицы, но не на первом месте. А когда в новом футбольном сезоне-2012 - 2013 подопечные Юрия Сёмина крайне неудачно провели серию матчей в чемпионате и Кубке Украины, президент клуба Игорь Суркис принял решение отправить Юрия Сёмина в отставку и в срочном порядке пригласил на должность главного тренера легенду советского и украинского футбола, бывшего игрока киевского «Динамо» и главного тренера национальной сборной страны Олега Блохина.

    Современники знают лишь теперешний состав киевского «Динамо» и уже совсем, или почти совсем, забыли тех футболистов, которые из поколения в поколение отдавали команде свои силы, опыт, мастерство, кто приближал победы и покорял футбольные вершины.

    Думаю, любителям игры миллионов будет приятно вспомнить тех игроков, которые стояли у истоков динамовской футбольной дружины, о легендарных капитанах столичного клуба, которые за 85-летнею историю команды составили достаточно солидный и послужной список.

    Но обо всем этом в последующих наших публикациях.

    (Продолжение следует)

    Подготовил Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Засвітились три сонечка - два синочки і донечка

    Статистика, скільки і якого року в Шепетівці народилося діточок, звичайно, ведеться. У тому числі і двійня - не новина. А ось трійко малюків, то це вже справді раз на скількись там років.

    Нинішнього року така подія сталася в шепетівській родині Мацієвських. Хлопчиків назвали Глєбом і Єгором, а дівчинку Софією. Їх і маму уже виписали саме під Новий рік з Хмельницького пологового будинку, де народилися 20 листопада. Так що зустрічатимуть свято вдома - на Другій Привокзальній.

    Я запитав тата, Євгена Вікторовича, чому так не-звично назвали одного із синочків - Глєбом (Глеб (рос.) - Гліб (укр.) - ред.). Адже у словнику власних імен такого немає. Посміхається і каже:

    - Так захотіли із дружиною. Дуже милозвучне ім’я. До слова, мусив тричі в різних документах підписуватися, що саме так нарекли синочка.


    Мама і татусь трійнят побралися у 2001 р. Софійка, Глєб і Єгор - у сім’ї перші дітки. І відразу аж троє первістків.

    Валентина Мацієвська працює медичною сестрою у стоматологічному кабінеті вузлової лікарні, а Євген - машиністом у локомотивному депо. У ці дні їх вітають родичі, друзі, колеги по роботі. А до всіх вітань щиросердечно приєднуємося й ми. З роси й води вам, батьки! Ростіть сонечок на радість та потіху собі. Нехай негаразди і печалі обходять домівку, а маленьким сонечкам многії-многії літа нехай світить тільки дійсно-таки світле, тепле і велике-велике усміхнене сонце!


    На фото: Валентина Мацієвська (у центрі) з діточками і батьками.

    Олександр ЦАРИК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05