РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 45 (16 листопада 2012)
  • Випуск №45 16 листопада 2012
    Зміст
    1. ВИСОКІ НАГОРОДИ ЗАЛІЗНИЧНИКАМ (Фото Віталія НОСАЧА)
    2. Шанують наших у Вінниці (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Високі нагороди залізничникам
    4. Визначено кращих із кращих
    5. Від теорії до практики (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    6. Порушення, які обертаються трагедією (Оксана КЛИМЧУК)
    7. Золото добувають у Козятині (Анатолій САДОВЕНКО, Фото із архіву КВПЗТУ)
    8. Замкнене коло навколо зайвих споруд (Никифор ЛИСИЦЯ)
    9. Звідки у машиніста метрополітену любов до сталевих колій? (Ядвіга ОСТРОВСЬКА)
    10. Проповедник, историк, Человек (Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото Виталия НОСАЧА)
    11. ХАЙ ДОЛЯ ДАСТЬ ЩЕ БЕЗЛІЧ ЛІТ ЩАСЛИВИХ! (Анатолій САДОВЕНКО)
    12. ЧОМУ БАСКОВ НЕМАЄ ЖОДНОГО ВІДНОШЕННЯ ДО ПАРОВОЗНОЇ «ШАРМАНКИ»? (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    13. У пошуках туалетного права (Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА)
    14. НІМЕЧЧИНА. КОМПЛЕКСНА КОНЦЕПЦІЯ (Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА)

    ВИСОКІ НАГОРОДИ ЗАЛІЗНИЧНИКАМ

    У понеділок на апаратній нараді начальник залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН відповідно до Указу Президента України вручив працівникам залізниці нагороди.



    Начальник Південно-Західної залізниці О.М. КРИВОПІШИН вручає нагороду
    начальнику галузевої служби сигналізації та зв’язку О.І. ДУБІНЧУКУ.

    За вагомий особистий внесок у розвиток залізничного транспорту, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність орденом «За заслуги» III ступеня нагороджено машиніста електропоїзда моторвагонного депо Фастів Миколу СВ’ЯТОСЛАВСЬКОГО, медаль «За працю і звитягу» отримав диспетчер дільниці Козятинської дирекції залізничних перевезень Степан БІЛОУС та начальник галузевої служби сигналізації та зв’язку Олександр ДУБІНЧУК. Почесне звання «Заслужений працівник транспорту України» присвоєно начальнику галузевої служби колії Михайлу СІЧНОМУ.

    Начальник Південно-Західної залізниці О.М. КРИВОПІШИН вручає нагороду начальнику галузевої служби сигналізації та зв’язку О.І. ДУБІНЧУКУ.

    Фото Віталія НОСАЧА

    Шанують наших у Вінниці

    Залізничний вузол у Вінниці. Тут у декількох відокремлених та структурних підрозділах трудиться більше тисячі залізничників. Кожен із них вносить чималий вклад у розвиток нашої галузі. А їхня спільна робота сприяє й розвитку міста над Бугом. Адже вони забезпечують перевезення пасажирів та вантажів до обласного центру і з міста за трьома напрямками. Тому й шанують залізничників у Вінниці.

    Нещодавно кращих працівників залізничного вузла було заохочено грамотами виконавчого комітету Вінницької міської ради та грошовими преміями. Ці заохочення отримали головний механік Володимир АНДРОЩУК та налагоджувальник колійних машин Вінницької дистанції колії Сергій КАРПЛЮК, інженер з організації та нормування праці Інна ВОЛОШЕНЮК та маневровий диспетчер ст. Вінниця Олександр СЕМЕНЮК, електромонтер Василь КУПЧИК та начальник виробничої дільниці зв’язку Вінницької дистанції сигналізації та зв’язку Сергій СТАДНЮК, а також квитковий касир Валентина ЖУРКО, завідувачка квиткових кас Людмила КОЖУХОВСЬКА і чергова по вокзалу Ніна ПІДГАЄЦЬ. Грамоти та премії вручив заступник директора департаменту енергетики, транспорту та зв’язку міськвиконкому Сергій КОВАЛЕНКО.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Високі нагороди залізничникам

    За сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у забезпечення виконання комплексу робіт з будівництва технічної пасажирської станції Київського залізничного вузла та проявлений високий професіоналізм генеральний директор Укрзалізниці Володимир КОЗАК нагородив:

    ЗНАКОМ «ПОЧЕСНИЙ ЗАЛІЗНИЧНИК»

    Дмитра Івановича КРАВЧУКА - начальника відокремленого підрозділу Старокостянтинівська колійна машинна станція.

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗА ЗАСЛУГИ. УКРЗАЛІЗНИЦЯ» III СТУПЕНЯ:

    Петра Федоровича КУЛЯЖКА - начальника відокремленого підрозділу Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень;

    Володимира Григоровича ТЯГУЛЬСЬКОГО - колишнього головного інженера Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»;

    ЮЩЕНКА Сергія Васильовича - начальника відокремленого підрозділу Дарницька дистанція електропостачання.

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» III СТУПЕНЯ

    Ярослава Миколайовича СТОРУБЛЬОВА - начальника колійної машинної станції №285;

    Олега Валерійовича СУХОМЛИНОВА - заступника начальника галузевої служби електропостачання - начальника структурного підрозділу «Енергозбут».

    ПОЧЕСНОЮ ГРАМОТОЮ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ

    Петра Григоровича ШУЛЬГАНА - начальника відокремленого підрозділу Будівельно-монтажний поїзд №392.

    Великій групі працівників оголошено подяку Державної адміністрації залізничного транспорту України та вручено годинники від генерального директора Укрзалізниці.


    Визначено кращих із кращих

    Керівництво Укрзалізниці та Рада профспілки залізничників і транспортних будівельників України підбили підсумки галузевого конкурсу на звання «Кращий працівник залізничного транспорту України». Відзначено, що працівники залізничного транспорту України успішно забезпечують виконання планових виробничих завдань, безпеку руху поїздів, активно впроваджують сучасні технології роботи, сумлінно виконують свої професійні обов’язки, проявляють творчу ініціативу та наполегливість у праці.

    Керівництво Укрзалізниці та Рада профспілки залізничників і транспортних будівельників України присвоїли працівникам Південно-Західної залізниці звання

    Анатолію Євгенійовичу БЕЗСМЕРТНОМУ - слюсарю з ремонту рухомого складу 6 розряду виробничої дільниці з ремонту автогальмового устаткування відокремленого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський;

    Володимиру Михайловичу БОЙКУ - слюсарю по залізничній станції Бородянка;

    Миколі Івановичу ГАВРИЛЕНКУ - слюсарю з ремонту рухомого складу 5 розряду виробничих дільниць цеху ремонту МВРС відокремленого підрозділу моторвагонне депо Чернігів;

    Володимиру Михайловичу ГАЛИЧУ - електромеханіку 1 групи виробничої дільниці Північна району контактної мережі станції Кролевець;

    Тамарі Францівні ГАЛЦІ - черговій по станції Миронівка;

    Аллі Вікторівні ГНЕСЮК - касиру квитковому 1 категорії відділу попереднього продажу проїзних документів відокремленого підрозділу Український центр з обслуговування пасажирів на залізничному транспорті;

    Віталію Вікторовичу ГРЕСИКУ - водію автотранспортних засобів 1 класу господарського відділу відокремленого підрозділу Жмеринська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт;

    Миколі Вікторовичу ГУДЕНКУ - електромеханіку дільниці 1 групи відділу технічного супроводження автоматизованих систем Регіонального інформаційно-обчислювального центру РІОЦ-5 відокремленого підрозділу Інформаційно-обчислювальний центр;

    Марії Ірсонівні ДУБЧАК - касиру квитковому 2 категорії станції Мотовилівка;

    Василю Миколайовичу ЗАКУСИЛУ - електромеханіку дільниці 1 групи бригади з обслуговування пристроїв гіркової автоматизованої централізації відокремленого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв’язку;

    Івану Васильовичу КАМАРДІНУ - оглядачу-ремонтнику вагонів 5 розряду технічного обслуговування вагонів без відчеплення пункту технічного обслуговування вагонів станції Ворожба відокремленого підрозділу вагонне депо Ворожба;

    Сергію Вікторовичу КОВАЛЕНКУ - енергодиспетчеру Київської дистанції електропостачання;

    Анатолію Васильовичу КОГУТУ - електромеханіку сигналізації, централізації та блокування дільниці 2 групи бригади з обслуговування пристроїв напівавтоматичного блокування Вінниця - Гайсин відокремленого підрозділу Вінницька дистанція сигналізації та зв’язку;

    Сергію Івановичу КОРЧЕМНОМУ - черговому по залізничній станції Овруч;

    Миколі Григоровичу КУШПІЛЮ - водію автотранспортних засобів 2 класу дільниці з експлуатації кранової, бурової, землерийної техніки та автотранспорту відокремленого підрозділу Центр механізації будівельних робіт;

    Ользі Олександрівні МАКАРЕНКО - старшому касиру товарному (вантажному) станції Миронівка;

    Павлу Васильовичу МАТВІЙЧИКУ - оглядачу-ремонтнику вагонів (старшому) 6 розряду пункту технічного обслуговування вагонів Козятин-1 відокремленого підрозділу вагонне депо Козятин;

    Петру Івановичу МАЩЕНКУ - бригадиру (звільненому) з поточного утримання і ремонту колій та штучних споруд 6 розряду (з невідкладних робіт) відокремленого підрозділу Київська дистанція колії;

    Ігору Петровичу МІНЕНКУ - машиністу електровоза 1 класу дільниці з експлуатації локомотивів відокремленого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський;

    Володимиру Володимировичу МОРЕНЦЮ - прийомоздавальнику вантажу та багажу (старшому) 4 розряду станції Київ-Московський;

    Миколі Антоновичу МОСІЙЧУКУ - водію автотранспортних засобів 2 класу відокремленого підрозділу вокзал станції Київ-Пасажирський;

    Олександру Михайловичу ОНІЩЕНКУ - машиністу незнімної дрезини 6 розряду цеху майстерні (ПДМ) відокремленого підрозділу Жмеринська дистанція колії;

    Елеонорі Григорівні ПИВОВАР - черговій по залізничній станції відокремленого підрозділу станція Жмеринка;

    Анатолію Михайловичу ПОЛЯНСЬКОМУ - машиністу крана автомобільного 6 розряду транспортної дільниці станції Козятин відділу головного механіка;

    Володимиру Олексійовичу РУБАНУ - регулювальнику швидкості руху вагонів 5 розряду (старшому) відокремленого підрозділу станція Конотоп;

    Анатолію Станіславовичу СИНЯВСЬКОМУ - старшому стрільцю стрілецької команди на станції Козятин відокремленого підрозділу Козятинський загін відомчої воєнізованої охорони;

    Олені Сергіївні СТЕЦЕНКО - касиру товарному (вантажному) 1 категорії залізничної станції Путивль;

    Анатолію Григоровичу СУГАКУ - диспетчеру маневровому залізничної станції відокремленого підрозділу станція Вінниця;

    Наталії Володимирівні ТУЗИНСЬКІЙ - касиру товарному (вантажному) 2 категорії станції Пенизевичі;

    Петру Олексійовичу ШЕВЧУКУ - майстру 1 групи дільниці з ремонту та виготовлення деталей вагонних ходових частин, гальм та автозчепу відокремленого підрозділу вагонне депо Київ-Пасажирський.


    Від теорії до практики

    Доброю традицією на Київській дирекції залізничних перевезень є практика проведення виїзних нарад на одній зі станцій. Характерною особливістю таких зустрічей є те, що перед тим, як провести нараду, традиційно оновлюються робочі місця, замінюються інформаційні стенди, проводяться опоряджувальні роботи з приведення станцій та прилеглої території до належного санітарно-естетичного стану.


    Практичне заняття проводить Олексій САМЧЕНКО.

    Минулого тижня на ст. Бородянка відбулася чергова виїзна нарада, де начальників станцій чекала продуктивна та насичена програма. На цьому заході, окрім нагальних питань організації роботи з безпеки руху та охорони праці, було висвітлено виконання планових завдань щодо вантажних та пасажирських перевезень, організації роботи з клієнтами та адміністраціями. Було обговорено ступінь готовності до зими. Не залишились осторонь і питання реформування.


    Начальник галузевої служби перевезень Іван ФЕДОРКО
    та начальник Київської дирекції залізничних перевезень Володимир ПАЩЕНКО проводять нараду.

    Начальник дирекції Володимир ПАЩЕНКО звернувся до учасників наради: «Ми стоїмо на шляху реформування. Для всіх нас - це абсолютно новий етап. Наразі ми не лише обговоримо наболілі питання серед керівників станцій, а й постараємося намітити заходи щодо покращення нашої роботи».

    Детально охарактеризував роботу залізниці та чергових по станції за останній період у своєму виступі начальник галузевої служби перевезень Південно-Західної залізниці Іван ФЕДОРКО. Зокрема, він наголосив, що найбільш важливим завданням для залізничників є дотримання вимог безпеки руху та охорони праці. Окрім того, він відповів на запитання, які цікавили начальників станції.

    Учасники засідання детально проаналізували стан безпеки руху та охорони праці і висловили свої зауваження щодо неузгодженості «вікон» під час колійних робіт. Також обговорили питання вантажних перевезень і радились, що потрібно робити, щоб автомобільний транспорт не витісняв перевезення вантажів залізницею. До того ж, звернули увагу на правильність опрацювання перевізних документів згідно із нормативними змінами.

    Про те, як складається ситуація з компенсацією коштів за перевезення пільгових категорій пасажирів та як вдається вирішувати проблему отримання залізницею пільги на сплату податку на землю, доповів начальник пасажирського відділу Київської дирекції залізничних перевезень Тарас МЕЛЬНИК.

    Багато часу було приділено практичним заняттям. Під час їх проведення начальник дільниці Київської дистанції колії Олексій САМЧЕНКО продемонстрував молодим колегам, як виконуються комісійні місячні огляди головних, приймально-відправних колій, стрілочних переводів тощо. Тож молоді начальники станцій наочно побачили, як взаємопов’язані теорія та практика.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Порушення, які обертаються трагедією

    Нещодавно відбулося засідання Житомирської обласної комісії з безпеки дорожнього руху, яке провів заступник голови облдержадміністрації Віктор КУНИЦЬКИЙ. У роботі комісії брали участь представники контролюючих установ області, заступники голів райдержадміністрацій і міськвиконкомів, які координують питання транспорту, автоперевізники області, представники Коростенської дирекції залізничних перевезень.

    «Питання забезпечення безпеки руху на автомобільному транспорті в області залишається сьогодні особливо актуальним. Адже від цього залежить життя людей і нормальне функціонування соціально-економічного комплексу території. Людина, її життя, здоров’я і безпека - найвищі соціальні цінності в нашій державі. Однак порівняно з іншими європейськими країнами стан безпеки дорожнього руху в нашій державі характеризується високим рівнем смертності та дорожньо-транспортного травматизму», - сказав Віктор Куницький.

    Станом на 1 жовтня 2012 р. на автошляхах та вулицях Житомирської області скоєно 448 дорожньо-транспортних пригод, в яких загинула 151 особа та 481 осіб отримали тілесні ушкодження. Разом із тим, кількість ДТП та число травмованих учасників дорожнього руху зменшилося відповідно на 3,4% та 14,7%. Цьому сприяли заходи, спрямовані на активну боротьбу з аварійністю. Наприклад, кілька років тому штрафи за порушення правил дорожнього руху були підняті у десять разів. Згодом працівникам автоінспекції офіційно було дозволено використовувати для виявлення порушників «Візири» і алкотестери, також в Україні було відновлено роботу понад тридцяти стаціонарних постів автоінспекції, йшлося на засіданні комісії.

    - В обласній державній адміністрації для виконання законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху ведеться цілеспрямована систематична робота, - пояснив Віктор Куницький. Також посадовець зазначив, що наразі розробляється нова Програма підвищення безпеки дорожнього руху на 2013-2016 рр.

    Є в ній і положення щодо запобігання ДТП на залізничних переїздах. Стосуються вони спільної роботи різних служб з перевірки стану переїздів та низки профілактичних, роз’яснювальних заходів.

    Для залізничників тема ДТП на переїздах є доволі болісною. Здавалося б, нічого особливого - незначна частина залізничної інфраструктури, що перетинає полотно автомобільної дороги. І крім невеличкого дискомфорту, викликаного неакуратним проїздом на попередньо незниженій швидкості, цей шматочок залізниці нічим не загрожує. Тим не менше, саме таке перехрестя може призвести до значної трагедії.

    У своїй більшості водії з якихось міркувань не просто забувають про обережність, але й свідомо порушують чинні для автомобілістів правила проїзду залізничних переїздів. І даремно. Оскільки дорожньо-транспортні пригоди, які стаються на переїздах, вважаються найтяжчими за своїми наслідками. Адже після зіткнення з багатотонним локомотивом відбутися легким переляком доволі важко.

    Потрібні приклади? 4 лютого 2012 р. у селі Гальчин Бердичівського району на залізничному переїзді легковий автомобіль зіткнувся з локомотивом. Внаслідок ДТП водій легковика, 1978 р.н., загинув на місці пригоди. 29 грудня 2011 р. на 5 км перегону Житомир - Фастів на переїзді електропоїзд Житомир - Київ зіткнувся з легковим автомобілем ГАЗ-24, який завмер на переїзді. Водій автомобіля встиг втекти незадовго до зіткнення. Постраждалих серед пасажирів електрички, на щастя, не було. Водій у даному випадку дійсно відбувся переляком. Проте ще й чималими клопотами, пов’язаними з розслідуваннями випадку і завданої матеріальної шкоди залізниці. Але ж наслідки могли бути й сумнішими.

    Недивлячись на нагадування, водії та й пішоходи продовжують порушувати правила руху. Перші, особливо в годину пік, можуть навіть намагатися самостійно підняти шлагбаум. А ті, хто ходить пішки, іноді геть на нього не зважають.

    Як бачимо з вищенаведеного, проблемою аварійності, пов’язаної з автомобільним транспортом, займаються і органи місцевої влади, і залізничники, які ведуть роботу з підвищення безпеки руху на перетинах залізничних колій з автомобільними шляхами. Посилена увага - до дільниць із впровадження швидкісного руху, переїздів з інтенсивним автотранспортним рухом. Особливо тих, де залізничні колії перетинають автобусні маршрути.

    Зрушити ж кардинально розв’язання проблеми можуть либонь запровадження жорсткіших заходів до порушників-автомобілістів. Адже саме через їхню вину стаються аварії на залізничних переїздах.

    Оксана КЛИМЧУК

    Золото добувають у Козятині

    У столичному експоцентрі «Київ Експо-Плаза» у другій половині жовтня проходила четверта виставка-презентація «Інноватика в сучасній освіті», організаторами якої виступили Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Національна академія педагогічних наук України, а також компанія «Виставковий світ».


    Лауреати виставки-презентації «Інноватика в сучасній освіті».

    У цьому заході презентував свій проект «Інноватика у розвитку міжнародної співпраці в освітній галузі» і один із навчальних закладів залізничного транспорту нашої країни - Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту (КВПЗТУ). До речі, це був спільний міжнародний проект, в якому використані напрацювання Доправної (транспортної) академії м. Тренчин (Словаччина) та технікуму зв’язку ім. І. Сегельського м. Познань (Польща). Це навчальні заклади залізничного транспорту, з якими довгі роки плідно співпрацюють козятинці. В проекті порівнюється система роботи над розробкою та впровадженням інноваційних технологій та новітніх засобів навчання майбутніх залізничників у навчально-виробничий процес в Україні, Словаччині та Польщі. Козятинці презентували свої напрацювання з використання тренажера з управління локомотивом та усунення несправностей (для учнів із спеціальностями «помічник машиніста електровоза»). Їхні словацькі колеги - методику навчання учнів за спеціальністю «черговий по залізничній станції», пропонуючи, як приклад, процес навчання у транспортному залі своєї академії. Це - сучасний системний і комплексний навчальний кабінет, який застосовується не лише для навчання студентів академії, а також для навчання співробітників словацьких та чеських залізниць, студентів галузевого університету. А колеги з Польщі представили свої напрацювання на прикладі використання діючих макетів для підготовки учнів із фаху «електромонтер СЦБ».

    Експертна комісія високо оцінила цей спільний міжнародний проект, і за її рішенням усі три навчальні заклади нагороджено золотими медалями та дипломами організаторів виставки за активну роботу з модернізації системи освіти.

    Також почесними дипломами організаторів виставки нагороджено директорів цих навчальних закладів та керівників проектів, що презентувалися на виставці. Від нашої країни цю нагороду отримав директор КВПЗТУ Андрій СТЕЦЮК та заступник директора училища з методичної роботи Маргарита МІСЬКОВА (як керівник проекту).

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото із архіву КВПЗТУ

    Замкнене коло навколо зайвих споруд

    Оновлення споруд як на вузлових, так і на лінійних невеликих станціях - це прикмета нашого часу. Засяяли новими фарбами відремонтовані вокзали та інші будівлі, і це милує око кожного подорожуючого Південно-Західною залізницею. Однак, на жаль, пасажири, і не тільки вони, помічають також занедбані, а то й напівзруйновані споруди, що стоять обабіч колій і справляють неприємне враження. Одна з них знаходиться поруч із залізничним переїздом та зупинною платформою у с. Селище, що на Вінниччині (1097 км на перегоні Тюшки - Гнівань). Що ж це за будівля?

    У Вінницькій дистанції колії (ПЧ-8) вдалось з’ясувати, що це - колишня будка колійного обходчика, яку було зведено ще у 80-і рр. позаминулого століття, в той час, коли прокладали залізницю від Києва до Балти. Тривалий час вона використовувалась за прямим призначенням. А коли посади обходчиків скоротили, цей будиночок слугував тимчасовим житлом для працівників залізниці. Однак і для цієї цілі він уже не використовується - останній мешканець пішов у кращі світи, і більше немає бажаючих сюди вселятись. Тож будівля під негативним впливом природних явищ та за «допомогою» мешканців села поступово зазнає руйнації і дедалі набуває непривабливого вигляду.

    В такій ситуації доречним було б довести цей процес до логічного завершення - знести цей будиночок. Однак не все так просто. За документами він перебуває на балансі нашої залізниці і числиться у Вінницькій дистанції колії як лінійно-колійна будівля загальною площею 21,7 кв. м. Тож перед тим, як спрямувати на цю будку бульдозер, необхідно оформити певні документи. А це в наш час зробити не дуже просто.

    У ПЧ-8 числиться більше десятка таких споруд. Зокрема і біля демонтованої колії, яка пролягала від ст. Калинівка до ст. Погребище, тут на 118 км розташовано колишню казарму, яку було переобладнано під житловий будинок, а також пункт обігріву працівників. Обидві ці споруди вже не використовуються за призначенням, тому зазнають руйнування. Подібні будівлі зі схожою долею є й на 122 кілометрах уже колишньої колії. Можна побачити непридатні для використання споруди й на діючих напрямках, причому не лише Вінницької, а й інших дистанцій колії.

    В наказі начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолія Любініна, за результатами осіннього комісійного огляду, зокрема зазначено, що не проведено демонтаж колишніх колійних будівель та переїзних постів на 115 та 119 км на напрямку Калинівка-2 - Старокостянтинів-2, які перебувають на балансі Старокостянтинівської дистанції колії.

    Причина і тут полягає в тому, що немає відповідного рішення, яке має ґрунтуватись згідно із певним пакетом необхідних документів. Який же вихід із цієї ситуації? Схоже, його вже знайшли у Вінницькій дистанції колії.

    - Ми розпочали співпрацю із відповідною фірмою, - розповідає головний інженер ПЧ-8 Микола ПОДОЛЯН. - Її фахівці проводять експертну оцінку будівель, без якої неможливо підготувати документи на знесення тієї чи іншої споруди. Щоправда, на ці роботи потрібні певні суми коштів, а їх не вистачає.

    Кошти, причому значно більші, ніж необхідні на експертну оцінку, можна було б отримати від реалізації будівельних матеріалів, зокрема цегли, з якої зведено більшість згаданих вище споруд. Але для цього їх потрібно спочатку розібрати. А демонтувати не можна через відсутність необхідних документів. Тож утворюється замкнене коло. І доки його не розірвуть, обабіч залізничних колій будуть стояти зайві споруди, які своїм занедбаним виглядом псують імідж столичної магістралі.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Звідки у машиніста метрополітену любов до сталевих колій?

    «Людина народжується не для сумного існування в бездіяльності, а для праці
    над великою і грандіозною справою»

    Леон Батіста АЛЬБЕРТІ,
    вчений часів раннього Відродження

    Ці слова якнайкраще розкривають особистість відомої у Києві і на Україні людини - Миколи КУРИЛЕНКА. Він - учасник бойових дій під час Великої Вітчизняної війни, метрополітеновець, поет, декламатор, перший директор Київського музею метрополітену, чудовий співак, не дивлячись на його 86 років, і просто хороша людина.

    Микола Трохимович має високі державні нагороди: знак МШС СРСР «За безбраковий пробіг на локомотиві 500000 км». Він має ряд знаків переможця у соціалістичному змаганні (було й таке за часів СРСР - ред.). Микола Трохимович брав активну участь у самодіяльному народному хорі «Ветеран» Дарницького району м. Києва.

    МЕНЕ ВРАЗИЛА ЙОГО ЛАГІДНА ВДАЧА

    Під час зустрічі з Миколою Трохимовичем в їдальні санаторію Медичного центру реабілітації залізничників на курорті Хмільник мене вразила його лагідна вдача. Незбагненний глибинний спокій струменів з його очей, а усмішка випромінювала тепло.


    М.Т. КУРИЛЕНКО під час виступу до 71-ої річниці початку війни.

    Все довелося пережити сивочолому ветерану Великої Вітчизняної і при цьому не розгубити людських чеснот, не очерствіти душею і серцем. Здебільшого люди, які щойно вийшли на пенсію, вважають, що життя вже закінчилося, не знають, що робити, куди себе «прилаштувати». Та це не за характером нашого героя.

    Він - герой життєвого шляху, який обрав сам собі заради України, заради українського народу, на благо прийдешніх поколінь.

    Народився Микола Куриленко 15 листопада 1926 р. в селі Піщики Велико-Половецького (тепер Сквирського) району Київської області в багатодітній родині Куриленка Трохима Андрійовича та Ванди Людвігівни. Батько - службовець, мати - колгоспниця.

    У 1941 р. здобув неповну середню освіту. Меж радості не було. Попереду - нове самостійне життя. На честь закінчення школи дирекція Піщиківської неповно середньої школи організувала екскурсію до столиці.

    Раділа юнь такому святу. Гомін, перемовки, спів птахів, яскраве сонце підіймали і без того веселий настрій…

    ВІЙНА ПЕРЕКРЕСЛИЛА ВСЕ

    …Щойно відрядили першу групу екскурсантів, яка потрапила під вибухи бомб, а другій групі, у якій був Микола, оголосили про початок війни, про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Миколі тоді не було ще й 15-ти років.

    - Перші дні війни, - розповідає Микола Куриленко, - то наче страшний сон. Розстріли ні в чому не винних людей, відправка молоді до Німеччини на примусові роботи, грабежі. За колючий дріт, куди заганяли «підозрілих», потрапив і 16-річний Миколка. Якби не його вчителька Марія Леонідівна, яка добре володіла німецькою і пояснила есесівцю, що Микола ще дитина, а шапку з червоною зіркою знайшов. Так його відпустили… Довгі 2,5 роки - чорні, небезпечні. Під час окупації рідного села допомагав батькові у партизанських справах.

    Село було звільнено від окупантів 31 грудня 1943 р. Ще не виповнилося 18-ти, коли він був зобов’язаний взяти до рук зброю і ступити до пекла борні із окупантами. Особливо Микола згадує про те, як 107-й стрілковий полк відправив із Білої Церкви своїх станкових кулеметників у вир війни. Молоді хлопці ще не навчилися добре тримати зброю в руках, йшли в лігво ворога, щоб захистити і визволити Краків.

    - Ми підходили один до одного, обнімались, прощаючись, готувалися до смерті, просили: «Хто залишиться в живих, передайте моїй матері, батькові, коханій дівчині, що я не зганьбив честі радянського солдата». А тут звідки не візьмись соловейко, як у мирний час, як затьохкав, як заспівав. І ми наче забули про війну.

    Саме під час війни у Миколи Куриленка зародилися перші вірші на військову тематику.

    Миколу було призначено до взводу розвідки боєм для штурму Кракова. Наступ на Краків було відмінено. Це сам Господь Бог змилувався над долею юнаків. Прийшло донесення, що весь Краків заміновано. Разом із воїнами 1528-го артилерійського Володимиро-Волинського орденів Богдана Хмельницького та Олександра Невського полку пішов у наступ на Сандомирському плацдармі, штурм і здобуття фортеці Тогау, форсування річок Вісла, Одер, Несе, Шпреє, штурм Берліна, визволення Праги.

    Було і поранення, але милостива доля залишила життя, не зробила його калікою. Про батька Трохима Андрійовича Куриленка, воїна 4-го Українського фронту, який загинув, пізніше син Микола у спогадах у вірші «Загадка» пише:

    «Я щасливий, що вижив тоді.

    Чи ж щаслива була моя мати?

    Разом з нею і діти в біді,

    Бо з війни не прийшов рідний тато».

    («Струмочки долі»)

    Про друзів-побратимів він напише у віршах-спогадах, що проникнуті повагою до тих, хто назавжди залишилися молодими. Спогади-пам’ять, пошана до невмирущого подвигу.

    Скінчилася війна, майже сім років Микола Трохимович віддав строковій службі в лавах Радянської Армії і Військово-Морському флоту. Брав участь у військовому параді на Хрещатику 9 травня 1947 р. в колоні військових моряків.

    Що далі?.. За плечима - лише 7 класів, а хотілося чогось більшого і освіти, і професії. Його направляють на навчання у дивізіонну партійну школу при політвідділі Червонопрапорної Амурської Флотилії, яку він закінчив у 1949 р., і йому присвоєно звання «Старший матрос». Стрункий, підтягнутий, охайний, впевнений у собі спонукав не одну дівчину звернути на себе увагу, та увагу свою він віддав одній єдиній - Маші. Про своє кохання поет-аматор красиво висловив у вірші «Девочка моя»:

    Девочка моя, усталая,

    И морщинка залегла.

    Но беда ведь в этом малая,

    Главное, что ты пришла.

    («Струмочки долі»)

    Після демобілізації у жовтні 1950 р. працював Микола Трохимович водієм тролейбуса в Києві та заочно навчався у вечірній школі, потім В Інституті народного господарства на факультеті «Економіка радянської торгівлі», але життєві обставини не дали його закінчити.

    СИМВОЛ ДОВІРИ

    Гуляючи Києвом, часто користувався підземним транспортом і настільки був вражений ним, що і уві сні бачив себе у формі метрополітенівця, який мчить від зупинки до зупинки, приймаючи вдячних пасажирів. І як тільки Куриленко звернувся до керівних органів метрополітену про прийняття його на роботу, його зразу ж направили в школу помічників машиністів при Московському метрополітені. Далі у 1963 р. Микола Куриленко закінчив школу Київського метро поїздів і успішно пропрацював машиністом електропоїзда на Святошинсько-Броварській лінії.

    Саме за час роботи на метрополітені Куриленко видав невеличку збірку віршів під назвою «Романтика метро». У вірші «Маяки» є такі слова, що відображають саму дійсність:

    «Пусть солнце здесь не светит,

    Не видно неба, звезд,

    Но каждый в подземелье

    Давно корнями врос».

    Вся трудова діяльність Миколи Трохимовича пройшла, в основному, на міському електротранспорті та Київському метрополітені. Енергійну, творчу, відповідальну особистість не могли не помітити друзі по роботі, і його обирають головою профкому. Він вміло використовував свої керівні здібності, свої творчі набутки.

    Працював Микола Трохимович машиністом Святошинсько-Броварської та Куренівсько-Червоноармійської ліній, головою Об’єднаної профспілки залізничників метрополітену, начальником адміністративно-господарського відділу Управління, інженером технічного відділу та завідувачем Музею історії Київського метрополітену. Та скільки б доручень по своїй роботі не виконував, відчував не втому, а почуття бадьорості, приплив нових сил і бажання працювати і працювати. Свою трудову діяльність він поєднує з громадськими дорученнями: його обирають головою громадських автомобільних інспекторів першого тролейбусного депо КТТУ, депутатом Московської районної Ради депутатів трудящих м. Києва, головою Ради ветеранів електродепо «Дарниця» Київського метрополітену. Обирався делегатом XXVI з’їзду Компартії України. Це у ті часи - символ великої довіри людей.

    «Я ПЕНСІОНЕР - ТРУДОГОЛІК»

    У 1984 р. після виходу на пенсію неспокійне серце трударя не давало йому сидіти вдома і прислухатися - де що заболіло. Це був би не Куриленко. Його обрано головою Ради ветеранів війни, праці та військової служби м. Києва, він є членом президії Дарницької районної Ради.

    На громадських засадах створив літературну студію «Ветерани - поети Дарниці» та очолив видання поетичних збірок «Эхо войны» до 53-ї річниці Перемоги та «Эхо войны. А жизнь продолжается» до 55-ї річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників.

    Наприкінці 1999 р. Микола Трохимович бере активну участь у підготовці святкування 40-річчя відкриття першої черги підземної магістралі столиці України. Тоді було ухвалено рішення про створення музею історії Київського метрополітену. Серед ентузіастів створення був і Микола Куриленко. Завдання зі створення музею було успішно виконано. Завідувачем музею на громадських засадах було призначено його організатора - одного з перших машиністів Святошинсько-Броварської лінії - М.Т. Куриленка. Музей було оформлено подібно до вагона метро. Експозиція нараховує майже 1600 одиниць основного і 900 одиниць допоміжного фонду. Є також діючі макети. Так макет «Станція та перше депо «Дніпро», що відображає вирішення проблеми подачі вагонів у тунель метрополітену та багато інших. Експозиція музею зберігає пам’ять про людей, які своїми зусиллями творили добрі справи та традиції колективу.

    У 2005 р. М.Т. Куриленко видав книгу «З історії Київського метрополітену» (путівник по музею).

    У 2010 р. він подарував музею метрополітену на честь 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні досить об’ємну книгу на 500 сторінок під назвою «Струмочки долі», де розміщено і родове древо його родини, і безліч віршів, що відображають не лише життя його, його родини, а й цілу епоху нашої держави, нашого народу.

    Стоїть Микола Куриленко на залізничній колії, що стрімко протяглася вдаль, і там десь ген-ген сходиться в єдину малесеньку цяточку - то дорога юнака, солдата, старшого матроса, метрополітенівця, поета, яку він пройшов за свої роки.

    Слухаю рядки із його збірки дуже уважно, адже кожен із віршів 86-річний поет читає напам’ять. На моє прохання Микола Трохимович декламує останні рядки вірша «Голубые бескрылые птицы»:

    «Голубые бескрылые птицы -

    Поезда, вы мои поезда!

    Нам ведь с вами в тоннелях

    кружиться

    И служить пасажирам всегда!»

    Шановний Микола Трохимович, щире спасибі за незабутню зустріч! Низько вклоняюся Вам за поетичні збірки, подаровані мені, де вся поезія насичена любов’ю до України, до людей праці, без якої Ваше життя не мислиме. Ваших 26 пенсійних років - то творча, благородна, безкорислива для Вас праця на благо України, молодого покоління. Щастя, здоров’я, добробуту, творчої праці!

    Хай щастить Вам і Вашій чисельній родині!

    P.S. Що об’єднує машиніста М. Куриленка із Південно-Західною? Не лише красива форма. Існувала в його часи традиція - проїжджаючи у блакитному метроекспресі над сталевими коліями перегону між ст. Київ-Дніпровський та Дарниця, просигналити колегам-машиністам залізничних локомотивів на знак прихильності трудівникам залізни-ці. Вони йому відповідали гучним «голосом» тифона.

    Ядвіга ОСТРОВСЬКА

    Проповедник, историк, Человек

    Выбирай!

    Глас чистой совести - внутренний голос.

    Голос лукавства, он тоже внутри!

    Может ли быть компромисс между полос,

    чёрной и белой? Чтоб правду найти!

    «Злато - Молчанье!» Оно ж и лукавство!

    Часто бывает ведь в жизни и так: злые дела расцветают и хамство,

    им тишина - как согласия знак.

    Чёрный иль белый, молчать или спорить? -

    Выбрать придётся, и, как не крути, внутренний слабый иль сильный твой голос надо услышать, консенсус найти.

    Внутренний голос, - он должен быть чистым, честным пред Высшим над нами Судьёй.

    Путь человека бывает тернистым.

    Легче бывает он с Божьей свечой.

    Надежда ЛуЧ-Сорокина,
    Межрегиональный
    союз писателей Украины

    В тот день в золотом зале Украинского фонда культуры, который возглавляет известный поэт и общественный деятель Борис ОЛИЙНЫК, яблоку негде было упасть. На презентацию новой книги кандидата Богословия протоиерея Валерия КЛИМЕНКО, появившейся по благословенню Митрополита Тернопольского и Кременецкого СЕРГИЯ, собрались почитатели истории Русской Православной Церкви. «Утверждение Православия в Древней Руси на языческих местах» - такое название имеет более 200-страничный исторический широко иллюстрированочерк нашего постоянного автора В. Клименко.


    Слово - академику

    Поблагодарив автора за многомесячные труды над книгой о деятельности Православной миссии, Б. Олийнык сказал, что «Православие - светлейшая вера, в основе которой преклонение перед человеческой духовностью». Но тут же Борис Ильич высказал мысль, что часто, например, нынешние олигархи, крестясь в Храме Божьем, не стремятся очистить свои души, а занимаются «заменой грешного праведным». Преклонение перед Божественным - это не рабское преклонение ничтожества перед величием. Это полное приятие Божественных принципов бытия и отвержение всего, что не соответствует этим принципам. Но ведь у целых народов и даже у всего человечества также есть один господин, которому они принадлежат и служат ему, этот господин - деньги. Но в том случае, если господином является Бог, тогда и должен пригодится труд отца Валерия. Не напрасно Бога иногда называют Господом, далее рассуждает Борис Олийнык. Преклонение перед Божественным - это ещё и решимость следовать Божественным принципам, без сожаления оставляя все привязанности и зависимости этого проявленного мира. Преклонение перед Божественным - это смирение, но не смирение раба, а осознанное восприятие обстоятельств внешнего мира. Вот оно, Божественное, - среди нас.


    На обложке книги - фото памятника «Тысячелетие России» в Новгороде - монумент,
    воздвигнутый в Великом Новгороде в 1862 г. в честь тысячелетнего юбилея легендарного призвания варягов
    (отборного воинского соединения с берегов Балтийского моря) на Русь.

    МЫСЛИ ВСЛУХ ВО ВРЕМЯ ПРЕЗЕНТАЦИИ

    Преклонение перед Божественным - это принятие с внутренней благодарностью самого себя таким, какой вы, читатель, есть. Однако ни в коем случае не кичась перед равными, также признавшими силу Творца, своим положением в обществе, должностью, размером банковского счета, метражом в личном особняке. Спесь, важничанье, тщеславие, пустая, необоснованная горделивость, граничащая с самодурством, - пороки, которые заметны в последнее время, к примеру, и в помещении конторы начальника третьеклассной железнодорожной станции, и в более высоких кабинетах в Киеве. Припомнились в связи с этим слова из стихотворения «Родина» русского поэта Н. Некрасова: «…Жизнь отцов моих бесплодна и пуста, текла среди пиров, бессмысленного чванства, разврата грязного и мелкого тиранства». Век девятнадцатый, а все, как и сегодня. Да, кстати, как и во времена, когда языческая вера постепенно уступала место в обществе христианству. Вечная тема, как любят повторять некоторые из коллег-журналистов.

    «При этом необходимо понимать, что все недостатки и несовершенства, которые духовный искатель осознаёт у себя, это уроки Божественного и это его милость, благодаря которой человек может сделать очередной шаг на пути к совершенству», - это мысли, которые изложил академик Национальной академии наук Украины Б. Олийнык. «Будьте здоровыми, счастливыми и богатыми», - закончил свою вступительную речь Борис Ильич.

    «Каждый должен найти в этой книге те строчки, которые дадут ему понять, что «язычество - это искание блага на земле, поклонение мамоне (по-церковному - богатство, пожитки, земные сокровища - ред.)», - так начинается предисловие этой книги. Своими мыслями по поводу творчества кандидата Богословия В. Клименко поделился перед собравшимися и автор этих строк. Зная лично протоиерея Валерия, как человека бескорыстного, не стремящегося к наживе, как и подобает настоящему духовнику, продолжаю открывать для себе пока еще неизведанное. «Рассматривая вековые традиции язычества, следует проследить, как нелегко разум человеческий, обретший Православную веру, освобождался от цепких языческих объятий, несущих в себе различного рода суеверия, гадания, знахарство, веру в дурной глаз, в наговор, спиритизм, в белую и черную магии». Валерий Яковлевич выступает всецело против язычества, всяческого рода суеверий, беря в основу своих рассуждений цитату из Послания святого апостола Павла к римлянам, так как «они (язычники - ред.) заменили силу Божию ложью и поклонились, и служили твари вместо творца, Который благословен вовеки. Поэтому предал их Бог постыдным страстям: женщины их заменили естественное употребление противоестественным; подобно и мужчины, оставив естественное употребление женского пола, разжигались похотью друг на друга, мужчины на мужчинах, делая срам и получая в самих себе должное возмездие за свое заблуждение».

    СОБРАНИЕ ГРЕШНИКОВ НЕ ОТМЕНЯЕТСЯ?

    Стиль и смысл цитаты из Послания святого апостола Павла к римлянам понятны. Поэтому, вооружившись мыслями и других древних исповедователей Веры Христовой, отец Валерий доказывает: «язычники преклонялись не творцу, а творению, ложно обожествляли его, и при этом олицетворяли различные проявления физической природы в виде тех или иных языческих богов». Ох и досталось от протоиерея и в этот раз богу неба Сварогу, его сыну Перуну - богу молнии и грома. Не забыты Хорс - бог солнца. Получил свое Стрибог - бог ветра, Мокошь - божество плодородия и домашнего очага, «скотиев» бог Велес, богиня весны Лада. Почему? Читаем далее. «В языческих святилищах (капищах) Киева и других древнеславянских поселений стояли идолы, изображавшие самые различные божества, которым приносились жертвы - плоды земли, птицы, животные; иногда здесь же совершались и человеческие жертвопреношения». «Идолопоклонство - дикость», - скажут современники и будут правы.

    Автор книги изучил более 170 первоисточников о язычестве и борьбе с ним Православной Церкви. Эти книги, статьи, научные трактаты свидетельствуют о распространении Православия на территориях не только Украины, но и европейской и восточной частей Российской Федерации вплоть до Камчатки, а далее - Северная Америка, Дальний Восток (Алеутские острова, Япония, Китай, Корея…). На доступном языке автор объясняет вред от распространяющегося «двоеверия» для укрепления христианской нравственности. Вновь цитата из Послания святого апостола Павла к римлянам. «И так как они не заботились иметь Бога в разуме, то предал их Бог превратному уму - делать непотребства, так что они исполнены всякой неправды, блуда, лукавства, корыстолюбия, злобы, исполнены зависти, убийства, распрей, обмана, злонравия, злоречивы, клеветники, богоненавистники, обидчики, самохвалы, горды, изобретательны на зло, непослушны родителям, безрассудны, вероломны, нелюбовны, напримиримы, немилостивы». Вспомните по этому поводу сегодняшние распри в обществе после выборов в украинский парламент. Сонм грешников процветает и в наше время. А разве вещатели и «профессиональные ведьмы», которых так много теперь на телевизионных экранах, предлагающих параллельно с лицедейством во время сомнительного качества шоу снять порчу, сглаз, венец безбрачия, сделать приворот, не язычники? К чему может привести общение с горе-провестницей Ларисой Владимировной (из рекламного сообщения в одной из киевских газет, распространяющихся возле станций метрополитена) в случае ее «профессионального» фиаско после неудавшейся «постановки защиты и возвращения спокойствия» объяснять, думаю, не нужно, учитывая, как кривая суицида в украинском обществе ползет стремительно вверх.

    УЗНАТЬ БОЛЬШЕ

    И все таки опять о книге. Подумалось, благодаря автору книги Валерию Клименко читатель еще и еще раз вспомнит не только историографию родных земель, имена людей, оставивших заметные следы в летописи, но и получит урок по географии. Историк по образованию, духовник по призванию свыше В. Клименко обращается в книге к православным христианинам: «Веровать! Во Имя Отца и Сына и Святого Духа». Хотя, каждому свое, как говаривали язычники в Древнем Риме. Вот только Древний Рим-то пал.

    Но самое главное, на что делает акцент протоиерей В. Клименко, это на то, что «сегодня Православная Церковь указывает на связь человеческого бытия с бытием Божественным, напоминая об этом в годовом круге праздников, посвященных памяти тех или иных Евангельских событий или отдельных святых». И далее: «Православная Церковь провожает своих чад «в последний путь всея земли» в молитвенном чине отпевания, утверждая бессмертие человеческого духа и примиряя живых с утратой близких». Таким образом, «она (Церковь - ред.) освящает все земное бытие человека и сопрягает (объединяет - ред.) со сверхбытием Небесным, указывая особенно в праздник Святой Пасхи - Воскресения Христова - на неподвластность», то есть стоит на основах противления разгулу в обществе человеческих пороков. Цель в данном случае понятна - это совет проповедника В. Клименко «не подвергаться игу рабства» (из Послания к Галатам Святого Апостола Павла). На мой взгляд, это напутствие не только верующему человеку, если он «оправдывается делами» (из Послания Святого Апостола Иакова). Что ж благодаря добрым делам оставляем долгую память о себе среди близких, не так ли?

    «Невозможно переоценить и историко-культурное значение Православной Церкви для Руси: ведь именно Православная вера заложила основы национального русского искусства и всемирно известной русской литературы. Без христианства на Руси не было бы ни богословия, ни философии, ни поэзии, ни культуры, ни нравственности. Православная вера принесла нам письменность и посеяла семена истинного духовного просвещения, взрастив на Русской земле немало талантливых художников и зодчих, писателей и поэтов, композиторов и музыкантов, ученых и общественных деятелей», - завершает книгу кандидат Богословия В. Клименко. Будем спорить с отцом Валерием? Единственное дополнение: благодаря службе православных священников в США, Канаде, Бразилии, Аргентине, в странах Западной Европы и т.д. мировая культура также безмерно обогатилась. Потому что среди зарубежной паствы Православной Церкви немало творческих личностей. Так было, есть и так будет.

    Еще раз открыл страницу с предисловием и обратил внимание на авторскую ремарку: «С любовью посвящаю своей жене Екатерине Николаевне». Примерный семьянин, проводящий все свое свободное время с детьми и внуками. Это короткая характеристика для тех, кто хотел бы узнать об отце Валерии больше.

    Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото Виталия НОСАЧА

    ХАЙ ДОЛЯ ДАСТЬ ЩЕ БЕЗЛІЧ ЛІТ ЩАСЛИВИХ!

    У Будинку науки і техніки ст. Шепетівка відбулося урочисте вшанування ветеранів Шепетівської дистанції колії. Тих, хто після багаторічної роботи на залізниці лише нещодавно вийшов на заслужений відпочинок.

    - Такі заходи стали вже традиційними у нашому трудовому колективі, - говорить одна з його організаторів голова профспілкової організації дистанції колії Олександра Коваленко. - Цьогоріч ми їх проводимо вже вп’яте. Вшановуємо тих, хто вийшов на пенсію за останні два роки. А таких у нас нараховується 41 працівник. Серед них - один Почесний залізничник - наш колишній начальник 2-ої дільниці Михайло Васильович Тодосій, який пропрацював у дистанції колії з 1972 року. Сорок і більше років роботи у трудовому колективі за плечима змінного техніка Валентини Павлівни Гаврилюк, мостового майстра Миколи Михайловича Самкова, заступника начальника дистанції зі штучних споруд Михайла Олександровича Біленького. Ледь не досягли цього рубежу бригадир колії Василь Ілліч Лакіда, чергові по переїзду Валентина Юріївна Моргулець, Ольга Миколаївна Орел, Валентина Денисівна Митарчук, слюсар Микола Федорович Головач. Ще дев’ять наших ветеранів, яких ми вшановуємо сьогодні, мають тридцять й більше років роботи в нашій дистанції колії. А загалом, якщо підсумувати загальний стаж роботи на залізниці сьогоднішніх винуватців свята, то він складає 1030 років.


    Під час вшанування ветеранів праці у Шепетівській дистанції колії.

    Ветерани праці виходили на сцену під бурхливі оплески присутніх. На свою адресу вони почули чимало теплих, щирих, добрих слів та побажань. Були і квіти, і цінні подарунки, слова подяки за багаторічну працю та побажання здоров’я та благополуччя у подальшому житті. У відповідь лунало стримане «дякую», а у декого у цю мить на очах і забриніла сльоза. А на традиційне запитання: «Як воно живеться на пенсії?» відповідь була одна: «Добре». Хоча багато хто з них тут же зізнавався, що дещо заскучав і за колишньою роботою, і за колективом, в якому працював.

    Організатори свята підготували для своїх ветеранів й цікаву концертну програму. Їх вітали зі сцени колективи художньої самодіяльності та артисти-аматори Будинку науки та техніки ст. Шепетівка, серед яких були співачки Євгенія Гаєвська та Вікторія Середюк, вокальний дует «Позитив» у складі Вадима Свінціцького та Яни Перегоєдової, дитячий танцювальний колектив «Браво» та фольклорний гурт «Справжні козаки».

    - Мені як одному з керівників дистанції колії і раніше доводилося брати участь у таких заходах вшанування наших ветеранів, - говорить Михайло Біленький, - однак цього разу я вже сам як пенсіонер був серед тих, кого вшановують. І повірте, що це було зворушливо. За що і хочу подякувати і керівництву дистанції колії, і профспілковому комітету трудового колективу. Це добре, що такі заходи стали у нас традиційними. Вони потрібні перш за все нашим ветеранам. Бо це для них і увага, і пошана.

    Анатолій САДОВЕНКО

    ЧОМУ БАСКОВ НЕМАЄ ЖОДНОГО ВІДНОШЕННЯ ДО ПАРОВОЗНОЇ «ШАРМАНКИ»?

    Четверо юних вихованців Малої Південно-Західної залізниці, котрі опинилися у музеї управління столичної магістралі, наперебій розпитували почесного залізничника, голову Ради ветеранів Київської дирекції залізничних перевезень Василя НИКИТЕНКА та заступника начальника технічної служби Геннадія П’ЯТИГОРСЬКОГО про призначення ручного гасового ліхтаря «летуча миша або кажан», «шарманки», станційного дзвона...

    Переходячи від експоната до експоната Костянтин БОЛДИРЬОВ, Олександр КУПРІЄЦЬ, Олексій БАКШАЛОВ та Тетяна ДАНЬКО дізнавалися про історію буферного гасового ліхтаря, який ставили на паровиках. Його призначення - сигналізувати про наближення поїзда. Ручний сигнальний ліхтар використовували колійні обхідники під час огляду залізничних ниток. До речі, цей освітлювальний прилад мав білий та червоний світлові фільтри.
    Особливий інтерес викликало у гостей музею запитання «А чи відомо вам, що таке «шарманка»? Жоден із них не зміг відповісти. Думаю, що при слові «шарманка» навіть сучасні молоді локомотивники здіймуть плечима: «Можливо, це те, про що співає Басков?» Аж ніяк.

    - Проте були часи, - розповів В. Никитенко, - коли вважалося, якщо у рейс відправляєшся без «шарманки» - ти не паровозник. Це було правилом. Як свідчать транспортні історики, механіка у всі часи визначали не за форменим кашкетом, не за шинеллю або службовою шапкою, не за погонами чи за кокардою із зображенням паровичка, а за наявністю «шарманки».

    Не кожний слюсар-жерстяник умів зробити металевий ящик із 0,8-міліметрового залізного листа, що за формою нагадував скарбничку. Ці скриньки мали таку назву тому, що нагадували популярний у ті часи музичний інструмент - шарманку. Що ж зберігалося під кришкою? Там було чотири - п’ять відділень: для продуктів, для предметів особистої гігієни тощо. Під кришкою обов’язково розміщували Правила технічної експлуатації (ПТЕ), нормативні документи із сигналізації та зв’язку. Хтось із мудрих сказав: «ПТЕ для залізничника - це, як Біблія для православного віруючого». У залізничників, до речі, існує такий жарт. Якщо у кімнатах відпочинку ти не можеш заснути, а незабаром треба збиратися у зворотну подорож, почитай ПТЕ та інструкції. Через мить очі самі собою закриються, а через п’ять хвилин бачитимеш перший сон.

    - На стелажах - буксова лапа, якою рухали вагони, колосниковий ключ, піка, різак. Цими інструментами проводили підрізку шлаків та чистку топки. Робота, що виконувалась помічником машиніста, була надто важкою, сорочки від поту ставали білими, - розповідав Василь Іванович Никитенко. - А кочегар згрібав шкребком «козли» до зольника, ковтаючи гарячу пилюку.

    Купалися у зацікавлених поглядах відвідувачів того дня і станційні дзвони. Колись вони розміщувались на кожній залізничній станції. Черговий по станції бив у нього один раз, повідомляючи, що прибуває пасажирський поїзд. Після удару подорожні виходили на перон. А перед відправленням черговий по станції, переконавшись, що всі сіли до вагонів, двічі бив у дзвін. Головний кондуктор давав дозвіл на відправлення поїзда, машиніст подавав сигнал, і поїзд відправлявся. Швидкість руху була невеликою - 18 - 20 км/год. Оскільки гальмувати потрібно було вручну, це робили кондуктори. На гальмових майданчиках перебували звичайні кондуктори, так звані «індики» (через важкі кожухи, які вони носили взимку). Слухаючи команди головного кондуктора, вони зупиняли поїзд за використання ручних гальм. Згодом паровики було обладнано пневматичними гальмами та швидкостемірами, а технічна швидкість підвищилась до 50 км/год.

    Ще багато цікавих фактів зберігають експонати Музею столичної магістралі. Ще багатьом юним залізничникам вони розповідатимуть про історію залізничного транспорту.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    У пошуках туалетного права

    Оце так тема, скажете ви. Дописалося «Рабочее слово». Про туалети пишуть. Що ж, можна і на цю проблему закривати очі. Але що тоді робити із органами нюху? В таких закладах не хотілося б відчувати їдких та гнильних газів, вибачайте за подробиці. Тож давайте називати речі своїми іменами. Проблема своєчасного випорожнення - запорука відмінної роботи кишечнику, підтвердять спеціалісти. А якщо ж ще й з комфортом та чистотою, то і всього нашого організму.

    Взятися за перо спонукали враження після відвідування дамської кімнати, що розташована в районі Північних платформ Приміського вокзалу. Та про все спочатку.

    ТУАЛЕТНА ІСТОРІЯ. На вокзалі ст. Київ-Пасажирський - чотири точки туалетів, один - безкоштовний. Він працює півгодини на день, коли платні закриваються на технологічну перерву. Постанова Кабінету Міністрів з 1997 р. стверджує, що на вокзалі мають бути безплатні туалети для пасажирів. А хто не пасажир - має право платити. І коли ти перестав бути пасажиром, після поїздки, наприклад, чи коли замовив електронний квиток? Відповідь спробуй пошукай.

    До речі, у наших сусідів - росіян - туалетне право досить часто відстоюється у судах. І перемагають пасажири.

    …Якщо вдатися до цифр, то пасажиропотік на Центральному столичному вокзалі складає 50 - 70 тис. за добу, тобто приблизно два клієнти за хвилину користуються послугами ватер клозетів (water сloset - англ. водяна шафа). За час роботи одного туалету за добу його дохід становить у середньому 5 тис. гривень, у місяць - приблизно 170 тисяч. Віднімаємо затрати на оплату праці, електроенергії, води, миючих засобів і т.п., залишається 100 тисяч у місяць! Значно більше подорожніх на Приміському вокзалі, що межує із автостоянкою для міжміських маршруток.

    ЯКЩО ПІДЛОГУ ТА САНТЕХНІКУ МИЮТЬ ГАРНО ТА РЕГУЛЯРНО, на всі 100 (тисяч), то із запахом воюють по-різному: від їдких освіжувачів до відкритих навстіж вікон. І те, і інше для людини, як мовиться, з голим задом радості та й здоров’я не додає. А що вже говорити про комфорт в аспекті інтимної гігієни? Та не будемо заглиблюватись. Гроші не пахнуть.

    Повернемося до туалету, що розташовано на майданчику біля платформ Приміського вокзалу. Особливим комфортом вбиральня, як колись називали, не відрізняється: папір не у кабінках, а на «роздачі», вода - лише холодна, привітність обслуговуючого персоналу вражає: хочеться бігти або вниз, або у бік літери «М». Проте і там не краще. Звідки таке переконання?! Нижче приводимо думки представників сильної статі. «Да, дві гривні! А що ви хотіли?» - на моє німе запитання витріщилась жінка за склом. У середині - запах, вірніше, відчуття «пахучого» холоду перебиває відкрите вікно. Зате при вході до закладу гігієни та чистоти аромат, не злякайтесь, це не каламбур, - сечево-чебуречний. А ще - вищерблене дзеркало на виході із «закладу» з літерою «М», як повідомили колеги-чоловіки. Та, кажуть, на дзеркало не слід нарікати... Поряд - ятки, де торгують пиріжками. Жовтого кольору калюжі, але не від дощу. «Інтелектуали»-бомжі неподалік ділять диво-напій «Тройной». Проте і його «аромат» аж ніяк не переб’є «амбре» від місцевої вбиральні. Пейзаж не для картини столичного рівня. Що ж «Євро-2012» позаду, можна й так. І так «сойдёть»! Цікаво, хто так думає із відвідувачів?!

    Думка пасажира. Євген, 37 років, платформа Тарасівка (Київщина): Часто доводиться їздити в електропоїзді. Коли ходить мало вагонів, то і в туалетах люди їдуть. На вокзалі намагаюсь ці заклади не відвідувати. Ціна - більш, ніж за рулон туалетного паперу чи проїзд в метро. Шукаю, де дешево, хоча й «сердито».

    Думка чиновника. Кирило, 42 роки, Фастів: «До європейського рівня нам ще далеко. До речі, 19 листопада - Всесвітній день туалетів. Та святкувати його, на мою думку, можуть лише одиниці. Я часто буваю за кордоном, і хочу відзначити, що в аеропорту рівень туалетного комфорту вищий, ніж на залізничному вокзалі. А якщо вже говорити про «а як там?», то є чому повчитись. Починаючи від дизайна стін до ваз із орхідеями».

    Думка залізничника: Олександр, 26 років, Ніжин: «Культура поведінки має бути вищою, тоді й гігієна буде іншою, і рівень комфорту. І ми не червонітимемо після чергового репортажу з «місця події - із кімнати «00» на Приміському вокзалі».

    Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА

    НІМЕЧЧИНА. КОМПЛЕКСНА КОНЦЕПЦІЯ

    Концепція raіl&fresh складається з трьох основних структурних елементів, які поєднуються в загальну концепцію туалету класу Premіum. Цими елементами є гігієна, комфорт і дизайн. Основним критерієм оцінки пасажирами якості туалетів, як показують опитування жителів Німеччини, є гігієна. Цій вимозі концепція raіl & fresh відповідає повною мірою.

    В умивальних кімнатах безконтактна (непотребуюча доторкань руками) техніка для користування водою, милом і паперовими рушниками забезпечує чистоту й одночасно охороняє від передачі інфекцій. Крім того, у розпорядження відвідувачів - установки для дезінфекції рук.

    Важливим питанням у плані гігієни є якість і періодичність прибирання. Протягом доби в зоні туалетів raіl & fresh перебуває спеціально навчений персонал (до 4 чол.), який займається підтримкою чистоти й наведенням порядку відповідно до встановленого графіка. Крім того, щодня проводиться технічний контроль устаткування, що забезпечує постійну роботу всіх пристроїв туалету.

    Другою характерною ознакою розглянутої концепції є комфорт, що також є важливим критерієм оцінки відвідувачами громадського туалету. Поряд із сучасною сантехнікою й доступністю її протягом 24 год. на добу необхідно відзначити раціонально обладнаний вхід у туалет. Швидкодіючі турнікети забезпечують зручний вхід і вихід і знижують ймовірність утворення черги.

    Крім стандартних, пропонуються додаткові послуги: душові кабіни, столи для сповивання немовлят, туалетні столики, а також дефибрилятори для надання першої медичної допомоги. Передбачено спеціальні місця для сумок у приміщенні для вмивання й гачки в кабінах туалету. Зручно розташовані таблички, покажчики й піктограми направляють до приміщення.

    Наступною важливою складовою частиною концепції raіl & fresh є дизайн, що сприяє створенню приємної обстановки як у самому туалеті, так й у прилягаючій до нього зоні. Вхід виконано у світлих тонах, що викликає довіру й пере-шкоджає виникненню у відвідувача упередженого негативного відношення. За рахунок привабливого фірмового дизайну вхід у туалет легко впізнається.

    Завдяки ретельному підбору матеріалів для кожного приміщення, наприклад, скла, кераміки, нержавіючої сталі або полімерів, створюється сучасна внутрішня композиція. У той же час велика увага приділяється міцності.

    Різні освіжаючі засоби, приглушена фонова музика, інформаційні монітори з короткими повідомленнями, а також трансляція рекламного повідомлення, що обіцяє відвідувачам «чистоту й свіжість», завершують загальну картину.

    А нам слабо?

    Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05