РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 44 (9 листопада 2012)
  • Випуск №44 9 листопада 2012
    Зміст
    1. За вагомий особистий внесок і професіоналізм
    2. ПРИЗНАЧЕННЯ
    3. Із нагородою!
    4. Без залізниці не буде розбудови держави
    5. Плідна праця - гарантія успіху (Фото Віталія НОСАЧА)
    6. Визначено перших
    7. Заради безпечного життя
    8. Сучасна техніка власноруч (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    9. Наказано - блищати! (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    10. Не лише моральний стимул (Анатолій САДОВЕНКО, Віктор ЗАДВОРНОВ)
    11. Куди ціляться вандали? (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    12. Економлять й економитимуть (Микола ПАЦАК )
    13. Володимир ПАРЕНЮК: «Ми піклуємося про безпеку людей і вантажів у поїздах» (Олександр ЦАРИК)
    14. Хто добре діагностує, той добре лікує (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    15. ЧИМ СЛАВИТЬСЯ ГРИБОВА РУДНЯ (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    16. Налаштованість на вчинок (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА)
    17. Вадим СВІНЦІЦЬКИЙ: «СКРИПКА – ЗАЛІЗНИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ» (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Сергія ГУКА)
    18. Тринадцатый чемпионат Европы по футболу. Австрия - Швейцария. 2008-й (Анатолий ЧЕБОТАРЕВ)
    19. Додому з перемогою! (Ольга ГАНУЛ, інструктор ДФСК «Локомотив»)
    20. «Я в світі, світ в мені» (Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ)
    21. У золоті осені. (Фото Олени ХАРЧЕНКО)

    За вагомий особистий внесок і професіоналізм

    За сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у забезпечення виконання комплексу робіт з будівництва технічної пасажирської станції Київського залізничного вузла та проявлений високий професіоналізм, генеральний директор Укрзалізниці Володимир КОЗАК нагородив працівників Південно-Західної залізниці, які брали участь у спорудженні цього об’єкту галузевими нагородами.

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» III СТУПЕНЯ відзначено Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА - начальника Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».


    ПРИЗНАЧЕННЯ

    Наказом начальника залізниці О.М. КРИВОПІШИНА на посаду начальника служби організації праці, заробітної плати і структур управління призначено Тетяну Григорівну ТКАЧЕНКО.

    На посаду начальника служби з управління майновими і земельними ресурсами призначено Вікторію Василівну НЕПОКРИТУ.


    Із нагородою!

    За вагомий особистий внесок ветеранів війни та праці у становлення й розвиток залізничного транспорту України, проведення виховної роботи серед молодого покоління залізничників та з нагоди 20-річчя від дня заснування Асоціації ветеранів війни та праці залізничного транспорту України наказом генерального директора Укрзалізниці нагороджено:

    НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗА ЗАСЛУГИ. УКРЗАЛІЗНИЦЯ» III СТУПЕНЯ

    Петра Степановича ЛЕВАШОВА, колишнього голову Ради Асоціації ветеранів війни та праці залізничного транспорту України.

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» II СТУПЕНЯ

    Юрія Семеновича БІЛОУСА - голову Ради об’єднання ветеранів війни та праці державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».

    ЗНАКОМ «ЗАЛІЗНИЧНА СЛАВА» III СТУПЕНЯ

    Ларису Федорівну ФУРМАН - голову Ради об’єднання ветеранів війни та праці Жмеринського регіону державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».


    Без залізниці не буде розбудови держави

    З початку року залізниці України перевезли 46,044 млн. тонн будівельних вантажів. Зокрема, Південно-Західна залізниця перевезла 17922 тис. тонн, Донецька - 3240 тис. тонн, Придніпровська - 4518 тис. тонн, Південна - 5125 тис. тонн, Львівська - 8871 тис. тонн, Одеська - 6366 тис. тонн.

    В середньому навантажувалося 1328 вагонів або 82,6 тис. тонн щодоби.

    Наразі вагонів для перевезень цих видів вантажів достатньо, але для планування та ритмічної роботи залізниці необхідно попереднє замовлення з боку вантажовласників, наголошує прес-центр Укрзалізниці.


    Плідна праця - гарантія успіху

    Минулого понеділка на оперативній нараді начальник столичної магістралі О.М. КРИВОПІШИН вручив нагороди працівникам залізниці. За сумлінну працю, значний особистий внесок у підвищення ефективності використання залізничного транспорту. Отже, й плідна праця - гарантія успіху.


    Олег КАБАНЕЦЬ, Анатолій СЕРДУНІЧ, Олексій ЮРКОВСЬКИЙ.

    Почесною грамотою Кабінету Міністрів України відзначено начальника Конотопської дирекції залізничних перевезень Дмитра КУШНІРА та начальника служби капітальних вкладень Галину СВИНАРЧУК. Подяку Міністерства інфраструктури України отримали складач поїздів 6 розряду ст. Київ-Пасажирський Олег КАБАНЕЦЬ, машиніст-інструктор локомотивних бригад локомотивного депо Козятин Анатолій СЕРДУНІЧ та виконавець робіт Коростенського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Олексій ЮРКОВСЬКИЙ. Почесну грамоту Державної адміністрації залізничного транспорту України вручено начальнику служби статистики Наталії СТОРОЖУК.

    Фото Віталія НОСАЧА

    Визначено перших

    Згідно з підсумками конкурсу професійної майстерності, за проявлені високі технічні знання з будови тягового рухомого складу, інструкції з руху поїздів і маневрової роботи, правил технічної експлуатації, інструкції із сигналізації та зв’язку, інструкції з охорони праці та відповідно до пункту 3 «Положення про проведення конкурсу професійної майстерності локомотивних бригад Південно-Західної залізниці» наказом начальника залізниці О.М. КРИВОПІШИНА працівникам, які зайняли перші місця, присвоєно звання:

    «Кращий машиніст Південно-Західної залізниці» - В’ячеславу КОБРІСЮ, машиністу тепловоза 4 класу локомотивного депо Конотоп;

    «Кращий помічник машиніста Південно-Західної залізниці» - Костянтину САВІЦЬКОМУ, помічнику машиніста електровоза локомотивного депо Київ-Пасажирський.

    Також оголошено подяку працівникам, які посіли другі та треті місця:

    Сергію УСИКУ - машиністу електровоза 3 класу локомотивного депо Київ-Пасажирський;

    Юрію КОВАЛЕНКУ - помічнику машиніста тепловоза локомотивного депо Конотоп;

    Дмитру КЛИМЕНКУ - машиністу дизель-поїзда 2-го класу локомотивного депо Коростень;

    Сергію ПОЛІВАНЧУКУ - помічнику машиніста дизель-поїзда локомотивного депо Шепетівка.


    Заради безпечного життя

    Починаючи з 1 грудня (Всесвітній день боротьби зі СНІДом) на залізниці буде проводитись акція «Безпечне життя». Відбудеться вона на вокзалах та у структурних підрозділах столичної магістралі.

    Під час заходу буде організовано освітню та роз’яснювальну роботу з пропаганди здорового способу життя, духовних, морально-етичних та культурних цінностей. При цьому заплановано безкоштовне розповсюдження запобіжних засобів та інформаційних матеріалів про профілактику ВІЛ-інфекції.


    Сучасна техніка власноруч

    Корейський красень «Хюндай» пересік моря-океани, аби дивувати українців якісним залізничним сервісом. А чи відбулися у сфері пасажирських перевезень іще якісь новації, гідні уваги? Дізнатися про це ми завітали до вагонного депо Київ-Пасажирський.

    - Уже кілька років поспіль на нашій залізниці експлуатуються пасажирські вагони виробництва Крюкіського вагонобудівного заводу типу 779Е на візках 7007, 7012 з дисковими гальмами, - зазначив начальник депо Олександр ТКАЧОВ. - Вагомим нашим досягненням у поточному році стало те, що ми почали самостійно проводити деповські ремонти цих вагонів у повному обсязі. Проте не все йшло, як годиться.

    В чому була проблема? Справа в тому, що в цих вагонах застосовується суттєво новий тип візків, так званий - «безлюльковий». У них плавність ходу досягається за рахунок плаваючої посадки кузова, для чого на кожному візку розташовано по сім гасників коливань. Це забезпечує якісно покращений рівень комфорту для пасажирів.

    Скажу без перебільшення: це візок нового покоління. Наразі в робочому парку вагонної дільниці Київ-Пасажирський експлуатується 19 вагонів цього типу. За технічними умовами, коли такий вагон «намотає» 450 тис. км, його необхідно ставити на деповський ремонт. З початку експлуатації вже 8 вагонів пройшли цю «процедуру». До останнього часу складність полягала у тому, що в нашому підрозділі не було відповідного обладнання для обслуговування нових унікальних візків. Тож доводилось ганяти вагони на Крюківський завод, там викочувати з-під них візки, доводити до ладу і знову ставити під вагони. Причому оновлення самих вагонів провадилося в нашому депо. Така нераціональна технологія ремонту двох візків одного вагона обходилася залізниці у 160 тис. грн. Аби поламати цю хибну схему, ми придбали необхідне обладнання, виготовили стенд для обслуговування нових візків, опорядкували оглядову канаву, встановили прес, кантувач - одним словом, усе необхідне, для освоєння нового технологічного процесу. Таким чином ми спромоглися самостійно виконувати деповські ремонти цих візків. А вартість такого ремонту в стінах депо - 14 тис. грн. І це була наша маленька перемога! Щоби сповна усвідомити її вагомість, порівняйте дві цифри: 160 тис. і 14 тис. грн.

    Дійсно, така інформація не може не радувати, не вселяти оптимізм. Адже непрості часи переживає наразі сталева магістраль - реформування галузі в усі часи процес не легкий. Попри це колектив депо трудиться стабільно й продуктивно, не допускаючи зривів виробничих завдань. І навіть, знаходячи сили й можливості для технічного поступу, подальшого вдосконалення виробничих процесів. Добре, коли в трудовому колективі є досвідчені, грамотні й сумлінні фахівці. Це на них тримається виробнича міць і стабільність підрозділу. А таких у вагонному депо Київ-Пасажирський чимало. Їм шана і честь від колег по роботі і від керівництва. Ось і нещодавно за сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у його розвиток, високий професійний рівень і творчу ініціативу ряд працівників депо було відзначено подякою Укрзалізниці. Серед них - майстер столярно-малярного цеху, а нині звільнений голова профкому депо Юрій МИТРОФАНОВ, майстер редукторного цеху Віталій НАГОРНИЙ, майстер цеху ходових частин Петро ШЕВЧУК, слюсар дільниці автоконтрольних приладів Костянтин ЄРЕМЕНКО (на фото).

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Наказано - блищати!

    Журналісти «Рабочего слова» нещодавно взяли участь у нараді-семінарі щодо організації роботи локомотивних бригад узимку 2012 - 2013 рр., яку спільно організували галузеві локомотивна та служба приміських перевезень і яка розпочалася з ознайомлення з роботою мийного комплексу.

    Яке не є, а місцевий «мийдодир» - запорука роботи всіх електропоїздів, які приписані до столичної магістралі, в усі періоди року. В якості екскурсоводів - перший заступник начальника галузевої служби приміських перевезень Юлій ВАСЬКОВСЬКИЙ та нещодавно призначений начальник цього депо Євген ПИЛИПЕНКО.

    Перед в’їздом на мийку опинився «замурзаний» состав, який нещодавно повернувся із далеких мандрів. Ворота відкрито, і десятивагонний «зчеп» поступово займає позицію у мийному цеху. Тільки-но головний вагон перетнув стартову смугу, як почала роботу перша лінія обладнання. На вагон через спеціальні форсунки надходить очищена вода. Це початкова стадія - ополіскування. Підвагонні візки, які за допомогою системи потужних тросів протягують вагони далі, до другого етапу, діють, як одне ціле, з датчиками, що відповідають за чітке виконання другої операції - подавання реагентів для безпосереднього чищення корпусів вагонів. У цей же час, наче через помах чарівної палички, починають швидко обертатися навколо своєї осі багатометрові щітки. Їх призначення - натирання вагонних корпусів до блиску. Згодом - нові процедури. Чергові форсунки подають теплу воду для обмивання корпусів від миючих засобів. Останній етап - сушіння.

    Усе обладнання діє в автоматичному режимі. Персонал мийного комплексу (два оператори працюють протягом виробничої зміни) відслідковує увесь технологічний процес, кожний його етап за допомогою спеціальних моніторів. В окремому приміщенні встановлено машинне відділення мийного комплексу. Воно схоже на величезний цех, де в одному технологічному тандемі працюють промислова гідравліка, потужні електродвигуни та система редукторів. Технічна вода тут «функціонує» у замкненому циклі.

    Кожний електропоїзд після 30 - 40-хвилинної «лазні» виходить чистесеньким та блискучим. Незалежно від пори року.

    - Парк електропоїздів трьох українських залізниць обслуговує саме Фастівське моторвагонне депо, - наголошує Ю. Васьковський. - А це означає, що блиск та чистота переважної більшості приміського рухомого складу народжується саме тут.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Не лише моральний стимул

    Колектив Другої дирекції залізничних перевезень (ДН2) може бути задоволеним результатами своєї роботи цьогоріч. Козятинці протягом всього року впевнено виконують усі показники експлуатаційної роботи. А за підсумками роботи першого півріччя увійшли до трійки кращих дирекцій галузі.

    - Звісно, приємно, що праця всього нашого колективу отримала таку високу оцінку, - говорить у розмові з нашим кореспондентом начальник дирекції Василь БУЦЕРОГА. - Однак і вимоги до нашої роботи відтепер зросли. Цей успіх ми повинні підтверджувати і надалі своєю щоденною роботою.

    - Які найважливіші завдання вирішували ваші підлеглі цього року?

    - Якщо говорити про перше півріччя, то одним із основних завдань у межах нашої дирекції безумовно були роботи з підготовки та модернізації залізничної інфраструктури до Євро-2012 та впровадження швидкісного руху на напрямку Київ - Львів. Загалом на виконання цієї програми на дирекції було надано та проведено понад 550 «вікон» загальним терміном понад 3,6 тисяч годин. А це майже на 30% більше у порівнянні з відповідним періодом минулого року. Погодьтесь, що навантаження для наших фахівців відділу перевезень та диспетчерів було чимале. Тому особливо хотів би відзначити всіх, хто був причетний до виконання цього завдання. Бо саме завдяки щоденній роботі штабу з координації проведення робіт у «вікна» не було допущено жодного відхилення руху поїздів від варіант-них графіків.

    Для раціонального використання колійної техніки та зменшення витрат від затримок поїздів при виконанні колійних робіт на деяких перегонах одночасно надавалася перевага «вікнам» тривалістю 10 - 12 годин. За цей час на перегоні Шепетівка - Здолбунів було модернізовано 2, 7 км колії, а також майже три км відремонтовано капітальним ремонтом, замінено та відремонтовано 60 комплектів стрілочних переводів. Крім того, для забезпечення якості обслуговування пасажирів на лінійних станціях та безперешкодного пропуску прискорених поїздів «Інтерсіті+» було демонтовано п’ять острівних пасажирських платформ, які перенесено на крайні приймально-відправні колії.

    Крім того виконували й чималий обсяг робіт для забезпечення зростаючих обсягів вантажних перевезень, зокрема на Фастівській та деяких інших дільницях. Бо ж відомо, що саме через нашу дирекцію здійснюється левова частка всіх вантажних перевезень залізниці.

    - До речі, а якими є здобутки Ваших колег саме у перевезенні вантажів?

    - Всі основні показники експлуатаційної роботи виконуємо. Так планове завдання півріччя з вантажообігу виконали на 101,6 %, з навантаження вагонів - на 110,5 %, збільшився обіг вантажних вагонів, дещо зменшили простій вагонів на одній технічній станції. Словом, показники обнадійливі. Це і дозволило нам у першому півріччі отримати виручку від вантажних перевезень - 103, 3 % від планового завдання.

    - У першому півріччі на дирекції проводився великий комплекс робіт з автоматизації робочих місць. Що тут вже вдалося зробити?

    - Так, ця робота ведеться вже декілька років. Цьогоріч, починаючи з березня на дирекції, вже впроваджено автоматизовану систему забезпечення комерційного огляду вагонів (АРМ ПКО), і вона успішно діє на станціях Миронівка, Козятин-1 та Козятин-2, Шепетівка. З травня на станції Біла Церква діє автоматизоване робоче місце контейнерного майданчика з використанням електронно-цифрового підпису (АРМ КП з ЕЦП). Ще раніше, з лютого, на 27 станціях дирекції, які мають право приймати готівкою кошти за перевезення вантажів залізничним транспортом, впроваджено в експлуатацію автоматизовану підсистему з обробки квитанцій різних зборів (АРМ ГУ-57). Все це значно покращує оперативність та ефективність роботи наших працівників. Тож така робота на дирекції продовжується.

    ВІД РЕДАКЦІЇ. Слідкуючи за діяльністю керівників станцій та підрозділів, що співпрацюють із апаратом Козятинської дирекції залізничних перевезень, ловив себе на думці: виробничих заслуг, передових технологій і напрацювань тут чимало. Сьогодні Козятинський, Шепетівський, Фастівський, Миронівський залізничні вузли - це сучасні комплекси колійних та вантажних пристроїв, технічних та службових приміщень, що слугують для виконання вантажних та комерційних операцій, приймання, розформування, формування, комерційного огляду, технічного обслуговування та відправлення вантажних та пасажирських поїздів.

    Виходячи із нових умов, стратегія реформи галузі визначає перехід на нові принципи взаємовідносин із вантажовідправниками. На часі - впровадження найбільш економічних технологій, значне підвищення продуктивності праці, розвиток ринкових принципів управління. У Козятинській дирекції, на чолі якої - досвідчений залізничник Василь Буцерога, є можливості для реалізації цих задач.

    Ще раз поздоровляємо працівників Козятинської дирекції із присудженням їхньому колективу одного з призових місць у галузевому змаганні! Є моральний стимул працювати і далі успішно.

    Анатолій САДОВЕНКО, Віктор ЗАДВОРНОВ

    Куди ціляться вандали?

    «Владельцы охотничьих ружей и пневматических пистолетов часто стреляли по лампочкам, фарфоровым и стеклянным изоляторам и выводили их из строя: материал хрупкий. Сейчас лампочки защищены надежными кожухами, а изоляторы сделаны из полимеров. Их не повредят ни дробь, ни картечь из охотничьего оружия. Так что техническая защита - лучшая. Полицейского около каждой опоры контактной сети поставить нереально» - це цитата із статті, яку надрукувало одне із російських залізничних видань «Волжская магистраль».

    Подивіться, будь ласка, на цю фотографію. Знімок зроблено безпосередньо у рейсі одного із електропоїздів, що приписаний Фастівському моторвагонному депо. Хоча тут діяли не «снайпери», а вандали іншого ґатунку, істина - у головному. Поки кожний з нас у суспільстві не збагне, що будь-яке злодіяння на залізничному транспорті, зроблене руками невігласів, має бути наказаним. Через що? У даному разі страждатимуть пасажири під час зимових холодів. А у разі крадійства деталей верхньої будови колії, устаткування сигналізації, централізації та зв’язку тощо хіба страждає лише залізниця?! Перерви у русі поїздів - то також може бути причиною чергового прояву вандалізму. І ще про одне у зв’язку із піднятою темою. Безквиткові пасажири, а також вандали щорічно «полегшують» бюджет Південно-Західної залізниці на десятки мільйонів гривень. На ці гроші можна придбати сучасні електропоїзди. Тепер цілком доречні запитання «Куди ціляться вандали? І чому повз злочини проходимо ми, звичайні пасажири?»

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Економлять й економитимуть

    Економія, стверджують, - це шлях до багатства. Не найлегший спосіб, та логіки не позбавлений. Сьогодні копієчка, завтра, а там, дивись, і гривня набігла.

    ПРО ЕКСПЕРИМЕНТ ХОДЖИ НАСРЕДДІНА

    Заощаджувати можна безкінечно довго. Як Ходжа Насреддін. Тоді теж була фінансово-економічна криза, і ціна на ячмінь зросла удвічі. «А чи не зменшить порцію віслюку», - подумав господар. Думка сподобалася, і став недосипати корму. На тварину це наче й не впливало. Але потім він заслаб, тільки Насреддін продовжував експеримент і вже давав тварині полову та воду. А одного ранку віслюк відкинув копита. Ходжа тяжко зітхнув і мовив: «Я добре вчив його економії. Тільки жаль, що доля не дала мені довести справу до кінця».

    Буквальне значення чужинського слова «економія» - господарство. Колись так і називали крупні маєтки, де були умови для великого аграрного виробництва: земельні угіддя, реманент, худоба, посівний матеріал і робоча сила. Пізніше воно витіснило наші рідні слова «заощадження» й «бережливість». Власне, нічого дивного тут немає. Господарська діяльність немислима без обліку витрат і раціонального їх зменшення. Раціонального, бо в противному разі повторюватиметься експеримент Ходжи Насреддіна.

    Є ще одна суттєва деталь - надмірне захоплення економією перетворюється в елементарну скнарість. Межа між економією і скнарістю є, але вона умовна, малопомітна. Тому говорять, що «жадний платить удвічі більше».

    ПРО ДВА ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ

    Ось так озброївшись історією економічних знань, ручкою і блокнотом, вирішив шукати раціональну заощадливість на Конотопському вузлі. І стежка відразу ж вивела на вагонне депо.

    До речі, за останній час не мене одного. Побував у депо міський голова Василь ДЗЕД і зробив висновок, що територія підрозділу залізниці є «прикладом ідеального благоустрою». Сам будівельник, він знав, що говорив. Микола Кабанов, пенсіонер і колишній партизан, неодноразово переступав поріг прохідної депо. Йому подобається, як тут шанують ветеранів і дбають про патріотичне виховання. У місцевій газеті Микола Кабанов надрукував матеріал із промовистою назвою «Кто хочет - тот делает». Тобто вагонники уміють господарювати.

    Найсвіжішим прикладом раціонального господарювання у депо була модернізація ковальського відділення.

    - І що це дає? - запитую.

    - Зменшився час нагрівання деталей, - відповів головний технолог депо Олександр АНДРЕЄВ, - поліпшилися умови праці ковалів, знизився рівень викидів шкідливих речовин в атмосферу…

    - А в грошах це буде скільки?

    - Економічний ефект? Економічний зиск від переводу кузні на газ, за нашими підрахунками, становитиме 516 903 гривні, і всі затрати окупляться менше, ніж за рік.

    - Але ж і газ, кажуть, дорожчатиме.

    - Так, і ліміт на його використання доводиться. Тому ми не відмовилися від старого способу - гріти метал вугіллям. Це коли куються невеликі деталі. Так економніше.

    Що ж, саме життя підказує мати два джерела енергії.

    Це, звичайно, не єдиний приклад ощадливості. Із попереднього року у вагоноскладальному цеху працюють два нові зварювальні півавтомати, що теж береже деповську копійку. Триває заміна електролампочок - зі звичайних (розжарювання) на енергозберігаючі. На початку осені лише від цього зекономили майже дві тисячі гривень. На фоні всіх грошей ця сума не вражає, та факт є фактом.

    ЩО Є СИГНАЛОМ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ?

    - У нас діє програма енергозбереження, - розповідав далі Олександр Петрович, - і щомісяця збирається комісія, яка аналізує всі витрати енергії, звіряючи із попередніми показниками. Десь перевитрата - це вже сигнал для перевірки. В опалювальний сезон щодня фіксуються показники всіх електролічильників. Тобто облік, основа ощадливості, у нас чіткий.

    Мова заходила і про зиму. На початок осені тут вже були до неї готові стовідсотково. До речі, тепло в депо генерує своя газова котельня, що теж дає можливість економити: у теплу погоду топлять менше, коли холодно - навпаки. І водонагрівні котли тут ефективні: коефіцієнт корисної дії 97 відсотків - фактично максимум, що від них можна одержати. Теж, погодьтеся, красномовно.

    А в планах що? Планувати, звичайно, легко. Якби тільки гроші були. Бо ефективна економія - справа затратна. Тож на порядку денному - купити новий компресор для автоматно-контрольного пункту. Щоби був постійний тиск і належна якість повітря. Економічний ефект - трохи більше 50 тисяч на рік, а вся затія окупиться за 23 місяці.

    - І все? - намагаюся уточнити, хоч і цього достатньо, аби переконатися, що в депо з економією тенденція позитивна.

    Олександр Андреєв лише усміхається. Здогадуюся, вагонники, очолювані таким керівником, як Володимир ФЕДОРКО, не цураються стратегічних планів, як і всякий дбайливий господар, мріють звести затрати до раціонального мінімуму. Та завтрашній день він є завтрашнім днем, мінливим. Наприклад, у жовтні до депо було приєднано Ворожбянську вагоноколісну майстерню. При реорганізації залізниці ВЧД Конотоп переорієнтовується на експлуатацію, що може змістити пріоритети. Та все одно висновок однозначний - економлять й економитимуть.

    ВІД РЕДАКЦІЇ. Зізнаємося, було бажання викреслити початок матеріалу, де йшлося про Х. Насреддіна, але одному із членів редакційної колегії пригадався анекдот, який почув ще в інституті. Заспорили якось мудреці про те, що на світі для людини гірше за все. Хтось говорив - хвороби, дехто наголошував - смерть, хтось говорив - бідність… Багато всякого було сказано. Запитали в Насреддіна:

    - А ти, Ходжа, що думаєш?

    - Погано, коли не збувається те, чого хочеш, - відповів Насреддін. - Але куди гірше, коли збувається те, чого не хочеш, - подумавши, додав він.

    У вагонників з Конотопа все збувається. Хай так і надалі буде.

    Микола ПАЦАК

    Володимир ПАРЕНЮК: «Ми піклуємося про безпеку людей і вантажів у поїздах»

    Звістка про те, що оператора дефектоскопічного візка (з розшифрування дефектограм) Володимира Степановича Паренюка з нагоди Дня Шепетівки занесено на міську Дошку пошани, швидко облетіла Шепетівську дистанцію колії. Не майстра чи бригадира, а рядового, вважай, залізничника. Та подумки, либонь, кожен погоджувався, що Володимир того вартий. І не було в дистанції такої людини, хто щиро не тис би йому руку.


    Дефектоскопісти С. ШИМАНСЬКИЙ, В. АРТЕРЧУК, Р. МОЛОТОК.

    Трудовий шлях героя нашої оповіді порівняно короткий. У 1990 р. після служби в Радянській армії вивчився на регулювальника радіоапаратури в тодішньому Шепетівському професійно-технічному училищі №20. Старші віком викладачі пам’ятають здібного юнака, котрий, щоб поглибити знання, після занять лишався в училищі, подовгу засиджувався в бібліотеці. Чому? Це щоб згодом пройти справжні робітничі університети у відділі ремонтно-вимірювальної радіомеханіки виробничого об’єднання «Комуніст». А там знання і вміння цінувалися, як належить.


    Розшифрувальники дефектограм С. МОЛОТОК, В. ПАРЕНЮК, О. ТИМОШИШИН.

    Та на початку дев’яностих років все менше і менше стало надходити замовлень на адресу оборонного підприємства, адже воно працювало на увесь Союз, а відтак, і на зарплаті це відзначалося. Хтось подав ідею Володимиру звернутися до дистанції колії. Мовляв, щоб там не було, а поїзди як ходили, так і будуть ходити.

    У відділі кадрів трудову книжку довго не перегортали, бо записів усього два чи три. «Підете спочатку працювати монтером колії, - порадили, - придивитеся, що то воно за робота в колійному господарстві. А там - час покаже…».

    Вже через рік Володимира Степановича було переведено на посаду оператора дефектоскопа п’ятого розряду, через деякий час - шостого, а затим - і сьомого. Та найбільш пам’ятним лишився у, так би мовити, професійній кар’єрі, позаминулий рік. Після закінчення на «відмінно» курсів з підготовки спеціалістів-розшифрувальників дефектограм з реєстратором зведення баз дефектоскопічних даних, Паренюка перевели оператором дефектоскопічного візка з розшифрування дефектограм.

    Що це за пристрій такий, дефектоскопний візок? Ще декілька десятків років тому тріщини і усілякі поверхневі пошкодження виявлялися, як мовиться, «на око». Найстрашніше, коли з’являються поперечні та повздовжні тріщини у металі, які не завжди візуально помітиш. А тим часом, зважаючи на тоннажність поїздів і швидкість руху, будь-який дефект колії може призвести до трагічних наслідків.

    Гарантувати безпеку руху поїздів - ось головна задача. Задля попередження випадків зламу у рейках на залізниці використовують методи неруйнівного контролю. Різний характер розвитку дефекту у «тілі» рейки вимагає різноманітних видів контролю. Тріщина може «народитися» вздовж та поперек рейки. Задля того щоб не пропустити дефект, ультразвукові хвилі спрямовуються у глибину метала, інші зорієнтовані у головку та підошву. Так же по-різному працюють спеціальні датчики: одні з них генерують і приймають ультразвукові промені, а деякі - спрямовані лише на приймання інформації. Проте багато проблем виникає при скануванні металевих поверхонь під час дощу або снігопаду. Адже порушується акустичний контакт із поверх-нею рейки, що перевіряється апаратурою оператора. Більш того, сніг накопичується у пошуковій системі. Отже, слід відчищати відповідальні вузли приладу-шпигуна за рейками. Проте, якщо «хвору» рейку визначено, надається припис про необхідні дії із заміни тріснутої «нитки». Адже кожна виявлена дефектна рейка - запорука безпечної роботи транспортного комплексу.

    - Дефектоскопісти на залізниці, наче в армії, до всього готові, - розповідає Володимир Паренюк, - бо вони - на передньому краї боротьби за безпеку людей, які їдуть у поїздах, та вантажів, що в них перевозяться.

    Нині дефектоскопічна служба в дистанції настільки вдосконалена і осучаснена, що про таку з десяток років тому ніхто й не мріяв. Скажімо, дефектоскопічний візок, а їх на підприємстві є шість, обладнано реєстратором. Це щось схоже на «чорний ящик» у літаку. Прилад фіксує кожен сантиметр колії, а вже в цеху за допомогою комп’ютера плівки розшифровуються.

    Хоча колійне господарство, що його обслуговує дистанція від станції Печанівка до Здолбунова, від Шепетівки до станцій Ланівці, Чотирбоки і до поста Жлобинський, загалом утримується у належному стані, приблизно раз на місяць дефектоскопісти вчасно виявляють тріщини чи інші пошкодження колій. У таких випадках про надзвичайну подію негайно повідомляється майстру цеху Андрію Яковенку. А вже тоді колійники діють відповідно до інструкцій. І, перш за все, найбільша відповідальність за вчасне виявлення пошкоджень лежить на плечах операторів із розшифрування дефектограм Володимира Паренюка, Сергія Молотка, Олександра Тимошишина, бригадира Ігоря Сіняковича, налагоджувальника Олександра Швеця та інших.

    - Це ті колеги, з якими я безпосередньо щодень спілкуюсь у дефектоскопічному цеху, - розповідає Володимир Паренюк. - І в тому, що моє фото занесено на міську Дошку пошани, є і їх заслуга. Як і заслуга всіх тих робітників, хто працює в нашому колективі.

    Олександр ЦАРИК

    Хто добре діагностує, той добре лікує

    Спочатку - цитата. «На охорону здоров’я держава дає тільки 3,5% внутрішнього валового продукту. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, якщо фінансування менше 6%, то охорона здоров’я взагалі існувати не може… Насправді для держави не є пріоритетом здоров’я власних громадян» - це спостереження від Олега МУСІЯ, голови Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я України (газета «Сільські вісті» від 25 вересня 2012 р.) пригадалося перед початком розмови із головним лікарем Козятинської відділкової лікарні Південно-Західної магістралі Олександром КРАВЧУКОМ (на фото 1). Наше коротке інтерв’ю присвячено обговоренню нещодавніх перетворень, які відбулися у діагностичному відділенні - підрозділі цього сучасного медичного закладу.

    - Олександре Миколайовичу, попри непрості обставини, в яких сьогодні існує українська медицина, про заклад, який очолюєте Ви, важко сказати, що він відстає з точки зору удосконалення лікувально-профілактичних методик. Чи не так?

    - Погоджуюсь. Удосконаленню немає меж. За прикладом, як кажуть, не потрібно далеко ходити. Завдяки допомозі з боку начальника Південно-Західної залізниці Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА для кабінету ендоскопії було придбано сучасний колоноскоп. Завдяки цьому приладу маємо можливість діагностувати на різних стадіях захворювання кишечнику. На сьогодні в ендоскопічному кабінеті понад 600 пацієнтів пройшли обстеження шлунку та дванадцятипалої кишки, та понад 100 хворим проведено дослідження товстого кишечнику.


    Акушер-гінеколог Юлія ЕТКЄЄВА.

    - Відомо, що протягом певного періоду неврологічні патології стійко переважають у статистиці захворювань і є однією із основних у спектрі причин, що призводять до інвалідності серед працездатного населення, а іноді і до летальних випадків. Хотілося б у зв’язку із цим дізнатися про новинки, які поповнили останнім часом діагностичну базу лікарні.

    - Раннє виявлення захворювань, профілактичне і кваліфіковане лікування недугів досягається завдяки сучасній апаратурі. Маємо в активі новітні електроенцефалограф, вібротестор для діагностики захворювань нервової системи. Ці прилади допомагають проводити діагностику особам, пов’язаним із безпекою руху поїздів.


    Лікар-окуліст Валентина БІЛОКУР.

    - Від лікарів можна почути таке «Хто добре діагностує, той добре лікує». Яким чином допомагаєте боротися жінкам із гінекологічними хворобами?

    - Лікарі гінекологічного відділення одними із перших на Вінниччині почали широко використовувати лапароскопію для діагностики та лікування багатьох хвороб. На сьогодні в усьому світі майже 95% від усіх гінекологічних операцій проводиться саме за лапароскопічною методикою.


    Лікар-кардіолог Діана ДЕГТЯРУК.

    - Олександре Миколайовичу, а в чому Ви бачите її переваги?

    - Мене мають зрозуміти представниці прекрасної статі. Після проведення цієї операції практично відсутній біль, тому немає необхідності призначати сильнодіючі знеболювальні препарати. За мінімальної кровотечі час перебування у лікарні після операції - у межах однієї - двох діб. Значить, є можливість швидко відновити працездатність за умов мінімального періоду реабілітації. Є і косметичний ефект, адже післяопераційні рубці на передній черевній стінці ледь помітні. До речі, на сьогодні з початку року було проведено 16 планових та три екстрених операцій. І це не межа. Кваліфікованої допомоги потребують багато жінок. До речі, наші фахівці освоїли методики з лікування безпліддя. У цьому переконалися молоді сім’ї з Козятина, Вінницької області і Києва. Між іншим, на відміну від захмарних цін у приватних клініках наша допомога не є обтяжливою для родинних бюджетів.


    Медсестра Ірина КАРМАЗІНА.

    - Отже, очолюваний Вами заклад має прекрасні перспективи щодо розвитку лікувально-діагностичної бази. Успіхів Вам і Вашим колегам!

    - Дякую за побажання! Певен, що завдяки допомозі з боку керівництва Південно-Західної залізниці та медичної служби на чолі з Євгеном Івановичем ШАЛКОВСЬКИМ нам по силах освоїти нові методики лікування багатьох людських хвороб.

    ВІДГУКИ ПАЦІЄНТІВ

    А.П. Кізюн (м. Київ): «Сподобалось перебування в лікарні, а також професійне відношення медичного персоналу. Після операції вдалося швидко стати на ноги. Через дві години я вже самотужки могла ходити. З тієї пори пройшло вже понад три місяці і я почуваю себе дуже добре, жодних скарг та проблем на даний момент зі здоров’ям немає».

    З. Харчук (м. Козятин): «Після потрапляння в лікарню вагалася, щоб зробити лапароскопічну операцію. Адже це відбувалося зі мною вперше в житті. Але страхи були марними, все завершилось добре і швидко. Стан мого здоров’я більш ніж задовільний, зараз я почуваю себе дуже добре».

    ДЛЯ ДОВІДКИ. Фахівцями, які працюють у відділенні діагностики Козятинської відділкової лікарні, освоєно 20 методик. Ультразвукові дослідження внутрішніх органів, окремо - гінекологічні та урологічні, УЗД щитовидної залози, ехокардіографія, спірометрія та спірографія (метод дослідження функції легенів шляхом графічної реєстрації в часі змін їх об’єму при диханні), комп’ютерний автоматично проведений аналіз електрокардіограм, комп’ютерна реоенцефалографія (дослідження мозку) та реовазографія (метод діагностики, що дозволяє судити про стан периферійного кровонаповнення кінцівок, патологічні зміни судин, а саме тонус та еластичність судинної стінки).

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    ЧИМ СЛАВИТЬСЯ ГРИБОВА РУДНЯ

    Не грибами вабила нас Грибова Рудня. Ми знали, що, попри звучний топонім, справжнім її брендом є гори золотавого піску, що виросли біля залізничних колій. Пісок не простий, а кварцовий - цінна сировина для скляної промисловості, постачанням якої й славиться ця станція. Й не лише на теренах Південно-Західної, а й далеко за її межами.


    Станція Грибова Рудня.

    Кварцовий пісок є «візиткою» Грибової Рудні вже не одне десятиріччя. Саме завдяки тривалій його розробці на місцях колишніх кар’єрів виникли чудові блакитні озера. Навколишня місцевість набула живописного вигляду і щороку приваблює численних туристів з усіх усюд.


    Тетяна КРИВОЛАП.

    Грибова Рудня - станція 4 класу, проміжна, в штаті - 12 працівників: начальник станції, п’ять чергових, два товарних касири, три прийомоздавльники, станційний робітник.

    Станція має двох основних партнерів. Це Попернянський кар’єр скляних пісків та Добрянське лісове господарство.

    Кореспонденти «Рабочего слова» у Грибовій Рудні не вперше. Побували ми тут й два роки тому, тоді, коли кар’єр скляних пісків за сприяння іноземних інвесторів спромігся стати на міцні ноги через впровадження потужного збагачувального комбінату. Нові прогресивні технології обробки та завантаження сировини відкривали широкі перспективи щодо збільшення для станційників обсягів вантажної роботи. Саме про це й ведемо бесіду з начальником станції Тетяною Криволап.


    Сергій ГОЛОВАНОВ.

    Пісок з кар’єру завозиться вантажівками до комбінату, де він ретельно промивається, сушиться і вже не екскаватором, як колись, а транспортерами подається у вагони. А для більш надійного транспортування цінна сировина пакетується у спеціальні тюки вагою в одну тонну, яким не страшна волога. Під навантаження використовуються різні типи вагонів: піввагони, цементовози, мінераловози. Наповнені вагони надходять на ваги, що розташовані на під’їзній колії. Таким чином ведеться облік навантаженої кількості сировини. Й статистика свідчить, що обсяги відправлення кварцового піску зі станції постійно зростають. Якщо минулого року щомісяця в середньому вантажилося 30 тис. тонн, то в поточному цей показник зріс майже до 40 тис. Співпраця з Добрянським лісовим господарством теж досить продуктивна. Вона визначається 22 - 25 вагонами навантаженої деревини щомісяця.


    Ольга КОБЗАР.

    Проте не лише з виробничими процесами на одній із віддалених станцій Київської дирекції, а й з її славними трударями, мали за мету познайомитися ми.

    Про себе Тетяна Василівна розповідає не дуже охоче. Мовляв, успіхи станції - не стільки її особиста заслуга, скільки всього колективу. Проте з відгуків керівників Київської дирекції знаємо, що вона дещо применшує свою роль. Її діяльність неодноразово заохочувалась і дирекцією, і залізницею. Вона - справжній ентузіаст і патріот своєї станції й рідного краю. Адже все життя її пройшло на цій мальовничій землі. Народилася у сусідньому селі Ловинь. Після школи закінчила Білоруський інститут інженерів залізничного транспорту й повернулася до рідних пенатів. Незабаром очолила колектив Грибової Рудні. Станція працює переважно в денному режимі, але коли виникає потреба попрацювати вночі (а таке через зростання обсягів роботи трапляється досить частенько), для Тетяни Василівни проблем не виникає. Адже мешкає поруч у залізничному бараку. Разом із чоловіком і дочкою Ксенією. До речі, Ксенія Едуардівна теж обрала фах залізничниці. Після закінчення Київського технікуму залізничного транспорту і Харківської академії працює черговою по станції. Слова співрозмовниці скупі й короткі, але за ними - широка людська доля, напружені будні трудового буття, з їх радостями та прикростями.


    Максим ДЕМ’ЯНЕНКО.

    Несподівано до нашої розмови долучається ще одна людина. Нею виявився ревізор Чернігівської дільниці Київської дирекції Сергій ГОЛОВАНОВ, який саме того дня приїхав до Грибової Рудні з плановою перевіркою стану безпеки руху та охорони праці на станції.


    Олександр ОТРОШКО.

    Таким чином нам пощастило стати свідками виробничого спілкування двох професіоналів, які в своїх діях керувалися чітким знанням посадових інструкцій, покладалися на власний досвід і фахові знання. Тут же в кабінеті начальника станції Сергій Миколайович за своїми посадовими обов’язками заглибився у вивчення ведення поїзної і технічної документації. Начальник станції за його вимогою надала журнали закріплення вагонів, руху поїздів, диспетчерських розпоряджень тощо.


    Микола ПУСТОВОЙТ.

    - Особливу увагу приділяємо контролю за дотриманням регламенту ведення переговорів між черговим по станції і машиністами поїздів. Регламент цей суворо виписаний у відповідних нормативних документах, - прокоментував свої дії на наше прохання Сергій Миколайович.

    З подальшої бесіди дізналися, що він для колективу станції - людина не стороння. Торік, за розпорядженням начальника Київської дирекції залізничних перевезень, довелося йому виконувати обов’язки начальника станції, коли Тетяна Василівна була у відпустці. Так що встиг познайомитися і з колективом, і з виробничими проблемами. А залізничний досвід у Сергія Миколайовича, попри молоді роки, вже чималий. За плечима - Чернігівське залізничне училище №5 і Білоруський державний університет транспорту. Працював і мостовиком у Чернігівській дистанції колії, і черговим по ст. Муравейка, і диспетчером Фастівського напрямку Київської дирекції. Та ось вже майже два роки працює ревізором з безпеки руху Чернігівської дільниці Київської дирекції. Під його контролем - 14 станцій у трьох напрямках: на Ніжин, Неданчичі та Горностаївку.

    - Молодим спеціалістам з боку ревізора - особлива увага, - каже Сергій Миколайович. - Ревізор має бути для них і наставником, і викладачем, і екзаменатором.

    І як би в підтвердження своїх слів заходить до кімнати чергового, де сьогодні за пультом - Максим ДЕНИСЕНКО. Максим лише кілька місяців тому закінчив Чернігівський залізничний ліцей і поступив до Київського технікуму залізничного транспорту. Бажання стати залізничником у нього велике, а ось практичних навичок, зрозуміло, бракує. Тому Сергій Миколайович і радий поділитися з молодшим колегою своїм досвідом, знаннями.

    Заходимо до кабінету товарного касира. Чорнява дівчина відриває від комп’ютера зосереджений погляд і дивиться на нас великими, трохи здивованими очима. Знайомимося. Ольга КОБЗАР мешкає в селі Олешня, що поруч зі станцією. Прийшла сюди в 2007-му, після закінчення Київського технікуму залізничного транспорту. Прагнення до самовдосконалення, до фахового росту притаманне цілеспрямованій дівчині. За цей час вона заочно закінчила Харківську академію, отримала диплом економіста. Свою роботу знає досконало. Грамотний, надійний фахівець. Так коротко характеризує її начальник станції. Проте, треба визнати, що для економіста з вищою освітою на невеличкій залізничній станції перспективи фахового розвитку досить обмежені.

    Біля під’їзних колій знайомимося з прийомоздавачем вантажу Олександром ОТРОШКОМ та складачем поїздів Миколою ПУСТОВОЙТОМ. З’ясовується, що їх обох випустила в широкий залізничний світ одна альма-матер - Чернігівське ПТУ-5. Щоправда, для Миколи Васильовича ця подія відбулася в давньому 1982-му, а для Олександра Вікторовича порівняно недавно - у 2008-му, коли цей учбовий заклад вже носив гучне ім’я Чернігівського ліцею залізничного транспорту. Що ще єднає цих різних за віком людей - це глибоке залізничне коріння в їхніх родинах. Хоча посадові обов’язки у них різні, та справа одна - якісно й оперативно надавати та відправляти рухомий склад зі станції. Тому співпрацюють вони у повному взаєморозумінні.

    - Сьогодні у нас - молодіжна зміна, - зауважує Тетяна Василівна. - Проте варто згадати й наших ветеранів: прийомоздавальницю Єлизавету ЖУКОВУ й чергову по станції Ірину ЮРКОВУ, які віддали рідній станції майже по три десятки років. Свій багатющий досвід вони залюбки передають молоді.

    Не можу не згадати дуже шановану всіма нами людину - колишнього начальника станції Івана Михеєвича Глухова, - продовжує Т. Криволап. - Це людина, яка віддала все життя залізниці, був складачем поїздів, черговим по станції. Ми, старожили станції, вважаємо себе його учнями. Навіть коли у 1998-му він пішов на пенсію, не поривав зі станцією, часто приходив, цікавився справами, давав слушні поради. На превеликий жаль, кілька років тому цієї чудової людини не стало. Та життя продовжується, а пам’ять не дає забувати.

    - Хоч станція наша досить віддалена від столиці й обласного центру, проте ми не відчуваємо себе відірваними від світу. Помилуйтеся, які чудові місця навколо. Вони ваблять на відпочинок не лише мешканців України, а й Білорусі та Росії. Влітку тут досить велелюдно, приїздять артисти, відбуваються концерти, інші масові заходи. А колектив у нас дуже дружній, всі ми - як одна родина, - наголошує Тетяна Василівна. - Часто зустрічаємося поза службовим часом на свята, інші урочисті події, навідуємося один до одного в гості. Не забуває нас і керівництво дирекції.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Налаштованість на вчинок

    Ірина ГУСАК належить до тих перевірених життям людей, на яких можна покладатися. За будь-яких обставин вони не схиблять, допоможуть конкретною справою або добрим словом підтримки. Високий професіоналізм і любов до професії у цієї жінки поєднуються з чудовими людськими рисами. Саме про таких залізничників хочеться писати на сторінках газети, саме такі люди цікавлять наших читачів у першу чергу.

    З ПЕРШОГО ДНЯ

    Ірина Гусак прийшла на залізницю квитковим касиром після закінчення професійно-технічного училища залізничного транспорту у 1974 р. З першого робочого дня вона не зраджувала своїй професії і вважає, що повністю реалізувала себе саме на цій посаді. Немає такого питання, на яке б у неї не було готової відповіді для пасажирів.

    Спочатку - каси з продажу квитків, де вона працювала, розташовувалися на вулиці Пушкінській, а з 1985 р. їх перевели у нову будівлю на бульвар ім. Т. Шевченка. У колективі Ірину Василівну люблять, захоплюючись її працьовитістю й акуратністю. Про свою роботу вона звикла говорити просто: «Продаю квитки». З тим, що діяльність ця непроста, як і всяка робота з людьми, вона погоджується. «З пасажирами, - каже, - ніколи не конфліктувала». Небагатослівна і зосереджена на виконанні своїх службових обов’язків, вона, тим не менш, завжди готова прийти їм на допомогу. Тим більше, що вона працює в касі, яка обслуговує людей з обмеженими фізичними можливостями. А тут, як ніде, потрібно максимум уваги.

    - У мене каса, можна сказати, більш важка, бо тут обслуговують інвалідів, - розповідає Ірина Василівна. - Для спілкування з такими пасажирами потрібно мати витримку і бути добрим психологом. А ще - зосереджувати свою увагу на їхніх проханнях та документах, які надають пільги. Бо якщо раніше вони були інваліди Союзу, то нині - це інвалід Росії, України тощо. Тому має значення, хто, як, куди їде. Один відправляється до кордону, другий - через кордон. Треба розрахувати вартість проїзду залежно від різних маршрутів, роз’яснити належні пільги. Я завжди пам’ятаю, що перед тобою не просто пасажири, а люди. Стараюсь з розумінням ставитись до їх прохань. Якщо пасажир бажає подорожувати на нижній полиці, то намагаюсь, з урахуванням своїх можливостей, допомогти. І завжди приємно чути у відповідь слова вдячності.

    На переконання пані Ірини, секретів у роботі касира немає. Просто потрібно любити людей. «А так - коди станцій, номери поїздів, кого куди пересадити, як підібрати зручний маршрут - я знаю, як кажуть, без підказки. Річ у тім, що досвід приходить з роками. Звичайно, для молодого спеціаліста одразу важко запам’ятати семизначне число коду тієї чи іншої станції. Треба розкрити розклад - все це знайти. Щоправда, якщо грамотно набереш інформацію в комп’ютері, то можна все швидко підібрати. Завдяки власній пам’яті і навичкам я вже можу не брати в руки розклад цілий рік. До того ж у нас дуже гарні довідки, та й комп’ютер видає потрібну інформацію», - каже Ірина Гусак.

    В Українському центрі обслуговування пасажирів (або УЦОПі), до речі, турбота про людей - це один із пріоритетів. Тут уже звикли люди бачити акуратне робоче місце, кімнати для відпочинку та прийому їжі, отримувати своєчасну виплату зарплати. Цьому всіляко сприяє керівництво залізниці. Тому всі квиткові касири дорожать своєю роботою, цінують те, що працюють у дружньому колективі. А те, що робота нервова, вони на це не нарікають, як каже Ірина Василівна: «Люди, загнані в такий соціальний кут, що їх можна зрозуміти. Якщо пасажир не каже «дякую», то ставимося до цього з розумінням. Ну промовчав він, зайнятий власними думками. Але ж і касир тут не для його «спасибі» сидить». Та все ж спілкування з людьми Ірина Гусак не готова проміняти ні на що на світі.

    УСІ ПРОФЕСІЇ ВАЖЛИВІ

    …У пам’ятному, драматичному для України квітні 1986 р., коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС, у рази збільшився пасажиропотік на Київському залізничному вокзалі та в касах із попереднього продажу квитків. Чимало людей прагнули виїхати зі столиці. У той період Ірина Василівна за зміну надавала послуги майже 1000 пасажирам. Вона намагалася бути максимально зібраною, бо розуміла, що для пасажирів дуже важливо якомога швидше виїхати залізницею із Києва.

    Ірина Гусак згадує: «Складний був час. Було дуже багато людей у касах. Можна сказати, що ми перебували у своєрідному воєнному стані. Заблоковані двері, бо за квитками намагалися потрапити до касира у будь-який спосіб. Охорона, міліція… Ніхто нікуди не виходив і не заходив. Нам завозили обіди, питна вода стояла в коридорі. До пізньої ночі обслуговували пасажирів, потім нас розвозили по домівках. Всі працювали з повною віддачею. Найбільше квитків я продала в один із таких днів, але й інші були не менш насичені. Зазначу, що й сьогодні, особливо під час літніх та святкових перевезень, касир продає чимало квитків - майже 570 за зміну. Хоча бувають і «повільніші» дні, коли оформляємо по триста або двісті проїзних документів. День на день не схожий. Щоправда, сьогоднішню сучасну комп’ютерну техніку не можна порівняти зі старим друкуючим приладом «Ромашка», який тоді був у касах. Це, як кажуть, зовсім інша історія».

    Такий от випадок згадала наша героїня, а все для того, аби підкреслити, що налаштована на працю за будь-яких обставин. До того ж, перемоги можуть бути, на її думку, і у спеціалістів, на перший погляд, непомітних професій. Головне, бути налаштованим на позитивний вчинок.

    ПРЯМА МОВА

    Заступник начальника УЦОП Тетяна КАЛІНІЧЕНКО:

    - Сьогодні на нашому підрозділі працює 230 квиткових касирів. До УЦОПу додаються ще й ті касири, які працюють у 84 філіалах. Цьогоріч ми працевлаштували 26 людей, випускників училища та технікумів. Ми зацікавлені в тому, щоб молодь прийшла до нас і знайшла себе в професії. Потрібно готувати достойну зміну. Зазвичай, не всі вони залишаться працювати. Окрім того, має бути свідоме бажання навчатися і переймати досвід. Адже сфера обслуговування - не така вже легка справа. І не кожному по силах психологічні навантаження, з якими стикаються люди на роботі. Тому таких, як Ірина Гусак, ми цінуємо. Адже кожний молодий касир проходить, як мовиться, через її руки. Вона є їх наставницею. Ірина Василівна відразу може розпізнати у молодому спеціалістові майбутнього професіонала.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА

    Вадим СВІНЦІЦЬКИЙ: «СКРИПКА – ЗАЛІЗНИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ»

    Поспілкуватися на шпальтах нашого видання із Вадимом СВІНЦІЦЬКИМ - 35-річним директором Шепетівського будинку науки і техніки залізничників - є декілька причин. Скрипаль-віртуоз - так про нього говорять протягом чималого часу колеги-музиканти, такі відгуки неодноразово чув від багатьох учасників конкурсів-оглядів художньої самодіяльності, що відбуваються у Києві та Харкові. Такої думки притримуюсь і я. Адже неодноразово мав змогу послухати шепетівського маестро. Тож знайомтесь.

    Подія, що перевернула долю Вадима Володимировича, відбулась у 2002 р. Тоді випускник факультету музичної педагогіки столичної консерваторії завітав за запрошенням знайомого співака-аматора до концертної зали, щоб, як кажуть, підіграти останньому під час репетиції. Мистецтво акомпаніатора відразу сподобалось керівниці музичного гуртка залізничного закладу культури Марії ЖУРАВЛЬОВІЙ. Його запросили співпрацювати. Вадим Володимирович так і залишиться працювати тут. Бо має великий талант. Пишу ці рядки і пригадую 28 вересня 2002 р. Огляд-конкурс у залізничному палаці у Харкові. Зовсім юний Вадим Свінціцький отримує першу премію з рук видатного українського естрадного співака, народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Василя ЗІНКЕВИЧА.

    - Пригадую ту мить, - говорить мій сьогоднішній співбесідник, - з душевною насолодою. Як інакше? Він потис руку, віддав приз, а потім додав: «Недаремно ти, земляче, вперто йдеш цим шляхом, тож не звертай з нього».

    Тому та моя перемога надихнула мене, допомогла ствердитися як музиканту. Я відчув небувалу хвилю натхнення, завзяття, а зараз почуваюся впевнено на своєму творчому п’єдесталі. Відчуваю цю незриму підтримку і з боку Південно-Західної магістралі, що у складі творчих делегацій вивела у музикальні світи. Повірте, це не пафосні слова. Стався і такий випадок. Свого часу через хворобу серця мені терміново були потрібні великі гроші на операцію. Я, тоді вже як керівник будинку науки і техніки, звернувся з листом до начальника Південно-Західної залізниці Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА, в якому просив матеріальної допомоги. Я її отримав у найкоротший термін. Коштів на ліки вистачило.

    - Вадиме Володимировичу, під час цьогорічних пісенно-танцювально-музичних змагань залізничників у Києві помітив, що Ви намагалися брати участь у виступах багатьох колективів із залізничної Шепетівщини. Дует «Позитив», фольклорний ансамбль «Веселиха», гумористичний народний гурт «Шепетівські музики». Це таки чудово і незабутнє. Та і Ваш авторський виступ був неперевершеним. Із чим це пов’язано?

    - Серед моїх земляків-шепетівців, які працюють у галузевих підрозділах, багато талановитих людей. Скажіть, як не допомогти їм? Приємно, що чимало призів завоювали представники нашої Козятинської дирекції залізничних перевезень. До речі, хотів би наголосити, що з початком діяльності у межах дирекції нового керівника Василя Костянтиновича БУЦЕРОГИ та голови теркому галузевої профспілки Анатолія Андрійовича ВІЛЬЧИНСЬКОГО культурне життя у підрозділах почало відроджуватись. Потрібні докази? Придивіться зокрема до концертного одягу, в якому виступаємо. А він коштує чимало. За трудові, як кажуть, не напасешся. Отже, є підтримка з боку керівників та громадських активістів. А звідси і пам’ятні виступи на сценах багатьох підрозділів. Наші концерти - то данина народної любові.

    - Вадиме Володимировичу, з якого віку Ви взяли у руки скрипку?

    - Це сталося у шість років. Але, як не дивно, я спочатку розібрав інструмент по деталях. Потім за допомогою старших склав його знову. І вже згодом вирішив вчитися грі на залізничному інструменті.

    - Вперше чую таку метафору. У чому секрет її визначення?

    - Під час одного із конкурсів у Харкові дотепник із Львівської магістралі назвав саме скрипку залізничним інструментом. Як виявилося, це дуже просто. Є чотири струни. Умовно кажучи, парна та непарна колії.

    - Дійсно, за багатої уяви, щось нагадує сталеву магістраль у мініатюрі. І все ж, як проходило Ваше становлення як скрипаля?

    - Мої батьки - музиканти. Тож, перебуваючи у світі мистецтва, як кажуть, із люльки мимоволі потягнувся до інструмента. Далі - музична школа, музичне училище у Хмельницькому і Київська консерваторія. З музикою по життю.

    - Знаю, що Ви маєте свій творчий доробок як композитор. А яка власна мелодія Вам найбільше до душі?

    - Ноктюрн. Це, як на мене, сумна мініатюра, проте музика має безліч граней у залежності від стану душі того, хто її творить.

    - Якими є найбільш пам’ятні зустрічі із людьми, які визнали Вашу творчість?

    - По-перше, це мої батьки. Мій тато був популярною людиною у Полонному. Обіймаючи посаду музкерівника у будинку культури місцевого фарфорового заводу, долучив до світу мистецтва не один десяток аматорів. Він рано покинув білий світ. Проте поруч зі мною - мама, яка все життя працює у будинках культури Шепетівки та Полонного. По-друге, моя викладачка у музучилищі, заслужена артистка України Валентина ЩУР. Їй я вдячний за те, що вселила у душу віру в те, що в мене є талант.

    - Музика - еліксир молодості мозку. Ви погоджуєтесь із цієї думкою нейрофізіологів?

    - Так, я знайомий із цією думкою вчених із Сполучених Штатів Америки, про яку нещодавно розповіла республіканська преса. Регулярні вправи з музичними інструментами, виявляється, сповільнюють старіння мозку. До такого висновку нейрофізіологи з Університету Еморі (США) прийшли після того, як за допомогою різних тестів перевірили стан психіки й вивчили на томографі мозок декількох сотень людей похилого віку від 60 до 80 років. І з’ясували, що здоровим розумом і міцною пам’яттю відрізнялися ті, у кого було хобі - музичні вправи.
    Але щоб домогтися такого ефекту, потрібно почати грати на музичних інструментах у дитинстві, краще - у віці до дев’яти років, пояснює один з авторів відкриття. І грати не менш як 10 років. Тільки тоді ефект від занять виявиться в старості навіть у тому випадку, якщо вони були давно закинуті. Хоча, якщо є бажання й можливість, краще не припиняти грати. За словами фахівців, звуки тренують людську здатність швидко й чітко запам’ятовувати будь-які символи й робити з ними різні операції, уміння орієнтуватися в просторі, а головне - роблять мозок пластичним. У такому разі він є здатним змінюватися й адаптуватися до життєвих обставин згідно із набутим досвідом. Більше того, з’ясувалося: музика сприяє росту сірої речовини. Про це було заявлено на недавніх щорічних зборах Американської академії неврології у Філадельфії.

    - Який зиск, маю на увазі у даному випадку не матеріальні блага, на Ваш погляд, отримують ті, хто надовго поєднав себе із мистецтвом?

    - Я давно цікавлюсь думками науковців щодо впливу музики на людський мозок. Нещодавно на сторінках «Комсомольской правды» науковий співробітник Медичної академії післядипломної освіти Владислав Подольцев зауважив, що усі музичні вправи мають особливе значення з точки зору профілактики нейродегенеративних (мозкові проблеми) розладів, які часто приходять зі старістю. Давно встановлено, що тих людей, хто отримав гарне виховання й до старості працює, як мовиться, головою - вивчає іноземні мови, розв’язує кросворди, - хвороба Альцгеймера обходить стороною. Очевидно, того ж можна домогтися й музичними заняттями. При цьому зовсім необов’язково бути професіоналом, досить проводити раз на тиждень у години дозвілля за піаніно або навіть барабаном.

    - Пригадайте роки навчання. У консерваторії Ви вивчали предмет «музична терапія». Що запам’яталося?

    - Медики найбільшої в Європі клініки спортивної медицини в німецькому містечку Люденшайде впевнені: існує природний резонанс або нота, що підходить для всіх частин тіла й кожній людині. Направляючи певну звукову хвилю до якого-небудь органа, можна потрапити на ідентичну частоту й відновити нормальну вібрацію, привівши людину в збалансований стан. Так «музична медицина» прагне замінити собою медикаментозну терапію. Наприклад, фахівці запевняють, що від алкоголізму й паління допомагають «Аве Марія» Ф. Шуберта й «Заметіль» Г. Свиридова. Від неврозу - підбадьорлива музика П. Чайковського. А від безсоння - сюїта «Пер Гюнт» Е. Грига. Досить послухати півгодини на добу.

    - Дякую за цікаву бесіду і поради. Успіхів Вам!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Сергія ГУКА

    Тринадцатый чемпионат Европы по футболу. Австрия - Швейцария. 2008-й

    (Окончание. Начало в №39, 40, 41 за 2012 р.)

    Театрализованное действие на стадионе сменили национальные гимны стран участниц. После чего, стартовый свисток итальянского арбитра Роберто Розетти объявил о начале долгожданного спарринга. Довольно сумбурное начало и нервозная перепасовка едва не завершилась голом в ворота испанцев. Рамос грубо ошибся, выдав бездарный пас, который с легкостью перехватил расторопный Клозе. Лишь чудом в противоборстве с Пуйолем Мирослав упустил мяч. По стартовому отрезку инициатива была в руках номинальных хозяев поля. Поочередно Баллак и Лам пытались найти заветный ключик от ворот «красной фурии», но все тщетно. В середине тайма случился закономерный итог работы «бундес»-защитников. Навес с правого фланга от Серхио Рамоса на Фернандо Торреса, нападающий с восьми метров, перескочив голову Мертезакера, казалось наверняка укладывал снаряд в ближний угол, но на пути оказалась штанга. Добивание Капдевильи издали прошло мимо. Игра пошла на встречных курсах. Такого явно мало кто ожидал в финальном матче.

    Если с дальним ударом Фабрегаса Леманн справился без труда, то вот в противостоянии с Торресом оказался бессилен. Хави с центра поля бросил в прорыв Торреса, Лам не смог поставить корпус форварду, а Леманн не сумел сократить угол обстрела. Торрес легко поднял мяч над кипером и открыл счёт 0:1.

    Спустя мгновенье Баллак в борьбе с Сенной умудрился получить рассечение брови. И только боевой настрой капитана, несмотря на залитое кровью лицо, позволил ему снова вернуться в игру. После забитого мяча сборная Испании немного успокоилась. Правда, успокоилась в рамках разумного, точнее грамотно перевела игру в разрушительную стадию. Все попытки «бундестим» распечатать ворота Касильяса успехом не увенчались.

    Второй тайм начался с замен. Неудачно сыгравшего Лама сменил Марсель Янсен. Только вот столь защитная замена, каким образом могла исправить созидательную игру? У немцев совершенно ничего не клеилось. Зато соперники продолжили нагнетать обстановку в штрафной Леманна. То Хави выстрелит с 25-и метров, голкипер удивительно вытащит мяч. То Серхио Рамос пытается подправить удар Силвы, но чуточку не точно. «Красная фурия» творила то, что хотела. Рамос с острого угла наносил удар, Леманн для порядка коснулся мяча, летящего под дальнюю стойку. В ответ Швайнштайгер отбросил снаряд под выстрел Баллаку, который из-за пределов штрафной пробил в сантиметрах от ближней штанги. Небольшой перерыв и снова испанцы взяли быка за рога. Буквально каждую минуту вспыхивал пожар в немецкой штрафной. Хави навесил на дальнюю штангу со штрафного, немцы упустили Рамоса, который в падении головой расстреливал ворота, и вновь Леманн на высоте! Тут же хитрый розыгрыш углового и Иньеста, неприкрытый на ближнем краю вратарской, нанес плотный удар в ближний угол, чудом Фрингс вынес мяч с ленточки.

    Ближе к финальному свистку игра подопечных Лева совсем разладилась. На зеленом газоне была только одна команда, и имя ей Испания. Отличная комбинация Гуиса - Касорла - Сенна закончилась промахом последнего в пустые ворота. В результате закономерная победа сборной Испании и кубок чемпиона Европы-2008 года гордо над головой поднял капитан - Икер Касильяс.

    Что-что, а титул чемпионов дружина Арагонеса заслужила на все сто. По игре, по мотивации, по личностной самоотдаче. Свершилось то, чего жители Пиренейского полуострова ждали долгих 44 года.

    (Этим материалом мы завершаем знакомить наших читателей с историей чемпионатов Европы по футболу).

    Анатолий ЧЕБОТАРЕВ

    Додому з перемогою!

    Наприкінці жовтня у м. Джанкой Придніпровської залізниці проходили вже традиційні змагання на Кубок Придніпровської залізниці з волейболу, присвячений пам’яті В.Д. Баранова.

    Цього року на турнір було запрошено команди з інших сталевих магістралей, а саме: з Донецької та Південно-Західної. В заході взяли участь команди Сімферополя, Джанкоя, Кривого Рогу, Запоріжжя, Мелітополя та збірні команди Донецької та Південно-Західної магістралей. До речі, команди сторонніх залізниць вперше були запрошені до цього змагання.

    До складу нашої команди увійшли найкращі представники Київської, Жмеринської та Коростенської дирекцій залізничних перевезень, у їх числі: Р. Скиданчук, В. Мельник, Є. Бабич, Д. Сидорук, Г. Кирийчук, С. Віговський, П. Маліновський, А. Ус та капітан команди В. Гаращенко.

    Дебют наших волейболистів виявився вдалим. Команда перемогла у своїй підгрупі та виборола право грати у фіналі за перше місце з командою-переможницею другої підгрупи. Нею виявилася команда із Сімферополя. Боротьба була напруженою та запеклою, команди показали високий рівень гри, до самого її закінчення не можна було виявити того, хто стане переможцем. Але все ж таки з рахунком 2:1 одержала перемогу й отримала золотий Кубок команда Південно-Західної залізниці. Також були відзначені наші гравці у наступних номінаціях:

    Р. Скиданчук - «Кращий нападаючий», А. Ус - «Кращий зв’язуючий».

    Інші місця розподілилися наступним чином: ІІ місце посіла команда Сімферополя, ІІІ місце - Джанкоя.

    Висловлюємо свою подяку організаторам турніру та адміністрації ДФСК «Локомотив» Придніпровської залізниці за запрошення, організацію та проведення цього турніру на високому рівні.

    Ольга ГАНУЛ, інструктор ДФСК «Локомотив»

    «Я в світі, світ в мені»

    В Узбекистані відбулась VІ Міжнародна Ташкентська фотобієнале. В ній взяли участь понад 200 фотографів із 35 країн. Тема фотобієнале-2012 - «Я в світі, світ в мені».

    Фотографа із Ірпеня Юрія КОСІНА запросили до складу журі. Він відзначив, що фотобієнале проводилося на високому державному рівні. Фотографів оселили в шикарних готелях. Іноземці мали змогу користуватися послугами волонтерів-перекладачів. У кращих виставкових залах Ташкента і Самарканда експонувалися 28 персональних виставок і проектів. Юрій Косін, окрім роботи в журі, представив виставку «Чорнобиль», провів майстер-клас і дав 30 інтерв’ю.

    Із України в конкурсній програмі взяли участь п’ять фотографів. Олександр Харват із Рівного отримав золоту медаль в номінації «Краще фото, присвячене сім’ї».

    Юрій Косін зазначив, що українське фотомистецтво займає гідне місце в світі. Але нині маса людей, придбавши фотоапарат, замість навчання, відразу розміщає свої фото в інтернеті. Однак фотограф мусить не просто зафіксувати якусь картину, а показати своє ставлення до об’єкта чи ситуації. Це і є мистецтво.

    Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ

    У золоті осені.

    Фото Олени ХАРЧЕНКО

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05