РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 40 (19 жовтня 2012)
  • Випуск №40 19 жовтня 2012
    Зміст
    1. СУВОРЕ ЖУРІ НЕ ПРОЩАЄ... (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. ІСПИТИ НА «СТАРИГАНАХ» (Сергій ГУК)
    3. СЕРЙОЗНІШЕ ЗА БУДЬ-ЯКУ РЕВІЗОРСЬКУ ПЕРЕВІРКУ (Анатолій САДОВЕНКО)
    4. НАЙНАДІЙНІШИЙ ПОМІЧНИК В ДОРОЗІ (Оксана КЛИМЧУК)
    5. ЖИТТЄВІ ГОРИЗОНТИ ВІДКРИТО У ЖМЕРИНЦІ (Никифор ЛИСИЦЯ)
    6. Про ТУНЕЛЬ, що не має аналогів В УКРАЇНІ
    7. У першу чергу - турбота й спілкування (Сергій ГУК, Фото Віталія НОСАЧА)
    8. Шанована за працю, поважна за віком (Никифор ЛИСИЦЯ)
    9. Докладати спільних зусиль (Підготував Григорій СЕРГЕЄВ за інформацією, наданою юридичною службою залізниці)
    10. Транспортных «объятий» может и не быть (Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото з інтернет-сайту railway.in.ua)
    11. До 200-річчя Великого Кобзаря. Народився і живе донині (Ніна ХУДОБЕЦЬ (м. Харків))
    12. «Наш Тарас» (Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА)
    13. «Сорочку мати вишила мені…» (Никифор ЛИСИЦЯ)
    14. Зірки та зірочки на аматорському небосхилі (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ, Київ - Харків – Київ)
    15. Тринадцатый чемпионат Европы по футболу. Австрия - Швейцария. 2008-й (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)
    16. Козятинські спортсмени привезли ЦІЛИЙ КОШИК МЕДАЛЕЙ (Олександр ГУТІН)

    СУВОРЕ ЖУРІ НЕ ПРОЩАЄ...

    Конкурс на звання «Кращий за професією» серед машиністів локомотивів завойовує прихильність серед тих, хто по праву вважає себе професіоналом. А керівництво Південно-Західної залізниці організовує щорічно подібні заходи, оскільки вважає - це вірний спосіб для підвищення технічної грамотності працівників.

    У перший день конкурсу, перед його початком начальник галузевої локомотивної служби Володимир ЛИТВИНЕНКО та помічник начальника цієї служби з безпеки руху Валерій МЕЛЬНИК побажали конкурсантам удачі. І закрутилося конкурсне колесо.



    Несправність у ланцюзі набору позицій електровоза шукають
    помічники машиніста Костянтин САВИЦЬКИЙ (вгорі) та Володимир БОСИК.


    Непростими були теоретичні запитання.

    Як досягти позитивних результатів під час цільових, раптових і контрольно-інструкторських перевірок? І не для «галочки», а з метою удосконалення роботи локомотивних бригад. Це прерогатива ревізорського апарату. Як підвищити рівень технічної грамотності локомотивних бригад? Як іде їхня підготовка до чіткого виконання дій у нестандартних ситуаціях? Це вже турбота машиністів-інструкторів та керівників експлуатаційних підрозділів. Саме на таких заходах і відбуваються справжні відкриття під час пошуку талановитих машиністів та розчарування через непрофесіоналізм з боку їхніх колег. Суворе журі не прощає жодної найменшої помилки.

    Конкурс, який цього року організували у галузевій службі локомотивного господарства, проходив у депо Козятина, Жмеринки, Коростеня та у Київ-Пасажирському. Нижче - короткі репортажі з місць подій.

    Локомотивне господарство - головна ланка в структурі залізничної галузі. Її розвиток багато в чому залежить від чіткої, грамотної роботи всіх трудівників структурних підрозділів господарства. Щоб збоїв на лінії було менше, необхідно нарощувати досвід, знання й обмінюватися ними, у тому числі й на подібних заходах.

    Члени журі підтвердили, що крім професіоналізму конкурсантам необхідні небагато авантюризму (стара техніка вимагає - авт.) й, звичайно, везіння. Поздоровляємо призерів та учасників, оскільки переможених у подібних заходах не буває!

    Привітавши конкурсантів із закінченням змагань, Володимир Литвиненко висловив сподівання, що кількість браків на мережі українських залізниць з вини локомотивних бригад столичної магістралі буде знижено, у тому числі завдяки самодисципліні машиністів.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    ІСПИТИ НА «СТАРИГАНАХ»

    …Цього разу в локомотивному депо Київ-Пасажирський змагалися бригади, які керують пасажирськими електровозами. Крім господарів заходу в ньому взяли участь представники локомотивних депо із Конотопа, Козятина, Жмеринки, Гречан, Коростеня та Шепетівки.

    Спочатку - теоретична частина. Після цього практичні іспити - необхідно усунути несправність, яка буцімто виникла на перегоні. На це, відповідно до інструкції, відводиться 20 хвилин. Якщо за цей час не впорались - за «легендою» змагань викликається допоміжний локомотив і вправа не зараховується, а якщо вдалося відновити рух, то ще плюс 50 балів.

    На самому початку конкурсу члени комісії попередили, що серед запитань будуть і досить несподівані. І, як не дивно, одним з таких каверзних «сюрпризів» виявилась достатньо проста тема: «Термін перевірки вуглекислотних вогнегасників вентильного типу». Більшість дала відповідь: «Три місяці». Але це виявилося невірною версією. Відповідно до останніх галузевих документів цей строк збільшено до одного року. До речі, саме це запитання викликало суперечки серед членів комісії - довелось телефонувати фахівцям з пожежної безпеки й уточнювати конкретні факти.

    Кращий результат у цій вправі показали Дмитро УСИК і Костянтин САВИЦЬКИЙ з локомотивного депо Київ-Пасажирський. Вони набрали по 47,5 бала кожен.

    Перед початком другого етапу провели жеребкування. Своєрідна інтрига: кому шукати несправність на ЧС-4, а кому на ЧС-8. Члени комісії відверто співчували тим, кому «випав» ЧС-8, оскільки цей електровоз вважається більш складним з точки зору конструктивних рішень в електричній схемі. А це означає, що спектр заходів з метою усунення несправностей значно більший. А ще треба брати до уваги, що ця техніка переживає вже не «першу» молодість. Маємо на увазі, що і ЧС-4, і ЧС-4т, і ЧС-8 неодноразово перебували на планових і позапланових ремонтах у депо. Тут про «характер» і «здоров’я» кожного електровоза має знати і досвідчений помічник машиніста, і молодий машиніст. «Чехам», як їх називають локомотивники, судилося ще працювати і працювати, бо на розрекламовані свого часу електровози серії ДС-3 надії мало… Тому іспити локомотивних бригад проводяться на «стариганах» ЧС-4 та ЧС-8.

    ПЕРШЕ МІСЦЕ - У КИЯН

    На практиці все виявилося інакше - три бригади, яким дістався більш потужний локомотив ЧС-8, у відведений час змогли зрушити з місця машину. І навпаки - на ЧС-4 трьом бригадам з чотирьох довелось «викликати допомогу». А взагалі у цій вправі знову кращими стали київські локомотивники. Вони й посіли перше місце. Другими були шепетівчани, третіми - представники Гречан.

    Підбиваючи підсумки конкурсу, заступник начальника локомотивного депо Київ-Пасажирський з експлуатації Сергій МУРЕНКО сказав: - Це в деяких інших країнах машиністу у випадку зупинки на перегоні достатньо відправити сигнал «SOS» і негайно прийде допомога. У нас же машиністи та їхні помічники мають знати не лише правила водіння електровозів, а ще й бути слюсарями-ремонтниками, володіти суміжними залізничними професіями.

    Сергій ГУК

    СЕРЙОЗНІШЕ ЗА БУДЬ-ЯКУ РЕВІЗОРСЬКУ ПЕРЕВІРКУ

    Конкурс професійної майстерності локомотивних бригад Південно-Західної залізниці у номінації «електровози серії ВЛ80». Цьогоріч проводився на базі локомотивного депо Козятин. Тут взяли участь локомотивні бригади із семи депо залізниці: Шепетівки, Гречан, Жмеринки, Коростеня, Дарниці, Конотопа та Козятина.

    Традиційно програма заходу включала перевірку теоретичних знань учасників, а також виконання ними практичних нормативів безпосередньо на локомотиві. А переможець вже визначався за сумою балів.

    - І теоретичні питання, і виконання практичних нормативів ми намагалися підібрати в основному такі, з якими наші машиністи та їхні помічники постійно стикаються у своїй повсякденній роботі, - зазначив один з організаторів проведення конкурсу, машиніст-інструктор локомотивного депо Козятин Василь КОНДРОВ. - Однак я б не стверджував, що вони були занадто простими. Особливо це стосувалося виконання практичного завдання, коли необхідно виявити та ліквідувати деякі несправності, щоб дати ладу обом секціям електровозу. І якщо першу секцію підготували до роботи у визначений термін всі, то з другою виникли певні проблеми. Здавалося б, незначна несправність, яку ми передбачили при підготовці цього нормативу для наших конкурсантів, для декого, стала мало не каменем спотикання.


    Член конкурсної комісії машиніст-інструктор локомотивного депо Козятин Василь КОНДРОВ
    вітає машиніста електровоза Анатолія РЕВІНА з перемогою.

    А загалом вважаю, що всі учасники конкурсу виступили достойно, професійно. Більшість з них - це молоді фахівці, яким ще не один десяток років працювати на залізниці. Тож сподіваюсь, що зміна нашим знаним машиністам підростає гідна.

    Що стосується безпосередньо результатів конкурсу та зайнятих місць, то вони є наступними. У номінації «Помічник машиніста електровоза» беззаперечну перемогу здобув помічник машиніста електровоза локомотивного депо Козятин Віктор ВОЛОДИМИРЕЦЬ. До речі, він показав найкращий результат серед усіх учасників конкурсу, відповідаючи на теоретичні питання. Друге та третє місце тут посіли Володимир ШЛАПАК із Шепетівки та Сергій ТАШУТА із Дарниці.

    Серед машиністів електровоза переможцем став Анатолій РЕВІН (локомотивне депо Шепетівка). Козятинець Ігор КІРТОКА виборов друге місце. А третє знов таки дісталося представникові локомотивного депо Дарниця Віталію Сидоренку.

    Тож цілком закономірно, що локомотивні бригади - представники трьох локомотивних депо і розподілили поміж собою всі призові місця. Відмінно виконавши практичне завдання, локомотивна бригада локомотивного депо Шепетівка у складі машиніста електровоза Анатолія Ревіна та помічника машиніста Володимира Шлапака стала переможницею конкурсу професійної майстерності серед локомотивних бригад Південно-Західної залізниці. Друге місце - за локомотивною бригадою з Козятина (машиніст Ігор Кіртока та помічник машиніста Віктор Володимирець). Третє - у локомотивної бригади депо Дарниця (машиніст Віталій Сидоренко та помічник машиніста Сергій Ташута).

    У довірливій бесіді машиніст-шепетівчанин Анатолій РЕВІН висловив думку: «Знання, які не поповнюються щоденно, зникають поволі, але назавжди. Такі конкурси мають бути регулярними. Це серйозніше за будь-яку ревізорську перевірку».

    Анатолій САДОВЕНКО

    НАЙНАДІЙНІШИЙ ПОМІЧНИК В ДОРОЗІ

    Позмагатися у професійній майстерності до Коростеня прибули локомотивні бригади з обслуговування дизель-поїздів, які приписані до шести депо, і, звісно, взяли участь у конкурсі й господарі. Своєрідний 20-хвилинний іспит для учасників був досить відповідальним моментом, тож вони поставилися до нього серйозно. Червоніти за відповіді не довелося, сказав після перевірки один із членів комісії машиніст-інструктор локомотивного депо Коростень Юрій КАЛІНКО. Підбиваючи підсумки, Юрій Григорович зауважив, що у машиністів кількість правильних відповідей більша, ніж у помічників. Проте є й такі учасники, які, мабуть, «зачепившись» за складні питання, забули про обмежений час для роздумів і не встигли відповісти на останні запитання. Загалом же теми для письмового тестування стосувалися безпеки руху, виконання своїх посадових обов’язків, «секретів» з охорони праці, пожежної безпеки тощо.


    Машиніст Дмитро КЛИМЕНКО та його помічник Віктор ДАНЮК з локомотивного депо Коростень.

    Не було багато часу для обдумувань і під час практичної частини конкурсу, де потрібно було виявити несправність в дизель-поїзді і привести його в рух. Першими пішли «в бій» коростенці. Їм вдалося відшукати несправності, «завести» дизель-поїзд і рушити за чотири хвилини. Цей час виявився найкращим. Локомотивна бригада з Гречан справилася з завданням за чотири хвилини 50 секунд, жмеринчани - за п’ять хвилин 37 секунд.

    Як правило, по закінченню заходу конкурсанти жваво обговорюють між собою особливості тієї нестандартної ситуації, з якої їм доводилося виходити. Я ж тим часом запитую у членів комісії машиніста-інструктора з Козятина Анатолія БУРАВСЬКОГО і машиніста-інструктора з Гречан Олександра ХАРЧЕНКА про їхні враження від практичних дій локомотивних бригад. З їх слів зрозуміла, що з тієї змодельованої ситуації всі виходили швидко, хоч і в «аварійному» режимі. В усякому разі дії бригад свідчать, якби це сталося в дорозі, дизель-поїзд на перегоні не стояв би, запевнили машиністи-інструктори.

    Стосовно переможців, то серед машиністів першість у Дмитра КЛИМЕНКА з локомотивного депо Коростень, другим став Сергій КРАВЧЕНКО зі Щорса, і третім - Володимир ДИГАС з Гречан. Серед помічників сильнішим виявився Віктор ДАНЮК з Коростеня, другу сходинку зайняв Роман БИША зі Щорса, «бронза» дісталася Андрію КЛЕВАКУ з локомотивного депо Конотоп.

    «Те, що коростенська бригада показала високі результати - зовсім не випадково. Адже депо вважається базовим з ремонту дизель-поїздів, тут гарна навчальна база з обладнаними усім необхідним кабінетами, і відповідно, висококваліфіковані кадри, які проводять навчання», - сказав у розмові член комісії Анатолій Буравський.

    Від себе додам, відрадно, що саме поповнення знань ставлять за основу й «учні», тобто локомотивні бригади. Серед них машиніст Дмитро Клименко, який має вже чимало літ досвіду, і його напарник Віктор Данюк. Вони розуміють, що надійнішого помічника в дорозі, як знання, годі й шукати.

    Оксана КЛИМЧУК

    ЖИТТЄВІ ГОРИЗОНТИ ВІДКРИТО У ЖМЕРИНЦІ

    На базі локомотивного депо Жмеринка пройшов конкурс професійної майстерності серед локомотивних бригад, які керують тепловозами, під орудою головного інженера галузевої служби локомотивного господарства Олександра ЛЕМЕШЕВА. В ньому взяли участь машиністи та їхні помічники, які були визнані кращими у «своїх» локомотивних депо, тобто вісім фахівців.


    Учасники змагання. Локомотивне депо Жмеринка.

    Конкурс проходив у два етапи. На першому, практичному, локомотивним бригадам належало виявити та усунути несправності в електричній схемі на діючому локомотиві, після чого - «запустити» в роботу двигун та розпочати рух. Причому зробити це потрібно було якомога швидше, але не довше ніж за 20 хвилин. Крім того учасникам надавалась можливість вибирати один із трьох марок тепловозів. Несправності, за словами організаторів та суддів конкурсу - машиністів-інструкторів з навчання локомотивного депо Жмеринка Віктора МАЛАНЧУКА та локомотивного депо Конотоп Сергія САЗОНОВА, у всіх машинах були однакові й такі, що можуть трапитись у повсякденній роботі. Тож для конкурсантів створили рівні умови. А от знання та практичні навички виявились різними. Менше чотирьох хвилин знадобилось машиністу Володимиру МИКИТЮКУ та його помічнику Сергію ПОЛІВАНЧУКУ із Шепетівки, щоб усунути усі несправності та привести в дію тепловоз. Це найкращий результат. А були й такі «умільці», що вичерпали майже увесь ліміт часу, так і не визначивши «сюрприз» від прискіпливого журі.

    На другому етапі, теоретичному, перевірялись знання нормативних документів з безпеки руху, автогальм, електричних схем тепловозів. Конкурсантам належало дати вірну відповідь на три десятки запитань. За кожну вірну відповідь нараховувалась певна сума балів. Запитання включали в себе лише те, що повинен знати кожен машиніст чи помічник перед відправленням в рейс. Тож нічого складного і на цьому етапі ніби не було. Однак і тут показники були доволі різними.

    Якщо машиніст Ігор МОКРОВ із локомотивного депо Жмеринка здобув 94 бали, а помічник машиніста Юрій КОВАЛЕНКО із Конотопа - 96 балів, то були й такі, що й до півсотні не дотягнули.

    А загальні результати розподілились наступним чином: серед машиністів тепловоза перше місце дісталось Віктору КОБРІСЮ (ТЧ-11 Конотоп), друге - Ігорю МОКРОВУ (ТЧ-4 Жмеринка), третє - Володимиру МИКИТЮКУ (ТЧ-6 Шепетівка). Серед помічників машиніста тепловоза перше місце здобув Юрій КОВАЛЕНКО (ТЧ-11 Конотоп), друге дісталось Сергію ПОЛІВАНЧУКУ (ТЧ-6 Шепетівка), а третє Роману ГОРЯЧКІНУ (ТЧ-4 Жмеринка).

    Щодо організації заходу, то жодного нарікання від учасників не було. Усе проходило чітко та організовано. А щодо конкурсантів, та у декого був песимістичний настрій. Мовляв, я приїхав сюди не перемагати, а відбути «для галочки» цей захід. За цим, напевне, криється недопрацювання у депо. Там мали б відібрати дійсно найкращих фахівців, які готові боротись за перемогу, а не лише брати участь. Тоді й показники були б вищими.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Ясна річ, переможцям тепер серед їхніх колег не соромно. І справа не лише у преміях від керівництва галузевої служби. Для багатьох із них перемога може стати трампліном для кар’єрного зростання. А це вже прекрасний горизонт на все життя.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Про ТУНЕЛЬ, що не має аналогів В УКРАЇНІ

    - Давня ідея про об’єднання двох частин міста Хмельницький, які розділяє залізнична колія, має реальне впровадження в життя, - сказав у розмові з кореспондентами головний інженер - перший заступник начальника Південно-Західної залізниці Володимир ОСОВИК (на фото). - Усі роботи, про які я сьогодні розповім, ведуться за кошти Південно-Західної залізниці. Завдяки побудованому тунелю, що «проколов» колійну призму біля платформи Кам’янецький переїзд (1226 км 5 пікет перегону Хмельницький - Гречани), зроблено сучасний підземний пішохідний перехід. Незабаром - його відкриття.

    - Володимире Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, докладніше про основні етапи будівництва цієї складної інженерної споруди.

    - Варто наголосити на тому, що, розпочинаючи це масштабне будівництво у липні поточного року, Південно-Західна залізниця пішла на зустріч зверненням з боку місцевого населення та обласної і міської влади. Величезні потоки людей, які перетинають щодоби залізничні колії у небезпечних місцях в районі станції Гречани, - це потенційні жертви власної неуваги. Колію розташовано на пагорбі, тому потрібно піднятися по східцях, де проходить залізниця, а потім знову спуститися вниз. Хтось з місцевих назвав цей перехід «серпантином». Як не є, а це дуже незручний і небезпечний спосіб переходу через колії. Як убезпечити мешканців Хмельницького та приїжджий на місцевий ринок люд від непередбачуваних наслідків?! Давно стало зрозумілим: тут має діяти саме підземний перехід. У будні через колію переходить три тисячі осіб, у вихідні - п’ять-сім тисяч громадян. Інтенсивний рух у цьому місці виник через те, що неподалік розташовані підприємства, гаражні масиви та речовий ринок

    Наголошую, цей складний з інженерної точки зору об’єкт побудовано за нетиповим проектом, який до сьогодні не має аналогів в Україні. Очевидно, вас цікавлять об’єктивні труднощі під час будівництва споруди? Ми застосували нові технології. Для зручності монтажу залізобетонних конструкцій при будівництві тунелю знадобилось демонтувати частину колій. Проте для безперервного курсування поїздів було встановлено допоміжну колію, яка дала можливість проводити усі земляні роботи. Геометричні габарити великої колійної призми, яку прокладено в районі підземного переходу, змусили будівельників монтувати монолітні підпірні стіни, загальною довжиною 60 метрів з обох боків приколійних підйомів. Це значно зміцнить складну інженерну конструкцію На будівництві використано, між іншим, понад дев’ять тисяч тонн будівельного піску, гранітного відсіву та щебеню.

    - Варто розповісти і про «секрети» будівництва.

    - Підземний перехід, що вже зведено на понад 80%, будувався зі збірних залізобетонних об’ємних блоків. Ширина споруди складає чотири метри, висота - 2,75 метра, а довжина тунелю - 30 метрів. Комплекс робіт ведеться згідно із графіком. Платформи Кам’янецький переїзд у парному і непарному напрямках перенесено ближче до речового ринку, що розташований поруч із перегоном Хмельницький - Гречани. Тут укладено понад 1900 м2 залізобетонних конструкцій. Потурбувались залізничні будівельники і про освітлення пасажирських платформ, встановивши десять опор для монтажу 20 світлодіодних світильників. 400 метрів магістрального та 150 місцевого кабелів забезпечуватимуть надійне електропостачання інфраструктури. Тут діятимуть 16 динаміків для гучномовного оповіщення. Згідно із розвитком сучасних технологій, що застосовуються у пасажирському господарстві, на платформах найближчим часом діятиме турнікетна система для входу і виходу пасажирів на приміські поїзди. До послуг - сучасні квиткові каси. Побудовано приміщення для серверної, яка обслуговуватиме місцеву електроніку. Для зручностей подорожуючих змонтовано по два шестиметрових навіси.



    ВІД РЕДАКЦІЇ

    За повідомленням місцевої преси, підприємці із Хмельницького пояснюють, що після появи ринків на вулиці Геологів цей перехід назвали стихійним. Кількість людей, які користуються ним значно зросла, а у вихідні дні більше семи тисяч чоловік йде з ринку в Гречани саме цим шляхом. З появою підземного переходу з’явиться можливість убезпечити мешканців Хмельницького та гостей міста від транспортних інцидентів. Отже, прощавай, стихійний «серпантине»! На зміну прийшов підземний перехід та зручні пасажирські платформи.

    P.S. Коли номер готувався до друку, надійшло повідомлення, що перехід впроваджено в експлуатацію.


    У першу чергу - турбота й спілкування

    В актовій залі локомотивного депо Київ-Пасажирський з нагоди 20-річчя створення Ради об'єднання ветеранів війни та праці залізниці зібрались активісти Ради ветеранів Київської дирекції пасажирських перевезень. Перед присутніми з доповіддю виступив голова Ради Василь Іванович НИКИТЕНКО.

    Він відзначив, що сьогодні до ветеранської організації належать 10976 чоловік. До складу входять не тільки підрозділи дирекції, а й усіх трудових колективів, які розташовані на її території. Найбільшою проблемою, яка виникла останнім часом, він вважає ліквідацію в 2005 р. громадських осередків Червоного Хреста, а з ним й інституту патронажних сестер. Адже доводиться піклуватися про 88 одиноких, немічних ветеранів-залізничників, з яких 37 - онкохворі. Вихід з цієї ситуації він бачить в поширенні волонтерського руху. Зараз ніби й достатньо добровільних помічників, але більшість з них мешкають у великих містах. При цьому 80% ветеранів - у сільській місцевості, а там особливо ніхто їхніми проблемами не переймається. При цьому, відзначив Василь Іванович, для багатьох ветеранів достатньо звичайної людської уваги, наприклад, простого поздоровлення зі святом.


    Виконуючий обов’язки начальника Київської дирекції залізничних перевезень
    Віктор Костюшко та голова теркому Київської дирекції Орест ЛОГОШНЯК
    щиросердно привітали Марію Тимофіївну ВОЛОШИНУ.


    Учасники урочистих зборів Ради ветеранів війни та праці Київської дирекції залізничних перевезень.

    - Десятки випадків, коли люди телефонують мені й зі сьозами в голосі дякують за увагу, за те, що не забули, - є підтвердженням цьому, - підсумував доповідач.

    В обговоренні поточних справ взяли участь колишній голова ради ветеранів дирекції Дмитро Андрійович КРИВИЦЬКИЙ, голова ради Об’єднання ветеранів війни та праці Південно-Західної залізниці Юрій Семенович БІЛОУС, Григорій Стахович КРИМСЬКИЙ, Марія Тимофіївна ВОЛОШИНА та інші. Вони згадали тих, хто стояв у витоків зародження ветеранського руху. Мова йшла також про те, що керівництво залізниці ніколи не залишає колишніх працівників поза своєю увагою, постійно йде їм назустріч. Особливо це стосується оздоровлення людей поважного віку.

    І сьогодні залізнична молодь бачить цю турботу керівництва й переповнюється гордістю за свою професію. Пролунало й декілька слушних пропозицій щодо покращення роботи ветеранської організації. Так голова Ради ветеранів ст. Дарниця Микола Степанович ПАВЛЮК запропонував створити групи волонтерів не тільки на крупних залізничних вузлах, а й на лінійних станціях. Також висловлювалась пропозиція хоча б раз на квартал заохочувати активних волонтерів. А ще - бажання мати посвідчення ветерана-залізничника, як це зроблено в інших ветеранських організаціях України.

    Керуючись нагодою, виконуючий обов’язки начальника Київської дирекції залізничних перевезень Віктор КОСТЮШКО вручив активістам Ради ветеранів нагороди, якими їх відзначив начальник залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН з нагоди 20-річчя об’єднання ветеранів залізниці.

    Сергій ГУК, Фото Віталія НОСАЧА

    Шанована за працю, поважна за віком

    Старість - не радість, свідчить народна мудрість. І дійсно у людей поважного віку, інвалідів, мало радості у наш час. Та все ж трапляються й щасливі дні. Був такий нещодавно й у Зої ПОСТОЮК - ветерана залізниці, яка у свій час 35 років пропрацювала прийомоздавальником вантажу та багажу на ст. Вінниця. До того ж Зоя Микитівна є учасником Великої Вітчизняної війни. Її нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни». А сьогодні уже на пенсії.

    Доля невблаганна: Зою Постоюк лікарі визначили як інваліда другої групи.

    Хоч Зоя Микитівна уже давно на заслуженому відпочинку, та про неї, як і про інших ветеранів, не забувають в колективі, де вони трудились. Голова профспілкового комітету ст. Вінниця Станіслав СЕМЕНЮК (на фото) днями провідав колишню працівницю, подарував їй квіти, вручив грошову допомогу та поліс на безкоштовне лікування у вузловій залізничній лікарні.

    - Для мене сьогодні дійсно щасливий день, - зізналась Зоя Микитівна. - І гроші не зайві, і поліс потрібен. Але головне, що мене не забувають у колективі, якому я віддала усе своє трудове життя. І хоч уже понад тридцять років на пенсії, мене не забувають. Часто провідує Станіслав Дмитрович, інші працівники станції. Для мене, одинокої старої людини, така підтримка дуже важлива. За це я дуже вдячна.

    Грошову допомогу від первинної профспілкової організації ст. Вінниця до Дня людей поважного віку також отримала ветеран залізниці Зоя ГРИЦЮК. Зоя Архипівна чверть віку трудилась на станції, а загальний трудовий стаж склав 35 років. На сьогодні вона хворіє, тому матеріальна та моральна підтримка їй вкрай необхідна. Потребують її й інші ветерани.

    - Ми плануємо, - розповідає голова профкому, - надати грошову допомогу окремим нашим ветеранам до Дня залізничника, також до Дня інвалідів. Знаходимо можливість, щоб і на інші свята підтримати морально і матеріально наших колишніх працівників, які чимало зробили у свій час для нашої залізниці і станції зокрема, а тепер перебувають на заслуженому відпочинку.

    Таке ставлення до ветеранів у колективі ст. Вінниця заслуговує на повагу. Важливо, щоб і в інших залізничних підрозділах так само чуйно ставились до своїх колишніх працівників, адже вони це заслужили.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Доля людей пенсійного віку не потребує додаткового коментування - обкрадені, обдурені, зневажені. У більшості випадків так і відбувається. Проте у наш час лише на залізничному транспорті до людей, які вийшли на заслужений відпочинок, збережено благочинність. Добродій, добродійка, людина поважного віку - так до наших читачів і читачок звертаємося в своїх матеріалах ми, журналісти. Принагідно нагадаємо, чи доцільно користуватися словом перестарілий?

    Серед значень, які має український префікс пере-, звернімо увагу на те, що властиве словам переспілий, передержаний. Отже, є спілий огірок, спілий помідор і відповідно - переспілий. І аналогічно - старий, від якого походить дієприкметник перестарілий. Такий відтінок має й престарілий, що вживається (як і перестарілий) у побутовому мовленні, в пресі. Однак ці слова використовувати не варто, бо ними можна образити літніх людей.

    Людина ПОВАЖНОГО ВІКУ. Як кажуть, вповні зрозуміло і, головне - не образливо.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Докладати спільних зусиль

    Вкотре, за ініціативи Вищого господарського суду України 24 вересня 2012 р. відбулось засідання «круглого столу» (на фото) з метою обговорення проблемних питань застосування законодавства при розгляді спорів, що виникають під час перевезення вантажів залізницею.

    До обговорення проблемних питань були запрошені судді Вищого господарського суду України, судді місцевих та апеляційних господарських судів, науковці, представники Укрзалізниці та фахівці юридичних служб підприємств залізничної галузі. Південно-Західну залізницю на даному семінарі-нараді представили начальник юридичної служби Південно-Західної залізниці Олена КЛИМ’ЮК та провідний інженер актово-претензійного відділу галузевої служби комерційної роботи та маркетингу Південно-Західної залізниці Олена ЛАГОДА.

    Під час засідання було обговорено ряд нагальних питань для залізниць в процесі реформування залізничної галузі, а саме: щодо використання електронних залізничних накладних; застосування статті 315 Господарського кодексу України в частині визначення початку перебігу строку позовної давності, зокрема у випадках, коли пред’явленню позову не передує заявлення претензії; щодо вчинення переуступного напису на залізничній накладній; щодо застосування статті 53 Статуту залізниць України. Крім того, обговорено процес проведення експертизи для визначення обсягу фактичної недостачі, міри псування або пошкодження вантажу у разі порушення умов, визначених п. 30 Правил видачі вантажів. Також фахівці звернули увагу на методику відшкодування компенсації коштів з місцевих бюджетів залізницям за пільгові перевезення пасажирів. Кошти мають надходити від управлінь соціального захисту населення.

    Слід відмітити, що учасники «круглого столу» відповідально та серйозно підійшли до розгляду зазначених проблемних питань та шляхів їх вирішення. Так, в результаті обговорення питання щодо визначення початку перебігу строку позовної давності у разі відсутності претензії заслухано думки суддів стосовно можливих шляхів обрахування строку позовної давності, а саме: 6 місяців (встановлених для подання претензії) плюс 3 місяці (встановлені для розгляду претензії) плюс власне 6-місячний термін позовної давності; 6 місяців (встановлених для подання претензії) плюс власне 6-місячний термін позовної давності; лише 6 місяців позовної давності від дати видачі вантажу.

    Слід зауважити, що наразі проблема оформлення електронних перевізних документів, в тому числі проставлення електронного цифрового підпису є однією з найактуальніших у сучасній діяльності всіх залізниць України.

    Особливо актуальним для Південно-Західної залізниці стало обговорення питання щодо відшкодування з місцевих бюджетів за пільгові перевезення пасажирів. Представники судової гілки влади, які мають багаторічний досвід роботи, перейнялись вирішенням спірних питань, що виникають під час діяльності залізниці, та дійшли до висновку, що спори з управліннями соціального захисту населення щодо відшкодування коштів з «пільгових» перевезень мають розглядатись в господарських судах. А практика щодо порядку їх вирішення має формуватися з урахуванням Європейського Суду з прав людини відносно бюджетних коштів.

    Представниками Укрзалізниці під час обговорення проблемних питань було відмічено, що у зв’язку з перетворенням Укрзалізниці з державного підприємства на акціонерне товариство закритого типу та прийняттям низки нових нормативно-правових актів України у сфері залізничних перевезень можливе зменшення кількості справ у судах.

    Учасниками семінару-наради детально розглянуті головні аспекти розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері перевезення вантажів залізницею у судовій практиці. Цікавим виявилось те, що в сучасний період реформування та внесення різноманітних новацій у законодавство, Статут залізниць України, який можна назвати «основним законодавчим актом для залізниць України», що визначає обов’язки, права і відповідальність залізниць, з 1998 р. майже не змінювався. Тому учасники заходу дійшли висновку, що на даний час для залізничних правовідносин головним є визначення поняття «спеціальне» законодавство, в якому повинні бути прописані та закріплені реальні механізми реалізації та захисту специфічних залізничних правовідносин.

    Отже, завдяки тому, що на сьогодні представники судової влади не залишаються осторонь проблемних питань, що виникають у господарській діяльності залізниць, проведення спільних семінарів-нарад сприяє однозначному визначенню єдиних правових підходів при розгляді в судах спорів, що виникають в процесі перевезення вантажів залізницею.

    Під час проведення «круглого столу» були присутні представники юридичних видань, зокрема газет «Судебно-юридическая газета», «Юридическая практика», «Юридична газета», «Правовий тиждень», «Закон і бізнес», Проекту «ЮрЛіга» та спеціалізованого видання залізничників «Рабочее слово».

    Підготував Григорій СЕРГЕЄВ за інформацією, наданою юридичною службою залізниці

    Транспортных «объятий» может и не быть

    Из истории железнодорожных переездов

    (Продолжение. Начало в №37 - 39)

    ЭКСПРЕСС - КАК «СОЗДАТЕЛЬ» НОВОЙ ИНСТРУКЦИИ

    Дежурные по переезду на 922 км возле ст. Фастов Татьяна КРАВЧЕНКО, Валентина ВОЗНЮК, Татьяна СЕВЕРИНЧИК, Елена СЫТНИК рассказывают о том, что с началом движения скоростных поездов внедрена новая инструкция. Все железнодорожные переезды переведены в разряд регулируемых, а на участках, где скорость превышает более 120 км/час - в разряд «с дежурным работником». Теперь при прохождении экспрессов прекращается движение через переезд транспортных средств с одновременным полным закрытием проезжей части на горизонтально-поворотные шлагбаумы.

    ПАМЯТКА ВОДИТЕЛЯМ И … ПАСТУХАМ

    Дежурный по переезду на девятом километре перегона между станциями Шепетовка-Подольская - Чотырбоки (Шепетовская дистанция пути) Виктор ЯКОСЬ считает по праву, что столкновение с поездом - это почти гарантированная смерть. Можно ли спастись, если ваш автомобиль заглох на железнодорожных путях? И что делать в такой ситуации?

    За нарушение правил переезда железнодорожных путей следует самая жесткая мера административного наказания - лишение прав. Перед выездом на железнодорожные пути, водитель автомобиля обязан убедиться в безопасности их пересечения.

    Почему водители все-таки рискуют? Переезд может быть закрыт 10, 15, 30 минут, а ехать надо. Светофор начинает мигать, когда поезду до переезда остается полтора километра. Ожидание затягивается, когда состав нельзя разгонять, такое тоже бывает. Если состав проехал, а светофор по-прежнему красный, не спешите. Вероятнее всего с другой стороны едет встречный.

    Колеги В. Якося - дежурные по переезду №190 между ст. Кривин - Могиляны Олександр НИКОЛАЙЧУК, Виталий ШАЛИМАНОВ, Галина ДЫШЛЮК советуют шофёрам: никогда не въезжайте на переезд на нейтральной передаче. Машина остановится и эти несколько секунд будут стоить вам жизни. Плавно переключайте на пониженную скорость и преодолевайте переезд.

    Если все-таки «заглохли», то главное, - далее действовать без паники. Первым делом нужно высадить всех пассажиров из автомобиля. Обязательно приоткрыть водительскую дверь, чтобы в любой момент можно было покинуть машину. Затем нужно оглядеться. Если поезда не видно, то попытайтесь завести мотор. Если не получается, то пробуйте столкнуть автомобиль с рельсов. Попросите пассажиров вам помочь. Все решают секунды. И холодный расчет.

    Если не удается убрать машину, то отправляйте пассажиров по рельсам в обе стороны за полтора километра, не меньше. Иначе поезду не хватит дистанции остановиться. Внимательно слушайте. Приближаясь к переезду, машинист локомотива обязан дать гудок. Сигнал для остановки поезда - это круговые движения рукой. В руке нужно держать кусок яркой ткани, лучше красной. Ночью нужно использовать фонарь, факел. Подумайте, что вам дороже: жизнь или сэкономленные секунды? Что лучше: потерять полчаса у переезда или остаться на всю жизнь «за шлагбаумом»? Не нужно надеяться на то, что вам удастся проскочить.

    Ну а как быть жителям сельской местности, когда необходимо перегонять многочисленное стадо? Тут уж без троих и более пастухов не обойтись. А переводить одного-двоих животных следует лишь за уздечку или поводок.

    (Окончание следует)

    Виктор ЗАДВОРНОВ, Фото з інтернет-сайту railway.in.ua

    До 200-річчя Великого Кобзаря. Народився і живе донині

    Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Його біографія назавжди залишається яскравим прикладом незламності людини, життя якої окрилене благородною метою визволення від національного і соціального гніту, боротьбою за щастя всіх людей.

    Коли читаєш Шевченка, розумієш, що це не пафосні слова. Любов, Краса, Добро і Правда - істинні стовпи, на яких тримається світ - мотиви творчої спадщини Тараса Григоровича.

    У кожного - свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині те, що найближче. Всяк бере в Шевченка стільки, скільки здужає. Всяк пише про нього так, як може.

    А сам Шевченко - завжди попереду. До нього треба доростати все життя!

    Хтось знайомиться з ним вперше у школі, хтось - в родині. Хто знає лише «Заповіт», а хтось цитує «Гайдамаки».

    Та допоки є така потреба, допоки ім'я його на вустах, а пам'ять - у наших серцях, не забуваймо про вершини нашого духу, які відкрив нам Шевченко.

    То так і я тепер пишу

    То так і я тепер пишу

    Папір тілько, чорнило трачу...

    А перш! Єй-богу, не брешу!

    Згадаю що чи що набачу,

    То так утну, що аж заплачу.

    І ніби сам перелечу

    Хоч на годину на Вкраїну,

    На неї гляну, подивлюсь,

    І, мов добро кому зроблю,

    Так любо серце одпочине.

    Якби сказать, що не люблю,

    Що я Украйну забуваю

    Або лукавих проклинаю

    За те, що я тепер терплю,-

    Єй-богу, братія, прощаю

    І милосердому молюсь,

    Щоб ви лихим чим не згадали;

    Хоч я вам кривди не робив,

    Та все-таки меж вами жив,

    То, може, дещо і осталось.

    1847 р. Орська фортеця

    «Шевченко? Дай я почитаю!»

    Мені Кобзар подарували -

    Чудовий новий екземпляр.

    Його у рейсі я читала,

    Як їхала на Павлодар.

    Котивсь серед степів уранці

    Вагон, проржавілий до дір,

    Зітхав. А на одній із станцій

    Сів незвичайний пасажир.

    Він був цибатий, наче гайстер, -

    Солдат із міста Іссик-Куль.

    Казах, годинниковий майстер,

    Смішний, пострижений під «нуль».

    Смаглявий, наче хліб цілинний.

    Налив собі він чаю чашку,

    І зашарівся, як дитина,

    До вух, - ну точно Чебурашка!

    Хлюпнув на форму трохи чаю,

    Спитав: «Що то за фоліанти?

    Шевченко? Дай я почитаю!»

    - То ж по-вкраїнськи... мо ж не варто?

    « - ...Мені тринадцятий минало,

    Я пас ягнята за селом...

    Чи то так сонечко сіяло,

    Чи так мені чого було...»

    Мені та мить до серця впала...

    - А я стою, немов стовпець!

    В душі так млосно моїй стало!

    Це з вуст казаха так звучало!

    Який ти, хлопче, молодець!

    Ніна ХУДОБЕЦЬ (м. Харків)

    «Наш Тарас»

    Нещодавно в Києві відкрилась художня виставка «Наш Тарас», присвячена 200-літтю з дня народження Великого Кобзаря. Відкриття експозиції відбулося у залі Національного союзу художників України. Тут представлені твори відомих українських художників, присвячені Тарасу Шевченку, його життєвому та творчому шляху, а також його літературним образам.





    Невідомий - нащадкам

    Безіменний скульптор залишив на пам’ять нащадкам пам’ятник Шевченкові, що розташований на навчальному полігоні, а точніше, у сквері Київського електромеханічного коледжу ім. Островського. Як він туди потрапив, не знають навіть старожили. Керівництво закладу підтримує його у задовільному стані, та ось подати у, так званому, доступному вигляді не може. За технічних причин. Можливо, більш-менш заможний та освічений меценат (скульптор) й поставив би його у себе на обійсті? Як символ України.



    Кобзар у центрі м. Хмільник.
    Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА

    «Сорочку мати вишила мені…»

    Вишиванка. Цей традиційний предмет національного одягу українців знаходить все більше застосування й у сучасному вбрані наших співвітчизників. І не лише серед депутатів, які хочуть підкреслити свою виняткову національну гордість. Вишиванки прийшлись до вподоби й зовсім юним вінничанам, зокрема учням Вінницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №11 (нинішнього року цей навчальний заклад відзначає свій столітній ювілей - авт.), які носять їх як елемент шкільної форми.

    «ЦЕ ЗРУЧНО, КРАСИВО. НАВІТЬ ДУЖЕ!»

    Таке явище дещо незвичне, тому вирішив поцікавитись - чим це викликано? Тож направляюсь до цієї школи. І перша розмова відносно вишиванок із її директором Володимиром СЕРЕДЮКОМ.

    - На сьогодні учні уже 14-ти із 33-х класів, які є у школі, ходять у вишиванках, - зазначив мій співрозмовник. - Причому як дівчатка, так і хлопчики. Із адміністрації школи ніхто їх до цього не примушує. Ініціатива пішла від батьків. Декілька років тому перед першим вересням група татусів і матусь звернулась до мене із запитанням - чи можна, щоб діти першого класу замість звичайних сорочок та блуз шкільної форми носили вишиванки. Я підтримав цю пропозицію. Якщо у них таке бажання, то чому тут перечити.


    Володимир Васильович Середюк, директор школи - менеджер освіти,
    вчитель історії, вчитель-методист, відмінник освіти України,
    нагороджений знаком ім. М. Сухомлинського.

    Спочатку дівчатка одягли вишиті блузи. Коли прийшли в клас, були приємно здивовані: ніби квіточки, яскраві, красиві, засяяла різними барвами малеча. Усім це сподобалось. Згодом і хлопці почали одягати вишиванки. Так усе це й почалось. Діти, які першими одягли в школу вишитий одяг, нині навчаються уже в шостому класі і багато із них дотримуються цієї традиції.

    Каріну МИХАЙЛОВУ я побачив у блузі, вишитій голубими нитками. Цікавлюсь у неї, чому саме такий виріб вона носить?

    - Кожен колір на вишиванці має своє символічне значення, - пояснює дівчина. - Блакитний - це здоров’я, червоний - любов, зелений - пробудження природи… Про це ми дізнались, коли почали носити український національний одяг. А тепер розповідаємо й першокласникам. Нашу естафету перейняли й учні інших класів. У подальшому всі першачки почали одягати у школу саме такий одяг.

    Що це саме так, переконався, коли зайшов у клас, де урок проводила Марія ІЛЬЧЕНКО. Перше враження було, ніби зайшов до оранжереї, де висаджені най-яскравіші квіти. Таким різнобарв’ям буяв цей звичайний шкільний клас.

    - Багатьом дітям із мого класу, - пояснює вчителька, - сорочки вишивали мами чи бабусі. Тому єдиного, стандартного візерунка немає. Усі вони різні. Але у цьому розмаїтті - своя краса.

    І дійсно красиво. А чи подобається таке вбрання дітям?

    - Мені припало до душі ходити у вишиванці, - заявила першокласниця Поліна ГРИГОРИШЕНА. - Це зручно, красиво. Навіть дуже красиво!

    - Мама мені вишила цю блузочку, - розповідає Тетяна ОЛЕКСІЄНКО. - На ній вишиті троянди. Мені вона дуже подобається, я із задоволенням її одягаю.

    - Мене звати Андрій, я - українець і я ношу вишиваночку. Це дуже гарно.

    ВИШИВАНКА З НІГЕРІЇ

    Серед першокласників я помітив і темношкірого хлопчика, який також був одягнутий у вишиту сорочку. Із подальшої розмови із Станіславом, а прізвище СТИНЛІ ІБЕ, дізнався, що він народився в Нігерії. Його батько звідти родом, а мати - українка. З батьками хлопчини мені не вдалось поспілкуватись. А от учителі розповіли, що у нігерійців до символіки національного одягу входять вишиті сорочки, щоправда, іншим способом. Тому батько, який на сьогодні з родиною проживає у Вінниці, не заперечував, щоб його син носив українську вишиванку. До того ж бабуся Станіслава, яка мешкає в Нігерії, пообіцяла подарувати онуку сорочку, вишиту національним орнаментом. Можливо, наступного року цей хлопчик носитиме сорочки, по черзі, вишиті за традиціями двох народів. Тож започаткована ініціатива набуває розвитку. І не лише за інтернаціональним напрямком. Батьки деяких учнів додають навіть аксесуари з українською символікою: жилетки оздоблюють смужками, вишитими українським орнаментом, що й на сорочці. Волосся дівчата прикрашають шпильками із ідентичними квітами, що вишиті на блузі. Однак варто наголосити, що таке нововведення у навчальному закладі не є обов’язковим. Проте у класах лише по кілька дітей не бажають ходити, або не мають змоги придбати вишиванки.

    ІНІЦІАТИВУ МАЄ БУТИ ПОШИРЕНО

    Ініціатива батьків підштовхнула й учителів до деякої зміни у методиці виховання їх підопічних. На окремих заняттях за методикою морально-етичного виховання дітей знайомлять і розповідають про український одяг, сімейні цінності, історію, дерево роду, традиції, символи нашого народу. Взагалі з таким чудовим одягом змінилась атмосфера у школі, а настрій - постійно святковий.

    Більше того, ця новація набуває розвитку. Уже й учителі одягають вишитий національний одяг.

    - Мою першу блузу вишила мама, коли мені виповнилось 10 років, - розповідає вчителька початкових класів Алла СИРОТЮК (на фото). - Я її одягала лише на окремі свята і дуже берегла. Тепер я цю вишиванку подарувала своїй онучці. А собі придбала нову. Вона мені дуже подобається, тому я доволі часто одягаю її на уроки.

    Щодо учителів, то Олена ПОЛІЩУК, заступник директора з навчально-виховної роботи, обіцяє: у наступному навчальному році й учителі одягатимуть вишиванки. А поки у цьому закладі їх носять декілька педагогів: Тетяна ЖУКОВА, Тамара КОНДРАТЮК, Світлана ПРИБИШ.


    Наразі це єдина вінницька школа, в якій учні масово одягнули вишиту форму. Однак ця ініціатива може набути поширення не лише у місті над Бугом, а й по усій Україні. А щодо одинадцятої школи, то розповідь про неї не буде повною, коли не звернути увагу на декілька важливих новацій, які вже тут впроваджені.

    КАЛИНА - НА ВІЗЕРУНКУ, КАЛИНА - НА ШКІЛЬНОМУ ПОДВІР’Ї

    Так сталось, що два роки тому разом із своїми бойовими побратимами - учасниками бойових дій в Афганістані, - автору цих рядків пощастило відкривати музей пам’яті загиблих у Великій Вітчизняній війні та у війні в Афганістані. Його створення ініціювала міська організація ветеранів-«афганців», а підтримала адміністрація школи. І тому, що тема афганської війни у цій школі близька. Адже на тій війні загинув вихованець цього закладу Валерій ТАРНАВСЬКИЙ (на фото). Воїна-десантника підкосила куля ворожого снайпера. Раніше біля дверей класу, де він навчався, була лише меморіальна дошка, а тепер у шкільному музеї пам’яті його життя присвячено окремий розділ.

    За рішенням педагогічної ради кожного року має запроваджуватись якийсь проект, що стосується відродження народних традицій, виховання молоді на історичних здобутках українського народу. Нинішнього року це була калинова алея, яку висадили першокласники. Тепер щоранку, перед початком уроків, вони разом із учителями поливають молоді деревця. І, сподіваються, що до випуску вони заквітують. І дівчата на випускний бал цвіт цієї калини вплітатимуть у коси.

    Якими будуть інші новації у цій звичайній, в тім і незвичайній вінницькій школі, сподіваюсь розповісти у подальших публікаціях. А на сьогодні для її вихованців як найбільше підходять слова Дмитра ПАВЛИЧКА: «Сорочку мати вишила мені…»

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Зірки та зірочки на аматорському небосхилі

    Аматорські колективи Південно-Західної залізниці в огляді-конкурсі народної творчості працівників залізничного транспорту України отримали 11 нагород. Власними враженнями від конкурсу ділиться кореспондентка газети «Рабочее слово».

    ПРАЦЮЮТЬ НА ОБ’ЄДНАННЯ

    Підбивати підсумки таких грандіозних заходів, як огляд-конкурс народної творчості працівників залізничного транспорту України у Харкові, - справа суб’єктивна і певною мірою невдячна. Наприклад, глядачам сподобався виступ Вадима Свінціцького, соло на скрипці, а журі до душі була гра на саксофоні Ярослава Цися. Щороку перед нами постає картина: задоволені глядачі, скептично налаштовані учасники, яким не дісталось нагород, та журналісти, які не побачили нових номерів. Очевидно, ідеальні фестивалі існують, проте вони потребують від організаторів, насамперед в дирекціях залізничних перевезень, дуже ретельної підготовчої роботи і надчутливих «уловлювачів» сучасних настроїв, які змінюються з шаленою швидкістю.


    Те, що такі конкурси потрібні і вони допомагають об’єднати залізничників, ні в кого не викликає сумніву.

    «Наш конкурс уже став доброю традицією. Він проходить всьоме і саме на Слобожанщині. З кожним роком фестиваль набирає популярності. Адже такі заходи проводяться з метою подальшого розвитку та популяризації аматорського мистецтва, культурної спадщини та виявлення обдарованих, талановитих особистостей. А залізничники завжди уміли працювати і відпочивати. Без їхньої участі не проходить жодне свято на залізницях», - сказав, відкриваючи фестиваль, голова журі, начальник головного управління з питань кадрової та соціальної політики Укрзалізниці Михайло Головацький.

    Незважаючи на усміхнені обличчя конкурсантів, атмосфера фестивалю була досить напруженою. Адже кожна залізниця намагалась бути кращою та розкрити якомога повніше свій талант. Заповнена зала Будинку науки і техніки залізничників також тримала напругу, адже у кожного глядача були свої фаворити, за яких він вболівав.

    Першими розпочали свій виступ представники Донецької залізниці. Залізничники столичної магістралі виступали цього дня третіми. До слова, якщо в минулі роки фестиваль проходив протягом одного дня, то цього року він був поділений на два, що позитивно вплинуло на учасників. Щоправда, додалось роботи організаторам. Але потрібно віддати належне харківським залізничникам, вони успішно справились із цією почесною місією.

    НЕПОВТОРНО І ЩИРО

    Південно-Західна залізниця була представлена на конкурсі 17 концертними номерами. Всі вони різнилися своєю неповторністю, вражали оригінальністю та високим рівнем виконання. Розпочався виступ наших артистів номером духового оркестру Будинку науки і техніки Жмеринської дирекції, який є її візитівкою. Під керівництвом Олега ОРИЩУКА вони виконали попурі мелодій на музику композитора А. Петрова (2 місце).

    Варто зазначити, що всі музичні колективи столичної магістралі були представлені на достойному рівні. Цікаво і, як завжди, емоційно виступили «Коростенські музики», ст. Коростень (2 місце) та ансамбль «Ретро-класік», ст. Жмеринка (3 місце). Репертуар цих колективів складають українські, народні, ігрові композиції. Високий рівень виконання як народних, так і оригінальних творів додавав прихильників самодіяльним артистам, і вони щиро аплодували, особливо керівнику гурту «Коростенські музики» Анатолію Стужуку. Адже дуже підкуповує його стилізована виконавча манера.

    Учасники конкурсу в номінації вокальні ансамблі класичного жанру чоловічий вокальний ансамбль «Ad libitum» Будинку науки і техніки ст. Конотоп захопили своїм виступом всіх присутніх (3 місце). І хоча цього року не перше місце, та глядачі були вдячні артистам за майстерне володіння голосом та прекрасну манеру виконання.

    Цьогорічний фестиваль був особливим для учасників Південно-Західної залізниці. Він відкрив нові імена і приніс два 1 місця. Це учасниця вокального жанру Антоніна Якобчук (на фото), ст. Козятин, яка одержала диплом за пісню М. Мозгового на слова Ю. Рибчинського «Минає день, минає ніч», та молода талановита дівчинка, донька залізничниці Настя Шиманська, ст. Козятин за виконання циркового номера «Ліана». Тож на зірковому олімпі Південно-Західної магістралі з’явилися дві зірки.

    Заслужена хорова капела управління Південно-Західної залізниці виконала українську народну пісню «Сусідка», яка принесла їй 3 місце.

    Чимало овацій отримав виступ соліста інструментального жанру Ярослава Цися (2 місце). Він викладач клубу Медичного центру реабілітації залізничників Хмільник. Також схвилював професійний спів Вадима Куколевського, ст. Жмеринка (2 місце). Його виконання пісні М. Сингаївського «Чорнобривці» додало позитивних емоцій і журі, і глядачам.

    Сюрпризом цього вечора стали й запальні ритми «Румби», які виконали учасники хореографічного колективу Будинку науки і техніки ст. Жмеринка, Єлизавета Гриценко та Олександра Прохорова вибороли (2 місце). Яскравий, динамічний, водночас ніжний і чуттєвий - так можна охарактеризувати виступ учасників гурту «Струни серця», ст. Козятин (2 місце), які завойовували прихильників та поціновувачів співочого таланту. Його керівник Тетяна Коломієць не приховувала радості від того, що вони увійшли до когорти переможців. Зазначу, що цьогорічний виступ залізничників столичної магістралі був добре продуманий з точки зору режисури та сценічного оформлення. Особливо це сто-сується заключного номеру. До того ж вдалою була робота ведучого концерту Володимира Дудіка.

    НЕ ТІЛЬКИ ПРАЦЯ…

    Два дні огляду-конкурсу народної творчості працівників залізничного транспорту України пройшли досить непомітно. Тож по закінченню урочиста церемонія нагородження була логічним завершенням цього дійства. Призерами були представники всіх залізниць, яких відзначили дипломами і грошовими винагородами.

    Серед найбільш талановитих учасників, котрі під час фестивалю продемонстрували гідний рівень майстерності, можна відзначити Львівську, Одеську залізниці. Знайшли свої нагороди артисти хореографічного, циркового та театрального мистецтва з інших залізниць. Спільними зусиллями учасники конкурсу показали, що залізничники можуть не тільки працювати, а й своїм талантом приносити радість.

    ДОДОМУ - В «ПІСЕННОМУ ВАГОНІ»

    За дві години до відходу поїзда з Харкова на Київ делегація самодіяльних артистів Південно-Західної магістралі на Харківському вокзалі влаштувала такий собі, як мовиться, позаплановий концерт. І зробили вони це таким чином, що зацікавили практично всіх пасажирів, які того вечора поспішали на поїзд. Вони хоч на хвильку, але зупинялись послухати талановиту гру музикантів. Відчувалось, що всі хвилювання закінчились, і тепер музика могла лунати ще сильніше, від душі.

    Дорогою до столиці лунали пісні, бо для справжніх артистів любов до творчості не обмежується ані місцем знаходження, ані часом. Адже пісні, як і творчості в цілому, не скажеш «до побачення», вона залишається з тобою. Поведінку самодіяльних артистів, які завершили свою участь у нинішньому фінальному конкурсі-огляді, можна зрозуміти. Позаду - фінальне дійство, напружена робота і два дні хвилювань.

    ПРЯМА МОВА

    Алла Дронова, начальник служби кадрової та соціальної політики:

    - Те, що журі присудило 11 нагород Південно-Західній залізниці - це наслідок діяльності всього колективу столичної магістралі. І, без-перечно, все що зроблено з любов’ю, відчувається відразу. Нам дуже приємно, що ми одержали стільки нагород. Крім того, вважаю справедливим відзначити підтримку з боку керівництва столичної магістралі, особливо начальника Південно-Західної залізниці Олексія Мефодійовича Кривопішина. Сприяла якісному виступу колективів й участь у підготовці аматорів дорожньої профспілки. Однак ми знаємо свої недоліки, і те над чим потрібно працювати. Сподіваюсь, що наступного року наші самодіяльні артисти виступлять ще краще.

    Тетяна КОЛОМІЄЦЬ, керівник гурту «Струни серця»:

    - Ми до нагороди, яку отримали на цьогорічному огляді-конкурсі, йшли майже десять років. Відчуття радості не передати. Нам до цих пір не віриться, що ми перемогли. Тепер повертаємося додому, де ще з більшим натхненням почнемо працювати над новим репертуаром.

    Анатолій Стужук, керівник гурту «Коростенські музики»:

    - Минулого року ми перший раз брали участь в огляді-конкурсі. Тоді ми теж були переможцями. І після нього у нас з’явилося багато друзів. Цьогоріч, впевнений, друзів і прихильників ще додасться. Такі фестивалі - як ковток свіжого повітря. Наша мета - показати людям, що життя, як би там не було, прекрасне, воно варте того, аби приносити людям і власне собі радість.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ, Київ - Харків – Київ

    Тринадцатый чемпионат Европы по футболу. Австрия - Швейцария. 2008-й

    (Продолжение. Начало в №39 за 2012 р.)

    Во второй половине матча на 56-й минуте Роман Павлюченко после прострела Сергея Семака ударом в одно касание изменяет первоначальные нули на табло в 0:1. После пропущенного гола, подопечные Марко ван Бастена перехватили инициативу, и на 86-й минуте наказывают россиян за расточительность, показав каким образом им удалось достичь такого феноменального результата в групповой стадии: один удар - один гол. Навес со штрафного в исполнении Уэсли Снайдера - и ветеран голландской дружины Рууд ван Нистелрой с близкого расстояния головой перенаправляет кожаный «снаряд» в сетку ворот Игоря Акинфеева - 1:1.

    Дополнительное время осталось полностью за сборной России, но удача к ним повернулась лишь во втором добавленном тайме: два мяча в исполнении Дмитрия Торбинского и Андрея Аршавина полностью уничтожили все надежды на успех подопечных Марко ван Бастена.

    Вена: Испания - Италия - 0:0 (пенальти - 4:2)

    Испанцам, наконец, удалось разрушить проклятие первой стадии плэй-офф, победив после ста двадцати минут обоюдного мучения в серии послематчевых одиннадцатиметровых сборную Италии.

    Со стартового свистка Херберта Фанделя каждая из дружин начинает играть в свою игру. Встреча проходит абсолютно без опасности у ворот обоих голкиперов.

    После перерыва острых моментов у ворот обеих дружин стало чуть побольше, во многом благодаря заменам. Команды обменялись двумя голевыми эпизодами, впрочем, ничем не завершившимися: сначала вышедший на замену Мауро Каморанези едва не открыл счет, расстреливая, казалось, уже покинутые Икером Касильясом ворота, но голкипер испанцев успел вернуться на позицию и ногой отразить удар, пущенный низом. А испанцы отметились попаданием в штангу после ошибки Буффона.

    Дополнительное время, по сравнению с основным, получилось довольно богатым на события, но в целом игра была такой же скучной, как и в основное время. А вот в серии пенальти испанцы были точны, за исключением Даниэля Гуисы, удар которого парировал Буффон. А Касильяс дважды не позволил забить Де Росси и Ди Натале, став главным героем четвертьфинального матча.

    ПОЛУФИНАЛЫ

    Базель: Германия - Турция - 3:2.


    Дриблинг Андрея Аршавина.

    Со стартового свистка арбитра турки стараются прессинговать, не стесняются вступать в отбор на чужой половине поля, атаковать каждого игрока в белой футболке вдвоем. У немцев же абсолютно ничего не получается - турки выглядят и свежее, и агрессивнее. Уже к 15-й минуте можно было слышать свист с трибун, когда мяч оказывался у подопечных Йоахима Лева.

    Сам наставник бронзовых призеров последнего чемпионата мира выглядел растерянным, особенно после пропущенного гола. Это случилось уже на 22-й минуте матча: после подрезки активного Казима Казима мяч попадает в перекладину ворот Леманна, но Угур Борал оказывается первым на добивании - 0:1.

    Однако, не успел наставник сборной Турции опустить руки, радуясь забитому мячу, как первая же атака сборной Германии увенчалась ответным взятием ворот: после прострела Лукаса Подольски разыгравшийся в последних матчах Бастиан Швайнштайгер легким движением стопы отправляет мяч в ворота Ресте Речбера - 1:1.

    Второй тайм не изобиловал опасными моментами и запомнился лишь эпизодическими атаками и дальними выстрелами в исполнении футболистов обеих команд. Зато потом началось интересное - предположительно по причине попадания молнии в ретрансляционное оборудование трансляция сигнала на всю Европу на некоторое время прекратилась. Сигнал был восстановлен, лишь когда счет был уже 2:2. В период «ожидания» сначала Мирослав Клозе на 79-й минуте воспользовался навесной передачей Лама и головой переправил снаряд в цель. А затем, когда немецкие болельщики уже предвкушали победу своих любимцев, Семих Шентюрк на опережении сумел подрезать мяч в ближний угол ворот Леманна после прострела с фланга - 2:2 на 86-й минуте. Однако спастись туркам в очередной раз не удалось: на 90-й минуте Филипп Лам, сыграв с партнером в длинную «стеночку», беспрепятсвенно растрелял ближний угол ворот Ресте Речбера - 3:2, и Германия - в финале!

    (Продолжение следует)

    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Козятинські спортсмени привезли ЦІЛИЙ КОШИК МЕДАЛЕЙ

    Наприкінці вересня у сонячній Євпаторії відбувся фінал 19-ї спартакіади «Повір у себе» серед дітей з обмеженими фізичними можливостями. Вдало виступила козятинська команда, що склала основу збірної Вінничини. Додому юні спортсмени привезли вісім нагород.

    Чемпіонат проходив на базі Національного Центру Паралімпійських і Дефлімпійських ігор з підготовки та реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Змагалися діти з вадами зору, порушеннями розумового та фізичного розвитку, ураженнями рухового апарату та вадами слуху. За медалі боролися 800 спортсменів з 27 міст України. Серед видів спорту були представлені футбол, пляжний волейбол, настільний теніс, плавання, легка атлетика та спортивне орієнтування. Честь Вінничини захищали три легкоатлети з Козятина та плавець із Вінниці. Нашим дітям протистояли сильні суперники. І справа не лише у тому, що свої команди виставили Київ та інші потужні центри, в Україні різко змінилося ставлення до інвалідного спорту. Зараз це один з найважливіших напрямків фізичного та духовного виховання дітей-інвалідів.

    - Наша організація дуже молода, - розповідає Володимир Шульга, керівник козятинського клубу «Повір у себе», який готував дітей до змагань у Криму. - Працюємо лише третій рік, але маємо непогані результати. Своїм розвитком здебільшого завдячуємо підтримці безпосередньо начальника Південно-Західної залізниці Олексія Мефодійовича КривопІшина, його заступника Віталія Олександровича ЖуракІвського та козятинських залізничників. Ці люди не байдужі до потреб дітей-інвалідів, і ми завжди відчуваємо їхнє надійне плече. Напередодні змагань Олексій Мефодійович допоміг нам зі спортивними костюмами, з екіпіруванням, спортивним знаряддям.

    Перед виїздом до Євпаторії команда мала ризик залишитись «за бортом». Людина, яка повинна була забезпечити квитки на поїзд, через своє нехлюйство цього не зробила. Діти були у відчаї. На допомогу вчасно прийшов начальник вокзалу ст. Козятин Анатолій Чабан. Він і пізніше телефонував, цікавився тим, як доїхали, а ще - ходом змагань, самопочуттям дітей. Після закінчення спартакіади знову допоміг з квитками у зворотньому напрямку.

    - Моя роль дуже скромна, - зазначив Анатолій Іванович. - Коли побачив обличчя дітей, що мало не плакали з відчаю, аж серце зайшлося. Це діти із дуже складними долями. Їм відмовляти гріх, тому робив все, що у моїх силах.

    Запекла боротьба точилася у легкій атлетиці, тут змагалося 125 спортсменів. Козятинській трійці протистояли першорозрядники та кандидати в майстри спорту. Боролися за кожен крок, за кожну долю секунди. Приходили на фініш метр в метр, плече в плече. Вкладали у перемогу всі фізичні сили і спортивну «злість». Козятинчанка Марія ШПАТКІВСЬКА кинула м’яч на 32 метра і встановила особистий рекорд чемпіонату України. На дистанції 60 метрів вона виборола срібну медаль, на дистанції 100 метрів взяла бронзу. У Олени Андрощук на дистанції 60 метрів - бронза, а на стометрівці - срібло. Артур Антонюк зробив своєрідний хет-трик. В стрибках у довжину завоював срібну нагороду, в бігу на 100 метрів - бронзу, а на 200 метрах знову став срібним призером.

    - Приємно, що наша донечка - вже маленька чемпіонка, - розповів Микола Шпатківський, працівник Козятинського вокзалу. - Ми з дружиною раді, що не помилилися і підтримали Машу, коли вона вирішила займатися спортом. Володимир Іванович Шульга теж виправдав наші сподівання і як спортивний фахівець, і як людина, що працює з дітьми.

    Після змагань до козятинської команди підійшла триразова чемпіонка світу з легкої атлетики, заслужений тренер України Ірина Слюсар, яка виховала декількох Паралімпійських чемпіонів. Вона запропонувала нашим дівчаткам вчитися в Дніпропетровській спортивній школі-інтернаті. Домовилися про співпрацю. Поки що юні спортсменки будуть займатися у Козятині за її спеціальними програмами. А через півроку на них чекають іспити у Дніпропетровську.

    Олександр ГУТІН

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05