РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 39 (12 жовтня 2012)
  • Випуск №39 12 жовтня 2012
    Зміст
    1. «Дай, Боже, сили робити добро!» (Микола ПАЦАК)
    2. Шановний Олексію Мефодійовичу!
    3. Прояв доброї волі (Сергій ГУК, Фото Віталія НОСАЧА)
    4. Вони заслуговують на турботу (Анатолій САДОВЕНКО)
    5. От вам і Шостка… (Микола ПАЦАК)
    6. Заради безпеки руху (Оксана КЛИМЧУК)
    7. Цінувати роботу (Валентина КОЛЯДА, Фото Сергія ГУКА)
    8. Транспортных «объятий» может и не быть (Виктор ЗАДВОРНОВ)
    9. Як з’явилися в Підлипному Свєтлови та Весєлови? (Микола ПАЦАК)
    10. Тринадцатый чемпионат Европы по футболу. Австрия - Швейцария. 2008-й (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)
    11. Привітали ветерана (Микола ПАЦАК, Фото Віталія УМАНЦЯ)
    12. Олежка та Зорька (Олена КАМАРДІНА, станція Ворожба (мама Олега Камардіна, якому 13 років))
    13. Вірш з конверта (Леонід МАРЧУК, інженер служби статистики Південно-Західної залізниці)

    «Дай, Боже, сили робити добро!»


    Начальник головного управління з питань кадрової і соціальної політики Укрзалізниці М.М. Головацький
    вручає відзнаку меру м. Шостка Миколі Нозі.

    Залізничні ветеранські організації цього року відзначають двадцятиліття. Достатньо, аби упевнено говорити, що вони відбулися, діють, примножуючи актив добрих справ. Тільки не вважайте це компліментом з нагоди. На тлі віртуальних громадських структур й абсолютної байдужості до своїх пенсіонерів там, куди прийшов ефективний власник, залізничні - зразок плідної роботи.


    Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН вручає путівку до «Променистого» Михайлу Горбунову.

    Наприклад, Бахмацький вузол (голова ради Н.Ф. Приходько) сильний волонтерським рухом. Тут пенсіонери-залізничники допомагають один одному. У Хуторі-Михайлівському ветеранська організація залізничників (голова ради Л.М. Жук) бере участь у пошуку й увічненні імен громадян, які загинули від рук фашистських загарбників. На Щорському вузлі (голова ради В.М. Грабовський) добре налагоджено всі напрямки діяльності ветеранських осередків, а літнім і немічним допомагають ще й школярі. Активні ветеранські структури в Конотопі.


    «Зустрічайте нас у «Променистому!» Колишня бригадир колійного цеху вагонного депо ст. Конотоп Людмила КУЧЕРЕНКО
    та почесна залізничниця - начальник телефонно-телеграфної станції Бахмацької дистанції сигналізації та зв'язку Ніна ЗАГОРУЙКО.

    А ще не варто випускати з виду підтримку, яку надають радам ветеранів керівники дирекції, вузлових підрозділів, терком і профкоми. Постійна і солідна підтримка.


    Ветеранів привітали учасники художньої самодіяльності.

    Отже, 3 жовтня. Конотоп. Ветерани у Будинку науки і техніки зібралися відзначити День людини похилого віку, двадцятиліття своєї організації та зустрітися із Михайлом Михайловичем Головацьким, начальником головного управління з питань кадрової і соціальної політики Укрзалізниці, і начальником Південно-Західної залізниці Олексієм Мефодійовичем КРИВОПІШИНИМ. Не кожного року відбувається така подія, тому зал переповнений. І музика, що захоплювала серця, звучала на честь людей поважного віку.

    Михайло Михайлович Головацький привітав присутніх зі святом, зауваживши, що в своїх лавах асоціація ветеранів війни та праці залізничників налічує понад 200 тисяч членів, і що Укрзалізниця турбувалася і турбується про своїх пенсіонерів. Це і поліси на медичне обслуговування, і путівки на оздоровлення, і лікування у Клубівці…

    У виступі начальник головного управління з питань кадрів та соціальної політики згадує електрифікацію дільниці Терещенська - Шостка, результат, який одержали місто й залізниця від запровадження електрифікованого руху. Та Миколу Петровича Ногу, який доклав багато зусиль до цієї справи.

    Микола Нога теж присутній у залі. Серед ветеранів. Із квітня нинішнього року має повне право, та спочивати на лаврах минулих заслуг, як видно, не збирається. Хоч це й не прозвучало, та всі присутні знали, що він є одним із кандидатів у народні депутати по виборчому округу, куди входять міста Конотоп та Шостка. Девіз виборчої компанії Миколи Ноги - «Конкретні справи кращі за гучні слова!»

    Зайняв місце у залі серед залізничників, бо його біографія тісно пов’язана із Конотопським вузлом. Після закінчення школи та служби в армії Микола Нога працював у дистанції колії слюсарем, водієм, головним механіком, заступником начальника.

    Міському голові Шостки Михайло Головацький вручив знак «За сприяння в розвитку залізничного транспорту».

    Начальник Південно-Західної залізниці Олексій Мефодійович Кривопішин, привітавши ветеранів зі святом, підкреслив, що вони «віддали залізниці життя, залишили на ній частку себе, одержавши навзамін старість». І нинішнє покоління залізничників - у боргу перед ними. «Щоб ми не робили, завжди буде мало», - сказав Олексій Мефодійович. Начальник залізниці повідомив, що з нагоди двадцятиліття керівництво магістралі виділило 300 путівок для ветеранів Конотопського транспортного регіону на відпочинок у «Променистому». Та вручив нагороди активістам ветеранського руху. Так, Людмилу Григорівну Варфоломеєву нагороджено знаком «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці», Сергія Макаровича Зіньчука - медаллю «Кращому працівнику Південно-Західної залізниці», Миколу Петровича Некрашевського - Почесною грамотою столичної магістралі.

    На урочистих зборах виступили також голова Конотопської територіальної ради ветеранів війни та праці Людмила Андріївна Кірса і міський голова Шостки Микола Петрович Нога. Говорили про перспективи розвитку ветеранського руху.

    Того дня випала нагода поспілкуватися із ветеранами. Леонід Єфремович Пилипенко, який одержав путівку до «Променистого», сказав коротко: «Я вражений і радий за ветеранів, що поїдуть уже 8 жовтня відпочивати. За останні двадцять років уперше стільки й одночасно». Людмила Михайлівна Потієнко: «На пенсії я вже давно. І велика вдячність керівництву залізниці, що не забувають про нас». Антоніна Сергіївна Колеснікова, що стояла поряд, доповнила: «Дай їм, Боже, усім міцного здоров’я та сили робити добро».

    Після офіційної частини за традицією ветеранів привітали учасники художньої самодіяльності залізничного вузла.

    Микола ПАЦАК

    Шановний Олексію Мефодійовичу!

    Висловлюємо Вам, Раді ветеранів війни та праці залізниці, Раді ветеранів війни та праці Київської дирекції залізничних перевезень щиру подяку за організацію для нас оздоровлення в лінійній лікарні селища Клубівка.

    Також висловлюємо подяку всім працівникам лікарні Клубівка за їх високу кваліфікацію, щирість, людяність. Вважаємо, що й іншим медичним закладам залізниці варто перейняти досвід роботи цього медичного закладу.

    Бажаємо всім здоров’я, щастя, благополуччя, успіхів у вашому благородному труді!

    З повагою, ветерани праці почесний залізничник В. ЛОГВІНЕНКО, В. ГОЛУБ.


    Прояв доброї волі

    У нашому житті дати мають особливе значення. Особливо для тих, хто все життя віддав служінню залізниці. Ось і Раді об’єднання ветеранів війни та праці Південно-Західної залізниці виповнилося вже 20 років.

    З цієї нагоди в актовій залі управління залізниці відбулось урочисте засідання ветеранської організації. Відкрив його голова Ради Юрій Семенович БІЛОУС. У своїй промові він згадав історію її творення, основні завдання, які вирішувалися протягом всіх цих років. Детально Юрій Семенович зупинився на складі ветеранської організації. На сьогодні на обліку - 39140 непрацюючих пенсіонерів-залізничників. З них - 1045 учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні, 5230 - бійці трудового фронту, 4150 - інваліди, з них 450 - одинокі, недієздатні. 60% з загальної кількості відносяться до категорії дітей війни.

    Також Ю. Білоус розповів про завдання, які стоять перед Радою об’єднання. На його погляд, це, в першу чергу, - збереження тих соціальних гарантій, які є на даний час у непрацюючих пенсіонерів-залізничників.

    Закінчуючи свій виступ, голова Ради звернув увагу присутніх на те, що ветеранські організації, подібні нашій, існують лише в силових структурах. Залізничники - єдині серед працівників промислових галузей, хто має у своєму складі таку структуру.

    В обговоренні доповіді взяли участь Надія Феодосіївна ПРИХОДЬКО, голова Ради ветеранів ст. Бахмач, Анатолій Михайлович ШАПОВАЛ (ст. Київ-Волинський), Лариса Федорівна ФУРМАН (Жмеринська дирекція залізничних перевезень), Василь Митрофанович ШУБОВИЧ (ст. Житомир), Іван Григорович ФРАНЧУК (вагонне депо Шепетівка), Микола Степанович ПАВЛЮК (ст. Дарниця). Вони розповіли про роботу своїх організацій, про проблеми, які доводиться вирішувати. Зокрема, це стосується спілкування з одинокими, немічними ветеранами через ліквідацію інституту патронажних сестер. Висловили слушні пропозиції щодо покращення діяльності Ради об’єднання. В одному всі виступаючі були одноголосні - щиро дякували керівництву залізниці і Дорпрофсожу за допомогу в вирішенні існуючих питань, за роботу з усунення побутових і соціальних проблем людей похилого віку. Адже це - прояв доброї волі.

    Вітаючи ветеранів з 20-ою річницею організації, начальник залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН підкреслив, що в центрі уваги керівництва магістралі завжди були й будуть турбота про тих, хто все своє життя віддав служінню Південно-Західній. Тільки цього року на медичне страхування, побутові проблеми, оздоровлення в Центрі медичної реабілітації залізничників «Хмільник», лінійній лікарні селища Клубівка та пансіонаті «Променистий» (з початку року в цих закладах оздоровилося понад тисячу ветеранів) залізницею витрачено понад 26 мільйонів гривень. І ця цифра не остаточна.

    - Низький уклін всім вам за зроблене, за виховання нашої молоді! - закінчив промову начальник залізниці.

    Користуючись нагодою, Олексій Мефодійович вручив активістам ветеранського руху нагороди, якими вони відзначені з нагоди 20-річчя Ради об’єднання. Знаки «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці», «Відмінник Південно-Західної залізниці», Почесні грамоти та іменні годинники від начальника залізниці отримали 38 чоловік.

    Сергій ГУК, Фото Віталія НОСАЧА

    Вони заслуговують на турботу

    Минулої п'ятниці у актовій залі Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту відбулися урочистості з нагоди відзначення 20-ої річниці створення дорожньої ветеранської організації й Асоціації ветеранів війни та праці залізничного транспорту України.

    Привітати ветеранів-залізничників Козятинської дирекції залізничних перевезень на урочистості до Козятина завітав начальник Південно-Західної залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН. Виступаючи перед присутніми, він зокрема зазначив, що залізниця завжди проявляє турботу про своїх ветеранів, тих, хто не одне десятиліття свого життя пропрацював у трудових колективах столичної магістралі, примножуючи її славу та трудові здобутки. Сьогодні ветеранська організація дирекції об’єднує понад 7000 ветеранів війни та праці і всі вони заслуговують на нашу увагу та піклування й не лише у дні ювілеїв та святкових дат, а, перш за все, й у щоденному житті.

    Вітаючи присутніх з 20-ю річницею організації, начальник залізниці заохотив багатьох ветеранів-залізничників Козятинського залізничного вузла.

    Зокрема знаком «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці» нагороджено Петра Лукича ДОВГАНЯ - колишнього начальника Козятинського відділку залізниці, колишнього бригадира поточного ремонту вагонного депо Козятин Володимира Гнатовича НІКІТЮКА, помічника начальника з кадрових питань ст. Козятин Лідію Олексіївну КОРШУНОВУ та машиніста-інструктора локомотивного депо Козятин Євгена Станіславовича БУРАВСЬКОГО заохочено знаком «Відмінник Південно-Західної залізниці». Ветеранів-залізничників Ларису Миколаївну МАРЧЕНКО, Георгія Аветисовича АКОПОВА та Володимира Петровича АВРАМЕНКА - Почесною грамотою. Іменні годинники від начальника залізниці отримали Марія Купріянівна ТРОФІМОВА, Олександра Онуфріївна ТИХОНЧУК та Василь Степанович ДЯЧУК.

    Крім того, начальник залізниці повідомив присутніх про те, що керівництво столичної магістралі та Дорпрофсожу до кінця поточного року знайшли можливість надати безкоштовні путівки на оздоровлення для своїх ветеранів. Так, цими днями у пансіонат «Променистий» (Крим) поїхало вже 100 ветеранів залізниці. А до кінця жовтня та у листопаді до моря на оздоровлення поїде ще по 145 ветеранів. Загалом по Козятинській дирекції цьогоріч путівки на оздоровлення отримали понад 500 ветеранів війни та праці.

    - Та все це лише маленька частина того, чим ми можемо вам віддячити за те, що ви зробили для залізниці, віддаючи їй найкращі роки свого життя, - підсумував Олексій Мефодійович, звертаючись до присутніх у залі ветеранів.

    Анатолій САДОВЕНКО

    От вам і Шостка…

    Шостка - це не тільки місто, а й річечка, що бере початок біля села Горілого і через 56 кілометрів впадає у Десну. Хоч маленька вона, та мости на ній є. Між станціями Макове і Янпіль - залізничний. Збудували його ще у 1906 році. Надійно збудували. Якби не партизани, стояти б йому та стояти. Підірвали міст під час війни. В історичних матеріалах нашвидку не вдалося знайти, хто саме, але у кінці 1941-го та на початку 1942 рр. тут активно діяли глухівські партизани, якими командував Петро Кульбака.

    Капітально міст був відремонтований у рік Перемоги. Згодом поміняли прогонову споруду, уклали спеціальні плити і шпали. Та вже нинішнього березня спеціалісти мостовипробовувальної станції залізниці та Хутір-Михайлівської дистанції колії виявили, що на парній колії бетонна основа мосту дала тріщину, а прогонова споруда змістилася у бік станції Макове. Відразу ж було впроваджено обмеження швидкості руху до 60 кілометрів за годину для всіх поїздів.

    Партизани постаралися на славу. Ще один капітальний ремонт цього мосту вилився б нині у добру копієчку. Тому було ухвалене оптимальне рішення - будувати поряд новий. Сучасний, надійний.

    Зводити міст на дільниці з інтенсивним рухом - завдання не із простих, навіть на такій маленькій, як Шостка. Технологічним процесом будівництва передбачено два «вікна» по чотири години щодоби. Надаватимуться вони вдень, коли число поїздів тут в обох напрямках відносно невелике. Всі вони рухатимуться по непарній колії, де діє двостороннє автоблокування. Тобто транспортний потік не уповільниться.

    Щодо технології будівництва, то надскладних інженерних рішень вона, як здалося, не вимагала. Ставитимуться бетонні палі, на них покладуть таку ж бетонну основу, металеву прогонову споруду, шпали, рейки… Але заглиблення паль - до 28 метрів. Уявіть семиповерховий будинок - це саме стільки. Глибоко.

    Виконавці? Генеральним підрядником є містобудівельний поїзд №36. Також тут працюватимуть Старокостянтинівська і Конотопська колійні машинні станції. Підготовчі роботи вже розпочалися, і до міцних морозів будівництво має завершитися. От вам і Шостка, річечка шириною п’ять метрів. Турбот додає...

    Микола ПАЦАК

    Заради безпеки руху

    Основні турботи працівників Коростенської дистанції колії торік і на початку нинішнього стосувались ремонтних робіт на дільницях швидкісного руху Коростень - Тетерів, Коростень - Новоград-Волинський. Коли вже ці справи довели до завершення, то час взятися і за інші, давно заплановані.

    Як сказав начальник третьої дільниці Володимир ПРОГОЖУК, останніми місяцями активно йде робота з ремонту переїздів, зокрема, в Житомирському, Овруцькому та інших напрямках. Наприклад, на кілька днів був закритий для руху автотранспорту переїзд 8 км напрямку Коростень - Житомир. Саме через цей переїзд йде величезна кількість транспорту, адже це в’їзд у Коростень з боку Житомира, Новограда-Волинського. І хоч через тимчасове закриття, про яке заздалегідь попереджувалися городяни, треба було здійснювати об’їзд, однак це потрібно задля зручності тих же автовласників, для підвищення безпеки руху поїздів і автотранспорту, пояснюють залізничники. Які ж види робіт проводились на переїзді? За словами майстра Сергія Ванкончука, тут відбулася заміна старого настилу переїзду на новий із укладенням спецшпал. У комплексі було проведено й середній ремонт на дільниці, куди входить і переїзд.

    Отож працівники дистанції колії виконали її у відведені терміни і якісно, сподіваючись, що автомобілісти, перетинаючи переїзд, згадуватимуть їх тільки добрими словами.

    Оксана КЛИМЧУК

    Цінувати роботу

    Петро - старший син у родині МАЛІНОВСЬКИХ і єдиний, роботу якого пов’язано із залізницею. Молодший брат навчається у музичному училищі ім. Глієра, середній - фотограф. Свою мелодію та красу чує та бачить інженер сектору з охорони праці П. Маліновський у локомотивному депо ст. Дарниця. Про роботу розповідає небагато. «Адже, - каже, - подробиці фахівцям-залізничникам будуть не цікаві, як і пересічному читачеві. Робота є робота. Головне - цінувати те, що маєш».

    Валентина КОЛЯДА, Фото Сергія ГУКА

    Транспортных «объятий» может и не быть

    Из истории железнодорожных переездов

    (Продолжение. Начало в №37, 38)

    ГДЕ ЛЕКАРСТВО ОТ «ПОФИГИЗМА»

    Обращения в районные администрации со стороны железнодорожников с просьбами заняться ремонтом подъездов к стальным путям - порою, как глас в пустыне. Чиновники никогда не спешат помочь предотвратить беду на переездах. А разве это должно беспокоить только железнодорожников? - задает риторический вопрос дежурная по переезду около ст. Кордышовка (Жмеринская дистанция пути) Таисия ВОЙТОВА. Функционально продуманное строение помещения для дежурных по переезду - глаз радует! Однако «на перинах не понежишься»: хотя движение автомобилей не так интенсивно, как у коллеги, - работы хватает. Главный ход требует повышенного внимания.

    Где только его взять это лекарство от водительского пофигизма? Вряд ли нужно объяснять смысл этого слова из просторечия. «Пофигизм - это, скорее, стиль жизни. С одной стороны это явление полезно для здоровья, того, кто живет по его правилам, утверждает в своем письме в редакцию Любовь РЕУТ из Бердичева. Ведь гораздо проще не обращать внимания на «мелочи жизни». К последним пофигист относит не только свои неудобства (хотя, скорее, на свои ему не обращать внимания ох как трудно), но и проблемы окружающих его людей. У пофигиста сердце здоровое в отличие от тех, кто все близко к сердцу принимает…

    Трудно спорить с характеристикой такого рода представителей общественного «течения» на автотранспорте. Вот только легче ли от этого, к примеру, машинисту скорого поезда, который, видя на переезде застывший грузовик или легковушку, пытается во что бы то ни стало остановить многотонный состав? Вот кого пофигистом не назовешь. Разве мало отнюдь не положительных эмоций выплеснет железнодорожник в адрес лихача? Нервотрёпка? Да! А в последующее мгновение, необычайный стресс для машиниста и его помощника. Неспроста после каждого подобного транспортного инцидента локомотивная бригада отправляется на реабилитационное лечение в дорожные больницы. И не на один день. А почему, очевидно, не нужно уточнять.

    Данные Всемирной организации здравоохранения показывают, что в девяти из 10 дорожных происшествий имеется определенная вина водителей автотранспортных средств. Эти цифры также свидетельствуют: если в качестве показателя безопасности принять число ДТП с пострадавшими людьми, отнесенное к одинаковому объему перевозок, то степень риска или вероятность ДТП при использовании легковушек в 79, автобусов в 11 и грузовых автомобилей в 31 раз выше, чем при проезде железнодорожным транспортом.

    Записать номер автомобиля, каким управляет лихач, который, несмотря на закрытый дежурным по ближайшей станции шлагбаум, лезет под поезд, а затем сообщить в ближайший пункт ГАИ - задание простое, но важное. А бывает и так. Автомобилисты пытаются проскочить перед тем, как опустится шлагбаум, и не успевают этого сделать. Шлагбаум, как следствие, бьет по машине. Водители кричат: мол, зачем вы так рано закрываете. В таких случаях, рассказывает Надежда КОВБАСЮК (переезд на 5 км возле ст. им. Кривоноса (Киевская дистанция пути), приходится объяснять железнодорожную технологию - как все происходит на самом деле.

    БОГАТОЕ ПОЛЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ДЛЯ МЕСТНОЙ ВЛАСТИ

    - А бывает, наоборот, подключается к разговору ее коллега - дежурная по переезду, что функционирует возле ст. Мотовиловка Наталия НИЖИК. - Когда полосатая «стрела» опускается, поезда появляются перед водителями не сразу. Шоферам надоедает стоять без движения, и некоторые горячие головы сознательно идут на нарушение, пытаясь каким-то лишь им понятным образом объехать «препятствие». И вот тогда в прямом смысле дежурный по переезду, чтобы не дать «гонщику» возможности проскочить под закрывающимся шлагбаумом, становится грудью перед бампером автомобиля.

    - Скандалят, сквернословят люди, которые готовы рисковать жизнью, чтобы проскочить на несколько минут раньше через переезд. Дежурный всегда должен находить слова убеждения. В крайнем случае, привлекать милицию. Кстати, известны случаи, когда эти же лихачи благодарили дежурного за то, что не позволил выехать на переезд перед приближающимся поездом. Почему благодарят? Горячие головы остывают медленно. С такой же именно скоростью горе-водители соображают, к каким последствиям может привести испытание судьбы на железнодорожном переезде, - уверены опытные дежурные по переезду ст. Мельна Елена ПЕЧЕРСКАЯ (Конотопская дистанция пути), Татьяна КРАВЧЕНКО, Валентина ВОЗНЮК (пост 922 км возле ст. Фастов), Светлана СЕНЮШКОВИЧ (пост 957 км ст. Попельня) - работники Фастовской дистанции пути.

    Принимая меры к обеспечению безопасности на переездах, железнодорожники понимают, что одними только их усилиями сделать это невозможно. Нужна поддержка со стороны местных органов власти, более активное участие сотрудников государственной инспекции по безопасности движения. И - постоянное сотрудничество со средствами массовой информации.

    Следует еще раз повториться: больше всего проблем доставляют водители-лихачи, стремящиеся проскочить стальной путь перед идущим поездом. Помимо этого на безопасность на переездах влияют такие факторы, как видимость на подступах к железной дороге, качество покрытия на шоссе, состояние автотранспорта. И здесь - богатое поле деятельности для местных властей и ГАИ, ибо то же приведение подходов автодорог к переездам в соответствие нормам не входит в компетенцию железнодорожников.

    Мы - на охраняемом переезде, что расположен на станции Ирпень. В курс дел нам помогает войти дежурный с более чем 13-летним стажем Григорий СТУЖУК. Григорий Степанович вспоминает, что до появления здесь оградительных плит, которые при приближении поезда поднимаются, преграждая путь автотранспорту, лихачи чувствовали себя очень вольготно. Объезжающие закрытые шлагбаумы автомобили, не обращая внимания на работающие на полную мощь звуковую и световую системы оповещения - это, как здесь принято говорить, настоящая головная боль для железнодорожников. С появлением четвертой степени безопасности - оградительных плит - все изменилось к лучшему. Попробуй-ка перескочить через такую преграду, лихач! И рисковать нечего.

    (Продолжение следует)

    Виктор ЗАДВОРНОВ

    Як з’явилися в Підлипному Свєтлови та Весєлови?

    Продовжуємо подорожувати нашою лінгвістичною електричкою. Їдемо із Ніжина на Конотоп. Ще до Приостерної ми поговорили про мовну ситуацію в державі нині і колись, відзначивши, що маємо протистояння не мов, а політичних сил, які намагаються схилити електорат на свій бік перед осінніми виборами до Верховної Ради. Та будемо сподіватися, що у нашому суспільстві вистачить поміркованості не поглиблювати розкол за мовною ознакою.

    Але що це? Зупиняємося чи що? Бачите, і перед нашою електричкою може горіти червоний, бо, говорячи про назви станцій і міст, пропустили тему кутків. Вони теж давні. Відразу пригадується історія Комсомольської Комуни, села під Конотопом. З’явилося воно у двадцяті роки минулого століття. З часом розрослося, та назв кутків немає. Вулиці одержали офіційні назви, тільки в мові жителів закріпилися інші - Перша вулиця, Друга вулиця і, здається, вже й Третя є.

    У більш давніх селах кутки традиційно одержували назви від своїх перших поселенців. Наприклад, у сусідньому з Комсомольською Комуною Підлипному є Тхорівка, Короваївка, Гаврівка, Бойківка, Чайківка, Киріївка, Козлівка, Денеківка. Й понині тут багато жителів, які мають прізвища Тхір, Коровай, Гавро, Бойко, Чайка, Кирій… Носіїв прізвища Козел, правда, мало. Коли траплялася нагода, змінювали вони його на милозвучніше. Так з’явилися в Підлипному Свєтлови, Весєлови та Румянцеви. Немає і Дейнек, хоч на Денеківці вони поселилися, мабуть, першими.

    Інші кутки називаються дуже просто з погляду походження: Церківка, бо поблизу церкви, Берегівка виходить своїми городами до ставка, Забродівка - селився прийшлий люд.

    Так само і в одному з найбільших сіл Конотопського району Попівці. Є Каріківка (від прізвища Каріка), Баньківка (Банько), Замулівка (Замула), Будниківка (Будник), Довбишівка (Довбиш), Черепівка (Череп), Костирівка (Костирко). Та ще Голопузівка. Таку глузливу назву куток міг одержати лише у випадку, коли його першими заселили найнезаможніші - селяни без землі та худоби. До речі, Голопузівка є й у селі Заворичі, що під Києвом.

    Село Кобижча вважається найбільшим в Україні. Значно переважаюча частина назв кутків у ній теж походить від прізвищ і прізвиськ - Бабаківка, Бабичівка, Бровченкова, Пономаренківка, Хижняківка, Шульгівка, Якубівка тощо.

    А в містах? Так само. Але старі назви поступилися новішим - назвам мікрорайонів. У Конотопі є, наприклад, Вокзал, Сім Вітрів, Житломасив, Куба, Загребелля… Із них лише Загребелля давнього походження.

    Чому Куба? Цей мікрорайон інтенсивно заселявся якраз на початку шістдесятих років минулого століття. Старше покоління пам’ятає, скільки говорилося тоді про Фіделя Кастро і далекий острів у Карибському морі. До того ж ділянки під забудову тут одержало багато сімей ромів - влада намагалася примусити їх до осілого способу життя. Конотопчанам роми через смаглявість здавалися схожими на кубинців. Тому й Куба.

    Та ми вже рушаємо. Наступна станція у нас буде Крути.

    Микола ПАЦАК

    Тринадцатый чемпионат Европы по футболу. Австрия - Швейцария. 2008-й

    Чемпионат Европы по футболу 2008 года, обычно называемый «Евро-2008», стал 13-м чемпионатом Европы по футболу, футбольным турниром для европейских стран, проводимым раз в четыре года под эгидой УЕФА. Турнир проводился совместно Австрией и Швейцарией. Это был второй турнир в истории европейских национальных футбольных первенств, хозяевами которого являются две страны. Первым стал чемпионат Европы-2000 года, проведённый в Бельгии и Нидерландах.

    Талисманами Евро-2008 стали два близнеца Трикс и Фликс, одетые в соответствии с цветами национальных флагов Австрии и Швейцарии: Трикс - в белой футболке с номером 20, а Фликс - в красной с номером 08.

    Отборочный турнир Евро-2008, в котором участвовали 52 сборные (разбитые на 7 групп), стартовал 16 августа 2006 и завершился 21 ноября 2007 г. По итогам турнира, право играть в финальной части европейского первенства получили 14 сборных (Германия, Чехия, Португалия, Турция, Хорватия, Польша, Голландия, Италия, Франция, Румыния, Испания, Греция, Швеция и команда России). Они присоединились к сборным Австрии и Швейцарии, которые автоматически получили право играть в финальном турнире как хозяева первенства. Все сборные, занявшие первые места в группах, были определены уже после второго тура. Ими стали команды Португалии, Хорватии, Голландии и Испании. А затем последний тур группого турнира определил еще четырех участников 1/4 финала. Команды Турции, Германии, Италии и России также продолжили борьбу за награды турнира.

    ЧЕТВЕРТЬФИНАЛЫ

    Базель: Португалия - Германия - 2:3.

    Сборная Германии, которая подошла к матчу в статусе аутсайдера, одержала довольно уверенную победу над хваленой сборной Португалии. Пусть финальный результат матча и может создать иллюзию упорной борьбы на «Санкт-Якоб Парк», но это впечатление обманчиво: сборная Германии сыграла на своих козырях, не дав техничным португальцам использовать собственные. Рецепт побед от подопечных Йоахима Лева прост: дисциплина плюс реализация моментов.

    Вена: Хорватия - Турция - 1:1 (пенальти 1:3).

    Турецкая команда не просто обыгрывала своих оппонентов, но делала это, как будто издеваясь, дав тем почувствовать вкус победы. А потом жестоко и неотвратимо возвращала на землю.

    Подопечные Фатиха Терима попытались начать матч без раскачки, обескуражив соперника активностью и напором на протяжении первого тайма, но ничего на самом деле опасного этот стартовый штурм им не принес.

    Во втором тайме мяч редко доходил до штрафных площадей обеих команд.

    В дополнительное время хорваты сумели открыть счет в матче. Модрич поборолся за уходящий мяч, остановил его на лицевой, развернулся и накинул точно на голову Класничу, без труда поразившему пустые ворота - 1:0!! Это все? Главный тренер сборной Хорватии Славен Билич ликовал на бровке, как будто это он забил гол. Стадион преобразился, запел, казалось, на этот раз для подопечных Терима все кончено. Но на последней добавленной минуте «Эрнст Хаппель» испытал шок второй раз: Семих Шентюрк поборолся в чужой штрафной после выноса мяча в исполнении Ресте Речбера и расстрелял ворота Плетикосы - 1:1! И - свисток, известивший, что победитель будет определен в серии послематчевых пенальти. Хорваты начали и закончили промахом, в отличие от точных турков, которые и продолжат свое шествие по европейским полям - 1:3.

    Базель: Голландия - Россия - 1:3 (в дополнительное время).

    Встреча соперников началась в осторожном ключе, ни голландцы, ни россияне не спешили форсировать события. Всю первую половину матча за исключением последних пяти минут преимуществом владели россияне. Подопечные Марко ван Бастена оживились лишь в последнюю пятиминутку, вместившую два опасных момента у ворот Игоря Акинфеева.

    (Продолжение следует)

    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Привітали ветерана

    Сумщину і Чернігівщину називають партизанським краєм. У роки Другої світової війни тут були сформовані й билися з ворогом з’єднання Сидора Ковпака та Олексія Федорова, тут земля горіла під ногами фашистських загарбників. Тож День партизанської слави у цих двох областях є святом. Святом, коли згадують добрим, тихим словом ратний подвиг синів і дочок Батьківщини та вшановують ветеранів партизанського руху.


    Ветерана вітає начальник депо Конотоп Володимир ФЕДОРКО.

    У трудовому колективі вагонного депо Конотоп теж відзначили пам’ятну дату: на розширену апаратну нараду вагонники запросили колишнього партизана Миколу Васильовича КАБАНОВА. Ветеран розповів про партизанські роки - із чотирнадцяти літ він воював у загоні з’єднання чернігівських партизан, а також поділився думками про наше сьогодення.

    Треба сказати, Микола Васильович не вперше зустрічається з вагонниками. Він помітив, як за останній час змінилося депо, та називає його кращим підприємством Конотопа. І за відмінну роботу, і за впорядковану територію, і за велику увагу до ветеранів війни та праці.

    Учасники апаратної наради привітали Миколу Васильовича зі святом і вручили йому від деповчан пам’ятний подарунок.

    Микола ПАЦАК, Фото Віталія УМАНЦЯ

    Олежка та Зорька

    Тварини в нашому житті мають велике значення. Вони нас годують й одягають, домашні улюбленці поліпшують настрій. Вони лікують.

    На жаль, трапляється, що з народженням дитини у сім’ю приходить і біда - ДЦП, невиліковна хвороба. І тут допомогти поліпшити загальний стан, покращити самопочуття, дати якусь надію на одужання можуть коні.

    Наш Олежка відразу полюбив Зорьку. Вона ж відповіла лагідністю і терпимістю. Між ними зав’язалася справжня дружба. Коли Олег їде до Зорьки, завжди має для неї окрайчик хліба, яблуко, моркву або цукор. Кобила обережно бере ласощі з його долоні і фиркає дякуючи. Якщо він сидить на спині своєї улюблениці, то навіть важко сказати, що ця дитина ходить тільки з допомогою батьків. Він виглядає і почуває себе, як справжній козак. Козак, якому все під силу.

    Ось така дружба склалася в Олежка і Зорьки.

    Олена КАМАРДІНА, станція Ворожба (мама Олега Камардіна, якому 13 років)

    Вірш з конверта

    Віршовані рядки від інженера служби статистики Південно-Західної залізниці Леоніда МАРЧУКА професійними і не назвати, але вони пронизані любов’ю до залізничного міста Жмеринка, в якому Леонід Дмитрович прожив багато років.

    Зважуючись писати зрозумілі вірші, - плануємо три етапи нашого творчого розвитку. Перший - щоденниково-альбомна творчість. Так звана «поезія для себе».

    Другий етап охоплює наше співробітництво. Ми вже прагнемо до розмаїтості: лірика (присвята дівчині, жінці), сатира (висміювання вад характеру машиніста-інструктора, епічно-трагедійні (оспівування пригод абітурієнта, що прагне вступити на заочне відділення вузу без хабара).

    Леонід Марчук перейшов до третього етапу - він пише зрозумілі вірші на актуальну тематику. Тож поздоровляємо!

    Про корабель-вокзал

    Понад сто років минуло, юним він ще був,

    А вже будив наше місто під паровозний гул

    Жмеринку Малу й Велику, із сіл об’єднав.

    Історія свідком стала, що він сотворяв.

    І царя він пам’ятає, той «добро» надав,

    Сам Петро Ілліч Чайковський в нотах колисав.

    Пережив розруху, голод і воєнний жах,

    Старість тихо підікралась. Що ж можливий крах?

    Його крила обірвались, журно стало нам,

    Всі тоді захвилювались, зняли шум і гам…

    Та його не залишили в самоті вмирать.

    Є в державі чуйні люди. В тому - благодать.

    Рятували, відновляли, реанімували,

    Рани його заживляли, крила поновляли.

    Гордо голову підняв він, красень-пароплав.

    Його крила, мов вітрила, і хто б не сказав,

    Європейський вигляд має, юнацький запал,

    І для всіх він дім гостинний, поїздам причал!

    Він - краса наша!

    - Він - гордість міста!

    Корабель-вокзал!!!

    Леонід МАРЧУК, інженер служби статистики Південно-Західної залізниці

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05