РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 34 (7 вересня 2012)
  • Випуск №34 7 вересня 2012
    Зміст
    1. З нагородою!
    2. Театральна прем’єра на малій Південно-Західній (Валентина КОЛЯДА, Іван СОТНИКОВ)
    3. ПРИСТРАСТІ НАВКОЛО ВОГНЮ (Сергій ГУК, Фото Віталія НОСАЧА)
    4. Чому у вагонній дільниці ветеранів не поважають? (Анатолій РОМАНОВ)
    5. Акценты в поездной работе (Анатолий ПОСМИТЮХА, ветеран труда)
    6. Городок - чарівне містечко (Олена МИКИТЕНКО)
    7. Отборочный турнир берёт старт (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)

    З нагородою!

    ЗА ЗНАЧНИЙ ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 21-ї річниці незалежності України Указом Президента України нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня начальника державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» - КРИВОПІШИНА Олексія Мефодійовича.

    «Заслужений працівник транспорту України» присвоєно начальникові відокремленого підрозділу «Жмеринська дирекція залізничних перевезень» ЛЮБІНІНУ Анатолію Олексійовичу.

    ***

    ЗА БАГАТОРІЧНУ СУМЛІННУ ПРАЦЮ, вагомий внесок у вирішення питань захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників Південно-Західної залізниці наказом генерального директора Укрзалізниці нагороджено знаком «Залізнична Слава» II ступеня голову первинної профспілкової організації відокремленого підрозділу локомотивне депо Козятин Василя Івановича ДЗЮБЕНКА.

    ЗА СУМЛІННУ ПРАЦЮ, вагомий внесок у впровадження у лікувальну практику нових методик лікування, забезпечення медичного обслуговування залізничників, членів їхніх сімей та ветеранів-залізничників, згідно зі ст. 143 КЗпП України наказом генерального директора Укрзалізниці оголошено подяку Державної адміністрації залізничного транспорту України лікарю-хірургу вищої категорії лінійної лікарні с. Клубівка Миколі Григоровичу ЛОЗОВ’ЯГІНУ.


    Театральна прем’єра на малій Південно-Західній

    «Пасажирів просимо зайняти свої місця» - ця знаменита фраза звучить на малій Південно-Західній магістралі вже майже шість десятиліть. А запрошення зацікавленої публіки на театральну виставу, яка відбулася на просторому залізничному пероні мальовничої станції Вишенька, пролунало вперше.

    Будь-який вокзал завжди був місцем, де кипіло бурхливе життя, де розпускалися плітки, відбувалися романтичні та ділові зустрічі, на його платформах закохані розлучались або вирішували назавжди залишитись разом. За залізничним годинником звірялись як сьогодні, так і 100 років тому.

    ЦІКАВО, КОМІЧНО, НЕПОВТОРНО

    … 1930-ті роки. На віддаленому залізничному полустанку у провінційному містечку, де всі знають один одного і дуже переймаються тим, що подумають про них сусіди, стається екстраординарний випадок: на залізничному вокзалі пізно ввечері зупиняється дизель-поїзд-експрес Сіная - Бухарест. Кондуктор висаджує безквиткову, одягнену в розкішне та вишукане вбрання, пасажирку Мону, в сумочці якої є лише фішки для гри в казино. Волею долі в цей же час на вокзалі опиняється вчитель космографії місцевої гімназії Марин Мирою… Неочікувано між ними виникають щирі та ніжні почуття. «Світська левиця» відчуває, що може змінити своє життя. Проте схвильо-ваний вчитель, який так натхненно відкривав їй таємниці нічного неба, з сумом говорить, що зірки ніколи не відхиляються від свого шляху…


    Інші персонажі трагікомедії також захоплюють своєю грою.

    Начальник вокзалу, яку грає Ірина ОРЛОВА, - колоритний образ-взірець порядку. Мадемуазель Куку, колега вчителя, яку грає Ольга ГДУЛЯ - охоронниця моралі. Іхні діалоги пересипані жартами та легкою іронією (на фото). Далі - мовою акторів.

    «Куку. Что я слышала, госпожа Испас? Дизель-электропоезд раздавил у вас индюка.

    Начальник. Как?

    Куку. Это мне рассказала в учительской мадам Войня - химичка. Ее муж узнал от почт-мейстера.

    Начальник. Ничего подобного, мадемуазель Куку. Во-первых, это был не дизель, а скорый. Во-вторых, не индюка, а утку.

    Куку. Как люди преувеличивают!»

    Цей фрагмент викликав масу позитивних відгуків у глядачів, що зібралися на пероні того вечора.

    У ПОШУКАХ ВЛАСНОГО ГЛЯДАЧА

    Як і має бути на дитячій залізниці, серед глядачів було багато дітей, підлітків, ними ставали й закохані парочки, що прогулювались того вечора Сирецьким парком. Молодь, яку нині модно звинувачувати в інфантильності та бездуховності, з великим захопленням спостерігала за грою акторів. Вгадуючи у кожному своїх однокласників, вчителів, а то й самих себе.

    «Учитель. Мадемуазель Куку, вы когда-нибудь были у моря?

    Куку. Я принимала грязевые ванны в Текиргиоле.

    Учитель. Нет, не грязевые ванны, у моря. Вы видели море?

    Куку (подозрительно). Что вы этим хотите сказать?

    Учитель. В таком захолустном городке, как наш, вокзал - это море, это порт, неведомые дали…

    Куку. Какие дали?

    Учитель. Жажда уехать далеко, бежать…

    Куку. Бежать? Зачем бежать? Куда?

    Учитель. Куда-нибудь в другие края. В другой мир».

    Прекрасну можливість втамувати духовну спрагу отримали всі, хто був того вечора на залізничній платформі. А наших читачів, сподіваюсь, сюжет п’єси також заінтригує та покличе до театру. Який, як сподіваються актори-аматори, й далі виступатиме на станціях і вокзалах Південно-Західної.

    P.S. Прослідування поїзда через невелику станцію на початку - у середині XX століття - це надзвичайна подія. У тому числі і для мешканців маленького румунського містечка. Тому і було доречним (щоб не лякати і не нервувати вокзальну публіку) замість різних гудків локомотивів застосовувати… музику.

    Для цього перед димовою трубою паровика встановлювались закордонні фізгармонії, що виконували музичні п’єси під акомпанемент сильних труб і барабанів. Ручку цього музичного інструмента крутив… агент служби руху. Цей історичний сюжет пригадався у зв’язку із тим, що колись вокзальна публіка дивувалась прекрасним мелодіям, перебуваючи саме на залізничному пероні.

    Сьогодні завдяки грі акторів-аматорів на станції Вишенька народжено незвичайну методику зустрічі із глядачем.

    Скажете, такого залізничного театрального жанру не може бути?!

    Поживемо - побачимо…

    Валентина КОЛЯДА, Іван СОТНИКОВ

    ПРИСТРАСТІ НАВКОЛО ВОГНЮ

    Наприкінці минулого тижня на тренувальному майданчику Дарницького пожежного поїзда відбулись змагання з пожежно-прикладного спорту між командами столичної магістралі.

    Цього разу за перемогу боролися лише дві команди - Київського та Козятинського загонів відомчої воєнізованої охорони. Але це не зменшило напруги пристрастей на спортивному майданчику.

    ПЕРШОЮ ВПРАВОЮ СТАЛО ПОДОЛАННЯ СТОМЕТРОВОЇ СМУГИ. Після старту спортсмен має здолати двометровий бар’єр, підхопити два пожежних рукава, пробігти по буму, розгорнути і з’єднати рукава та ствол, приєднати їх до триходового розгалуження, перетнути фінішну лінію. Кращий результат тут показав В. Дудар із Козятинського загону, якому для подолання дистанції вистачило 17,6 сек. До речі, в цій вправі всі призові місця посіли козятинці.


    Команда Козятинського загону - переможець змагань із головним суддею Іваном СЛУГОВІНИМ.

    Кращими виявилися вони й у вправі зі штурмовою драбиною. З результатом 8,4 сек. переможцем став В. Побережний. М. Ковалишин і В. Карпусь посіли друге та третє місця. Але вже при підкоренні висувної триколінної драбини справжній характер виявили спортсмени Київського загону. Дует М. Алексєєва і О. Андрусенка з результатом 15,3 сек. став недосяжним для суперників.


    Моменти змагання.

    СПРАВЖНІМ АПОФЕОЗОМ ЗМАГАНЬ стала естафета пожежних. Тут пристрасті розпалювалися не на жарт. Якщо в перших трьох вправах учасникам надавалося по дві спроби, то тут остаточний результат визначався з першого разу. Але перебіг подій вносить свої корективи. Першими в боротьбу вступили козятинці. На високих швидкостях вони пройшли три етапи, а на четвертому в них виникли технічні проблеми. Зважаючи на швидкі темпи, запеклу боротьбу, іноді виникало відчуття, що нерви деяких відважних вогнеборців ось-ось «здадуть». Ні, цього не сталося. У результаті кияни майже на чотири секунди були швидшими. Але козятинська команда висунула претензії до суперників. За їх версією спортсмен на третьому етапі перетнув лінію не приєднавши ствол до рукава. А це заборонено умовами, оскільки спортсмен тримався за ствол та пожежний рукав. Питання це досить спірне й може підлягати оскарженню, що й було зроблено.

    Судді, враховуючи вищевикладений факт, прийняли рішення про повторне проведення естафети.

    У дублі козятинці відпрацювали без несподіванок, але час показали майже на дві секунди гірший, ніж за попередньої спроби.

    Команда киян у складі М. Алексєєва, А. Ринді, С. Бендика та О. Пугача виконала естафету за 69,15 секунди. До речі, спортсмен третього етапу, перетинаючи «спірну» лінію, демонстративно підняв праву руку із зажатими з’єднаними стволом та рукавом.

    ДО ЗАВЕРШАЛЬНОЇ ВПРАВИ КОМАНДИ ПІДІЙШЛИ З ОДНАКОВИМ РЕЗУЛЬТАТОМ - дві перемоги. Тепер все має вирішити бойове розгортання. І тут не обійшлося без суперечок. Яблуком розбрату стала мотопомпа, на якій доведеться працювати: козятинці наполягали на використанні власного агрегата, а не того, що підготували організатори. Однак мотористи, перевіривши обидва пристрої, дійшли висновку, що краще використовувати київську мотопомпу. Крім того, козятинці давали згоду працювати із сухими рукавами. Але судді наполягали на їхньому замочуванні, щоб умови у суперників були рівними.

    Справжні пристрасті навколо води і вогню. Врешті-решт усі крапки над «і» розставлено, і команди приступили до завершального змагання. Цього разу вправнішими були представники Козятинського загону. Вони випередили своїх конкурентів майже на тринадцять секунд.

    Підбиваючи підсумки змагання, головний суддя, заступник начальника служби відомчої воєнізованої охорони - головний інспектор з пожежного нагляду залізниці І. Слуговін сказав, що задоволений результатами змагань. Обидві команди продемонстрували високі результати - переможці випередили своїх опонентів лише на один бал.

    Тренер команди Козятинського загону О. Цвик, ділячись враженнями, зізнався, що після вправи з висувною триколінною драбиною в нього майже опустились руки.

    - Чи то від заздрощів щодо спортивного гарту команди конкурентів? Настільки вправно діяли кияни? - запитуємо Олександра Анатолійовича. Тож йому важко повірити в перемогу земляків.

    В свою чергу М. Ільченко, тренер команди Київського загону, додав, що його підопічним треба більш наполегливо тренуватися і наступного року «вирвати» перемогу у колег.

    Тепер будемо чекати на високі результати нашої команди на фінальних змаганнях Спартакіади Укрзалізниці з пожежно-прикладного спорту, яка відбудеться наприкінці вересня у Харкові.

    Сергій ГУК, Фото Віталія НОСАЧА

    Чому у вагонній дільниці ветеранів не поважають?

    У липні відбулося засідання Ради об'єднання ветеранів війни і праці Південно-Західної залізниці, на яке були запрошені голови рад ветеранських організацій з усіх п'яти дирекцій залізничних перевезень. Присутні вислухали й обговорили доповідь голови Ради об'єднання Юрія БІЛОУСА про виконання плану роботи за І півріччя 2012 р.

    Торкнувшись кількісних і структурних змін об’єднання ветеранів, Юрій Семенович зазначив, що загальна кількість непрацюючих пенсіонерів впродовж підзвітного періоду скоротилася на півтори тисячі осіб (час невблаганний). Водночас число первинних ветеранських організацій збільшилося на дві за рахунок включення до складу об’єднання первинок Центру механізації колійних робіт (колишньої ДКМС-121) і Центральної станції зв’язку (колишньої дистанції сигналізації та зв’язку №9).

    Важливим напрямком діяльності Ради є надання матеріальної допомоги малозабезпеченим і хворим ветеранам, а також інвалідам. На це було витрачено переважну більшість коштів, які надійшли на рахунки семи ветеранських організацій із різних джерел (понад 150 тис. грн. із 241 тис.)

    Водночас на надання соціальної допомоги непрацюючим пенсіонерам керівництвом Південно-Західної залізниці разом із Дорпрофсожем згідно із статтями колдоговору, колективними або окремими спеціальними постановами було направлено понад 16 млн. грн. Ці кошти спрямовано на оплату медичного страхування, оздоровлення в санаторіях, пансіонатах та інших оздоровчих закладах, лікування в стаціонарах та протезування, святкування пам’ятних дат. За І півріччя матеріальну допомогу і путівки до оздоровниць, завдяки особистому сприянню начальника залізниці Олексія Мефодієвича КРИВОПІШИНА, отримало значно більше ветеранів, ніж за І півріччя минулого року.

    Впродовж підзвітного періоду помітно зросла активність і участь ветеранів у громадській та волонтерській діяльності. Зокрема, відбувалося більше зустрічей з молодими залізничниками, учнями та студентами у порівнянні із попередніми роками. Як завжди, активно долучалися ветерани залізниці до святкування Дня захисника Вітчизни, Міжнародного жіночого дня, Дня Перемоги.

    Діяльність і досвід ветеранських організацій і окремих ветеранів-залізничників дорожня Рада прагне узагальнювати, поширювати й освітлювати, як в дорожній газеті «Рабочее слово», так і шляхом видання власного інформаційного вісника, перше число якого підготовлене й видане прес-центром Ради. Цей часопис було направлено всім ветеранським організаціям. Підсумки діяльності ветеранських осередків залізниці у І півріччі планується оприлюднити в наступному номері Вісника.

    З 1 березня триває конкурс на кращу ветеранську «первинку», який має виявити організації, де найактивніше ведеться ветеранська і волонтерська робота. Для заохочення переможців конкурсу передбачено окремий накопичувальний фонд.

    На жаль, не всі ветеранські організації можуть звітувати про активну діяльність. Це стосується переважно малочислених організацій при деяких лікувальних закладах та структурних підрозділах. Як не прикро, до таких належить і найчисленніша ветеранська організація Київської вагонної дільниці, де немає належної підтримки ветеранам ні з боку керівництва, ні з боку профкому, - ось на чому наголошувалось під час засідання Ради об’єднання.

    Радою об’єднання було заслухано звіти голів і дано оцінку діяльності ветеранських організацій з кожної дирекції залізничних перевезень.

    Засідання Ради об’єднання ветеранів ухвалило низку рішень, зокрема: в подальшій роботі приділяти більше уваги розгляду питань соціальної підтримки непрацюючих пенсіонерів; підвищити активність волонтерської діяльності в сфері допомоги самотнім і немічним ветеранам; посилити взаємодію і співпрацю із комітетами профспілки, підрозділами залізниці, комерційними структурами з питань отримання можливої благодійної допомоги ветеранським організаціям.

    Анатолій РОМАНОВ

    Акценты в поездной работе

    Июнь 1966 г. Одновременное окончание училища и вечерней школы, большие нагрузки при выпусках, а еще поездная работа без скидок на учебные экзамены. В это время выработка месячных рабочих часов локомотивных бригад достигала до 250 ч. (при норме примерно 170 ч. в месяц).

    Желание учиться дальше не свершилось в этом году. Это произошло в следующем, 1967 г. Большие нагрузки на работе не дали возможности мне как следует подготовиться к поступлению в институт. «Авантюрная» попытка поступить в Винницкий филиал Киевского политехнического института не увенчалась успехом. На «авось» никогда серьезные дела в жизни не получаются. Тогда я утвердился в этой мысли на всю жизнь. Далее начались трудовые будни, дальнейшее освоение профессии помощника машиниста.

    Особенно запомнилось состояние - всегда хотелось спать. Каждые две ночи подряд приходилось работать, поездки шли одна за другой, выходные дни предоставлялись не все, крайне редко. Из-за большого объема перевозок в пунктах оборота станций Мироновка (рабочее плечо 195 км) и Здолбунов (220 км) отдыха по минимуму - 3 - 4 часа. А если вычесть из этого времени затраты на посещение столовой, бригадного дома отдыха, душевой, то чистого времени отдыха оставалось намного меньше. Здесь еще добавлялось чувство повышенного напряжения после поездки, которое также не давало быстро уснуть в домах отдыха.

    Не лучше обстояли дела с домашним отдыхом после поездки. Допустим, приехал домой утром после «глухой» (т.е. полной) ночи. Тут же ложишься спать. К обеду просыпаешься с тяжелой головой и плохим самочувствием (как-никак сказываются постоянные нарушения жизненных режимов и биологических ритмов организма). Что-то там дома без энтузиазму сделал и опять надо готовиться к ночной поездке. Ведь «явки» шли почти по допустимому минимуму времени пребывания дома, а это 12-14 часов так называемого домашнего отдыха, который также был для пользы организму значительно меньшим. Ввиду затрат на дорогу домой, а также посещение после поездки технических занятий или производственных совещаний.

    И вот перед ночной поездкой необходимо опять ложиться отдыхать. Самое сложное было уснуть вечером, при явке на работу в пределах 22.00-1.00 часов. После дневного сна (короткий отдых в доме локомотивных бригад) последней поездки вечером сомкнуть веки просто нельзя. Длительное ворочание на кровати заканчивалось кратковременным провалом в сон перед самим подъемом. И опять разбитым я шел в поездку, с надеждой быстрее добраться до бригадного дома в пункте оборота и там уж завалиться в кровать.

    Конечно, не просто было и на локомотиве. Как мы боролись со сном в поездке? Способов много и у каждого свой. Наиболее простой - покушать что-то взятое с собой или попить чаю. В первое время после небольшого приема пищи организм как бы оживает, и в таком состоянии можно еще продержаться с полчаса, потом опять наступает дремотное состояние. Ведь уже установлено, что если один из членов локомотивной бригады начинает дремать, то это тут же передается, как «традиционное» зевание, и другому. Ведь провал в сон происходит спонтанно, не контролируемо. А что может быть самым опасным в движении, как не сон локомотивной бригады? Именно «полудрема-полусон» приводили к проездам запрещающих сигналов и крушениям поездов.

    В борьбе со сном испробовались и такие методы, как высовывание головы под освежающий ветер, умывание лица водой, физическая зарядка (вплоть до приседаний 50-100 раз), проходы по машинному помещению, распевания песен. А на остановках - осмотр экипажной части и проветривание на улице. Иногда, при осмотре машинного помещения и скоростемерной ленты во второй кабине я присаживался на кресло машиниста и мгновенно проваливался в сон, проезжая в таком состоянии, порой, целый перегон.

    Но самое эффективное средство от сна - это работа в нештатной ситуации. Тогда «на помощь» приходит адреналин в крови - организм «включался», появлялись свежесть мысли, ответственность и собранность. Такие ситуации не были частыми, но все же были. Особенно, когда мы начинали работать на электровозах серии ВЛ60, которым свойственно было частое срабатывание защиты. А еще - следование на подъемах рельефа пути с тяжелыми поездами, информация диспетчера о следовании за нами скорого поезда, нарушения работы устройств автоматики и связи...

    Иногда помощники машиниста «подшучивали» над машинистами, которых одолевала дремота. Это мог быть ... удар молотком, по обшивке кузова, имитирующий срабатывание главного выключателя, тот же удар по покрышке плитки с возгласом: «Нам красный!», поджигание тряпки с имитацией возможного загорания в машинном помещении. Конечно, после этих «шуток», порой и неуместных, были и обиды, но сна уже не было.

    Были и другие шутки с противогазами, которые находились в инвентаре каждого локомотива. Дело в том, что электровозы ВЛ60 (расшифровка - Владимир Ленин, 6 осей) до 1970 г. эксплуатировались с игнитронными силовыми выпрямителями, представлявшие собой громоздкие агрегаты (весом каждый порядка 60 кг). Эти выпрямители имели внутри жидкую ртуть, пары которой при повреждении рубашки охлаждения могли оказаться в атмосфере, то есть на электровозе, в машинном помещении. Эти пары являются весьма опасными для здоровья людей, а поэтому электровозы снабжались двумя противогазами. Так вот некоторые помощники машинистов любили выглядывать из окна локомотива, встречая дежурных по станции, с одетыми на голову противогазами. Тут же по радиостанции шел запрос от дежурного: мол, что случилось? И после ответов, подобных такому: «Это учение», все становилось на свои места, но сна ни в локомотивной бригаде, ни у дежурного уже как не бывало.

    (Продолжение в следующем номере)

    Анатолий ПОСМИТЮХА, ветеран труда

    Городок - чарівне містечко

    Городок - чарівливе місто у Львівській області. Цього літа сталося мені там побувати. Щоб дістатися до Городка, потрібно проїхати Львівською залізницею до старого міста Лева. Один із 11 існуючих в Україні, підльвівський Городок вирізняється давньою історією.

    КРІЗЬ ВІКИ

    Перша згадка про це містечко датується 1213-м р. (що раніше за згадку про сусіда містечка - Львів). Городок згадується у Галицько-Волинському літописі Нестером, як одне з поселень князівства. Місто згадувалося як «Соляний Городок» та «Городок солоний», що пов’язано з торгівлею сіллю, центром якої в XII ст. і було це місто. Річка Верещиця, що проходить поряд, завжди мала важливе судноплавне значення. Через місто проходили торгівельні шляхи.


    Пам'ятник Кобзарю.

    Городок стрімко розвивався ще з часів Київської Русі. На залишках давньоруського селища згодом побудували замок. Городок виглядав як фортеця, яку омивали води Верещиці, поряд розміщувалися стави та болота. Це робило місто важкодоступним для ворога.

    Влада в місті належала воєводі, який мешкав і правив у княжому замку. Як і більшість середньовічних міст, Городок складався з декількох частин: дитинця, найбільш укріпленої центральної частини, та острога - зовнішнього передмістя.

    Наступною літописною згадкою про Городок є розповідь про стоянку війська новгородського князя Мстислава Удалого. Війська князів Данила та Мстислава об’єдналися для оборони Галицького князівства від польсько-угорської навали.

    Під владою шляхетської Польщі Городок продовжив свій розвиток. Під час правління великого князя литовського і короля Польщі Владислава II Ягайла Городок увійшов до складу Руського воєводства як окреме королівське місто. У 1389-у р. Городок отримав від короля магдебурзьке право (право на самоврядування). Влади-слав II Ягайло часто бував у місті. І смерть зустрів тут же у 1434 р.


    Стела перед костелом.

    З XV до початку XVI ст. на місто часто нападали татари, та через сильні руйнування Городок зміг відновитися тільки в 1504 р. Тоді король дав городянам дозвіл відбудувати місто своїм коштом та звільнив Городок від низки податків. Згодом місто стало важливим торгівельним центром, торгуючи сіллю та рибою, яку розводили здавна в ставках. З ХІV ст. в Городку почали розвиватися ремісництва. Особливого розвитку набули деревообробні та шкіряні промисли.

    В кінці XVII ст. міщани Городка створили братство - організацію, що мала на меті оберігати українців від національного гніту.

    У ХVІІ-ХVІІІ віках місто занепало. У 1655 р. під Городком прогриміла одна із битв епохи, яку зараз називаємо Хмельниччиною. Війська союзної армії Війська Запорозького і Московського царства під командуванням Богдана Хмельницького перемогли війська Речі Посполитої. Згодом на місто напали турецькі війська, а в 1672-у р. паша Омер-Алі зруйнував Городок. Місто відбудували у ХVІІІ ст. Як стверджують історичні джерела, першими у Городку з’явились дві корчми та фільварок (багатогалузеве господарство).

    За часів Австро-Угорщини Городок перейшов до власності імперії, що захопила українські землі. Але згодом австро-угорський уряд продав городоцьку землю польським та німецьким колоністам.


    Скульптура «Білої Мами», як називають її мешканці міста, у Старому парку.

    У ХІХ ст. Городок став повітовим центром, зі своїм судом, шкільною окружною радою та податковим управлінням. Місто не було дуже великим, але мало свій млин, миловарню, декілька олійниць, фабрики соди і сільськогосподарських добрив та вапна.

    Перша світова війна. Біля містечка відбулась Городоцька битва між російськими та австрійськими військами. Друга світова відзначилась для міста окупацією німецькими військами у 1941-му р. та вивезенням на примусові роботи до нацистської Німеччини майже 1200 остарбайтерів. Окупанти обгородили частину міста колючим дротом, куди було зігнано та жорстоко вбито майже шість тисяч євреїв.


    Римо-католицький костел.

    За часів більшовицької влади на теренах городоцької землі пройшла операція, нині відома під назвою «Вісла». Жителі Городка - хто примусово, хто за власної волі - були переселені. На місце переселених було привезено людей із Польщі. У 1960-х рр. городоцькою землею прокотилася боротьба з «опіумом для народу» - владою було розібрано хрести та фігури при дорогах, розікрадено внутрішнє оздоблення костьолу в Городку.

    З першого грудня 1991 р. жителі Городка вирішили жити в незалежній та соборній Україні, підтримавши рішення Всеукраїнського референдуму.

    НАШІ ДНІ

    Зараз Городок - адміністративний центр Городоцького району Львівської області. На місці колишнього замку нині розташовано міський парк. Місто має декілька середніх шкіл та одну музичну, що було засновано у 1949 р. В Городоцькій ратуші розміщено міську адміністрацію, там же, на першому поверсі, є краєзнавчий музей міста.

    Городоцький історико-краєзнавчий музей має широку експозицію археологічних знахідок, стенди, присвячені часам Хмельниччини, приклади предметів господарського вжитку та народного одягу. В музеї також часто проводять різноманітні культурно-мистецькі заходи. Такими були літературний фестиваль «ЛітСпектр» у 2009 р., мистецька виставка «Світовид» у 2010 р., остання прижиттєва виставка О. Д. Блажейовського «Ікона мальована ниткою» у 2011 р.

    Мешканці Городка активно відзначають зовсім різні свята - від Дня молоді до Івана Купала. На міській сцені під відкритим небом відбуваються концерти та розігруються театральні сценки. Щоосені в Городку відбувається фестиваль-конкурс «Пісні незабутого краю».

    Не дивлячись на злети і падіння, які пройшло крізь роки своєї історії містечко Городок, жителі все ще залишаються оптимістично налаштованими відносно свого майбутнього. Щоб зрозуміти це, достатньо пройтися вулицями цього славного міста. Помітила - місцевий люд відрізняється веселим характером. Часто-густо під час подорожі Городком зустрічались усміхнені люди. Думаю, цьому оптимізму варто було б повчитися.

    Олена МИКИТЕНКО

    Отборочный турнир берёт старт

    Отборочный турнир участников чемпионата мира по футболу 2014 г. в европейской зоне пройдет с 7-го сентября 2012 г. по 15 октября 2013 г. В нем примут участие все 53 европейские футбольные ассоциации. Отборочные матчи в 9-ти группах проводятся в два круга.

    Победители групп автоматически получают путевки в финальную стадию, а восемь лучших команд из числа занявших вторые места проведут стыковые матчи, в которых будут разыграны оставшиеся четыре путевки на финал первенства мира.

    Европейская отборочная зона после проведенной жеребьевки получила такой вид:

    Группа А: Уэльс, Македония, Шотландия, Бельгия, Сербия, Хорватия;

    Группа B: Мальта, Армения, Болгария, Чехия, Дания, Италия;

    Группа C: Казахстан, Фарерские о-ва, Австрия, Ирландия, Швеция, Германия;

    Группа D: Андорра, Эстония, Румыния, Венгрия, Турция, Нидерланды;

    Группа E: Исландия, Кипр, Албания, Швейцария, Словения, Норвегия;

    Группа F: Люксембург, Азербайджан, Северная Ирландия, Израиль, Россия, Португалия;

    Группа G: Лихтенштейн, Латвия, Литва, Босния и Герцеговина, Словакия, Греция;

    Группа H: Сан-Марино, Молдова, Польша, УКРАИНА, Черногория, Англия;

    Группа I: Финляндия, Грузия, Беларусь, Франция, Испания.

    Финальный турнир 20-го чемпионата мира по футболу ФИФА пройдет с 12 июня по 13 июля 2014 г. в Бразилии. Матч открытия состоится в городе Сан-Паулу, в финал - на стадионе «Маракана» в Рио-де-Жанейро.

    Календарь игр

    группа Н

    2012-й год:

    7 сентября Молдова - Англия

    7 сентября Черногория - Польша

    11 сентября Англия - Украина

    11 сентября Польша - Молдова

    11 сентября Сан-Марино - Черногория

    12 октября Молдова - Украина

    12 октября Англия - Сан-Марино

    16 октября Польша - Англия

    16 октября Украина - Черногория

    16 октября Сан-Марино - Молдова

    14 ноября Черногория - Сан-Марино

    2013-й год:

    22 марта Польша - Украина

    22 марта Сан-Марино - Англия

    22 марта Молдова - Черногория

    26 марта Черногория - Англия

    26 марта Украина - Молдова

    26 марта Польша - Сан-Марино

    7 июня Черногория - Украина

    7 июня Молдова - Польша

    6 сентября Англия - Молдова

    6 сентября Польша - Черногория

    6 сентября Украина - Сан-Марино

    10 сентября Украина - Англия

    10 сентября Сан-Марино - Польша

    11 октября Украина - Польша

    11 октября Англия - Черногория

    11 октября Молдова - Сан-Марино

    15 октября Англия - Польша

    15 октября Сан-Марино - Украина

    15 октября Черногория - Молдова

    Сборная Украины по результатам жеребьевки попала в группу «H». На пути к чемпионату мира мы встретимся уже со знакомой нам по отбору также чемпионату мира, но 2010 г., сборной Англии.

    Напомним, что тогда англичане вышли с первого места. Первый матч закончился победой Англии, а второй - победой Украины. Также нам досталась скромная сборная Сан-Марино.

    Украина сыграет со своим южно-западным соседом Молдавой. Еще одним соперником нашей сборной будет сборная Черногории. И последней страной, которая будет противостоять нашим спортсменам, стала еще одна наша соседка, на сей раз западная, страна, с которой мы вместе проводили Евро в 2012 году - Польша.

    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05