РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 32 (24 серпня 2012)
  • Випуск №32 24 серпня 2012
    Зміст
    1. Із Днем незалежності, рідна Україно! (О.М. КРИВОПІШИН, начальник Південно-Західної залізниці; А.О. ФУРСА, голова Дорпрофсожу)
    2. Жмеринський «корабель» виходить з ремонтного дока (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Не варто ризикувати життям (Сергій АНАТОЛІЄНКО)
    4. Подарунок хмельничанам від залізничників (Никифор ЛИСИЦЯ)
    5. Вантажовласники затримують вагони (Григорій СЕРГЕЄВ)
    6. «Шлагбаума я не помітив» (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. Вказівка Адміністрації Президента України виконується (Анатолій РОМАНОВ)
    8. Ніжинський залізничний вузол. Право на лідерство (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА)
    9. Обрали для перемог (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    10. Лихо наше сьогоднішнє не в мовах заховалось (Микола ПАЦАК)
    11. Наші серед призерів (Ольга ГАНУЛ)
    12. Творчий СВІТ Микити ГОДОВАНЦЯ (Валентина КОЛЯДА та Ядвіга ОСТРОВСЬКА, Фото з архіву Ядвіги ОСТРОВСЬКОЇ та інтернету)
    13. Фотовернісаж Віталія НОСАЧА. Краса, закарбована в металі

    Із Днем незалежності, рідна Україно!

    Шановні залізничники!

    Щиро вітаємо вас із визначним Державним святом - Днем незалежності України!

    Зі знаменної дати ухвалення Акту про Незалежність України розпочато нову сторінку історії нашої Батьківщини, започатковано нову епоху в житті нашого народу, законодавчо закріплено його вікові демократичні прагнення до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.

    Від щирого серця бажаємо натхнення на нові трудові перемоги, на розвиток могутності незалежної країни! Нехай святковий настрій панує у ваших домівках щодня, а любов, гармонія і достаток стануть запорукою щасливого майбутнього!

    О.М. КРИВОПІШИН, начальник Південно-Західної залізниці; А.О. ФУРСА, голова Дорпрофсожу

    Жмеринський «корабель» виходить з ремонтного дока

    Трохи більше року працівники та пасажири вокзалу ст. Жмеринка відчували на собі певні незручності, пов'язані із ремонтом та реставрацією цієї понадвікової споруди. Та усім цим митарствам настав край - жмеринський «корабель», а саме так називають місцеві мешканці цю величну будівлю, виходить із ремонтного дока і направляється у подальше плавання неосяжним морем пасажирських перевезень.

    За свій більш столітній шлях, на якому зустрічались і війни, й природні катаклізми, Жмеринський вокзал зазнав певних ушкоджень, тому потребував ремонту, вірніше - реставрації, адже це пам’ятка архітектури державного значення.

    Минулого року, за ініціативи начальника Південно-Західної залізниці, депутата Вінницької обласної ради Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА та при підтримці уряду, тут розпочались відновлювальні роботи. Їх розпочали фахівці Жмеринського та Коростенського будівельно-монтажних експлуатаційних управлінь, Жмеринського будівельно-монтажного поїзда та деяких інших супідрядних організацій. Ролі у цьому будівельному дійстві були розподілені так, щоб один одному не заважати, але й одночасно виконувати оновлення усього вокзального комплексу. Тож БМП-649 виконав роботи по реконструкції першої та високої частини другої платформ, благоустрій привокзальної площі, реконструкцію багажного відділення та зовнішнього туалету. БМЕУ-4 займалось реконструкцією даху та покрівлі вокзалу. БМЕУ-3 дісталось оздоблення зали очікування, приміщень касового блоку та адміністрації вокзалу, реконструкція низької частини другої платформи. Енергомонтажний поїзд із Коростеня (ЕП-647) здійснював реконструкцію систем опалення, внутрішнього освітлення, електрозабезпечення вокзалу, освітлення платформ.

    Повністю відновлені перший та другий пасажирські перони, які безпосередньо прилягають до будівлі вокзалу. Їх не лише покрили новою тротуарною плиткою, а й капітально відремонтували. Також відновлено й накриття над перонами. Воно не лише поверне будівлі колишній вигляд, а й додасть зручностей пасажирам. Активно потрудились будівельники й на привокзальному майдані, який також покрито тротуарною плиткою. Зроблено ремонт й у деяких інших місцях. Усі ці роботи організовували виконавці робіт Володимир НАГАЙКО, Микола ГУДЗОВСЬКИЙ, будівельні майстри Віталій ПАНАСЮК, Вадим ЗІНЧУК, Олександр ЄЛІКОВ та інші керівники середньої ланки. Тож спільними зусиллями залізничних зодчих корабель-вокзал повністю відновлено. В ньому відтепер буде зручно та затишно.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Не варто ризикувати життям

    Не таємниця, що випадки травмування та загибелі громадян на залізничних коліях через нехтування правилами безпеки трапляються. І вони не поодинокі. Зараз ця проблема набула ще більшої актуальності. Пов'язано це з впровадженням швидкісних поїздів.

    Адже при швидкісті 160 км/год. поїзд категорії Інтерсіті+ долає відстань в один кілометр за 22,5 секунди, тож якщо пішохід побачить експрес за 500 метрів - у нього є лише 11 секунд, щоб встигнути перейти колію. Зазвичай людина не в змозі визначити «на око», через скільки секунд швидкісний поїзд наблизиться до нього чи автомобіля, який намагається виїхати на залізничний переїзд на заборонний сигнал світлофора. Тому не варто ризикувати життям і необхідно суворо дотримуватися правил перебування на об’єктах залізничного транспорту.

    Про це свідчить і випадок, який трапився минулого тижня поруч зі ст. Миргород. 47-літній чоловік, невірно оцінивши відстань між собою та поїздом, не встиг перейти колію. Його розірвало навпіл.

    Як повідомили у службі охорони праці залізниці, з початку року на залізниці травмовано 116 осіб, з яких 86 випадків летальні.

    Службою охорони праці спільно з працівниками воєнізованої охорони постійно проводяться перевірки в місцях масового ходіння громадян по залізничних коліях. За ходіння по колії в невстановлених для цього місцях затримано та оштрафовано понад тисячу осіб. Штраф склав декілька десятків тисяч гривень.

    Крім того структурними підрозділами залізниці проводяться організаційні та технічні заходи з попередження невиробничого травматизму. Зокрема, на станціях і вокзалах передаються оголошення щодо правил поведінки пасажирів при користуванні залізничним транспортом, в поїздах по трансляційній радіомережі регулярно нагадуються основні положення «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті», розроблено пам’ятку для пасажирів під час знаходження на території залізниці, яка видається разом з проїзним документом тощо.

    Статистика свідчить, що кількість нещасних випадків у порівнянні з попереднім роком дещо знизилася. Але це не заспокоює й потребує цілеспрямованої, добре організованої роботи.

    Сергій АНАТОЛІЄНКО

    Подарунок хмельничанам від залізничників

    Так історично склалось, що багато міст сталеві магістралі перетинають якщо не посередині, то відділяють від них цілі мікрорайони. Просто колії тут прокладались раніше, ніж зводилися житлові та інші споруди. Але, якби там не було, у мешканців цих населених пунктів виникає чимало труднощів із переїздом та й з переходом через залізницю. От і у Хмельницькому останнім часом багато людей почали скаржитися на те, що важко, а то і небезпечно переходити через магістраль в районі добре відомого в Україні ринку (на перегоні Хмельницький - Гречани).

    Під час недавньої робочої зустрічі голови Хмельницької облдержадміністрації Василя ЯДУХИ з першим заступником начальника Південно-Західної залізниці Віталієм ЖУРАКІВСЬКИМ обговорювалось декілька питань роботи залізничного транспорту на теренах Хмельницької області, в тому числі й те, що стосується переходу.

    - Ми знайшли повне порозуміння з питання будівництва підземного переходу у Хмельницькому на перегоні до станції Гречани. Вже підписані документи, йде виготовлення необхідних конструкцій. Тобто це питання обов’язково незабаром буде вирішене, - наголосив у розмові з журналістами Василь Ядуха.

    А наступним кроком було виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво цього об’єкта за кошти міста. А коли її виготовили, то міська рада Хмельницького вирішила: передати безоплатно у власність держави, в особі відокремленого підрозділу галузевої служби колії Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця», проектно-кошторисної документації на будівництво підземного переходу під залізничними коліями на перегоні Хмельницький - Гречани у м. Хмельницькому (12254 км + 80 м) загальною балансовою вартістю 103680 грн.

    Після цього за роботу взялись фахівці Хмельницької дистанції колії на чолі з Леонідом МАЧКОВСЬКИМ, які виконали усі необхідні підготовчі роботи. А генеральним підрядником виступила Старокостянтинівська колійна машинна станція (КМС-276), колектив якої очолює Дмитро КРАВЧУК. На сьогодні вже зроблено «прокол» під залізничними коліями, над яким встановлено тимчасове мостове перекриття. Також вийнято м’який грунт, засипано щебінь із глиною, на якому закладуть залізобетонний фундамент під конструкції самого пішохідного переходу. А поруч із переходом зводиться пасажирська платформа, біля якої зупинятимуться приміські поїзди.

    - Роботи проводяться у досить високому темпі, за чітко розробленим графіком, - розповів під час нашої розмови Леонід Іванович. - Та при цьому вжито усіх заходів щодо безпеки руху поїздів. Наші фахівці під керівництвом мостового майстра Олександра МАСНОГО цілодобово слідкують за станом тимчасових конструкцій і вживають усіх заходів, щоб не допустити аварійної ситуації. На цій дільниці поїзди рухаються за графіком і лише в районі проведення робіт знижують швидкість.

    - А наші фахівці трудяться по 12 годин щодоби вахтовим методом, - пояснює головний інженер КМС-276 Микола ПОЦЕЛУЙКО. - Безпосередньо виробничим процесом на місці керують виконавець робіт Микола ПОСАТЮК та майстер Олександр ТКАЧ. У кожній зміні задіяно не менше десяти працівників. Вони забезпечують безперервну роботу, при цьому ми не заважаємо руху поїздів. До початку жовтня маємо повністю завершити спорудження підземного переходу завдовжки 31 метр, висотою 3,4 метра та 4,2 метра завширшки. Думаю, з поставленим завданням ми впораємося вчасно.

    На сьогодні вже завершено роботи зі спорудження поруч із ним платформи для посадки пасажирів в електрички. Цими роботами займалися фахівці Хмельницької дистанції колії під керівництвом начальника дільниці Григорія МАРТИНЮКА. Вони виклали плити біля колій і змонтували платформу з обох боків. Над цим добре потрудились ремонтники штучних споруд Віктор ЛИС, Олександр ЛУКАШОВ, монтер колії Олек-сандр СТЕПАНОВ, водій автомобіля Василь МАЗУРОК та ін. Тож є підстави вважати, що роботи будуть завершені вчасно, і хмельничани отримають хороший подарунок від залізничників. Який додасть їм зручностей і підвищить безпеку руху поїздів.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Вантажовласники затримують вагони

    Південно-Західна залізниця протягом липня - серпня поточного року проводить активну роботу з керівництвом підприємств та органами місцевої влади, яка направлена на дотримання норм виконання вантажних операцій, що передбачені договорами про подачу та забирання вагонів і експлуатацію під'їзних колій.

    У липні 2012 р. середній час користування вагоном на під’їзних коліях у цілому по залізниці збільшився, порівняно з аналогічним періодом минулого року, на 6,04 год. і відповідно склав 22,2 год.

    У результаті проведеного залізницею аналізу використання рухомого складу на під’їзних коліях за липень та 7 місяців 2012 р., виявлено ряд підприємств, які через незадовільну організацію роботи систематично затримують вагони під вантажними операціями понад встановлений договорами час.

    Найдовше під вантажними операціями на під’їзних коліях простоюють вагони з вугіллям, газом, зерновими вантажами та лісоматеріалами. Выдбувається це з причин довготривалого проведення митних операцій, проведення й очікування результатів аналізу якості вугілля, недостатньої кількості вантажу та поломки вантажних механізмів.

    Як повідомили в галузевій службі комерційної роботи та маркетингу, погіршили показники використання вагонів ТОВ фірма «ТехНова» при ст. Чернігів. При нормі перебування вагонів на під’їзній колії під вантажними операціями 3,42 год., середній час за липень склав - 32,66 год.; ДП «Агроцентр Єврохім-Україна» при ст. Путивль. Час виконання вантажних операцій на під’їзній колії повинен складати 4,6 год., фактично за липень він був 69,97 год.; ТОВ «Конотопський елеватор» при ст. Вирівка, який при нормі 2,5 год. фактично використовував 39,33 год.; ПП «Укрпалетсистем» при ст. Коростень. Тут перевищили норму понад 75 год.

    Відповідно залізницею спільно з дирекціями залізничних перевезень були підготовлені та направлені вищезазначеним та іншим підприємствам листи щодо раціонального використання ними рухомого складу та дотримання узгоджених норм перебування вагонів на під’їзних коліях, а саме 54 підприємствам та 24 місцевим органам влади.

    Крім того, заплановано проведення керівництвом залізниці та дирекцій нарад з керівниками підприємств щодо вжиття дієвих заходів, спрямованих на прискорення обігу вагонів та безумовне дотримання норм їх перебування під вантажними операціями.

    У результаті зростання середнього часу користування вагоном на під’їзних коліях, плата за липень поточного року зросла на 2,3 млн. грн., на 55% у порівнянні з минулим роком, і відповідно склала 6,7 млн. грн.

    Григорій СЕРГЕЄВ

    «Шлагбаума я не помітив»

    Саме таке виправдання вигадав водій вантажівки з номерним знаком АВ 8099 ВВ, коли давав пояснення співробітникам Державної автоінспекції. А до цього: на залізничному переїзді поряд зі с. Лука-Мелешківська (Вінницький р-н, Вінниччина), 1086 км на перегоні Вінниця - Тюшки, перед проходом пасажирського поїзда, спрацювали пристрої звукової та світлової сигналізації. І закрився шлагбаум. Та водій вантажівки усього цього «не помітив». Він зніс шлагбаум і помчав далі. Сподіваючись, напевне, що зуміє втекти непоміченим.

    Чергова по переїзду Світлана МАРКІВСЬКА пильності не втратила і діяла згідно з посадовою інструкцією. Вона записала номерний знак автомобіля і про те, що трапилось, доповіла диспетчеру Вінницької дистанції колії та в управління Державтоінспекції. Менш ніж за годину порушника було затримано. Яке покарання він понесе - вирішить суд. Але важливо у цьому матеріалі наголосити і на те, що протягом кількох годин водій відновив зламаний ним шлагбаум.


    Заступник начальника Вінницької дистанції сигналізації та зв’язку Сергій РЕЗНІК,
    заступник начальника Вінницької дистанції колії Валерій СЛОБОДЯН та електромеханік СЦБ Анатолій КОГУТ
    перевіряють справність обладнання на залізничному переїзді.

    На жаль, подібні випадки трапляються на залізничних переїздах доволі часто. Причому багато із них завершуються й трагічними наслідками - гинуть люди. Крім того, пошкоджується техніка, обладнання… Щоб такого не траплялось, на нашій залізниці вживається низка заходів. На магістральних напрямках з інтенсивним рухом поїздів переїзди облаштовуються двосторонніми шлагбаумами, які перекривають усю автомобільну дорогу. На окремих із них, додатково, встановлено бар’єрні загорожі. Це для тих водіїв, які «не помічають» шлагбаумів, «не чують і не бачать» сигналів, що забороняють рух. Виконуються й інші роботи з удосконалення обладнання на перетинах залізниці та автошляхів.

    Задля підвищення безпеки руху поїздів та автотранспорту з 16 липня на столичній магістралі проводився місячник, під час якого усі залізничні переїзди приводились у належний технічний та санітарний стан. У межах цього заходу активну роботу розгорнуто й у Вінницькій дистанції колії, яку очолює Олександр ОНИЩУК.

    Нещодавно тут проходив комісійний огляд залізничних переїздів через колію, яка пролягла від Вінниці до Гайсина і далі до «кордону» із Одеською залізницею. Комісія під головуванням заступника начальника Вінницької дистанції колії Валерія СЛОБОДЯНА, до якої увійшли посадові особи з місцевих дистанцій електропостачання, сигналізації, централізації, автоблокування, залізничні лісники та ревізори безпеки руху. Вони ретельно перевірили переїзди на цьому напрямку, а таких майже сорок. У автора цих рядків була можливість попрацювати разом із членами комісії, почути їх думки відносно технічного стану кожного із цих об’єктів. Зрозуміло, власними враженнями хочу поділитись із читачем.

    Узагальнюючи усі зауваження, скажу: за кількістю лідером є таке: «поповнити дорожні знаки». Що це означає - покажу на конкретному прикладі. Біля переїзду (п’ятий кілометр, на околиці Вінниці) немає жодного дорожнього знаку, який вказував би на те, що саме тут здійснюється перетинання залізниці автівками. Така ж ситуація на переїздах, що розташовані на 13-му, 17-му кілометрах, та й на багатьох інших. Приписи у відповідні дорожні районні управління, які відповідають за встановлення належних дорожніх знаків, із дистанції колії направлені ще на початку весни, однак належної реакції із їхнього боку й до сьогодні немає. Тому й під час цього огляду довелось відзначити відсутність необхідних дорожніх знаків. Біля вказаного вище переїзду і деяких інших важко було не помітити вибоїни в дорожньому полотні, через які непросто проїхати. Це також негативно впливає на безпеку руху. Адже водії змушені всю увагу зосереджувати на цих перешкодах і можуть не помітити поїзда. Тож дорожні організації і в цьому недопрацьовують. Узагалі ж складається враження, що безпекою на залізничних переїздах ці структури мало переймаються. Чому так? Причину цього явища важко зрозуміти, адже зіткнення автомобілів і залізничного рухомого складу більшу небезпеку, як показує сумна статистика, несе саме тим, хто перебуває у автотранспорті. Тож «автодоровці» і мали б більше дбати про ці важливі об’єкти. Але практично усе, що стосується облаштування переїздів, покладено на залізничників.

    І, як показав комісійний об’їзд, наші працівники з цим завданням справляються успішно. Тому серйозних зауважень у членів комісії до утримання залізничних переїздів не було. Навпаки, в багатьох відмічався їх хороший технічний та санітарний стан. Серед таких - залізничний переїзд у м. Немирів (49 км). Тут усе обладнано відповідно до технічних вимог. У приміщенні чергового по переїзду є прямий телефонний зв’язок із черговим по станції, встановлено й номерний телефон, а, крім того, ще є радіостанція. За її допомогою, в разі необхідності, можна зв’язатись з машиністом локомотива, що наближається до переїзду, і попередити про небезпеку. Черговий по переїзду Павло ВЛАСЮК під час перевірки, здійсненої членами комісії, продемонстрував хороші знання та уміння діяти належним чином як за штатних умов, так і в екстрених ситуаціях.

    - Під час попередніх об’їздів, - розповідає Валерій Слободян, - певні зауваження були щодо обладнання переїзду на 81-му кілометрі, адже через нього проходить автодорога з інтенсивним рухом. На сьогодні тут уже замінено настил між коліями, заасфальтовано під’їзд, замінено додатковий шлагбаум, виконано й інші роботи на загальну суму 50 тис. грн. Тепер через нього проїжджають автомобілі, майже не збавляючи швидкості. Втім й на багатьох інших теж.

    Усе це засвідчує, що залізничники дбають про безпеку автомобілістів. Важливо, щоб і вони так же уважно та бережно поводили себе на цих важливих об’єктах. Тоді безпека руху на залізничних переїздах буде максимальною і не призведе до прикрих випадків.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Вказівка Адміністрації Президента України виконується

    У «Рабочем слове» №26 від 14 липня 2012 р. у матеріалі «Чотири години боротьби з пожежею» сповіщалося про випадок прояву громадянської відповідальності та мужності ветеранів праці Геннадія Худаська та Лариси Сингаївської під час ліквідації загоряння лісопосадки поблизу с. Шатрище Коростенського району.

    Автор статті, ветеран столичної магістралі, почесний залізничник Федір Возненко розповів редакції про подальший перебіг подій. Федір Йосипович не обмежився розповіддю про людську мужність одних і ганебне нехлюйство інших лише в залізничній газеті. Він з цього приводу надіслав листа до Адміністрації Президента України. Реакція була дійова. З Адміністрації Президента було зроблено запит до Житомирської обласної адміністрації, яка в свою чергу зобов’язала причетні місцеві органи влади прийняти термінові заходи щодо недопущення таких випадків у подальшому.

    На адресу Ф. Возненка у відповідь на його звернення надійшли листи від Житомирської обласної адміністрації та від територіального управління МНС України у Житомирській області. Зокрема в них говориться: «На Ваше звернення до Адміністрації Президента України інформуємо, що головним управлінням інформації та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації спільно з територіальним управлінням МНС України в Житомирській області підготовлено матеріал про мужній вчинок двох жителів міста Коростеня (самостійна ліквідація загоряння лісової посадки) для трансляції в новинах обласного радіо та розміщення на офіційному веб-сайті територіального управління МНС України у Житомирській області. Матеріал із фотографіями надісланий до редакцій журналу «Пожежна безпека», газети «Голос України», обласних газет «Житомирщина» та «Ехо», а також до служби цивільного захисту у місті Коростені та Коростенському районі для висвітлення в районних засобах масової інформації».

    Та головне, як зазначив Ф. Возненко, що він на власні очі переконався: будь-яких слідів повторного підпалювання сміття у лісопосадці біля с. Шатрище не виявлено. Отож вказівка Адміністрації Президента України виконується належним чином. Місцеві мешканці вдячні всім, хто допоміг вирішити болючу для них проблему.

    Анатолій РОМАНОВ

    Ніжинський залізничний вузол. Право на лідерство

    Залізничне братство Ніжинського залізничного вузла дружне та велике. Окрім колективу станції, до нього входять дистанції колії, сигналізації та зв’язку, ПТО Дарницького вагонного депо, район електромереж Дарницької дистанції електропостачання, виконробська дільниця Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління, стрілецько-пожежна команда Київського загону воєнізованої охорони тощо.

    Але цього разу наша розповідь про саму станцію Ніжин, яка має три парки: Київський, Пасажирський, Конотопський, 57 колій, 154 стрілочних переводи. Тут працює 160 залізничників, з них 53 працюють у пасажирському цеху, 23 - у комерційному, решта займається перевезеннями.


    Станція Ніжин

    Був звичайний літній день. Станція жила своїм життям. Проходячи привокзальною площею, звернули увагу на охайний стан території. Все доглянуте. Навколо - ідеальна чистота. Клумби буяють різними кольорами квітів. Біля однієї із них працюють люди. На питання, де вони беруть такі чудові квіти, станційний працівник Ніна ПРОЦЕНКО пояснила: «Ми ще з осені збираємо насіння. Окрім цього, приносимо розсаду з дому. За кожним із нас закріплена клумба. Приємно спостерігати за пасажирами, які під час очікування поїзда милуються цим різнобарв’ям. Бо спілкування з прекрасним покращує настрій, а можливо, й взаємовідносини залізничників та пасажирів».

    А пасажирів - чимало. Станція Ніжин працює на чотири напрямки - Київ, Конотоп, Чернігів, Прилуки. За добу прибуває до 28 пар приміських та 11 регіональних поїздів. Хоча певні зміни відбулися з причини часткової відміни зупинки деяких пасажирських поїздів.

    Очолює станційний колектив Юрій ЧАЙКА. Залізничник із багаторічним досвідом роботи, якого з нагоди Дня Конституції було нагороджено знаком «Залізнична Слава» III ступеня.

    - Що турбує Вас, як начальника станції, які пріоритети на першому плані? - запитую у Юрія Кириловича.

    - Насамперед для нас головне - ритмічна робота колективу, - відповів Ю. Чайка. - А пріоритети відомі - потрібно підтримувати на належному рівні пасажирські та вантажні перевезення. До того ж одна з першочергових нинішніх турбот - підготовка до роботи в осінньо-зимовий період.


    Завідуюча вантажного району Валентина ОХРІМЕНКО та начальник станції Ніжин Юрій ЧАЙКА.


    Старший квитковий касир Світлана ШИЛО.


    Технічні працівники вокзалу Марія КОСТЮЧЕНКО, Любов ТУЛІГОЛОВЕЦЬ та Ніна ПРОЦЕНКО.

    Оглядаючи станційне господарство, прямуємо з начальником станції до товарної контори. Її працівники якраз вирішували робочі питання у кабінеті завідуючої вантажного району Валентини ОХРІМЕНКО.

    - Якщо говорити про вантажі, то це - металобрухт, зерно, мука, - каже Валентина Володимирівна. - Чекаємо на збір нового урожаю. Готуємось. Тоді додадуться нові вантажі, а це додаткові кошти. Також лісоматеріали (зокрема на станції Липовий Ріг, яка в оперативному плані підпорядкована ст. Ніжин). Вивантажуються в основному будівельні матеріали для Ніжинської пересувної дорожньої механізованої колони. До того ж займаємося переадресуванням вантажів із Білорусі. Для цього у нас 15 під’їзних колій на ст. Ніжин і чотири на ст. Липовий Ріг. Локомотив, який є, використовується на повну потужність. Це формування та розформування поїздів, причеплення пасажирських поїздів і обслуговання всіх під’їзних колій. У так зване міжсезоння обслуговуємо цим локомотивом станції Носівка та Бобровиця. Спрацьовує на кінцевий результат і впроваджений електронний підпис, також добре налагоджено процес електронного документообігу.


    Чергова по вокзалу Ніна ДВОРСЬКА та квитковий касир Юлія КРАСНОВИД.

    …Крокуємо до вокзалу. Чергова Ніна ДВОРСЬКА, старший квитковий касир Світлана ШИЛО і начальник вокзалу Людмила БІЧУК проводили в той час оперативну нараду.

    Питань, які належало вирішувати залізничникам, справді багато. Адже більшість мешканців Ніжина працюють у Києві, тому користуються послугами залізниці практично щоденно. Починаючи з трьох годин ранку, коли пасажири поспішають на першу електричку, і закінчуючи пізно ввечері. Зазвичай, чималий наплив на ранкові електрички. Тож цей процес потрібно тримати на контролі, забезпечувати належний комфорт та безпечну висадку та посадку пасажирів.

    - У нас дуже гарний колектив, - розповідає Людмила Бічук. - Ви знаєте, від колективу багато залежить. У мене перші питання до тих, хто влаштовується на роботу, досить прозаїчні: «Ви вмієте працювати? Ви не ледар?». Можливо, не кожному до душі такі прямі запитання, але вони мають налаштувати людину на певний ступінь відповідальності. Тому випадкових людей або тих, хто сподівається, як мовиться, відсидіти на роботі, не тримаємо. У нас усі вболівають за свою роботу. Підтвердити ці слова хочу на прикладі посадочних бригад, які кожного дня, а особливо із 3 до 6 години ранку, влаштовують так звані заслони. У цей процес включаються практично всі - і чергові по вокзалу, і співробітники кімнати відпочинку, і технічні працівники. Існує навіть неформальне змагання. Кожна бригада намагається як можна більше коштів принести в касу станції.

    На жаль, є й проблема: для поїздів, які прямують до Харкова, відмінено зупинку по нашій станції, - продовжує Людмила Бічук. - Але це питання і до сьогодні відкрите. Люди продовжують писати листи, скарги, а інколи заходять прямо до чергового по станції і говорять, що вони про це думають. А думки ці досить критичні. Нам, справді, потрібна зупинка поїзда №63 Київ - Харків. Бо незабаром осінь, і дуже багато студентів будуть їздити до Харкова на навчання.

    - Взагалі колектив станції молодий, - доповнює Юрій Чайка. - Більше половини ветеранів-залізничників відправили на заслужений відпочинок. На зміну прийшла молодь. Вона дорожить роботою, бо в місті з працевлаштуванням складно. Щодо проблем - то вони майже однакові для багатьох станцій. Як правило, болючі питання вирішуються завдяки керівництву залізниці, дирекції, та й ми не останню роль у цьому відіграємо.

    Слід зазначити, що для 75-тисячного міста Ніжин, де половина мешканців працює в Києві, залізниця - справжнє транспортне спасіння. Маршрутні таксі їдуть іншим шляхом. І якщо, не дай Боже, скасують приміськи поїзди, то для ніжинців цілком ймовірний соціальний вибух.

    До речі, дехто з мешканців міста, помітивши на вокзалі журналістів галузевої газети, висловили свої побажання щодо харківських поїздів: «Тільки один зупиняється на станції, та і той уночі. До того ж там лише купейні вагони!»

    Ми повертались назад до Києва з почуттям виконаного обов’язку. У журналістському блокноті залишились численні записи щодо зустрічі із залізничниками Ніжинського вузла і впевненність у тому, що наші нові знайомі і надалі займатимуть лідируючі позиції серед трудових колективів Південно-Західної залізниці. Право на лідерство не дається назавжди. Його потрібно підтверджувати постійно.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Віталія НОСАЧА

    Обрали для перемог

    Минулого тижня Київська дирекція залізничних перевезень провела огляд-конкурс народної творчості. Цьогорічне визначення учасників, які представлятимуть дирекцію на галузевому конкурсі Південно-Західної залізниці наприкінці вересня, мало щонайменше дві мети.


    Світлана КУЗНЕЦОВА.


    Андрій ДВОРНИК.

    По-перше, потрібно було визначити смаки публіки - не лише журі, а й звичайних глядачів. Тож можна було зробити певні об’єктивні висновки щодо програми виступів. А по-друге, якщо ці смаки не збігатимуться з професійним уявленням про якісні та конкурентоспроможні номери, то рішення журі дасть змогу внести корективи. Власне, рішення виявилося об’єктивним. Були відібрані кращі номери серед вокально-інструментальних ансамблів, фольклорних колективів, артистів театрального та циркового жанрів, бальної та сучасної хореографії, академічного співу, авторської пісні тощо.

    Найбільших симпатій глядачів та журі отримав виступ а капело технічного працівника Київської дирекції Світлани КУЗНЕЦОВОЇ та прийомо-здавальника ст. Київ-Жовтневий Юрія ШУЛЬГИ. Розчулив до сліз спів самодіяльних артистів Ніжинського клубу залізничників Оксани НЕСТЕРЕНКО та Миколи ДЕНИСЕНКА. Високий рівень показав Андрій ДВОРНИК, художник-постановник цього клубу, який зіграв на гітарі інструментальну авторську музику.

    Загальне враження від огляду-конкурсу склалося досить приємне.

    - Щорічно ми готуємося до конкурсу самодіяльних артистів, який проводить Укрзалізниця, - розповідає начальник відділу кадрів Київської дирекції залізничних перевезень Валентина Фещенко. - Зазначу, що обдарованих, талановитих особистостей у нашому підрозділі працює достатньо. Залишається лише відібрати кращих із кращих. Тож у тих, кого ми визначимо, буде багато роботи і репетицій. Ми сподіваємося, що наша дирекція виступить на ІІ турі конкурсу успішно.

    Тож можна констатувати, що боротьба між конкурсантами дирекцій Південно-Західної залізниці буде досить гострою. Складніше буде й журі, адже потрібно відібрати найталановитіших, які у жовтні братимуть участь у підсумковому турі галузевого конкурсу народної творчості. Тож побажаємо кожному з тих, хто виборе право представляти Південно-Західну залізницю на заключному концерті, переможних виступів.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Лихо наше сьогоднішнє не в мовах заховалось

    Продовжуємо подорож лінгвістичною електричкою. Із Ніжина рушимо на Конотоп, але перш ніж говорити про Остер і Приостерну, торкнемося іншої теми - історії мови та мовної практики. Новоприйнятий закон «Про засади державної мовної політики» до певної міри наелектризував громадськість. Газети і сайти відразу зарясніли коментарями, прогнозами, просто публікаціями про мови та язики. Одна із них трапилася авторові цих рядків у «Сільських вістях» за 13 липня цього року - «Одвічна мова нашої землі» Олександра Палія, політолога й історика.

    Цікава стаття. Проте чогось нового, на мій погляд, у ній немає. Те, що розповів кандидат політичних наук про повноголосся і занепад редукованих голосних, відоме кожному студентові філологічного факультету. Якщо він, зрозуміло, не пропускає лекцій і гортає підручник з історії української мови.

    ЯК ЗНАЮТЬ І ТЕ, ЩО В КНЯЖОМУ КИЄВІ ГОВОРИЛИ ПО-УКРАЇНСЬКИ. «Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості», - написав колись Агатангел Кримський. Олексій Шахматов, російський мовознавець, теж зауважував, що в мові Наддніпрянщини та Червоної Русі ХІ століття «надто легко і виразно можна розпізнати прямого предка сучасної малоруської мови».

    До речі, саме ці науковці відстоювали гіпотезу, що після праслов’янського періоду настав період «спільноруської прамови», з якої походять сучасні мови східнослов’янські. Але більшість нинішніх дослідників, і не тільки українських, вважають, що такого періоду не було. Українська мова виділилася безпосередньо із праслов’янської десь так у VII столітті.

    Є й екзотичні гіпотези. Наприклад, польський мовознавець і викладач Одеської гімназії М. Красуський (позаминуле століття - авт.) доводив, що «малоросійська мова старша від усіх слов’янських, не виключаючи так званої старослов’янської [мови], але й від санскриту, грецької, латинської та інших мов». М. Ломоносову належить думка про те, що малоруське наріччя - діалект російської мови, який зіпсували поляки. Ця гіпотеза була підтримана офіційно, та серед науковців серйозно не сприймалася. А М. Погодін вважав, що в Києві до кінця XIV ст. мешкали росіяни, а українська мова розвинулася з російської.

    СУПЕРЕЧКИ ЛІНГВІСТІВ ЩОДО ПОХОДЖЕННЯ МОВ НЕ ВЩУХАЮТЬ. І не вщухнуть. Бо письмових пам’яток із VII ст. немає, а ті що є - пізніші й писані церковнослов’янською, тобто не перевіриш, як говорив київський гончар чи чернігівський дружинник. Коли, звичайно, не винайдуть машину часу, щоб побувати в минулому.

    Але радянська доба нам ближча. Ми, старше покоління, пам’ятаємо життя за часів Шелеста і Щербицького, з’їзди «розуму, честі і совісті епохи», буйство червоних прапорів на Хрещатику 7 листопада і 1 травня… Багато чого було. І мовна ситуація нам тодішня добре була відома. У містах говорили російською, та чулася й українська. Конотопчани, гостюючи в Сумах, обласному центрі, від якого до Росії рукою подати, дивувалися, що тут частіше почуєш українську, ніж в Конотопі. Російською говорив Путивль, і районна газета називалася «Путивльские ведомости». За двадцять кілометрів від Путивля було місто Буринь, але вже україномовне.

    ВЛАСНЕ, НІХТО НЕ ЗАБОРОНЯВ ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ. Будь ласка. Тільки наш землячок, послуживши в армії, повертався додому вже носієм «великого и могучего». А коли траплялося пожити йому у великій столиці більше, потертися у високих коридорах, то вже акав, як корінний москвич.

    Але в Києві українською все ж таки говорили. У сімдесяті роки, розповідали, в театрі імені Франка місцева тітонька зупиняє сина одного з артистів:

    - Тарас, а где твой папа?

    Глянуло хлоп’я - і наче відрізало:

    - Папа - в Римі, а тато - вдома.

    У ті ж роки й мені доводилося спілкуватися з багатьма киянами, рядовими жителями міста, простими трудівниками заводів і фабрик. Зауважте, зовсім не з філологами. Але яка ж то була мова! Слухав би та й слухав. Кияни в першому поколінні, вони поза роботою спілкувалися лише мовою батьків. І не соромилися, і не вважали себе за людей другого сорту. Точніше, спостерігалося так зване явище білінгвізму. Але їх діти, відчувши вплив середовища, віддавали перевагу російській.

    І ще пам’ятається, яке враження справляла тоді українська мова. Не суржик, а вишукана та ще й зі словами на кшталт «перепрошую» чи «гоноровий». «Як ви гарно говорите. Ви зі Львова?» - запитували. Коли чули, що з Макіївки, відверто дивувалися. Чомусь Донбас у них асоціювався винятково з російською. Але в моїй студентській групі українських філологів половина була з Донецької та Ворошиловоградської областей. У Донбасі народилися Дмитро Донцов, Володимир Сосюра, Іван Дзюба... Та й сам буваючи в шахтарському краї, не відчував упередженого ставлення через мову.

    Скажете, ностальгія за радянським часом?! Можливо. Тільки, вважаю, ту добу не варто замальовувати однією темною барвою. У газетному кіоску в Конотопі я міг купити «Літературну Україну», «Культуру і життя», журнали «Всесвіт», «Дніпро»… А підійдіть тепер. Лише «Факты» і «Бульвар Гордона».

    Отож бо. Мені здається, що наше суспільство багато вже втратило і продовжує втрачати. Дебілізуюче розсуд телебачення, катастрофічне зниження тиражів україномовних книжок і періодичних видань, трансформація профтехучилищ в університети, де не вчать, а торгують дипломами, молодь, яка не вміє читати, а пише так, як говорить…

    В одному з новоявлених уні-верситетів почув репліку феміни до однокурсника: «Фільтруй базар, казьол...» І сумно стало. Ні, ми теж у молодості не були святими. Але «по фєнє» все ж «нє боталі».

    І ТОМУ ЛИХО НАШЕ СЬОГОД-НІШНЄ НЕ В МОВАХ. Господи, та спілкуймося гагаузькою, суахілі, ідиш, японською, китайською, навіть есперанто… Аби нас розуміли. Аби тільки не на «фєнє». І пам’ятаймо вислів: скільки ти знаєш мов, стільки ти й людина.

    Переглядаю ще раз публікацію Олександра Палія. З багатьма думками історика можна погодитися. Та раптом: «Правобережна Україна є прабатьківщиною всіх слов’ян. Звідси вони розійшлися в різні боки, насамперед на Захід і на Балкани, змішалися з іншими народами і утворили нинішні слов’янські народи, а далі поширили свої мови ще деяким народам, які на сьогодні виявилися слов’яномовними (росіяни, білоруси тощо)». Тобто виходить, що білоруси зовсім і не слов’яни. Дива та й годі. Білоруси, скажу вам, образяться на автора. Бо й антропологи тепер вважають, що лише білоруси є типовими носіями слов’янських рис. Не росіяни, куди домішалися чудь, весь, мері та інші фіни, не українці, де грає кров степовиків, а скромні, добрі, працьовиті шанувальники бульби та «Лявоніхи».

    А щодо ситуацІЇ нинІшнього лІта, то прикро. Мови знову стали заручниками політичних ігор. Бо проблема не вирішується одним законом й одним розчерком пера. Найкращий агітатор за мову - це благополучне суспільство, свідоме, заможне. Російська теж має звучати в Україні. Ця мова дійсно велика й багата. Але рідна завжди має бути рідною, найближчою, найціннішою, основною.

    Микола ПАЦАК

    Наші серед призерів

    На початку серпня у м. Красний Лиман (Донецька залізниця) відбулася VІІ Спартакіада залізничників України. У цих змаганнях брали участь збірні команди усіх залізниць України, які боролися за медалі в шести видах спорту: армрестлінг, гирьовий спорт, міні-футбол, волейбол, настільний теніс та шахи. До складу збірної команди Південно-Західної залізниці увійшли найкращі спортсмени-залізничники.


    О. ЧИЧЕНЬОВА на п’єдесталі пошани.

    Так у змаганнях з волейболу команда нашої залізниці посіла ІІІ місце. До складу команди увійшли: Р. СКИДАНЧУК (капітан) - квитковий касир Київської дирекції залізничних перевезень; П. МАЛІНОВСЬКИЙ - інженер з охорони праці локомотивного депо Дарниця; Є. БАБИЧ - помічник машиніста локомотивного депо Жмеринка; А. УС - інженер із застосування комп’ютерів Інформаційно-обчислювального центру; О. ОСАУЛОВ - слюсар з ремонту вагонів вагонної дільниці Жмеринка; В. ГАРАЩЕНКО - інструктор ДФСК «Локомотив»;

    У змаганнях з настільного тенісу серед жінок О. ЧИЧЕНЬОВА, інструктор ДФСК «Локомотив», була найкращою. Вже сьомий раз поспіль вона здобула перемогу та виборола право брати участь у складі збірної команди профспілки залізничників і транспортних будівельників України у ХVІІІ Всеукраїнській спартакіаді. У змішаних парах у настільному тенісу О. ЧИЧЕНЬОВА та І. ПОБЕРІЙ, стрілець стрілецької команди Козятинського загону відомчої воєнізованої охорони, посіли ІІ місце.


    Волейбольна команда Південно-Західної залізниці.

    У змаганнях з гирьового спорту наші учасники також були найкращими. Так В. АНДРІЯШ, машиніст електровоза локомотивного депо Київ-Пасажирський, у ваговій категорії понад 90 кг посів І місце та О. ЧУМАКОВ, монтер колії Київської дистанції колій, у ваговій категорії до 70 кг також став переможцем. Вони обидва також увійдуть до складу збірної команди профспілки залізничників і транспортних будівельників України як учасники ХVІІІ Всеукраїнської спартакіади.

    У змаганнях з армрестлінгу, шахів та міні-футболу наші учасники змагалися не так вдало, але й їхній виступ нас також порадував.

    І нарешті після трьох днів наполегливої боротьби, коли рахується кожне очко, збірна команда Південно-Західної залізниці у загальнокомандному заліку отримала 146 очок та посіла ІІІ місце.

    Вітаємо збірну команду столичної магістралі, бажаємо щастя, здоров’я, нових успіхів та перемог на спортивній арені.

    Також сподіваємось на вдалий виступ О. Чиченьової, В. Андріяша та О. Чумакова на фінальних змаганнях ХVІІІ Всеукраїнської спартакіади, яка відбудеться у вересні у м. Алушта.

    Ольга ГАНУЛ

    Творчий СВІТ Микити ГОДОВАНЦЯ


    Годованець Микита Павлович

    Ім'я Ядвіги Островської знайоме нашим читачам не лише за газетними матеріалами у «Рабочем слове». Активна дописувачка ділиться з нами не лише своїми журналістськими поглядами, а й пропонує нові теми, теми, що завдяки її досвіду, проникливості стають актуальними і мають свою читацьку аудиторію. Саме її зустріч у далекому 1964-му році з відомим українським байкарем Микитою Годованцем та нещодавня з його сином Анатолієм Микитовичем і стали поштовхом для появи цього матеріалу. Сила характеру, волі відомого українського байкаря, тернистий шлях людини-митця і світла пам'ять про «сина нужденного села» (так називав себе Микита Годованець - авт.) - ось тема сьогоднішньої розмови.

    Я син нужденного села.

    Вишневий сад, обдерта

    стріха -

    То мій притулок

    і утіха.

    Природа вчителем була.

    У злиднях, в темряві,

    в журбі

    Провів роки свої дитячі,

    А далі - серденько гаряче

    Кував в стражданні,

    в боротьбі.

    Шукав бажаних берегів -

    Знайшов розчарувань

    багато;

    Шукав настирливо,

    завзято

    Нових думок, нових

    шляхів.

    М. Годованець (1919 р.)

    Літературний доробок Микити Годованця увійшов в золоту скарбницю української і світової літератури. Микита Павлович народився 26 вересня 1893 р. в с. Вікнина Тернівської волості Кам’янець-Подільської губернії (нині - Гайворонський район Кіровоградської області) в селянській сім’ї. Після закінчення Степашанської вчительської школи навчався на дворічних курсах з підготовки до університету, вчителював у церковно-парафіяльних школах сіл Орлівка та Бубнівка на Поділлі. В 1914-1918 рр. перебував на військовій службі. Повернувшись до рідних місць, деякий час вчителював по селах, а затим став працювати в редакціях газет «Червоний край» (м. Вінниця) та «Радянська Волинь» (м. Житомир).

    ПЕРШІ ВІРШІ ГОДОВАНЦЯ з’явилися друком 1913 р. на сторінках київського тижневика «Маяк». Низка поезій побачила світ у газеті «Свободное слово» (Ревель) у 1917 р. У його перекладі політвідділ 41-ої стрілецької дивізії Червоної армії у 1920 р. видав збірочку Д. Бєдного «Байки і пісні». Перша книжка оригінальних байок «Незаможник Клим» вийшла друком у 1927 р. Загалом на межі 20-х - 30-х років він видав майже десяток невеличких за обсягом книжечок, що несли переважно мотиви агітаційні, пов’язані з тогочасними завданнями утвердження нового в господарюванні, побуті, культурі.
    Літературний та життєвий шлях Микити Годованця досить відомий, але зараз посилився інтерес до його поезії 1919 - 1925 рр. та життєвих обставин письменника періоду 1937 - 1954 рр.


    Син Микити ГОДОВАНЦЯ Анатолій з дружиною.

    У 1924 р. він отримав пропозицію від редактора вінницької газети «Червоний край» перейти на роботу до редакції літпрацівником-фейлетоністом. Саме ця газета видала першу збірку Годованця «Незаможник Клим».

    Байкарство Годованця пов’язане не тільки з його природним даром гостро бачити й дотепно сміятися, а й з об’єктивними обставинами - байка, сатира і гумор були запитані часом. Бідний, голодний і холодний народ не бачив іншого виходу, як сміятися з негараздів, вірити новій владі та чекати кращого життя. А влада, її ідеологічний апарат уміло переводили вогонь на «буржуазних націоналістів», дармоїдів і п’яниць, які нібито були головною перешкодою на шляху до кращого майбутнього. Газеті був потрібен талант Годованця.

    Талант шліфувався від байки до байки, від книжки до книжки. У 1925 р. Микиту Павловича прийняли до Спілки селянських письменників «Плуг». У 1928-1929 рр. він працював у «Радянській Волині». У 1934 р. став членом спілки письменників СРСР. Подальший період його життя і творчості виявився не тільки малопродуктивним, а й трагічним.

    А 31 СІЧНЯ 1937 Р. ЙОГО ЗАБРАВ «ЧОРНИЙ ВОРОН» і поніс на Колиму на довгі 8 років…

    Важко було мовчати Микиті Павловичу. Але будь-який листок з віршем міг продовжити його табірні муки щонайменше на наступні 5 років. І все ж писав, особливо - після звільнення, протягом 1942 - 1945 рр. З Колими привіз 17 записників з віршами та байками. 1943 р. датується вірш «Україно моя», запропонований для публікації сином письменника:

    Україно моя! Незабутня

    моя!

    День і ніч за тобою душа

    кровоточить.

    Не для мене тепер

    твоє сонце сія,

    Таке рідне, мов любої

    яснії очі.

    Україно моя! Я ж тебе

    так люблю!

    І з вітрами пришли кращу

    квітку свою,

    Посади на могилі моїй

    передчасній

    З неї впаде роса просто

    в серце мені. -

    Наче сльози кохання

    гарячі, чарівні!

    Легко стане мені

    в осоружній труні, -

    Я подумаю: сплю

    на своїй Україні.

    «У виправно-трудовому таборі на Колимі батько перебував у 1937 - 1942 роках. - Згадує син Микити Годованця Анатолій Микитович. - Йшла Велика Вітчизняна війна. З 1942 по 1945 рік працював в Центральній авторемонтній майстері в селищі Спорний. Там же, розшукуючи маму, батько звернувся в Кам’янець-Подільський паспортний стіл і отримав відповідь: «Ваша жена Годованец Серафима Николаевна в городе не проживает». Це було неправдою».

    ПОВЕРНУТИСЯ НА «ВЕЛИКУ ЗЕМЛЮ» міг тільки в 1945 році, але куди їхати? Товариш по засланню Хаджалія Варлаам Спиридонович порадив: «Езжай на мою благословенную родину - в Абхазию, где морской воздух и южное солнце поставят тебя на ноги после цинги, встретишься с моими близкими, расскажешь обо мне». Микита Годованець скористався порадою. І ось Грузія, Новий Афон, курорт Ахалі Афоні. Влаштувався на роботу до курортоуправління. Минав час, і ось вже 1949 р. Неподалік від курорту збудували дачу Й. Сталіну. Начальник особистої охорони Й. Сталіна дізнався про його судимість, що стало причиною звільнення з роботи «По собственному желанию».


    Поетеса Людмила Кур’Ян, поет Микола Байдюк та Анатолій Годованець
    на літературно-мистецькому вечорі, присвяченому дню народження Микити ГОДОВАНЦЯ.

    Куди податися? Він їде в Україну, у Мерефу до племінниці Марії Яківни Хижкової, сім’ю якої було розкуркулено. Вона прийняла дядька, чим допомогла в лиху годину. Влаштувався на роботу в Мереф’янську селекційну станцію. Все було добре, але директор дізнався про судимість і знову... «По собственному желанию». І хоч в довідці про звільнення було написано: «Осужден на 5 лет без поражения прав», «поражались» в правах не тільки він, але й його дружина.

    Приїхати до Кам’янця-Подільського Микита Годованець зміг тільки в 1954 р. після смерті Й. Сталіна. Два роки пропрацював в школах і перейшов на творчу роботу. Пише оригінальні байки, здійснює переклади і переспіви, вивчає досвід української класичної, російської, і загалом європейської байки, надає практичну допомогу молодим байкарям, проводячи з ними в Кам’янці-Подільському творчі семінари.

    У 1957 р. М. Годованця було реабілітовано. Реабілітація, вихід збірки байок, поновлення в Спілці письменниців надало другого дихання його творчим силам. За післявоєнний Кам’янецький період творчості ще за життя Микити Павловича побачили світ 20 його книг. У 1958 р. з’явилася збірка «Осел на хаті», 1960-го - «Байки», потім - «Соловей в курятнике» в російському перекладі В. Корчагіна (1960), «Заяча математика» (1961), «Вужі під яслами» (1963), «Байки» (1963). До Годованця прийшла заслужена слава.

    1973 р. для письменника був доленосним: 80-річчя від дня народження, півстоліття літературної діяльності, орден «Знак Почета», вихід «Байки зарубіжних байкарів у переспівах та переказах Микити Годованця» .

    Наступного року його нестало. Ще за життя Микити Годованця були засновані міська та обласна премії його імені.
    На будинку, де останні 15 років жив і творив письменник-байкар, встановлено меморіальну дошку, вулицю Садову перейменовано на вулицю М. Годованця, видано книжка «Байки» (1983), в середній школі №16 обладнано кімнату-музей М.Годованця.

    У Кам’янець-Подільському історичному музеї у художньому відділі є меморіальна кімната (яку має бути відновлено до 1 вересня), де зберігається куточок, присвячений пам’яті поета-байкаря. Особисті речі, меблі, воскова фігура Микити Годованця. Неоціненною є і синівська турбота Анатолія Микитовича про батька. Сьогодні син є оберегом, хранителем та упорядником батькової літературної спадщини, його архіву, епістолярії. За підрахунками Анатолія Микитовича, книги батька були видані нечуваним для наших днів загальним тиражем - 856 тисяч примірників.

    Наснаги вам та здоров’я, хранителі слова!

    Валентина КОЛЯДА та Ядвіга ОСТРОВСЬКА, Фото з архіву Ядвіги ОСТРОВСЬКОЇ та інтернету

    Фотовернісаж Віталія НОСАЧА. Краса, закарбована в металі


    «А велет поблизу палаючого горна

    Співатиме, б'ючи кувалдою

    проворно…»

    Артюр РЕМБО

    Залізо - оберіг, коваль кував підкову.

    Метал блищав, пашів і ледь стогнав.

    Підкову для воріт? - На щастя, -

    мовив слово

    Коваль. І знову бити став:

    Сталеві грати, огорожа міцна,

    А візерунок - то шедевр? Авжеж!

    Дивуй металом, древнє Кия місто!

    Співай же, горне, пісню! Голосно

    й без меж.

    Віктор ЗАДВОРНОВ







    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05