РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 30 (10 серпня 2012)
  • Випуск №30 10 серпня 2012
    Зміст
    1. Плідна співпраця - гарантія успіху
    2. МЕЖІ у професійному зростанні НЕ БУВАЄ (Микола ПАЦАК)
    3. Не завжди ризик - справа благородна (Анатолій САДОВЕНКО, Фото з архіву редакції)
    4. ПРОФЕСІЯ, яка залишається НАЗАВЖДИ (Оксана ПОЛІСЬКА)
    5. Новий елеватор – потужніший транспортний КОНВЕЄР (Никифор ЛИСИЦЯ)
    6. У центрі уваги - газета залізничників (Віктор ЗАДВОРНОВ, Анатолій САДОВЕНКО, Фото Віталія НОСАЧА)
    7. Перервана МРІЯ Івана ЛИСИЦІ (Никифор ВІННИЦЬКИЙ, фото із «Рабочего слова» за 29 липня 1987 р.)
    8. Увага ДОРОЖЧА за гроші (Анатолій РОМАНОВ)
    9. Вдалий виступ
    10. ПОМІРЯЛИСЯ силами (Никифор ЛИСИЦЯ)

    Плідна співпраця - гарантія успіху

    Цьоготижневої середи в актовій залі управління залізниці відбулась урочиста подія. В гості до залізничників завітав голова Київської міської державної адміністрації Олександр Павлович ПОПОВ.

    Вітаючи гостя, начальник столичної магістралі Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН підкреслив, що Київ і Південно-Західна залізниця спільними зусиллями впровадили в життя багато корисних проектів. Це - будівництво залізнично-автомобільного мостового переходу через Дніпро, кільцева електричка, реконструкція швидкісної лінії трамвая, будівництво автовокзалу «Видубичі», яке наразі триває.

    Олександр Попов подякував працівників сталевої магістралі за плідну співпрацю, а головне, за вагомий внесок у підготовку інфраструктури України та проведення фінальної частини Чемпіонату Європи 2012 року з футболу. І нагородив кращих працівників Почесною грамотою Київської міської державної адміністрації, іменним годинником від голови КМДА та медаллю «В пам’ять 1530-річчя Києва».


    МЕЖІ у професійному зростанні НЕ БУВАЄ

    У колективі поїзних диспетчерів Конотопської дирекції залізничних перевезень відбулася зміна поколінь. Неодноразово нагороджувані, відзначувані в багатьох наказах за відмінну роботу Тетяна ЮЩЕНКО, Катерина БРЕСЬКА, Катерина ГОЛОВАНЬ, Василь БАРУН, Петро ТРЕПАЧЕНКО, Микола НЕМЕРЕЦЬ, Сергій БРЕСЬКИЙ, Анатолій ОПОЛОНСЬКИЙ та інші майстри поїзної справи пішли на заслужений трудовий відпочинок, поступившись місцем за пультом управління транспортними проблемами молоді. Прізвища молодих у залізничних наказах до цього року не згадувалися. Та вже з нагоди Дня Конституції чергового по дирекції Михайла ЧЕРЕВАТЕНКА відзначено нагрудним знаком «Залізнична слава», а поїзного диспетчера Олега МАЛИГОНА - «За заслуги».

    БІОГРАФІЇ У МОЛОДИХ ПОЇЗНИХ ДИСПЕТЧЕРІВ, думалося, коли ловив момент поговорити з Череватенком і Малигоном, будуть подібні. Вік - тридцять, із сімей залізничників, працювали на станціях, вчилися або в Києві, або у Харкові…

    Так і є. Михайло Череватенко, з яким вдалося тоді поспілкуватися, не випадає із цього ряду. Вдалося, бо викроїти час на розмови у дванадцятигодинній зміні поїзного диспетчера не так вже й просто. Заступник відділу перевезень Андрій Дудка підказав - після третьої дня, запитавши при цьому, чи вистачить двадцяти хвилин. Якби ж то. Це поїзд провести від Бахмача до Конотопа за стільки можна, а з людиною поговорити… Та погоджуюся. Бо краще синиця у жмені, ніж журавель у небі.

    Та загадаймо спочатку Ворожбу кінця минулого тисячоліття. Маленьке місто районного підпорядкування, де підприємства стоять без роботи. Так само і в Білопіллі - райцентрі. Для юнака, який демобілізувався з армії, вибір скромний: або шукати заробітку в чужих краях, або базар. А ще спробувати влаштуватися на залізницю. Зарплата там невелика, але виплачується вчасно. Робота стабільна, хоч над станцією вже нависали хмари. Колись першокласна, вона все менше приймала та відправляла поїздів. І не треба було ходити до ворожки, щоб спрогнозувати грядущу оптимізацію.

    ЩО ВПЛИНУЛО ТОДІ НА ВИБІР МИХАЙЛА, не знаю, та він прийшов на залізницю. Скупуватий на слова, говорить, що на станції працювала мати. Юнак влаштувався спочатку приймальником поїздів. Далі був черговим на гірці, по парку, по станції. Зрозуміло, вчився - заочно у залізничному технікумі. Всі ці сходинки врешті й довели до диспетчерського апарату дирекції, куди будь-кого просто не беруть.

    - Важко було освоюватися на новому місці? - запитую.

    - Складніша робота. Але роботу я знав. Спочатку працював на Ворожбянському напрямку. Наставником у мене був Михайло Олексійович Василенко. Потім перейшов на Ніжинський. Тут уже допомагав Анатолій Федорович Ополонський. Але все ж таки це був новий колектив, нові люди…

    - Я так розумію, процес адаптації завершився швидко й успішно.

    - Як бачите.

    Запитую, чим же привабила його професія поїзного диспетчера.

    - Дисциплінованістю. Тут немає хаосу.

    Вірю. Якщо навколо, пробачте, бардак - робота, де графік розписаний до секунди, де чітко виконуються команди і відчувається підтримка колективу, як бальзам на душу.

    Говорити сьогодні про залізницю і не торкнутися теми реформування галузі - не можна. Як шило з мішка, обов’язково десь та виткнеться. У Михайла Череватенка ставлення до цього процесу позитивне. Переміни необхідні, але на залізниці, вважає він, найціннішим капіталом є люди, їх знання, професіоналізм, досвід. Тому дуже і дуже виважено треба підходити до питання скорочення робочих місць.

    Поїзний диспетчер, черговий по дирекції. Планка? Межа?

    - Чому межа? - дивується по завершенні короткої розмови Михайло Череватенко. - Треба рости. Я маю на увазі професійне зростання. І ніколи не зупинятися на досягнутому.

    Що ж, справді. В нього ще багато часу попереду. А перша нагорода, віриться, не буде останньою.

    Микола ПАЦАК

    Не завжди ризик - справа благородна

    Нещасний випадок, що стався нещодавно на станції Бердичів-Житомирський, коли при переході через залізничні колії під колесами поїзда загинула людина, лише доповнив сумну статистику травмування сторонніх громадян на залізниці.

    Це трапилося на станції, де щодоби проходить лише декілька пар пасажирських та приміських поїздів. Та й вантажних тут слідує не так вже й багато. Словом, це ж потрібно було постаратися, щоб переходити через колії у невстановленому місці саме того часу, коли там, нарешті, прослідує поїзд. Прикро. Але людське життя вже не повернеш.

    Цього року на залізниці подібних випадків трапилося вже значно більше, ніж за відповідний період минулого року. Та й кількість загиблих також зросла.

    Чому так відбувається? Матеріали службових розслідувань, що проводяться за кожним нещасним випадком, свідчать, що переважна їхня кількість трапилася внаслідок легковажної поведінки потерпілих громадян під час перебування поблизу залізничних об’єктів, необачності, а то й зухвалості людей. Хтось просто прогулюється по залізничній колії наче тротуаром, комусь було ліньки скористатися пішохідним мостом, переходом або ж дочекатися, коли пройде поїзд. Ну а про горе-героїв напідпитку і годі говорити. Для них завжди «море по коліна» й усілякі застереження ніколи не бувають перешкодами. А у підсумку все це закінчується горем, болем та стражданнями і для них, і, частіше, для їхніх рідних.

    На територіях станцій Козятинської дирекції залізничних перевезень з початку року через нехтування елементарними правилами поведінки на залізничному транспорті та поблизу залізничних колій травмовано вже понад десять сторонніх громадян. Більшість - зі смертельними наслідками. Серед них - і молоді люди, життя яких лише розпочиналося. Ці нещасні випадки траплялися як на станціях з інтенсивним рухом поїздів (Козятин, Кожанка), так і на невеликих, з менш інтенсивним рухом (той самий Бердичів-Житомирський). Тож нехтують правилами поведінки скрізь однаково.

    Та як запобігти цьому? Заборони та загорожі хоч і запобігають багатьом випадкам травматизму, та все ж не виключають нещасних випадків, які можна було передбачити. Не завжди знаходять підтримку і розуміння людей регулярні звернення залізничників через місцеві засоби масової інформації до мешканців міст та сіл на тему дотримання правил особистої безпеки на залізничному транспорті.

    Тож, мабуть, кожному з нас слід пам’ятати, що ніякі заходи не зможуть вберегти будь-кого від власної безвідповідальності. Адже залізниця - це зона підвищеної небезпеки. Тут неможливо огородити тисячі кілометрів магістралі, як огороджуються промислові об’єкти. Необхідно знати, що зупинити одразу поїзд, як автомашину, також неможливо, бо навіть при екстреному гальмуванні до повної зупинки поїзд по інерції ще пройде 800 - 1600 метрів. Крім того, різке гальмування може призвести до аварії та травмування людей. Словом, перебуваючи поблизу залізничних колій, слід бути уважним, розсудливим і добре пам’ятати, що залізниця є зоною підвищеної небезпеки, до того ж, небезпеки двох видів - наїзду рухомого складу та ураження електричним струмом великої напруги, а всі інструкції і правила, що діють на залізничному транспорті, як це не прикро, написані кров’ю людей, тих, хто колись нехтував цими правилами.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото з архіву редакції

    ПРОФЕСІЯ, яка залишається НАЗАВЖДИ

    Соціологи твердять: не дивлячись на те, що в сучасному світі з розвитком техніки та суспільства мода на деякі професії змінюється із швидкістю звуку, залишається низка спеціальностей, які збережуться і в майбутньому. І професія будівельника в цьому переліку на чільному місці.

    Завжди затребувані фахівці-будівельники на залізниці. Візьмемо для прикладу Коростенське будівельно-монтажне експлуатаційне управління. Щороку його працівники - на найголовніших будовах залізниці. Без їх умілих рук і відповідальної праці ніде не обійтись.

    Де ж коростенці цьогоріч найбільше рук докладають? - запитую в начальника Коростенського БМЕУ Степана ЯЦЕНКА. Степан Ілліч каже, що чимало довелося попрацювати на дільниці швидкісного руху, де зводили будівлі чергового по переїзду, ремонтували платформи. Об’єм роботи чималий - від Коростеня до зупинної платформи Ново-Біличі, і від Коростеня до Шепетівки. Крім того, ще ціла низка інших об’єктів, серед яких і ремонт в одній із зал очікування на ст. Київ-Пасажирський, приведення до ладу адмінбудівель залізничних підрозділів, викладення підлоги гранітними плитами на вокзалі Козятин… До речі, коростенці виготовляють міцну і надійну продукцію з красивого природного каменю в цеху з обробки граніту, де є необхідне устаткування, кваліфіковані фахівці з обробки сировини.

    Є ще одна адреса, де працюють будівельники, це вулиця Кірова в Коростені. Досить давно лишався «законсервованим» 30-квартирний будинок біля стадіону «Локомотив», де було закладено лише підмурок. Люди вже й не сподівалися, що тут оживе будівництво, хоча потреба в квартирах для молодих залізничників, звісно ж, є. На щастя, крига скресла. Вже будівельники виклали з цегли усі п’ять поверхів, звели дах, подбали про вікна, займаються й іншими відповідними роботами. Водночас, поруч поволі «ростуть» поверхи ще одного, 9-поверхового, будинку. Житло тут має бути сучасним і зручним. До того ж, в кожній квартирі буде облаштоване індивідуальне опалення. Будівельникам увесь цей об’єм робіт під силу, адже вони мають багатий досвід, славні традиції й потужний потенціал. І все ж таки головний «капітал» колективу Коростенського БМЕУ - це високі професіонали, які вміють, хочуть і люблять працювати.

    Оксана ПОЛІСЬКА

    Новий елеватор – потужніший транспортний КОНВЕЄР

    Нещодавно у Жмеринці урочисто відкрито новий елеватор ємністю 25 тисяч тонн. Підприємці планують відкрити ще два елеватори - у селі Росоша Липовецького району та у Козятині. Такі ж зерносховища вже змонтовано в смт. Вендичани Могилів-Подільського району та с. Соколівці Крижопільського району.

    Всього таких споруд на території Вінницької області найближчим часом буде впроваджено в експлуатацію аж дев’ять, сукупною ємністю зберігання 245 тис. тонн. Зокрема, у с. Гопчиця Погребищанського та селищі Шпиків Тульчинського районів.

    Означені елеватори оснащені сучасним високотехнологічним європейським та американським обладнанням, необхідними комунікаціями. Транспортна інфраструктура дозволяє завантажувати та відвантажувати зерно за допомогою як автомобільного, так і залізничного транспорту.

    Крім того, ще й підприємці з м. Бар (Вінницька область) минулого року запровадили в експлуатацію елеватор в с. Міжлісся Барського району. Також ця компанія побудувала більше 1 км залізничної колії, що з’єднує сучасне зерносховище із залізничною гілкою від вузлової станції Жмеринка.

    Впровадження в експлуатацію нових зерносховищ на Вінниччині значно додасть роботи залізничникам столичної магістралі. Зокрема на ст. Жмеринка значно зросте кількість навантаження та вивантаження вагонів із зерном нового врожаю. Значить, збільшаться й доходи у залізничну скарбницю.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    У центрі уваги - газета залізничників

    Саме це питання було у центрі уваги, і на нього шукали відповіді учасники читацької конференції, що нещодавно відбулася у Козятині. Її організувала редакція газети «Рабочее слово» разом із керівництвом Козятинської дирекції залізничних перевезень та територіального комітету профспілок дирекції. Розмова відбулася щира, відверта. Кожен учасник цього заходу мав можливість дати оцінку роботі редакції газети залізничників, тим публікаціям, що друкуються на її шпальтах. Серед учасників виїзного засідання редакції - керівники підрозділів Козятинського залізничного вузла, місцеві профспілкові активісти, представники ветеранських організацій. Майже для 30 наших співрозмовників, які завітали до читальної зали, що у бібліотеці Міжрегіонального вищого професійно-технічного училища залізничного транспорту, була можливість, щоб розповісти про своє бачення, як зробити газету більш цікавою. Обговорювали не лише зміст низки газетних публікацій, а й дизайн, верстку видання. Наші співрозмовники пропонували власні теми, рубрики. Було й чимало побажань та критичних зауважень. Та про все по порядку.


    МІЩУК Віктор Іванович - начальник відділу кадрів локомотивного депо Козятин.


    БОЙКО Лариса Петрівна - голова профкому БМЕУ-2.


    ГАЛИЧ Надія Петрівна - голова профкому Козятинської дирекції залізничних перевезень.


    ГРЕЧАНИЙ Володимир Віталійович - провідний інженер з кадрів
    Козятинської дирекції залізничних перевезень.


    ДЗЮБЕНКО Василь Іванович - голова профкому локомотивного депо Козятин.


    ПРЯДКО Борис Іванович - голова Ради ветеранів
    Козятинської дирекції залізничних перевезень.

    «СЕБЕ ШАНОВАНОГО ТЯГТИ НА СУД ГРОМАДСЬКОСТІ?! ДЗУСЬКИ!»

    Перш за все людей турбує висвітлення на шпальтах газети актуальних проблем сьогодення.

    - Ми вже довгий час говоримо про реорганізацію галузі, яка очікує нас найближчим часом. А от що із собою несе ця реорганізація, як вона змінить життя залізничників, про це люди не знають, - зазначає голова теркому профспілок Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ. - Дуже хотілося прочитати на сторінках газети думку і роз’яснення з цих питань керівників залізниці та провідних фахівців галузі. Однак, на жаль, цього немає.

    Ще один напрямок діяльності газети, на який звернув увагу керівник територіального комітету галузевої профспілки козятинських залізничників, - дієвість газетних виступів. По суті, у засобах масової інформації, у тому числі й нашому залізничному щотижневику, сьогодні втрачено пам’ятну традицію. Мова про те, що свого часу було добре налагоджено зв’язок між авторами газетної публікації і тими героями, хто тим або іншим чином згадувався у статті. Дійсно, свого часу на кожний, зокрема критичний матеріал, керівництво окремих підрозділів мали надавати консультації, пояснення з приводу того, що було зроблено, щоб вирішити конкретну проблему, яку підняла газета. Тоді навіть рубрика існувала «Газета виступила - що зроблено». Однак зараз цього й близько немає. А хотілося б. Хоча б прочитати відповіді на ті вкрай рідкі критичні газетні виступи.

    Саме цієї миті у читальній залі виникла дискусія. Хіба для офіційної відповіді на конкретну публікацію редакція не надавала газетні шпальти? Парадокс іноді у тому, що після виступів газети деяким горе-керівникам, бракоробам, порушникам трудової та технологічної дисципліни на критичні виступи відповідати не дуже хочеться. З одного боку їх можна зрозуміти - зайвий раз себе шанованого тягти на суд громадськості?! Аж ніяк. Але ж за власні вчинки треба відповідати. Дзуськи! Ось тут би і втрутитись керівникам відповідних служб залізниці, профспілковому активу, щоб «допомогли» тому чи тому порушникові відредагувати та надіслати листа-пояснення до редакції. Та де там… Це від доброго труда не буде стида, а так марно на лінивого, бракороба, прогульника слова витрачати. Тишком-нишком, все якось буде - ось кредо багатьох керівників середньої виробничої ланки.

    Турбує наших читачів й мала кількість публікацій на виробничу тематику. Рідко на шпальтах газети можна побачити конкретні підсумки роботи за той чи інший період кожної із дирекцій залізниці, щоб можна було за порівняльними виробничими характеристиками уявити величину успіхів колег з інших дирекцій, дистанцій, депо.

    ВИРОБНИЧІ ПОКАЗНИКИ ЗРОСТАЮТЬ. А ЗАРПЛАТА?

    - Нам важко пояснити людям, чому, судячи з підсумків роботи, виробничі показники у нас ніби і зростають, а от зарплатня залишається без змін, - це вже думка голови профкому локомотивного депо Козятин Василя ДЗЮБЕНКА. - Хотілося б почути роз’яснення фахівців зокрема і з цього приводу. Аналітичних матеріалів на злободенні теми, що ними транспортна галузь, авторами яких були б фахівці з управління Південно-Західної залізниці, з тих чи інших питань на шпальтах газети ми майже не бачимо, - думка В. Дзюбенка.

    Що ж на це відповісти? Очевидно, через виробничу зайнятість більшість керівників служб, окремих підрозділів не бажають «світитися» у галузевій пресі. Чому? По-перше, як сказав нещодавно у телефонній розмові один із керівників дистанції: «Яким є стимул для мене, щоб ділитися власними думками з іншими?». Мовляв, маленький гонорар, який ви-плачує авторам наше видання, його не влаштовує. Так думає багатенько з наших передплатників. По-друге, як поділився власними враженнями про нещодавній критичний матеріал «Профілактика йде» (№27 за 2012 р.) анонім, який надіслав СМС-ку на телефон головного редактора: «Роботяг всьо устраюе». Це, очевидно, щоб заспокоїти репортерів, які критикують роботу деяких підрозділів столичної магістралі. І знову складається враження, що від такої читацької аудиторії нічого путнього для публікацій у газеті годі й чекати. На щастя, подібних «кадрів» не багато…

    Редакція не проти публікування матеріалів про те, як проходять виробничі змагання у кожному з підрозділів столичної магістралі. Але, як вже неодноразово бувало, часто-густо організатори, приміром, змагань серед представників залізничних професій «забувають» вчасно запросити журналістів на той чи той захід. Про всяк випадок, а що як кореспонденти, щось «рознюхають»? Потім проблем не оберешся.

    І ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД, І НЕГАТИВНІ ЯВИЩА

    І все ж таки, позитивний досвід у справі співробітництва із газетою є. Перед авторами цього матеріалу - листи-клопотання від начальника Козятинського локомотивного депо М. М. ШУТОВА, голови профкому галузевої профспілки В.І. ДЗЮБЕНКА, голови ради ветеранів депо В.М. РАДЕЦЬКОГО. Ці керівники зверталися у свій час до керівництва Південно-Західної залізниці з приводу заохочення до ювілеїв учасників Великої Вітчизняної війни, ветеранів виробництва О.О. БЄЛЄНЬКОГО, А.М. НІКІТЮКА, В.В. КРИВИЦЬКОГО. Клопотання підтримано з боку начальника Південно-Західної залізниці О.М. КРИВОПІШИНА. Далі - більше. На звернення керівництва депо і профкому щодо надання матеріальної допомоги для проведення складних медичних операцій пенсіонерам В.А. БІДІ, В.І. ПЕРЕПЕЛИЦІ керівництво столичної магістралі також пішло назустріч, надавши матеріальну допомогу. Це приємні факти, про які слід інформувати громадськість.

    Майже кожен учасник читацької конференції радить редакції більш активно розвивати газетну рубрику «Запитують - відповідаємо». Сьогодні на залізниці з’являється чимало керівних документів, в яких деякі нюанси не завжди можуть розтлумачити своїм працівникам навіть керівники та фахівці у трудових колективах. А це зайвий раз лише збуджує громадську думку.

    Це могли зробити на сторінках газети фахівці залізниці, однак, варто нагадати, що вони на шпальтах нашого видання не часті гості.

    ЯК ХАРЧУВАТИСЯ У ВІДРЯДЖЕННІ?

    Профспілковий комітет місцевого будівельно-монтажного управління цікавить питання, на який конкретно документ вони можуть посилатися при визначенні компенсації на харчування своїм працівникам, які виїздять на роботу у відрядження. Бо й досі тут, за їхніми словами, немає єдиної думки. Керівництво санітарно-епідеміологічної служби хоче бачити більше публікацій з питань профілактики захворювань. Голова ради ветеранів - матеріали про ветеранів залізниці, про те, як краще можна вирішити їхні проблеми. Керівництво місцевого залізничного училища - про підготовку майбутніх спеціалістів для залізниці. А ще було побажання більше розповідати на сторінках газети про молодих спеціалістів, людей праці, фахівців інших професій на залізниці, а не лише про провідних. Хтось хотів би бачити нашу газету у електронному вигляді. Керівники первинних профспілкових організацій пропонують завжди верстати «Вісник профспілки» лише на розвороті, бо так зручно потім розмістити його у себе на дошці оголошень. Словом порад, пропозицій, зауважень та побажань було висловлено чимало. Відтепер відповідь - за творчим колективом редакції, тими, хто робить газету для свого читача. Адже він, як ми бачимо, не байдужий до свого видання.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Анатолій САДОВЕНКО, Фото Віталія НОСАЧА

    Перервана МРІЯ Івана ЛИСИЦІ


    Іван Лисиця за пультом чергового по ст. Вінниця.

    У кожного із поколінь, за часів Радянського Союзу, була домінуюча мрія. Після польоту Гагаріна на орбіту, більшість юнаків шістдесятих - сімдесятих мріяли стати космонавтами. Серед повоєнного покоління, яке виховувалось на прикладах подвигів Маресьєва, Покришкіна, Кожедуба… - чимало було охочих стати пілотами. А серед тих, хто народився у тридцяті роки, а це був час славетних трудових вчинків Кривоноса, доволі популярною вважалась професія машиніста паровоза. «Захворів» такою мрією й Іван ЛИСИЦЯ. А «напала» на нього ця «недуга» ще у дитинстві.

    ПЕРШИЙ РЕЙС

    За багатьох сімейних обставин та перипетій, він разом із батьками із подільського села Пятківка, що у Бершадському районі, переїхав жити до містечка Гагри, у Грузії. Там, коли батько працював на залізниці, він вперше, ще хлопчаком, потрапив до кабіни паровоза і проїхав у ній з десяток кілометрів причорноморським мальовничим узбережжям Кавказу. Йому навіть дозволили декілька разів потягнути за шнурок і подати гудки. Хлопчина постійно виглядав у віконце, милуючись краєвидами, і свіжий морський вітер обдував його обличчя. Це було настільки захоплюючим для юнака, що він у дорослому житті бачив себе лише машиністом паровоза. Але шлях до здійснення мрії видався не простим.

    Першою перешкодою стала Велика Вітчизняна війна. Довелось на певний час залишити навчання у школі і відходити із відступаючими радянськими військами аж у Закавказзя. Після завершення війни батьку - Харлампію Антоновичу, який був начальником вокзалу ст. Гагри, запропонували перебратись знову в Україну на таку ж посаду. До Гайворона. А родина повернулась у Пятківку, де хлопець навчався уже в сьомому класі. Через рік уся родина зібралась у Гайвороні і постало питання про подальшу долю Івана.

    ДОЛЯ МАШИНІСТА

    Після деяких пропозицій зійшлись на тому, що варто поступати до місцевої технічної школи, де навчали й на помічників машиністів. Юнак із таким варіантом одразу погодився, адже це було чи не найголовнішим кроком до здійснення його мрії. Однак і тут виникла перешкода. В технічну школу приймали якнайменш 18-літніх хлопців, а Івану на той час виповнилось лише - 17. Та, якимось чином усе владнали. І ось навчання за омріяною з дитинства професією. Учень старанно засвоїв весь курс підготовки помічників машиністів і успішно здав іспити.

    - Після навчання, - пригадує Іван Харлампійович, - мене взяли на роботу у 5-те паровозне депо на станції Гайворон Вінницької залізниці. На-правили у комсомольсько-молодіжний екіпаж. Так з 31 жовтня 1947 року я розпочав трудову діяльність як помічник машиніста паровоза.

    Трудові будні молодого спеціаліста складались із регулярних поїздок вузькою колією, що пролягала на той час від Гайворона до Вінниці і далі аж до Шепетівки. Доволі швидко він здолав необхідний мінімум - 50 тис. км. проїзду як помічник - і знову навчання. На цей раз у школі машиністів, яка працювала у Жмеринці. І ось - мрія остаточно здійснилась - Іван Лисиця повноправно зайняв робоче місце машиніста у кабіні паровоза. Але через декілька днів, після призначення на нову посаду, він отримав повістку із військкомату - настала пора служити у Збройних силах.

    - У мене й думки не виникало відносно того, щоб отримати відстрочку, чи якось уникнути служби в армії, - продовжує свої спогади мій співрозмовник. - На той час практично ні-хто так не робив. Тож і я визначеного дня явився до військкомата, звідки мене направили в школу молодших авіаційних спеціалістів. Можливо, краще було б мені служити у залізничних військах, де я без зайвої підготовки керував би паровозом. Але мене направили у ВПС, а після навчання призначили служити у військову авіаційну частину в Криму.

    ПІДСТУПНА КУЛЯ

    Військова служба Івана Харлампійовича випала на той час, коли протистояння між Сходом і Заходом було доволі гострими. І після піврічного навчання сержант Лисиця здобув право здійснити польоти у найсучаснішому, на той час, літаку-ракетоносці як бортовий стрілок.

    - Пам’ятаю, ми пролітали над нейтральними водами Чорного моря, - повертається до спогадів ветеран-залізничник, - я перебував у задній кабіні літака, це - невеликий відсік у хвості між підкрилками. Переді мною був спарений (двоствольний) кулемет, споряджений бойовими набоями. Якоїсь миті я помітив, що нас переслідує літак-винищувач. Одразу ж доповів командиру. Він скомандував - тримати літак на прицілі, але вогонь не відкривати. Переслідувач наблизився на відстань до двохсот метрів і було видно що це турецький винищувач. Від нього потягнулись траси куль і я відчув гострий біль у животі, від чого втратив свідомість. Прийшов до тями лише на госпітальному ліжку після операції. Зо два місяці мене лікували, після чого комісували. При цьому ніяких записів у військовому квитку про поранення не зробили. А от про те, що сталось, нікому розповідати не веліли.

    Після повернення з війська Івану Лисиці довелось забути про кабіну паровоза - наслідки поранення були доволі важкими. Куля, випущена із турецького літака, перервала найкращу його мрію. А от залізницю він не залишив. Працював спочатку технічним конторником у Гайворонському відділку залізниці, потім, після навчання у залізничному технікумі, трудився на посаді чергового по станції. Доля привела його до Вінниці, де зустрів свою «половинку». У їх родині народилось двоє дітей. Тут він від залізниці отримав трикімнатну квартиру. Але й усі свої сили та здібності віддавав роботі. Ось що було написано в нашій газеті за 29 липня 1987 р. під його фотографією: «Сорок років на залізничному транспорті - такий трудовий шлях у чергового по станції Вінниця комуніста Івана Харлампійовича Лисиці. Ветеран транспорту забезпечує безпеку руху поїздів. Він користується авторитетом і повагою у своїх товаришів. Його обрано секретарем партійної організації цеху руху». Такі були часи. Якщо обирали парторгом - значить довіряли.

    Лише 1992 р., маючи уже 45-річний трудовий стаж, ветеран-залізничник вийшов на заслужений відпочинок. Але з того часу й до сьогодні Іван Харлампійович не полишає зв’язків із своїм трудовим колективом, де ще працюють колишні його підопічні. Частенько він, стоячи на пероні, проводжає поглядом поїзди. Можливо, у такі хвилини ветеран бачить себе у кабіні локомотива. Адже це було його найбільшою мрією, яку він здійснив, але трагічний випадок перервав її на злеті…

    Никифор ВІННИЦЬКИЙ, фото із «Рабочего слова» за 29 липня 1987 р.

    Увага ДОРОЖЧА за гроші

    Ветерани війни та праці локомотивного депо Дарниця обрали головою своєї організації Василя КОЛІСНИЧЕНКА наприкінці 2010 р. А громада їх чималенька, на обліку - 561 колишній працівник депо, з них - 16 учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні, сім учасників локальних війн. Не кожен наважився б звалити на себе таку важку ношу, та Василь Іванович не звик пасувати перед труднощами. Відверто кажучи, робота ця копітка, марудна й не завжди вдячна. Якщо немає бажання, немає душевної наснаги - то й годі братися за неї.

    - Важливо, - вважає Василь Іванович, аби людина, яка вийшла на «заслужений відпочинок», не почувалася забутою й нікому не потрібною. Для неї цінна будь-яка часточка уваги з боку колег-залізничників.

    На жаль, можливості ветеранської організації обмежені, тому й вдячний лідер ветеранів за підтримку начальнику депо Олександру ПОДКОПАЛОВУ й голові профкому Григорію ПУШЕНКУ.

    Про здійснену впродовж півроку роботу розповів Василь Іванович, звітуючи перед ветеранами, які з’їхалися до депо з усіх усюд.

    Чи не найважливішою справою стало те, що в цьому році усім ветеранам було оформлено поліси медичного страхування.

    - Ця процедура вимагала багато часу, тому я дуже вдячний за допомогу працівникам відділу кадрів Тетяні Правдивець і Наталії Шамрай, - каже Василь Іванович. - Більшість ветеранів мешкають на лінії, тож довелося «покататися» у Ніжинському, Яготинському, Фастівському і Тетерівському напрямках.

    Згідно з колективним договором і домовленістю з керівництвом депо, ветеранам на ювілеї виплачується матеріальна допомога. Так, у минулому році своє 90-річчя відзначив колишній працівник будівельного цеху депо Митрофан Опанасович Довгопол. Тож Василь Іванович разом із головою профкому депо Григорієм Пушенком відвідали колишнього фронтовика в його домівці в селі Мокрець Броварського району. Вони тепло привітали ювіляра, вручили квіти та матеріальну допомогу.

    Не забувають тут про людей поважного віку. Недавно провідали фронтовика Степана Филимоновича Кулібабу, якому йде 88-й рік. Вручили йому страховий поліс та гостинці від колективу депо.

    Урочисто пройшло цього року святкування Дня Перемоги в депо. Заздалегідь було придбано корзини квітів для запрошених ветеранів, яких прийшло майже 40 осіб. Серед них - два фронтовики: Ілля Якимович Гусєв, 1925 р. народження, та Іван Павлович Терещенко - 1924-го. Запрошені на свято школярі вручили квіти ветеранам, гуртом сфото-графувалися на згадку, а потім дружно пішли до пам’ятника загиблим під час війни працівникам депо. Поклали квіти до його підніжжя, схилили голови у жалобі. До присутніх звернувся начальник депо Олександр Подкопалов, потім із фронтовими спогадами виступив Ілля Гусєв. Слово пошани промовив й голова профкому Григорій Пушенко. Після урочистої частини, гостей було запрошено до деповської їдальні, де їх пригощали святковим обідом.

    Того ж дня провідали колишнього працівника депо почесного залізничника 85-річного Івана Петровича Бондаренка, який через інвалідність неспроможний самостійно пересуватися. Йому вручили Почесну грамоту від генерального директора Укрзалізниці, грошову винагороду і продуктовий набір.

    Набирає обертів робота з організації волонтерського руху. До лав волонтерів прилучаються і ветерани, і молодь. Наразі три десятки добровольців з готовністю надають допомогу хворим і немічним колишнім колегам-залізничникам. Активну участь в організації такої допомоги ветеранам беруть секретар деповської Ради ветеранів Володимир Пацюк, начальник відділу кадрів Тетяна Правдивець. На станції Кобижча активним волонтером є Микола Мовчан, на ст. Переяславська - Іван Заноз. Вони самі пенсіонери, проте з готовністю приходять на допомогу своїм колегам, які потребують такої допомоги.

    - Наша ветеранська організація ставить питання про «узаконення» матеріального заохочення таких ентузіастів, - наголошує Василь Іванович.

    І це було б справедливо. На форумі ветеранів локомотивного депо також виступили голова профкому Григорій Пушенко і голова ради ветеранів Дарницького залізничного вузла Микола Павлюк. Присутні обговорили поточні справи й намітили плани заходів на перспективу.

    Анатолій РОМАНОВ

    Вдалий виступ

    Поздоровляємо збірну команду Південно-Західної залізниці із зайнятим почесним ІІІ місцем у загальнокомандному заліку на VІІ Спартакіаді залізничників України, яка відбулася у Красному Лимані (Донецька залізниця) з 3 по 6 серпня, та збірну команду залізниці з міні-футболу, яка посіла ІV місце у міжнародному турнірі, присвяченому пам’яті Героя України, колишнього Міністра транспорту і зв’язку України Г. М. Кірпи, який проходив у м. Чоп 4 серпня.

    Більш детальну інформацію читачі мають можливість отримати у наступному номері.


    ПОМІРЯЛИСЯ силами

    Бійцям пожежних поїздів, на щастя, нечасто доводиться проявляти свої професійні навички в реальних умовах. Але вони повинні їх постійно підтримувати, щоб при необхідності вміло і швидко ліквідувати пожежу. Для цього регулярно проводяться тренування, а кожного року ще й змагання із пожежно-прикладного спорту.

    Нещодавно на спортивному комплексі професійного училища цивільного захисту м. Вінниці відбулося змагання на першість Козятинського загону воєнізованої охорони, який очолює Валентин ГАЄВСЬКИЙ. У них брали участь команди семи пожежних поїздів, які базуються на залізничних станціях трьох дирекцій. За сумою балів перше місце посіла команда із Шепетівки. Другими були вогнеборці із Козятина, а третє місце дісталось спортсменам із Фастова.

    Найкращі результати в індивідуальному заліку показав начальник відділення пожежного поїзда ст. Шепетівка Віктор ДУДАР. Він швидше за всіх подолав стометрову смугу з перешкодами. А разом із стрільцем цього ж поїзда Юрієм КОНЮКОМ вони перемогли у змаганні з подолання вежі за допомогою триколінної драбини. Успішно вони діяли й у складі команди під час бойового розгортання. Це й забезпечило перемогу спортсменам із Шепетівки.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05