РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 28 (27 липня 2012)
  • Випуск №28 27 липня 2012
    Зміст
    1. Вокзал - окраса міста КОЗЯТИНА (Анатолій САДОВЕНКО)
    2. «Локомотив» і на воді швидкий (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    3. З нагородою!
    4. Як карта ляже (Микола ПАЦАК)
    5. Кримінальна любов до деталей верхньої будови колії (Андрій КОВАЛЬЧУК, старший слідчий лінійного відділення на станції Шепетівка УМВС України на Південно-Західній залізниці, майор міліції)
    6. Дорога кожна хвилина (Микола ПАЦАК)
    7. Станція Могилів-Подільський. Три напрямки діяльності (Никифор ЛИСИЦЯ)
    8. Що ховається під вершиною айсберга? (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    9. Крізь вихори долі (Оксана КЛИМЧУК)
    10. Світ не без добрих людей (Ганна СЕРБІН, ветеран залізниці)
    11. НЕ начинайте даже с «маленькой» (Анатолий ПОСМИТЮХА, ветеран труда; Елена БОРИСОВА, психолог)
    12. Розшифрувати «дрес-код» (Лідія ЛЕЛЕЧЕНКО, Фото з інтернету)
    13. Мелодії дзвона лікують (Валентина КОЧУБЕЙ, Фото Віталія НОСАЧА та з інтернету)
    14. Вместе с народом в скорбях и опасностях (Протоиерей Валерий КЛИМЕНКО, Фото с интернета)
    15. Огіркова столиця (Микола ПАЦАК)
    16. Відпрацювали професійно (Анатолій САДОВЕНКО)

    Вокзал - окраса міста КОЗЯТИНА

    Ось так сьогодні виглядає залізничний вокзал ст. Козятин. Пасажирів та гостей міста він зустрічає відремонтованою та реставрованою будівлею, оновленими привокзальною площею та дебаркадерами з боку Київської та Шепетівської платформ, облаштованою територією, затишною залою чекання та зручними, сучасно обладнаними квитковими касами.

    На черзі - завершення ремонтних та реставраційних робіт у вестибюлі вокзалу, ще двох залів чекання для пасажирів, інших приміщень.

    Усі ремонтні та реставраційні роботи будівлі вокзалу та облаштування території навколо неї якісно виконують фахівці Козятинського будівельного монтажного експлуатаційного управління №2 під керівництвом Миколи КРАВЦЯ.

    Анатолій САДОВЕНКО

    «Локомотив» і на воді швидкий

    Змагання з веслування на байдарках на першість спортивної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву (СДЮШОР) «Локомотив» Південно-Західної залізниці стали вже традиційними. Знову, як і минулого року, Матвіївська затока на о. Труханів у столиці стала місцем проведення цікавих і захоплюючих перегонів, в яких узяли участь усі вихованці спортивної школи. Основною метою, яку ставили перед собою організатори змагань, було підбиття підсумків роботи тренерів та визначення кращих спортсменів школи, заохочення дітей та юнацтва до регулярних занять спортом.

    Змагання проходили в дев’ять заїздів відповідно до вікових груп учасників. У найстарших групах змагалися чоловіки 1982 - 1993 рр. та жінки 1984 - 1995 рр., у наймолодших - дівчата 1999-го та юнаки 2000-го рр. народження.

    Дистанція перегонів 3000 м з поворотом через 1500 м - єдина для всіх учасників - не є класичною. В міжнародних змаганнях зазвичай веслярі стартують на 500 і 1000 м, але на цій дистанції, за думкою організаторів, найбільш значуще проявляються рівень підготовки спортсменів, їх кондиції та можливості.


    Сила, звитяга, молодість - невід’ємні супутники учасників змагання.

    Роль головного судді змагань дісталася заступнику директора СДЮШОР Альоні ЯКИМЕНКО. В організації заходу та суддівстві активну участь взяли також старший тренер з веслування на байдарках Любов ТОПИХА і тренер Владислав ТОПИХА. Серед присутніх на змаганнях були начальник дорожнього фізкультурно-спортивного клубу «Локомотив» Ольга СТОРОЖЕНКО та директор спортивного комплексу клубу Олександр АНДРІЄНКО.


    Ангеліні Поступаленко першу спортивну нагороду вручає Олександр МИКОЛЮК.

    У першому заїзді перемогу здобув Олександр ГЛУЩЕНКО, другим призером став Олександр КЛИМЕНКО, третім - Андрій ВУСАТИЙ. Усі ці хлопці - майстри спорту України, в скарбничці їх досягнень - перемоги та призові місця на чемпіонатах країни. Зокрема, Олександр Клименко у минулому році виграв чемпіонат України з марафону на байдарках - дуже престижний і складний вид змагань серед веслярів.

    Не менш титулованими виявилися й лідери другого заїзду. Переможницею стала майстер спорту міжнародного класу, призер чемпіонату Європи Людмила ГАЛУШКО; другий призер - майстер спорту, член збірної України Юлія ВАКУЛЕНКО; третє місце виборола майстер спорту, призер чемпіонату України, переможець минулорічного марафону Марта СЕНЬКІВ.

    У наступних заїздах переможцями стали: Олександр РИЖЕНКО, Вадим ТЕКНОВ, Ярослав МАЛООКИЙ, Ілля ІВАНЕНКО, Максим ЦІЛИК, Олександра ГОВОРУН, Денис ПОСТУПАЛЕНКО.


    Спортивна родина - майстри спорту Владислав, Ольга і Любов ТОПИХИ.

    Нагороди переможцям та призерам (чудові кубки, медалі та пам’ятні вимпели) вручали почесні гості змагань - начальник Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Олександр МИКОЛЮК і його заступник В’ячеслав ЗАПАДНЯ. Вони тут опинилися зовсім не випадково. Адже працівниками їх підрозділу на території СДЮШОР проводяться великі будівельні роботи. Багато чого вже зроблено: чудова спортивна зала, тренажерний майданчик, їдальня.


    Людмилі ГАЛУШЦІ перемагати не вперше.

    - Наразі наша спортивна школа переживає справжнє відродження, - каже старший тренер Любов Топиха. - Подивиться, які чудові у нас ангари, байдарки, інші споруди і спорядження. І все це завдяки турботам і сприянню начальника Південно-Західної магістралі Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА. Дякуємо йому.


    Стрімкий фініш Максима ЦІЛИКА.
    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    З нагородою!

    За сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий внесок у забезпечення ефективності з метою безперебійної діяльності залізниць України, оперативність у вирішенні виробничих завдань з перевезення пасажирів та вантажів, високий професіоналізм і творчу ініціативу в роботі генеральним директором Укрзалізниці Володимиром КОЗАКОМ нагороджено:

    Почесною грамотою Державної адміністрації залізничного транспорту України

    Андрія Вікторовича МАКСИМЕНКА - диспетчера старшого (дорожнього) оперативно-розпорядчого відділу галузевої служби перевезень державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».

    Нагрудним знаком «Відмінник господарства перевезень»

    Олега Віталійовича БІДУ - заступника начальника відділу перевезень з оперативної роботи відокремленого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень.

    Оголошено подяку Державної адміністрації залізничного транспорту України

    Сергію Петровичу ГРЕЧУКУ - заступнику начальника відділу перевезень (з оперативної роботи) відокремленого підрозділу Жмеринська дирекція залізничних перевезень;

    Андрію Володимировичу ІЛЛЮХІНУ - диспетчеру (дорожньому) оперативно-розпорядчого відділу галузевої служби перевезень державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».


    Як карта ляже

    Більше трьохсот тисяч пільгових категорій громадян перевезено у приміському сполученні на терені Конотопської дирекції у нинішньому році. У грошовому вимірі - на два мільйони гривень, які мають сплатити залізниці органи місцевого самоврядування.

    Тільки процес цей, м’яко кажучи, далекий від ідеального. Місцеві ради можуть, наприклад, левову частку державної субвенції виділяти комунальним транспортним організаціям, бо, як мовлять, своя сорочка ближча до тіла. А можуть розрахуватися повністю. Тут все залежить від того, як карта ляже.

    І від наполегливості й авторитету самих залізничників. Тому відсоток компенсації у цілому по залізниці хоча повільно, але зростає. І за сім місяців, як свідчать статистичні дані, маємо 34 відсотки, що більше, ніж у минулому році.

    Найкращий показник у Конотопській дирекції - 66 %. Якщо брати у розрізі областей, то органи місцевого самоврядування, наприклад, Сумської, відшкодували 59% необхідної суми, Чернігівської - 83%.

    Микола ПАЦАК

    Кримінальна любов до деталей верхньої будови колії

    Залізниця і прилегла до неї територія відповідно до чинного законодавства є зоною підвищеної небезпеки. Але найгірше, коли небезпеку створюють люди навмисне. Це стосується тих, хто прагне поцупити кабелі і дроти, частини рухомого складу, покриття колії тощо. Зрозуміло, що багатьом із нас живеться нелегко. Але від того, що здійснено начебто незначний злочин, не мають потерпати інші. Часто, звичайна, на думку «металіста», річ, викрадена із верхньої будови колії, стає причиною трагедії.

    БАРАН ВИЯВИВСЯ СЛАБКИМ

    А ще ж навіть оті звичайнісінькі болти, костилі і навіть стружка від переробки металу на токарському верстаті є власністю того чи іншого залізничного підрозділу і мають цінність у грошовому еквіваленті.

    Так, посеред білого дня, а саме о 16-й годині, нещодавно шепетівчанин Роман Воробей пробрався з велосипедом на територію колійної машинної станції №193, що на Новоград-Волинському шосе. Він, очевидно, добре знав, що тут йому є чим поживитися. Бо взяв із собою два мішки, сумку та рюкзак.

    Поблизу колії зловмисник викрав деталі верхньої будови колії - підкладки Д-65. У результаті розслідування виявилося, що чоловік виніс металу 217 кілограмів, зробив кілька «ходок» - здав його за дві гривні за кілограм. Загалом, як встановлено офіційно, відокремленому підрозділу Шепетівській колійній машинній станції №193 збитки нанесено на суму понад 480 грн. Проти Р. Воробея було порушено кримінальну справу, і він засуджений. На біографію молодої людини тепер, як мовиться, накладено «чорну пляму». І це вплине на все подальше життя.

    Подібне вчинив і мешканець одного з недалеких від Шепетівки сіл на території, що її обслуговує Шепетівська дистанція колії, Володимир Кірушок. Серед білого дня, а саме о 15-й годині 15 хвилин, він вирушив на «промисел» на одну із тупикових колій, де заздалегідь приготованим для того ломом вибив 8 металічних підкладок, металеві костилі. Мета стояла одна - здати вкрадений за гроші брухт. Та про те, що хтось порається на залізниці, було повідомлено залізничниками у лінійне відділення міліції на станції Шепетівка. Оперативники зреагували швидко. Довелося за вчинене відповідати. Адже сума спричинених державі збитків значна.

    Громадянину Ю. Барану в силу певних фізичних обставин самотужки важкувато було до нелегального пункту прийому брухту доставляти чуже майно. Тобто те, що змонтовано для руху поїздів. Отож, до демонтування залізничної колії Ю. Баран залучив С. Мельничука. Якщо під час минулої Великої Вітчизняної війни радянські партизани за такі дії отримували ордени і медалі, то нинішні «месники», а вірніше, просто «металісти», отримали відповідно до чинного Законодавства України строки покарання.

    А що ж було?! Озброївшись металевим ломом, молодики зняли із залізничної колії дві підкладки Д-50, дві Д-43. А ще - 14 костилів, клемний болт. Якщо говорити відверто, то сума заподіяних збитків Шепетівській дистанції колії порівняно незначна. Але у будь-якому випадку негативне втручання у діяльність залізничного транспорту є злочином. Тим паче, якщо це прогнозує трагічні наслідки. Тому Ю. Барана притягнуто до кримінальної відповідальності у вчиненні злочину, передбаченого статтею 185, ч. 2 Кримінального Кодексу України.

    Якщо хтось із читачів газети гадає, що розкрадають і розбирають задля здавання брухту тільки бомжі, п’яниці, то помиляється. Є серед крадіїв і свої. Тобто ті, хто працює у залізничних підрозділах. Маючи при цьому порівняно непогану зарплатню.

    ФРАНЧУК ТА НІКОЛАЙЧУК ПОВЕРНУЛИСЯ НІ З ЧИМ

    Наведемо конкретний факт. Акумуляторник Шепетівської колійної машинної станції №193 Р. Франчук на зварювальному столі побачив невелику рейку. Поруч нікого не було… Велосипедом спробував доправити крадене прямісінько на незаконний пункт прийому брухту, яких у селищі Косецькому поблизу залізниці є кілька. Але… Зашкодили правоохоронці. У результаті - кримінальна справа, покарання. А ще - втрачений на роботі авторитет. Бо хто ж поважає злодія, який працює поруч? Підозра у вчиненому лягає на всіх.

    Вже знайомий із тим, що за злочин треба відповідати, шепетівчанин Валентин Ніколайчук. Адже його вже було у 2010 р. засуджено за крадіжки за статтею 185 Кримінального кодексу України. Здавалося б, молодій людині треба отямитися. Та де там. Адже працювати не хочеться. Ліпше щось поцупити. І ось «клондайк» знайшов на території порізки, ремонту та промивки вагонів вагонного депо станції Шепетівка. Серед білого дня викрав магістральну трубу гальмівного обладнання вагона із з’єднувальним кінцевим краном та рукавом, поручень до піввагона. За даним фактом, про який у міліцію повідомило керівництво вагонного депо станції Шепетівка, було проведено міліцейську перевірку. У ході розслідування підтверджено, що В. Ніколайчук дійсно-таки крадіжку вчинив. І, як результат, порушено кримінальну справу, далі - судимість…

    Як резюме до цієї статті хочеться сказати банальну, але всім відому фразу: «Незнання законів при скоєнні злочинів не означає, що не доведеться відповідати за злочини».

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Під час останньої апаратної наради начальник Південно-Західної залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН наголосив на тому, що кожний випадок крадійства слід прирівнювати до терористичного акту. І це справедливо, адже навіть через один вкрадений закладний болт, гайку скріплення може статися непоправна біда.

    Заходи з унеможливлення випадків крадійства деталей верхньої будови колії (ВБК) - документ на багатьох аркушах. Але масштаби крадійства ВБК завдяки нашому ознайомленню із відповідними актами надто відчутні. За даними служби відомчої охорони Південно-Західної залізниці серед тих, кого було затримано «на гарячому», кожний десятий - залізничник. Серед них часом зустрічаються і горе-керівники виробництва.

    Це врешті-решт мерзенні факти. Мова не про неписьменного чеховського «Зловмисника», а про людей, які свідомо йдуть «на дєло». До якого ж «плінтуса» треба впасти, щоб так розтоптувати честь залізничного фаху?! Чи зможуть пройнятися умовляннями ті, хто ганьбить власне себе, родину?! Або лише суворі накази та лава підсудних можуть зупинити злодіїв...

    Пригадуються рядки із історичного нарису російського письменника Валентина Распутіна про інженерів-колійників: «Это была интеллигенция крепкой кости и здорового духа, у которой не могло явиться разрушительного настроения уже по одному тому, что призванием её было строить, укреплять, облагораживать жизнь… Это были образованные и благожелательные люди, спокойные и неутомимые, чьи добрые качества вырабатывались опять-таки профессиональным служением и духовным совершенствованием…»

    Варто у зв’язку із цими роздумами відомого письменника другої половини XX - початку XXI ст. віддати подумки належне тим, хто залишив нам великий спадок для удосконалення галузі і аж ніяк не для нехлюйства та безгосподарності.

    Кримінальна любов до деталей верхньої будови колії. За таке «збочення» варто відповідати за Законом.

    Андрій КОВАЛЬЧУК, старший слідчий лінійного відділення на станції Шепетівка УМВС України на Південно-Західній залізниці, майор міліції

    Дорога кожна хвилина

    25 грудня минулого року на дільниці Черемушки - Бахмач-Київський стався інцидент - злам пліті безстикової колії (672 км пк 6). Машиніст вантажного поїзда №1203 П. Заворухін та його помічник О. Чимикос вчасно виявили пошкодження. Матеріальних збитків залізниці, як свідчать документи розслідування, не завдано, але допущено затримку трьох поїздів.


    Електромеханік Бахмацької дистанції сигналізації та зв’язку Руслан СИТНІКОВ.

    Причиною інциденту став прострочений термін модернізації колії. Рейки, укладені у 1988 р., пропустили понад норму 28 мільйонів тонно-кілометрів вантажів, тобто ремонт тут був потрібний ще в 2011 р. Та розпочався він лише у липні нинішнього. Одинадцять кілометрів парної колії дільниці Черемушки - Бахмач-Київський випало оновлювати КМС-285. Це, здається, буде єдиний цьогорічний факт модернізації на терені Конотопської дирекції. Скромно. Звичайно, розраховували на більше. Але й тому раді. Раді, хоч довготривале «вікно», пропуск усіх поїздів по непарній колії на головному ходу ускладнює роботу організаторів руху і впливає на показники дирекції.


    РМ-80 через кілька хвилин розпочне роботу.

    РАНОК 13 ЛИПНЯ. Електропоїзд прибуває у Бахмач-Київський. На станції відразу помічаю платформи зі шпальною решіткою, далі стоять готові вирушити на перегони состави з колійними машинами, та гурт залізничників засипає щебенем стрілочний перевід. Але я маю інформацію, що КМС-285 сьогодні працюватиме на 673-му кілометрі (платформа «Старий Луг»). З електрички виходжу раніше - на платформі «669-й кілометр». І відразу бачу, що не прогадав. Дорожній майстер Конотопської дистанції колії Олександр Собора проводить інструктаж, а на рейках в обох напрямках вже червоніють сигнальні жилети. Далекувато, правда. Тож «ноги в руки» - і вперед на Київ росянистою стежкою. Там працює більше людей.

    Крокується бадьоро, дихається легко. Пташки цвірінчать у лісосмузі, джмелі гудуть. Ідилія та й годі. Якби тільки не спека. Уже через годину-другу тут буде до сорока градусів на сонці. Хоч би вітерець подув. Чи дощик бризнув…

    До речі, в умовах, коли дуже жарко, не витримує навіть колійна техніка - кипить олива у гідравлічних системах. А люди? Люди працюють. Вони міцніші за сталевий сплав. І не кожен знає, що санітарні лікарі прописали, аби у спеку роботодавці забезпечували їх відповідним спецодягом, головними уборами, сонцезахисними окулярами, прохолодними напоями, душем і дозволяли перерву щогодини.

    Отак думаючи про ідеальні умови праці - а чому б і ні, ще класик рекомендував: «Треба мріяти» - доходжу до світлофора. Тут знайомлюся з електромеханіком СЦБ Бахмацької дистанції сигналізації та зв’язку Русланом Ситніковим. Він розповідає, що має завдання «супроводжувати прохід колійних машин», тобто відключити пристрої і від’єднати дросель-трансформаторні перемички. А потім все знову підключити та приєднати.

    - А там що роблять? - показую на залізничників, які підкопуються під нову пліть.

    - То для щебенеочисної машини серії РМ.

    РМ уже наближається. З монтерами колії я встигаю лиш перекинутися словом-другим. Монтери Олександр і Володимир Шарапи, Василь Ковівчак, Євген Слабій та Петро Роговий вирили траншею, пояснили, щоб «завести ніж».

    РМ-80 зупиняється. Це машина Центру механізації колійних робіт залізниці. «Ніж заводять» швидко, хоч, скажу вам, залізяки там масивні. І вже через кілька хвилин вона поволі рушає, пересіваючи забруднений баласт.

    Така ж «еРеМка», пояснював дорожній майстер Олександр Собора, рухається назустріч. Потім пройдуть інші колійні машини.

    - Вкладаються у строки?

    - Думаю, що так.

    Спостерігати за роботою РМ поволі набридає. Тому шукаю співрозмовників. З машиністами не поговориш - при ділі, розмови їм тільки заважатимуть. Дізнаюся лиш, що та РМ має номер 324 і що виконробом на ній Сергій Ніязов.

    СПІВРОЗМОВНИКІВ ЗНАХОДЖУ АЖ НА ПЕРЕЇЗДІ. Це - чергова Ганна Ігнатьо. Основні шлагбауми перед проходом поїзда опускаються автоматично, та вона закриває ще й додаткові.

    - А для чого? - запитую.

    - Так треба. Поїзди ж ідуть по одній колії.

    Ганна Іванівна не перший рік працює у Конотопській дистанції колії. Давно, із тієї пори, коли жінок ще зараховували монтерами.

    - Складно? Модернізація ж.

    - Та ні, зазвичай. Мені не складно…

    Я вже не сподівався того дня зустріти виконроба КМС-285 Івана Лебедя. Домовлялися, що поговоримо на 673-му кілометрі. Але то тільки у фільмі місце зустрічі змінити не можна. Погода внесла свої корективи, і бахмачани залишилися в Бахмачі - там теж є робота. Але в обідню пору Іван Іванович навідався на перегін. Тож говоримо про обсяги робіт на нинішній рік і готовність до них колійної машинної станції. Власне, про це можна було б і не запитувати - КМС завжди справлялася зі своїми завданнями. Як і про модернізацію цих одинадцяти кілометрів парної колії на дільниці Черемушки - Бахмач-Київський.

    - У графік ми вкладемося, - сказав Іван Лебідь переконливо.

    А ось і літній тихий дощик. Після кількох тижнів спеки він воістину благодатний. Ніхто не ховається від його теплих крапель. Так само червоніють на коліях жилети і так само гуркочуть колійні машини. Без зупинки, без затримки. Бо кожна хвилина дорога.

    Микола ПАЦАК

    Станція Могилів-Подільський. Три напрямки діяльності

    За економічними показниками минулого року трудовий колектив ст. Могилів-Подільський був у трійці кращих на нашій залізниці. Та на досягнутому підлеглі Віктора АРСЕНЬЄВА не зупиняються. Нинішнього року вони також зробили успішний старт в роботі. І за підсумками першого півріччя значно перевищили планові завдання. Так вивантаження вагонів зросло на десять відсотків, порівняно із тим, що передбачалося на цей період. А перевищення завдання з навантаження склало 290 відсотків. Є й інші хороші показники.

    Що ж стало основою успішної роботи як торік, так і нинішнього року? Це запитання адресую заступнику начальника станції Володимиру КОЛОМІЙЦЮ, який на період відпустки керівника виконує його обов’язки.

    - У нас працюють доволі досвідчені фахівці, - почув у відповідь. - Серед них - старший прийомоздавальник поїздів Володимир ШИНКАРУК, який трудиться на залізниці вже сорок років. Трохи менше, але також успішно працює його напарник Микола ШЕВЧЕНКО. З 1987 року у нашому колективі старший вантажний касир Любов ІЛЬНИЦЬКА, яка досконало знає свою роботу й уже є наставником для молодих колег. Давно й успішно працюють прийомоздавальники вагонів Денис ПАВЛЕНКО та В’ячеслав БУРЛАКА. Завдяки їх, а також й інших співробітників, самовідданій праці нам і вдається виконувати та й перевиконувати планові завдання. А зростання обсягів вантажної роботи зумовлено пожвавленням виробництва та торгівлі у нашому місті та у районі. Адже Могилів-Подільський здавна був визначним виробничим та торговим центром. А за радянських часів Могилів-Подільський зазнав значного розвитку. Тут з’явились нові підприємства, навчальні заклади. Усе це й додало роботи залізниці. Сьогодні залізнична станція відіграє далеко не останню роль у нашій галузі. Тут здійснюється передавання поїздів із нашої залізниці молдовській. Лише за перше півріччя поточного року на станції оброблено та відправлено 442 вантажних поїзди. А минулого року їх було більше тисячі.

    Тож дружному залізничному колективу станції є над чим працювати. І є надія, що цього року трудові досягнення будуть не гіршими торішніх.

    ВІД РЕДАКЦІЇ.

    Станція Могилів-Подільський має різноманітний характер роботи. Перша роль - навантажувально-розвантажувальний пункт на кордоні Південно-Західної та Молдовської залізниць. Друга - пасажирська. Третя - передаточна. Вантажі з України до Молдови та у зворотному напрямку знову ж таки не оминають колії ст. Могилів-Подільський. Така специфіка цього транспортного вузла. Але начальник станції разом з колективом мають керувати у всіх сферах одночасно.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Що ховається під вершиною айсберга?

    У багатьох пасажирів, та й деяких залізничників, господарство електропостачання асоціюється насамперед із контактною мережею, яка в усіх на виду і завжди привертає до себе увагу. Без сумніву, це важлива складова великого енергетичного господарства залізниці, але, як мовиться, лише верхня частина айсберга. Впевнений, не менш, ніж «контактники», на увагу читачів залізничної газети заслуговують й люди, які дбають про справність і безаварійну роботу силових установок залізниці. У пошуках таких дбайливців ми відправилися в самісіньку глибинку ст. Київ-Волинський, де розташовано ремонтно-ревізійну дільницю Київської дистанції електропостачання.

    Ремонтно-ревізійна дільниця (РРД) виникла водночас із Київською дистанцією електропостачання в 1949 р. Її стареньке приміщення, як і приміщення району контактної мережі №1 та районної підстанції (що була першою тяговою на залізниці), начебто соромлячись своєї непрезентабельності, ховається від сторонніх очей на невеличкому п’ятачку серед розгалужених колій. Ці поважні споруди - безмовні свідки тих міфічних часів, коли на тлі післявоєнної руїни у столиці України з’явилося справжнє технічне диво - перша електричка.

    У курс справ ремонтно-ревізійної дільниці нас вводить її начальник Валерій САВЧЕНКО (на фото вгорі).

    - Якщо коротенько, - починає розмову Валерій Володимирович, - наше основне завдання полягає у забезпеченні безперебійної роботи пристроїв електропостачання. РРД обслуговує п’ять тягових і дві районні підстанції, дев’ять постів секціонування, пункт електропостачання поїздів на Борщагівці-Технічній і пункт обігріву вагонів у вагонному депо Київ-Пасажирський.

    Робиться це силами колективу з 26 осіб. На зорі свого існування дільниця мала лише дві бригади: масляного господарства та релейного захисту й автоматики. Згодом додалися бригади високовольтних випробувань, телеуправління, дистанційного управління, постів секціонування. Турбот нашим електромеханікам і електромонтерам випадає багато, бо обладнання досить застаріле. Наприклад, експлуатується ще перша підстанція Київ-Волинський, яка хоч і не живить контактну мережу, проте забезпечує струмом автоблокування у трьох напрямках, а також продовжне електропостачання 8 фідерів 35 кВ сторонніх користувачів.

    Обстеження електротехнічних пристроїв кожною бригадою проводиться за власним планом, у процесі виконання якого виявляються дефектні вузли, невідповідні до норм параметри. Саме тоді вже виконуються позапланові ремонтні роботи.

    Серед обов’язків фахівців дільниці - також проведення скороченого лабораторного аналізу трансформаторного масла з метою визначення подальшої можливості його використання. За результатами аналізу приймається рішення про очищення або регенерацію масла, для чого на дільниці є належне обладнання. Існує тут і лабораторія високовольтних випробувань. Її призначення визначити, чи можуть витримати високу напругу за встановленими нормами електрозахисні засоби, а також силове і комутаційне обладнання. Цю послугу надаємо всім підрозділам Київської дирекції.

    До нашої бесіди долучається заступник начальника дільниці Сергій Петриченко (на фото внизу).

    - Неодноразово доведено, - наголошує Сергій Іванович, - чим більше доводиться «потіти» на об’єктах, тим слабше організація виконання планово-попереджувальних ремонтів. Проте, варто зазначити, що навіть при відмінному утриманні обладнання трапляються випадки аварійних ситуацій з метеорологічних причин, комунікаційних перенапружень, утоми металу тощо. Саме для ліквідації таких ситуацій необхідні висока організація робіт, відповідальність працівників, уміння правильно поставити і виконати завдання і не востаннє - прибуття в найкоротший термін на місце ушкодження. І ось тут існує заковика.

    - На мою думку, - продовжує Сергій Іванович, - для підвищення оперативності ліквідації аварійних ситуацій необхідно забезпечити ремонтників проїзною формою з правом проїзду в усіх поїздах і в кабіні локомотива. А також розглянути питання щодо надання проїзних документів на громадський транспорт. Це не питання пільгового проїзду, а питання безпеки руху поїздів, пасажирів.

    - Так. Наші люди постійно на лінії й працюють, як мовиться, не покладаючи рук, - підтвердив Валерій Володимирович. - На базі їх рідко зустрінеш. (Дійсно, малолюдність на дільниці кидалась у вічі - авт.). Праця їх непримітна, але надзвичайно важлива. І трохи прикро, що люди ці залишаються в тіні. Але повірте, вони заслуговують на найтепліші слова подяки.

    Як не згадати старшого електромеханіка Михайла Кацала. Він керує бригадою з чотирьох робітників, під їхнім наглядом перебувають 370 моторних приводів щоглових роз’єднувачів, сотні інших пристроїв, що потребують постійної уваги. Досвід ветерана - дорогоцінний. Михайло Федорович починав електромонтером на тяговій підстанції Буча ще в 1974-му, а з 1980-го працює на РРД. Виробничі справи для нього - над усе, заради них завжди готовий поступитися власними інтересами і часом. Він охоче передає свій багатий досвід молодим працівникам.

    Треба сказати, й молодше покоління не пасе задніх. Взяти хоча б старшого електромеханіка бригади масляного господарства Дениса ПЕТРИЧЕНКА. Він на дільниці з 2000-го, починав з електромонтера. Радує те, що хлопець постійно прагне підвищувати фаховий рівень, освоює суміжні спеціальності.

    Схожої вдачі й електромеханік бригади високовольтних випробувань Ігор ПИВОВАРОВ, який прийшов у 2007-му після закінчення КЕМТу. Молоді відповідальні, грамотні, ініціативні фахівці - надія нашого колективу. Адже технічний прогрес не стоїть на місці.

    Нове обладнання поступово витісняє застаріле. Зокрема, на зміну релейному устаткуванню приходить мікропроцесорне. Таке обладнання вже встановлено на тяговій підстанції Боярка. На часі його впровадження й на інших. Не відставати від вимог часу - одне з важливих завдань колективу. І керівники приділяють йому велику увагу. А працівники ремонтно-ревізійної дільниці прагнуть бути в курсі новітніх технічних досягнень щодо специфіки своєї справи. У цьому - запорука їхньої успішної праці.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Крізь вихори долі

    У свій дев’яносторічний ювілей Олена Григорівна НаштатІк приймала привітання не лише від рідних та близьких людей, а й від колишніх колег із відділкової лікарні ст. Коростень. Там вона пропрацювала понад 30 років і вийшла на пенсію з посади старшої медсестри гінекологічного відділення.

    Її досі цінують і пам’ятають. Адже своєю відповідальністю, порядністю, скромністю, добротою і принциповістю вона заслужила повагу тих, з ким довелося працювати. Трудову діяльність свою в Коростені вона розпочала у 1961 р. Цього року направили працювати в Коростенський відділок і її чоловіка Олексія Борисовича Наштатіка. На жаль, відійшла вже у вічність ця відома і шанована людина.

    На долю подружжя, на їхню молодість, випали лихоліття війни. З першого дня від її початку Олена Григорівна потрапила на фронт. Молода медсестра врятувала життя не одному воїну, вчасно надавши допомогу. Зараз вона згадує і досі дивується тому, що в пекельній, нелюдській боротьбі за життя, не своє, а ранених солдатів, вона була не слабшою за інших.

    За свою відвагу у справі порятунку людей Олена Наштатік була нагороджена орденом Вітчизняної війни другого ступеню, медаллю «За мужність» і ще багатьма іншими.

    - Такі люди, як Олена Григорівна, - це не тільки справжня історія, а й яскравий приклад патріотизму, працьовитості й відданості справі для молодших поколінь, - каже голова профкому відділкової лікарні Людмила Шульгата. - І ми гордимося, що ця людина працювала в нашій лікарні. Нам є з кого брати приклад, є в кого вчитися.

    Оксана КЛИМЧУК

    Світ не без добрих людей

    Мені вже 93-й рік. Все трудове життя я віддала залізниці. Починала трудитися на ст. Пост-Волинський ще в довоєнні роки. 22 червня 1941-го року, коли фашисти напали на нашу країну і на станцію посипалися ворожі бомби, я знаходилася на чергуванні.

    Виконувала свої обов’язки, допоки столиця України не опинилася під чоботом загарбників. А коли радянські війська визволили Київ, знову повернулася на рідну станцію, продовжувала служити залізниці до виходу на пенсію. Нещодавно відчула, що виникли проблеми зі здоров’ям. Повідомила про це нашого голову ради ветеранів Анатолія Шаповала. Він відвіз мене до Дорожньої клінічної лікарні №2 Південно-Західної залізниці, де завдяки допомозі чудових фахівців - лікаря-уролога Андрія Фомука та медичної сестри Світлани Литвиненко - я незабаром одужала. Наразі перебуваю вдома і почуваю себе задовільно. Через вашу газету хочу висловити своїм рятівникам щиру подяку. Низький уклін Вам, Андрію Євгеновичу і Світлано Миколаївно, за ваші золоті руки, за ваші чуйні серця. Дуже вдячна й Анатолію Михайловичу Шаповалу за його невсипні турботи і піклування про всіх ветеранів рідної станції.

    Ганна СЕРБІН, ветеран залізниці

    НЕ начинайте даже с «маленькой»

    (Продолжение. Начало в №27)

    Вот как киевский патологоанатом описывает мозг «весельчака» и «балагура», который, по мнению друзей, пил «умеренно» и «культурно»: «Изменения в лобных долях мозга видны даже без микроскопа, извилины сглажены, атрофированы, множество мелких кровоизлияний. Под микроскопом видны пустоты, заполненные серозной жидкостью. Кора мозга напоминает землю, после того, как на нее сбросили бомбы - вся в воронках. Здесь каждая выпивка оставила свой след».

    В головном мозгу отмечено сильное переполнение кровью, нередко с разрывом сосудов в мозговых оболочках и на поверхности мозговых извилин. Восприятие потерпевшего затрудняется и замедляется - нарушаются внимание и память. Вследствие этих изменений, а также постоянного влияния на человека алкогольного и питейного климата, начинаются глубокие изменения его характера, психики.

    ГОРЕ БЕЗ УМА

    Помимо постепенного разрушения отдельных сторон мыслительной и психической деятельности мозга, алкоголь во всё возрастающей степени приводит к полному выключению нормальной функции мозга. Личность меняется, начинаются процессы её деградации. Если в это время не прекратить пить и не вернуться к сознательной трезвости, полного восстановления нравственных качеств может никогда не произойти.

    Не следует забывать, что алкоголь обладает наркотическими свойствами: к нему очень быстро привыкают, и возникает потребность в повторных самоотравлениях, тем больше, чем чаще и в больших дозах принимаются спиртные «напитки». По мере дальнейшего потребления для получения того же наркотического эффекта с каждым разом требуется все большая доза.

    Как же этот наркотик в различных дозах действует на мыслительную и психическую деятельность мозга? Специально проведёнными опытами и наблюдениями над человеком, выпившим среднюю дозу, то есть одну-полторы рюмки водки, установлено, что во всех без исключения случаях алкоголь действует одинаково, а именно: замедляет и затрудняет умственные процессы, двигательные же акты на первых порах ускоряет, а затем замедляет.

    Кроме мозга, от алкоголя первыми страдают пищевод, желудок и поджелудочная железа. И чем крепче алкогольные изделия, тем тяжелее повреждения. При регулярном приёме даже небольших доз алкоголя железы, расположенные в стенке желудка и вырабатывающие желудочный сок, под влиянием алкогольного раздражения сначала выделяют много слизи, а затем атрофируются. Пищеварение в желудке становится неполноценным, пища застаивается или, непереваренная, поступает в кишечник. Возникает гастрит, который, если не устранить его причину и серьёзно не лечить, может перейти в рак желудка. Панкреатит и диабет на почве алкоголя - явления, как правило, необратимые, из-за чего люди обречены на постоянные боли и страдания. Более этого, панкреатит даёт обострения при малейшем нарушении диеты.

    Алкоголь влияет на глаза. В офтальмологии существует понятие алкогольной интоксикации зрительных нервов. Другими словами, происходит атрофирование зрительных нервов особой формы. Этому процессу способствует отравление стенок сосудов, что приводит к его сужению. Таким образом, происходит отравление нервной ткани зрительного нерва и коры головного мозга. Приём любой дозы алкоголя вызывает кратковременное расширение сосудов, что вызывает мнимый необъяснимый психологический подъем. Такие расширения ведут к тромбозам сосудов глазного яблока. Сужение сосудов нарушает кровоснабжение органов зрения, следовательно, насыщаемость кислородом тоже понижается. Зрительные нервы атрофируются, что в свою очередь ведёт к нарушению функционирования органов зрения.

    НИЧЕГО НЕ ВИЖУ, НИЧЕГО НЕ СЛЫШУ

    Исследования водителей, к группе которых врачи относят и машинистов локомотивов. Специфическое действие на время реакции оказывает алкоголь, причём даже небольшие его дозы вызывают значительное замедление реакции. Под воздействием небольшого количества алкоголя время реакции у водителя увеличивается в 2 - 4 раза. Так, при скорости движения 40 км/ч время реакции на появившееся препятствие у трезвого водителя будет, примерно, 0,6 сек., у водителя в нетрезвом состоянии - 1,8 сек. В связи с этим увеличится путь, который пройдет автомобиль за время реакции с 7 до 21 м, а дистанция безопасности с 27 до 41 м, т.е. почти в два раза. Кроме того, у водителя, - находящегося в состоянии опьянения, нарушается координация движения рук и ног, теряется способность глазомерного определения расстояния, появляется беспечность, неправильное восприятие окружающего, притупляются чувства, сужается обзорность.

    Если у трезвого водителя обзорность составляет 150°, то у нетрезвого всего 40° (так называемое «тоннельное зрение»).

    (Окончание в следующем номере)

    Анатолий ПОСМИТЮХА, ветеран труда; Елена БОРИСОВА, психолог

    Розшифрувати «дрес-код»

    Поняття «дрес-коду» все частіше вживається у кулуарах офісів та державних установ. На жаль, частіше про це можна саме почути, аніж побачити, адже наші працівники не завше охоче прислухаються до канонів робочого стилю. Тим паче зараз, коли літня спека набирає обертів, викликаючи бажання скинути з себе весь одяг. Взагалі...

    КОРПОРАТИВНА ЕТИКА

    Попри шалені температури за вікном, не варто втрачати голови і з’являтися на робочому місці у вигляді, який радше б пасував вам на пляжі. Таким чином порушується корпоративна етика, коефіцієнт праце-спроможності стрімко падає, разом із настроєм керівництва.

    Дрес-код - це набір правил щодо зовнішнього вигляду працівника тієї чи іншої установи. Сьогодні ця тема стає дедалі актуальнішою, адже зовнішній вигляд представників підприємства суттєво впливає на її імідж в цілому. Тому нерідко під час підписання контракту стосовно працевлаштування можна побачити вимоги щодо одягу.

    Не бійтесь, дрес-код - це не уніформа чи спецодяг, який має на меті закути вас в однаковий з усіма вигляд. Тут також є простір для прояву індивідуального стилю, хоча він є обмеженим. Звичайно, повсякчас слід знати міру та місце креативності. Правила гри стосуються як жінок, так і чоловіків, на кону - престиж місця, де ви працюєте.

    Найперше, слід подбати навіть не про одяг, а про себе. Слід виглядати охайно, слідкувати за своєю шкірою, мати доглянуті нігті (до речі, обом статям) та чисте, прибране волосся. Жінки мають заплітати його у ділові зачіски, адже надміру довге розпущене волосся чи пишні кучері скоріше вказуватимуть на вульгарність, аніж на красу. Чоловікам також варто помудрувати над укладкою, регулярно приводити до ладу свої вуса чи бороду, якщо такі є в наявності. Деякі підприємства мають у своїх статутах правила, що змушують чоловіків приходити на роботу виключно поголеними.

    ЩО ВДЯГТИ?

    Враховуючи, що одяг має бути «суворим», логічно, це костюм з жакету та спідниці, жакету та брюк, можливий костюм-трійка з жилетом, або ділова закрита сукня. До костюму вдягають блузу без зайвих кокетливих рюшів та бантиків чи сорочку, допустима кофтина з тонкого трикотажу чи водолазка.

    Жакет приталений, довжиною до середини стегон, з невеликими вилогами, брюки прямі та довгі, з високою або середньою посадкою на талії. «Грамотна» довжина брюк - до середини підбору. Але й підбори денного взуття вище 7 см не бажані.

    Спідниця - «олівець», «тюльпан» чи пряма класична довжиною по коліно чи трохи за коліно, що вважається ідеальною довжиною для будь-яких ніг. Тож маєте зайвий спосіб приховати вади фігури.

    Серед суконь ідеальний варіант - сукня-футляр до коліна, як без рукавів літньої пори року або в поєднанні з блузами, так і з рукавчиками - три чверті. Не бажано для носіння в офісі ампірні платтячка, сарафани та короткі облягаючі сукні.

    Останнім часом примхливість дрес-коду доходить до абсурду. Бідолашним офісним працівникам у Японії донедавна заборонялося приходити на роботу без піджака, краватки, чи у відкритому взутті. Крім того, страшним порушенням вважалися блузи чи сорочки з коротким рукавом. На щастя, страшна спека змусила керівників фірм піти на поступки і дозволити людям відступати від загальних правил. Відтепер можна носити і джинси, футболки навипуск, сандалі, але взамін того кондиціонери у приміщеннях не можна встановлювати на температуру нижче 28 градусів. Зрештою, вітаємо перемогу погодних умов, чи, можливо, економії, яка дозволила японцям почувати себе на робочому місці комфортніше.

    ВАРТО ОСТЕРІГАТИСЯ

    На загал, слід віднайти «золоту середину» між повсякденним стилем та надмірно діловим. Однозначно, є декілька вимог до ділового вигляду, які точно не терпітиме керівництво. Серед одягу, у якому не варто з’являтись на роботі:

    • занадто відверті та звабливі сукні та спідниці,

    • міні та супер-міні,

    • топи з відкритим животом,

    • низькі брюки,

    • занадто обтягуючий одяг,

    • незастебнуті ґудзики блузи,

    • одяг, що занадто засукається,

    • прозорий одяг.

    КОЛЬОРИ ТА МАЛЮНКИ

    Найбільш влучними для дрес-коду вважаються темно-синій, темно-сірий, зелений та коричневий кольори. Чорний підходить здебільшого для більш урочистих заходів. Зі світлої гами підійде беж та світло-сірий. Допускається додавання персикового чи рожевого, але не заглядайте на надто яскраві відтінки, - вони виглядатимуть недоречно і можуть дратувати оточуючих.

    Інколи деякі компанії мають свої власні корпоративні кольори, які розміщені на рекламній продукції, візитівках, доповнюють інтер’єр офісу тощо. У такому випадку доповнення до основного наряду відповідних кольорів може вітатися. Це підтримує командний дух і демонструє цілеспрямованість та єдність персоналу. Часом сама компанія розробляє аксесуари у вигляді краваток, нашийних косинок, брошок тощо.

    Щодо чорного костюму в офісі, то тут тривають дискусії. Чоловікам однозначно слід відмовитись від чорного на роботі, замінивши його на темні хроматичні відтінки. Оскільки цей колір допустимий на офіційних заходах та під час ритуальних служб. Щодо жінок, то варто «розбавляти» чорний костюм білими блузами, і обов’язково тілесними колготами, аж ніяк не чорними.

    Як бачимо, одяг виконує не лише зігріваючу чи стильну функції. Він так само дозволяє презентувати нас у суспільстві, створює певні рамки пристойності, подекуди говорить за нас чи надає сигнали. Грамотність у створенні зовнішнього вигляду - своєрідне мистецтво, оволодівши яким, можна сягнути не тільки вершин глянцевих журналів, а й кар’єрних сходинок. Звичайно, без щирої усмішки та гарного настрою все це не діятиме. Отож, усміхайтеся, і будьте красивими!

    Лідія ЛЕЛЕЧЕНКО, Фото з інтернету

    Мелодії дзвона лікують

    У 411 р. в Італії Cвятий Павлин - єпископ Ноланський заснував традицію дзвонити у дзвони. За переказами, побачивши уві сні польові квіти-дзвіночки, що видавали приємні звуки, він повелів відлити з металу дзвони. Щоб формою вони нагадували квіти. Але лише на початку VII століття Папа Римський Савініан канонізував дзвони.

    На Русі вони стали з'являтися майже одночасно з хрещенням її Святим Володимиром у 988 р. Спочатку їх завозили із-за кордону і були вони невеликими. На дзвіницях храмів висіло їх по два-три, і то не на всіх.

    У XIV ст. у Києві, Львові, Чернігові, потім у Ніжині, Глухові, Перемишлі та інших містах з'явилися ливарні майстерні з виготовлення дзвонів різних розмірів. І чим більший дзвін, тим розголос колоритніший, чутно його на великій відстані.

    САПЕРИ В ЛАВРІ

    Зробити великий дзвін - неабияка майстерність, але не менш важливим було і є питання встановлення його на храм. Це вимагає не лише величезних зусиль, а й особливого досвіду.

    На честь приїзду в серпні 1896 р. до Києво-Печерської лаври імператора Миколи II з імператрицею ченці запропонували відлити дзвін. За зібрані гроші, лаврські засоби і пожертвування віруючих замовили відомому тоді московському заводчикові П. Фінлянському пам’ятний дзвін. Його було відлито вчасно і залізницею доставлено до ст. Київ-Товарний.

    Відомо, що 822 солдати саперної бригади майже дві доби групами, змінюючи одна одну, тягнули, використовуючи шість канатів, дзвін нерівною дорогою на дерев’яних полозах в лавру. Біля дзвіниці спорудили ліси у вигляді квадратної шахти, якою за допомогою чотирьох лебідок піднімали дзвін. Через дві з половиною години дзвін було піднято на висоту 33 метри. Приблизно стільки ж часу зайняло його закріплення. А вже о 17 годині 26 серпня 1896 р. «Братський» дзвін вперше скликав віруючих до вечірньої служби.

    ДОНЕЦЬК І КИЇВ

    Дзвін «Всіх святих», дарований донецькими металургами Києво-Печерській лаврі, який нині стоїть біля великої дзвіниці, важить 7,3 тонни (на фото). Поки йдуть розрахункові роботи з подальшого піднімання і установки цього дзвона, ним може помилуватися кожен відвідувач лаври. Краса зовнішнього вигляду у поєднанні з вагою і розмірами. Це перший дзвін, на якому текст молитви, всі меморіальні написи зроблені українською мовою. На ньому змальовано чотири ікони, скульптури апостолів і євангелістів. Все це обвито красивим рослинним орнаментом.

    КОЛИ ЗВУЧАТЬ ВЕЛИКІ, СЕРЕДНІ ТА МАЛІ

    Зі всіх дзвонів найвеличніший - «красний» дзвін (від слова «красивий»). Це коли звучать на дзвіниці всі дзвони одночасно: великі, середні і малі. Під цей дзвін проходять особливі урочисті храмові свята, вінчання молодих, зустрічі високих осіб духівництва, особливих гостей. Усі храми Києва «красними» дзвонами зустрічали приїзди імператорів та імператриць Росії. Звучав він і на інавгурації президента України Віктора Ющенка, і під час виступу на Михайлівській площі президента США Білла Клінтона у 2000 р.

    ДИРИГЕНТ НЕБЕСНОЇ СИМФОНІЇ

    Впродовж століть церковні дзвони у храмах лунали завдяки ручному перетягуванню мотузки. В Америці і Європі традиція античного дзвонарства відходить у небуття, даючи простір новим технологіям. Дзвони б’ють у церкві, але на дзвіниці - жодного дзвонаря, котрий би уміло перебирав мотузками. Як це було колись... Сьогодні сучасний священик, ніби диригент оркестру, керує дзвонарською симфонією через комп’ютерну програму, яка дозволяє запускати мелодію дзвона через комп’ютерну панель, вмонтовану у храмі, або навіть через дистанційне управління. Завдяки новій технології ми можемо досконало імітувати мелодію церковних дзвонів, так, ніби вони дзвонять за допомогою мотузок. В останні десятиліття системи автоматичного дзвонарства активно використовуються в світі. Колишніх дзвонарів майже скрізь замінили механічні та електронні пристрої. У Римі, столиці християнського світу, де понад 600 церков і соборів, давно зникли і ливарні з виробництва дзвонів. Остання припинила діяльність 1993 р. після п’яти століть існування. Ватикан також відмовився від античного методу дзвонарства. Нові церкви у Вічному місті будують часто без дзвіниць, використовують запис дзвонарських мелодій. Встановити механічний пристрій для одного дзвона церкві коштує майже шість тисяч євро. Хтось зі священиків шкодує, що давня традиція ручного дзвонарства вимирає. Втім, очевидно, з модерною технікою церковний передзвін лунатиме ще довго.

    ЗДАТНІСТЬ ОЗДОРОВЛЯТИ

    Оздоровлення від дзвонів доведене наукою і підтверджене історією. Адже у страшні часи панування епідемій тифу та холери наші предки недаремно вдень і вночі безперестанку били у дзвони - так вони знищували віруси й мікроби, якими було переповнене повітря. Відомі випадки, коли люди, регулярно слухаючи дзвін, позбувалися глухоти, німоти, астми, заїкання і навіть виразкової хвороби. Оздоровча сила церковного дзвону підтверджена і рівненськими науковцями. Співробітники кафедри фізики Національного університету водного господарства та природокористування підтвердили, що дзвін дійсно пригнічує розвиток хвороботворних мікробів та вірусів. Відбувається це внаслідок того, що ритмічні удари на дзвіниці порушують спокій мікролептонів - надлегких частинок, якими оточені всі матеріальні предмети. Ці «потривожені» частинки починають ширяти у повітрі, генеруючи при цьому мікролептонні поля, які розривають жорсткі молекулярні зв’язки і видаляють шкідливі ізотопи. А саме ці ізотопи призводять до виникнення хвороб. Ще церковний дзвін має здатність відганяти грім, блискавку. Та головне його призначення - заклик на церковну службу, заклик задуматись над своїм життям: що ми зробили і коли полінувалися, як поставились до ближнього?

    НАЦІОНАЛЬНІ КУРАНТИ

    Дзвін - це ще одне нагадування про те, що спішити треба не поспішаючи. Звучання дзвона - це не тільки поклик до церкви, приємна мелодія для вух. Дзвін - голос Бога, що міцно відбивається у нашому сумлінні та нагадує нам про нашу приналежність до іншого життя у вічності. Дзвін - духовна сила, що пов’язує нас із вічністю та стародавніми практиками прославлення Господа.

    Для повного автоматичного управління можливо програмувати запуск звуку, щоб він лунав у відповідні години. Так у Києво-Печерській лаврі систему налаштовано на вмикання дзвонів на різні години для повідомлення часу. Дзвони до того ж виконують щодня 15 різних мелодій, вибраних з-поміж 6000 різних мелодій світових композиторів. Усі вони адаптовані у форматі МР3 і завантажені до комп’ютерної програми. Комп’ютер керує автоматикою, і кожну годину впродовж доби дзвони відбивають певну мелодію. Починають о шостій ранку - звучить Гімн України, потім «Молитва за Україну», далі лунають церковні й народні мелодії. Тепер це наші національні українські куранти.

    Валентина КОЧУБЕЙ, Фото Віталія НОСАЧА та з інтернету

    Вместе с народом в скорбях и опасностях

    С первых дней Великой Отечественной войны Святая Православная Церковь, составляющая неотъемлемую часть многонационального государства, морально и материально способствовала освобождению Родины от немецко-фашистских захватчиков. В те грозные годы Предстоятель Русской Православной Церкви Блаженнейший митрополит Сергий (Страгородский), позднее Патриарх Московский и всея Руси, а затем его преемник Святейший Патриарх Алексий (Симанский) вместе с другими архипастырями в многочисленных Посланиях горячо призывали верующих к священному делу - защите Родины.


    Митрополит Сергий.

    Святая Православная Церковь неизменно была со своим народом в скорбях и опасностях, в борьбе и в окончательной победе. Так было раньше, на всем протяжении нашей великой истории, так было в те страшные дни. И так будет всегда! Едва ли найдётся среди православных христиан, знающих родную историю, человек, который не обнажил бы благоговейно голову и не поклонился бы многострадальному народу, который прошёл многие тяжкие испытания.


    Раненые красноармейцы в Покровском монастыре (г. Киев).

    Патриотизм, любовь народа к своей Родине можно сравнить с любовью к матери, с самой нежной заботой о ней. Искони православный народ с особой любовью чтил свои святыни. На трудовые свои сбережения он воздвигал величественные здания храмов, украшал их и бережно охранял, ибо храм для христианина - место молитвенного общения с Богом. Сюда он приносил свои радости и горе, сюда приходил за помощью в дни личных и общественных бедствий.

    Православные люди горячо откликнулись на призыв: «Всё для фронта, все для победы!» Был организован специальный сбор помощи для бойцов, находящихся в госпиталях. Женские монастыри для пострадавших от войн снабжали госпитали и убежища бельём и перевязочными материалами, помогали в уходе за больными и ранеными.

    Пламенные призывы архипастырей и пастырей нашли искренний отклик в сердцах верующих людей. Многие миллионы рублей за годы войны были собраны верующими и духовенством на военные нужды больных воинов.

    30 декабря 1942 гг., в дни всенародного патриотического подъёма по сбору средств для фронта, Блаженнейший митрополит Сергий обратился к архипастырям и приходским Общинам с призывом пожертвовать средства на сооружения танковой колонны имени Димитрия Донского. Этот призыв был с воодушевлением подхвачен всей Церковью. Всего на танковую колонну имени Димитрия Донского духовенством и верующими нашей страны было собрано свыше 8 млн. рублей и большое количество украшений из драгоценных металлов, золотых и серебряных вещей.

    В ряде мест в эти же дни всенародного патриотического подъёма верующие приняли самоё широкое участие в сооружении танков и самолётов по инициативе населения их областей. Так, в Новосибирске верующие и духовенство собрали 110 тыс. рублей на строительство самолётов сибирской эскадрильи «За Родину». На денежные средства Православной Церкви была создана также воздушная эскадрилья имени Александра Невского.

    Война принесла смерть миллионам её сыновей и дочерей, невероятные разрушения, гибель ценнейших памятников истории и культуры. Страшное испытание не прошло и мимо Святой Православной Церкви. За годы войны она лишилась многих своих верных чад, потеряла значительное количество прекрасных храмов. Уцелевшие храмы опустошены, святыни народа подверглись осквернению.

    Киев, Чернигов и другие города Украины дороги православному народу. Киев - «мать русских городов», откуда распространилась Святая Вера по всей Руси, создал чудесные памятники Православия. Именно Киев был так ненавистен фашистским варварам, что они приложили все старания к тому, чтобы стереть с лица земли эту древнейшую твердыню Православия и русской культуры. Нельзя без пронизывающей скорби смотреть на многие разрушенные храмы немецко-фашистскими оккупантами.

    Родина высоко оценила заслуги архипастырей, пастырей, а также всех мирян Церкви в годы Великой Отечественной войны, наградив их правительственными орденами и медалями.

    Наш народ победил потому, что отстаивал своё правое дело. Каждый человек знает, что не в мощности бомб и не в другом смертоносном оружии заключается истинная сила победы. Она - в силе человеческого духа и его прогрессивных устремлениях, в Правде Божественного Домостроительства, которая являет единством всех миролюбивых наций и людей. Руками воинов-героев народ вознёс над фашистским рейхстагом знамя Победы. Карающий меч Правосудия опустился на головы злодеев, не только ради справедливого возмездия за содеянное, но и для того, чтобы раз и навсегда пресечь зло и предохранить от человеконенавистнической идеологии гитлеризма.

    Исходя из Новозаветного учения о человеке, как любимом творении Божием, Православная Церковь всячески напоминает о высокой и неповторимой ценности каждой человеческой жизни, которая дана не для того, чтобы её приносили в жертву ради завоевания «жизненного пространства» или ради корыстных эгоистических расчётов.

    Святая Церковь молит Бога, чтобы Он, Всемогущий, остановил руку, посягающую на мир, чтобы все люди Земли могли жить спокойно, без войн.

    Жить в мире с самим собой, с людьми и с Богом - это величайшее благо и дар на Земле. «Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божиими» (Мф.5,9). Православие всегда и во все века было и будет идти вместе со своим народом. И поэтому свято чтит память тех героев Великой Отечественной войны, всех тех, кто жизнь свою отдал за жизнь своих ближних, исполняя заповедь Христову: «Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих» (Ин.15,13).

    Протоиерей Валерий КЛИМЕНКО, Фото с интернета

    Огіркова столиця

    Наш лінгвістичний електропоїзд наближається до Ніжина, міста відомого. Назвіть його будь-кому - і відразу ж почуєте: «Це там, де ростуть огірки». Звичайно, вони ростуть скрізь, та огірковою столицею називають тільки Ніжин. Бо ще з XVIII ст. місцеві городники постачали цей продукт, першокласний і засолений, для імператорського двору.

    Був сорт Ніжинський середньостиглий, який вирощували по всій Україні. Нині ситуація змінилася - овочівники перейшли на гібридне насіння. Та огірки в Ніжині і справді смачні. Коли ви поцікавитися секретом вирощування, вам скажуть, що грунт тут такий, багатий солями срібла. Мабуть, що так. Але не скидайте з рахунку, що це - місто працьовитих, привітних і щирих людей, які століттями накопичували городницький досвід, тобто уміють збирати високі врожаї городніх культур.

    Не лише цим овочем славне місто. У 1663 р. тут відбулася Чорна рада, коли запорожець Іван Брюховецький, заручившись підтримкою простого люду, скликав, як тепер кажуть, багатотисячний майдан і відібрав в Якима Сомка гетьманську булаву. Очевидець, автор одного з козацьких літописів, записав: «Много козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Козаки значніе, яко змогли крилися, це хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги міняли».

    У Ніжині вчився Гоголь, звідси родом Юрій Лисянський, тут жив Сергій Корольов. За радянського часу в місті діяв драматичний театр, єдиний, мабуть, що не мав свого приміщення і весь час гастролював. Уже в роки незалежності драматичний театр імені Михайла Коцюбинського одержав постійну прописку по вулиці Воздвиженській. Ремонтувати будівлю, облаштуватися в ній допомагала театрові й залізниця.

    Історія Ніжина багата. Науковці стверджують, що місто виникло за князя Володимира Великого, який ставив городища на межі зі Степом. Тоді ж з’явилися, до речі, Новгород-Сіверський, Бахмач, Білі Вежі та Сиволож (тепер села Чернігівщини - авт.). Тому, очевидно, на його території не раз знаходили унікальні скарби - то 200 срібних монет княжої доби, то глечик срібних римських динаріїв IV ст.

    Але щодо походження назви думки вчених розходяться. Частина вважає, що спершу Ніжин називався Нежата Нива, згодом - Нежатинь. Інші стверджують, що городище одержало назву Унежь (Унежень), яка пов’язується із давнім іменем Унhгь, що є здрібніло-пестливим варіантом антропоніма Унhнhгь, тобто «кращий».

    Можливо. Тільки як пояснити трансформацію слова «Нежатинь» у «Ніжин». Не піддається вона лінгвістичному поясненню. Від імені Унhгь? Але воно настільки давно вийшло з ужитку, що й слідів його практично в мові не залишилося.

    Є ще один варіант. Назва походить від прізвиська, а потім і прізвища Нога. Справа в тому, що у цих краях воно зустрічається. Наприклад, у селі Печі (село поблизу станції Крути - авт.). Оселився якийсь Нога з родиною на березі Остра. Синам хати поряд збудував. Тому й казали:

    - Ця дорога веде до Ніг.

    - А село ж як називається?

    - Та Ніжине…

    Зручне місце вибрав Нога. Швидко розросталося поселення, згодом перетворившись на місто.

    Зрозуміло, це лише версія. А чому б і ні? У всякому разі, не суперечить фонетичним змінам, які властиві українській мові. До того ж словник топонімів зазначає, що сучасна назва міста згадується під роком 1618, коли спостерігалося масове переселення українців на незайняті землі Лівобережжя.

    Микола ПАЦАК

    Відпрацювали професійно

    Надзвичайна подія на ст. Попільня, де зійшло з рейок шість вантажних вагонів зі щебенем, і досі перебуває в центрі уваги керівництва та відповідних структур залізниці, які уважно вивчають причини та наслідки цього транспортного інциденту.


    Учасники ліквідації транспортного інциденту на ст. Попільня - такелажник Михайло ПОЛІЩУК,
    помічник машиніста Олександр ПОЛІЩУК, машиніст крана Володимир ІСЬКО, бульдозерист Григорій ПОЛІЩУК,
    машиніст крана Ігор СЛОБОДЯНИК та такелажник Анатолій ПОЛІЩУК.

    На ліквідацію наслідків прибуло два відбудовних поїзди зі станцій Фастів та Козятин, колійної машинної станції №120, а також фахівці Фастівських дистанції колії та дистанції електропостачання, інших структурних підрозділів залізниці. Завдяки спільній налагодженій роботі цих колективів із часом рух на станції було відновлено.

    - Ми прибули на місце події у встановлений нам термін, - розповідає учасник тих подій, виконувач обов’язки майстра відбудовного поїзда №3481 ст. Козятин Олег СУШКО. - Безпосередньо керував роботами начальник відбудовного поїзда Юрій ЛАВРИНЧУК. Оцінивши ситуацію, без зволікань визначилися із першочерговими роботами. Перш за все було необхідно забезпечити рух поїздів, прибравши пошкоджені вантажні вагони за габарит. Ситуація ускладнювалася тим, що ці вагони перебували поблизу пішохідного мосту, який перешкоджав роботі наших кранів. Та й стовпи контактної мережі заважали. Тож перші два пошкоджених вагони довелося піднімати за допомогою спеціального гідравлічного обладнання. Та й з третім вагоном мали чималі проблеми, хоча вже могли підняти його краном. Цього разу перешкодою стала пошкоджена колія, через що важко було нормально під’їхати до вагона. Та коли колійники зробили свою справу, і третій вагон був поставлений на місце. Четвертий та п’ятий вагони піднімали та ставили на рейки вже наші колеги з відбудовного поїзда ст. Фастів. А вже потім, знов після відновлення колійниками дільниці станційних колій, ми поставили на рейки останній пошкоджений вагон.

    Загалом на ліквідації цієї аварії у складі Козятинського відбудовного поїзда було задіяно вісімнадцять осіб. Всі вони відпрацювали професійно, проявили і свою майстерність, і навички. Серед них машиністи крана Володимир Ісько, Ігор Слободяник, Юрій Поліщук, такелажники брати Михайло та Анатолій Поліщуки, Валерій Войтюк, бульдозеристи Василь Ванцович та Григорій Поліщук, яким того дня хоча й не довелося попрацювати за штатним призначенням бульдозериста, проте за сумісництвом вони проявили себе, як вмілі такелажники.

    - За роки роботи на залізниці нам доводилося брати участь у ліквідації подібних ситуацій, - продовжує Олег Сушко. - Щоправда, цього року це був перший подібний випадок. І відпрацювали ми й цього разу професійно.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05