РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 20 (1 червня 2012)
  • Випуск №20 1 червня 2012
    Зміст
    1. Секрети щастя від Соколова, Героєва і компанії (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. Із нагородою!
    3. Право обирати комфорт (Ольга ЛИХАЧОВА)
    4. Сфера відповідальності - життя людей (Анатолій РОМАНОВ)
    5. Нас вітають
    6. Процес непростий, але він життєво необхідний (Анатолій САДОВЕНКО)
    7. Акцент на залізничні переїзди (Никифор ЛИСИЦЯ)
    8. Заслужений журналіст України Микола КАПУСТА: «13 - число симпатичне. Я не відношу себе до марновірів» (Віктор НОВОБІЛИЧ)
    9. Секрети сімейного щастя (Валентина КОЛЯДА)
    10. Конфликт в отдельно взятом коллективе. Избежать? Погасить? Участвовать? (Анатолий ПОСМИТЮХА, ветеран труда)
    11. Є на залізниці інтелектуали, є й силачі (Никифор ЛИСИЦЯ, Анатолій САДОВЕНКО)
    12. Кінь, коза і... залізничний шлагбаум (Леонід МАРЧУК)

    Секрети щастя від Соколова, Героєва і компанії

    Урочисте відправлення стрімкого експреса - витвору корейських інженерів і робітників з компанії «Hyundai Rotem» (м. Чангвон, Південна Корея), яке відбулося 25 травня п.р., - черговий етап на шляху суттєвих перетворень на терені залізничного транспорту України. У велелюдному заході брали участь віце-прем’єр-міністр України - міністр інфраструктури Б.В. КОЛЕСНІКОВ, генеральний директор Укрзалізниці В.В. КОЗАК, начальник Південно-Західної залізниці О.М. КРИВОПІШИН.

    Календар подальших подій у залізничній сфері свідчить, що вже 27 травня швидкісні експреси почали курсувати за маршрутом між Києвом і Харковом. Від п’ятого червня стрімкі «Хюндаї» почнуть регулярний рух між Києвом і Донецьком.


    До відправлення швидкісного поїзда «Хюндай Ротем» залишалося понад 15 хвилин. Машиністи першого класу Михайло СОКОЛОВ та Максим ГЕРОЄВ

    СТАРІ ЗНАЙОМІ У КАБІНІ НОВОГО ЕКСПРЕСА

    Незадовго до відправлення міжрегіонального експреса, що використовує для руху подвійний електрострум, серії HRCS2 від «Хюндай Ротем», захотілося поспілкуватися із локомотивними бригадами, які поведуть сяючий, здається, всіма фарбами і відтінками, поїзд. Вдивляюся у прозоре вікно кабіни електропоїзда і бачу давно знайомі обличчя. Машиністи Михайло СОКОЛОВ, Максим ГЕРОЄВ, Андрій ГРАБОВСЬКИЙ, Юрій ГАЙДУК, Юрій ЄЛИСЄЄВ. Із деякими вперше познайомились під час відкриття Центру підготовки машиністів, що на станції Дарниця. А про М. Соколова та М. Героєва розповімо згодом.


    Офіціантки «швидкісного» бару Яна РУБЦОВА та Ольга СЛИЧКО


    Такий склад машиністів невипадковий. Досвідченим локомотивникам належить доставити перших пасажирів, серед яких багато журналістів із центральних та регіональних ЗМІ та представників іноземної преси, до Львова і у зворотному напрямку.

    …Перон першої платформи терміналу ст. Київ-Пасажирський наповнюється людом, який намагається роздивитися з усіх боків новісінький експрес. Є змога ознайомитись з умовами підвищеного комфорту для подорожі із конструктив-ною швидкістю у 160 км/год.

    ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП ПРО ЗУСТРІЧ У КАБІНІ МАШИНІСТА

    Отже, команда «Старт!» руху швидкісних експресів пролунала. Як і домовлялися вище, сьогодні розповім деякі «секрети» з життя-буття машиністів Михайла Соколова та Максима Героєва. Це їм довірено водити експреси. Річ у тім, що автор добре знайомий із знаменитим у 70 - 90 рр. в Україні та за кордоном машиністом, а нині - викладачем Центру професійного розвитку персоналу столичної магістралі Юрієм СОКОЛОВИМ - батьком Михайла Юрійовича. Із тим Юрієм Соколовим, який, працюючи у локомотивному депо Київ-Пасажирський, займався удосконаленням електросхем та модернізацією основних електроапаратів на електровозах серій ЧС4 та ЧС8. А ще - впровадженням тренажера для машиністів пасажирських електровозів у тогочасній Технічній школі машиністів столичної магістралі. Цей наставник дав путівку у життя багатьом локомотивникам. І не лише їм. Сьогодні він також готує стюардів для роботи зокрема на експресах корейського виробництва. Отже, син пішов дорогою батька. Тепер Михайлові Соколову належить продовжити славну династію. Він так і робить.

    Про Максима Героєва розповім іншу історію. Я був добре знайомим із його батьком. Ветеран Великої Вітчизняної війни, письменник, поет-пісняр, заслужений артист УРСР Олександр ГЕРОЄВ неодноразово був, зрозумійте невипадкову тавтологію, героєм моїх матеріалів про льотчиків-винищувавчів, з якими пліч-о-пліч воював Олександр Іванович. Героєв-старший отримав у повітряному бою важке поранення, дивом залишився живим, проте не зрікся власних життєвих принципів. Закінчив консерваторію. Мав чудовий голос. Співав, декламував, працював як конферансьє… Він все подальше життя віддав сцені та поезії й красному письменству. А ще виховав чудових синів. Саме Максим залишився вірним обраному шляху, ставши машиністом високого класу. Місце за правим крилом сучасного експресу будь-кому не довірятимуть.

    МІЦНЕ РУКОСТИСКАННЯ НА ЛЬВІВСЬКОМУ ПЕРОНІ

    Значить, батькам цих двох механіків, як на залізниці називають машиністів, вдалося розкрити власним синам один із секретів щастя - робити щасливими інших. Про кого веду зараз мову? Про тих пасажирів, яким фортуна усміхнулася: вперше відправитися у далеку подорож швидкісним «Хюндаєм».

    Власними враженнями поділився фотокореспондент «Рабочего слова», який після прибуття до Львова помітив, як один із колег-журналістів міцно потиснув на знак подяки правиці М. Соколову, М. Героєву, А. Грабовському, Ю. Гайдуку, та Ю. Єлисєєву. Відстань від столиці України до старого міста Лева подолано за майже п’ять годин. Швидкість, комфорт для майже 600 подорожніх, які пересуваються у вагонах першого і другого класів, гарантовано. Передбачено також сервіс для осіб з обмеженими фізичними можливостями.

    Вислухавши розповідь Віталія НОСАЧА, подумав, - вкотре розкрито секрет щастя для окремого пасажира. Цей вислів застосовую не для красного слівця. Трохи історії. Пригадую зміст мемуарів, які на початку минулого століття опубліковані від начальника Південно-Західних залізниць, тогочасного міністра шляхів сполучення Російської імперії Сергія ВІТТЕ. Останній (на подив газетярів) мав чудову звичку потиснути руку машиністам локомотивів, які вели «його» пасажирський поїзд. Як вважають історики, таким чином Сергій Юлійович мимоволі давав зрозуміти, що і сам він також був свого часу локомотивником. Зовсім іншою, на нашу думку, є мотивація у журналіста, який потиснув правиці машиністам. Це звичайна вдячність залізничникам за добру справу.

    ІДЕ В ІСТОРІЮ ЛАНКОВА КОЛІЯ

    Оновлення баластної основи під стрілочними переводами, будівництво других колійних ниток на швидкісних дільницях, реконструкція штучних споруд, підготовка пасажирських платформ та залізничних переїздів, удосконалення контактної мережі, налагодження нових пристроїв із сигналізації, централізації та блокування. Це далеко не повний перелік робіт, які здійснено умільцями із підрозділів Південно-Західної. Модернізована залізнична інфраструктура дозволить експресам досягати максимальної швидкісної планки - у 160 км/год. При цьому існує запас міцності. Як зазначають у галузевій службі колії, під час експлуатаційних досліджень, які проходили між ст. Березань і Баришівка, колійна мережа витримувала навантаження при швидкості експреса у 176 км/год. Відстань від ст. Гребінка до ст. Здолбунів у 414 км - оксамитовий шлях. Застосування технології алюмо-термітного зварювання рейкових стиків дозволило прокладати безстикову колію довжиною у перегін. Іде в історію ланкова колія, яка не дозволяла забезпечувати високошвидкісне і комфортне проходження пасажирських експресів.

    Тепер завдяки якісним перетворенням у всіх господарствах столичної магістралі на теренах пасажирського коридору Південно-Західної залізниці буде забезпечено надійне курсування швидкісного рухомого складу, який водитимуть вже знайомі вам Соколов, Героєв і компанія машиністів та їхніх помічників.


    Фото Віталія НОСАЧА

    P.S. Приємна новина. Для пасажирів першого класу швидкісних поїздів «Хюндай». За умов наявності квитка на черговий експрес, ви можете скористатися послугами зали чекання, що розташовано у Сервісному центрі вокзалу ст. Київ-Пасажирський

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Із нагородою!

    За багаторічну сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у підвищення ефективності кадрової роботи господарства сигналізації і зв’язку Південно-Західної залізниці, високий професіоналізм і творчу ініціативу в роботі, наказом генерального директора Укрзалізниці помічника начальника галузевої служби сигналізації і зв’язку Тетяну Михайлівну СЕЛЮТІНУ нагороджено знаком «Залізнична Слава» III ступеня.


    Право обирати комфорт

    Під час згаданого рейсу журналісти, в тому числі й «Рабочего слова», отримали змогу особисто оцінити переваги швидкісного поїзду. Їхати тут зручно, приємно. Майже не чути сторонніх шумів. Комфорту додає наявність у вагонах системи клімат-контролю. Є також вакуумні туалети, підвищена шумоізоляція та забезпечено комфорт завдяки функціонуванню жорсткого зчеплення між вагонами. Біля кожного місця є розетка електроживлення і відкидний столик, а також підставка для ніг. Уже з червня у вагонах працюватиме бездротовий доступ до інтернету (Wi-Fi).

    НЕ ЗАБУЛИ У НОВІТНЬОМУ РУХОМОМУ СКЛАДІ й про людей з обмеженими фізичними можливостями. Для інвалідів-колясочників у першому вагоні передбачено шість місць та спеціальні туалети. І хоча особливу різницю між вагонами 1-го та 2-го класів помітити важко, проте розбіжність у ціні між ними суттєва - майже 200 грн.

    Б. КОЛЕСНІКОВ наголосив на тому, що під час найближчого засідання згідно із дорученням Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА буде розглядатися питання про відміну податку на додану вартість на квитки для проїзду на «Хюндаях». Віце-прем’єр-міністр - міністр інфраструктури підкреслив, що квитки незабаром мають здешевіти на 16,6%.

    Коли ми з колегами повертались нічним поїздом до Києва, то більшість з нас зійшлися на думці, що віддали б у майбутньому перевагу денному поїзду, бо майже всі хотіли ночувати вдома. Хоча кожен з нас розумів і тих пасажирів, для кого подорож нічними поїздами є більш прийнятною. Тим більше, що українські залізниці надали в цьому плані пасажирам можливість обирати той чи інший поїзд. При цьому Укрзалізниця пообіцяла й надалі враховувати попит пасажирів на новий рухомий склад, а також на традиційні нічні поїзди.

    А ТИМ ЧАСОМ 26 травня у міській касі Львова пасажиром було викуплено десятитисячний квиток на проїзд у швидкісному поїзді Hyundai. Квиток було придбано за маршрутом Львів - Київ. Як і обіцяв раніше віце-прем’єр-міністр України - міністр інфраструктури Борис Колесніков, пасажирові, який придбав щасливий квиток буде надано два запрошення на фінальний матч футбольної першості Європи 2012 р.


    Пасажиру на замітку

    (За повідомленням прес-центру Укрзалізниці)

    • Нові денні міжрегіональні електропоїзди Hyundai із місцями для сидіння та максимальною експлуатаційною швидкістю до 160 км/год. належать до категорії Інтерсіті(+). Для зниження рівня шуму і вібрації поверхня кузова вкрита звукопоглинаючими та антикорозійними матеріалами.

    • Загальна кількість місць в електропоїзді Hyundai у дев’ятивагонній комплектації - 579, з яких 1-го класу - 168, 2-го класу - 411. Сидіння у відділеннях для пасажирів 1-го класу розташовані за схемою 2 + 2, у 2-го класу 3 + 2 один за одним. Місця першого класу розміщені в проміжних вагонах, три вагони по 56 місць кожен, а другого класу - в шести моторних вагонах.

    • Нові швидкісні поїзди заощаджують час пасажирів. У дорозі Hyundai перебуватимуть: 4 год. 25 хв. з Києва до Харкова, 4 год. 55 хв. зі Львова до Києва, 6 год. 30 хв. із Києва до Донецька. Після закінчення дії експериментального графіка відстані між цими містами вони долатимуть ще швидше - на 15 - 30 хв.

    • Міжрегіональні електропоїзди виробництва Hyundai Rotem курсуватимуть із мінімальною кількістю зупинок: на напрямку Київ - Харків вони зупинятимуться у Миргороді та Полтаві, а у сполученні Київ - Донецьк передбачені зупинки у Миргороді, Полтаві та Слов’янську; від Києва до Львова Hyundai рухатиметься без зупинок. Маршрутна швидкість, з якою курсуватимуть ці електропоїзди на національному швидкісному коридорі Харків - Київ - Львів - Донецьк становитиме 116 км/год.

    • За результатами вивчення попиту та враховуючи численні звернення пасажирів, з 27 травня із запровадженням нового графіку руху поїздів на 2012/2013 рр. продовжить курсувати низка поїздів.

    Південно-Західна залізниця закликає пасажирів уважно стежити за розкладом руху пасажирських експресів.

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Сфера відповідальності - життя людей

    У важливості надійного зв’язку на залізниці переконувати нікого не потрібно. Що його технічні засоби і технології мають постійно вдосконалюватися, аби не відставати від вимог часу, - теж істина незаперечна. Сьогодні оповідь про людину, у чиїх руках на Південно-Західній зосереджено цю важливу і відповідальну справу. Тим паче для цього є інформаційний привід. Навіть подвійний. Віктору КАРЛІНУ, заступнику начальника галузевої служби сигналізації та зв’язку столичної магістралі, виповнилося 50. Славний ювілей співпав з іншою приємною подією: з рук начальника залізниці Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА Віктор Ісаакович отримав найвищу нагороду галузі - знак «Почесний залізничник» (на фото).


    - Не треба перебільшувати роль особистості в нашій діяльності, - усміхнувся Віктор Ісаакович у відповідь на прохання розповісти про турботи і обов’язки заступника начальника галузевої служби зі зв’язку. - Всі ми робимо спільну справу. Одному мені, без тісної співпраці з колегами, просто не розв’язати низку завдань, що стоять перед залізницею. Тому я вдячний своїм колегам з відділу зв’язку за підтримку і взаєморозуміння. У розповіді про нашу діяльність ніяк не можна не згадати начальника відділу Сергія Федоровича КОЧУБЕЯ, дуже досвідченого, розумного, обізнаного із усіх актуальних технічних питаннях фахівця, який все життя присвятив залізниці. На добрі слова заслуговують провідний інженер Наталія Ігорівна АНДРІЄНКО та інженер Андрій Петрович ЧЕРНЕНКО. Зрозуміло, що своєчасне втілення тих або інших технічних завдань залежить від їхнього фінансування. Порозуміння з начальником фінансового відділу Світланою Володимирівною СТАРІЄНКО завжди йде на користь справі, за що їй щира подяка. Про начальника служби Олександра Івановича ДУБІНЧУКА мова окрема. Це людина, від якої відчуваю постійне сприяння, як у виробничих, так і в житейських питаннях. Коли мене було переведено на роботу до служби, він займав посаду заступника начальника з СЦБ. З вдячністю зазначу, що саме Олександр Іванович допоміг мені адаптуватися на новому місці.

    За своїм виробничим профілем завжди доводиться спілкуватися із заступниками начальників дистанцій зі зв’язку. Сергій Солохненко з Конотопської дистанції, Михайло ПосвЯщений з Дарницької, Віталій Козловський з Київської - та нема сенсу перелічувати назви підрозділів, відносини з усіма без винятку фахівцями ділові і конструктивні, нарікань ні до кого не виникає.

    Інакше бути не може. Наша робота складна, напружена, відповідальна. Залізниця «відфільтровує» людей, відбираючи для роботи тих, хто налаштований на позитив. А некомпетентність, містечковість, дріб’язковість завжди спливають на поверхню. Із такими явищами хотілося б зустрічатися якомога рідше.

    - Вікторе Ісааковичу, давайте заглянемо в минуле. Розкажіть про свій шлях на залізницю.

    - Родом я з Конотопа. Після закінчення середньої школи влаштувався слюсарем-ремонтником до Конотопського вагонного депо, пішов по стопах батька Ісаака Мойсейовича, який 50 років пропрацював слюсарем в цьому депо. Через рік я поступив на підготовчі курси при Київській філії Харківського інституту інженерів транспорту, а ще через рік був зарахований на факультет «Автоматика, телемеханіка і зв’язок» до групи провідного зв’язку. Диплом отримав у 1986-му. Три місяці пропрацював у Конотопській дистанції сигналізації та зв’язку й був призваний до війська. Служив за фахом, чергував на військовому телефонному комутаторі у місті Мирний, неподалік від міста Плесецьк Архангельскої області, яке надало назву відомому космодрому. Бачив запуски штучних супутників. Щоправда, здалеку. Неозора сувора північна природа залишила незабутні враження. А що здивувало - це дерев’яні тротуари у місті. Ось такий контраст: космічна епоха зустрілася з патріархальною давниною.

    Повернувшись із війська, влаштувався електромеханіком до Харківської дистанції сигналізації та зв’язку (ШЧ-2) Південної залізниці на посаду вимірювача в центральному лінійному залі (ЛАЗ). ЛАЗ є серцем зв’язку будь-якої дистанції. Начальником Харківської дистанції сигналізації та зв’язку був тоді Володимир Ілліч Басов, нинішній начальник головного управління сигналізації та зв’язку Укрзалізниці.

    У 1992-му за переводом повернувся до Конотопської дистанції, яку на той час очолював Валерій Дмитрович Лазнюк. Він згодом очолив службу сигналізації та зв’язку Південно-Західної залізниці. Працював у відділі контрольно-вимірювальних пристроїв зв’язку. Певне, Валерій Дмитрович захотів зробити з мене універсального спеціаліста, бо «ганяв» мене по всіх цехах, прагнув, щоби я був обізнаний у всіх сферах діяльності дистанції, набирався досвіду. Така практика пішла мені на користь.

    - Мабуть, він готував Вас на керівну посаду?…

    - Так. У 1995-му мене було призначено на посаду начальника дільниці зв’язку дистанції. Таким чином я ніс відповідальність за провідний зв’язок на всій території дистанції. А це відстані від Халімонового до Зернового, від Конотопа до Ворожби, що за розгорнутою довжиною понад 480 км. Нагальною проблемою тоді було переведення повітряних телефонних ліній на кабельні на напрямку Конотоп - Ворожба.

    Через п’ять років Валерія Дмитровича призначають начальником служби і переводять до Києва. Дистанцію очолив Володимир Лазебний, а я став заступником начальника дистанції зі зв’язку. Турбот відразу додалося: окрім провідного зв’язку, радіо-зв’язок, ПОНАБи, ДИСКИ. А також усілякі організаційні питання, а саме: своєчасне виконання графіка робіт, матеріально-технічне постачання…

    У ті часи будували новий вокзал на станції Семенівка, реконструювали термінал у Новгороді-Сіверському, у зв’язку з чим було багато роботи з прокладання телефонних кабелів. Повністю повітряні лінії Конотоп - Ворожба і Новгород-Сіверський - Семенівка замінили у 2003-му.

    - А коли Ви стали киянином?

    - У 2003-му Валерій Лазнюк запропонував мені посаду заступника начальника служби, і я перебрався до Києва. Проте киянином себе вважати не можу, адже досі не маю власного житла. Мешкаю в кімнатах відпочинку локомотивного депо Київ-Пасажирський…

    - Будемо сподіватися, що це тимчасові негаразди. А які справи можна віднести до Вашого активу?

    - За ці дев’ять років здійснено велику роботу з переводу аналогових телефонних станцій на цифрові. В столиці це відбулося раніше, а в 2007 - 2009 роках цифрові АТС з’явилися на всіх відділкових станціях, а також у Дарниці й Ніжині.

    Звичайно, це затратні та трудомісткі роботи, проте якість зв’язку значно підвищилась. І це дозволяє надавати платні послуги з телефонного зв’язку населенню. Вони вважаються нашою допоміжною діяльністю.

    Нам вдалося на дільницях Київ - Хмельницкий - Львів, Київ - Миронівка, Київ - Конотоп - Ворожба замінити старі аналогові системи зв’язку на цифрові. Для потреб залізниці, зокрема для обчислювальної техніки, це дуже важливо. Заміна застарілих контрольних приладів (за нагріванням букс колісних пар та гальмівної системи вагона) ПОНАБ и ДИСК на сучасні - теж важливий наш здобуток. Нами впроваджено чутливі прилади КТСМ - 107, АСДК - 31, всього 138 нових одиниць. Наразі Південно-Західна - єдина залізниця в Україні, де вже не експлуатуються старі прилади.

    Актуальною залишається робота щодо заміни повітряних ліній на кабельні, адже на залізниці ще експлуатується 276 кілометрів повітряних ліній.

    Деякі кабельні лінії теж потребують оновлення. На дільниці Козятин - Шепетівка досі залишились телефонні кабелі серії ТДСБ, прокладені німецькими загарбниками під час окупації. У роз’єднувальних муфтах, трапляється, знаходимо бирки з німецькими прізвищами. Ті, хто укладав кабель, мали відповідати головою за свою роботу.

    За цей час замінили аналогові системи на дільницях Київ - Хмельницький - Львів, Київ - Миронівка, Київ - Конотоп - Ворожба на цифрові високошвидкісні канали SDH для потреб обчислювальної техніки (робота АРМів без таких каналів неможлива).

    З 2011 року проводиться прокладання оптико-волоконних ліній зв’язку. Прокладено 550 кілометрів у напрямку Гребінка - Київ - Коростень - Шепетівка - Здолбунів. У 2013 році плануємо прокладання таких ліній від Конотопа до Зернового і далі на Росію.

    Важливою справою була заміна стаціонарних і поїзних та маневрових радіостанцій, що працюють на ультра-коротких хвилях на сучасні радіостанційні системи КЕНВУД.

    Як бачите, проблем у зв’язківців вистачає. Без діла не сидимо. Можу запевнити, аби не відставати від вимог часу доводиться докладати чималих зусиль.

    - Дякую за змістовну оповідь. Вітаю з ювілеєм і високою нагородою. Бажаю подальших успіхів і вирішення всіх проблем. Як виробничих, так і побутових.


    Фото Віталія НОСАЧА

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    У розмові із начальником галузевої служби СЦБ та зв’язку Олександром Дубінчуком дізналися, що у характері В. Карліна вдало поєднуються контактність та фахова прозорливість. Віктор Ісаакович завжди у пошуку чогось нового, готовий застосувати сучасні знання на практиці й ознайомити з новинкою колег, - говорить Олександр Іванович. - У Карліна - особлива, притаманна саме йому, принциповість. Якщо він впевнений, що це потрібно для забезпечення безпеки руху, він обов’язково досягне впровадження конкретної розробки, приладу, устаткування. Адже сфера відповідальності - життя людей.

    Спілкувався -

    Анатолій РОМАНОВ

    Нас вітають

    Напередодні Дня журналіста ми звернулись до наших читачів із проханням оцінити нашу працю. Провівши невеличке соцопитування, ми отримали, сподіваємось, об’єктивну оцінку нашого залізничного часопису. І бажання наповнювати нашу газету новим змістом, новими темами, новими творчими зусиллями.

    Вінницький вокзал за свою більш ніж столітню історію знаходив своє відображення на шпальтах нашої рідної газети «Рабочее слово». Користуючись нагодою, щиро витаємо творчий колектив редакції із професійним святом.

    Щиро зичимо вам міцного здоров’я, успіхів у вашій праці та творчого натхнення.

    З повагою, Григорій МОСКАЛЬЧУК,
    начальник вокзалу ст. Вінниця

    ***

    Дорогі друзі! Саме таким зверненням хочеться визначити повагу до вас, колективу редакції газети «Рабочее слово». Адже протягом усього майже 90-річного віку нашого видання робота Жмеринського теркому мала відображення на шпальтах газети столичної магістралі. І на сьогодні ми активно співпрацюємо задля популяризації роботи нашої громадської організації.

    Від імені багатотисячного колективу залізничників Поділля, яких об’єднує терком, щиро вітаємо вас із професійним святом. Бажаємо вам творчого натхнення, успіхів у вашій нелегкій, але дуже потрібній справі! Міцного вам здоров’я та усіляких гараздів.

    Юрій АНДРУШКОВ, голова Жмеринського
    територіального комітету профспілки
    залізничників та транспортних будівельників

    ***

    Добрий день, шановна редакціє газети «Робочее слово»!

    Щиро вітаю всіх журналістів газети залізничників із наступаючим професійним святом - Днем журналіста!

    Постійно переконуюсь, що кожен із вас прийшов у журналістику за покликом душі і серця.

    Невипадково колектив ваш особливо дружній, міцно згуртований довір’ям і сердечною спорідненістю.

    Талановиті, обдаровані творчим мисленням, ви вносите в друковані рядки тижневика залізничників саме ті почуття, якими і живе читач.

    Особисто я згодна годинами залишатися в полоні газети, яка має в своїй назві лише два промовисті слова - «Рабочее слово», що хвилюють глибоким патріотизмом, великою працелюбністю та відданістю залізничній справі.

    Особливо хочеться відзначити широчінь ваших знань, глибину розуміння будь-яких фактів чи подій і вміння з дивовижною простотою та зрозумілістю донести їх до кожного залізничника столичної магістралі, а також багатотисячних своїх прихильників.

    Тож бажаю вам, наші дорогі журналісти газети «Рабочее слово», міцного здоров’я, всіх можливих життєвих гараздів та піднесеної журналістської енергії!

    Людмила ІВАНЧЕНКО, багажний касир
    вокзалу ст. Київ-Пасажирський

    ***

    Шановна редакціє!

    Газета «Рабочее слово» завжди мала широке коло своїх прихильників серед працівників Південно-Західної залізниці, тому що розповідала про людей праці, тих, хто не лише сьогодні працює на столичній магістралі, а й про її ветеранів, хто творив історію нашої залізниці. Журналісти редакції завжди були свого роду літописцями всіх справ, якими жила залізниця, неначе тим місточком завдяки якому ми, ветерани, знали про всі ці новини. Серед героїв газетних публікацій ми часто зустрічаємо своїх давніх друзів та знайомих. Газета й сьогодні допомагає нам жити життям цього великого трудового колективу, де ми пропрацювали не один десяток років.

    Тож в день професійного свята журналістів хотілося б всім вам подякувати за це і побажати творчих удач та вдячних читачів.

    З повагою, ветеран вагонного
    депо Козятин Микола Петрович НОВІКОВ

    ***

    Сергій ВАСЯНОВИЧ, начальник виробничо-технічного відділу Коростенської дирекції залізничних перевезень:

    - На які матеріали в «Рабочем слове» Ви звертаєте увагу передусім?

    - Перш за все зупиняюся на виробничих матеріалах. Мені цікаво читати про життя підрозділів залізниці, про їх людей, дізнаватися, що нового відбувається в роботі інших дирекцій… Не подобається, коли газетну площу займають великим обсягом ТВ-програми. На щастя, в нашій газеті її нема.

    - Які побажання висловили б Ви журналістам газети?

    - Журналістам побажаю завжди бути на вістрі подій, а також з натхненням писати про великі і малі колективи, про достойних людей.

    ***

    Ольга БАРЛАДЯН, БМЕУ-5, м. Конотоп

    - Я виросла із газетою «Рабочее слово». Пам’ятаю, було мені років дванадцять, коли вперше розгорнула дорожню газету. Цікавого, зізнаюся відверто, було мало - все про залізницю та залізницю. Прочитала щось дитяче. Пізніше привабила сторінка для жінок. Там були кулінарні рецепти, поради. Коли сама стала працювати на залізниці, уже читала і першу сторінку, і другу. Найперше - про конотопчан. Приємно, що ти сама знаєш цих людей, зустрічаєшся із ними, спілкуєшся. Тільки в газеті чомусь мало публікацій про будівельників...

    ***

    Петро КОНЧАКІВСЬКИЙ, голова ради ветеранів Коростенської дирекції залізничних перевезень.

    - З великою повагою ставлюся до газети «Рабочее слово», і перечитую її повністю - від першої до останньої сторінки. Зрозуміло, що більшу увагу звертаю на матеріали з нашого, Коростенського регіону, бо ж недаремно кажуть, - своя сорочка до тіла ближче. Загалом вдячний колективу редакції, що поряд з актуальними виробничими статтями, велика увага приділяється і ветеранській темі.

    - Усім працівникам газети бажаю незгасаючої енергії в пошуках цікавих тем, подій, і бажання творити на благо людей.


    Процес непростий, але він життєво необхідний

    Гостра проблема інвестицій, оновлення основних фондів і зміна системи управління залізничним транспортом - ось, мабуть, основні проблеми, які доводиться вирішувати у процесі реформування галузі, в якому буде вибудовуватися майбутнє залізничного транспорту нашої країни. Цей процес непростий, однак фахівці добре розуміють, що це життєво необхідно, хоча й знають наскільки це важко і які випробування чекають на тих, хто буде над цим працювати.

    А як сприймають реформування галузі на місцях? Із цим запитанням ми звернулися до Віктора БІЛАНА - керівника одного зі структурних підрозділів залізниці - начальника вагонного депо Козятин.

    - Переконливих доказів щодо необхідності реформування галузі ми бачимо чимало і вже протягом тривалого часу. З кожним роком все важче вдається підтримувати у справному стані, зокрема, вантажний рухомий склад. Не кажучи вже про соціальні моменти, хоча б згадати підняття рівня тієї самої зарплатні. Зрозуміло, що на блискавичність процесу розраховувати не варто, однак й затягувати з реформами у нас часу немає.

    - Які зміни очікуєте безпосередньо у роботі вашого колективу?


    - Перш за все планується, що ремонтом рухомого складу опікуватиметься одна структура на Укрзалізниці. Добре це чи ні, звісно, покаже час, однак я вважаю, що якщо матимемо одного господаря, буде більше порядку. Вже сьогодні наше депо переходить на нові умови роботи. Із січня поточного року ми перейшли на ремонт в основному фітінгових платформ - платформ для перевезення великовантажних контейнерів. Так, спочатку, як завжди буває у подібних випадках, було чимало неузгоджень, та з часом все налагодилося. Стабілізувалося фінансування, постачання необхідних матеріалів, запчастин тощо. Сьогодні працюємо вже у звичному ритмі, бо потурбувалися завчасно і про підготовку необхідних фахівців (до речі, зі складу своїх робітників), відпрацювали вже нову необхідну технічну документацію, налагодили технологічний процес.

    - Чи довелося при цьому скорочувати чисельність працівників?

    - Ні. Ми зберегли фактично весь всій штат, хоча ремонтувати вантажні вагони і фітінгові платформи - це, погодьтеся, дещо різний обсяг робіт. Більша частина наших цехів (як то колісний, підсобно-заготівельний) і надалі залишаються працювати за профілем. А от, наприклад, відділення з ремонту дверей та люків вантажних вагонів перепрофілювали на виготовлення фітінгів. Також перенавчили й деяких інших наших працівників, чиї робітничі професії потребували змін. Що стосується заробітної платні, то вона у нас не зменшилася. Словом, наші працівники від розпочатого реформування галузі нічого не втратили.

    - А які подальші зміни очікуються у колективі?

    - З 1 липня у структуру нашого підрозділу увіллється і вагонне депо Шепетівка. А це означає, що наш колектив збільшиться ще на майже 200 працівників. Однак у такому вигляді ми працюватимемо не довго. З листопада планується поділ нашого депо на два окремих структурних підрозділи. Один з них буде експлуатаційний, інший - ремонтний. То ж вже з того часу будемо підпорядковуватися безпосередньо єдиній структурі - Українському державному центру транспортного сервісу. Звичайно, поділ на експлуатаційний та ремонтний підрозділи призведе до того, що нам доведеться розподіляти між ними і обладнання, і виробничі приміщення, і робочі кабінети. Однак можу сказати, що ми до цього готові. Вся необхідна документація підготовлена. Спірні питання узгоджені, залишилося «утрясти» лише деякі деталі.

    Отже, реформа у нас розпочалася, хоча й робить поки що свої перші кроки. Від неї ми, вагонники, очікуємо перш за все можливості залучити інвестиції в оновлення рухомого складу, щоб наша країна могла повноцінно інтегруватися в європейську транспортну систему.


    На фото: начальник вагонного депо Козятин Віктор БІЛАН та слюсарі Олег ГОРДЄЄВ, Микола ФАЛТУС, Дмитро ТЕРЕПА.

    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Анатолій САДОВЕНКО

    Акцент на залізничні переїзди

    Особливий акцент було зроблено під час весняного комісійного об’їзду у Жмеринській дирекції залізничних перевезень на залізничні переїзди. Відомо, що із цими об’єктами пов’язано чимало неприємностей для залізниці. Щоправда - з вини водіїв автомобілів.

    А щоб їх не було і через обладнання, яке на них установлене, голова комісії - начальник дирекції Анатолій ЛЮБІНІН, особисто, та й члени комісії перевіряли кожен із залізничних переїздів, що розташовані на території дирекції. І більшість із них відповідає вимогам - функціонує світлова та звукова сигналізації, у темний час біля них вмикається освітлення. А там, де це передбачено, справно працюють шлагбауми…

    Однак членів комісії цікавило не лише це. На регульованому переїзді, де є чергові, там розташовані й пости з безпеки руху. До них є спеціальні вимоги. Тут має знаходитись спеціальна документація, належні засоби зв’язку тощо. Однак далеко не всі пости мають усе належне. Крім того, біля таких переїздів мають знаходитись не просто «будки», а спеціалізовані споруди, в яких закладено спеціальне обладнання, апаратура та створено належні умови для працівників, які тут виконують свої службові обов’язки по 12 годин поспіль. Але, як показали результати об’їзду, далеко не на усіх переїздах створено належні санітарно-побутові умови. Є й такі, де відсутні туалети. В багатьох недостає потрібної документації та й внутрішнє «вбрання» бажає бути кращим.

    Приємним винятком було лише декілька таких об’єктів. Зокрема за побутовими умовами та зовнішнім виглядом вигідно вирізняється залізничний переїзд біля с. Миколаївки (Вінницька дистанція колії). Тут створені належні побутові умови, ведеться й відповідна документація. Словом, облаштовано пункт залізничного переїзду за сучасними вимогами. А що стосується технічного оснащення, то зразковим на теренах Жмеринської дирекції можна вважати залізничний переїзд неподалік від села Сосонка. Тут не лише встановлено двобічний шлагбаум із належною сигналізацією, але й надійно діють підйомні бар’єри, які практично унеможливлюють виїзд автотранспорту на колії під час руху ними поїздів. Але далеко не усі переїзди та споруди біля них мають таке оснащення та й облаштування. Відносно цього й було зроблено чимало зауважень начальником Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолієм Любініним та членами комісії. При цьому визначені терміни - не більше двадцяти діб для їх усунення. Тож є надія, що до початку Євро-2012 на дільницях колії, що перебувають у підпорядкуванні Жмеринської дирекції залізничних перевезень, буде наведено лад. І цьому посприяв весняний комісійний огляд у Жмеринській дирекції залізничних перевезень. Під час якого акцент було зроблено на залізничні переїзди.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Заслужений журналіст України Микола КАПУСТА: «13 - число симпатичне. Я не відношу себе до марновірів»

    Із відомим карикатуристом Миколою КАПУСТОЮ познайомились на цьогорічному ювілеї сатирично-гумористичного журналу «Перець». Поки достойна публіка готувалася до урочистих промов з приводу 90-ліття славного видання, ваш кореспондент вирішив відволікти саме Миколу Миколайовича (до речі, і цього року він - серед призерів конкурсу - авт.) Роздивлятися малюнки, що майстерно зроблені М. Капустою, і не познайомитись з ним - це не за нашими правилами. Тим паче, що на знак знайомства він подарував товстенний альбом власних малюнків під багатозначною назвою «Веселий город». Тож, як мовиться, люб'язністю на привітність.


    Як наголошувала колись Книга рекордів Донбасу, за 49 років творчої діяльності йому вдалося перемогти у понад 60 міжнародних конкурсах. Проте життя не стоїть на місці. Сьогодні врожай у Капусти перевищує 80 «фруктів і овочів» з творчих гектарів. А якою була перша? Не дивно, такою стала престижна премія у всі часи від того ж таки «Перця». Потім над його карикатурами сміялися достойні члени журі конкурсів у Габрово (Болгарія), на Кубі і Тайвані, в Японії та Кореї, Югославії та Італії, Росії та Туреччині. А в Україні? На першому міжнародному конкурсі карикатури «Незалежність» малюнок Капусти відмітили спеціальним призом. Цікавою нагородою він вважає приз від газети «Веселі вісті» за перемогу у конкурсі «Світ вцілів, бо сміявся». За заслуги перед прихиль-никами гумору Миколу Капусту було удостоєно звання «Живий класик».




    Виявляється, трохи помилились біографи художника, коли написали, що «як і належить справжньому гумористу і сатирикові, у житті він людина доволі серйозна». На мою думку, він життєрадісний співбесідник. Пересвідчитись у цьому зможете сьогодні і ви, читачі.

    - Миколо Миколайовичу, ознайомлюючись із попередніми інтерв’ю, де Ви дотепно розповідали про власну творчість, наштовхнувся на ідею платити карикатуристам депутатські зарплати.


    - Як на мене, це цілком виправдано. Адже часом народні обранці смішать суспільство, влаштовуючи циркові вистави у сесійній залі із застосуванням димових завіс, жонглювання стільцями, боротьбою біля мікрофона…

    - Тепер про цікавий епізод з Вашого так би мовити залізничного досвіду. Але спочатку про те, як Ви відноситеся до цифри «13»?

    - Щодо нещасливого числа, то з цього приводу я завжди жартую, що деякі наші колеги настільки вірять забобонам, що не п’ють 13-ту чарку. Ні, не тому, що вже не можуть, а просто пропускають її, щоб взятися за 14-ту. Взагалі-то я не відношу себе до марновірів. Більше того, я, так би мовити, симпатизую цьому числу. Цікавить, через що? Все доволі просто. Якщо поставити 13 догори дригом, то вийде 31 - день, коли я народився. А щодо моїх дружини та сина, то їх дні народження припадають саме на 13-те. А ще, пригадую, як на церемонію вручення мені Президентом України знака і звання «Заслужений журналіст України» я їхав у 13 вагоні. Тепер скажіть, чому мені потрібно боятися цю цифру, а тим паче гребувати 13-ою чаркою?

    - Цікаво, а коли їхали до Румунії на підбиття підсумків чергового міжнародного конкурсу також подорожували у 13-му вагоні?

    - Ні, але без «сюрпризів» не обійшлося. Річ у тім, що делегацію гостей веселого форуму запросили відвідати замок відомого жахливого персонажа кіно та мультфільмів для дітей і дорослих - князя Дракули. За зрозумілих причин, цей факт жодним чином не затьмарив добрі враження від цієї подорожі. Адже до Румунії мене було запрошено як переможця міжнародного конкурсу карикатуристів, як автора найкращого, на переконання журі, шаржу на румунського сатирика Іона Луку Караджале. Під час підготовки до цього ювілею організатори випустили значки і для їх виготовлення було використано саме мій малюнок.

    - Миколо Миколайовичу, Ви є почесним членом відразу трьох творчих спілок - журналістів, художників і письменників. Із художнім хистом, мені зрозуміло. А як же з іншими напрямками творчості?

    - Моє свідоме життя пов’язано із Донбасом, адже народився у Макіївці 31 липня 1938 року. Далі - школа, Ворошиловградське художнє училище. Тут захопився карикатурою. Як виявилося, це основний і улюблений жанр. За понад півсотню років були численні публікації у пресі, участь у сотнях міжнародних виставках карикатуристів, на яких іноді потрапляв у лауреати.

    ...Він співробітничає із багатьма виданнями в Україні. Сьогодні, шановні читачі, пропонуємо вашій увазі деякі малюнки із доробку живого класика М. Капусти.


    Спілкувався

    Віктор НОВОБІЛИЧ

    Секрети сімейного щастя

    Наша зустріч відбулася ще минулого року. Саме тоді подружня пара відсвяткувала 60-річчя сімейного життя. А зустрілись вони в голодні післявоєнні 1946 - 1947 рр. у Київському технікумі. Разом ходили співати у хор. Пісня влилася в їхні душі і об'єднала Сергія Васильовича та Олександру Іванівну РОМАНЧИКОВИХ.

    Через півроку після одруження Сергія призвали на службу до війська в Калінінград. «У 1952 р. прийшов, - жартує Олександра Іванівна, - на «готову» доньку. Іринці було вже 3 роки».

    Наша розмова тривала майже три години. Я дізналась і цікаві факти біографії, ознайомилась з архівом Олександри Іванівни. Вона, до речі, є давнім другом нашої газети. Згадує колишніх редакторів: О. Литовчук, А. Потапову, В. Герасименка, П. Москаленка, М. Погребцова. Зберігає вирізки, писала сама й писали про неї. «Коли, - згадує моя співрозмовниця, - йшла передплата на видання, я всім говорила: «Це ваша газета, про вас пишуть, для вас! Цінуйте своє, рідне». І передплачували майже на 100%».


    Говорили і про війну. І про голодний 1946-й, коли вчителі технікуму ставитись до них, як до рідних дітей… Був у їхньому житті і цілинний Казахстан, і гіркий Чорнобиль. Зараз все це дається взнаки. Хвороби та їх лікування забирають багато часу.

    Та мені було цікаво все ж дізнатися, як вдалося зберегти сімейне щастя, родину. Адже 60 літ - це вам не, приміром, шість з гаком! Разом.

    Сергій Васильович каже: «Зараз Олександра Іванівна Вам все розповість». А сам, ледь усміхаючись, шукає її молоду на старих фотознімках.

    Моя співрозмовниця, поправляючи зачіску, відповідає, що нічого особливого вони для цього не робили. Просто жили, працювали, виховували дітей.

    «Я дуже любила свою роботу», - каже вона. Тут настала черга для мого здивування. Я трохи зніяковіла, до чого тут робота? Та згодом зрозуміла. Коли на роботі все добре, немає конфліктів, які зачіпають тебе як особистість, то такий стан душевного спокою володіє тобою і коли ти повертаєшся додому.

    «Ми не купували килимів, шуб, дорогих меблів. Ми робили вінегрет, купували кільку. Запрошували гостей. Співали. Танцювали. Веселились». Перед моїми очима постає картина з нещодавнього свята моїх родичів: ікра, балик, лосось, дичина. Нарядів через прикраси й не видно. А пісня? Яка там пісня? Поговорити немає про що. Бізнес. Гроші. Гроші - бізнес.

    «Діти наші завжди були чимось зайняті: гуртки, літні табори. До речі, можливо Ви й не знаєте. У ті часи на роботі у нас виділялись люди від служби, які відвідували школи, де вчилися наші діти. Діти сприймали це дуже серйозно: «З маминої роботи прийдуть до вчителя!».

    «Наші діти не приносили нам особливих розчарувань», - показуючи дитячі знімки, говорить Олександра Романчикова. Тож моє вчорашнє роздратування (реакція на вирізані візерунки на нових колготах молодшої доньки) здалося мені смішним.

    Моя співрозмовниця, наче передчуваючи моє запитання, показує фото, де Сергій Васильович поряд з іншою жінкою. Знайома багатьом ситуація. Я вже приготувалася записувати рецепт, та у відповідь почула до болі знайомі слова: «Ми - жінки, ми повинні бути мудрими, щось не помітити, щось простити».

    Та чому ж завжди ми? Де ж ті лицарі, герої? Ледь стримуючись, я запитала, то що ви зробили з тією жінкою?

    «Так склалося, що довелося приймати її у себе вдома. Поспілкувались. Вона пару днів побула в нас. Та й годі.

    Ви знаєте, я зрозуміла, - продовжує Олександра Іванівна, - що мої сльози в подушку, сварки, ревнощі - все це називається просто: «Я хочу, щоб ти належав лише мені».

    А потрібно, щоби було так: «Я хочу, щоб ти був щасливий». І тоді зовсім не важливо в моїх обіймах чи без мене…»

    …Чай, цукерки, смачне вишневе варення. Говоримо знову про дітей. Олександра Іванівна показує дуже гарно виконаний (з точки зору сучасної поліграфії) сімейний календар з онуками й правнуками. Всі працюють, співають, малюють. «Ось наша Любавка!»

    Я подумала, так у такій родині не може бути інших імен… Любавка… Уляна, Єсенія, Варвара.

    P.S. Нещодавно у родині Романчикових народилась дев’ята онучка. Вітаємо!

    Фото з архіву РОМАНЧИКОВИХ

    Спілкувалася


    Валентина КОЛЯДА

    Конфликт в отдельно взятом коллективе. Избежать? Погасить? Участвовать?

    Немало позитивных отзывов получила редакция «Рабочего слова» на публикацию «Как строятся взаимоотношения руководителя и коллектива» (№11, 2012 г.), автором которой является ветеран труда Анатолий ПОСМИТЮХА.

    - Механизм становления благоприятного психологического климата в трудовом коллективе достаточно сложен, - напоминает Анатолий Адамович. - Определяющим фактором хорошего климата выступают производственные отношения. В сегодняшней публикации А. Посмитюха дает ясные советы, как вести себя руководителю, а также подчиненному во время негативных эмоциональных «вспышек», которые порою очень трудно погасить. Но, оказывается, возможно.

    ОБОЩЕННЫЕ СОВЕТЫ ДЛЯ РУКОВОДИТЕЛЯ:

    - диктуйте уверенность и спокойствие в любой ситуации (самый сильный тот, кто имеет силу управлять собой);

    - не превращайте ваших подчиненных в «громоотвод» вашего негативного состояния;

    - ставьте ясные, конкретные и выполнимые задачи, а при оценке результатов оценивайте движение, т.е. учитывайте изначальные результаты. Ни в коем случае не сравнивайте с другими;

    - критикуйте только после похвалы и только поступок, результаты работы или дисциплины, но не личность. Например, после невыполненного задания нельзя говорить, что человек этот очень не дисциплинированный, ленивый. Лучше сказать ему, что он проявил неорганизованность, лень;

    - избегайте категоричности и авторитарности в отношениях с окружающими, не стремитесь к сиюминутным результатам в воспитании «нерадивых» работников, это очень долговременный процесс;

    - не расширяйте предмет конфликта, не выражайте свое мнение в категоричной форме;

    - игнорируйте негатив оппонента, чаще используйте похвалу как возможный вариант личностного роста и нового имиджа вашего подчиненного;

    - знайте, что не всегда справедливое (на ваш взгляд) решение или наказание подчиненного является правильным. Гораздо больше можно достичь, если вы проявите милосердие и ограничитесь беседой;

    - умейте слушать и вникать в заботы подчиненного, аргументируйте свои требования и умейте терпеливо разъяснять их;

    - правильно дозируйте на-грузки (задания), учитывая психофизиологическое состояние, особенности ситуации жизнедеятельности и волевые возможности работника;

    - знайте, что в конфликте односторонней вины не бывает, поэтому найдите мужество и признайте свои ошибки. С этим лучше не затягивать, поскольку возрастающая степень напряженности чревата потерей правовых преимуществ;

    - не допускайте неискреннего отношения к подчиненным, невыполнения обещаний, непоследовательности в поведении;

    - сохраняйте уважительную дистанцию с подчиненными, не злоупотребляйте служебным положением, не допускайте хамства, бестактности - это значительно снижает ваш авторитет, а подчиненных делает неуступчивыми и озлобленными;

    КАК ВЕСТИ РАЗГОВОРЫ И БЕСЕДЫ?

    Разговоры руководителя (ТЧМИ) делятся на деловые (производственные) и личные (по личным вопросам). Деловым разговорам должны быть свойственны: краткость, точность, полнота определения производственно-технологической ситуации, доходчивость. Деловые разговоры могут проводиться на рабочих местах, в служебных помещениях, на совещаниях и при собеседованиях. Разговоры по личным вопросам проводятся с целью более близкого узнавания работника, для поднятия настроения и психологической разрядки, а также для решения сугубо личных вопросов работников.

    Беседа (собеседование) является особой и чрезвычайно важной формой коммуникаций между руководителем и подчиненным. Она позволяет выявить и решить ряд вопросов, наладить непосредственный личный контакт. Беседа является эффективным средством воспитания подчиненных. Беседы могут быть производственные, дисциплинарные, воспитательные, личного характера и др. Беседы могут проводиться по инициативе как руководителя, так и подчиненного (машиниста или помощника машиниста). Хотя цели и содержание каждой беседы могут быть различными, однако можно выявить в них общие закономерности. Все беседы должны заранее готовиться, эффективно проводиться и заключать решение тех или иных вопросов. Готовиться к беседе надо как руководителю, так и подчиненному. Приглашая работника к себе на беседу руководитель (ТЧМИ) должен хотя бы одной фразой предупредить его о теме предстоящего разговора.

    Руководитель, готовясь к беседе, должен уяснить ее цель, состав присутствующих, обеспечить обстановку, располагающую к взаимопониманию. При необходимости подготовить необходимые сведения о работнике и его деятельности (формуляр, карточка учета нарушений, личное дело, возможные варианты решений поставленных вопросов). В начале беседы руководитель должен вежливо встретить и предложить подчиненному сесть. Нужно постараться сразу создать обстановку, располагающую к доверительной беседе. Кратко и ясно сформировать тему разговора и подключить к беседе подчиненного. Это можно сделать, задавая вопросы собеседнику в такой форме, чтобы они не выводили его из душевного равновесия. Необходимо предоставить собеседнику возможность спокойно высказаться. Если подчиненный потерял нить разговора или в беседе наступила заминка, следует помочь ему наводящими вопросами. Нередко руководитель не умеет слушать подчиненного. Поэтому молодым руководителям надо учиться слушать, не перебивая собеседника.

    Вот некоторые рекомендации по этому вопросу:

    - слушая, пытайтесь сосредоточиться на главной мысли говорящего;

    - мысленно суммируйте сказанное и запоминайте основные моменты, пытайтесь понять план речи;

    - попытайтесь сразу выяснить и отделить из сказанного элементы нового, ранее неизвестного вам, при необходимости ведите записи;

    - боритесь с привычкой строить возражения или контраргументы, если собеседник еще не кончил говорить;

    - оценивайте и учитывайте эмоциональное состояние говорящего не с точки зрения того, как проявляются его эмоции, а с точки зрения того, что за ним скрывается;

    - не спешите давать совет до того, как вас об этом попросят.

    (Продолжение следует)


    Из книги «Пособие по работе машиниста-инструктора локомотивных бригад»


    Анатолий ПОСМИТЮХА, ветеран труда

    Є на залізниці інтелектуали, є й силачі

    Це підтвердила XIV спартакіада на першість Південно-Західної залізниці, яка проходила наприкінці минулого тижня у Козятині. У ній взяли участь команди із усіх п'яти дирекцій та управління Південно-Західної. Із перших годин змагань, які проходили протягом трьох днів, на усіх спортивних майданчиках зав'язалась і точилась запекла боротьба. Адже на це змагання приїхали найкращі спортсмени-аматори з усіх трудових колективів столичної магістралі. Причому багато із них титуловані - кандидати в майстри, майстри спорту, переможці багатьох змагань…


    Запеклі баталії волейболістів Південно-Західної залізниці

    До уваги брались лише показані результати, а не попередні заслуги. І, варто зауважити, що судді, запрошені на спартакіаду, (а їх також титуловано), оцінювали виступи спортсменів чи команд цілком об’єктивно. На їх роботу, принаймні, нарікань не було. Тому перемогу здобули найсильніші, найспритніші, найкмітливіші. Хто ж вони? Щоб не обтяжувати читача просторими коментарями, відносно кожного виду спорту, що був представлений на спартакіаді, використаємо спрощений варіант - назвемо переможців та призерів змагань з кожного виду та залежно від їх категорій. Перед цим зазначимо, що нагородження здійснювали: Анатолій ФУРСА - голова Дорпрофсожу, Василь БУЦЕРОГА - начальник Козятинської дирекції залізничних перевезень, Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ - голова Козятинського теркому профспілки, Олександр ГВЕЛЕСІАНІ - міський голова Козятина. А спартакіада проходила під егідою начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця» Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА.

    Місця у змаганнях розподілились наступним чином:

    Армрестлінг. Вагова категорія до 70 кг. Перше місце - Анатолій СКОК, Київська дирекція, друге - Олександр ГОЛОВСЬКИЙ, Козятинська дирекція, третє - Михайло КОВАЛЬ, Жмеринська дирекція. Вагова категорія до 90 кг. Перше місце Василь КАТЕРЧУК, Жмеринська дирекція залізничних перевезень, друге - Олександр МАКСИМОВ, Конотопська дирекція, третє - Олег АНДРІЯШ, Київська дирекція. Вагова категорія понад 90 кг. Перше місце - Олег НИЧИПОРУК, Коростенська дирекція, друге - Ігор ПЕТРУНЯ, Конотопська дирекція, третє - Григорій ФЕЩЕНКО, Київська дирекція.

    Гирьовий спорт. Вагова категорія до 70 кг. Перше місце - Олег ЧУМАКОВ, Київська дирекція, друге - Михайло КОВАЛЬ, Жмеринська дирекція, третє - Євген ПОВАРЧУК, Козятинська дирекція. Вагова категорія до 90 кг. Перше місце - Дмитро ГЕРАСИМЧУК, Козятинська дирекція, друге - Василь КАТЕРЧУК, Жмеринська дирекція, третє - Андрій КОВАЛЬЧУК, Коростенська дирекція. Вагова категорія понад 90 кг. Перше місце Віталій АНДРІЯШ, Київська дирекція, друге місце - Олександр КОЧЕРГА, Конотопська дирекція, третє місце - Вадим ВЛЄЗКОВ, управління залізниці.

    Волейбол. Перше місце виборола команда Жмеринської дирекції у складі: Євгена БАБИЧА, Олега ТКАЧУКА, Сергія ГОСПОДАРЯ, Андрія СТУСА, Олексія ОСАУЛОВА, Віталія МЕЛЬ-НИКА, Андрія УСА. Друге місце - команда Коростенської дирекції. Третє місце - команда Конотопської дирекції.

    Міні-футбол. Перше місце - завоювала команда Козятинської дирекції у складі: Миколи МАКСІМЧУКА, Дмитра СВІНЦИЦКОГО, Олександра ЗАВІСТОВ-СЬКОГО, Віктора ФЕДОРЧУКА, Віталія ПАРХОМОВИЧА, Ярослава КОРНІЮКА. Друге - команда Конотопської дирекції. Третє - команда Жмеринської дирекції.

    Настільний теніс. Жінки. Перше місце - Оксана ЧИЧЕНЬОВА, Київська дирекція. Друге - Тетяна ПРИХОДЬКО, Коростенська дирекція, третє місце - Раїса ПРОТАЗАНОВА, управління залізниці. Чоловіки. Перше - Федір БАЛБАС, Київська дирекція, друге - Іван ПОБЕРІЙ, Козятинська дирекція, третє - Андрій ЮЗВАК, Жмеринська дирекція. Змішані пари. Перше місце - Оксана ЧИЧЕНЬОВА, Федір БАЛБАС, Київська дирекція. Друге - Тетяна ПРИХОДЬКО, Микола КОРЖУК, Коростенська дирекція. Третє - Наталія МАКОЮНЮК, Андрій ЮЗВАК, Жмеринська дирекція.

    Шахи. Жінки. Перше місце - Олена ПРОЦЕНКО, Жмеринська дирекція. Друге - Тетяна АВДЄЄВА, Київська дирекція. Третє - Олена РУДЬКО, Конотопська дирекція. Чоловіки. Перше місце - Олександр ШАПОВАЛОВ, Конотопська дирекція. Друге - Олександр ФЕДІСКО, Київська дирекція. Третє - Анатолій ОСАДЧУК, Жмеринська дирекція. Баталії інтелектуалів вкотре довели стару істину: фізична підготовка любителя шахів також необхідна. Проводити часті тренування, сидячи за дошкою, фізично виснажена людина просто не в змозі. Оскільки підготовка до змагань провадиться в індивідуальному порядку, потрібна відмінна самоорганізація і працездатність.

    Психологічна боротьба під час проведення партії може відігравати принципове значення, особливо, якщо суперники є рівними за майстерністю.

    Під час нагородження призерам вручено медалі відповідного ґатунку, дипломи та цінні подарунки. А переможцям -ще й кубки. Кубки та грамоти та й цінні подарунки отримали три команди, які вибороли призові місця у командному заліку. Тож загальнокомандне третє місце посіли спортсмени-аматори із Коростеня. Друге зайняла команда із Конотопа. А перемогу здобула спортивна команда залізничників із Жмеринки. Їй і дістався головний кубок.

    Старались спортсмени й інших команд, але усі переможцями стати не можуть. Та у них буде можливість добитись успіху на спартакіада, які проходитимуть нступного і в подальші роки і підтверджуватимуть, що є на нашій залізниці інтелектуали, є і силачі.

    Перед завершенням спартакіади до учасників змагань з промовою звернувся голова Дорпрофсожу Анатолій Фурса. - Щороку ми проводимо такі спортивні заходи і це - прекрасно. Адже є можливість зустрітись представникам усіх дирекцій, щоб проявити себе, порівняти свої досягнення у спорті з іншими і здобути перемогу, або зайняти одне з призових місць. Що і було на цій спартакіаді.

    Об’єктивний факт: начальник нашої залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН, через службові справи, не зміг приїхати, - зазначив Анатолій Олексійович. - Але він просив передати привітання і висловити вдячність учасникам та організаторам цієї спартакіади. Хочу сказати велике спасибі начальнику Козятинської дирекції, голові теркому, міському голові Козятина, директору Вищого міжрегіонального професійного училища залізничного транспорту, на базі якого проходили змагання, за хорошу організацію цього заходу. А усіх вас, в першу чергу переможців, вітаю із спортивними здобутками, бажаю міцного здоров’я, нових успіхів в роботі та спорті!


    Фото Василя ГОРІНА

    Никифор ЛИСИЦЯ, Анатолій САДОВЕНКО

    Кінь, коза і... залізничний шлагбаум

    Легкий морозець добре нагадував про себе тим березневим ранком. До зупинної платформи сходились хутірські мешканці, поспішаючи з переповненими торбами на базар. Вже на платформі віталися, чекали і позіхали, бажаючи швидше зайняти місця у поїзді. Хвилина бадьорої карколомної посадки, коли останні будь-що підштовхують перших, середніх та іже з ними - і мрія збувається.

    - Обережно, двері зачиняються. Наступна зупинка..., - проголошує хриплий гучномовець.

    Поїхали


    …Старий, якого звали дід Митро, мав блискуче почуття гумору, переказував щось почуте, десь побачене, колись прочитане, вигадував дотепні історії, майстерно подаючи це все у розмові, як кажуть, під своїм особливо гострим соусом. Всіма цими кумедними розповідями, підбадьорював, розважав пасажирів і підіймав їм настрій, заробляючи вагому народну повагу навіть тоді, коли в його оповідках, бувало, на вербі починали родити грушки.

    Тим часом у вагонах дрімали, розмовляли, тасували карти і різались у того, як його, перекидного, але все ж таки дурня, звичайні пасажири. Ось лише в останньому вагоні ніхто не грав і не дрімав. Всі уважно слухали веселого пільговика діда Митра, час від часу перериваючи його розповіді дружнім реготом. Повідомимо, Митро - це похідне від колись маленького Дмитрика, якого пізніше прозивали Мітяєм. З роками посивіли скроні і вуса, з ними постарішало ім’я.

    - І коли він тільки встигає? - промовив дід Митро, вказуючи краєчком власного носа на їздового за вікном. - Диви, і фігурист тут. Він перевів погляд і націлив вказівного пальця на знайомого пасажира у заплямованому кожусі.

    - У той ранок стояла звичайна тиша. До залізничного переїзду підійшла кумедна ряба коза з незвично великими вухами, закрученими на обидва боки рогами і викоченими наперед банькатими очима. Весело розмахуючи задертим догори хвостом, гордо вела за мотузкою свого власного охоронця. Перед нею чемно вклонився яскраво полосатий шлагбаум і вона покірно стала. Недалечко від кози зупинився, виснажений важким дитинством минулого століття, пошарпаний часом і прожерливою корозією, старий мотоцикл, тримаючи на собі схудлого гостроносого вершника в білому кожусі з широким жовтим хутровим коміром. Обдаючи курявою смердючого їдкого диму навколишнє середовище, вершник з моторокотанням очікував дозволу на проїзд, періодично змінюючи оберти двигуна з малих на великі. За мотоциклом чергу зайняв кремезний кінь з повною підводою дров, які прикривали приховані від стороннього ока важкі колоди, на них, не очікуючи лиха, спокійно дрімав після вчорашнього надзвичайного перепою їздовий. Позаду воза з дровами зупинився яскравосяючий, майже новий «Запорожець», така собі автівка, яку викуплено у бережливого пенсіонера за великі гроші для комерційного колекціонера. Водій, мріючи про добрий заробіток на ньому, заходився протирати та здувати пилинки з блискучої фарбованої «мильниці». Любуючись раритетом не здогадувався, що через якусь хвилину йому буде не до косметики і не до любові.

    Всі дисципліновано чекали, поки прослідує поїзд.

    Кінь, (чи потрібно нагадувати?) тварина розумна, але говорити не може і тому він скубнув зубами за жовтий комір хазяїна «моциклєта», в знак прохання заглушити мотор, що змушує торохтіти оте залізяччя. Вершник мотоцикла - людина агресивна, говорити може, але не розумна, бо спішно зняв з голови шолом, яким без попередження вдарив тварину по морді. Кінь злякано сахнувся назад і турнув важкого воза. За якусь мить істерично загорлав лайливими матюками, згадуючи не лише усіх осіб жіночого роду водій «Запорожця». Ситуація ж із непересічних. Мить - і побиті фари автівки натякали пристутнім, що на ремонт можна вже сподіватися. Але на «гонщика», крім кози, ніхто не звертав уваги.

    Кінь - тварина терпляча, але навіть у нього терпець урвався. Це саме тоді, коли вершник на мотоциклі додав більше газу і кіптява враз в’їлася в залиті і без того слізьми очі непарнокопитної тварини. Враз, дужі щелепи і великі зуби закусили жовтий комір кожуха із побитого міллю хутра одним потужним рухом перетворили вершника на пішохода. Останній перекрутився у поросторі перед шлагбаумом кілька разів, ніби фігурист на льоду, послизнувся і, хапаючи руками повітря, гепнувся отією, як у нас кажуть, п’ятою, але болісною, точкою, на свій жовтий комір. Оскаженілий фігурист підхопився, нервово здер з голови важкий шолом і що було сили зацідив по морді коня, від чого той рвучко і потужно подався назад, перетворивши «3апорожець» задньою частиною важкого воза в незрозумілу модель з кермом на задньому сидінні.

    Вкрай обурений водій «мильниці» за якусь мить підскочив, нервово стягнув з воза ні в чому не винного, напівсонного їздового і взявся щосили гамселити та істерично обзивати того, використовуючи неповторний набір слів з ненормативної лексики. Перемішуючи власні вирази ідіомами, що натякають на провину жінок, які народжують на світ подібних бовдурів .

    - Люди! Рятуйте! Вбивають! - кричав у ту ж мить не своїм голосом переляканий їздовий. Але люди, які могли почути це, здавалося б, передсмертне благання, були дуже зайняті. Запитаєте, чим? Одна людина мовчки добивала свій шолом об конячі зуби, друга зацікавлена у щасливому закінченні для себе ситуації - била його і тільки третя персона спокійно тримала мотузку з козою, розмірковуючи, чи варто утручатися в чужі справи. А кінь з кожним ударом шолома войовничо зводився на диби і потужно штовхав важкого воза назад, добиваючи вщент «Запорожця». Авто поступово перетворювалося в спресований гармошкою кубик. За якусь мить він вже нагадував той багаж, який вантажать у вагони з металобрухтом.

    Серце не камінь, тож володар кози таки відважився на захист панічно волаючого їздового. Тісно прив’язавши коротку мотузку до бруса шлагбаума, він енергійно підсмикнув рукави старої куфайки, потер долоні і відважно кинувся розбороняти бійку. Проте доволі швидко зрозумів, що устрявати було не варто.

    Поквапливо, з металевим гуркотом промиготіли вагони поїзда. Повільно підіймався догори шлагбаум. І в цю мить ніби на змаганнях по силовому колективному гвалту, скажено заверещав фігурист з покусаними пальцями. Дужче від нього волали істеричний водій та потерпілий їздовий. Ще дужче кричав володар кози, обтираючи свій завжди зашмарканий, але сьогодні не на жарт скривавлений ніс. І найдужче горлала коза, несамовито потужним пронизливим, як у паровоза чи корабля ревищем, роздираючим повітря, здавалося, аж до низько пролітаючих над землею хмар.

    Високо над дорогою, розмахуючи, ніби багатьма крилами, всіма своїми кінцівками, які важко перерахувати з першого разу, конвульсійно брикалася в повітрі ряба коза. Якоїсь миті присутнім здалося, що кізка сильно старалась швидко навчитись літати, щоб дістати зубами прив’язаний до шлагбаума кінець мотузки. Але жодне старання не допомагало.

    Зверху на контактній опорі залізниці голосно кричав крук, скликаючи лісове птаство подивитись на прикольну комедію. Скреготали стривожені сороки. Високо в небі кричали наполохані ворони, а посеред дороги мовчки лежав поскубаний жовтий хутровий комір поруч із розбитим вщент шоломом.

    Знову компанію людей в електричці звеселив дружній регіт. Не сміявся тільки схудлий гостроносий пасажир в білому кожусі із зеленими плямами, з криво пришитим, обскубаним жовтим коміром. Він тримався за поручень правою рукою на якій не вистачало найбільшого пальця.

    - Цей сміх для нього, як серпом по... серцю. - додав старий оповідач, розтягуючи у посмішці наче мальовані червоною фарбою губи та прокурені вуса.

    Дід Митро хотів ще розповідати, але в вагон зайшли ревізори і треба було діставати своє пільгове посвідчення. Про них у старого теж були цікаві історії, тільки його вже ніхто не слухав, бо машиніст з гучномовця оголосив, що електропоїзд прибуває на кінцеву станцію Жмеринка і подякував всім за те, що скористалися послугами залізничного транспорту.

    В тамбурі біля дверей знову штовхалися з мішками і сумками галасливі пасажири, бажаючи швидше стати продавцями на «манежному» ринку.

    З розчинених дверей електропоїзда пасажирів привітно зустрічав, розправляючи свої нові крила, мов вітрила, відроджений, оновлений, могутній велетень корабель - вокзал. День розпочинався весело, - про це думали ті пасажири, які уважно слухали старого оповідача. І навіть вже не помічали легкого не по-весняному беручкого за долоні морозенка... Адже весняне сонце допомагало покращити настрій.


    Фото Віталія НОСАЧА


    Інженер служби статистики Південно-Західної залізниці м. Жмеринку

    Леонід МАРЧУК

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05