РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 14 (20 квітня 2012)
  • Випуск №14 20 квітня 2012
    Зміст
    1. Коли слово із ділом не розходяться (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    2. Головний потенціал – професіоналізм (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Вагон - лабораторія, колектив - сім’я (Валентина КОЛЯДА, Фото Сергія ГУКА)
    4. Якщо гордитися, то професіоналами (Оксана КЛИМЧУК)
    5. Досвід - вагомий набуток, щоб передавати молоді (Оксана КЛИМЧУК)
    6. Біда випробовувала на людяність (Оксана ПОЛІСЬКА)
    7. Чорнобиль. Гіркий полин (Валентина КОЛЯДА)
    8. У Козятині знову боролися за чемпіонство (Валентина КОЛЯДА, Анатолій САДОВЕНКО, Фото автора та прес-центру теркому)
    9. Залізнична стежина байкера (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ та www.gorod.cn.ua/news)

    Коли слово із ділом не розходяться

    Безумовно, начальник Південно-Західної залізниці не потребує додаткового представлення. Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН - самодостатня особистість, яка відрізняється від багатьох очільників керівного загалу та вітчизняного соціуму, як авторитетний сучасник із твердою життєвою позицією, вагомим словом і відчутними результатами діяльності, що вміщуються у лаконічному виразі його устремлінь: «Сказано - зроблено».

    Разом з тим лаконізм у розповіді про події, що відбулися напередодні Великодних свят у кількох населених пунктах Вінниччини, буде недоречним. І ось чому. Чимало добрих справ було зроблено за ініціативи начальника столичної магістралі того дня.

    ЧЕРГОВИЙ ВІЗИТ ДО «МАЛЯТКА»

    Ми на околиці Вінниці. Тут поруч із Хмельницьким шосе розташовано обласний будинок дитини із милозвучною назвою «Малятко». На повороті до ошатного подвір’я із мальовничим садом автомобіль із журналістами переганяють дві вантажівки із київськими номерами. Згодом дізнаємося, що у кузовах трьохтонок - безліч подарунків для місцевої дітвори. Схоже, народжено чудову традицію - поздоровляти 115 дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування та з обмеженими фізичними можливостями. Нагадаємо, напередодні минулорічного Дня Святого Миколая численна делегація з управління Південно-Західної залізниці побувала в гостях у мешканців «Малятка». Тепер - новий візит. Ясна річ, без солодощів у цей день не обійшлося. Смачні продукти з лікувальними властивостями, різноманітні іграшки - то лише на початку переліку справжніх сюрпризів від залізничників. Килими для зал і кімнат відпочинку малюків, кварцові лампи для підтримки належного мікроклімату у приміщеннях.


    Захоплююча мить. Усмішки, подарунки, веселощі.


    «Співаємо - весну-красну зустрічаємо».


    Солодке щастя.

    Потрібними, на переконання директора дитбудинку «Малятко» Надії АНДРІЄВСЬКОЇ, стали, і величезна кількість овочів і фруктів, круп’яні та макаронні вироби тощо. І, звичайно, ж смачні і поживні духмяні паски. Отже, асортимент страв, які пропонують підопічним місцеві кухарі, значно розшириться.

    Покращення матеріально-технічної бази закладу. Цей канцеляризм у сьогоднішньому матеріалі застосовано невипадково. Річ у тім, що одночасно із врученими подарунками на розрахунковий рахунок дитбудинку від столичної магістралі було перераховано кошти, необхідні на ремонт спортивної зали. Справа необхідна, зважаючи на те, що будівлі, де розміщено дитячий заклад, вже понад 30 років. Надано також певні кошти з метою придбання для малечі верхнього одягу та взуття. Оргтехніка для педагогічного персоналу - то також подарунок вінницькому «Малятку» від колективу Південно-Західної.

    - На цьому наше співробітництво з педагогічним колективом цього закладу не закінчується, - запевнив у розмові із журналістами начальник столичної магістралі О.М. Кривопішин. - Будемо і надалі намагатися діяти таким чином, щоб кожна дитина була нагодованою, вдягненою і радісною.


    Майстриня.


    Тепла зустріч. Начальник Південно-Західної залізниці О.М. КРИВОПІШИН та голова Ради ветеранів м. Козятин Г.А. АКОПОВ.


    РОБИТИ ДІТЕЙ ЩАСЛИВИМИ

    Тепер про ще один візит до юних. Як допомогти дітям з вадами зору - учням із Самгородоцької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату, що в Козятинському районі? По-перше, придбати коштовну іноземну офтальмологічну апаратуру для корекції зору та різноманітне спеціальне обладнання. Так і було зроблено за спільної ініціативи керівництва столичної магістралі та Дорпрофсожу. По-друге, поздоровити із Великоднем. І це також - в активі добродійників.

    - Всі наші зусилля спрямовано на те, щоб діти не відчували себе неповноцінними. Вони повинні знати, що потрібні суспільству, - поділилася думкою з кореспондентом «Рабочего слова» голова профспілкового комітету управління столичної магістралі Алла ЛАЗЬКО.

    Благодійникам подякував директор школи-інтернату Павло ПАЛАМАРЧУК. На його переконання, продуманий інтелектуальний та матеріальний внесок в освіту закладає основи духовної, естетичної та моральної культури нашого суспільства. Допомагаючи дітям з особливими потребами, готуючи таким чином їх до самостійного життя, ви сприяєте вихованню їх у дусі миру, гідності, терпимості та поваги до загальнолюдських цінностей, - таку думку висловив Павло Павлович, дякуючи О.М. Кривопішину за надану благодійну допомогу школі-інтернату.

    Після вивчення відповідних документів щодо використання нової апаратури лікар-офтальмолог Олександр МАЙНОВСЬКИЙ наголосив на тому, що на відміну від сучасників, які лише декларують перспективи суттєвих змін в окремо взятому регіоні, залізничники на чолі із О.М. Кривопішиним ділом доводять, що країну можна зробити щасливою.

    - Ми не маємо права бути байдужими до потреб цих дітей, - звернувся до П. Паламарчука, О. Майновського та їхніх колег начальник Південно-Західної залізниці. - Тому й надалі проводитимемо подібні благодійні акції.

    ДОЛЮ ДВОХ ПАРОВИКІВ ВИЗНАЧЕНО

    І знову у дорогу. Тепер - до Козятинського вищого міжрегіонального професійно-технічного училища залізничного транспорту (КВМПТУЗТ), де місцеві учні готувалися до зустрічі Великодня. «Кращий спосіб зробити дітей гарними - це зробити їх щасливими». Ця думка від англійського драматурга Оскара Уайльда прийшла на згадку, коли разом із делегацією від управління Південно-Західної залізниці завітали до альма-матер багатьох залізничників не лише столичної магістралі, але й залізниць країн СНД. Поки роздивлялися виставку робіт місцевої молоді, наш погляд привернули два паровики. Перший - на експозиції від місцевих кулінарів. Торт-паровичок (див. фото на 1 стор.), який випекли Віра БАСАРАБ, Ганна ПАЛИГА, Оксана ПОПОВИЧ, Михайло П’ЯТКІВСЬКИЙ разом з одногрупниками, того дня був відправлений на прохання начальника Південно-Західної магістралі до дитячого будинку «Малятко». Саме на цю адресу було доставлено і цілу гору святкових пасок, печива, випічки, яку приготували майбутні кондитери із Козятинського училища.

    У сталевої моделі паровоза, як і у символічного ключа, що зроблені руками учнів, які знаються на слюсарній справі, - інша доля. Прийнявши з рук директора КВМПТУЗТ Андрія СТЕЦЮКА досконалі з естетичної точки зору сувеніри, Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН надав розпорядження розмістити сяючі всіма відтинками веселки модель та інструмент до Музею Південно-Західної магістралі. Отже експозиція поповнюється артефактами, які даруються від щирої душі.

    ІЗ ТВОРЧОЇ ЮНІ ВИРОСТИТИ ЗДОРОВУ НАЦІЮ

    На годиннику - 17.00. До актової зали місцевого залізничного училища квапиться по-святковому вдягнений люд. Привід зрозумілий. Чергова зустріч начальника Південно-Західної магістралі О.М. Кривопішина з громадою Козятинського залізничного вузла - подія цікава. Так і було.

    У відповідній послідовності на сцені велелюдної зали за щирим запрошенням почесні грамоти Південно-Західної залізниці отримали голова Ради ветеранів м. Козятин Георгій АКОПОВ та його колеги - голови рад ветеранів місцевої станції, вагонного та локомотивного депо.

    - Ви допомагаєте з творчої юні виростити здорову націю, - такі слова почули присутні від Г. Акопова, який, розповівши присутнім про опіку керівництва та Дорпрофсожу Південно-Західної магістралі ветеранами, зупинився на цікавому факті. - Відреставрований вокзал станції Козятин, - наголосив Георгій Аветисович, - то, безумовно, споруда на віки, яка прислужиться не одному поколінню українців. Оновлення медичного обладнання у Козятинській відділковій залізничній лікарні - це також добра справа, адже кваліфікований медперсонал, озброєний сучасною іноземною діагностичною апаратурою, - то також запорука збереження здоров’я багатьох поколінь.

    У своєму зверненні до велелюдної аудиторії О.М. Кривопішин докладно зупинився на перспективах впровадження програми з оздоровлення пенсіонерів-залізничників у оздоровчих закладах, що належать Південно-Західній залізниці. Вже найближчим часом ветерани війни і праці зможуть відпочити у пансіонаті «Променистий» (м. Євпаторія), Медичному центрі реабілітації залізничників (м. Хмільник), відділковій лікарні, що розташована у селі Клубівка (Хмельниччина).

    Подарунки та нагороди від Української Православної церкви, які вручив О.М. Кривопішину протоієрей Роман, настоятель церкви Серафима Соровського, були прийняті із вдячністю.

    ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ - МОСКВА. ЗГІДНО ЗІ ЗРУЧНИМ ГРАФІКОМ

    - День «розтягнувся», - почув від колеги з одного із центральних телеканалів, який поділився враженнями від почутого і побаченого у переддень Великодня. Ця розмова відбувалася на вечірньому вокзалі станції Хмільник. І знову опинитися тут нас спонукала залізнична подія. Відновлення курсування пасажирського експреса, що з’єднав центральні та північні регіони України із Білокам’яною, прийшлися до душі багатьом мешканцям Поділля та гостям цього краю. Невеличка перерва, впродовж якої експрес не курсував цим краєм, відбувалася через те, що на великій відстані, де розташовані колії Південно-Західної залізниці, відбувалася грандіозна реконструкція транспортної інфраструктури.

    З розмови із подружжям з Москви Юрієм та Валентиною КУРБАТОВИМИ, які вже давно відвідують курорт Хмільник, з’ясували, що через вади із опорно-руховим апаратом вони до цього дня були занепокоєні через незручності під час поїздок до Хмільника через Вінницю. Двогодинна поїздка маршруткою втомлює Курбатових. Хіба лише їх? А тепер, коли на безпересадкову подорож до містечка на берегах Південного Бугу курортники витрачатимуть лише добу, майбутню відпустку планують провести знову в Хмільнику. Адже експрес вже у дії.

    «Автопоїзд щастя», який наступного дня привіз багато необхідних подарунків з управління столичної магістралі, також побував у Іванівській (ст. Холоневська) спецшколі-інтернаті для дітей з розумовими вадами. Як поділився власними спостереженнями голова теркому Козятинської дирекції залізничних перевезень Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ, добрі справи мають ніколи не закінчуватись.

    Отже, вагомі слова, які висловлював перед краянами Вінниччини начальник Південно-Західної залізниці, депутат Вінницької обласної ради Олексій Кривопішин, підтверджено красномовними результатами.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Головний потенціал – професіоналізм

    Будівельно-монтажний поїзд №392, що базується на ст. Вінниця, має хоч і коротку, порівняно із багатьма іншими структурними підрозділами нашої залізниці, але славну історію. Про це свідчить хоча б той факт, що тут знайшов постійну прописку перехідний Червоний прапор соціалістичного змагання, за часів Радянського Союзу, як триразовому його лідеру. А новим підтвердженням стало те, що днями цьому трудовому колективу, який очолює Петро ШУЛЬГАН, уже втретє підряд вручили Перехідний прапор переможця галузевого змагання серед залізничних енергетиків. Чим же визначені такі заслуги?

    - Протягом минулого року, - пояснює головний інженер поїзда Василь ГУЛЬКО, - наші виробничі потужності було задіяно на виконанні робіт з будівництва, модернізації, капітального ремонту контактної мережі та пристроїв електропостачання. Найважливішим об’єктом була - електрифікація дільниці Фастів - Житомир, а також облаштування контактної мережі на окремих дільницях Південної залізниці. Коли говорити про конкретні показники, то минулого року ми виконали робіт майже на 125 мільйонів гривень, а це складає 186 відсотків, порівняно з минулим роком, і значно перевищує планове завдання. Майже на третину зросла продуктивність праці та й підвищилась середня заробітна платня.

    До сказаного вище варто додати, що, окрім досягнень від п’яти виконробських дільниць, ще чимало потрудились фахівці цеху виготовлення та складання металевих конструкцій контактної мережі, продукцію яких оцінено більше, ніж у п’ять з половиною мільйонів гривень, та проектно-кошторисної групи, яка виготовила документації більше, ніж на півмільйона гривень. Варто зауважити й те, що виготовлення металевих конструкцій для контактної мережі силами БМП-392 дозволяє заощадити чималі кошти для залізниці.

    Усі ці заслуги відзначив начальник головного управління електропостачання Укрзалізниці Віталій МАКСИМЧУК, коли вже втретє підряд вручав перехідний прапор Петру Шульгану, а також почесний диплом, як колективу-переможцю галузевого змагання серед енергетиків. Крім того у своєму виступі він зазначив, що після реформування Укрзалізниці, БМП-392 належить зайняти місце лідера серед структурних підрозділів, які займатимуться електрифікацією залізниць, модернізацією та капітальним ремонтом контактної мережі та ліній електропостачання. Саме на базі цього поїзда буде створено відповідну структуру Укрзалізниці.

    Втім, це - справа майбутнього, а на сьогодні колектив-переможець трудиться у тому ж ритмі, що й минулого року. Виконробські дільниці під керівництвом Андрія ЗАДАЧИНА, Миколи ХАРЕБІНА, та їхніх колег завершують роботи, спрямовані на забезпечення швидкісного руху під час проведення Євро-2012 та і в подальшому. Не менш відповідальні завдання виконують працівники поїзда під керівництвом будівельних майстрів Олексія КЛОПОТУНА, Олексія НАУМОВА та інших. А тон у роботі задають ветерани - електромонтер Михайло БОРДЮК, який у колективі працює понад тридцять років, головний механік Микола БАЛАНЮК, з таким же трудовим стажем.

    Продемонструвавши вищий клас у роботі серед енергетиків, колектив БМП-392 отримав заслужену винагороду.

    P.S. Головний потенціал БМП-392 - професіоналізм залізничних будівельників. Сьогодні вони продовжують нарощувати виробничий ритм. Попереду - нові звершення.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Вагон - лабораторія, колектив - сім’я

    Життя проходить на колесах. Цією фразою залізничників не здивуєш. Та дехто з тих, хто вперше прийшов у такий колектив, може занепокоїтись. Точніше, не кожен пройде ці випробування. Постійні та ще й довготривалі відрядження, відповідальний та напружений робочий процес та ще й іспит колективом не всім під силу… Не прижився, та й годі. Та сьогодні наша розповідь не про таких. А про колектив, який у багаточисленних випробуваннях локомотивів, випробував, насамперед, себе і який працює з користю для магістралі. З начальником тягово-енергетичної вагон-лабораторії (ТЕВЛ) Сергієм ВАСИЛЬЧЕНКОМ про зустріч домовились заздалегідь. Коли ми з фотокореспондентом, півгодини блукаючи коліями, все ж знайшли вагон, нас зустріли привітно. І під час розмови складалося таке враження, що ми всі - старі добрі знайомі, котрі зібралися погомоніти про те, про се. Та спочатку - про специфіку.

    ТЕВЛ, або ще його називають динамометричний вагон, спеціально обладнаний для різноманітних досліджень та іспитів локомотивів у процесі руху та у всіх режимах тяги. Саме він, вірніше, його фахівці, після поїздки, обробки та узагальнення матеріалів видають не побажання, а конкретні рекомендації до дії. При складанні графіка руху поїздів вони є нормативною базою, для машиністів - програмою ведення поїзда, для вчених - напрямками для подальших досліджень, для конструкторів - оцінкою роботи кожного агрегата локомотива.

    А сьогодні дослідження, проведені фахівцями вагон-лабораторії, допомагають удосконалити графік руху, зняти обмеження по швидкостях на перегонах тощо. І при всьому тут присутня галузева економіка, безпека руху поїздів, використання ресурсу не лише локомотива, а й колії, вагона, енергетичних приладів, автоматики регулювання руху поїзда. Ці всі показники направлені на енергозбереження і дають позитивні результати.


    Інженер В’ячеслав СТРАЖЕЦЬ, начальник ТЕВЛ Сергій ВАСИЛЬЧЕНКО та інженер Леонід ЯКИМЧУК.

    Питання впровадження заощаджувальних технологій нині набуває першочергового значення. Зменшенню витрат сприяє оптимізація графіка руху та скорочення кількості неграфікових зупинок. Із застосуванням тягово-енергетичних вагонів-лабораторій вдається визначити оптимальні швидкості на перегонах. Отримані результати свідчать про значні резерви.

    Технічне оснащення тягово-енергетичної лабораторії пережило часи розвитку механіки, електромеханіки. Сьогодні лабораторію обладнано на високому та сучасному рівні, що дозволяє з високою точністю визначити режим роботи досліджуваного локомотиву з реєстрацією у цифровому форматі всіх вимірюваних параметрів. Інформаційно-обчислювальний комплекс дозволяє робити найточніші розрахунки. Наприклад, витрати електроенергії на шляху до 1 км можна розраховувати до десятої долі кіловат-годин.

    Якими б не були розумними комп’ютери, без людей вони ще не навчились працювати. І саме колектив, або як вони себе називають «сім’я», і є серцем цього вагона, його двигуном. Тож знімаючи показники, говорячи мовою інженерів, життя та роботи колективу, можу вас запевнити: прекрасна родина, об’єднана не лише роботою, а й відношенням до неї, до життя. Наше спілкування приносило задоволення: жарти змінювались технічними характеристиками, і навпаки. У розмові брали участь усі, хтось - більше, хтось - менше. Що приємно, до неї готувались: показавши нам відповідну літературу, фото. Хочу зазначити, що такого, колективного, підкреслюю, почуття гумору, впевненості та оптимізму я давно не бачила і не відчувала.

    Вони називають свою роботу цікавою, та водночас такою, що потребує зміни режиму життя. Відрядження, бувало, тривали й до місяця. Як кажуть, все, що у них у житті відбувалося, було тоді, коли вони - у відрядженні. Ось така філософія з психологією. За штатом у тягово-енергетичній вагон-лабораторії працює 9 осіб: начальник, 4 інженери та 4 провідники.

    Знайомимось. Одним з тих, кого тут не дуже злякали, й став Сергій Васильченко. Сергій Миколайович зумів скласти іспит на витривалість і замінив на посаді колишнього, нині покійного, начальника Віктора Семененка. І, як кажуть, прижився. Бо мав за плечима і стаж роботи машиністом тепловоза і слюсарем в електромеханічному цеху. Тож залізницю, як і техніку, знає. А до відряджень вже не звикати.

    Леонід ЯКИМЧУК виявився старожилом. 21 рік працює в лабораторії. Колишній військовий. Та, як каже сам, колишніх військових не буває. Працював на станції наведення ракет, тож націлитись на результат вміє. Прекрасна технічна та загальна підготовка плюс дисципліна, що дала служба у війську, дозволили швидко опанувати нову професію і стати у ній фахівцем. Згадує своє перше відрядження… «Тоді жінка на тиждень їсти наготувала. А зараз запитує: «То коли ти вже там їдеш?» Ось такі зміни у настрої прекрасної половини людства, - усміхаючись, розповідає Леонід Іванович.

    Сухінічі, Брянськ, Конотоп, Бахмач, Жмеринка, Одеса, Харків, Чернівці, Львів, Хмельницький. Коли була можливість, обов’язково подорожували новими містами. Леонід Іванович брав для таких випадків із собою велосипед. Щоб світ подивитися. На запитання, чи подарунки привозите, мій співрозмовник з легкою іронією відповідає: «Так, колись возив із Сухінічів - м’які іграшки, зі Жмеринки - сало. Це сьогодні - все із Китаю».

    Багато цікавого того дня почули ми й про Віктора Семененка та його дружину, яка працювала у вагоні провідником. «А ще подорожувала з нами їх собака Айка, - розповідають. - Все було документально оформлено: і паспорт, і санітарна довідка. Та одного разу прикордонний пес все ж таки намагався дізнатися більше про нашу Айку. Та вона встояла».

    З 2004 р. після закінчення УкрДАЗТ (колишній ХІІТ) працює тут Іван ЮРЧЕНКО. «Ось сину Максиму з останньої поїздки «привіз техніку», - показує на іграшковий самоскид. Трохи задумавшись, розповідає про те, що довелося, як кажуть, й «вільних хлібів» пошукати, та стабільність і впевненість знову привели на залізницю. Та й дружина вже звикла. Хоча чия половинка не хоче, щоб чоловік завжди був поруч?!

    Сам обрав цю роботу теж після закінчення Державного економіко-технологічного університету транспорту Вадим СЛОБОДЯН. «Дипломну роботу писав за «секретами» устаткування та обладнання нашої вагон-лабораторії», - каже він. Хоч він і наймолодший за стажем, лише півроку працює, та впевнений у подальшому розвитку можливостей для проведення випробувань з високою якістю та мінімальними затратами.

    В’ячеслав СТРАЖЕЦЬ - інженер II категорії, магістр, прийшов до лабораторії за на-правленням у 2007 р. Перша п’ятирічка, як колись міряли історію, випробувала його, і колектив сказав: «Наша людина!».

    «Жінка народжувала, я був у відрядженні у Львові, - розповідає молодий татусь. - Та вона специфіку роботи розуміє. Тож завжди поспішаю туди, де на мене чекають тепла жінчина усмішка та веселий синів сміх».

    Щодо побуту, то у вагоні є спальні купе, шафи, кухня, телевізор, мікрохвильова піч. Тут господарюють хозяйки Валентина УСАТЕНКО та Валентина ЖУК. Перша справа у Валентин - перша страва.

    «То ж не дивно, - говорить Валентина Усатенко, - що на новому місці одразу базар шукаємо. Щоб їжа домашньою була, незважаючи на відстань від рідної оселі».

    Провідники Віктор Посвалюк, Володимир КузІн теж вкладають душу у виконання своїх обов’язків. Саме завдяки їх неслужбовому, у гарному розумінні цього слова, ставленню до праці у вагоні комфортно та чисто.

    Вагон хоч і після капітально-відновлювального ремонту, та, вибачте за тавтологію, потребує гарного ремонту: вікна пропускають вологу, підлога місцями прогинається. На одному ентузіазмі тут не виїдеш. У налагодженні стану вагона, на мою думку, має бути зацікавлене й головне управління локомотивного господарства, а беручи до уваги характер та умови праці спеціалістів вагон-лабораторії під час реформування галузі, варто підвищити їх статус та систему оплати праці фахівців.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Сергія ГУКА

    Якщо гордитися, то професіоналами

    Про те, що місто Коростень свого часу стало на шлях інтенсивного економічного розвитку саме завдячуючи прокладенню сталевої колії, знають коростенці різних поколінь. І в минулі десятиліття, і нині загін залізничників серед представників інших професій є вагомою силою. Тож і не дивно, що на нещодавньому підбитті підсумків конкурсу-рейтингу «Гордість міста» у номінації «Професіонал року» переміг залізничник.

    Знайомимося із володарем престижної відзнаки. «Микола ЗАВАЦЬКИЙ, машиніст локомотивного депо Коростень», - відрекомендувався він.

    Каже, що в депо з 1984 р. Саме тоді почав свою діяльність з помічника машиніста. Пройшов усі ступені професійного зростання, а в 2009 р. йому було присвоєно кваліфікацію машиніста електровоза 1 класу. Втім це не значить, що на цьому процес навчання завершено. Микола Миколайович з тих, хто постійно удосконалює і поповнює свої знання, бо впевнений, що саме вони разом із досвідом є запорукою нормальної роботи.

    Як довідалася з розмови, Микола Миколайович технікою захоплювався з юних літ. Дитинство ж його минуло в Овручі. Тут батьки працювали увесь свій трудовий вік в дистанції колії. Зі щирою повагою і гордістю говорить про них мій співрозмовник. Маму, яка працювала монтером колії, а потім черговою по переїзду, свого часу було удостоєно різних нагород, серед них і звання «Почесний залізничник». Батько, відданий своїй справі колійник, душею вболівав за роботу, працюючи монтером, згодом бригадиром, майстром. Справжні люди праці добросовісності й порядності навчали і своїх дітей.

    У дитинстві Микола любив книги про транспорт, про авіацію. Та коли прийшов час професійного вибору, вирішив, що все таки йому ближче залізничний транспорт і вступив до Козятинського залізничного училища. (Забігаючи наперед, зауважу, що батькові мрії про авіацію втілює в життя нині його син, навчаючись в Національному авіаційному університеті).

    Після училища Миколу Завацького направили в локомотивне депо Коростень. Невдовзі й служба в армії, а потім знову помічник машиніста несе свою «залізничну варту». І, звісно, працює над тим, щоб з часом зайняти місце за правим крилом локомотива. Запитую в Миколи Миколайовича, чи пам’ятає він перших своїх наставників, які допомагали освоювати роботу. Здобувати ази професії йому допомагали багато достойних людей, яким він нині вдячний за науку. Що ж до першого наставника, то у свої перші рейси ще до армії і пізніше їздив з машиністом Григорієм Борисовичем ШТЕГЕРАНОМ, який зараз живе в Котовську. Старший за віком і за досвідом він став для нього справжнім учителем.

    Наприкінці ж нашої розмови ще запитую у Миколи Миколайовича, які ж почуття залишило в нього святкове загальноміське дійство. Він скромно зауважує, що насправді не звик до таких публічних заходів. Але, впевнена, родині машиніста приємно було бачити свого батька й чоловіка серед переможців. І це найбільшою мірою варте участі у таких заходах.

    Оксана КЛИМЧУК

    Досвід - вагомий набуток, щоб передавати молоді

    Ветерани залізниці… Сивочолі люди з величезним багажем життєвого досвіду і мудрості, які творили міць магістралі, країни. Наскільки сьогодні важливим є для молодого покоління спілкування з ними. В цьому переконувалася не раз. Це навіть цікавіше і захоплююче, аніж прочитаєш хорошу книгу, бо нічого немає ціннішого від щирого спілкування з людиною. Неначе здійснила екскурс в історію Коростенського залізничного вузла 1960-1990 рр., поспілкувавшись нещодавно з колишнім НОДом Афанасієм Євгенійовичем КАЛЕНИКОМ. На цю історію поглянула через призму його трудового шляху, по якому він ішов з честю, з наполегливістю професіонала, організатора, керівника й просто порядної людини.

    РОЗМОВУ ПОЧАЛИ З ВИТОКІВ ЙОГО ДИТИНСТВА. У довоєнні роки життя в с. Старики Білогорського району на Хмельниччині мало чим відрізнялося від інших сіл. У турботах про хліб насущний, у полі, в коморі постійно були його мешканці. У тому числі й батьки мого співрозмовника. А.Є. Каленика з дитинства було привчено до праці, до дисципліни. Коли йому було 12 років, помер батько, тож чимало господарських справ лягло на його плечі. Та це не заважало йому успішно навчатися в школі. Особливо ж подобалися хлопцеві фізико-математичні дисципліни. Не раз перемагав на олімпіадах різного рівня. Коли ж прийшов час обирати професію - вступив до Харківського залізничного інституту. Навчався з великим бажанням і з не меншими успіхами. Згадує Афанасій Євгенійович, як у студентські роли перемагав у конкурсі з вищої математики, спробував себе і в науковій роботі. Мав шанс залишитися працювати в цьому навчальному закладі. Однак - обрав інший трудовий шлях.

    Почався він для вчорашнього студента, який отримав диплом із відзнакою, з тогочасного Шепетівського відділка. Спочатку деякий час працював черговим по станції Староконстянтинів. Зовсім скоро його призначили начальником станції Жизниківці. Там молодий залізничник проходив своєрідну школу, що додало гарту для подальшої роботи. Як грамотно і відповідального фахівця його згодом перевели працювати поїзним диспетчером. Після того, як Шепетівський відділок реформували, поїзним диспетчером почав працювати в Коростенському відділку.

    Запитую в А.Є. Каленика, які були особливості в роботі відділка в 70-ті роки. Говорить, що статус одного з найбільших вантажних відділків Коростень мав і тоді. Як і нині, відправлялося багато будматеріалів, лісу. Оскільки в регіоні розташовувалося на той час ряд військових частин, то транспортувалася часто техніка. А іще дуже багато восени відвантажували «другого хліба», який гарно врожаївся тоді на коростенських нивах (чого не скажеш про сьогодення).

    У БІОГРАФІЇ АФАНАСІЯ ЄВГЕНІЙОВИЧА було ще немало кар’єрних сходинок. Заступник начальника відділу перевезень, згодом начальник цього підрозділу, головний інженер, заступник начальника відділка… Ветеран згадує, що це був час розвитку колійного господарства, встановлення обладнання СЦБ, автоблокування, період розквіту житлового будівництва для працівників…

    А в 1981 р. Афанасій Євгенійович став НОДом. Найпам’ятнішим для нього був день, коли на пероні в Коростені зустрічали першу електричку з Києва, в кабінеті якої, разом з машиністом і помічником, їхав начальник залізниці Борис Олійник… У подальші роки, коли керував відділком Каленик, було ще немало запроваджено нововведень, зведено будов… Щоденна напружена робота, спілкування з людьми, які зверталися до нього з різних питань - виробничих, соціальних, очікуючи конкретних рішень. Вирішували, допомагали в усі роки.

    А ось 1986 р. забути Афанасій Євгенійович не зможе ніколи. Аварія на ЧАЕС змусила залізничників працювати не тільки в надзвичайно напруженому ритмі, а й в умовах радіаційного забруднення. Доводилося вирішувати оперативно низку питань, з якими досі не мали справи - евакуація населення, контроль за радіаційним фоном, дезактивація рухомого складу тощо. Складно було й тому, що тривалий час не надходило повної інформації про катастрофу і її наслідки. Одночасно з виробничими питаннями керівник відділку разом з профспілками відразу ж стали піднімати проблеми соціального захисту щодо потерпілого населення, оздоровлення дітей залізничників, забезпечення необхідною діагностичною апаратурою відділкової лікарні… Головне - задачі розв’язувались.

    Від цієї обширної теми, яка, з усього видно, А.Є. Каленику болить і досі, переходимо й до інших. Зокрема поцікавилася, які, пріоритети були в нього у роботі з кадрами, в тому числі й з молоддю. І, як не дивно, мій співрозмовник почав знову з гарячих чорнобильських днів.

    Під час тих екстремальних місяців роботи було дуже добре видно - як і хто із працівників, керівників підрозділів може організувати процес, миттєво зреагувати, прийняти правильне рішення. Звісно, ті, хто зарекомендував себе з позитивного боку, не лишилися не поміченими. На таких чекали нові виробничі висоти.

    Афанасій Євгенійович каже, що мав інтуїцію відносно перспективних залізничників. І ще вважає, що здібний спеціаліст не має довго працювати на одному місці, йому потрібно давати шанс професійного зростання.

    Пропрацював НОДом А.Є. Каленик до 1995 р., підготувавши собі гідну заміну - В.В. Яременка. Роботу на залізниці Афанасій Євгенійович продовжував ще до недавнього часу. Нині - на заслуженому відпочинку. Має чимало високих відзнак від керівництва залізниці. А ще свого часу йому було присвоєно і звання «Почесний громадянин м. Коростеня». Тобто, це людина, яка своєю працею на благо залізниці, держави заслужила повагу і визнання. А його досвід є важливим надбанням для молодшого покоління коростенських залізничників.

    Оксана КЛИМЧУК

    Біда випробовувала на людяність

    Сумну звістку принесли нам на своїх крилах чорні лелеки у квітні 1986-го: після аварії на ЧАЕС дуже багато бачили їх в зоні лиха.

    Ніхто і не здогадувався, що та весна 1986-го назавжди чорними літерами закарбується в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ. Дослідники кажуть, що в ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більш ніж 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких понад половину представляли тогочасну УРСР.

    Вперше після атомних бомбардувань людство зіштовхнулося з неприборканим і непередбачуваним атомом. Коли вчені Радянського Союзу і всього світу вирішували, як приборкати стихію, що вийшла з-під контролю, в кінці квітня і в перших числах травня люди різних професій йшли на ліквідацію аварії. Вагома роль відводилася і залізничникам, які транспортували вантажі для робіт з ліквідації аварії, брали участь в евакуації людей із зони лиха, словом, підставляли своє надійне плече для подолання біди.

    У локомотивному депо Коростень потурбувалися про те, щоб про цю подію, про людей, які гідно виконували свої обов’язки, знали і пам’ятали не лише нинішні, а й наступні покоління. У музеї депо на стенді «Чорнобиль - трагедія століття» розміщені списки учасників ліквідації, тут також імена нагороджених за сумлінне виконання своїх обов’язків. А ще - фотографії 36 машиністів, які працювали поблизу ЧАЕС в перші місяці після аварії. Для відвідувачів музею цікава й ще одна деталь на цьому стенді: фото й копія заяви машиніста Г.В. Мажуги. Цей механік за кілька місяців до аварії вийшов на пенсію. Але коли сталася біда, він попросив прийняти його на роботу, аби кілька місяців попрацювати на ліквідації. Свій же заробіток за цей час перерахував у фонд допомоги потерпілим. До речі, це не єдиний приклад, коли в 1986-му працівники депо, скажімо, свій одноденний заробіток перераховували постраждалим від аварії. Це можна назвати тільки проявом високої людяності і взаємопідтримки.

    І якщо говорити вже про сучасний період, то треба сказати, що багатьом жителям Коростеня притаманне бажання підтримати тих, хто потрапив у біду. Коли трапилася аварія в Японії на «Фукусімі», мешканці Коростеня зібрали благодійні кошти на допомогу. Тоді ж, у 1986-му, японські медики першими допомагали місту з обладнанням і обстеженнями…

    Оксана ПОЛІСЬКА

    Чорнобиль. Гіркий полин

    Того дня Надія Кошарівська (письменниця, наша дописувачка - авт.) летіла з відрядження. З Донецька до Києва. Небо було чисте. На блакитному тлі - жодної хмаринки. Було по десятій ранку. Час спливав у розмові із сусідом, давно знайомим науковцем. Зайшла стюардеса. Оголосила: «Бориспіль посадки не дає». Доведеться кружляти.

    Звична до польотів, Надія не засмутилась, адже можна було ще помилуватися небесною красою у вікно ілюмінатора. До того ж і фізичного дискомфорту в повітрі вона не відчувала. Як жартували співробітники: «Надю, тебе можна возити вниз головою». Аж раптом літак потрапляє в брудно-сіру з рожево-фіолетовими відблисками хмару… Що це? Сусід сказав: «Мабуть, з німецьких хімзаводів щось занесло». Двічі пролетівши через цю зловісну млу, літак приземлився в Жулянах. Виходячи з літака, Надія відчула страшенну нудоту, розболілася голова. У тролейбусі чомусь миттєво вдарило від контакту з металом. Удома вирішила годинку поспати. Але не дав пекучий біль у руці, якою спиралась на ілюмінатор.

    Сіла готувати матеріал у номер. Вимкнула й радіо, щоб не заважало. Цього ж дня, коли приїхала на роботу в будинок преси, дізналася про лихо - вибух на Чорнобильській АЕС…

    З болем згадує вона цей час. Чому влада не попередила пілотів, чому вивела на першотравневий парад дітей? Чому ніхто й досі не згадує тих молодих солдат і зеків, яких першими кинули в те радіаційне гирло. Й вони у марлевих пов’язках з лопатами в руках, поставивши з гіркою іронією щит з написом: «Совком и лопатой усмирили мирный атом», насправді, стали нашим першим щитом… Питань багато, відповідь одна. Гіркий полин.

    Валентина КОЛЯДА

    У Козятині знову боролися за чемпіонство

    Вперше впродовж останніх 15 років на теренах Козятинської дирекції відбулось наймасовіше спортивне свято, в якому взяли участь понад 500 залізничників. Спортивні арени м. Козятин не пам’ятають такої кількості учасників, вболівальників, які зібрала Спартакіада дирекції. Для прикладу, тільки на змагання з фут-залу прибуло 17 команд, понад 130 учасників. У сетах з настільного тенісу брали участь понад 60 залізничників, які представляли 15 структурних підрозділів столичної магістралі. За підрахунками оргкомітету турніру всього у підготовчому етапі Спартакіади у Козятинській дирекції залізничних перевезень брало участь понад 400 працівників галузі.

    Проведенню змагань передувала значна організаційна робота керівництва дирекції та територіального комітету профспілки, адже за мету ставилось не просто проведення чергового заходу, а формування у колективах сталих мотивацій та традицій щодо фізичної культури та спорту. Це зрозуміло, задля організації активного відпочинку залізничників. Приємно відмітити, що означені ініціативи були позитивно сприйняті як керівниками підрозділів дирекцій, так і профспілковими організаціями, працівниками структурних підрозділів. Окремі керівники, зокрема головний лікар Козятинської відділкової лікарні О.М. Кравчук, начальник Фастівської дистанції сигналізації та зв’язку О.І. Очеретний, навіть очолили команди своїх підрозділів на іграх з фут-залу та волейболу.


    Переможці змагань з головою Козятинського теркому Анатолієм ВІЛЬЧИНСЬКИМ.


    Призери змагань з армрестлінгу Андрій СОСНОВСЬКИЙ (ліворуч) та Роман МИРОНЕНКО

    Нещодавно спортивний комплекс «Локомотив» ст. Козятин знову зібрав на своїх майданчиках учасників першості дирекції. Вони, окрім призових місць та чемпіонських нагород, виборювали ще й право на участь у фінальних змаганнях Спартакіади серед працівників підрозділів та організацій Південно-Західної залізниці. Цього разу змагання відбувалися з чотирьох видів спорту: настільного тенісу, армрестлінгу, шахів (серед жінок) та гирьового спорту.

    Найбільше учасників зібрали змагання з армрестлінгу та настільного тенісу (чоловіки), де було представлено, відповідно, 11 та 15 команд, що свідчить про велику популярність цих видів спорту серед залізничників. Представницьким виявився і турнір спортсменів з гирьового спорту. А от жіночі команди з шахів та настільного тенісу були представлені, на жаль, лише від кількох колективів. Хоча на дирекції ці види спорту мають чимало шанувальників саме серед прекрасної половини людства.

    Але які ж змагання без переможців та призерів?! За кількістю перемог у Спартакіаді впевнено лідирував трудовий колектив вагонного депо Козятин (керівник В. Білан, голова профспілкової організації С. Поліщук), друге місце посів колектив локомотивного депо Козятин (керівник М. Шу-тов, голова проф-спілкової організації галузевої профспілки В. Дзюбенко), третє місце - за колективом Козятинської колійної машинної станції №120 (керівник С. Стратійчук, голова профспілкової організації Г. Козир).

    Справжнім відкриттям Спартакіади став колектив Козятинського будівельно-монтажного управління, який очолює М. Кравець, голова профспілкового комітету Л. Бойко. Будівельники у підсумку вибороли четверте місце.

    А попереду козятинську землю чекає ще одна визначна спортивна подія - це фінальні ігри XIV Спартакіади трудових колективів столичної магістралі, що 25 - 27 травня приходитимуть у Козятині.

    Валентина КОЛЯДА, Анатолій САДОВЕНКО, Фото автора та прес-центру теркому

    Залізнична стежина байкера

    В моторвагонному депо ст. Чернігів, і навіть не тільки там, цього молодого, кремезного чоловіка знають усі. Окрім того, що Євген АЛЕКСЄЄНКО - старший майстер депо і залізничник у третьому поколінні, він ще й президент Чернігівського мотоклубу «Агарта МС». До того ж - тренер клубу з такого популярного спортивного єдиноборства, як тхеквондо. Захотілося дізнатися, як це поєднується в одному чоловікові і чого в ньому більше залізничника, спортсмена чи… байкера.

    - Моє життя тісно пов’язане із залізницею, - розповідає Євген Петрович, - адже ще мій дід працював стрілочником, а батько нині - машиніст. Тож, мабуть, закономірно, що я прийшов у 2000 році у депо. Щоправда, до того часу я своє життя не пов’язував із залізницею, навіть здобув вищу економічну освіту. Але, як людина, що вміє захоплюватися, я з великим бажанням, як мовиться, влетів на мотобайку на «залізничну колію». До всього я ставлюсь відповідально, і тому робота на залізниці стала для мене не лише місцем, де я одержую зарплатню, вона є місцем моєї реалізації, як чоловіка, що вміє багато робити власними руками. І поки що про це я не шкодую.

    У депо Євген Алексєєнко проводить чималу частину свого життя. Робота відповідальна, бо потрібно весь час вирішувати безліч питань, пов’язаних із ремонтом рухомого складу. Та все ж не тільки роботою живе пан Євген. Його головне завдання, з яким він успішно справляється в повсякденному житті, - це популяризація мото-спорту та здорового способу життя. І допомагає йому саме Чернігівський мотоклуб «Агарта МС». За одинадцять років існування (офіційний статус клуб отримав в 2006 р.), членами цієї добровільної організації зроблено чимало. Проведення мотоестафет за здоровий спосіб життя, постійна участь у різних шоу і мотопробігах, проведення акцій у дні пам’яті загиблих мотоциклістів (з 1 по 15 вересня). Нині обговорюються питання щодо відкриття нового сезону 2012 р.

    - Байкер - це стиль життя, - продовжуємо розмову з президентом мотоклубу Євгеном Алексєєнком, - який не залежний ні від погоди, ні від сезону, ні від інших життєвих обставин. У нашому товаристві не приживається егоїзм та ледарювання. Ми віримо людині на слово, намагаємося не брати щось від клубу, а дати йому. Проте зрозуміти це зможуть лише ті, для кого до цих пір є святими поняття «вірність», «честь», «повага», «взаємовиручка», «свобода». Для нас це не пусті слова. Тут не принципово - чи дорогий у тебе байк, деякі приходять у клуб заради спілкування. А на дорозі всі рівні, і вона вивчає кожного. І одне з головних правил: за кермом - ні краплі спиртного. Адже іноді вони розвивають швидкість до 200 км/год. І думати тут треба за себе і «за того хлопця», що крутить кермо авто, яке їде тією ж дорогою. Загалом, байкерське життя - справжня книга. Книга для тих, хто зможе її прочитати. Крім символіки і кольорів клубу, на кожній жилетці вказаний nickname (прозвисько - англійською - ред.) власника і ще багато інших символів.

    Спілкування із Євгеном Алексєєнком зруйнувало існуючі до цього стереотипи. Тепер я знаю, що в шкіряному одязі на мотоциклі, коли їдеш на великих швидкостях, дуже холодно. Що пиво, як вважають деякі, трилітровими банками вони не п’ють, що існують правила, які ти не маєш право порушувати, і як такого вільного життя не має, бо тут майже військова дисципліна. Що всі вони залюблені у власні мотоцикли і неважливо, що у більшості із них не престижна модель знаменитого «Харлей Девідсона». Просто вони мають однакові погляди і уміють отримувати задоволення від життя. Це їх об’єднує. А ще хочеться побажати Євгену Петровичу та його однодумцям нових шляхів і всього того, що дарують нам дороги - і залізничні, і життєві.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ та www.gorod.cn.ua/news

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05