РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 13 (13 квітня 2012)
  • Випуск №13 13 квітня 2012
    Зміст
    1. Зі світлим святом - Великоднем!
    2. Жмеринську дирекцію визнано найкращою (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Хмільник. Альянс керівництва та персоналу (Никифор ЛИСИЦЯ)
    4. Надійність, перевірена часом (Анатолій РОМАНОВ, Фото Сергія ГУКА)
    5. Клітка для «червоного півня» (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    6. Збережімо совість і возростимо у спасінні душі своїй (Протоієрей Валерій КЛИМЕНКО)
    7. Гнівань. Відоме і не дуже (Никифор ЛИСИЦЯ, Фото з інтернету)
    8. Що краще, писати вірші чи страждати від неврозів? (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    9. Відрядження (Валентина КОЛЯДА, Фото з сімейного архіву СЕМЕНЕНКІВ)
    10. Девятый чемпионат Европы по футболу. Швеция. 1992-й (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)
    11. Із «князів» та у грязі, або Про «аристократа» з Ковруча (Віктор ЗАДВОРНОВ)

    Зі світлим святом - Великоднем!

    Шановні залізничники!

    Щиро вітаємо вас зі світлим святом - Великоднем. Чудо Христового Воскресіння об’єднує всіх нас вірою у перемогу світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. Сьогодні ми відкриваємо Богові свої душі, просимо наповнити їх духовною силою і надією.

    У цей день ми дякуємо Господу Богу за те, що у дні випробувань ми відчували його захист і підтримку. В найскладніші часи ми непохитно вірили - Господь не залишить нас. Великдень нагадує нам про духовне відродження, яке потрібне всім нам.

    Бажаємо всім душевної чистоти і гармонії, миру та спокою в сімейних оселях. Нехай Чудо Воскресіння Христового надихає нас на добрі та праведні справи. Нехай Пасхальне Свято стане для кожного початком нового життя - кращого і добрішого.

    Христос Воскрес!

    Начальник залізниці О.М. КРИВОПІШИН

    Голова Дорпрофсожу А.О. ФУРСА

    Христос Воскрес!

    Весь всесвіт нині, як одна сім'я,

    І кожне серце радістю розквітло,

    Сьогодні торжествує вся земля -

    Христос Воскрес!

    Настала Пасха Світла.

    Міста і села, річка, поле, ліс

    Свої пісні виводять величальні.

    Христос Воскрес!

    Лунає радість скрізь,

    Слався благословенний День пасхальний!

    Досвітнє сонце сяє крізь віки,

    Дзвенять пташки в голубизні небесній,

    Освячені паски і крашанки -

    Христос Воскрес!

    Воістину Воскресе!

    Христос Воскрес!

    Всі люди з радістю в очах: Христос Воскрес!

    Діти з крашанками в руках: Христос Воскрес!

    Підсніжник з снігу продзвенів: Христос Воскрес!

    Хтось боржнику борги простив: Христос Воскрес!

    Раділи всі - веселі й злі: Христос Воскрес!

    Стелились трави по землі: Христос Воскрес!

    Серця співали, мов привіт: Христос Воскрес!

    І радістю світився світ: Христос Воскрес!

    ...А хтось про мертвих не забув: Христос Воскрес!

    І відповідь з небес почув: Воістину Воскрес!

    Галина ЛИСА


    Жмеринську дирекцію визнано найкращою

    Про це офіційно було повідомлено на урочистих зборах, які відбулись у Жмеринці. Таке рішення адміністрації Укрзалізниці та Ради профспілки оголосив заступник начальника головного управління перевезень Укрзалізниці Микола ТОПЧІЄВ. При цьому він вручив начальнику дирекції Анатолію ЛЮБІНІНУ перехідний прапор «Переможцю галузевого змагання» та Почесний диплом.

    Привітавши жмеринчан з перемогою, Микола Петрович проінформував присутніх про заходи, спрямовані на реформування галузі, покращення і вдосконалення її роботи. Також завірив усіх у тому, що ці кроки не призведуть до скорочення робочих місць та обсягу роботи, а навпаки відкриють нові перспективи для розширення діяльності.

    Заступник начальника галузевої служби перевезень Південно-Західної залізниці Ігор ПЕТРУШЕНКО також привітав переможців та побажав: «Так тримати!»

    Особливу радість за земляків у своєму виступі висловила начальник технічного управління головного управління перевезень Укрзалізниці Надія ЛИПОВЕЦЬ. При цьому наголошувала, що претендентами на перемогу були колективи 12 дирекцій, але перевагу надано жмеринчанам. Вона сподівається, що залізничники цієї дирекції будуть міцно тримати прапор у своїх руках.

    Свої вітання колективу залізничників висловив й голова Жмеринської районної державної адміністрації Юрій ТВЕРДОХЛІБ. Він відзначив, що це найприємніша подія в житті не лише дирекції, а й Жмеринки та Жмеринського району. А для нього це - подвійне задоволення від перемоги, тому що в минулому також трудився в когорті залізничників. Також виступаючий відзначив, що між керівниками дирекції та керівництвом району завжди було і є взаєморозуміння, підтримка та конструктивна співпраця. А за значний внесок у соціально-економічний розвиток району, якісне забезпечення потреб населення в транспортних послугах, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та зайняте І місце в галузевому змаганні від районної державної адміністрації та районної ради Почесними грамотами нагороджено колектив та начальника відокремленого підрозділу «Жмеринська дирекція залізничних перевезень» Державного територіального галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» Анатолія Любініна.

    У своєму виступі Анатолій Олексійович говорив про нелегкий шлях до перемоги. Щиро дякував підлеглим за натхненну працю, що призвела до бажаного результату. Висловив особливу подяку керівництву залізниці в особі Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА за підтримку та допомогу. Завірив всіх у тому, що колектив докладатиме ще більших зусиль, щоб довести - вони гідні цієї нагороди.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Хмільник. Альянс керівництва та персоналу

    Коли запитати пересічного громадянина України, та й зарубіжного гостя, що він знає про Хмільник, то відповідь буде - відомий курорт. Дійсно це так, але названий населений пункт, та й район, центром якого він є, відіграє неабияке значення в економіці Вінницької області та й держави в цілому. Підтвердженням цьому можуть служити зростання вантажних перевезень по станції Хмільник. Про це й варто розповісти детальніше.

    Хмільник є чималим промисловим центром. На його території розташовано п’ять великих підприємств, а ще до півсотні середніх та малих. Вагомий внесок у розвиток промисловості міста та району роблять й приватні підприємці, яких тут не одна сотня. У Хмільнику виготовляють обладнання для сільського господарства, будівельні матеріали, меблі, одяг, продукти харчування. Тут діє два і споруджується третій елеватор на 600 тис. т зерна. В цих «коморах» зосереджується більшість із вирощеного сільгосппідприємствами збіжжя, яке призначене для продажу на внутрішньому та й зовнішньому ринках.

    Тому й роботи залізничній станції Хмільник, яку очолює Андрій КАЛАЧИК, вистачає. Адже багато сировини, продукції доправляється сюди і відвантажується із району саме залізничним транспортом. Причому дедалі більше. Втім судіть самі. Минулого року передбачалось, за економічними прогнозами, відправити зі ст. Хмільник 1938 повних вагонів. А вийшло так, що станцію залишило аж 2609, заповнених, як кажуть, доверху, в яких вмістилось майже 107 мільйонів тонн різноманітного добра. Здебільшого це були зерно, цукор, меляса, металобрухт тощо. Чимало вантажів надійшло й до цієї станції. Вони ледь помістились у 1191 вагоні.

    Початок нинішнього року для хмільницьких залізничників був ще успішнішим, ніж минулого. Лише за два місяці тут уже відправили 467 завантажених до норм вагонів, хоча передбачалось обійтись лише 333-ма. Значно більше ніж передбачалось й надійшло до Хмільника вантажу - 85 вагонів. Асортимент відомий - мінеральні добрива, будівельні матеріали та інші товари, потрібні підприємствам та мешканцям міста і навколишніх сіл.

    Можна назвати й інші цифри, що засвідчують успішну роботу працівників району та залізниці. Але, на мою думку, краще декілька добрих слів сказати про тих, хто забезпечив навантаження, вивантаження, отримання, відправку вагонів.

    Ст. Хмільник відноситься до четвертого класу. Тут працюють 26 штатних залізничників. Крім них роботу станції та ближніх перегонів забезпечують фахівці Старокостянтинівської дистанції колії, Вінницької дистанції сигналізації та зв’язку, Жмеринської дистанції лісонасаджень та деякі інші. Тож загальний загін залізничників у Хмільнику складає понад півсотні працівників. І кожен із них вніс свій внесок в успішну роботу станції. Та є й ті, хто безпосередньо займався виконанням планових завдань із навантаження та відправки вагонів і доклав чимало зусиль до цього.

    - Тон у роботі нашого колективу задають досвідчені фахівці, - розповідає Андрій Іванович. - Зокрема старший вантажний касир Інна ЯНЮК, яка уже 35 років трудиться на цій посаді, чергові по станції Анатолій ПОЧАНОВСЬКИЙ та Володимир КОНФЕДРАТ, кожен із них має сорокарічний залізничний стаж, складачі поїздів Анатолій МИХАЙЛЮК та Микола КОРОЛЬ, вони стільки ж працюють у нашій галузі. Та й молоді фахівці не відстають від них. Скажімо, вантажний касир Юлія АМОСЮК та прийомоздавальник Володимир ДРОЗДОВСЬКИЙ всього по п’ять років у нашому колективі, але уже проявили себе з найкращої сторони. А складач поїздів Олександр ГОРУПАЩЕНКО лише перший рік на залізниці, втім і він має хороші виробничі показники.

    Дізналися й про те, що начальник станції й один із найдосвідченіших керівників Жме-ринської дирекції залізничних перевезень має більш ніж сорокарічний залізничний стаж, тому й уміло спрямовує зусилля всього колективу на досягнення якомога вищих економічних показників. Чим підтверджується, що у Хмільнику не лише добре відпочивають, а й успішно трудяться. Своєрідний альянс керівництва та персоналу.

    ВІД РЕДАКЦІЇ. Вирішувати виробничі завдання - це не лише досягати високих показників підвищення продуктивності праці. Виховання у співробітників нового відношення до дорученої справи, поваги до робочого місця, формування нового стиля і якості роботи. Це не журналістські забаганки, а веління ринкових умов.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Надійність, перевірена часом

    Не пишними лісами чи травами, а звичайними залізничними справами не перестає вабити до себе мальовнича станція на межі Київської і Коростенської дирекцій. Ось і нині репортерська стежина привела нас під склепіння приміщення тягової підстанції Тетерів, що є підрозділом Київської дистанції електропостачання.

    До речі, в цій досить поважній за віком виробничій споруді ми не вперше. Не так давно довелося спілкуватися з працівниками Тетерівського району контактної мережі, які ділять дах над головою з колективом тягової підстанції. Тож уявлення про буденні турботи господарів ми вже мали. Зокрема знали достеменно, що хоч підстанція носить назву тягової, проте не лише постачанням електричної енергії для рухомого складу опікується вона. Окрім контактної мережі, живить електрострумом станційні споруди, залізничні засоби сигналізації, блокування та зв'язку. А також - сторонніх користувачів, серед яких селище Пісківка, місцевий завод скляних виробів та інші господарські об'єкти.


    Начальник тягової підстанції Тетерів Олександр ЩИПУН.


    Ст. електромеханік Сергій ЧИЖЕВСЬКИЙ (праворуч) і електромеханік В’ячеслав ПОДИК.


    Електромеханіки Євген ГОЛОВКО і Дмитро ПИВОВАРОВ.


    Черговий електромеханік Марія ТЕЛУХІНА.

    ...Черговий електромеханік Марія ТЕЛУХІНА підіймає на нас зацікавлені очі, відриваючи їх від виробничого стенду, на якому схематично відображені лінії електропостачання тягової підстанції, вся, так би мовити, їх «географія». Відрекомендувавшись, розпочинаємо бесіду. Сьогодні Марія Юріївна - впродовж 24 годин повновладна господиня цих численних приладів, лампочок, вимикачів. Тягар великої відповідальності лежить на її жіночих плечах. Відповідальності за безперебійність і безпеку руху поїздів, за безпеку людей, які працюють на «вікнах». За розпорядженнями енергодиспетчера Київської дирекції залізничних перевезень вона вимикає або знову подає електроенергію на ту чи іншу лінію. Пильність, пильність, і ще раз пильність - ось які якості вимагаються від чергового по тяговій підстанції. Звідки вони у Марії Юріївни? Питання риторичне. Адже колеги знають, що залізничний характер дістався їй у спадок. Свого часу під цим дахом працювали її батько - електромеханік Юрій Іванович, і мати - розпорядник робіт Марія Миколаївна. Сама Марія Юріївна закінчила Київський електромеханічний технікум і працює тут за розподілом уже чверть століття.

    Стільки ж трудиться на тяговій підстанції начальник Олександр ЩИПУН. Олександр Олексійович прийшов сюди в 1985-му за переводом із Пісківського склозаводу з посади начальника цеху контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Він радий нагоді згадати минувшину і розповісти, які прекрасні майстри-склодуви були колись у Пісківці, якими чудовими витворами уславлювали рідний завод. На жаль, те мистецтво вже забуто. Корінний мешканець Пісківки, він щиро закоханий у рідний край, і те, що відбувалося на його малій батьківщині, не залишало байдужим його серце.

    Для Олександра Олексійовича історія тягової підстанції Тетерів - це сторінки власної біографії. Він розповідає, що тягова підстанція виникла тут у 1969 р., коли було електрифіковано дільницю Святошин - Тетерів. А до того на ст. Тетерів діяла дизельна електростанція, яка забезпечувала електроенергією потреби станції в освітленні, а також зв’язок, сигналізацію, живила струмом прилади автоблокування.

    Хоч колектив підстанції не великий, проте надійний і досвідчений. У його складі - начальник, чергові і ремонтна бригада. Чергові електромеханіки Ангеліна ФІЛОНЕНКО і Ольга ДУДАР працюють від дня заснування підстанції. Катерина Кузьменко - наймолодша, вона три роки тому закінчила КЕМТ, а зараз здобуває вищу освіту.

    Як відомо, залізниця - це користувач енергопотоків І-ої категорії, тобто такий, якому постачання електроенергії має бути безперебійним. Це - закон для колективу підстанції. Саме для цього електропостачання на залізниці здійснюється за єдиною системою, тобто в разі виходу з ладу якоїсь підстанції струм без перебоїв має надходити з іншої. Адже рух на залізниці не може зупинитися ні за яких обставин. У Київській дистанції електропостачання діють сім тягових підстанцій, які згуртовані в єдину систему, що забезпечує безперебійність енергопостачання на залізниці. Найближчими до підстанції Тетерів є підстанції Буча Київської дистанції електропостачання і Головки Коростенської дистанції. Тут надійність роботи перевірена часом.

    Звичайно, за більш ніж сорокарічну діяльність обладнання тягової підстанції достатньо спрацювалось. Тому нерідкими відвідувачами тут стали працівники ремонтно-ревізійної дільниці Київської дистанції електропостачання, котра розташована на ст. Київ-Волинський (начальник - Валерій САВЧЕНКО), три десятки працівників якої стежать за справністю обладнання на всіх семи тягових підстанціях і дев’яти постах секціонування. З оглядом на майже «пенсійний» вік більшості цих об’єктів, без роботи їм нудьгувати не доводиться. Ось і наразі ми стали свідками їхніх фахових клопотів. Ремонтна бригада на чолі зі старшим електромеханіком Сергієм Чижевським проводила оновлення вимикачів МГ-110. Водночас електромеханіки Євген ГОЛОВКО і Дмитро ПИВОВАРОВ перевіряли надійність функціонування фідерів 10 кВт.

    - А які перспективи капітального ремонту обладнання тягової підстанції?

    - Саме це питання є для нас найактуальнішим, - відповідає Олександр Щипун. - Можу сказати, що наразі готується проектна документація і, сподіваємося, в найближчому часі капремонт підстанції буде здійснено. Дуже хочеться вірити, що саме так і буде.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Сергія ГУКА

    Клітка для «червоного півня»

    У службі відомчої воєнізованої охорони залізниці нам повідомили, що з метою підготовки вокзального комплексу Київ-Пасажирський до проведення Євро-2012 відомчою пожежною охороною, спільно з керівництвом вокзалу, розроблено відповідні заходи щодо проведення у травні пожежно-тактичних навчань за участю пожежно-рятувальних підрозділів ГУ МНС України у м. Києві та пожежного поїзда ст. Київ-Товарний. Крім того, планується проведення практичних навчань чергового персоналу, добровільної пожежної дружини на випадок виникнення пожежі чи іншої надзвичайної ситуації.

    Тема протипожежного захисту головних транспорт-них воріт України є, на нашу думку, надзвичайно важливою і цікавою, тому редакція залізничної газети звернулася до заступника начальника відомчої воєнізованої охорони - головного інспектора з пожежного нагляду залізниці Івана СЛУГОВІНА з проханням спеціально для читачів висвітлити її більш докладно.

    - Як відомо, у 2001 році було проведено реконструкцію вокзального комплексу, зведено будівлю Південного вокзалу та паркінгу, - розповів нам Іван Іванович. - Водночас приміщення вокзального комплексу обладнано сучасними системами протипожежного захисту та охоронного відеонагляду. Зокрема автоматичними системами: водяного пожежогасіння; гучномовного оповіщення при виникненні пожежі; димовидалення, підпору повітря, а також керування протипожежними дверима, жалюзі, ліфтами, ескалаторами.

    Важливо те, що керування системами протипожежного захисту, охоронного відеонагляду, вентиляції здійснюються з інженерного центру, який розташовано у будівлі головного вокзалу.

    Також хочу наголосити, що об’єкти вокзального комплексу обладнані системами зовнішнього та внутрішнього протипожежного водопостачання з улаштуванням пожежних гідрантів та пожежних кранів. Усього в приміщеннях вокзалу розміщено 215 пожежних кранів, шафи яких укомплектовані необхідною кількістю пожежних рукавів та вогнегасників. Таким чином тут є всі необхідні засоби виявлення та гасіння джерел з виникнення вогню.

    Крім того, розроблено й організаційні заходи. На вокзалі Київ-Пасажирський створено постійно працюючу добровільну пожежну дружину, яка налічує 36 працівників.

    Нещодавно працівниками відомчої пожежної охорони було проведено ґрунтовне пожежно-технічне обстеження будівель та території вокзального комплексу, під час якого основна увага приділялась перевірці технічного стану систем протипожежного захисту, зовнішнього та внутрішнього протипожежного водопостачання, протипожежного режиму.

    А також вибірково було перевірено знання працівниками правил пожежної безпеки, їх уміння користуватися первинними засобами пожежогасіння.

    Під час обстеження було перевірено всі без винятку об’єкти торгівлі. За результатами перевірки, багатьох орендарів, які ігнорують виконання правил пожежної безпеки, було притягнуто до адміністративної відповідальності, накладено штраф.

    Керівництву вокзалу вручено припис щодо усунення виявлених під час перевірки порушень.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Збережімо совість і возростимо у спасінні душі своїй

    У Своїх словах Господь Ісус Христос не щадив нещирих людей, які показували себе іншими, чим вони є по своїй суті. По сутності Господь добре викривав лицемірів, які чинять гріх проти Другої Заповіді, показуючи зовнішнє благочестя для придбання довіри у людях і не помишляючи про внутрішнє виправлення каверзного серця (Мф. 22,37-39). Згодом лицемірам була показана та обрисована у Святому Письмі ситуація, що вони почувають відразу в серці гнів (Іов.36,13), уявляють себе цвітом народу та його інтелігенцією.

    Спаситель називав їх вождями сліпими, які «відціджують комара, а верблюда поглинають» (Мф.23,24). «Горе вам книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтеся прикрашеним гробам, котрі ззовні здаються красивими, а усередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти» (Мф.23,27). «Змії, виплодок єхидни! Як ви утечете від осудження в геєну?» (Мф.23,33). Вдумайтесь, наскільки сучасні Євангельські слова від Матвія у 23 главі.

    Лицемір - насамперед, запеклий егоїст. Він б’є себе у груди і кричить, що любить Бога, любить людей, а в дійсності любить тільки себе. Навіть до ближніх лицемір дуже далекий, хоча на словах близький. Лицемір від релігії - огидне явлення сатани. Він показує перед усіма людьми прекрасні діяння милостині, молитви і посту.

    «Коли твориш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри в синагогах та на вулицях, щоб їх прославляли люди. Істинно кажу вам: вони вже получили нагороду свою» (Мф.6,3). Христос неодноразово вказував на це фарисейське лицемір’я і просив Своїх учнів не діяти, як фарисеї, бо вони багато говорять, а нічого не роблять. Сучасні фарисеї, задумайтесь над цими словами!

    Лицемір давно загубив своє лице. Він всіляко намагається берегти свій образ. Казуїстично лицемір підбирає законність, йому це подобається. Так він проціджує воду чи вино через мілке ситечко, щоб не проковтнути комара, але пропускає верблюда. Це єврейське прислів’я Ісус Христос приводить, підкреслюючи зайву турботу лицеміра про мале, в той же час дає зрозуміти про не-дбайливість і просить не чинити так. Такі лицеміри роз’яснюють Святе Письмо на користь свого користолюбства та хижацького початку.

    Про лицемірів добре пророчествовав Вітхозавітний пророк Ісаїя: «Що всі вони - лицеміри і злодії і вуста всіх говорять нечестиво» (Іс.9,17). Лицеміри глухі до закликів виправлення, сліпі у своєму жорстокому серці. Вони поодинокі актори, вірніше - лицедії. Особливо, коли вони високо піднімуться службовими кар’єрними сходинками. Лицемір ніколи не бачить у своєму оці бревна, бо він просто його не помічає. Він постійно бачить у когось соломинку в недоліках до інших. Переконувати лицеміра непотрібно. Він перефарбований, осліплений своєю лицемірною неправдою.

    Не винищились вони і в наш час. Лицемірство не притуманилось до «обраних». Ісус Христос говорить окремим фарисеям та книжникам, звертаючись до обманутого лицемірами народу: «Лицеміри! Лице землі та неба розпізнавати умієте, як же часу цього узнаєте?» (Лк.12,56). Тут говориться про час приходу Ісуса Христа на землю.

    Тікай людина від лицемірства! Це напасть, яка може привести до страшного, до відступництва від Христа та духовної смерті. Лицемір спалює свою совість, стає брехливим. Про це попереджує святий апостол Павло, звертаючись до свого улюбленого учня апостола Тимофія: «...В останні часи відступлять деякі від віри, вчуваючи духів спокусників та вчення бісовського, через лицемірність брехливих, спалених у совісті своїй» (1Тим.4,1-2). Відринемо гордість, яка породжує неправду, не впадемо в невір’я. Збережімо совість і возростимо у спасінні душі своїй!

    Протоієрей Валерій КЛИМЕНКО

    Гнівань. Відоме і не дуже

    Про невелике подільське містечко Гнівань, що затишно прилаштувалось на лівому березі Південного Бугу на півдорозі від Вінниці до Жмеринки, здається, відомо усе. Особисто мене цікавить - яка тут історія? Перша згадка про Гнівань у писемних джерелах датується 1629 р. Тепер - про деякі цікаві факти.

    З будівництвом залізниці Київ - Одеса розпочали розробку гніванського граніту. Населення на той час почало швидко зростати. Площа села і його околиць налічувала до 3000 десятин, яку поміщик Ярошинський продавав (по 0,15 га) робітникам, які працювали на прокладанні залізничної колії. За радянських часів у 1969 р. видав першу продукцію найбільший у Європі Гніванський завод спецзалізобетону. А за п'ять років до того розпочав працювати шиноремонтний завод. До недавнього часу тут діяли також цукровий, підшипниковий та молокопереробний заводи.


    Костел Св. Йосипа.

    Із історичних та архітектурних пам’яток тут зберігся, вірніше, був відновлений після руйнації, католицький костел св. Йосипа. 1903 р. його розпочали будувати, а через три роки освятили.

    От і уся історія цього міста, про яку можна дізнатись із офіційних джерел чи з Інтернету.

    Але чи такий уже й короткий вік у населеного пункту, що знаходиться майже у центрі Поділля? З’ясовується, ні.

    За документами, із якими вдалось ознайомитись у Вінницькому краєзнавчому музеї, відкрились значно глибші історичні сторінки про згадане поселення.


    Вокзал ст. Гнівань.


    р. Південний Буг.

    Гнівань лежить у межах Волино-Подільського кристалічного масиву, покритого четвертинними відкладами пісків, глин, вапняків та мертелів. Фундамент цього масиву складається з найдавніших порід: гранітів, гнейсів, сієнітів. У ранній період Волино-Подільське плато було гірською системою висотою до 6 тис. м, яка пізніше зазнала великих руйнувань. Її навіть кілька разів поглинало море.

    В період зледеніння льодовики сюди не пішли, але їхня близькість призвела до того, що з’явилися мохові тундри, де бродили північні олені, мускусні вівцебики, мамонти та шерстисті носороги. В XI тис. до н. е. настало потепління, внаслідок якого у цій місцевості утворилася лісостепова зона.

    В історичному розвитку людей, які здавна заселяли цей край, визначну роль відігравала річка Південний Буг (третя за величиною річка України - 792 км), як «постачальник» прісної води, риби. Була вона й зручним шляхом сполучення. Цікаво, що в давнину Буг (польське слово) звався Бог (слов’янське слово). «Бог» - доіндоєвропейський субстрат, що означає багатство світла і води (на відміну від убогий - бідний). Найвищим таїнством наших предків було занурення в річку Бог. Це був обряд очищення, поєднання з основами Всесвіту - водою і світлом. До річки з усіх кінців сходилися тисячі прочан. Польське слово Буг означає: «річка, що круто в’ється».

    Ця місцевість багата на великі поклади граніту, граніодориту, пегматитів, кальцитів, гнейсів, пісків. Є невеликі поклади нікелю, марганцю, урану, торфу. Судячи зі скам’янілих залишків дерев, у Гнівані росли сосна, бамбук, папороті. Збереглися кальцити з корою сосни, скам’яніла риба, трапляються залишки гігантських тварин.

    Сліди проживання людей на цій місцині відносяться до доби неоліту. Підтвердженням цьому служать певні знахідки. Так на околицях Гнівані, біля сіл Селище, Грижинці, Ворошилівка знайдені кам’яні рубила, клепи, зернотерка, пращові камені, залишки посуду з насічками та ліпленим орнаментом, прясла, біноклевидні посудини.

    Безпосередньо на території Гнівані знайдені речі, які відносяться до періоду боротьби з монголо-татарами (X-XIст.) та литовськими феодалами (XIII-XIVст.). Це бойова сокира галицько-волинського воїна, так звані бронебійні руські наконечники стріл та наконечник до арбалетної стріли.

    Тож усе це якнайкраще підтверджує те, що історія міста значно більша, аніж зазначено у офіційних документах. А із архівних джерел можна дізнатись і про відносно недавній період розвитку міста.

    А там зазначено, що протягом XVIII ст. тут поступово розвивається сільське господарство, ремесла, торгівля. Гнівань, перебуваючи на перехресті торгових шляхів, перетворюється у торгове містечко. Знайдені речі підтверджують розвиток ремесла й торгівлі. Це - залізна мотика, коловорот, мантачка, гистик (пристрій для чистки рала), аршин (74 см), бронзова гиря - 5 фунтів, дерев’яні терези. У місті були поширені такі промисли, як ткацтво, плетіння, обробка дерева, швацтво, кравецтво, оброблення шкіри тварин.

    Характерним орнаментом вишивки, різьблення по дереву, оздоблення хат, воріт, церков був і залишається знаменитий подільський геометричний орнамент.

    І сьогодні місто славиться своїми народними умільцями. Традиції подолян продовжують жінки-майстрині з виготовлення виробів з декоративної соломки. Це - Ніна Шевчук та Надія Сошка, яка відома також вишивками та аплікаціями. Серед знаних за межами міста вишивальниць - Олена Беркун, Тетяна Ковиженко, Галина Панасюк, Надія Радованова, Ірина Гологон, Лідія Токарчук. Їхні роботи зберігаються у музеї.

    Традиції народних умільців продовжує і молодше покоління. Милують око вироби художнього кування від продовжувача традиції династії ковалів Івана Головенка. Прекрасні роботи з глини виготовляє представниця молодого покоління Олена Максимець.

    Та найбільше вражають витвори із каменю, які можна побачити у Гнівані. Відомі не лише в межах області, а й України каменотеси династій Ніколюків (Михайло, Ольга, Олександр, Володимир, Дмитро), Знаміровських (Леонід, Анатолій, Андрій, Юрій), родин Іщуків (Юрій і Анатолій) та Дядюків (Микола, Тетяна). Не приховує свої твори й художник-портретист Іван Захаров.

    Тож у Гнівані є що побачити і навіть чому повчитись. А ознайомившись із цим містом, дуже легко дістатись й до інших, не менш цікавих населених пунктів Поділля. Тож мандруймо разом і далі.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото з інтернету

    Що краще, писати вірші чи страждати від неврозів?

    Матеріал від професійного психолога, постійної авторки газети Ольги ЛЕЩЕНКО «Не кохати і не бути коханим - не самий страшний кошмар», який було розміщено в «Рабочем слове» №8 п.р., викликав неабиякий інтерес у наших читачів. Думки різноманітні. Багато протилежних. І це зрозуміло. Досвід у кожного власний, різне ставлення до відносин між особами протилежної статі. Проте наштовхнулись і на твір епістолярного жанру, де авторка висловлює одночасно з власною оцінкою явища, якому, як сказав поет, «все возрасты покорны», недолугі висловлювання, м'яко кажучи, такі, що подібні до пліток на адресу О. Лещенко.

    - Ольго Вікторівно, переді мною лист російською від Марини Дихтярук - своєрідна відповідь на Ваш попередній матеріал. У першому абзаці наштовхнувся на таке «Ольга хочет сказать, что любви нет?». Будемо вважати, це моє перше запитання у сьогоднішній розмові.

    - Спочатку про те, що у своїй попередній статті я хотіла висвітлити питання про підміну термінів. Кохання та любов - це різні поняття за своїм змістом або, як кажуть, у наукових сферах, семантикою. В українській мові за дорадянських часів семантично розрізняли кохання, як пристрасну емоцію та любов, як слово більш загального значення. Отже, кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту про «сплетенье рук, сплетенье ног, судьбы сплетенье». У радянському суспільстві такі явища, як кохання та любов, було визнано тотожними. Тому згадані слова мали значення як почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі. Таким чином, було здійснено спробу перенесення теїстичного (релігійного - В.З.) контексту слова «любов» на еротичне поняття «кохання» і обмеження суто гетеросексуальними почуттями.

    - Ви маєте на увазі почуття тих, хто із задоволенням щорічно святкує 14 лютого День Валентина?

    - Так, коли згадуємо про гетеросексуальні почуття, маємо на увазі статевий потяг представників протилежної статі. Таке тлумачення слова можна побачити й у сучасних українських словниках. Тому у своїй статті я намагалася розрізнити справжнє почуття любові від нав’язливого почуття кохання.

    - У повісті «Поєдинок» Олександра Купріна є рядки з романсу «Любовь, что такое, что такое любовь? Это чувство неземное, что волнует нашу кровь»! Ми зараз говоримо саме про це?

    - Існують різні теорії походження любові. Добре розвинена ендорфінна теорія кохання, відповідно до якої у закоханих людей в організмі виділяється велика кількість ендорфіну, гормону, який за хімічною формулою подібний до морфіну (і також героїну). Природний наркотик? Так. Саме це і стимулює появу приємних почуттів, настає період закоханості. Кожен, навіть, без спеціальних тестів може відчути, як б’ється серце, коли спрямовує погляд на кохану людину. В народі кажуть: «Від кохання голова крутиться». Тому у темі, про походження кохання, як про вплив певних гормонів, я жодних америк не відкрию. Адже десятками вчених, які займаються медико-соціологічними проблемами, про це було багато написано та сказано.

    - Пропоную від обговорення наслідків звичайної хімічної реакції, яка відбувається в організмі людини, перейти до більш серйозних явищ. Родинна любов виникає неабияк. Дуже лаконічно, але водночас мудро передана ця думка в пісні на слова Вадима КРИЩЕНКА.

    «Родина, родина – від батька й до сина,

    Від матері доні добро передам.

    Родина, родина - це вся Україна

    З глибоким корінням, з високим гіллям…»

    Родинна любов - це явище значне, серйозніше, так мені здається.

    - Хто навчить поважати сімейні цінності? Звичайно, саме в сім’ї формуються три важливі складові любові: дружба, турбота та вдячність. Діти вчаться дружити із однолітками. А це - доволі не просто. Адже саме тут потрібно віддавати, пробачати та поступатися власними принципами, поглядами. Ще важче проявляти турботу. В кожній нормальній, наголошую, сім’ї мама турбується про дітей, старші брати та сестри повинні турбуватися про молодших, діти - про батьків. Якщо цього не навчитися в дитинстві, то в дорослому віці дуже важко зрозуміти, що ж таке любов. Вдячність полягає у шануванні старших, вмінні слухатися їх, сприймати поради. Якщо в дитинстві людина оволодіває цими навичками, то згодом, після створення власної сім’ї, у неї виникне сильне почуття любові, що грунтуватиметься на трьох великих китах. Повторюсь - на дружбі, турботі та вдячності. Якщо людина вміє дружити, турбуватися і бути вдячною, то в своїй сім’ї вона буде віддавати, прощати, поступатися деякими принципами. І дізнається, врешті-решт, що ж таке любов. Взаємоповага - слово складне, але його зміст зрозумілий кожному, чи не так?! Якщо ж людина буде в погоні за чуттєвими переживаннями, плотськими насолодами, то такій особі важко створити сім’ю. А якщо ж вона і буде створена, то в ній будуть виникати зради, непорозуміння, конфлікти. І як результат - розлучення.

    І ще одне. Любов - це почуття, яке ближче за значенням до «отримувати» чи «давати»?

    Я отримую тепло, радість, задоволення від того, що саме «моя» людина поряд. Мені хочеться, щоб так було завжди, тому, що коли вона поряд, мені добре. Я хочу, щоб вона давала мені радість зустрічі з нею. Щоб від наших розмов покращувалось сприйняття навколишнього життя. Якщо цього не буде, то й радості не буде.

    Хіба невідомі ситуації? Хочу - отримую. «Вона дає». Чи не зрозумілий підтекст? А чому ж не я даю, ні, краще не віддаю? Часточку власної душі. Хіба любов - це лише «хочу»? Не може цього бути. «Отримую» - хіба це любов? Ні. Одне із самих важких правил життя, коли діє любов: віддай, пробач і змирись. От і все. Якщо людина так діє, значить, людина любить.

    - Ось іще рядок від М. Дихтярук «Если бы любви не было, то не было бы об этом столько разговоров, стихов, песен, фильмов». Що відповісте на це спостереження?

    - Мені не зрозуміле здивування пані Марини стосовно кількості віршів, пісень та фільмів, щодо проявів кохання. Вона, як людина, яка, як свідчить зміст листа, відвідувала заняття з психоаналізу, мала б знати про таке поняття, як сублімація. Коротко кажучи, воно означає трансформацію внутрішнього напруження соціально прийнятним способом. Тобто, людина, яка має здібності до написання віршованих творів, переживаючи внутрішнє напруження через кохання, буде писати вірші. У людей, які не можуть знайти способи зменшення внутрішнього напруження, виникатимуть неврози.

    На мою думку, у своїй консультативній роботі психолог має допомагати клієнту орієнтуватися на майбутнє. Вчитися жити із тим, що він «виніс» із батьківської сім’ї. Саме це допоможе клієнту розвиватися та вдосконалюватися. Навчить брати відповідальність на себе за те, що відбувається, а не перекладати на батьків чи ще когось відповідальність, на кшталт буцімто не так виховали. Звичайно, інколи психотерапію потрібно використовувати, але в таких випадках психолог має усвідомлювати доречність її застосування.

    Наявність різних думок ще раз підтверджує те, що ми люди - різні за сприйняттям почуттів, соціальних явищ. До того ж кожна думка має право на існування.

    - Вищезгаданий лист навів мене на таке запитання. Як Ви, Ольго Вікторівно, реагуєте на плітки на власну адресу?

    - На сторінках «Рабочего слова» ми вже обговорювали цю тему. Коротко кажучи, в поєднанні з банальною невихованістю - це просто бажання мовленевої діяльності. Плітки розпускають зазвичай ті люди, які про себе нічого цікавого розповісти не можуть. Хтось із великих сказав, що кожна людина має право на 15 хвилин слави. Пліткар прагне бути в центрі уваги - по суті - це його 15 хвилин слави. Адже чим більш захоплюючою буде новина - тим більше значимості у її провісника. Пригадується вислів, що російською звучить так: «Не знаешь лично - не говори публично».

    - Дякую за цікаву бесіду! Кохання Вам і любові!

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Відрядження

    Квітень. Подув ласкавий вітер. Засиніли оченята квіткових бутонів. Складаються плани, мріється. Хоча краплі зимової депресії ще не зовсім змилися весняним дощем. За редакційним завданням дзвоню у двері жінки. Вона називає в розмові себе найщасливішою. В минулому.

    А починалося все зі дзвінка до редакції. Тамара Григорівна, ледь стримуючи сльози, звернулась до нас із проханням написати некролог. Так, життя - це не завжди свято. Люди народжуються і помирають. Але пам’ять залишається. І нехай вона буде вічною і світлою. Про людей, яких вже немає з нами. У цьому ряду історичних постатей залізничників можна сміливо поставити ім’я Віктора Олександровича СЕМЕНЕНКА.

    …ПОЗНАЙОМИЛИСЬ ВОНИ НА ЗАЛІЗНИЦІ. Довгий час працювали разом. Він - начальником тягово-енергетичного вагона-лабораторії, вона - провідником. Об’їздили всю магістраль, та що там магістраль. Весь колишній Союз. Та зараз не про роботу.

    - Яким був Ваш чоловік? - прошу поділитися спогадами Тамару Григорівну.

    «Це мій Вітюша». Ці слова за час нашої розмови вона говоритиме неодноразово. З болем, із сумом, із любов’ю. Ніби хапаючись за якусь соломинку, вона ще без надії, але вже запитує: «Як жити далі?»

    Далі варто жити. Вчитися жити без коханої людини. Але зі світлими спогадами про неї. І цінувати, дароване Богом життя.

    Тамара Григорівна згадує, що після одруження в квартирі завжди стояли свіжі квіти. «Вітя, - жартувала я, - коли ми зустрічалися, ти не дарував мені квітів. А зараз це ж наші гроші». На що він відповідав: «Я хочу, щоб у моєї Тамашки завжди були квіти».

    Йому ніколи не треба було по декілька разів нагадувати, що щось потрібно зробити по дому. Все самотужки і своєчасно.

    - А як зі свекрухою ладили? - Запитую. І Тамара Григорівна розповідає про те, на щоб сьогодні, на мою думку, не всі невістки погодились.

    - Якось дзвонить Віктор: «Вийди на хвилину, будь ласка, на Франка (вхід до Управління Південно-Західної магістралі - авт.). - «Не можу. Я ж на роботі. - Тоді я працювала у службі зв’язку». - «Я попрошу начальника». Виходжу. Вітя стоїть з якоюсь жінкою. Познайомились. Це була його мама. Після цієї зустрічі чоловік поїхав у відрядження, а я… до свекрухи. На Арабатську стрілку. І була там деякий час, аж поки він не приїхав з відрядження.

    - «Дунь, это кто у тебя? - запитували свекруху знайомі. - Отдыхающая?» - «Нет. Это я себе невестку привезла». - «А сын где?» - «Не знаю». - Пригадує, усміхаючись, моя співрозмовниця.

    Дуже швидко пролетіли роки. Були й радощі, і болі. Були образи і пробачення. Залишились світлі спогади.

    ПІСЛЯ РОЗМОВИ З ТАМАРОЮ ГРИГОРІВНОЮ ЖУРНАЛІСТСЬКА ЦІКАВІСТЬ привела мене до колишнього місця роботи В. Семененка. Захотілося дізнатися більше про цю людину. Віктора Олександровича Семененка - начальника вагона-лабораторії, кваліфікованого інженера, кандидата технічних наук, полковника.

    А тут дійсно вміють зберігати пам’ять про колег. І. Черната - кандидат технічних наук, у газеті «Залізниця» №20-21 1995 р. називав Віктора Семененка дослідником, експериментатором, який працює з великим захопленням, ентузіазмом, відповідальністю та обов’язковістю.

    Схожий відгук ми почули від Леоніда Якимчука, теж, до речі, військового у минулому, інженера, який довгий час працював пліч-о-пліч із Семененком. Леонід Іванович дуже цікаво охарактеризував свого колишнього начальника. І, як на мій погляд, змістовно та влучно. По-перше, це повна відсутність ліні. За роботу брався завжди з бажанням та ентузіазмом. І головне слово тут - завжди.

    Як доповнив нинішній начальник вагона-лабораторії Сергій Васильченко, так працювати, маючи на увазі не лише темп, а й якість, сьогодні мало хто може.

    Далі. Принциповий був, кажуть, Семененко. До впертості. Через нього, як мовиться, не переступиш. Був такий випадок. Для покращення згорання дизельного пального однією фірмою рекомендувалась присадка, що як запевняли виробники, дозволить економити до 15%. Для її окупності було б досить і 8% економії. Вигідна пропозиція. Чи не так? Можливо, сучасні бізнесмени і скористалися б такою пропозицією, не вдаючись до зайвих експериментів. А справа була за ними. Бізнес і мораль - не сумісні речі. І саме Віктор Олександрович сказав тверде «ні», підтверджуючи це годинами напружених перевірок. Цієї так званої економії не було.

    Повна відсутність корисливості. Сьогодні ця риса не характеризує сучасного керівника. Можливо, час такий. А можливо, ми - інші. Знову ж хочу підтвердити цю рису Семененка випадком, про який згадав Леонід Іванович.

    В одній із поїздок до Куп’янська їздив чиновник з Укрзалізниці. Звичайно, спостерігав і мав час на відпочинок, тоді як зміна не відходила від своїх робочих місць. «Хлопці, ну ви і працюєте! Давайте подання на премію готуйте». На що Семененко ніяковіючи відповів: «Та не зручно якось. Це ж наша робота!»

    Сергій Миколайович згадує, як досить часто у телефонному режимі консультував, наче перед ним монітор, вказуючи, де який спуск, де підйом, де як варто їхати. Це незважаючи на те, що комп’ютер почав опановувати аж у 55 років.

    Понад чотири десятиріччя Віктор Олександрович пропрацював у вагоні, починав перші поїздки ще з паровозом. Бувало, спав протягом короткого часу за ніч. Завжди у режимі відрядження, навіть коли вийшов на пенсію, цей режим, як мовлять, внутрішньо не покидав його.

    …Він знову у відрядженні, на жаль, у інших світах…

    Наша зустріч добігає кінця. Час проминув дуже швидко. Прощаємось. Йду територією депо, усміхаючись. І, як це не дивно, радіючи з того, що дізналась про таку людину.

    …Роки летять. Та щось незриме, що можна лише відчути, передається з покоління в покоління, зі століття у століття… З нашою з вами допомогою.

    Валентина КОЛЯДА, Фото з сімейного архіву СЕМЕНЕНКІВ

    Девятый чемпионат Европы по футболу. Швеция. 1992-й

    Перед третьим туром сборная СНГ имела неплохие шансы на выход в полуфинал, однако матч против шотландцев стал настоящей катастрофой. К 16-й минуте горцы уже вели со счетом 2:0. К этому времени они успели нанести по воротам Харина два удара из-за пределов штрафной - и получилось два гола-красавца. На седьмой минуте, после удара Макстея мяч ударился в штангу, затем в плечо Харину и влетел в ворота. На 16-й минуте мяч попал в ворота после рикошета от плеча Кахабера Цхададзе. К концу матча футболисты СНГ могли не только сравнять счет, но и вырвать победу. Но с выгоднейших позицый промахивались Сергей Юран, Игорь Корнеев и Игорь Добровольский. А за шесть минут до конца основного времени Канчельскис в своей штрафной завалил Пата Невина. Пенальти четко реализовал Гари Маккалистер. На Бышовца было жалко смотреть.

    Московский еженедельник «Футбол» после финального турнира о команде написал так: «Без гимна, без флага, без счастья». Вместо гимна в честь сборной СНГ играла «Ода радости» Бетховена. В первом полуфинале немцы вчистую переиграли хозяев чемпионата. Они были сильнее во всех компонентах. Во втором полуфинале завидную силу воли и стремление к победе продемонстрировали датчане: дважды про ходу матча против голландцев они вели в счете, и в итоге одержали победу в серии пенальти.

    За два дня до финала в Гетеборге прошла презентация сборной «Чемпионатов Европы 1960-1992 гг.». Она была составлена на основе опроса 130 журналистов из 25 европейских стран. Были названы фамилии 488 футболистов, но в элитную группу вошли только 11-ть. Вратарь Лев Яшин (СССР); правый защитник Х. Фогтс (ФРГ), левый - Д. Факкетти (Италия), центральные беки - Ф. Барези (Италия) и Ф. Беккенбауэр (ФРГ); полузащитники М. Платини (Франция), Р. Чарльтон (Англия), Л. Маттеус и Г. Нетцер (оба - ФРГ); нападающие Й. Кройф и М. Ван Бастен (оба - Голландия).

    Финал

    ФРГ - Дания 0:2

    26 июня 1992 г. Гетеборг. «Нюа Уллеви». 37 800 зрителей.

    Арбитр - Б. Галлер (Швейцария).

    ФРГ: Иллгнер, Ройтер, Бреме (к), Колер, Бухвальд, Хесслер, Хельмер, Заммер (Долль, 46), Эффенберг (Том, 80), Ридле, Клинсманн.

    Тренер: Х. Хуберт.

    Дания: Шмайхель, Сивебэк (Кристиансен, 66), К. Нильсен, Ульсен (к), Кристофте, Йенсен, Пехник, Ларсен, Вильфорт, Лаудруп, Поульсен.

    Тренер: Р. Меллер-Нильсен.

    Голы: Йенсен, 18 (0:1); Вильфорт, 78 (0:2).

    Предупреждены: Ройтер; Хесслер; Эффенберг; Клинсманн; Долль - Пехник.

    Решающий матч стал настоящим бенефисом датской сборной. Не чувствуя никакой моральной ответственности за результат, скандинавы просто играли в свое удовольствие. Никаких догматов современного футбола, никаких тактических ухищрений. Говоря современным языком молодежи - ребята «оторвались» по полной. Вдохновенно играл в воротах Петер Шмайхель, взявший несколько очень сложных мячей от немецких форвардов. Очень красивый гол забил Йон Йенсен, «стрельнувший» с 16-ти метров в «девятку». Победный гол чемпионата забил Ким Вильфорт. Это было очень символично - во время финального турнира у него очень серьезно заболела дочь, но он остался в сборной…

    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Із «князів» та у грязі, або Про «аристократа» з Ковруча

    Замість епіграфу
    «Начальнику Овруцького РОВД
    Башинському В.І.
    Мартиновича Михайла Олексійовича
    07.11.1969 р.н.
    с. Корчівка Овруцького р-н.
    Житомирської обл.
    Заява

    Проживаю за вищевказаною адресою разом із сім’єю: дружиною та дітьми.

    31.03.12 р. близько 13-00 год. я знаходився на ст. Толкачевський (допомагав колегам-вагонникам), у той час до нас наблизився Думинський М.П., він знаходився в цей час на суботнику. Підійшовши до нас, колег, почав обзивати нецензурними словами.

    Після того, як я сказав, що ми знаходимося не в тебе на подвір’ї, він схопив мене за груди, а потім з особливою зухвалістю кинувся на мене з лопатою. Колеги не допустили бійки.

    Хвилююся за свою сім’ю та власне майно.

    Свідки події: Рибинський О.В., Дуб О.М., Тарандюк В.Л., Товкач С.О., Маращук В.Л., Толкач С.М.

    Прошу Вас розглянути мою заяву та притягнути за спробу скоєння злочину М.П. Думинського…»

    Місто Ковруч. ПТО вагонне

    Читачам відоме, бо писав не раз.

    «Князював» Микола - «крутий» шеф й моторний,

    Керував Чудинський років з п’ять в наш час.

    А за тії роки менеджер Микола

    Штуку встиг встругнути, що дивує люд.

    За плечима в Колі - лиш середня школа.

    Голова ж у нього - наче інститут.

    Поки у столиці про реформи дбали -

    Галузь люди вчені правлять до пуття,

    Пан Микола тихо лазню будували,

    Власну, я підкреслю! Вимога життя.

    У робочі будні й вихідними днями

    Через примхи шефа квапився народ,

    Обраний Петровичем, хто - на рийку ями,

    Хто - на будівництво, на вагонремонт.

    Правда, рили яму під фундамент лазні,

    А як будували корпус і паркан,

    Про ремонт вагонів теж не забували:

    П’ятеро - на лазні, трійко «крутять» план.

    А як звітував той керівник «на гору»?

    По «бамагах» - просто шик і красота:

    П’ятдесят підлеглих виробляють норму.

    Штурм - у кожній зміні - «правдонька свята».

    Поки науковці, керівництво вище,

    Дбають про майбутнє, галузевий штат,

    Лазню вже відкрито, пар іде з горища,

    Спини VIP-персонам тре «аристократ».

    Факти - річ уперта; свідків вистачає,

    Як підлогу в лазні мила молода

    При надії жінка, бо дитя чекає.

    «З хлоркою, до блиску!», - Коля зажадав.

    Отака наруга над жіноцтвом стала:

    «ПТО прибрала? Швидше лазню мить!»

    Спробуєш відмовитись – він за шкуру сала

    Навпіл з матюками пригостить спішить.

    Все ж про стиль Миколин рознеслася слава.

    Всі про все дізнались. «Князь» у грязь упав.

    Виника питання, чи в депо не знали,

    Як уперше Коля у суді бував?!

    За приписки злодія вже тягли до лави.

    Років два минуло - знову за своє.

    Каявся недовго, як діло закривали.

    Зрозумів: «всьо схвачено», доля шанс дає..

    Може вам здалося, що кінець вже близько.

    «Добродій» Чудинський - тепер робітник.

    Але у пригоді впав в очах він низько,

    Коли нещодавно виник ще конфлікт.

    Оковиту дуже полюбляє Коля.

    Днями склянку - другу в себе він залив.

    Заступ взяв у руки… Щоб копати в полі?

    Аж ніяк, читаче. Інший план назрів…

    Помста - річ підступна,не дає спокою,

    Якщо душу продав давно Сатані

    …І підняв той заступ він над головою.

    Того, хто «шляхтича» викривав в брехні.

    - Так, персона дика, - майже чую думку. -

    Варто вже за грати, є у цьому смисл.

    Але чи не зіб’є вкотре з пантелику

    Коля суд місцевий, як було колись?

    Не відмити Колю в особистій лазні.

    Бо в грязюці власній порпається «Князь».

    Ой, не дай вам Боже отаких оказій!

    З «князей» та у грязі... То і не вилазь!

    P.S. Будь-які біографічні співпадіння є випадковими.

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05