РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 11 (30 березня 2012)
  • Випуск №11 30 березня 2012
    Зміст
    1. Прерогатива столичної магістралі (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. Як зберегти здоров'я залізничнику? (Микола ПАЦАК)
    3. Амнезія по-овруцьки (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    4. Как строятся взаимоотношения руководителя и коллектива? (Анатолий ПОСМИТЮХА)
    5. Концерт «Освідчення в коханні» зігріває жіночі серця (Лідія ЛЕЛЕЧЕНКО)
    6. Столітній станції - молодіти! (Анатолій РОМАНОВ)
    7. Коли «моя пташечка» розкриває крильця (Валентина КОЛЯДА)
    8. Девятый чемпионат Европы по футболу. Швеция. 1992-й (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)
    9. Усі симпатії – Старіку (Ольга ГАНУЛ)

    Прерогатива столичної магістралі

    Події, що відбувалися протягом останніх березневих днів на терені українських залізниць, приємно вражають любителів сучасного рухомого складу. Два ексклюзивні електропоїзди від компанії «Hyundai Rotem» (м. Чангвон, Південна Корея) серії HRCS2, що курсуватимуть Україною, прибули до Одеси. Сьогодні відбувається підготовка до транспортування стрімких експресів власним ходом до Харкова. Є робота для технологів, майстрів, слюсарів з моторвагонних та локомотивних депо, які готують рухомий склад для подорожі зі швидкістю у 50 км/год. на стартовий майданчик Південної залізниці.

    Тим часом у Києві 23 березня поруч із пасажирським терміналом ст. Дарниця відбулася урочиста церемонія відкриття тренажерного центру з підготовки машиністів Південно-Західної залізниці, які експлуатуватимуть корейських «стрімких залізних коней». У велелюдному заході взяли участь Віце-прем'єр-міністр України - міністр інфраструктури Б.В. КОЛЕСНІКОВ, генеральний директор Укрзалізниці В.В. КОЗАК, начальник Південно-Західної залізниці О.М. КРИВОПІШИН.



    Тренажер - у досвідчених руках. Заступник начальника Південно-Західної залізниці Іван АНТОНЮК за пультом корейської «капсули».


    Урочисте перерізання стрічки відбулося. Кореспонденти «Рабочего слова» мали змогу ознайомитись із роботою тренажера, що є точною копією нових поїздів, які готуються до експлуатації у першу чергу між Києвом і Харковом. Квапимося чистенькими сходами по-сучасному реконструйованої будівлі. І ось ми у просторому приміщенні, дві третини площі якого займає «капсула» - точна копія кабіни двосистемного електропоїзда. Увага для прихильників точних геометричних даних. Висота «капсули» - 3,3 м, довжина ледь більша за 3,25 м, ширина - 3,5 м.

    СЕРЙОЗНІ ІСПИТИ - ПОПЕРЕДУ

    В іншій апаратній залі роздивляємося пульт управління експресом, що є точною копією справжнього HRCS2. Приємно вражає погляд дизайн кабіни, вдале розташування приладів управління, контролю за безпекою руху. Перше, на що звернули увагу, - у конструкції кабіни відсутні дзеркала зворотного виду. Їм на зміну прийшли відеокамери, що на зовнішніх панелях кабіни. Інформація у тривимірному електронному форматі від них надходить на два монітори, що розташовані перед очима у машиніста та його помічника. Також на ТV-екрани надходитиме відеоряд про життя-буття в середині салонів експреса, а також про «здоров’я» електронної апаратури, електродвигунів тощо. У зоні уваги локомотивної бригади - основний монітор, що демонструє у реальному часі, і, як говорять, у дійсному масштабі порядок на станціях і перегонах конкретної залізничної дільниці, а саме - по 50 км від Києва і Харкова. Згодом електронна програма дозволить бачити весь залізничний шлях між старою і сучасною столицями України.

    Як висловився через перекладачку інженер з Республіки Корея Ді Сум Лі від компанії-постачальниці складного електронного обладнання для «симулятора» (таку назву має англійською тренажер - авт.), для виготовлення цього складного з технологічної точки зору електронного комплексу розроблено обладнання, яке доволі легко дозволяє навчатися управлінню електропоїздами. «Це схоже на комп’ютерну гру і за кілька тижнів машиністи мають навчитися управляти експресами», запевнив Ді Сум Лі. Ясна річ, випадкових людей на цю техніку ніхто не запрошуватиме працювати. Серйозні іспити з керування швидкими корейськими машинами у обраних прискіпливою комісією локомотивників - попереду.

    … Для учнів групи помічників машиністів моторвагонного складу з Київського вищого професійного училища залізничного транспорту Віталія РУДЕНКА, Сергія СЕРДЮКА та Андрія МАРТИНЮКА-КЛІМЧУКА, з якими познайомився після їхньої екскурсії щойно відкритим тренажерним центром з підготовки машиністів електропоїздів, ця подія не з пересічних. Поділилися і мрією. Однією на трьох. Працювати у моторвагонному депо, яке незабаром почне функціонувати поруч із Центром з підготовки машиністів. Що ж, як кажуть, мріяти не заборониш. Технічний комплекс пасажирської станції столичного залізничного вузла на ст. Дарниця - таку умовну назву має сьогодні тренажерний центр та Центр техобслуговування міжрегіональних поїздів.

    ПОТРІБНО СТВОРЕННЯ НЕ ЛИШЕ КОМФОРТУ ДЛЯ ПАСАЖИРІВ…

    На сьогодні йде впровадження першого етапу грандіозного будівництва. Тут планують розмістити автоматичний вагономийний комплекс, цех з обточування колісних пар без їх викочування з-під електропоїзда. Тут працюватимуть системи не руйнуючого контролю за мікроструктурою основних вузлів та деталей. Передбачається вже найближчим часом налагодити повний технологічний цикл з проведення технічного огляду корейських машин.

    У планах від розробників Центру техобслуговування - впровадження цеху з виконання планових видів ремонту рухомого складу та основного обладнання.

    З розмов із машиністами-інструкторами Юрієм ГАЙДУКОМ, Юрієм ЄЛИСЕЄВИМ з локомотивного депо ст. Київ-Пасажирський та Сергієм МАЛИНОВСЬКИМ з моторвагонного депо ст. Фастів, які проходили курс навчання секретам управління та конструктивних особливостей електропоїздів серії HRCS2 у Кореї, запам’ятав основне. Потрібно забезпечити не лише комфорт пасажирам, але й безпечний рух нових корейських експресів українськими залізницями.

    - Українські залізничні колії повністю адаптовані для курсування нових швидкісних поїздів, - наголосив Віце-прем’єр-міністр України - міністр інфраструктури Борис Колесніков, завершуючи урочисте відкриття тренажерного центру. - На маршрутах від Києва до Харкова, Львова, Донецька швидкість експресів сягатиме 160-180 кілометрів на годину. Проте - швидкість - швидкістю, комфорт - комфортом, але й потрібно змінити систему продажу залізничних квитків. Перешкод на шляху пасажира на залізничний транспорт немає бути.

    Що залишається? Зачекати на старт залізничного лайнера…

    P.S. Читач, звернувши увагу на рубрику цього матеріалу «Готуємося до Євро-2012», може адресувати авторам запитання на кшталт «Хіба після чемпіонату життя закінчується?». Відповімо лаконічно. Все лише починається! Головне у тому, що Південно-Західна залізниця - знову на висоті. Впровадження нових технологій у локомотивному і моторвагонному рухомому складі - прерогатива столичних залізничників.


    Фото Віталія НОСАЧА та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Як зберегти здоров'я залізничнику?

    Завідувач денним стаціонаром лікар-гастроентеролог В.Г. Горбик щодня веде прийом пацієнтів. І щодня біля його кабінету черга. Або він один, подумалося, або зросло число хворих. Виявилося, що і те, й інше. Віктор Горбик - єдиний лікар такої спеціалізації у поліклініці відділкової лікарні на ст. Конотоп. А щодо шлункових недуг, то вони залишаються в Конотопі у трійці найпоширеніших. Про причину лікар сказав так: «Через незадовільну якість харчових продуктів, у першу чергу. Вік же хімії. Зайдіть у супермаркет - на вигляд усе красиве і смачне, але постійно споживати я б не радив. Точніше, радив би бути обачним із вибором продуктів. Приклад. Ось вам два яблучка. Це - завезене звідкись, велике, червонобоке і без жодної цяточки. А це - наше, домашнє, черв'ячком, як бачите, трохи попсоване. Якому віддає перевагу покупець? Красивому чи не так? Отож бо й воно…»

    Лікар Горбик - місцевий. Є таке під Конотопом село - Попівка. Давнє, козацьке, колись тут була навіть сотня. За новітнього часу село давало хліборобів, залізничників, робітників на конотопські заводи, вчителів, журналістів. Останніх, до речі, було стільки, що тут і вулицю назвали на їх честь. Лікаря ж із Попівки я зустрічаю вперше.

    - Покликання чи ні? - перепитує Віктор Григорович. - Швидше, що покликання. Давно, я тільки в школу почав ходити, у селі сталося нещастя: сусідські хлопці, за мене трохи старші, дерли гайворонячі гнізда на тополях, й один із них упав. Упав на лісу, на кілля, яке прохромило наскрізь. Страшне лихо… Негайно треба в лікарню, та районна далеко. Найближче - залізнична, тільки туди приймають лише залізничників. Хлопця поклали на підводу й повезли на вокзал. Записали під чужим прізвищем - як члена сім’ї працівника дистанції колії. Й одразу ж на операційний стіл. Чергував, на щастя, Пепловський. Він хлопця буквально із того світу витягнув - такий був страшний перитоніт… Мене це дуже вразило. І саме тоді я вирішив стати лікарем.

    Йосиф Йосифович Пепловський - легенда залізничної лікарні. Майже п’ятдесят літ працював він тут хірургом. Учасник двох воєн - громадянської і Вітчизняної, почесний залізничник, людина скромна, безкорислива - і хірург від Бога. У місті його, рядового лікаря, за високий професіоналізм називали «професором Пепловським». Мріяв про ланцет і Віктор Горбик, та доля розпорядилася інакше - уже більше двадцяти років спеціалізується він на шлункових недугах.

    Говорити з лікарем і не торкнутися теми реформування в охороні здоров’я сьогодні не можна. Для більшості вона зводиться до одного: закриють чи не закриють. Начебто ні - уся залізнична медицина залишається у структурі транспортної галузі. Та переміни потрібні. «Не хотілося, - говорить про реформування медицини Віктор Горбик, - щоб все йшло за російським зразком. Там «оптимізували» настільки, що до дільничного лікаря треба ставати у чергу о шостій ранку. Уявляєте, до дільничного лікаря… Зарплати в російських лікарів, зрозуміло, вищі, але людям, простим пацієнтам, стало важче потрапити до лікаря».

    «Висока зарплата» у свій час зірвала Віктора Григоровича із місця - поїхав заробляти він до Брянська. Влаштувався без проблем - російські колеги прийняли добре, та відразу зрозумів, що половина «високої зарплати» ітиме на житло та харчування. Словом, не затримався.

    - Реформувати треба, - говорить лікар. - Тільки підходити до цього треба виважено. Сім разів відміряти, а лише тоді вже різати.

    Однією із форм оптимізації медичного обслуговування населення, на переконання Віктора Горбика, є денні стаціонари - і фінансові затрати менші, і пацієнтам зручніше.

    - Денні стаціонари з’явилися ще за радянського часу, - розповів він. - У нас, у залізничній лікарні, наказ про його створення датований 2004-им, тобто маємо вже вісім літ стажу. За ці роки денний стаціонар розвивався, удосконалювалися методи лікування, і нині маємо багатопрофільний підрозділ поліклініки, де працюють терапевт, кардіолог, гастроентеролог, невролог, де щодня можуть лікуватися 70 дорослих і 10 дітей. Ми перейшли у своє приміщення - колишнє фізіотерапевтичне відділення, вдалося відремонтувати перший поверх. За позабюджетні кошти відремонтувати…

    Здавалося б, за денним стаціонаром - перспектива і широка дорога. Але, не зважаючи на те, що юридичний бік їх функціонування врегульовано, лікарі тут працюють за сумісництвом. А ще, на думку Віктора Горбика, немає в нас меценатів на кшталт Терещенків. Звертався лікар до бізнесменів за спонсорською допомогою, та безрезультатно, ніхто не відгукнувся. Зарплата лікарів? Не коментуватиму. Лиш зауважу, що контролерові в конотопському трамваї щомісяця платять 2 тисячі гривень, висококваліфікованому лікарю - 1800.

    І все ж денний стаціонар поступово нарощує силу. У 2010 р. тут лікували 1232 пацієнтів, у минулому - 1383. Більше половина з них - залізничники та пенсіонери.


    Фото Василя ЛУЦЕНКА

    Від редакції. Нещодавно у російській залізничній газеті «Октябрьская магистраль» зацікавився думкою заступника голови Дорпрофжела (укр. Дорпрофсож) по С.-Петербурзькому регіону ВАТ «РЖД» Михайла Нікуліхіна, який наголосив, що правління компанії зробило акцент на охорону здоров’я. Разом з тим (стиль та мову збережено): «Это адресуется понять же и нам, профсоюзным деятелям. С узлов уходит железнодорожная медицина. Все вынуждены ездить к специалистам в Питер. А медицина нужна на местах. Особенно там, где плохо с муниципальным здравоохранением. Человек должен иметь право на доступное и бесплатное медицинское обслуживание. Здоровье народа надо сохранять и укреплять». Російські профлідери це зрозуміли…

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Микола ПАЦАК

    Амнезія по-овруцьки

    Вдруге взятися за перо, щоб продовжити «стару» тему, мене спонукало не бажання вкотре «засвітитись» на газетних шпальтах, а почуття, породжене сприйняттям суті чергового листа на адресу нашої редакції. Оскільки електронне послання-відгук від працівників ПТО ст. Овруч на мій матеріал «Чи настане кінець «князюванню» в Овручі?» має масу запитань до автора, вирішив і цього разу взятися за висвітлення проблем, що турбують чималу кількість працівників означеного вагоноремонтного підрозділу. У стилі роздумів.


    Мал. Миколи КАПУСТИ

    ЯКЩО ЦІКАВИТЬ СУТЬ

    Коротко нагадаємо суть конфлікту між колишнім керівником ПТО та механізованого пункту підготовки вагонів під навантаження (МППВ) на ст. Овруч - підрозділу Коростенського вагонного депо (ВЧД-7) М. Думинським та місцевими робітниками М. Мартиновичем, О. Рибинським, О. Гетьманом, О. Дубом, В. Тарандюком, В. Чичебою, С. Товкачем, І. Швабом, С. Якубенком, Е. Курішком.

    Будучи відповідальним за забезпечення дотримання працівниками трудової і виробничої дисципліни, правил внутрішнього розпорядку ПТО Овруч, за словами згаданих робітників, Микола Думинський вчиняв службові підроблення. А саме: вносив до офіційних документів - табелів обліку використання робочого часу завідомо неправдиві відомості щодо фактично відпрацьованого часу вищевказаними працівниками. Як неодноразово наголошувалось під час двох виробничих нарад у приміщенні ПТО (заходи відбувались за присутності автора цих рядків), існує підозра у тому, що робітники не повністю отримують заробітну плату за виконану ними роботу. Як це може бути? Графік робочого часу, за їх же словами, керівник ПТО показує лише одного разу на початку місяця. Далі його годі і шукати на видному місці у «конторі». Як, до речі, і роздруківки про нарахування заробітної плати у кінці місяця. Це так би мовити, головні звинувачення, які було висунуто на адресу колишнього начальника ПТО. Були й питання про те, що багатьох працівників М. Думинський залучав до будівництва власної лазні. Як у робочий, так і неробочий часи. Якщо цікавить суть усіх інших претензій, зверніться, читачу, до №9 «Рабочего слова» стор. 1-4.

    КАРКОЛОМНІ ХИТРОСПЛЕТІННЯ ЗА НЕПЕРЕДБАЧУВАНИМ СЮЖЕТОМ

    Сьогодні - про пам’ять. Вірніше, про таке явище, як її втрата. Вчені стверджують, що поступове зниження пам’яті починається вже у 20-річному віці, причому швидкість цього процесу у молодих і літніх людей однакова. Однак молодь, зазвичай, не надає великого значення періодичній забудькуватості. А як же особи більш поважного віку? Це я до того, що у другому листі до мене ширилися думки з приводу того, що, буцімто, ваш кореспондент «забув» відмітити багато цікавих фактів. Розберемося. Чи все забуто? Аж ніяк.

    До чого тут згадки про амнезію (медичний термін - втрата пам’яті - авт.)?

    У черговому листі до редакції, скривджені ставленням до них колишнього керівника, працівники ПТО та МППВ нагадують про таке. «На нашу думку, ви проігнорували, не висвітливши на сторінках газети таку цікаву інформацію». Далі - збережено стиль та орфографію: «Вагітна прибиральниця депо, яка прибиралася у лазні пана Думинського М.П. щопонеділка і щоп’ятниці (обробляла лазню хлоркою). Вона на даний час знаходиться у лікарні. Чому не висвітлено в газеті?». Відповідь проста. Розповівши телефоном суть справи, від прибиральниці Ганни Овчаренко почули таку фразу: «Нічого коментувати не буду. Мені лікарі радять не хвилюватися. А розмова на тему про порядки, які є на ПТО, мене зайвий раз дратуватиме…» Ось чому прийшлося, як пишуть, «проігнорувати» цей факт. Так чи потрібні ще коментарі?!

    Через брак газетної площі не друкував й почуту тут історію про оглядача-ремонтника О. Корженка, який возив «шефа» на власному авто у робочий час куди тому заманеться. У листі до мене, дописувачі скаржаться на те, що він «жодного разу, за весь час роботи на ПТО, не оглянув жодного вагона!!! І взагалі, можливо, ми чогось не розуміємо, і дійсно такій поважній особі, як начальник ПТО, потрібен водій?». Питаєте, чому промовчав у попередньому матеріалі про цю історію? А як можна писати про те, що не перевірено. Навіть не зміг погомоніти з молодою людиною. Річ у тім, що під час другого відрядження до Овруча О. Корженко, недовго перебуваючи у світлиці ПТО, роздивляючись кількість та склад присутніх, хутко залишив приміщення. Ще й за такої швидкості, що я лише встиг спитати у присутніх, хто це «накивав п’ятами»? Виявилося, не так то й просто погомоніти з усіма причетними до означеного конфлікту. Справжні карколомні хитросплетіння за непередбачуваним сюжетом. Як стало відомо, Олег Корженко є оглядачем-ремонтником п’ятого розряду. А щодо його водійського досвіду на ПТО, то про це історія мовчить. Поки що.

    І ще раз про «втрату пам’яті». Чому, запитують мене у листі, не згадав про те, що на ПТО Овруч не існує такої посади, як заступник начальника пункту огляду вагонів? Кваплюсь заперечити і на це. Цитата з попереднього матеріалу: «Під час зборів рівно о 13.20 сьомого березня 2011 р. М. Думинський перед колективом висловився таким чином: «Відбуду перевірку контрольно-ревізійних органів і піду з роботи». Але тут сталася ще одна чудасія. В аудиторії на десятки голосів роздалася фраза: «Разом із собою забирайте й свого заступника Олександра Невмержицького. Досить, нахазяйнували…». Хіба йшлася під час зборів розмова про те, що, як тепер пишуть дописувачі, «посади заступника начальника не існує?» І навіть словом не згадували у світлиці, що Олександр Невмержицький - оглядач-ремонтник вагонів». Тепер і у мене виникло запитання, яким чином керівництво депо призначає на посаду виконувачем обов’язки начальника ПТО та МППВ робітника, який, уточнюю, має вищу економічну освіту? (У попередньому матеріалі - сільськогосподарську - авт.). Ця фактична помилка сталася через те, що в день виходу номера «Рабочего слова» телефон відділу помічника з кадрів начальника ВЧД-7 мовчав, тож уточнити біографічні дані Олександра Анатолійовича змоги не було. Тому й скористався даними, які телефоном повідомили, як їх тут називають, «дуже грамотні» працівники означеного ПТО. Ось тоді й закралася помилка. Тож хіба можна звинувачувати кореспондента? Біографічна довідка на А. Невмержицького - за сімома деповськими замками. Що ж я у куми до Олександра Анатолійовича набивався?! Аж ніяк. Виникає потреба ознайомитись із відповідними документами.

    Із точних джерел, яким у даному разі є служба кадрів, навчальних закладів та соціальних питань Південно-Західної магістралі, стало відомо, що Олександр Невмержицький має семилітній стаж роботи на ПТО ст. Овруч, з яких сім місяців - слюсарем з ремонту рухомого складу, потім з порушенням чинного трудового законодавства тогочасним керівництвом депо він стає бригадиром МППВ, а там - два роки - оглядачем-ремонтником ПТО ст. Овруч (про посаду заступника начальника ПТО, як ми зрозуміли, не йдеться - авт.). І ов-ва! У березні 2012 р. невідомо з якого дива сучасне керівництво Коростенського вагонного депо призначило Олександра Анатолійовича виконуючим обов’язки начальника пункту техобслуговування. Спеціаліст з економіки за кваліфікаційним визначенням диплома про закінчення одного із столичних вишів зробив надзвичайну кар’єру, перескочивши посадові щаблі, як кажуть, кавалерійським наскоком. З оглядачів-ремонтників - у виконувачі обов’язки начальника. Без відповідної підготовки і стажування. Оце так номер! Так ось чому на офіційний запит від редакції газети очільники депо не квапляться відповідати. Скажіть, на тлі якого нечуваного «гуманізму» та з якою практичною і сміливою метою замість переведеного в оглядачі-ремонтники М. Думинського в його крісло «впав»… оглядач-ремонтник О. Невмержицький? Місцеві працівники вважають, що саме за таких умов діє на ПТО арифметичне правило «Від перестановки місць доданків сума не змінюється».

    - Ніби для нас збувається китайське прокляття, - сказав мені оглядач-ремонтник із 21-річним стажем Михайло Мартинович, - щоб ти жив у часи перемін.

    ПРО «ЧИСТІ» СПРАВИ ТА «ШЛЯХЕТСЬКІ МІФИ»

    Головний аргумент Миколи Думинського про те, що частина робітників «добровільно допомагала» йому при будівництві власної лазні та прибудинкових приміщень, автор цих рядків, м’яко кажучи, взяв під сумнів: не може «жменька шляхти» панувати над овруцьким народом («шляхта» ж тут термін збірний, що допускає різну, зокрема й осучаснену, інтерпретацію). Отож, ми можемо і маємо не погоджуватися зі «шляхетськими міфами». Нове звинувачення від авторів листа М. Мартиновича, О. Рибинського, О. Дуба, В. Тарандюка, В. Чичеби, І. Шваба, С. Якубенка, Е. Курішка та інших - мовляв, я проігнорував викладений раніше ними факт, що «О.О. Гетьман, зварювальник разом з іншими працівниками ПТО: Кравчуком П., Тарнавським П., Тишечкіним О., працювали більше двох років вдома у Думинського».

    Пам’ятаю, як після обговорення цього питання М. Думинський чітко спитав у тих, хто апелював до нього: «А докажіть…». Хіба ж це привід, щоб обговорювати риторичні запитання, які присутні ставили одне одному у матеріалі (маю на увазі «Чи настане кінець «князюванню» в Овручі?»). Буду відвертим, через брак місця на газетних шпальтах не згадав у попередньому матеріалі про ситуацію, що склалася на ПТО із водопостачанням. Навіть якщо і перемерзли взимку труби, потрібно б налагодити підвезення води з іншого джерела. На власні очі бачив, як вагоноремонтники мили забруднені після важкої роботи руки снігом. А сьогодні все ж сніг зійшов... Ось вам ще раз про «турботи» місцевого керівництва про умови праці робітників.

    І нарешті, завершуючи читання листа до редакції, звернув увагу на таке. Здивувала фраза: «Якщо ж ви, Вікторе Вікторовичу, не побували в супер-лазні Думинського, чому ж приховуєте цінну для нас, робітників ПТО, інформацію». Справді, приїхали! Схаменіться, вагонники. Хіба не повторював у попередньому матеріалі, що мене до лазні, яку розташовано на обійсті Миколи Думинського у смт Товкачівський, ніхто не запрошував? Та й нагоди не було. Сподіваюсь, не буде - висока температура у закритих приміщеннях, таких, як лазня, шкодить здоров’ю. Чи не так? Хіба потрібно повторювати прописні істини від медиків?!

    ЧОМУ КОЛИШНІЙ НАЧАЛЬНИК ПТО

    НЕ ПОКАЯВСЯ?

    Тепер ще одне запитання до авторів чергового листа до редакції. Чому під час двох засідань жодний не згадав про існування постанови Овруцького райсуду Житомирської області від 27 липня 2010 р. по справі №1-201/2010. Саме тоді розглядалася справа начальника ПТО ст. Овруч, який «являючись службовою особою, будучи відповідальним за забезпечення дотримання трудової і виробничої дисципліни серед працівників та недопущення втрат робочого часу протягом січня-березня 2010 р. начальник ПТО, умисно не облікував кількість фактично відпрацьованих годин в табелях обліку використання робочого часу і підрахунку заробітку працівникам».

    Це стало відомо майже два роки тому головуючому судді та прокурору Овруцького райсуду. Ось тобі й маєш. Як виявилося, сьогоднішній інцидент - не перший на ПТО ст. Овруч. Як закінчився судовий процес?

    Отже, згідно з означеною постановою Овруцького райсуду, «вислухавши думку прокурора, який не заперечує щодо закриття справи, а також враховуючи те, що підсудний скоїв злочин невеличкої тяжкості вперше, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, розповівши добровільно про обставини скоєного ним злочину», кримінальну справу було закрито. «У зв’язку із дійовим каяттям». Так чому ж про ці доволі переконливі факти не велася бесіда у світлиці ПТО першого та сьомого березня п.р.? Жодного слова не почув з приводу цього не лише від начальника вагонного депо ст. Коростень, але й від тих, хто працював з Миколою Думинським пліч-о-пліч. Зокрема, й від О. Невмержицького, як його «заступника». Та, пригадується, мовчали й опоненти М. Думинського. Чому?! Амнезія? А мені здається, назва цьому явищу інша. Нехлюйство, що породжує сучасні злочини. Виходить, після попереднього суду М. Думинський не покаявся. На жаль.

    Психологи наголошують, що для підтримки високої розумової працездатності необхідна постійна активність, подібна до того, як для серця потрібні регулярні фізичні тренування. Скористаймося цими порадами. Можливо, тоді, приміром, у Києві, Коростені, Овручі деякі особи навчаться зберігати добру пам’ять до глибокої старості.


    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Как строятся взаимоотношения руководителя и коллектива?

    Управление психологической атмосферой в коллективе является важной частью организаторской деятельности руководителя (машиниста-инструктора - ТЧМИ). Механизм становления благоприятного психологического климата в трудовом коллективе достаточно сложен. Определяющим фактором хорошего климата выступают производственные отношения.


    Есть о чём поговорить специалистам. Помощник начальника Главка локомотивного хозяйства Укрзализныци Дмитрий ФЕЩЕНКО и Анатолий ПОСМИТЮХА

    Важнейшая роль в объединении коллектива принадлежит его руководителю (машинисту-инструктору). Он должен развивать в себе умение привлекать людей, даже нравится им. Надо знать, что человека можно расположить к себе или оттолкнуть выражением лица, позой. Природа не всех одарила приятными и симпатичными лицами. Некоторые даже не предполагают, что у них «холодный» взгляд и хмурый вид. Руководитель может быть строгим, но у него не должно быть злого лица. Он может быть недовольным, но лицо его не должно выражать раздражения и презрения. Для руководителя важно управлять своими эмоциями.

    Веселое, хорошее настроение, улыбка товарища по работе вызывает жизнерадостное, бодрое настроение, улыбку у соседей. И наоборот, хмурое лицо коллеги, особенно руководителя, угнетает окружающих. Замечено, как положительно влияют на окружающих те руководители, которые тактичны, приветливы, остроумны с подчиненными, но при этом умеют сохранить требовательность и взыскательность к себе и своим подчиненным.

    Определенные требования ТЧМИ должен предъявлять и к своему внешнему виду. Чистота, аккуратность, опрятность, элегантность хорошо воздействуют на окружающих, создают доброжелательность, вызывают приятное чувство.

    В речи руководителя должна быть логичность, точность, понятливость, уместность (целесообразность). Руководитель должен уметь слушать собеседника, при этом проявлять доброжелательность, заинтересованность, понимание и терпеливое отношение к нему.

    Некоторые руководители не помнят имен своих подчиненных и оправдывают это тем, что у них не хватает времени на запоминание, что они очень заняты. При этом они забывают о том, что самый простой способ завоевать доверие, симпатии и хорошее отношение людей - называть их по имени и отчеству. Способность помнить имена в деловых отношениях очень важна. Руководителю следует интересоваться личными делами и заботами своих подчиненных. Однако необходимо помнить, что повышенное внимание к личным нуждам подчиненных, будучи положительным фактором, может не только способствовать, но и препятствовать нормальной работе коллектива, особенно в критических ситуациях, требующих объективной оценки и постановки интересов коллектива выше личных интересов.

    Руководитель должен быть в состоянии, если в этом возникает необходимость, строго отнестись к нерадивым работникам, которые по собственной вине неудовлетворительно справились с возложенными на них обязанностями.

    Форма обращения при личных контактах имеет очень большое значение. Некоторые руководители позволяют себе односторонне переходить с подчиненными на «ты», не задумываясь над тем, как они это воспринимают, или будучи уверенными, что им такое обращение доставляет удовольствие. Младшие по возрасту часто действительно воспринимают обращение руководителя на «ты» как некоторое сближение, а равные и старшие по возрасту чаще всего относятся к этому отрицательно, так как ответить тем же они не могут. Фамильярность руководителя задевает их самолюбие.

    Руководитель при обращении к подчиненному должен соблюдать такт. Не подчеркивать своего превосходства, употреблять вежливые выражения. Руководитель, как и любой интеллигентный человек, не имеет права гневаться, стучать кулаком по столу, оскорблять человека, даже если он действительно провинился.

    Разбор ситуации, проступка, нарушения следует вести объективно, со знанием сути дела, убедительно, не выходя за рамки вежливости и делового этикета. Здесь следует заметить, что понятие «компетентный руководитель» предполагает его способность и мужество признать собственные ошибки и упущения. Чем скорее и энергичнее делает это руководитель, убедившись в том, что он был не прав, тем выше его авторитет в глазах подчиненных. Люди, как правило, признают за человеком возможность ошибки, но не прощают упорства в своей неправоте, когда это уже стало очевидным всем окружающим.

    Руководитель (ТЧМИ), даже тот, который признается членами колонны как авторитетный и достойный лидер, даже тот, который стремится к демократическим методам руководства, должен понимать, что он занимает несколько обособленное положение в коллективе. Такое положение вытекает из принципа единоначалия, без которого немыслимо любое производство. Поэтому руководитель должен учитывать наличие объективных барьеров на пути обмена информацией между ним и членами коллектива, в результате которых иногда возникает непонимание и ложные представления.

    Обобщенные советы:

    - будьте вежливы, тактичны и никогда не бывайте раздражительны. Когда наступает раздражение, рекомендуется сделать несколько размеренных вдохов и выдохов - это успокаивает;

    - все свои распоряжения по работе нужно отдавать твердо и уверенно, что всегда положительно влияет на подчиненного. Уверенность руководителя должна проявляться даже внешне (прямая постановка корпуса и головы при ходьбе, размеренный шаг, крепкое рукопожатие);

    - будьте внимательны к чужому мнению, к предложениям и критике. Замечания локомотивным бригадам, по возможности, следует делать не в присутствии других подчиненных;

    - сочетайте строгость с требовательностью. Нельзя допускать придирчивости;

    - будьте кратки. Известно, что даже в пять минут можно изложить самую сложную мысль;

    - не спорьте по мелочам. Если вы отдали неверное распоряжение - признайтесь в этом;

    - умейте беречь свое время и время своих подчиненных локомотивных бригад. Всякое откладывание со стороны руководителя на завтра того, что можно и нужно сделать сегодня, является признаком плохого стиля работы;

    - создавайте в коллективе нормальную психологическую атмосферу, обстановку взаимной доброжелательности и ощущения радости от выполненной работы;

    - обладайте чувством юмора. Чувство юмора считается неотъемлемым качеством правильных человеческих отношений, поскольку оно бывает связано с хорошим настроением. Хорошее настроение - фактор хорошей производительности труда, а вот в мрачном, плохом настроении работать трудно и руководителю и подчиненному;

    - изучайте своих подчиненных. Умейте разбираться в людях. Любое новшество, сделанное по вашей инициативе и настоянию, относите ко всему коллективу. Руководитель должен постоянно помнить, что нет лучшего способа усыпить его бдительность, чем лесть, которую часто трудно отличить от уважения;

    - умейте наказывать и прощать. Реже наказывайте, старайтесь помогать исправить машинисту или его помощнику их ошибки. Руководитель должен не забывать благодарить подчиненных за хорошую работу (после контрольно-инспекционных проверок или другой поездки, при выполнении различных производственных заданий).

    Лишение талона предупреждения должно быть выполнено только после того, как ТЧМИ убедительно объяснит виновному, почему он это сделал, и к чему могут привести подобные нарушения.


    Фото Віталія НОСАЧА


    из книги «Пособие по работе машиниста-инструктора локомотивных бригад»,

    ветеран труда

    Анатолий ПОСМИТЮХА

    Концерт «Освідчення в коханні» зігріває жіночі серця

    Ділюся із читачами незабутнім. Надворі ще морозно і зовсім не по-весняному, а Симфонічний оркестр «Київ-Класик» вже дарує приємні враження жінкам напередодні 8 березня, змушуючи їх забути про холод і зимову втому. Восьмий театралізований концерт запросив у залу Національної опери України представниць чарівної статі, аби вкотре висловити свої щирі почуття і захоплення.

    Вже восьмий рік поспіль колектив оркестру «Київ-класик» на чолі з Германом Макаренком створюють нову програму для поздоровлення з міжнародним жіночим днем. У виступах поєднуються адажіо з всесвітньовідомих балетів та пісні з оперних шедеврів. Виконавцями даних фрагментів виступають народні артисти України та лауреати міжнародних конкурсів. Цієї весни свої почуття допомагали висловлювати О. Філіп’єва, М. Мотков, Є. Чепрасова, А. Писарев, А. Гура та камерний хор «Кредо».

    Прилучаючись до благодійності, учасники цих театралізованих концертів вітають різних героїнь. Ними ставали і жінки-інваліди у візочках, переможниці з параолімпійських видів спорту, матері-героїні. Виступ 2012 р. був присвячений жінкам, які проживають у Чорнобильській зоні відчуження, а також жінкам-лікарям Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит».

    Саме виступ вийшов з площини формальностей, адже артисти раз за разом з’являлись не з-за лаштунків сцени, а із глядацької зали, куди часто і спускалися під час виконання арій та хорових співів. Таким чином створювалась атмосфера дружньої бесіди, яка налаштовувала на позитивний, розслаблюючий лад.

    Кожний концерт присвячується певній тематиці, тож наразі святкової миті розкривали тему ставлення Жінки до такого почуття, як кохання. І, власне, до того, яким же воно може бути. Знайомі мелодії П. Чайковського, Й. Брамса, Й. Штрауса, А. Хачатуряна передавали в творчу атмосферу зали різні відтінки любові. На початку вона була чистою, потім глибокою, легковажною, змінювалась на обтяжливу. Але зрештою перетворилася на таку, яка приносить задоволення. Організований мікс витворів мистецтва викликав у присутніх фурор, тож глядачі неодноразово викликали оркестрантів на «біс», і ті знову бралися за скрипки та віолончелі. Це задля того, щоб вкотре майстерно виконати ще кілька композицій, які не могли залишити байдужим жодного.

    В антракті, під час особистої зустрічі, ми запитали Германа Макаренка про можливість продовження серії цих концертів надалі. На що диригент відповів: «Чи можна колись перестати освідчуватись вам, прекрасним жінкам, у коханні? Воно нескінченне, тож ми і надалі будемо розповідати про свої почуття».

    Отож залишається милуватись звучанням класичних мелодій та чекати подальшого потепління, а також наступних концертів оркестру «Київ-класик». Неповторних весен вам, любі жінки!


    спеціально для «Рабочего слова»

    Лідія ЛЕЛЕЧЕНКО

    Столітній станції - молодіти!

    За розкладом приміських поїздів наша подорож мала тривати півтори години. Та цього дня від Святошина до Тетерева ми добиралися понад дві. Затримку спричинило «колійне вікно» на перегоні Бородянка - Спартак. Сезон колійно-ремонтних робіт уже розпочався. Адже час не жде: підготовка до ЄВРО-2012 підганяє. За вікном вагона бачимо колійну техніку і людей у помаранчевих жилетах, які клопочуть над заміною довгомірних плітей.

    Нарешті подорож добігає кінця. Виходимо й пішохідним містком прямуємо до приміщення станції. Цій будові - понад ста років. Вона - безмовний свідок першого поїзда, який своїм гудком розбудив віковічну тишу густих навколишніх хащ.

    У воєнне лихоліття споруда Тетерівського вокзалу відчутно постраждала від ворожих бомб. Про ті криваві часи досі нагадує нащадкам пам’ятник загиблим воїнам, що ховається у затінку розкидистих дерев. У післявоєнні роки станційна будова звелася з попелу та руїн і ось вже шість десятиліть справно служить залізниці, хоч ще жодного разу не оновлювалась капітальними ремонтом. А потреба в капремонті назріла давно, в цьому можна переконатись, лише окинувши її оком. Із цієї теми й починаємо бесіду з начальником станції Володимиром СМОВЖЕМ.

    - Оновлення станційного комплексу розпочалося у минулому році, - промовляє Володимир Васильович. - Зокрема воно торкнулося берегової платформи. Але основні обсяги робіт мають бути виконані у нинішньому. Було б доречно напередодні чемпіонату ЄВРО-2012 надати станції зовнішньої привабливості. Тим паче, що більшість станцій нашого напрямку вже набули ошатного вигляду.

    Мимохідь начальник станції нагадує, що являє його підрозділ. Станція Тетерів проміжна, 3-го класу, розташована на стику Київської та Коростенської дирекцій залізничних перевезень, на межі Київської та Житомирської областей, поблизу селища міського типу Пісківка.


    Володимир Смовж на залізниці 27 років, починав черговим по станції Житомир, та більша частина виробничого життя пройшла саме тут. Добре, коли поруч є людина, яка підтримає тебе і в життєвих, і у виробничих питаннях. Таким надійним соратником для Володимира Васильовича є дружина Валентина Михайлівна, яка працює оператором при черговому по станції. Її досвід і знання слугують на користь усьому колективу.

    Невелика станція сховалася в чудовому мальовничому краї серед густих лісів і дзеркальних озер, поруч із чарівною річкою, що носить ту ж назву. Місцеві залізничники, а це майже півсотні старанних і сумлінних працівників, які віддають їй свої знання, енергію, заповзятість, щиро закохані в неї. У цьому ми переконались, поспілкувавшись із ними.

    Звичайно, немає зараз на станції тієї роботи, яка кипіла колись. Бувалі працівники згадують драматичні часи, коли під час ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, станція була перевалочним пунктом, до якого щодоби прибували сотні вагонів, вантажі з яких автотранспортом направлялися в Чорнобильську зону.


    Такого припливу вантажної роботи з тих часів не було. Зараз ситуація така, що заради кожної тонни вантажу колективу доводиться докладати неабияких зусиль.

    Місцевий ліспромгосп працює на навантаження, відправляє деревину на Словаччину, Угорщину, Польщу тощо. Відправка - до сотні вагонів щомісяця. Пісківський завод скловиробів працює на навантаження і на вивантаження. Вивантажують сировину для скляного виробництва, зокрема, кварцовий пісок із Грибової Рудні, соду, доломіт; вантажать готову продукцію. На жаль, великої активності в діяльності заводу не спостерігається, до того ж залізниця відчуває гостру конкуренцію з боку автотранспорту.

    Пасажирська робота - теж важливий напрямок діяльності підрозділу. Станція є пунктом відстою електропоїздів, тому утримує штат прибиральниць, які опікуються сухим та вологим прибиранням семи електричок щодоби. Колектив станції плідно співпрацює з колегами-залізничниками з інших підрозділів: району контакт-ної мережі та тягової підстанції Київської дистанції електропостачання, дільниці Київської дистанції колії, будівельниками, зв’язківцями, охоронцями…

    Про свої виробничі турботи розповідають прийомо-здавальник Лілія ШАМЧУК, комерційний агент Олена ЮСУПОВА та оператор при черговому Валентина СМОВЖ.

    Лілія Андріївна, незважаючи на свій вік, ставиться до своєї роботи дуже серйозно, прагнучи збагатитися досвідом і новими знаннями. Вона починала працювати з 2-м розрядом, наразі у неї - 4-й, найвищий для прийомоздавальника. І це, мабуть, найвідчутніша оцінка її професійних якостей, її ставлення до виробничих обов’язків. Лілія - місцева мешканка, залізниця їй подобалася з дитинства.

    Ми завітали до кімнати чергового.

    - Познайомтеся: один із найкращих наших працівників Ігор НИКИФОРЧАК, - відрекомендував свого підлеглого начальник станції Володимир СМОВЖ. Ігор Васильович приязно вітає нас, але скупий на слова і веде розмову, не відволікаючись від пульта-табло. Адже зі станції саме відправляється чергова партія вагонів із деревиною. Тож треба керувати процесом. І ми, розуміючи це, приборкуємо свою цікавість. З коротенької бесіди дізнаємося, що Ігор Васильович залізничник із дванадцятирічним стажем. Починав монтером колії на ст. Київ-Пасажирський. Закінчив Київський технікум залізничного транспорту й ось вже десять років працює черговим по станції Тетерів. Зараз навчається в Харківській академії залізничного транспорту.

    - Ось така він людина: на слова скупий, а до роботи завзятий! - наче вибачаючись за небагатослівного співрозмовника, резюмує Володимир Васильович.

    Непомітно час нашого спілкування з працівниками станції добігає кінця. Прощаючись, бажаємо їм виробничих успіхів і здобутків. «Нехай ваша чудова станція молодіє рік від року й попри свій поважний вік завжди залишається привабливою і для вас, і для пасажирів!», - кажемо з помахом руки, направляючись до електрички, яка чекає нас біля острівної платформи. Від’їжджаємо з почуттям, що обов’язково повернемося сюди. І буде для цього новий чудовий привід.


    На фото: вокзал Тетерів на початку ХХ століття; начальник станції Володимир Смовж; вокзал сьогодні; оператор Валентина СМОВЖ; черговий по станції Ігор НИКИФОРЧАК.

    Фото Віталія НОСАЧА

    Анатолій РОМАНОВ

    Коли «моя пташечка» розкриває крильця

    У свята, тим паче релігійні, будь-яку важку домашню роботу слід відкласти. Присвятити цей день варто духовному вдосконаленню. Що ми і зробили за допомогою співробітників Національного музею українського народного декоративного мистецтва. 22 березня на Сорок святих (за християнським календарем) ми стали учасниками «Народознавчих зустрічей», присвячених цьому дню, та відвідали майстер-клас. Так, так. Ми не обмовились - майстер-клас з «ліплення жайворонків з тіста».

    Того дня ми на власні очі побачили, як оживає музей, точніше, деякі його експонати. І не лише тому, що його відвідувачами були учні третіх та четвертих класів однієї з київських шкіл. Багатьом з нас, мабуть, доводилось спостерігати за дітьми у музеї. Хвилин за десять їхня увага зникає, вони починають нудьгувати, шукаючи якихось схованок у приміщенні. Тут було навпаки: діти з кожною хвилиною все більше і більше залучались до загального обговорення, слухаючи лекцію. Та я б і лекцією це не назвала. Жива бесіда, яку провела завідуюча відділом науково-освітньої роботи та популяризації музею Наталія ЛЕЩЕНКО (на фото 1). Від неї юні слухачі дізнались, хто були ті Сорок святих.

    За християнською легендою, сорок молодих Севастійських воїнів з Каппадокії (нині Туреччина) за відмову принести жертву ідолам були загнані роздягненими на замерзле озеро, на березі якого кати постійно розігрівали лазню для тих, хто через відступництво захотів би врятувати своє життя. Мужньо трималися воїни майже цілу ніч. На ранок один із воїнів не витримав, але щойно забіг до лазні, одразу ж помер. Проте мучеників все-таки стало сорок. Один римський вояка, побачивши видіння, як ангели несли 39 прегарних вінків для мучеників, навернувся до Хреста і, знявши одяг, пішов на лід…

    А ще наші предки вірили, що саме на Сорок святих із теплих країв повертаються пернаті різних видів. Вважалося, що в цей день сорока - іменинниця. Знайся, кажуть у народі, із сороками і воронами. Ці птахи у вирій не відлітають, по світах не блукають, зимують із нами. А ще, пам’ятаю, мені колись бабуся говорила, коли я занадто довго перед дзеркалом крутилась: «Та годі вже, а то ще сорока вкраде». Бо любить ця птаха все яскраве та блискуче.


    Ці каву інформацію про птахів ми почули з вуст представниці Українського товариства охорони птахів Вікторії ШевЧук, яка закликала школярів взяти участь у проекті «Весна прийшла». Завдяки допомозі дітей з країн усієї Європи науковці можуть відстежувати прихід весни. Необхідно лише зареєструвати свої перші спостереження з появи птахів на сайті.

    Віра Лещенко (фото 2), народна майстриня, співробітник музею, за фахом - економіст, в інтерв’ю нашій газеті поділилась своїм баченням процесу до залучення, вірніше, пробудження українських традицій, духу предків серед сучасників: «Відновлення наших оберегів сьогодні має бути пріоритетом. Справжня господиня відчує їх дію на собі, якщо хоча б раз спече сама хліб. А які емоції переповнюють вас, коли ви одягаєте бабусину вишиванку?! Позитивні, чи не так? Саме такі почуття єднають наш рід український».


    Наші предки, створюючи неперевершені образи сонця, живої природи, всесвіту, виготовляли пташок із глини, ниток, кори дерева, щоб весна швидше прилетіла до рідного краю. Випікали пісне печиво, яке підвішували на гілочках, роздавали дітям, співали веснянки. Ритуал ліплення пташки, за народними віруваннями, допомагає їй долетіти до нас, додає сили. Під час ліплення ми вкладаємо в свою працю сподівання на краще, які здійсняться з приходом весни. Особливо це заняття подобається дітям - робота з тістом сприяє розкриттю душевних «резервів» у дітлахів, дрібна моторика, коли у створенні прекрасного беруть участь мозок, зір, руки дитини, де там, єдиний людський організм допомагає цьому.

    «Міські жителі, на жаль, забули ці традиції. Звикли здебільшого все до столу купувати в магазині. А після наших майстер-класів, - ділиться Віра Олексіївна, - кажуть: «Ой, я обов’язково дома до кави зроблю такого жайворонка!».

    …Юрба дітлахів, мов на перерву після дзвоника, ринулася до столу, де стояла миска з тістом. Віра Олексіївна спокійно розповідала і показувала, що і як робити. «Ось дзьобик, ось хвостик», - дитячі руки творили своє. Хлопчачі чубчики та дівчачі кіски, одяг - все було в муці. А в очах радість: «У мене вийшло! Моя пташечка!».


    Фото Віталія НОСАЧА

    Валентина КОЛЯДА

    Девятый чемпионат Европы по футболу. Швеция. 1992-й

    Группа 4. Первый же матч преподнес сенсацию. Дебютант чемпионата Европы - сборная Фарерских островов - переиграла австрийцев. Стадион в Тофтире не отвечал требованиям УЕФА, поэтому все свои «домашние» поединки островитяне проводили в шведском городке Ландскруна. Даже сейчас cложно себе представить, как любители с «Овечьих островов» смогли переиграть сборную с многолетней традицией профессионализма. И это были не последние очки Фарерских островов в отборочном цикле. В Белфасте аматоры смогли сыграть вничью с североирландцами, всегда сильно выступающими дома. Но все же, сборная Фарерских островов заняла в группе последнее место.


    Гарри Линекер

    Главная борьба за первенство развернулась между командами Дании и Югославии, которые в очных встречах обменялись гостевыми победами. Роковую осечку в самом начале турнира допустили датчане - скандинавы не смогли переиграть сборную Северной Ирландии. Именно этого потерянного очка и не хватило датчанам, чтобы сравняться по очкам с «югами». Удивительно, как в условиях жесточайшей кровопролитной межэтнической войны команда Югославии могла показывать настолько сильный и красивый футбол. Отборочный цикл ЕВРО-92 балканцы провели на «отлично», хотя в последних матчах за сборную отказались выступать хорваты Просинечки, Ярни, Иванкович и другие. Потенциал сборной значительно ослаб, ведь многие из хорватов были чемпионами мира среди юношей в 1987 г. Длившаяся веками межнациональная рознь все-таки привела к тому, что Югославия раскололась на несколько независимых государств. Тогда - с непосредственной подачи ООН, перед самым финальным турниром Югославскую сборную выкинули из турнира, заменив ее сборной Дании, занявшей в отборочной группе второе место.

    Худший свой отборочный цикл в истории провела сборная Австрии. Еще никогда австрийцы не опускались ниже третьего места, а в этот раз они твердо обосновались на четвертом. По ходу турнира в сборной сменилось два тренера - Альфред Ридль и Дитмар Константини - однако команда играла из рук вон плохо. Это время было одно из худших в истории австрийского футбола. Отсутствие звезд первой величины отбросили команду на задворки футбольной Европы.

    Группа 5. После того, как с политической карты мира исчезло государство ГДР, игровая программа в группе была урезана с 20-ти до 12-ти матчей. В связи с этим событием значительно упростилась задача сборной ФРГ, которая в отборочном цикле лишилась основного конкурента. Но неожиданно в борьбу за первое место вмешалась сборная Уэльса. У британцев подобрался очень хороший состав, собранный талантливым наставником Теренсом Йоратом: игру сборной определяли такие игроки, как Раш, Спид, Хьюз. А в нескольких матчах на замену вышел Райан Гиггз, который тогда только начинал свою блистательную карьеру. Валлийцы в Кардиффе сенсационно переиграли единую Германию благодаря единственному голу Иана Раша. По итогам отборочного раунда сборная Уэльса потерпела всего одно поражение.

    Переживающая смену поколений сборная Бельгии навязать достойную борьбу не смогла. Бельгийцы оба раза проиграли команде ФРГ по 0:1, а в домашнем поединке против валлийцев довольствовались ничьей 1:1. Как обычно, немцы отложили решение по первому месту на последние туры. Именно тогда была добыта трудная победа в Брюсселе, а насчет выигрыша у Люксембурга никто не сомневался. Отметим, что главный тренер сборной ФРГ «Берти» Фогтс от услуг выходцев из бывшего уже ГДР отказался. Впрочем, ничего удивительного в этом не было. Западные немцы по классу значительно превосходили восточных, а их лучшие игроки выступали за топ-клубы Европы.

    Группа 6. Действующие чемпионы Европы отборочный цикл начали с поражения в Португалии. Объясняется просто - внутри «оранжевой» сборной происходили жуткие конфликты. Игроки ссорились не только между собой, но и с наставником команды Ринусом Михелсом. В результате распрей в Порту не поехали ни Франк Райкаард, ни Рональд Куман (молодые Франк Де Бур и Деннис Бергкамп только начинали осваиваться в сборной). На счастье голландцев, основная борьба в группе произошла в следующем, 1991 году. К этому времени микроклимат в команде улучшился, а футболисты с тренерским штабом нашли общий язык. Но перед этим, в ноябре 1990 г., в очередной раз напомнил о своем божественном таланте Марко Ван Бастен. В гостевом поединке против Мальты нападающий забил пять мячей. Таким образом, впервые в истории чемпионатов и кубков Европы, футболист, выступая на поле соперника, забил пять голов в одном матче! «Генерал» Ринус Михелс сумел примирить всех недовольных, но сборная Голландии демонстрировала не лучший свой футбол. Очки ей давались с большим трудом. Чего только стоит домашняя встреча против Мальты, где «оранжевые» победили благодаря единственному мячу Ван Бастена, забитого с пенальти.

    Решающей игрой за первое место стал поединок голландцев и португальцев в Роттердаме. В матче было очень много борьбы, а как следствие - обилие фолов. Нервная и подчас жестокая игра болельщикам вряд ли могла понравиться. Но голландские фанаты все равно остались довольны - их команда победила. Единственный гол в матче в середине первого тайма забил Рихард Витчге. Перед двумя последними турами расклад был следующим: голландцев теоретически могли догнать греки. Для этого эллинам необходимо было в родных стенах обыграть «оранжевых», а затем на выезде переиграть мальтийцев. Но эти грезы воплотиться в жизнь не смогли. Голландцы в Салониках одержали уверенную победу и поставили в борьбе за первое место жирную точку. А расстроенные греки в последнем матче тура сыграли вничью с мальтийцами.

    Группа 7. Календарь в этой группе был составлен очень четко: практически в каждом туре принимали участие все четыре сборные, что создавало полную картину турнирного положения. Борьба за первое место развернулась между ирландцами и англичанами - участниками финального турнира чемпионата Европы 1988 г. К лидерам попытались присоединиться поляки, но они были откинуты в сторону уже после первого матча, когда проиграли на выезде англичанам. Исправить положение поляки могли в ответной игре, но в Познани подопечные Анджея Стрейлау переиграть англичан также не смогли. Спасителем английской нации выступил Гари Линекер, забивший решающий для всего отборочного турнира гол.

    (Продолжение следует)

    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Усі симпатії – Старіку

    16-17 березня 2012 р. в м. Києві відбувся V турнір з футболу «Меморіал В. В. Сучкова». В цьому турнірі брала участь футбольна команда хлопців, 2004 р. народження, КДЮСШ «Локомотив». Юні футболісти вперше брали участь у змаганнях та їхній дебют виявився достойним.

    У чесній та безкомпромісній боротьбі наші діти посіли ІІ місце та нагороджені кубком, медалями та грамотами відповідного ґатунку (на фото). Всього у змаганнях взяло участь шість команд.

    Але це не все. Наші футболісти були відзначені і в номінаціях. Так, Нікіту Соколянського було нагороджено двома дипломами та двома пам’ятними призами у номінаціях «Кращий нападник» та «Кращий бомбардир», Владислава Ганчука, капітана та воротаря команди, нагороджено дипломом «Кращий гравець», а приз глядацьких симпатій отримав Федір Старік.

    Дякуємо нашим юним футболістам за перемогу у турнірі, за радість та гордість, що гравці подарували собі та своїм тренерам Владиславу Топчію, Михайлу Слободяну, які вклали душу в своїх підлеглих.

    Так тримати!

    Прихильники та вболівальники київського «Локомотива» чекають на нові спортивні результати.

    Адміністрація КДЮСШ «Локомотив», тренери-викладачі, вихованці школи та їхні батьки щиро вдячні за увагу й піклування і обіцяють у змагальному сезоні порадувати всіх новими спортивними досягненнями.


    заступник директора КДЮСШ «Локомотив»

    Ольга ГАНУЛ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05