РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 6 (24 лютого 2012)
  • Випуск №6 24 лютого 2012
    Зміст
    1. Кубок від начальника Південно-Західної - у надійних руках (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    2. Замість компенсації - податкова пільга (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Майстри «оксамитової» колії (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    4. Коли додаткових коментарів не потрібно (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    5. Навіщо прописні істини? (Микола ПАЦАК)
    6. «Верните нам наш праздник…» (Георгий АКОПОВ, председатель совета ветеранов войны и труда г. Казатин, почетный железнодорожник, почетный гражданин г. Казатин)
    7. Влучили точно в ціль (Микола ПАЦАК)
    8. Із приходом весни збудуться (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    9. Завжди у прекрасній формі (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    10. У Климишина все йде за планом
    11. Арифметика Левчука (Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА)
    12. Добре ім’я цінніше за золото (Оксана КЛИМЧУК)
    13. «Одеські оповіді» залізничника (Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА)
    14. Восьмой чемпионат Европы по футболу. ФРГ. 1988-й (Анатолий ЧЕБОТАРЁВ)
    15. Комплекс технічної пасажирської станції Київського залізничного вузла в районі станції Дарниця Південно-Західної залізниці
    16. За рідним колективом сумую (Никифор ЛИСИЦЯ)

    Кубок від начальника Південно-Західної - у надійних руках


    «Отримуйте заслужену нагороду!». Начальник Козятинської дирекції залізничних перевезень Василь БУЦЕРОГА
    вручає Кубок за перше місце капітану команди вагонного депо ст. Козятин Дмитрові ШУТОВУ.

    Центром спортивного свята - турніру з міні-футболу на Кубок від начальника Південно-Західної залізниці Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА, де брали участь 17 команд із підрозділів Козятинської дирекції залізничних перевезень, - стало Вище міжрегіональне професійно-технічне училище залізничного транспорту, що у м. Козятин.

    - На старти 17 лютого вийшли найспортивніші працівники, - зазначив у бесіді із кореспондентами «Рабочего слова» начальник Козятинської дирекції залізничних перевезень Василь БУЦЕРОГА. - Вважаю, що завдяки спільній постанові керівництва залізниці та Дорпрофсожа проведення саме цього спортивного свята значно пожвавить настрій сотень спортсменів-аматорів та їхніх уболівальників.


    М’яч-сувенір - у руках голови Козятинського теркому профспілки Анатолія ВІЛЬЧИНСЬКОГО.

    Врешті-решт так і станеться. Від раннього ранку до пізнього вечора у коротких матчах (два тайми по десять хвилин з короткою перервою) помірялися силою будівельники, вагонники, фахівці з автоматики, сигналізації та зв’язку, майстри колійних справ та їхні колеги - локомотивники із Козятина, Шепетівки, Фастова, Миронівки, спеціалісти з організації руху на малих і великих залізничних станціях, представники відомчої воєнізованої охорони. Вперше за останні роки на поле вийшли лікарі. Команда Козятинської відділкової залізничної лікарні на чолі із головним лікарем Олександром КРАВЧУКОМ у футбольних баталіях продемонструвала цікаву і технічну гру. Та хіба лише вони?!


    Монтер колії ст. Миронівка (Фастівська дистанція колії) Олексій ЛИСЕНКО

    Неповторні атаки з боку активних гравців вдавалося найбільш вдало відбивати кращому голкіперу свята спорту монтеру колії з Козятинської колійної машинної станції Сергієві ШЕВЧУКУ. А супер-нападником визнано його земляка - працівника вагонного депо Олександра ГЛАДИЩЕНКА. Колектив футболістів Козятинського локомотивного депо відзначено в номінації «За волю до перемоги».

    Справжнім відкриттям цьогорічного сезону футбольних змагань у спортивній залі стала команда Вищого міжрегіонального професійно-технічного училища залізничного транспорту. Перегравши багатьох суперників, вони посіли третє місце. У запеклій боротьбі між командами із Козятинської колійної машинної станції та Козятинського вагонного депо, які виборювали турнірну першість, Кубок від начальника Південно-Західної залізниці отримали спортсмени-аматори із вагонного депо, яке очолює Віктор БІЛАН.


    Воля, сила і мужність допомагали капітану команди - головному лікареві Козятинської
    відділкової лікарні Олександрові КРАВЧУКУ під час атак на ворота супротивників.

    Між іншим, величезний комплект нагород, які отримали не лише команди-призери, а й кращі нападаючі, воротарі, тренери, відрізнявся своїм цікавим дизайном. Від блиску призових кубків, медалей, почесних сувенірів у спортивній залі по завершенню турніру було по-справжньому світло. Метал, кришталь і райдужне скло від призів робили свою добру справу - поліпшували настрій учасників змагань. На мою думку, приз за дизайн футбольної форми, який отримали спортсмени з Козятинської дирекції залізничних перевезень, - це також «родзинка» від організаторів турніру.


    Команда Козятинського вагонного депо - переможниця турніру разом з керівниками училища, дирекції, міста, теркому та вагонного депо.

    Турнір - турніром, а вирішення питання із налагодженням харчування для спортивних команд також було на порядку денному. Завдяки зусиллям з боку куховарів із залізничного училища, роботу яких було організовано директором цього навчального закладу Андрієм СТЕЦЮКОМ, смачні наїдки, гарячі напої прийшлися до душі усім, хто завітав того дня до їдальні. І цього разу місцеві профспілкові активісти були на висоті. За безпосереднього контролю за якістю продуктів з боку Козятинського теркому профспілки залізничників і транспортних будівельників на чолі із Анатолієм ВІЛЬЧИНСЬКИМ спортсмени-аматори отримали і чай, і каву, і смачну випічку та поживні бутерброди. Попереду у місцевої дирекції та теркому - організація дорожньої спартакіади, що відбудеться нинішнього травня. Як запевнили нашого кореспондента В. Буцерога й А. Вільчинський, маючи чималий досвід з організації футбольного турніру, спартакіаду запам’ятають всі її учасники.


    Гостинність - понад усе. Під час сніданку однієї із команд.

    І знову про футбол. Серед яскравих моментів, що підтвердили мудрий сталий вираз «Добре ім’я людини - в її руках і вчинках», назвемо і такий. За ініціативи місцевого теркому свої підписи на шкіряному м’ячі, що водночас перетворився на чудовий сувенір, який Анатолій Андрійович днями вручив начальникові столичної магістралі Олексієві Мефодійовичу КРИВОПІШИНУ, залишили всі переможці баталій, а також керівники дирекції, теркому, залізничних підрозділів, мер м. Козятина Олександр ГВЕЛЕСІАНІ.

    - Це на згадку про справжнє свято регіонального футболу, - підсумував А. Вільчинський.


    М’яч підкорюється лише спритним.

    Пристрасті навколо м’яча для доброї сотні спортсменів-аматорів, кількох сотень вболівальників вщухли лише пізнього вечора. У розмові зі мною один із активних гравців цього турніру, надійний нападаючий та одночасно капітан команди, а у вільний від спорту час бригадир автоматно-контрольного пункту вагонного депо ст. Козятин Дмитро ШУТОВ запевнив, що Кубок від начальника залізниці надовго залишиться в його команді. Що ж, поживемо - побачимо.


    Один на один із тренером. Вчитель з фізкультури залізничного училища Леонід ТРОНЧУК разом з вихованцями.

    Головне, що в юних, молодих та досвідчених спортсменів-аматорів, як і у багатьох вболівальників, надовго залишаться чудові спогади про насичений запеклою боротьбою турнір.


    Гол у ворота команди майбутніх залізничників.
    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Замість компенсації - податкова пільга

    Компенсація за перевезення пільгових категорій пасажирів - одна із болючих проблем для нашої залізниці. Та, схоже, шлях до її вирішення вже знайдено. І це завдяки вмілій співпраці керівництва столичної магістралі із очільниками органів місцевого самоврядування Вінниччини.

    Наприкінці минулого року начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень, депутат Вінницької обласної ради Анатолій ЛЮБІНІН виступив на сесії облради, де були присутні голови районних рад, райдержадміністрацій, міські голови. Тема звернення - збільшення бюджетних витрат з метою компенсації коштів залізниці за перевезення пільгових категорій пасажирів, щоб погасити ту заборгованість, яка виникла за останні роки. І це, значною мірою, подіяло на представників владних структур. Тепер у бюджетах багатьох районів та міст на поточний рік закладено більше коштів на означені цілі, ніж торік.

    Однак і їх недостатньо, адже лише по Вінницькій області борг - понад шість з половиною мільйонів гривень. Тому у Жмеринській дирекції залізничних перевезень не зупинились на досягнутому.

    - На виконання доручення начальника Південно-Західної залізниці Олексія Мефодійовича КРИВОПІШИНА, - розповідає Анатолій Олексійович, - ще в грудні минулого року ми розпочали роботу з отримання залізницею пільги щодо сплати земельного податку в 2012 р. Враховуючи, що значні витрати залізниці по сплаті земельного податку та обсяги перевезень пасажирів здійснюються в містах обласного значення, Вінницькому міському голові направлено лист із проханням надати залізниці пільгу з плати за землю. В офіційному зверненні було чітко обґрунтовано кожен показник із заборгованості та зазначено ті суми, які наша залізниця сплачує в місцевий бюджет в якості земельного податку.

    - Крім того, я неодноразово, - продовжує Анатолій Любінін, - проводив ділові зустрічі з Вінницьким міським головою Володимиром ГРОЙСМАНОМ та з мером Жмеринки Зіновієм ТРАХТЕНБЕРГОМ, а також із начальниками відповідних управлінь, депутатами міських рад. Під час ділових обговорень ситуації, що склалася, було досягнуто порозуміння з боку керівництва обласного центру та Жмеринки щодо збитковості роботи галузі при перевезенні пільгових категорій громадян та недоотримання компенсаційних виплат за фактичні перевезення. Також досягнуто згоди щодо розгляду на сесіях Вінницької та Жмеринської міських рад питання про надання залізничним підрозділам, що розташовані в містах Вінниця та Жмеринка, пільги на сплату земельного податку.

    Тепер про конкретні факти. Дев’ятнадцятого серпня 2011 р. згідно із рішенням 9 сесії 6 скликання Вінницької міської ради №420 Південно-Західну залізницю було звільнено від сплати земельного податку на період з вересня по грудень минулого року на 99,9% від суми земельного податку, яка підлягає зарахуванню до міського бюджету за земельні ділянки на території Вінниці. При цьому економія коштів за рахунок пільги по платі за землю у 2011 р. саме по м. Вінниця склала 96922,91 грн. Зрозуміло, точна бухгалтерія вимагає обліку до копійки.

    Анатолій Любінін звернув увагу і на те, що 2 вересня 2011 р. згідно із рішенням 12 сесії 6 скликання Жмеринської міської ради №216 Південно-Західну залізницю також звільнено від сплати земельного податку на період із жовтня до грудня минулого року. Цікавить відсоток? На 99,9% від суми земельного податку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету за користування земельними ділянками відокремленими підрозділами столичної магістралі на території Жмеринки. При цьому економія витрат коштів із бюджету залізниці за рахунок отримання означеної пільги по платі за землю у 2011 р. саме по м. Жмеринка становить 149475,00 грн. І знову про бухгалтерію. У результаті роботи, проведеної Жмеринською дирекцією залізничних перевезень економія витрат залізничних коштів за рахунок отримання пільги по сплаті за оренду землі у минулому році склала майже 250 тисяч гривень.

    Варто додати, що й відповідними працівниками дирекції проводились бізнесові зустрічі із керівниками фінансового, юридичного департаментів, департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради. Ясна річ, перемови - перемовинами, але водночас йшла підготовка пакетів відповідних документів, що необхідні для отримання пільги. У результаті, 10 лютого нинішнього року рішенням 18 сесії 6 скликання Вінницької міської ради за №678, Південно-Західну залізницю звільнено від сплати земельного податку на березень - грудень 2012 р. майже на сто відсотків від суми земельного податку, яка підлягає зарахуванню до міського бюджету за користування земельними ділянками на території м. Вінниця, на яких розташовано відокремлені підрозділи залізниці. Таким чином, сума економії витрат коштів столичної магістралі за рахунок отримання пільги по платі за землю в 2012 р. по м. Вінниця складатиме орієнтовно 250,6 тис. грн. Це дещо покриє ті витрати, які понесла столична магістраль у результаті перевезення пільгових категорій пасажирів.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Майстри «оксамитової» колії

    Європейські вболівальники вже закуповують квитки на ЄВРО-2012, готуючись до подорожі в Україну. Європейці - народ прискіпливий, у них на все свої «стандарти життя». Тож залізничникам треба поквапитися, аби до знаменної події встигнути устелити колії «оксамитом». А майстри колійного «оксамиту» (це відомо всім) прописані саме в Київському рейкозварювальному поїзді (КРЗП).


    Зварник Микола БАРАНОВСЬКИЙ та його учень Андрій ГРОМЕНКО.

    З розмови з начальником цього підрозділу Валентином КРИВЕНКОМ дізнаємося, що у минулому році турбот для колективу було особливо багато. Зварено майже 1479 км колії при плані 1108. Звичайно, роботи зі зварювання нових та старопридатних рейок у безстикову колію, відновлення її цілісності пересувними рейкозварювальними машинами (ПРЗМ) - основне завдання колективу. Виготовлення перехідних та клеєболтових ізолюючих стиків, наплавлення хрестовин, рамних рейок та вістряків - «другий фронт», не менш відповідальний.

    У структурі КРЗМ три цехи: стаціонарного зварювання, пересувних рейкозварювальних машин. Окремим цехом є Козятинська філія КРЗП.

    У стаціонарному цеху діють дві рейкозварювальні лінії, на яких за допомогою апаратів контактного зварювання К-1000 з окремих рейок (нових або старопридатних) зварюються 800-метрові пліті. Вони укладаються на спеціальні залізничні платформи й цим составом транспортуються на лінію. Апарати К-1000 повністю комп’ютеризовані, електроніка контролює весь технологічний процес зварювання і видає необхідну інформацію.

    Під час нашого візиту на цих апаратах працював зварник Микола Барановський. Микола Іванович старожил рейкозварювального поїзда, працює тут 40 років.

    - Машини К-1000 встановлено у нас кілька років тому. Це - справжні розумниці, - каже він.

    - Чи не важко було освоювати нову техніку? - запитуємо у нього.

    - Звичайно, за устроєм ця машина складніша, ніж її попередниця, і щоби оволодіти секретами, потрібен був деякий час. Проте особливих труднощів не виникало, - відповідає Микола Іванович. - Зате можу запевнити: працювати на ній значно зручніше, та й якість зварювання вища.

    Досвідчений і шанований у колективі спеціаліст є й сумлінним і турботливим наставником молоді. Не одного зварника підготував він за довгий час. На жаль, не всі залишились у колективі. Ось і сьогодні науку від старшого майстра контактного зварювання переймає Андрій Громенко. Андрію трохи за 20, все життя, як кажуть, попереду. Дуже хочеться сподіватися, що з нього вийде гарний фахівець, який послужить на користь залізниці.

    P.S. Факти з історії. У середині 1980 рр. у цехах та підрозділах РЗП-5 - таку назву мав тоді нинішній київський рейкозварювальний поїзд - обслуговував не лише Південно-Західну, але й частково Московську, Молдавську та Октябрську залізниці. За технологією обробки рейок тут застосовували напівавтомати.

    Обрізання, свердлування та грубе шліфування рейок, а згодом зварювання та доводка, контроль дефектоскопом вимагало 20 - 40 секунд. А до 1980-х рейкорізальний переносний верстат «гриз» залізо протягом 20 хвилин. Тепер, як розповідалося вище, обладнання більш досконале.

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Коли додаткових коментарів не потрібно

    Нещодавно до редакції зателефонував машиніст із Фастівського моторвагонного депо. Олександр Федорович відрекомендувався та спитав дозволу покритикувати видання. Мовляв, багато позитиву друкуємо на шпальтах «Рабочего слова».

    Застосуємо логіку. Саме вона допомагала у багатьох спірних питаннях.

    Начальник Фастівської дистанції електропостачання Микола ПІСКУН має за плечима 46 років залізничного стажу. Заглянемо у трудову книжку? Тут лише один запис (орфографію та стиль збережено - авт.): «Прийнятий на роботу в Козятинський енергоучасток». Накажете відкласти журналістський блокнот, пане критику?

    У жодному разі, бо далі у трудовій біографії Миколи Сергійовича - визнання як спеціаліста. Це його за високий професіоналізм чекали круті сходинки службової кар’єри. По щаблях піднімався як працівник залізничного транспорту. Від електромонтера контактної мережі ІІІ розряду до електромеханіка, начальника ремонтно-ревізійної дільниці, старшого інженера, заступника начальника і начальника дистанції.

    Із таким солідним професійно-життєвим багажем, що його має досвідчений та авторитетний керівник, опираючись на працівників підрозділу галузевої служби електропостачання, дистанція електропостачання працює високоякісно та продуктивно. Приклад - згідно із показниками І півріччя 2011 р. фастівські енергетики зайняли 1 місце в галузевому змаганні серед організацій Укрзалізниці з врученням диплома та перехідного галузевого прапора.

    Знову заглянемо до журналістського блокнота. З огляду на суто професійні техніко-економічні моменти життя дистанції електропостачання, повідомимо, що протягом 2011 р. колективом виконано великий обсяг роботи з електрифікації дільниці Фастів -Житомир. Величезний обсяг робіт проведено на дільниці Житомирський парк ст. Фастів-2 - з.п. Потіївка.

    Останнім штрихом в даній роботі є такий: 2 лютого 2012 р. було подано напругу і відкрито рух поїздів по гілці «Д» ст. Фастів, що дало можливість відправляти та приймати поїзди з Київського та Фастівського парків ст. Фастів у бік Житомира. Таким чином підвищити пропускну спроможність на означеній дільниці. В цей же час виконувалась реконструкція тягової підстанції на ст. Фастів та модернізація пристроїв контактної мережі на дільниці Сорочий Брід - Фастів - Чорнорудка. Масштаби роботи вражають фахівців.

    Так чи виправданий позитив у даному газетному матеріалі? Безумовно. Чи потрібні додаткові коментарі?!

    Нещодавно Микола ПІСКУН отримав знак Почесний залізничник, який йому вручив начальник Південно-Західної залізниці Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН. Редакція газети «Рабочее слово» приєднується до численних поздоровлень на адресу Миколи Сергійовича! З роси і води!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Навіщо прописні істини?

    Сімнадцять транспортних подій допущено на терені Конотопської дирекції у 2011 р. Це майже вдвічі менше, ніж за попередній період. На зменшенні певним чином позначилися зміни в їх класифікації, та, як свідчать статистичні дані останнього десятиліття, дійсно спостерігається спад, і графікова крива після піку в 2009-му (34 транспортні події) схиляється вниз.

    Тенденція позитивна, але це зовсім не означає, що в дирекції вже розслабилися й заспокоїлися. На засіданні постійно діючої комісії з безпеки руху, яка відбулася тут наприкінці січня, йшла гостра розмова про недоліки та прорахунки в цій надважливій сфері діяльності залізничних підрозділів.

    Наприклад, зверталася увага, що частина начальників станцій - невелика частина, мушу відмітити, помічена в несвоєчасному проведенні днів безпеки руху та в запізненні із внесенням змін до техніко-розпорядчих актів. Дехто із них «забуває», що раптові перевірки є засобом ефективного контролю за роботою підлеглих. Також мова йшла про якість технавчання і на окремих станціях низьку якість щомісячних комісійних оглядів.

    Це все традиційні зауваження ревізорів безпеки руху. Без них не обходилося жодне подібне засідання. Обов’язково комусь із начальників станцій дорікнуть за такі службові недоліки. Але є нові і тривожніші - стан під’їзних колій. Їх власники не ремонтують або ремонтують недобросовісно. І минулого року зійшли вагони на під’їзних коліях конотопських товариств «Завод «Буддеталь» і «Конотопський м’ясокомбінат». Тому, підкреслювалося на засіданні комісії, начальникам станцій необхідно ретельніше перевіряти, в якому стані утримуються колії підприємств.

    Якість контролю спливла ще в одному випадку. 25 грудня минулого року машиністи поїзда №1202 П. Заворухін та О. Чемикос зупинилися на перегоні Черемушки - Бахмач-Київський і виявили злам рейки. Як пізніше з’ясувалося, пліть було укладено ще у травні 1988 р. Останній капітально-оздоровчий ремонт - три року тому. Причиною зламу визнали ослаблене кріплення пліті та наявність у головці рейки поперечного дефекту висотою понад 15 мм і шириною до 20 мм. Цей перегін 16 грудня перевірявся комп’ютерним дефектоскопом РДМ-22 і 20 грудня вагоном-дефектоскопом, але дефект зафіксовано не було. В результаті зламу пліті допущені затримки двох поїздів.

    Із цього прикрого факту, який, на щастя, не призвів до більш сумних наслідків, зроблено висновок, що на дільницях із простроченим терміном модернізації колії необхідно збільшити періодичність перевірки рейок дефектоскопними візками, а операторам бути максимально ретельними й уважними під час контролю. А ще краще, звичайно, своєчасно міняти старі рейки. У минулому році в зоні Конотопської дистанції не було модернізовано жодного метра колії. На жаль. Прийшлося застосовувати в газетному матеріалі прописні істини.

    Микола ПАЦАК

    «Верните нам наш праздник…»

    «В январе 1962 года меня назначили начальником станции Казатин-ІІ. Вспоминаю июль того же года. Тогда на станции остановился пассажирский поезд, и из него вышли начальник Казатинского отделения дороги Георгий Самойлович Лесков, его заместители, начальники дистанций и другие.

    И хотя я немного растерялся, четко доложил НОДу обстановку на станции. Он пожал мне руку и сказал, что День железнодорожника будем отмечать в прилегающем к станции молодом лесу. И спросил, кто хорошо знает эту местность? Я сразу представил своего заместителя Николая Лещинского. Все сразу двинулись в горловину со стороны ст. Казатин-І до стрелочного поста №3, обошли весь массив и вернулись обратно на поляну, которую выбрала комиссия.

    НОД дал указания всем - кто чем должен заниматься: как должны размещаться столы, скамейки, киоски для продажи еды, где расположить радиоузел, духовой оркестр, обговорили и другие вопросы, связанные с проведением праздника.

    Первое воскресенье августа. Утренним поездом приехали организаторы. Они оборудовали площадку. Следующими поездами подъезжали железнодорожники, руководители предприятий. Все с женами, детьми. Г. Лесков тоже приехал с семьёй. До 15 часов подтягивались все новые и новые люди.

    В буфетах продавали пирожки, бутерброды, лимонад, минеральные воды, соки, вино (водки не было). На всей площадке развернулись игры, песни, танцы. Массовики-затейники Еременко и Аптекарь устраивали различные конкурсы, участие в которых брали все. За порядком следили дружинники.

    Это был настоящий праздник! Праздник улыбок, смеха и радости!

    Последний поезд в тот день убыл в 23 часа. И я уехал этим поездом. Все было организовано четко, слаженно и соблюдался полный порядок.

    У железнодорожников Украины отняли профессиональный праздник. Заменили его празднованием события в Австро-Венгерской империи, когда первый поезд прибыл на вокзал во Львове. Какое отношение имеет это к железным дорогам Украины?

    Хорошо, что наш праздник, как это было раньше - первое воскресенье августа, похоже, возвращается».

    Георгий АКОПОВ, председатель совета ветеранов войны и труда г. Казатин, почетный железнодорожник, почетный гражданин г. Казатин

    Влучили точно в ціль

    (Закінчення. Початок у №5)

    ПРОБЛЕМА ПЕРША - НІЖИН. Там теж люблять їздити шосткинськими електричками. Та поки шосткинці думають, ніжинці завчасно розкуповують квитки. І тоді виходить, що із Шостки місця є тільки на половину дороги. «Так це ж несправедливо, - обурюються в місті хіміків. - Через Ніжин стільки поїздів іде, що доїхати можна завжди. А в нас лиш електрички». І не знають, як бути. Заборонити в Ніжині продаж на «їхні електропоїзди» - так не заборониш. Квоту якусь би запровадили для шосткинців, чи що?

    Друга, скоріш не проблема, а пропозиція. Один раз на тиждень із Шостки є електричка, яка відправляється о третій ночі. Зручно. До столиці вона прибуває перед початком робочого дня. І якби ця електричка ходила весь тиждень, пасажири, вважають, були б.

    У Шостці встигаю познайомитися і з локомотивною бригадою. Машиністи готуються в зворотну дорогу. Це - Олександр ТОКАР та його помічник Володимир ГОНЧАРУК. Їм теж не часто доводиться бувати на цьому маршруті - одна-дві поїздки на місяць. Але їздити сюди подобається. «Хороша дільниця, - говорить Олександр Іванович, - швидкісна. Обмежень швидкості немає. Їдеш - і їхати хочеться».

    СТОЯНКА У ШОСТЦІ ДОБІГАЄ КІНЦЯ. Пасажири займають місця у вагонах. Посадка йде нормально. Скоро рушимо. Тільки ось чимдуж до бригадира провідників поспішає старший квитковий касир вокзалу станції Лариса МОРОЗ. Навіть не одягнулася. Як була у формі в касі, так і вискочила. Лиш аркуш паперу, бачу, захопила. Виявилось, що стався збій у комп’ютерній мережі, тож кількох пасажирів довелося відправляти в «ручному режимі» - ручкою вписувати їхні прізвища до спеціального акта. Та нічого. Обійшлося. Усі сіли. Можна б уже їхати.

    Та в цей момент, за мить до відправки, шосткинська бабуся, яка проводжала онуків до столиці, згадує, що в них у дорогу немає води: «Ой, дітки, я зараз куплю». І побігла до найближчого кіоску. У тамбурі це всі помічають. Стали гадати, чи встигне. Встигла. Передала пляшку води якраз перед закриттям дверей. «І скільки їй років?» - запитує хтось, вражений побаченим. «Уже вісімдесят два», - відповідає онука. Ось так ще буває…

    ДО ШОСТКИ Я РОЗМОВЛЯВ ІЗ ПРОВІДНИКАМИ. Та хотілося почути і думку пасажирів. Треба відзначити, ніхто не відмовився поспілкуватися на тему залізничного сервісу. Геннадій Андрусенко (м. Київ): «До Шостки їжджу часто. І завжди швидкісною електричкою. Комфорт? Не скажу, що поліпшується. Ось дивіться: станеш відсувати фіранку - вона падає. Ось бильце крісла не фіксується. Воду в туалеті відключено. І треба, аби там було чистіше. До провідників претензій немає - не заважають. Так воно, мабуть, і має бути... Доводилося через провідників передавати в Шостку ліки. Проблем не виникало. Ось лише квиток на цю електричку брати важко. Якщо не взяв за тиждень, уже не виїдеш».

    Цього дня у Шостці в електричку сідала група дівчаток. У вагон до провідника Ольги КУДРИК (фото внизу). Знайомлюся й із ними, точніше, із тренером Любов’ю ФЕДОРЕНКО. Це - дитяча гандбольна команда столичної ДЮСШ №2. У Шостці дівчатка змагалися і вийшли до фіналу чемпіонату України. Любов Дмитрівна говорить, що їздити залізницею доводиться багато. І переважно електричками. Гандбол - спорт «бідних», тому економиться кожна копійка. Найкомфортніші електрички, на її погляд, ходять до Вінниці: є телевізор, затишніші вагони і, головне, там дітям можна бутерброди замовити.

    - А в Шостку як їхали?

    - Теж електричкою. Нормально, як бачите. Перемогли.

    Так само швидко спливає час і до Конотопа. Тут пасажирів прибуде. Конотопчанам теж зручно їздити цією електричкою. Тому ще раз згадалися слова Юрія Давиденка. Дійсно, влучили точно в ціль.

    Микола ПАЦАК

    Із приходом весни збудуться

    Кінець лютого у Хмільнику. У повітрі ще навіть ніщо не нагадує, що незабаром провесінь заволодіє прекрасними алеями та галявинами парку, який розкинувся на території Медичного центру реабілітації залізничників.

    Для нас це час роздумів, розуміння пройденого. Неповторна природа, що милується уві сні, наче пропонує нам пригальмувати власний життєвий темп, набрані обороти. Мимоволі роздивляєшся, за класиком романтичної літератури Джеком Лондоном, білу німу тишу, відчуваючи льодовий подих вічності, спостерігаєш, як на березі глибокого каналу поволі тане крига.


    Лишень сонячний промінь заволодіє ялинковими алеями, лише ледь помітний південний вітерець залоскоче гілля та бруньки красуні берези, як навколишній пейзаж стає куди веселішим. Мальовничі візерунки від розлогих стовбурів дерев-велетнів розбігаються у різні куточки величного парку, вказують шлях, аби пригадати сюжети із давно забутих дитячих казок... Ось вони - невідомі стежки, ледь помітні сліди, що залишає біля беріз, ялин, горобин, ясенів місцеве птаство. Прислухаюсь, як стукотить по старій гілці працьовитий дятел. Саме о цій порі мелодія його пісень приваблює пістрявих притихлих самиць. Тут в ялиновому розкидистому вітті відбуваються палкі побачення багатьох птахів, які, попри морози, дбають про появу вже у недалекому майбутті власного потомства.

    ...Місток, альтанка, ротонда, скульптури, що завмерли у первозданній красі. А повітря?! Тут подалі від міської суєти кожний подих - наче ковток п’янкого медового напою. Свобода, тебе сприймаю на повні груди саме у цьому парку, звідси не кваплюсь йти. Адже життя продовжується. Саме у такі хвилини варто зупинити мить, щоб залишити її на згадку. Згодом, гортаючи ці фото у затишній редакційній кімнаті, забуватимемо про буденність міського життя.

    Зима минає. Поступово скорочується час панування темної ночі. Відлига розповсюджує весняні аромати, їх дарують і березові бруньки, і талий сніг, і пахуча хвоя. Все сильніше розносяться довкола церковні дзвони. Храми, яких тут, у стародавньому Хмільнику, не так уже й багато, розносять берегами Південного Бугу мелодійну різноголосицю. На душі млосно і спокійно водночас. Повітря бринить, наче проповідуючи: «З весною збудуться надії!»

    Київ - Хмільник - Київ

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Завжди у прекрасній формі

    Відданість професії - у крові залізничників, які працюють за принципом: якщо потрапив на сталеву колію - залишився на все життя.

    Понад чверть віку трудиться у локомотивному депо ст. Київ-Пасажирський машиніст першого класу Олександр ПЕТРУСЕНКО.

    Киянин на Південно-Західну, як він вважає, потрапив невипадково. У вільний від шкільних навчань час він разом з однокласниками після шкільних уроків стрімголов біг проводжати поїзди, що Північним кільцем квапилися на великі перегони. Після того, як відлунав шкільний дзвінок, Олександр відправився до війська. І ось уже після служби відповідні документи віддав до залізничного училища. Практичні навички, які отримав у майстра виробничого навчання Миколи ЛОГВІНА, знадобились у поїзній роботі. Далі - як у багатьох. Помічникові машиніста для того, щоб життя вдалося, потрібні справжні наставники. Він до сьогодні із душевним теплом пригадує перші уроки керування пасажирськими електровозами, які брав у Миколи СЛІЗЬКОНОСА.

    У помічниках ходив недовго, сподобалась машиністові-інструктору Віталієві КОВТУНУ робітнича хватка Олександра Петрусенка. Олександр Миколайович залишиться вірним когорті локомотивників й у непрості часи, за великими грошима не ганявся, тому що робота подобалась і подобається. Тримається душа сталевих колій.

    Машиніст із помічником мають бути однією командою, вважає О. Петрусенко, з півслова розуміти одне одного, адже їм разом потрібно «розрулювати» багато нестандартних ситуацій. Це переконання виникло в Олександра Миколайовича невипадково. І мова не лише про виробничий досвід. У колоні машиністів, яку очолює машиніст-інструктор Олександр ЗАГОРУДЬКО, цього правила дотримуються всі. Бо тільки таким чином можна гарантувати безпеку руху поїздів.

    Біографія, як у багатьох, - дружня родина, у велике життя ідуть дві його доньки. А перебувати у тонусі, крім професійних знань та вміння, допомагає спорт. Олександр Миколайович, навіть у свої 48-м, вважає, що без футболу, хоч на стадіоні, хоч у футзалі, життя не буває. А влітку у вільний від рейсів час - віддає душу природі. Прогулянки у прикиївських лісах - чудовий відпочинок.

    Попри те, що робота складна і відповідальна, Олександр Петрусенко любить свою справу, якій віддав багато років життя. Він пред’являє у першу чергу високі вимоги до себе. Адже від машиніста залежать життя і безпека пасажирів, виконання графіка руху поїздів. Саме через те він тримає себе у чудовій фізичній та професійній формі.

    Нещодавно начальник столичної магістралі Олексій Мефодійович КРИВОПІШИН вручив Олександру Петрусенку медаль «За працю і звитягу», подякувавши йому за відданість обраній професії.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    У Климишина все йде за планом

    Двадцять років тому в одній із публікацій нашої газети розповідалось про молодого, на той час, оглядача-ремонтника вагонів ПТО ст. Вінниця Володимира КЛИМИШИНА. Ми вирішили поцікавитись у нього, як він прожив останніх 20 років, що нового з’явилось у його трудовій діяльності та особистому житті?

    - Так сталось, що мені довелось змінити місце роботи, - розпочав свої спогади Володимир Степанович. - Із Вінниці я перевівся на ст. Холонівська в пункт підготовки вагонів під навантаження, де працюю оглядачем-ремонтником й до сьогодні. Оселився в селі Іванові, тут звів власний будинок, одружився, в нашій родині зростає два сини. Старшому Михайлу уже виповнилось 15 років, а молодший Володимир - першокласник. Хлопці полюбляють приходити на станцію, придивляються до роботи на залізниці. І, можливо, хтось із них займеться цією справою. Я ж ні трішки не шкодую, що вибрав саме таку роботу. Хоч деколи й буває важкувато - вагони у нас спрацьовані, тому доводиться їх ремонтувати, латати діри, щоб можна було у них завантажити щебінь з гранітного кар’єру. Декілька разів доводилось працювати й новорічними ночами. Але усе це цілком виправдано - така специфіка нашої роботи. Я залишився вірним залізниці і віддав їй уже 22 роки свого життя. Планую трудитись й далі у нашій галузі.

    Кажуть, якщо ти виростив садок, виховав сина (у випадку В. Климишина - двох - авт.) і збудував будинок - ти не даремно живеш на цьому світі. Отже, у Володимира Степановича все йде за планом.


    Арифметика Левчука

    Минулий і цей роки у житті Михайла ЛЕВЧУКА відзначаються вагомими подіями. У 2011-му виповнилося 30 років, як він працює на станції Бердичів, а на залізниці розпочав свій шлях з 1972 р. помічником машиніста хопер-думпкарної вертушки. За чотири десятки років на рідній магістралі працював і помічником складача поїздів, і складачем, і черговим по парку, сьогодні він - сигналіст.

    З ностальгією згадує ті часи, коли на станції працювало три маневрових тепловози. Обслуговувалось до 180 вагонів за добу. Зміна складалась із 29 осіб (і це лише вантажний цех). Нароблялися, як він каже, фізично, але отримували моральне задоволення.

    Для багатьох на станції Михайло Петрович був наставником. Вчив. Підказував. Допомагав. Багато молоді, як то кажуть, - пройшло через його руки. Як згадує заступник начальника ст. Бердичів Павло ФАРОВИЧ, саме Михайло Петрович роз’яснив йому ту хитро-мудру писанину. На практиці (пішли на стрілку) показав, розповів і запевнив: «Ось тепер ти знаєш!» Так, досвід та практика на залізниці - опора безпеки та фундамент впевненості в тому, що кожний працівник вважає істинним, правильним. А це для успішної роботи - перша справа.

    До нашої розмови приєдналась сигналіст Станіслава Шиманська.

    - Ви, - каже, - напишіть, що Левчук всю станцію так знає, що може розібрати її до останнього гвинтика і назад скласти. І вона буде працювати, як годинник.

    Дружина Михайла Петровича теж працює на станції старшим прийомоздавальником. Виховали двох синів. «У дома теж роботи вистачає, хазяйнуємо, - розповідає нам співрозмовник, - оремо, сіємо, косимо. Як і всі, у кого є господарство. Ось піду на пенсію, то буде часу більше».

    - А що, невже збираєтесь? - запитую.

    - Так, - говорить Михайло Левчук. У квітні буде 60 років. Ось і піду. Як казав герой фільму «Екіпаж»: «Пора сдирать подковы!» Хай молодь працює.

    За 40 років на залізниці кожна четверта ніч у Левчука - на роботі. Ось така проста арифметика. Про роботу - спогади, за неї - нагороди, за нею - ностальгія. Та в його голосі відчуваєш великий оптимізм, навіть коли він говорить про проблеми. Вірніше, те, як їх розв’язувати. Усміхається, поправляє свою вушанку. Веселить нас наостанок анекдотом. І поспішає на колію...

    Валентина КОЛЯДА, Фото Віталія НОСАЧА

    Добре ім’я цінніше за золото

    Коростенський край споконвіку славився густими лісами, мальовничими тихоплинними річками, розкішними дібровами. А ще відомий героїчним минулим, що зримо оживає із літописів, літературних творів, художніх полотен не одного автора. За кілька кілометрів від Коростеня в мальовничій місцині розкинулося село Шатрище. Воно таке ж древнє, як і Іскоростень, це в ньому стояли шатри княгині Ольги, коли вона брала в облогу древлянську столицю. А ще воно особливе тим, що дає світу знаменитих людей.

    І не лише чудовий, неповторний автор відомих на весь світ «Чорнобривців» Микола СИНГАЇВСЬКИЙ народився тут. Два залізничники, два герої родом із Шатрищ. Один із них, Герой Радянського Союзу Микола ЯНЕВИЧ, вже чимало літ, як відійшов у вічність. Про нього розповідав не раз його односельчанин і друг, Герой Соціалістичної праці Володимир СИНГАЇВСЬКИЙ.

    Нині Володимир Васильович вже лишився єдиним Героєм на усю Житомирщину. Спілкуватися з ним - це все одно, що мандрувати минулою епохою, відчувати ритм життя післявоєнних літ. Біографія його - відбиток неспокійного часу. Йому було лише вісім літ, як втратив батька. Глава сім’ї їздив у Ленінград на випадкових вантажних поїздах, щоб привезти родині хліба, та одного разу, коли повернувся, занедужав і згодом помер. Нелегко прийшлось берегині роду. Тим більше, що тоді у них, як селян-середняків, забрали хату, бо не виконали план хлібоздачі. Бог допоміг їм здолати усі труднощі.

    Володимир після семирічки пішов трудитись у колгосп. Невдовзі чорним крилом накрила долі багатьох людей війна. Коли Коростенщину визволяли від ворога, він потрапив на фронт, пройшовши бойовими дорогами від Новограда-Волинського до берегів Одера. Двічі поранений солдат, і після Перемоги ще служив в армії аж до 1950 р.

    Повернувшись додому, пішов працювати на станцію Коростень прийомоздавальником. А потім - у дистанцію вантажно-розвантажувальних робіт. Коли ж з’явилися перші електрокрани, він проявив неабияку наполегливість, щоб працювати на них. По-перше, мав дуже велике бажання освоїти цю техніку, по-друге, почав наполегливо вивчати її, підшуковуючи спеціальну літературу. Певно, сама доля підштовхувала його йти саме цим шляхом, наче натякаючи, що тут він зможе досягти чималого успіху. Та й хіба міг успіх оминути таку енергійну, цілеспрямовану людину, яка просто не могла працювати погано? Водночас почав кранівник вносити пропозиції керівництву як поліпшити роботу, як організувати її результативніше. Він переконався, що результат роботи залежить і від бригади, яка обслуговує кран, і від прийомоздавальника, машиніста локомотива, складачів поїздів… Його пропозиція про те, щоб працювати єдиною комплексною зміною, була підтримана, і вже незабаром досвід запозичували по всіх залізницях. Але ідеї для поліпшення роботи в Сингаївського на цьому не вичерпалися. Він був ініціатором впровадження технології цілодобового завантаження і розвантаження вагонів, пропонував ідеї щодо суміщення професій. А ще Володимир Васильович взявся виводити у передові відстаючі бригади… Його пропозиції сприймало керівництво і підтримувало, а що ж Сингаївський?! Досвідом вже незабаром ділився з іншими, виступаючи на різних всесоюзних заходах. Саме тоді був пік слави коростенського машиніста електрокрана, тоді й високу нагороду отримав. Звісно, ті роки Володимир Васильович згадує, як найщасливіші.

    - Нині дехто вважає, що тоді нагороди давали «за гарні очі», - роздумує ветеран, - мовляв, панували приписки, показуха. Жаль, що такі скептики не бачили в ділі людей тієї епохи, які «горіли» своєю справою, жили нею і доводили до досконалості. Був і зворотний блиск нагород - тяжка праця, що не завжди межувала із лірикою, урочистими словами.

    Нині останній Герой мешкає біля Житомира. Намагається не відмовлятися, коли запрошують його на різні урочисті заходи на залізниці, спілкується з підростаючим поколінням. Він вболіває і зараз за долю залізниці, за долю держави. Власне, таким він був завжди. Про нього кажуть, що це - людина високого польоту, він зумів гідно пройти і крізь життєві незгоди, і славу, і найголовніше - залишився собою. І завжди вірив, що тільки сумлінність і чесність, порядність мають бути пріоритетами. Саме так він і живе. І хоч не отримав великих статків, та виховав порядними людьми своїх дітей, є гарним прикладом для внуків, які сьогодні пишаються ним - людиною, яка своє ім’я вписала великими літерами в літопис залізниці. А це все набагато цінніше. Чи не так?

    Оксана КЛИМЧУК

    «Одеські оповіді» залізничника

    Колишньому залізничнику Георгію Верболовичу виповнилося 85. Інвалідність замкнула самотню людину в стінах двокімнатної «хрущовки». Хоч і навідуються до нього працівники соціальної служби, проте більшість часу залишається ветеран наодинці зі своїми негараздами, зі своїми невеселими думами. Спогади минулого бентежать його душу, та ось біда: навіть словом перемовиться нема з ким. Тому й не дивно, що при зустрічі з нами, оповідь його полинула, як повноводна ріка. Багато про що є розповісти ветерану, але до однієї теми він повертається знову і знову. Тема ця - дитинство, опалене війною.

    Коли розпочалася війна, йому було 14 і зустрів він її в Одесі.

    А ранні роки Георгія пройшли в містечку Летичеві, що під Хмельницьким (тоді Проскуровом). Батьки, Андрій Адамович і Антоніна Степанівна Яворівська, були вчителями, активними учасниками лікнепу на селі. Сільські мешканці сприймали боротьбу з неписьменністю неоднозначно. Мовляв, треба працювати, а не пустощами займатися. Завдяки турботам таких «доброзичливців» батька було репресовано, й в 1928 - 1929 рр. він перебував у в’язниці в Проскурові. Великими зусиллями матері вдалося добитися його звільнення. Добившись, наполягла, аби всією родиною переїхати до її рідної Одеси. Притулок знайшли у маминої тітки Броніслави, яка мешкала на Дерібасівській в маленькій комунальній квартирі на п’ятому поверсі. Це помешкання було справжньою школою інтернаціоналізму. Сусідів було багато: росіяни, українці, євреї, вірмени, грузини, греки... І на всіх - один довжелезний коридор, один водопровідний кран, один туалет.

    У 1941-му Георгій поступив до Одеського залізничного технікуму ім. Ф.Дзержинського, проте навчатися в ньому не довелося: почалася війна. Батько невдовзі пішов на фронт, хлопець із мамою залишився в Одесі.

    73-денна оборона Одеси - яскрава сторінка історії Великої Вітчизняної війни. Війська 6-ої Приморської армії під командуванням генерала І.Є. Петрова і частина сил Чорноморського флоту при активній підтримці населення більш ніж на два місяці призупинили просування 4-ої румунської армії та завдали їй значних втрат.

    Тривожні то були часи. Аби зашкодити обороні міста, підступний ворог засилав своїх лазутчиків. Пильності не можна було втрачати ані дорослим, ані дітям. Разом з однолітками Георгій часто чатував вулицями. Дітлахи - народ доскіпливий, повз їхнього ока комаха не промайне. Ось вгледіли: якійсь сумнівний тип дефілює Приморським бульваром, а пика зовсім не одеська. Покликали дорослих, перевірили документи: «Спіймався, голубчику! Ану, люб’язний диверсанте, поквапся до трибуналу!»

    Усі працездатні мешканці Одеси віком від 14 до 65 років виходили на роботи по зведенню оборонних споруд. Широкі вулиці міста перекривалися кам’яними запрудами на заваду ворожім танкам і піхоті. Георгій брав участь у спорудженні барикад на вулицях Пушкінській і Дерибасівській. Стіни барикади зводилися з бруку, а всередині вкладалися мішки з піском.. Двірники будинків складали списки працюючих, хлопці охоче виходили на такі роботи, бажаючи допомогти рідному місту в боротьбі з ненависним ворогом. Робочий день тривав 8 годин, для дітей на дві години коротше.

    На початку 1990-х Одеське телебачення зняло багатосерійний фільм «Тогда лишь город становится героем», присвячений героїчній обороні міста. У цьому фільмі є епізод, де Георгій Андрійович ділиться спогадами про свою участь у тих незабутніх подіях. Якось на одній з виставок, присвячених обороні Одеси, побачив фото, на якому впізнав себе під час будівництва барикад. Він попросив, щоби йому зробили копію тієї світлини й досі зберігає її як дорогу реліквію. Світлина добре передає тривожну атмосферу обложеного міста: грізна кам’яна запруда на фоні оперного театру, постать військовика на передньому плані, зосереджені обличчя городян…

    Крім спорудження барикад, Георгій брав участь у ліквідації наслідків від фугасних та запалювальних бомб. Двічі опинявся під завалами, ледь вибрався. Довелося бачити багато трагічного. Був свідком, як з палаючого будинку якийсь молодик рятував дітей, і коли він в черговий раз зайшов у полум’я, будинок рухнув, а хлопець загинув.

    Оборона Одеси продовжувалася 73 дні. Георгій Андрійович розповідає, як він з друзями ходив на передову, яка проходила за кілька кілометрів від міста:

    - Для бійців ми припасли подарунки: махорку, шкарпетки, одеколон - нехитрий крам з розбомблених німцями крамниць і аптек. Йшли через велике поле, переступаючи через осколки бомб і снарядів. Коли наблизились до розташування наших частин, налетіли ворожі літаки. З окопу піднявся офіцер, покрив нас гучним матом і наказав: - Лягайте!

    Коли закінчився наліт, військовий запитав: «Чого ви сюди прийшли?» Дізнавшись, що ми бажаємо допомагати обороняти Одесу, на знак подяки наказав нас нагодувати, але від допомоги відмовився. Нас нагодували «фронтовим делікатесом»: армійськими консервами і флотськими галетами.

    Ворожі позиції розташувалися, здавалося, зовсім поруч. Наші бійці знемагали від спраги. Румуни зі своїх укріплень вигукували: «Рус! Рус! Води хочеш? Віддай Одесу - дамо воду». А наші бійці відкривали у відповідь шалений вогонь…

    Один з поранених бійців попросив Георгія віднести листа своїм рідним. «Хай мене розшукають в одному з госпіталів у Одесі», - додав він. Хлопці пішли, а Григорій ще деякий час залишався з бійцями. Назад поїхав разом з жінкою-лікарем на трьохтонці з медсанбату.

    На Одесу наступали румунські війська. До 16 жовтня 6-а армія тримала оборону. Сумним було прощання одеситів з відступаючими захисниками. Зі слізьми прощалися бійці з мешканцями міста, клялися, що обов’язково повернуться. Уходили через порт, вантажились на кораблі й брали курс на Севастополь.

    Потім були гіркі часи фашистської окупації, радість визволення, свято Перемоги. Після війни Георгій Андрійович закінчив Одеський будівельний інститут і працював інженером у проектному інституті Желдорпроект, звідти й вийшов на пенсію. Про це довго й розгорнуто розповідає ветеран, йому є що згадати. І робить це з явним задоволенням. Здається, що він живе минулим і не дуже хоче повертатися в сьогодення. Бо воно для нього ой яке нерадісне. «Мені соромно за 45 років праці отримувати 1000 грн. пенсії», - бідкається він. В додаток до всіх негараздів два роки тому його спіткало нове лихо: пошкодив хребет. Тепер з трудом пересувається по кімнаті, а вийти на вулицю вже й не мріє. Без сторонньої допомоги йому це не по силах. «Колись до мене приходила патронажна сестра із залізниці. Від неї я відчував справжню підтримку. Чи не оновиться ця організація на столичній магістралі?..» - цікавиться з надією в очах ветеран…

    Анатолій РОМАНОВ, Фото Віталія НОСАЧА

    Восьмой чемпионат Европы по футболу. ФРГ. 1988-й

    (Продолжение. Начало в №47, 48, 49 за 2011 р., №3,5 за 2012 р.)

    Скандинавы смогли переиграть «Скуадру адзурру» в Стокгольме, но там же неожиданно шведы уступили португальцам (судил ту игру советский арбитр Валерий Бутенко). Эти два очка дорого стоили северянам. Последние надежды шведы связывали с поединком в Неаполе, нужно было переиграть самих итальянцев. Не получилось: шведов «похоронил» 23-летний нападающий «Сампдории» Джанлука Виалли.


    Валерий ЛОБАНОВСКИЙ.

    Группа 3. Первый матч для сборной СССР завершился ничьей в Рейкьявике (Исландия). Большой сенсации не случилось: из 11-ти игроков, которые играли против советской команды, восемь выступали за английские, западногерманские, швейцарские и бельгийские клубы, а наставником Исландии был вице-чемпион мира 1966 г. немец Зигфрид Хельд. Кроме того, для всей Европы было известно, что северяне у себя дома крайне неуступчивы.


    Олександр ЗАВАРОВ.

    Однако открыть счет помог им не нордический характер, а ошибка немецкого арбитра. После матча Анатолий Демьяненко утверждал, что Арнур Гудьонсен перед результативным ударом подыграл себе рукой. Отыгрались советские футболисты в конце первого тайма, когда после удара Александра Заварова мяч в сетку добил Тенгиз Сулаквелидзе.

    После невнятного старта подопечные Валерия Лобановского удивили Европу яростной игрой в Париже, где чемпионы континента были обыграны по всем статьям. Впрочем, блистательной сборной Мишеля Идальго во главе с Платини больше не было. Максим Босси, Ален Жиресс и Доминик Рошто распрощались со сборной. Сам Платини уже миновал пик игровой карьеры. Первый мяч в ворота французов был забит после просчитанной комбинации Рац - Заваров - Родионов - Заваров - Беланов, решающий удар на счету «киевского одессита» Беланова. Второй мяч также не обошелся без Александра Заварова (скоростью, техникой и смекалкой он покорил весь Париж). Напада-ющий «обокрал» Луи Фернандеса и отпасовал на Демьяненко, тот отдал на Василия Раца, удар которого не брался.

    Следующим серьезным поединком был матч против команды ГДР. Ту встречу судил швед Эрик Фредрикссон, которого наши болельщики за безобразное судейство на ЧМ-86 готовы были, как говорят, разорвать. Однако в Киеве восточным немцам никакой судья помочь не смог - советские футболисты прошлись по сопернику катком. Победный счет 2:0 обеспечил Заваров, забивший головой с передачи Бессонова, и Михайличенко, добивший мяч после «выстрела» Беланова.

    Далеко не проходным стал матч против французов в Москве, куда Анри Мишель привез практически новую команду. В интервью «Франс футболу» о сложившийся ситуации со сменой поколений он сказал так: «Сытое время прошло». Но «голодные» французы едва не «побили» команду Лобановского. Выручил Михайличенко, сравнявший счет за 13-ть минут до конца матча.

    Главным матчем для сборной СССР стал поединок в Берлине. Поражение могло стоить команде Лобановского первого места. Соперник достался еще тот - в сборной ГДР выступали такие известные игроки, как Ульф Кирстен, Андреас Том и Томас Долль. Советским футболистам удалось сыграть вничью. Особенно хороши в игре нашей команды были Литовченко и Рац.

    Группа 4. Очень сильная, мощная компания подобралась у сборной Англии. По турнирной дистанции британцы потеряли всего лишь одно очко. А главный конкурент англичан - команда Югославии - была переиграна дважды. И это при том, что у Ивицы Осима, наставника «югов», был далеко не самый слабый коллектив в Европе. О силе английской сборной свидетельствуют и цифры: 19 забитых голов за шесть игр, всего один пропущенный! Гроссмейстерский результат. На острие атаки родоначальников футбола играл 28-летний Гарри Линекер, представлявший на то время «Барселону»; в полузащите руководил действиями команды Брайан Робсон из «Манчестер Юнайтед». Жирную точку в групповом раунде англичане поставили в Белграде, где «юги» уже к 24-й минуте проигрывали 0:4! На послематчевой пресс-конференции тренер британцев Бобби Робсон сказал: «Это самый лучший результат и самая лучшая игра за те шесть лет, что я руковожу сборной».

    Группа 5. Четыре года назад голландцы попали в неприятную историю, связанную с договорным матчем между испанцами и мальтийцами. Тогда, напомним, «оранжевые» не попали в финальную часть чемпионата Европы. Сейчас голландцы снова «влипли». Но теперь команду «подставили» свои же болельщики. Накануне старта отборочного турнира сборную возглавил Ринус Михелс. «Генерал», такое прозвище тренер получил за крутой нрав и диктаторские замашки, в 1974 г. стал с Йоханом Кройфом вице-чемпионом мира. С легендарным тренером конкурентов голландцы не замечали. За восемь игр было потеряно всего два очка, а в графе пропущенные мячи гордо красовалась единичка (этот единственный мяч забил грек Саравакос). Остальные команды - Венгрии, Греции, Польши и Кипра - для «оранжевых» были лишь статистами, а в очных боях команды обескровливали друг друга.

    28 октября 1987 г. сборная Голландии принимала у себя дома киприотов. По сути, пустая формальность, потому что в победе хозяев никто не сомневался. А официально путевку в финальный турнир голландцы оформили двумя неделями ранее в Польше. В Роттердаме матч начался с непонятной агрессии со стороны болельщиков «оранжевых»: уже на четвертой минуте бутылкой они пробили вратарю киприотов голову. В раздевалку его унесли на носилках. На 56-й минуте, когда счет был уже 5:0 в пользу хозяев, кто-то из фанатов бросил на поле дымовую шашку. Она разорвалась рядом с вышедшим на замену голкипером Клефтисом. Матч был прерван.

    Испуганных киприотов целый час уговаривали вновь выйти на поле. Встречу гости доиграли, но после матча подали протест. Реакция УЕФА просто огорошила голландцев: засчитать хозяевам поражение 0:3… Голландцы развили бурную дипломатическую активность и смогли добиться смягчения приговора: матч Голландия - Кипр должны были переиграть в Амстердаме без зрителей.

    Больше всего были расстроены греки: если бы голландцам засчитали техническое поражение, тогда последний матч группы в Греции должен был стать настоящей битвой - в случае победы «эллины» могли поехать в ФРГ. Амстердамский матч голландцы выиграли. Взбешенные греки в качестве протеста решили выставить на матч против «оранжевых» молодежь. Но УЕФА пригрозила грекам санкциями за девальвацию турнира. Тогда «эллины» перенесли матч из Афин на окраины Родоса и без шансов проиграли его 0:3.

    (Продолжение следует)
    Анатолий ЧЕБОТАРЁВ

    Комплекс технічної пасажирської станції Київського залізничного вузла в районі станції Дарниця Південно-Західної залізниці

    Заява про наміри

    1. Інвестор (замовник): Південно-Західна залізниця.

    Поштова адреса: вул. Приколійна, 1, Дарницький район, м. Київ, 02096.

    2. Місце розташування майданчиків (трас) будівництва (варіанти): м. Київ, вул. Приколійна, 1.

    3. Характеристика діяльності об’єкта (орієнтовно за об’єктами-аналогами, належність до об’єктів, що становлять екологічну небезпеку): за технологічними рішеннями окремих виробництв комплексу ТПС, вимогами ДБН 360-92**, ВСН 56-78 та згідно із санітарною кваліфікацією підприємств і виробництв ДСанПін 173, додаток 4 проектований об’єкт класифікується як транспортне санітарно-технічне підприємство IV класу виробництв зі встановленим розривом до житлової (селищної) забудови 100 м від осі крайньої головної колії.

    До об’єктів, що становлять екологічну небезпеку, не належить.

    Технічні і технологічні дані: перший етап - 10 поїздів із наступним збільшенням до 20 поїздів.

    4. Соціально-економічна необхідність планової діяльності: технічна пасажирська станція (ТПС) забезпечує підготовку швидкісних поїздів, пасажирських складів і окремих вагонів, спрямовану на забезпечення безпеки руху, високої культури обслуговування пасажирів і належних санітарно-гігієнічних умов під час перевезення пасажирів.

    5. Потреба в ресурсах при будівництві та експлуатації:

    • земельних (площа земель, що вилучаються в тимчасове і постійне користування, вид використання) у постійне користування - 7,3 га, в тимчасове (під час будівництва) - 0,5 га;

    • сировинних (види, обсяги, місце розробки і видобутку, джерела одержання) не має потреби;

    • енергетичних (паливо, електроенергія, тепло): згідно з технічними умовами на теплопостачання;

    • водних (обсяги, необхідна якість, джерела водозабезпечення): в межах існуючих лімітів.

    6. Транспортне забезпечення (при будівництві і експлуатації): в межах нормативів.

    7. Екологічні та інші обмеження планової діяльності за варіантами: в межах нормативів.

    8. Необхідна еколого-інженерна підготовка і захист території за варіантами: у межах нормативів.

    9. Можливі впливи планової діяльності (при будівництві і експлуатації) на:

    • клімат і мікроклімат - не впливає;

    • повітря - при будівництві впливає в межах нормативів;

    • воду - в межах нормативів;

    • грунт - не впливає;

    • рослинний і тваринний світ, заповідні об’єкти - впливає в межах нормативів. Заповідні об’єкти в межах будівництва відсутні;

    • навколишнє соціальне середовище (населення) - екологічний вплив проектованої ТПС при її експлуатації як в нормальному режимі, так і при можливих локальних поломках обладнання, що не прогнозуються, не будуть негативними для життя та здоров’я населення;

    • навколишнє техногенне середовище - не впливає.

    10. Відходи виробництва і можливість їх повторного використання, утилізації, знешкодження або безпечного захоронення: відходи, що утворюються, під час будівництва і експлуатації вивозяться згідно з лімітами та дозволами.

    11. Обсяг виконання ОВНС: викопується згідно із ДБН А.2.2-1-2003.

    12. Участь громадськості (адреса, телефон і час ознайомлення з матеріалами проекту і ОВНС, подачі пропозиції): у межах загальної санітарно-захисної зони ТПС житлова та громадська забудова відсутня. Будівництво проектованої ТПС не відноситься до переліку об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, і тому участь громадськості необов’язкова.

    Ознайомлення громадськості і врахування її думки буде проведене через засоби масової інформації. Громадянам буде надано вичерпну інформація про вплив об’єкта на навколишнє природне середовище та здоров’я людей.

    Замовник заступник начальника

    Південно-3ахідної залізниці О.В. Толкачов

    Генпроектувальник директор

    інституту КИЇВДІПРОТРАНС Ю.Ф. Семешко


    За рідним колективом сумую

    Робота монтера колії - не з легких для чоловіків. Та саме за такою спеціальністю у Вінницькій дистанції колії працювала Ніна МОСТІПАН. Як вона справлялась зі своїми обов’язками - про це розповідала наша газета 20 років тому. Що змінилось у житті за цей час? Цікавимось у Ніни Тодорівни.

    - Уже багато років на пенсії, тому у мене залишились лише спогади про колишню роботу. Хоч і було важко - на рівні із чоловіками носила шпали, кантувала рейки, крутила гайки, - та за рідним колективом сумую. Мене в ньому поважали. Багато років була членом профкому дистанції, обирали мене й до складу територіального комітету профспілки, який знаходиться у Жмеринці. На Новий рік, інші свята організовували якісь заходи. Було весело… Але, на жаль, для мене усе це вже в минулому...

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05